Презентація з української літератури за темою ЛІРИЗМ ПОЕЗІЙ АНДРІЯ МАЛИШКО

Ліризм поезій АндріяМалишка Мелодія — це мова людських почуттів. Вона відкриває людську велич і гідність. Кожен з поетів подумки мріє, щоб хоч один його вірш отримав музичні крила, ставши популярною піснею. Малишкові ж птахи-пісні стали народними і майорять високо-високо й сьогодні. Новий і чи не найбільш продуктивний етап у творчості поета починається із середини 50-х pp. У збірці «Що записано мною» (1956) містяться тексти відомих пісень: «Знову цвітуть каштани», «Пісня про Київ», «Як на дальнім небосхилі»; у збірці «Серце моєї матері» (1959) — «Пісня про рушник», «Ми підем, де трави похилі»; у збірці «Полудень віку» (1960) — «Вчителька». Після війни поет познайомився з братами—композиторами Майбородами — Платоном та Георгієм. Творча співпраця з Платоном Майбородою дала плідні результати — з'явилося кілька прекрасних пісень. Згодом товаришування поета й композитора переросло у творче побратимство на все життя. «Київський вальс» («Знову цвітуть каштани») П. Майборода, А. Малишко Ночі солов’їніі, ночі весняні, Доли подніпровські наснились мені. Знову цвітуть каштани, Хвиля дніпровська б’є. Молодість мила, — ти щастя моє. «Київський вальс» («Знову цвітуть каштани») П. Майборода, А. Малишко Ночі солов’їніі, ночі весняні, Доли подніпровські наснились мені. Знову цвітуть каштани, Хвиля дніпровська б’є. Молодість мила, — ти щастя моє. « Пісня про Київ» П. Майборода, А. Малишко Білі каштани, Світлі огні, Де б не бував я, -Любі мені.Київські ночі,Зустрічі в саду -В серці, куди не піду.Гори високі, Синь дніпрова, Молодість наша Вічно жива. Ми підем, де трави похилі» романс П. Майборода, А. Малишко Ми підем, де трави похилі, Де зорі в ясній далині, І карії очі, і рученьки білі Ночами насняться мені. За річкою, за голубою Дві чайки у хмари зліта. В краю подніпровськім ми стрілись з тобою, Веселко моя золота. З творами Андрія Малишка працювало близько 80 композиторів. На повну силу зазвучала його пісня у повоєнний час, коли Андрій Малишко почав творчо працювати з композитором Платоном Майбородою. Саме пісні створенні у цій співдружності, стали широковідомими не тільки на Україні, а й за її межами. А на тім рушникові, оживе все знайоме до болю,І дитинство й розлука, й твоя материнська любов. Андрій Малишко Андрій Малишко і Платон Майборода написали одну із найкращих українських пісень про матір. Її перекладено десятками мов світу. «Пісня про рушник» «Пісня про рушник» —сповiдь-спогад лiричного героя, у якій матiр дарує синовi рушник, вишитий як символ життєвоп дороги. Рушник пов'язаний iз життєвою долею лiричного героя i з образом його матерi. Цей образ — символ чистоти i любовi, матерi-берегинi, яка дала життя, формувала почуття, творила людину. Лiричний герой поезiп з великою теплотою згадує свою матiр.   «Вогник» Та де б не ходив я в далекій дорозі, В чужім чи у ріднім краю, Я згадую вогник у тихій тривозі І рідну хатину свою.Бо дивляться в далеч засмучені очі, Хоч тінь там моя промайне, Бо світиться вогник у темнії ночі, Мов кличе додому мене! «Вогник» — це ліричний спогад про рідну хату, світло у її вікні, тополинку під вікнами, а головне — про батька й матір, оту «що на світі одна». «Вогник» мене! «Приходять предки, добрі і нехитрі...» Приходять предки, добрі і нехитрі,У бородах, простелених на вітрі,Не руки — а погнуті чорні віти,Не очі — а прозористі орбіти.І кайдани подзвонюють з плугами,Зерно, і кров, і ночі із снігами. — « Вчителька»П. Майборода, А. Малишко Сонечко встає і шумить трава. Бачу стежку, де проходиш ти, рідна ти. Вчителько моя, зоре світова, Звідки виглядати, де тебе знайти? На столі лежать зошити малі, Дітвора щебече золота, золота. І летять – летять в небі журавлі, Дзвоник ніби кличе в молоді літа. « Вчителька»П. Майборода, А. Малишко «Стежина» («Чому, сказати, й сам не знаю...») П. Майборода, А. Малишко Ота стежина в нашім краї,Одним одна біля воріт. За вісім днів до смерті, 8 лютого 1970 року, Андрій Малишко створив останній із віршів «Чому, сказати, й сам не знаю». Ним автор прощався з Україною і всім для нього найдорожчим. "Серпень душі моєї" Кінцевою віхою на 40-річній поетичній дорозі Андрія Малишка була книга, яка мала символічну назву "Серпень душі моєї". Побачила світ вона у 1970 році. У вірші під цією ж назвою він ніби підводить підсумок свого життя: І струнить день на скрипочках малих У зрячім серці, де високий серпень Душі моєї, повної відмін, Стоїть в дворі і в щедрості дарує Усе, що я спромігся донести, Що не віддав нікчемності і лжі, Немов святиню на твердих руках, Попалену, але свою до скону. Мій серпню чорнобровий, все віддай, Не приховай, не прихитруй нічого І лиш клечальну пісню збережи На день обжинку й чесного змолоту. Де ти, моя стежино, Де ти, моя єдина? Ота стежина в ріднім краї — Одним одна коло воріт? А.Малишко