Сценарій вистави Украдене щастя За мотивами драми Івана Франка

Олена Кулігіна
Украдене щастя
За мотивами драми Івана Франка

Прелюдія

Грає Пісня про шандаря. Виходять ряжені, співають. Дві куми із ними, лише слухають. Ряжені йдуть
Настя. (Останньому навздогін, махаючи на ряжених) Та тьфу на вас! Що се ви вигадали!
Хлопець. Та не бійтеся, тітко, ми своїми співанками святих ангелів з хати не виполошимо.
Йде. Жінки самі
Настя. Та й наспівають же. (До куми) А чи чули, кумо Марічко, новину?
Марічка. А яку ж?
Настя. Небіжчик з того світу повернувся!
Марічка. Цур вам пек, кумо! (обидві похапом хрестяться). Який ще небіжчик?! Вигадаєте таке
Настя. А от і не вигадую. Михайло Гурман! Знаєте?
Марічка. Той, що в Боснії згиб? Святий Боже! Так живий?
Настя. Певно, що живий. Покалічений з лиця, сердитий У жандармах служить уже три роки. Десь був у іншій стороні, а тепер його до нас перенесли. Вчора до нас у хату заходив, про свою Анну розпитувався.
Марічка. Це ж чи не про ту, що тепер за Миколою Задорожним?
Настя. Так, про неї.
Марічка. Йой-йой! Як воно поверне – і не знати. Анна чоловіка має доброго, роботящого, що трохи не молиться на неї. А тут така притичина
Настя. Так, дівування в неї було важке. Брати побивали, за наймичку її мали, між людей не пускали і вкінці за наймита заміж випхали, ще й на посагу покривдили. А Михайла вони боялися, щоб не відібрав від них батьківського спадку. То Микола – покірливий наймит – ще й рад, що що-небудь дістав.
Марічка. Ой, кумо Настю! Я бачила, як Анна за Михайлом побивалася – ледве сама в могилу не зійшла. Чи не по її душу він тепер прийшов? (хреститься).
Настя. Чого ж ви, кумо, так перелякалися? Тут видима річ, що брати Анну ошукали. Значить, на ній нема ніякої вини. Михайло і сам се казав. Він зовсім не винуватив її. (Зітхає) Ой, чули б ви, кумо, як він гарно та щиро говорив про неї!
Марічка. Господи, поможи! Набідкалася дівчина змолоду, натерпілася, сама майже вмерла, як почула про його смерть. А тут така новина Що воно тепера буде?..
Виходять


Ява 1
Жандарм і Анна

Входе Анна, вкладає дитину, перебирає речі. Жандарм стукає і теж входить.
Жандарм. Дай, Боже, добрий вечір!
Анна. (здригнувшись, хреститься. Пошепки) Господи!
Жандарм. Анна!
Анна. (не обертаючись) Чого тобі?
Жандарм. Що, ти навіть поглянути на мене не хочеш?
Анна обертається.
Жандарм. Любиш мене ще, Анно?
Анна. Мовчи! Мовчи! Що ти говориш?! Не смій до мене так говорити. Я шлюбна жінка, я чоловіка маю.
Жандарм. (скидає карабін, становить його під стінкою, підходить до Анни ззаду) Нелюди! Поганці!
Анна. (злякано відскакує) Про кого се ти?
Жандарм. (більше до себе, ніж до неї) Про всіх! Хто мене до війська взяв! Хто переплутав! Про братчиків твоїх, що тебе одурили!
Анна. Так ти не гніваєшся на мене? Не проклинаєш мене?
Жандарм. На тебе?! Хіба ж я не знаю, що ти тут не винна?
Анна. (до себе пошепки, з полегшенням) Слава тобі, Господи!
Жандарм. (підходить знову до Анни) Ні. Спершу, як почув, що ти заміж вийшла, я був лютий на тебе. Я вбив би тебе, коли б ти була де близько!
Анна. (швидко відходить, перелякано) Михайле! Чого ти хочеш від мене? Чого прийшов?
Жандарм. Анно! Сюда ходи! Гляди мені в очі!
Анна. (як заворожена починає підходити) Михайле, не муч мене. Облиш нас.
Жандарм. Анно, дивись мені в очі. (хвата її за плечі). Анно, любиш мене?
Анна. Михайло, пусти мене.
Жандарм. Ні, не пущу! Скажи, любиш чи ні!
Анна відвертається.
Жандарм. Гляди мені в очі, чуєш? Любиш мене?
Анна. (тихо, як нежива) Люблю.
Жандарм. І будеш моєю?
Анна. (виривається, відходить) Ради Бога, Михайле, не говори сього. Я шлюбна жінка, я присягала. Гріх мені про таке слухати, гріх думати про таке.
Жандарм. (зі злістю) А не гріх було дати мені слово, а потому вийти за другого? Не гріх вкрасти моє щастя?
Анна. (обертається до нього довірливо) І моє вкрадено, голубе мій, і моє серце розбито, і мене з нелюбом спаровано!
Жандарм. (знов бере її за плечі, але вже ніжно, хоч і поривчасто) Коли се правда, що кажеш, то будь моєю! Хочеш бути щасливою?
Анна. (стиха) Хочу.
Жандарм. Так будеш моєю?
Анна. Буду.
Жандарм і Анна пристрасно обнімають одне-одного,
щось шепочуть, цілуються.
Йдуть

Інтермедія

Виходить Марічка. Колише дитину. Виходить Настя.
Марічка. (Сумно) Здрастуйте, кумо!
Настя. І вам, кумонько, здоровля! А чого такі смутні?
Марічка. Сумно мені, кумонько. Що люди коять – світ перевертається!
Настя. Ви все про Анну Задорожну бідкаєтеся? (Ущипливо) Не мучтеся, їй зараз весело.
Марічка. Та де там весело: чоловіка заарештували, в убивстві звинувачують. Куди вже радіти?
Настя. То ви, кумо, нічого і не знаєте? Адже ж Миколу заарештував Михайло Гурман. Закрив чоловіка, а сам до жінки залицяється. Вже і днює, і ночує в неї.
Звучить музика (Кінцівка Пісні про шандаря), виходить хлопець, грає на сопілці, співає, йде
Марічка. (Здивовано і недовірливо) Що ви таке кажете! Хіба цьому правда? А що ж із Миколою?
Настя. А за Миколу не хвилюйтеся – випустили його, бо невинний. Тільки от місця йому нема тепер у своїй хаті. Михайло зовсім знахабнів, на нього навіть не вважає, з хати проганяє.
Марічка. Сором же який, люди добрі! Ой-єй, біда буде!.. Потечуть слізоньки, як та вода в річці
Йдуть

Ява 2
Жандарм, Анна, потім Микола

Виходить Анна, за руку веде Жандарма, щаслива. Обнімаються.
Входить Микола, бачить Анну з Жандармом, сідає, опустивши голову.
Микола. Анно!
Анна. (обертається, відходить на крок від жандарма) Чого тобі?
Жандарм повагом сідає на стілець.
Микола. Я знаю, ти ще дівкою любила його І тепер любиш. Так що ж нам робити? Як жити?
Анна. (спирається на стіну) Роби, що знаєш Вбий мене, чи прожени мене, чи лиши мене при собі, – мені все одно.
Микола. Слухай, Анно! Я тебе розумію. Я люблю тебе. Мені жаль тебе, як власної душі. Я не хочу бути твоїм катом, бо знаю, що ти й без мене багато витерпіла. Тілько одно тебе прошу: вважай на людей! Не на мене – нехай уже я так і буду нічим для тебе, – але на людей. Щоб люди з нас не сміялися!
Анна. Хіба ж я їм забороню сміятися? Нехай сміються, коли їм смішно (стає коло Жандарма, кладе руку йому на плече).
Микола. (Жандармові, у розпачі) Вороже! Се ти її звів, одурив, причарував!
Жандарм. Я любив її і зараз люблю! (встає, до себе) Я щасливий був! (до Миколи) А ти, Миколо, ти вкрав мені те одиноке щастя.
Микола. (схоплюється на ноги) Я? Я вкрав? (береться за голову, до себе) Господи, що се зі мною?
Жандарм. Ти мав три роки часу причарувати її до себе. Чому сього не вчинив?
Микола. Бо я не чарівник – ось чому!
Жандарм. Бо ти віхоть, а не чоловік – ось чому!
Микола. Отже я зараз покажу тобі, що я не віхоть! (хапає карабін).
Анна. (кидається між ними) Миколо, відійди!
Микола. (відштовхує Анну) Геть!
Анна заточується, б’ється спиною об стіну.
Синхронно з фільмом (Фінал)
Микола стріляє. Жандарм починає падати. Анна кидається до нього, плаче. Микола впускає карабін, падає навколішки.
Жандарм. (через біль) Нарешті.
Анна. Михайлику!
Жандарм. (важко) Ну хто ж так стріляє!
Анна. Де рана, Михайло? Болить? Що мені зробити, скажи?
Жандарм. Микола невинний Я сам Я сам
Анна. Не вмирай, Михайлику, мені нема для кого більше жити!
Жандарм. Тобі є для кого жити (вмирає)
Анна плаче. Микола стоїть на колінах, схопив себе за волосся, схилився до землі. Далі заспокоює дитину, підходить із нею до Анни і стає на коліна поряд, утворюючи композицію – Жандарм померлий на землі, Анна спочатку плаче над ним, потім притуляється до дитини і Миколи.

Завіса

Відео виступу ліцейського аматорського театру «Джерела»
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]








13 PAGE \* MERGEFORMAT 14415




15