Статья на тему Развитие коммуникативной и языковой компетентности учащихся 5-9 классов на уроках украинского языка путем развития письменной речи

Розвиток комунікативної та мовної компетентності учнів 5-9 класів на уроках української мови шляхом розвитку писемного мовлення
Хорольська Ольга Василівна, директор МЗШ № 64, учитель української мови та літератури
Сучасне суспільство потребує високоосвічених, інтелектуальних і відданих своїй державі громадян, які б могли вільно і з гідністю спілкуватися українською мовою як усно так і письмово, утверджуючи її статус як рідної, державної. Тому мовна освіта в Україні повинна бути спрямована на вдосконалення технології навчального процесу, наближення до вимог сучасності. Досягти цього можна лише шляхом підвищення рівня викладання мови, розв’язання багатьох методичних проблем, пошуків нових підходів до навчання мови.
Однією з таких проблем є співвідношення теорії і практики. Для вчителя сьогодні стає необхідним осмислення таких понять як мовна і мовленнєва компетентність учнів, спілкування та його різновиди, комунікативна основа навчання мови. У працях провідних вітчизняних учених поряд уживаються терміни комунікативна компетентність, мовленнєва компетентність, комунікативна здатність, мовна здатність тощо.
На думку Ганни Лещенко, найбільш прийнятною є назва комунікативна компетентність, оскільки вона містить указівку на основну функцію мови та вміння її використовувати у різних ситуаціях спілкування [1]. Вона пропонує свою модель комунікативної компетентності, яка містить три компоненти, які в свою чергу поділяються на дрібніші структурні елементи:
Мовна компетентність, яка розуміється як певна сума знань про систему української літературної мови і сформовані на цій основі мовні вміння (фонетичні, орфоепічні, графічні, лексичні, морфемні, навички правопису тощо).
Мовленнєва компетентність містить певні знання про особливості усного і писемного мовлення, його діалогічну і монологічну форми, ознаки і будову тексту, стилі і жанри мовлення, які втілюються в уміння створювати власні висловлювання.
Лінгвокраїнознавча компетентність складається із знань духовних і матеріальних реалій українського народу, правил етикету, українських прислів’їв, приказок, загадок, легенд, переказів, пісень, дум тощо.
З метою надання навчанню української мови комунікативної спрямованості заслуговує на особливу увагу розвиток умінь і навичок писемного мовлення учнів. Загальна культура писемної мови не може зводитися лише до орфографічної та пунктуаційної грамотності текстів. Часто у своїх письмових роботах учні звертають мало уваги на внутрішні та зовнішні засоби зв’язності, не відчувають потреби у встановленні чи правильному відтворенні зв’язків між компонентами висловлювання, керуючись у написанні своїх робіт лише такими вимогами як граматична правильність і повнота викладу. Розв’язати цю проблему можна за допомогою настанови писати конкретному читачу. Учні звикли адресувати свої письмові роботи вчителю, який завжди зможе зрозуміти їх висловлювання. Орієнтація учнів на іншого читача посилює вимогливість до написаного. Можна запропонувати учням написати листа різним, конкретно визначеним (реальним чи уявним) адресатам на приблизно одну й ту саму тему.
Для поліпшення учнівських висловлювань можна використовувати вправи із завданням передати зв’язки між певними компонентами висловлювання за допомогою різних засобів зв’язності (сполучників і сполучних слів, порядку слів у реченні, порядку речень, абзаців тощо).
Доречним є застосування повторного виконання письмових робіт на одну й ту саму тему, що дає можливість учням виправити власні помилки, закріпити набуті вміння й навички. Особливе значення має виправлення учнями власних робіт, бо це найефективніший засіб розвитку зв’язності їх писемного мовлення.
Перше письмове формулювання думки дуже наближене до усного мовлення, а кожне наступне формулювання стає більш досконалим, набуває рис письмового висловлювання. Тому перефразування учнями своїх думок, уміння визначити його кращий варіант з багатьох інших має особливе значення для розвитку писемного мовлення. Саме цей спосіб відомий український методист І.О.Синиця вважає ключовим. «Не навчившись перефразовувати своїх думок, — вважає дослідник, — не можна оволодіти і їх письмовим викладом» [3] .
Як показує практика, учні у своїх висловлюваннях уживають добре знайомі, звичні слова та уникають уживання нових, незнайомих слів, щоб не допустити зайвої помилки. Тому учні часто замінюють нове слово на добре знайоме, синонімічне. Незважаючи на те, що сьогодні існує багато досліджень щодо збагачення словникового складу учнів, ця проблема залишається актуальною. Починати роботу над поповненням лексичного запасу учнів необхідно з настанови частіше вживати нові слова. Учителю слід створювати таку ситуацію, щоб в учня виникала потреба з’ясувати лексичне значення нового слова та частіше використовувати його в активній лексиці.
Писемне мовлення багатьох учнів є невиразним, у висловленні часто відсутній індивідуальний стиль. Негативно впливає на розвиток індивідуальних властивостей писемного мовлення недостатня витримка та наполегливість учнів, невпевненість або надмірна впевненість у своїх силах. Особливо негативно позначаються на розвитку індивідуальних властивостей писемного мовлення ставлення до наслідування чужих зразків, навіть бездумне списування.
Створити сприятливі умови для розвитку індивідуальних особливостей – одне з основних завдань учителя. Першочергово слід звернути увагу на умови написання творчих робіт. У звичайних умовах під час уроку учні, як правило, почувають себе недостатньо вільними, перебувають під постійною загрозою допустити зайву помилку й отримати низьку оцінку, вони обмежені способом і часом виконання письмової роботи, що звичайно стримує певні процеси мислення. Сприяти вираженню індивідуальності школяра може також поширення тематики шкільних творів.
Розвиток писемного мовлення учнів — це значною мірою і розвиток їх особистості, їх інтересів, поглядів, художніх смаків тощо, тому вчитель передусім повинен звертати увагу на особистісні особливості кожного учня й у своїй роботі відштовхуватись саме від цього.
Отже, у процесі роботи над формуванням нової мовної особистості розвиток писемного мовлення учнів набуває особливого значення. Під час роботи учитель повинен враховувати індивідуальні особливості кожного учня, передусім намагатися розвинути їх художні смаки, логічне та образне мислення, певні риси характеру, особистість учня вцілому, не відкидаючи при цьому розвиток спеціальних умінь та навичок, засвоєння певних знань.
Список використаної літератури
Лещенко Г. Комунікативна україномовна компетенція школярів у контексті сучасної мовної освіти//Українська мова і література в школі. - 2003- №5. – С.16-20.
Ладоня К.Актуальні проблеми розвитку писемного мовлення учнів 5-9 класів у методичній спадщині І.О.Синиці//Українська мова і література в школі. - 1999 - №4. – С.23-24.
Синиця І.О. Психологія писемної мови учнів 5-9 класів – К., 1965. С.180.
Пентилюк М. Наукові засади комунікативної спрямованості у навчанні рідної мови//Українська мова і література в школі. - 1999 - №3. – С.8-10.
Федоренко Ю. Комунікативна компетенція як найважливіший елемент успішного спілкування// Рідна школа. – 2001. - №1. – С.63-65.