Презентация по украинской литературной критике Значення журналу «Основа» як синтезу українознавства початку 60-х р. 19 ст.

Значення журналу «Основа» як синтезу українознавства початку 60-х р. 19 ст. ЗМІСТ Загальна характеристика Мета діяльностіТруднощі на етапі відкриття Позиція журналу Пантелеймон Куліш і «Основа» Значення ОСНОВА — перший український суспільно-політичний і літературно- мистецький журнал та науково-літературний щомісячник. Журнал виходив щомісячно від січня 1861 року до вересня 1862 року у Петербурзі. Частина матеріалів друкувалася російською мовою. Енциклопедія Брокгауза і Єфрона назвала журнал «найпомітнішим проявом українофільства» у XIX столітті на території Російської імперії. Видавці: Василь Білозерський (редактор), Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Олександр Кістяковський (секретар), М. Щербак та інші. В створенні журналу «Основа» також брала участь Ганна Барвінок (справжнє ім'я — Олександра Білозерська-Куліш), сестра В. Білозерського та дружина П. Куліша . 1861-го в книгах I—XII журналу «Основа» за редакцією Василя Білозерського вийшла збірка віршів Тараса Шевченка, друкована під заголовком «Кобзар». Вірші, які також називають четвертим виданням «Кобзаря» , були опубліковані частково безпосередньо перед, а частково після смерті Шевченка 1861 року. Текст надрукований кулішівкою і має наголоси на словах із кількома складами. «Край, вивченню якого буде присвячена „Основа“, населений переважно південно-російським народом» — наголошувала Програма журналу. Редакція відразу заявила, що «відкриває свій журнал для творів на обох родинних мовах» підкресливши, що «у наш час питання — чи можливо і чи слід писати  українською, вирішене самою справою». Особливу увагу редакція «Основи» закликала звернути на «практичне значення народної мови у викладанні та проповіді» У центрі уваги публіцистів «Основи» було завдання формулювання особливої української ідентичності, з увагою до питання про самостійність української мови, а також до історії і проблеми національного характеру. Таким чином, центральною темою було питання української мови, особливо її використання під час викладання. Повернення Т. Г. Шевченка дало новий потужний стимул українському життю в Петербурзі. Невипадково влітку 1858 р. починає діяти українська Громада, яка ставила за мету видавничу та освітянську діяльність. За її дорученням у жовтні 1858 р.  П. Куліш звертається до міністерства освіти з проханням про дозвіл на видання журналу «Хата». Хоч журнал мав бути не політичний, міністерство звернулося до Третього відділення і на підставі його відзиву відмовило Кулішеві. Відмова була зумовлена його участю у Кирило-Мефодіївському товаристві десятирічної давнини. Як зауважив сам П. Куліш: «міністр відмовив, і відмовив, саме мені, не виступаючи, власне, проти ідеї журналу» Коли роком пізніше заявку на видавництво журналу надав інший колишній член Кирило-Мефодіївського товариства родич П. Куліша В. Білозерський, жандармерія також заперечувала, але вже менш енергійно. Через деякий час дозвіл було надано. Можливо, що допомогли заходи «просвященных людей из петербургских русских», про яких згадував П. Куліш у листі до С. Аксакова. Перше оголошення про найближчій друк «Основи» було надруковано в червні 1860 р., а перший номер вийшов у січні 1861 р. «Основа» обстоювала право української нації на вільний і всебічний розвиток. У часописі друкувалися твори художньої літератури, праці з історії, бібліографії, документи, спогади, літературна критика і публіцистика, рецензії, подорожні нотатки тощо. «Основа» як перший український суспільно-політичний та науково-літературний журнал мав великий вплив на культурно-літературний процес і сприяв зростанню національної свідомості та національно-визвольного руху в Україні. Тут вперше опубліковано багато творів Тараса Шевченка (понад 70 поезій, у тому числі «Іван Гус», «Неофіти», п'єса «Назар Стодоля»), Леоніда Глібова, Степана Руданського, Пантелеймона Куліша, Олекси Стороженка,  Якова Кухаренка, історичні праці Миколи Костомарова,  Пантелеймона Куліша,  Олександра Лазаревського, Тадея Рильського, Павла Житецького, Павла Якушкіна та інших. Проблеми особистої української ідентичності найбільш повно були викладені в статтях М. Костомарова «Правда москвичам о Руси» та «Правда полякам о Руси», де він підкреслював окремішність українців у порівнянні з великоросами та з поляками, обмовляючись, що в політичному відношенні Південна русь тісно пов'язана з Москвою, але за складом народного характеру ближче до Польщі. Єдність Русі М. Костомаров інтерпретував як єдність однакових за статусом самостійних елементів, підкреслюючи значення федеративного початку, яке було в основі удільної Русі. Публіцистика «Основи», особливо статті М. Костомарова та П. Куліша відіграли вельми важливу роль у подальшому розвитку подій. Вона мала потужний пропагандистський ефект, на який власне і була розрахована. Статтю М. Костомарова «Две русские народности» Д. Дорошенко називав «Євангелієм українського націоналізму» Саме П. Куліш став найпалкішим пропагандистом доцільності домагатися дозволу видання українського часопису. 1857 р. П. Куліш просив на те грошей у Григорія Галагана, а згодом і у Василя Тарнавського. Великою заслугою «Основи» (і особисто П. Куліша) було вдосконалення українського правопису, основні норми якого запанували в української писемності (так звана «кулішівка») У 1859–1861 рр. часопис „Основа“ був головним осереддям гуртування українських національних сил у видавничій справі і своєрідним центром україністики. „Основа“ охоплювала своїм змістом практично усі галузі життя українців: освітянську, культурницьку, суспільно-політичну, громадсько-організаційну і ідеологічну. Діяльність „Основи“ сприяла змістовному наповненню поняття „Україна“, яке було мало зрозумілим як для свідомості самих українців, так і сусідніх народів. А отже, „Основа“ стала дієвою силою політичного відродження України та засобом „пробудження“ політичної свідомості українців».