ГЕНДЕРНАЯ ИНТЕРПРЕТАЦИЯ ПОЭТИЧЕСКОГО МИРА ТАРАСА ШЕВЧЕНКО
КРАСНОЛУЦЬКА ГІМНАЗІЯ №1 ІМЕНІ Л.ЛИТВЯК
ГЕНДЕРНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОЕТИЧНОГО СВІТУ
ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Секція - філологія
Автор: Олач Дар’я Василівна,
учениця 9-Б класу
Керівник: Олач Оксана Вікторівна,
вчитель української мови та
літератури
Красний Луч
2016 рік
ЗМІСТ
Вступ 3-5
Розділ 1. Розуміння поетом ролі жінки в суспільному житті.6-7
Розділ 2. Характеристика становища жінки ...8-9
Розділ 3. Форми дискримінації жінки 10-
3.1. Зведення селянської дівчини
3.2. Нещастя дівчини-сироти
Розділ 4. Перспектива досягнення правової рівності
4.1. Тема гармонійної краси жінки-матері
4.2. Тема Божої Матері як втілення вищої справедливості
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
Осмислювати сутність людського буття неможливо без урахування природи жіночого й чоловічого начала. Стать людини – одна з найважливіших характеристик особистості, яка значною мірою визначає її орієнтацію у світі. Це питання опиняється у центрі розгляду відносно нової галузі знань – гендерних досліджень (гендерології). Термін гендер покликаний – на відміну від терміна sexus – підкреслити соціальну, культурну зумовленість феномену статі, тобто підійти до феноменів чоловічність і жіночність не як до незмінної природної даності, а як до динамічних, мінливих продуктів розвитку людського суспільства.
У відповідь на потребу, декларовану самим суспільством, у вітчизняній науці активізація зацікавлень гендерною проблематикою спостерігається з кінця ХХ століття. Вона збагачується через осмислення літератури крізь призму гендеру, який розглядається як її важливий елемент. У цьому контексті закономірним є звернення до аналізу літературної творчості з метою виявлення маніфестації в ньому гендеру, його динаміки і культурної специфіки.
Для художньої системи творів Т. Шевченка є актуальними ґендерні стереотипи. З одного боку, Т. Шевченко постає перед нами як Кобзар, Пророк, сильний духом борець проти царської влади, кріпацтва, а з іншого боку, це – людина з фемінними ознаками, що оплакує долі покриток, нещасних матерів – усіх жінок. З’являються риси чуйної, ніжної, ранимої, скорботної людини, що протиставляються відчайдушному борцеві. Погляд на Т. Шевченка – погляд крізь призму протистояння жіночності й мужності, а в основі своїй і крізь призму національної сили та слабкості.
У вітчизняній філології формується науковий напрям, що вивчає гендерний аспект літератури, – гендерне літературознавство. Сучасний його стан характеризується малою розробленістю, недостатньою узгодженістю, відсутністю системного підходу до проблеми. Цими фактами обґрунтовується актуальність теоретичного вивчення проблеми.Гендерна інтерпретація може бути ефективно застосована у нинішньому шевченкознавстві з метою вивчення художнього світу автора. Отже, актуальність теми дослідження пояснюється відсутністю систематизації та осмислення, фрагментарністю і недостатністю наявних наукових знань щодо гендерної інтерпретації художнього світу Т. Шевченка.
Висвітлення теми в літературознавстві. Усебічний аналіз проблеми становища і статусу жінки у творах Поета започаткував Іван Франко, звернувши увагу, що проблема дискримінації жінки є однією з ключових у поезії Тараса Шевченка. В одній зі свої праць він пише: «Терпіння і кривди людські порушували його все з однаковою силою, чи то були терпіння мужички , гнаної на панщину і лишаючої свою дитину під снопом, чи терпіння молодої княжни, котрої життя знівечив рідний батько, чи генеральші , котру мати продала за генерала , за палати , чи тої жидівочки, котра мститься криваво на рідному батькові за поругані права люблячого серця. От тим-то , линучи цілою душею до всіх страждущих і покривджених, Шевченко найревніших тонів добував із своєї кобзи, коли йшло о представлення недолі жіночої. Не знаю і літературі всесвітній поета, котрий би так витривало, так гаряче і з цілою свідомістю промовляв в обороні жінок, в обороні їх права на повне, чисто людське життя, У працях В. Агеєвої, О. Забужко, Н. Зборовської, Г. Грабовича, В. Пахаренка та інших приділяється увага окремим аспектам гендерної проблематики Шевченкової творчості. Отже, це дослідження проводиться з залученням теоретичних ідей кількох наукових дисциплін для синтетичного гендерного аналізу художнього світу Тараса Шевченка
Мета дослідження полягає в розкритті гендерної специфіки поетичного світу Тараса Шевченка як унікального естетичного явища, її еволюції, у розгляді поглядів поета на статус жінки, її дискримінацію та пригноблене становище.
Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:
а) розуміння поетом ролі жінки в суспільному житті;
б ) характеристика становища жінки в минулому, сучасному та перспективі;
в ) форми дискримінації жінки, на думку Поета;
г) шляхи покращення становища жінки у всіх сферах її соціального буття та перспектива досягнення правової рівності.
Об’єктом дослідження є поетичний спадок Тараса Шевченка.
Предмет дослідження – закономірності формування та специфіка вираження гендерних домінант у художньому світі Т. Шевченка.
Методи дослідження. Наскрізним у роботі є гендерний метод. У процесі вивчення художніх текстів використано гендерний аналіз, дослідження творів на основі виокремлення найбільш значимих 13 CONTROL Forms.SpinButton.1 \s 1415семантико-стильовому плані фрагментів. Окрім цього, використано описову та порівняльно-зіставну методику дослідження.
Новизна дослідження полягає в аналізі творчості Тараса Шевченка з погляду ідеї ґендерної рівності, яка вперше в українській правовій думці закріплена саме у творчості Кобзаря.
Практичне значення роботи полягає в можливості використання результатів дослідження у шкільній практиці для проведення уроків української літератури, присвячених вивченню постаті й творчості Т. Шевченка, а також для підготовки та проведення факультативних занять, позакласних літературних заходів.
Розділ 1
Розуміння поетом ролі жінки в суспільному житті
Твори видатного письменника надзвичайно славляться влучним розкриттям трагічного образу жінки в тогочасному суспільстві, адже кохання в житті Шевченка чи не найболючіша сторінка в його долі, бо не мав він сімейного щастя, сповненого родинним теплом, до якого так прагнула його душа. Письменнику не вистачало хатинки, обсадженої садочком, люблячої дружини та діточок, які б наповнювали сенсом кожен прожитий день. Звичайно, протягом життя він закохувався багато разів. Тарас Шевченко також був коханим, але завжди якась незвідана сила ставала на перешкоді одруженню та створення родини. Перше кохання, мабуть, найсильніше, обірвав пан Енгельгардт, забравши з собою Тараса-козачка у далекі мандри світом, а його кохану Оксану Коваленко, у січні 1840 р. видавши заміж за кріпака К.М. Сороку [1]. Таким чином, коли Шевченко нарешті отримав волю і повернувся в рідну Кирилівку, вона вже була заміжньою жінкою. Т.Г. Шевченко ж зберіг її образ на все життя і не раз відтворював його у своїх поезіях.
Поряд з величними постатями героїчних борцiв, народних месникiв, поряд з iсторичними дiячами визвольного руху у творчостi Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою i чистотою образ трудящої жiнки-матерi, сестри, дiвчини, коханої. "Такого полум'яного культу материнства, - писав М.Г. Рильський, - такого апофеозу жiночого кохання i жiночої муки не знайти, мабуть, нi в одного з поетiв свiту. Нещасний в особистому життi, Шевченко найвищу i найчистiшу красу свiту бачив у жiнцi, в матерi". А сам, як ми знаємо, рiс без матерi: "там матiр добрую мою ще молодую у могилу нужда та праця положила" А пiзнiше Тарас Шевченко став вiльним, але одружитися так i не встиг, так що своїх дiтей i дружини у нього не було.
Мрiяв вiн поселитися в Українi, одружитися з Ликерiєю Полусмаковою, але обставини склалися по-iншому.
I все-таки вiн дуже любив дiтей, завжди їм спiвчував, i улюблений його образ - це мати з дитям. Щаслива мати, вiльна, як у тому "снi", що приснився крiпачцi:
У нашiм раї на землi Нiчого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим I на оновленiй землi Врага не буде, супостата, А буде син, i буде мати, I будуть люди на землi
Для Т.Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. Крiпацька неволя - це доля рiдної матерi, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрi, Ярини, Марiї - голубок молодих, у яких "коси в наймах побiлiють", це трагiчна доля його першої трепетної любовi - Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i дiточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. Вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi. Тарас Григорович бачив у жiнцi передусiм духовну красу, обожнював материнство, уславлював вiрнiсть i щирiсть, але не прощає аморальностi й жорстокостi.
Розділ ІІ.
Характеристика становища жінки
Тема материнства та розкриття трагічного образу жінки у творах Тараса Шевченка втілилася в образах скривджених і нещасних жінок.
Один з перших жiночих образiв у Шевченка - це Катерина з одноiменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела Тараса. Першi героїнi Т.Г. Шевченка - нещаснi, сплюндрованi жiнки: Катерина, Оксана, Марина, Ганна. Згадаймо "Причинну", "Тополю", "Лiлею" - це все жiнки без щастя i долi. Правда, серед них пiзнiше з'явиться i бунтарка, яка пiдпалить панський маєток i помститься за свою ганьбу. Але таких було мало. Бiльшiсть дiвчат Шевченкового часу ставали жертвами помiщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творiв: "Вiдьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" - не випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна: "моя се мати i сестра, моя се вiдьма, щоб ви знали"
Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя.
Менi особливо iмпонує образ Ганни iз поеми "Наймичка". Її життя заради сина, повнiстю принесене в жертву, - це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона розкриває синовi правду.
Ще одна iз сторiнок шевченкiвських вiршiв - це удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати.
Великий Кобзар писав i жартiвливi поезiї (на жаль, їх дуже мало) про веселу життєрадiсну українську жiнку, наприклад, "Утоптала стежечку".
Шевченковi героїнi вмiють не тiльки терпiти страждання, а й мститися своїм поневолювачам: Оксана, божеволiючи, пiдпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знiвечив її молодiсть; вiдьма горить гнiвом, ненавистю до розпусника-пана.
Перша половина ХIХ столiття. Росiя - пiд чоботом самодержавства, у ярмi крiпаччини стогнуть люди. Крiпака можна продати, помiняти на собаку, до смертi засiкти рiзками за найменшу провину, забрати у солдати. Та найбiльш трагiчна доля жiнки-селянки, особливо - матерi-крiпачки.
Т. Г. Шевченко бачив це з дитинства. Там матiр добрую мою
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила...
А сестри... Сестри, горе вам,
Мої голубки молодiї.
Для кого в свiтi живете?
Ви в наймах виросли, чужiї, У наймах коси побiлiють,
У наймах, сестри, й умрете.
("Якби ви знали, паничi...")
Пережив поет втрату коханої Оксани, яку спiткала доля Катерини. Знав багатьох нещасних жiнок. I доля матерi-страдницi стає одною з провiдних тем його творчості. Заради власних дiтей матерi здатнi здiйснити подвиг, вiддати своє життя - але де ранiше ми чули про жiнку, що зреклася своєї дитини, щоб надати їй гiдне мiсце пiд сонцем?
Розділ ІІІ. Форми дискримінації жінки у творах Т.Шевченка 3.1. Зведення селянської дівчини
Жіноча доля завжди хвилювала Тараса Шевченка. Написавши на початку свого творчого шляху поему "Катерина", він протягом усього життя повертався до долі жінки в багатьох творах.
Сумна історія вічного кохання - це не тільки "Ромео і Джульетта", "Юнона і Авось", а також балада «Причинна» Т.Г.Шевченка.
Тема найактуальніша у світовому мистецтві, багато хто намагався осягнути та виразити глибину чудового неймовірного уміння людей знаходити одне одного і кохати все життя, і навіть поза життям залишатися разом назавжди. Романтична, але трагічна історія закоханих не залишила байдужим і Т. Шевченка. Дівчина-сирота надзвичайної краси (навіть русалки довго не могли відвести погляду від неї), як потопаючий за соломинку, тримається за єдину рідну людину, єдиного коханого у її житті, вона чекала б на нього роками, а то й десятиліттями:
Якби-то далися орлинії крила, За синім би морем милого знайшла. Письменник милується на "біле личко, карі очі" дівчини і ніби з глибини душі виривається крик співчуття: Така її доля... О боже мій милий! За що ж ти караєш її, молоду?
Коли зникла остання надія і навіть ворожка не змогла допомогти і лише притупила тугу, перетворивши дівчину на примарну білу тінь, закохана віддала своє тіло землі, а душа злетіла на небо. Можна вважати цей образ трагічним. Козак, який теж мав щирі почуття і так поспішав, помер разом із нею. їм не судилося побачитись на землі, але вони, кохаючи одне одного, зустрілись на небі. Лиш явір та калина - символи вірності, постійності і дівочої краси, - щебет соловейка на могилі та русалоньки, які уночі виходять з Дніпра грітись, нагадують про незвичайну історію. Життя триває. Кохання – щастя, доводить Шевченко, його вiдсутнiсть – велике горе.
Поема "Катерина" присвячена трагедії покритки. У творі зображено типове для тогочасної дійсності явище: зведення російським офіцером селянської дівчини. Починається поема ліричним зверненням автора до читачів, в якому подається думка, що доля героїні не виняткова; цей авторський відступ застерігає дівчат від сліпої довіри до розбещених паничів:
Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями , Бо москалі чужі люде, Роблять лихо з вами.
Упродовж усієї поеми Тарас Шевченко виявляє до Катерини своє особисте прихильне ставлення. Він свідомо відмежовує себе від тих "цокотух", що засуджують дівчину. Виявляючи співчуття до героїні і її дитини, автор виходить із принципів християнської моралі, і з глибоким жалем розмірковує про долю покриток, зведених паничами.
Найяскравіший образ жінки-страдниці в циклі поезій "Три літа" створено в поемі "Наймичка". Т. Шевченко підносить образ матері як втілення глибокої любові, теплоти, надій. У поемі показано трагедію матері, що змушена була підкинути свою дитину до бездітних людей, а сама піти до них за наймичку. Покритка Ганна страждає все своє життя. У творі розкрито внутрішню драму, що діється в душі матері-наймички, яка виховує свого сина Марка і тільки перед смертю відкриває йому всю правду.
Ганна все перемогла, щоб бути біля свого сина, ще не відаючи, яка це несказанна мука: бути матір'ю, але не мати змоги впродовж років почути з вуст рідного сина оте наймиліше для неї слово: мамо, нене, матусю рідна. Це пекельні муки.
“Покритництво”, – стверджує Ю. Барабаш, – постає в Шевченка у трьох аспектах: у соціальному – як одне з потворних породжень колоніального кріпосництва, знак його – і ширше, кріпосницької імперії в цілому – аморальності, духовного каліцтва; в аспекті екзистенційному – як свідчення глобальної недосконалості світобудови й людської природи, невлаштованості “існування в світі”; нарешті, у третьому аспекті, психологічному, ба психоаналітичному, тісно пов’язаному з двома попередніми, “покритництво” це скрайня форма “антилюбові-перверсії”, вияв темних процесів у людському несвідомому, через що мотив покритки часто- густо переплітається з мотивами згвалтування, інцесту” (“Сліпа”, “Відьма”) [1, с. 80].
Найбільша заслуга Великого Кобзаря не з тому, що він показав знівечену жіночу долю, а в тому, що підніс жінку на найвищий п'єдестал чистоти, глибини і вірності почуттів, моральної краси і материнської величі.
3.2. Нещастя дівчини-сироти
Тарас Шевченко створив яскраві, неповторні жіночі образи. Вони й досі хвилюють читача, примушують замислитися, вчать, перш за все, бути Людиною. Справжня Людина ніколи не примусить страждати, не бажатиме зла іншому. І, звичайно, кожним рядком своєї поезії Т. Шевченко закликає: “Люди! Бережіть жінок! Даруйте їм любов і щастя! Адже вони цього варті”
Марина – ще один із образів жінок-страдниць у Шевченка. До героїні Марини з однойменного твору автор ставиться з глибоким співчуттям, як і до її знедоленої матері. Марину пан розлучив з коханим і забрав у свої палати, де на неї чекала доля її попередниць. Мати Марини днями i ночами просиджує перед вiкнами помiщицького будинку, не в змозi визволити доньку з пазурiв ласого пана. Для Шевченка немає на землі нічого святішого від матері з немовлям на руках, він глибоко страждає за всіх своїх «покриток», зведених, збезчещених дівчат. Недаремно поема «Марина» починається словами: «Неначе цвяшок, в серце вбитий, Оцю Марину я ношу». Своєю поведінкою і думками Марина далеко відійшла від жіночно-лагідної Катерини. В поемі «Марина» викривальні тенденції поета незрівнянно сильніші і гостріші. Закріпачена жінка у Т. Шевченка хоч і знаходить застосування своїм силам, але не годна розірвати пута; визволившись, опиняється над розбитим коритом.
Молода дівчина, героїня твору «Думка» («Нащо мені чорні брова»), плаче, серце в неї «в’яне», вона «нудить світом», оскільки її залишив чорнявий. Тепер вона не бачить сенсу свого подальшого життя. Навіть близькі люди виявляють байдужість до її сліз, квилінь. Дівчина хоче, щоб її сум, жалість «вітри почули і понесли за синєє море, чорнявому зрадливому на лютеє горе»:
Нащо ж мені краса моя,
Коли нема долі?
Тяжко мені сиротою
На сім світі жити;
Свої люде як чужії,
Ні з ким говорити
Кохання у Шевченка – не палка пристрасть, воно цнотливе i нiжне. Не гарячi обiйми, а саме невинний поцiлунок на тлi такоп самоп осяяноп сонцем i невинноп природи. “Наче сонце засiяло”, – каже вiн про поцiлунок дiвчини у вiршi “Менi тринадцятий минало”. Воно трепетне, невибагливе та щире. Його моральнiсть має витоки в релiгiп. Але шевченкiвський iдеал кохання передбачає й iншi риси: при зовнiшнiй скромностi i стриманостi, це кохання – велике i справжнє, сповнене внутрiшньоп сили, воно передбачає однолюбство та вiрнiсть на все життя, i цiнується бiльше за останнє.
3.3. Безправність жінки
«Надзвичайно зворушлива його особлива любов і пошана до жінок; з найбільшим співчуттям , пройнятий глибоким жалем , ставиться він до тих нещасних дівчат , що внаслідок нерозважної любові стали матерями і, заплямовані за це та відштовхнуті короткозорою громадою, мусять терпіти страшні поневіряння» [17, с. 388]. Повна безправність жінки, її залежне від батьків чи чоловіка економічне становище є невід’ємним атрибутом правового статусу жінки в патріархальному суспільстві , однаково притаманне всім соціальним групам і верствам . Тому, з одного боку , сім’я для нього – це ідилічне поєднання двох люблячих сердець, а з другого – середовище , в якому панує свавілля, насильство , відсутність права на власну думку і власний вибір. При цьому суб’єктом насильства часто є батьки або один з них . Безперечно елементом ґендерної рівності є рівність прав осіб , які створюють сім’ю , необхідність вільної згоди кожного з них . Примус з боку батьків, шлюб без згоди дівчини – звична для патріархальної родини ситуація . У поемі «Петрусь» Тарас Шевченко описує ситуацію , коли дівчину з бідної дворянської сім’ї видали заміж за старого багатого генерала , що зрештою закінчилося трагедією для них обох. При цьому він усвідомлює безвихідність такої ситуації, в якій може опинитися кожна дівчина, батьки якої вирішать видати її заміж , не утруднюючи себе тим , щоб поцікавитися її думкою.
Безвихідність подібної ситуації полягає в тому, що вона не має ні правових , ні економічних, ні жодних інших можливостей не скоритися волі батьків, тому, в подібній ситуації, єдине, що може порадити їм Поет, це : «Моліте Господа, дівчата , / Моліте Господа, щоб мати / І вас отак не завдала / За генерала , за палати / І вас
отак не продала» [18, с. 405]. Тарас Шевченко усвідомлює , що ґендерна нерівність обумовлена не тільки соціальними та національними чинниками. Колосальним гальмівним фактором в утвердженні ґендерної рівності, або, принаймні, покращенні становища жінки, є суспільна свідомість, яка, творить « структури примусу , які заохочують групову залежність , що базується на таких факторах , як національні , расові , класові, ґендерні , вікові і сексуальні пріоритети » [19, с. 21]. Тарас Шевченко добре усвідомлює , що зміни в становищі жінки у суспільстві можуть почати відбуватися тільки після того , як почнуть відбуватися зміни у суспільній свідомості .
Розділ 4.
Перспектива досягнення правової рівності
4.1. Тема гармонійної краси жінки-матері
Тарас Шевченко є першим в українській правовій думці, хто звертає увагу на пригноблене становище жінки, незалежно від її соціального походження, національності, майнового стану. Він говорить про рівність жінок і чоловіків , про необхідність досягнення такої рівності в суспільному житті. І це дає підставу говорити про те, що сучасна ідея ґендерної рівності, звичайно без вживання самого терміна, якому тільки декілька десятиліть, бере свої витоки у творчості Поета.
Бiльшiсть дiвчат Шевченкового часу ставали жертвами помiщицької розпусти, часто накладали на себе руки. Назви його творiв: "Вiдьма", "Сова", "Слепая", "Мар'яна-черниця" - не випадковi: саме наймичками, вiдьмами, совами, слiпими, черницями були жiнки в тодiшньому суспiльствi. Кожна жiнка-жертва для поета рiдна: "моя се мати i сестра, моя се вiдьма, щоб ви знали" Шевченковi поеми кличуть до помсти тим, хто топтав жiночу честь, гiднiсть i щастя.
Доля покритки в творчості Т. Шевченка набуває розвитку, осмислюючись як форма спадку. Діти покритки дістають у спадок долю покритки незалежно від їх особистісних духовно-моральних рис. У творах Т. Шевченка саме дітям випадає спокутувати гріхи матері – а це вже відголосок християнського розуміння гріхопадіння та відшкодування гріха. Мотив спокути гріха матері-покритки є в поемі «Відьма». Героїня не тільки прощає панові свою поруйновану долю й занапащену Наталчину, але – «А як умер, то за його Богу помолилась. І жила собі святою». Повна деміфологізація покритки Відьми здійснена в творі за рахунок збільшення сакральної змістовності образу: вона проходить шлях від грішниці до святої, навчається по-християнськи прощати ворогам і молитися за них [1; с.4].
У поемі «Відьма» («Осика») змальовано знову ж таки жінку-покритку, яку занапастив і кинув пан. Але цю тему зображено в іншому аспекті, порівняно з поемами «Катерина» та «Наймичка». Головна героїня, «немов п’яна», співаючи пісню, йде до циганського табору. Жінка перебуває в тяжкому психологічному стані, вона схожа на божевільну. На відміну від Катерини Відьма ненавидить свого спокусника, називає його Люципером, через нього вона згубила свою долю і долю дітей-близняток. Але вона отримала прощення за свій гріх від батька. Через людський осуд жінка мало не втопилась, стримали її діти. Покритка почувала себе винною, тому лише ввечері, щоб ніхто не побачив її ганьби, входила в село, крадучись до хати. Жінка почуває себе гріховною, винною у смерті батька:
Молюся, знову уповаю, І знову сльози виливаю, І думу тяжкую мою Німим стінам передаю. Озовітеся ж, заплачте, Німії, зо мною
4.2. Тема Божої Матері як втілення вищої справедливості
Іван Франко наголошує: «Основою суспільності, на думку Шевченка, є сім’я – така і в тій формі, в якій вона задержалася в українських хуторах і селах, не здеморалізованих ще по сторонніми силами. Сімейне життя, патріархальне і сумирне – то найбільша святість».
Марія, героїня однойменної поеми, знаходиться на найближчому до Всевишнього щаблі. Плід її гріха приніс спасіння людям. Після розп’яття її Сина Пречиста Діва знайшла духовні сили надихнути «своїм святим огненним словом» апостолів, що виявилися «нетвердими й душеубогими». Ця слабка, змучена жінка єдина в найтяжчу хвилину не втратила віру, підхопила добро, не дала його зупинити – уможливила майбутній порятунок людства, яке вбило її дитину.
Покритка стала Покровою – заступницею і надією стражденного світу. Коли Катерина, розчавлена злом, зрікається будучини, Ганна всупереч болю приймає майбутнє і заради нього виховує сина, то Марія не тільки спасає, виховує Спасителя, а й підхоплює Синову справу після Його загибелі. Тому закономірно, що ідеалом людини у «Кобзарі» виступає саме Марія:
О світе наш незаходимий!
О Ти, пречистая в женах!
Благоуханний сельний крине!
Незгідно з євангельською традицією подає Шевченко також ту подробицю, що коли Ісус у дозрілих літах пішов між народ навчати, Марія пішла також за ним, лишивши вдома старого Йосипа. Поет малює ідилічну сцену, як Ісус сидить на Єлеоні та глядить на Єрусалим, а мати тихо плаче, дивлячись на нього, а потім іде у яр, принесе води, напоїть його та отрясе порох із його хітона. Марія іде за Сином, щоб допомагати Йому проповідувати, щоб нести істину до людей разом з Ісусом. Автор показує, як беззахисна жінка захистила від погибелі самою тільки любов’ю, виплекала – і відпустила Його, єдине дитя своє, на хресну муку заради людей, – грішних, темних і озлоблених. Вивершення сакральної концепції жінки в творчості Т. Шевченка відбувається саме в цій поемі. Т. Шевченко, описуючи події життя Марії, виходить насамперед з гностичної версії, за якою Ісус-логос прийшов до неї у вигляді архангела Гавриїла. Т. Шевченко, з одного боку, визнає існування Марії та Христа в людському тілі, а з іншого – тілесність їхнього перебування на землі подає, використовуючи язичницьку символіку. Марія Т. Шевченка, на думку Бовсунівської, «сподоблена й семантикою загальнолюдського прочитання, наприклад, асоціативно наближається до образу Майї, матері Будди, яка, гуляючи в священному гаю, також породила боголюдину й провісника божого одкровення» [6; с. 156].
Жінка у Шевченковій творчості постає берегинею національних сакральних скарбів. Це був новий мистецький погляд на жінку, чого не існувало до нього ані в художній, ані в суспільно-громадянській традиції. За Шевченковою версією, Марія порятувала християнство від загибелі, коли учні Христа зреклися його вчення, вона єдина стає опорою й надихає їх мандрувати світом та нести слово Боже: «Своїм святим огненним словом! /Ти дух святий свій пронесла /В їх душі вбогії».
Висновки
Проведене дослідження доводить, що твори видатного письменника надзвичайно славляться влучним розкриттям трагічного образу жінки в тогочасному суспільстві, адже кохання в житті Шевченка чи не найболючіша сторінка в його долі, бо не мав він сімейного щастя, сповненого родинним теплом, до якого так прагнула його душа. Письменнику не вистачало хатинки, обсадженої садочком, люблячої дружини та діточок, які б наповнювали сенсом кожен прожитий день.
Жінка у Т. Шевченка страждає насамперед через свою немічність, безпорадність, жіночу меншовартість. Усі героїні Т. Шевченка мають нещасливу долю через важкі обставини, котрі найчастіше набувають у його текстах форм ґендерного чи соціального насилля. Частина з них намагається протистояти своїм бідам (Ганна, Сліпа, Лукія, Марія), а решті не вистачає сили волі для відстоювання своїх, як особистих, так і соціальних інтересів (Катерина, Причинна, Мар’яна).
Тема материнства та розкриття трагічного образу жінки у творах Тараса Шевченка втілилася в образах скривджених і нещасних жінок. Жіночий ідеал, омріяний поетом, на жаль, так і не став дійсністю. Образ матері змальований у поезії Шевченка доволі проникливо, тому що, як раніше вже зазначалося, одним із найзаповітніших його сподівань була мрія про власну родину, люблячу дружину, дітей та сімейний затишок.
Для Поета беззаперечним є необхідність звільнення жінки, забезпечення їй рівних прав у всіх сферах суспільного життя, оскільки її пригноблене становище зумов -лене не природними відмінностями між статями, а історично сформованими суспільно-політичними умовами в яких більшість людей є безправними. Жінки можуть і повинні брати участь у суспільних змінах , спрямованих на гуманізацію суспільства та його прогресивний розвиток .
Творчість Тараса Шевченка справила визначальний вплив на подальше утвердження і розвиток ідеї ґендерної рівності в українській правовій думці. Починаючи з 70- х років ХІХ ст . ця ідея є у працях українських прогресивних мислителів ( Михайло Драгоманов, Іван Франко та ін .) та програмах українського національного руху .
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бовсунівська Т. Художня концепція жінки у творчості Тараса Шевченка / Т. Бовсунівська // Дивослово. – 1999. – № 11. – С. 2 – 6.
2. Зборовська Н. Код української літератури / Ніла Зборовська. – К.: «Академвидав», 2006. – 504 с.
3. Колесникова Є. Слово «мати» в поезії Кобзаря / Є. Колесникова // Дивослово. – 1995. – № 5-6. – С. 9-11.
4. Пахаренко В. Тарас Шевченко (1814-1861). Сторінки нового підручника з української літератури / Василь Пахаренко // Українська мова та література. – 2004. – № 1. – С. 3 – 80.
5. Сімона де Бовуар. Друга стать / Сімона де Бовуар. – К.: вид. «Основи», 1994. – Т. – 1. – 400 с.
6. Франко І. Шевченкознавчі студії / І. Франко. – Львів: Світ, 2005. – 472 с.
7. Шевченко Т. Усі твори в одному томі / Т. Шевченко. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. – 824 с.
13PAGE 15
13PAGE 15
13PAGE 142115