ВИПУСКНА РОБОТА на тему: МИРОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ АРМІЇ УКРАЇНИ У ПРОТИДІЇ ТЕРОРИЗМУ
Міністерство освіти і науки України
Комунальний заклад «Запорізький обласний інститут післядипломної
педагогічної освіти» Запорізької обласної ради
Кафедра теорії та методики виховання
ВИПУСКНА РОБОТА
на тему: Миротворча діяльність армії України у протидії тероризму
Виконав :
слухач курсів підвищення кваліфікації за програмою вчителів предмету “Захист Вітчизни”
20.02.2017-03.03.2017р.
Москвін Володимир Леонідович
спеціаліст ІІ категорії
ЗК «Мала гуманітарна академія»
м. Запоріжжя
Науковий керівник:
ст. викладач кафедри теорії та методики виховання
Корицький Віктор Григорович
Запоріжжя
2017
Вступ....... 3
Розділ І. Участь України миротворчій діяльності ООН .........................................4
Розділ ІІ. Співробітництво України з НАТО в миротворчий діяльності у протидії тероризму........................................................14
Розділ ІІІ. Практичне втілення у вивченні предмета «Захист Вітчизни»
основних аспектів роботи з теми : «Миротворча діяльність армії України у протидії тероризму»..................................................................................................21
Висновки....... 22
Список використаної літератури..............24
Додатки
Вступ.
Кінець XX сторіччя для України став визначним. Передусім Україна стала незалежною державою, що змінило її правовий статус і дало можливість самостійно формувати зовнішню політику, однією зі складових якої стала участь у міжнародній миротворчій діяльності. Як свідчать дослідження, основним напрямом миротворчої діяльності того часу стала теза, що головним у розв’язанні конфліктів є військо ві сили. Це сприяло усвідомленню того факту, що про відним суб’єктом діяльності з відновлення та підтримання міжнарод ного миру є військовослужбовці. Для України це також стало осно вою її участі у міжнародному миротворчому русі. Першими до між народних миротворчих місій з України були направлені військові.
Дослідження перспектив миротворчої діяльності України має не тільки суто наукове, але й величезне політичне значення. Значною мірою від цієї діяльності залежить майбутнє місце та роль України в системі європейської колективної безпеки. Визначення таких перспектив потребує дослідження не тільки воєнно-політичних аспектів, але й передбачає аналіз питань нижчого рівня, таких як: створення спільних миротворчих підрозділів, проробка військово-технічних аспектів підтримання миру, планування та підготовка багатонаціональних операцій, вивчення форм і способів дій з врегулювання збройних конфліктів тощо.
Актуальність даної проблеми полягає в тому, що для України її миротворча діяльність має ключове значення, оскільки вона розглядається з одного боку, як засіб зміцнення її національної безпеки через створення стабільного зовнішньополітичного середовища, а з іншого – як її внесок в зміцнення загальноєвропейської безпеки і побудову нової стабільної і безпечної Європи. Завдяки миротворчій діяльності Україна стверджує себе як повноправний суб'єкт міжнародних відносин, підвищує свій міжнародний авторитет та демонструє миролюбну політику.
Розділ І. Участь України миротворчій діяльності ООН .
Для України її миротворча діяльність має основне значення, оскільки вона розгля даєть ся, з одного боку, як засіб зміцнення її національної безпеки через створення стабіль ного зовнішньополітичного середовища, а з іншого – як її внесок у зміцнення загально євро пейської безпеки і побудову нової стабільної і безпечної Європи. Завдяки миротвор чій діяльності Україна стверджує себе як повноправний суб’єкт міжнародних відносин, підвищує свій міжнародний авторитет і демонструє миролюбну політику.
Стратегічний курс України на європейську інтеграцію передбачає її активну політику та глибоке співробітництво в галузі безпеки з такими організаціями, як НАТО, ЄС, ОБСЄ. Очевидно, що саме в межах цих організацій формуватиметься майбутнє європейської безпеки [3, с. 1]. На рис. 1 показано частку участі Збройних Сил України в міжнародній миротворчій діяльності [3, с. 12].
Рис. 1. Частка участі Збройних Сил України в міжнародній миротворчій діяльності під егідою міжнародних організацій з 1992 р.
За визначенням Групи, миротворчі операції пов’язані з трьома головними видами діяльності:
– попередженням конфліктів і встановленням миру;
– підтримкою миру;
– будівництвом миру.
Термін „встановлення миру” розглядається в ситуації, коли конфлікт виник та має на меті наміри зупинити його за допомогою інструментів дипломатії та посередництва.
Підтримка миру – це дії, якими ООН займається вже понад 50 років і які в останнє де сятиріччя трансформувалися з традиційної військової моделі забезпечення припинення вогню та роз’єднання сил після міждержавних воєн і внутрішніх конфліктів, увібравши в себе комплексну модель, що складається з військових та цивільних компонентів, які взаємо діють між собою з метою встановлення миру в небезпечних умовах після грома дянських воєн.
„Будівництво миру” – термін, що виник не так давно і який включає в себе діяльність, що проводиться після завершення або замороження конфлікту, з метою відновлення осно ви миру та надання інструментів для того, щоб на цій основі збудувати щось більш зна чи ме ніж просто відсутність війни [4, с. 67].
До недавнього часу операції ООН з підтримки миру мали досить традиційні мандати на контроль за припиненням вогню і не мали прямих зобов’язань щодо будівництва миру. Стратегія „входження” була досить простою – війна, припинення вогню, запрошення ООН слідкувати за припиненням вогню та розгортання з цією метою військових підрозді лів або спостерігачів, одночасно з продовженням зусиль з політичного врегулюванню. Однак операції з традиційної підтримки миру, які займались симптомами, а не джерелами конфліктів, не мали стратегії „виходу”, що перетворювало їх у довгостроковий не виправ даний ні в політичному, ні в економічному аспекті елемент. Необхідність ведення розвідки була також досить простою, а небезпека для військ відносно мала. У результаті цього миро твор ці залишалися на місцях протягом 10, 20 та більше років.
На даному етапі розвитку миротворчих операцій виникла необхідність ефективного поєднання цивільних і військових компонентів операцій, значно зросли вимоги та було роз ширено коло завдань, які постали перед військовими компонентами операцій.
Кожне нове завдання, що ставиться перед миротворчими підрозділами, вимагає різних підходів до шляхів їх виконання. Серед завдань, які виконувалися в різні роки операціями з підтримки миру, фігурували:
– підтримка припинення вогню та роз’єднання сил;
– превентивне розгортання;
– здійснення всеоб’ємного врегулювання;
– захист гуманітарних операцій під час конфлікту;
– гуманітарне розмінювання.
Ні один перелік подібних ролей не може бути вичерпним. Майбутні конфлікти ставити муть перед міжнародним суспільством складні завдання, а ефективне реагування потребу ва тиме сміливого та творчого використання інструментів досягнення миру.
Група ООН з підтримки миру наголошує, що положення щодо застосування сили лише в порядку самооборони повинно залишатися основним принципом при підтримці миру. Але практика показує, що сторони конфлікту можуть давати згоду на присутність ООН у ролі миротворця лише для того, щоб виграти час та переозброїти свої підрозділи, а у випадку, якщо це не регулярні ЗС, то вони практично не можуть бути контрольовані традиційними методами ООН. Для усунення можливості використання ООН у вищезазна чених цілях військові підрозділи повинні бути в змозі виконати мандат, що означає здат ність захистити себе, інші компоненти місії та мандат шляхом інших дій, ніж просте спо сте ре ження. Правила застосування сили не повинні обмежувати контингенти тільки такими заходами реагування, як нанесення удару у відповідь на удар, але й дозволяти наносити досить сильні удари у відповідь на загрози. В особливо небезпечних ситуаціях вони не повинні примушувати контингенти ООН поступатися ініціативою тим, хто на них нападає. Підрозділи, надані державами, повинні не лише спостерігати за припинен ням вогню, а й активно вести розвідку, співпрацювати з місцевими органами влади, по лі тич ними, військовими лідерами на території конфлікту. Ця вимога потребує більш якісної підготовки керівного складу миротворчого підрозділу, а також перегляду правового поля, в якому діють миротворці. Сили ООН повинні мати в своєму розпоряд жен ні розвідувальні та інші можливості, необхідні для протидії прибічникам насилля.
Визнано, що ефективність місій багато в чому залежить від наявності своєчасної та якісної інформації. Але в зв’язку з тим, що ведення розвідки на території інших держав є порушенням суверенітету, існує проблема правового характеру, яку фахівці намагаються вирішити на міжнародному рівні. ООН немає підрозділу, який займається здобуттям інформації та інформаційно-стратегічним аналізом, що призводить до проблеми недостатньої інформованості.
В Україні рішення щодо відправки військових контингентів прий маються на політич ному рівні, а підготовка контингентів здійснюється з урахуванням інформації, наданої або провідною державою, яка бере участь в операції, або ООН, що часто не є повною, і це негативно впливає на якість підготовки та виконання завдань. У практику рекомен дуєть ся ввести бри фін ги та попередні консультації з країнами, що надають військові кон тин ген ти за питаннями підготовки, вивчення причин кризи, тлумачення порядку застосування сили, самого мандата, що дозволить ефективніше підготувати підрозділи збройних сил, і Збройних Сил України (ЗСУ) тощо до участі в операціях у різних регіонах світу. На рис. 2 показана географія конфліктів, де підрозділи ЗСУ під егідою ООН вико нують миротворчі завдання [4, с. 22].
Рис. 2. Географія участі Збройних Сил України в міжнародній миротворчій діяль-ності з 1992 р.
На даний час в Україні немає інституцій, що займаються вивченням криз по регіонах і яка б могла надати повну та своєчасну інформацію щодо політичної та військової ситуації в регіонах конфлікту. Тому, на нашу думку, необхідно брати активну участь у цих заходах.
У майбутньому ми передбачаємо глобальні зміни щодо прав миро твор чих підрозділів при виконанні і підготовці завдань і ряд змін у правовому полі, що забезпечує діяльність миротворчих підрозділів під егідою різних організацій.
З урахуванням вищезазначених причин визначено і напрям підвищення рівня підготов ки керівництвом місій.
Керівники різних компонентів операцій, як правило, першу зустріч проводять уже на місці проведення операції, втрачаючи завдяки цьому дорогоцінний час на організацію взаємодії. Зустріч керівників окремих компонентів операції повинна проходити заздале гідь для вирішення поточних і майбутніх проблем при проведенні місії, організації взаємо дії, обміну досвідом тощо. При виборі кандидатів на роль керівників місій акцент із полі тич них і географічних міркувань переміщується до професіоналізму та знання особли вос тей регіону. Вибір командувача силами, комісара поліції та їх заступників повинен відобра жати не тільки чисельний склад військового та поліцейського компонентів, але й враховувати політичний настрій населення.
В ООН розробляється для укріплення потенціалу ООН з швидкого розгортання опера цій „стандарту розгортання”. Також створюється оперативний потенціал для повно го розгортання традиційних миротворчих операцій протягом 30 діб після прийняття Резолю ції та комплексних миротворчих операцій протягом 90 діб. Для досягнення цих цілей ООН потребує постійного резерву військового, поліцейського та цивільного персоналу, матеріальних засобів і фінансових резервів. Такі резерви повинні створюватися держава ми, які беруть участь у миротворчих операціях.
Україна вже виділила окремі підрозділи та ресурси Збройних Сил України, які увійш ли до Системи резервних угод ООН* . Проте, на нашу думку, необхідно поступово приєд ну ва тися до цих угод, оскільки швидке приєднання може негативно відобразитися на кіль кісних та якісних показниках участі України в миротворчій діяльності у зв’язку з необ хідністю несення значних матеріальних затрат з утримання резерву.
П’ять постійних членів Ради Безпеки ООН (РБ ООН) зараз надають менше військ для операцій ООН, однак чотири з п’яти надали значні сили при використанні операції, що була очолена НАТО в Боснії та Герцеговині (МООННБГ), а також Косові (МООНК). Вели ко британія також розгорнула свої війська в Сьєрра-Леоне в найбільш критичний момент, створивши цим стабілізуючий фактор, однак жодна розвинена держава не надає військ для найскладніших, з погляду безпеки, миротворчих операцій ООН, а саме для опе ра цій у Сьєрра-Леоне (МООНСЛ) та в Демократичній Республіці Конго (МООНДРК).
Як правило, більшість розвинених держав не вбачають національних стратегічних інтересів у таких операціях, а зменшення регіональних ініціатив з підтримки миру ще біль ше зменшує резерв підготовлених контингентів з розвинених держав. Така тенденція вказує на те, що провідні держави намагатимуться лише фінансово підтримувати такі складні операції, які не входять у зону їх національних інтересів, а основне навантаження буде покладено на інші держави.
ООН створює черговий список офіцерів, які будуть відповідним чином підготовлені, братимуть на себе зобов’язання на 2–4 роки бути готовими до негайного розгортання в будь-якій частині світу. Цей список поповнюватиметься кожні 3 місяці на 15 офіцерів, які будуть запропоновані державами і які проходитимуть тримісячну підготовку. Це можли вість для України укріпити своє місце у миротворчій діяльності ООН за рахунок представництва офіцерського складу та участі в безпосередньому плануванні операцій. ООН нестиме фінансові затрати лише на підготовку цих офіцерів, а інший час вони виконуватимуть свої службові обов’язки. Угода взаємовигідна обом сторонам – ООН має в резерві професіональних миротворців, держава підвищує професійний рівень офіцерського складу за рахунок ООН.
Військові планувальники ООН вважають, що бригади кількістю до 5 000 чол. достат ньо для ефективного стримування або для ліквідації насильницьких загроз та для вико нан ня мандата операцій. При цьому звертається значна увага на здатність батальйо нів, що входитимуть до цієї бригади, взаємодіяти між собою, на знання штабних процедур, на наявність спільної тактики дій. Лише в такому випадку це буде не збірна, а ефективний підрозділ. Україна в цьому напрямі провела великий обсяг робіт. Співпраця з НАТО, вив чен ня його штабних процедур, сумісні навчання дозволяють стверджувати, що між частинами підрозділів та підрозділів НАТО досягнутий високий рівень взаємосумісності. Але, якщо розглянути національні компоненти миротворчих операцій, в яких бере участь Україна, вони показують, що ряд миротворчих операцій виконуються сумісно з підрозді лами, що представлені державами не членами НАТО, де існують єдині стандарти. Тенден ції миротворчої діяльності в складних районах потребують вивчення стандартів інших держав, до того часу, поки в ООН не буде створено стандарт бойової підготовки, штабних процедур, матеріального забезпечення.
З 1999 року зросла кількість польових операцій з елементами цивільної адміністрації або надзору над нею, так була створена тимчасова адміністрація для Косово та Східного Тимору. На ці операції покладені завдання та обов’язки, що мають унікальний характер – ніякі інші операції не повинні розробляти законодавство та забезпечувати його дотриман ня, створювати митні служби, видавати розпорядження, встановлювати та утримувати по дат ки, залучати іноземні інвестиції, вирішувати майнові спори та питання за військові збитки, відновлювати та експлуатувати комунальні підприємства, створювати банківсь ку систему та інше. В операціях цього типу виникають два особливо важливих моменти. Перше питання – про застосовуване право. У двох районах, де ООН тимчасово виконує правоохоронні функції, місцеві судові та правові інстанції, як виявилося, або взагалі відсутні або залякані настільки, що не здатні виконувати свої обов’язки, тоді як правові системи доконфліктного періоду були поставлені під сумнів основною масою населення, які вважаються жертвами конфлікту. У той же час, навіть коли вибір місцевого кодексу був би зрозумілим, то тимчасовій адміністрації необхідно було б освоювати його та по в’я зані з ним процедури, на що пішло б багато часу через різноманітність культур, мови, права. Питання до цього часу не вирішене і відповіді на нього немає, що створює негативні наслідки для всієї місії та військового компоненту тощо, який повинен діяти в правовому полі.
Все частіше піднімається питання використання миротворчої діяльності для практич ного забезпечення національних інтересів України не тільки в галузі безпеки [7, с. 4], але й у сфері розвитку економіки держави. Регіони, де за допомогою українських миротворців встановлено мир, повинні зацікавити українських промисловців. Не потрібно повторю вати помилки невикористаних можливостей після воєнної розбудови економіки тієї ж колишньої Югославії в Іраку, Лівані та інших регіонах [6, с. 7].
Практика проведення миротворчих операцій, визнання ООН можливостей проведення миротворчих операцій під егідою окремих держав з залученням військового компоненту інших держав породжує нове завдання з відпрацювання правового забезпечення таких місій. Якщо місії під керівництвом ООН, ОБСЄ мають механізм проведення миротворчих операцій, то механізму проведення операцій окремими державами немає.
Безпосередньо Україна бере участь у миротворчій операції в Республіці Ірак, але в національному законодавстві не передбачені умови застосування миротворчих підроз ділів за таких умов, що породжує проблеми соціального захисту військовослужбовців, компенсації в разі загибелі та втрати здоров’я внаслідок проведення цих операцій.
Невизначеність статусу миротворчого контингенту в Іраку негативно впливає на рівень соціального захисту особового складу. Страхування військовослужбовців, які знаходяться в Іраку, здійснюється державною страховою компанією „Оранта”, в той час, коли страхові виплати військовослужбовцям, які беруть участь в інших миротворчих місіях, здійснюються з Державного бюджету України з подальшим відшкодуванням з боку ООН [8]. У авторів викликає здивування наявність таких різних підходів до страху вання, особливо враховуючи значну відмінність у сумі страхових виплат. Наявність по ста нов Кабінету Міністрів України щодо статусу та компенсацій військовослуж бов цям, які беруть участь у миротворчій операції в Республіці Ірак, все ж таки носять тимчасо вий характер.
Надалі проведення операцій, якими керуватимуть провідні держави, на нашу думку, неминучі і потребують визнання, як складові світової безпеки.
На рис. 3 показано динаміку проведення операцій не під егідою ООН.
Рис. 3 Динаміка участі військовослужбовців в поточних операціях, що проводяться не під егідою ООН
Розглянемо питання можливості проведення таких операцій та забезпечення їх легітим ності на національному рівні, як вимушену на сьогодні необхідність.
Група ООН з узагальнення досвіду розробила ряд методичних рекомендацій з підго тов ки компонентів місій та методику оцінки підготовленості підрозділів, цивільних спеціалістів, якою на сьогодні користуються при підготовці миротворців багато країн світу. В Україні така практика ще не введена, а це потрібно зробити. Матеріали Групи по узагальненню досвіду надаються безкоштовно за запитом держав-учасниць миротвор чих операцій. Введено в практику комп’ютерне моделювання операцій, а отримання цієї методики та застосуванні її на дії повинно значно полегшити підготовку особового складу миротворчих підрозділів.
Для якісної підготовки особового складу та підрозділів рекомендовано залучати групу ООН з надання допомоги в підготовці персоналу (ЮНТАТ). Завданням цієї групи є надання консультацій державам, що звертаються з проханням про надання допомоги в підготовці кадрів для діяльності з підтримки миру, для участі в миротворчих операціях ООН, укріплення та розширення можливостей у сфері підготовки військових і цивільних кадрів, розробці національних програм підготовки миротворчих кадрів.
У світі сучасних тенденцій миротворчої діяльності необхідно активізувати роботу з спеціальними підрозділами ООН для ефективного використання досвіду підготовки миротворчих підрозділів.
Необхідно, на нашу думку, підготувати правовий механізм залучення підрозділів Збройних Сил України в миротворчих операціях під егідою провідних держав, а також шляхом проведення переговорів в ООН максимально легітимізувати участь ЗСУ в таких операціях.
Необхідно при створенні резерву миротворчих сил передбачити ефективне викорис тання досвіду офіцерів, які повернулися після участі в міжнародних миротворчих опера ціях, не тільки у сфері підготовки миротворчого персоналу, але й для потреб реформування Збройних Сил України [5, с. 12].
Потребує продовження робота щодо досягнення взаємозаміщення між Збройними Силами України та збройними силами НАТО, ЄС для відповіді на сучасні загрози миру в будь-яких частинах світу, враховуючи можливість застосування Збройних Сил України для реагування на такі загрози, як тероризм та наркоторгівля [9].
Необхідно вирішити питання щодо шляхів використання результатів міжнародних миротворчих операцій в інтересах економіки України, а для цього необхідно визначити порядок взаємодії Міністерства оборони України з іншими міністерствами на правовому та практичному рівнях.
Розділ ІІ. Співробітництво України з НАТО в миротворчий діяльності у протидії тероризму
Трагедія 11 вересня у США поставила міжнародний тероризм у ряд найгостріших глобальних проблем безпеки людства. Як зазначив Президент України у Зверненні до українського народу 12 вересня 2001 року, за своїми масштабами, жорстокістю і цинізмом цей терористичний акт не має прецедентів в історії. В одну мить світ зрозумів, що, незважаючи на численні прояви тероризму у багатьох країнах, на його експансію далеко за межі головних осередків, досі не було усвідомлено усієї небезпечності цього явища і не створено ефективної системи боротьби з ним. Маючи найпотужніші у світі збройні сили, розвідувальні та інші спецслужби, США виявилися незахищени-ми від прямого удару у своє економічне серце - Всесвітній торговельний центр та у головну військову цитадель - Пентагон. Мабуть, лише випадковість врятувала від такого ж удару політичний центр держави - Білий дім.
Раптом з'ясувалося, що вся інтелектуальна, військова, технологічна міць людства не здатна протиставити міжнародному тероризмові надійних засобів запобігання та припинення. Навпаки, саме демократичні засади сучасного суспільства, його величезні технологічні та комунікаційні досягнення стали тією опорою для міжнародного тероризму, знищити яку не можна - це було б самогубством для нашої цивілізації. Тому вихід з цього становища слід шукати у визначенні форм і способів захисту людини, суспільства, його демократичних, матеріальних, духовних і культурних цінностей від посягань тих сил, які готові вдатися до будь-яких жахливих за своїми наслідками вчинків заради досягнення антигуманних цілей через залякування окремих країн та світового співтовариства в цілому. Однак незалежно від того, які шляхи оберуть народи світу для подолання цієї біди, захист від тероризму надовго залишатиметься гостро актуальною проблемою безпеки.
Отже, під антитерористичною діяльністю можна розуміти систематичні та разові заходи й дії в інтересах запобігання тероризму як суспільно-політичному явищу, запобігання терористичним акціям, ізоляцію (знищення) терористів та їх угруповань, ліквідацію наслідків терористичних нападів.
Немає сумніву, що такий інститут державності як збройні сили також буде використано в антитерористичній боротьбі. Це підтверджують і події у світі після 11 вересня 2001 року. У зв'язку з цим виникає потреба оцінити можливу роль у вирішенні цієї проблеми збройних сил - одного з найпотужніших інструментів безпеки. Адже загроза міжнародного тероризму є настільки вагомою, що було б нераціонально не протиставити їй усі можливості держави, в тому числі й воєнні. Сукупність сил і засобів, а також органів управління ними, в інтересах використання цих можливостей має бути об'єднана в систему антитерористичної боротьби держави як специфічний елемент загальної системи національної безпеки. Однак завдання, які можуть бути покладені в інтересах антитерористичної боротьби на збройні сили, порядок, форми, способи і засоби вирішення цих завдань, законодавчі, нормативно-правові та організаційні засади антитерористичної діяльності збройних сил - все це зараз практично нові та і водночас невідкладні питання для будь-якої держави. Не є винятком і Україна. Основним призначенням Збройних Сил України був і залишається захист суверенітету, незалежності, територіальної цілісності держави. Саме на це були спрямовані досі основні зусилля нашої воєнної теорії та практики. Що можуть протиставити міжнародному тероризму Збройні Сили сьогодні і в майбутньому? Як вони повинні реформуватися для того, щоб набути більших можливостей саме для ведення антитерористичної боротьби, не втрачаючи при цьому можливостей для виконання завдань за своїм головним призначенням? На цей комплекс питань не дають чіткої відповіді ані воєнна історія, ані існуючі прогнози подальшого розвитку військової справи.Можна виділити три основних напрями вирішення цих питань.По-перше, необхідний поглиблений аналіз міжнародного тероризму як суспільно-політичного явища, його джерел, спрямованості, можливих засобів та способів їх застосування для здійснення терористичних акцій, тенденцій щодо розширення арсеналу цих засобів і збільшення їх руйнівної та нищівної сили.По-друге, потрібна оцінка існуючих можливостей організаційних і функціональних структур Збройних Сил з погляду антитерористичної боротьби, визначення мети, порядку і способів їх використання, обґрунтування заходів щодо підвищення цих можливостей в рамках подальшого реформування та розвитку Збройних Сил.По-третє, очевидною є проблема внесення відповідних змін до законодавчо-нормативної бази будівництва і застосування Збройних Сил, у тому числі в інтересах забезпечення їх ефективної взаємодії з іншими елементами системи антитерористичної боротьби.Детальний розгляд кожного із зазначених напрямів має бути предметом спеціальних ґрунтовних досліджень. Однак певні висновки можуть бути зроблені вже зараз.Міжнародний тероризм як суспільно-політичне явище виник внаслідок намагання певних політичних сил, суспільних груп, прошарків населення через різні види насильства зберегти, встановити і поширити власні погляди на світовий устрій, взаємовідносини держав, теологічні основи життєдіяльності суспільства. Апелюючи до політичних і релігійних догм, міжнародний тероризм перебирає на себе право на примусові дії, на застосування без обмежень будь-яких засобів начебто в ім'я захисту священних прав людини та релігійних цінностей від нав'язаних цивілізованим світом норм життя. Прикладом є періодичне загострення внутрішніх протиріч у деяких мусульманських державах як реакція на начебто примусове запровадження західного способу життя (так званої "вестінтоксикації").Джерела міжнародного тероризму криються у політичній нестабільності, кризових явищах в економічній та соціальній сферах багатьох держав, у загостренні етнічних, релігійних, національних та інших протиріч. Прояви політичного і релігійного екстремізму та войовничого сепаратизму, спроби радикальних сил досягти своїх політичних цілей шляхом збройного та іншого насильства, створення для цього незаконних воєнізованих формувань, зростання масштабів діяльності організованих злочинних груп аж до відкритої терористичної боротьби на міжнародній арені здатні розхитати основи міжнародної безпеки. Досить згадати про численні (і небезрезультатні) спроби держав, які, за визнанням міжнародної спільноти, підтримують міжнародний тероризм, стати власниками засобів масового ураження.Апологетика міжнародного тероризму найбільш популярна серед населення найбідніших країн світу з найнижчим рівнем освіти. Причина полягає в тому, що ідея тероризму дає змогу займати примітивні, але саме через це привабливі позиції.З одного боку, бідність начебто виправдовує найвідчайдушніші форми і способи терористичної боротьби - мовляв, нема чого втрачати. Крім того, бідність одних держав сприймається як наслідок багатства інших і через це - як негативний наслідок технологічного прогресу, а в такому разі варварське руйнування стає начебто шляхом досягнення більшої соціальної рівності та справедливості.З другого боку, вразливість сучасного демократичного суспільства досягла такого рівня, що терористи можуть вільно переміщуватись територіями найбільш розвинених країн світу, закуповувати і застосовувати у своїх злочинних цілях найсучаснішу зброю, а також будь-які хімічні речовини та різноманітні пристрої. На сьогодні 15 так званих "країн, що розвиваються" мають у своєму арсеналі балістичні ракети, в 10 країнах активно здійснюється їх розробка. Понад 20 "молодих" держав приховано чи відкрито ведуть дослідження в галузі хімічної та бактеріологічної зброї. За останні роки в США та інших державах "безслідно зникли" десятки кілограмів збагачених ядерних матеріалів. Взагалі можна очікувати на застосування під час акцій міжнародного тероризму будь-яких засобів. При цьому диявольська хитрість сполучається з нелюдською жорстокістю (про це яскраво свідчать події 11 вересня 2001 року в США), і все це виправдовується релігійними догмами і начебто благородними мотивами. Важливе місце в терористичній діяльності посідає також "інформаційна війна", що включає і засоби психологічного тиску (досить згадати про розповсюдження листів з білим порошком) .Одна з найважливіших небезпек тероризму полягає в його підступності, в несумісності його цілей та акцій з усталеними цінностями цивілізованого людського буття. Це обумовлює і специфічні особливості антитерористичної боротьби: вона має передбачати та викорінювати такі явища злочинності, які досі не вкладалися в людській свідомості. Свобода людини зіштовхнулася зі своєю зворотною стороною - вседозволеністю. Таким чином без певних обмежень свободи людини не можна ефективно боротися з найбільш витонченими формами міжнародного тероризму. При цьому доведеться протидіяти як терористам-одинакам (або терористичним групам), так і справжнім організаціям з розвиненою структурою та високою конспіративною підготовкою, які мають осередки в багатьох країнах світу і користуються потужною фінансовою підтримкою.У більшості країн світу збройні сили за своїм призначенням не мають прямих завдань боротьби з таким явищем, як тероризм. Це вважається прерогативою спеціальних служб і правоохоронних органів держави. Однак певні властивості антитерористичної боротьби притаманні окремим структурам, частинам і підрозділам збройних сил. Їх можна розглядати в трьох аспектах:запобігання терористичній діяльності і запобігання здійсненню терористичних акцій;безпосередній захист об'єктів терористичного нападу, зменшення його наслідків;ліквідація наслідків терористичного нападу (наприклад, екологічних), відновлення діяльності об'єктів тероризму.З іншого боку, збройні сили можуть бути не тільки суб'єктом антитерористичної боротьби, а й об'єктом тероризму. Так, предметами інтересу та агресивних дій з боку терористичних сил можуть бути:особовий склад збройних сил, його фізичне здоров'я і морально-психологічний стан, приміщення і споруди для його розташування;озброєння та військова техніка, боєприпаси, засоби і системи зв'язку та управління, інформаційні мережі;аеродроми, пункти управління, вузли зв'язку та інші важливі вузли комунікацій;транспортні засоби та комунікації, матеріальні запаси, в тому числі пально-мастильні матеріали, продовольство, речове майно тощо.Таким чином, участь збройних сил в антитерористичній боротьбі є об'єктивною необхідністю, це вимога часу.Щодо конкретних напрямів такої участі, то, виходячи зі складу і структури збройних сил більшості розвинених держав світу, у першу чергу слід відзначити використання їхніх розвідувальних можливостей.Армійська розвідка має специфічні завдання, але її сили і засоби здатні суттєво підвищити ефективність боротьби з тероризмом. Агентурна, радіотехнічна, повітряна, артилерійська, космічна розвідка, засоби контролю комунікацій зв'язку та інше можуть бути джерелами цінної інформації про наміри та дії терористичних угруповань.На друге місце можна поставити сили для проведення спеціальних операцій. Спектр цілей і завдань таких операцій дуже широкий, але для призначення антитерористичної боротьби найбільший інтерес становлять розвідувальні, протидиверсійні, інформаційно-психологічні та пошуково-рятувальні заходи, дії щодо ліквідації наслідків терористичних акцій тощо. До проведення спеціальних операцій можуть залучатися розвідувальні, аеромобільні, десантно-штурмові та інші частини і підрозділи. Прикладом є американські війська спеціального призначення, які вже більше 30 років виконують характерні завдання, в тому числі в інтересах антитерористичної боротьби.Величезне значення для антитерористичної боротьби мають протиповітряна та протиракетна оборона. Засоби повітряного нападу належать до найбільш небезпечних з точки зору здійснення терористичних акцій, тому їх своєчасне виявлення й знищення є важливим і відповідальним завданням.Збройні сили здатні швидко готувати та висаджувати на значні відстані повітряні та морські десанти, тобто блокувати і знищувати, особливо за підтримки авіації, будь-які озброєні формування терористів. Значними є можливості збройних сил і стосовно виявлення та знищення терористичних груп, які діють на морі (в тому числі під водою).Важливими складовими антитерористичної боротьби є радіаційний, хімічний і бактеріологічний захист, радіоелектронна та протимінна боротьба, захист від комп'ютерних злочинів. Для виконання всіх цих завдань збройні сили мають досить потужні сили та засоби.Інженерні і залізничні війська можуть виконувати широке коло завдань щодо ліквідації наслідків терористичних акцій та відновлення нормального функціонування об'єктів і комунікацій, які постраждали від терористичного нападу.Нарешті, всі наявні у збройних силах засоби вогневого ураження можуть використовуватися для блокування і знищення терористичних груп і формувань.Яскравим прикладом комплексного застосування можливостей збройних сил у сполученні з діями спецслужб, економічними, дипломатичними та пропагандистськими заходами є широкомасштабна операція США та інших держав антитерористичної коаліції, яка здійснюється на цей час в Афганістані.Усе вищевикладене прямо стосується Збройних Сил України. Крім того, слід згадати, що згідно з чинним законодавством нашої держави Збройні Сили України призначені для виконання певних завдань щодо забезпечення правового режиму надзвичайного і воєнного стану, посилення охорони державного кордону України і виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру. В інтересах антитерористичної боротьби можуть бути використані також певні форми і способи застосування Збройних Сил у миротворчих операціях. До речі, тільки в рамках місій ООН практичний досвід виконання миротворчих завдань отримали близько 14 тис. вiйськовослужбовцiв Збройних Сил України.Терористичні акції можуть мати таку підступну мету, як розпалювання міждержавного або внутрішньодержавного воєнного конфлікту. В такому разі Збройні Сили України, для яких стримування збройної агресії або відсіч їй, охорона повітряного простору держави та підводного простору в межах територіальних вод України є законодавчо визначеними функціями, братимуть участь в антитерористичній боротьбі за своїм прямим призначенням.Констатуючи наявність значних можливостей Збройних Сил щодо участі в боротьбі з тероризмом, зауважимо, що зараз ці можливості обмежені, по-перше, недостатньою законодавчою і нормативно-правовою визначеністю відповідних функцій і завдань Збройних Сил, по-друге, відсутністю відповідних елементів у системах їх бойової підготовки і управління, кадрової політики, військової освіти і науки тощо.Антитерористична діяльність Збройних Сил не може бути ефективною без взаємодії армійських структур із силами спецслужб та правоохоронних органів, а також без чітко відпрацьованої законодавчої бази, що регламентує таку діяльність у рамках єдиної системи антитерористичної боротьби держави.Виникає необхідність розробки теорії спеціальних операцій як складової частини воєнного мистецтва, яка відобразила б значну кількість змін, що вже відбулися і що є на часі у завданнях і можливостях Збройних Сил. Не секрет, що досі теорія воєнного мистецтва в більшості країн визнає як основні види бойових дій тільки оборону і наступ, а на теперішній час цього недостатньо.Отримав право на існування термін "антитерористична операція" - сукупність превентивних, узгоджених за завданнями, місцем і часом заходів, що проводяться за єдиним задумом і планом з метою досягнення однієї або кількох цілей антитерористичної діяльності. У рамках антитерористичної операції можуть проводитися спеціальні операції та бойові дії Збройних Сил, і це має бути відображено в керівних документах щодо їхньої підготовки і застосування.
Розділ ІІІ. Практичне втілення у вивченні предмета «Захист Вітчизни»
основних аспектів роботи з теми : «Миротворча діяльність армії України у протидії тероризму»
Метою предмета «Захист Вітчизни» є не тільки необхідність теоретичної, практичної, фізичної і психологічної підготовки учнівської молоді до захисту Вітчизни і проходження військової служби у Збройних Силах України чи інших військових формуваннях України, а й створення умов для формування та удосконалення життєво необхідних знань, умінь і навичок, високої патріотичної свідомості.
Відповідно до мети сплановано ряд практичних завдань, які виконують учні:
Сторюють відеопрезентації «Вшанування учасників бойових дій на території інших держав» та виступають перед ровесниками із захистом власних робіт.
Проводять пошукову роботу «Участь українських військових у міжнародних миротворчих операціях».
Готують проекти :
«Герої Небесної Сотні»;
«Служба за контрактом»;
«Масштаб АТО на сході України»;
«Наші земляки – учасники АТО».
Проводяться зустічі з «молодими ветеранами», учасниками бойових миротворчих місій, учасниками АТО.
Проводяться акції зі збору продуктів харчування, ліків, сувенірів, зроблених руками дітей, для воїнів АТО.
Учні пишуть листи, вітальні листівки воїнам, учасникам бойових дій до Дня Збройних Сил України, на Новорічні, Різдвяні, Великодні свята.
Проводяться зустрічі з волонтерами.
До Дня Збройних Сил України проводиться військово-спортивне змагання «Джура».
До Дня виведення військ з Афганістану – конкурс патріотичної пісні.
Фізкультурно-патріотичний фестиваль «Козацький гарт».
До участі та проведення названих заходів залучаються не лише учні 10 – 11 класів, але також вчителі-предметники, класні керівники, учні школи, їх батьки та знайомі, волонтерські організації.
Про проведену роботу подається інформація на сайті школи та ЗМІ.
ВИСНОВОК.
Залучення Збройних Сил України до антитерористичної боротьби є об'єктивною необхідністю. Однак воно вимагає певних змін і доповнень до державних програм реформування та розвитку Збройних Сил, Воєнної доктрини України, багатьох документів чинної законодавчої бази з питань національної безпеки і оборони держави.У Заяві від 24 жовтня Президент України - Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України - поставив завдання: у стислий термін забезпечити позитивні зрушення у проведенні воєнної реформи. У рамках виконання цього завдання мають бути передбачені також заходи, спрямовані на використання і підвищення можливостей Збройних Сил України згідно з принциповою позицією і міжнародними зобов'язаннями України щодо участі у боротьбі світового співтовариства проти тероризму.Зважаючи на велику небезпечність тероризму взагалі і міжнародного тероризму як його найбільш загрозливого різновиду, стає очевидною потреба в розгортанні широкої організаційної і дослідної роботи щодо мобілізації наявних можливостей для створення загальнодержавної системи антитерористичної боротьби, до складу якої можуть і повинні бути включені Збройні Сили України.
Отже, для України її миротворча діяльність має ключове значення, оскільки вона розглядається як засіб зміцнення її національної безпеки через створення стабільного зовнішньополітичного середовища і, водночас, як її внесок у зміцнення загальноєвропейської безпеки і побудову нової стабільної і безпечної Європи. Завдяки миротворчій діяльності Україна стверджує себе як повноправний суб’єкт міжнародних відносин, підвищує свій міжнародний авторитет та демонструє миролюбну політику. В перспективі Україна продовжуватиме робити свій внесок у справу підтримки миру і стабільності на євроатлантичному просторі та поза його межами, братиме активну участь в операціях та місіях під егідою НАТО. Україна, як і інші країни-члени НАТО та країни-партнери, має велику користь від своєї участі в партнерстві, оскільки воно відповідає як національним, так і загальним інтересам цих країн. Перспективи політики НАТО спрямовані на підтримку незалежності і суверенітет України. Тісне співробітництво України з НАТО сприяє реалізації її головної стратегічної мети – інтеграції в Європу. Участь Збройних сил України сприяє досягненню цієї мети та забезпечує стабільність і безпеку в Європі. З політичної точки зору участь України в миротворчих операціях є винятково важливою для подальшого зміцнення міжнародного авторитету України, її ролі в зусиллях міжнародного співтовариства, спрямованих на підтримку міжнародного миру і стабільності, розвиток співробітництва ї євроатлантичними структурами безпеки, створення додаткових сприятливих передумов для інтеграції в європейський простір. Така участь має вирішальне значення для здобуття Україною статусу впливового учасника врегулювання конфліктів, що у свою чергу, зіграло важливу роль в утвердженні нашої держави як впливового фактора європейської і світової політики. Підтвердженням цього є той факт, що Україну запрошують на всі найважливіші міжнародні форуми, пов’язані з процесом виконання Дейтонських домовленостей.
Література:
1. Анан, Кофи А. Предотвращение войн и предупреждение бедствий: усиливающийся глобальный вызов. Годовой доклад о работе организации. – 1999. – А/54/1. – 265 с.
2. Устав ООН. – М.: Международные отношения, 1991. – 56 с.
3. Миротворча діяльність України. – К., 2003. – 67 с.
4. Доклад Группы по операциям Организации Объединенных Наций в пользу мира. – 2002. – А/54/335. – 235 с.
5. Реформування Збройних Сил України: пріоритети, передумови та перспективи: За матеріалами міжнародних семінарів „Реформування ЗСУ. Потреба у змінах”. – К., 2001. – 176 с.
6. Голопатюк Л.С. Про підсумки підготовки та участі підрозділів і персоналу ЗСУ у миротворчій діяльності у 2003 році та завдання на 2004 рік: Доповідь на розширеному засіданні колегії МО України. – 2003.
7. Шамрай В.О. Державне управління військовими формуваннями воєнної організа ції: стан та тенденції розвитку в сучасній Україні: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. док. наук з держ. управ. 25.0.03/ УАДУ при Президентові України. – К.,1999. – 57 с.
8. Про участь України в міжнародних миротворчих операціях: Закон України від 23 квітня 1999 року № 613-XIV.
9. Хартія Європейської безпеки від 19 листопада 1999 року.
* Система резервних угод – це база даних про військовий, поліцейський, цивільний потенціал, які мо жуть теоретично за поданням держав брати участь у миротворчих операціях при повідомлені за 7, 15, 30 та 90 діб. На сьогодні ця база включає імена 150 000 чоловік із 85 держав-членів, з них 85 000 у складі бойових підрозділів
13PAGE 15
13PAGE 14215
15