Стаття Використання елементів змагання на уроках української мови та літератури

ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ЗМАГАННЯ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ
«Щоб домогтися виконання складної роботи,
потрібно пробудити дух суперництва. Я
маю на увазі суперництво не з корисливими
цілями, а змагання, пов’язане з бажанням
довести власну неперевершеність»
Чарльз Швеб
Змагання – це метод спрямування природної потреби учнів у суперництві й пріоритеті на виховання потрібних їм і суспільству якостей.
Змагання можуть бути індивідуальні, парні й групові.
Формами індивідуального змагання є предметні олімпіади, різноманітні конкурси (наприклад, дитячих творів, малюнків, на кращого читця поезії або прози), а також ігрові види роботи, наприклад, «Хто більше» (знайде у тексті певних описів, художніх засобів, географічних назв; підбере синонімів, антонімів тощо), «Хто швидше» (впорається з поставленим завданням), «Вірю – не вірю» (своєрідна вікторина, яка може використовуватись під час закріплення матеріалу).
Для роботи в парах зручно використовувати такі завдання, як «Знайди пару» (наприклад, до фразеологізмів підібрати синонімічні або антонімічні пари, поєднати літературного героя і рису його характеру тощо), а також редагування певного тексту (це завдання можна застосовувати як у мові, так і в літературі).
Із групових форм змагань, як на мою думку, цікавими є такі: створення презентацій, обмін запитаннями й відповідями між групами, гра «Відгадай, хто я» (групи одна одній описують літературного героя, не називаючи його), дистанційний диктант (група повинна швидко і правильно записати текст, розташований так, щоб його не було видно з місця; до цього тексту скільки потрібно разів підходить тільки один учень з групи, який по пам’яті диктує іншим учасникам).
Для організації змагання необхідно визначити мету і завдання змагання, скласти програму, розробити критерії оцінок, створити умови для проведення змагання, підведення підсумків і нагороди переможців.
Що стосується самого завдання, то воно повинно бути досить важким, захоплюючим. Адже занадто легке завдання не викликатиме зацікавленості, а навпаки. Це те саме, що й спортивні змагання. Наприклад, відомий спортсмен вважатиме нижче своєї гідності виконувати завдання для початківців. Але завдання не має бути й занадто складним. Учень, знаючи наперед, що завдання йому не під силу, навіть не візьметься за безнадійну справу.
Підбиваючи підсумки змагань треба відзначити дітей, які досягли успіху, й тих, хто через недостатній рівень підготовки відстав, але доклав максимум зусиль.
У методу змагань є не тільки прихильники, але й противники. Вони рекомендують якомога рідше використовувати ситуацію змагання і привчати дитину до аналізу й порівняння власних результатів і досягнень.
Але варто зауважити, що змагання – це природна схильність дітей до здорового суперництва й самоутвердження в колективі. Там, де є колектив, майже завжди існує елемент змагання і своєрідного збудження, що викликає емоції людей і що збільшує продуктивність людської праці. Звикати до активної боротьби за своє майбутнє людина повинна з дитинства і в реальних умовах.
УСЕ, ЩО Є В ЖИТТІ, ПОВИННО БУЛИ В ШКОЛІ!
15