Міжсортові відмінності у рослин сої за проявом господарсько-цінних ознак в умовах дослідного поля ВДАУ

Разделы Сельское хозяйство
Тип

Диплом и связанное с ним

Формат Microsoft Word
Язык Украинский
Примечаниеот редактора: показан только один текст; скачивайте архивный файл и смотрите остальное
Загрузить архив:
Файл: ref-30163.zip (264kb [zip], Скачиваний: 68) скачать

Зміст

Анотація5

Вступ 8

Розділ 1. Огляд наукової літератури 10

1.1. Походження культури сої, обсяги та перспективи її виробництва 10

1.2. Особливості вітчизняної селекції сої16

1.3.Технологія вирощування сої24

1.3.1. Попередники 24

1.3.2. Система обробітку ґрунту25

1.3.3. Удобрення 27

1.3.4. Сівба31

1.3.5. Догляд за посівами34

1.3.6. Збирання та післязбиральна доробка 39

Розділ 2. Умови та методика проведення досліджень41

2.1. Характеристика об’єкту досліджень41

2.2. Грунтово-кліматичні умови41

2.3. Аналіз погодних умов в роки проведення досліджень44

2.4. Схема та методика проведення досліджень48

2.5. Агротехніка вирощування культури в досліді51

Розділ 3. Результати досліджень52

3.1. Вивчення колекційних сортів сої за тривалістю

вегетаційного періоду 52

3.2.Варіювання та кореляційна залежністьміж

господарсько-цінними ознаками рослин у сортів сої54

3.3. Відмінності у колекційних і виробничих сортів сої за середньою

вираженістю господарсько-цінних ознак60

3.4. Відмінності виробничих сортів сої за мінливістю ознак68

3.5. Порівняльна оцінка зернової продуктивності виробничих сортів сої72

Розділ 4. Економічна ефективність результатів досліджень81

Висновки86

Пропозиції виробництву 88

Список використаної літератури89

Додатки 94

5

Анотація

Обсяг магістерської роботи складає 88 сторінок. Вона містить 14 таблиць,66 літературних джерела, 5 додатків.

Тема магістерської роботи: «Міжсортові відмінності у рослин сої за проявом господарсько-цінних ознак в умовах дослідного поля ВДАУ».

Предмети дослідження: колекційні і виробничі сорти сої, цінні господарські ознаки.

Мета роботививчити міжсортові відмінності рослин сої за проявом господарсько-цінних ознак та рекомендувати кращі сорти, як до запровадження у виробництво, так і у якості донорів цінних ознак для подальшої селекційної роботи.

Задачі досліджень:

-провести оцінку тривалості вегетаційного періодуколекційних і виробничих сортів сої;

-визначити розмах варіювання цінних господарських ознаксортів сої;

-встановити кореляційні зв’язки між господарсько-цінними ознаками сортів сої;

-встановити міжсортові відмінності прояву ознак у сортів сої;

-виділити колекційні сорти – донори цінних ознак для послідуючого використання в селекційні практиці;

-рекомендувати виробництву високоурожайні, пристосовані до несприятливих умов вирощування виробничі сорти сої.

Методи дослідження: візуальний – проведення фенологічних спостережень; вимірювальний - для встановлення морфологічних характеристик рослини; розрахунковий – для визначення варіацій і кореляційного та дисперсійного аналізу; розрахунково-порівняльний – визначення економічної ефективності вирощування сортів.

6

В ході досліджень встановлено, що варіювання прояву одних і тих же ознак у межах всієї сукупності проаналізованого селекційного матеріалу вказує на наявність міжсортових відмінностей за рівнем прояву ознак.

Аналіз кореляційних зв’язків одних і тих же ознак у різних сортів сої показав, що незважаючи на сортову відмінність, кореляційні плеяди за певними ознаками мали одну направленість та незначну зміну вираження зв’язків. Зокрема, високі кореляційні зв’язки у всіх сортів спостерігалися між зерновою продуктивністю та масою надземної частини рослини (r=0,79-0,97), кількістю бобів на рослині (r= 0,67-0,98) та кількістю насінин на рослині (r=0,89-0,98). Що в даному випадку підкреслює вагомість та генетичну природу даних зв’язків. Дещо нижча залежність в даних сортів встановлена для кількості продуктивних вузлів із зерновою продуктивністю (r=0,34-0,87). Більш різнонаправленими та неоднаковими за величиною виявилисязв’язки кількості гілок на рослині із зерновою продуктивністю (r=- 0,05-0,95).

На основі істотних відмінностей різниці середніх арифметичних по колекційних сортах за комплексом ознак виділено кращі зразки порівняно із стандартами. За висотою прикріплення нижніх бобів у ранньостиглій групі кращим був Гама 85 – 9,6 см, в середньоранній групі сорт ІСЗ-7 – 18,6 см,в середньостиглій Комет – 20,3 см. За кількістю бобів на рослині виділився в ранньостиглій групісорт Соєр – 23,76 шт., а в середньостиглій сорт Фора – 31,4 шт., як і за масою 1000 зерен 223,9 г.

За висотою прикріплення нижніх бобів у ранньостиглій групі виробничих сортів кращими були сорти Фея – 13,4 і Білосніжка - 14,3 см, у середньоранній групі Подільська 416 – 17,2 см, в середньостиглій Подолянка – 20,4 см. За кількістю бобів на рослині у ранньостиглій групі кращими були сорти Устя і Степовичка, відповідно 23,8 та 22,9 шт.,в середньоранній сорти Подільська 416 – 25,1 шт., Горлиця – 27,3 шт. та Стратегія – 26,5, всередньостиглій виділилися сорти Подільська 1 – 29,8 шт., Подолянка – 30,6 шт. і Вінничанка - 34,4 шт. Засередньою масою зерна із рослини кращими були сорти: Подільська 416 - 6,9 г, Горлиця - 7,5, Стратегія – 7,1 та Особлива – 6,9 г. У середньостиглій групі Подільська 1, Подолянка та Вінничанка, середня маса зерна із рослини в них була на рівні від 7,1-8,5 г, а маса 1000 зерен від 179,4 до 216,5 г.

7

Проведений аналіз мінливості прояву ознак за період досліджень з врахуванням коефіцієнтів повторюваності та коефіцієнтів варіації вказує на те, що у таких сортів сої, як Горлиця, Стратегія, Подільська 416, Особлива,Подолянка, Вінничанка і Подільська 1 прояв ознак в меншій мірі піддатливий впливу погодних умов за роки досліджень. Тобто це є сорти адаптовані до абіотичних і біотичних умов вирощування на конкретних територіях, вони мають високу стійкість до несприятливих факторів.

Сорти сої, що створені методами адаптивної селекції Горлиця, Стратегія, Подільська 416, Особлива, Подолянка, Подільська 416, Вінничанка істотно перевищували за рівнем урожайності виробничі сорти-стандарти Київську 27 та Чернівецьку 8 незважаючи на менш тривалий їх вегетаційний період.

8

Вступ

Реалізація селекційних програм, спрямованих на створення сортів сільськогосподарських культур з високим та сталим рівнем зернової продуктивності, потребує вивчення генотипних відмінностей та добору на цій основі вихідного матеріалу за пластичністю та стабільністю (гомеостатичністю) прояву господарсько-цінних ознак рослини. Проблема отримання сталих врожаїв гостро стоїть і для такої культури, як соя. Відомо, що зміна умов вирощування рослин сої може суттєво позначитися не тільки на формі прояву конкретної кількісної морфологічної ознаки, але й на характері зв'язку її з іншими ознаками, що може спричиняти суттєві відмінності між сортами за кінцевою урожайністю зерна.Одним із шляхів розв‘язання проблеми розширення посівних площ сої є створення і розповсюдження сортів, адаптованих до конкретних грунтово-кліматичних умов вирощування (Шерепітко В.В., Созінов О.О., 2001; Патика В.П., Шерепітко В.В., Заболотний Г.М. та ін., 2004).

Соя належить до найважливіших культур світового землеробства. У рослин сої завдяки поєднанню двох процесів: фотосинтезу і біологічної фіксації азоту, інтенсивно синтезуються майже всі найцінніші органічні речовини, що є в рослинному світі. В насінні сої міститься 38-42% білка, 18-32% жиру, 25-30% - вуглеводів, ферменти, вітаміни, мінеральні речовини. Завдяки багатому й різноманітному хімічному складу обсяги виробництва сої в світі стрімко зростають. Адже вона використовується як універсальна продовольча, кормова і олійна культура.

Будучи активним фіксатором біологічного азоту атмосфери, соя збагачує грунт екологічно чистим азотом, залишаючи з пожнивними рештками до 50-90 кг/га. Коренева система, що глибоко проникає в грунт, збагачує орний шар елементами живлення, підвищує біологічну активність ґрунтів, поліпшує водно-фізичні властивості та збільшує врожайність наступних посівів сівозміни. Це – добрий попередник більшості сільськогосподарських культур. Тому доцільність збільшення обсягів виробництва сої не викликає сумнівів (Мартинюк О.М., 2018).

9

За площею посіву соя займає перше місце серед зернобобових культур. За останні десять років у світі вони зросли з 61,1 млн. га до 93 млн. га. Середня врожайність становить 2,38 т/га, тоді як в Україні – 1,23 т з гектара (Шевчук О., 2008).

Підвищення урожайності сої та вихід її на світовий рівень можливий за рахунок: створення адаптованих до різних зон вирощування сортів сої й опанування сільгоспвиробниками найсучасніших технологій її виробництва (Коротич П.,2006).

Перед українськими селекціонерами сьогодні головним залишається завдання підвищення урожайності. Поряд із підвищенням урожайності, актуальне значення має ведення селекції сої на стійкість проти хвороб, збільшення вмісту в зерні протеїну, скоростиглість, стійкість до розтріскування бобів, висота прикріплення нижніх бобів. Правильний вибір сорту – одна з вирішальних умов одержання максимального врожаю. У кожному господарстві потрібно вирощувати два-три сорти, що різняться тривалістю вегетаційного період, стійкістю проти хвороб, шкідників і несприятливих факторів середовища (знижені температури, посухи тощо).

Одним із найдоступніших сільгоспвиробникам прийомів зниження негативного впливу чинників зовнішнього середовища, що лімітують рівень врожайності сої, є підбір сортів, пластичність яких найбільшою мірою відповідає конкретній зоні вирощування (Турін Е., Січкар В.,2018).

Мета роботививчити міжсортові відмінності рослин сої за проявом господарсько-цінних ознак та рекомендувати кращі сорти, як до запровадження у виробництво, так і у якості донорів цінних ознак для подальшої селекційної роботи.

10

Розділ 1. Огляд наукової літератури

1.1. Походження культури сої, обсяги та перспективи її виробництва

В Україні проблема сої, швидше за все, зумовлена тим, що сільгоспвиробники мало враховують її природні особливості. Ця культура походить із Південно-Східної Азії, де природні умови характеризуються високими параметрами температури й вологості повітря. До речі, основні посіви сої в США зосереджено в дельтах річок Міссісіпі та Огайо, де ця культура займає 38-47% у структурі фермерських посівів. Регіони посівів сої у Бразилії й Аргентині, як і в США, теж не обділені сонячними днями й високою відносною вологістю повітря в період цвітіння цієї культури, що, мабуть, і є вирішальним під час формування її врожаю. Крим чи Херсонська область України також мають удосталь сонячних днів, але відносна вологість повітря тут часто падає до 30%. Тому цілком можна погодитися з тими, хто, вважає, що гідротермічний коефіцієнт є основним стримуючим чинником зростання врожайності сої в Україні(Гноєвий І., 2006).

Батьківщиною сої є Північний Китай. Саме там її почали вирощувати у ІІ сторіччі до н.е. Протягом багатьох століть соя була основною, а іноді й єдиною їжею китайських селян.

Із Північного Китаю соя почала поширюватися по Азіатському континенті. У І ст. до н.е. її вирощували у Центральному Китаї, на Філіппінах, у Кореї, Бірмі, Непалі й інших країнах.

Соя дотепер залишається одним із головних компонентів їжі в багатьох азіатських країнах.

Загальноприйнятою вважається думка, що першим, хто познайомив Європу із соєю, був німецький ботанік Е. Демпфер, який прожив у Японії два роки наприкінці 17 століття.

11

Привезена до Європи в 1737 році соя довгий час вирощувалася для демонстрації і вивчення в садах Голландії, Франції й Англії.

Першим прихильником сої в Росії став агроном з Херсонської губернії І.Г. Подоба. Куплене на Віденській виставці (1873) насіння сої він висіяв на дослідних ділянках і вони дали гарний урожай. У 1881 році він опублікував результати дослідів, у яких зробив висновок про важливість цієї культури для Росії.

Початком масового впровадження сої в СРСР варто вважати 1926-1927 роки. Її стали вирощували на Далекому Сході. У Благовєщенську був створений Всесоюзний інститут сої, що за роки свого існування створив чимало знаменитих сортів.

Як і в Європі, в Америці сою довгий час вирощували в ботанічних садах і на приватних городах. Наприкінці 19 століття її стали вирощувати у великих масштабах на корм худобі. А в першій третині 20 ст. соя зробила в Штатах справжню сільськогосподарську революцію.

Із сої стали видобувати олію, що спочатку не користувалася популярністю через специфічний бобовий запах. Але з удосконаленням технології виготовлення і вилучення кількох небажаних компонентів соєва олія посіла гідне місце в харчовій промисловості Штатів. Сьогодні більш ніж 400 тисяч американських фермерів вирощують сою. У цій країні соєю зайнято 40% світових виробничих площ.

Поряд із США, лідерами у виробництві сої є: Бразилія - 17-19,Китай - 12-13,Індія - 8-9%. У Європі зосереджено близько 2% від площ сої у світі. За споживанням сої лідирують країни Азії. В Індонезії на душу населення припадає більше 10 кг сої на рік, у Кореї трохи менше, у Японії – понад 7 кг. (Бабич А.О., 1993; Вишнякова Л.М., 2004).

У сої високі темпи й обсяги світового виробництва тому, що вона має зростаючий попит на ринку й допомагає розв’язати такі наступні завдання,як збільшення виробництва рослинного білка та олії; поповнення запасів ґрунтового азоту; зміцнення економіки.

12

За площами посіву якраз ця культура займає перше місце, як серед однорічних зернових бобових, так і серед білково-олійних культур. За останні 70 років ареал вирощування сої вийшов далеко за межі старих районів соєсіяння в Південно-Східній Азії (зокрема, в Китаї) на Захід, в країни Північної Америки, Південної Америки, Європи. Нині соєві боби вирощують 84 країни, а обсяг світового виробництва перевищив 200 млн.т на рік. У перспективі масштаби світового виробництва й напряму використання цієї культури розширюватимуться. За прогнозами, протягом наступних 10 років виробництво сої зросте на 70-80 млн. т. Таких перспектив нарощування, мабуть, не має жодна культура.

За даними Світової продовольчої організації (ФАО) при ООН, основну кількість зерна сої виробляють: у США – 54,8; Бразилії – 19,2; Китаї – 9,7; Аргентині – 11,1; Індії – 3; Італії – 1,4 млн. тонн. Країни СНД виробляють 1,0-1,3 млн. тонн. За останні роки площа посіву сої в Україні становить 0,5-0,6 млн. га. Низька також і врожайність цієї цінної культури (Мельник А., Вовк В., 2008).

Шрот – основний продукт переробки сої. Але з цієї культури виробляють і олію: світове виробництво соєвої олії становить 34 млн. т. основними виробниками соєвої олії є: США – 9,1 млн. т, Китай – 6,2, Бразилія – 5,7, Аргентина – 5,3, країни ЄС – 25 – 2,55 млн. т (інші країни виробляють близько 1 млн. т).

Соя також відіграє досить важливу роль у поповненні ресурсів ґрунтового азоту. За рахунок біологічної фіксації азоту бульбочковими бактеріями, що утворюються на коренях, вона фіксує за високого врожаю 150-180 кг/га азоту, чим забезпечує свою потребу на 60-80%, залишає значну кількість його в ґрунті, тому є одним із кращих попередників у сівозміні.

В Україні є можливість щорічно виробляти 2,5-3 млн. т соєвих бобів для задоволення власних потреб та формування експортних ресурсів. Маючи чималі земельні та людські ресурси і великий регіон, сприятливий для вирощування сої (соєвий пояс), наша держава може бути найпотужнішим виробником цієї культури в Європі (Бабич А., Бабич-Побережна А., 2006).

13

В Україні є необхідні грунтово-кліматичні умови для вирощування вітчизняних високопродуктивних сортів сої з потенціалом урожайності 3,5-4,5 т/га, які не поступаються зарубіжним сортам. Розрахунки і передовий досвід свідчать, що вирощувати сою в господарствах доцільно на площі не менше 150-200 га. Це дає можливість впровадити інтенсивну технологію, ефективно застосовувати сучасні комплекси машин (коефіцієнт використання – більше 0,7), а отже, одержувати високі врожаї (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В.,2004).

Сою можна успішно вирощувати в зоні Лісостепу; північного, центрального і південно-західного Степу; в лісостепових районах; на Поліссі та зрошуваних землях південного Степу. В цьому регіоні можна вже найближчими роками розширити посіви культури до 1 млн. га.

Сою називають культурою 21 ст. за останні десятиріччя ця культура має найвищі темпи приросту виробництва. Так за даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (Табл.1).

Таблиця 1

Динаміка зростання народонаселення та виробництва сої в світі

Рік

Народонаселення, млн. чол..

Виробництво сої, млн. т

1961

3082

26,9

1970

3708

44

1975

4086

55

1980

4453

81

1985

4853

103

1990

5283

108

1995

5694

127

2000

6082

161

2005

6451

209

Збільшення, разів

2,1

7,8

2015 – прогноз

7203

282

14

Виробництво продовольчих білкових і олійних ресурсів може зростати значно вищими темпами, ніж приріст народонаселення (за 1961-2005 рр. народонаселення на нашій планеті збільшилося в 2,1 рази).

Українські сільгоспвиробники збільшили обсяги вирощування сої, і водночас стала зростати вага нашої соєвої галузі у вітчизняному АПК.Виробники й переробними цієї культури дедалі більше поглядають на зовнішній ринок, вивчають головних його «гравців» та основні світові

тенденції (Коротич Ю.,2006).

За словами президента Української асоціації виробників та переробників сої Віктора Темченка, питання підвищення врожайності сої буде вирішено шляхом упровадження науково-технічної системи насінництва, яка дасть можливість повністю забезпечити сільгоспвиробників насінням районованих високопродуктивних сортів соєвих бобів вітчизняної селекції. Згідно із соєвою програмою «Соя України «2005-2010», затвердженою спільним наказом Мінагрополітики та Української академії аграрних наук № 318/75 від 2 вересня 2004 року «Про організаційну роботу по забезпеченню збільшення посіву площ сої в Україні», передбачено в 2010 році посіви сої довести до 1-1,2 млн. га, а виробництво соєвих бобів до 1,5-2 млн. т.» (Темченко В., 2005).

Україна 2006 року зайняла перше місце в Європі за обсягами виробництва сої, тепер входить до дев’ятки найбільших країн – виробників цієї культури в світі; має велику перспективу розширення її посівів. Сталося це завдяки створенню і впровадженню у виробництво сортів сої нового покоління, розробці та запровадженню сортової технології її вирощування, попиту на неї на ринку. Сьогодні культуру сої адаптовано до грунтово-кліматичних умов помірного клімату. Лише після скрупульозного вивчення наукових основ селекції, було створено вітчизняний цінний вихідний селекційний матеріал, сформувалися великі наукові центри селекції сої, склалися сприятливі економічні умови для прориву у соєвому виробництві (Бабич А., 2018).

15

Оригінаторами сортів сої є: Селекційно-генетичний інститут (СГІ), Інститут землеробства (ІЗ), Інститут землеробства південного регіону (ІЗПР), Інститут фізіології рослин і генетики (ІФРіГ), Луганський інститут агропромислового виробництва (Луганський ІАПВ), Інститут олійних культур (ІОК), Буковинський інститут агропромислового виробництва (Буковинський ІАПВ), Кіровоградська державна сільськогосподарська дослідна станця (Кіровоградська ДСГДС) (Січкар В., Шевченко В., Жаркова О.,2005).

За 1961-2006 рр. виробництво сої зросло з 1 до 876 тис. т, або у 876 разів. Тільки за 2001-2006 рр. площа сої в країні зросла із 73 тис. га до 748, або в 10 разів, виробництво її насіння – із 73,0 тис. т до 876 або в 11,9 рази, урожайність – із 10,1 до 11,7 ц/га, або на 15,8%.

Україна вперше вийшла на світовий рівень нарощування білково-олійних ресурсів за рахунок сої. Цю тенденцію дуже важливо закріпити, використати позитивний досвід, виправити недоліки в її виробництві. Водночас уже лунають голоси про скорочення площ сої в окремих господарствах та заміну її ріпаком. Це буде великою помилкою. Не можна залишити стратегічного шляху виробництва сої. У світі в 2006/2018 МР вироблено сої 228 млн. т, ріпаку – 46, тобто сої виробляють у п’ять разів більше, ніж ріпаку. До того ж, виробництво сої у найближчі десять років прогнозують збільшити на 70 млн. т, виробництво ріпаку за останні три роки стабілізувалося. Тож і в нас доцільно й наділі нарощувати виробництво сої. Вона стабільно користується попитом на ринку, рентабельна, конкурентноспроможна, прибуткова.

В нашій країні сформувався найбільший в Європі центр соєсіяння, виведено сорти сої, адаптовані до умов помірного клімату. Все це треба сповна використати у виробництві. Як наслідок багаторічної народної і наукової селекції, у слав’янськомупідвиді створено українську різновидність сої (VarukrainicaBab), яка об’єднує ультраскоростиглі, скоро – і середньостиглі сорти з вегетаційним періодом від 70 до 130 днів. Сучасні

16

сорти сої української різновидності характеризуються новою архітектонікою рослин: за оптимальної густоти вони прямостоячі, мають обмежену гіллястість, потовщене стебло, трійчасті листки, переважно клиноподібної овально-видовженої, яйцеподібної форми (центральний – симетричний, бічні - асиметричні), цільнокраї, з хвилястою зморшкуватою поверхнею листкових пластинок; велике насіння; низький ступінь опушення. Можна висівати широкорядно, із звуженими міжряддями і суцільним рядковим способом, з більшою густотою рослин. Вони мають високе прикріплення бобів нижнього ярусу, менші втрати під час збирання врожаю, високі якісні показники насіння (Січкар В.І., 2004).

1.2. Особливості вітчизняної селекції сої

Сою ще й сьогодні дехто називає новою для України культурою. Це визначення є виправданим з погляду історії розвитку вітчизняного сільського господарства, проте його сьогодення виводить сою в ряд головних культур нашого рільництва. Зокрема, за площами посівів вона увійшла до першої десятки найпоширеніших в Україні культур, за ліквідністю змагається з таким «монстром», як соняшник, а за динамікою зростання впевнено тримає лідерство. Тут потрібно також згадати, що соя є однією з найбажаніших ланок у сівозмінах, оскільки має властивість збагачувати грунт органічним азотом.

Водночас насичення сівозмін соєю тягне за собою потребу певного їх переосмислення – як з технологічного, так і з економічного погляду. В кожній грунтово-кліматичній зоні держави соя повинна – і може – знайти таке місце в чергуванні вирощуваних культур, щоб не лише себе показувати з якнайліпшого боку,а допомагати зростанню показників майбутньої озимини.

17

Усі ці передбачення й побажання можуть бути реалізовані лише за двох умов: створення адаптованих до різних зон вирощування сортів сої й опанування сільгоспвиробниками найсучасніших технологій її виробництва.

Збільшення валових зборів сої в Україні обов’язково потягне за собою збільшення її експорту. Вже сьогодні імпортери готові купляти в Україні соєве зерно продовольчого типу, але наші сільгоспвиробники ще не готові його запропонувати. Йдеться про зерно, в якого, разом із високим вмістом протеїну, колір рубчика зерна той самий, що й колір оболонки, або трохи світліший (Коротич П.,2006).

Сучасні селекційні методи дають змогу комбінувати в одному генотипі такі ознаки, як крупність насіння, підвищений вміст білка, світложовтий колір насіннєвої шкірки та рубчика, які визначають цінність насіння сої як сировини для виробництва харчових продуктів.

Серед світового генофонду сої існує істотна варіабельність за морфологічними та біологічними ознаками, які найбільшою мірою впливають на її харчові властивості (Січкар В.І.,2004).

Основним методом створення вихідного матеріалу для селекції нових сортів сої є міжсортова та сортолінійна гібридизація і експериментальний мутагенез з наступним багаторазовим індивідуальним добором. При схрещуванні каструють по 50 бутонів по кожній комбінації. До схрещування залучають тільки ті сорти та лінії, які мають максимальну кількість корисних ознак. Гібридне насіння висівають з площею живлення 10 х 25 см за схемою: мати – гібриди від прямого і зворотного схрещування – батько. Основні добори трансгресивних форм і ліній проводяться в F2 – F 4 шляхом оцінки рослин у польових умовах, насіння – за технологічними показниками в порівнянні зі стандартом. Усе це дозволяє одержувати не тільки цінний вихідний матеріал, добре пристосований до місцевих умов, але успішно створювати сорти з господарсько-корисними ознаками, які відповідають вимогамсільськогосподарського виробництва (Матушкін В.О., Мошкова О.Н.,2005).

18

Основними методами селекції у СГУ УААН є внутрішньовидова гібридизація з подальшим індивідуальним добором серед гібридного потомства. Враховуючи те, що в умовах півдня степової зони України одержання гібридів сої пов’язане з великими труднощами, проводиться пошук шляхів підвищення результативності гібридизації, збільшення кількості гібридних рослин і розширення, таким чином генетичної бази вихідного матеріалу для селекції цієї культури. Хоча соя і є самозапильною культурою, має місце також утворення спонтанних гібридів з частотою 0,09 – 3,5 %, тому поряд зі штучною використовують природну гібридизацію (Січкар В.І., Ганжело О.І., Лаврова Г.Д., Коруняк О.П., 2005).

Номером один серед напрямів селекції залишається врожайність. А разом з нею обговорювали й низку інших критеріїв. Ще кілька років тому, коли посіви сої в Україні були незначними, ця культура майже не потребувала захисту від хвороб. Однак розширення її площ спричиняє дедалі більше насичення грунту шкідливими для сої патогенами, а отже, й потребу створювати стійкі проти хвороб сорти.

Селекціонери працюють також над збільшенням вмісту в зерні протеїну. Якщо сьогодні стандартом є показник 36%, то в нових сортах його величину прагнуть довести до 39 й більше. При цьому вміст жиру зазвичай до уваги не беруть, адже соя позиціонується передусім як цінна білкова культура (Коротич П.,2006).

В останніроки суттєво зростає використання соєвих білків населенням, оскільки вони мають профілактичну дію на серцево-судинні, онкологічні захворювання та сприяють загальному зміцненню здоров’я людей, особливо похилого віку.

Суттєву селекційну перспективу для створення високобілкового вихідного матеріалу мають форми дикої сої, вміст білка в насінні яких перевищує 50 % (Січкар В.І., 2005).

19

Три ранньостиглі сорти сої, адаптованих до умов ПівнічногоЗаходуРосійської Федерації, оцінювали в Ленінградській області. Кількість та якістьурожаю цих сортів порівнювали з урожайністю ранньостиглих сортів зпівденних регіонів Росії.Насінницька продуктивність в умовах досліду була позитивно пов’язана з сумою активних температур за період вегетації, а склад білка в насінні, навпаки, мав негативний зв'язок з тепло забезпеченістю. Дуже високий вміст білка в насінні ( понад 45 %) в один із років вивчення мали 9 сортів, але жоден з них не досягнув такого рівня на наступний рік. Це колекційні зразки КК – 6255 (з С Ш А ), 6525,61516, 6518 (з Неаполя), 6260,6261(з Австралії), 6188, 6218, 6225 (з Чехословакії) (Сеферова И.В., Мисюрина Т.В., Никишкина М.А., 2005).

Вміст білка та олії у сортів сої різного еколого-географічного походження відрізняється широкою мінливістю, чинниками якої є генотипові відмінності сортів та вплив погодних умов вирощування. Виділено сорти, які стабільно відтворюють підвищений рівень цих ознак у контрастних погодних умовах вирощування. Підтверджено існування суттєвої негативної кореляції між вмістом білка і олії. Визначено, що верхні рівні сполучення цих ознак в межах одного сорту становлять 37 – 38 % білка та 21 – 22 % олії (Кириченко В.В., Петренкова В.П., Кобизєва Л.Н., 2005).

Дуже важливим напрямом селекції є скоростиглість. Вона дає змогу поширювати сою на Північ Лісостепу й навіть у зону Полісся. Як приклад впливу фактору скоростиглості на просування сої на північ можна навести реєстрацію українських сортів у Білорусі: спочатку сорту Устя (Інститут землеробства УААН), а тепер очікується завершення процедури реєстрації й сорту Аннушка (НСНФ «Соєвий вік»). До речі, сорт Аннушка є найбільш скоростиглим серед сортів української селекції: термін його вегетації в зоні Кіровоградщини становить 75-80 днів.

Особливого значення чинник скоростиглості набуває на Півдні України, де сільгоспвиробники розглядають посіви сої як один із варіантів зайнятого пару перед сівбою озимої пшениці: такий пар дає змогу не лише збагатити грунт азотом і поборотися з бур’янами, а й одержати додатковий прибуток. Додатковий прибуток дадуть аграріям і посіви сої після звільнення полів від ранніх овочів або навіть ранніх зернових. Щоправда, на Півдні України сою можна вирощувати тільки на зрошенні. Сьогодні виробничники вивчають можливість сівби сої й на богарі – за технологією notill, адже ця технологія характеризується кращим збереженням вологи в ґрунті (Коротич П.,2006).

20

Наведено характеристику гібридів сої F2 за тривалістю періоду вегетації, масою насіння та висотою рослин. Визначено характер успадкування досліджуваних ознак. У ряді комбінацій схрещування визначено, що батьківські форми відрізнялися за періодом вегетації двома генами. Виділено перспективні для селекції комбінації.

За тривалістю періоду вегетації у переважній більшості комбінацій середнє значення гібридів перевищувало значення обох батьківських форм.

Максимальні значення гібридів по всіх комбінаціях значно перевищували значення батьків, а мінімальна тривалість періоду вегетації гібридів була менша, ніж у батьків (Михайлов В.І., Стариченко В.М., Щербина О.З.,2005).

В окремих дослідженнях отримані результатисвідчать на користь відносної незалежності генетичних факторів, що контролюють холодостійкість сої на стадіях проростання насіння, росту і розвитку сходів та формування бобів. Тому оцінку та добір перспективного за холодостійкістю вихідного матеріалу необхідно проводити диференційовано на різних фазах росту і розвитку з метою поєднання зазначених властивостей на рівні одного генотипу. Геноносіями холодостійкості сої в період проростання є сорти Амурська 41 і Comet, сходів – сорти Comet і Gieso, а період репродуктивного розвитку – сорти Gieso і MapleArrow(Шерепітко В.В., 2002).

Водночас селекціонери працюють над створенням посухостійких сортів, які б гарантовано давали врожай на Півдні України. Однією із головних причин, що відлякують сільгоспвиробників від вирощування сої, є схильність її бобів до розтріскування під час достигання. Це призводить до висипання зерна, і втрати врожаю можуть сягати майже 100%. Тому завданням селекціонерів є створення сортів, стійких до розтріскування.

21

В умовах України важливим для агрогосподарствє висота прикріплення нижніх бобів. У розвинених країнах селекціонери на цей показник не звертають уваги, адже там збирають сою за допомогою пневможаток, які здатні підбирати біб навіть із землі. Наші ж сільгоспвиробники таких жаток не мають, тому занизьке прикріплення нижніх бобів може бути причиною недобору майже 20% урожаю. Отже, українські селекціонери ведуть роботу над створенням сортів із найвищим розміщенням нижнього вузла плодоношення(Коротич П., 2006).

Сою можна вирощувати в зоні Лісостепу – це головний соєвий пояс держави, а також в Північному Степу та на зрошувальних землях Центрального і Південного Степу. Її вже сіють і лісостепові райони Полісся. Для розміщення сої в усіх цих регіонах створено різні за скоростиглістю сорти. Отож соя, як бобова культура повинна займати в структурі сівозмін 12-15%.Це засвідчив і світовий досвід: у США висівають 30 млн. га сої, 30 млн. га кукурудзи, 25 млн. га багаторічних трав (здебільшого люцерни) і 20 млн. га пшениці.Тобто частка сої там доволі висока, і за рахунок її азот фіксуючої дії ґрунти країни одержують близько 4,5 млн. т азоту. Це величезний резерв, який дає змогу зменшити виробничі затрати.

Серед внесених у Держреєстр сортів сої є й сорти харчового напряму, й кормового. Але якщо зважити на світові тенденції, то на харчові цілі використовують близько 10% соєвого зерна, здебільшого в країнах Південно-Східної Азії. Цей напрям споживання розвивається також у США, Канаді та розвинених країнах ЄС.

Перед українськими селекціонерами сьогодні головним залишається завдання підвищення врожайності. Уже є сорти, що мають продуктивність 40-45 ц/га. Є й такі, в тому числі створено фірмою «Соєвий вік», що водночас із продуктивністю мають і стійкість до стресових чинників та несприятливих погодних умов. Усі ці напрямки зумовлені сьогоднішніми тенденціями в нашому сільському господарстві, бажанням з найменшими затратами – скажімо за нульовою технологією – отримувати високі і стабільні врожаї.

22

Важливо також розуміти, що селекційні наукові установи створюють сорти, пристосовані до відповідного регіону. Бо сорт сої, як відомо, можна вирощувати в межах близько 180-200 кілометрів: висівання південніше або північніше цього поясу призводить або до зниження врожайності, або до не визрівання бобів. Сьогодні в Держреєстрі 89 сортів української селекції: вони стійкіші до посушливих умов і хвороб. Іноземні сорти зазвичай уражуються більше. У США, наприклад, розробляють сорти окремо для кожного штату, де вирощують сою, тобто їх адаптованість до кожної місцевості і в інші штати не поширюють, бо там вони не зможуть конкурувати (Коротич П.,2006).

Відомо, що поширення сої значною мірою залежить від біології культури та умов довкілля. Більшість сортів сої адаптовані до умов конкретної зони і мають вирощуватися в досить вузьких широтах. Встановлено, що зміна широти навіть на один градус відображається на проходженні фенофаз у сортів сої, особливо групи пізньостиглих, що сильно реагують на тривалість дня.Тому на кожні 160км по широті (або на 1 градус) потрібно мати свій сорт. При такій умові реалізація генетичного потенціалу продуктивності сорту найвища.

Серед колекційного та селекційного різноманіття сої в умовах Подільського краю виділено адаптований за ознаками продуктивності й стійкості експериментальний матеріал. Кращими геноносіями господарсько цінних ознак виявилися колекційні зразки: Альтона, Мепл Престоу, Мепл Ероу, Адента, Грибська 30, Білгородська 48, Київська 451 та виробничі сорти Київська 27, Юг 30, Нива, Чернівецька 8. Колекційні зразки – Негруца, Добруджанка 18, Комет, Амурська 41 і Грант доцільно використовувати в селекційній практиці при створенні сортів, адаптованих до знижених температур у після посівний період (Патика В.П., Шерепітко В.В., Заболотний Г.М., Середа Л.М., Шерепітко Н.А., 2004).

23

Зерновою продуктивністю та адаптивним потенціалом занесених до Реєстру сортів рослин України характеризуються такі сорти, як: Подільська1, Подолянка, Подільська 416 – дають підставу для впровадження їх у виробництво не тільки на Поділлі, а й у Лісостепу і Степу (Шерепітко В.В., Шерепітко Н.А.,2000).

Результатом селекційної роботи, оцінки морфологічних та біохімічних характеристик рослин є створення еколого адаптованих сортів, потенціал продуктивності яких дозволяє ефективнозабезпечувати стабільне за роками виробництво зерна сої в умовах Буковини та інших областей південно-західного регіону Лісостепу України.

У ході досліджень, за цих грунтово-кліматичних умовпродовжується напрацювання цінного експериментального генофонду для подальшої ефективності роботи з виведення більш продуктивних, стійких до несприятливих умов регіону сортів сої (Січкар В.І., Лаврова Г.Д.,2001).

Під час досліджень із численним експериментальним генофондом сої (десятки тисяч генетичних зразків – від диких форм до культурних сортів), отриманим за неоднозначних екологічних умов України й Молдови, протягом 1991 – 2005 рр. на Поділлістворено серію еколого адаптованих сортів цієї культури, а саме: Подільська 1, Подолянка, Подільська 416, Стратегія, Вінничанка, Горлиця, Особлива. Вони мають значний потенціал зернової продуктивності та стійкості до несприятливих факторів у різних грунтово-кліматичних умовах нашої держави (Шерепітко В.В.,2002).

Таким чином, результати проведених досліджень, спрямованих на розкриття генетичної природи різних типів ознак досліджуваних рослин можуть бути покладені в основу розробки нових технологій селекції високопродуктивних і адаптованих до конкретних умов вирощування сортів сої (ШерепіткоВ.В., Созінов О.О., 2001).

24

1.3.Технологія вирощування сої

Багаторічний досвід вирощування сої у господарстві свідчить, що високі врожаї зерна сої можливі за рахунок впровадження таких технологій вирощування, які базуються на оптимальній сівозміні, своєчасному та якісному виконанні всіх агротехнічних операцій, вирощуванні сортів і гібридів інтенсивного типу, внесенні науково-обгрунтованих норм мінеральнихі бактеріальних добрив,інтегрованій системі захисту посівів від бур’янів, хвороб і шкідників,а також за своєчасного, без втрат, збирання врожаю (Нікішенко В., Шелудько О., Ігнатенко В., 2008).

1.3.1. Попередники

Правильне розміщення соїв сівозміні дає можливість збільшити її урожайність не тільки завдяки запобіганню хворобам і пошкодженню фітофагами, знищенню забур’яненості поля, але й поліпшенню водно-фізичного режиму ґрунту, раціональнішому використанню поживних речовин.

Сою розміщують на полях чистих від бур’янів, особливо багаторічних. Кращі попередники: озимі та ярі зернові культури, а також кукурудза на зелений корм та силос, після збирання яких залишається достатньо часу для пошарового обробітку грунту. Сіємо сою і після овочів, кормових культур, кукурудзи на зерно (Найдьонов В., Нижеголенко В., Поляков О., 2006).

Попередники сої мають сприяти зменшенню чисельності бур’янів, створенню доброї структури грунту з достатньою кількістю поживних речовин, допомагають рано звільнити поле. Цим вимогам найбільше відповідають ярі зернові колосові (ярий ячмінь, яра пшениця, овес); дещо менше – озимі зернові (озима пшениця, озимий ячмінь та озиме жито); ще менше – кукурудза на силос, кукурудза на зерно, картопля, цукрові і кормові буряки (Дерев’янський В., 2004; Бабич А. Колісник С., 2000).

25

Добрим попередником для сої є зернові культури, найгіршими – соняшник і гречка: соняшник дуже виснажує землю, а гречка дає багато падалиці, яку ручним прополюванням вивести неможливо (Коротич П., 2003).

Не можна її висівати після бобових культур, томатів, соняшнику,цукрових буряків та ближче ніж за 500 м від насаджень білої і жовтої акації у зв’язку із наявністю спільних шкідників і хвороб.

Сама соя, як бобова культура залишаєв ґрунті 60-80 кг/га азоту і є добрим попередником для зернових, кормових, технічних і овочевих культур (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В.,2004).

Розміщувати сою в сівозміні слід з розрахунком, щоб вона поверталася на попереднє місце не раніше ніж через 3-4 роки (Грикун О.,2005).

У беззмінних посівах усі сорти сої почуваються добре. Три роки сою можна вирощувати на одному місці без підживлення. Якщо є бажання вирощувати її на тому самому полі й далі, то потрібно потурбуватися про захист від хвороб, які можуть розвиватися, особливо у дощові роки. Також потрібно внести мінеральні добрива, оскільки відчуватиметься брак фосфору, калію, цинку, міді та деяких інших елементів. У разі вирощування сої в беззмінних посівах сорти на полі краще не змінювати (Коротич П., 2003).

1.3.2. Система обробітку ґрунту

Обробіток ґрунту при вирощуванні сої на насіння має забезпечувати максимальне знищення бур’янів, добрі умови для росту кореневої системи, біологічної фіксації азоту бульбочковими бактеріям, сприятливого поживного режиму та інтенсивного росту і розвитку її рослин. Однак він повинен бути диференційований залежно від попередника, вологозабезпечення, забур’яненості поля та його рельєфу.

26

Основний обробіток грунту під сою повинен бути спрямованим на максимальне очищення поля від бур’янів, вирівнювання поверхні грунту, накопичення і збереження вологи (Зайцев О., Ковальов В., Турчинов О., 2004).

У сівозмінах різних грунтово-кліматичних зон під сою застосовують диференційований обробіток грунту. Раціонально поєднують глибокий, звичайний і поверхневий обробіток з використанням полицевих, плоско різних, дискових, голчастих, комбінованих та інших ґрунтообробних знарядь (Моніч Р.,2003).

Система обробітку грунту під сою є одним із основних заходів знищення бур’янів, зниження чисельності шкідників та ураженості хворобами. Залежно від попередника, видового складу бур’янів і ступеня забур’яненості полів основний обробіток грунту має свої особливості. Після стерньових попередників основна підготовка грунту передбачає дво-триразовий обробіток поля дисковими знаряддями з дальшою оранкою плугами з передплужниками на глибину 22-25 см, а після цукрових буряків і кукурудзи – на глибину 27-30 см (Грикун О., 2005).

Поля з багаторічними бур’янами (осот, берізка, пирій) орють після проведення комплексу лущінь і появи розеток коренепаросткових бур’янів або шилець пирію на глибину 28-30 см плугами ПЛН-3-35, ПНЯ-3-35 чи оборотними (Дерев’янськийВ., 2005; Заостровский В.И., 2005).

За наявності ефективних гербіцидів та відповідного комплексу технічних засобів можна застосовувати мінімальний або нульовий обробіток ґрунту, за якого витрати пального знижуються порівняно із традиційним обробітком на 20% при мінімальному і на 70% - при нульовому обробітку.

Передпосівний обробіток ґрунту має бути спрямованим на обов’язкове вирівнювання поля, створення сприятливих умов для рівномірного загортання і проростання насіння сої. Слід зазначити, що навесні при достиганні ґрунту обробіток слід проводити диференційовано, з урахуванням стану поля, яке проводять під кутом до напрямку оранки, внесення гербіцидів і передпосівної культивації.

27

Для виконання передпосівного обробітку грунту передбачено закриття вологи важкими зубовими боронами та обробіток його на глибину 3-4 см, що дасть можливість уникнути пересихання верхнього шару ґрунту, знищити проростки бур’янів та створити сприятливі умови для проростання насіння сої. За допомогою комбінованих агрегатав: РВК-3,6, «Європак» та УСМК -5,4, РВК-4,2, АКГ-6, АПБ-6. При дефіциті вологи в посівному шарі необхідне прикочування ґрунту до- і після сівби, що сприяє підвищенню польової схожості насіння та отриманню оптимальної густоти рослин.У сприятливих умовах за зволоженням післяпосівне прикочування недоцільне, бо при цьому ущільнюється ґрунт, а коли випадають дощі – утворюється ґрунтова кірка, утруднюється виніс сім’ядолей на поверхню, знижується польова схожість насіння, що відповідно, призводить до значного зрідження посівів сої (Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., 2008; Дерев’янськийВ., 2004; Моніч Р., 2003).

1.3.3. Удобрення

Соя доволі вимоглива до родючості грунту і добре реагує на внесення добрив. Тому високий урожай сої можна отриматилише за внесення мінеральних і органічних добрив. Соя добре використовує ефект післядії органічних добрив (Зайцев О., Ковальов В., Турчинов О., 2004).

Ефективність внесених добрив під сою, насамперед, залежить від агрохімічних показників ґрунту, вологозабезпеченості, сорту тощо. Тому при застосуванні добрив необхідний диференційований підхід. Незважаючи на здатність сої задовольняти значну частину потреби в азоті (60-70%) за біологічної фіксації з атмосфери, вона позитивно реагує на внесення органічнихі мінеральних добрив. Органічні добрива слід вносити перед попередник, поєднуючи із мінеральними. На низькородючих ґрунтах соя добре реагує на сумісне внесення органічних і мінеральних добрив безпосередньо під культуру. Одним із ефективних і доступних органічних добрив, особливо в господарствах із низьким використанням гною є зелене добриво сидеральних культур. Завдяки сидерації підвищується зв’язність грунту, поліпшується водно-повітряний режим, підсилюється життєдіяльність ґрунтових організмів, зменшується забур’яненість поля, що позитивно впливає на розвиток бульбочкових бактерій та кореневої системи сої.

28

Соя споживає поживні речовини, як і всі рослини. Для отримання однієї тони насіння потрібно 92,9 кг азоту, 16 кг фосфору, 46 кг калію, 8,9 кг кальцію та 7,14 кг магнію (Конюшенко В., 2005; Бабич А.О., 2000; Голов Г.В., 1988).

Встановлено, що на формування 1 ц насіння і відповідної кількості побічної продукції соя використовує 7,2-10,1 азоту, 2,4-4,1 кг фосфору, 2,2-4,4 кг калію, 2,3-2,8 кг кальцію тощо. Враховуючи потреби сої в елементах живлення, на сірих лісових грунтах необхідно вносити під зяблеву оранку по 60-90 кг/гад.р. фосфорних і калійних добрив і 45 кг/га азотних навесні, на чорноземах опідзолених – 30-45 кг/га азотних, 60 кг/га фосфорних і 40-60 кг/га калійних. При недостатньому розвитку бульбочок на коренях рослин сої (менше 5 шт.) доцільне підживлення посівів фосфорними й азотними добривами в нормі 20-30 кг/га д.р. у фазу бутонізації культури.

У короткоротаційній сівозміні (кукурудза на зерно-соя-гречка) використання міндобрива сприяло приросту врожаю зерна сої на 6,7 ц/га при внесенні після кукурудзи на фоні без гною N45P90K90; на фоні післядії першого року 40 т/га і N45P45K45 – 6,1 ц/га. Вміст білка зростав на 2,7-3,1, жиру на 2,8-4,1% (Дерев’янський В., 2004).

Для запобігання розвитку кореневої гнилі, пероноспорозу, пліснявих грибів, білої і сірої гнилей проводять: протруєння насіння сої (за 1-2 місяці до висівання ) препаратами Степ, 20% в.р. (0,5 л/т), Максим 025 FS, т.к.с., або Максим XL 035 FS, т.к.с. (1 л/га) та Фундазолом, 50% з.п. (3 кг/т), що забезпечує значне обмеження розвитку вказаних вище хвороб (Грикун О., 2005).

29

Для отримання дружних, рівномірних і неуражених хворобами сходів, насіння слід додатково обробити протруйником Вітавакс 200 ФФ (2,5 л/т), 0,5-1,0%- ним розчином молібденово кислого амонію, стимулятором росту типу Агростимулін. За результатами досліджень Інституту кормів УААН, такі заходи забезпечують приріст урожайності насіння соїв межах 3-4 ц/га (Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., 2008).

Для протруювання насіння інсектофунгіцидамивикористовуютьмашини: «Мобітокс-С», ПК-20, МПР-3200, ПС – 10. Витрата води на 1 т насіння сої – 8-10 л. Ефективність від протруювання значно зростає в разі використання плівкоутворюючих речовин (Грикун О.,2005).

Застосування регуляторів росту забезпечує максимальну продуктивність культури. Обробка насіння сої біостимулятором росту Емістим С у дозі 5 см³/т + Етоній, 5 г/т, + Нікель, 2,5 г/т, зменшувала зрідженість рослин на 1,7, водночас збільшуючи кількість бобів на рослині на 11,8% (Дерев’янськийВ., 2005).

На легких грунтах соя відчуває нестачу бору, тому перед висівом насіння обробляють цими хімічними елементами (40-50 г д.р. на гектарну норму насіння). Спільно проводять інокуляцію насіння симбіотичними азотфіксуючими бактеріями. Обробка насіння мікроелементами в 1,5-4 рази підвищує стійкість сої проти грибних і бактеріальних захворювань (Грикун О., 2005).

Рекомендується позакореневий спосіб внесення макро- і мікроелементів: він сприяє швидкому їх проникненню в тканини рослин, є екологічно безпечним. Ще одна позитивна особливість цього способу – можливість проведення підживлень у різні періоди росту й розвитку рослин і за різних способів висівання культури. У дослідах позакореневе внесення P20у фазі утворення бобів дало прибавку врожаю 2,8 ц/га. Вміст сирого протеїну підвищився на 1,34%. Оптимальні дози макро- і мікроелементів, співвідношення та способи їх внесення впливають на якість продукції. Прибавка врожаю насіння сої сорту Київська 27 після ґрунтового внесення N60P80K80 становила 3,4 ц/га. Позакореневе внесення комплексонатів цинку і молібдену в дозах по 1,3 л/га дало середню прибавку насіння 2,9 ц/га (Дерев’янськийВ., 2005).

30

Щоб підвищити азотфіксацію, кислі ґрунти доцільно вапнувати. Інокульовані рослини сої беруть із повітря 50-60% потрібного їм азоту (Грикун О., 2005).

Обробка насіння перед сівбою штамами мікроорганізмів 634 Б з одночасним внесенням у грунт бактеріального добрива ризоторфіну разом N10P10K10нітрофоски сприяла збільшенню урожайності на 2,6-3,1 ц/га (Дерев’янськийВ.,2005).

Обов’язковим агрозаходом, що на 10-15 % підвищує урожайність насіння сої, є передпосівна обробка насіння. У день сівби його обробляють високо селективними бактеріальними препаратами, зокрема Ризогуміном, Ризоторфіном, Ризоаргіном, Ризобофітом та ін. Особливо це важливо на тих грунтах, де сою вирощують уперше, або тривалий час не вирощували (більше 5 –ти років) (Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., 2008).

У день сівби насіння додатково обробляють соєвим ризоторфіном (200-300 г препарату на гектарну норму насіння) або Нітрагіном 634 б (гектарна порція). Для кращого утримання препаратів на поверхні насіння треба використовувати плівкоутворювачі: 2%-ний розчин NaKMЦ або селікатний клей, розчинені у воді в дозах на гектарну норму насіння. Обробка насіння ризоторфіном зменшує розвиток пероноспорозу на 7-15%. Встановлено, що на полях, де сою висівають уперше, дозу ризоторфіну необхідно збільшувати в 1,5-2 рази (Грикун О.,2005).

31

1.3.4. Сівба

У комплексі агротехнічних заходів, спрямованих на формування високої продуктивності посівів сої, істотне значення мають строки сівби. Слід зазначити, що основним критерієм настання оптимального строку сівби сої є стійке прогрівання верхнього шару грунту. У більшості регіонів України сою починають висівати, коли грунт на глибині загортання насіння прогріється до 10 ºС і встановиться стійка середньодобова температура 10-12 ºС. Календарні строки сівби в більшості зон України припадають на період третьої декади квітня – першої декади травня. Зарезультатами досліджень Інституту кормів УААН, в умовах Лісостепу України найкращі умови для росту і розвитку рослин складаються при сівбі у строк, який встановлено за рівнем термічного режиму (РТР) 12 ºС у грунт на глибині 10 см (Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., 2008).

Сівбу сої слід розпочинати, коли грунт на глибині загортання насіння прогріється до 12…14 ºС, що відбувається на кінець третьої декади квітня або першої декади травня. За більш раннього висівання в непрогрітий грунт насіння уражується хворобами і, як правило, дає зріджені, недружні сходи. Запізнення з сівбою також призводить до зниження польової схожості насіння через пересихання верхнього шару грунту (Зайцев О., Ковальов В., Турчинов О.,2004).

На кожному полі потрібно визначити оптимальні строки сівби, її спосіб, ширину міжрядь і густоту рослин з урахуванням ґрунтових, погодних умов та сортових особливостей.В умовах Західного Лісостепу сівба в третій декаді квітня – першій декаді травня забезпечує найвищу врожайність насіння та його високу якість (Дерев’янський В., 2005).

Для висівання найкраще використовувати першокласне насіння районованих і перспективних сортів. У процесі підготовки його до сівби проводять ретельне очищення від домішок насіння бур’янів, плюсклого й дефектного насіння. Не дозволяється висівати насіння за наявності в ньому карантинних об’єктів, живих шкідників, які пошкоджують сою.

32

В разі висівання відкаліброваного, непігментованого насіння можна знизити ураження рослин вірусними захворюваннями, підвищити їх конкурентоспроможність щодо бур’янів (Грикун О., 2005).

Сіють сою широкорядним способом з міжряддями 45 см, або суцільно. Не бажано висівати її з міжряддями 60-70 см, оскільки рослини в такому разі будуть гілкуватись і боби розміщуватимуться значно нижче, ніж звичайно, що призведе до невиправдано великих втрат при збиранні (Зелений С.І., 2004).

Кращий спосіб сівби сої – широкорядний з міжряддями 45 см. Для високорослихі пізньостиглих сортів рекомендовані міжряддя 70 см. Для появи дружних сходів сівбу на одному полі необхідно закінчити за один-два дні (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004).

Як правило сою на насіння висівають широкорядним способом з міжряддям 30-70 см. Рядковий спосіб сівби з міжряддям 15-22,5 см слід застосовувати при високій культурі землеробства з використанням високоефективних гербіцидів. Дослідження в Інституті кормів УААН показали, що рядковий спосіб сівби забезпечує приріст урожайності насіння до 2-3 ц/га порівняно із широкорядним.

У виробничих умовах велике значення має спосіб сівби. Останніми роками виведено нові низькорослі скоростиглі сорти сої, придатні для звичайного рядкового способу висіву з шириною міжрядь 15 см. Для сої ця технологія не нова: у США та Канаді в разі вирощування сої на насіння, монокорм, силос або зелене добриво її сіють тільки зерновими сівалками з міжряддям 18-20 см. Наші досліди засвідчили, що найкращі способи сівби в умовах Західного Лісостепу – широкорядний із міжряддям 30 см, звичайний рядковий – 15 та вузькорядний – 7,5 см (Дерев’янськийВ., 2005).

Сіяти сою можна сівалками точного висіву з шириною міжрядь 45 см. Але якщо висівати ранній чи ультраранні сорти (що формують меншу біомасу), то ширина міжрядь може бути й меншою – 30 або й 15 см, тобто в цьому разі можна застосовувати звичайну зернову сівалку. Проте, змінюючи ширину міжрядь, треба обов’язково витримувати загальну норму висівання насіння, яка для ультраранньої сої становить 900 тис. – 1 млн. насінин на гектар. Зрідження посіву може негативно позначитися на зібраному врожаї: за зменшення густоти стояння рослини формуватимуть нижні боби на меншій висоті, а це збільшить імовірність того, що їх не зможе підбирати комбайн. При цьому слід мати на увазі, що один біб залишений у полі на кожній рослині, -це мінус 1-2 ц/га врожаю (Коротич П., 2005).

33

За даними Інституту кормів УААН, для умов Лісостепу норма висіву насіння повинна становити: для ранньостиглих сортів – 700-750 тис./га схожих насінин, середньоранньостиглих – 600-650, середньостиглих – 500-550 (орієнтовно – 80-100 кг/га) (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004; Бабич А., Колісник С., Венедіктов О., 2001).

Оптимальна густота стояння рослин перед збиранням при достатньому зволоженні у зоні Лісостепу є 450-550 тис/га, недостатньому зволоженні - 400-450 тис/га, на Поліссі – 400-450 тис/га, в Степу – 300-450 тис/га (Жуйков Г.Є., Колот В.М., Заверюхін В.І., 2005).

При визначенні норм висіву враховують такі фактори, як рекомендовану для зони густоту стояння; прогноз погоди та розвитку шкодочинних об’єктів (особливо бур’янів); окультуреність поля; організаційно-господарські моменти (Дерев’янськийВ., 2005).

Щодо норми висіву насіння, то вона варіює від 450 тис. до 850 тис. схожих насінин на 1 га або 80-120 кг/га залежно від маси 1000 насінин і групи стиглості сорту, а також зони вирощування, родючості грунту, умов зволоження. Для сортів ранньої групи стиглості норму і густоту висіву належить збільшувати водночас із зменшенням ширини міжрядь,і навпаки, для більш пізньостиглих сортів – зменшувати, а ширину міжрядь збільшувати. Тобто, чим пізньостигліший сорт, тим більшої площі живлення він потребує.

34

Необхідно врахувати, що польова схожість на 20-30% може бути нижчою від лабораторної. Вагову норму встановлюють залежно від маси 1000 насінин, посівних якостей насіння, кількості рослин. Вона коливається в межах 70-130 кг/га (Лихочвор В.В., Петриченко В.Ф.,2006).

Глибина загортання насіння залежить від типу грунту, якості його підготовки, наявності вологи тощо. На легких грунтах насіння загортають на глибину 3-4 см, на важких – 1,5-2 см. За достатньої кількості вологи в ґрунті в оптимальний строк сівби найкращою є глибина загортання насіння 2,0-3,0 см. При пересиханні верхнього шару грунту її доцільно збільшити до 5-6см. Для сівби використовують сівалки СУПН-6А-02; СУПН-8А-02; УПС-8; УПС-12; Клен-5,6, Sigma, JohnDeer 1780,Kinze,GreatPlains,Nodet, Містраль 6000, СЗ -5,4, СЗУ-3,6, СЗ-3,6, СЗА-3,6, СН-16 (Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., 2008; Дерев’янськийВ.,2005;Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004).

1.3.5. Догляд за посівами

Механізований догляд за посівами сої містить комплекс заходів боротьби із бур’янами, шкідниками і хворобами. Для боротьби з бур’янами доцільно поєднати механічні (до сходове боронування, рихлення міжрядь) і хімічні способи (обприскування посівів) (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004; Гукова М.М., 1984).

За безгербіцидного вирощування сої застосовують до- та після сходові боронування, а також додаткові боронування в період масових сходів бур’янів на поверхні грунту. Крім цього проводять міжрядні обробітки, зокрема, перший обробіток через 12-15 діб після появи сходів культиваторами з набором бритвових і стрілчастих лап. Глибина обробітку міжрядь – 5-6 см. Для знищення бур’янів у рядках на культиваторах встановлюють дротяні борінки або голчасті диски (Дерев’янськийВ., 2005).

35

Відразу ж після сівби поле коткують для покращення умов проростання насіння і підвищення польової схожості. Подальший догляд залежить від технології – чи це гербіцидне, чи безгербіцидне вирощування.

Якщо гербіциди не вносили або з якихось причин ефективність їх невисока, то необхідно насамперед провести 1-3 післясходових боронувань. Перше – через 4-5 днів після сівби, друге – через 8-10, третє – через 12-14 днів. Як тільки позначаться рядки, проводять неглибокий міжрядний обробіток - шарування. Післясходове боронування можна проводити у фазі першого справжнього листка. Пізніше міжряддя розпушують 2-3 рази до змикання рядків. Глибина першого розпушування 6-8 см, другого (через 8-10 днів після першого) – 8-10 см, третього – 6-8 см.

На сильно забур'янених площах досягти успіху агротехнічними заходами практично неможливо. Тим більше, що соя відноситься до культур, які дуже негативно реагують на забур'янення посівів, практично не витримуючи з бур'янами конкурентної боротьби (Бабич А.О., 1998).

При гербіцидній технології не проводять до і післясходових боронувань і, як правило, міжрядних розпушувань. Рекомендується звуження міжрядь до 18-22 см. Застосовують гербіциди до чи після сходів (Лихочвор В.В., 2004).

Бур’яни та заходи боротьби з ними

На посівах сої розвивається понад 50 видів бур’янів. Утрати врожаю від них можуть сягати 30-50%. В Україні 90-98% посівів польових культур забур’янені в середньому і сильному ступенях (15 шт. на 1 м² і більше), що призводить до значного зниження продуктивності.

Ступінь забур’яненості полів вегетуючими бур’янами визначають за п’ятибальною шкалою в екз/м²: 1 бал (дуже слабкий) – 1-5; 2 бали (слабкий) – 6-15; 3 бали (середній) – 16-50; 4 бали (сильний) – 51-100; 5 балів (дуже сильний) – понад 100.

36

Застосування гербіцидів доцільне за наявності 3-36 і більше екземплярів бур’янів на 1 м² залежно від переважаючого їх виду в складі агрофітоценозу. Для бур’янів, що здатні утворювати значну надземну біомасу, пороговий показник менший. Соя сильно засмічується всіма видами однорічних і багаторічних бур’янів через низьку конкурентоспроможність на ранніх етапах органогенезу (Грикун О., 2005).

Найбільш поширеними і ефективними гербіцидами під сою є Дуал у дозі 2,5 л/га (96 % к. е.), Ацетал- 4,5, Харнес – 1,5 – 3, Базагран – 2 – 3, Блазер – 1,5 – 2, Стомп – 4 – 5, Фронтьєр – 1,7 л/га. Базагран і Блазер застосовують для боротьби з широколистими бур’янами (Жуйков Г.Є., Колот В.М., Заверюхін В.І., 2005).

На полях із високою потенційною засміченістю орного шару насіння однорічних бур’янів доцільно використовувати ґрунтові гербіциди: Стомп 330, к. е. – 6,0 л/га, Трефлан 480, к. е. – 5л/га, Трофі 9,0, к. е. – 2,0 лга, Харнес, к. е. – 3,0 л/га, Харнес новий, к. е. – 3,0, Фронтьєр 900, к. е. – 1,7 л/га, Фронтьєр оптима, к. е. – 1,4 л/га (Заостровных В.И., Дубовицкая Л.К., 2005).

В умовах переважаючого засмічення дводольними бур’янами для обприскування посівів у фазі 2 – 3 справжніх листків культури краще використовувати Галаксі - топ, в. р. к. (1,5 – 2 л/га) у два строки з інтервалом 12 – 14 днів. За змішаного типу забур’яненості доцільно використовувати бакові суміші гербіцидів Галаксі – топ, в. р. к.(2,0л /га) із Селектом 120, к. е. (1,0 – 1,8 л /га) або з Шогуном 100, к. е. (1,0 – 1,2 л/га) за висоти бур’янів 10 – 15 см незалежно від фази розвитку сої. У разі засмічення злаковими та деякими дводольними видами бур’янів можна застосовувати Півот, в. р. к. (0,5 – 1,0 л/га) у фазі 2 – 3 справжніх листків культури та бур’янів у фазі 1 – 4 листків. За значного поширення однорічних і багаторічних злакових бур’янів сою потрібно обробляти Арамо, 50 % к. е. (2,0 л/га) або Селектом 120, к. е. (1,8 л/га ) чиШогуном 100, к. е. (1,2 л/га) (Деревянський В., 2005).

37

Шкідники сої

Найнебезпечнішими шкідниками сої слід вважати: акацієву (бобову)вогнівку (особливо в Степу), яка пошкоджує тільки зерно; інші шкідники вегетативних і генеративних органів представлені сисними та листогризучими видами комах із різних родин. Найшкодочинніші – звичайний павутинний кліщ, клопи-щитники (чорношипий щитник та ягідний клоп), клопи-сліпянки (люцерновий і трав’яний), тютюновий трипс. Із листогризучих комах виділені щетинистий і смугастий бульбочкові довгоносики, гусінь лучного метелика, люцернової совки, совки-гами. Шкідниками зерна та паростків у ґрунті є личинки смугастого і степового коваликів, паросткової мухи (Грикун О., 2005).

Для боротьби з цими шкідниками застосовують різні методи боротьби, які включають в себе агротехнічні заходи боротьби, біологічні засоби боротьби та застосування інсектицидів (Бублик Л.І., Васечко В.І.,1999).

Слід зазначити, що деякі сисні шкідники здатні переносити вірусну і бактеріальну інфекцію, що негативно впливає на кількість і якість продукції сої (зниження схожості насіння, товарний вигляд). Найнебезпечніші види, їх біологічні особливості наведено в додатку А.

Найбільшої шкоди посівам сої завдають павутинний кліщ, акацієва вогнівка та соєва плодожерка. Проти павутинного кліща слід використовувати такі акарициди, як Омайт 570, 57% в.е. (1,5 л/га), Нісоран, 10% з.п. (0,5 кг/га), Санмайт , 20% з.п. (0,9 л/га), Талстар, 10% к.е. (0,3 л/га), Нурел Д, к.е. (0,8 л/га). Для запобігання резистентності шкідників до препарату застосовують їх бакові суміші: Омайт 570, 57% в.е. (0,75 л/га) + Нурел Д, к.е. (0,4 л/га), Талстар, 10% к.е. (0,15 л/га) + Нурел Д, к.е. (0,4 л/га). Проти акацієвої вогнівки та соєвої плодожерки застосовують Бі-58 новий, 40% к.е. (1,0 л/га), Золон, 35% к.е. (2,5 л/га) та інші (Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., 2008).

38

Хвороби сої

Захворювання (грибні, бактеріальні та вірусні) загалом знижують урожайність сої на 15-20%, а за епіфітотійного розвитку – на 50%. Найнебезпечніші - хвороби сходів, особливо за ранніх строків сівби або в разі холодної затяжної весни.

Із грибних захворювань поширеними є: церкоспороз, антракноз, аскохітоз, септоріоз, пероноспороз та ін.

Із бактеріальних – бактеріальний опік або бура кутаста плямистість і пустельний бактеріоз або бактеріальна пухирчастістьчи сім’ядольний бактеріоз.

Серед вірусних захворювань найпоширеніша – вірусна мозаїка. Крім того виділяють окремо тип жовтої мозаїки та вірусне ураження бруньок (Грикун О., 2005). Найпоширеніші хвороби сої в Україні та їх біологічні особливості наведено в додатку Б.

У разі висівання сої з шириною міжрядь 45 см і нормою висіву 400-410, 550-600, 690-700 тис. шт./га найінтенсивніший розвиток пероноспорозу й кореневих гнилей відзначився на площах де висівали 600-700 тис. шт/га. Сильніше уражуються епіфітними хворобами рослини пізніх строків сівби. Порівняно із ранніми посівам, поширеність пероноспорозу на них збільшується на 10,7-12%, а кількість хворого насіння – в 2,3 раза. За однакової норми висіву насіння менше уражуються посіви з шириною міжрядь 45 см

Проти найбільш поширених захворювань сої, таких як септоріоз, пероноспороз, фузаріоз та інші, у фазах бутонізації та на початку наливання насіння слід застосовувати фунгіциди системної дії, зокрема, Альто Супер 330 ЕС, к.е. (0,4 л/га), Фортеця ЕС к.е. (0,5-1,0 л/га), Рекс дуо, к.е. (0,5 л/га), Топсин М, з.п. (0,8 кг/га), а також бакову суміш Рекс дуо, к.е. (0,25 л/га) +Топсин М, з.п (Грикун О., 2005).

39

1.3.6. Збирання та післязбиральна доробка

У роки з надмірними опадами і, відповідно подовженням вегетаційного періоду на завершальному етапі органогенезу сої, що часто спостерігається на Поліссі і в Західному Лісостепу доцільні десикація та сеникація, особливо сортів більш пізньої групи стиглості. Для цього застосовують Реглон Супер 50 SL, в.р.к. (2-3 л/га), Скорпіон в.р.к., 150 г/л (2-3 л/га), Сонечко в.р.к., 150 г/л (2-3 л/га), Баста 150, в.р., (2 л/га), Раундап Макс, в.р., (2,4 л/га), Везувій, в.р.к. (2-3 л/га), Гліфоган 480, в.р., (2-3 л/га), а також десикаційні композиції Скорпіон в.р.к., 150 г/л (1-1,5 л/га) + азотокислий амоній (NH4NO3) в нормі 10 кг/га, Баста 150, в.р., (1,0 л/га) + NH4NO3 (10 кг/га) та Везувій, в.р.к. (1,0-1,5 л/га) + NH4NO3 (10 кг/га). Оптимальним строком десикації та сеникації є вологість насіння сої 40-45%.

За необхідності підсушування рослин проводять десикацію обприскуванням розчином Басти (2 кг/га) у фазі початку побуріння бобів нижнього і середнього ярусів (за 10 днів до початку збирання врожаю). За рахунок цього підвищується продуктивність комбайна на 30-40% і значно зменшуються втрати насіння (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004).

Сою збирають однофазним способом при повному дозріванні насіння (вологість 14-16%) зернозбиральними комбайнами. Жниварку комбайна переобладнують на низьке зрізування (5-6 см), а молотильно-сепаруючі органи – на відповідні оптимальні режими роботи, які забезпечують мінімальні втрати зерна. Втрати зерна збільшуються, якщо посіви зріджені, збирають врожай із запізненням. Оптимальна швидкість при збиранні – 3-4 км/год (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004).

Сою на насіння збирають у фазі повної стиглості, яка характеризується в більшості сортів повним опаданням листків, підсиханням та побурінням усіх стебел та бобів. За вологості насіння понад 12% для зменшення його дроблення частоту обертів барабана знижують до 500-600 об./хв. Обмолочене комбайном насіння негайно очищають від соломи та інших домішок і за потреби досушують до вологості 14% (Дерев’янськийВ., 2005).

40

Післязбиральну обробку насіння сої доцільно виконувати на зерноочисних сушильних комплексах типу КЗС. Якщо в господарстві вони відсутні, можна використати лінії, укомплектовані з окремих зерноочисних машин і сушарок. Оптимальна вологість зерна для зберігання має становити 12-13% (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В.,2004).

Насіння сої на току підлягає первинному очищенню на машинах ОВП -20 А, ОВС-25, СВС-5, СВС-15-01, МЗ-10 С та зерноочисних комплексах ЗАВ-20, ЗАВ – 40, КЗ-25, КЗ-50. При цьому встановлюють верхні решета з круглими отворами діаметром 7,5-8 мм, нижні – 5-6 мм, або продовгуватими отворами завширшки 4-4,5 мм.

Після первинного очищення насіння сої з підвищеноювологістю належить просушити методом активного вентилювання в бункерах БВ-12,5 і БВ -25 або в їх відділеннях ОБВ -50 і ОБВ – 100. Температура теплоносія має бути в межах 28-30 ºС протягом 4-х годин, потім насіння охолоджують. Вологість насіння сої контролюють за відносною вологістю теплоносія. При теплій сонячній погоді його досушують на відкритих майданчиках, при цьому шар має бути завтовшки не більше 10-15 см. Кондиційне насіння з вологістю не більше як 14 % очищають і сортують на машинах вторинного очищення СМ- 4; САД-10, Алмаз; К -531 «Петкус-Гігант»; К- 541 «Пектус-Супер»; СВУ-5 А; ОС-4,5 А та ін. Насіння доведене до відповідних кондицій, зберігають у сухих провітрюваних приміщеннях насипом або в мішках. Тарувати сою слід у мішки масою не більше 50 кг з відхиленням 1%. У разі зберігання сої насипом товщина шару не повинна перевищувати 1,5 м (Дерев’янськийВ.,2005;Зайцев О., Ковальов В., Турчинов О., 2004;Дерев’янський В. П., 1994; Дерев’янськийВ.П., 1991; Дерев’янськийВ.П., 2005; Крохмаль С.Д., Бортников А.И. Шафоростов В.Д., 1989).

41

Розділ 2. Умови та методика проведення досліджень

2.1. Характеристика об’єкту досліджень

Об’єктом досліджень виступали: колекційні сорти (отримані зІнституту рослинництва УААН, м. Харків) та виробничі сорти сої.

Закладка польового досліду проводилась на дослідних ділянках Вінницького державного аграрного університету. Для оцінки міжсортових відмінностей та порівняльної характеристики у рослин сої з проявом цінних господарських ознак були взяті такі сорти: Грибська 30, Соєр, Гама 85,Мепл Престоу, Юг-30, Аврора, МОН-04, ІСЗ-7, Київська 27, Фора, Альтона, Мепл Ероу, Комет, Оліма, Свіфт, Чернівецька 8, Устя, Фея, Степовичка, Подільська 416, Горлиця, Стратегія, Особлива, Аркадія одеська, Нива, Зірниця, Подільська 1, Подолянка, Вінничанка, Витязь 50.

2.2. Грунтово-кліматичні умови

Дослідне поле Вінницького державного аграрного університету розташоване на території ботанічного саду "Поділля". Цю територію за характером природних умов (клімату, рельєфу місцевості, поширених ґрунтів) віднесено до центральної під-зони Правобережного Лісостепу і знаходиться вона в його північній підпровінції в межах Вінницько-Немирівського підрайону агрогрунтового району Вінницької області.

За тепло-забезпеченістю і режимом атмосферного зволоження Вінницька область поділяється на три агро-кліматичних райони: північно-східний, центральний і південний. Вінницький район відноситься до центрального агро кліматичного району (Барвінченко В.І., Заболотний Г.М., 2004).

Для цього району характерне поширення сірих лісових ґрунтів легкого середньо-суглинкового механічного складу, агрохімічна характеристика яких подається в табл. 2.1.

42

Таблиця 2.1

Агрохімічна характеристика ґрунту

Назва ґрунту

Сірий опідзолений

середньо-суглинковий

Вміст гумусу за Тюріним, %

2,4

Вміст рухомих форм, мг.-екв. на 100 г ґрунту

P2O5

21,2

K2O

9,2

PH сольової витяжки

5,8

Гідрологічна кислотність, мг.-екв. на 100 г ґрунту

4,1

Сума увібраних основ, мг.-екв. на 100 г ґрунту

15,3

Вміст гумусу в ґрунті середній, забезпеченість фосфором висока, а калієм низька. Кислотність близька до нейтральної (Канаш А.Н., Глущук М.М., 1980).

Центральний агро-кліматичний район Вінницької області належить до смуги культур середньої стиглості. Характеризується помірно-теплим і вологим кліматом. Опади, температура повітря, довжина денного освітлення, сума ефективних температур безпосередньо впливають на ріст і розвиток культур. Порівняно недалеке розташування території господарства від акваторії південних морів склало тут умови для формування помірно-континентального клімату.

Весна розпочинається переважно в другій декаді березня, коли середньодобова температура повітря перевищує 0°С. Однак весняні заморозки бувають до 20 – 25 квітня (в окремі роки вони можливі і в першій декаді травня). Нічні заморозки, як правило, закінчуються при переході середньодобових температур через +5 °С і з цього часу розпочинаються до кінця листопада. Довжина вегетаційного періоду становить 190-250 днів (табл. 2.2) (Барвінченко В.І., Заболотний Г.М., 2004).

43

Таблиця 2.2

Кліматичні елементи центральної під-зони Вінницької області

№ з/п

Кліматичний елемент

Показник

1

Сума позитивних температур (вище+0°С)

2671-2780

2

Тривалість безморозного періоду, діб

199-205

3

Середньорічна температура повітря, °С

6,7-7,0

4

Середній з абсолютних мінімумів температури повітря, °С

-25

5

Абсолютний мінімум температур повітря, °С

-32…-34

6

Середня дата першого приморозку (восени)

1-7.X.

7

Середня дата останнього приморозку (весна)_

23-25.IV.

8

Тривалість вегетаційного періоду, діб

190-250

9

Сума опадів за вегетаційний період, мм

369-425

10

Сума опадів за рік, мм

530-540

11

Сума ефективних температур (вище +10 °С) за вегетаційний період, °С

980-1100

12

Тривалість періоду зі сніговим покривом, днів

87-90

13

Середня глибина промерзання ґрунту, см

55-57

14

Переважаючий напрямок вітру

Пн.-зх.

Середня дата останнього та першого приморозків у повітрі збігається з датами переходу середньодобових температур вище + 10°С і нижче восени. Цей період відповідає активній вегетації рослин з довжиною у середньому 155-160 днів. Довжина періоду з промерзанням ґрунту в середньому 66-72 дні, при глибині промерзання 50 – 55 см (коливається від 22 до 81 см). Сніговий покрив невеликий (20-25 см) і нестійкий. Гідротермічний коефіцієнт (ГТК) становить 1,7 – 1,8. За середньобагаторічними показниками перехід середньодобової температури повітря через +5 °С навесні (початок вегетаційного періоду) проходить 6 – 10квітня.

Перші приморозки на поверхні ґрунту бувають в останні дні вересня, у повітрі – впершій декаді жовтня. Останні приморозки весною на поверхні ґрунту спостерігаються в другій п'ятиденці травня, у повітрі – в третій декаді квітня (Барвінченко В.І., Заболотний Г.М., 2004).

Опадів протягом року випадає 503-590 мм. Із цієї суми близько 70 % опадів приходиться на теплий період року і 30 % - у холодний.

44

2.3. Аналіз погодних умов у роки проведення досліджень

Аналіз даних агрометеорологічних спостережень показує, що гідротермічні умови 2008 року були близькими до середніх багаторічних даних, а 2009 році виявлено суттєві відхилення від норми, що в свою чергу дало можливість об’єктивно оцінити дію і взаємодію цих факторів на продукційний процес сої(табл. 2.3) та рис. 2.1.

Для сої характерне нерівномірне використання води за фазами росту і розвитку рослин: водоспоживання за період сходи-гілкування становить 7-8%, гілкування –цвітіння – 20-22, цвітіння- формування бобів – 29-31, наливання бобів- достигання – 35-40%. Для соїкритичним за вологоспоживанням є період цвітіння-наливання насіння, коли дефіцит води може призвести до різкого зниження врожаю.

В досходовий період, під час проростання насіння сої, коли необхідна досить значна кількість вологи в ґрунті в 2008 році в квітні місяці випало аж 97 мм, що більше порівняно із середньо багаторічною на 49 мм, а тому сходи були дружніми і повними. На відміну квітня місяця 2009 року, де спостерігали відсутність опадів, тому проводили штучний полив у рівці перед сівбою,період посів–сходи значно затягнувся. Щодо температурного режиму, то середньодобові температури вцей період перевищували середні багаторічні значення на 1,2–2,3 ºС. В подальшому випадання опадів характеризувалося значною динамічністю, але розподіл їх за періодами вегетації був відносно нерівномірним.

Літній період 2008 року був помірно теплим і дощовим. Температурний режим мало чим відрізнявся від середніх багаторічних показників. Опади розподілялися досить нерівномірно. Всього за період квітень–вересень випало 438 мм при нормі 382 мм (табл. 2.3). При цьому учервні випало 45 мм, липні – 102 мм, у вересні– 95 мм, що менше на 29 мм, а влипні та серпні більше відповідно – на 24 та 43 мм порівняно із середніми багаторічними


Таблиця 2.3

Характеристика метеорологічних умов

Місяць

Середньомісячна температура повітря, °С

Сума опадів, мм

Середньо- багаторічна

2008

2009

Середньо- багаторічна

2008

2009

Квітень

8,1

9,3

10,4

48

97

0

Травень

14,4

13,6

14,0

61

41

40

Червень

17,9

18,1

18,9

74

45

110

Липень

20,0

19,5

20,4

78

102

46

Серпень

18,5

20,2

18,6

69

58

7

Вересень

14,2

13,0

15,8

52

95

19

Квітень – вересень

15,5

15,6

16,4

382

438

222


46

значеннями. Таким чином, сприятлива температура повітря та порівняно достатні запаси вологи в ґрунті в найбільш критичні періоди росту і розвитку для сої позитивно вплинули на процес цвітіння, утворення зав’язі та формування бобів, і в цілому на формування її продуктивності. Проте, починаючи з вересня місяця,розпочалися дощі та поступове зниження температури до 13 ºС. Майже щоденні дощі, часом великі, дещо відтягнули дату збирання сої.

Щодо вологозабезпечення то вегетаційний період 2009 року характеризувався, як недостатньо сприятливий та нерівномірний по забезпеченню вологою в основні періоди вегетації рослин сої. За весь вегетаційний період випало 222 мм опадів, що на 42,0 % менше від середньої багаторічної норми.

Літній період 2009 року характеризувався відхиленнями від середніх багаторічних даних за температурними показниками та особливо за умовами вологозабезпеченості. Зокрема у червні, середньодобова температура була на рівні (18,9 ºС), а кількість опадів перевищила норму майже в півтора рази (110 мм), що в свою чергу сповільнило активний ріст і розвиток рослин сої, при цьому дещо затягнувся період цвітіння. Критичний за вологоспоживанням період для сої (липень–серпень) характеризувався дефіцитом опадів (54 мм) при нормі 147 мм. Нестача вологи саме в цей період негативно вплинула на процес цвітіння, утворення і наливання бобів.

Починаючи з квітня місяця спостерігалось різке підвищення температури повітря, і до кінця вегетаційного періоду вона характеризувалася вищими показниками порівняно з середньою багаторічною. В середньому за період квітень–вересень вона становила 16,4 оС, що на 0,9 оС вище від середньостатистичної норми.Формування урожаю сої на завершальному етапі генеративного розвитку (достигання) відбувалося в умовах низької кількості опадів та підвищених середньодобових температур (15,8-18,6 °С), що сприяло достиганню насіння сої.


47

Температура повітря, °С Кількість опадів, мм

Рис 2.1 Характеристика метеорологічних умов за період досліджень


48

2.4. Схема та методика проведення досліджень

Вивчення колекційних і виробничих сортів сої проводилось на дослідному полі кафедри селекції та насінництва сільськогосподарських культур Вінницького державного аграрного університету протягом 2008 – 2009 рр.

За цей період вивчалися колекційні і виробничі сорти, які відрізнялися за довжиною вегетаційного періоду, морфологічними ознаками і врожайними властивостями. Для встановлення міжсортових відмінностей та порівняльної характеристики за проявом цінних господарських ознак були взяті такі сорти:

Схема досліду

Варіанти

Назва сорту

Варіанти

Назва сорту

Роки

1

Грибська 30

17

Степовичка 4

2008, 2009

2

Соєр

18

Юг 30 (st)

3

Гама 85

19

Подільська 416

4

МеплПрестоу

20

Горлиця

5

Аврора

21

Стратегія

6

МОН-04

22

Особлива

7

ІСЗ-7

23

Аркадія одеська

8

Фора

24

Нива

9

Альтона

25

Зірниця

10

Мепл Ероу

26

Київська 27 (st)

11

Комет

27

Подільська 1

12

Оліма

28

Подолянка

13

Свіфт

29

Вінничанка

14

Устя

30

Витязь 50

15

Фея

31

Чернівецька 8 (st)

16

Білосніжка

Сіяли сою за рівнем термічного режиму грунту 10-12°С на глибині загортання насіння і стійкому підвищенні середньодобових температур, повітря. Площа облікової ділянки 1,8 м2. Ширина міжряддя 45 см, відстань між насінинами в рядку 5 см,глибина загортання насіння 4 см. Стандарт розміщували через 10 номерів робочої колекції. За стандарти використовувались сорти вітчизняної селекції відповідних груп стиглості, рекомендовані інспектурою Державної комісії України з випробування та охорони сортів рослин, а саме: Юг-30, Київська 27 та Чернівецька 8.

49

Фенологічні спостереження проводились згідно "Методики Держсортовипробування сільськогосподарських культур" (1985) і "Методики проведення досліджень в кормовиробництві" (1994).

Фенологічні спостереження проводилися кожного дня або не рідше, ніж через день. Вегетаційний період та його структура визначались шляхом фенологічних спостережень, які проводились окомірно з врахуванням стану розвитку рослин на ділянці. Відмічались дати слідуючих фаз: початок і повні сходи,галуження стебла, початок і масове цвітіння, початок і повне дозрівання.

Початок сходів, відмічали: – при появі приблизно 15% рослин, а повні сходи при появі 75-80% рослин шляхом їх підрахунку від загальної кількості. Аналогічно проводили спостереження та облік по інших фазах.

Відмічали тривалість періодів в днях: посів – початок сходів, початок сходів – початок цвітіння, початок цвітіння – початок дозрівання, початок сходів – повне дозрівання (тривалістьвегетаційного періоду) та дату збирання.

Догляд за колекційними посівами полягає в підтримані міжряддя і доріжок в пухкому і чистому від бур’янів стані, боротьбу з шкідниками і хворобами шляхом обприскування колекційних посівів.

Крім того, визначалинаступні показники: вилягання рослин ( в період масового цвітіння і перед збиранням), висоту рослин та прикріплення нижніх бобів (на початку дозрівання), стійкість проти хвороб і шкідників ( за допомогою бальної шкали).

При наявності вилягання в період наливу бобів або перед збиранням необхідно роз’єднати полеглі зразки, щоб не допустити механічного засмічення. Збирання проводять по мірі достигання зразків колекції в період повного дозрівання насіння. Під час збирання підраховують кількість зібраних рослин. На сноповій етикетці записують:назву розсадника,номер ділянки, номер каталогу зразка, дату збирання, число зібраних рослин.

50

Біометричний аналіз рослин сортів соївключав визначення: маси надземної частини рослини, кількості гілок, кількості продуктивних вузлів, кількості одно-пятинасінних бобів, кількості насінин із рослини та насіннєву продуктивність рослин (вага насіння із однієї рослини),облікурожаю насіння проводять зі всієї ділянки з наступним перерахунком на 1м2.

Оцінку варіювання морфологічних ознак та властивостей проводили за (Гужовим Ю.А., 1987).

Коефіцієнт повторюваності (Rn) прояву ознаки визначали згідно методики (Савченко В.К., 1980) за формулою (1).

1.

де g2v – варіанса мінливості ознаки між рослинами;

g2p – варіанса мінливості ознаки в рослин по роках

Масу 1000 зерен визначали по двох наважках по 500 зерен з середньої зони качанів одного генотипу, зважували їх з точністю до 0,01г. Якщо при цьому різниця між масами взятих наважок перевищувала 3%, відбирали і зважували третю наважку.

Дослідні дані оброблялись дисперсійним, кореляційним і регресійним методами аналізу (Доспехов Б.А., 1985; Мойсейченко В.І., Єщенко В.О.; Рокицький П.Ф., 1993) на персональному комп’ютері за використання спеціальних прикладних програм для Windows 95/98: Excel 7.0, Mathcad 2000.


51

2.5. Агротехніка вирощування культури в досліді

Обробіток ґрунту при вирощуванні сої має забезпечувати максимальне знищення бур’янів, добрі умови для росту кореневої системи, біологічної фіксації азоту бульбочковими бактеріям, сприятливого поживного режиму та інтенсивного росту і розвитку її рослин. Після стерньових попередників основний обробіток ґрунту включає одно або дворазове лущення стерні з подальшою оранкою на глибину 25-27 см і вирівнювання поверхні поля.

Передпосівний обробіток ґрунту має бути спрямованим на обов’язкове вирівнювання поля, створення сприятливих умов для рівномірного загортання і проростання насіння сої. Слід зазначити, що навесні при достиганні ґрунту обробіток слід проводити диференційовано, з урахуванням стану поля, яке проводять під кутом до напрямку оранки, внесення гербіцидів і передпосівної культивації. Виконувати передпосівну культивацію слід у день сівби на глибину загортання насіння – 3-4 см, що дасть можливість уникнути пересихання верхнього шару ґрунту, знищити проростки бур’янів та створити сприятливі умови для проростання насіння сої. Для цього використовують комбіновані агрегати типу АКГ-6, АПБ-6, РВК-3,6, «Європак», УСМК-5,4. При дефіциті вологи в посівному шарі необхідне прикочування ґрунту до- і після сівби, що сприяє підвищенню польової схожості насіння та отриманню оптимальної густоти рослин.У сприятливих умовах за зволоженням післяпосівне прикочування недоцільне, бо при цьому ущільнюється ґрунт, а коли випадають дощі – утворюється ґрунтова кірка, утруднюється виніс сім’ядолей на поверхню, знижується польова схожість насіння, що відповідно, призводить до значного зрідження посівів сої. Сіяли сою за рівнем термічного режиму грунту 10-12°С на глибині загортання насіння і стійкому підвищенні середньодобових температур, повітря. Площа облікової ділянки1,82. Ширина міжряддя 45 см, відстань між насінинами в рядку 5 см,глибина загортання насіння 4 см.

52

Розділ 3. Результати досліджень

3.1. Вивчення колекційних сортів сої за тривалістю вегетаційного періоду

Оцінка фенологічних фаз та загальної тривалості вегетаційного періоду показала, що цвітіння більш, ніж у 35% досліджуваних зразків наступало через 30 – 35 днів після появи сходів, а у більше ніж 50 % зразків – через 40 – 45 днів. Повне дозрівання рослин у переважної більшості рослин наступало через 105 – 130 днів. Тривалість періоду від початку до кінця цвітіння у досліджуваних зразків сої, як правило, складала 35 – 45 днів.

Колекційні сорти сої розподілилися за тривалістю вегетаційного періоду за роки досліджень (Табл.3.1) слідуючим чином: доранньостиглих віднеслися: Грибська 30 – тривалість вегетаційного періоду 104 дні, Соєр – 102 дні, Гама 85 -105 днів, Мепл Престоу – 103 дні.Необхідно зазначити, що в ранньостиглих сортів були і менш тривалими періоди від сходів до цвітіння, до того жчим коротший вегетаційний період то менша тривалість даної фенологічної фази. Так у сортів Грибська 30 та Юг -30 вона становила 35 днів, в Соєр – 32 дні, Гама 85 та Мепл Престоу 34 дні. До середньоранніх сортів віднеслися Аврора - тривалість вегетаційного періоду 110 днів,МОН-04 – 112 днів, ІСЗ – 7 – 121 день, а тривалість періоду сходи цвітіння відповідно - 37, 38, 40 днів. До середньостиглих сортів віднеслися Фора – 134 дні, Альтона – 133 дні, Мепл Ероу – 131 день, Комет – 128, Оліма – 129, Свіфт – 130 днів. В свою чергу тривалість періоду сходи-цвітіння в даних сортів подовжилося відповідно:Фора – 50 днів, Альтона – 48 днів, Мепл Ероу – 47 днів, Комет – 42 дні, Оліма – 45 днів, Свіфт – 47 днів. Визначено кореляційні залежності тривалості вегетаційного періоду від довжини фаз розвитку у сортів сої. Отримано кореляційну залежність між тривалістю вегетаційного періоду та тривалістю періоду сходи-цвітіння – (r= 0,97). Між тривалістю вегетаційногоперіодуітривалістюперіодупочатокцвітіння

53

Таблиця 3.1

Тривалість періоду вегетації та фаз розвитку рослин

колекційних сортів сої (2008-2009 рр.)

Сорт

Фази розвитку рослин сої

Тривалість періоду вегетації, днів

Тривалість періоду сходи-цвітіння, днів

Тривалість періоду початок цвітіння – достигання, днів

Ранньостиглі

Грибська 30

104±3,02

35±1,23

69±1,87

Соєр

102±2,86

32±1,15

70±1,69

Гама 85

105±3,28

34±1,28

71±1,73

Мепл Престоу

103±2,95

34±1,32

69±1,84

Юг-30 ( st )

105±3,12

35±1,38

70±1,79

Середньоранні

Аврора

110±3,24

37±1,46

73±2,02

МОН-04

112±3,67

38±1,39

74±1,92

ІСЗ-7

121±4,02

40±1,43

81±1,76

Київська 27 (st)

117±3,53

39±1,34

78±1,87

Середньостиглі

Фора

134±5,13

50±1,62

84±1,84

Альтона

133±4,98

48±1,53

85±1,92

Мепл Ероу

131±4,92

47±1,59

84±2,27

Комет

128±3,76

42±1,47

86±2,64

Оліма

129±4,03

45±1,53

84±2,53

Свіфт

130±4,81

47±1,46

83±2,14

Чернівецька 8 (st)

131±4,87

46±1,31

85±1,98

Коефіцієнт кореляції

-

0,97*

0,91*

– достигання– (r= 0,91). Отже, добираючи для гібридизації батьківські форми можна орієнтуватися на строки настання фази цвітіння в різних сортів, з метою поєднання бажаних ознак в нових селекційних зразках, особливо при підвищенні продуктивності ранньостиглих і середньоранніх форм.

54

3.2. Варіювання та кореляційна залежність між господарсько-цінними ознаками рослин у сортів сої

Господарсько-цінні ознаки колекційних і виробничих сортів були вивчені за ступенем варіювання у відповідності за шкалою Ю.Л.Гужова [14]. Недивлячись на те, що, колекційні і виробничі сорти значновідрізняються по морфологічних ознаках і характеризується високою контрастністю представлених зразків, все ж характер варіювання одних і тих же ознак у них не виходив за параметри загальних закономірностей (Табл.3.2).

Оцінка варіювання господарсько-цінних ознак колекційних і виробничих сортів сої за коефіцієнтом варіації (V) згідно з шкалою Ю.Л.Гужова [14] показала, що в групу від середнього і вище середнього варіювання відносяться такі ознаки:маса насіння із однієї рослини - коефіцієнти варіації становили (15,1; 12,3%); кількість продуктивних вузлів- (21,3 та 19,2%), а також кількість бобів на рослині -(24,6 і 21,4%)за 2008 і 2009 роки. Помірним коефіцієнтом варіації характеризувалася маса 1000 зерен і складала – (11,3 та 10,7%). Висота рослин характеризувалась рівнем варіювання вище середнього і високим варіюванням - коефіцієнти варіації були в межах (22,7 – 37,4%). В наших дослідженнях висота прикріплення нижніх бобів характеризувалася високим коефіцієнтом варіювання – (28,8-33,6%). Також в групу з високим коефіцієнтом варіювання відноситься кількість гілок на рослині від 28,6 до 41,9%.

За результатами наших досліджень помірним коефіцієнтом варіювання характеризувалася маса 1000 зерен; середнім і вище середнього варіюванням – маса насіння із однієї рослини, кількість продуктивних вузлів, кількість бобів на рослині; вище середнього і високим варіюванням -висота рослин і


Таблиця 3.2

Статистичні показникикількісної мінливості

ознак рослин сортів сої (2008-2009 рр.)

Рік

Ознаки

2008

2009

Статистичні показники

Xсер

LimXсер

Vсер, %

Xсер

LimXсер

Vсер, %

Висота рослин, см

63,9±3,4

44,3-91,9

22,7

88,1±7,8

52,5-132,1

37,4

Висота прикріплення нижніх бобів, см

11,4±0,69

5,0-20,1

28,8

13,3±0,7

6,4-23,0

33,6

Кількість гілок, шт.

1,68±0,2

1-4,6

41,9

1,6±0,24

1,2-4,1

28,6

Кількість продуктивних вузлів, шт.

11,1±0,7

8,8-20,6

21,3

10,6±0,8

10,2-18,7

19,2

Кількість бобів, шт.

24,5±0,8

16-36

24,6

21,3±0,8

13,6-32,9

21,4

Маса насіння з однієї рослини, г.

6,9±0,2

5,3-9,0

15,1

6,1±0,2

4,6-8,2

12,3

Маса 1000 зерен, шт.

178,9±3,62

136-233

11,3

167,9±3,2

122-212

10,7


56

висота прикріплення нижніх бобів; високим варіюванням характеризувалася кількість гілок на рослині. Варіювання прояву одних і тих же ознак у межах всієї сукупності проаналізованого селекційного матеріалу вказує про наявність диференціації за рівнем прояву ознак, отже, про можливість ведення добору батьківськихформ за рівнем прояву певних ознак із метою включення їхв гібридизацію і отримання рекомбінацій та позитивних трансгресій в послідуючих гібридних поколіннях (F2-F4), проведеннядоборів та отримання селекційного матеріалу для послідуючої оцінки і випробування при створенні нових сортів.

Значний практичний інтерес має виявлення кореляцій між морфологічними та господарсько-цінними ознаками, що дає можливість проводити непрямий добір, повідомляє (Лысенко Н.И., 1981).

Ми провели кореляційний аналіз між цінними господарськими ознаками рослин сортів сої і встановили цілий ряд кореляційних зв’язків (Табл.3.3). Даний кореляційний аналіз представлено за два роки досліджень, що дозволяє проаналізувати ступінь фенотипового прояву ознак за роки досліджень і встановити мінливість ознак під впливом умов навколишнього середовища.

Продуктивність зумовлена складним поєднанням різних ознак і властивостей. В контексті якої поряд із калькуляцією вираження взаємодоповнюючих елементів структури врожаю, наявний цілий ряд інших напрямів селекції, таких як: стійкість проти хвороб та шкідників, посухи і низьких температур, вилягання та інших, що в кінцевому рахунку визначає в кожному конкретному випадку певний рівень продуктивності. Урожайність формується за рахунок забезпечення рівноваги між компонентами урожаю, тобто за підвищення величини одного компонента величина іншого зменшується, і навпаки. Максимальна урожайність – це реалізація найбільш сприятливої рівноваги між її компонентами. Між компонентами урожайності існують генетичні кореляції, отже добір за структурою урожаю в дійсності є добором на саму урожайність (Бороевич С., 1984).


Таблиця 3.3

Коефіцієнти кореляції між господарсько-цінними ознаками рослин сортів сої, 2008-2009 рр.

№п/п

Ознаки

Роки

2

3

4

5

6

7

1

Висота рослин, см

2008

0,39

-0,41*

0,56

0,61

0,68

0,21

2009

0,47*

-0,28

0,51*

0,43*

0,51*

0,13

2

Висота прикріплення нижніх бобів, см

2008

-0,26

-0,24

-0,25

-0,16

-0,23

2009

-0,11

-0,49*

- 0,54*

-0,41*

-0,35

3

Кількість гілок, шт.

2008

0,65*

0,53*

0,51*

0,42*

2009

0,53*

0,42*

0,39*

0,28

4

Кількість продуктивних вузлів, шт.

2008

0,89*

0,81*

0,77*

2009

0,77*

0,56*

0,61*

5

Кількість бобів, шт.

2008

0,91*

0,87*

2009

0,86*

0,73*

6

Кількість насінин, шт.

2008

0,94*

2009

0,83*

7

Маса насіння з однієї рослини, г.

2008

-

2009

-

Примітка: 1)*-позначено істотні коефіцієнти кореляції;


58

За роками наших досліджень (Таблиця 3.3) високі кореляційні зв’язки встановлено між елементами структури врожаю та зерновоюпродуктивністюрослин. Так між кількістю продуктивних вузлів та кількістю бобів на рослині (r=0,77-0,89), кількістю насінин - (r=0,56-0,81), зерновою продуктивністю рослин – (0,61-0,77). Між кількістю бобів і кількістю насінин практично прямий кореляційний зв'язок - (r=0,86-0,91), зерновою продуктивністю рослини – (0,73-0,87). Кількістю насінин і зерновою продуктивністю з рослини - (r=0,83-0,94). Високі і стабільні кореляційні зв’язки свідчать про вагомість і генетичну причинність зв'язків даних ознак. Також встановлено від середнього до сильного кореляційні зв’язки між кількістю гілок на рослині та кількістю продуктивних вузлів – (0,53-0,65), кількості бобів на рослині – (0,42-0,53), кількості насінин – (0,39-0,51) та зерновою продуктивністю – (0,28-0,42). Висота прикріплення нижніх бобів, за результатаминаших досліджень має від слабкого до середнього кореляційний зв'язок із кількістю гілок на рослині встановлена зворотна кореляційна залежність – (-0,11-0,26), кількістю продуктивних вузлів- (-0,24-0,49), кількістю бобів на рослині – (-0,25-0,54), кількістю насінин на рослині – (-0,26-0,41) та зерновою продуктивністю – (-0,23-0,35). Практично на такому ж самому рівні кореляційних зв’язків із іншими ознаками знаходилася і висота рослин. Так кореляційні зв’язки встановлено між висотою рослини та висотою прикріплення нижнього боба – (0,39-0,47); кількістю гілок на рослині – (0,28-0,41); кількістю продуктивних вузлів – (0,51-0,56); кількістю бобів на рослині – (0,43-0,61); кількістю насінин – (0,51-0,68) та зерновою продуктивністю – (0,13-0,21).

Було проведено кореляційний аналіз зернової продуктивності з іншими ознаками рослин сортів сої з метою встановлення міжсортових відмінностей при формуванні кореляційних залежностей в обумовленні зернової продуктивності сортів (Табл. 3.4). Вивчалися кореляційні зв’язки одних і тих же ознак у різних сортів сої. Незважаючи на сортову відмінність, кореляційні


Таблиця 3.4

Кореляційні зв’язки зернової продуктивностіз іншими ознаками у різних сортів сої

Ознаки

Сорти

Роки

Устя

Горлиця

Стратегія

Витязь 50

Чернівецька 8

Маса надземної частини рослини, г.

2008

0,97*

0,96*

0,85*

0,82*

0,86*

2009

0,87*

0,91*

0,9*

0,79*

0,92*

Кількість гілок, шт.

2008

0,38

0,91*

0,15

-0,05

-0,01

2009

0,54*

0,95*

0,29

0,02

0,08

Кількість продуктивних вузлів, шт.

2008

0,83*

0,75*

0,34

0,39

0,45*

2009

0,87*

0,82*

0,43*

0,46*

0,57*

Кількість однонасінних бобів, шт.

2008

0,87*

0,92*

0,14

0,36

0,4

2009

0,74*

0,97*

0,25

0,42*

0,34

Кількість двонасінних бобів, шт.

2008

0,92*

0,86*

0,36

0,85*

0,86*

2009

0,86*

0,91*

0,42*

0,79*

0,91*

Кількість трьох насінних бобів, шт.

2008

0,84*

-0,22

0,89*

0,03

0,5*

2009

0,72*

0,01

0,78*

-0,1

0,37

Кількість бобів, шт.

2008

0,98*

0,94*

0,67*

0,79*

0,94*

2009

0,94*

0,97*

0,78*

0,84*

0,87*

Кількість насінин, шт.

2008

0,98*

0,96*

0,89*

0,96*

0,98*

2009

0,96*

0,97*

0,93*

0,98*

0,92*

Примітка: 1)*-позначеноістотні коефіцієнти кореляції;


плеяди за певними ознаками

60

мали одну направленість та незначну зміну вираження зв’язків. Зокрема, високі кореляційні зв’язки у всіх сортів спостерігалися між масою надземної частини рослини та зерновою продуктивністю (r=0,79-0,97), кількістю бобів на рослині (r= 0,67-0,98) та кількістю насінин на рослині (r=0,89-0,98). Що в даному випадку підкреслює вагомість та генетичну природу даних зв’язків.

Дещо нижча залежність в даних сортів встановлена для кількості продуктивних вузлів із зерновою продуктивністю, спостерігалися кореляційні зв’язки середньої і високої сили від (r=0,34-0,87). Більш різнонаправленими та неоднаковими за величиною виявилисязв’язкидля кількості гілок на рослині із зерновою продуктивністю r=- 0,05-0,95

3.3. Відмінності у колекційних і виробничих сортів сої за середньою вираженістю господарсько-цінних ознак

Нами було вивчено міжсортові відмінності за ознаками у колекційних сортів сої із різною тривалістю вегетаційного періоду на основі істотних відмінностей різниці середніх арифметичних та виділено контрастні форми порівняно із стандартами відповідної групи стиглості. Зупинимося на колекційних і виробничих сортах, які характеризуються статистично значимими (tфакт > tтеор. 05) міжсортовимивідмінностями із збільшенням ступеня розмаху прояву ознак. Так, середня висота рослин у порівняно скоростиглих колекційних сортів змінювалась в інтервалі від 50,1 до 68,5 см (Табл.3.5), включно із стандартом цієї групи стиглості – Юг 30. Для середньоранніх колекційних сортів сої інтервал зміни ознаки був у вищих межахвід 68 до 86 см. В сорту ІСЗ-7 вона становила 86 см, що істотно вище за різницею середніх арифметичних порівняно із стандартом Київська 27.


61

Таблиця 3.5

Відмінності за господарсько-цінними ознаками у колекційних сортів сої із різною тривалістю вегетаційного періоду (2008-2009 рр.)

Сорт

Ознакирослини:

Висота, см

Висота прикріпл. Нижніх бобів, см

Число гілок, шт.

Ранньостиглі

Грибська 30

53,9*±1,47

8,3±0,62

0,7±0,16

Соєр

50,1*±1,65

7,5±0,56

1,4*±0,27

Гама 85

65,6±1,43

9,6*±0,42

1,6*±0,24

Мепл Престоу

68,5±1,55

8,69±0,75

3,45*±0,23

Юг-30 ( st )

68,5±1,90

6,87±0,73

0,64±0,14

Середньоранні

Аврора

68,0*±1,29

9,50*±0,9

1,80±0,33

МОН-04

71,42±1,94

12,75±1,1

0,92±0,22

ІСЗ-7

86,0*±2,09

18,65*±1,66

1,40±0,28

Київська 27 (st)

75,16±1,98

13,05±0,98

1,21±0,24

Середньостиглі

Фора

78,7*±1,78

12,0 ±1,1

1,63±0,21

Альтона

80,9*±1,92

10,8*±0,72

1,92±0,26

Мепл Ероу

73,4*±1,64

8,84*±0,43

1,43±0,29

Комет

100,4 ±2,21

20,31*±1,72

2,81*±0,41

Оліма

94,7±1,72

11,68*±0,61

0,72±0,1

Свіфт

108,6*±2,63

16,6±1,93

2,4*±0,37

Чернівецька 8 (st)

97,8±2,12

14,6±1,18

1,5±0,15

* - позначена істотна різниця середніх арифметичних за t–критерієм

62

В середньостиглій групі інтервал зміни висоти рослинтакож був вищимвід 73,4 до 108,6 см. При цьому істотна різниця спостерігалася у сорту Свіфт і становила108,6 см, також істотно меншими значеннями характеризувалися Мепл Ероу і Фора.

При порівнянні колекційних зразків із сортами–стандартами спостерігалась подібна закономірність і по відношенню до висоти прикріплення нижніх бобів, яка в цілому є похідною ознакою висоти рослини тобто уранньостиглих колекційних сортів вона була меншою 10 см, включно із сортом-стандартом Юг 30. Однак в цій групі стиглості виділився сорт Гама 85, який істотно перевищив за висотою прикріплення нижніх бобів стандарт.В середньоранній групі, як і за висотою рослини виділився сорт ІСЗ-7,який за істотною різницею перевищив стандарт.

У середньостиглій групі величина даної ознаки у колекційних зразків змінювалася в більш широких межах, хоча в цілому прояв її був у вищому інтервалі від 8,84 до 20,31 см. В цій групі стиглості виділився сорт Комет, який на істотному рівні перевищив стандарт.

За кількістю гілок на рослині у ранньостиглій групі виділилися Соєр, Гама 85, Мепл Престоу, які перевищили стандарт на істотному рівні, середня кількість гілок на цих рослинах становила – 1,4; 1,6; 3,45 шт. В середньостиглій групі Комет- 2,81 і Свіфт – 2,4 шт. Середнє число гілок на рослинах змінювалось від 1 до 3 як в групі ранньостиглих, так і в середньостиглих зразків, а в групісередньоранніх від 1-2 шт. на рослину.

Елементи структури врожаю, а саме кількість бобів на рослині є сумуючою ознакою кількості бобів на головному стеблі та їх кількості на гілках. Розклавши дану суму на складові елементи ми визначили вклад кожної із них в обумовленість результуючої (Табл.3.6).

За кількістю бобів на головному стеблі у ранньостиглій та середньоранній групі стиглості колекційних сортів істотної різниці за перевищенням прояву ознаки не спостерігалося, а в середньостиглій групі


Таблиця 3.6

Елементи структури врожаю колекційних сортів сої із різною тривалістю вегетаційного періоду ( 2008 – 2009 рр. )

Сорт

Число бобів, шт.

Маса зерна з рослини, г

Маса 1000 зерен, г

на головному стеблі

на гілках

на рослині

Ранньостиглі

Грибська 30

18,6±0,82

1,84±0,54

20,44±1,26

5,1±0,54

161,6±5,92

Соєр

16,94±0,73

6,82*±1,37

23,76*±2,04

6,0±1,26

168,9±6,47

Гама 85

15,28*±0,86

4,68*±0,92

19,96±1,62

5,7±1,0

167,7±7,13

Мепл Престоу

13,6*±0,91

7,86*±1,55

21,43±2,16

5,5±0,93

158,3±5,64

Юг-30 ( st )

17,87±0,72

1,89±0,31

19,25±0,82

6,3±0,84

167,4±5,98

Середньоранні

Аврора

10,7*±0,74

6,6±1,58

17,30±1,56

5,7±1,13

161,2*±5,23

МОН-04

16,77±1,52

5,0±1,24

21,77±2,23

6,1±0,82

169,4*±4,87

ІСЗ-7

15,20±1,26

2,75±0,93

17,95±1,67

6,3±1,04

169,9±5,69

Київська 27 (st)

16,74±0,66

3,37±0,98

20,11±1,2

6,4±0,92

181,2±6,47

Середньостиглі

Фора

24,5*±1,34

3,9*1,13

31,4*±1,68

7,5±1,34

223,9*±8,6

Альтона

14,18*±0,75

6,29±1,03

20,47*±1,61

6,8±1,12

185,4±7,84

Мепл Ероу

16,74±0,66

3,37*0,93

20,11*±0,62

6,3±0,92

167,2*±6,32

Комет

11,05*±0,76

5,09±1,06

16,14*±1,27

5,9±0,73

159,8*±6,16

Оліма

15,20*±0,96

2,75*0,93

17,95*±1,67

5,6±0,64

157,9*±5,81

Свіфт

15,09*±0,98

10,5±1,62

25,59±2,50

6,1±0,87

138,7*±4,84

Чернівецька 8 (st)

20,33±1,14

7,0±0,71

27,33±0,97

6,9±1,23

192,4±8,92

* - позначена істотна різниця середніх арифметичних за t –критерієм


64

виділився сорт Фора, який на істотному рівні перевищив стандарт Чернівецьку 8, акількість бобів на головному стеблі склала 24,5 шт.

За кількістю бобів на гілках відзначилася лише ранньостигла група, де сорти Соєр, Гама 85 і Мелп Престоу на істотному рівні перевищили стандарт, відповідно 6,82, 4,68 та 7,86, проте лише сорт Соєр за кількістю бобів на рослині – 23,76 шт., перевищив на істотному рівні стандарт Юг -30, що ще раз вказує на сумуючий взаємодоповнюючий ефект ознак, що визначають продуктивність.

Аналогічна закономірність спостерігалася і в середньостиглій групі стиглості, а саме у сорту Фора, який за кількістю бобів на рослині – 31,4 шт. перевищив стандарт сорт Чернівецька 8, що безумовно стало наслідком перевищення на істотному рівні вираження ознаки на окремих елементах структури врожаю, а саме кількості бобів на головному стеблі. Отже, за кількістю бобів на рослині порівняно із стандартами виділилися у ранньостиглій групі Соєр, а у середньостиглій Фора, які на істотному рівні перевищили стандарт.

Середня маса зерна з рослини у колекційних зразків змінювалася в межах від 5,1 до 7,5 г ( Табл.3.6 ). Проте, в цілому середня маса зерна із рослини у сортів різних груп стиглості змінювалася, як в межах кожної групи стиглості, так і в цілому окремо по кожній групі стиглості. Розмах вираження ознаки у ранньостиглій групі змінювався від 5,1-6,3 г на рослину. В середньоранній групі від 5,7-6,4, в середньостиглій групі – 5,6-7,5 г на рослину.Це в цілому підтверджує загальну закономірність, що із подовженням тривалості вегетаційного періоду підвищується урожайність сортів.

З даних таблиці 3.6 видно, що зразки, крупність або маса 1000 зерен у яких більша ніж 160 г, належали до середньоранніх і середньостиглих сортів, за виключенням сортів Комет, Оліма та Свіфт. У цих сортів середня маса зерна із рослини складала: 5,9, 5,6 та 6,1 г, а маса 1000 зерен відповідно -159,8, 157,9 та 138,7 г. У колекційного сорту МОН -04 значення даної ознаки на істотному рівні поступалося стандарту і складало169,4 г, що навіть при відносно вищих показниках таких компонентів продуктивності, як кількістьбобів на рослині не підвищилозернову продуктивність рослин ( середня маса насіння з рослини 6,1 г ). За масою 1000 зерен на істотно вищому рівні порівняно із стандартом виділився сорт Фора, у якого маса 1000 зерен склала 223,9 г.

65

Отже за елементами структури врожаю, а саме кількістю бобів на рослині виділилися сорти Соєр – 23,76 шт. іФора – 31,4 шт., а за масою 1000 зерен сорт Фора – 223,9 г.

Аналіз висоти прикріплення нижніх бобів та елементів структури врожаю (Табл. 3.7) виробничих сортів показав, що за висотою прикріплення нижніх бобів у ранньостиглій групі виділилися сорти Фея – 13,4 і Білосніжка -14,3 см, що на істотному рівніперевищили стандарт Юг -30. У середньоранній групі на істотному рівні перевищує стандарт за висотою прикріплення нижніх бобів Подільська 416 – 17,2 см. В середньостиглій групі найвище прикріплення нижніх бобів забезпечив сорт Подолянка – 20,4 см і на істотному рівні перевищив стандарт.За кількістю продуктивних вузлів слід виділити сорти середньостиглоїгрупиПодолянка – 14,1 та Вінничанка – 15,6 шт., що перевищили стандарт Чернівецьку 8 на істотному рівні.

За кількістю бобів на рослині у ранньостиглій групі виділилися сорти Устя і Степовичка -4, відповідно 23,8 та 22,9 шт.,які перевищили стандарт на істотному рівні. Серед середньоранньої групи кращими були Подільська 416 – 25,1 шт., Горлиця – 27,3 шт. і Стратегія – 26,5, а також сорт Зірниця – 24,2 шт. різниця вираження даної ознаки порівняно із стандартом була істотною. Всередньостиглій групі за кількістю бобів на рослині виділилися Подільська 1 – 29,8 шт., Подолянка – 30,6 шт. і Вінничанка - 34,4 шт., якіперевищили стандарт Чернівецьку 8 на істотному рівні.

Маса 1000 зерен в ранньостиглій групі сортів коливалася від 151,6 г у сорту Білосніжка до 179,6 г у сорту Устя. Необхідно відмітити, що і кількість


Таблиця 3.7

Висота прикріплення нижніх бобів та елементи структури врожаю

виробничих сортів сої різних груп стиглості ( 2008 – 2009 рр. )

Сорт

Висота прикріпл. нижніх бобів, см

Кількість продуктивних вузлів, шт.

Кількість бобів на рослині, шт.

Маса зерна з рослини, г

Маса 1000 зерен, г

Ранньостиглі

Устя

7,9±0,85

10,2±1,2

23,8*±1,32

6,4±0,96

179,6±6,1

Фея

13,4*±1,1

8,5±0,84

19,5±1,24

5,6±0,68

158,4±5,23

Білосніжка

14,3*±1,2

6,5*±0,46

14,8*±1,05

5,3±0,62

151,6±5,06

Степовичка 4

7,0±0,45

9,3±1,28

22,9*±1,43

6,3±0,92

165,8±5,23

Юг 30 (st)

6,9±0,73

8,6±0,78

19,25±0,82

6,3±0,84

167,4±5,98

Середньоранні

Подільська 416

17,2*±1,21

11,9±0,87

25,1*±1,32

6,9±0,96

172,3±5,93

Горлиця

12,9±0,91

13,1±1,32

27,3*±1,43

7,5±1,02

198,7±7,81

Стратегія

13,6±1,0

12,5±1,04

26,5*±1,09

7,1±0,94

181,4±6,23

Особлива

11,8±0,84

12,3±0,92

25,6*±1,1

6,9±0,69

154,9±5,23

Аркадія одеська

14,5±1,12

10,4±0,98

21,5±0,97

6,6±0,73

168,1±6,02

Нива

11,1±0,85

10,1±0,87

20,7±0,84

5,8±0,67

153,3±5,31

Зірниця

12,8±0,96

11,6±1,09

24,2*±1,03

6,0±0,75

165,2±5,43

Київська 27 (st)

13,05±0,98

10,6±0,96

20,1±1,2

6,4±0,92

181,2±6,47

Середньостиглі

Подільська 1

15,8±1,16

13,1±0,94

29,8*±1,26

7,1±1,35

179,4±6,24

Подолянка

20,4*±1,13

14,1*±1,09

30,6*±1,21

7,6±1,48

185,7±7,32

Вінничанка

16,9±1,19

15,6*±1,04

34,4*±1,47

8,5±1,87

216,5±8,76

Витязь 50

12,7±0,94

11±0,86

25,1±1,09

6,7±1,39

175,6±6,12

Чернівецька 8 (st)

14,6±1,14

10,2±0,85

27,3±0,97

6,9±1,23

192,4±8,92

* - позначена істотна різниця середніх арифметичних за t –критерієм


67

бобів на рослині у сорту Устя виявилося істотно значимим порівняно із стандартом, що і обумовило одержання середньої маси зерна із рослини на рівні 6,4 г. На противагу сорт Білосніжка істотно поступався за кількістю бобів на рослині – 14,8 шт., нижча в нього виявилася і маса 1000 зерен – 151,6 г, що в кінцевому рахунку визначило середню масу зерна із рослини на рівні 5,3 г.Сорт Степовичка 4, незважаючи на істотне перевищення за кількістю бобів на рослині, проте дещо нижчою масою 1000 зерен – 165,8 г забезпечив середню масу зерна із рослини на рівні стандарту – 6,3 г .

У середньоранній групі за середньою масою зерна із рослини виділилися такі сорти: Подільська 416 - 6,9 г, Горлиця - 7,5, Стратегія – 7,1 та Особлива – 6,9 г. Це стало наслідком перевищення сортами Горлиця і Стратегія стандарт Київську 27 за кількістю бобів на рослині – (27,3;26,5 шт. та масою 1000 зерен, як вище, так і на рівні стандарту (198,7; 181,4 г). СортиПодільська 416 та Особлива перевищили стандарт лише за кількістю бобів на рослині, а маса 1000 зерен в них була нижчою -172,3 та 154,9, тому і середня маса зерна із рослини виявилася на рівні 6,9 г.У середньостиглій групі стиглості кращими порівняно із стандартом були сорти Подільська 1, Подолянка та Вінничанка, середня маса зерна із рослини в них була на рівні7,1-8,5 г, а маса 1000 зерен від 179,4 до 216,5 г, також вони перевищили стандарт за кількістю бобів із рослини.

Отже, середня маса зерна із рослини в ранньостиглій групі змінювалася в інтервалі від 6,3-6,8 г на рослину, в середньоранній з 5,8-7,5 г та в середньостиглійвід 6,7-8,5 г на рослину. В цілому максимальне вираження результуючої ознаки, в даному випадку середньої маси зерна із рослини, можливе у випадку поєднання елементів структури врожаю за взаємодоповнюючим принципом.

68

3.4. Відмінності виробничих сортів сої за мінливістю ознак

З метою встановлення міжсортових відмінностейрослин сої за проявом по роках окремих цінних господарських ознак, а також визначення в цілому мінливості даних ознак, від впливу умов навколишнього середовища нами були пораховані коефіцієнти повторюваності (Rn) у відповідності до формули 1 за В.К.Савченко [60], з метою виділення сортів з найбільш стабільними генетично обумовленими величинами ознак. Отримані нами середні значення коефіцієнтів повторюваності (Табл. 3.8) за всіма групами стиглості свідчать, що менш мінливими ознаками, які вивчалися виявилися висота прикріплення нижніх бобів, середній коефіцієнт повторюваності по всіх сортах становив – 0,85, а інтервал мінливості вираження ознаки у окремих сортів становив від 0,72-0,91; маса 1000 зерен де коефіцієнт повторюваності по всіх сортах також становив 0,85, а інтервал прояву даної ознаки у окремих сортів змінювався від 0,72-0,94. Дещо нижчим коефіцієнтом повторюваності, а значить вищою мінливістю характеризувалась ознака кількості продуктивних вузлів – 0,80, інтервал зміни вираження цієї ознаки у окремих сортів від 0,69-0,91. Ще нижчими середніми коефіцієнтами повторюваності характеризувалися ознаки кількості бобів на рослині – 0,78, аінтервал варіювання вираження даної ознаки змінювався від 0,53 до 0,92і середньої маси зерна із рослини – 0,71, інтервал зміни обумовленості даної ознаки від 0,43-0,89, що вказує на значну мінливість прояву даних ознак від умов року. Зміна більшої амплітуди розподілу вираження даних ознак у окремих сортів сої за кількістю бобів на рослині та середньою масою зерна із рослини вказує на більший вплив умов зовнішнього середовищау вираженні даної ознаки, за роками, як в окремих сортів, так і в цілому по всіх сортах, про вищу мінливість даних ознак у порівняно із іншими ознаками.


Таблиця 3.8

Коефіцієнти повторюваності та коефіцієнти варіювання господарсько-цінних ознак виробничих сортів сої

Сорти

Господарсько-цінні ознаки

Висота прикріплення нижніх бобів, см

Кількість продуктивних вузлів, шт.

Кількість бобів, шт.

Маса зерна з рослини, г

Маса 1000

зерен, г.

Rn

V

Rn

V

Rn

V

Rn

V

Rn

V

Устя

0,91

17,6

0,69

31,4

0,71

15,04

0,43

18,9

0,72

9,6

Фея

0,84

25,3

0,82

11,2

0,92

11,5

0,75

11,4

0,94

4,1

Білосніжка

0,89

14,6

0,78

16,9

0,65

21,2

0,56

18,4

0,81

8,4

Степовичка 4

0,72

40,4

0,78

12,6

0,80

12,4

0,64

12,9

0,84

6,8

Юг-30 (st )

0,78

34,1

0,79

14,6

0,69

18,1

0,70

13,5

0,78

8,8

Подільська 416

0,91

8,3

0,81

13,3

0,88

13,3

0,79

8,1

0,82

6,9

Горлиця

0,96

6,6

0,91

7,44

0,86

17,9

0,82

6,8

0,92

3,9

Стратегія

0,91

10,5

0,86

13,7

0,89

13,3

0,75

8,9

0,92

4,3

Особлива

0,91

11,8

0,82

14,6

0,87

13,9

0,75

9,2

0,84

7,3

Аркадія одеська

0,83

12,9

0,74

24,3

0,71

16,4

0,68

11,8

0,91

5,1

Нива

0,82

18,4

0,81

15,7

0,80

13,5

0,67

12,2

0,9

5,5

Зірниця

0,82

16,9

0,82

16,9

0,53

21,2

0,69

12,4

0,87

5,9

Київська 27 (st)

0,89

12,4

0,79

16,8

0,69

17,2

0,75

9,9

0,78

7,9

Подільська 1

0,91

8,9

0,82

12,1

0,85

9,4

0,84

6,7

0,84

6,3

Подолянка

0,91

8,6

0,82

11,5

0,86

9,12

0,89

4,1

0,91

4,9

Вінничанка

0,85

12,6

0,79

14,9

0,91

8,31

0,83

5,4

0,89

5,5

Витязь 50

0,82

17,8

0,75

17,8

0,80

11,3

0,61

13,7

0,81

6,4

Чернівецька 8 (st)

0,83

18,9

0,79

20,2

0,64

15,7

0,71

12,3

0,83

6,6

Середнє

0,85

-

0,80

-

0,78

-

0,71

-

0,85

-

Rn – коефіцієнт повторюваності;

V – коефіцієнт варіювання.


70

Необхідно відмітити, що у представлених сортів варіанса мінливості ознак у рослин за роками менша за варіансу мінливості ознак між рослинами. Тому є можливість виділення сортів сої зі більш стабільно генетично обумовленим проявом даних ознак, для подальшої селекційної практики.

Найвищі коефіцієнти повторюваності та нижчі коефіцієнти варіювання порівнянно зі стандартом встановлені за висотою прикріплення нижніх бобів для ранньостиглих сортів Устя – 0,91 і 17,6%; Білосніжка – 0,89 та 14,6%; Фея – 0,84 і 25,3%. Всередньоранній групи стиглості за висотою прикріплення нижніх бобів виділилися порівняно із стандартом Подільська 416 – 0,91 і 8,3%; Горлиця – 0,96 та 6,6%; Стратегія – 0,91 і 10,5%; та Особлива – 0,91 і 11,8%. В середньостиглій групі за цією ж ознакою кращими порівняно із стандартом були Подільська 1 – 0,91 та 8,9%; Подолянка – 0,91 і 8,6%; і Вінничанка – 0,85 та 12,6%.

За масою 1000 зерен у ранньостиглій групі кращими порівняно із стандартом були сорти Фея – 0,94 та 4,1%; Степовичка – 0,84 і 6,8%. У середньоранній групі Горлиця – 0,92 і 3,9%; Стратегія – 0,92 та 4,3%; Аркадія одеська – 0,91 та 5,1%; Нива – 0,9 і 5,5%. В середньостиглій групі порівняно із стандартом Подолянка – 0,91 та 4,9% і Вінничанка – 0,89 і 5,5%.

За кількістю продуктивних вузлів у ранньостиглій групі кращими порівняно із стандартом був сорт Фея – 0,82 та 11,2%. В середньоранній групі кращими виявилися Горлиця – 0,91 і 7,4%; Стратегія – 0,86 та 13,7%. У середньостиглій групі порівняно із стандартом кращими були Подільська 1 – 0,82 та 12,1% і Подолянка - 0,82 та 11,5%.

За кількістю бобів на рослині, яка є похідною ознакою від кількості продуктивних вузлів у ранньостиглій групі кращим порівняно із стандартом виявився сорт Фея – 0,92 і 11,5%, як і за кількістю продуктивних вузлів. У середньоранній групі Стратегія – 0,89 і 13,3%; Подільська 416 – 0,88 та 13,3%; Особлива – 0,87 та 13,9; Нива- 0,80 і 13,5%. В середньостиглій групі стиглості були кращими Вінничанка – 0,91 та 8,31%; Подолянка – 0,86 і 9,12%; Подільська 1 – 0,85 та 9,4%.

71

За масою зерна із рослини в ранньостиглій групі стиглості кращим був сорт Фея – 0,75 та 11,4%. В середньоранній групіпорівняно із стандартом були сорти Горлиця – 0,82 і 6,8%; Подільська 416 -0,79 та 8,1%. В середньостиглій групі Подолянка 0,89 і 4,1%; Подільська 1 – 0,84 та 6,7%; Вінничанка – 0,83 і 5,4%.

Серед інших сортів сої є певна частина, яка має нижчі коефіцієнти повторюваності, що свідчить про певний вплив на дані ознаки, як умов року, так і фактору взаємодії генотипу з умовами середовища.

Також нами були виділені кращі сорти із високими коефіцієнтами повторюваності і низькими коефіцієнтами варіації за переважаючою кількістю даних ознак, а саме: у ранньостиглій групі сорт Фея, в середньоранній сорти: Горлиця, Стратегія, Подільська 416 та Особлива, в середньостиглій групі Подолянка, Вінничанка і Подільська 1.

Даний аналіз мінливості прояву ознак за роки досліджень вказує на те, що у даних сортів сої прояв ознак за роки досліджень в меншій мірі піддатливий впливу погодних умов в роки досліджень. Тобто це є сорти адаптовані до абіотичних і біотичних умов вирощування на конкретних територіях, вони мають високу стійкість до несприятливих факторів.

72

3.5. Порівняльна оцінка зернової продуктивності виробничих сортів сої

Завершальним етапом вивчення виробничих сортів було проведення порівняльної оцінки їх з відповідними стандартами за рівнем урожайності за період досліджень. У ранньостиглій групі сортів виділився сорт Устя, який у 2008 році забезпечив урожайність на рівнііз стандартом (Табл.3.9). Дисперсійний аналіз урожайності (Дод.В-Е). Середня урожайність його за роки дослідженьстановила 25,3 ц/га. Також на рівні стандарту забезпечив урожайність сорт Степовичка 4 – 25,2 ц/га. В середньому тривалість вегетаційного періоду його була менша на один день порівняно із стандартом. В середньоранній групі стиглості кращими за урожайністю виявилися сорти: Горлиця – 31,5 та 28,6 ц/га; Стратегія – 30,4 і 26,8 ц/га; Подільська 416 – 29,4 та 26,2 ц/гаі Особлива – 29,5 та 25,9 ц/га. Не дивлячись на те, що ці сорти належать до однієї групи стиглості необхідно відмітити, що вегетаційний період найбільш урожайного сорту в даній групі стиглості Горлиця виявився 115 днів, що на два дні менше ніж в стандарту, а в Стратегії – 112 днів, що на 5 днів менше порівняно із стандартом. Сорт Особлива виявився ще скоростиглішим порівняно з стандартом на 7 днів і в той же час перевищив його на істотному рівні за урожайністю. У середньостиглій групі сортів найбільш урожайними виявився сорт Вінничанка – 35,2 та 32,5 ц/га, що на 5,4 ц/га та на 7,1 ц/га більше за стандарт, в той же час тривалість вегетаційного періоду його була на 5 днів меншою порівняно із стандартом. Також кращим за стандарт був сорт Подолянка – 31,2 та 29,6 ц/га і перевищував стандарт на 1,4 та 4,2 ц/га за роки досліджень. Проте тривалість вегетаційного періоду його була на 1 день більша. Отже, за результатами наших досліджень кращими в ранньостиглій групі стиглості виявився сорт Устя із середньою урожайністю 25,3 ц/га, в середньоранній групі стиглості Горлиця- 30 ц/га,

73

Таблиця 3.9

Результати дослідження з виробничими сортами сої за

умов дослідного посіву

Сорт

Урожайність, ц/га

Тривалість вегетаційного періоду, днів

2008

2009

Середнє

Устя

27,6

23,0

25,3

105±3,29

Фея

24,2

20,6

22,4

103±2,79

Білосніжка

23,9

18,4

21,2

105±3,61

Степовичка 4

27,5

22,9

25,2

104±3,23

Юг 30 (st)

27,6

22,8

25,2

105±3,12

Нір 0,05

1,87

1,82

Подільська 416

29,4

26,2

27,8

120±3,23

Горлиця

31,5

28,6

30,0

115±3,02

Стратегія

30,4

26,8

28,6

112±2,87

Особлива

29,5

25,9

27,6

110±2,65

Аркадія одеська

28,6

24,2

26,4

113±2,93

Нива

25,2

21,2

23,2

119±3,45

Зірниця

26,1

21,9

24,0

117±3,12

Київська 27 (st)

27,4

23,8

25,6

117±3,53

Нір 0,05

2,0

1,7

Подільська 1

29,7

27

28,4

134±4,12

Подолянка

31,2

29,6

30,4

132±3,92

Вінничанка

35,2

32,5

34,0

126±3,82

Витязь 50

29,4

24,2

26,8

135±4,51

Чернівецька 8 (st)

29,8

25,4

27,6

131±4,87

Нір 0,05

1,3

1,46

Стратегія – 28,6, Подільська 416 – 27,8 та Особлива – 27,6 ц/га, відповідно за два роки досліджень. В середньостиглій групі кращими сортами були за два роки досліджень Вінничанка – 34 ц/га і Подолянка – 30,4 ц/га.


74

За комплексним проявом цінних ознак рослин протягом багаторічного періоду досліджувані сорти сої, що створені методами адаптивної селекції і занесені до державного реєстру, можна подати наступним чином:

Сорт сої Подільська 1 визначений національним стандартом. Рослини цього сорту характеризуються високорослістю (висота рослин сягає 100-150 см) і водночас стійкі до вилягання. Боби на рослинах у період дозрівання не розтріскуються, що сприяє зменшенню втратзерна, втомучисліпідчасмеханізованого збирання.

Даний сорт володіє підвищеним рівнем холодостійкості та посухостійкості. Довжина вегетаційного періоду рослин складає 125-130 днів. Сорт сої Подільська 1 здатний забезпечити високий та сталий урожай зерна (25-30 ц/га) протягом тривалого періоду вирощування при змінних кліматичних умовах.

Вміст білка в зерні залежно від грунтово-кліматичних умов складає 37-40%, а вміст жиру – 18-23%. Насінини жовті з коричневим рубчиком. Цей сорт успішно можна вирощувати за умовпівденногоЛісостепу та Степу.

75


Сорт сої Подільська 416 подібно до сорту Подільська 1 оптимальнопоєднує зернову продуктивність (25-30 ц/га), високорослість(висота рослин 100-130 см) та стійкість до вилягання, а такожпідвищений рівень холодостійкості та посухостійкості. Рослини сорту Подільська 416 дозрівають на 8-12 днів раніше ніжсорту Подільська 1. У період дозрівання боби на рослинах стійкі дорозтріскування. Сорт відзначався вмістом білка в зерні 40-41%. Насінини жовті з коричневим рубчиком. За умов південно-центрального Лісостепу та Степу даний сорт може виступатипопередником для озимих культур.

76

Сорт сої Подолянкахарактеризуєтьсяздатністю рослин до закладки нижніх бобів на висоті 20 см і вище, що важливо для механізованого збирання. При висоті рослин 90-120 см урожайність зерна складає 27-32 ц/га. За умови дефіциту вологи в ґрунті та повітрі у період активної вегетації рослин урожайність зерна цього сорту може сягати на 4-5 ц/га вище в порівнянні з іншими сортами.

У період дозрівання боби на рослинах не розтріскуються. Окрім високої посухостійкості на репродуктивних стадіях розвитку, сорт Подолянка характеризується холодостійкістю у період проростання насіння та появи сходів.

Сорт рекомендований для успішного вирощування в умовах південного Лісостепу та Степу (довжина вегетації рослин 125-130 днів). Вміст білка в зерні складає 38-40%. Насінини жовті з коричневим рубчиком та вічком.

Cорт сої Стратегія.Рослини цього сорту в порівнянні із сортами Подільська 1 і Подолянка дозрівають на 10-14 днів раніше, а в порівнянні із сортом Подільська 416 на 6-8 днів раніше, що дозволяє використовувати його в ролі попередника для озимих культур. Сорт Стратегія може успішно вирощуватися як в умовах Полісся і Лісостепу, так і Степу. Рослини цього сорту стійкі до вилягання та осипання бобів при дозріванні. Урожайність зерна визначається в межах 25-30 ц/га, а вміст білка в зерні становить 37-40%. Насінини жовті з коричневим рубчиком.

77

Сорт сої Горлицяє еталоном вірусостійкості та володіє потенціалом зернової продуктивності понад 35 ц/га. Окрім вірусостійкості, Горлиця є комплексно патогеностійким, холодостійким та посухостійким сортом і успішно може вирощуватися в умовах Полісся,Лісостепу та Степу.

В умовах Лісостепу та Степу даний сорт сої може виступати попередником для озимих культур, оскільки довжина вегетаційного періоду рослин у нього за цих умов складає 105-115 днів. Сорт Горлиця характеризується високою дружністю дозрівання рослин та стійкістю бобів до осипання. Крім того, рослини нового сорту стійкі до вилягання, а їх висота при дозріванні визначається в межах 70-90 см. Вміст білка в зерні складає 38-41%, жиру – 19-23%. Насінини жовті з темно-коричневим рубчиком та вічком.

78

Сорт сої Вінничанкавизначений національним стандартомволодіє потенціалом зернової продуктивності понад 35 ц/га і характеризується високою відновлювальною (регенераційною) здатністю рослин після пошкоджуючої діїводного дефіциту, знижених та підвищених температур. Високорослий (висота рослин сягає 100-150 см), стійкий до вилягання та технологічний сорт.

79

В порівнянні з такими потужними сортами, якПодільська 1 і Подолянка, дозріває на 8-10 днів раніше і суттєво переважає їх за крупністю зерна. Боби на рослинах у період дозрівання стійкі до розтріскування. При довжині вегетації рослин 110-120 днів успішно може вирощуватися в умовахЛісостепу та Степу. Вміст білка в зерні складає 38-41%, а вміст жиру 19-23%. Насіння світло жовте з коричневим рубчиком.

Сорт сої Особлива логічно доповнює створені сорти, так як проявляє вищий рівень скоростиглості (довжина вегетації рослин 95-110 днів) в поєднанні із зерновою продуктивністю (урожайність 25-27 ц/га). Цінною характеристикою сорту є здатність рослин до гілкування, що позитивно впливає в кінцевому рахунку на порівняно високий рівень зернової продуктивності.

Середньорослий сорт, що відзначається висотою рослин 60-80 см та стійкістю бобів до розтріскування у період дозрівання. Насінини жовті з коричневою пігментацією. Вміст білка в зерні складає 38-40%, жиру 19-24%. За умов Степу, Лісостепу та Полісся сортсої Особлива може використовуватися в ролі попередника під озимі культури.

80


Створені еколого-адаптовані сорти сої орієнтовані на вирощування за стандартними агротехнологіями, що рекомендовані для цієї культури в нашій державі. Вагоме місце при використанні цих сортів посідає їх насінництво, так як в процесі відтворення насіннєвого матеріалу необхідно зберегти генетичні конструкції, що забезпечують оптимальне поєднання на рівні генотипу таких чинників, як зернова продуктивність, стійкість, пристосованість та якість.

81

4. Економічна ефективність результатів досліджень

Однією з важливих задач рослинництва є підвищення ефективності виробництва сої, яка за вмістом білку (до 55%) і масла (до 27%) в насінні переважає інші зернобобові культури. За даними Інституту кормів УААН (Бабич А.О., Колісник С.І., 2000), щоб війти на світовий рівень у вирішенні проблеми рослинного білку та олії, посіви сої в Україні слід розширити до 500 тис. га, а у віддаленій перспективі - до 2-3 млн. га (6-9% орних земель). До речі, у США соя займає 18 відсотків орних земель. Американські фермери згодовують тваринам соєво-кукурудзяний шрот, а українські - дерть в основному із зернових колосових культур. Як результат, витрата корму з шроту на виробництво кілограма м'яса порівняно з дертю у 3-4 рази менша.

В Україні є необхідні грунтово-кліматичні умови для вирощування вітчизняних високопродуктивних сортів сої з потенціалом урожайності 3,5-4,5 т/га, які не поступаються сортам зарубіжним.

Розрахунки і передовий досвід свідчать, що вирощувати сою в господарствах доцільно на площі не менше 150-200 га. Це дає можливість впровадити інтенсивну технологію, ефективно застосовувати сучасні комплекси машин (коефіцієнт використання більше 0.7), а отже, одержувати високі врожаї.

Виробництво сталих врожаїв сої базується на високій культурі землеробства і використанні сучасних комплексів машин по відповідних технологічних лініях: приготування і внесення добрив, основного, передпосівного обробітку ґрунту та сівби, комплексної боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами, збирання та післязбиральної обробки врожаю.

Посівні площі, урожайність і валові збори зерна сої в Україні не відповідають грунтово-кліматичним можливостям. Вони можуть бути значно вищими. Забезпечення високої економічної ефективності зернового виробництва можна досягти на основі використання сукупних факторів, серед яких важливими є впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур.

82

Під інтенсивною технологією вирощування сільськогосподарських культур розуміють систему науково обґрунтованих взаємопов’язаних способів, механізованих технологічних операцій і прийомів, що перебувають у тісному зв’язку з фізіологічними особливостями розвитку рослин відповідно до біологічних фаз їх розвитку і росту. Основу її складає поточне виконання всіх робіт на високому рівні у суворо визначені строки: вирощування високоякісних сортів і гібридів інтенсивного типу, правильне розміщення культур у сівозмінах з урахуванням попередника і стану ділянки, підготовка насіння до сівби (калібрування, прогрівання, протравлювання, інокуляція), визначення оптимальної норми висіву з урахуванням абсолютної ваги насіння і господарської придатності, забезпечення найбільш рівномірного розподілу насіння по поверхні ґрунту, використання засобів захисту рослин та ін.

Серед зернових культур соя займає важливе місце в сівозмінах господарств. Високі поживні якості зерна дозволяють господарствам забезпечувати тваринництво високоякісними концентрованими кормами. Саме тому, для вивчення питання економічної ефективності було використано дані урожайності сортів сої по трьох групах стиглості.

Виходячи із вищесказаного, визначення економічної ефективності різних за стиглістю сортівданої культури є досить актуальним питанням.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображає дію об’єктивних економічних законів, яка виявляється в результативності виробництва. На сучасному етапі розвитку сільського господарства ставиться завдання впровадження у виробництво прогресивних ресурсозберігаючих технологій вирощування сільськогосподарських культур, які б забезпечували при мінімальних затратах енергоресурсів високу їх прибутковість і низьку собівартість.

Собівартість 1 ц продукції визначають шляхом ділення загальної суми затрат на вирощування продукції на кількість (урожайність, ц/га ) одержаної продукції. Прибуток, одержаний господарством при вирощуванні с.-г. культур визначають як різницю між сумою грошових надходжень за продукцію та її повною собівартістю, яка включає крім затрат навиробництво продукції і затрат, пов’язаних з її реалізацією.

83

Рівень рентабельності визначають за формулою:

Рр = П : С х 100 %, де

П – сума прибутку, тис, грн.;

С – повна собівартість реалізованої продукції, тис.грн.

При розрахунку економічної ефективності вирощування різних за стиглістю сортів сої ми використовували ціни на насіння, зерно, добрива, оплату праці та ін. ми використовували прайси фірми виробника (2008 р.).

Розглянемо структуру виробничих витрат при вирощуванні різних за стиглістю сортів сої на зерно розглянемо на рис. 4.1.


Як ми бачимо з даного рисунку, найбільший відсоток в структурі виробничих витрат належить мінеральним і органічним добривам – 16 %, відносно великий відсоток належить сушці зерна – 17, заробітна плата – 13%,

Рисунок 4.1. Структура виробничих витрат при вирощуванні сої на зерно, %

84

Як ми бачимо з даного рисунку, найбільший відсоток в структурі виробничих витрат належить мінеральним і органічним добривам – 16 %, відносно великий відсоток належить сушці зерна – 17, заробітна плата – 13%, засоби захисту рослин від шкідників і хвороб займають 10% і насіннєвий матеріал – 9%, збирання – 8 відсотків.

Використання вітчизняних високопродуктивних сортів сої вимагає затрати певної суми коштів на їх придбання (1500-2000 тис.грн./т), алевисокі збори зерна дозволяють покривати витрати прибавкою урожаю. Урожай зерна сої знаходиться в межах 25-35 ц/га, що навіть при вартості вирощеного насіння 200-2100 грн./т забезпечує досить високий для сьогоднішніх економічних умов рівень рентабельності (таблиця 4.1).

Таблиця 4.1

Економічна ефективність вирощування сортів сої різних груп стиглості, грн./га (середнє за 2008-2009 рр.)

Показники

Сорти

ранньостиглі

середньоранні

середньостиглі

Устя

Юг 30 (st)

Горлиця

Київська 27

(st)

Вінничанка

Чернівецька 8

(st)

Урожайність, ц

25,3

25,2

30,0

25,6

34,0

27,6

Ціна реалізації 1 ц

200,0

200,0

200,0

200,0

200,0

200,0

Вартість валової продукції

5040

5040

6000

5120

6800

5520

Виробничі затрати

2513

2513

2746

2534

2818

2582

Собівартість 1 ц, грн.

99,7

99,7

91,5

99,0

82,8

Затрати праці

на 1 ц, люд.-год.

1,89

1,89

1,43

1,77

1,45

1,63

Умовно - чистий прибуток

2527

2527

3254

2586

3982

2938

Рівень рентабельності, %

100,5

100,5

118,5

102,1

141,3

113,8

85

Дані таблиці 4,1 показують‚ що при використанні достатнього рівня удобрення‚ дотриманні технологічних параметрів‚ різні за стиглістю сорти сої на зерно вирощувати вигідно. Рівень рентабельності при цьому знаходиться на рівні 100,5-141,3 %. Це‚ якщо враховувати стабільні ціни на вирощену продукцію і на засоби виробництва.

Проведені розрахунки показали‚ що найбільший рівень урожайності зерна (34,0 ц/га)‚ найбільшу вартість вирощеної продукції (6800 грн./га) отримано при вирощуванні середньостиглого сорту Вінничанка. При вирощуванні даного сорту також відмічено найменшу (82,8 грн./ц) собівартість одиниці продукції та найвищий, у наших дослідженнях, рівень рентабельності - 141,3%.

Близьким до даного сорту за показниками економічної ефективності вирощування був середньоранній сорт Горлиця, що забезпечив урожай зерна на рівні 30,0 ц/га, 3254 грн./га умовно-чистого прибутку та 118,5% склав рівень рентабельності.

86

Висновки

1.Встановлено, що колекційні сорти сої відрізнялись не тільки загальним вегетаційним періодом (102-134 днів) та реакцією на умови вирощування, а і строками проходження окремих фаз вегетації, зокрема тривалість періодів сходи-цвітіння - (32 - 50 днів) та цвітіння-достигання - (69-86 днів).

2. За результатами наших досліджень помірним коефіцієнтом варіації (V) характеризувалася маса 1000 зерен – (10,7-11,3%); середнім і вище середнього варіюванням: маса насіння із однієї рослини – (12,3-15,1%), кількість продуктивних вузлів – (19,2-21,3), кількість бобів на рослині – (21,4-24,6%); високим варіюванням характеризувалася кількість гілок на рослині – (28,6-41,9%). Варіювання прояву одних і тих же ознак у межах всієї сукупності проаналізованого селекційного матеріалу вказує на наявність міжсортових відмінностей за рівнем прояву ознак.

3. Аналіз кореляційних зв’язків одних і тих же ознак у різних сортів сої показав, що незважаючи на сортову відмінність, кореляційні плеяди за певними ознакамимали одну направленість та незначну зміну вираження зв’язків. Зокрема, високі кореляційні зв’язки у всіх сортів спостерігалися між зерновою продуктивністю та масою надземної частини рослини(r=0,79-0,97), кількістю бобів на рослині (r= 0,67-0,98);кількістю насінин на рослині (r=0,89-0,98). Що в даному випадку підкреслює вагомість та генетичну природу даних зв’язків. Дещо нижча залежність в даних сортів встановлена для кількості продуктивних вузлів із зерновою продуктивністю (r=0,34-0,87). Більш різнонаправленими та неоднаковими за величиною виявилисязв’язкикількості гілок на рослині із зерновою продуктивністю (r=- 0,05-0,95).

4.На основіістотнихвідмінностейрізницісередніхарифметичнихпо

колекційних сортах за комплексом ознак виділено кращі зразки порівняно із

стандартами. За висотою прикріплення нижніх бобів у ранньостиглій групі кращим був Гама 85 – 9,6 см, в середньоранній групі сорт ІСЗ-7 – 18,6 см,в середньостиглій Комет – 20,3 см. За кількістю бобів на рослині виділився в ранньостиглій групісорт Соєр – 23,76 шт., а в середньостиглій сорт Фора – 31,4 шт., як і за масою 1000 зерен 223,9 г.

87

5. За висотою прикріплення нижніх бобів у ранньостиглій групі виробничих сортів кращими були сорти Фея – 13,4 і Білосніжка - 14,3 см, у середньоранній групі Подільська 416 – 17,2 см, в середньостиглій Подолянка – 20,4 см. За кількістю бобів на рослині у ранньостиглій групі кращими були сорти Устя і Степовичка, відповідно 23,8 та 22,9 шт.,в середньоранній сорти Подільська 416 – 25,1 шт., Горлиця – 27,3 шт. та Стратегія – 26,5, всередньостиглій виділилися сорти Подільська 1 – 29,8 шт., Подолянка – 30,6 шт. і Вінничанка - 34,4 шт.

6. За середньою масою зерна із рослини кращими були сорти: Подільська 416 - 6,9 г, Горлиця - 7,5, Стратегія – 7,1 та Особлива – 6,9 г. У середньостиглій групі Подільська 1, Подолянка та Вінничанка, середня маса зерна із рослини в них була від 7,1-8,5 г, а маса 1000 зерен від 179,4 до 216,5 г.

7.Проведений аналіз мінливості прояву ознак за період досліджень з врахуванням коефіцієнтів повторюваності та коефіцієнтів варіації вказує на те, що у таких сортів сої, як Горлиця, Стратегія, Подільська 416, Особлива,Подолянка, Вінничанка і Подільська 1 прояв ознак в меншій мірі піддатливий впливу погодних умов за роки досліджень.

8. Сорти сої, що створені методами адаптивної селекції Горлиця, Стратегія, Подільська 416, Особлива, Подолянка, Подільська 416, Вінничанка істотно перевищували за рівнем урожайності виробничі сорти-стандарти Київську 27 та Чернівецьку 8 незважаючи на менш тривалий їх вегетаційний період.

9. Проведені розрахунки показали‚ що найбільший рівень урожайності зерна (34,0 ц/га)‚ найбільшу вартість вирощеної продукції (6800 грн./га) отримано при вирощуванні середньостиглого сорту Вінничанка. При вирощуванні даного сорту також відмічено найвищий рівень рентабельності - 141,3%.

88

Пропозиції виробництву

1.В якості геноносіїв цінних ознак рослин сої,використовувати вихідними батьківськими формами для штучної гібридизації такі колекційні сорти, як Соєр, Гама 85, Мепл Престоу, Фора, Альтона, Комет.

2.Для умов Лісостепу України рекомендуємо такі середньостиглі високоврожайні еколого-адаптовані сорти сої, як Вінничанка, Подолянка, Подільська 1, а також середньоранні сорти Горлицю, Стратегію і Особливу та Подільську 416 в даних сортів сої прояв ознак за роки досліджень в меншій мірі піддатливий впливу погодних умов.

89

Список використаної літератури

1.Бабич А., Бабич-Побережна А. Соя – стратегічна культура світового землеробства 21 століття // Пропозиція. – 2006. - № 6. – С. 44-46.

2.Бабич А.О. Сучасне виробництво і використання сої .- К.: Урожай, 1993. – 432 с.

3.Бабич А. Нові сорти сої і перспективи виробництва в Україні // Пропозиція. – 2018. - №4. – С. 46-49.

4.Бабич А.О. Корми і кормовиробництво. – К.: Аграрна наука, 1998. – 195 с.

5.Бабич А. Колісник С. Венедіктов О. Посів та захист сої від хвороб//Пропозиція. – 2001. - №5. – С. 40.

6.Бабич А. Колісник С. Розміщення посівів і технологія вирощування сої в Україні// Пропозиція. – 2000. - №5. – С. 38 – 40.

7.Бабич А.О. Ткачук В.С. Сортова технологія вирощування – шлях до реалізації потенційних можливостей сої// Пропозиція. – 2000. - №10. – С. 41 – 42.

8.Барвінченко В.І., Заболотний Г.М.. Грунти Вінницької області // Навчальний посібник. – В.: ВДАУ, 2004. – 46 с.

9.Бороевич С. Принципы и методы селекции растений / Пер. с сербохорв. В.В. Иноземцева; Под ред. И с предисл. А.К. Федорова. – М.: Колос, 1984. – 344 с.

10.Вишнякова Л.М. Соя – історія культури // Агроном 2004. -№3. – С.82-83.

11.Волкодав В.В. Методика державного сортовипробування сільськогосподарських культур. Вип. перший. – К., 2000 –100 с.

12.Грикун О. Захист посівів сої від шкідників, хвороб та бур’янів// Пропозиція. – 2005. - №6. – С. 70-74.

13.Гноєвий І. Кукукрудзяно-соєвий силос. // Пропозиція. – 2006. - № 4. – С. 36.

14.

90

Гужов Ю.А. Модификационная изменчивость количественных признаков у самоопылённых линий и гибридов кукурузы. // Доклады ВАСХНИЛ. – 1987. – № 7.– С. 3-5.

15.Гукова М.М., Баранов В.Ф., Кигита Рамо Рао. Динамика накопления азота в растениях сои// Пути повышения производства растительного белка. – М., 1984. – С. 28-35.

16.Голов Г.В. Расчет доз удобрений под планируемый урожай сои// Технические культуры. 1988. -№ 6. – С. 27-28.

17.Дерев’янський В. Кулісна технологія вирощування сої // Пропозиція. – 2004. - №10. – С. 56-59.

18.Дерев’янський В. Подільська технологія вирощування сої// Пропозиція. – 2005. - №4. – С. 45-46.

19.Дерев’янськийВ. Технологія ущільненого вирощування сої з кукурудзою //Пропозиція. – 2004. - №8-9. – С. 54-56.

20.Дерев’янський В. П. Соя. – К.: УкрИНТЭИ. – 1994. –216с.

21.Дерев’янськийВ.П. По інтенсивні технології// Технические культуры. – 1991. - №5. – С. 32.

22.Дерев’янськийВ.П. Прогресивна технологія вирощування сої з кукурудзою на силос//Тваринництво України. – 2005. - №1. – С. 26.

23.Довідник із захисту рослин. – Бублик Л.І., Васечко В.І., та інші – К.: Урожай, 1999. – 744 с.

24.Доспехов Б.А. Методика полевого опыта. – М. : Агропромиздат, 1985. – 356с.

25.Жуйков Г.Є., Колот В.М., Заверюхін В.І. Агроекологічна характеристика технології та сортів сої для вирощування в Південному регіоні України // Селекція і насінництво. - 2005. -Випуск 90. – С. 323-330.

26.Зайцев О., Ковальов В., Турчинов О. Застосування інтенсивної технології вирощування – шлях до підвищення урожайності сої// Пропозиція. – 2004. - №2. – С. 44-45.

27.Зелений С.І. Сійте сою. //Насінництво. – 2004. - № 9. – С. 7-8.

28.

91

Заостровных В.И., Дубовицкая Л.К. Севообороты и борьба с болезнями и вредителями сои. // Земледелие. – 2005. - №1. – С. 35-36.

29.Заостровский В.И. Оброботка почвы и пораженость сои вредными организмами//Земледелие.- 2005. - №3. – С. 33-34.

30.Коротич П. Соя виходить на мільйон // Пропозиція. – 2006. - №9. – С. 44-46.

31.Коротич Ю. Українське соївництво: у грі чи на лаві запасних ? // Пропозиція. – 2006. - №11. – С. 66-67.

32.Коротич П. Фермер Моніч у нове сторіччя в’їхав на сої //Пропозиція. – 2003. - №1. – С. 26-28.

33.Конюшенко В. Нові перспективні сорти сої в Україні // Пропозиція. – 2005. - №3. – С. 58.

34.Коротич П. Соєві розклади 2005 //Пропозиція. – 2005. - №8-9. – С. 38-41.

35.Канаш А.Н., Глущук М.М. Агропочвенное раенирование Вииницкой области и некоторые предпосылки использование ее земельных ресурсов.// Физическая география и геоморфология. – В.: 1980. – 104 с.

36.Кириченко В.В., Петренкова В.П., Кобизєва Л.Н. та інші. Результати наукових досліджень селекції зернобобових культур в інституті рослинництва ім. В.Я. Юр’єва УААН. Селекція і насінництво.2005. – Випуск 90. С. 335-340.

37.Крохмаль С.Д. Бортников А.И. Шафоростов В.Д. Уборка и послеуборочная оброботка сои// Технические культуры. – 1989. - №4. – С. 14.

38.Лихочвор В.В., Петриченко В.Ф. Рослинництво. Сучасні інтенсивні технології. – Л.: НВФ ”Українські технології”, 2006. – 730 с.

39.Лихочвор В.В. Рослинництво. Технології вирощування сільськогосподарських культур. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 808 с.

40.Лысенко Н.И. Относительная скорость роста семядольных листьев сахарной свеклы – информативный параметр для прогнозирования гетерозиса. 8 съезд генетиков и селекционеров Украины. Часть 3. Тезисы докл. – К.: - 1981. – С.198-199.

41.

92

Моніч Р. Соя – найкращий попередник для … м’яса. // Пропозиція. – 2003. - № 3. – С. 28-29.

42.Мельник І., Гречкосій В., Марченко В. Комплексна механізація виробництва сої // Пропозиція. – 2004. - № 5. – С. 40-41.

43.Мельник А., Вовк В. Продуктивність різних сортів сої в умовах Прикарпаття // Пропозиція. – 2008. - №6. – С. 58-60.

44.Мартинюк О.М. Соя в Західному Лісостепу// Насінництво. – 2018. - №10. – С. 8-10.

45.Матушкін В.О., Мошкова О.Н. Методи і результати селекції сої на адаптивність, продуктивність і скоростиглість // Селекція і насінництво. -2005. - Випуск 90 . – С. 84-95.

46.Михайлов В.І., Стариченко В.М., Щербина О.З. Характеристика гібридів сої F2 за тривалістю періоду вегетації, масою насіння та висотою рослин // Селекція і насінництво. -2005.- Випуск 90. - С. 175-186.

47.Мойсейченко В.Ф., Єщенко В.О. Основи наукових досліджень в агрономії. – К.: Вища школа, 1994. – 335 с.

48.Методика проведення дослідів по кормовиробництву /Під ред А.О.Бабича. – Вінниця, 1994. – 87 с.

49.Нікішенко В., Шелудько О., Ігнатенко В. Перспективи вирощування кукурудзи та сої на зрошувальних землях Півдня України // Пропозиція. – 2008. - № 4. – С. 72-74.

50.Найдьонов В., Нижеголенко В., Поляков О. Соєвництво в степах Херсонщини //Пропозиція. – 2006. - №3. – С.58-59.

51.Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., та ін. Соя, технологічні аспекти вирощування на насіння.// Насінництво. – 2008. -№ 6. – С. 5-9.

52.Патика В.П., Шерепітко В.В., Заболотний Г.М., Середа Л.М., Шерепітко Н.А. Адаптивна селекція сої на Поділлі. // Вісник аграрної науки. – 2004. - №7. – С.45-49.

53.

93

Рокицкий П. Ф. Биологическая статистика. – Минск: Вышэйшая школа, 1973. – 319с

54.Січкар В., Шевченко В., Жаркова О. Нові сорти сої різних груп стиглості // Пропозиція. – 2005. - №12. – С. 70-71.

55.Січкар В.І. Особливості селекції сої. // Вісник аграрної науки. – 2004. - №5. – С. 47-51.

56.Січкар В.І., Ганжело О.І., Лаврова Г.Д., Коруняк О.П. Методи, напрямки і практичні результати селекції сої в умовах Південного Степу України // Селекція і насінництво. - 2005. - Випуск- 90.- С. 35-43.

57.Січкар В.І. Стратегія селекції сої на покращення харчових якостей насіння // Селекція і насінництво. - 2005. - Випуск- 90.- С. 22-32.

58.Сеферова И.В., Мисюрина Т.В., Никишкина М.А. Содержание белка в семенах образцов сои адаптированых к условиям Северо-запада Российской Федерации // Селекція і насінництво. - 2005.- Випуск – 90. – С. 225-230.

59.Січкар В.І., Лаврова Г.Д. Створення вихідного матеріалу для селекції сої із застосуваннм гібридизації.//Вісник аграрної науки. – 2001. - №6. – С. 50-52.

60.Савченко В.К. Ассоциированный отбор и его роль в эволюции и селекции. // Журнал общей биологии. – 1980. – Т.41. – №3. –С. 406-417.

61.Турін Е., Січкар В. Найпоширеніші у виробництві сорти сої для степової зони //Пропозиція. – 2018. - №2. – С. 47-48.

62.Темченко В. Соєвий прорив // Пропозиція. – 2005. -№ 8-9. – С. 34-35.

63.Шевчук О. Інноваційні гербіциди на сої //Пропозиція. – 2008. - №2. – С. 96-97.

64.Шерепітко В.В. Особливості генетичного контролю холодостійкості у сої. // Агроекологічний журнал. – 2002. - №2. – С. 35-38

65.Шерепітко В.В., Шерепітко Н.А. Результати селекційної роботи по сої на Поділлі. // Вісник аграрної науки. – 2000. - №10. – С.34-36.

66.ШерепіткоВ.В., Созінов О.О. Наукові основи адаптивної селекції сої. // Вісник аграрної науки. – 2001. - №10. – С. 49-51.

94


Додатки


Додаток А

Шкідники сої

Вид

Зона поширення

Зимуюча стадія

Плодючість, яєць (личинок/самицю), місце відкладання яєць, характер

Тривалість розвитку генерацій, діб

Кількість генерацій, шт.

Строк появи, декада/місяць

Трофічні зв’язки, шкідливість, деякі біологічні

Особливості

імаго

Личинок

Бобова (акацієва) вогнівка

С, ЛС

Гусениці у щільних сірувато-білих коконах у верхньому шарі грунту

Понад 600 яєць – тільки на бобові рослини, на молоді недозрілі боби, залишки чашечки, тичинкові трубочки. Частково – на листя і стебла.

26-40

2 (іноді 3 факультативні)

1 генерація

2-3/05,

2 генерація

2-3/07-1/08

2-3/06-1-2/07, 3/07-3/08

Шкодить гусінь другого та часткового третього поколінь. Молоді гусениці прогризають стінки бобів і проникають усередину, де пошкоджують зерно, залишають екскременти. За період розвитку одна гусениця може пошкодити один-два боби. Пошкоджене зерно втрачає посівні якості. Поріг шкодочинності – 2-3 яйця на рослину в період після цвітіння – на початку формування та розвитку бобів або 5% заселеність рослин шкідником. На розвиток бобової вогнівки впливають опади. Вища шкодочинність на пізньостиглих сортах. Зменшення урожаю на 60-70% і більше. Шкодить у степовій частині та прилеглій до неї зоні Лісостепу.

Люцернова совка

С,ЛС,П

Лялечка в ґрунті

600-700 яєць, по одному на листя і квіти різних рослин (бобові трави, нут)

30-40

2

1-3/05-2-3/07

2-3/05-1/06; 3/07-1-3/08

Сої шкодять гусениці першого та другого покоління. Гусениці перших віків скелетують листя, об’їдають їх з країв або проїдають наскрізь. Гусениці старших віків другого покоління шкодять зерну сої, проникаючи в середину боба.

Клопи-сліпняки,

Трав’яний клоп, польовий

С,ЛС,П

Імаго на посівах багаторічних бобових трав під рослинними рештками, в заростях чагарників

Пересічно 30-80 яєць у вегетативну частину рослини

2-3

3

1-2/06

1-2/06

2/06

2/06

Імаго, личинки висмоктують сік із молоди, не загрубілих верхівок, стебел і гілок, листя, квіток, молодих бобів, рослини пригнічуються, відстають у рості, деформуються, при сильному пошкодженні – гинуть. Поширюють збудників різних хвороб. Поріг шкодочинності – 40-50 особин імаго та личинок старших віків на 50 помахів сачка у період від бутонізації до повного наливання бобів (облік до світанку)

Люцерновий клоп

С,ЛС,П

Яйця в середині стебел на стерні багаторічних бобових рослин і бур’янів осоту, лободи, березки

150-160 одноразово від 1 до 20-40 в одне стебло

35-40

2

1 генерація 1-2/06

2 генерація 3/07-1-2/08

1

1-2/05

2

2-3/07

Багаторічні бобові трави, бобові однорічні культури. шкодять імаго, личинки. Переносники вірусних хвороб. Поріг шкодочинності – 2-5 екз. на рослину сої у фазі 2-6 листочків.

Продовження додатку А

Клопи-щитники, ягідний

Люцерновий щитник

Гостроплечий

С, ЛС, П

С, ЛС, П

С, ЛС, П

Ім.

Ім.

Ім.

12-104 (залежно від культури)

50-43

1 (на півдні - 2)

1 генерація

2/04

2 генерація 1/07

Під час формування і достиган

ня бобів

1

1/05

2

1-2/07

Під час формування, достигання бобів

Пошкоджують у червні-вересні сходи до початку достигання бобів. Шкодять імаго, личинки. Висмоктують соки із молодих листків, стебел, бруньок, квітів, бобів, зерна. На місцях уколів з’являються знебарвлені плями, за сильного пошкодження частини рослин можуть в’янути та опадати. Сприяють поширенню бактеріальних хвороб через пошкоджене зерно. Поріг шкодочинності – 2 особини імаго, личинок старшого віку на 1 м рядка від початку формування і до початку побуріння бобів.

Червоно клоп безкрилий

С, ЛС, П

Ім.

-

-

-

На сої – зі сходів до кінця вегетації

-

Пошкоджує зерно в бобах на 90-100%. Концентрується на сої близько полезахисних лісосмуг, польових доріг, заселяючи від краю смуги завширшки 10-15 м.

Тютюновийтрипс

С, ЛС, П

Дорослі комахи у верхньому шарі грунту

Близько 100 яєць

15-30

6-8

1/04

2-3/04-

1/05

1-2/04

Імаго, личинки з появою примордіальних листків до цвітіння. Висмоктують соки з листків та переносять вірусні хвороби, погіршують фотосинтез, затримують розвиток рослин, особливо на початкових етапах, удвічі-втричі. спочатку живляться вздовж листка, у цих місцях утворюються сріблясто-матові смужки на верхньому боці, згодом на всьому листку. Дуже пошкоджені частини листка під час спеки засихають і опадають. ЕПШ – 10-15 особин на одну рослину у фазі другого-третього трійчастого листка за посушливих умов.

Павутинний кліщ

С, ЛС, П

Запліднені діапазуючі самиці в тріщинах грунту, під грудочками землі та опалим листям, в рослинних рештках

50-180 по одному на нижню поверхню листків

10-28

8-15 (на сої – 3-4)

На сої зі сходів до кінця вегетації

Те саме

Спочатку до сівби сої, живляться на бур’янах, з яких згодом переходять на сою. Імаго, личинки висмоктують сік із нижнього боку листків. Обплітають листок, квіти, молоді боби павутинням. Порушується обмін речовин і фотосинтез. Пошкоджені частини рослин жовтіють, потім буріють, засихають, особливо під час спеки. Сильно пошкоджені листки опадають, боби передчасно достигають і розтріскуються, зерно утворюється плюскле. Підвищена шкодочинність спостерігається в посушливі роки, а найвища в серпні. Оптимальні температури для розвитку павутинного кліща – 29 … 30ºС і вологість 35-55%. Висока вологість стримує розвиток і розмноження. Знижує урожайність зерна на 80%. ЕПШ – 2-3 особини на трійчастий листок у період формування і наливання бобів


Додаток Б

Хвороби сої

Хвороби

Період ураження, фаза рослин, джерело інфекції

Характерні ознаки ураження рослин, деякі особливості

Грибні захворювання;

Антракноз

З початку розвитку на сім’ядолях хворих в далі – в усіх фазах (травень, вересень). За раннього ураження бобів насіння не утворюється або розвивається лише кілька плюсклих насінин. Інфекція зберігається на ураженому насінні та на поживних рештках

Уражує всі частини рослин. На сім’ядолях сходів спочатку утворюються бурі, трохи запалі виразки. Далі гриб проникає в молоде стебло, викликаючи значне ослаблення або загибель рослин. На пошкодженій поверхніз’являються численні чорні пустули. Черешки стебел і бобів перед достиганням вкриваються невеликими чорними масами міцелію. Поширений у районах із достатнім зволоженням,а також на зрошуваних посівах степових районів України

Аскохітоз

На сім’ядолях (травень, червень) і до фази достигання насіння, залежно від сорту (серпень-вересень). Інфекція зберігається на рослинних рештках, насінні

На сім’ядолях з’являються темно-коричневі плями або виразки, що мають пікніди. Наприкінці вегетації стебла і боби вкриваються світлими плямами з пікнідами. Боби стають трухлявими, пустими. Зниження схожості насіння на 25-40%.Поширенню і посиленню захворювання сприяють підвищена вологість, загущеність посівів. Темнонасіннєві сорти трохи сприятливіші до аскохітозу. Знижує урожайність до 20%.

Септоріоз, або іржаста плямистість

З появою першого листка і до фази достигання (травень-вересень). Інфекція зберігається в опалому листі.

З появою першого листка, а потім на листі дорослих рослин утворюються плями із спороношенням у вигляді занурених пікнід із конідіями, що розносяться вітром. Уражені листки опадають, урожайність знижується. Найбільше уражується листя із нижнього ярусу рослин до їх верхівок. За раннього ураження бобів насіння стає дрібним і плоским або зовсім не утворюється.

Фузаріоз. Комплекс видів збудників.

З початку розвитку до технічної стиглості. Інфекція зберігається на ураженому насінні

Уражуються усі частини рослин: насіння, паростки, сходи, листки, шийка стебла, боби та зерно. Зараження відбувається через грунт. Уражує майже всі однорічні бобові.

Фузаріоз насіння паростків і молодих рослин

Проростаючи насіння

Спочатку плями з’являються на сім’ядолях, згодом утворюються сухі виразки з рожевими подушечками (нальотом) спороношення гриба, уражує підсім’ядольне коліно і корінець,викликаючи виразки, загнивання і рослина гине. Часто уражені сім’ядолі переплетені грибницею, сім’ядольні листочки між ними уражуються і гинуть. Із висіванням насіння в холодний грунт ураженість посилюється

Фузаріоз листя

Липень-серпень

На листках утворюються маленькі сіруваті плями з облямівкою, згодом вони збільшуються, випадають, листки розщеплюються залишаються лише головні жилки з обривками листкової пластинки

Фузаріоз кореневої системи

Фаза утворення справжніх простих і перших трійчастих листків

Стебло при кореневій шийці стає бурим, тонким, підламується. При ураженні кореневої системи корінці розвиваються слабко або не формуються, рослини легко вириваються і відстають у розвитку або утворюють дрібне зморшкувате насіння


98

Додаток В

Дисперсійний аналіз урожайності ранньостиглих сортів сої, 2008 р.

Дисперсія

Сума квадратів

Число степенів свободи

Середній квадрат

Критерій F 0,05

Фактичний

Теоретичний

Загальна

164,7

19

Сорти

145,9

4

36,48

24,6

3,3

Повторення

0,94

3

0,31

0,21

3,49

Випадкові відхилення

17,19

12

1,48

Похибка різниці середніх = 0,86 ц/га; Найменша істотна різниця (Нір0,05) = t05·Sd= 2,18·0,86=1,87 ц/га

Дисперсійний аналіз урожайності ранньостиглих сортів сої, 2009 р.

Дисперсія

Сума квадратів

Число степенів свободи

Середній квадрат

Критерій F 0,05

Фактичний

Теоретичний

Загальна

99,1

19

Сорти

78,81

4

19,7

13,9

3,3

Повторення

3,34

3

1,1

0,79

3,49

Випадкові

відхилення

16,91

12

1,4

Похибка різниці середніх = 0,83 ц/га; Найменша істотна різниця (Нір0,05) = t05·Sd= 2,18·0,83=1,82 ц/га

Дисперсійний аналіз урожайності середньоранніх сортів сої, 2008 р.

Дисперсія

Сума

квадратів

Число степенів свободи

Середній квадрат

Критерій F 0,05

Фактичний

Теоретичний

Загальна

214,3

31

Сорти

165,5

7

23,6

12,6

2,48

Повторення

9,3

3

3,2

1,7

3,1

Випадкові відхилення

39,3

21

1,87

Похибка різниці середніх = 0,96 ц/га; Найменша істотна різниця (Нір0,05) = t05·Sd= 2,08·0,96=2,01 ц/га

Дисперсійний аналіз урожайності середньоранніх сортів сої, 2009 р.

Дисперсія

Сума

квадратів

Число степенів свободи

Середній квадрат

Критерій F 0,05

Фактичний

Теоретичний

Загальна

128,2

31

Сорти

99,3

7

14,2

10,44

2,48

Повторення

0,38

3

0,127

0,09

3,1

Випадкові

відхилення

28,53

21

1,35

Похибка різниці середніх = 0,82 ц/га; Найменша істотна різниця (Нір0,05= t05·Sd= 2,08·0,82=1,71 ц/га

99

Додаток Д

100

Додаток Е

Дисперсійний аналіз урожайності середньостиглих сортів сої, 2008 р.

Дисперсія

Сума квадратів

Число степенів свободи

Середній квадрат

Критерій F 0,05

Фактичний

Теоретичний

Загальна

206,5

19

Сорти

192,6

4

48,1

66

3,25

Повторення

5,1

3

1,74

2,34

3,49

Випадкові відхилення

8,75

12

0,73

Похибка різниці середніх = 0,6 ц/га; Найменша істотна різниця (Нір0,05) = t05·Sd= 2,18·0,6=1,3 ц/га

Дисперсійний аналіз урожайності середньостиглих сортів сої, 2009 р.

Дисперсія

Сума квадратів

Число степенів свободи

Середній квадрат

Критерій F 0,05

Фактичний

Теоретичний

Загальна

109,6

19

Сорти

90,9

4

22,72

25,3

3,3

Повторення

7,95

3

2,65

2,95

3,49

Випадкові

відхилення

10,76

12

0,89

Похибка різниці середніх = 0,67 ц/га; Найменша істотна різниця (Нір0,05) – Нір0,05 = t05·Sd= 2,18·0,67=1,46 ц/га