Макроекономіка: Тексти лекцій для студентів за напрямом підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит»

Чтобы посмотреть этот PDF файл с форматированием и разметкой, скачайте файл и откройте на своем компьютере.
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ Харківський національний університет внутрішніх справ Факультет права та масових комунікацій Кафедра економіки та фінансів ТЕКСТИ ЛЕКЦІЙ з дисципліни « Макроекономіка» Тема 1. Макроекономіка як наука. Тема 2. М акроекономічні показники в системі національних рахунків. Тема 3. Ринок праці. Тема 4 . Товарний ринок. Тема 5. Грошовий ринок. Тема 6. Інфляційний механізм. Тема 7. Споживання домогосподарств. Тема 8. Приватні інвестиції. Тема 9. Сукупні витрати і ВВП. Тем а 10. Економічна динаміка. Тема 11. Держава в системі макроекономічного регулювання. Тема 12. Зовнішньоекономічна діяльність. Галузь знань 0305 Економіка та підприємництво Напрям підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит» Освітньо - кваліфікаційний рівень бакалавр м. Харків 2013 2 СХВАЛЕНО Науково - методичною радою Харківського національного університету внутрішніх справ ______________Протокол № _______ дата, місяць, рік  ЗАТВЕРДЖЕНО Вченою радою факультету права та масових ком унікацій назва ННІ, факультету _______________ Протокол № _______ дата, місяць, рік  _______________ _________________ підпис П.І.Б. ПОГОДЖЕНО Секцією науково - методич ної ради з гуманітарних та соціально - економічних дисциплін Харківського національного університету внутрішніх справ ______________ Протокол № _______ дата, місяць, рік  ______________ ________________ підпис П.І.Б. ЗАТВЕРДЖЕНО На засіданні кафедри економіки та фінансів назва кафедри ________________ Протокол № _______ дата, місяць, рік  ________________ _ ____________ підпис П.І.Б. Рецензент: к.е.н., доцент, доцент кафедри гуманітарних та економічних дисциплін Навчально - наукового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції Ха рківського національного університету внутрішніх справ Павленко Н.В. Розробник: викладач кафедри економіки та фінансів Кравчук Ю.Б. – Харків: кафедра економіки та фінансів факультету права та масових комунікацій ХНУВС, 2013 © Кравчук Ю.Б., 2013 © Харківський національний університет внутрішніх справ 3 Тема 1. Макроекономіка як наука План лекції 1. Поняття макроекономіки як науки. 2.Суб'єкти, об'єкти та предмет макроекономіки. 3.Економічні системи. 4.Методи та моделі макроекономіки. Література: Основна: 1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. 2 - е изд., перераб. и доп. / под общ. ред. А.В. Сидоровича. – М.: МГУ, «Дело и сервис», 1999. – 416 с. 2. Базилевич В. Д., Ба ластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. пос. - К: Атіка, 2002. 3. Базилевич В., Баластрик Л. Макроекономіка. Підручник. К.: «Атіка», 2006. 4. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроек о номіка: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 85 1 с. – Класичний університетський підручник. 5. Бережний В.М., Кушнір В.С., Сухомлин Л.Є. Історія економі ч них вчень. Макроекономіка. – Харків: Еспада, 2007. – 320 с. 6. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і пе р спективи. – К.: Знання, КОО, 2002. – 31 8 с. 7. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроекономіка: тренінг - курс: Навч. посіб. — К: Знання, 2007. — 235 с. — Вища освіта XXI ст о ліття. 8. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. – СПб: Питер, 2006. 9. Долан Э. И др. Деньги, банковское дело и денежно - кредитна я политика./ Пер с англ. – СПб: Санкт - Петербург Оркестр, 1994. – 496 с. 10. Економічна теорія. Посібник вищої школи. Воробйов Є.М., Гри ц енко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М. / Під заг.ред. В о робйова Є.М. – Харків - Київ, 2001. – 704 с. 11. Економічна теорія: П олітекономія, Мікроекономіка, Макроек о номіка. Навчальний посібник. / Під ред. Л.В. Білецької, О.В. Білец ь кого, В.І. Савича. К., 2005. 12. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Макроэкономика: Учебник. – К.: О - во „Знання", КОО, 2004. 13. Ивашковский С.Н. Макроэкономика. Учеб ник. – М.: Д е ло, 2002. – 472 с. 14. Кидуэлл Д.С., Петерсон Р.Л., Блэкуэлл Д.У. Финансовые инст и туты, рынки и деньги. – СПб.: Питер, 2000. – 752 с. 15. Кривцов О.С., Бережний В.М., Онегіна В.М. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник. Х.: Фак т, 2003. – 199 с. 16. Кру ш П.В., Тульчинська С. О . Основи макроекономіки: Матер і али для вивчення курсу та підготовки до практичних занять. – К.: Політехніка, 2004. 17. Кулішов В.В. Макроекономіка: основи теорії і практикум. На в чальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – Львів: „Магнолія плюс”, 2004. – 256 с. 18. Курс экономической теории: Общие основы экономической т е ории, микроэкономика, макроэкономика: Учебное пособие / Под ред. А.В.Сидоровича. – М.: МГУ, Дис, 2005. 19. Майбурт Е.М. Введение в историю эконо мической мы с ли. – М.: Дело, 1996г. – 647 с. 20. Макконелл К., Брю М. Экономикс: принципы, проблемы, пол и тика. В 2 - х томах. / Пер. с англ. – М.: Республика, 1992. – 784 с. 21. Международные экономические отношения / Под ред. Л.Е.Стровского. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2003. – 4 61 с. 22. Менкью Н.Г. Макроэкономика. / Пер. с англ. – М.: МГУ, 1994. – 736 с. 23. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А.С.Булатов. – М.: Юристъ, 2002. – 734 с. 4 24. Мишкин Ф. Экономическая теория денег, банковского дела и финансовых рынков: Учеб. пособие для в узов. — М.: А с пект - Пресс, 1999. 25. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник у 2 - х ч. / За заг. ред. С. Будаговської. – К . : Основи, 2001. 26. Моторін Р.М., Моторина Г.М. Система національних р а хунків. – К.: КНЕУ, 2001. – 336 с. 27. Отрошко О.В. Основи економічної теор ії. Макроеконом і чний аспект. Навчальний посібник. К.: Знання, 2006. 28. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 616 с. 29. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Па н ченко, Е.М. Лібанова та ін. За ред. В.М. Гейця. – К.: Вища шк. ., 2003. – 591 с. 30. Радіонова І. Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Пі д ручник. – К.: Таксон, 2004. 31. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні // За ред.. Б.Є Кваснюка. – Київ, Харків. 2003. – 423 с. 32. Са кс Дж. Ларен Ф. Макроэкономика. Глобальный подход. – М.: Дело, 1996. – 456 с. 33. Солонінко К. С Макроекономіка: Навч. пос. для студентів спец., вищих навч. закладів. - К.: ЦУЛ, 2002. 34. Старченко В. Д. Макроекономіка: Опорний конспект л е кцій. - К.: Вид - во Європ. ун - ту, 2002. 35. Тарасевич Л.С., Гальперин ВМ. , Гребенников ПМ. , Леуский А.И. Макроэкономика: Учебник. — 3 - е изд., перераб. и доп. — СПб.: СПбГУЭФ, 1999. 36. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика / Пер. с англ. – М.: Дело, 1993. – 864 с. 37. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с. 38. Экономика. Учебник. / Под ред. Булатова А.С. – М.: 2002 . – 605 с. 39. Экономика. Учебное пособие. / Под ред. Э.А. Кузнецова. Х.: « Одиссей » , 2006. 40. Экономическая теория / Под общ. ред. В.И. Видяпина и др. – М.: ИНФРА – М, 20 03. – 714 с. Додаткова література представлена в списку рекомендованої літератури. Текст лекції 1. Поняття макроекономіки як науки Економічна теорія аналізує господарське життя на двох рівнях: мікроекономічному та макроекономічному. Коли аналізуються конкретні фірми і домогосподарства, окремі товари та ресурси, галузі й ринки, це є мікроекономічний аналіз, або мікроекономіка . Макроекономіка досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів, тобто національну або світ ову економіку в цілому. Макроекономіка формує наше уявлення про функціонування економічної системи на національному рівні. Макроекономіка є однією з наймолодших економічних наук. За загальним визначенням, своєї зрілості вона досягла в 30 - х роках XX ст., в період світової економічної кризи, коли набула здатності впливати на економічну практику. Але свій початок макроекономічна наука бере ще з епохи середньовіччя з XVI ст.. М ежі між мікро - та макроекономікою досить умовні. В економічній теорії деякі пробле ми розглядаються одночасно як на мікро - , так і на макрорівні, зокрема, коли аналізується стан справ у конкретних галузях і на окремих товарних ринках, коли аналіз ситуації є важливим як для конкретних підприємств цих галузей, так і для економіки країни в ц ілому. Тому деякі економісти пропонують використовувати термін "мезоекономіка" для аналізу цієї пограничної сфери, до якої належать галузі та ринки. 5 Більше того, мікроекономічні одиниці, разом узяті, формують макроекономіку. Для цього в економічній теорії застосовується так зване агрегування , тобто об'єднання в укрупнену єдину групу економічних показників, які характеризують сумарну економічну діяльність господарюючих суб'єктів суспільства. Так, наприклад, національна економіка складається з таких агрегатів як: домогосподарства, підприємства, держава. Д осліджуючи зв'язки між агрегатами, макроекономіка оперує агрегованими узагальнюючими показниками наприклад, валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, національне багатство та ін. ). Водночас ця наука широко використовує середні величини, наприклад доход на душу населення. Макроекономіка як наука особливу увагу приділяє чотирьом складовим національної економіки: сферам виробництва, зайнятості, цін але та зовнішньоекономічним зв'язкам. До цілей ма кроекономіки відн о с я т ь : економічне зростання; повну зайнятість; економічну ефективність виробництва; стабільний рівень цін; справедливий розподіл доходів; соціальний захист; оптимальний платіжний баланс; економічну забезпеченість громадян; зовнішньоекономі чну безпеку та економічну свободу. Центральною проблемою макроекономіки є проблема економічної рівноваги. Економічна рівновага означає такий стан економіки, при якому досягається рівновага і взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній вироб ництво і споживання, попит і пропозиція тощо. Макроекономічна рівновага, стабільність, достатні темпи економічного зростання належать до найважливіших суспільних благ, які прямо або опосередковано впливають на добробут кожного громадянина. Саме тому макро економіка є необхідною й дуже корисною наукою. Вона з'ясовує, чому змінюються загальні умови ділової активності, як справляється зі своїми обов'язками уряд, що мусить запобігати глибоким спадам виробництва та інфляції, які підривають підвалини суспільства. До інструментів макроекономіки відносять: фіскальну бюджетно - податкову політику; монетарну кредитно - грошову політику; стабілізаційну політику; політику регулювання доходів; зовнішньоекономічну політику. 2. Суб'єкти, об'єкти та предмет макроекономік и Визначення об'єкта макроекономіки витікає з розмежування її як науки з мікроекономікою. Оскільки макроекономіка досліджує господарську діяльність та взаємодію усієї сукупності економічних суб'єктів, то вона має формувати наукові уявлення про функціонува ння економічної системи на національному рівні. Об'єктом макроекономіки є не просто національна економіка взагалі, а її відповідний тип, тобто певна економічна система в цілому та її агреговані параметри, що історично склалися. Досліджуючи агрегати, макрое кономіка прагне дати загальну картину структури економіки і зв'язків між цими агрегатами. Головними ознаками національної економіки вважаються: наявність тісних економічних зв'язків між господарюючими суб'єктами на основі розподілу праці; загальне економіч не середовище, в якому ці суб'єкти функціонують ( єдине господарське законодавство, єдина грошова система, фінансова система ) ; загальний економічний центр, який контролює діяльність суб'єктів, - держава; система економічного захисту ( національна політика пр отекціонізму, політика квотування, політика ліцензування тощо ) . В національній економіці виділяють такі основні макроекономічні суб'єкти: домашні господарства, підприємницький сектор, державний сектор, сектор фінансових установ та зовнішньоекономічний сект ор. 6 Предмет макроекономіки обумовлюється її об'єктом і може бути визначений як функціонування механізмів національної економічної системи. Макроекономіку поділяють на позитивну і нормативну. Позитивна макроекономіка – констатує факти й залежності між ними, не використовуючи суб'єктивні судження, тобто відповідає на питання як воно є. Позитивні твердження мають описовий характер, наприклад: "Рівень інфляції становить 15 %". Нормативна макроекономіка – напрям в економічній науці, який оцінює цілі економічного розвитку, тобто міркування про те, якою повинна бути економіка. Нормативна економіка має рекомендаційний характер. Наприклад: „Інфляцію потрібно зменшити". Нормативна макроекономіка є науковою основою для розробки економічної політики держави. Економічна політика – це система економічних заходів держави з метою досягнення поставлених суспільством цілей. У ширшому трактуванні економічна політика - це вплив на економічну поведінку людей. Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, тобто вивчає стійкі зв' язки й залежності, властивості національної економіки називають позитивною макроекономікою або макроекономічним аналізом. Макроекономічний аналіз вивчає фактичний стан економіки, процеси та явища економічного життя суспільства. Важливі напрями макроеконом ічного аналізу : вивчення рівня життя, зайнятості, соціального захисту населення, рівноваги між попитом і пропозицією на окремих ринках і в масштабах національного ринку. 3. Економічні системи З алежно від форми власності відрізняють одну економічну систе му від іншої. Якщо розглядати поступ економічних систем в історичному аспекті, то можна чітко виділити три основні типи економічних систем: ринкову, командно - адміністративну та змішану економіку. Основними елементами економічної системи є: механізм узгодже ння діяльності суб'єктів господарського життя або способи розв'язання основних проблем економіки; механізми реалізації власності на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага; механізми розподілу й перерозподілу створеного національного продукту. Ринко ва економіка – характеризується приватною формою власності на економічні ресурси та використанням ринкового механізму для регулювання економіки. В такій системі кожен суб'єкт прагне досягти максимального прибутку на основі індивідуального прийняття рішень. Основним рушієм ринкової економіки є конкуренція. Конкурентна економіка - це економіка, в якій панує споживач. Конкуренція — це економічне суперництво й боротьба між приватними й колективними товариствами та продавцями товарів і послуг за якнайвигідніші умови їх виробництва й збуту, за привласнення найбільших прибутків. Змагання за споживача на конкурентному ринку товарів та послуг орієнтоване на максимальне задоволення потреб споживачів й отримання прибутку. Командно - адміністративна або планова економі ка є прямо протилежною ринковій. Вона заснована на суспільній державній власності, а регулювання здійснюється за допомогою централізованого державного планування. Ринок у цій системі самостійно не функціонує, а також є об'єктом планування. Змішана економ іка поєднує у собі різні форми власності й два механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний. Співвідношення між державним і 7 ринковим регулюванням у різних країнах неоднакове. Трьома найтиповішими моделями змішаної економіки є: американська , японська та шведська моделі. Американська модель змішаної економіки - основу моделі становить система всілякого заохочення підприємства, досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Завдання соціальної рівноваги громадян при цьому гостро не ставляться, а пряме державне втручання в економіку є незначним і охоплює такі питання, як визначення правил гри на ринку, використання бюджетної системи, перерозподіл доходів через податкові механізми та ін. Японська модель змішаної економі ки - характерним є активне втручання держави в економіку для створення такого макросередовища, в якому прогресивні галузі зростають найшвидше. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням, велику роль відіграє економічне планування. Розв'язанням соціальних завдань безпосередньо займаються корпорації та об'єднання. Шведська модель змішаної економіки - характерною особливістю цієї моделі є її соціальна спрямованість на рівні державної політики , вона є своєрідним поєднанням ринкової еко номіки та соціалістичної ідеології, її часто називають розподільчим соціалізмом. Основний принцип цієї моделі полягає в розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства і його розподілу. Але кожна з названих моделей не в змозі вирішити всієї різн оманітності макроекономічних процесів держави. Тому вони повинні взаємодоповнюватися, щоб мати реальніше уявлення про економічне життя. Для країн, які здійснюють перехід від командно - адміністративної або планової економіки до змішаної економіки, характер ним є перехідний період . Особливість перехідної економіки полягає в тому, що в цей період усі суперечності загострюються, зростає їх кількість та інтенсивність. Загальни ми рисами перехідної економіки зокрема, які теж були характерні і Україні є такі: не стабільність умов господарювання; деформованість економічної структури; дефіцит ресурсів та соціальні обмеження структурної перебудови; відсутність механізму саморегуляції економіки; незавершеність процесів приватизації й роздержавлення власності; здеформо вана монополіями та інфляцією система цін; часткова втрата керованості макроекономічними процесами тощо. 4. Методи та моделі макроекономіки Макроекономіка використовує широкий спектр методів, а саме: абстракцію – уявне виділення найбільш суттєвих сторін досліджуваного явища й ігнорування несуттєвих його ознак; аналіз – уявний розклад цілого на частини, кожна з яких вивчається окремо; синтез – пізнання явища як цілого в єдності всіх його елементів; індукцію – виведення економічних закономірностей і принци пів із факторів реального життя на основі сходження від одиничного до загального; дедукцію – аналіз від загального до одиничного; економіко - математичне моделювання – побудова макроекономічних моделей для аналізу та прогнозування економічних систем на макро рівні є основним методом макроекономічних досліджень та ін. Певну роль серед методів, які застосовує макроекономіка, виконує експеримент , в якому особливе місце займають економічні реформи . Макроекономічні методи використовують фахівці, які розділяють ту чи іншу макроекономічну концепцію. Макроекономічна концепція – систематизовані на основі відібраних критеріїв 8 основних показників знання про народногосподарські процеси в цілому. Наприклад: кейнсіанська, класична, монетаристська концепції. На основі цих знань складається модель. Найбільш окладним результатом використання методів є макроекономічне моделювання. Макроекономічне моделювання – формалізоване за допомогою теоретичних методів відображення сукупних процесів економічного життя, яке використовуєтьс я для раціоналізації. Є дуже різноманітні моделі, часто вони мають назву і своїх авторів, наприклад, модель змішаної рівноваги ринків Л. Вальраса, двох підрозділів сукупного виробництва К. Маркса, „витрати - випуск" В. Леонтьева, „доходи - витрати" Д. Кейнса та ін. «Потік» - характеризує економічний процес, який відбувається безперервно і вимірюється в одиницях за певний період часу обсяг інвестицій на рік, розмір споживчих витрат на рік, доход на місяць, кількість осіб, які втратили роботу. Вимірюється в г ривнях на рік, гривнях на місяць. «Запас» - це величина, яку використовують для вимірювання показника на конкретний момент часу, на певну дату державний борг, нагромаджений у економіці капітал, майно споживача, добробут, кількість безробітних. Вимірюєтьс я в гривнях, доларах, літрах, тоннах. 9 Тема 2. Макроекономічні показники в системі національних рахунків План лекції 1.Моделі економічного кругообігу. 2.Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва. 3.Основні макроеко номічні показники та їх характеристика. 4.Методи вимірювання ВНП з a CHP . 5.Цінові індекси. 6.Номінальний та реальний ВНП, дефлятор ВВП. 7.Показники макроекономічної безпеки держави. Література: Основна: 1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник . 2 - е изд., перераб. и доп. / под общ. ред. А.В. Сидоровича. – М.: МГУ, «Дело и сервис», 1999. – 416 с. 2. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. пос. - К: Атіка, 2002. 3. Базилевич В., Баластрик Л. Макроекономіка. Підручник. К.: «Атіка», 2006. 4. Б азилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с. – Класичний університетський підручник. 5. Бережний В.М., Кушнір В.С., Сухомлин Л.Є. Історія економічних вчень. Макроекономіка. – Харків: Еспада, 2007. – 320 с. 6. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. – К.: Знання, КОО, 2002. – 318 с. 7. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроекономіка: тренінг - курс: Навч. посіб. — К: Знання, 2007. — 235 с. — Вища освіта XXI століття. 8. Ве чканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. – СПб: Питер, 2006. 9. Долан Э. И др. Деньги, банковское дело и денежно - кредитная политика./ Пер с англ. – СПб: Санкт - Петербург Оркестр, 1994. – 496 с. 10. Економічна теорія. Посібник вищої школи. Воробйов Є.М., Гри ц енко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М. / Під заг.ред. Воробйова Є.М. – Харків - Київ, 2001. – 704 с. 11. Економічна теорія: Політекономія, Мікроекономіка, Макроекономіка. Навчальний посібник. / Під ред. Л.В. Білецької, О.В. Білецького, В.І. Савича. К., 2005. 12. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Макроэкономика: Учебник. – К.: О - во „Знання", КОО, 2004. 13. Ивашковский С.Н. Макроэкономика. Учебник. – М.: Дело, 2002. – 472 с. 14. Кидуэлл Д.С., Петерсон Р.Л., Блэкуэлл Д.У. Финансовые институты, рынки и деньги. – СПб.: Питер, 2000. – 752 с. 15. Кривцов О.С., Бережний В.М., Онегіна В.М. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник. Х.: Факт, 2003. – 199 с. 16. Кру ш П.В., Тульчинська С. О . Основи макроекономіки: Матеріали для вивчення курсу та підготовки до практичних занять . – К.: Політехніка, 2004. 17. Кулішов В.В. Макроекономіка: основи теорії і практикум. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – Львів: „Магнолія плюс”, 2004. – 256 с. 18. Курс экономической теории: Общие основы экономической теории, микроэкономи ка, макроэкономика: Учебное пособие / Под ред. А.В.Сидоровича. – М.: МГУ, Дис, 2005. 19. Майбурт Е.М. Введение в историю экономической мысли. – М.: Дело, 1996г. – 647 с. 20. Макконелл К., Брю М. Экономикс: принципы, проблемы, политика. В 2 - х томах. / Пер. с англ. – М.: Республика, 1992. – 784 с. 21. Международные экономические отношения / Под ред. Л.Е.Стровского. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2003. – 461 с. 10 22. Менкью Н.Г. Макроэкономика. / Пер. с англ. – М.: МГУ, 1994. – 736 с. 23. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А.С.Булатов. – М.: Юристъ, 2002. – 734 с. 24. Мишкин Ф. Экономическая теория денег, банковского дела и финансовых рынков: Учеб. пособие для вузов. — М.: Аспект - Пресс, 1999. 25. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник у 2 - х ч. / За заг. ред. С. Будаговської. – К . : Основи, 2001. 26. Моторін Р.М., Моторина Г.М. Система національних рахунків. – К.: КНЕУ, 2001. – 336 с. 27. Отрошко О.В. Основи економічної теорії. Макроекономічний аспект. Навчальний посібник. К.: Знання, 2006. 28. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 616 с. 29. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін. За ред. В.М. Гейця. – К.: Вища шк.., 2003. – 591 с. 30. Радіонова І. Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К.: Таксон, 2004. 31. Роль держави у довгостроковому е кономічному зростанні // За ред.. Б.Є Кваснюка. – Київ, Харків. 2003. – 423 с. 32. Са кс Дж. Ларен Ф. Макроэкономика. Глобальный подход. – М.: Дело, 1996. – 456 с. 33. Солонінко К. С Макроекономіка: Навч. пос. для студентів спец., вищих навч. закладів. - К.: ЦУЛ, 2 002. 34. Старченко В. Д. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Вид - во Європ. ун - ту, 2002. 35. Тарасевич Л.С., Гальперин ВМ. , Гребенников ПМ. , Леуский А.И. Макроэкономика: Учебник. — 3 - е изд., перераб. и доп. — СПб.: СПбГУЭФ, 1999. 36. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика / Пер. с англ. – М.: Дело, 1993. – 864 с. 37. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с. 38. Экономика. Учебник. / Под ред. Булатова А.С. – М.: 2002 . – 605 с. 39. Экономика. Учебное пособие. / Под ред. Э.А. Кузнецова. Х.: « Одиссей » , 2006. 40. Экономическая теория / Под общ. ред. В.И. Видяпина и др. – М.: ИНФРА – М, 2003. – 714 с. Додаткова література представлена в списку рекомендованої літератури. Текст лекції 1. Моделі економічного кругообігу Модель кругообігу відображає взаємопов'язаний і безперервний рух ресурсів, виготовлених продуктів і доходів між економічними суб'єктами. Вона лежить в основі макроекономічного аналізу. Р озглянемо двосекторну модель кругообігу . Вона відображає замкнену н аціональну економіку, яка містить два економічні суб'єкти  домогосподарства та підприємства ) і два види ринків  ринок ресурсів та ринок продуктів , які займають центральне місце в ринковій системі ) рис. 1 .1 ). 11 Рис. 1 .1. Модель економічного кругообігу в умовах чистого ринку Ринок продуктів – це ринок, на якому домашні господарства купують вироблені підприємствами товари та послуги. Ринок ресурсів – це ринок, на якому підприємства купують у домашніх господарств робочу силу, капітал і природні ресурси. Еко номічна система є замкнутою. Доходи одних економічних суб'єктів є витратами інших економічних суб'єктів. У моделі наявні два види потоків: „доходи - витрати" та „ресурси - товари та послуги". Вони здійснюються одночасно в протилежних напрямках і постійно п овторюються. Підприємства і домогосподарства почергово виступають як продавці або покупці. Рис. 1. 2. Модель економічного кругообігу в умовах змішаної економіки На рис. 1. 2 всі потоки, які відображають взаємовідносини між підприємствами і домогосподарст вами, залишаються незмінними. В моделі економічного кругообігу уряд виконує три функції : Здійснює на відповідних ринках державні закупки ресурсів та продуктів і внаслідок цього несе відповідні витрати, які впливають на сукупні витрати економіки. На рис. 1. 2 це відображають потоки по вертикалі. Надає домогосподарствам і підприємствам колективні суспільні блага, 12 пов'язані із утриманням бюджетної сфери освіти, науки, культури, медицини, національної армії, міліції тощо. Це відображають верхні горизонтальні потоки, які поєднують уряд із суб'єктами приватного сектора економіки. Для здійснення своїх витрат уряд формує державні доходи за рахунок збирання податків, а також надає допомогу трансфертні платежі, пенсії тощо. Отже, схема кругообігу дає узагальнене уявлення про функціонування ринкової системи з урахуванням у ній державного сектора, дозволяє зрозуміти роль державного сектора в національній економіці. Моделі на рис. 1 .1 та 1. 2 є замкнутими моделями економічного кругообігу. Якщо в модель вводиться секто р „за кордон", то економіка стає відкритою і модель має назву „модель відкритої економіки", вона пов'язує національну економіку з рештою світу. Зовнішній сектор пов'язаний з економікою країни через: імпорт товарів і послуг; експорт товарів і послуг; міжнар одні фінансові операції. 2. Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва Для виявлення закономірностей розвитку національної економіки фахівці обчислюють агрегатні, тобто сукупні економічні показники, що називаються на ціональними рахунками . Система національних рахунків СНР – це система взаємопов'язаних економічних показників, які відображають загальні й найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов'язані з виробництвом і споживанням продуктів та послуг, розподі лом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни тощо. Раніше обсяг національного виробництва обчислювали на основі балансів народного господарства БНГ, які вперше у світовій практиці почали складатися в колишньому СРСР ще в 1923 р. БНГ був розроблений ЦСУ СРСР під керівництвом П. І. Попова і його було визнано одним із перших у світі офіційних розрахунків макроекономічних показників. Згодом система БНГ застаріла, тому що враховувала лише матеріальне виробництво та невиробничу сферу й не була зорієнтована на ринкову економіку. У 1988 р. в США економістами російського походження С. Кузнецем і В. Леонтьєвим була розроблена СНР. Згодом ООН у 1993 р. прийняла рішення про використання СНР в усьому світі. Базовою одиницею обліку СНР є так звана інституційна одиниця - резидент економічна одиниця, що функціонує на даній території вподовж тривалого часу понад рік. Усі інституційні одиниці об'єднуються в сектори , їх налічується шість: підприємства; фінансові установи; державні установи; гро мадські та приватні організації; домашні господарства; зовнішньоекономічний сектор. Групу одиниць з однорідним виробництвом незалежно від їх інституційного статусу називають галуззю . На макроекономічному рівні в Україні виділяють 9 основних галузей та близ ько 100 підгалузей. У загальних рисах СНР представляє собою сукупність рахунків, побудованих за типом бухгалтерських балансів. Кожний запис фігурує двічі: за видатковою статтею та за доходною. В результаті досягається узгодженість впровадження економічних операцій, які формують процес створення національного продукту. Сучасна СНР ООН містить понад 500 різних стандартів рахунків. Стандартні рахунки СНР ООН доповнюються 26 допоміжними таблицями. Ними деталізуються окремі статті стандартних показників за тими чи іншими критеріями. За ступенем і напрямком деталізації рахунки поділяються на три класи: рахунки І класу консолідован і ) описують економіку в цілому і характеризують основні макроекономічні пропорції  це агреговані рахунки виробництва валового 13 внутрішнь ого продукту і затрат на нього; рахунки II класу являють собою розбивку рахунків І класу у відношенні виробництва, ресурсів і використання окремих продуктів і послуг; рахунки III класу деталізують рахунки І класу в плані співвідношення доходів і витрат рі зних секторів економіки, а також джерел фінансування здійснюваних капітальних затрат. З агальний перелік видів стандартних рахунків за класами. Рахунки І класу - зведені рахунки, це: рахунок валового внутрішнього продукту і витрат на нього; рахунок наявного національного доходу і його розподілу; рахунок фінансування капітальних витрат; рахунок зовнішніх операцій. Рахунки II класу - рахунки виробництва, споживання та капіталоутворення, це: рахунки для ринкових продуктів і послуг; рахунки для інших неринкових  продуктів і послуг; рахунки для галузей виробництва товарів; рахунки для виробників товарів приватних некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства; рахунки для послуг одних домашніх господарств іншим наймання послуги. Рахунки III кла су - рахунки доходів і витрат, фінансування капітальних витрат, це: рахунки для не фінансових корпоративних і напівкорпоративних підприємств; рахунки для фінансових установ; рахунки для органів державного управління; рахунки для приватних некомерційних орг анізацій, що обслуговують домашні господарства; рахунки для домашніх господарств, а також приватних не фінансових некорпоративних підприємств. Система національних рахунків містить упорядковану інформацію: про всі господарські суб'єкти, які беруть участь в економічному процесі, - юридичні особи та домогосподарства; про всі економічні операції, пов'язані з виробництвом та розподілом доходів, нагромадженнями активів та іншими складовими економічного процесу; про всі економічні активи і зобов'язання, що склада ють національне багатство. 3. Основні макроекономічні показники та їх характеристика Загальні макроекономічні показники можна поділити на: показники загального національного розвитку - НБ - національне багатство, ВВ - валовий випуск, ВНП - валовий наці ональний продукт, ВВП – валовий внутрішній продукт, ЧНП - чистий національний продукт, НД - національний доход, ОД - особистий доход; соціальні показники - зайнятість, безробіття, рівень безробіття, рівень життя; фінансові показники - загальний рівень цін, індекс цін, інфляція, номінальний та реальний рівень зарплати, відсоткової ставки тощо. Національне багатство НБ - сукупність створених і нагромаджених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності , творчого обдарування населення, а також природні ресурси. Є найважливішим узагальнюючим показником економічної могутності країни. У складі НБ виділяють суспільне створене працею багатство і природне природні ресурси. Також розрізняють матеріальне й н ематеріальне багатство. Головні елементи матеріального багатства: Основні фонди виробничі та невиробничі; М атеріальні оборотні фонди запаси сировини, матеріалів, палива, залишки незавершеного виробництва, запаси виробленої продукції; Т оварні запаси н ародного господарства; Д ержавні резерви; П редмети тривалого використання у населення Головні елементи нематеріального багатства: Н ауковий потенціал, О світній поте нціал; К валіфікаційний потенціал; К ультурний потенціал. 14 транспортні засоби, меблі; П риродні ресурси земля, ліси, води, багатства земельних надр. Валовий випуск ВВ - сукупна вартість товарів та послуг, які вироблені галуззю, групою виробників або економікою в цілому, тобто загальний випуск виробленої продукції. ВВ - означає повну вартість, він включає в себе проміжну продукцію: ВВ  РП  3 1 - 3 2 , ( 3. 1) де РП - вартість реалізованої продукції; 3 1 - вартість продукції, що спрямована в запаси, включаючи і незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування її в запаси; 3 2 - вартість продукц ії, що була використана із запасів, за цінами на момент її використання. Валовий внутрішній продукт ВВП - вимірює вартість продукції та послуг, вироблених на території даної країни за визначений період, незалежно від того, знаходяться чинники виробницт ва у власності громадян даної країни або належать іноземцям. Чисті факторні доходи з - за кордону визначаються як різниця між доходами, отриманими громадянами даної країни за кордоном находження за фактори з - за кордону, і доходами іноземців, отриманими на території даної країни платежі за фактори решті світу. До факторних доходів належать: винагорода за працю, доходи власників, рентні доходи, прибуток корпорацій, відсоток. Якщо надходження в країну за фактори виробництва від решти світу переважають над пл атежами за фактори решті світу, та ВНП країни перевищує її ВВП, і навпаки. Чисті факторні доходи = Надходження за факторами з - за кордону – Платежі за факторами решти світу ( 3. 2 ) Валовий національний продукт ВНП - вимірює вартість продукції т а послуг, вироблених чинниками виробництва за визначений період, що знаходяться у власності держави або громадян даної країни резидентів, в тому числі і на території інших країн. ВНП ВНД  ВВП  Чисті факторні доходи з - за кордону (3 .3 ) Доходи , які отримують резиденти даної країни, можуть бути у формі поточних трансфертів перерозподілені нерезидентами. І навпаки, доходи нерезидентів можуть у формі поточних трансфертів передаватися резидентам даної країни. З урахуванням руху поточних трансфертів у грошовій і натуральній формах формується валовий наявний національний доход ВННД. ВННД  ВНД  Трансферти, отримані з - за кордону – Трансферти, сплачені за кордон ( 3. 4 ) Трансферти отримані і сплачені включають: платежі зі страхування від н ещасних випадків, поточні податки на доходи та майно, відрахування на соціальне страхування, допомогу з соціального забезпечення, що надходить від інших країн, обов'язкові збори і платежі від домогосподарств, добровільні внески, штрафи і пені тощо. До рези дентів країни відносять ся усі фізичн і ос о б и , які прожив ають на її території більше року, незалежно від громадянства; всі підприємства, що створені відповідно до 15 законодавства країни і здійснюють свою виробничу діяльність на території цієї країни ( навіть як що вони повністю перебувають у власності іноземців ; органи держави, коли вони ведуть свою діяльність за кордоном, наприклад, посольства - резиденти своєї країни ) . ВВП ВНП - головний індикатор економічного розвитку й найбільш повний показник сумарного о бсягу виробництва товарів та послуг за певний період. ВВП ВНП використовують при міжнародних порівняннях розвитку різних країн; вимірюванні національного добробуту населення визначається як відношення ВВП на душу населення; вимірюванні продуктивності п раці визначається як відношення ВВП на одну годину відпрацьованого робочого часу тощо. М ає певні недоліки , ВВП ВНП не включає в себе: вартість витрачених матеріальних ресурсів сировини, матеріалів, палива, енергії та інших; наданих господарськими оди ницями послуг, які виступають проміжним продуктом; фінансові операції; перепродаж товарів; тіньову економіку; якість продукції; контрабанду, нелегальну торгівлю зброєю; результати праці у домогосподарствах; якість урбанізації; результати економічного відтв орення та стан навколишнього середовища тощо. Показники ВВП і ВНП відображають діяльність у сфері матеріального виробництва та послуг. Визначаються вони як вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік квартал, міс яць. Чистий національний продукт ЧНП — ВНП за відрахуванням тієї частини виробленого продукту, що необхідна для заміщення засобів виробництва амортизаційні відрахування: ЧНП = ВНП - А, ( 3. 5) д е А - амортизація, вартість зношеного капіталу. Даний пок азник відбиває ринкову оцінку кінцевої продукції та послуг, що йде в споживання після заміни списаного устаткування . Але він має певні недоліки , оскільки містить у собі суму непрямих податків, яка викривляє реальний обсяг виробництва, бо є простим додатком до ціни продажу товарів. Чистий економічний добробут ЧЕД - показник величини скоригованого валового національного продукту, отриманий вирахуванням з нього вартісної оцінки негативних факторів випуску і обліку не задекларованих і неринкових доходів. ЧЕД  ВВП  Негативні екологічні наслідки у грошовому вимірі - Позаринкова діяльність домогосподарств у грошовому вимірі  + Результати тіньової економіки у грошовому вимірі   Вільний час та якість відпочинку у грошовому вимірі (3.6) Також одним із н айважливіших показників якості життя є вільний час дозвілля, який враховується у ЧЕД, але ніяк не враховується у ВНП. Особистий доход ОД - складається з первинних доходів заробітної плати, ренти, прибутку, відсотка та вторинних, які не зароблені, а отримані в результаті перерозподілу трансфери: ОД W - СП  R + % + D  ЗД + Т р , (3. 7) де W - заробітна плата; СП - страхові платежі з заробітної плати; R - рента як доход від передачі прав на використання власності землі, надр тощо; % - чистий відсо ток як доход від фінансових активів позички, облігації, 16 термінові внески тощо; D - дивіденди як доход від участі в акціонованому капіталі; ЗД - змішаний доход, тобто від індивідуальної діяльності; Т р - трансферні платежі, перерозподіл національного до ходу через державний бюджет і виплати у вигляді пенсій, стипендій, субсидій, допомоги населенню. Особистий доход - це доход, отриманий приватними особами, який поділяється на споживання, заощадження й виплату податків. Безподатковий доход БД доход кін цевого використання – це різниця між особистим доходом та особистими податками ОП: БДОД - ОП, ( 3. 8 ) де ОД - особистий доход, ОП — особисті податки - особисті прибуткові податки на майно, на спадщину. Безподатковий доход залишається в розпорядженн і домогосподарств, він витрачається на споживання та заощадження. Валові інвестиції - містять у собі всі інвестиції, що йдуть на відшкодування устаткування, й ті, завдяки яким відбувається збільшення кількості устаткування. Чисті інвестиції - інвестиції на купівлю нового обладнання. 4 . Методи вимірювання ВНП за СНР ВВП ВНП згідно з СНР обчислюється за такими методами:  Кінцевого використання за витратами.  Розподільчий за доходами.  Виробничий за доданою вартістю. Перший метод. Розрахунок ВВП ВНП ) за витратами Визначення ВНП за витратами передбачає підсумовування витрат на кінцеву продукцію, тобто споживання, інвестиції, державні видатки та чистий експорт. Витрати на споживання С – включають витрати домашніх господарств на різноманітні товари та послуги хліб, цукор, одяг, побутову техніку, комунальні послуги тощо. Витрати на інвестиції І – це витрати на інвестиційні товари устаткування, верстати, виробничі будівлі, матеріально - технічні запаси, житлове будівництво тощо, вони складаються як з інвестицій на заміщення капіталу, який був зношений у процесі виробництва, так і з чистих інвестицій. Державні витрати ( G ) - об'єднують усі витрати держави на виробництво товарів та послуг електроенергія, школи, лікарні, бібліотеки тощо, а також оплату праці державних службовців та працівників бюджетних установ. Трансферні платежі, хоча є частиною державних видатків, не включаються до ВНП, тому що ті, для кого вони призначені, не виробляють і не надають послуг. Чистий експорт ( NE ) – це весь експорт за ві драхування імпорту. NE = E - Z , ( 4. 1) де Е - експорт; Z - імпорт. Чистий експорт може бути від'ємною величиною. Кінцева формула обчислювання ВНП за методом витрат має вигляд: ВНП  С  І  G + NE ( 4 . 2 ) 17 Другий метод. Розрахунок ВВП ВНП за доходам и За доходами ВВП ВНП визначається як сума усіх доходів господарських одиниць і економічної діяльності, а також амортизаційних відрахувань. Заробітна плата ( W ) – це оплата найманих робітників і службовців. Вона включає суму зарплати, додаткові виплати, д одаткові виплати на соціальне забезпечення, соціальне страхування. Рента ( R ) – це рентні доходи, отримані домогосподарствами в результаті здачі в оренду землі, житлових приміщень тощо. Відсоток (%) – це доходи від грошового капіталу, покладеного до банку, за кредит і т. ін. Прибуток корпорацій Р – прибуток, який отримують власники одноосібних господарств, кооперативів, корпорацій, який складається з подат к у на прибуток корпорацій; дивіденд ів акціонер ів ; нерозподілен ого прибут к у корпорацій. Сума усіх перер ахованих доходів являє собою національний доход НД. Національний доход – сукупний доход в економіці, який отримують власники факторі в виробництва праці, капіталу, землі. Величина НД залежить від кількості працездатного населення, продуктивності та інте нсивності праці. Факторами його зростання, крім засобів виробництва, є форми і методи організації виробництва, наука, інформація, НТП. Створений у суспільстві НД розподіляється між окремими верствами, соціальними групами та індивідами. Розрізняють виробнич ий та споживчий НД. Виробничий НД – вартість усіх товарів та послуг , яка заново створена нацією . Споживчий НД – вироблений НД за вирахуванням величини втрат від стихійного лиха, технічних аварій, зовнішньоторговельного сальдо тощо. Ф ормулу розрахунку ВНП з а доходами мож е бути записа на наступним чином : ВНП  W  Валовий прибуток  Змішаний доход   Чисті неприбуткові податки , ( 4.3 ) де W - заробітна плата найманих працівників, включаючи відрахування до страхових фондів. Валовий прибуток розподіляється на три частини: податок на корпоративний прибуток, дивіденди та нерозподілений прибуток, як власне джерело інвестування виробництва, включаючи і амортизацію. Змішаний доход – доход індивідуального бізнесу . Й ого отримують домогосподарства, індивідуальні пі дприємці від функціонування некорпоративних підприємств. До цих підприємств належать невеликі фермерські та особисті підсобні господарства, майстерні, ресторани, магазини, перукарні, що є власністю окремих сімей або осіб, де вони самі і працюють, а також і нші види вільної професійної діяльності. Змішаний доход створюється факторами виробництва безпосередньо в процесі виробництва. Чисті неприбуткові податки   Неприбуткові податки - Субсидії ( 4.4 ) Неприбуткові податки – це обов'язкові платежі, що включ ають податки на продукти та інші податки на виробництво й імпорт. Субсидії – субсидії на продукти та інші субсидії, пов'язані з виробництвом й імпортом, які держава надає підприємствам. Третій метод. Розрахунок ВВП ВНП за доданою вартістю При вимірюванн і ВВП , уник аюч и подвійного рахунку , необхідно підсумовувати 18 додані вартості на кожній стадії виробництва. ВВП за цим методом обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидій. ВВП = ВВ - MB ) + П - С, ( 4.5 ) де В - валовий випуск окремих галузей; MB - матеріальні витрати окремих галузей; П - податки на продукти, на споживання; С - субсидії. Додана вартість – це вартість, створена в процесі вир обництва на даному під приємстві, що визначає його реальний внесок у створення вартості конкретного продукту. Додана вартість включає заробітну плату, прибуток, амортизацію . Річн а додан а вартість – різниця між загальною сумою продажів і сумою виплат на постачання сировини, енерг ії, машин, устаткування, витрат на виробництво та реалізацію продукції тощо. Загальновизнано, що коли щорічний приріст реального ВНП складає понад 4%, то стан країни можна вважати позитивним. 5. Цінові індекси Н аціональна економіка прагне до стабільних ц ін . В ід рівня ці н залежить економічна поведінка суб'єктів господарювання, швидке зростання цін призводить до економічного безладдя. Зростання загального рівня цін означає в країні інфляцію. Динаміку всіх цін або загального рівня цін визначають за допомогою індексів цін - індексів Леспейреса, Пааше та Фішера. Індекс цін Леспейреса показує змін у рівн я цін уподовж певного проміжку часу при не змінній структур і виробництва і споживання. Отже, цей індекс не враховує змін у виробництві і споживанні, пов'язаних із науково - технічним прогресом. Він обчислюється так: , ( 5.1 ) де p 1 , p 0 – ціни відповідно в поточному і базовому періодах; q 0 – обсяг виробництва в базовому періоді. Індекс споживчих цін – це індекс цін Леспейреса, який обчислює ться для незмінного кошика споживчих товарів і послуг : , ( 5.2 ) де p 1 , p 0 – ціни відповідно в поточному й базовому періодах; q k – споживчий кошик товарів і послуг. В Україні при обчисленні ІСЦ враховують понад 60 найменувань т оварів та послуг. Для визначення динаміки загального рівня цін використовують також індекс Пааше. Індекс Пааше – показник рівня цін, де змінними вагами є обсяг і структура виробництва розрахункового року, він частково усуває обмеження індексу Ласпейреса та обчислюється так: 19 , ( 5.3 ) де p 1 , p 0 – ціни відповідно в поточному й базовому періодах; q 1 – обсяг виробництва в розрахунковому періоді. Індекс Фішера – це середнє геометричне значення індексів Леспейрес а та Пааше, він зменшує неточності в оцінці зростання загального рівня цін, притаманні індексам зі змінними постійними вагами. Обчислюється він за формулою: , ( 5.4 ) 6. Номінальний та реальний ВВП, дефлятор ВВП Р озрізняють ном інальний та реальний ВВП . Номінальний ВВП ВВП Н ) – це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється у поточних цінах, тобто у фактичних цінах даного року: , ( 6.1 ) де p 1 - ціни товару в поточному періоді; q 1 - обсяг виробництва в поточному році. Реальний ВВП ВВП Н ) – це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається як базовий базові ціни: , ( 6.2 ) де р 0 - ціни товару и ба зовому періоді; q 1 - обсяг виробництва в поточному році. Індекс Пааше, розрахований для товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП. Дефлятор ВВП – ціновий індекс, який показує цінові зміни одного року щодо іншого, і таким чином д опомагає порівняти реальний і номінальний ВВП. Дефлятор також використовують для визначення рівня інфляції . (6 .3 ) За допомогою дефлятора можна визначити реальну динаміку ВВП. ВВП може інфлювати або дефлювати. Інфлювання та деф лювання це коригування зміна реальної величини створеного за певний час ВВП. Інфлювання – це збільшення показників ВВП з урахуванням динаміки цін. Дефлювання – це зменшення показників ВВП з урахуванням динаміки цін. 7. Показники макроекономічної безпек и держави 20 Макроекономіка будь - якої країн и постійно потребує моніторингу. Для того, щоб його здійсн ити , треба контролювати ряд показників, які визначають напрями того розвитку, що створював би прийнятні, допустимі умови для життя і розвитку людей соціальн о - економічна та військово - політична стабільність, збереження цілісності держави, протистояння внутрішній та зовнішній загрозі. Економічна безпека – це здатність національної економіки забезпечити стабільний розвиток виробництва в державі з метою оздоровле ння її головних потреб. Виділяють вісім груп показників безпеки держави. 1. Показники, що характеризують загальноекономічний потенціал: ВВП в цілому; ВВП на душу населення; ВВП на одиницю території; ВВП по відношенню до розвинутих країн; ВВП в середньому по відношенню до усіх країн світу; структура ВВП; обсяг промислового виробництва; обсяг інвестицій, оцінка масштабів тіньової економіки. 2. Показники рівня життя населення: рівень споживання основних видів продуктів та послуг; частка населення, яке має доходи , нижчі під прожиткового мінімуму; середня тривалість життя; дитяча смертність; динаміка соціально обумовлених захворювань; соціальні гарантії; безробіття в країні в цілому та по окремих регіонах. 3. Показники, що характеризують забезпеченість обороноздатно сті країни: витрати на оборону у відсотках до ВВП; оснащеність збройних сил та ін. 4. Показники, що характеризують здатність економіки до самостійного розвитку: витрати на наукові дослідження; розвиток фундаментальної та прикладної науки; захищеність інтеле ктуального потенціалу. 5. Фінансова безпека: рівень інфляції; обсяг і вартість державного боргу; дефіцит державного бюджету у відсотках до ВВП; золотовалютні резерви за їх допомогою НБ підтримує курс валюти; обсяг заборгованості; податковий тягар на одини цю заробітної плати. 6. Показники, що характеризують зовнішньоекономічну незалежність держави: частка імпорту у внутрішньому споживанні; частка експорту у вітчизняному виробництві. 7. Показники, що характеризують диференціацію рівнів економічного розвитку ре гіональних суб'єктів: ВВП на душу населення в областях та регіонах; рівень безробіття в областях та регіонах. 8. Показники, що характеризують управлінські аспекти економічної безпеки: якість роботи виконавчих органів державної влади; нагляд державного контр олю за відповідними сферами економічної діяльності. Забезпечення макроекономічної безпеки держави є прерогативою різних гілок влади. 21 Тема 3. Ринок праці План лекції 1.Поняття зайнятості та безробіття. 2.Причини безробіття. 3. Види безробіття. 4. Закон Артура Оукена. 5. Економічні та соціальні наслідки безробіття Література: Основна: 1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. 2 - е изд., перераб. и доп. / под общ. ред. А.В. Сидоровича. – М.: МГУ, «Дело и сервис», 1999. – 416 с. 2. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. пос. - К: Атіка, 2002. 3. Базилевич В., Баластрик Л. Макроекономіка. Підручник. К.: «Атіка», 2006. 4. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с. – Класичний університетський підручник. 5. Бережний В.М., Кушнір В.С., Сухомлин Л.Є. Історія економічних вчень. Макроекономіка. – Харків: Еспада, 2007. – 320 с. 6. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. – К.: Знання, КОО, 2002. – 318 с. 7. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроекономіка: тренінг - курс: Навч. посіб. — К: Знання, 2007. — 235 с. — Вища освіта XXI століття. 8. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. – СПб: Питер, 2006. 9. Долан Э. И др. Деньги, банковское дело и денежно - креди тная политика./ Пер с англ. – СПб: Санкт - Петербург Оркестр, 1994. – 496 с. 10. Економічна теорія. Посібник вищої школи. Воробйов Є.М., Гри ц енко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М. / Під заг.ред. Воробйова Є.М. – Харків - Київ, 2001. – 704 с. 11. Економічна теорія : Політекономія, Мікроекономіка, Макроекономіка. Навчальний посібник. / Під ред. Л.В. Білецької, О.В. Білецького, В.І. Савича. К., 2005. 12. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Макроэкономика: Учебник. – К.: О - во „Знання", КОО, 2004. 13. Ивашковский С.Н. Макроэкономика. У чебник. – М.: Дело, 2002. – 472 с. 14. Кидуэлл Д.С., Петерсон Р.Л., Блэкуэлл Д.У. Финансовые институты, рынки и деньги. – СПб.: Питер, 2000. – 752 с. 15. Кривцов О.С., Бережний В.М., Онегіна В.М. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник. Х.: Факт, 2003. – 199 с. 16. Кру ш П.В., Тульчинська С. О . Основи макроекономіки: Матеріали для вивчення курсу та підготовки до практичних занять. – К.: Політехніка, 2004. 17. Кулішов В.В. Макроекономіка: основи теорії і практикум. Навчальний посібник для студентів ви щих закладів освіти. – Львів: „Магнолія плюс”, 2004. – 256 с. 18. Курс экономической теории: Общие основы экономической теории, микроэкономика, макроэкономика: Учебное пособие / Под ред. А.В.Сидоровича. – М.: МГУ, Дис, 2005. 19. Майбурт Е.М. Введение в историю эк ономической мысли. – М.: Дело, 1996г. – 647 с. 20. Макконелл К., Брю М. Экономикс: принципы, проблемы, политика. В 2 - х томах. / Пер. с англ. – М.: Республика, 1992. – 784 с. 21. Международные экономические отношения / Под ред. Л.Е.Стровского. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2003. – 461 с. 22. Менкью Н.Г. Макроэкономика. / Пер. с англ. – М.: МГУ, 1994. – 736 с. 22 23. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А.С.Булатов. – М.: Юристъ, 2002. – 734 с. 24. Мишкин Ф. Экономическая теория денег, банковского дела и финансовых рынков: Учеб. пособие дл я вузов. — М.: Аспект - Пресс, 1999. 25. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник у 2 - х ч. / За заг. ред. С. Будаговської. – К . : Основи, 2001. 26. Моторін Р.М., Моторина Г.М. Система національних рахунків. – К.: КНЕУ, 2001. – 336 с. 27. Отрошко О.В. Основи економічної т еорії. Макроекономічний аспект. Навчальний посібник. К.: Знання, 2006. 28. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 616 с. 29. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін. За ред. В.М. Гейця. – К.: Вища шк.., 2003. – 591 с. 30. Радіонова І. Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К.: Таксон, 2004. 31. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні // За ред.. Б.Є Кваснюка. – Київ, Харків. 2003. – 423 с. 32. Са кс Дж. Ларен Ф. Макроэкономика. Глобаль ный подход. – М.: Дело, 1996. – 456 с. 33. Солонінко К. С Макроекономіка: Навч. пос. для студентів спец., вищих навч. закладів. - К.: ЦУЛ, 2002. 34. Старченко В. Д. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Вид - во Європ. ун - ту, 2002. 35. Тарасевич Л.С., Гальпер ин ВМ. , Гребенников ПМ. , Леуский А.И. Макроэкономика: Учебник. — 3 - е изд., перераб. и доп. — СПб.: СПбГУЭФ, 1999. 36. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика / Пер. с англ. – М.: Дело, 1993. – 864 с. 37. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: На вч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с. 38. Экономика. Учебник. / Под ред. Булатова А.С. – М.: 2002 . – 605 с. 39. Экономика. Учебное пособие. / Под ред. Э.А. Кузнецова. Х.: « Одиссей » , 2006. 40. Экономическая теория / Под общ. ред. В.И. Видяпина и др. – М.: ИНФРА – М, 2003. – 714 с. Додаткова література представлена в списку рекомендованої літератури. Текст лекції 1. Поняття зайнятості та безробіття Досягнення повної зайнятості належить до цілей досягнення макроекономічної стабільності. Безробіття є проявом нестаб ільності економічного розвитку країни. Відповідно до міжнародних стандартів, розроблених у 1983 р. Міжнародною організацією праці МОП, усе населення можна поділити на три категорії. Зайняті – це люди, які виконують будь яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день. Безробітні – ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце робо ти. Тобто, людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям одночасно: не має роботи, робить активні спроби знайти роботу, готова відразу ж приступити до роботи. Зайняті та безробітні становлять економічно активне населення або робочу си лу. Економічно пасивне населення – це люди до 16 років, ті, хто перебувають у 23 спеціалізованих установах психіатричних диспансерах, лепрозоріях, виправних закладах, а також дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають р оботи навчаються з відривом від виробництва, військові строкової служби, перебувають на пенсії, жінки, які доглядають дитину; мають інвалідність або просто не шукають роботи. Таким чином, усе населення складається з економічно активного населення зайнят их та безробітних та економічно пасивного. Повна зайнятість економічних ресурсів означає залучення до економічного обігу всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг, включаючи й такий ресурс, як робоча сила. Зайнятість населення – це діяльн ість працездатного населення країни, спрямована на відтворення ВВП та НД. Рівень безробіття – відношення числа безробітних до чисельності робочої сили: (1.1) Рівень зайнятості – відношення числа зайнятих до чисельності населенн я у віці від 16 років і старших: (1.2) Ці розрахунки є приблизними, тому що н е всі безробітні реєструються на біржі праці, деякі люди займаються нелегальним бізнесом. Існує приховане та сезонне безробіття. 2. Причини безробіття. Проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці і, не вирішивши її, неможливо налагодити ефективну діяльність економіки. Аналіз причин безробіття дають багато економічних шкіл. Одне із найбільш ранніх пояснень дав англійський економіст - свя щеником Т. Мальтус кінець XVIII ст.. Він помітив, що безробіття викликають демографічні причини, коли темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва. Недолік цієї теорії у тім, що вона не може пояснити виникнення безробіття у країнах з низькою народжуваністю. К. Маркс друга пол. XIX ст. вважав, що з технічним прогресом зростає маса і вартість засобів виробництва, що приходяться на одного працівника. Це призводить до відносного відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіт алу, що є причиною безробіття. Також однією з причин безробіття К. Маркс вважав циклічність розвитку. Дж. Кейнс помітив, що із зростанням національного доходу не весь доход споживається, його частина йде на заощадження, але вони не обов'язково стають інвес тиціями. При падінні стимулів до інвестування виробництво не зростає і навіть може зменшуватися, що призводить до безробіття. А. Пігу обґрунтував тезу, що на ринку праці діє недосконала конкуренція. Підприємцю вигідніше заплатити високу заробітну плату одн ому висококваліфікованому фахівцю і при цьому скоротити робочий персонал. 3. Види безробіття Безробіття – це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати робочу силу. Фрикційне безробіття - плинність кадрів , пов'язана зі зміною робочих місць, місця 24 проживання, а також працівників у тих галузях, де тимчасове звільнення є нормою, без впливу на загальний рівень доходу людей. Має короткостроковий характер. Структурне безробіття – безробіття, яке виникає під впли вом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з'являються невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Структурне безробіття більш довгострокове і є серйознішою проблемою, ніж фрикційне безробіття. Інституціональне безробіття - деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватися, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних, це пов'язане з іноді надмірними соціальними виплатами, запровадження гаранто ваного мінімуму заробітної плати, недосконалістю податкової системи тощо. Циклічне безробіття виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу. Добровільне безробіття – це безробіття, викликане тим, щ о люди з різних причин не хочуть працювати. Приховане безробіття - це таке безробіття, коли люди формально працюють, але фактично не працюють або займають зайві робочі місця. Воно характерне для сільського господарства, різноманітних управлінських структур з нераціонально великим штатом; для країн соціалізму, які навмисне створювали зайві робочі місця, щоб уникнути відкритого безробіття. Природний рівень безробіття - максимальний рівень зайнятості в країні досягнута повна зайнятість, тобто коли існує фри кційне та структурне безробіття, а циклічне дорівнює нулю. Цей показник для кожної країни різний, він коливається від 5,5% до 6,5% і залежить від рівня соціальної забезпеченості населення і системи підготовки та перепідготовки кадрів, інформаційних служб з айнятості тощо. Але це не означає 100% зайнятості. При збалансованості ринку робочої сили виникає природний рівень безробіття, тобто коли кількість тих, хто шукає роботу, дорівнює кількості вільних робочих місць. Різниця між фактичним та природним рівнем б езробіття – це показник циклічного безробіття. 4 . Закон Артура Оукена При зростанні рівня безробіття на 1% вище природного рівня безробіття тягне за собою недовиробництво ВВП на 2,5%. Закон Оукена відображає взаємозалежність між ринком благ і ринком пра ці. Він описує залежність між короткостроковим рухом реального ВВП та змінами рівня безробіття. , (4.1) де Y * - потенційний національний доход в умовах повної зайнятості; Y - фактичний рівень національного доходу; и - фактичний р івень безробіття; и* - рівень природного безробіття; - коефіцієнт Оукена. Крива Оукена рис. 4.1 виражає Y ( u  взаємозалежність між рівнем фактичного безробіття и і величиною відхилення фактичного національного доходу  Y  від на ціонального доходу за умов повної зайнятості  Y *). 25 Рис.4.1. Графік кривої Оукена В умовах повної зайнятості, цьому відповідає точка А, обсяг виробництва дорівнює Y *, а природний рівень безробіття відповідає u *. Якщо зайнятість зменшується, цьому відпові дає точка B, то обсяг виробництва знижується до рівня Y 1 а фактичний рівень безробіття становить u 1 . Аналогічно знаходиться точка C. Таким чином, обсяг виробництва – це функція, що зменшується від природного рівня безробіття. Змещення кривої Оукена відбува ється внаслідок наступних причин: - при зміні величини національного доходу за умов повної зайнятості Y * при збільшенні Y * крива переміщується вгору, і навпаки - при зменшенні Y * - вниз; - при зменшенні норми природного безробіття u * при збільшені u * крив а Оукена переміщується праворуч, і навпаки при - зменшені u * - ліворуч. Втрати, пов'язані з циклічним розривом, вищі, ніж відхилення фактичної зайнятості від умов повної зайнятості, з таких причин: існування прихованого безробіття, тому що не всі безробіт ні реєструються на біржі праці; не всі зайняті в умовах високого безробіття працюють повний робочий день; за так званими вимушеними відпустками в умовах високого рівня безробіття; знижується середня продуктивність праці через приховане безробіття в умовах економічної кризи тощо. 5. Економічні та соціальні наслідки безробіття Безробіття - це не тільки економічна проблема, а й соціальна, яка може призводити до наступних явищ: відповідно до закону Оукена відбувається відставання фактичного обсягу ВВП порівня но з тим обсягом, якого б суспільство могло досягти за умов повної зайнятості; збільшення податків у суспільстві для покриття зростаючих виплат допомоги по безробіттю; скорочення сукупного попиту; відбувається нерівномірний розподіл втрат від безробіття серед різних соціальних верств населення; втрата кваліфікації робітників, що може згодом зумовити значне зниження заробітної плати або нові звільнення; зниження життєвого рівня тих, хто втратив робочі місця; втрата самоповаги, моральний занепад, можливий р озпад сім'ї; погіршення фізичного і психологічного стану - підвищується рівень серцевих захворювань, алкоголізму та самогубств; громадське та політичне безладдя, соціальна та політична напруженість у суспільстві. 26 Тема 4. Товарний ринок План лекції 1.Ма кроекономічна рівновага, поняття та моделі. 2.Сукупний попит, фактори впливу, крива сукупного попиту. 3.Сукупна пропозиція, фактори впливу, крива сукупної пропозиції. 4.Рівновага сукупного попиту ( AD ) та сукупної пропозиції ( AS ). Література: Основна: 1. Ага пова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. 2 - е изд., перераб. и доп. / под общ. ред. А.В. Сидоровича. – М.: МГУ, «Дело и сервис», 1999. – 416 с. 2. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. пос. - К: Атіка, 2002. 3. Базилевич В., Баластрик Л. Макроекономіка. Підручник. К.: «Атіка», 2006. 4. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с. – Класичний університетський підручник. 5. Бережний В.М., Кушнір В.С., Сухомлин Л .Є. Історія економічних вчень. Макроекономіка. – Харків: Еспада, 2007. – 320 с. 6. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. – К.: Знання, КОО, 2002. – 318 с. 7. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроекономіка: тренінг - курс: Навч. посіб. — К: Знання, 2007. — 235 с. — Вища освіта XXI століття. 8. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. – СПб: Питер, 2006. 9. Долан Э. И др. Деньги, банковское дело и денежно - кредитная политика./ Пер с англ. – СПб: Санкт - Петербург Оркестр, 1994. – 496 с. 10. Економічна те орія. Посібник вищої школи. Воробйов Є.М., Гри ц енко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М. / Під заг.ред. Воробйова Є.М. – Харків - Київ, 2001. – 704 с. 11. Економічна теорія: Політекономія, Мікроекономіка, Макроекономіка. Навчальний посібник. / Під ред. Л.В. Бі лецької, О.В. Білецького, В.І. Савича. К., 2005. 12. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Макроэкономика: Учебник. – К.: О - во „Знання", КОО, 2004. 13. Ивашковский С.Н. Макроэкономика. Учебник. – М.: Дело, 2002. – 472 с. 14. Кидуэлл Д.С., Петерсон Р.Л., Блэкуэлл Д.У. Финансовые институты, рынки и деньги. – СПб.: Питер, 2000. – 752 с. 15. Кривцов О.С., Бережний В.М., Онегіна В.М. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник. Х.: Факт, 2003. – 199 с. 16. Кру ш П.В., Тульчинська С. О . Основи макроекономіки: Матеріали для в ивчення курсу та підготовки до практичних занять. – К.: Політехніка, 2004. 17. Кулішов В.В. Макроекономіка: основи теорії і практикум. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – Львів: „Магнолія плюс”, 2004. – 256 с. 18. Курс экономической теории: Общие основы экономической теории, микроэкономика, макроэкономика: Учебное пособие / Под ред. А.В.Сидоровича. – М.: МГУ, Дис, 2005. 19. Майбурт Е.М. Введение в историю экономической мысли. – М.: Дело, 1996г. – 647 с. 20. Макконелл К., Брю М. Экономикс: принципы, проблемы, политика. В 2 - х томах. / Пер. с англ. – М.: Республика, 1992. – 784 с. 21. Международные экономические отношения / Под ред. Л.Е.Стровского. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2003. – 461 с. 22. Менкью Н.Г. Макроэкономика. / Пер. с англ. – М.: МГУ, 1994. – 736 с. 23. Мировая эк ономика: Учебник / Под ред. проф. А.С.Булатов. – М.: Юристъ, 2002. – 734 с. 27 24. Мишкин Ф. Экономическая теория денег, банковского дела и финансовых рынков: Учеб. пособие для вузов. — М.: Аспект - Пресс, 1999. 25. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник у 2 - х ч. / За заг. ред. С. Будаговської. – К . : Основи, 2001. 26. Моторін Р.М., Моторина Г.М. Система національних рахунків. – К.: КНЕУ, 2001. – 336 с. 27. Отрошко О.В. Основи економічної теорії. Макроекономічний аспект. Навчальний посібник. К.: Знання, 2006. 28. Панчишин С. Макро економіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 616 с. 29. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін. За ред. В.М. Гейця. – К.: Вища шк.., 2003. – 591 с. 30. Радіонова І. Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К. : Таксон, 2004. 31. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні // За ред.. Б.Є Кваснюка. – Київ, Харків. 2003. – 423 с. 32. Са кс Дж. Ларен Ф. Макроэкономика. Глобальный подход. – М.: Дело, 1996. – 456 с. 33. Солонінко К. С Макроекономіка: Навч. пос. для сту дентів спец., вищих навч. закладів. - К.: ЦУЛ, 2002. 34. Старченко В. Д. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Вид - во Європ. ун - ту, 2002. 35. Тарасевич Л.С., Гальперин ВМ. , Гребенников ПМ. , Леуский А.И. Макроэкономика: Учебник. — 3 - е изд., перераб. и до п. — СПб.: СПбГУЭФ, 1999. 36. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика / Пер. с англ. – М.: Дело, 1993. – 864 с. 37. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с. 38. Экономика. Учебник. / Под ред. Булатова А.С. – М.: 2002 . – 605 с. 39. Экономика. Учебное пособие. / Под ред. Э.А. Кузнецова. Х.: « Одиссей » , 2006. 40. Экономическая теория / Под общ. ред. В.И. Видяпина и др. – М.: ИНФРА – М, 2003. – 714 с. Додаткова література представлена в списку рекомендованої літератури. Текст лекції 1. Макроекономічна рівновага, поняття та моделі Макроекономічна рівновага – це економічна рівновага; збалансованість та пропорційність економічних процесів. Ця збалансованість проявляється у пропорційності таких економічних процесів, як: в иробництво і споживання; попит та пропозиція; матеріально - речові та фінансові потоки; фактори виробництва і його результати. Подібна ситуація може розглядатися лише як ідеальна. Фактично ж вона не існує , але будь - яка економіка постійно прагне до рівноваги. До н айпростіш их модел ей економічної рівноваги відносяться : 1. «Економічна таблиця» Франсуа Кене  XVIII ст. – опис простого відтворення на прикладі економіки Франції ; перша вдала спроба модельної реалізації ідеї загальної економічної рівноваги; 2. «Схема простого і розширеного відтворення капіталу виробництва і обігу» К. Маркс а ; 3. «Модель загальної рівноваги в умовах дії закону вільної конкуренції» Леон а Вальрас а ; 4. «Модель витрати - випуск» Васил я Леонтьев а ; 28 5. «Моделі рівноважної економіки, що розширюєть ся» Джон а Нейман а ; 6. «Модель короткострокової рівноваги» Джон а Кейнс а . На їх базі будуються модифіковані та синтетичні моделі макроекономічної рівноваги. 2. Сукупний попит, фактори впливу, крива сукупного попиту Сукупний попит – це реальний обсяг наці онального виробництва, який споживачі, фірми та уряд готові купити у певний період за будь - які можливі ціни. Ц е сума всіх індивідуальних попитів на кінцеві товари та послуги, які пропонуються на товарних ринках. Рис. 2.1 . Крива сукупного попиту  AD ) К рива сукупного попиту А D ) показує залежність між величиною реальних витрат за номінального рівня цін, коли інші умови незмінні. М а є вигляд негативної похилої лінії рис. 2 .1). П ричиною спаду кривої AD є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої но мінальної пропозиції грошей робить гроші „цінними” і, відповідно, сукупні витрати низькими. Чим нижчий рівень цін, тим більший реальний обсяг національного виробництва буде куплений сукупний попит. Крива AD показує величину реальних витрат для кожного рі вня цін, якщо інші умови не змінюються. Структура попиту Покупцями товарів та послуг є домогосподарства, фірми, уряд даної країни та зарубіжні покупці. С укупний попит складається з чотирьох основних складових: споживчого попиту, інвестиційного попиту, де ржавного попиту та чистого експорту. Споживчий попит С – сума видатків домогосподарств на різні товари та послуги . В ін залежить від: доходу населення; податків, трансфертних платежів; величини майна та доходів від нього; чисельності населення. Інвестицій ний попит І — попит підприємств на засоби виробництва: відновлення зношеного капіталу амортизацію, збільшення реального капіталу. Він з алежить від: обсягу виробництва; витрат на капітал; циклічних коливань економіки; сподівань на майбутнє. Попит держав и ( G ) на товари та послуги купівля зброї, фінансування шкіл, лікарень: для виробництва суспільних благ; на приріст державних інвестицій. Попит із закордону або чистий експорт Е х ) – різниця між експортом та імпортом. Він з алежить від: співвідношення цін на вітчизняні та імпортні товари; валютного курсу. Отже, сукупний попит може бути виражений таким рівнянням: А D = C + I + G + E x ( 2. 1) 29 Сукупний попит є сумою внутрішнього попиту С + І + G ) і зовнішнього попиту на вітчизняні товари та послуги Е х ). С укупний попит має грошову форму. З в'язок між рівнем цін та величиною сукупного попиту обумовлюється насамперед загальними умовами грошового обігу. Цінові фактори сукупного попиту Спадний нахил кривої AD у макроекономічній теорії поясняється впливом так зв аних цінових факторів, що впливають на обсяг виробництва. Ефект відсоткової ставки, тобто її змін ефект Кейнса – ціновий фактор сукупного попиту, полягає у тому, що при зростанні цін необхідна більша кількість грошей для оплати угод зростає попит на гро ші, що при незмінній масі грошей викликає підвищення їх ціни, тобто відсоткової ставки. Підвищення відсоткової ставки скорочує інвестиції та споживання за рахунок кредиту. Внаслідок цього величина сукупного попиту зменшується. Ефект багатства або касових залишків ефект А. Пігу - ціновий фактор сукупного попиту. Домогосподарства тримають на поточних рахунках та фінансових активів певну частку готівки . Розмір багатства залежить від кількості грошей та рі вня цін, вимірюється величиною реальних касових залиш ків. При зростанні цін реальна вартість накопичених фінансових активів та фінансових доходів облігації, строкові депозити - зменшується, тобто їх власники стають біднішими та їх попит скорочується. Ефект імпортних закупівель або чистого експорту – цінови й фактор сукупного попиту, проявляється тоді, коли ціни на вітчизняні товари зростають або зменшуються порівняю з цінами на іноземні товари. Якщо внутрішні ціни підвищаться відносно іноземних, то будуть купувати імпортні товари, імпорт збільшиться, експорт скоротиться, внаслідок чого скорочується чистий експорт у складі сукупного попиту, внаслідок чого скорочується і сукупний попит. Нецінові фактори сукупного попиту Вони впливають на переміщення кривої вправо або вліво. Зміни у споживчих витратах . Очікуван ня збільшення прибутку веде до збільшення сукупного попиту, крива сукупного попиту переміщується - вправо - вгору AD 1 рис. 2 .2 ). Вкладені інвестиції прогоріли, попит зменшується, крива сукуп ного попиту переміщується вліво - вниз AD 2 . Зміни в економічній політ иці держави . Зростання державних закупівель, призводить до зростання сукупного поп иту, крива переміщується вправо - вгору AD 1 . Держава збільшує податок на прибуток, попит зменшує ться, крива переміщується вліво - вниз AD 2 . Зміни у світовій економіці . Зростання економічної активності у торговельних партнерів призведе до збільшення експо рту, крива переміщується вправо - вгору AD 1 . Якщо зростають ціни на товар за кордоном, а наші товари стають дешевшими, то експорт збільшується, крива переміщується вправо - вгору AD 1 Рис. 2 .2. Переміщення кривої сукупного попиту 30 під впливом нецінових факторів Якщо нецінові фактори вплинули на збільшення сукупного попиту, то крива сукупного попиту AD переміщується вправо - вгору AD 1 . І навпаки, якщо нецінові фактори вплинули на зменш ення сукупного попиту, крива сукупного попиту AD переміщується вліво - вниз AD 2 . 3. Сукупна пропозиція, фактори впливу, крива сукупної пропозиції Сукупна пропозиція AS – реальний обсяг національного виробництва, який фірми готові виробити та продати за бу дь - якого можливого рівня цін за інших сталих умов. Структура сукупної пропозиції ВВП - втрати збитки в економіці. Державні резерви - обладнання для виробництва, резерви - витрати збитки з них. Товари та послуги системи державного страхування держстра х. Імпорт . Рис.3. 1. Крива сукупної пропозиції Крива AS має вигляд позитивної похилої кривої. Вона відображає взаємозалежність між реально пропонованим на продаж обсягом національного виробництва і загальним рівнем цін. Форма кривої AS відображає зміну витрат на одиницю продукції при збільшенні або зменшенні національного виробництва. Сучасна макроекономічна наука розглядає три складові кривої сукупної пропозиції рис. 3 .1 ). І. Горизонтальний кейнсіанський відрізок показує зміни в обсягу виробництва в умовах неповної зайнятості та постійних цін депресійний стан економіки. Кейнсіанський відрізок кривої сукупної пропозиції показує, що фірми постачатимуть на ринок будь - яку кількість товарів, яка знаходить попит за вже існуючого рівня цін. Пряма горизонта льна лінія характерна для короткострокового періоду. II . Проміжний висхідний відрізок показує зміни в обсягу виробництва в економіці, що наближається до повної зайнятості, зростання реального ВВП на цьому відрізку супроводжується зростанням цін. III . Верти кальний класичний відрізок показує зміни в обсязі виробництва в умовах повної зайнятості, ВВП збільшується номінально, характерне інфляційне зростання цін. Класичний відрізок кривої пропозиції базується на припущені, що ринок робочої сили завжди врівнова жений за повної зайнятості. Пряма вертикальна лінія притаманна довгостроковому періоду. Відмінність між класичною і кейнсіанською кривими сукупної пропозиції полягає в 31 тому, що класична крива пропозиції базується на припущенні, що ринок праці функціонує д осконало, завжди підтримуючи повну зайнятість робочої сили. Нецінові фактори В пливають на переміщення кривої сукупної пропозиції AS вправо - вниз або вліво - вгору рис. 3.2 ). Зміна цін на ресурси ціна на робочу силу - зарплата, матеріальні ресурси. Якщо ц іна на паливо підвищи ться , то сукупна пропозиція зменшиться, крива сукупної пропозиції AS перемі сти ться вліво - вгору AS 1 . Зміна продуктивності ресурсів . Виробити більший обсяг національного продукту тими самими ресурсами. Якщо продуктивність праці збільшить ся, то сукупна пропозиція теж збільшиться, крива сукупної пропозиції AS переміс титься вправо - вниз — AS 2 . Зміни у державній політиці – податки, субсидії, державне регулювання. Якщо податки збільш или с ь , сукупна пропозиція – зменши ла с ь , крива сукупної пропози ції AS перемі сти ться вліво - вгору — AS 1 . Рис. 3.2 . Переміщення кривої сукупної пропозиції під впливом нецінових факторів 4. Рівновага сукупного попиту ( AD ) та сукупної пропозиції ( AS ) Важливою властивістю, яка притаманна ринковій економіці, є постій не тяжіння до рівноваги. Точка перетину Е кривої скупного попиту AD та кривої сукупної пропозиції AS є точкою рівноваги рис. 4.1 , яка визначає: рівноважний рівень цін Р е ) – рівень цін на кінцеву продукцію, який встановився на основі рівноваги AD - AS ; р івноважний обсяг національного виробництва ( Q е ) – реальний обсяг національного виробництва, що встановився на основі рівноваги AD — AS . Рис. 4.1. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції 32 Існує три варіанта рівноваги: Рівновага на кейнсіанському від різку рис. 4.2 а – якщо сукупний попит AD зміщується, то це призводить до зростання обсягу національного виробництва Q і зайнятості при сталих цінах Р. Рівновага на проміжному відрізку рис. 4.2 б ) – зростає Q , зростає зайнятість, зростають ціни. Рівнова га на класичному відрізку рис. 4.2 в – зростають ціни Р та виникає інфляція, ВВП номінальний зростає, але ВВП реальний позмінний. Рис. 4.2. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції: ана кейнсіанському відрізку; бна проміжному відрізку; вна класичному відрізку. Рис. 4 . 3 . Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції при зміні сукупного попиту: AD 1 - початкова крива сукупного попиту; AS 1 - початкова крива сукупної пропозиції; AS - довгострокова крива сукупної пропозиції, яка бере свій початок у точці потенціального ВВП – Q 1 ; Е 1 - точка перетину трьох кривих, тобто точка подвійної рівноваги, короткострокової та довгострокової, вона може забезпечуватися за умов повної зайнятості. Якщо сукупний попит падає, крива зміщується вліво — AD 2 , ц е приведе до зменшення обсягу виробництва  Q 2  і зменшення цін Р 2 , однак безробіття збільшується. Короткострокова рівновага означає, що кількість товарів, які покупці бажають придбати, дорівнює кількості товару, яку виробники мають намір виробити. Довгос трокова рівновага означає, що кількість товарів, які покупці бажають придбати, дорівнює потенціальним можливостям економіки. 33 Тема 5. Грошовий ринок План лекції 1. Грошова маса та грошові агрегати, рівняння обігу. 2. Попит та пропозиція на гроші. 3. М онетарна політика. Література: Основна: 1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. 2 - е изд., перераб. и доп. / под общ. ред. А.В. Сидоровича. – М.: МГУ, «Дело и сервис», 1999. – 416 с. 2. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. пос. - К: Атіка, 2002. 3. Базилевич В., Баластрик Л. Макроекономіка. Підручник. К.: «Атіка», 2006. 4. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с. – Класичний університетський підру чник. 5. Бережний В.М., Кушнір В.С., Сухомлин Л.Є. Історія економічних вчень. Макроекономіка. – Харків: Еспада, 2007. – 320 с. 6. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. – К.: Знання, КОО, 2002. – 318 с. 7. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроеконо міка: тренінг - курс: Навч. посіб. — К: Знання, 2007. — 235 с. — Вища освіта XXI століття. 8. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. – СПб: Питер, 2006. 9. Долан Э. И др. Деньги, банковское дело и денежно - кредитная политика./ Пер с англ. – СПб: Санкт - Пе тербург Оркестр, 1994. – 496 с. 10. Економічна теорія. Посібник вищої школи. Воробйов Є.М., Гри ц енко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М. / Під заг.ред. Воробйова Є.М. – Харків - Київ, 2001. – 704 с. 11. Економічна теорія: Політекономія, Мікроекономіка, Макроеконо міка. Навчальний посібник. / Під ред. Л.В. Білецької, О.В. Білецького, В.І. Савича. К., 2005. 12. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Макроэкономика: Учебник. – К.: О - во „Знання", КОО, 2004. 13. Ивашковский С.Н. Макроэкономика. Учебник. – М.: Дело, 2002. – 472 с. 14. Кидуэлл Д.С., Петерсон Р.Л., Блэкуэлл Д.У. Финансовые институты, рынки и деньги. – СПб.: Питер, 2000. – 752 с. 15. Кривцов О.С., Бережний В.М., Онегіна В.М. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник. Х.: Факт, 2003. – 199 с. 16. Кру ш П.В., Тульчинськ а С. О . Основи макроекономіки: Матеріали для вивчення курсу та підготовки до практичних занять. – К.: Політехніка, 2004. 17. Кулішов В.В. Макроекономіка: основи теорії і практикум. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – Львів: „Магнолія плю с”, 2004. – 256 с. 18. Курс экономической теории: Общие основы экономической теории, микроэкономика, макроэкономика: Учебное пособие / Под ред. А.В.Сидоровича. – М.: МГУ, Дис, 2005. 19. Майбурт Е.М. Введение в историю экономической мысли. – М.: Дело, 1996г. – 647 с. 20. Макконелл К., Брю М. Экономикс: принципы, проблемы, политика. В 2 - х томах. / Пер. с англ. – М.: Республика, 1992. – 784 с. 21. Международные экономические отношения / Под ред. Л.Е.Стровского. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2003. – 461 с. 22. Менкью Н.Г. Макроэкономика. / Пер. с англ. – М.: МГУ, 1994. – 736 с. 23. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А.С.Булатов. – М.: Юристъ, 2002. – 734 с. 34 24. Мишкин Ф. Экономическая теория денег, банковского дела и финансовых рынков: Учеб. пособие для вузов. — М.: Аспект - Пресс, 1999. 25. Мікроеко номіка і макроекономіка: Підручник у 2 - х ч. / За заг. ред. С. Будаговської. – К . : Основи, 2001. 26. Моторін Р.М., Моторина Г.М. Система національних рахунків. – К.: КНЕУ, 2001. – 336 с. 27. Отрошко О.В. Основи економічної теорії. Макроекономічний аспект. Навчальний посібник. К.: Знання, 2006. 28. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 616 с. 29. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін. За ред. В.М. Гейця. – К.: Вища шк.., 2003. – 591 с. 30. Радіонова І. Ф. Макрое кономіка: теорія та політика: Підручник. – К.: Таксон, 2004. 31. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні // За ред.. Б.Є Кваснюка. – Київ, Харків. 2003. – 423 с. 32. Са кс Дж. Ларен Ф. Макроэкономика. Глобальный подход. – М.: Дело, 1996. – 456 с. 33. Соло нінко К. С Макроекономіка: Навч. пос. для студентів спец., вищих навч. закладів. - К.: ЦУЛ, 2002. 34. Старченко В. Д. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Вид - во Європ. ун - ту, 2002. 35. Тарасевич Л.С., Гальперин ВМ. , Гребенников ПМ. , Леуский А.И. Макро экономика: Учебник. — 3 - е изд., перераб. и доп. — СПб.: СПбГУЭФ, 1999. 36. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика / Пер. с англ. – М.: Дело, 1993. – 864 с. 37. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с. 38. Эк ономика. Учебник. / Под ред. Булатова А.С. – М.: 2002 . – 605 с. 39. Экономика. Учебное пособие. / Под ред. Э.А. Кузнецова. Х.: « Одиссей » , 2006. 40. Экономическая теория / Под общ. ред. В.И. Видяпина и др. – М.: ИНФРА – М, 2003. – 714 с. Додаткова література предс тавлена в списку рекомендованої літератури. Текст лекції 1 . Грошова маса та грошові агрегати, рівняння обігу Грошова маса - вся сукупність запасів грошей у всіх їх формах готівкова та безготівкова, які перебувають у розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Суб'єктами грошової маси є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо. Грошовий агрегат від лат. aggregatys - приєднання - це показник грошової маси, що характеризує певни й набір її елементів залежно від їх ліквідності. Ліквідність грошей - здібність грошей брати участь у негайному придбанні товару або інших благ. Структура і розміщення грошової маси залежать від таких факторів , як розвинутість фінансової системи країни, сх ильність населення до поточного споживання і заощадження доходів в інститутах фінансової системи, структура депозитів і ліквідних активів фінансового ринку, рівень прибутковості та оподаткування ліквідних активів, рівень життя та ступінь багатства населенн я тощо. В Україні обсяг грошової маси розраховується за допомогою 4 агрегатів. 35 Агрегат М о - готівка готівка, яка перебуває поза банками, тобто на руках. Агрегат M 1 = М о + депозити до запитання вклади у банках, які можуть бути використані вкладниками нег айно, без попередження банків, тобто готівкові та безготівкові гроші це записи на банківських рахунках і внески до комерційних банків. Агрегат М 2 = M 1 + строкові депозити в національній та іноземній валюті, кошти на всіх видах рахунків. Агрегат М 3 = М 2 + облігації внутрішніх державних позик. Грошові агрегати відрізняються між собою і кількісно, і якісно. Розмежування окремих агрегатів визначається ступенем їхньої ліквідності. Найбільш ліквідним є агрегат М о , найменш ліквідний - М 3 . Водночас М о - найвуж чий показник грошової маси, оскільки характеризує лише один її елемент - готівкову масу. Найширшим є М 3 - бо він охоплює усі елементи грошової маси, що перебувають в обороті. Чим менша частка М о у загальній грошовій масі, тим ефективнішою та розвинутішою в важається національна грошова система, і навпаки. Швидкість обігу грошей Завдяки грошовим агрегатам можна визначити швидкість обігу грошей. Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей для України — гривня ви користовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період рік, квартал, місяць. Швидкість обігу грошей V визначається за формулою: , (1) де Р - середній рівень цін на товари та послуги; Q - фізичний обсяг товар ів та послуг, що реалізовані в даному періоді; М - середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період. Або швидкість обігу грошей ( V ): , (2) де Н - річний об'єм валового національного продукту, М 2 - грошовий агрегат. Швид кість обертання безготівкових грошей визначається V 1 : , (3) де М о , М 1 , М 2 - грошові агрегати. Також можна записати рівняння обміну рівняння Фішера: M * V = P * Q . (4) Рівняння обміну показує залежність, виконання якої веде до того, щ о кількість грошей в обертанні буде відповідати реальній потреби у них. Закон грошового обігу Закон грошового обігу визначає обсяг грошей або грошову масу, необхідний в кожний момент часу для забезпечення товарного обігу в країні. Якщо сформулювати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: М Ф  М Н (5) де Мф - фактична маса грошей в обігу; М н - необхідна маса грошей в обігу. Математична формула закону грошового обігу: , (6) де Р • Q - сума ц ін товарів, що реалізуються за певний період; К - сума цін товарів і послуг у кредит; П - сума платежів, строк оплати яких настав; В - сума платежів, що взаємно 36 погашаються; V - середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період. 2 . Попит та пр опозиція на гроші Грошовий ринок - сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар. Суб'єктами грошового ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купі влі - продажу грошей. Ці операції можна розділити на три групи: Продаж грошей виступає у формі передачі цих грошей їх власниками покупцям у тимчасове користування в обмін на так звані інструменти. Інструменти надають їм можливість зберегти право на ці гроші - відновити право розпорядження ними та одержати відсотковий дохід. Купівля грошей є формою одержання у своє розпорядження грошей в обмін на вказані інструменти. Умовний характер має і ціна на грошовому ринку. Ціна грошей має форму відсотка відсоткового д оходу за позичені гроші. Попит на гроші Попит на гроші виступає як запас, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент. Можна визначити такі чинники попиту на гроші : 1. Зміна обсягів виробництва або обсягів національного доходу. Чим більше обсяг виробництва ВНП, а отже НД, тим більше операцій щодо його реалізації і тим більше має бути запас грошей для виконання цих операцій. 2. Зміна абсолютного рівня цін. 3. Зміна реального обсягу виробництва. Чинники 2 і 3 впливають прямо пр опорційно на попит грошей. 4. Зміна норми відсотка. Чинник накопичення багатства. Багатство накопичується у різних формах активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Чинник інфляції. При рості інфляції зростає вартість на альтернативні грошам види акт ивів, а попит на гроші скорочується. Очікування погіршення кон'юнктури ринків. Цей чинник тісно пов'язаний з інфляцією. Скорочення товарної пропозиції, посилення дефіциту, погіршення якості продукції тощо ведуть до скорочення попиту на гроші і накопиче ння багатства у товарній формі. Графічне зображення попиту на гроші рис. 2 .1). Рис. 2 .1. Попит на грошовому ринку Пропозиція грошей Пропозиція грошей - це коли економічні суб'єкти у будь - який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, як і вони можуть спрямувати в оборот. Фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Якщо виникає потреба збільшити пропозицію, то це можна зробити додатковою емісією грошей в 37 оборот. Тому будь - яка емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту - як скорочення пропозиції грошей. Емісія від лат. emissio - випуск - випуск в обіг грошей і цінних паперів акцій, облігацій та інших боргових зобов'язань. Здійснюється емісія централь ним банком і державними казначействами. Пропозиція грошей не залежить від діяльності економічної системи, оскільки грошову емісію здійснює держава в особі національного банку, і вона контролюється урядом. Тому емісія грошей визначається не внутрішньо - еконо мічними процесами чи мотивами самих економічних суб'єктів, а чинниками, що лежать у сфері банківської діяльності. Графічне зображення екзогенної пропозиції грошей. Пропозиція грошей, якщо вона екзогенна, автономна, незалежна від попиту на гроші і відсотков ої ставки може бути представлена вертикальною лінією MS рис. 2 .2). Рис. 2 .2. Пропозиція на грошовому ринку Рівновага на ринку грошей Крива попиту MD і пропозиції MS перетинаються у точці Е рис. 2 .3), це означає, що економічні суб'єкти в даній економіч ній ситуації бажають мати у своєму розпорядженні суму грошей, а банківська система може забезпечити пропозицію грошей на цьому рівні, щоб урівняти попит і пропозицію. Точка Е розташована на місці перетину кривих попиту і пропозиції грошей і визначає ціну р івноваги на грошовому ринку. Точка E j - є рівноважною ставкою відсотка, яка урівноважує вплив обох сторін ринку. Але рівновага на грошовому ринку є рухомою, тобто вона постійно змінюється під впливом певних факторів. Рис. 2 .3. Рівновага між попитом та пр опозицією на грошовому ринку 3 . Монетарна політика Монетарна грошово - кредитна політика є одним із головних інструментів державного регулювання економіки. Державне регулювання ринку грошей здійснюється центральним банком за допомогою монетарної грошов о - кредитної політики. 38 Мета монетарної політики - досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає у регулюванні обсягів грошової пропозиції для стабілізації економіки. І нструменти монетарної політики :  Операції на відкритому ринку - купівля - продаж Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. Якщо Національний банк продає урядові цінні папери, то вони зосереджуються у комерційних банках та населення, а у Національному банку - гроші. Внаслідок цього скорочуються резерви у комерційних банків - відсоток за кредит збільшується.  Зміна норми обов'язкових резервів - це резерви, які комерційні банки в обов'язковому порядку зберігають у національному банку.  Зміна облікової ставки - це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам.  Регулювання імпорту та експорту капіталу.  Регулювання валютної політики. Розрізняють два напрями монетарної політики: це політика „дешевих ” та „дорогих ” грошей. Політика „дешевих ” грошей Головна мета цієї політики - подолання спаду та безробіття. Здійснюється: • Національний банк купує облігації; • знижує норму обов'язкових резервів; • знижує облікову ставку. Внаслідок чого: • зменшується відсоткова ставка; • збільшується грошова пропозиція; • збільшуються інвестиції; • зростає реальний обсяг ВВП; • зменшується безробіття. Політика „дорогих" грошей Головна мета цієї політики - боротьба з інфляцією. Здійснюється: Національний банк продає облігації; збільшує норму обов'язкових ре зервів; збільшує облікову ставку. Внаслідок цього: збільшується відсоткова ставка; зменшується грошова пропозиція; скорочуються інвестиції; зменшується реальний обсяг ВВП; зменшується інфляція. Ефективність монетарної політики визначається її спроможністю забезпечити досягнення кінцевих цілей і, насамперед, підтримувати стале економічне зростання при стабільних цінах і повній зайнятості в економіці. 39 Тема 6. Інфляційний механізм План лекції 1.Суть інфляції. Види інфляції. 2.Економічні та соціальні наслі дки інфляції. 3.Антиінфляційна політика держави. Особливості інфляції в Україні. Література: Основна: 1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. 2 - е изд., перераб. и доп. / под общ. ред. А.В. Сидоровича. – М.: МГУ, «Дело и сервис», 1999. – 416 с. 2. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. пос. - К: Атіка, 2002. 3. Базилевич В., Баластрик Л. Макроекономіка. Підручник. К.: «Атіка», 2006. 4. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с. – Класичний університетський підручник. 5. Бережний В.М., Кушнір В.С., Сухомлин Л.Є. Історія економічних вчень. Макроекономіка. – Харків: Еспада, 2007. – 320 с. 6. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. – К.: Знання, КОО, 2002. – 318 с. 7. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроекономіка: тренінг - курс: Навч. посіб. — К: Знання, 2007. — 235 с. — Вища освіта XXI століття. 8. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. – СПб: Питер, 2006. 9. Долан Э. И др. Деньги, банковское дело и денежно - кредитная политика./ Пер с англ. – СПб: Санкт - Петербург Оркестр, 1994. – 496 с. 10. Економічна теорія. Посібник вищої школи. Воробйов Є.М., Гри ц енко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М. / Під заг.ред. Воробйова Є.М. – Харків - Київ, 2001. – 704 с. 11. Економічна теорія: Політекономія, Мікроекономіка, Макроекономіка. Навчальний посібник. / Під ред. Л.В. Білецької, О.В. Білецького, В.І. Савича. К., 2005. 12. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Макроэкономика: Учебник. – К.: О - во „Знання", КОО, 2004. 13. Ивашковский С. Н. Макроэкономика. Учебник. – М.: Дело, 2002. – 472 с. 14. Кидуэлл Д.С., Петерсон Р.Л., Блэкуэлл Д.У. Финансовые институты, рынки и деньги. – СПб.: Питер, 2000. – 752 с. 15. Кривцов О.С., Бережний В.М., Онегіна В.М. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навча льний посібник. Х.: Факт, 2003. – 199 с. 16. Кру ш П.В., Тульчинська С. О . Основи макроекономіки: Матеріали для вивчення курсу та підготовки до практичних занять. – К.: Політехніка, 2004. 17. Кулішов В.В. Макроекономіка: основи теорії і практикум. Навчальний посіб ник для студентів вищих закладів освіти. – Львів: „Магнолія плюс”, 2004. – 256 с. 18. Курс экономической теории: Общие основы экономической теории, микроэкономика, макроэкономика: Учебное пособие / Под ред. А.В.Сидоровича. – М.: МГУ, Дис, 2005. 19. Майбурт Е.М. В ведение в историю экономической мысли. – М.: Дело, 1996г. – 647 с. 20. Макконелл К., Брю М. Экономикс: принципы, проблемы, политика. В 2 - х томах. / Пер. с англ. – М.: Республика, 1992. – 784 с. 21. Международные экономические отношения / Под ред. Л.Е.Стровского. – М. : ЮНИТИ – ДАНА, 2003. – 461 с. 22. Менкью Н.Г. Макроэкономика. / Пер. с англ. – М.: МГУ, 1994. – 736 с. 23. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А.С.Булатов. – М.: Юристъ, 2002. – 734 с. 40 24. Мишкин Ф. Экономическая теория денег, банковского дела и финансовых рынк ов: Учеб. пособие для вузов. — М.: Аспект - Пресс, 1999. 25. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник у 2 - х ч. / За заг. ред. С. Будаговської. – К . : Основи, 2001. 26. Моторін Р.М., Моторина Г.М. Система національних рахунків. – К.: КНЕУ, 2001. – 336 с. 27. Отрошко О.В. Основи економічної теорії. Макроекономічний аспект. Навчальний посібник. К.: Знання, 2006. 28. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 616 с. 29. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін. За ред. В.М . Гейця. – К.: Вища шк.., 2003. – 591 с. 30. Радіонова І. Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К.: Таксон, 2004. 31. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні // За ред.. Б.Є Кваснюка. – Київ, Харків. 2003. – 423 с. 32. Са кс Дж. Ларен Ф. Мак роэкономика. Глобальный подход. – М.: Дело, 1996. – 456 с. 33. Солонінко К. С Макроекономіка: Навч. пос. для студентів спец., вищих навч. закладів. - К.: ЦУЛ, 2002. 34. Старченко В. Д. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Вид - во Європ. ун - ту, 2002. 35. Тар асевич Л.С., Гальперин ВМ. , Гребенников ПМ. , Леуский А.И. Макроэкономика: Учебник. — 3 - е изд., перераб. и доп. — СПб.: СПбГУЭФ, 1999. 36. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика / Пер. с англ. – М.: Дело, 1993. – 864 с. 37. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнар одні організації: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с. 38. Экономика. Учебник. / Под ред. Булатова А.С. – М.: 2002 . – 605 с. 39. Экономика. Учебное пособие. / Под ред. Э.А. Кузнецова. Х.: « Одиссей » , 2006. 40. Экономическая теория / Под общ. ред. В.И. Видяпина и др. – М.: ИНФРА – М, 2003. – 714 с. Додаткова література представлена в списку рекомендованої літератури. Текст лекції 1 . Суть інфляції. Види інфляції Інфляція – це процес знецінення грошей внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, які перебува ють в обігу, суми цін товарів та послуг, що виявляється у їх зростанні. Іншими словами, інфляція – це падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя. Інфляція – це приріст цін, викликаний надлишком грошей щодо товарів та послуг . Однак, не кожне зростання цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якості продукції чи погіршення умов видобутку паливно - сировинних ресурсів. Більш глибшими причинами інфляції є загострення суперечностей економічної систе ми. Виділяють два показники інфляції: 1. Рівень інфляції  ) - показує зміни цін в економіці. Він вимірюється за допомогою індексів цін, як різниця між: , ( 1 .1) де І цін - індекс цін аналізованого поточного пе ріоду, за 100% приймається індекс цін попереднього базового періоду. 41 2. Темп інфляції ТІ - показує, як змінилася сама інфляція за певний період: , (1 .2) де Р а - індекс цін аналізованого поточного періоду, P б - індекс цін п опереднього базового періоду. Протилежним до інфляції поняттям є дефляція , коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується. Дефляція трапляється вкрай рідко. Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції. Концепції виз начення першопричин інфляції Існує дві концепції щодо визначення першопричин інфляції: структурна і монетарна. Прихильники структурної концепції вбачають неминучість інфляції за умов диспропорції суспільного відтворення, дефіциту державного бюджету, перемі щення попиту, що супроводжується зростанням цім на товари, до яких споживачі виявляють підвищений інтерес. А збільшення грошової маси лише дає змогу інфляції впинитися як зростаючий процес. Інфляцію вважають грошовим феноменом прихильники монетарної концеп ції монетаристи , вона зумовлена м'якою грошовою та бюджетною політикою держави дефіцитне фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту, помилкова грошова політика Національного банку. Інфляція обумовлена також рядом причин, що підрозділяються на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх причин інфляції належать:  деформація економіки, пов'язана з відставанням галузей, що виробляють предмети споживання, від галузей, що продукують засоби виробництва;  дефіцит державного бюджету, пов'язаний із ростом уря дових витрат;  високий рівень невиробничих витрат держави особливо військових;  диспропорції на макро - і мікрорівні, що є проявом циклічного характеру розвитку економіки;  монополія держави на зовнішню торгівлю;  монополія великих компаній на встановлення ці н;  високі податки та висока відсоткова ставка за кредит;  помилки в економічній політиці держави тощо. До зовнішніх причинами інфляції належать:  структурні світові кризи, які супроводжуються багаторазовим зростанням цін на сировину, нафту, імпорт яких став приводом для різкого підвищення цін монополіями;  при обміні банками національної валюти на іноземну валюту виникає потреба у додатковій емісії паперових грошей, що поповнює канали грошового обігу;  зменшення надходжень від зовнішньої торгівлі;  від'ємне саль до зовнішньоторговельного та платіжного балансу тощо. Є декілька видів інфляції. Залежно від причин, які викликають інфляцію наявні: Інфляція попиту – спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, що н амагаються зрівноважити пропозицію і попит, зростають. Пов'язана з дією монетарних факторів, насамперед - з надлишковою емісією грошей, яка призводить до перевищення попиту над існуючою пропозицією товарів 42 та послуг. Інфляція попиту виникає в умовах повної зайнятості та повної завантаженості виробничих потужностей. У цих умовах зростання попиту не супроводжується еластичним розширенням пропозиції, тому ціни зростають рис. 1 .1). Рис. 1 .1. Інфляція попиту Зростання сукупного попиту криві AD 1 та AD 2  рис . 1 .1 призводить до інфляційного зростання ціни при сталому об'ємі виробництва Q 1 – Q 2 . До причин інфляції попиту можна віднести:  розширення соціальних та військових державних замовлень;  зростання попиту на засоби виробництва в умовах майже повної завант аженості виробничих потужностей;  зростання доходів населення в результаті узгоджених дій профспілок тощо. Інфляція витрат або інфляція пропозиції – виникає через зростання витрат у періоди високого безробіття і неповного використання виробничих ресурсів . Інфляційний процес розвивається під впливом ряду немонетарних факторів, що зумовлюють зростання цін через збільшення витрат виробництва і собівартості продукції рис. 1 .2). Рис. 1 .2. Інфляція витрат До причин інфляції витрат пропозиції можна віднест и наступні:  державну фінансову політику та політика ціноутворення;  зростання цін на сировину;  збільшення податків;  боротьбу профспілок за підвищення заробітної плати. Інфляція витрат супроводжується падінням виробництва – стагфляція . Вона виникає, коли од ночасно зростають ціни і безробіття та скорочується виробництво. Залежно від темпу приросту цін інфляцію поділяють на помірну повзучу інфляцію, галопуючу інфляцію та гіперінфляцію. Помірна повзуча інфляція – річний приріст цін складає не більше 10%. 43 Ха рактеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу. В цілому не має негативних наслідків для економічних суб'єктів. Галопуюча інфляція – річний приріст цін вимі рюється десятками або сотнями відсотків від 20% до 300% на рік. Інфляція виходить з - під контролю держави, різко впливаючи на всі сфери економіки та соціального життя. Гіперінфляція – річний приріст цін вимірюється тисячами або мільйонами відсотків на рік . Інфляція стає некерованою, гроші втрачають здатність виконувати свої функції, починається натуралізація господарських зв'язків, порушуються фінансовий та кредитний механізми, розвиваються стихійні процеси в економіці. Залежно від можливості передбачати з ростання цін виділяють очікувану та неочікувану інфляцію. Очікувану інфляцію – спричиняється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою, тому вона очікувана і можне бути врахована заздалегідь. Неочікувану непередбачену інфляцію – є результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та пропозиції. Характеризується різким стрибком цін, що негативно впливає на грошовий обіг та сік гему оподаткування. За характером перебігу інфляц ія буває збалансована та незбалансована. Збалансована інфляція – це помірне, найчастіше передбачене зростання цін, що не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів. Характеризується незначним, помірним ростом цін одночасно на всі товари та послуги. Проте така інфляція дуже рідкісна. Незбалансована інфляція – різні темпи зростання цін на різні товари та послуги. Впливає на затрати та податки. За характером інфляційного процесу або знецінення грошей буває відкрита, прихована та придушена. Відкрита інфляція — характеризується зростанням цін на вільному ринку при невтручанні держави у процес їх формування. Найбільш відчутна у монополізованих секторах економіки. Прихована інфляція – збереження сталих цін та заробітної плати при зростанні проду ктивності праці; зниження якості товарів та послуг при сталому рівні цін; зростання рівня державних роздрібних цін через вільно вибраний споживчий кошик. Придушена інфляція – проявляється в зростанні незадоволеного попиту та грошових заощаджень населення, які не знаходять реалізації. 2 . Економічні та соціальні наслідки інфляції Наслідки інфляції складні і різноманітні. Отже, економічні та соціальні наслідки інфляції наступні:  інфляція дезорганізує господарство, наносить серйозний економічний збиток як в еликому, так і малому бізнесу, насамперед через невизначеність ринкової кон'юнктури;  заважає проведенню ефективної макроекономічної політики;  порушує функціонування грошово - кредитної системи, відроджує бартер;  надходження від оподаткування знецінюються, ти м самим вона негативно впливає на фіскальну політику;  підриває курс національної валюти;  підсилюються диспропорцію між галузями економіки;  знижує мотивацію до інвестування, інвестиції стають більш ризикованими;  зниження реальних доходів населення, більш за все це стосується осіб з фіксованими номінальними доходами працівники бюджетних організацій, пенсіонери, 44 студенти;  відтік капіталу у торгівлю;  інфляція загострює товарний голод;  зростають ціни на нерухомість та товарно - матеріальні запаси, тому домогоспо дарства та підприємства намагаються позбутися грошей і вкласти їх саме у нерухомість та товарні запаси;  знижує мотивацію до праці, тощо. 3 . Антиінфляційна політика держави. Особливості інфляції в Україні Основними формами стабілізації грошового обі гу є грошові реформи і антиінфляційна політика. Антиінфляційна політика – комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Є два основних напрямки, спрямованих на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального р івня: кейнсіанський та монетарний. Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає у стабілізації сукупного попиту, але цього замало для приборкання інфляції. Існують кілька напрямків монетарної антиінфляційної політики : Політика шокової терапії активна полі тика - різке скорочення темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції, передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок: скорочення витрат па соціальні програми; збільшення відсоткової ставки; зменшення податкових ставок; обмеж ення грошової маси тощо, негативний наслідок цього методу полягає у зменшенні добробуту населення. Політика градуювання або поступових змін адаптивна політика - пристосування до умов інфляції, пом'якшення її негативних наслідків, поступове зниження темпі в зростання грошової маси, проводиться за рахунок: стабілізації інфляційних очікувань; поступового обмеження грошової пропозиції; індексації грошових доходів населення. Ця політика дає позитивні результати за умови, що темп приросту грошової маси та рівня цін не перевищує 20% на рік. Політика доходів - контроль над цінами і зарплатою шляхом повного їх заморожування або встановлення меж їх росту. з Застосовується рідко, оскільки уповільнення зростання цін, викликає дефіцит на деякі товари; зростання цін стри мується лише на визначений час, а при скасуванні обмежень прискорюється. Залежно від темпів інфляції та пріоритетів вибирають варіант антиінфляційної політики. Для більш ефективного приборкання інфляції одночасно використовують кілька методів антиінфляційн ої політики. Також при інфляції здійснюють грошові реформи. Грошові реформи – реформи, які спрямовані на ліквідацію зайвих грошей в обігу. Основними прийомами грошових реформ є: нуліфікація, ревальвація, девальвація, деномінація. Нуліфікація — оголошення п ро анулювання сильно знеціненої грошової одиниці і введення нової валюти. Ревальвація - процес збільшення вартості національної валютно - грошової одиниці порівняно з валютами інших країн. Девальвація - процес офіційного зниження курсу національної валюти с тосовно валют інших країн. Деномінація - процес укрупнення національної грошової одиниці шляхом обміну за встановленим співвідношенням старих грошових знаків на нові. 45 Отже, антиінфляційна політика полягає не у ліквідації інфляції, а у зниженні високих та у триманні стабільно низьких темпів передбачуваної інфляції. Інфляційні процеси в Україні були викликані сукупністю взаємопов'язаних об'єктивних і суб'єктивних чинників. Це негаразди перехідної економіки, залежність від зовнішнього енергопостачання, непослі довність економічної політики, помилки у політиці бюджетних видатків тощо. Отже, інфляційні процеси в Україні були зумовлені:  невиваженою первинною емісією;  диспропорційністю у структурі економіки, що виникла за часів існування адміністративно - командної си стеми;  надмірною мілітаризацією економіки;  витратністю економіки та непродуктивними витратами окремих виробництв;  значною монополізацією економіки;  залежністю українських виробників від імпорту енергоносіїв, окремих сировинних матеріалів, комплектуючих ви робів тощо;  неефективністю безготівкової системи розрахунку;  від'ємним сальдо зовнішньої торгівлі;  зростанням цін на імпортні товари та послуги;  необґрунтованим встановленням валютного курсу;  втратою зацікавленості у продуктивній праці;  суттєвим скороченн ям інвестицій;  надмірним розширенням тіньового сектору економіки;  використанням неринкових форм розрахунків, зокрема бартеру. У 1992 - 1993 pp . інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня 2100,0% та 10256,0% відповідно, що є найбільш вражаючою особлив істю інфляційного процесу в Україні. В 1992 р. ціни зростали щомісяця в середньому на 170%, що свідчить про супергіперінфляцію, а у 1993 р. приблизно на 3% щодня. 46 Тема 7. Споживання домогосподарств План лекції 1.Суть споживання та заощадження. 2.Функ ція споживання та заощаджень. 3.Недоходні фактори споживання та заощадження. 4.Теорії споживання. Література: Основна: 1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. 2 - е изд., перераб. и доп. / под общ. ред. А.В. Сидоровича. – М.: МГУ, «Дело и серв ис», 1999. – 416 с. 2. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. пос. - К: Атіка, 2002. 3. Базилевич В., Баластрик Л. Макроекономіка. Підручник. К.: «Атіка», 2006. 4. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В .Д.Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с. – Класичний університетський підручник. 5. Бережний В.М., Кушнір В.С., Сухомлин Л.Є. Історія економічних вчень. Макроекономіка. – Харків: Еспада, 2007. – 320 с. 6. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і пер спективи. – К.: Знання, КОО, 2002. – 318 с. 7. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроекономіка: тренінг - курс: Навч. посіб. — К: Знання, 2007. — 235 с. — Вища освіта XXI століття. 8. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. – СПб: Питер, 2006. 9. Долан Э. И др. Ден ьги, банковское дело и денежно - кредитная политика./ Пер с англ. – СПб: Санкт - Петербург Оркестр, 1994. – 496 с. 10. Економічна теорія. Посібник вищої школи. Воробйов Є.М., Гри ц енко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М. / Під заг.ред. Воробйова Є.М. – Харків - Ки їв, 2001. – 704 с. 11. Економічна теорія: Політекономія, Мікроекономіка, Макроекономіка. Навчальний посібник. / Під ред. Л.В. Білецької, О.В. Білецького, В.І. Савича. К., 2005. 12. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Макроэкономика: Учебник. – К.: О - во „Знання", КОО, 2004 . 13. Ивашковский С.Н. Макроэкономика. Учебник. – М.: Дело, 2002. – 472 с. 14. Кидуэлл Д.С., Петерсон Р.Л., Блэкуэлл Д.У. Финансовые институты, рынки и деньги. – СПб.: Питер, 2000. – 752 с. 15. Кривцов О.С., Бережний В.М., Онегіна В.М. Макроекономіка у запитаннях та в ідповідях: Навчальний посібник. Х.: Факт, 2003. – 199 с. 16. Кру ш П.В., Тульчинська С. О . Основи макроекономіки: Матеріали для вивчення курсу та підготовки до практичних занять. – К.: Політехніка, 2004. 17. Кулішов В.В. Макроекономіка: основи теорії і практикум. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – Львів: „Магнолія плюс”, 2004. – 256 с. 18. Курс экономической теории: Общие основы экономической теории, микроэкономика, макроэкономика: Учебное пособие / Под ред. А.В.Сидоровича. – М.: МГУ, Дис, 2005. 19. Майбурт Е.М. Введение в историю экономической мысли. – М.: Дело, 1996г. – 647 с. 20. Макконелл К., Брю М. Экономикс: принципы, проблемы, политика. В 2 - х томах. / Пер. с англ. – М.: Республика, 1992. – 784 с. 21. Международные экономические отношения / Под ред. Л.Е. Стровского. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2003. – 461 с. 22. Менкью Н.Г. Макроэкономика. / Пер. с англ. – М.: МГУ, 1994. – 736 с. 23. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А.С.Булатов. – М.: Юристъ, 2002. – 734 с. 47 24. Мишкин Ф. Экономическая теория денег, банковского дела и финансовых рынков: Учеб. пособие для вузов. — М.: Аспект - Пресс, 1999. 25. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник у 2 - х ч. / За заг. ред. С. Будаговської. – К . : Основи, 2001. 26. Моторін Р.М., Моторина Г.М. Система національних рахунків. – К.: КНЕУ, 2001. – 336 с. 27. Отрошко О.В. Основи економічної теорії. Макроекономічний аспект. Навчальний посібник. К.: Знання, 2006. 28. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 616 с. 29. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін. За ред. В.М. Гейця. – К.: Вища шк.., 2003. – 591 с. 30. Радіонова І. Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К.: Таксон, 2004. 31. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні // За ред.. Б.Є Кваснюка. – Київ, Харків. 2003. – 423 с. 32. Са кс Дж. Ларен Ф. Макроэкономика. Глобальный подход. – М.: Дело, 1996. – 456 с. 33. Солонінко К. С Макроекономіка: Навч. пос. для студентів спец., вищих навч. закладів. - К.: ЦУЛ, 2002. 34. Старченко В. Д. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Вид - во Європ. ун - ту, 2002. 35. Тарасевич Л.С., Гальперин ВМ. , Гребенников ПМ. , Леуский А.И. Макроэкономика: Учебник. — 3 - е изд., перераб. и доп. — СПб.: СПбГУЭФ, 1999. 36. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика / Пер. с англ. – М.: Дело, 1993. – 864 с. 37. Циганкова Т.М., Горд єєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с. 38. Экономика. Учебник. / Под ред. Булатова А.С. – М.: 2002 . – 605 с. 39. Экономика. Учебное пособие. / Под ред. Э.А. Кузнецова. Х.: « Одиссей » , 2006. 40. Экономическая теория / Под общ. ред. В.И. Видяпина и др. – М.: ИНФРА – М, 2003. – 714 с. Додаткова література представлена в списку рекомендованої літератури. Текст лекції 1. Суть споживання та заощадження У закритій економіці існує три напрямки використання виробленої нею продукції. Y = C + I + G . ( 1 .1) Тобто, частина виробленої продукції споживається домогосподарствами С, частина використовується фірмами та домогосподарствами на інвестиції І, частина закуповується урядом для використання на суспільні потреби G . Споживання формує с поживчу поведінку, яка є своєрідним індикатором циклічного розвитку економіки. Індекс споживчих настроїв ІСН – це показник, який використовують для оцінки споживчої поведінки, він входить до числа основних макроекономічних показників, на основі яких скла дають прогнози економічного циклу, а також він є важливим для визначення економічної політики держави. Споживання – індивідуальне та спільне використання споживчих благ для задоволення матеріальних та духовних потреб. За структурою споживання розрізняють т акі групи : товари поточного споживання 48 продукти харчування, одяг; товари тривалого користування предмети побуту, транспортні засоби; послуги житло, освіта, охорона здоров'я, відпочинок. У різних груп населення структура споживчих витрат різна. Але іс нують спільні групи витрат, такі як витрати на харчування, одяг, житло, медицину, освіту, транспорт. Заощадження – частина доходу, яка залишається не використаною після споживання. Заощадження - це економічний процес, пов'язаний з інвестуванням. Тобто, зао щадження дорівнюють безподатковому доходу за відрахуванням споживання. Заощадження роблять як домогосподарства, так і підприємства. Існують різні мотиви для заощаджень: у підприємств – максимізація чистого прибутку, для розширення виробництва, страхування від криз; у домогосподарств – накопичення коштів для купівлі землі, нерухомості, дорогих предметів тривалого користування, забезпечення старості та передача спадку дітям, страхування від непередбачених хвороб, на навчання тощо. 2. Функція споживання та з аощаджень Споживання та заощадження безпосередньо впливають на рівень національного виробництва, ціни та зайнятість. Функція споживання – це залежність між обсягом споживання і безподатковим доходом рис. 2. 1). Рис. 2. 1. Функція споживання а – автоном не споживання обсяг споживання, який не залежить від безподаткового доходу проживання в борг, за рахунок субсидій; АВ – чисті від'ємні заощадження перевищення споживання над доходами життя в борг або за рахунок попередніх заощаджень; т. В - нульове заощадження повне споживання доходу. Рис. 2.2. Функція заощадження AB - від'ємні заощадження домогосподарств; т. В - нульове заощадження. 49 Отже, споживання та заощадження залежать від безподаткового доходу, тобто чим більше дохід, тім більше споживан ня та заощадження. Але заощадження також залежить від відсоткової ставки: чим вища відсоткова ставка, тим більше заощадження і менше споживання. Залежність споживання та заощадження від доходу називають схильністю до споживання та заощадження. Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження. Середня схильність до споживання с – частка безподаткового доходу, що спрямовується на споживання: , (2.1) де С — споживання; Y — безподатковий дохід. Середня схи льність до заощадження ( s ) – частка безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження: , ( 2.2 ) де З — заощадження; Y — безподатковий дохід. Гранична схильність до споживання с ’ ) показує, яка частка додаткового доходу сп рямовується на додаткове споживання, тобто характеризує тенденцію змін у залежності від змін доходу: , ( 2.3 ) де ∆С - додаткове споживання; ∆ Y ’ — додатковий безподатковий дохід. Гранична схильність до заощадження ( s ') показує , яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове заощадження: , (2. 4 ) де ∆З - додаткове заощадження; ∆ Y — додатковий безподатковий дохід. Якщо до середньої схильності до споживання додати середню схильність до заощ адження, то отримаємо одиницю: с  s = 1. ( 2.5 ) Якщо до граничної схильності до споживання додати граничну схильність до заощадження, то отримуємо одиницю: с’  s ’ = 1. ( 2.6 ) Середня схильність до споживання більша за середньою схильності до зао щадження: c � s . ( 2.7 ) Гранична схильність до споживання більша за граничну схильності до заощадження: c �' s '. ( 2.8 ) 3. Недоходні фактори споживання та заощадження 50 На споживання та заощадження впливають недоходні фактори. А саме, багатст во, податки, рівень цін, відрахування на соціальне страхування, очікування, споживча заборгованість, відсоткова ставка. Багатство – це майно, яким володіє населення: нерухоме майно будинки, автомобілі, предмети довгострокового користування, фінансові зас оби готівкові гроші, акції, облігації, страхові поліси. З ростом нагромадженого багатства стимули до заощаджень менші. Збільшення багатства зміщує функцію споживання вгору С 1 ; рис. 3.1, а графік заощадження – вниз 3 2 ; рис. 3.2. З ниження податків збіл ьшує безподатковий дохід і тому збільшує як споживання, так і заощадження. Функція споживання С 1 ) та заощадження ( З 1 ) переміщуються вгору рис. 3 .1 , 3.2 ) і навпаки. Рівень цін – зростання цін скорочує споживання і заощадження. Функції споживання С та за ощадження ( З ) переміщуються вниз С 2 , З 2 ; рис. 3.1 , 3.2 ) і навпаки. Відрахування на соціальне страхування – збільшення цих відрахувань призведе до скорочення споживання і заощадження. Функції споживання С та заощадження ( З ) переміщуються вниз С 2 , З 2 ; ри с. 3.1 , 3.2 ) і навпаки. Я кщо очікування несприятливі, то домашні господарства змушені робити закупки наперед, що збільшує споживання та зменшує заощадження. Функція споживання С пересувається вгору С 1 ; рис. 3.1 ), а функція заощадження ( З ) вниз З 2 ; рис. 3.2 ). Я кщо споживча заборгованість зросла, то зменшаться і споживання, і заощадження домашніх господарств. Функція споживання С та заощадження ( З ) переміщуються вниз С 2 , З 2 ; рис. 3.1 , 3.2 ) і навпаки. К оли відсоткова ставка зростає, споживання зменшуєть ся, а заощадження збільшуються. Функція споживання С пересувається вниз С 2 ; рис. 3.1 ), а функція заощадження ( З ) – вгору З 1 рис. 3.2 ). Рис. 3. 1. Вплив недоходних факторів на функцію споживання Рис. 3.2 . Вплив недоходних факторів на функцію заощад ження Недоходні фактори впливають на споживання і заощадження та переміщують їх функції рис. 3.1 і рис. 3.2 ). Якщо недоходний фактор впливає на збільшення споживання або 51 заощадження, тоді функції споживання С або заощадження ( З ) переміщуються вгору С 1 , З 1 . Якщо недоходні фактори впливають на зменшення споживання або заощадження, тоді функції споживання С або заощадження ( З ) переміщуються вниз С 2 , З 2 ). 4. Теорії споживання Зв'язок між споживанням і доходом був уточнений з використанням трьох ідей : міжчасового бюджетного обмеження Ірвінга Фішера, життєвого циклу Франко Модильяні та постійного доходу Мільтона Фрідмена. Гіпотеза міжчасового бюджетного обмеження . І. Фішер висунув гіпотезу – при прийнятті споживацьких рішень раціональні економічні суб 'єкти враховують і поточний, і майбутній доход весь доход, отриманий ними протягом життя – і проблему міжчасового споживчого вибору. Суть його полягає у тому, що при прийнятті рішення про споживання на сучасному етапі і у майбутньому споживачі стикаються з міжчасовим бюджетним обмеженням. Теорія життєвого циклу. Це теорія споживання, яка була розвинута економістами А. Андро, Ф. Модильяні та Р. Брумергом у 1954 р. Вона ґрунтується на твердженні, що споживання у кожному періоді залежить не від поточного д оходу, а від доходу протягом життя. Багатство зростає доти, поки людина працює, а із виходом на пенсію – починає різко падати. Якщо до дня смерті багатство не стане рівним 0, то його частина, що залишилася, перейде у спадщину. Доход, що знаходиться у розп орядженні, також збільшується до середини життя, а потім починає зменшуватися. Тому, у ході життєвого циклу споживання залишається практично постійним. Рис. 4.1. Графічний вираз теорії „життєвого циклу Ф. Модильяні” При детальнішому розгляді дані виснов ки розходяться із дійсністю. У 1920 р. ще Дж. Кейнс відмітив, що накопичені заощадження передаються у спадок із покоління в покоління. Чотири основні напрямки, що пояснюють причини залишення нащадкам спадщини: - прагнення забезпечити своїм дітям «стартов ий» капітал і надати їм більш високий рівень достатку; - можливість використовувати спадщину як інструмент впливу на поведінку дітей; - наявність спадщини обумовлюється бажанням старшого покоління забезпечити себе «з запасом»; - багатство як своєрідний «еф ект Веблена», який дає можливість престижного існування та влади протягом життя. Всі чотири причини можуть існувати та співіснувати. 52 Гіпотеза постійного перманентного доходу. М. Фрідменом в 1957 р. була сформульована гіпотеза постійного перманентного доходу для пояснення поводження споживачів. Теоретичними передумовами гіпотези були ідея Ф. Модильяні протягом життя суб'єкти прагнуть підтримувати стабільний рівень споживання та ідея І. Фішера теорія міжчасового споживання вибору. В основі гіпотези л ежить положення про те, що суб'єкти формують свої споживчі витрати в залежності не від поточного як у Дж. Кейнса, а постійного перманентного доходу, прагнучи таким чином забезпечити рівний рівень споживання протягом життя. Перманентний доход – це доход , очікуваний споживачами за тривалий проміжок часу це може бути кілька років або все життя. Під перманентним доходом мають на увазі середньозважену величину з усіх доходів, що суб'єкт очікує одержати в майбутньому, це будь - який середній доход. Постійний доход – це частина доходу, що відповідно до очікувань людей збережеться в майбутньому; це рівень доходу, який будуть одержувати домашні господарства, коли усунеться вплив тимчасових і перехідних факторів погодні умови, короткостроковий економічний цикл і непередбачені прибутки або збитки. Тимчасовий доход – це частина доходу, яку економічні суб'єкти не очікують зберегти в майбутньому. Це тимчасові помилкові відхилення від доходу. Існують три види шоків відхилень від доходу, що викликають реакцію спожив ача: тимчасові випадкові, перманентні і очікувані в майбутньому. Тимчасові випадкові шоки – це шоки, при яких поточний доход першого періоду зміниться, але це майже не вплине на споживання, оскільки значна частина доходу буде спрямована на заощадження. Наприклад, якщо особа виграла велику суму грошей у лотерею, те найімовірніше, що вона не витратить гроші, а розподілити їх на тривалий період часу. Перманентні шоки – це шоки, при яких зростає зменшується доход першого і другого періодів. У цьому випадк у в тій же пропорції зміниться і споживання. Прикладом може служити підвищення по службі. Шоки очікувані в майбутньому – це шоки, коли доход першого періоду не зміниться, а у другому періоді відбувається зміна споживчих витрат. Наприклад, суб'єкт очікує пі двищення по службі, тобто є імовірність, що в майбутньому він буде позичати гроші. 53 Тема 8. Приватні інвестиції План лекції 1.Поняття і суть інвестицій. 2.Крива сукупного попиту на інвестиції. 3.Невідсоткові фактори та фактори мінливості інвестицій. 4 .Мультиплікатор інвестицій Література: Основна: 1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. 2 - е изд., перераб. и доп. / под общ. ред. А.В. Сидоровича. – М.: МГУ, «Дело и сервис», 1999. – 416 с. 2. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: На вч. пос. - К: Атіка, 2002. 3. Базилевич В., Баластрик Л. Макроекономіка. Підручник. К.: «Атіка», 2006. 4. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с. – Класичний університетськ ий підручник. 5. Бережний В.М., Кушнір В.С., Сухомлин Л.Є. Історія економічних вчень. Макроекономіка. – Харків: Еспада, 2007. – 320 с. 6. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. – К.: Знання, КОО, 2002. – 318 с. 7. Бутук О.І., Волкова Н.І. Ма кроекономіка: тренінг - курс: Навч. посіб. — К: Знання, 2007. — 235 с. — Вища освіта XXI століття. 8. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. – СПб: Питер, 2006. 9. Долан Э. И др. Деньги, банковское дело и денежно - кредитная политика./ Пер с англ. – СПб: Санкт - Петербург Оркестр, 1994. – 496 с. 10. Економічна теорія. Посібник вищої школи. Воробйов Є.М., Гри ц енко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М. / Під заг.ред. Воробйова Є.М. – Харків - Київ, 2001. – 704 с. 11. Економічна теорія: Політекономія, Мікроекономіка, Ма кроекономіка. Навчальний посібник. / Під ред. Л.В. Білецької, О.В. Білецького, В.І. Савича. К., 2005. 12. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Макроэкономика: Учебник. – К.: О - во „Знання", КОО, 2004. 13. Ивашковский С.Н. Макроэкономика. Учебник. – М.: Дело, 2002. – 472 с. 14. Кидуэлл Д.С., Петерсон Р.Л., Блэкуэлл Д.У. Финансовые институты, рынки и деньги. – СПб.: Питер, 2000. – 752 с. 15. Кривцов О.С., Бережний В.М., Онегіна В.М. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник. Х.: Факт, 2003. – 199 с. 16. Кру ш П.В., Ту льчинська С. О . Основи макроекономіки: Матеріали для вивчення курсу та підготовки до практичних занять. – К.: Політехніка, 2004. 17. Кулішов В.В. Макроекономіка: основи теорії і практикум. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – Львів: „Магн олія плюс”, 2004. – 256 с. 18. Курс экономической теории: Общие основы экономической теории, микроэкономика, макроэкономика: Учебное пособие / Под ред. А.В.Сидоровича. – М.: МГУ, Дис, 2005. 19. Майбурт Е.М. Введение в историю экономической мысли. – М.: Дело, 1996 г. – 647 с. 20. Макконелл К., Брю М. Экономикс: принципы, проблемы, политика. В 2 - х томах. / Пер. с англ. – М.: Республика, 1992. – 784 с. 21. Международные экономические отношения / Под ред. Л.Е.Стровского. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2003. – 461 с. 22. Менкью Н.Г. Макроэкономика . / Пер. с англ. – М.: МГУ, 1994. – 736 с. 54 23. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А.С.Булатов. – М.: Юристъ, 2002. – 734 с. 24. Мишкин Ф. Экономическая теория денег, банковского дела и финансовых рынков: Учеб. пособие для вузов. — М.: Аспект - Пресс, 1999. 25. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник у 2 - х ч. / За заг. ред. С. Будаговської. – К . : Основи, 2001. 26. Моторін Р.М., Моторина Г.М. Система національних рахунків. – К.: КНЕУ, 2001. – 336 с. 27. Отрошко О.В. Основи економічної теорії. Макроекономічний аспект. Нав чальний посібник. К.: Знання, 2006. 28. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 616 с. 29. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін. За ред. В.М. Гейця. – К.: Вища шк.., 2003. – 591 с. 30. Радіонова І. Ф . Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К.: Таксон, 2004. 31. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні // За ред.. Б.Є Кваснюка. – Київ, Харків. 2003. – 423 с. 32. Са кс Дж. Ларен Ф. Макроэкономика. Глобальный подход. – М.: Дело, 1996. – 456 с. 33. Солонінко К. С Макроекономіка: Навч. пос. для студентів спец., вищих навч. закладів. - К.: ЦУЛ, 2002. 34. Старченко В. Д. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Вид - во Європ. ун - ту, 2002. 35. Тарасевич Л.С., Гальперин ВМ. , Гребенников ПМ. , Леуский А. И. Макроэкономика: Учебник. — 3 - е изд., перераб. и доп. — СПб.: СПбГУЭФ, 1999. 36. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика / Пер. с англ. – М.: Дело, 1993. – 864 с. 37. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 3 40 с. 38. Экономика. Учебник. / Под ред. Булатова А.С. – М.: 2002 . – 605 с. 39. Экономика. Учебное пособие. / Под ред. Э.А. Кузнецова. Х.: « Одиссей » , 2006. 40. Экономическая теория / Под общ. ред. В.И. Видяпина и др. – М.: ИНФРА – М, 2003. – 714 с. Додаткова літерату ра представлена в списку рекомендованої літератури. Текст лекції 1 . Поняття і суть інвестицій Інвестиції лат. investio - одягаю – це економічні ресурси, які використовуються для вкладення в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності у країні т а за її межами з метою привласнення прибутку. Інвестиції розподіляються на три групи: Інвестиції в основний капітал або виробничі інвестиції ( в машини, обладнання, устаткування ) - 70%; У житлове будівництво – 25% ; У збільшення запасів – 5% . Розрізняють інв естиції: фінансові вкладення капіталу в цінні папери акції, облігації та ін., а також вклади у банківські депозити ; реальні в кладення ка піталу у розвиток продуктивних сил засобів виробництва, науки, 55 інформації, освіти і кваліфікації працівників тощо; і нтелектуальні – вкладення в наукові розробки, ліценції, ноу - хау, підготовку фахівців; валові – вкладення в основний виробничий капіталустаткування, інструмент, будівлі, споруди, товарно - матеріальні запаси сировину, готову продукцію, незавершене будівниц тво, житлове будівництво ; тобто, вони охоплюють усі витрати на заміщення зношених виробничих фондів і приріст капіталовкладень у поточному році; чисті – це валові інвестиції мінус сума амортизаційних відрахувань. В залежності від форм власності розрізняю ть такі інвестицій: приватні – спрямовані у найбільш сприятливі галузі – джерелом інвестування є кошти компанії, підприємства та кошти, залучені у кредит. державні – спрямовані на воєнні цілі, розвиток економіки – джерелом інвестування є податки, прибуток державних підприємств, емісія грошей або випуск державних цінних паперів. Сукупний попит на інвестиції залежить від двох основних факторів : 1. Очікуваної норми чистого прибутку - головн ого фактор а до інвестування, його мет и . Стимулом для капітал ьних вклад ень виступає прибуток . 2. Відсоткової ставки. У прийнятті інвестиційних рішень головну роль відіграє не номінальна, а реальна відсоткова ставка. Реальна відсоткова ставка дорівнює номінальній відсоткова ставка за відрахуванням рівня інфляції. Якщо відсотко ва ставка нижча від очікуваної норми чистого прибутку, то інвестиції будуть прибутковими, тобто на них виникає попит. Якщо навпаки - інвестиції будуть збитковими, попиту на них не буде. 2 . Крива сукупного попиту на інвестиції Б азовою функцією інвестиці йного попиту є функція, яка залежить від відсоткової ставки. І нвестиції залежать від реальної, а не номінальної відсоткової ставки. Припустимо, що немає інвестицій, які б принесли 14 і більше відсотків очікуваної норми чистого прибутку рис. 2 .1 ). Рис. 2 .1. Функція інвестиційного попиту Графік інвестиційного попиту нахилений донизу: чим вища відсоткова ставка, тим менша кількість інвестиційних проектів буде прибутковою. Тобто , прибутковість інвестицій перебуває в оберненій залежності від ціни капіталу, а вища норма відсотка змушує підприємства анулювати певні інвестиційні проекти. 56 Рис. 2. 2. Залежність між інвестиціями та ВВП Пряма лінія І о свідчить, що внаслідок технічного прогресу інвестиції використовуються настільки ефективно, що навіть один і той же їх обсяг забезпечує зростання ВВП. Але в дійсності для зростання ВВП потрібно більше інвестицій, тому пряма відхиляється – І 1 . П ідвищення ефективності використання основного капіталу можливе за умов впровадження прогресивних технологій, а для цього, в с вою чергу, виникає необхідність збільшення інвестиційних витрат. П ри зростанні ВВП збільшується прибуток підприємств, що дає змогу їм більше інвестувати. Робимо висновок, що чим крутіше піднімається вгору лінія інвестицій, тим більший приріст їх обсягів за безпечує менші прирости ВВП, а значить, інвестиції витрачаються неефективно, і навпаки. 3 . Невідсоткові фактори та фактори мінливості інвестицій На інвестиційний попит к рім відсоткової ставки впливають невідсоткові фактори, які змінюють рівень очікувано ї норми прибутку за даної відсоткової ставки. Жоден з невідсоткових факторів, який підвищує очікувану рентабельність інвестицій, не призведе до зміщення кривої попиту на інвестиції праворуч, і навпаки. Рис. 3 . 1 . Вплив невідсоткових факторів на інвестиції До невідсоткових факторів відносять : Технологічні зміни – технічний прогрес, зменшує витрати на виробництво продукції або підвищує її якість, внаслідок чого зростає норма чистого прибутку від інвестування, що викликає зростання інвестиційного попиту за д аної відсоткової ставки. Крива інвестиційного попиту переміщується праворуч ( І 1 , рис. 3 .1 ). Рівень забезпеченості основним капіталом . В ід цього рівня залежить очікувана норма чистого прибутку. Якщо виробничі потужності певної галузі задовольняють попит на її продукцію, то інвестування буде стримуватися, крива інвестиційного попиту переміщується вліво І 2 ; рис. 3 .1  і навпаки. Витрати на придбання, експлуатацію та обслуговування устаткування . Якщо ці витрати скорочуються, то очікувана норма чистого прибутку збільшується, а інвестиційний попит зростає, крива інвестиційного попиту переміщується праворуч І 1 ; рис. 3 .1  і навпаки. 57 Податки на підприємця . Збільшення податків негативно впливає на інвестиції, внаслідок чого крива інвестиційного попиту переміщується в ліво І 2 ; рис. 3 .1  і навпаки. Очікування. Якщо економічні умови у країні погіршуються, попит на товар різко скорочується, то фірми утримуються від інвестицій, крива інвестиційного попиту переміщується ліворуч І 2 ; рис. 3 .1  і навпаки. Невідсоткові фактори впливають на інвестиції та переміщують криву попиту на інвестиції рис. 3 .1 ). Якщо невідсотковий фактор впливає на збільшення інвестицій, тоді крива сукупного попиту на інвестиції І перемінюється вгору ( І 1 ). Якщо невідсотковий фактор впливає на збільшення інвестицій, тоді крива сукупного попиту на інвестиції І перемінюється вниз І 2 ). Інвестиції – це найнестабільніший компонент сукупних витрат . Фактори, що впливають на мінливість інвестицій: тривалість строку служби інвестиційних товарів – капітальні тов ари м ають невизначений термін служби т обто , стар і споруди та устаткування можна повністю ліквідувати та замінити або відремонтувати та використовувати т е, що, в свою чергу, впливає на обсяг інвестицій ) ; нерегулярність інновацій – науково - технічні винаходи досить непередбачені та нерегулярні; мінливість прибутку – прибуток є головним джерелом інвестицій і може бути дуже нестабільним, бо залежить від непередбачуваних факторів; мінливість сподівань – на внутрішньополітичні зміни, розробку нових джерел енергії , демографічні, законодавчі зміни, зміни у попиті, валютному курсі, страйки, зміни у державній політиці тощо. 4.Мультиплікатор інвестицій Поняття мультиплікатора вперше було введено Каном у 1931р., далі розроблялося Дж. Кейнсом, П. Самуєльсоном, Ф. Макл упом, Дж. Робинсом, А. Хансеном та іншими. Теорія мультиплікатора відображає реальну залежність між нагромадженням, споживанням, ВНП та зайнятістю населення. Мультиплікатор – це коефіцієнт, який показує зв'язок між змінами інвестицій та змінами величини пр ибутку. Суть мультиплікатора полягає в тому, що між змінами інвестицій та валового національного продукту існує стійка залежність. Ефект мультиплікатора проявляється в тому, що збільшення інвестицій призводить до збільшення національного доходу, причому на величину більшу, ніж первісне зростання інвестицій. Інвестиції, вкладені в економіку, викликають реакцію у вигляді зростання доходу і зайнятості. М ультиплікатор можна показати через граничну схильність до споживання як: MULT = m = 1/1 - с’ ( 4 .1) Оскільки гранична схильність до заощадження s ' = 1 - с', отримуємо: . (4.2) Мультиплікатор інвестицій – початкові вкладення в економіку надалі поступово супроводжуються зростанням доходу, який знову розподіляє ться на споживання та заощадження, тобто виникає первинний, вторинний і т. д. ефект капіталовкладень. 58 Тема 9. Сукупні витрати і ВВП План лекції 1. Сукупні витрати і р івноважний ВВП . 2. Сукупні витрати і потенційний ВВП Література: Основна: 1. Агапова Т. А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. 2 - е изд., перераб. и доп. / под общ. ред. А.В. Сидоровича. – М.: МГУ, «Дело и сервис», 1999. – 416 с. 2. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. пос. - К: Атіка, 2002. 3. Базилевич В., Баластрик Л. Макрое кономіка. Підручник. К.: «Атіка», 2006. 4. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с. – Класичний університетський підручник. 5. Бережний В.М., Кушнір В.С., Сухомлин Л.Є. Іст орія економічних вчень. Макроекономіка. – Харків: Еспада, 2007. – 320 с. 6. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. – К.: Знання, КОО, 2002. – 318 с. 7. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроекономіка: тренінг - курс: Навч. посіб. — К: Знання, 2007. — 235 с. — Вища освіта XXI століття. 8. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. – СПб: Питер, 2006. 9. Долан Э. И др. Деньги, банковское дело и денежно - кредитная политика./ Пер с англ. – СПб: Санкт - Петербург Оркестр, 1994. – 496 с. 10. Економічна теорія. П осібник вищої школи. Воробйов Є.М., Гри ц енко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М. / Під заг.ред. Воробйова Є.М. – Харків - Київ, 2001. – 704 с. 11. Економічна теорія: Політекономія, Мікроекономіка, Макроекономіка. Навчальний посібник. / Під ред. Л.В. Білецької , О.В. Білецького, В.І. Савича. К., 2005. 12. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Макроэкономика: Учебник. – К.: О - во „Знання", КОО, 2004. 13. Ивашковский С.Н. Макроэкономика. Учебник. – М.: Дело, 2002. – 472 с. 14. Кидуэлл Д.С., Петерсон Р.Л., Блэкуэлл Д.У. Финансовые инстит уты, рынки и деньги. – СПб.: Питер, 2000. – 752 с. 15. Кривцов О.С., Бережний В.М., Онегіна В.М. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник. Х.: Факт, 2003. – 199 с. 16. Кру ш П.В., Тульчинська С. О . Основи макроекономіки: Матеріали для вивчення курсу та підготовки до практичних занять. – К.: Політехніка, 2004. 17. Кулішов В.В. Макроекономіка: основи теорії і практикум. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – Львів: „Магнолія плюс”, 2004. – 256 с. 18. Курс экономической теории: Общие основы экономической теории, микроэкономика, макроэкономика: Учебное пособие / Под ред. А.В.Сидоровича. – М.: МГУ, Дис, 2005. 19. Майбурт Е.М. Введение в историю экономической мысли. – М.: Дело, 1996г. – 647 с. 20. Макконелл К., Брю М. Экономикс: принципы, проблем ы, политика. В 2 - х томах. / Пер. с англ. – М.: Республика, 1992. – 784 с. 21. Международные экономические отношения / Под ред. Л.Е.Стровского. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2003. – 461 с. 22. Менкью Н.Г. Макроэкономика. / Пер. с англ. – М.: МГУ, 1994. – 736 с. 23. Мировая экономика : Учебник / Под ред. проф. А.С.Булатов. – М.: Юристъ, 2002. – 734 с. 59 24. Мишкин Ф. Экономическая теория денег, банковского дела и финансовых рынков: Учеб. пособие для вузов. — М.: Аспект - Пресс, 1999. 25. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник у 2 - х ч. / За заг . ред. С. Будаговської. – К . : Основи, 2001. 26. Моторін Р.М., Моторина Г.М. Система національних рахунків. – К.: КНЕУ, 2001. – 336 с. 27. Отрошко О.В. Основи економічної теорії. Макроекономічний аспект. Навчальний посібник. К.: Знання, 2006. 28. Панчишин С. Макроекономі ка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 616 с. 29. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін. За ред. В.М. Гейця. – К.: Вища шк.., 2003. – 591 с. 30. Радіонова І. Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К.: Таксо н, 2004. 31. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні // За ред.. Б.Є Кваснюка. – Київ, Харків. 2003. – 423 с. 32. Са кс Дж. Ларен Ф. Макроэкономика. Глобальный подход. – М.: Дело, 1996. – 456 с. 33. Солонінко К. С Макроекономіка: Навч. пос. для студентів спец., вищих навч. закладів. - К.: ЦУЛ, 2002. 34. Старченко В. Д. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Вид - во Європ. ун - ту, 2002. 35. Тарасевич Л.С., Гальперин ВМ. , Гребенников ПМ. , Леуский А.И. Макроэкономика: Учебник. — 3 - е изд., перераб. и доп. — СП б.: СПбГУЭФ, 1999. 36. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика / Пер. с англ. – М.: Дело, 1993. – 864 с. 37. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с. 38. Экономика. Учебник. / Под ред. Булатова А.С. – М.: 200 2 . – 605 с. 39. Экономика. Учебное пособие. / Под ред. Э.А. Кузнецова. Х.: « Одиссей » , 2006. 40. Экономическая теория / Под общ. ред. В.И. Видяпина и др. – М.: ИНФРА – М, 2003. – 714 с. Додаткова література представлена в списку рекомендованої літератури. Текст лекції 1.Сукупні витрати і рівноважний ВВП. Рівноважний ВВП забезпечується тоді, коли сукупна кількість виробленої продукції ВВП дорівнює сукупній кількості прод у к ції, яку економіка має намір купити. У розділі 4 рівноважний ВВП розглядався на базі мод елі A – AS. Згідно з цією моделлю рівн о важний ВВП є таким обсягом виробленої продукції, який за даних цін урівноважується із сукупним попитом. Але у підсумку попит реалізується через витрати, які здійснюються економічними суб’єктами на закупівлю бажаної кіл ькості товарів і послуг. Тому важливе значення для макроекономічного аналізу має визначення рівноважного ВВП на базі сукупних витрат. Особливість такого підходу до визначення рівноважного ВВП полягає в тому, що він спирається на припущення про незмінність цін. Тому будь - які н о мінальні зміни в економіці дорівнюють реальним змінам. Сукупні витрати — це витрати резидентів і нерезидентів, спрямовані на закупівлю вітчизняних товарів і послуг. Можл и вість забезпечення рівноваги між ВВП і сукупними витратами виплив ає із того, що ВВП, з одного боку, є доходом розподіл ь чий метод, з іншого — витратами, спрямованими на закупівлю товарів і послуг метод кінцевого використання. Але для прав и ль ного розуміння рівноважного ВВП слід розрізняти 60 заплановані та фактичні суку пні витрати. Заплановані сукупні витрати є грош о вим еквівалентом сукупного попиту. Вони дорівнюють сумі витрат, які планують здійснити економічні суб’єкти для купівлі ві т чизняних товарів і послуг. Фактичні сукупні витрати не завжди можуть збігатися із запл а нованими. У повному вигляді заплановані сукупні витрати складаються із запланованих витрат на приватне споживання та інвестування, на державні закупівлі та чистий експорт: ( 1 .1) де Е — заплановані сукупні витрати. Але на даному ета пі нами розглядається приватна закрита економіка. У такій спрощеній економіці заплановані сукупні витрати включають лише заплановані витрати на приватне споживання та і н вестування: ( 1 .2) Визначення рівноважного ВВП на базі запланова них сукупних витрат спирається на два методи: витрати — випуск і вилучення — ін’єкції. Перший метод розглядає рівноважний ВВП як такий обсяг виробленої продукції, який дорівнює запланованим с у купним витратам, спрямованим на його закупівлю. За другим методо м рівноважний ВВП визначається на базі тотожності між умовами його розподілу та умовами формування запланованих витрат на його закупівлю. Метод «витрати — випуск» Спираючись на спрощену економіку, рівноважний ВВП за методом «витрати — випуск» можна визначити з а такою фо р мулою: ( 1 .3) Але в окремі проміжки часу вироблений економікою ВВП, як правило, відхиляється від запланованих сукупних витрат. Це ві д бувається тому, що плани підприємств щодо обсягів виробництва продукції не збігаються з п ланами покупців цієї продукції. Щоб розкрити умови, за яких вироблений ВВП дорівнює запланованим сукупним витратами або відхиляється від них, розглянемо числ о вий приклад. Хай автономне споживання дорівнює 50 млрд грн, а гр а нична сх ильність до споживання  c  дорівнює 0,6. Якщо врахувати, що в нашій спрощеній економіці DI = Y , то кейнсіанську фу н к цію споживання можна записати так: ( 1 .4) До цього додамо також ще один компонент запланованих с у купних витрат — інв естиції, які у нашому прикладі є автономними, тобто не залежать від ВВП. У числовому прикладі вони становлять 30 млрд грн. Тоді заплановані сукупні витрати визнач а тимуться за формулою: млрд грн. ( 1 .5) Тепер припустимо, що підприємс тва запланували виробити ВВП на суму 210 млрд грн, сподіваючись продати його в повному обсязі. Але насправді покупці запланували спрямувати на закупівлю товарів і послуг лише 206 млрд грн своїх платіжних р е сурсів. Це випливає із формули  1 .5): млрд грн. Отже, плани підприємств і плани покупців не збіглися: під п риємства виробили продукції на 4 млрд грн більше, ніж та її кількість, яка викуплена. Це примусить підприємства здійснити н е бажане збільшення товарних запасів, тобто понести в имушені витрати на суму 4 млрд грн. По суті, ці витрати спрямовані на те, щоб закупити в себе свою продукцію на суму 4 млрд грн. Звідси стає зрозумілою відмінність фактичних сукупних витрат від їх запланованої величини. Фактичні сукупні витрати — це заплан о вані сукупні витрати плюс непередбачені витрати на закупів - лю товарних запасів. У наведеному прикладі вони становлять 210 млрд грн. Б удь - яка зміна величини товарних запасів поповнення або скорочення враховується як інвестиції. Але якщо інвестиції в осн овний капітал і житлове будівництво є запланованими, 61 то інвестиції у непередбачені зміни товарних запасів є не запланованими, а вимушеними. Це дає підстави визн а чити фактичні сукупні витрати за такою формулою: ( 1 .6) де — фактичні сукупні витрати; — незаплановані інвест и ції в товарні запаси. У процесі економічного кругообігу ВВП, як правило, не збіг а ється із запланованими сукупними витрати. Якщо Y  E , то це означає, що економіка виробля є продукції більше, ніж цього в и магає сукупний попит. Така ситуація свідчить про виникнення перевиробництва, яке супроводжується вимушеним приростом товарних запасів і незапланованим збільшенням інвестицій у т о варні запаси . За цих у мов у підприємств з’являється мотивація скорочувати обсяг виробництва до рівня попиту, що пор о джує тенденцію до відновлення рівноваги між ВВП і запланов а ними сукупними витратами ( Y = E ) . Якщо, навпаки, Y  E , то така ситуація свідчить про вини к нення недови робництва, яке супроводжується вимушеним скороченням товарних запасів і незапланованим зменшенням інвест и цій у товарні запаси . Це спонукає підприємства збіль шувати обсяг виробництва до рівня попиту, завдяки чому породжується тенден ція до відновлення рівноваги між ВВП і заплан о ваними сукупними витратами. В обох випадках, коли спостерігається нерівновага між ВВП і запланованими сукупними витратами, незаплановані інвестиції в товарні запаси виконують балансуючу роль в економіці. Завдяк и незапланованим інвестиційним витратам в товарні запаси фактичні с у купні витрати завжди дорівнюють ВВП: ( 1 .7) В умовах нерівноважного ВВП  Y  E  незаплановані інвест и ції у товарні запаси більші або менші нуля  I   0. За умов рів н о важного ВВП незаплановані інвестиції в товарні запаси відсутні, тобто якщо Y = E , то I  = 0. Графічну інтерпретацію рівноважного ВВП, визначеного за методом «витрати — випуск», наведено на рис. 1 .1. Рис. 1 .1. Модель «кейнсіанс ький хрест» Графічна модель рис. 1 .1 називається «кейнсіанський хрест» і спирається на умови нашого числового прикладу. На горизонтальній осі графіка вимірюється ВВП, а на вертикальній — з а плановані сукупні витрати. Бісектриса показує всі точки, в яких фактичні і заплановані сукупні витрати збігаються і забезпеч у ється рівноважний ВВП. Лінія E  — це лінія фактичних сукупних витрат, які можуть дорівнювати запланованій величині або відхил я тися від неї у той чи той бік. Згідно з умовами рис. 1 .1 рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн і забезпечується в точці T 0 . У цій точці лінія фактичних сукупних витрат перетинається з бісектрисою, а заплановані сукупні витр а ти дорівнюють виробленому ВВП. Щоб в цьому переконатися, 62 скористаємося рівнянням  1 .5, в якому Y = 2 00 млрд грн. Звідси визначається величина запланованих суку п них витрат: Отже, рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн, а точка T 0 є єдиною точкою, в якій забезпечується економічна рівновага. Я к що обсяг виробленого ВВП збільшиться до 2 10 млрд грн, то, як ми зазначали, заплановані сукупні витрати дорівнюватимуть 206 млрд грн, а перевиробництво становитиме 4 млрд грн. За т а ких умов товари виробляються швидше, ніж продаються, що створює надмірні товарні запаси і викликає незаплановане збіл ь шення інвестицій у товарні запаси. У відповідь на це підприємства почнуть скорочувати обсяги свого виробництва і за рахунок цього спрямовувати економіку до виробництва рівноважного ВВП. На рис. 1 .1 розглядається і протилежна ситуація, коли обсяг в и роблено го ВВП зменшився до 190 млрд грн, а породжені ним з а плановані сукупні витрати — до 194 млрд грн. У такому випадку в економіці виникло недовиробництво продукції на 4 млрд. грн. За таких умов товари продаються швидше, ніж виробляються, що виснажує товарні за паси. Реагуючи на цю ситуацію, підприємства зб і льшуватимуть обсяги виробництва своєї продукції і завдяки цьому спрямовуватимуть економіку до виробництва рівнов а жного ВВП. Метод «вилучення — ін’єкції» Щоб зрозуміти сутність методу «вилучення — ін’єкції», с лід враховувати, що джерелом сукупних витрат є дохід від реалізації ВВП. Але в процесі перетворення сукупного доходу в сукупні витрати в економіці постійно відбуваються два протилежних явища: з одного боку, вилучення, які зменшують витрати в економ і ці, з і ншого — ін’єкції, які збільшують ці витрати. У загальному форматі вилучення — це такі форми розподілу поточного ВВП, які не спрямовуються на його закупівлю. Ін’єкції — це такі форми витрат, які не індуковані поточним ВВП, але спрямовуються на його закупівл ю. Якщо розглядати економіку в цілому, то в ній вилучення відбуваються у формі податків, за о щаджень та імпорту, а ін’єкції здійснюються у формі державних закупівель, інвестицій та експорту. Рівновага в економіці забе з печується лише за умов, коли сума вилуч ень дорівнює сумі ін’єкцій: У спрощеній економіці, якою є приватна закрита економіка, вилучення суперечить приватним заощадженням, а ін’єкції — приватним інвестиціям. Це означає, що рівноважний ВВП дос я гається лише за умов, якщо S = I . При цьому І — це заплановані інвестиції, які є складовим елементом запланованих сукупних витрат. Визначення рівноважного ВВП за методом «вилучення — ін’єкції» не суперечить його визначенню за методом «витрати — в и пуск». Це пояснюється тим, що рівновага між заощадженнями та запланованими інвестиціями є лише іншим відображенням р і вноваги між запланованими сукупними витратами і ВВП. Якщо за методом «витрати — випуск» рівновага в економіці визначається за фо р мулою Y = C + I , то Y – C = I . Оскільки Y – C = S , то S = I . Крім запланованих інвестицій, як ми уже знаємо, можуть в и никати незаплановані інвестиції у товарні запаси. Фактичні інв е стиції, як правило, відхиляються від запланованих. Але вони завжди врівноважуються із заощадженнями за рахунок незапл а нованих ін вестицій: ( 1 .8) Права частина рівняння 1 .8 відображує фактичні інвестиції, які дорівнюють сумі запланованих і незапланованих інвестицій. Отже, незаплановані інвестиції є вирівнювальним елементом, за рахунок якого фактичні інвестиц ії завжди врівноважуються із заощадженнями. Такий висновок кореспондується з методом «в и трати — випуск», згідно з яким фактичні сукупні витрати завжди врівноважуються з ВВП за рахунок незапланованих інвестицій. 63 У нашому числовому прикладі заплановані інвес тиції є ст а лою величиною, 30 млрд грн, яка не залежить від ВВП. На пр о тивагу їм заощадження змінюються, оскільки є тією частиною доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання. Враховуючи функцію споживання, яку відображує рівняння 9.4, заощадження можна визн а чити за формулою: ( 1 .9) Попередньо було встановлено, що рівноважний ВВП дорі в нює 200 млрд грн. Тому, підст авивши цю величину у рівняння  1 .9 з а мість Y , отримаємо величину заощаджень: О тже, заощадження дорівнюють 30 млрд грн. Таку саму суму становлять і заплановані інвестиції. Це дає підстави стверджув а ти, що рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн, оскільки лише за такого обсягу ВВП вилучення у формі заощаджень дорівнюють ін’єкціям у форм і запланованих інвестицій. В усіх інших випадках рівновага між заощадженнями та запланованими інвест и ціями порушується. Наприклад, якщо ВВП дорівнює 210 млрд грн, то заощадже н ня становитимуть 34 млрд грн: , а якщо ВВП дорівнює 190 мл рд грн, то вони становитимуть 26 млрд грн.: Нагадаємо, що заощадження є функцією ВВП, а заплановані інвестиції — елементом запланованих сукупних витрат. Тому перевищення заощаджень над запланованими інвестиціями показує, що ВВП на т аку саму суму перевищує заплановані сукупні витр а ти: І навпаки, якщо заощадження менші за заплановані інвестиції, то це означає, що на таку саму суму ВВП менші за заплановані сук у пні витрати: Але якщо заощадж ення врівноважуються із запланованими і н вестиціями, то ВВП дорівнює запланованим сукупним витр а там: Визначення рівноважного ВВП за методом «вилучення — ін’єкції» можна подати графічно рис. 9.2). Рис 1 .2. Модель рівноважного ВВП, визначеного за методом «вилучення — ін’єкції» На рис. 1 .2 лінія запланованих інвестицій  І  є горизонтал ь ною, тобто відповідає припущенню, що інвестиційні плани під п риємств не залежать від поточного ВВП. Лінія заощаджень  S  має д одатний нахил і відображує пряму залежність заощаджень від поточного ВВП. Згідно з наведеним рисунком рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн, оскільки лише в 64 цьому випадку заощадження дор і внюють запланованим інвестиціям, на що вказує перетин їхніх ліній у т очці T 0 . За інших рівнів ВВП рівновага між заощадже н нями та інвестиціями порушується. Так, коли ВВП дорівнює 210 млрд грн, заощадження перевищують заплановані інвестиції на 4 млрд грн. Але на цю суму вони врівноважуються з фактичними інвестиціями за рахуно к незапланованих інвестицій в зб і льшення товарних запасів. Якщо ВВП дорівнює 190 млрд грн, з а ощадження менш за заплановані інвестиції на 4 млрд грн. На цю суму вони врівноважуються з фактичними інвестиціями за рахунок незапланованих інвестицій у скорочення товарних зап а сів. 2. Мультиплікатор витрат Спираючись на методи визначення рівноважного ВВП, ми встановили, що його обсяг залежить від величини запланованих сукупних витрат. Чим більші заплановані сукупні витрати, тим більшим є рівноважний ВВП. Тепер нас тала черга дати відповідь на принципове питання: як змінюється обсяг рівноважного ВВП у разі зміни величини запланованих сукупних витрат? Відповідь, здавалося б, проста. Оскільки в рівноважному стані ВВП дорівнює запланованим сукупним витратам, то збільшен ня цих витрат на 1 грн має втілюватися у збільшення рівноважного ВВП також на 1 грн. Але це не так. Макроекономічна теорія стверджує, що зміна будь - якого компонента запланованих сук у п них витрат на 1 грн, як правило, спричинює зміну рівноважного ВВП більш як на 1 грн. Отже, між зміною запланованих сукупних витрат і зміною рівноважного ВВП існує не проста, а помн о жена залежність. Така залежність вимірюється за допомогою муль типлікатора в и трат. Сутність і кількісна визначеність мультиплікатора витрат Мультип лікатор витрат належать до ключових категорій ма к роекономічної теорії. Але щоб розкрити його зміст слід поперед ньо розглянути зв’язок між рівноважним ВВП і окремими ко м понентами запланованих сукупних витрат. Нагадаємо, що в нашій спрощеній економіці рівно важним є ВВП, обсяг якого дорівнює сумі запланованих витрат на спож и вання та інвестування, тобто Y = C + I . У наведеному рівнянні окремі компоненти запланованих сукупних витрат мають неоднаковий зв’язок із рівноважним ВВП. Залежно від цього слід розрі з няти витрати індуційовані та автономні. В загальному контексті термін «індуційовані» використов у ється для позначення тих змінних, які в рамках певної моделі змінюються залежно від зміни незалежної змінної. Термін «автономні» — навпаки, для позначення тих з мінних, які в межах д а ної моделі не залежать від незалежної змінної. В моделі рівноважного ВВП серед компонентів запланованих сукупних витрат індуційованими є витрати на споживання. Це пояснюється тим, що вони змінюються в разі зміни доходу відп о відно до г раничної схильності до споживання, тобто  C = c   Y . З метою спрощення аналізу до автономних витрат цієї моделі ми відносимо лише заплановані інвестиції. Насправді ж до складу автономних витрат відносяться всі елементи сукупних витрат, які не залежать від поточного доходу, в тому числі споживання, і н вестиції, державні закупівлі та чистий ек с порт. Позначимо автономні витрати символом . Оскільки у нашій моделі автономними витратами є заплановані інвестиції, то , Якщо а , то зміну рівноважн о го ВВП можна визначити за формулою ( 1 .10) Розв’язавши рівняння відносно ВВП, отримаємо ( 1 .11) У рівнянні 9. 11 коефіцієнт 1 / 1 – c  є мультиплікатором в и трат. У широкому розумінні термін «мультиплікатор» означає примноження, яке визначає, на скільки одиниць 65 змінюється н а слідок залежна змінна, якщо його причина незалежна змінна змінюється на одиницю. В еко номічну теорію поняття «мульти п лікатор витрат» було введено англійським економістом Каном 1931 р.. Кан помітив, що збільшення державних видатків на громадські роботи викликає примножене збільшення обсягу в и робництва і підвищення рівня зайнятості. Згодом теорію мультиплікатора витрат розвинув Кейнс у науковій праці «Загальна те о рія зайнятості, процента і грошей». Спираючись на рівняння  1 .11, можна зробити два визначе н ня. По - перше, мультиплікатор витрат — це число, на яке потрібно помножити зміну автономн их витрат, щоб визначити зміну р і вноважного ВВП. По - друге, мультиплікатор витрат відображує відношення між зміною рівноважного ВВП і зміною автономних витрат. Виходячи з формули  1 .11, це можна записати так: ( 1 .12) Позначимо мульти плікатор витрат символом m e і запишемо його формулу: ( 1 .13) Звідси приріст рівноважного ВВП можна визначити за спр о щеною формулою: ( 1 .14) Із формули 9.13 видно, що мультиплікатор витрат перебуває в прямій з алежності від граничної схильності до споживання  с ) і в оберненій від граничної схильності до заощаджень 1 – с . Пригадаємо, що 1 – c = s . Якщо c  0,5, то s  0,5, а m e = 2(1 : 0,5; якщо c  0,75, то s  0,25, а m e = 4(1 : 0,25 і т. д. Врахуємо, що г ранична схильність до споживання, як правило, менша за одиницю. Тому мультиплікатор витрат, як правило, більший за од и ницю. Це означає, що приріст автономних витрат на 1 грн спричинює приріст рівнов а жного ВВП більше, ніж на 1 грн. Механізм мультиплікації автономних витрат Постає питання: завдяки чому приріст автономних витрат має здатність мультиплікативно помножено збільшувати рівноважний ВВП? Для отримання відповіді на це питання розглянемо такий числовий приклад. Нехай в нашому прикладі гранична сх и ль ність до споживання дорівнює 0,75, а гранична схильність до заощаджень — 0,25. За таких умов з кожної гривні наявного доходу, який отримують домогосподарства, 0,75 грн спрямовується на сп о живання, а решта — 0,25 грн — заощаджується. Щоб розкрити механізм д ії мультиплікатора витрат, скорист а ємося табл. 9.1, в якій припустимо, що зміни в економіці були з а початковані збільшенням запланованих інвестицій на 100 млн грн. У таблиці цей результат відображує перший цикл економічного кругообігу. В процесі другого цик лу збільшення інвестиційний витрат викличе в галузях, що виробляють інвестиційні тов а ри, приріст доходу на 100 млн грн. Виходячи з того, що c  0,75, працівники цих галузей збільшать споживчі витрати на 75 млн грн 100  0,75. У процесі третього циклу збі льшення працівниками галузей інвестиційного комплексу споживчих вит рат викличе зростання доходу на 75 млн грн у галузях, що вир о б ляють споживчі товари та послуги. Тому працівники цих галузей збільшать споживчі витрати на 56,25 млн грн 75  0,75. І таки м чином цикл за циклом, як це показано в табл. 1 .1. Таблиця 1 .1 МУЛЬТИПЛІКАТИВНИЙ ВПЛИВ ІНВЕСТИЦІЙ НА ДОХІД млн грн Цикл Приріст доходу Приріст витрат I 100,00 II 100,00 75,00 III 75,00 56,25 . . . 66 . . . . . . Усього для невизначеної кількості ци к лів 400,00 400,00 Наведений в табл. 9.1 ланцюг перетворень приросту витрат у приріст доходу, а приросту доходу в приріст витрат відбувається у формі нескінченно спадної геометричної прогресії. Проте цей ланцюг має межу, оскільки з кожним циклом прирістні вел ичини зменшуються. Якщо скласти рядки, наведені в табл. 9.1, для невизначеної кількості циклів економічного кругообігу, то у підс у мку отримаємо приріст доходу і запланованих сукупних витрат на суму 400 млн грн. Отже, збільшення запланованих інвестицій на 1 00 млн грн викликало збільшення запланованих сукупних витрат і рівноважного ВВП у чотири рази. Це означає, що мульти п лікатор витрат дорівнює 4. Висновки, зроблені на базі табл. 1 .1, мають математичне о б ґрунтування. Виразимо алгебраїчно зміни, що відбувають ся в межах кожного циклу: I цикл — збільшення запланованих інвестиції   I . II цикл — приріст споживання  c   I . III цикл — приріст споживання  c 2   I і т. д. Підсумовуючи, запишемо формулу суми нескінченно спадної геометричної прогресії: ( 1 .15) Поділимо обидві частини рівняння 9.15 на  I : ( 1 .16) Тепер помножимо обидві частини рівняння 9.16 на с : ( 1 .17) Якщо від рівняння 9.17 відняти рівняння 9.16, то отрима є мо: ( 1 .18) Звідси випливає вже відома формула мультиплікатора в и трат: Оскільки c  0,75, то мультиплікатор витрат дорівнює 4, а з а плановані сукупні витрати і рівноважний ВВП — 400 млн грн 100  4. Отже, дані, наведені в та бл. 1 .1, підтверджуються м а тематично. Враховуючи результати аналізу, здійсненого на базі числового прикладу, відповімо на поставлене вище питання, завдяки чому приріст автономних витрат спричинює мультиплікативний пр и ріст рівноважного ВВП? Це зумовлюється тим, що збільшення автономних витрат породжує в економіці нескінченно спадний ланцюг індуційованих витрат на споживання. Завдяки здатності автономних витрат генерувати індуційовані витрати приріст запланованих сукупних витрат перевищує приріст автономних в и трат на суму приросту індуційованих витрат. У розглядуваному числовому прикладі автономними витратами є заплановані інвестиції, а індуційованими — витрати на спожива н ня. Тому збільшення запланованих сукупних витрат на 400 млн грн дорівнює приросту заплано ваних інвестицій на 100 млн грн плюс приріст індуційованих споживчих витрат на 300 млн грн. Отже, ефект мультиплікатора — це сума індуційованих витрат. Якщо б не діяв ефект мультиплікатора, то приріст запланованих інвест и цій на 100 млн грн спричиняв би при ріст запланованих сукупних витрат і рівноважного ВВП також на 100 млн грн. Графічну інтерпретацію ефекту мультиплікатора витрат под а но за допомогою моделі «кейнсіанський хрест» рис. 9.3. 67 На рис. 1 .3 початково рівноважний ВВП становить Y 1 , авт о номні витра ти дорівнюють . Звідси заплановані сукупні витр а ти дорівнюють сумі автономних та індуційованих витрат: На рисунку цю ситуацію відображає крива E 1 . Тепер припуст и мо, що автономні витрати збільшилися від до . Це мультиплікативно збільшить заплановані сукупні в и трати, що перемістить їх криву вгору в положення E 2 . Більшій величині запланованих сукупних витрат відповідає більший р і вень рівноважного ВВП, який дорівнює Y 2 , а заплановані сукупні витрати визначатимуться за формулою: . Їх збільшення відбулося передусім за рахунок приросту авт о номних витрат  ). На рис. 9.3 приріст автономних витрат відображується відстанню по верти калі між л і ніями E 1 та E 2 . Крім приросту автономних витрат відбувся приріс індуцій о ваних витрат від с  Y 1 до с  Y 2 . Отже, збільшення запланованих сукупних витрат визначається так: На таку саму величину зріс рівноважний ВВП. Тому в ідрізок E 1 E 2 на вертикальній осі графіка дорівнює відрізку Y 1 Y 2. на його горизонтальній осі. Оскільки , то мультиплікатор витрат, який є відношенням , більший за одиницю. Це означає т а кож, що відрізок Y 1 Y 2 д орівнює добутку відстані по вертикалі між кривими E 1 та E 2 на мультиплікатор витрат, тобто Рис. 1 .3. Ефект мультиплікатора Ще раз звернемо увагу на те, що пряма залежність мультипл і катора витрат від грани чної схильності до споживання свідчить про його обернену залежність від граничної схильності до заощ а джень. Тому, враховуючи, що 1 – c = s , трансформуємо формулу  1 .13 таким чином: . ( 1 .19) Формула 9.19 дає підстави зробити виснов ок, що мультипл і катор витрат залежить від рівня вилучень з економічного круго о бігу. Мультиплікатор витрат, який визна чається за формулами 1.13 і 1 .19) , називається простим, оскільки він враховує лише один канал вилучень — заощадження. Але, як відомо ди в. пі д розд. 9.1, до вилучень з економічного кругообігу входять також податки та імпорт. Мультиплікатор витрат, який враховує всі в и лучення заощадження, податки, імпорт, називається складним. У подальшому в міру розширення об’єкта макроекономіки від прив атної закритої економіки до відкритої економіки ми будемо нарощувати кількість вилучень і ускладнювати мультиплікатор витрат. 68 2 . Сукупні витрати і потенційний ВВП Згідно з кейнсіанською теорією рівновага в економіці може забезпечуватися за умов як повної , так і неповної зайнятості. Такі умови залежать від співвідношення між запланованими су купними витрати і сукупними витратами, необхідними для закупівлі потенційного ВВП, тобто потенційно необхідними с у купними витратами. Від цього співвідношення залежить розбіжність між рівноважним ВВП і потенційним ВВП, а також інфл я ція. Ідеальним є варіант, коли заплановані сукупні витрати дорі в нюють потенційному ВВП. Тоді в економіці досягається короткострокова і довгострокова рівновага та забезпечується повна з а йнятіст ь. Але, як правило, запланованих сукупних витрат або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними щодо закупівлі потенційного ВВП. Залежно від цього в економіці виникають різні наслідки. Мультиплікатор може бути простим і складним п овним. Простий мультиплікатор – відображає вилучення коштів на заощадження. Складний мультиплікатор отримується з урахуванням усіх вилучень: податків, імпорту, заощаджень. Рівновага в економіці може забезпечуватися за різних умов при повній або неповній зайнятості, на інфляційній або безінфляційній основі, які залежать від співвідношення між сукупними витратами і потенційним обсягом виробництва ВВП. Величина, на яку сукупні витрати СВ менші ВВП при повній зайнятості, називають рецесійним розривом , то му що дефіцит витрат призведе до скорочення ділової активності. Рецесійний розрив представлен на рис. 2 .1. Рис. 2 .1. Р ецесійний розрив Це означає, що в економіці спостерігається дефіцит сукупних витрат, тобто обсяг витрат є недостатнім для того, щоб по вністю використовувати наявні потужності, що характеризує економіку в стані неповної зайнятості. Величину, на яку сукупні витрати більші ВВП при повній зайнятості, називають - інфляційним розривом . Інфляційний розрив представлен на рис. 2 .2. 69 Рис. 2 .2 . Інфляційний розрив Зростання сукупних витрат СВ 2 сукупного попиту не супроводжується адекватним зростанням виробництва сукупної пропозиції, тому виникає інфляційний розрив. В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, підприємства не можуть шви дко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням обсягів виробництва. Для цього потрібен певний час. Тому наслідком є зростання цін, тобто інфляція. 1. Рівноважний ВВП забезпечується тоді, коли загальна кіл ь кість виробленої продукції ВВП дорівнює загальній кількості продукції, яку економіка має намір купити. Згідно з моделлю AD – AS рівноважний ВВП є таким обсягом виробленої проду к ції, який за даних цін урівноважується із сукупним попитом. Але у підсумку, попит реалізується через витра ти. Тому важл и ве значення має визначення рівноважного ВВП на базі сукупних витрат за припущення, що ціни не змінюються. При цьому в о с нові визначення рівноважного ВВП лежать не фактичні, а заплановані сукупні витрати, які є грошовим еквівалентом суку п ного попиту. 2. Згідно з методом «витрати — випуск» рівноважний ВВП є таким обсягом виробленої продукції, який дорівнює запланованим сукупним витратами. Якщо ВВП більше запланованих сук у п них витрат, то це свідчить про виникнення перевиробницт - ва, яке супровод жується незапланованим збільшенням інвест и цій у товарні запаси, що спонукає підприємства скорочувати ВВП до рівноважного обсягу. Якщо ВВП менше запланованих сукупних витрат, то це є ознакою недовиробництва, яке супр о воджується незапланованим зменшенням інв естицій у товарні запаси, що спонукає підприємства збільшувати ВВП до рівноважного обс я гу. 3. Згідно з методом «вилучення — ін’єкції» рівноважним є т а кий ВВП, який у процесі розподілу породжує вилучення із сук у п них витрат, що врівноважуються з ін’єкціями в сукупні витрати. У спрощеній економіці вилученнями є заощадження, а ін’єкція ми — інвестиції. Тому рівноважний ВВП забезпечується тоді, коли заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям. Будь - які відхилення фактичних інвестицій від заощаджень свідчать про виникнення незапланованих інвестицій у товарні запаси, які спонукають підприємства змінювати обсяг виробництва в напр я мі до рівноважного ВВП. 4. Між запланованими автономними витратами і рівноважним ВВП існує не проста, а помножена залежність, яка вим ірюється мультиплікатором витрат. Він показує, на скільки одиниць зм і нюється ВВП у разі зміни автономних витрат на одиницю. Щоб розкрити залежність між ВВП та автономними витратами, слід врахувати відмінність між автономними та індуційованими в и тратами у с кладі запланованих сукупних витрат. До автономних належать витрати, які не залежать від доходу; до індуційованих — витрати, що змінюються внаслідок зміни дох о ду. 5. У моделі рівноважного ВВП спрощеної економіки індуц і йованими є витрати на споживання. Звідс и випливає такий алгоритм: приріст автономних витрат на адекватну величину збіл ь шує дохід, що породжує індуційовані витрати на споживання, які, у свою 70 чергу, збільшують дохід. Завдяки цьому дохід збіл ь шується на величину, що перевищує приріст автономних ви трат. Величина цього пер е вищення є ефектом мультиплікатора. 6. У спрощеній економіці мультиплікатор витрат перебуває в прямій залежності від граничної схильності до споживання і в оберненій — від граничної схильності до заощаджень. Оскільки гранична схильн ість до заощаджень менша за одиницю, то мул ь типлікатор витрат більший за одиницю. Це означає, що приріст автономних витрат на 1 грн спричинює приріст рівноважного ВВП б і льше ніж на 1 грн. 7. Згідно з кейнсіанською теорією рівновага в економіці з а безпечуєть ся за умов як повної, так і неповної зайнятості. Ці умови залежать від співвідношення між запланованими сукупн и ми витратами і потенційно необхідними сукупними витратами, тобто витратами, необхідними для закупівлі потенційного ВВП. Від цього співвідношення залежить розбіжність між рівноважним ВВП і потенційним ВВП, а також інфляція. 8. Якщо заплановані сукупні витрати менші за потенційно н е обхідну величину, то фактично рівноважний ВВП менший за п о тенційно рівноважний ВВП. Таке явище називається рецесійним ро зривом. Кількісно рецесійний розрив — це така величина, на яку заплановані автономні витрати менші за потенційно необхі д ні автономні витрати. Розрив називається рецесійним тому, що він викликає в економіці рецесію, тобто скорочення обсягу виробн и цтва відно сно потенційного ВВП. 9. Якщо заплановані сукупні витрати є надмірними порівняно з потенційно необхідними сукупними витратами, то фактично р і вноважний ВВП номінально перевищує потенційно рівноважний ВВП за рахунок інфляції. Таке явище називається інфляційн им розривом. Кількісно інфляційний розрив є такою величиною, на яку заплановані автономні витрати перевищують потенційно н е обхідні автономні витрати. Такий розрив називається інфляційним тому, що в умовах повної зайнятості він повністю трансфо р мується у зр остання цін і не збільшує обсяг виробництва. В еконо міці з надмірною зайнятістю може виникати інфл я ційно - експан сійний розрив. За таких умов фактично рівноважний ВВП перевищує потенційно рівноважний ВВП як інфляційно, так і ре а льно. 71 Тема 10. Економічна динаміка План лекції 1. Поняття економічного зростання, його вимір. 2. Економічне зростання і крива виробничих можливостей. 3. Фактори економічного зростання. 4. Протиріччя економічного зростання. 5. Моделі економічного зростання. Література: Основна: 1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. 2 - е изд., перераб. и доп. / под общ. ред. А.В. Сидоровича. – М.: МГУ, «Дело и сервис», 1999. – 416 с. 2. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. пос. - К: Атіка, 2002. 3. Базилевич В., Баластри к Л. Макроекономіка. Підручник. К.: «Атіка», 2006. 4. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с. – Класичний університетський підручник. 5. Бережний В.М., Кушнір В.С., Сухомл ин Л.Є. Історія економічних вчень. Макроекономіка. – Харків: Еспада, 2007. – 320 с. 6. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. – К.: Знання, КОО, 2002. – 318 с. 7. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроекономіка: тренінг - курс: Навч. посіб. — К: Зна ння, 2007. — 235 с. — Вища освіта XXI століття. 8. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. – СПб: Питер, 2006. 9. Долан Э. И др. Деньги, банковское дело и денежно - кредитная политика./ Пер с англ. – СПб: Санкт - Петербург Оркестр, 1994. – 496 с. 10. Економічн а теорія. Посібник вищої школи. Воробйов Є.М., Гри ц енко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М. / Під заг.ред. Воробйова Є.М. – Харків - Київ, 2001. – 704 с. 11. Економічна теорія: Політекономія, Мікроекономіка, Макроекономіка. Навчальний посібник. / Під ред. Л.В . Білецької, О.В. Білецького, В.І. Савича. К., 2005. 12. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Макроэкономика: Учебник. – К.: О - во „Знання", КОО, 2004. 13. Ивашковский С.Н. Макроэкономика. Учебник. – М.: Дело, 2002. – 472 с. 14. Кидуэлл Д.С., Петерсон Р.Л., Блэкуэлл Д.У. Финанс овые институты, рынки и деньги. – СПб.: Питер, 2000. – 752 с. 15. Кривцов О.С., Бережний В.М., Онегіна В.М. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник. Х.: Факт, 2003. – 199 с. 16. Кру ш П.В., Тульчинська С. О . Основи макроекономіки: Матеріали д ля вивчення курсу та підготовки до практичних занять. – К.: Політехніка, 2004. 17. Кулішов В.В. Макроекономіка: основи теорії і практикум. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – Львів: „Магнолія плюс”, 2004. – 256 с. 18. Курс экономической тео рии: Общие основы экономической теории, микроэкономика, макроэкономика: Учебное пособие / Под ред. А.В.Сидоровича. – М.: МГУ, Дис, 2005. 19. Майбурт Е.М. Введение в историю экономической мысли. – М.: Дело, 1996г. – 647 с. 20. Макконелл К., Брю М. Экономикс: принци пы, проблемы, политика. В 2 - х томах. / Пер. с англ. – М.: Республика, 1992. – 784 с. 21. Международные экономические отношения / Под ред. Л.Е.Стровского. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2003. – 461 с. 22. Менкью Н.Г. Макроэкономика. / Пер. с англ. – М.: МГУ, 1994. – 736 с. 72 23. Мирова я экономика: Учебник / Под ред. проф. А.С.Булатов. – М.: Юристъ, 2002. – 734 с. 24. Мишкин Ф. Экономическая теория денег, банковского дела и финансовых рынков: Учеб. пособие для вузов. — М.: Аспект - Пресс, 1999. 25. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник у 2 - х ч. / За заг. ред. С. Будаговської. – К . : Основи, 2001. 26. Моторін Р.М., Моторина Г.М. Система національних рахунків. – К.: КНЕУ, 2001. – 336 с. 27. Отрошко О.В. Основи економічної теорії. Макроекономічний аспект. Навчальний посібник. К.: Знання, 2006. 28. Панчишин С. М акроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 616 с. 29. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін. За ред. В.М. Гейця. – К.: Вища шк.., 2003. – 591 с. 30. Радіонова І. Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К.: Таксон, 2004. 31. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні // За ред.. Б.Є Кваснюка. – Київ, Харків. 2003. – 423 с. 32. Са кс Дж. Ларен Ф. Макроэкономика. Глобальный подход. – М.: Дело, 1996. – 456 с. 33. Солонінко К. С Макроекономіка: Навч. пос. для студентів спец., вищих навч. закладів. - К.: ЦУЛ, 2002. 34. Старченко В. Д. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Вид - во Європ. ун - ту, 2002. 35. Тарасевич Л.С., Гальперин ВМ. , Гребенников ПМ. , Леуский А.И. Макроэкономика: Учебник. — 3 - е изд., перераб. и доп. — СПб.: СПбГУЭФ, 1999. 36. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика / Пер. с англ. – М.: Дело, 1993. – 864 с. 37. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с. 38. Экономика. Учебник. / Под ред. Булатова А.С . – М.: 2002 . – 605 с. 39. Экономика. Учебное пособие. / Под ред. Э.А. Кузнецова. Х.: « Одиссей » , 2006. 40. Экономическая теория / Под общ. ред. В.И. Видяпина и др. – М.: ИНФРА – М, 2003. – 714 с. Додаткова література представлена в списку рекомендованої літератур и. Текст лекції 1. Поняття економічного зростання, його вимір Економічне зростання - це основний показник розвитку і добробуту будь - якої країни. Він є однією з головних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зроста ння національного доходу порівняно зі зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні. Розрізняють два поняття: „економічний розвиток ” та „економічне зростання ” . Економічний розвиток - це перехід від одного стану економіки до іншого, к оли у новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, що вже вироблялися раніше, а має місце й виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з минулим періодом. Економічне зростання - це збільше ння обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим, або зростання економічної могутності держави є більш вузьким за змістом порівняно з економічним розвитком. Найважливішими проблемами економічного зростання є: • тенденції та джерела зростання; 73 • з абезпечення його довготермінової стійкості; • наслідки вибраної моделі технологічної політики; • темпи оновлення структури народного господарства; • вимір факторів та результатів зростання. З метою вирішення цих та інших проблем застосовують моделі економічного зростання неокласична модель, неокейнсіанська модель, модель економічного зростання Р. Солоу. Розрізняють два головних: екстенсивний та інтенсивний, а також змішаний типи економічного зростання. Екстенсивний тип економічного зростання - досягається за ра хунок розширення обсягів виробництва, тобто використання більшої кількості виробничих ресурсів: • збільшення чисельності зайнятих; • збільшення обсягу капіталу; • залучення більшої кількості природних ресурсів. Інтенсивний тип економічного зростання – досягаєть ся за рахунок більш досконалого використання економічних ресурсів, тобто: • технологічного прогресу; • рівня освіти та професійної підготовки кадрів; • економії за рахунок зростання масштабу виробництва; • покращання розподілу ресурсів; •також впливають законодавч і, інституційні та інші фактори. Змішаний реальний тип економічного зростання – зростання виробничих потужностей внаслідок збільшення кількості використання факторів виробництва і вдосконалення техніки та технологій. За темпами розрізняють високий та низ ький темпи економічного зростання. Економічне зростання повинно бути також безперервним та пропорційним. Існують такі показники економічного зростання: збільшення обсягів реального ВВП ВНП або ЧНП чи НД; збільшення реального ВВП ВНП або ЧНП чи НД наду шу населення; збільшення реального ВВП ВНП або ЧНП чи НД на одного зайнятого. Економічне зростання вимірюється також річними темпами зростання за формулою: , ( 1. 1) де Т - темп економічного зростання; Y 1 - реальний ВВП ВНП ЧНП а бо НД у поточному році; Y o - реальний ВВП ВНП ЧНП або НД у базовому році. Світова практика свідчить, що нормальні темпи економічного зростання дорівнюють 3 - 5% Отже, збільшення темпів економічного зростання є досить важливим і незаперечним завданням. Для населення дуже бідної країни навіть півпроцентне зниження у темпах зростання може означати недоїдання. Економічне зростання розглядається як важлива економічна мета, оскільки збільшення реального обсягу національного продукту у розрахунках на душу насе лення означає підвищення рівня життя. Економічне зростання має важливіше значення, ніж стабільність. Це пояснюється тим, що саме завдяки такому процесові з'являється більша можливість для вирішення соціально - економічних проблем як у межах держави, так і на міжнародному рівні, підвищується матеріальний добробут та рівень життя населення. 2. Економічне зростання і крива виробничих можливостей Економічне зростання графічно можна передати зміщенням праворуч кривої виробничих можливостей рис. 2 .1). 74 Рис. 2 .1 . Крива виробничих можливостей Кількість наявних ресурсів і рівень розвитку виробничих сил вважаємо незмінними. Крива AD рис. 2 .1) називається межею виробничих можливостей. Будь - яка точка на цій кривій показує максимальну кількість одиниць засобів виробни цтва і предметів споживання, які виробляються при повному й ефективному використанні ресурсів у економіці. Крива виробничих можливостей відображає взаємодію чинників економічного зростання. Якщо усі ресурси вкласти у виробництво засобів виробництва точка А то вироблятимуться тільки засоби виробництва. Якщо усі ресурси вкласти у виробництво предметів споживання, то буде вироблена тільки певна їх кількість точка D ). Будь - які точки на кривій виробничих можливостей показують ефективне використання чинників е кономічного зростання. Коли економіка перебуває у стані, якому відповідає точка F чи будь - яка інша точка нижче кривої виробничих можливостей, то в економіці або є невикористані ресурси, або вони використовуються неефективно. Точка М лежить вище межі виробн ичих можливостей, тому рівень виробництва, який відповідає цій точці, недосяжний при даному рівні розвитку виробничих потужностей. Точки В і С на кривій відповідають різним комбінаціям засобів виробництва та предметів споживання. Пересуваючись уздовж криво ї з точки В у точку С, слід відмовитися від виробництва певної кількості одиниць засобів виробництва для того, щоб виробити додаткову кількість одиниць предметів споживання. Отже, ця модель ілюструє поняття альтернативної вартості . Кількість одиниць товару , якою необхідно пожертвувати заради виробництва однієї додаткової одиниці іншого товару, називають вартістю втрачених можливостей, або альтернативною вартістю . За допомогою даної моделі можна розглянути три основні питання економіки, до яких зводиться про блема вибору: Що виробляти? Як виробляти? Для кого виробляти? При вирішенні цих питань керуються принципом альтернативної вартості. Економічне зростання можна зобразити як переміщення кривої виробничих можливостей праворуч рис. 2 .1), тобто від AD до KN . М ожливість такого переміщення забезпечує приріст кількості та якості ресурсів, а також удосконалення технології. 3. Фактори економічного зростання Темпи економічного зростання, його якість повністю визначаються факторами зростання. Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу. І. Фактори пропозиції 1. Кількість та якість природних ресурсів. Земельні ресурси. Мінеральні ресурси. Рекреаційні ресурси. 75 2. Кількість та я кість трудових ресурсів. Показниками є чисельність працездатного населення та продуктивність праці. Продуктивність праці - це середній виробіток на одного зайнятого за годину. Кількість населення зменшується, збільшується кількість осіб похилого віку, наро дне господарство втрачає кваліфіковані кадри. 3. Обсяг основного капіталу або основних фондів. Показник: Фондовіддача. 4. Нові технології НТІІ. Показником є підвищення ефективності суспільного виробництва. НТП залежить від витрат па наукові дослідження. В идатки бюджету на науку дуже незначні близько — 3%. II . Фактори попиту Для реалізації зростаючого виробничого потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів усіх ресурсів. А це потребує підвищення рівня сукупних витрат, тобт о сукупного попиту. Фактори попиту: споживчий, інвестиційний попит, попит держави та закордону. Сюди також можна віднести непрямі фактори — податковий тиск, ефективність кредитно - банківської системи тощо. III . Фактори розподілу До факторів, які стримують е кономічне зростання, належать:  обмеження з боку сукупного попиту тобто недостатній рівень сукупних витрат;  соціально - політична атмосфера у країні, ресурсні та екологічні обмеження;  державне втручання у справи приватного бізнесу законодавча діяльність де ржави у галузі охорони здоров'я, праці, довкілля. До факторів, які негативно впливають на економічне зростання, належать:  злочинність та корупція;  недобросовісне ставлення до праці;  припинення роботи під час страйків, трудових конфліктів;  несприятливі п огодні умови, тобто все те, що стримує зростання продуктивності праці. Існує також ряд факторів, які мають значний вплив на темпи економічного зростання, але вони майже не піддаються кількісній оцінці, - це забезпечення країни різноманітними природними рес урсами, кількість та якість земельних угідь, кліматичні умови, соціальна, культурна, політична атмосфера, національні традиції, а також міжнародна спеціалізація, зовнішня торгівля тощо. 4. Протиріччя економічного зростання Позитивні наслідки економічного зростання:  економічне зростання дозволяє забезпечити більш високий рівень життя;  дає змогу здійснювати нові програми поліпшення життя бідних верств населення;  впливає на авторитет країни у світі;  полегшує розв'язання проблеми обмеженості ресурсів. Економ ічне зростання є бажаним та позитивним явищем, але воно має і негативні наслідки :  економічне зростання часто призводить до руйнування середовища, у якому мешкають люди;  сприяє дегуманізації особистості;  призводить до перетворення працівників у додаток до м ашини;  зростання ВВП і багатства не вирішують проблему справедливого розподілу цього багатства, тобто проблему бідності;  автоматизація виробництва сприяє різкому скороченню робочих місць і призводить до збільшення безробіття. 76 5. Моделі економічного зрост ання Неокласична модель економічного зростання В основу неокласичної моделі економічного зростання покладено припущення про те, що кожний фактор виробництва „вносить" свою частку у вироблений національний продукт. Основним інструментом неокласичного аналіз у економічного зростання є виробнича функція . Виробнича функція передбачає визначення найбільш доцільних комбінацій різних факторів виробництва для досягнення максимального обсягу продукції. Тому виробнича функція може бути використана як аналітичний інстр умент при плануванні темпів економічного зростання та інших можливих макроекономічних пропозицій. Неокейнсіанська модель мультиплікатора - акселератора Акселератор лат. accelero - прискорюю - це безпосередній зв'язок між зміною попиту і спричиненою ним зна чно більшою зміною інвестицій. У більш широкому плані акселератор відображає співвідношення приросту інвестицій і зумовленого ним приросту національного доходу, готової продукції або споживчого попиту. Акселератор є кількісним вираженням „принципу акселера ції", згідно з яким будь - який приріст чи скорочення доходу, кількості готової продукції або попиту вимагає ще більшого приросту чи скорочення інвестицій. Цей принцип сформулював у 1913 р. французький економіст А. Афтальйон, а у 1919 р. - американський екон оміст Дж. Кларк, повніше він був обґрунтований у працях англійського економіста Дж. Хікса. Модель макроекономічного зростання Р. Харода - Е. Домара В економічній літературі роботу американського економіста Е. Д. Домара ця модель зростання була розроблена наприкінці 40 - х pp .) та модель англійського економіста Р. Ф. Харода розроблена у 1939 р. часто розглядають як одну модель, яку іменують моделлю Харода - Домара, це найпростіші моделі економічного зростання. Модель описує динаміку доходу Y , який є сумою с поживчих С та інвестиційних витрат І. Економіка вважається закритою, тому чистий експорт дорівнює нулю, а державні витрати у моделі не вирізняються. Основними факторами зростання є нагромадження капіталу. Модель економічного зростання Роберта Солоу Ця моде ль була розроблена у 1956 р. Робертом Солоу. Вона дає змогу дослідити, як основні фактори виробництва - праця, капітал, технологічні зміни - впливають на динаміку обсягу виробництва, коли економічна система перебуває у рівно важному, сталому стані. Переваго ю моделі є розмежування цих факторів і поступове дослідження впливу кожного з них на процес довгострокового зростання національного доходу. Основні ознаки моделі: 77 Тема 11. Держава в системі макроекономічного регулювання План лекції 1.Роль держави в рин ковій економіці. 2.Основні положення класичної теорії, кейнсіанська теорія. альтернативні концепції макроекономічного регулювання. 3.Поняття та причини циклічності. Економічні цикли та їх фази. Види та тривалість циклів. 4.Деформація класичного економічног о циклу. Моделі економічних коливань. 5.Стабілізаційна політика держави. 6.Ринок праці. Крива Філліпса. 7.Рівень життя та показники, що його визначають. Крива Лоренца. 8.Бідність та система соціального захисту населення. 9.Сутність фінансів. Фінансова та п одаткова системи. Крива Лаффера. 1 0 .Фіскальна політика держави. 11. Поняття і структура кредитної системи. 12. Банки та банківська система. Небанківські фінансово - кредитні установи. Література: Основна: 1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. 2 - е изд., перераб. и доп. / под общ. ред. А.В. Сидоровича. – М.: МГУ, «Дело и сервис», 1999. – 416 с. 2. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. пос. - К: Атіка, 2002. 3. Базилевич В., Баластрик Л. Макроекономіка. Підручник. К.: «Атіка», 2006. 4. Ба зилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с. – Класичний університетський підручник. 5. Бережний В.М., Кушнір В.С., Сухомлин Л.Є. Історія економічних вчень. Макроекономіка. – Харків: Еспада, 2007. – 320 с. 6. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. – К.: Знання, КОО, 2002. – 318 с. 7. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроекономіка: тренінг - курс: Навч. посіб. — К: Знання, 2007. — 235 с. — Вища освіта XXI століття. 8. Веч канов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. – СПб: Питер, 2006. 9. Долан Э. И др. Деньги, банковское дело и денежно - кредитная политика./ Пер с англ. – СПб: Санкт - Петербург Оркестр, 1994. – 496 с. 10. Економічна теорія. Посібник вищої школи. Воробйов Є.М., Гри ц е нко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М. / Під заг.ред. Воробйова Є.М. – Харків - Київ, 2001. – 704 с. 11. Економічна теорія: Політекономія, Мікроекономіка, Макроекономіка. Навчальний посібник. / Під ред. Л.В. Білецької, О.В. Білецького, В.І. Савича. К., 2005. 12. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Макроэкономика: Учебник. – К.: О - во „Знання", КОО, 2004. 13. Ивашковский С.Н. Макроэкономика. Учебник. – М.: Дело, 2002. – 472 с. 14. Кидуэлл Д.С., Петерсон Р.Л., Блэкуэлл Д.У. Финансовые институты, рынки и деньги. – СПб.: Питер, 2000. – 752 с. 15. Кривцов О.С., Бережний В.М., Онегіна В.М. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник. Х.: Факт, 2003. – 199 с. 16. Кру ш П.В., Тульчинська С. О . Основи макроекономіки: Матеріали для вивчення курсу та підготовки до практичних занять. – К.: Політехніка, 2004. 78 17. Кулішов В.В. Макроекономіка: основи теорії і практикум. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – Львів: „Магнолія плюс”, 2004. – 256 с. 18. Курс экономической теории: Общие основы экономической теории, микроэкономик а, макроэкономика: Учебное пособие / Под ред. А.В.Сидоровича. – М.: МГУ, Дис, 2005. 19. Майбурт Е.М. Введение в историю экономической мысли. – М.: Дело, 1996г. – 647 с. 20. Макконелл К., Брю М. Экономикс: принципы, проблемы, политика. В 2 - х томах. / Пер. с англ. – М .: Республика, 1992. – 784 с. 21. Международные экономические отношения / Под ред. Л.Е.Стровского. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2003. – 461 с. 22. Менкью Н.Г. Макроэкономика. / Пер. с англ. – М.: МГУ, 1994. – 736 с. 23. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А.С.Булатов. – М.: Юристъ, 2002. – 734 с. 24. Мишкин Ф. Экономическая теория денег, банковского дела и финансовых рынков: Учеб. пособие для вузов. — М.: Аспект - Пресс, 1999. 25. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник у 2 - х ч. / За заг. ред. С. Будаговської. – К . : Основи, 2001. 26. Моторін Р.М., Моторина Г.М. Система національних рахунків. – К.: КНЕУ, 2001. – 336 с. 27. Отрошко О.В. Основи економічної теорії. Макроекономічний аспект. Навчальний посібник. К.: Знання, 2006. 28. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 616 с. 29. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін. За ред. В.М. Гейця. – К.: Вища шк.., 2003. – 591 с. 30. Радіонова І. Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К.: Таксон, 2004. 31. Роль держави у довгостроковому ек ономічному зростанні // За ред.. Б.Є Кваснюка. – Київ, Харків. 2003. – 423 с. 32. Са кс Дж. Ларен Ф. Макроэкономика. Глобальный подход. – М.: Дело, 1996. – 456 с. 33. Солонінко К. С Макроекономіка: Навч. пос. для студентів спец., вищих навч. закладів. - К.: ЦУЛ, 20 02. 34. Старченко В. Д. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Вид - во Європ. ун - ту, 2002. 35. Тарасевич Л.С., Гальперин ВМ. , Гребенников ПМ. , Леуский А.И. Макроэкономика: Учебник. — 3 - е изд., перераб. и доп. — СПб.: СПбГУЭФ, 1999. 36. Фишер С., Дорнбуш Р., Ш малензи Р. Экономика / Пер. с англ. – М.: Дело, 1993. – 864 с. 37. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с. 38. Экономика. Учебник. / Под ред. Булатова А.С. – М.: 2002 . – 605 с. 39. Экономика. Учебное пособие. / Под ред. Э.А. Кузнецова. Х.: « Одиссей » , 2006. 40. Экономическая теория / Под общ. ред. В.И. Видяпина и др. – М.: ИНФРА – М, 2003. – 714 с. Додаткова література представлена в списку рекомендованої літератури. Текст лекції 1.Роль держави в ринковій економіц і. Ринковий механізм об'єднує виробників і споживачів у єдину економічну систему, підпорядковує виробництво суспільним потребам у формі платоспроможного попиту. Особлива роль належить ринку в здійсненні ефективного розподілу ресурсів: вони 79 спрямовуються н а виробництво найпотрібніших суспільству товарів та послуг. Ринок спонукає підприємців розробляти та застосовувати новітні ефективні технології. В умовах ринкової економіки відбувається відбір найбільш дієздатних товаровиробників, оскільки конкурентне сере довище вилучає із виробничого процесу ті господарські суб'єкти, результати діяльності яких не відповідають умовам ринкового господарства. Як суб'єкт макроекономічного регулювання , ринок має певні обмеження, які можна згрупувати за кількома напрямами. По - пе рше, ринок не володіє досконалим механізмом протистояння економічній нестабільності, що проявляється в затяжних спадах виробництва, надмірному безробітті, високих рівнях інфляції тощо. По - друге, ринок має здатність реагувати лише на індивідуальні запити лю дей і не має важелів, здатних забезпечити людей суспільними благами, тобто товарами й послугами колективного споживання, як то: послуги державного управління, утриманим національної армії, міліції, системи охорони здоров'я, освіти, науки, культури тощо. По - третє, ринок, навіть сучасний, не є досконало конкурентним, оскільки на ринкові умови істотний вплив можуть справляти монополії. Впливаючи на обсяг виробництва й ціни, вони обмежують ефективність ринкової конкуренції й створюють умови для такого розподілу ресурсів, який враховує не суспільні, а корпоративні інтереси. Ринкова економіка до цього часу не виробила надійного імунітету протистояння монополізму. По - четверте, взаємодія людей у ринкових умовах породжує побічні негативні наслідки, які називаються зо внішніми ефектами: нерівність у доходах; нерівномірність розвитку регіонів; порушення екологічних умов; відхилення від стандартів якості споживчих товарів тощо. Названі та деякі інші недоліки ринкової системи можуть бути компенсовані лише з допомогою держа вного втручання в економіку. Отже, держава на сучасному етапі об'єктивно змушена виконувати певні функції, спрямовані на регулювання економіки. Головними серед них є такі: Розробка напрямків соціально - економічного розвитку країни для визначення головних ці лей, пріоритетів та засобів розвитку економіки. Державна економічна політика реалізується через економічні прогнози, плани та програми, які в умовах ринкових відносин, на відміну від планової економіки, мають орієнтуючий та рекомендаційний характер. Формув ання правових засад функціонування економіки. Для цього держава визначає правовий статус кожної з форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між окремими ринковими суб'єктами. Опираючись на економічне законо давство, держава тим самим виконує роль своєрідного арбітра у сфері господарських відносин, виявляє випадки протиправної діяльності та застосовує відповідні заходи до порушників. Захист конкурентних відносин як головного рушія ринкового механізму, для чог о державою здійснюється антимонопольна політика. Перерозподіл доходів та ресурсів, що обумовлюється природою ринку, оскільки первинні доходи окремих домогосподарств жорстко пов'язані з результатами їхньої індивідуальної трудової діяльності. Це призводить д о надмірних відхилень в одержанні особистих доходів, а також до відсутності доходів у непрацездатних членів суспільства. Для нівелювання цієї диференціації державою здійснюється перерозподіл доходів у формі трансфертних платежів, отримання яких не вимагає компенсації товарами та послугами. Є й інші форми державного регулювання індивідуальних доходів: встановлення мінімальної заробітної плати; застосування прогресивної форми оподаткування первинних доходів; регулювання цін на товари та послуги першої необхід ності тощо. 80 Необхідність перерозподілу доходів обумовлюється двома факторами. Перший стосується необхідності виділення ресурсів на виробництво суспільних благ. Другий випливає з необхідності врахування зовнішніх ефектів ринку. Зокрема, ціна як регулятор ро зподілу ресурсів не враховує суспільні витрати, пов'язані із збереженням екологічної чистоти довкілля, тому вона є фактично заниженою. Введенням соціальних податків та санкцій держава домагається компенсації суспільних витрат, пов'язаних з екологічним забр удненням. Стабілізація економіки здійснюється методом впливу на економічний цикл. В основі стабілізаційної функції лежить та обставина, що витрати приватного сектора економіки можуть бути або недостатніми, або надмірними для досягнення повної зайнятості. В таких випадках застосовується або стимулююча, або стримуюча політика. Є ще одна істотна обставина державного втручання в економіку. Воно може бути як ефективним за умов зваженості, так і деструктивним у протилежному випадку. Тому проблема співвідношення між державним регулюванням економіки та ринковим саморегулюванням залишається актуальною в теоретичному й практичному аспектах. Вирішення даної проблеми значною мірою залежить від правильного розуміння сутності державного регулювання економіки , тобто цілес прямованої діяльності держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для найефективнішого функціонування ринкового механізму та його мінімізації. Спираючись на ринковий механізм, держава разом з тим використовує і неринкові інструменти, зокрема: державні закупки, податки, трансферти, грошову емісію, без яких не можуть вирішуватися важливі питання соціально - економічного розвитку країни. В умовах розвинутих ринкових відносин ринковий механізм виступає бар'єром для втручання де ржави в економіку, а держава має усувати перешкоди на шляху функціонування ринку, створювані монополіями та владними структурами. Виключенням з правила невтручання держави в ринковий механізм є перехідна економіка в період зміни економічних відносин, коли адміністративно - командні відносини вже не діють, а ринкові знаходяться в процесі формування. Важливою передумовою, яка визначає ефективність державного регулювання економіки, є врахування державою специфічних умов конкретної країни, зокрема структури еконо міки, частки державного сектора в змішаній економіці, технічного рівня виробництва, місця національної економіки у світовому розподілі прав, природні, демографічні, національні й політичні умови та ін. Слід також акцентувати увагу на трансформації функцій самої держави: з командно - розподільних в умовах планової економіки вони повинні перетворитися у партнерські зв'язки. 2.Основні положення класичної теорії, кейнсіанська теорія. альтернативні концепції макроекономічного регулювання. Основні положення клас ичної теорії Макроекономічна наука є теоретичною базою економічної політики держави. Але її практичне застосування ускладнюється тим, що вона представлена великою кількістю доктрин. Кожна з них по - різному трактує механізм функціонування економіки з ринкови ми відносинами і в першу чергу, по - різному вбачає співвідношення між ринком і державою, дає протилежні рекомендації стосовно ролі держави в стабілізації економіки тощо. У системі макроекономічних теорій можна виділити декілька основних: класична, кейнсіанс ька, монетаристська, теорія економіки пропозиції, теорія раціональних очікувань тощо. Істотно першою є класична теорія, з якої власне й починалася макроекономіка як наука. Цей напрямок виник у другій половині XVII ст. Його основоположниками є В. Петті 81 анг л. і Буагільбер фр., які заснували теорію трудової вартості. Подальший розвиток класична теорія одержала в працях Франсуа Кене й Анн Тюрго фр.. Найвидатнішими представниками є Адам Сміт1723 - 1790, Давид Рікардо 1772 - 1820, Джеймс Мілль, Жан Батист С ей, Альфред Маршалл, Артур Пігу, Леон Вальрас, Вільфредо Парето та інші. Представники класичної теорії вважають, що ринковий механізм може забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку. Класична модель загальної економічної рівноваги Відповідно до принципу класичної дихотомії економіка поділена на два незалежних один від одного сектори: реальний і грошовий. У реальній економіці відбувається рух реальних потоків товарів і послуг. У грошовій економіці відбувається обіг грошей, що тільки обслуговує рух цих потоків, не впливаючи на них безпосередньо. У класичній моделі розглядаються три ринки: праці, капіталу цінних паперів і благ. На цих ринках взаємодіють два макроекономічних суб'єкти: домашні господарства і підприємці. Кейнсіанська т еорія Теорія одержала свою назву від всесвітньо відомого англійського економіста Джона Кейнса 1883 - 1946). У 1936 р. він написав книгу „Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей", яка змінила економічне мислення XX ст. Значну роль у формуванні погляд ів Кейнса відіграла світова економічна криза 1929 - 1933 pp ., що довела необхідність державного втручання в регулювання економіки. Вихідним пунктом аналізу Кейнс обрав проблему зайнятості. В основі теорії лежить державне регулювання економіки, тому що ринк овий механізм не може гарантувати повної зайнятості. Кейнс спростовує закон Ж. Б. Сея про те, що пропозиція породжує свій попит. Він доводить, що попит породжує пропозицію. Процентна ставка не гарантує того, що заощадження обов'язково йдуть на інвестиції. Заощадження йдуть і на інші цілі, такі як: накопичення грошей для великих покупок; резерв грошей для лікування, на випадок втрати роботи; на майбутнє навчання, подорожі. Важливим чинником, що визначає розмір інвестицій, є норма чистого прибутку, тобт о очікування від інвестицій. Якщо норма чистого прибутку мала, то інвестиції будуть дуже незначними. Крім заощаджень, на інвестиції впливають також готівка й мультиплікатор інвестицій коефіцієнт, що показує зв'язок між інвестиціями й змінами розміру прибу тку. Наявність монополій не допускає зниження ціни, а профспілки не дають знизитися зарплаті. Кейнс також робить й інші висновки. Головною причиною падіння обсягів виробництва є недостатній сукупний попит. Відставання сукупного попиту від сукупної пропози ції є наслідком таких причин : чим більший прибуток, тим менше йде на споживання й більше — на заощадження - основний психологічний закон Кейнса; зменшення ефективності капіталу. Кейнсіанці пропонують такі методи стимулювання сукупного попиту: за рахунок зб ільшення державних закупівель або зменшення податків; за рахунок зменшення відсотка за користування кредитом, що збільшує ефективність капіталу й кількість інвестицій. Головним висновком теорії є те, що саморегуляція ринку неможлива й необхідне втручання д ержави. Порівняльна таблиця основних концепцій представників класичної школи та кейнсіанців має такий вигляд. Таким чином, кейнсіанська концепція у XX ст. тривалий час була домінуючою в теорії та практиці макроекономічного регулювання, оскільки відповідала умовам, коли 82 нагальними соціально - економічними проблемами було подолання спаду виробництва та зменшення безробіття. Кейнсіанська модель загальної економічної рівноваги У кейнсіанській моделі головна роль належить ефективному попиту, що формується в рамках моделі IS - LM . Кейнс і його послідовники розглядали різні випадки формування загальної економічної рівноваги. Існують кейнсіанські моделі загальної економічної рівноваги при завищеній ставці заробітної плати, при «природній» і заниженій ставках заробітно ї плати, при інвестиційних і ліквідних пасіках. Альтернативні концепції макроекономічного регулювання Наприкінці 70 - х р. XX ст. в економіці багатьох країн з'явилися інші негативні явища. Особливої гостроти набули проблеми подолання інфляції при одночасн ому падінні виробництва, тобто стагфляція. Виявилося, що кейнсіанські рекомендації, в основі яких лежало збільшення бюджетних витрат і застосування при цьому дефіцитного фінансування, в нових умовах виявилися неефективними. Суттєва зміна економічної кон'юн ктури й неефективність економічних концепцій знову, як це було у 30 - х p ., викликали появу нових економічних теорій. Серед них найвідомішими є погляди інституціоналістів, монетаристів, прибічників теорії економіки пропозиції, концепції раціональних очікуван ь та неолібералізму. Інституціоналізм Засновниками інституціоналізму наприкінці XX ст. були американські вчені Т. Веблін, Дж. Коммонс, В. Мітчелл, англійський економіст Дж. Гобсан та інші; Інституціоналізм - один із напрямів сучасної економічної думки, об' єктами дослідження якого є певні інститути корпорація, держава, профспілки, а також правові, психологічні та морально - етичні аспекти звичаї, навички, інстинкти та ін.. Ці інститути, на думку представників інституціоналізму, - рушійні сили розвитку людс ького суспільства. Теоретики інституціонально - соціального напрямку критикували вади традиційної школи за відрив від соціальних проблем, виступали за соціологізацію економічної науки. Опису трансформації капіталізму в умовах НТР присвячені такі теорії, як „ Суспільство послуг ” К. Кларка і Ж. Фурастье, „Суспільство масового споживання ” У. Ростоу, „Планова система ” Дж. Гелбрейта, "Постіндустріальне суспільство" Д. Белла, "Суспільство третьої хвилі" Е. Тоффлера й багато інших. Теоретики - інституціоналісти врахову ють такі нові явища сучасного індустріального суспільства, як планування й прогнозування, розширення внутрішнього ринку за допомогою орієнтації на масове споживання. У цьому виявляється практична функція даного економічного напрямку. їх вивчення має науков ий інтерес. Монетаризм Теоретичну концепцію монетаризму розглядають як заперечення кейнсіанських поглядів - так звану „контрреволюцію ” , здійснену засновником цього напряму Мільтоном Фрідменом. Найбільш відомими представниками монетаризму є К. Бруннер, Ф. К оган, Д. Ландер, А. Мальтцер, Дж. Стайн. Основи монетаристських поглядів викладено у праці М. Фрідмена „Кількісна теорія грошей: нове формування ” 1956 та у книзі „Історія грошей у Сполучених Штатах. 1867 – 1960”, написаній у співавторстві з А. Шварц 196 3). Відзначимо основні концепції М. Фрідмена і його прихильників. 1. Монетаристи вважають, що ринкове господарство в силу внутрішніх тенденцій прагне до стабільності, саморегуляції. Якщо мають місце диспропорції, порушення рівноваги, то це відбувається в р езультаті зовнішнього втручання. Дане положення спрямоване проти ідей Д. Кейнса. Було висунуте гасло: „Назад, до Сміта ” , що означало відмову від втручання держави в економіку. Відповідно до поглядів монетаристів гроші є 83 головною сферою, що визначає рух і р озвиток виробництва. Попит на гроші має постійну тенденцію до росту і, щоб забезпечити відповідність між грошовим попитом і пропозицією, необхідно жорстко контролювати кількість грошей в обігу. 2. В якості головного регулятора, що впливає на господарське жи ття, служить грошова емісія грошові імпульси. М. Фрідмен стверджував, посилаючись на„монетарну" історію США, що між динамікою грошової маси й динамікою національного доходу існує тісний кореляційний зв'язок й що грошові імпульси - найбільш надійне настр оювання економіки. Грошова маса впливає на розмір витрат споживачів, фірм;збільшення маси грошей призводить до зростання виробництва, а після повного завантаження потужностей - до росту цін. Оскільки зміни грошової маси позначаються на економіці не відразу , а з деяким запізненням лагом, що може призвести до невиправданих порушень рівноваги, варто відмовитися від короткострокові грошової політики. Її варто замінити довгостроковою політикою, розраховано на тривалий, постійний вплив на економіку. Дане положе ння також спрямоване проти кейнсіанського курсу на поточне регулювання кон'юктури, тому що кейнсіанський корективи запізнюються й можуть призводити до протилежних результатів. Тривалість лагів М. Фрідмен визначає від 6 місяців до 2 років. Приріст грошової маси монетарного базису повинен відповідати росту ВНП з урахуванням змін у швидкості обертання грошей. Фрідмен виходив з того, що грошова політика повинна бути спрямована на досягнення відповідності між попитом на гроші та їх пропозицією. Для цього необх ідно, щоб відсоток приросту грошей в обігу відповідав приросту цін національного доходу або ВНП. У цьому полягає грошове правило Фрідмена. Практично стосовно США приріст грошової маси повинен здійснюватися на рівні 4 - 5% щорічного приросту. Монетаристи також вважають, що число державних регуляторів має бути скорочене до мінімуму: виключається податкове, бюджетне регулювання так звані адміністративні методи. Теорія економіки пропозиції Суть концепції прихильників економіки пропозиції - у перенесенні зусиль і з керування попитом на стимулювання сукупної пропозиції, активізацію виробництва й зайнятості. Представниками теорії є такі американські вчені, як М. Фельдштейн, Г. Гільдер, А. Лаффер та ін. Назва „економіка пропозиції” походить від основної ідеї авторів к онцепції - стимулювати пропозицію капіталів і робочої сили. Вона містить обґрунтування системи практичних рекомендацій у галузі економічної політики, насамперед податкової. На думку представників зазначеної концепції, ринок є не тільки найефективнішим спос обом організації господарства, а й єдино нормальною, природною системою обміну. Як і монетаристи, прихильники теорії економіки пропозиції виступають за ліберальні методи керування економікою, критикують методи прямого державного регулювання. Погляди цієї ш коли на роль держави схожі з позицією економіста Фрідріха фон Хайека 1899 — 1992), який наполегливо проповідував вільне ринкове ціноутворення. Зупинимося коротко на рекомендаціях школи економіки пропозиції у сфері податкової політики. На їх думку, збільшенн я податків призводить до росту витрат і цін, що у кінцевому рахунку перекладається на споживачів. Високі податки стримують інвестування, вкладення коштів у нові технології та в удосконалення виробництва. На відміну від Кейнса, прихильники економіки пропози ції стверджують, що податкова політика країн Заходу не стримує, а підсилює інфляцію, не стандартизує економіку, а підриває стимули до зростання виробництва. Прихильники цієї теорії виступають за скорочення податків з метою стимулювання інвестицій. Пропонує ться відмовитися від системи прогресивного оподатковування одержувачі високих прибутків є лідерами у відновленні виробництва й підвищенні продуктивності, знизити податкові ставки на підприємництво, на зарплату й дивіденди. Зниження податків збільшить при бутки і заощадження підприємців, зменшить рівень процентної ставки, внаслідок чого будуть зростати накопичення й інвестиції. Для 84 одержувачів зарплати зниження податків збільшить принадність додаткової роботи й одержання додаткових заробітків. Зростуть стим ули до праці, збільшиться пропозиція робочої сили. Рекомендації цієї школи щодо збільшення пропозиції капіталів і робочої сили використовуються в економічних програмах США та інших західних країн. Варто згадати й інші рекомендації прихильників школи економ іки пропозиції. Оскільки зниження податків веде до скорочення доходної частини бюджету, пропонуються різні способи подолання дефіциту держбюджету. Так, рекомендується урізувати соціальні програми, скоротити управлінський держапарат, позбутися малоефективни х федеральних витрат наприклад, субсидій промисловим підприємствам, витрат на розвиток інфраструктури тощо. Політика заморожування соціальних програм, здійснювана у США, Англії, Франції й інших країнах, спирається на обґрунтування прихильників економіки пропозиції й монетаристів. Концепція раціональних очікувань Концепція раціональних очікувань є одним із наймолодших напрямків сучасної економічної думки. Широке застосування для побудови економічних моделей вона одержала лише у 70 - х роках внаслідок викорис тання методологічних принципів класичної економіки. Автор концепції раціональних очікувань Роберт Лукас - професор Чиказького університету - одержав Нобелівську премію з економіки у 1995р. Основоположниками теорії є також Т. Дж. Саржент та Н. Уолес. Одна з центральних ідей неокласиків полягає в тому, що економічні агенти, використовуючи економічну інформацію, спроможні самостійно прогнозувати економічні процеси та приймати оптимальні рішення. При цьому споживачі прагнуть до максимізації корисності. Іншим ос новним положенням теорії раціональних очікувань є ідея про те, що ринки товарів і чинників виробництва є висококонкурентними, і тому ставка на зарплати й ціни на товари і чинники виробництва гнучко реагують на зміни у сфері виробництва й обміну. Масштаби п ропозиції і рівноважних цін швидко пристосовуються до змін у технологіях виробництва, ринкових потрясінь і перерв у економічній політиці держави. Під впливом нової ринкової ситуації споживачі й підприємці приймають адекватні економічні рішення, внаслідок ч ого ціни на товари й ресурси змінюються. Подібна реакція споживачів, підприємців і власників чинників виробництва зводить нанівець результати дискретної стабілізаційної політики. Наприклад, центральний банк проводить політику „дешевих ” грошей, здатну викли кати інфляцію. У відповідь робітники вимагають підвищення зарплати, підприємці підвищують ціни на товари й послуги, кредитори збільшують процентну ставку. В результаті стимулююча політика „дешевих" грошей поглинається ростом цін і зарплати, а реальний обся г виробництва й зайнятості не розширюється. Таким чином, раціональне поводження споживачів, підприємців і власників чинників виробництва зводить до нуля дієвість стабілізаційної політики. Однак економічні агенти можуть приймати й помилкові неправильні ріше ння через неадекватну оцінку наявної інформації. Наприклад, виробники можуть сприйняти загальний ріст цін як ріст попиту на конкретний товар і збільшать пропозицію товару. Оскільки ця помилка набуває повсякденного характеру, то через визначений час сукупна пропозиція починає перевищувати сукупний попит. В міру того, як це стає очевидним, виробництво скорочується. Помилкова оцінка ситуації, на думку неокласиків, має місце у тому випадку, коли уряди приймають несподівані рішення, що впливають на перемінні, та беруть участь у визначенні обсягу сукупної пропозиції. Тому уряди повинні відмовитися від кон'юнктурної антициклічної політики. Така політика не в змозі забезпечити тривалу рівновагу в економіці. Це досягається шляхом прийняття оптимальних рішень господар юючими суб'єктами, якщо є стабільність умов, що регламентують економічне життя. 85 Не заперечуючи необхідності участі держави в економічних процесах, прихильники концепції раціональних очікувань вважають неефективною як кейнсіанську, так і монетаристську конц епції. Неефективність кейнсіанської та, меншою мірою, монетаристської політики полягає в нестабільності, непередбачуваності чинників, що визначають прийняття рішень економічними агентами. Вони виступають за створення стабільних правил, відповідно до яких м огли б приймати рішення й уряд, і економічні агенти. Серед цих правил, наприклад, пропонується прийняти закон, згідно з яким прийняті урядом рішення у сфері грошової і фіскальної політики могли б вступати у дію тільки через два роки після їх прийняття. Це дозволило б запобігти прийняттю кон'юнктурних, несподіваних для економічних агентів рішень, що диктуються, крім іншого, й політичними мотивами, наприклад тактикою передвиборної боротьби тощо. Неолібералізм Це напрямок в економічній науці й практиці керуван ня господарською діяльністю, прихильники якого відстоюють принцип саморегулювання економіки, вільної від зайвої регламентації. Вони, по - перше, виходять із того, що ринок, як найефективніша форма господарювання, створює найкращі умови для економічного росту і, по - друге, відстоюють пріоритетне значення свободи економічних агентів. Держава повинна забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де відсутні ці умови. До неолібералізму зазвичай відносять три школи: чікагську М. Фрідман; лондонс ьку Фрідріх фон Хайек; фрайбургську Вальтер Ойкен, Людвіг Ерхард.Серед західних прихильників концепція неоліберального керування варто виділити Людвіга Ерхарда, за особистою участю якого Західна Німеччина наприкінці 40 - х років була виведена з кризового стану. Ретельно підготовлена економічна реформа проводилася одночасно з реформою цін та перебудовою централізованого управління. Попередня система господарювання була зруйнована не відразу, а поступово. Успіх реформи забезпечувався і своєчасним коригуванн ям обмінного курсу національної валюти, наявністю сильної й авторитетної влади. Концепція соціально - ринкового господарства, розроблена В. Ойкеном, своєю популярністю зобов'язана ефективній економічній політиці Л. Ерхарда. Це була політика так званого серед нього шляху. Вона спрямована на згладжування соціальних протиріч, всебічну підтримку підприємництва, створення умов для покращання життя середніх верств населення. Одним з основоположників і теоретиків неолібералізму є Фрідріх фон Хайек. Він відстоює принц ип максимальної свободи людини. З боку держави не повинно бути ніякого примусу і зовнішнього втручання. Основна вимога прихильників подібних поглядів полягає в організації діяльності уряду в усіх галузях. Перелічені альтернативні концепції макроекономічног о регулювання не знижують значення кейнсіанської теорії, а швидше доповнюють її, поглиблюючи наші уявлення про складний механізм функціонування економіки. Практичний досвід переконує, що у нинішніх умовах буде помилкою надавати перевагу лише кейнсіанським чи монетаристським концепціям. У процесі державного регулювання економіки найкращий ефект досягається за умов поєднання фіскальної та грошово - кредитної політики. 3.Поняття та причини циклічності. Економічні цикли та їх фази. Види та тривалість циклів. Зростання і падіння обсягів національного виробництва, цін, відсоткових ставок і зайнятості складають діловий цикл . Для економіки притаманні три види циклів: короткі, середні та довгі цикли 86 Кондратьева. Нестабільність є важливою рисою ринкової економік и. Чергування піднесень і спадів в розвитку економіки носить хвилеподібно зростаючий характер. Ці коливання в економіці відбуваються у формі економічних циклів. Економічний цикл цикл ділової активності – це періодичний підйом або спад реального ВВП на фо ні загальної тенденції до зростання. Економічний цикл характеризується: – самовідтворенням; – безперервністю; – хвилеподібним характером динаміки макроекономічних показників. Рис. 3 .1. Модель економічного циклу Рівень ділової активності - певна кількість тов арів та послуг, які створені економікою даної країни. Зниження цього рівня означає або зниження темпів приросту виробництва, або скорочення виробництва, а зростання цього рівня – збільшення обсягів виробництва, робочих місць тощо. Фази економічного циклу Рівень зайнятості, рівень безробіття, обсяг випуску виробництва є основними індикаторами фаз циклу. Спад криза, рецесія . П ритаманне надвиробництво і подальше падіння обсягів виробництва, затоварювання, зменшення обсягів оптової і роздрібної торгівлі, мас ове банкрутство, скорочення зайнятості, зменшення платоспроможного попиту, зниження реальної заробітної плати, нарощування взаємних неплатежів, недостатність кредитних ресурсів, зростання відсоткової ставки, недостатність грошової маси, масове знецінення о сновного капіталу, затухання інвестиційних процесів, падіння курсів акцій, біржова паніка. Дно депресія, застій. Критична точка в економіці, настає, коли виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня, спостерігається найбільша кількість банкрутств, дуже висока відсоткова ставка, відсутні нові інвестиції, поступово починають зменшуватися товарні запаси. Пожвавлення. В економіці починає оновлюватися капітал, модернізується виробництво, відновлюються інвестиції, активізується попит; зростають виробницт во, зайнятість та споживання, рівень цін може підвищуватися, аж поки не буде досягнуто повної зайнятості і виробництво не почне працювати на повну потужність. Пік піднесення, експансія, бум. В економіці спостерігається повна зайнятість і виробництво прац ює на повну потужність, спостерігається масове оновлення капіталу, розширення виробництва, зростання прибутку та заробітної плати, рівень цін має тенденцію до підвищення, відчувається недостатність ресурсів, а зростання ділової активності припиняється. Еко номічна криза пов'язана з надвиробництвом, але криза в Україні та інших країнах СНД була пов'язана не з перевиробництвом, а з недовиробництвом. Тривалість фази падіння у західних країнах становить 6 місяців або 1,5 року, в Україні вона тривала 10 років. Гл ибина 87 падіння ВНП і промислового виробництва у країнах Заходу навіть у повоєнні роки не перевищувала 10%, в Україні вона становила понад 50%. Виділяють два основних підходи до визначення причин циклів . І підход - пов'язують з зовнішніми екзогенними факт орами, які перебувають за межами економічної системи: – політичні і випадкові події війни, революції, перевороти, „перебудова ” та трансформаційний період; – зміни чисельності населення міграція; – поява значних наукових і технічних винаходів і нововведень а втомобіль, залізниці, комп'ютери та ін.; – відкриття нових земель та родовищ корисних копалин; – виникнення сонячних плям; – погодно - кліматичні зміни тощо. ІІ підход – з внутрішніми ендогенними факторами, які притаманні даній економічній системі: – нестабільніс ть споживчих витрат; – нестабільність інвестиційних витрат; – зміна цін на ресурси нафту, газ та ін.; – діяльність держави у сфері регулювання економіки зміни у кредитно - грошовій, податковій політиці тощо. Економічні цикли суттєво відрізняються один від одн ого за тривалістю та амплітудою коливань. Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють механізм його походження. Короткі цикли (3 - 4 роки – це цикли, пов'язані з відновленням економі чної рівноваги на споживчому ринку. При формуванні тривалого дефіциту здійснюється перепрофілювання виробництва, створюється нова структура економіки, нова пропорційність. Досліджували короткі цикли американці Уеслі Мітчелл 1874 - 1948 і Джозеф Кітчин 1 861 - 1932); економісти - монетаристи визначали їх як грошові цикли. Середні цикли промислові (8 - 12 років – це цикли, пов'язані зі зменшенням попиту на устаткування і споруди. Попит, його величина і направленість залежать від впровадження нових засобів виро бництва технічних та технологічних через механізм переливу капіталу з наступним інвестуванням. Вперше причини виникнення середніх циклів описав французький економіст Клемент Жугляр 1819 - 1908). Довгі цикли Кондратьєва (45 - 60 років – головною рушійно ю силою є радикальні зміни у технологічній базі суспільного виробництва та його структурна перебудова. Автором цієї теорії був російський економіст Микола Кондратьєв 1892 - 1938). М. Кондратьєв у великих циклах хвилях виділяв дві фази : I фаза – висхідна хвиля 25 - 30 років – це довгострокове піднесення, що виникає на базі нових наукових відкриттів, змін технології. Її супроводжують значні соціальні коливання війни, революції; II фаза – низхідна хвиля (20 - 25 років ) – криза виникає коли стара структура е кономіки приходить у конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до змін. М. Кондратьєв пов'язував піднесення 1 - го циклу з промисловою революцією в Англії; 2 - го циклу – з розвитком залізничного транспорту; 3 - го циклу – з винаходами та впровадже ннями електроенергії, радіо, телефону; 4 - го циклу – з автомобілебудуванням. П'ятий цикл сучасні економісти пов'язують з розвитком електроніки, генної інженерії, мікропроцесорів. Хвилі великих циклів Кондрать є ва впливають і на інші цикли. Так, якщо хвиля ви східна, то інші цикли характеризуються незначними депресіями і інтенсивними 88 піднесеннями; якщо хвиля низхідна, то відбуваються зворотні явища. Також, виділяють аграрні, сировинні, електроенергетичні, екологічні кризи. 4.Деформація класичного економічного циклу. Моделі економічних коливань. Умови сучасного економічного розвитку характеризуються глибокими змінами у структурі економічного циклу, змісті його окремих фаз. Це пов'язано: • з впливом на процеси відтворення науково - технічної революції оновлення основного капіталу, внаслідок стрімкого морального старіння, відбувається як у фазах пожвавлення та піку, так і у фазах спаду та дна; • з державним антициклічним регулюванням та частковим монополістичним плануванням макроекономічних пропорцій ; • з інтернаціо налізацією структури відтворення під впливом міжнародних інтеграційних процесів ; • зі збільшенням питомої ваги галузей, що виробляють товари народного споживання, а також сфери послуг їм менше притаманні циклічні коливання; • з впровадженням ресурсозберігаюч их технологій , що значно вплинуло на рівень витрат виробництва та цін; • з диверсифікацією виробництва . Внаслідок дії цих факторів у сучасному економічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбулася деформація класичного циклу, що проявляєть ся у злитті фази спаду з фазою дна, а фази пожвавлення - з фазою піку. Практично на сучасному етапі цикл функціонує як двофазний. Рис. 4 .1. Сучасний економічний цикл Для першої фази властивим є сповзання вниз, для другої - піднесення експансія, де п ожвавлення розтягується на тривалий час і не завжди переростає в бурхливе піднесення. Сучасний економічний цикл представлен на рис. 4 .1. У сучасній економічній науці є багато моделей, пояснюючих зміни економічної динаміки дією різних макроекономічних чинни ків. В основі розмежування поглядів на економічні коливання є різне розуміння того, що є об'єктом коливань: природний рівень виробництва чи фактичні показники, які відхиляються від природних рівноважних. Розглянемо деякі моделі. Неокласичний підхід - еко номічні коливання є наслідком змін природного рівня виробництва. Якщо спостерігаються відхилення від природного рівня виробництва в короткому періоді, то вони є такими незначними, що ними не можна пояснити природу коливань. Неокласична модель „реального ек ономічного циклу" виходить з існування 89 „циклічного тренду" і коливань природного рівня виробництва розглядає як вирішальний чинник технологічні зміни та міжчасове заміщення у пропозиції праці різною мотивацією працівників під впливом неоднакових рівнів з аробітної плати і ставки відсотка. Неокейнсіанські уявлення, які ґрунтуються на визнанні відхилень від стану рівноваги у процесі коливань, акцентують увагу на принципах негнучкості цін, що унеможливлює саморегулювання. Кейнсіанська традиція пояснення кон'ю нктурних змін знайшла продовження у моделі Калдора і моделі мультиплікатора - акселератора. Модель Калдора пояснює відхилення і наближення до стану рівноваги різними співвідношеннями заощаджень і інвестицій за неоднакових рівнів доходів. Досліджуючи ці співв ідношення, автор моделі дійшов висновку про нестійкість рівноваги за будь - якого рівня доходів. Модель мультиплікатора - акселератора пов'язує модифікацію коливань з тим, що витрати впливають на обсяги виробництва за різних співвідношень показників інвестицій них витрат та граничної схильності до інвестування . Із зростанням граничної схильності до інвестування посилюється тенденція до збільшення амплітуди коливань і дедалі більшого відхилення під рівноважного стану. Модель політичного кон'юнктурного циклу „виб орчого" циклу, запропонована В. Нордхаузом у 1975 p ., - розкриває взаємозалежність економічних і політичних змін; як основний фактор у моделі розглядається зацікавленість уряду у зміні обсягів витрати до і після виборів. 5.Стабілізаційна політика держав и. На сучасному етапі циклічність розвитку економіки існує, але зменшити висоту хвиль та амплітуду коливань - реально, на це спрямована державна політика стабілізації. Політика стабілізації - це діяльність держави, спрямована на погашення коливань в еконо міці, - антициклічне регулювання. Існує два типи політики стабілізації : стримування і експансія. Вони пов'язані з регулюванням сукупного попиту, із впливом на величину витрат, що здійснюють учасники економічного життя. Основними інструментами макроекономі чної стабілізації є: Фіскальне податково - бюджетне регулювання – через стягування податків з підприємств і домогосподарств і виконання визначених бюджетних витрат дозволяє здійснювати вплив на рівень ділової активності у країні. Монетарне кредитно - грошов е регулювання – вплив на стан національної економіки, рівень ділової активності за допомогою державного контролю над грошовим обігом у країні. Для стабілізації економіки держава вдається і до інших важелів впливу – це інструменти зовнішньоторговельного, в алютного, прямого цінового регулювання, контроль за заробітною платою, проведення приватизації та інші. Використання тих чи інших пріоритетних інструментів стабілізації економіки залежить від багатьох обставин, а саме: особливостей національної економіки, гостроти економічних проблем, світогляду людей, які здійснюють державне регулювання, ступені інтегрованості національної економіки у світову економічну систему і інших. Політика стримування - стабілізаційна політика держави, це діяльність держави, спрямова на на обмеження сукупного попиту, вона застосовується тоді, коли економіка перебуває в стадії підйому, вона може бути антиінфляційним засобом, але в той же час спроможна викликати загострення проблеми зайнятості. У цей час в економіці накопичується інфляці йний потенціал, відбувається нарощування попиту, виробники прагнуть розширити виробництво. Але це розширення має свої межі, настає час, коли на експансію купівельних витрат виробник починає реагувати не збільшенням випуску, а підвищенням цін. І тут потрібн і заходи стримування, спрямовані на 90 розрядку інфляційного потенціалу, охолодження економічної кон'юнктури. Очевидно, що у цьому випадку в хід ідуть заходи, пов'язані з підвищенням податків; зменшенням бюджетних витрат держави; подорожчанням кредитів, тобто збільшення відсоткової ставки за рахунок: підвищення облікової ставки, продажу державних цінних паперів на відкритому ринку, підвищення норм обов'язкових банківських резервів і т. ін. У сфері заробітної плати і тарифів відбувається зниження заробітної пла ти. Скорочуються державні інвестиції. Політика експансії - стабілізаційна політика держави, це діяльність держави, спрямована на розширення сукупного попиту, до таких заходів держава вдається тоді, коли економіка переживає стан спаду, вона створює передумо ви для економічного росту і зменшення безробіття, але разом з тим загрожує збільшенням цін. Стимулюючи витрати, держава намагається „оживити" виробництво, збільшити рівень ділової активності. Активізації виробництва держава домагається шляхом зменшення под атків, росту витрат державного бюджету. Зменшення ставок банківського відсотка за рахунок зниження облікової ставки, купівлі державних цінних паперів на відкритому ринку, зниження норм обов'язкових резервів, а також, зростання заробітної плати і прискоренн я використання інвестиційних програм. 6.Ринок праці. Крива Філліпса. Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Робоча сила є специфічним товаром, на який формується попит, пропозиція та ціна у вигляді заробітної плати. Ринок праці у рин ковій економіці - це ринок найманої праці, де роботодавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи. Основу ринку праці складають дві головні особи: роботодавці та наймані працівники. Різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва. Пропозиція робочої сили визначається сукупністю таких фактів:  рівнем заробітної плати;  рівнем освіти;  рівнем профспілкового захисту;  релігією;  податковою системою тощо. Попит на робочу силу визначається потребою підприємств мати необхідну кіл ькість і якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічного оснащення виробництва. За своїм змістом ринок праці складається з трьох частин: 1 . Потенційного ринку праці - сфери, де формується сама праця. Сюди належать особи, що зайняті у домаш ньому та особистому підсобному господарстві, студенти, старшокласники, військовослужбовці, фермери та інше працездатне населення. Циркулюючого ринку праці - сфери купівлі - продажу робочої сили, де робоча сили переміщується між підприємствами у пошуках робот и, перебуваючи при цьому фактично безробітними. До цієї категорії відносять осіб, які перебувають у фрикційному, структурному і циклічному безробітті; звільнених військовослужбовців; пенсіонерів, які шукають роботу; осіб, які перебувають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах. Внутрішньофірмового ринку праці - сфери боротьби за робочі місця на підприємствах між зайнятими працівниками. До нього відносять осіб, що перебувають безпосередньо на підприємствах у зв'язку з появою вакансі й за рахунок збільшення працівників, модернізації і розширення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщення на робочих місцях. 91 Рис. 6 .1 Крива Філліпса Р - рівень інфляції середньорічний приріст цін; Р* - рівень інфляції середньорічний приріст цін в умовах повної зайнятості; u - рівень безробіття; и* - природний рівень безробіття. Крива Філліпса відображує обернено пропорційний зв'язок між рівнем безробіття і річним темпом зростання цін, тобто зв'язо к між рівнем безробіття і рівнем інфляції. Як бачимо з рис. 6 .1, такий зв'язок обернено пропорційний. Пояснення взаємозв'язку між рівнем інфляції та рівнем зайнятості полягає у тому, що високе безробіття примушує працюючих за наймом погоджуватися на нижчу заробітну плату, що уповільнює зростання цін. Але коли рівень безробіття низький, то найманим працівникам легше вимагати таке зростання заробітної плати, яке випереджує зростання продуктивності праці. Наслідком цього є зростання цін інфляції. Отже, низьк ий рівень безробіття породжує тенденцію до більш високого рівня інфляції, і навпаки, високе безробіття супроводжується низькою інфляцією. Відрізок кривої Філліпса зліва від точки N характеризує інфляцію попиту, яка може виникнути внаслідок спроб держави вс тановити штучну високу зайнятість. Відрізок праворуч від точки N відображає падіння цін у період кризи надвиробництва. Так звана оригінальна крива Філліпса показує взаємозв'язок ставок заробітної плати і безробіття: чим вищі ставки заробітної плати, тим ме нша зайнятість, і навпаки. Тобто вона достовірно відображає тільки короткострокову динаміку інфляції і безробіття, яка вимірюється поточними показниками. За кривою Філліпса неможливо досягти повної зайнятості без інфляції. Виникнення стагфляції пояснюють п оявою таких чинників: зростання цін на енергоносії та на сільськогосподарську продукцію; знецінення паперових грошей; стрімким зростання заробітної плати завдяки скасуванню контролю урядів над її рівнем; повне вивільнення цін з - під контролю держави; знижен ня продуктивності праці; інфляційне очікування підприємців і населення. Графічно стагфляцію можна зобразити шляхом зсуву кривої Філліпса Ри праворуч вгору . Рис. 6 . 2 . Крива Філліпса в умовах стагфляції 7.Рівень життя та показники, що його визначають. Крива Лоренца. 92 Рівень життя - це досягнутий рівень задоволення матеріальних, духовних, соціальних та екологічних потреб людини або сім'ї умови праці, освіти, охорони здоров'я, якості харчування, якості житла, довкілля, а також соціальних прошарків і гру п. Визначення рівня життя у вітчизняній науці відображають дві позиції: вузьке розуміння категорії, тобто фактичне ототожнення рівня життя і досягнутого обсягу споживання матеріальних та духовних благ і послуг; широке - як комплекс взаємопов'язаних соціаль но - економічних факторів, що забезпечують процес життєдіяльності людини. На рівень життя впливають історичні, географічні, національно - традиційні та інші умови життєдіяльності людини чи людської спільноти. Однак вирішальними факторами є соціально - економічні , зокрема такі як:  реальні грошові доходи;  обсяг і структура споживання;  забезпеченість роботою зайнятість та умови праці;  тривалість робочого дня і вільного часу;  інтенсивність праці;  житлові та побутові умови;  рівень освіти і культури;  система охорони здоров'я і фізичної культури;  система соціального забезпечення;  піклування суспільства про дітей та материнство;  раціональне використання вільного часу. Історично і дотепер існують дві моделі забезпечення рівня життя населення. Перша ґрунтується на принцип і, згідно з яким сама людина має дбати про власний та родинний добробут через свої доходи. Друга надає перевагу державі у забезпечені гідного рівня життя, що передбачає активну соціальну політику і систему створення та розподілу загальнонаціонального соціа льного фонду. На практиці жодна з цих моделей не існує у чистому вигляді. Велике значення також мають такі показники, як умови та якість життя населення. Умови життя - безпосередні обставини життєдіяльності населення - зайнятість населення, оплата праці, д оходи, характеристика житла, майнова забезпеченість сімей, розвиток соціальних виплат, розвиток галузей соціальної сфери. Якість життя - це поняття, яке характеризує, з одного боку, тривалість життя, а з другого - рівень фізичного і психічного здоров'я. По казник ІЛР дає лише загальне уявлення про рівень життя, він не відображає диференціацію сімей за доходами, не містить таких даних, як психологічний фактор, задоволення способом життя, тіньовий і кримінальний доходи, поділ людей за статево - віковою ознакою т ощо. Крива Лоренца Причини, що обумовлюють диференціацію доходів, такі:  необхідність збереження мотивів для праці диференціація заробітної плати,  мотиви для одержання освіти. Крива Лоренца - крива, яка ілюструє фактичний розподіл доходів у суспільстві й дає наочне уявлення про його відхилення від лінії абсолютної рівності у розподілі доходів і ступінь нерівності їх розподілу рис. 7 . 1 ). 93 Рис. 7 . 1 . Крива Лоренца Величина ступеня нерівності вимірюється коефіцієнтом Джині. Коефіцієнт Джині – макроекономічни й показник, що характеризує диференціацію грошових доходів населення у вигляді ступеня відхилення фактичного розподілу доходів від абсолютно рівного їх розподілу між громадянами країни. Має значення від 0 абсолютна рівність до 100 весь дохід одного отри мувача - абсолютна нерівність. Область між лінією абсолютної рівності та кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більшою є ця область, тим більша нерівність розподілу доходів у суспільстві. Чим ближче крива Лоренца до прямої л інії абсолютної рівності, тим більша рівність сімей за рівнем доходів. За фактичного розподілу доходів отримуємо криву Лоренца, яка відхиляється праворуч від бісектриси. 8.Бідність та система соціального захисту населення. За умов диференціації доході в та рівня життя виникає гостра соціальна проблема бідності. Бідність - такий рівень життя, який по може забезпечити нормальні умови для відтворення населення, кількісно виражається через показники прожиткового мінімуму поріг бідності. Бідність має різні тлумачення. Бідність - це неможливість підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству у конкретний період часу. Бідність - це неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, соціальних та к ультурно обумовлених нормативів. Прожитковий мінімум - показник абсолютного обчислення низьких доходів населення, які забезпечують споживання найважливіших благ, визначається на основі методу споживчого кошика. Цей метод передбачає структуру харчування, як а повинна забезпечити життєдіяльність людини, а також інші показники, такі як житло, послуги. Світова практика показує, що поріг бідності значно підвищується у зв'язку із зростанням цін інфляції. Проблеми бідності потребують від будь якої країни проведен ня політики соціального захисту певних груп населення. Соціальний захист включає в себе систему заходів, які захищають будь - якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а й у випадку втрати чи різкого ск орочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо. Система соціального страхування пенсійне страхування, медичне страхування, страхування від безробіття. Фінансування здійснюється із спеціальних позабюджетн их фондів, які формуються за рахунок цільових внесків роботодавців і працівників за підтримки держави. Система соціальних гарантій передбачає надання соціальних благ та послуг усім громадянам без врахування їх трудового внеску. Фінансується з загального оп одаткування і 94 бюджетного фінансування соціальних витрат. До цієї системи входять також пільги тобто соціальні гарантії окремим категоріям населення, що також передбачають соціальний захист та надання соціальних благ малозабезпеченим або уразливим верстам населення інваліди, ветерани. Традиційні форми соціального захисту: 1. Грошова: до свят, тимчасова допомога тощо. 2. Натуральна: продовольчі талони, шкільні сніданки, продовольчі товари людям похилого віку, медичне обслуговування, житлові допомоги, позички ст удентам тощо. 9.Сутність фінансів. Фінансова та податкова системи. Крива Лаффера. Фінанси – це сукупність економічних заходів з формування, розподілу, перерозподілу та використання грошових засобів в економіці. Фінансова система складається з фінансів :  державних - фінанси місцевих органів, держбюджету, бюджету Автономної Республіки Крим;  господарюючих суб'єктів - фінанси підприємств та організацій;  населення - доходи та витрати населення. Фіскальна політика являє собою фінансові заходи держави щодо рег улювання бюджетних податків і витрат з метою стабілізації економіки. Цій політиці властиві такі функції : вплив на стан господарської кон'юнктури; перерозподіл національного доходу; нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм; стим улювання економічного зростання; підтримка високого рівня зайнятості тощо. Основним елементом фінансової системи є державний бюджет. Державний бюджет англ. budget - сумка - це фінансовий план видатків держави та джерел їх покриття за рік. Держбюджет як список державних доходів і видатків за певний період фінансовий рік має бути затверджений у законодавчому порядку. Через державний бюджет розподіляється близько 70% національного доходу країни. Сутність держбюджету визначається соціально - економічним лад ом, природою, задачами і функціями держави. Бюджетну систему України складають: державний бюджет і місцеві бюджети. На першому етапі відбувається процес складання проекту держбюджету, Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня подає його на розгляд Ве рховній Раді України. На другому етапі - розгляд і затвердження проекту бюджету на сесії Верховної Ради. На третьому - виконання і складання звіту про виконання покладено на Кабінет Міністрів України. Фактично виконання бюджету починається з 1 січня і за вершується 31 грудня кожного календарного року. Державний бюджет України До основних джерел доходів відносять: податки; платежі за використання природних ресурсів воду, землю; неподаткові надходження від приватизації; доходи від операцій з капіталом; о фіційні трансферти; цільові фонди. Існує багато статей видатків, але їх можна згрупувати у шість основних напрямків: 95 національна оборона; утримання державного апарату; фінансування бюджетного сектора економіки; соціальні видатки; фінансування розвитку екон оміки; відсоток за державний борг. Державний бюджет за структурою надходжень та видатків може бути дефіцитним або профіцитним. Дефіцит державного бюджету - це перевищення видатків державного бюджету над доходами. Дефіцит вважається безпечним, якщо він пере буває на рівні 2 - 3% від ВВП. Є три основні засоби збалансування дефіцитного держбюджету: 1  підвищення податків; додаткова емісія грошей; державні позики - випуск державних цінних паперів. До причин дефіциту державного бюджету можна віднести: зменшення при росту національного доходу в умовах кризового стану економіки; падіння доходів; зменшення акцизних податків, які надходять у держбюджет; збільшення бюджетних витрат; непослідовна фінансово - економічна політика. Для зменшення бюджетного дефіциту потрібно: змінити систему оподаткування; перейти від фінансування до кредитування; зменшити управлінські витрати; підвищити роль місцевих бюджетів; скасувати необґрунтовані фінансові пільги; здійснювати конверсію; ліквідувати дотації збитковим підприємствам. Профіци т державного бюджету - це перевищення доходів державного бюджету над видатками. Державний борг - сума дефіцитів державного бюджету за мінусом бюджетних надлишків. Розрізняють: • Внутрішній державний борг - це боргові зобов'язання уряду у формі кредитів, от риманих урядом, державних займів, здійснюваних за допомогою випуску цінних паперів від імені уряду і за його дорученням. • Зовнішній державний борг - борг фізичним, юридичним особам за кордоном та іноземним державам. Внутрішній борг - це борг уряду країн и своїм громадянам. Це ситуація, коли всі „винні самі собі". Коли борг не дуже великий, він не справляє відчутного негативного впливу на економіку, оскільки не супроводжується вивезенням за кордон матеріальних цінностей. Зовнішній борг лягає тягарем на кра їну, оскільки вона змушена віддавати товари й послуги в рахунок оплати відсотків і погашення боргу. Крім цього, нерідко іноземні країни надають кредити за умови внесення певних корективів в його економічну політику. Якщо у країни дуже великий зовнішній або внутрішній державний борг, їй може бути оголошений дефолт. Дефолт - визнання країни як неплатоспроможної. При бюджетному профіциті державний борг може част ково погашатися. Витрати на погашення боргу збільшуються із зростанням ставок відсотка. Податкова п олітика - система дій, які проводяться державою у галузі податків і оподаткування. Вона знаходить своє відображення у видах податків, розмірах податкових 96 ставок, визначенні кола платників податків і об'єктів оподаткування, у податкових пільгах. Податкова с истема - сукупність податкових зборів та платежів, що законодавчо закріплені в даній державі; принципів, форм та методів їх визначення, зміни або скасування; дій, що забезпечують їх сплату, контроль та відповідальність за порушення податкового законодавств а. Податки забезпечують близько 90% доходів держави. Податки - це обов'язкові платежі примусові, стягувані державою та місцевою владою з фізичних та юридичних осіб. Податки виконують дві основні функції: розподільча - є інструментом перерозподілу грошови х доходів держави, фіскальна функція - формування державних фондів. Податкова система включає : 1. Механізм оподаткування, тобто визначення суб'єктів та об'єктів оподаткування. Суб'єкти оподаткування - ті, хто сплачує податки, фізичні та юридичні особи; Об' єкти оподаткування - прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. 2. Види податків. Перелік зборів та ставку оподаткування встановлює Верховна Рада України. Податки поділяють на прямі та непрямі. Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. До прямих податків відносять: податки особисті на: прибуток громадян неоподатковуваних мінімум — 17 грн., податкова ставка становить 13%), прибуток корпорацій прибуток підприємств в Україні оподатковується із ставкою 25%), майно, спадок, приріст капіталу; реальні податки: на землю, промисловий, з капіталуцінних паперів. Непрямі податки - це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять у їх ціну. Це податок на додану вартість ПДВ, акцизи, мито, ліцензійні збори. Акцизи - це непрямі податки, що входять у ціни товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на: індивідуальні - коли оподатковується кожна одиниця товару; універсальні - коли об'єктом оподаткування є обсяг продажу. Подат ок на додану вартість - його ставка в Україні становить 20%, формально його платниками є виробничі й торговельні підприємства, оскільки податок надходить в бюджет від них, фактично його сплачують покупці під час купівлі товарів та послуг. Мито - це податок на товари, які імпортуються. Мито є одним із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів. Чим більш розвинута країна, тим більша частка надходжень припадає на прямі податки, і навпаки. 3. Податкова ставка. Податкова ставка - це велич ина податку на одиницю оподаткування одиниця виміру об'єкта оподаткування для земельного податку - гектар тощо. Податкова ставка, що визначається як відсоток, поділяється на такі види: пропорційна , коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу; прогресивна , коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають; регресивна , коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується. За законодавством України податки поділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавними по датками є : — податок на прибуток; — акцизи; — ПДВ; — прибутковий з громадян; 97 — мито; — плата за землю; — збір на обов'язкове страхування; — відрахування у пенсійний та соціальні фонди. Місцеві податки: — податок з реклами; — готельно - курортний збір; — комунальний податок; — за п роїзд транзитного транспорту; — використання символіки. Основними принципами сучасної податкової системи є: • Ефективність , що визначається регулюючою і стимулюючою функціями податків; Справедливість - передбачає недоцільність і неможливість перекладання по даткового тягаря на бідні верстви населення і навіть частковий перерозподіл через механізм оподаткування частини національного доходу на користь найбідніших верств; Корисність - стягнені у працівників через податкову систему кошти мають повернутися до них у формі соціальних витрат; Оптимальне співвідношення між економічною ефективністю і справедливістю, що передбачає недоцільність надмірного перерозподілу національного доходу через податковий механізм оскільки це гальмувало б інвестиції або вилучення із з аробітної плати таких податків, які підривали б зацікавленість безпосередніх працівників у зростанні продуктивності праці; Ефективність адміністрування - витрати на управління мають бути мінімальними; Економічна обґрунтованість податків - розміри податків повинні встановлюватися на основі показників розвитку економіки країни та її фінансового стану. Стабільність податкового законодавства - податки неповинні змінюватися протягом бюджетного року; Рівняння та унеможливлювання дискримінації - забезпечення однак ового підходу до суб'єктів господарювання; Рівномірність сплати - податки повинні сплачуватися у певний термін; Гнучкість - податкове законодавство повинне вчасно реагувати на зміни соціально - економічного життя держави без порушень стійкості податкового за конодавства; • Інфляційна нейтральність ; • Недопущення подвійного оподаткування одного і того ж об'єкта оподаткування; • Доступність та однозначність норм податкового законодавства. • Гласність - офіційне опублікування відомостей про суми зібраних податків та їх витрачання. Крива Лаффера - крива, що відображає зв'язок між податковою ставкою та обсягом податкових надходжень, виявляє податкову ставку від 0 до 100%, за якої податкові надходження досягають максимуму рис. 9 .1). Згідно з кривою Лаффера до деякого м аксимального рівня М більше значення податкової ставки забезпечує більшу величину податкових надходжень. Однак наступне збільшення податкової ставки призведе до зниження стимулів виробництва і величина національного оподаткованого доходу зменшиться. 98 Рис. 9 .1. Крива Лаффера Таким чином, нижча ставка податків створить стимули до праці, заощаджень, інвестицій, інновацій, сприяючи суттєвому розширенню національного виробництва й доходу. 10.Фіскальна політика держави. Фіскальна бюджетно - податкова політик а - це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неіфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому. Фіскальну політику розрізняють як дискреційну т а недискриційну. Дискреційна - цілеспрямована зміна величини державних податків, видатків і сальдо державного бюджету різниця між частиною податків і державними закупками, в результаті зміни законодавства, метою якої є: стабілізація економіки; досягнення рівноваги в економіці; збільшення рівня зайнятості; зниження темпів інфляції. Дискреційна політика може здійснюватися тільки з часом, оскільки вона пов'язана з прийняттям законодавчих рішень. До інструментів дискреційної фіскальної політики відносяться: з міна ставок оподаткування; скасування або запровадження нових податків чи податкових пільг; трансферти, обсяги яких нейтральні щодо розмірів доходів. Дискреційна фіскальна політика у залежності від фази циклу може бути:  Стимулюючою експансії фіскальною п олітикою - це бюджетно - податкова політика, спрямована на збільшення державних витрат та зменшення податків з метою розширення сукупного попиту іі економіці у період циклічного спаду.  Стримуючою обмежуючою фіскальною політикою - це бюджетно - податкова політ ика, при якій відбувається скорочення державних видатків та збільшення податків з метою скорочення сукупного попиту в умовах надлишкового попиту при циклічному піднесенні.  Недискреційна автоматична фіскальна політика - політика вбудованих стабілізаторів, вона не пов'язана із зміною законів.  Автоматичний „вбудований ”  стабілізатор - механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без зміни податкового законодавства. Такими стабілізаторами є: прогресивна податкова система; трансфертні платеж і; система участі у прибутку; допомоги по безробіттю у період економічних спадів. 99 11.Поняття і структура кредитної системи. Кредитна система - це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з пр иводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів за умови повернення для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства. Кредитна система складається з декількох ланок, ко жна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Як правило, кредитна система має трирівневу структуру хоча існують відхилення від такої практики: 1. Центральний банк; 2. Банківські установи, до яких входять: комерційні банки; і нвестиційні банки; ощадні банки; іпотечні банки; земельні банки; поштово - чекові банки; — торгові банки тощо. 3. Небанківські кредитно - фінансові установи, до яких відносять: інвестиційні компанії, страхові компанії, ощадно - кредитні асоціації та кредитні спіл ки; пенсійні та інші фонди тощо. Сучасна кредитна система - це сукупність кредитно - фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізується сутність та функц ії кредиту. В Україні кредитна система перебуває у стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і складається з Національного банку України, комерційних банків та небанківських кредитно - фінансових установ інвестиційні фонди та компанії, стра хові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди. Найактивніше у системі кредитно - фінансових інститутів України виступають комерційні банки. 12.Банки та банківська система. Небанківські фінансово - кредитні установи. Банківська система - сукупні сть фінансових установ грошового ринку що займаються банківською діяльністю у їх взаємозв'язку і взаємодії, діяльність яких законодавчо визначена. Розрізняють такі види банківської системи: 1. Дворівневу банківську систему складається з центрального банку і комерційних банків, така система існує в Україні; 2. Централізовану складається з Державного банку, Будівельного банку і Зовнішньоторгового банку та сукупності ощадних банків, така система була в СРСР; 3. Децентралізовану Федеральна резервна система США, як у очолюють 12 резервних банків, входять до неї приблизно 40% комерційних банків, а інші працюють на принципах вільної конкуренції. Банки - установи, що акумулюють грошові кошти і нагромадження та здійснюють кредитно - розрахункові й інші операції. На практи ці в сучасних умовах функціонує велика кількість банків. їх можна 100 класифікувати так: за формою власності — акціонерні, приватні, кооперативні, муніципальні, комунальні, державні, змішані, міждержавні міжнародні; за терміном надання кредитів — банки корот кострокового, середньо - та довгострокового кредитування; за національною належністю — національні та іноземні; за функціями та характером діяльності — депозитні, універсальні та спеціалізовані. Центральний банк Головне призначення - управління грошовим обо ротом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. У різних державах центральні банки мають різні назви: народні, державні, емісійні, резервні тощо. Центральний банк держави виконує такі функції: Є емісійним центром держави, тобто йо му надано монопольне право емісії банкнот і розмінної монети, забезпечує виготовлення грошей, регулює їх обсяг, вилучає фальшиві гроші тощо. Є банком банків, оскільки здійснює операції з банками держави зберігає їх касові резерви, надає їм кредити, контро лює їх діяльність. Є банком уряду, тобто підтримує державні економічні програми, розміщує цінні папери, надає кредити уряду і виконує розрахункові операції для уряду, обслуговує державний бюджет, зберігає золотовалютні резерви. Є головним розрахунковим це нтром держави та посередником між іншими банками країни при виконанні без готівкових розрахунків тощо. Контролює діяльність комерційних банків щодо виконання законодавства, веде книгу реєстрів банків, валютних бірж та інших фінансово - кредитних установ. 6. Регулює економіку за допомогою грошово - кредитних механізмів тощо. Центральним банком України є Національний банк України НБУ, утворений 20 березня 1991 р. До складу НБУ входять 20 департаментів та самостійних управлінь, йому підзвітні 38 структурних підр озділів, у тому числі 25 регіональних управлінь. Загальна кількість працюючих в системі Національного банку понад 13 тисяч чоловік, у тому числі в центральному апараті 800 чоловік. Згідно з законодавством передбачена така структура НБУ: центральний апарат, територіальні управління, розрахункові палати, банкнотно - монетний двір, фабрика банкнотного паперу, державна скарбниця, центральне сховище грошей, спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку. Також передбачена двор івнева система управління НБУ - рада НБУ і правління НБУ. Комерційні банки Серед фінансових посередників найбільшу групу становлять комерційні банки, які тримають більшість депозитів країни. Отже, провідну роль на грошово - кредитному ринку відіграють комерц ійні банки. Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення, головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки класифікуються за рі зними критеріями: формою власності, організаційною формою, розміром капіталу, діапазоном операцій, сектором ринку, де вони функціонують, тощо. Комерційні банки виконують кредитні активні та пасивні та комісійні операції. Пасивні операції комерційних банк ів полягають у мобілізації та формуванні своїх грошових ресурсів. До пасивних операцій відносять: внески до запитання; ощадні внески; термінові депозити; 101 інші пасивні операції боргові зобов'язання іншим банкам та кредиторам. Активні операції комерційних банків пов'язані із розміщенням і використанням власного капіталу. До них відносять надання позикового капіталу: під заставу нерухомості; торговельно - промисловий кредит; органам влади; приватним особам; під цінні папери тощо. До комісійних операцій віднося ть такі, як: переказні готівка переводиться за допомогою банку третім особам; акредитивні переказ грошей від одного клієнта іншому; інкасові банк проводить операції від імені та за рахунок своїх клієнтів за різними документами; довірчі тимчасове упр авління майном, передача спадщини, прийняття цінностей на зберігання; торговельно - комісійні операції операції із золотом, валютою та цінними паперами. Небанківські фінансово - кредитні установи здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у доходні а ктиви: цінні папери та кредити. Небанківські установи страхові компанії, пенсійні фонди на відміну від банків можуть акумулювати грошові заощадження на довготривалі строки, а значить здійснювати довгострокові інвестиції. Страхові компанії здійснюють стра хування життя або майна. У нашій країні існує майнове і особисте страхування. Воно здійснюється у двох формах: обов'язковій і добровільній. Пенсійні фонди створюються фірмами для виплати пенсій працівникам і службовцям. Кошти цих фондів утворюються за раху нок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів. Каса взаємної допомоги - громадська кредитна установа, яка об'єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників та службовців - членів профспілки. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотації профспілкових органів та інших грошових надходжень. Ломбарди - це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. У нашій країні вони виникли на початку 20 - х років. Ломбарди створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого ко ристування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей. Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих та середніх фірм. їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються у невеликих масштаб ах. Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їх боргових зобов'язань. Особливо багаточисельною групою є ощадні установи. Ощадні каси - це державні установи, які належать місцевим органам влади або створені при державних поштових у становах. Вони залучають вклади дрібних вкладників, купуючи на них облігації державних позик. Ощадно - збережні асоціації продають сертифікати своїм клієнтам. Вони приймають на свої рахунки ощадні вклади та інші чекові депозити і видають позики під заставу н ерухомості. Кредитні спілки є різновидом кооперативів, створюваних окремими групами населення з метою об'єднання коштів для вирішення практичних проблем. Кредитні спілки 102 утворюються на паях для короткострокового кредитування їх учасників для будівництва а бо ремонту будинку, купівлі автомобіля тощо. 103 Тема 12. Зовнішньоекономічна діяльність. План лекції 1. Світове господарство та показники відкритості економіки. 2. Міжнародний поділ праці. 3. Форми міжнародних економічних відносин. 4. Зовнішньоекономіч на політика. 5. Валюта та валютні відносини. 6. Валютний ринок та валютний курс. 7. Етапи розвитку міжнародної валютної системи. 8. Міжнародні колективні валюти. 9. Причини виникнення глобальних проблем. 10. Проблема світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру. 11. Паливно - енергетична та сировинна проблеми. 12 Основні шляхи розв'язання глобальних проблем. Література: Основна: 1. Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. 2 - е изд., перераб. и доп. / под общ. ред. А.В. Сидоровича. – М.: М ГУ, «Дело и сервис», 1999. – 416 с. 2. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. пос. - К: Атіка, 2002. 3. Базилевич В., Баластрик Л. Макроекономіка. Підручник. К.: «Атіка», 2006. 4. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підру чник / За ред. В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2004. – 851 с. – Класичний університетський підручник. 5. Бережний В.М., Кушнір В.С., Сухомлин Л.Є. Історія економічних вчень. Макроекономіка. – Харків: Еспада, 2007. – 320 с. 6. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: стан , проблеми і перспективи. – К.: Знання, КОО, 2002. – 318 с. 7. Бутук О.І., Волкова Н.І. Макроекономіка: тренінг - курс: Навч. посіб. — К: Знання, 2007. — 235 с. — Вища освіта XXI століття. 8. Вечканов Г.С., Вечканова Г.Р. Макроэкономика. – СПб: Питер, 2006. 9. До лан Э. И др. Деньги, банковское дело и денежно - кредитная политика./ Пер с англ. – СПб: Санкт - Петербург Оркестр, 1994. – 496 с. 10. Економічна теорія. Посібник вищої школи. Воробйов Є.М., Гри ц енко А.А., Лісовицький В.М., Соболєв В.М. / Під заг.ред. Воробйова Є.М. – Харків - Київ, 2001. – 704 с. 11. Економічна теорія: Політекономія, Мікроекономіка, Макроекономіка. Навчальний посібник. / Під ред. Л.В. Білецької, О.В. Білецького, В.І. Савича. К., 2005. 12. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Макроэкономика: Учебник. – К.: О - во „Зн ання", КОО, 2004. 13. Ивашковский С.Н. Макроэкономика. Учебник. – М.: Дело, 2002. – 472 с. 14. Кидуэлл Д.С., Петерсон Р.Л., Блэкуэлл Д.У. Финансовые институты, рынки и деньги. – СПб.: Питер, 2000. – 752 с. 15. Кривцов О.С., Бережний В.М., Онегіна В.М. Макроекономіка у запитаннях та відповідях: Навчальний посібник. Х.: Факт, 2003. – 199 с. 16. Кру ш П.В., Тульчинська С. О . Основи макроекономіки: Матеріали для вивчення курсу та підготовки до практичних занять. – К.: Політехніка, 2004. 17. Кулішов В.В. Макроекономіка: основи теор ії і практикум. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. – Львів: „Магнолія плюс”, 2004. – 256 с. 104 18. Курс экономической теории: Общие основы экономической теории, микроэкономика, макроэкономика: Учебное пособие / Под ред. А.В.Сидоровича. – М.: МГУ, Дис, 2005. 19. Майбурт Е.М. Введение в историю экономической мысли. – М.: Дело, 1996г. – 647 с. 20. Макконелл К., Брю М. Экономикс: принципы, проблемы, политика. В 2 - х томах. / Пер. с англ. – М.: Республика, 1992. – 784 с. 21. Международные экономические отношения / Под ред. Л.Е.Стровского. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2003. – 461 с. 22. Менкью Н.Г. Макроэкономика. / Пер. с англ. – М.: МГУ, 1994. – 736 с. 23. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А.С.Булатов. – М.: Юристъ, 2002. – 734 с. 24. Мишкин Ф. Экономическая теория денег, ба нковского дела и финансовых рынков: Учеб. пособие для вузов. — М.: Аспект - Пресс, 1999. 25. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник у 2 - х ч. / За заг. ред. С. Будаговської. – К . : Основи, 2001. 26. Моторін Р.М., Моторина Г.М. Система національних рахунків. – К.: КН ЕУ, 2001. – 336 с. 27. Отрошко О.В. Основи економічної теорії. Макроекономічний аспект. Навчальний посібник. К.: Знання, 2006. 28. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 616 с. 29. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін. За ред. В.М. Гейця. – К.: Вища шк.., 2003. – 591 с. 30. Радіонова І. Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. – К.: Таксон, 2004. 31. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні // За ред.. Б.Є Кваснюка. – Київ, Харків. 2003 . – 423 с. 32. Са кс Дж. Ларен Ф. Макроэкономика. Глобальный подход. – М.: Дело, 1996. – 456 с. 33. Солонінко К. С Макроекономіка: Навч. пос. для студентів спец., вищих навч. закладів. - К.: ЦУЛ, 2002. 34. Старченко В. Д. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К. : Вид - во Європ. ун - ту, 2002. 35. Тарасевич Л.С., Гальперин ВМ. , Гребенников ПМ. , Леуский А.И. Макроэкономика: Учебник. — 3 - е изд., перераб. и доп. — СПб.: СПбГУЭФ, 1999. 36. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика / Пер. с англ. – М.: Дело, 1993. – 864 с. 37. Цига нкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с. 38. Экономика. Учебник. / Под ред. Булатова А.С. – М.: 2002 . – 605 с. 39. Экономика. Учебное пособие. / Под ред. Э.А. Кузнецова. Х.: « Одиссей » , 2006. 40. Экономическая теория / Под общ. ред. В.И. Видяпина и др. – М.: ИНФРА – М, 2003. – 714 с. Додаткова література представлена в списку рекомендованої літератури. Текст лекції 1. Світове господарство та показники відкритості економіки Світове господарство - сукупність націонал ьних економік, взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою на основі міжнародного поділу праці. Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, що зародився у XVI ст. у період Великих географічних відкриттів. Процес утворення світового ринку трива є. Для того, щоб національна економіка стала часткою світового господарства, вона повинна бути відкритою. 105 Відкрита економіка - це економіка, яка бере участь у економічних відносинах між країнами, тобто, яка має експорт та імпорт товарів, послуг, капіталу робочої сили, інформації та технології. Закрита економіка - це економіка, усі товари якої виробляються і продаються всередині країни. Характерними рисами світового господарства є:  активний процес переміщення факторів виробництва, насамперед у формах ни по зу - ввозу підприємницького капіталу, робочої сили, природних ресурсів, технологій;  розвиток міжнародних форм виробництва на підприємствах, які розміщені у декількох країнах, зокрема в рамках транснаціональних корпорацій;  перехід до економіки відкритого ти пу у різних державах і створення міждержавних об'єднань;  формування міжнародної валютної та кредитно - банківської системи;  розвиток всесвітньої інфраструктури;  створення міжнародних та національних інститутів, які координують міжнародні економічні відносини . Розрізняють такі ознаки відкритості економіки: • відношення зовнішньоторговельного обороту на душу населення, це приблизно: у маленьких країнах 55 - 70% Голландія, Бельгія, Австрія; у середніх країнах 40 - 45% Франція, Англія; у великих 20 - 25 % США, Кита й, Індія, Росія. частка зовнішньо торговельного обороту у загальному обсязі виробництва; частка експорту в загальному обсязі виробництва; частка імпорту в загальному обсязі споживання не більше 30%); частка закордонних інвестицій по відношенню до внутріш ніх інвестицій. Все більшого значення в світовому господарстві набуває процес глобалізації економіки. Глобалізація фр. global - загальний, всесвітній - категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить з а межі державних кордонів і з 60 - х pp . XX ст. набуває форми постійного й неухильно зростаючого міжнародного перетворення національних економік. Тенденції глобалізації економіки:  зростання матеріальної зацікавленості н постійному економічному співробітництв і між країнами;  формування світового економічного простору у зв'язку з переходом більшості країн до ринкової економіки;  розвиток міжнародного поділу праці, що враховує природні, економічні та соціальні фактори країни;  створення інфраструктури світового мас штабу транспортна система, сітка інформаційних комунікацій. У світове господарство входить понад 230 національних господарств націй і народностей, які проживають у цих країнах, розмовляють майже 2800 мовами, в обігу налічується близько 300 найменувань на ціональних грошей. Ці господарства перебувають на різних щаблях суспільного розвитку. Класифікація країн, що входять до світового господарства: І. У залежності від рівня економічного розвитку, головний критерій ВВП на душу населення: високорозвинуті понад 10 держав; розвинуті приблизно 25 держав; середньорозвинуті; слаборозвинуті приблизно 150 країни, у них ВВП на душу населення в 11 — 15 разів 106 менше ніж у розвинутих; нерозвинуті Ангола, Шрі - Ланка.П. За галузевою структурою: індустріальні; індустріал ьно - аграрні; аграрно - індустріальні; аграрні. III . За ступенем інтеграції у світове господарство: — інтегровані; — слабо інтегровані. Зв'язки національної економіки із світовим господарством здійснюються через: торгівлю - частка національної продукції йде на експорт продаж за кордон. А частина доходів йде на імпорт закупки закордонних товарів; ціни на світовому ринку; фінанси - великі інвестори, такі як корпорації або банки, діють у міжнародному масштабі; міжнародні валютні відносини; обмін науково - технічн ою інформацією і технологічними розробками; переміщення робочої сили. До міжнародних економічних організацій належать регіональні інтеграційні угруповання , що виникли й розвиваються на різних континентах: міжнародні фінансово - кредитні інститути Міжнародни й валютний фонд МВФ, Міжнародний банк реконструкції і розвитку МБРР та ін.; Організація економічного співробітництва і розвиткуОЕСР, світова організація торгівлі СОТ та ін. На сучасному етапі світове господарство все виразніше набуває ознак цілісно сті, цей процес обумовлений дією таких факторів: — прагненням народів світу виживати в умовах нарощування ядерних потенціалів; розгортанням НТР; інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним поділом праці; необхідністю об'єднання країн для розв'яза ння глобальних проблем. Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, характерною ознакою якого є зближення підприємств різних країн, самих країн. 2. Міжнародний поділ праці Міжнародний поділ праці - спеціалізація та кооперац ія певних країн у виробництві і юні і их товарів та послуг з метою реалізації їх на зовнішньому ринку. Існують три основні форми міжнародного поділу праці: • загальна - за сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні галузі промисловості тому країни експортери поділяються на індустріальні, сировинні, аграрні; • часткова - поділ сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства та ін.; • одинична - спеціалізація країн на виготовленні окремих деталей і вузлів складного товару наприклад, англійська компанія „Роллю Ройс" спеціалізується на випуску реактивних двигунів для літаків, що виробляються у багатьох інших країнах. Міжнародна кооперація передбачає:  спільну розробку науково - технічних проблем;  обмін науково - технічною інформацією;  продаж і купівлю ліцензій, ноу - хау;  обмін вченими тощо. Фактори, що впливають на спеціалізацію та кооперацію країн: 107  географічне положення та природнокліматичні умови;  ресурсні можливості;  досягнутий рівень розвитку продуктивних сил;  історико - культурні особливості особливо для туризму;  • історичні традиції та досвід. Міжнародний поділ праці поглиблюється завдяки: • дефіциту ресурсів, погіршенню умов видобутку корисних копалин; • загостренню конкурентної боротьби на внутрішньому ринку - підприємств а шукають можливість імпортних закупівель та експортування продукції; • появі можливості знизити витрати виробництва за рахунок дешевої робочої сили, використання іноземного капіталу відкривають спільні підприємства; • організації виробництва товарів за корд оном у світовому господарстві виникають трастові національні компанії. Економічні вигоди, отримані країнами з різним рівнем продуктивності, інтенсивності, складності праці, спонукають їх до участі у міжнародному поділі праці, в процесі інтернаціоналізаці ї виробництва. Інтернаціоналізація - процес створення і поглиблення стійких зв'язків між підприємствами різних країн або окремими країнами. 3. Форми економічних відносин. Форми економічних відносин:  міжнародна торгівля;  міжнародний рух капіталу;  міжнаро дна трудова міграція;  міжнародний обмін послугами;  валютні відносини регулювання валютних курсів,  обмін науково - технічною інформацією та технологієюпатенти, ліцензії;  економічна інтеграція ЄЕС, СНД. 4. Зовнішньоекономічна політика Зовнішньоекономіч на політика проводиться державою з метою врегулювання платіжного балансу, завдяки торговельній політиці, яка здійснюється у двох формах: протекціонізму та лібералізму. Торговельна політика - це державна політика, яка впливає на обсяги зовнішньої торгівлі ч ерез податки, субсидії й обмеження на експорт та імпорт. Протекціонізм лат. protektionis - заступництво, захист спрямований на стимулювання національної економіки, означає політику захисту вітчизняного виробника від іноземних конкурентів. Мета політики п ротекціонізму : • Захист вітчизняного виробника. Інструментами є: митні тарифи - визначають розмір державних зборівмита з товарів при перетині кордонів країни; нетарифні бар'єри : ліцензування держава надає ліцензії на імпорт чи експорт і водночас заборон яє неліцензовану торгівлю, квотування встановлення квотна ввіз чи вивіз товарів у кількісному або вартісному вираженні, ембарго заборона державою ввозу до якої - небудь країни, вивозу із якої - небудь країни товарів; правові й адміністративні бар'єри : тех нічні та санітарні стандарти, сертифікування, встановлення норм безпеки тощо. 108 • Стимулювання експорту. Інструментами є: надання пільгових кредитів; податкові пільги; субсидії. Позитивні наслідки протекціонізму: урівноважується торговельний баланс; захищає від демпінгу демпінг - штучне зниження цінна товари і послуги на зовнішніх ринках для їх завоювання та усунення конкурентів; від експортерів з дешевою робочою силою; захищає молоді галузі; стимулює зростання виробництва; збільшує зайнятість; збільшує до ходи державного бюджету; забезпечує економічну безпеку країни. Негативні наслідки протекціонізму: не використовуються переваги міжнародного ринку праці; виробництво відстає від НТП; зростають ціни; зменшується вибір товарів; зменшується конкуренція та збіл ьшується монополія; знижується підприємницька ініціатива; скорочується експорт і погіршується платіжний баланс. Лібералізм лат. liberalis - вільний - вільна торгівля, означає відкриту зовнішньоторговельну політику без торговельних бар'єрів. Проводиться у країнах ЄС - безмитна торгівля між країнами. Позитивні наслідки лібералізму: — стимулює конкуренцію; зменшує монополізм національних фірм; знижує витрати виробництва; збільшує вибір споживача. Негативні наслідки лібералізму: країна не захищена від демпінг у; країна наповнюється товарами, які нав'язують споживачам; — здійснюється збут неякісних або застарілих товарів. Вибір політики визначається перш за все ступенем конкурентоспроможності національної продукції, а також станом зовнішньоекономічного балансу. У ряд будь - якої країни повинен виважено здійснювати зовнішньоекономічну політику, сприяти виготовленню продукції національним виробником, особливо виважено формувати споживчий ринок. Україні, яка реформує свою економіку, необхідно розв'язати ряд кардинальних проблем: подолання системно - структурної кризи, включення у міжнародний поділ праці та вихід на світові ринки, підвищення життєвого рівня населення та інше. Це потребує розробки виваженої зовнішньоекономічної політики, оптимального співвідношення між проте кціонізмом і свободою торгівлі. Світовий досвід переконує, що створення конкурентоспроможних фірм і галузей неможливе без державної підтримки. Уряд України здійснює заходи, спрямовані на підтримку виробництва, стимулювання вивезення товарів, обмеження імпо рту, розвиток імпортозамінних підприємств, заходи з енергозаощадження з метою скорочення імпорту енергоносіїв. 5 . Валюта та валютні відносини Валюта, валютні відносини, національна валютна система є важливими складовими 109 національної грошової системи. Вал ютні відносини - це сукупність економічних відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств і обслуговуються валютою. Об'єктом валютних відносин в Україні є валютні цінності. Валютні цінності - платіжні до кументи чеки, векселі, сертифікати тощо, фондові цінності акції, облігації, та інші фінансові інструменти іноземного походження, а також аналогічні платіжні документи та фондові цінності національного походження. Учасниками валютних відносин є безпосер едньо держава, юридичні й фізичні особи. Правова регламентація виникнення, змін чи припинення валютних відносин базується на міжнародних угодах та внутрішніх аспектах. Валюту можна класифікувати за належністю до країни: Національна валюта - це грошова один иця будь - якої країни. Для України - гривня, Росії - рубль. Іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу на території іноземної держави. Для України іноземна валюта - це кошти, номіновані в усіх національних грошових одиницях, крім гривні. Колективна валюта виражена в особливих міжнародних одиницях, що імітуються міжнародними фінансово - кредитними установами. Валюту розрізняють також за ступенем конвертованості. Конвертованість, або оборотні сть грошової одиниці - це її здатність вільно обмінюватися на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби. Розрізняють такі види конвертованості валюти: неконвертована, конвертована: повна конвертована та частково конвертована. Неконвертованими є валют и , які неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом. Такими зазвичай є валюти слаборозвинутих країн або країн з економічною кризою. До 1997 р. національна валюта України гривня була не конвертованою. Конвертована валюта - національна гро шова одиниця, яка має здатність вільно через купівлю - продаж обмінюватися на іноземні валюти, виконувати функції світових грошей. Повна конвертованість - при якій здійснюється вільне без обмежень використання національної валюти для всіх категорій суб'є ктів підприємництва на будь - які цілі. Резервна валюта - національні кредитно - грошові ресурси провідних країн світу, що використовуються у міжнародних розрахунках у сфері зовнішньої торгівлі, для визначення цін на міжнародному ринку, при іноземних інвестиці ях, а також є основою для визначення валютних курсів. Часткова конвертованість - певні обмеження на обмінні операції, тільки для певних категорій суб'єктів підприємництва або за певними видами операцій. Для того, щоб досягти повної конвертованості націонал ьної валюти, необхідно домагатися: поглиблення міжнародної спеціалізації на всіх етапах формування вартості товарів; високого рівні конкурентоспроможності національної економіки; належного рівня розвитку інфраструктури у соціально орієнтованій економіці; в исокого рівня продуктивності праці й ефективності економіки; переходу до переважно економічних важелів управління економікою; відповідності купівельної спроможності національної валюти дійсному рівню ефективності суспільного виробництва; стабільного грошов ого обігу; існування потужної банківської системи тощо. У кожній країні світу існує своя національна валютна система. Національна валютна система - державно - правова форма організації валютних відносин на території даної країни, що встановлює певний порядок валютних розрахунків і правила роботи з валютами інших країн. 110 6 . Валютний ринок та валютний курс Валютний ринок - це, по - перше, підсистема валютних відносин з приводу операцій купівлі - продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах, по - друге, інституціональний механізм, що забезпечує функціонування валютних ринкових механізмів. Об'єктом купівлі - продажу на цьому ринку є національні й іноземні валютні цінності. Суб'єктами валютного ринку є продавці і покупці валюти, фізичні та юридичні ос оби, резиденти та нерезиденти, а також посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн світу відбувається на міжнародних грошових валютних ринках. При цьому виникає специф ічний інструмент міжнародного порівняння національних грошей - валютний курс. Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн. Сутність валютного курсу комплексно розкривається у виконуваних ним функціях. Такими функціями є : порівняння національних цін на товари, послуги, робочу силу з відповідними цінами інших країн та світовими цінами; порівняння витрат виробництва, продуктивності праці, торговельних і платіжних балансів тощо; певний перерозподіл національного доходу між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Валютний курс залежить від стану платіжного балансу, рівня інфляції, співвідношення між попитом і пропозицією кожної валюти, міграції короткотермінових капіталів між країнами, політичної с табільності, економічної кон'юнктури, стійкості валюти, довір'я до неї та іншого. Валютний курс можна визначити або як „курс національної валюти ” , або як „курс іноземної валюти ” . Курс національної валюти є кількістю іноземної валюти, яку можна купити або п родати за одиницю національної валюти на певний момент часу: , (6.1) де - номінальний валютний курс національної валюти; - кількість національної валюти, запропонованої в обмін на інозе мну; - кількість іноземної валюти, запропонованої в обмін на національну. Курс іноземної валюти - є кількістю національної валюти, яку можна купити за одиницю іноземної валюти: (6.2) - номінальний валютний курс іноземної валюти до національної. У реальній практиці валютних відносин використовують такі види валютних курсів: Фіксований - передбачає наявність певного зареєстрованого офіційного паритету, який підтримується державними вал ютними органами. Плаваючий гнучкий - самостійно вільно формується на валютних біржах ринку під впливом попиту і пропозиції. Змішаний - контрольований плаваючий курс, держава вибирає валютний режим з урахуванням конкретної економічної ситуації, намага ється подолати жорстке фіксування або вільне плавання. Також розрізняють номінальний та реальний валютний курс. 111 Номінальний валютний курс - це відносна ціна однієї валюти, виражена в іншій валюті. Реальний валютний курс - показує, у якому співвідношенні то вари однієї країни обмінюються на товари іншої країни . Реальний валютний курс показує пропорцію обміну вітчизняних товарів на іноземні і розраховується за формулою: (6.3) де Е r - реальний валютний курс; Е n - номінальний валютний ку рс; Р — індекс внутрішніх цін, які виражені в національній валюті; Р* - індекс цін за кордоном, які виражені в іноземній валюті. Індекси цін в обох країнах співвіднесені до одного й того самого базового року. Зростання реального валютного курсу свідчить про зниження конкурентоспроможності товарів даної країни на світовому ринку. Спадання реального валютного курсу, навпаки, свідчить про підвищення конкурентоспроможності товарів даної країни на світовому ринку. 7 . Етапи розвитку міжнародної валютної системи М іжнародна валютна система у своєму формуванні пройшла такі етапи розвитку. Паризька валютна система (1816 - 1914 pp .). В основу її був покладений золотомонетний стандарт. Золотомонетний стандарт - це власна, тобто класична форма золотого стандарту, пов'язан а з використанням золота і золотих монет у якості грошового товару. Золотий паритет - співвідношення грошових одиниць різних країн за їхнім офіційним вмістом. Був основою формування валютних курсів і був скасований МВФ у 1978 р. Пізніше, коли золоті монети вже не чеканилися, був уведений золотозлитковий стандарт. Золотозлитковий стандарт - це урізана форма золотого стандарту, що передбачає обмін кредитних грошей на злитки золота вагою до 12,5 кг. Генуезька валютна система (1922 - 1944 pp .). В основу її був покладений золотодевізний золотовалютний стандарт. Золотодевізний золотовалютний стандарт - урізана форма золотого стандарту, що передбачає обмін кредитних грошей на девізи у валютах країн золотозлиткового стандарту і потім — на золото. При золотодевіз ному стандарті валюти одних країн ставилися у залежність від валют інших, знецінення їх викликало нестійкість супідрядних валют. Діяв із 1922 до 1971 pp . Бреттон - Вудська валютна система (1944 - 1976 pp .). На міжнародній валютно - фінансовій конференції країн антигітлерівської коаліції, що відбувалась у липні 1944 р. у місті Бреттон - Вудсі США, були узгоджені основні принципи валютно - фінансового устрою. Ямайська валютна система з 1976 р. по сьогодні. У січні 1976 р. угодою країн - членів МВФ на конференції в Кінгстоні Ямайка була проведена друга зміна статуту МВФ. Цією угодою був переглянутий статус золота і введені плаваючі валютні курси. 8 . Міжнародні колективні валюти З переходом до плаваючих курсів курс СДР установлюється на основі валютного кошика. Валютний кошик - це метод порівняння середньозваженого курсу колективної валюти стосовно визначеного набору національних валют. Кількість валют у наборі, їхній склад і розмір валютних компонентів, тобто кількість одиниць кожної валюти в наборі, 112 установлюют ься вільно на основі ринкових курсів валют, які мають найбільшу питому вагу у міжнародній торгівлі. З 1 січня 1999 р. до складу стандартного кошика входять чотири валюти: долар США, евро замість німецької марки та французького франка, японська єна, англі йський фунт стерлінгів. У березні 1979 р. було створено Європейську міжнародну валютну систему. ЄВС було введено європейську валютну одиницю - ЕКЮ  European Currency Unit . Вона стала базою встановлення курсових співвідношень між валютами країн - членів ЄВ С, засобом розрахунків між їх центральними банками, а також розрахунковою одиницею у спеціалізованих установах та фондах ЄВС. З 1 січня 1999 р. замість ЕКЮ в безготівковий обіг 11 країнами Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспа нія, Португалія, Італія, Фінляндія, Ірландія було впроваджене євро. З різних причин добровільно утрималися від приєднання до євро Великобританія, Швеція і Данія, а економіка Греції не відповідала жорстким економічним критеріям. З 1 січня 2002 р. євро увій шов до готівкового обігу, матиме місце паралельний обіг євро та національних валют. Основними перевагами введення єдиної валюти євро є: зменшення операційних витрат; розширення фінансових ринків; зростання їх ліквідності; зменшення валютних ризиків; спроще ння міжнародних фінансових операцій; зростання конкуренції тощо. Ці переваги сприятимуть подальшому розвитку міжрегіонального співробітництва, а спільна валюта євро має підстави отримати статус резервної та стати конкурентоспроможною щодо долара США. 9 . Причини виникнення глобальних проблем За останні десятиріччя у світі виникло чимало проблем, які безпосередньо стосуються долі всього людства. До таких проблем належать відвернення світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру, необхідність ефек тивної і комплексної охорони навколишнього середовища, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, продовольча, сировинна, енергетична і демографічна проблеми, ліквідація хвороб, раціональне використання глибин Світового океану та мирне освоєння космічн ого простору, проблема розвитку самої людини, перспективи забезпечення гідного майбутнього. Швидке зростання народонаселення вподовж останніх десятиріч Демографічний вибух супроводжується нерівномірністю зростання населення у різних країнах. Так, темпи при росту населення у країнах, що розвиваються, у XX ст. становили в середньому 2,5% за рік, а у розвинутих країнах вони не перевищували 1%. Це призвело до того, що в Азії, Африці та Латинській Америці майже 1 млрд. осіб живе в умовах абсолютної злиденності, п риблизно 250 млн. дітей хронічно недоїдають, від голоду і постійного недоїдання щорічно вмирає понад 40 млн. осіб. За даними ООН, у 1998 р. із 4,4 млрд. жителів країн, що розвиваються, майже 3/5 позбавлені основних санітарних вигод, майже третина - чистої води, 20% - сучасного медичного обслуговування, 20% - не відвідують школи після 5 - го класу і стільки ж не мають достатнього калорійного харчування. Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобальних проблем, як продовольча, екологічна, сировинна, е нергетична. Загальні причини загострення екологічної обстановки з погляду суспільної форми є причинами загострення більшості глобальних проблем, а саме: • хижацьке ставлення капіталістичних монополій до природних ресурсів та 113 Світового океану . За повоєнний п еріод на США припадає 40% світового обсягу забруднення екологічного середовища. Неоколоніалістська політика розвинутих країн у країнах, що розвиваються, призводить до отруєння значної частини території цих країн небезпечними для життя речовинами. Наприклад , американські фірми щорічно експортували у слаборозвинуті країни понад 150 млн. т. отрутохімікатів, використання яких на території США було заборонено. Цей процес триває. Значні відходи накопичуються у Світовому океані. Щороку до нього потрапляє від 1,7 д о 8,8 млн. т нафти. Океанський планктон щорічно поглинає до 50 млрд. т вуглекислого газу, значна частина якого майже 33%) осідає на дно. • монопольна політика міністерств і відомств колишнього СРСР та деяких інших країнах Східної Європи . Ці соціально - еконо мічні причини призвели до того, що на частку США, за даними американського журналу „Саєнс ” , щорічно припадало 1,2 млрд. т двоокису вуглецю приблизно чверть світового обсягу, на колишній СРСР і Китай - приблизно 33%, а на частку Західної Європи і Японії - 23%. Загалом США, країна, в якій проживає 5% населення світу, дає 40% світового забруднення. Кожен житель Америки заподіює природному середовищу шкоди у 50 разів більшої, ніж житель Індії. З огляду на це надмірно егоїстичною є відмова США дотримуватися ви мог Кіотського протоколу про зниження до 2008 - 2012 pp . викидів парникових газів на 5% порівняно з 1990 р. Екологічна криза та її ознаки: • Вихід людської діяльності за межі планети, у космічний простір , використання у процесі виробництва всіх елементів бі осфери повітря, води, рослинного і тваринного світу, озонний шар планети знищується, що може призвести до всесвітнього потепління. • Варварське ставлення людини до природи . Хижацьке вирубування лісів, знищення природних річок, створення штучних водойм, заб руднення шкідливими речовинами прісної води, земельних угідь. Щороку у світі знищують 15 млн. га лісів, на одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних, кожну секунду вирубують ліси площею з футбольне поле. • Зміна клімату та виникнення парникового ефекту по тужність світової індустрії нині подвоюється кожні п'ять років. • Низький рівень впровадження ресурсо - та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій. Застосування недосконалих технологій спалювання нафти, вугілля та природного газу призвело до щорічно го зростання вуглекислого газу у повітрі на 0,5%. За останні 150 років його кількість у атмосфері зросла у 150 разів, причому на 12% - за останні ЗО років. • Швидка урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів . Загалом на 0,3% території планети ск онцентровано 40% всього населення. Міста запруджені легковими автомобілями. Нині у світі їх налічується понад 700 млн. У країнах колишнього СРСР у великих промислових центрах 60% викидів припадає на автомобільний транспорт. Через низьку якість автомобілів у країнах СНД кожний із них викидає в повітря у 6 разів більше забруднюючих речовин, ніж у країнах Європи. • Природні катаклізми . Щороку на планеті відбувається майже 10 тис. повеней, зсувів, ураганів, тисячі землетрусів, сотні вивержень вулканів, тропічни х циклонів. За останні 20 років від природних катаклізмів загинуло майже 3 млн. осіб. Із загостренням екологічної кризи кількість жертв від природних катастроф зростатиме. Якщо концентрація вуглецю і метану збільшуватиметься такими темпами, то в наступному столітті температура на планеті підвищиться на 5°С катастрофічним є підвищення на 1 - 2°С. Екологічна ситуація в Україні Майже 10% її території охоплено глибокою екологічною кризою, близькою до катастрофи, і майже 70% загальної земельної площі наближаєтьс я до такого стану. Лише 1% території України - екологічно чисті ареали. Загальна площа України - 2% території колишнього СРСР, а на ній було зосереджено 25% промислового потенціалу. Частка України - 25% забруднення природного середовища колишнього Радянськ ого Союзу. 114 На території України розташовано майже 1000 хімічних комбінатів, через що значно зросла смертність. В Україні річний обсяг видобутку мінеральної сировини - 1 млрд. т, а гірської маси - до 3 млрд. т, з них лише 5 — 8% - використовують для виробництв а продукції, а решта йде у відходи. На території України на початку 1997 р. накопичено понад 25 млрд. т різноманітних відходів, які зробили непридатними для користування майже 160 тис. га зелених угідь. Крім того, понад 60% сховищ відходів не відповідають екологічним нормативам, а отже, є джерелами забруднення довкілля. Якщо у 1980 р. на одного жителя припадало 2М т накопичених відходів, то у 1997 р. - 400т. Внаслідок поглиблення екологічної кризи щорічні витрати ВНП України становлять 15 — 20%, або 15 млрд. крб. у цінах 1990 p .). Втрати від аварії на Чорнобильській АЕС сягнули приблизно 130 млрд. крб. у цінах 1990 р. без урахування втрат, пов'язаних із захворюванням людей. Зокрема, внаслідок цієї аварії забруднено понад 10 млн. га земель, у тому числі 9 м лн. га сільськогосподарських угідь. Забруднення Дніпра в 4 - 5 разів перевищує гранично допустимі норми. Але його воду змушені пити 35 млн. жителів України. Кожен із 700 тис. автомобілів у м. Києві викидав в атмосферу у 2001 р. близько 100 кг шкідливих речов ин. В Україні за 1955 - 1998 pp . понад обґрунтовану норму вирубано більше як 20 млн. кубометрів лісу, здебільшого з метою експорту комерційними структурами за кордон. 1 0 . Проблема світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру Відносини капітал істичної власності, реакційна політика окремих держав були головними причинами мілітаризації економіки, міжнародної напруженості, політики „холодної війни ” , війн у різних регіонах планети. Так, після Другої світової війни у 130 конфліктах загинуло майже 20 млн. осіб. Американські науковці В. Войскопер, Д. Блейні причинами зростання мілітаризації капіталістичної економіки вважають природно - історичні умови розвитку людини, її психологію, прагнення до насильства. Причину кризи довкілля американський учений Ф. Слейтер, швейцарський учений Ж. Дерст та інші вбачають у притаманному людині інстинкті до руйнування. Більшість західних ідеологів такою причиною називають лише зростання кількості населення, сучасну НТР, збільшення промислового виробництва. Ці автори ігно рують вирішальну роль у виникненні глобальних проблем людства соціально - економічних форм суспільного способу виробництва - відносин власності, системи виробничих відносин. Мета таких концепцій - перекласти провину капіталістичної системи за загострення гло бальних проблем на все населення планети, зокрема його зростання. Спростував такий підхід досвід Китаю з 1, 2 - мільярдним населенням, який після проведення економічних реформ навіть експортує частину сільськогосподарської продукції. У світі накопичено майже 50 тис. різних ядерних боєзарядів загальною потужністю до 50 тис. мегатонн, що у мільйон разів перевищує силу атомного вибуху в Хіросімі у 1945 р. Цього запасу достатньо, щоб знищити людство. Вибух лише однієї мегатонної ядерної бомби за своєю силою перев ищує сумарну силу всіх вибухів під час Другої світової війни. Широке застосування зброї масового знищення призведе насамперед до знищення міст, де сконцентровано 40% населення планети, всього промислового виробництва, основного економічного потенціалу людс тва. Якщо хтось і вціліє, то навряд чи зможе вижити в умовах радіації, рівень якої буде у 5 разів вищий за дозу, отриману жителями 115 Хіросіми і Нагасакі. Застосування зброї масового знищення має глобальний характер. Зростання мілітаризації економіки поглиблю є та загострює економічні, соціальні, політичні й інші проблеми . Так, з 1945 по 1983 р. США, за даними органу ділових кіл цієї країни - журналу „Ю. С. Ньюсенд Уорлд Ріпорт ” , 185 разів посилали збройні сили до різних країн світу, що обійшлося людству у 16 м лн. життів. Лише у 1994 р. США здійснили 14 агресивних вторгнень в інші країни. Нині президент країни намагається втілити програму створення системи захисту від стратегічних ядерних сил, що призведе до нової гонки озброєнь так званих зоряних війн. З цією метою США в односторонньому порядку відмовились наприкінці 2001 р. від договору ПРО 1972 р. Тому першочерговим завданням є припинення гонки озброєнь. 11 . Паливно - енергетична та сировинна проблеми Нині промисловий робітник у процесі праці озброєний енерг ією приблизно у 1000 кінських сил. На кожного жителя планети припадає майже 2 кВт енергії, а для забезпечення загальновизнаних норм якості життя необхідно 10 кВт енергії на людину. Водночас енергетичні ресурси планети не безмежні. При запланованих темпах р озвитку ядерної енергетики сумарні запаси урану будуть вичерпані у перші десятиріччя XXI ст. Але якщо витрачання енергії відбуватиметься на рівні енергетики теплового бар'єру, то усі запаси невідновлюваних джерел енергії згорять за 80 років. Найвірогідніши м, однак, є прогноз, що енерговиробництво зростатиме вподовж 75 років до досягнення бар'єру, а відтак перебуватиме на досягнутому рівні, тоді всі види використовуваного палива будуть вичерпані через 130 років. Нераціональне використання енергоресурсів знач ною мірою спричинене неоколоніалістською політикою імперіалістичних держав. З 200 млрд. дол., які споживачі розвинутих капіталістичних країн сплачують за сировинні товари, імпортовані з країн, що розвиваються, останні отримують лише приблизно ЗО млрд. дол. Величезні витрати енергетичних ресурсів мали місце у затратній економіці колишнього СРСР та країнах Східної Європи. У країнах СНД на виробництво одиниці національного доходу витрачається в середньому вдвічі більше сировини, ніж у розвинутих країнах Заходу . 1 2 . Основні шляхи розв'язання глобальних проблем І. Демілітаризація економіки Пошуки шляхів демілітаризації економіки залежать насамперед від позиції США та Росії, на яких припадає левова частка ядерного потенціалу, або майже 90% ядерних боєголовок сві ту. Демілітаризація економіки передбачає, що у Росії та США залишиться тільки оптимальна кількість боєголовок по 1 - 2 тис. одиниць, достатня для знищення ядерним ударом ключових цілей противника. Важливою проміжною ланкою у відверненні загрози термоядерно ї війни є конверсія . Конверсія - перехід від процесу мілітаризації економіки до економіки роззброєння, переведення військового виробництва на випуск мирної продукції. Попередня умова конверсії військового виробництва - істотна зміна пропорцій розподілу фіна нсування, матеріальних і людських ресурсів між військовою та цивільною сферами. Наприклад, у США у виробництві військової продукції беруть участь 20 тис. великих підприємств і компаній як підрядники і понад 150 тис. як субпідрядники. Переважну частину замо влень Пентагону виконують 100 наймогутніших корпорацій. В Англії, Франції, ФРН від 40 до 70% вартості всіх державних замовлень отримують від 10 до 15 гігантських монополій. Лише щорічні прямі військові витрати у США в останні 116 роки сягнули приблизно 280 млр д. дол. Перерозподіл цих ресурсів на користь цивільних галузей — важлива передумова конверсії військового виробництва. У соціальному аспекті конверсія стосується осіб, зайнятих військовим виробництвом, та членів їх сімей, оскільки заробітна плата працівник ів військових галузей у США в середньому на 40% вища, ніж у цивільній сфері. Отже, конверсія військового виробництва означає, що для її здійснення потрібна допомога уряду. II . Розв'язання екологічної, паливно - енергетичної та сировинної проблем з погляду ре чового змісту суспільного способу виробництва передбачає: швидкий розвиток і використання основних видів відновлюваної енергії: сонячної, енергії вітру, океану та гідроенергії річок; структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме: зростання частки вугілля в енергобалансі й зменшення - газу та нафти, оскільки запасів цих корисних копалин на планеті менше, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша; створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без викидів шкідливих газів. Все це вимагає більших видатків держав на природоохоронні цілі. За оцінками міжнародних експертів, на такі цілі необхідно щороку виділяти до 4% ВНП. Але якщо США та ФРН на ці заходи витрачали 3,2% національного доходу, Японія - 17 %, то в колишньому СРСР - 2%, в Україні - менше 1%. Значно скоротилися такі витрати в останні роки в Україні. Країни колишнього СРСР ще не мають екологічно чистої вугільної енергетики, а у США вона вже створена. Тому частка вугілля в енергобалансі США з ростає, а нафти і газу - скорочується; 4) розробка усіма країнами конкретних заходів дотримання екологічних стандартів, тобто стандартів чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем; 5) вивч ення запасів усіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Нині розвіданий відносно неглибокий шар земної кори - до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, а також на дні Світового океану; 6) інтенсивний розвиток власних с ировинних господарств, зокрема переробних галузей сировини у країнах, що розвиваються. Для розв'язання проблеми голоду у цих країнах слід розширювати посівні площі, запроваджувати передову агротехніку, високопродуктивне тваринництво, високоврожайні культур и, використовувати ефективні добрива та засоби захисту рослин тощо; 7) пошук ефективних важелів управління процесом зростання народонаселення для його стабілізації на рівні 10 млрд. осіб на початку XXI ст.; 8) припинення вирубування лісів, особливо тропічних, заб езпечення раціонального лісокористування, за якого кількість посаджених дерев значно перевищувала б кількість вирубаних; 9) формування у людей екологічного світогляду, що дало б змогу розглядати усі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, нац іональні, кадрові питання у межах окремих країн і на міжнаціональному рівні, насамперед з погляду розв'язання екологічної проблеми, впроваджувати на всіх рівнях принципи пріоритету екологічних проблем; 10) комплексна розробка законодавства про охорону довкі лля, зокрема законодавчі норми про відходи. Так, у Франції та інших країнах уряд зобов'язаний надавати технічну і фінансову допомогу підприємствам та організаціям для переробки відходів, вилучення з них цінних компонентів, проведення науково - дослідних робі т у цій сфері, поширювати передовий досвід тощо. З цією метою держава використовує податкові пільги, надає субсидії, знижує тарифи на перевезення вторинної сировини тощо. В Україні у 90 - ті роки різко знизилося впровадження мало - і безвідходних технологій, зростає кількість техногенних катастроф, послаблюється екологічний контроль, прискорюється накопичення відходів, мають місце інші негативні явища; 117 11 збільшення екологічних інвестицій. В Австрії, наприклад, вони становлять понад 15% усіх капіталовкладень . В Україні на охорону довкілля в 1995 р. було освоєно вдвічі менше капіталовкладень, ніж у 1990 р. III . Основні шляхи розв'язання паливно - енергетичної та сировинної проблеми з погляду суспільної форми відносин власності передбачають: 1) встановлення націон альної народної власності на всі природні ресурси. Це захистить їх від хижацького використання у країнах колишнього СРСР і певною мірою послабить процес пограбування розвинутими державами, насамперед ТНК, паливно - енергетичних та сировинних ресурсів країн, що розвиваються; 2) істотна зміна механізму ціноутворення на природні ресурси. Ціни на них у слаборозвинутих країнах, по суті, диктують гігантські ТНК, які зосередили у своїх руках контроль за природними багатствами. За даними експертів ЮНКТАД Конференція ОО Н з торгівлі і розвитку, від трьох до шести компаній контролюють від 80 до 85% ринку міді, від 90 до 95% ринку залізної руди, 80% ринку бавовни, пшениці, кукурудзи, какао, кави та грейпфрутів, від 70 до 75% ринку бананів, 60% ринку цукру. ТНК за допомогою політики „поділяй і володарюй ” домагаються неузгодженості між країнами - експортерами природних ресурсів; 3) протиставлення об'єднаній силі розвинутих країн стратегії об'єднання дій країн - експортерів паливно - енергетичних та сировинних ресурсів. Ця стратегі я має стосуватися як обсягу видобування усіх видів ресурсів, так і квот їх продажу на зовнішніх ринках; 4) списання боргів слаборозвинутих країн, сума яких перевищила 2,5 трлн. дол. Для сплати лише відсотків за ними не вистачає коштів, отриманих за експорт сировинних ресурсів. Загалом у 90 - х роках XX ст., за даними ООН, слаборозвинуті країни втрачали понад 500млрд. дол. щорічно через дискримінації на різних видах ринків, що у 10 разів перевищувало обсяг отримуваної допомоги; 5) радикальна реформа відносин з М ВФ і ТНК. Особливо це стосується умов надання „допомоги" цим країнам, яка здійснюється в разі виконання ними практичних рекомендацій при проведенні внутрішньої соціально - економічної політики; 6) ліквідація тягаря гонки озброєнь, що лягає на ці країни. У країн ах „третього світу" проживає майже 80% населення планети, а їхня частка у світовому виробництві - менша 20% . Водночас військові витрати цих країн досягають чверті витрат країн світу. На найбідніші країни де ВНП на душу населення - менше 440 дол., які вир обляють лише 5% товарів та послуг у світі, припадає до 7% світових витрат на озброєння. Країни, що розвиваються, витрачають майже 6% на озброєння порівняно з 1% на охорону здоров'я; 7) необхідність нарощування випуску готової продукції, оскільки розвинуті краї ни і ТНК намагаються здійснювати лише первинну обробку мінеральної сировини. Це дало б змогу навіть за нинішньої кон'юнктури цін на світовому ринку значно збільшити доходи від експорту; 8) розвинуті капіталістичні країни, які десятиліттями грабували природні ресурси слаборозвинутих країн, внаслідок чого загострилися проблеми голоду, енергетичної, сировинної криз, повинні виділити значні фінансові, людські та технічні ресурси для розвідування, розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування, розподіл у за справедливими трансформованими цінами з мстою значного збільшення валютних доходів, встановлення економічного суверенітету над своїми ресурсами. За рахунок цих коштів слід інтенсивно розпинати сільське господарство, долати нераціональну монокультуру ; 9) здійснення прогресивних аграрних перетворень на селі, ліквідація неоколоніальних аграрних відносин розвиток експортних галузей сировини за рахунок штучного обмеження сільськогосподарського виробництва; монополізація поставок сільськогосподарської тех ніки та реалізації продукції сільського господарства; використання поставок продовольства з метою економічного і політичного тиску тощо; 10) усі держави, незалежно від їх соціальної системи, повинні взяти на себе головну відповідальність за збереження при роди і за допомогою адміністративно - економічних 118 важелів стимулювати виробництво автомобілів, техніки, електростанцій тощо, які б не забруднювали навколишнє середовище, забезпечували економію всіх паливно - енергетичних сировинних ресурсів, сприяти розширенню лісових насаджень, зменшенню відходів тощо; 12) активізація діяльності різних громадських організацій, політичних партій, спрямованої на розв'язання глобальних проблем, створення нових організацій, головним завданням яких було б збереження життя на Землі, заб езпечення адекватних з погляду сутності людини умов існування на планеті; 13) використання комплексу економічних важелів управління якістю навколишнього середовища, у тому числі субсидій і дотацій за виготовлення екологічно чистої продукції, на виконання держа вних екологічних проектів; екологічних платежів за всі види забруднення довкілля; виплат за збереження і поліпшення екологічних результатів; пільгового кредитування, оподаткування й ціноутворення; екологічного страхування та ін. У країнах ОЕСР використовую ть, зокрема, понад 150 різних економічних важелів у цій сфері, у тому числі більш як 80 видів штрафів, понад 40 різних субсидій. 119 Список додаткової літератури: http://www.ukrstat.gov.ua/ http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/mp.htm http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/nac_r.htm http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/zed.htm http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/menu/menu_u/rp.htm http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2013/sb/07_13/zb_Ukr_2012.zip http://www.ukrstat.gov.u a/druk/publicat/kat_u/2012/11_2012/sz_Ukr_2011.zip http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2013/sb/07_13/sz_Uk_12.zip http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2013/sb/sbUkr_SND_2011.zip http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operat iv2012/mp/dopovidx/arh_dop2013.html http://www.ukrstat.gov.ua/druk/soc_ek/2013/arh_2013_u.html http: //www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/Arhiv_u/03/Arch_nr.htm http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/Arhiv_u/03/Arch_tvv.htm http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/Arhiv_u/03/Arch_dv.htm http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/Arhiv_u/03/Arch_vrp.htm http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/Arhiv_u/03/Arch_b_nr.htm http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/ kat_u/2013/sb/06_13/zb_zt_12.zip http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2013/sb/zb_es_12.zip http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2012/10_2012/bl_ES_1piv_12.zip А також, періодичні видання України 2001 - 2013 рр. Бізнес. Економіка України. Економіка. Фінанси. Право. Економіст.