Стаття ,, Особливості ігрової діяльності у дошкільнят,,

ДНЗ Черкаське вище професійне училище ім. Г.Ф. Короленка







Стаття на тему:
,,Особливості ігрової діяльності у дошкільнят,,


Практичний психолог
Зайчук Ян Михайлович

















Черкаси 2017
ВСТУП................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ГРА ЯК ПРОВІДНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ...5
1.1. Наукові теорії дослідження гри ..........................................5
1.2.Функції та класифікація ігор.....8
1.3. Роль гри у розвитку пізнавальних процесів14
РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ ГРИ НА ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.20
2.1. Особливості психодіагностики дітей дошкільного віку...20
2.2. Використання гри для розвитку пізнавальних процесів...................25
ВИСНОВКИ..........................................................................................................30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................31
ВСТУП
Гра – це перша діяльність, якій належать особлива значна роль в розвитку дитини, в пізнавальних процесах та формуванні внутрішнього світу. В процесі гри діти засвоюють ролі, ігрові дії, як засіб реалізації цих ролей; ігрове вживання предметів, тобто заміщення реальних предметів ігровими; умовними; реальні відносини між граючими. Одиницею гри і у той же час і центральним моментом є роль. Сюжетом гри є утворююча в ній область дійсності; змістом гри є те, що відтворюється дітьми в якості головного моменту діяльності і відносин між дорослими у їх житті.
У грі формується “мимовільна” поведінка дитини, що сприяє соціалізації особистості. Гра викликає у дітей глибокі чуттєво-емоційні переживання в залежності від удачі-успіху-перемоги чи навпаки. У рольовій грі відбувається процес еволюції важливих психофізіологічних новоутворень, розвиток мислення, уяви, пам(яті, актів мимовільної та довільної поведінки, тих чи інших навиків.
Отже, гра для дитини є природним засобом самовираження і дає їй можливість “програвати” свої почуття та проблеми. Завдяки грі дитина досягає емоційної стабільності й стає психологічно більш зрілою.
Практичні психологи, вихователі, педагоги, батьки мають бути обізнані з даною темою, оскільки від знання останньої залежить ефективність і їх професійної взаємодії з дітьми дошкільного віку. Цим зумовлена актуальність даного дослідження.
Мета дослідження: визначення ролі гри в розвитку дитини дошкільного віку.
Об’єкт дослідження: особливості розвитку дитини дошкільного віку.
Предмет дослідження: вплив гри на розвиток особистості дитини дошкільного віку.
Відповідно до поставленої мети визначені такі завдання:
Проаналізувати науково-методичну літературу з проблеми.
З’ясувати роль гри у розвитку психічних процесів дитини дошкільного віку.
Визначити вплив гри на розвиток пізнавальних процесів дитини дошкільного віку.
Для досягнення мети і вирішення поставлених завдань, використовувалися наступні методи:
загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення.
емпіричні методи: спостереження, гра як розвиваючий метод, методики діагностики мислення, пам'яті, уваги.




















РОЗДІЛ 1
ГРА ЯК ПРОВІДНА ДІЯЛЬНІСТЬ В ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

2.1. Наукові теорії дослідження гри
З доісторичного часу діти займалися іграми і археологічні розкопки свідчать про те, що кожна культура мала у цьому відношенні визначені якості. Любов, з якою дорослі виготовляли іграшки, говорить про те, що люди розуміли, що гра є дією, яка допомагала встановлювати контакт з дитиною і зрозуміти особливості її мислення [23,с.13].
Дитяча гра розвивалася в таких формах як копіювання, експеримент, аналіз і творчість. Навчившись копіювати, дитина намагається експериментувати, звичайно ж, підсвідомо ( кидає у воду камінці, наливає воду в посуд та інше). Дитина також і аналізує: її завжди цікавить, з чого зроблено іграшку, що там усередині. Від аналізу дитина переходить до творчості. Немає гри, де б не проявлялась дитяча фантазія відповідно до душевних якостей самої дитини активності, демонстрації своїх потенційних здібностей, якостей і навичок культури спілкування.
Саме в процесі гри створюються можливості для прояву особистості.
Дитяча гра – вид діяльності, що розвивається і полягає в наслідуванні дітьми дій дорослих і відносин між ними в особливій умовній формі [4,с.123].
Досліджуючи пізнавальні процеси, Платон говорив про відчуття, пам(ять та мислення. Його дослідження започаткували тенденції не лише у філософії, але й у психології. Він першим виокремив етапи процесу пізнання, визначивши роль внутрішньої мови й активність мислення.
Арістотель у цьому питанні пішов далі, вважаючи центральним органом людини не мозок, а серце, яке пов(язане з органами чуттів і рухами завдяки циркуляції крові. Він стверджував, що зовнішнє враження організм сприймає у вигляді образів, фантазії ( під цим розумілись пам(ять і уява). До Арістотеля в процесі пізнання розрізняли дві форми відчуття і мислення, а він показав, що лише цим не вичерпується робота механізму пізнання. Важлива роль у ньому належить саме уяві. Він визначив уяву як спеціальний рівень пізнавальної активності. Усі ці відкриття дали змогу розширити аналіз психічних процесів і взаємодію між ними [5,с.61].
Дж. Локк вважав, що у пізнавальному розвитку необхідно вміло використовувати природну зацікавленість дітей, бо вона є тим механізмом, яким наділила нас природа і саме з неї виростає прагнення до знань. Він зазначає, що завдання вихователя – врахувати індивідуальні особливості дітей. Це важливо для того, щоб підтримувати гарний настрій дітей у процесі навчання, що сприяє швидкому засвоєнню [6,с.90].
Слова “гра”, “грати” надзвичайно багатозначні. Важко з(ясувати, які саме види діяльності та їх ознаки входили до початкового значення цих слів. Початок розробки теорії гри зазвичай пов(язують з іменами таких мислителів XIX ст. як Ф.Шіллер, Г.Спенсер, В.Вундт, розробляючи свої філософські, психологічні й головним чином естетичні погляди, вони паралельно в різних аспектах розглядали гру як одне з найбільш поширених явищ життя, пов(язуючи походження гри з походженням мистецтва.
Ф.Шіллер [3] висунув теорію, яку скорочено називають “теорією надлишку сил” за якою гра – насолода, пов(язана з надлишком життєвих сил. “Людина грає тільки тоді, коли вона в повному значенні слова людина, а вона буває повністю людиною тоді, коли грає “.
Найближче до розуміння поняття “гра” підійшов В.Вундт. Він схильний вважати, що гра є джерелом насолоди. “Гра – це дитина праці. Немає жодної гри, яка б не мала собі прототипу в одній із форм серйозної праці, що завжди передують їй за часом і за самою суттю. Необхідність існування змушує людину до праці. Саме в ній вона поступово вчиться цінувати свою діяльність як джерело насолоди. Гра при цьому відстоює корисну мету праці й, відповідно, робить метою цей приємний результат, що супроводжує працю” [16,с.15].
На розуміння дитячої гри великий вплив справила психоаналітична теорія З.Фрейда. У загальному контексті поглядів З.Фрейда бажання стати дорослим є не що інше як зовнішній прояв тенденції до задоволення початкових сексуальних захоплень.
Рольова гра, що є відтворенням відносин і діяльності дорослих, допомагає з(ясувати, як дитина уявляє собі дорослих, сенс їхньої діяльності та відносини з іншими людьми.
Отже, гра – засіб для з(ясування тих об(єктивних стосунків, у яких реально живе дитина. Під час рольової гри вона вступає в реальні стосунки з іншими гравцями, своїми партнерами, виявляє притаманні їй якості й деякі емоційні переживання [13,с.108].
В.Акслайн зазначає, що гра для дитини є природним засобом самовираження і дає їй можливість “програвати” свої почуття та проблеми. За цією технологією дитина може робити й говорити в ігровій кімнаті все, що хоче. У такій ситуації учень відчуває, що може повністю проявити себе. Йому не треба протистояти іншим силам, таким, як авторитет дорослих чи суперництво з ровесниками, тут він особистість із власними правилами. Завдяки грі дитина досягає емоційної стабільності й стає психологічно більш зрілою.
Дослідження етапів входження дитини у світ дорослих підвели Д.Міда до думки про те, що особистість дитини формувалась в процесі її взаємодії з іншими. При цьому в спілкуванні з різними людьми дитина грає різні “ролі”. Таким чином, її особистість є ніби об(єднанням різних ролей, які вона на себе бере. Велике значення як у формуванні так і в усвідомленні цих ролей має гра, у якій діти вчаться виконувати різні ролі й дотримуватись правил.
На думку П.Влонського, “гри” як певної абстрактної категорії немає, є тільки окремі види ігор. Ігри спрямовані на розвиток базових психічних функцій дітей, набувають великого значення у навчальному процесі. Причина цьому – психофізичні особливості дошкільнят, характерні великою сензитивністю, що інтенсивно відбувається і закінчується фізіологічним дозріванням основних мозкових структур. Таким чином на цьому етапі можливий найбільш ефективний вплив на інтелектуальну і особистісну сферу дитини. Можливість давати завдання у ігровій формі, найбільш доступні для дошкільнят. Гра впливає на формування особистості, сприяє психічному розвитку, виховує навички колективіста, розвиває організаційні здібності. В іграх народжуються такі якості, як взаємодопомога, відвертість, порядність у дотриманні правил та інші. Ігри допомагають розвивати допитливість, тренують пам’ять, увагу, вміння не тільки дивитись, а й бачити, логічно мислити. Гру вірно називають “гімнастикою розуму”, вона є засобом розвитку та тренування комунікабельності, допомагають згуртувати групу, виховують ініціативу та самостійність. Розумна, захоплююча гра завжди більш дієва у навчанні, ніж словесні форми. У грі з психологічної точки зору відбувається зняття внутрішніх суперечностей особистості, формується внутрішнє врівноваження, тому в умовах ігрового навчання значно покращується актуальний психологічний стан людини [5,с.63].
Отже, гра є одним з основних шляхів становлення вищих форм специфічно людських потреб, спрямовує в майбутнє, а не в минуле.

1.2. Функції та класифікація ігор
Гра – це народження діяльності, за якою людина створює дійсність, змінює світ. Завдяки грі вперше формується і виявляється потреба дитини діяти на оточення, бути суб’єктом, “господарем ” своєї діяльності.
Гра – це намагання дитини діяти в оточуючому її світі , досліджувати його, намагання відтворити те, що роблять навколо нього інші. Здібність дитини грати, те як вона проводить гру, пізніше проявиться в її здібностях до роботи, відношення до неї. Відомий педагог і вчений Рудольф Штайнер говорив: “Інформацію про те, як людина зможе працювати в тій чи іншій діяльності, можливо “прочитати” по її манері грати” З такою серйозністю з якою дитина живе в своїй грі, буде потім вона жити і в своїй роботі, в своїй сім(ї.
Сутність гри полягає в тому, що в ній важливий не результат, а сам процес, процес переживань, пов’язаний з ігровою діяльністю. Хоча ситуації, які програє дитина уявні, почуття, які вона відчуває – реальні. Ця специфічна особливість гри несе в собі великі виховні можливості, тому, що керуючи змістом гри, включаючи в гру визначені ролі, педагог може програмувати позитивні почуття граючих дітей.
Мета та місце проведення ігор дуже різноманітні, вони різняться між собою за змістом та методикою проведення. Важливим моментом роботи з іграми є обізнаність із їхньою структурою. Кожна гра переслідує певну мету, яка вказує напрям розвитку дитини (сенсорний, фізичний, соціальний, інтелектуальний, емоційний); ситуацію гри, що включає місце, атрибути, статевий та віковий склад учасників, правила гри.
Усвідомити структуру і функції гри допомагають класифікації ігор, яких існує чимало, але практичний характер ділиться на : мотиваційні і змістово-процесуальні.
Мотиваційна класифікація акцентує увагу на об’єктах впливу гри і поділяє їх на :
- психочуттєві, які сприяють розвитку гостроти сприймання, мислення і пізнання навколишнього світу, що є основою для набуття знань, умінь;
- рухові – здійснюють тілесний розвиток дитини, формують такі необхідні якості як спритність, гнучкість, силу, швидкість, координацію рухів;
- соціальні – сприяють соціалізації дитини в процесі спілкування, виконання необхідних правил, вироблення моральних рис;
- розважальні – сприяють відпочинку, емоційному задоволенню, естетичній насолоді.
Змістово-процесуальна класифікація базується на змісті і способах здійснення ігор і включає такі їх види:
рухливі
- малорухливі
- інтелектуальні
- музичні
- сюжетно-рольові
- забави
- атракціони
- конкурси тощо [17,с.26].
Розвагу іграм надає емоційна підготовка безпосередніх учасників і глядачів, необхідність імпровізації, весела ритмічна музика, хаотичні і помилкові рухи учасників конкурсів, неочікуваність пропозицій ведучого, його гумор та вдалі коментарі.
Особливо цікавими є конкурси, які можуть бути індивідуальними і груповими. Наявність команд надає конкурсам більшої загальності, а взаємодія учасників у невеликому колективі створює додаткові розважальні моменти [5,с.34].
Помітну роль в організації розваг відіграють музичні ігри. Вони повинні бути нескладними, одноголосими, доступними всім. Ці ігри, розучені один раз, можуть повторюватись у різних розважальних програмах. Відомі мелодії приваблюють дітей і можуть бути камертоном настрою початку масового заходу .
Важливе місце в засобах виховання дітей посідають психосенсорні ігри, здатні розвивати психічні процеси. До цих ігор, в першу чергу належать малорухливі ігри, інтелектуальні, музичні. Особливість малорухливих ігор сенсорного характеру полягає в активізації слуху дітей, дотику, зору, смаку, нюху і разом з тим тренування сприйняття, пам’яті, уваги.
За допомогою таких ігор виробляються навички помічати зміни, які відбуваються в приміщенні, на вулиці, в інших звичних місцях, є основою формування такої важливої якості як уважність.
Психологічні ігри навчають дітей ідентифікувати прояви різних емоцій, як власні, так і оточуючих людей. Ці ігри виховують емоційну культуру, уміння гальмувати, або навпаки виразно проявляти свій інтерес, радість, здивування, образу, гнів за допомогою міміки, жестів, слів [2,с.40].
Отже, гра охоплює все: рух, мислення, нові інформації, новий досвід, працю, розвагу, є середовищем для розвитку фізичного, розумового, суспільного розвитку характеру дитини.
Гра є не лише своєрідною діяльністю, але також значимим процесом внутрішнього перевтілення.
Основи поведінки формуються в дитинстві. В процесі різних видів діяльності діти ознайомлюються з елементарними нормами поведінки в колективі, набувають навичок спілкування з ровесниками і з дорослими. Спостереження показують, що діти, які не підкоряються вимогам дорослих в звичайній обстановці, сумлінно виконують їх під час гри. Додержуючись правил, вони вчаться стримувати свої емоції, викликані бажанням виграти і засвоюють норми поведінки.
Дітей однаковою мірою приваблюють усі види ігор. Мова піде про ті ігри, які сприяють соціалізації дитини, вихованню її як особистості, сприяють розвитку навичок суспільної поведінки, ініціативи і самостійності тощо.
Структура даних ігор (ігор з правилами) дозволяє опосередковано керувати поведінкою дітей. Гравцеві здається, що він виконує ігрові дії і правила за своїм бажанням, насправді він виконує вказівки організатора, які сформовані у вигляді цікавого завдання або умов гри.
Коли хтось із дітей порушує правило, намагаючись швидше і без зусиль виграти, інші протестують проти цього і в наступних іграх діти виконують вимоги друзів.
Поступово діти привчаються оцінювати свої дії і вчинки. Дитина усвідомлює значення вчинків у процесі активного спілкування з дорослими і друзями під час ігор. Засвоївши критерії вимог до поведінки гравця, діти об’єктивно оцінюють вчинки своїх товаришів і правильно реагують на них. Також важливу роль у формуванні вміння дитини об’єктивно оцінювати свої дії відіграє колектив. Адже у взаєминах з колективом, іншими дітьми складається особистість дитини.
Велике значення рухливих ігор полягає в їх соціальних функціях. Саме рухливі ігри вперше вносять в життя дитини суворі вимоги до поведінки власне в тій діяльності, яка їм подобається. Цими вимогами є правила гри, яких за будь-яких умов треба дотримуватись, інакше дитина стає нечесним гравцем, який заслуговує на покарання. Це є прообразом складного дорослого життя, де потрібно підкорятися правилам, вміти вигравати і програвати. Дітям дошкільного віку це вдається не відразу, деякі з них прагнуть лише виграти, диктуючи свою волю, не узгоджуючи свої дії з товаришами по команді. Організатор повинен враховувати всі ці нюанси під час проведення рухливих ігор, здійснювати індивідуальний підхід. Заняття іграми повинні сприяти вихованню дружби, чесності, свідомої дисципліни, відповідальності. На вибір рухливих ігор впливають вікові та статеві особливості дітей, їх фізична підготовка, кількість дітей і умови проведення гри. Рухливі ігри бувають суспільно ігрові і з поділом на команди. Для першого виду ігор часто потрібен ведучий, роль якого можуть виконувати діти. Це дітям подобається і організатор повинен слідкувати, щоб якомога більше гравців спробували себе в ролі ведучого.
Призначають ведучого різними способами: за призначенням організатора ігор, жеребкуванням, за бажанням гравців і звичайно за допомогою лічилок. Лічилки використовують двояко: або визначення ведучого відбувається останнім словом лічилки, або всі по черзі вибувають, аж поки не залишиться один, який і буде ведучим. Процес рахування теж споріднений із грою і подобається дітям, хоча вимагає тривалого часу.
Якщо рухливі ігри командні, то це вимагає поділу дітей на групи, організатор має слідкувати, щоб команди були рівносильними та рівномірно розподіляти дітей-лідерів, які часто під час ігор створюють конфліктні ситуації.
Важливим компонентом роботи з рухливими іграми є їх пояснення. Порядок пояснення наступний:
назва гри та її коротка характеристика
ролі гравців і їх вихідне положення
хід гри і мета, якої повинні прагнути гравці
чим закінчується гра
правила, які необхідно сформулювати
пояснити окремі складні і незрозумілі етапи гри
умовні сигнали і команди для початку і закінчення гри.
Організатор під час гри повинен суворо слідкувати за дотриманням правил. Після закінчення гри керівник оголошує її результати, в яких враховується не лише швидкість, але і якість виконання завдань. Специфіка рухливих ігор полягає в тому, що не зважаючи на їх повторюваність для гравців, вони завжди відбуваються ніби вперше, оскільки утворюють щоразу нові ситуації. І кожен раз для одного – це успіх, перемога, для іншого невдача, поразка, іншими словами пізнання себе і своїх можливостей.
Дуже важливо вміло дозувати навантаження в грі. Адже надмірна емоційність під час гри заважає дітям контролювати свій стан. Коли з’являються симптоми втоми (пасивність, порушення точності і контролю дій, блідість тощо), потрібно зменшити навантаження. Регулювати його можна різними способами: скоротити тривалість, ввести перерви тощо.
Закінчувати гру потрібно своєчасно. Затягування може призвести до зниження інтересу в гравців, їх перевтоми. Щоб уникнути цього, потрібно вкластися в час, відведений для гри.
Дослідження Н.В. Корольової доводять про те, що рольова гра особливо чуттєва до сфери діяльності людей і відносин між ними, що її зміст є саме та дійсність.
Змістом рольової гри є не предмет і його вживання або зміна людини, а відношення між людьми,я кі здійснюються через дію з предметами; не людина – предмет, а людина – людина. А так як створення, а тим самим і засвоєння цих відношень відбувається через роль дорослої людини, яку бере на себе дитина, то саме роль і пов(язані органічно з нею дії і є одиницею гри.
Так як в реальній дійсності певна діяльність людей і їх відносин дуже різноманітна, то і сюжети гри досить багатогранні і мінливі. В різні історичні часи, в залежності від соціально - історичних, географічних і побутових умов життя, діти грають в різні по сюжету ігри. Різні сюжети гри у дітей різних класів, у вільних і невільних народів, дітей заходу та сходу, тайги і пустинь, дітей рибаків, землеробів і т.д. Навіть одна і та ж дитина змінює сюжети своєї гри в залежності від умов, в які вона потрапляє.
Особлива чуттєвість гри до сфери людської діяльності і відносинами між людьми показує, що при різних сюжетах гри приховується принципово один і той же зміст-діяльність людини, пізнавальні процеси та відношення людей в суспільстві.
Гра не тільки основана на сюжетах із умов життя дітей, вона соціальна по своєму внутрішньому змісту і не є біологічною. Гра соціальна по своєму змісту саме тому, що вона соціальна по своїй природі, по своєму походженню [4,с.67].
Отже, ігри мають особливе значення не для однієї дитини чи організованої групи, але й для всього суспільства. Батьки й організатори повинні постійно мати на увазі незабутню думку Сухомлинського: “Дитина має справжнє емоційне і інтелектуальне життя тільки тоді, коли вона живе в світі ігор, казок, музики, фантазії та творчості. Без цього вона не краща за здавлену квітку”. Тому суттєвим є створення ігровими засобами таких ситуацій, щоб діти відчули й зрозуміли, що потрібно їм для їхнього особистого і суспільного життя.

1.3.Роль гри у розвитку пізнавальних процесів
Ігри, в які зазвичай грають діти дошкільного віку можна поділити на три основні групи. Перша група - рухливі ігри. До них відносяться ігри з м'ячем, зі скакалкою, жмурки і т. д. Рухливі ігри чудовий засіб фізичного виховання дошкільників. Граючись, діти вчаться дотримуватися правил, в них виховуються навики поведінки в колективі. До другої групи відносяться ігри в лото, в різнокольорові пірамідки і т. д. Ці ігри дають можливість познайомитися з різноманітними предметами і явищами дійсності. У дітей формується уявлення, розвивається спостережливість, сприймання, пам'ять, мислення. Такі ігри мають велике значення для розумового розвитку дітей дошкільників. Третю групу становлять творчі рольові ігри, де діти зображають життя і працю дорослих людей. Граючи, діти відносяться до своєї уявної праці, іграшок, товаришів по грі так, як в реальному житті відносяться до своєї праці і один до одного дорослі [6,c/13]. При організації занять з дітьми психологу потрібно приймати до уваги не лише наявні можливості дитини, але і зону її найближчого розвитку. Л. С. Виготський відмічав, що лише таке навчання можна вважати добрим, яке створює зону найближчого розвитку і тим самим іде попереду нього. Задача розвиваючої гри і складається в тому, щоб продвинути вперед психічний і особистісний розвиток дитини»
Приступаючи до розробки програми з дітьми дошкільного віку, психолог повинен виходити із знань основних психологічних закономірностей розвитку дитини в різні періоди дитинства, так і врахування індивідуальних особливостей конкретної дитини. Діти в цьому віці ще відмічаються підвищеною збудливістю, емоційністю, достатньо швидкою втомлюваністю. Тому поряд з розвиваючими, навчаючими іграми необхідно використовувати ігри, які сприяють розслабленню, зняттю напруги. Так для розвитку у дитини пам'яті та уваги, умінню сконцентруватися можна запропонувати вправу «Знайди іграшку, що пропала», де на столі перед дитиною вистроюються вряд 5-6 іграшок, їй пропонується декілька хвилин подивитися на них і відвернутися. Коли дитина відвернулася, дорослий ховає одну з іграшок, після чого їй пропонується вгадати, яка іграшка схована.
На розвиток логічного мислення, фантазії направлена гра «Кажи навпаки», яка полягає в тому, що один каже слово, а інший - протилежний за значенням антонім.
Також для розвитку логічного мислення використовують вправи «Четвертий зайвий», «Знайди схованку», що розвиває просторову орієнтацію, вміння діяти за схемою.
Ігри з буквами застосовують для розвитку фонематичного слуху, для підготовки дитини до навчання читати. Якщо дитина вже знайома з літерами алфавіту, можна пропонувати їй гру «Звуки». Дорослий каже дитині слово, а та відповідає, з якого звука починається це слово, яким закінчується, які ще звуки вона чує в цьому слові. Можна помінятися з дитиною ролями, щоб вона сама давала завдання і перевіряла його виконання. Наведені ігри з літерами зручні тим, що в них можна грати на ходу, по дорозі в дитячий сад чи магазин. Дуже корисна і цікава для дошкільника гра з батьками «в школу». Дитина може бути вчителем, а дорослий учнем. Учень постійно допускає помилки в читанні, письмі, рахуванні чи переказі тексту. А вчитель помічає їх та виправляє. Ігри в казки, де діти складають свою казку (див. додаток А), а потім розповідають їх один одному та оцінюють, розвивають логічне мислення, мовлення, уяву, фантазію, вміння усвідомлено запам'ятовувати не лише окремі предмети, а і цілі тексти.
Розвитку тонкої моторики підготовки до навчання письма, сприяють вправи з аплікацією, з вирізанням.
При роботі з дитиною, в залежності від її розвитку та індивідуальних особливостей, психолог може змінювати вправи, ускладнюючи чи послаблюючи завдання.
Ігрові відносини впливають на психічні процеси, соціалізацію дитини дошкільного віку, розвиває, зокрема, уяву, пам’ять, мислення. Казковий світ у грі відкривається дитині лише тоді, коли вона опановує мову – і цей зв'язок казки з мовою завжди залишається дуже тісним. Коли дитина опановує мовою, вона іменує увесь світ, дає усьому назви, ніби оживляючи цим весь світ, - і тут власне починається дійсна дитяча міфологія.
Виготський Л.С.[15] вважав, що фантазія – ємний атрибутивний компонент психологічного життя дитини, структурований навколо двох сфер: казки (гри) і стосунків в сім’ї.
Коріння казок – це робота дитячої фантазії: будучи органом емоційної сфери, фантазія шукає образи, щоб виразити в них дитячі почуття.
Перші казки, пов’язані з особистістю самої дитини: матері та няньки добре це відчувають і починають перші казки так: “жив – був хлопчик такий, як ти”. У цих казках мимоволі розповідається про те, що переживає дитина – казка ніби втілює в образі те, що є в душі дитини. У казковому матеріалі виступають люди, тварини, речі – знайомі дитині – і ці казки звучать для дитини, як розповідь про щось цілком реальне, що можуть включатись у гру або доповнювати її[14;67].
У казках постійно відбуваються несподівані зміни, стрибки, перетворення; однак, чисто комбінаторна фантазія виявляється в казках слабко. Дуже часто в казках необхідні перебільшення і зменшення, - це один з улюблених прийомів казкової поетики.
У роботі фантазії розрізняємо дві функції – “створення ілюзії” (те, що наближає роботу фантазії до емоційної сфери) і створення образів за допомогою комбінації (що дає початок терміну “Комбінуюча фантазія”).
Аналізуючи роботу фантазії, як функцію інтелекту, виділимо три форми роботи фантазії:
перебільшення і зменшення;
відділення окремих рис від комплексу;
створення з окремих більш складного комплексу образів.
Казки цілком пов’язані з роботою фантазії, як органу емоційної сфери: казковий світ об’єктивує для дитини ті чи інші почуття, і в цьому таємниця живучості в нашій душі казкових образів і таємниця їхнього впливу на дитячу душу.
Образ фантазії – це допущення, це картини можливого, бажаного, страшного, емоційного життя, стають поруч з чистими побудовами розуму, самі до них тягнуться за принциповою близькістю.
У роботі фантазії створюються образи, але образи не являються метою тієї роботи, що називається фантазією, а тільки засоби. Дитина шукає вираження і з’ясування своїх почуттів, і це досягається за допомогою образів, що живлять почуття. Фантазія і стоїть перед розв’язанням цієї задачі, перед створенням образів, які ніби вбирають у себе почуття, як губка вбирає воду, - так нерідко в якому – не будь образі, у словах, в окремому звуці для нас, ніби втілюється і символізує все наше почуття.
Образи казок, розповідей, віршів, малюнків, ігри, музика – усе це є центром для осідання почуттів дитини, для їхнього оформлення у свідомості, розвитку мнемонемічних, когнітивних процесів.
Фантазія, як функція інтелекту, пов’язана з розвитком мислення і пам’яті.
Мислення являє собою процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ об’єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв’язках та відношеннях.
На кожному віковому етапі утворюється свій фонд мисленнєвих дій та операцій, хоч формування його залежить як від внутрішніх можливостей дітей, та к і від керування цим процесом. Мислення спрямовується іграми, певними завданнями, запитаннями, проблемними ситуаціями [14;68].
Пам’ять – це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття.
Розвитку пам’яті сприяє гра, в умовах гри дитина краще зосереджується і більше запам’ятовує свідомі цілі (запам’ятати, відтворити) раніше і легше виділяються дітьми саме у грі. Особливу спонукальну роль при цьому відіграє потреба в емоційному спілкуванні з однолітками.
Б. Баєв стверджує: “У міру розвитку особистості формується довільна пам’ять, яка спрямована усвідомленою метою, мнемонемічними завданнями."
Для з’ясування особливостей пам’яті дітей має значення, насамперед, її зв’язок із змістом матеріалу. За цим змістом розрізняють пам’ять наочно-образну, словесно-логічну, рухову й емоційну. Наочно-образна пам’ять виявляється у засвоєнні образів, предметів та їх властивостей; словесно-логічна – думок у формі слів; рухова – у запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх рухів; емоційна – у запам’ятовуванні емоцій, почутті”.
























РОЗДІЛ 2
ВПЛИВ ГРИ НА ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
2.1. Особливості психодіагностики дітей дошкільного віку
Діти дошкільного віку володіють рядом психологічних і поведінкових особливостей, знання яких необхідне для того, щоб отримати достовірні результати в процесі їхнього психодіагностичного обстеження. До таких особливостей насамперед відноситься порівняно низький рівень свідомості і самосвідомості.
Дітям у віці від чотирьох до шести років можна вже пропонувати особистісні і поведінкові опитувальники, що спираються на адекватну самооцінку. Однак в цьому випадку варто мати на увазі, що самооцінні можливості дитини даного віку все-таки не безмежні [15,с.276].
Тому при проведенні особистісної і поведінкової психодіагностики дітей дошкільного віку рекомендується частіше звертатися до методу зовнішньої, експертної оцінки, використовуючи як експертів незалежних, професійно підготовлених дорослих людей, що добре знають дитину. У старшому дошкільному віці до експертних оцінок можна додавати самооцінку дитини, але все-таки більше довіряти судженням дорослих про неї.
Є визначені труднощі й обмеження, пов'язані з використанням методик психодіагностики опитувального типу в даному віці. Взагалі, використання подібних опитувальників у психодіагностичних цілях у дошкільному віці варто звести до мінімуму, і якщо звернення до них неминуче, то кожне питання необхідно докладно і доступно роз'яснити дитині.
Дошкільники лише тоді будуть у процесі психодіагностики демонструвати свої здібності, тобто показувати результати, що правильно відображають рівень їхнього психологічного розвитку, коли самі методики і наявні в них психодіагностичні завдання викликають і підтримують до себе інтерес протягом усього часу психодіагностики. Як тільки безпосередній інтерес дитини до виконуваних завдань втрачається, вона перестає виявляти ті здібності і задатки, якими реально володіє. Тому, якщо ми хочемо виявити дійсний рівень психологічного розвитку дитини і її можливостей, наприклад зону потенційного розвитку, необхідно заздалегідь, складаючи інструкцію і методику, подбати про те, щоб усе це викликало з боку дитини мимовільну увагу і було достатньо цікавим для неї.
Оптимальним для дітей дошкільного віку вважається час виконання тестових завдань, що знаходиться в межах від однієї до п'яти хвилин, причому чим менший вік дитини, тим більш коротким він повинен бути.
Існують особливості психодіагностики дошкільників,пов'язані з віком:
Ранній вік – ( від року до трьох років).
Молодший і середній дошкільний вік – ( від трьох до п'яти років).
3.Старший дошкільний вік – (від п'яти до шести-семи років). Психодіагностика дітей раннього віку в основному може бути тільки об'єктивною, тобто лише частково спиратися на самооцінку і самоаналіз дитини. Найбільш цінним в цьому віці є психодіагностичний матеріал, пов'язаний з експертною оцінкою дій і реакцій дитини,який отримуємо в результаті зовнішнього спостереження. Тому основним засобом отримання інформації про дітей у цьому віці є спостереження, а головним психодіагностичним методом природний експеримент, у якому створюється деяка життєва ситуація, досить добре знайома дитині. Найкращі психодіагностичні результати в дітей цього віку можна одержати, спостерігаючи за ними в процесі занять провідною для даного віку діяльністю предметною грою [21,с.86].
При проведенні психодіагностики дітей молодшого і середнього дошкільного віку варто мати на увазі як зміну форми гри, так і виникнення нового виду соціальної активності, що веде за собою психологічний розвиток дитини, її міжособистісного спілкування. Діти цього віку вперше починають виявляти цікавість до однолітків як особистостей і включатися з ними в спільні ігри. Відповідно і методики психодіагностики варто розробляти так, щоб вони припускали не тільки спостереження за дітьми в індивідуальній предметній діяльності, але й у колективній грі сюжетно-рольового плану. її учасниками можуть бути не тільки діти, але і дорослі. Таку гру з дитиною може, наприклад, організувати й у психодіагностичних цілях провести сам психолог.
Крім того, у цьому віці у певній мірі вже можна спиратися на дані самосвідомості дітей і на оцінки, що самі вони дають іншим дітям і дорослим людям. Це особливо стосується прояву різних індивідуальних якостей у спілкуванні з оточуючими людьми [15,с.27].
У старшому дошкільному віці до названих видів діяльності додаються ігри з правилами і, крім того, виникають елементарні рефлексивні здібності.
Психологи-практики відзначають серйозну психологічну травму для дитини при проведенні стандартної діагностики, оскільки вона пов'язана з експерементальною ситуацією, в яку ставиться дитина. Бланкова та інша спеціальна діагностика необхідні лише у виняткових випадках, часто психологу достатньо бесіди з дитиною. Тестування необхідно проводити по бажанню дітей та їх батьків, лише в тому випадку, коли діти вже зараховані до школи [18,с.148].
Під стандартизованим комплексом психодіагностичних методик для дітей певного віку розуміють набір методик необхідних і достатніх для того, щоб різнобічно, за суттєвими якостями і властивостями оцінити психологію дітей даного віку, визначити рівень психологічного розвитку дитини в цілому і за окремими якостями і властивостями. Комплекс методик дозволяє виявити рівень розвитку у даної дитини окремих пізнавальних процесів, порівняти між собою ступінь розвитку у неї ж пізнавальних процесів і слідкувати за розвитком дитини з року в рік. Для всіх методик використовується єдина оціночна шкала.
Текст усього стандартизованого комплексу методик закінчується пред’явленням індивідуальної карти психічного розвитку дитини, в яку вносяться всі показники, отримані по частковим психодіагностичним методикам при комплексному обстеженні даної дитини. В цю карту впродовж декількох років можна вносити дані, що стосуються повторних та наступних психодіагностичних обстежень цієї ж дитини, і таким чином слідкувати за тим, як із року в рік чи з місяця в місяць психологічно розвивається дитина. До цих методів відносяться: методи діагностики сприймання („Чого не вистачає на цих малюнках?", „Впізнай, хто це", „Які предмети заховані в малюнках?"), методи діагностики уваги („Запам'ятай та розстав крапки"), методи діагностики уяви („Намалюй що-небудь"), пам 'яті („Запам' ятай числа", „Вивчи слова"), мислення („Пори року", „Що тут зайве?", „Пройди через лабіринт"), і мовлення („Розкажи по картинці") [25,с.282].
Дошкільний вік - це період виникнення і розвитку сюжетної та рольової гри. Гра викликає значні і глибокі зміни в психіці малюка. Ігри, в які зазвичай грають діти дошкільного віку можна поділити на три основні групи. Перша група - рухливі ігри. До них відносяться ігри з м'ячем, зі скакалкою, жмурки і т.д. Рухливі ігри - чудовий засіб фізичного виховання дошкільників. Граючись, діти вчаться дотримуватися правил, в них виховуються навики поведінки в колективі. До другої групи відносяться ігри в лото, в різнокольорові пірамідки і т. д. Ці ігри дають можливість познайомитися з різноманітними предметами і явищами дійсності. У дітей формується уявлення, розвивається спостережливість, сприймання, пам'ять, мислення. Такі ігри мають велике значення для розумового розвитку дітей дошкільників. Третю групу становлять творчі рольові ігри, де діти зображають життя і працю дорослих людей. Граючи, діти відносяться до своєї уявної праці, іграшок, товаришів по грі так, як в реальному житті відносяться до своєї праці і один до одного дорослі [6,с.13].
При організації занять з дітьми психологу потрібно мати на увазі не лише наявні можливості дитини, але і зону її найближчого розвитку. Л.С. Виготський [4] відмічав, що лише таке навчання можна вважати добрим, яке створює зону найближчого розвитку і тим самим іде попереду нього. Задача розвивальної гри і полягає в тому, щоб провадити вперед психічний і особистісний розвиток дитини.
Розпочинаючи роботу з розробки програми з дітьми дошкільного віку, психолог повинен виходити із знань основних психологічних закономірностей розвитку дитини в різні періоди дитинства, так і врахування індивідуальних особливостей конкретної дитини. Для дітей цього віку характерна підвищеною збудливість, емоційність, достатньо швидка втомлюваність. Тому поряд з розвивальними, навчальними іграми необхідно використовувати ігри, які сприяють розслабленню, зняттю напруги. Так для розвитку у дитини пам'яті та уваги, уміння сконцентруватися можна запропонувати вправу „Знайди іграшку, що зникла", де на столі перед дитиною викладають в ряд 5-6 іграшок. їй пропонується декілька хвилин подивитися на них і відвернутися. Коли дитина відвернулася, дорослий ховає одну з іграшок, після чого їй пропонується вгадати, яка іграшка схована [9,с.138].
На розвиток логічного мислення, фантазії спрямована гра „Кажи навпаки", яка полягає в тому, що один каже слово, а інший - антонім.
Також для розвитку логічного мислення використовують вправи „Четвертий лишній", „Знайди схованку", що розвиває просторову орієнтацію, вміння діяти за схемою.
Ігри з буквами застосовують для розвитку фонематичного слуху, для підготовки дитини до читання. Якщо дитина вже знайома з літерами алфавіту, можна пропонувати їй гру „Звуки". Дорослий каже дитині слово, а та відповідає, з якого звука починається це слово, яким закінчується, які ще звуки вона чує в цьому слові. Можна помінятися з дитиною ролями, щоб вона сама давала завдання і перевіряла його виконання. Наведені ігри з літерами зручні тим, що в них можна грати на ходу, по дорозі в дитячий сад чи магазин. Дуже корисна і цікава для дошкільника гра з батьками „в школу". Дитина може бути вчителем, а дорослий - учнем. Учень постійно допускає помилки в читанні, письмі, рахуванні чи переказі тексту. А вчитель помічає їх та виправляє. Ігри в казки, де діти складають свою казку, а потім розповідають їх один одному та оцінюють, розвивають логічне мислення, мовлення, уяву, фантазію, вміння усвідомлено запам'ятовувати не лише окремі предмети а і цілі тексти.
Розвитку дрібної моторики, підготовки до навчання письму, сприяють вправи з аплікацією, з вирізанням тощо.
При роботі з дитиною, в залежності від її розвитку та індивідуальних особливостей, психолог може змінювати вправи, ускладнюючи чи полегшуючи завдання.

2.2. Використання гри для розвитку пізнавальних процесів
Психолог у дитячому садку – сьогодні це словосполучення звично вживають як працівники дошкільних закладів, так і батьки. Досить чітко визначені і задачі, які поставлені перед психологом, який працює у дитячому садку, і функції, які він повинен виконувати. Серед основних задач виокремлюють слідуючі: психологічне ознайомлення педагогічного персоналу і батьків, створення сприятливого психологічного клімату в групах, організація і урегулювання взаємовідносин дорослих з дітьми, допомога дітям у адаптації до дитячого садочка, налагоджування взаємовідносин із однолітками, проведення дослідження дітей і створити рекомендації по корекції відхилень в їх розвитку, виявлення готовності старших дошкільників до навчання в школі [26,с.52].
Поставлена перед психологами ще одна головна задача – психологічне забезпечення так званих розвиваючих занять з дошкільнятами і надання консультативної допомоги батькам у підборі ігор та занять.
Розвиваючі заняття в дитячому садку далеко не тотожні традиційним учбовим заняттям, в ході яких дитина оволодіває якимись новими знаннями або навичками. Сенс розвиваючих занять в тому, щоб підштовхнути вперед психічний розвиток дитини, удосконалюючи її сприйняття, увагу, пам(ять, мислення, мову, рухову сферу, всі ті психічні функції і особистісні особливості, які лежать в основі успішного засвоєння дитиною учбової програми. Результати психолога не завжди проявляються швидко і не є досить очевидними, як результати навчання чого-небудь. Якщо із вправ по малюванню або іноземній мові дитина виносить певну суму знань, умінь, які вона може продемонструвати, то одне-два заняття з психологом можуть і не дати очевидних і відчутних результатів. Важливо довести до пізнання батьків і працюючих у дитячому садку те, що робота психолога направлена не на навчання дитини, а на її розвиток, який іде поступово, досить повільно і тому позитивний результат досягається не відразу і не випадково, а проявляється непомітно для оточуючих дорослих, які однак, не очікуючи бачать, що у дитини щось змінилось, наприклад, зникли якісь небажані форми поведінки, зявилась здібність виконувати такі види діяльності, які вона раніше не виконувала.
Маленька дитина дуже пластична і дуже легко навчається, вона може засвоїти значно більше, ніж вважалось раніше, що відкриває нові перспективи суттєвого збагачення пізнавальних процесів дошкільного навчання і виховання. Однак можливості дитини не обмежені, вони обмежені рядом її вікових психофізіологічних особливостей.
Максимальний ефект в реалізації великих здібностей дитини-дошкільника досягає лише в тому випадку, якщо методи, якими користувалися і форми виховання будуються у співставленні з психофізіологічними особливостями дошкільного віку, точніше навчання дошкільників можливе у формі дидактичних ігор, спостереженні і предметних занять, різних видів практичної і образної діяльності, але ніяк не у вигляді традиційного шкільного уроку [20,с.35].
А.В.Запорожець [18] відмічав, що “оптимальні педагогічні умови для реалізації потенційних можливостей маленької дитини, для її гармонічного розвитку створюються не шляхом форсування, зверхраннього навчання, направлені на скорочення дитинства, на передчасове перетворення новонародженого на дошкільника, дошкільника на школяра та інші. Необхідно, навпаки широке розкривання і максимальне збагачення змісту специфічно дитячих форм ігрової, практичної і образної діяльності, а також спілкування дітей один з одним і з дорослими.” [18,с.138]
Основною формою організації і проведення розвиваючих занять з дітьми-дошкільниками є гра, ведучий у цьому віці вид діяльності, створюючий найбільш сприятливі умови для психічного і особистісного розвитку дитини. Оскільки в ситуації гри дитині зрозуміла сама необхідність придбання нових знань і способів дії. Вона сама бажає навчитись тому, що ще не вміє. Розвиваюча гра – це не різні дії з дидактичним матеріалом і не ігровий прийом на обов(язковому навчальному занятті. Це специфічна, повноцінна і досить пізнавальна для дітей діяльність, яка має свої збудливі мотиви і способи дії [7,с.73].
На сьогоднішній день є досить багато книг, які посвячені розвиваючим іграм.
Участь дорослого у іграх зводиться загалом до присутності біля дитини і до маленької допомоги, яку вони надають за потреби чи проханням. Однак повне усування дорослого із гри призводить до її розпаду і припиненню, а якщо мова іде про яку-небудь продуктивну діяльність, то - до різкого зниження якостей її виконання.
Крім того, гра в цьому віці може стати засобом корекції поведінки дитини, виконуючи певну психотерапевтичну функцію. Часто діапазон самостійності, який дорослі надають дитині цього віку у повсякденному житті, досить вузький і обмежений бажаннями самих дорослих, що збільшує напруженість дитини до самостійності. Важливо при цьому, щоб ні дорослі ні інші діти в цю гру не вмішувались: ініціатива всіх сюжетних поворотів і предметних перевтілень повинна належати самій дитині.
Дошкільний вік – період виникнення і розвитку сюжетної і рольової гри. На цьому етапі утворюється можливість організації складних колективних ігор, які сприяють розвитку різних психічних функцій, пізнавальних процесів та особистісних якостей, отримання навичок спілкування і взаємодії із однолітками [12,с.132].
Різні вікові періоди є сензитивними для розвитку певних психічних функцій. Л.С.Виготський, говорячи про систематичність пізнання, дає яскраву характеристику взаємозалежності психічних функцій у ранньому дошкільному віці. Основною функцією раннього дитинства він вважає сприйняття, той час, як пам(ять, увага і мислення виступають в якості певного моменту акта сприйняття, будучи його продовженням і розвитком. Дитина говорить і з нею говорять лише на тему того, що вона бачить або чує. При цьому пам(ять проявляється як активне впізнання, а мислення обмежене діями. Мова змінює структуру сприйняття завдяки узагальненню. В дошкільному віці ведучу роль грає пам(ять, з розвитком якої з(являється образне мислення і можливість відриву від певної ситуації [14,с.112]. До чотирьох років більшість дітей починають виконувати ігри, спочатку досить прості, а потім і більш складні.
Отже, психолог, займаючись з дітьми дошкільного віку, в якості перспективи їх розвитку бачить сформованість у них повної психічної готовності до школи. Центральним завданням психолога є створення психолого-педагогічних умов, більш сприятливих для продуктивності, з точки зору повноти і багатогранності розвитку проживання дітьми свого дошкільного дитинства. Психолог як би зазирає у майбутнє дитини, намагається виявити наскільки сприятливо переступить вона з одної вікової сходини, дошкільної, на іншу – шкільну, що потрібно ще зробити, щоб бути впевненим, що рівень психічного і особистісного розвитку дитини відповідає тим новим вимогам, які будуть ій пропонувати в школі.
Дошкільний психолог займається загалом психопрофілактичною роботою. Це своєчасний розвиток дитини у нормальних умовах сімейного і суспільного виховання і навчання.

Отже, ефективність ігрової діяльності в цьому віці досягає високого рівня: діти за допомогою ігрових прийомів легко сприймають інформацію про оточуючий світ навколо них, навчаються відчувати, розуміти природу, опановують цифри й навчаються виділяти певні звуки, звукосполучення в словах, спираючись на слухове і тактильно-кінестетичне сприйняття. Проводячи ігри з дітьми, нами відмічається, що у кожної дитини свій темп засвоєння матеріалу. Одні діти швидко працюють, прагнуть нових ігор, іншим потрібно якомога довше часу на проведення їх. У дітей логічне мислення ще не достатньо сформоване, але після проведення ігрових вправ воно розширилось. Пам'ять на числа та слова збагатилась після проведнння вправ.





ВИСНОВКИ
1. Аналіз наукової літератури з досліджуваної проблеми показав, що питання ролі гри у психічному розвитку дитини дошкільного віку є актуальним і ним займалась велика кількість вчених зокрема такі, як Ф.Шіллер, Г.Спенсер, В.Вундт, розробляючи свої філософські, психологічні й головним чином естетичні погляди, вони паралельно в різних аспектах розглядали гру як одне з найбільш поширених явищ життя, пов(язуючи походження гри з походженням мистецтва.
2.Гра – це перша діяльність, якій належить особлива значна роль в психічному розвитку дитини, у формуванні її якостей і внутрішнього світу. Численні дослідження Арістотеля, Мілера, Ельконіна та інших акцентують увагу на взаємозв(язку використання ігор дошкільнятами та соціалізації індивіда. Гра є відтворенням відносин і діяльності дорослих, допомагає з(ясувати, як дитина уявляє собі дорослих, сенс їхньої діяльності та відносини з іншими людьми. Дитяча гра – засіб для з(ясування тих об(єктивних стосунків, у яких реально живе дитина.
3. В умовах гри діти краще зосереджуються і запам(ятовують більше, ніж в звичайних умовах. У грі діти відтворюють дії і відносини дорослих людей, вступають між собою в різні стосунки, необхідні для формування в дитини певних якостей особистості. Розвиток пам(яті під час гри, сприяє кращому зосередженню дитини і більшому запам(ятовуванню, відтворення і забування певних якостей особистості. Основними аспектами роботи психолога з дітьми дошкільного віку є діагностика пізнавальних та емоційних процесів. Дитячим психологом в дошкільних закладах освіти використовуються ігри для розвитку пізнавальних процесів.
Використання ігрових занять в роботі психолога дитячого дошкільного закладу сприяє гармонійному розвитку дитини дошкільного віку, розширює пізнавальну сферу, нівелює проблеми дитини у спілкуванні та готує її до шкільної навчальної діяльності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Аникеева Н. П. Воспитание игрой. М.: Просвещение, 1987. 144 с.
Выготский Л. С. Игра и ее роль в психическом развитии ребенка //Вопросы психологи. – 1966. – № 6. – С. 74 -75.
Герхард В. Диагностика развития личности путём анализа игровой деятельности на основе теорий Д.Б. Эльконина //Мир психологии. – 2004. – № 1. – С. 44-49.
Эльконин Д. Б. Игра: ее место и роль в жизни и развитии детей //Дошк. воспитание. 1976. № 5. – С. 41-46.
Эльконин Д. Б. Психология игры. М.: Педагогика, 1978. 290 с.
Эльконин Д.Б. Основная единица развёрнутой формы игровой деятельности. Социальная природа ролевой игры //Мир психологии. – 2004. – № 1. – С. 60-68.
Касьяненко М. Ігрове навчання. Педогогіка співробітництва. – К.: Педагогіка, 1993. – 319 с.
Макарова Л. Використання проблемно-ігрових ситуацій в навчанні старших дошкільників //Дошкільне виховання. – 2001. – № 1. – С. 18-19.
Мельник И. Использование игровых методов в психологической практике. – Харьков: Изд. ХГУ, 1992. – 58 с.
Миронова Р. М. Игра в развитии активности детей. – Мн.: нар.асвета, 1989. – 176 с.
Носаченко І. Ігрові методи у навчальному процесі //Радянська школа. – 1992. – С. 72-74.
Психологический словарь. М.: Педагогика-прес., 1996. – С. 123.
Савчин М. В, Василенко Л. П. Вікова психологія. К. Академвидав. 2005. – С. 141-147.
Семенов В. Дидактична гра. – К.: Педагогіка, 1992. – 104 с.










13PAGE 15


13PAGE 143115




Заголовок 1Заголовок 2Заголовок 4Заголовок 515