Методичний матеріал Диференційований підхід до організації уроків словесності

Диференційований підхід до організації уроків словесності
Класно-урочна система потребує вдосконалення навчального процесу диференціацією завдань і методики навчання залежно від можливостей учнів. Навчально-виховний процес, що враховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називати диференційованим, а навчання за таких умов диференційованим навчанням.
У навчальному процесі застосовують такі види диференціювання:
За здібностями. Учнів розподіляють на навчальні групи за загальними або за окремими здібностями. У першому випадку за результатами успішності учнів розподіляють по класах А, Б, В і навчають за відповідними програмами. Можливі переведення з одного класу до іншого. У другому випадку їх групують за здібностями до певної групи предметів (гуманітарних, природничих, фізико-математичних). Таке диференціювання викликає сумніви. Дитина, яка потрапила до класу здібних учнів, може вважати себе кращою за інших, що нерідко спричиняє відхилення від норми у вихованні. І навпаки, діти, зараховані до класу менш здібних, щодня почуватимуться неповноцінними. Крім того, слід мати на увазі, що здібності дитини розвиваються, і важливе значення для її розвитку мають умови, в які вона потрапляє. Якщо її оточують більш розвинені однолітки, то вона отримує більше шансів для свого розвитку. До того ж, здібності людини можуть виявлятися на різних вікових етапах.
За відсутністю здібностей. Учнів, що не встигають з тих чи тих предметів, групують у класи, в яких ці предмети вивчають за менш складною програмою і в меншому. Найбільший недолік такого диференціювання в тому, що учні здобувають неоднакову освіту й тому не мають рівних можливостей для її продовження.
За інтересами учнів. Навчання в класах або школах з поглибленим вивченням Української мови та літератури, фізики, математики, хімії, інших предметів. Такі класи створюють у школах за умови великої кількості учнів, які виявляють підвищений інтерес до певних предметів, їх формують з восьмого року навчання, коли учні вже отримали певний рівень загальноосвітньої підготовки, на базі якої можна організувати диференційоване навчання.
За талантами дітей. Пошук талановитих дітей і створення умов для їх всебічного розвитку. Пошук здійснюють через проведення різноманітних конкурсів, олімпіад.
Кожен з розглянутих видів диференціювання має свій зміст і методику навчання, що є предметом вивчення спеціальних галузей педагогіки. Розглянемо можливі шляхи організації диференційованого навчання української мови в загальноосвітній школі.
Диференційоване навчання у практичній діяльності вчителя може виражатися в тому, що всі учні отримують завдання однакової складності, але слабшим з них під час їх виконання надають індивідуальну допомогу, або слабшим учням дають окремі, посильні для них завдання. Інколи учням пропонують легкі завдання, згодом ускладнюють додатковим завданням, яке вони виконують відповідно до своїх можливостей. Загалом диференціювати завдання за змістом можна за кількістю завдань, за ступенем їх складності, за ступенем самостійності виконання. Складніший і ефективніший вид диференційованого навчання його здійснення в умовах поділу класу на групи залежно від рівня навчальних можливостей учнів. У практиці такого поділу використовують методику Ю. Бабанського, який увів поняття реальних навчальних можливостей учнів, їх зміст визначають такі критерії:
психологічні компоненти (здатність до аналізу, синтезу, порівняння, вміння виділити суттєве, робити узагальнення; раціональність, самостійність, гнучкість, темп мислення, спостережливість, логічність мовлення, пам'ять, увага);
навички навчальної праці (самоконтроль, планування, темп обчислень, письма, читання, організованість у навчальній роботі, дотримання розпорядку дня;
окремі компоненти вихованості (наполегливість у навчанні, старанність, свідома навчальна дисципліна, громадська активність, ставлення до навчання, учителів, однокласників);
позашкільний вплив сім'ї, однолітків;
біологічні компоненти (фізична працездатність, стан здоров'я, дефекти мовлення, слуху, зору).
З урахуванням цих критеріїв учнів за їх навчальними можливостями можна умовно поділити на такі групи:
Учні з дуже високими навчальними можливостями характеризуються здатністю швидко засвоювати матеріал, вільно вирішувати завдання, з інтересом самостійно працювати, потребують завдань підвищеної складності.
Учні з високим рівнем навчальних можливостей мають міцні знання, володіють навичками самостійної роботи, не поступаються першій групі в засвоєнні матеріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо їм не властива висока працездатність, потребують корекції їхньої роботи, періодичного контролю навчальної діяльності.
Учні з середніми навчальними можливостями характеризуються здатністю нормально вчитися, окремим притаманна висока виучуваність за низької навчальної працездатності, іншим середня виучуваність за середньої працездатності, потребують оперативної підтримки й допомоги педагога.
Учні з низькими навчальними можливостями мають низький рівень виучуваності або навчальної працездатності, потребують спеціального підходу педагога.
Формуючи тимчасові групи, слід пам'ятати: учні не повинні здогадуватися про причину їх поділу на групи, щоб не травмувати їхнього самолюбства; до групи може входити 4 6 учнів; група може бути гомогенна (однорідна) з учнів, що мають однаковий рівень навчальних можливостей, або гетерогенна (змішана); найефективніша група змішана, але продуктивність її роботи низька; комплекти груп можна змінювати залежно від мети.
Позитивним у диференційованому навчанні є те, що:
воно дає можливість ставити перед учнями навчальні завдання, що передбачають пошук;
створюються передумови для використання комплексних розумових дій;
навчальні завдання розв'язуються у процесі спілкування членів групи, що сприяє вихованню колективізму, формуванню комунікативних якостей, поділу праці між членами групи;
-учитель здійснює керівництво навчальним процесом опосередковано. Диференційоване навчання на уроці потребує ґрунтовної підготовки педагога, певних умінь. Необхідно: вивчити індивідуальні особливості учнів, розподілити їх за групами, розмістити ці групи; підібрати консультантів; розробити заняття в деталях; чітко сформулювати основні й додаткові запитання, визначити час на їх виконання; продумати систему оперативного контролю; поєднувати індивідуальну, групову і фронтальну роботу; продумати власну педагогічну діяльність на занятті; підготувати необхідні дидактичні матеріали.
Урок у системі особистісно-зорієнтованого навчання починається з повідомлення учням орієнтованих на конкретний результат цілей, у визначенні яких учитель виходить не тільки зі змісту навчального матеріалу, загальних цілей теми, а й суб’єктного досвіду школяра, для якого ця ціль має бути особистісно значущою.
На уроці мають бути створені позитивний настрій, відповідна мотивація, ситуація успіху, взаємопідтримки, переважання діалогічної форми спілкування, індивідуальної, парної та групової роботи.
Обов'язково повідомляються й запитання та завдання, за якими перевірятиметься рівень знань, умінь і навичок.
Обов’язковим елементом є рефлексія учня над власною діяльністю: доцільність обраного шляху вирішення поставлених завдань, форм і методів роботи, досягнення чи не досягнення цілей тощо.
Оцінювання школяра проводиться в порівнянні з його попередніми успіхами й планованими цілями, через поцінування успіхів, способів навчальної діяльності, докладених зусиль.
Найхарактернішою ознакою диференційованого підходу в навчанні є те, що активними співавторами навчально-виховного процесу стають учні. Кожен школяр має змогу долучитися до співпраці в колективній або груповій діяльності. Колективна діяльність учнів у процесі пізнання і засвоєння матеріалу передбачає індивідуальний внесок кожного в навчальний процес, обмін знаннями, ідеями.
У процесі роботи на перший план ставляться потреби дитини в пізнанні, творчості, самоствердженні, емоційній насолоді, спілкуванні, праці, самостійності, тобто самореалізації.
Інноваційними формами організації навчальної діяльності учнів є:
робота в малих групах: в парах, змінні трійки, перехресні групи, "карусель", "акваріум", проектна робота, "коло ідей" та ін.
фронтальна робота: "коло знань", "мікрофон", "мозковий штурм", "навчаючи – вчусь", "кейс-метод", "дерево розв’язків", "павутиння слів" та ін.
дискусійне навчання: "піраміда", ток-шоу, дебати, "нескінченний ланцюжок", "гучна група", "прес", "обери позицію", "спрощене судове засідання"
ігрове навчання: рольова гра, урок-мандрівка, урок-турнір, урок-екскурсія, урок-казка, "імітація", "плюс-мінус", "аукціон", "громадські слухання", "театр" та ін.
Необхідно зазначити, що в контексті вищезазначеного змінено і підходи до оцінювання результатів навчальних досягнень школярів як складової навчального процесу. Оцінювання повинно ґрунтуватися на позитивному принципі, що передбачає врахування рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач.
При оцінюванні навчальних досягнень учнів мають ураховуватися:
-характеристики відповіді учня: правильність, логічність, обґрунтованість, цілісність;
якість знань: повнота, глибина, гнучкість, системність;
сформованість загальнонавчальних та предметних умінь і навичок;
рівень володіння розумовими операціями: вміння аналізувати, синтезувати, узагальнювати, порівнювати, класифікувати, абстрагувати, робити висновки тощо;
досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми та розв’язувати їх, формулювати гіпотези);
самостійність оцінних суджень.
Критерії оцінювання навчальних досягнень реалізуються в нормах оцінок, які встановлюють чітке співвідношення між вимогами до знань, умінь і навичок, які оцінюються, та показником оцінки в балах.
Диференційоване навчання у практичній діяльності вчителя може виражатися в тому, що всі учні отримують завдання однакової складності, але слабшим з них під час їх виконання надають індивідуальну допомогу, або слабшим учням дають окремі, посильні для них завдання. Інколи учням пропонують легкі завдання, згодом ускладнюють додатковим завданням, яке вони виконують відповідно до своїх можливостей.
ўђЗаголовок 3ўђЗаголовок 415