Сущность кредитования

Разделы Нероссийское законодательство
Тип

Контрольная

Формат Microsoft Word
Язык Украинский
ПримечаниеТочная контрольная
Загрузить архив:
Файл: ref-26362.zip (15kb [zip], Скачиваний: 125) скачать

1. Сутність і суспільне призначення фінансів.

         Фінанси є фундаментальною підвалиною цивілізації. Як і держава, ринок, гроші, власність, релігія вони — ефективне знаряддя здійснення державної політики, спрямованої на, забезпечення життєдіяльності суспільства, і насамперед процесів розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верствами населення, окремими господарськими структурами й територіями; усунення вад ринкових механізмів щодо розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами; заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці; антициклічне регулювання економіки; підтримання рівня зайнятості; стабілізацію економічного стану в державі.

        Особливе міісце в фінансовій піраміді держави, займає залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для покриття власних потреб, що є прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою здійснення економічної діяльності. Економічна суть цього процесу полягає в тому, що в певний час є певна кількість вільних капіталів як всередині країни, так і за її межами. Ці капітали здійснюють рух з метою пошуку сфер свого застосування. Участь держави у міжнародному і внутрішньому русі капіталів є фактом її входження до світового господарського простору.

         Активна політика держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку капіталів закономірно призводить до утворення державного боргу.

В даній роботі я хочу висвітлити поняття державного кредиту, зрозуміти його значення для економіки України.

        В умовах розвинутих товарно-грошових відносин держава може залучати до покриття своїх витрат вільні фінансові ресурси господарських структур чи кошти населення.

        Головним способом їхнього одержання є державний кредит. Він виражає відносини між державою і численними фізичними та юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду в руках держави, поряд з бюджетом. При здійсненні кредитних операцій всередині країни держава звичайно є позичальником коштів, а населення, підприємства й організації - кредиторами. Проте й держава може виявитися у ролі кредитора. Таке явище зустрічається не тільки в сфері міждержавних відносин, але і у внутрішньому фінансовому житті, використовуючи казначейські кредити.

          Особливість державного кредиту складається у зворотності, терміновості і платності наданих у борг коштів. Узяті в борг кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючи їх в додаткові фінансові ресурси. Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них виступають ресурси бюджету.

        Однак, налагодивши відносини по лінії державного кредиту, уряд не відмовляється від можливості мобілізації додаткового фінансового фонду і в умовах збалансованого бюджету. Це цілком виправданий крок, оскільки за рахунок засобів фонду державного кредиту можуть фінансуватися додаткові господарські і соціально-культурні програми, без очікування надходження звичайних коштів.

         Проте в будь-якому випадку - і при бюджетному дефіциті, і при збалансованому бюджеті - позичкові кошти не можуть вважатися доходами держави і відображатись в дохідній частині бюджету. Кошти фонду державного кредиту повинні направлятися на покриття дефіциту чи додаткове фінансування урядових витрат, не впливаючи на розмір звичайних доходів державного бюджету. Недотримання цього може привести до серйозних негативних наслідків. Справа в тому, що усунення межі між поточними бюджетними доходами і позичковими коштами зменшує пильність уряду, спотворює представлення про реальні фінансові можливості. При цьому може відбуватися фінансування суспільних потреб при впевненості в повному фінансовому благополуччі, хоча фактично розвиток йде на дефіцитній основі і за рахунок майбутніх поколінь.          Неминучим результатом такої практики буде розлад фінансової і грошово-кредитної системи.

        Державний кредит представляє відносини вторинного розподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства. У сферу держкредитних відносин підпадає тільки частина доходів і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій.

      Формування додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок вільних коштів - це одна сторона державних кредитних відносин. Другою стороною виступають фінансові зв'язки, обумовлені зворотністю і оплатністю коштів, додатково мобілізованих державою. Виплата доходів кредиторам забезпечується за рахунок бюджетних надходжень. При цьому інтереси платників податків не збігається з інтересами власників державних цінних паперів.

       Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни в порівнянні з монетарними прийомами (наприклад, емісією грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей у обігу.

      Можливість існування державного кредиту випливає з особливостей формування і часу використання доходів одержуваних фізичними і юридичними особами. В населення постійно утворяться тимчасово вільні кошти, насамперед у зв'язку з нерівномірним одержанням доходів, виплатою гонорарів, премій, відпускних, одержання спадщини і т.д. Аналогічні тенденції мають місце й у русі коштів підприємств і організацій. Великі тимчасові коливання в одержанні виторгу від реалізації продукції і послуг можуть мати місце в зв'язку з тривалістю виробничого циклу чи сезонністю виробництва. Тимчасово вільні фінансові ресурси в юридичних осіб можуть утворюватися у видгляді нерівномірності здійснення великих капітальних вкладень у виробництво і соціальну сферу. Тимчасово вільними можуть бути резервні фонди підприємств. З ростом ефективності суспільного виробництва збільшуються і можливості залучення коштів підприємств і організацій у сферу державного кредиту.

       Відносини по лінії державного кредиту не можна плутати з банківським кредитом. Державний кредит як самостійна форма кредитних відносин відрізняється від банківського кредиту рядом особливостей:

Потреба держави в кредиті. Виникає в держави при фінансових утрудненнях, необхідності врегулювати розрив між грошовою масою в обігу і товарними ресурсами. Державний кредит використовується, насамперед, на покриття бюджетного дефіциту.

Умови угоди. Умовою угоди при державному кредиті, економічні інтереси учасників відособлені, тому потрібно забезпечити економічну зацікавленість кредиторам для добровільної передачі коштів у користування позичальника. Для цього держава бере на себе зобов'язання виплачувати кредиторам визначений доход. Винагорода кредиторів при державному кредиті виступає як стимул реалізації відособлених економічних інтересів кредиторів і позичальників.

Цільове призначення. Державний кредит використовується глобально й опосередковує платежі товарного і нетоварного призначення. Ресурси, що мобілізуються за допомогою державного кредиту, витрачаються державою відповідно за поточними потребами народного господарства і для фінансування надзвичайних витрат.

Термін повернення позички. У державному кредиті такої регламентації немає. Відносини між учасниками будуються на добровільних засадах.

Здатність збільшувати чи скорочувати грошову масу. Державний кредит завжди є засобом скорочення грошей у обігу.

        Позичковий фонд, що виступає матеріальною основою банківського кредитування, використовується для надання позичкових коштів підприємствам і установам з метою забезпечення безперебійності і підвищення ефективності процесу розширеного відтворення. Кредити можуть одержувати і приватні особи. При державному кредиті відбувається формування додаткових фінансових ресурсів у руках політичної надбудови. Тому державний кредит виражає частину фінансових відносин суспільства. Ця обставина не допускає вільного поводженя з позичковим фондом країни і залучення частини банківських ресурсів до фінансування урядових витрат.

Державний кредит може бути зовнішнім і внутрішнім. Основна частка державних витрат здійснюється в національній валюті, тому переважний розвиток одержує внутрішній державний кредит. Але широкий міжнародний поділ праці, обмін технологіями і науково-технічними ідеями, надання фінансової допомоги іноземним державам - усе це обумовлює інтенсивний розвиток міжнародного державного кредиту. У систему держкредитних відносин включається також і умовний державний кредит, коли держава виступає в ролі гаранта за кредити, надані іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним об'єднанням і т.д.

       Функціонування державного кредиту веде до утворення державного боргу. Загальнийдержавний борг представляє всю суму випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи нараховані відсотки, що повинні бути виплачені за цими зобов'язаннями. Поточний державний борг складають витрати по виплаті доходів кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і по погашенню зобов'язань, термін оплати яких уже настав.

          Держава, широко використовуючи свої можливості для залучення додаткових фінансових ресурсів з метою своєчасного фінансування бюджетних витрат, поступово накопичує заборгованість як внутрішню, так і іноземним кредиторам. Це веде до росту державного боргу - внутрішнього і зовнішнього.

          Державний борг є характеристикою результативності всіх зроблених держкредитних операцій. Його абсолютна величина, динаміка і темпи зміни відобржають стан економіки і фінансів країни, ефективність функціонування державних структур. На стан державного боргу істотно впливають щорічні операції в сфері державного кредиту: одержання нових позик і умови їхнього надання, з одного боку, і розміри погашення й виплачуваних відсотків, з іншої.

        Отже призначення державного кредиту виявляється в першу чергу в тому, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково одержані фінансові ресурси направляються на покриття різниці між бюджетними витратами і доходами. При позитивному бюджетному сальдо, одержані за допомогою державного кредиту кошти, прямо використовуються для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може виступати важливим фактором прискорення соціально-економічного розвитку країни.

       Державний кредит є джерелом збільшення грошових доходів у власників цінних паперів і вкладників ощадбанків, що досягається за допомогою виплати відсотків і виграшів по державних позиках і внескам в ощадних установах. Це повною мірою відноситься і до юридичних особ. Вкладаючи кошти в цінні папери держави, вони не тільки організують нагромадження коштів для проведення великих інвестицій у виробництво і соціальну сферу, але і можуть розраховувати на значний додаток до вкладених в позики коштів щорічно чи під час погашення облігацій позик.

2. Класифікація державного кредиту.

Держава для фінансування своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. У цьому випадку вона є позичальником, а населення і підприємницькі структури, тобто фізичні і юридичні особи, - кредитодавцями. Державний кредит має строк повернення і ціну в формі процента. Державний кредит буває внутрішнім і зовнішнім. У сфері міжнародних економічних відносин держава виступає в ролі як кредитора, так і позичальника.

Державний кредит відрізняється від банківського. Він, як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету. Джерелом його повернення і сплати процентів є доходи бюджету, а не прибутки від вигідного розміщення кредиту.

За своєю економічною сутністю державний кредит – це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у розпорядження держави. Її доцільність при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою грошової емісії.

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і не погашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи гарантії, видані за кредитами іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам.

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто податки, можна стверджувати, що величина боргу – це взяті авансом у населення податки.

Внутрішній кредит може мати товарну і грошову форму. Товарну форму використовують при розладнанні грошової системи. Але, як правило, державний кредит виступає в грошовій формі, а саме: державні позики, вклади населення в ощадних банках, використання державного кредитного фонду, грошові лотереї.

Найпоширенішою формою державного кредиту є позики. За допомогою їх мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави. Держава випускає і розповсюджує цінні папери, як правило, облігації. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються і гасяться. Виходячи з номінальної вартості облігацій виплачуються проценти.

Державні позики можуть випускатися центральним урядом і місцевими органами і розповсюджуватись тільки серед населення або тільки серед юридичних осіб. Залежно від способу виплати доходу позики поділяють на процентні, виграшні, процентно-вигришні, безпроцентні, безпрограшні.

За процентними позиками власники облігацій одержують твердий дохід у формі процента від номінальної вартості облігації. При виграшних позиках весь дохід власники облігацій одержують у формі виграшу. Дохід виплачується не за всіма облігаціями, а лише за тими, на які випав виграш. Безпрограшні позики випускаються з умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть всі облігації. Безпроцентні позики не передбачують виплату доходу, але гарантують одержання товару.

Місцеві органи влади можуть проводити цільові позики на будівництво доріг або інші заходи, в яких зацікавлене населення цього регіону. За строками погашення позики поділяють на коротко (до 5 років) і довгострокові (понад 5 років).

За методами розміщення розрізняють позики добровільні та примусові. Облігації добровільних позик вільно продаються і купуються банківськими установами. Державні позики можуть бути облігаціями і безоблігаційними. Безоблігаційні позики оформляються підписними зобов’язаннями.

Іншою формою державного кредиту є передавання ощадними установами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадному банку чи в інших ощадних установах держави, для покриття своїх витрат. Таке передавання може здійснюватися шляхом випуску білетів державної скарбниці, сертифікатів або оформлення безоблігаційних позик.

Сьогодні найпоширенішою формою державного кредиту є використання державою коштів позикового фонду. Держава мобілізує через кредитні установи частину кредитних ресурсів на покриття своїх витрат. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

До державного кредиту належить також міждержавний кредит, коли одні держави виступають кредиторами, а інші – позичальниками. Він надається на умовах строковості, платності та поворотності. Величину одержаних зовнішніх позик і нарахованих процентів включають до державного боргу.

Зовнішні позики надаються за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Державні зовнішні позики можуть надаватися в грошовій або товарній формі. Вони бувають середньо -і достроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора або у вільно конвертованій валюті.

У сучасних умовах кредиторами держави можуть бути міжнародні фінансові інститути. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо.

Позики міжнародних фінансових інститутів є формою існування та функціонування іноземного капіталу, і для країни-позичальника заборгованість перед ними становить державний борг.

Для кожної країни питання як зовнішньої, так і внутрішньої заборгованості завжди актуальні. На обслуговування боргів відволікаються значні фінансові ресурси, збільшується навантаження на бюджет держави, посилюються інфляційні процеси.              

У системі кредитних відносин державний кредит виступає в наступних формах :

1. державні позики ;

2. перетворення частини внесків населення в державні позики ;

3. запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду ;

4. казначейські позички ;

5. гарантовані позики .

Найпоширенішою формою внутрішніх запозичень є позики. За їх допомогою мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави. Держава випускає і продає цінні папери, як правило, облігації. Вони мають номінальну вартість, за якою продаються й гасяться. З огляду на номінальну вартість облігацій виплачуються проценти.

Державні позики можуть випускатися центральним урядом і місцевими органами та розповсюджуватися лише серед населення або лише серед юридичних осіб. Широке розповсюдження одержала практика випуску державних позик центральним урядом. Заборгованість місцевих органів влади є як правило, незначна.

Залежно від способу виплати доходу позики поділяють на:

Процентні. - За процентними позиками власники облігацій одержують твердий дохід у формі процента від номінальної вартості облігації.

Виграшні. - При виграшних позиках увесь дохід власники облігацій одержують у формі виграшу. Дохід виплачується не за всіма облігаціями, а лише за тими, на які випав виграш.

Безпроцентні (цільові). - Безпроцентні позики не передбачають виплату доходів, але гарантують одержання товару, на який не задовольняється попит на ринку. Вартість кожної випущеної облігації дорівнює ціні товару (легкового автомобіля, телевізора, холодильника тощо).

Безпрограшні. - Безпрограшні позики випускаються з умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть усі облігації.

Процентно-виграшні. - Умовами випуску процентно-виграшних позик передбачається виплата частини доходу по купонах, а іншої частини - у формі виграшів.

Місцеві органи влади можуть також проводити цільові позики на будівництво доріг або інші заходи, в яких зацікавлено населення регіону.

Державні позики можуть бути облігаційними і безоблігаційними. Облігаційні позики супроводжуються емісією цінних паперів держави. Безоблігаційні позики оформляються підписанням угод, договорів, а також шляхом записів у боргових книгах і видачею особливих свідчень. В даний час безоблігаційні позики використовуються на міжурядовому рівні.

Облігація являє собою цінний папір, що символізує державне боргове зобов'язання і дає право її власнику по закінченню визначеного терміну одержати назад суму боргу і відсотки. Продаючи облігацію, держава зобов'язується повернути суму боргу у визначений термін з відсотками чи виплачувати кредиторам доход протягом усього терміну користування позичковими коштами, а після закінчення терміну повернути і суму боргу.Іншим видом державних позик є казначейські зобов'язання, що відрізняються від облігацій цілями випуску, формою виплати доходу і вільним обігом. Кошти від продажу облігацій спрямовуються в бюджет, позабюджетні фонди чи на спеціальні цілі. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань направляються тільки на поповнення бюджету. Доход від облігацій може бути виплачений у вигляді відсотків, виграшів чи не виплачуватися взагалі. По казначейських зобов'язаннях доход виплачується у вигляді відсотків. Облігації можуть бути з вільним чи обмеженим обмеженим кругообігом.

                       

ВИСНОВОК.

Ознайомившись з данною темою, ми бачимо основна ознака державого кредиту — неодмінна участь держави в особі органів виконавчої влади різних рівнів. Здійснюючи функції кредитора, держава через НБУ робить кредитування:

конкретних галузей чи регіонів, що потребують особливої потреби в фінансових ресурсах, якщо можливості бюджетного фінансування уже вичерпані, а позички комерційних банків не можуть бути притягнуті в силу дії факторів кон'юнктурного характеру;

комерційних банків у процесі аукціонного чи прямого продажу кредитних ресурсів на ринку міжбанківських кредитів.

У ролі позичальника держава виступає в процесі розміщення державних позик чи при здійсненні операцій на ринку державних короткострокових цінних паперів (облігації внутрішньої державної позики).

Основною формою кредитних відносин при державному кредиті є такі відносини, при яких держава виступає позичальником засобів.

Слід зазначити, що в умовах перехідного періоду держкредит повинен використовуватися не тільки як джерело залучення фінансових ресурсів, але й ефективного інструмента централізованого кредитного регулювання економіки. Кредит відіграє специфічну роль в економіці: він не тільки забезпечує безперервність виробництва, але і прискорює його. Кредит сприяє економії витрат обігу. Це досягається за рахунок:

а) скорочення витрат по виготовленню, випуску, обліку і збереженню грошових знаків, підготовлена до випуску частина готівки виявляється непотрібною;

б) прискорення обігу коштів, багаторазове використання вільних коштів;

в) скорочення резервних фондів.

Також ми бачимо, що роль кредиту в різних фазах економічного циклу не однакова. В умовах економічного підйому, достатньої економічної стабільності кредит виступає фактором росту. Перерозподіляючи величезні грошові і товарні маси, кредит підтримує підприємства додатковими ресурсами. Його негативний вплив може, лише виявитися в умовах надвиробництва товарів. Особливо помітно такий вплив в умовах інфляції. Нові платіжні кошти, що входять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надлишкову масу грошей, необхідних для обігу.

Література.

1. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС.-2000.

2. Амбарцумов А.А. Экономика: учебное пособие для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997.

3. Заблоцький Б.Ф. Економіка України. – Львів: Львівський банківсь-кий коледж Національного банку України, 1997.

4. Прусова Л.Г. Экономика в вопросах и ответах. – К.: АОЗТ «Експрес-об’ява», 1998.

5. Основи економічної теорії: поліекономічний аспект: Підручник / За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – К.: Вища шк., 1994.

6. Вавилов Ю.А.,Государственный кредит: прошлое и настоящее.- М.: Финансы и статистика,1992.