Власний особистісний і педагогічний портрет

Власний особистісний і педагогічний портрет
Спокійна, розсудлива, толерантна, терпляча…Так було не завжди, бо:
До двадцяти бунтуємо завзято,
Шукаєм правду, кленемо брехню І віримо, що нашому вогню…
Готовність до змін прийшла з часом: «…сплачене мито за всі незнання і за всі навмання».
Ціную в людях щирість, оптимізм, самодостатність. Не можу залишатися байдужою до «скользкое, стадное, низкою, тесное», «плоско смешное и тошно трусливое», «изредка серое, в сером упорное» (Зинаида Гиппиус). Життєві пріоритети: пошук гармонії у стосунках з рідними; дотримання балансу ― з колегами, адміністрацією, пересічними; почуття провини за недосказаність, глибокої пошани за життєдайність ― до мами.
З роками переконуюся, що педагогіка ― це моє покликання: юнацька інтуїція підказала вибір професії, життєвий досвід підтвердив правильність зробленого вибору. Вважаю, що в школі повинні працювати лише такі:
Можна жить, а можна існувати,
Можна думать, можна повторять,
Та не можуть душу зігрівати Ті, що не палають, не горять.
Зрілість приходить після переосмислення «злетів», «падінь». Але залишаються сталими істини. Згадую слова Коваленко Світлани Григорівни, учителя української літератури Запорізького педучилища №1: «Щастя – це коли на крилах радості летиш на роботу, а потім окрилений повертаєшся додому». Готова під цим підписатися.
Рухляда Тетяна Василівна