Без верби і калини нема України (до Дня української писемності)

Мета. Виховувати любов до рідного краю, до природи, до традицій свого народу.

На дошці написи:
Поки ніж не крає, калина не грає,
А хто вріже глибоченько, тому заспіває.
А хто вріже гілку, заграє в сопілку,
То той собі в серце пустить калинову
стрілку.
(Леся Українка)

Посередині дошки: «Без верби і калини нема України».
Я син червоної Волині,
Ніхто якої не зборов,
Її ненависть і любов
Жаріє вічно у калині.
(О. Богачук)

На столі, накритому білою скатертиною, лежать пироги з калиною, калиновий напій, кетяги калини... Чути звуки сопілки. Входять діти, взявшись за руки, під звуки сопілки. Хлопчик на вишитому рушнику підносить хліб, прикрашений калиною.
Ой, нене, серце крає,
Коли сопілка грає,
На свято вербинної річниці
Усіх вас закликає.
- На рідній полині у великі свята
З хлібом калина поруч була.

- Майже у всіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців - клен, у росіян - берізка, а в нас, в Україні - калина. Правду каже прислів'я: «Без верби і калини нема України».
- З давніх-давен наш народ опоетизовував цей кущ. В часи Хмельниччини ширилась козацька балада, розлилися круті бережечки, де калина символізує дух боротьби за національну незалежність від шляхетської Польщі.
(Пісня «Гей, у лузі червона калина»).
- У калині, кажуть, материна мудрість. Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби ті не нівечили цвіту, казали: «Не ламай калину, бо накличеш мороз». Справді, калина цвіте насамкінець весни, коли вже відходять заморозки.
- Де ти, мій луже,
Де ти, сестро-калино?
Під травою-росою
Ні доріг, ні стежинок,
Ой червона калино,
Чом так пізно цвітеш?
Калина.
Як цвіту я так пізно, на Іванове літо,
Доторкнешся до мене і побачиш себе:
Навіть папороть квітом так не вразить себе,
Доторкнешся до мене - і душею цвітеш.
Ти душею, як квітом, і зав'яжеться гроно,
І наллється любов'ю на осінніх вітрах,
Стане в лузі червоно, червона, червоно в віках!

- Влітку плоди калини нелегко помітити серед густого лапатого листя. Ховаються, ніби соромляться потрапити людям на очі, і тільки наприкінці серпня рум'яніють, наливаються гірким соком, визирають з листя.
Не лякає калину осіння негода, ні зима з її холодами. Стоїть і пишається своїм вбранням.
- Все жахав мороз калину:
Побілієш ти, як сніг,
Заморожу до загину –
Заморозити ж не зміг.
Червоніла, пламеніла,
Грона жевріли, як жар,
Не злякалась, не збіліла,
Не калина, а пожар.
А коли прибігли діти,
Любо мовила вона:
Калина.
- Ви мене в коші зберіте,
Я морожена, смачна.
- Зустрічали з пиріжками
Свій Новий щасливий рік.
І солодкими цівками
Лився їм на губи сік.

Родить калина майже щороку і завжди рясно. Ягоди її і зараз використовують у народній медицині. Тому калина була обов'язково мало не в кожній родині як цілюще зілля. У коморі завжди висіли пучечки її пагонів з ягодами, що використовувалися у лікуванні багатьох захворювань. З деревини калини виготовляють музичні інструменти. Та краще від дідуся Опанаса, цього знавця трав, нам ніхто не зможе розповісти цілющі властивості калини. Отож послухаємо його.
Дідусь. Погляньте, оце - калиновий цвіт. На землі він росте тисячі літ, від простуди рятує.
Свіжі ягоди з водою допомагають боротися з бідою - наші серця лікувати, від небезпеки рятувати, кашель проганяти. У випадку отруєння чадним газом потерпілим кладуть по одній ягідці в колене вухо, а також, дають пожувати її плоди. Плоди калини дають червону фарбу, кора
·- чорно-зелену. Нею добре фарбувати вовну. І ще вам, жіночки і дівчатка, секрет один древній відкрию - якщо хочете, щоб обличчя ваше рум'янилось, завжди свіжим було - не цурайтесь народної косметики - протирайте його соком калини. Як бачите, недарма в народі кажуть, що червона калина сто хвороб лікує.
- На калині зламав гілку,
змайстрував собі сопілку.
І сопілка грає, грає, бо
веселий голос має.
Калинова сопілка, калинова колиска, калиновий лист - говорять в народі. Дуже любив цей кущ Т.Г. Шевченко. Він опоетизував калину в* свої творах.
Сонце гріє, вітер віє з поля на долину,
Над водою гне з вербою червону калину.
На калині одиноке гніздечко гойдає,
А де ж співає соловейко? не питай, не знає.
Тече вода з-під явора,
Яром на долину.
Лишається над водою
Червона калина,
Лишається калинонька,
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.

(Учениця розповідає легенду про калину).
(Пісня «При долині»).

- У Степана Васильченка є невеликий прозовий твір «Калина».
...Ішли двоє дорогою, дивляться, щось червоніє у лузі. Один каже: «Це калина співає». А другий відповідає: «А коли вона тут виросла? Мабуть, це щось інше». Підійшли ближче, придивились, а то дівчина гуляла рум'яна та чорна, ну, зовсім як калина. З того часу повелося: як тільки де-небудь виростала дівчина гарна, то про неї казали: «Красива, як червона калина».
А які ж приказки про калину придумав наш народ:
- Пишна та красива, як червона калина.
- Стоїть у дворі дівонька, як над ставом калинонька.
- Щоки червоні, як кетяги калинові.
- Убралася в біле плаття, як калина в білий цвіт.
- Посадили біля хати калину, будеш мати долю щасливу.
Одним із символів України є і верба. Скажи тільки одне слово «Україна» - і в уяві обов'язково постають тополя у полі, хрущі над вишнями, калина в лузі, верба край долини.
(Пісня «В кінці греблі шумлять верби»).
Це пісня про кохання і прекрасне, горде дерево, що росте здебільшого поодинці або рядочком у низинних місцинах та над річкою чи ставом.
Окрім краси, що хвилює людське око, верба нам дає багато користі. Вона, ніби позначка води на земній карті. Тому й криницю завжди копають під вербою, бо на сухому місці це дерево ніколи не ростиме.
Цікаво й таке у селах, де копають колодязі на куток (на 10-15 дворів), люди у відра з набраною водою завжди клали вербову дощечку, завбільшки з долоню. Такий вербовий кустик дезинфікує воду, поліпшує її смакові якості, надаючи їй «вербового духу», що його утворюють смолисті речовини.
Є ще одна властивість цього дерева - тримати тепло або прохолоду. У спекотний літній день у затінку верби завжди прохолодніше, ніж під іншим деревом. ,
Здавна в Україні творці музичних інструментів використовували легку, дзвінку, голосисту і гнучку вербу для виготовлення кобз, бандур.
А ще вербова деревина здавна використовувалася і для виготовлення меблів, човнів-довбанок, дерев'яних ложок.
Український народ оспівує це дерево в піснях, поети - в віршах.
(Пісня «Ой вербиченько, біле личенько»).
З вербою пов'язаний і прихід весни та велике християнське свято Пасхи, якому передує Вербна неділя. Букетик кучерявих котиків, які вважаються чи не найкращими весняними квітами. Пухнасті, як маленькі курчатка, котики випромінюють тепло і ласку, несуть запах весни.
Ой, вербо, вербо зелена
Спусти гіллячко додолу,
На зелену діброву,
На червону калину,
Де соловейко гніздо в'є,
А зозуленька кує.

Загадки.
(Пісня «Білий цвіт на калині»).
15