Творческое наследие В.А. Сухомлинского. Личность учителя

Педагогічні читання за творчою спадщиною В.О. Сухомлинського
Тема: В.О. Сухомлинський: особистість вчителя
Педагогічна комунікація: зв'язок у просторі і часі
Педагогічна комунікація розглядається як професійне спілкування суб’єкта і об’єкта в навчальному процесі та поза ним, направлене на створення сприятливого психологічного клімату.
Педагогічне спілкування можна розглядати як встановлення близьких міжособистісних відносин, заснованих на високому ступені загальності думок, інтересів, почуттів; встановлення дружньої, доброзичливої атмосфери між суб’єктом та об’єктом, яка максимально забезпечує ефективний процес навчання та виховання, інтелектуального та психологічного розвитку людини, яка зберігає індивідуальність та неповторність особистісних відносин.
Загальноосвітнє шкільне навчання, особливо вивчення української мови, було для Сухомлинського В.О. самоціллю, інструментом формування особистості школяра з високою духовністю. При цьому дуже важливу роль повинно було грати правильно підібране педагогічне спілкування між учителем і учнем, тому що вони обидва, особливо викладач, повинні формувати комунікативні якості.
Сухомлинський В.О. педагогічне спілкування уявляв як віртуозне володіння словом як найсильнішим джерелом впливу на розум і серце вихованця. Великий педагог надавав особливої важливості збереженню дитячої довіри і поваги до слова вчителя.
«Як без скрипки немає музики, без фарб і пензля – живопису, без мармуру і різця – скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово – щось подібне до містка, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність».
Усю теорію виховання і навчання він побудував на основі процесу педагогічного спілкування, тому найважливішими навичками для педагогів вважав комунікативні. Підкреслював тісний взаємозв’язок між рівнем сформованості комунікативних навичок у школярів та їх можливістю удосконалення володіти рідною мовою.
Педагогічне спілкування має низку функцій, які відображають його зміст та обумовлені наявними у нього закономірностями, роллю в педагогічному процесі, змінами у соціально-економічній та політичній сфері суспільства, реформуванням школи.
Основні функції
1. Сприйняття й розуміння особистості учня вчителем – це пізнання його фізичного стану і духовного світу, вікових, індивідуальних, національних, психічних та інших відмінностей. Поняття, які формуються у вчителя, сприяють регуляції його поведінки і діяльності по відношенню до учня.
Розуміння особистості учня вчителем створює атмосферу зацікавленого до нього відношення й доброзичливості, допомагає у визначенні перспектив розвитку особистості та їх регуляції.
Функцію сприйняття й розуміння особистості учня вчителем можна розглядати як найважливішу.
Сухомлинський В.О. підкреслював: від того, як спілкується вчитель з учнями на уроці і поза ним, як він з ними розмовляє і як розуміє їх, залежить успіх навчання і виховання, тому що вся праця вчителя повинна розглядатися як педагогічне спілкування.
2. Інформаційна функція забезпечує реальний психологічний контакт з учнями, процес пізнання, взаєморозуміння, обмін матеріальними й духовними цінностями; формує позитивну мотивацію успіхів у навчальній діяльності й самовихованні, у становленні особистості, спільний пізнавальний пошук рішень, зворотню інформацію про спілкування, розвиток пізнавальної направленості особистості; усуває психологічні бар’єри; сприяє встановленню міжособистісних відносин у колективі. Інформаційна функція передбачає організацію індивідуального, групового та колективного спілкування.
Сухомлинський В.О. говорив про виховну силу колективу і вимагав від учителів «вміти об’єднувати своїх вихованців» і пам’ятати, що «колектив виключно складна духовна єдність».
3. Функція організації діяльності сприяє розвитку організаційних якостей особистості, комунікативних здібностей та вмінь дітей через активну участь у ролі виконавця або організатора у системі суб’єктно-об’єктних відносин.
4. Нормативна функція направлена на вдосконалення поведінково-правової, моральної та естетичної основи особистості. У процесі спілкування учні отримують різноаспектну морально-естетичну інформацію. Вона допомагає їм засвоювати та виробляти моральні поняття, норми і принципи,сприяє розвитку соціальної активності, вчить правильно орієнтуватися у житті, визначати межу між дозволеним і забороненим, обирати дозволені законом шляхи і засоби захисту своїх прав, свобод, інтересів.
Нормативна функція сприяє дотримуванню учнями правил поведінки у школі та за її межами, надає можливість усвідомлено й з повагою відноситися до законів держави, своїм відношенням та поведінкою зміцнювати законність і порядок.
5. Регулятивна функція передбачає вибір і застосування форм, засобів, методів, прийомів контролю досягнень й недоліків учнів з метою коректування їх навчання й виховання. Дієвість функції залежить від професійного вміння вчителя застосовувати відповідні засоби. Регулювання діяльності і вчинків завжди пов’язано із системним застосуванням заохочення і покарання, словесною оцінкою (схвалення чи засудження).
Важливою складовою у формуванні особистості, за Сухомлинським В.О., є розвиток емоційної культури, чому сприяє «олюднення знань» та гарне психологічне самопочуття людини під час навчання. Це можливо тільки при цілеспрямованій підготовці вчителя до спілкування.
6. Обмін ролями надає можливість увійти у соціальну роль, стан іншої людини, усвідомити, відчути позицію іншої людини, набути досвід її дій і діяльності. Обмін ролями – це функція спілкування , яка направлена на соціалізацію особистості учня через заміну соціальних ролей. Учитель запроваджує особистісно – рольову форму у навчально-виховний процес: залучає учнів до ведення окремих елементів уроку, дає можливість кожному учневі побувати і в ролі організатора, і в ролі виконавця.
7. Співпереживання – уподібнення емоційного стану суб’єкта стану іншої особистості. Допомагає розвивати емоційну чуттєвість учнів, усвідомлювати причини емоційного стану інших людей і цілих колективів. Формує здатність стати на позицію, точку зору іншої людини, нормалізує відносини у колективі. В основі співпереживань лежить емоційна ідентифікація, коли індивід нібито ставить себе на місце іншої людини, і гуманне відношення до особистості іншого.
Уміння вчителя співпереживати допомагає зрозуміти внутрішній світ дитини, його міжособистісну позицію для забезпечення гармонійної взаємодії, виходячи нібито з ініціативи об’єкта спілкування.
Основний принцип педагогіки Сухомлинського В.О. – людяність спілкування з дитиною і віра в силу виховання.
8. Самоствердження забезпечує дитині віру у власні фізичні й інтелектуальні сили, усвідомлення свого «я», ініціювання духовної сили, стимулює її творчі здібності, формує адекватну самооцінку, ставить пріоритетні, важливі орієнтири її самовизначення і майбутніх самостійних дій. Сприяє реалізації прагнень дитини до високої оцінки та самооцінки своїх особистісних досягнень. У структурі потреб людини самоствердження може займати як рядову, так і домінуючу позицію.
Витонченим інструментом впливу на внутрішній світ вихованця Сухомлинський В.О. вважав слово вчителя: «Багаторічний досвід переконує в тому, що слово вчителя викликає у маленької дитини, а потім і у підлітка … почуття людини – глибоке переживання, що поряд зі мною людина зі своїми радощами та печалями, інтересами та потребами». Саме за допомогою краси слова можна навчити дитину співпереживати, виявляти увесь діапазон почуттів до іншої людини, яка потребує допомоги. Сухомлинський В.О. зазначає: саме за допомогою слова «можна навчити дітей вмінню бачити в людських очах самі тонкі відтінки переживань: горе, тривогу, образу, відчай, печаль, безнадію, самотність».
Учителі, вихователі, батьки у спілкуванні з дитиною повинні пам’ятати слова Сухомлинського В.О.: «Найбільш правильний шлях назавжди зберегти від самотності – це навчити співучасті душі і думки у долі ближнього».
Питанням організації та взаємовідносин у педагогічному колективі і з учнями присвячені книги «Павлиська середня школа» та «Мудра влада колективу» і серія статей «Розмова з молодим директором».
Діалогічна природа спілкування, за Сухомлинським В.О., полягає у признанні «певної рівності позицій вихованця (учня) та вихователя (учителя) – передусім мається на увазі признання і прийняття активної ролі вихованця (учня) в процесі пізнання, виховання, а також реалізація цієї активності, зокрема у виді самопізнання, самовираження, самовиховання». Людина не повинна і не може бути об’єктом виховання. Одним із перших у нашій державі Сухомлинський В.О. почав роботу з шестирічними дітьми, створивши для них «Школу радості» - про це його перша і сама відома книга «Серце віддаю дітям».
Сухомлинський В.О. підкреслював: «Виховання словом – найскладніше і найважче з того, що є у педагогіці. Цілковитою нісенітницею є ствердження, що вада виховної роботи – словесне виховання. Треба говорити про інше: про примітивність словесного виховання, про невміння окремих учителів виховувати словом».
Сухомлинський В.О. закликав учителів керувати тоном свого звернення до учнів. Він радив звертатися не спеціальним тоном, що, до речі, швидко викликає в учнів втому, а тоном звичайної розмови. Справжній викладач, керуючись порадами Сухомлинського В.О., робить те, що підказують «йому мудрі роздуми, а не те, на що його штовхає швидкоплинний настрій».
Сухомлинський В.О. гостро критикував марну трату слів: »Кожне слово, яке звучить у стінах школи,повинно бути обміркованим, мудрим,цілеспрямованим, повновагомим та – це особливо важливо – зверненим до совісті живої людини, з якою ми маємо справу, …щоб не було знецінення слів, а навпаки, щоб ціна слова постійно зростала». Слово вчителя повинно бути вагомим, значним і ніколи не розходитися зі справою. «Слово не батіг, слово вчителя повинно втішати».
Проникнуті біллю сторінки книг Сухомлинського В.О., які присвячені «крику» педагога,саме сполучення слів викликає внутрішній спротив. «Будьте обачні, щоб слово не стало батогом, який, торкаючись ніжного тіла, обпалює, залишаючи на все життя грубі рубці. Слово щадить і зберігає душу підлітка тільки тоді, коли воно правдиве і йде від душі вихователя, коли у ньому немає фальшу, упередженості, бажання »розпекти», «пробрати». Він вважав крик нікчемним інструментом виховання і попереджав: «Слово педагога повинно насамперед заспокоювати», усувати в учнів емоційну напругу.
Книга «Сто порад учителю» - не технологія педагогічного спілкування, а заклик до вчителя бути не тільки професіоналом, а й особистістю.
Сухомлинський В.О. вбачав мудрість педагога у тому, що він повинен уміти зберегти дитячу довіру, бажання дитини спілкуватися з учителем як з другом, наставником.
Однією із форм взаємодії є бесіда. Вона є засобом узгодження дій та розподілення ролей. Один із ведучих телепередачі «В мире животных» М.М. Дроздов розповів: «Как правило, не животное готовишь к студийной обстановке, а сам общаешься с ним, чтобы оно к тебе привыкло. Гиена, например, которую я показывал зрителям, потребовала двухнедельного общения. Я каждый день ездил к ней в зоопарк. Сначала стоял около клетки, потом в самой клетке. В первые дни я садился на пол, тихо сидел в углу. Возникло «общение на одном уровне», на одной высоте. Животное постепенно перестало бояться. Подойдёт, даст почесать бок, а потом ещё и ещё раз. Уже через несколько дней я, заходя в летку, выпрямлялся во весь рост, наши отношения уже это позволяли». Хай вас не занепокоїть цей приклад, але в ньому закладено той же механізм, що діє у спілкуванні між вихователем і школярами – механізм вирівнювання тих, що спілкуються.
Рівність виявляється у тому, що партнери по спілкуванню, забувши про свої соціальні, вікові та інші відмінності, виявляються однаково зацікавленими у розв’язанні будь-якого питання. Домагаючись рівності у спілкуванні, люди пристосовуються один до одного. Як тільки з’являється те, що може об’єднати співрозмовників, спілкування починає набирати силу.
Сухомлинський В.О. любив повторювати слова Я.Корчака: «Необхідно піднестися до духовного світу дитини, а не милостиво спуститися до нього». Вихователь зобов’язаний знати особливості світосприйняття дітей, бути в курсі їх моральних, естетичних, етичних уявлень. У протилежному випадку мізерною стає сама ймовірність справжньої духовної комунікації між учителем та дитиною.
У 60-ті роки минулого століття серед психологів, а потім і педагогів набирала силу «теорія діяльності» А.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна. Деякі не в міру прудкі прихильники цієї теорії з нищівною критикою обрушились на традиційну педагогіку, у тому числі на словесні методи виховання. Сухомлинський В.О. встав на захист виховного слова, виховної бесіди: «У …підручнику педагогіки я прочитав наступне: слово вчителя відіграє другорядну роль серед методів впливу на дитину, на першому місці стоїть активна діяльність, праця. Тому недивно, що останнім часом серед вчителів розповсюдилася думка, ніби словесне виховання дає незначні результати. Ця думка виявилася у зневажливому відношенні до виховної бесіди».
Розвивати особистість, формувати високі мотиви, духовні запити дітей і як наслідок уміння і бажання вчитися – ось справжній алгоритм педагогічного впливу, заповіданий нам Сухомлинським В.О.
Показником особливого професіоналізму, «важливішою рисою педагогічної культури, справжнім багатством» учителя Сухомлинський В.О. вважав володіння діалогічною мовою, коли «викладання матеріалу виливається ніби в роздум, звернений до співрозмовника – учня».
Сухомлинський В.О. вважав, що педагогічний діалог можливий при умові, що між педагогом і дитиною виникає духовна спільність, взаємна довіра, відвертість, доброзичливість. Обидві сторони діалогу ведуть себе природно, щиро намагаючись зрозуміти одне одного. Вчитель уникає прямих оціночних суджень, тиску власним авторитетом. В діалозі канали впливу відкриті, у тому значенні, що учитель теж змінюється під впливом спілкування з дитиною. Дитина не об’єкт, а повноправний суб’єкт спілкування. Педагогічний діалог відбувся, якщо з двох позицій поступово викристалізовується одна, має місце узгодження, взаємозбагачення точок зору суб’єктів діалогу. Педагогічний діалог розвиває у його учасників впевненість у власних силах, критичність, бажання разом з іншою людиною шукати істину.
Сухомлинський В.О. цінував бесіду як метод виховання через довготривалість її дії. Педагогічна бесіда подібна до луни, слово довго відгукується у душі вихованця. Педагогічна бесіда подібна до звука, який викликає схід лавини, перетворює ландшафти думок та почуттів. Одну з найважливіших виховних задач бесіди Сухомлинський В.О. вбачає у тому, «щоб надати кожному …духовний заряд для індивідуальної духовної діяльності – для роздумів і мрій, для пильного, строгого, вимогливого погляду на самого себе, для виміру самого себе вищою міркою».
Ракурс бесіди актуальний сьогодні, як ніколи: бесіда – спонукання, стимул до самостійного читання. Слово педагога – «жива вода», завдяки її дії прокидається «сплячий велетень» (світова художня література), починає торкатися серця і розуму, «вливає в юну істоту казкову силу».
Педагогічна комунікація стосується і взаємовідносин у середині педагогічного колективу. Вчителі – люди творчі, йоржисті, помисливі, амбіційні. Вморились безмірно, але витримують колосальні навантаження. Як урятуватися від вигоряння? Керівникам шкіл потрібно говорити з учителями. «Я пам’ятаю тисячі бесід з учителями, одні з них оставили у моєму серці радість, інші – засмучення. Мені не раз доводилося говорити з учителем, годину, дві, три з приводу одного його слова, навіть посмішки або гнівного погляду». Колосальний досвід дає Сухомлинському В.О. право стверджувати: «індивідуальна, дружня, щира, душевна бесіда - головний метод роботи директора з учителем».
Багато творів Сухомлинського В.О. витримані в діалогічній манері, побудовані як ланцюг, чергування взаємопов’язаних діалогічних взаємодій. Найбільш яскраві приклади: «Розмова з молодим директором школи», «Батьківська педагогіка».
Таким діалогом кожного дня охоплена вся педагогічна практика Павлиської школи. «Мистецтво впливу на душу», за Сухомлинським В.О., це неодмінно мистецтво ведення діалогу, педагогічного спілкування. У школі не стихають диспути, бесіди за матеріалами літературних творів, за виникаючими життєвими колізіями та ситуаціями, за «підвищенням педагогічної культури». Кожного тижня у кожному класі проводяться години у формі спеціальних бесід, присвячених громадянському вихованню.
А ще діалог – невід’ємна частина навчальної роботи. Сухомлинського В.О. та його соратників дуже цікавило питання: «Що відбувається у голові дитини під час сприйняття нових знань?». Адже нові знання якось стикаються зі старими. «Вчителю важливо знати, з якими відомими вже поняттями, закономірностями зв’язується у свідомості учнів те нове, що є предметом вивчення на даному уроці». Ось і спробуй обійтися в такій ситуації без «крючка» – діалогу, який допоможе «витягти» із свідомості учня «рибинку» його уявлень.
Але навчальна робота, за Сухомлинським В.О., підпорядкована виховній, тому сам «його величність урок» у кращому варіанті своєї реалізації повинен викликати діалог. Урок як пролог для виховного діалогу! «У справжнього вчителя – вихователя тягнуться десятки найтонших ниточок від уроку до товариської бесіди, до спору, до розмови про книгу».
Розповідаючи про виховання підлітків, Сухомлинський В.О. згадує про щоденник, у якому він виводив педагогічну траєкторію розвитку дитини. Видатним прикладом діалогізму Сухомлинського В.О. є розділ «Я очами підлітка».
Книга Сухомлинського В.О. «Сто порад вчителю» посідає перше місце в Китаї серед педагогічних творів, перекладених на китайську мову і обов’язкових для читання педагогами. У Шанхаї директор школи Чжен Цзе під впливом відомої праці Сухомлинського В.О. написав книгу «Сто нових порад вчителю», у якій поєднуються традиції китайської освіти із спостереженнями у його власній школі, де він радить частіше читати книгу Сухомлинського В.О. Китайські вчителі не копіюють ідеї Сухомлинського В.О., а творчо використовують їх на практиці. «Вибрані твори» Сухомлинського В.О. у 5 томах китайське управління видавництвами включило у план видання 50 «державно важливих книг». П’ятитомник отримав звання кращої книги серед освітніх книг. Його використовують як нагороду для кращих вчителів.
Сухомлинський В.О. був наповнений духом критики, але не прагнув створити особливу теорію, він був наповнений духом новаторства, але не прагнув слави. Всі його праці і практика наповнені сяйвом людяності, тому його система педагогічних ідей достойна називатися гуманною і актуальною у всі часи.
Використана література
1. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 томах. – К.: Радянська школа, 1977.
2. Леонтьев А.А. Педагогическое общение. – М., 1996.
3. Антонец М. Взгляды Сухомлинского на процесс школьного обучения // Начальная школа. – 2002. - №5. – с.16 - 18
4. Свёкла В. Вопросы педагогического майстерства в теории и практике Сухомлинского В.А. // Начальная школа. – 2004. - №3. – с. 3-7.
5. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. К.: «Радянська школа», 1969.
6. Философия для детей. Библиотека «О педагогическом общении». В.А. Сухомлинский.
7. О педагогическом общении. В.А. Сухомлинский. HTML.
8. В.А. Сухомлинский. Педагогическое общение. HTML.
9. Особенности воспитания в педагогическом наследии Сухомлинского В.А. HTML.