Виступ на педнараді. Соціалізація учнів на уроках української мови та літератури
Соціалізація учнів на уроках української мови та літератури
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] - це розвиток людини протягом всього його життя у взаємодії з навколишнім середовищем, яка передбачає засвоєння і відтворення соціальних норм і [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] цінностей, а також саморозвиток і самореалізацію особистості в тому суспільстві, до якого він належить. Цей процес відбувається в умовах стихійного взаємодії людини з навколишнім середовищем, а також в ході цілеспрямованого, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]організованого виховання.
На початку ХХІ століття українське суспільство стало перед вибором: якою бути людині третього тисячоліття, з якими ціннісними орієнтирами і соціально психологічними установами будуть крокувати у майбутнє сьогоднішні учні. Звичайно, в авангарді процесу формування мовної особистості нового типу стоїть початкова ланка освіти, де формується світогляд учня, його компетентності, духовні запити.
Національне виховання молоді передбачає надання широких можливостей для пізнання української історії, традицій, звичаїв, мови, культури, формування національної гідності, активне включення кожної особистості в соціальне життя.
Створення умов для формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості є одним із важливих завдань навчання української мови та літератури учнів. Це завдання реалізується через соціокультурну змістову лінію, яка сприяє становленню в учнів уявлення про світ, природу, суспільство, ознайомленню їх з основними культурними набутками рідного народу і людства, розвиткові духовної сфери особистості, зокрема моральних переконань, відчуття прекрасного тощо. Ця змістова лінія являє собою систему культурологічних тем, орієнтовну тематику яких пропонує програма.
Як зазначено у державній національній програмі «Освіта», головною метою національного виховання є набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин. Формування у молоді незалежно від національної приналежності особистісних рис громадян Української держави, розвинутої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури. Національне виховання ґрунтується на ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють найвищі зразки духовної мудрості українського народу.
Традиційна освіта створювалася на вимогу індустріального суспільства. Вона була спрямована на виконання існуючого в той час соціального замовлення: дати учневі певні знання, уміння й навички. Опанувавши ними, він міг успішно працювати на заводі, будівництві та в інших виробничих сферах. Міг реалізувати себе. Цього було достатньо вчора, але мало сьогодні. Маємо усвідомити: інформаційне суспільство ставить перед школою кардинально відмінні від традиційних вимоги. «Технології завтрашнього дня потребують не мільйонів поверхнево начитаних людей, готових працювати в унісон на безкінечних монотонних роботах, не людей, котрі виконують накази, не зморгнувши оком,.. а людей, котрі можуть приймати критичні рішення» (Тарутіна З.). Таким є соціальне замовлення сьогодні, навіть якщо в українських реаліях воно не до кінця осмислене і сприйняте. Вчитель сьогодні повинен думати про завтрашній день, про соціалізацію учня в сучасних умовах.
Застосування нетрадиційних методів пожвавлює урок, робить його цікавішим і динамічнішим, що відповідно впливає на активність учнів. Мотивація із зовнішньої змінюється на внутрішню – інтерес самого учня.
Ефективне вирішення завдань сучасної мовної освіти потребує переосмислення традиційного стилю і методів навчання з урахуванням педагогічних інновацій, створення цілісної системи методів, яка дала б змогу реалізувати всі напрями формування мовної особистості. З огляду на це системний підхід до питань способів навчання відповідає вимогам часу.
Інтерактивне навчання сприяє глибокому засвоєнню навчального матеріалу та виробленню компетентостей, оскільки під час його застосування переважає самостійна діяльність та взаємонавчання. Нетрадиційні методи навчання передбачають, як мінімум, три види діяльності:
a) фізичну (зміна розташування в класі, говоріння, слухання, письмо тощо);
b) соціальну (обмін думками, враженнями, постановка запитань, відповіді на них);
c) пізнавальну (внесення доповнень в інформацію вчителя, самостійний пошук шляхів розв’язання проблеми).
Програма з української мови орієнтує вчителя-словесника на формування мовної особистості учня, що характеризується свідомим ставленням до опанування мови, розвиненим мовленням, а отже і мисленням. Керуючись цим, потрібно добирати засоби навчання так, щоб стимулювати учнів до активної мовленнєвої діяльності, найвищим виявом якої є творчість. Особливо це вдається на уроках розвитку зв’язного мовлення. Готуючись до таких уроків, та враховуючи вікові особливості учнів, я виділила для себе аспекти за допомогою яких підбирає матеріали та завдання:
5-7кл. – досвід (власні спогади, випадки із життя, поради дорослих);
8-9кл. – творчий пошук (гра слів, логіка думки, порівняння визначень);
Наприклад:
5 клас. Вивчення теми «Діалог». Завдання: підготувати та розіграти діалог між однокласниками, який ілюстрував би дружбу.
6 клас. Завдання: написати письмовий твір-роздум про вчинки людей на основі власних спостережень.
9 клас. Завдання: написати доповідь на морально-етичну тему, використовуючи складні речення.
У процесі цілеспрямованого і систематичного використання краєзнавчого матеріалу на уроках української мови поглиблюються уявлення школярів про навколишній світ, розвивається їхнє образне і логічне мислення, удосконалюються мовні та мовленнєві вміння; здійснюється патріотичне, морально-етичне та естетичне виховання учнів.
На уроках рідної мови не тільки формуються і поповнюються спеціальні знання школярів з мови і мовлення, а й реалізуються важливі виховні завдання, формується сучасна мовна особистість.
Оригінальні зразки етнокультури, побуту, народної творчості ми зустрічаємо у творах українських письменників. «Енеїду» І.П.Котляревського, яку за програмою ми вивчаємо у 9 класі, сміливо можна назвати своєрідною енциклопедією українського побуту кінця XVIII початку XIX ст.
Виховання засобами фольклору передбачає заглиблення в його сутність як своєрідного явища, носія багатопланової інформації – історичної, космологічної, ритуальної, оберегової, естетичної, культурологічної.
З фольклорними творами, а саме календарно-обрядовою поезією, народними піснями, загадками, співомовками, літописами тощо, учні знайомляться на уроках української літератури у 5-7 класах.
Особливе місце в фольклорі займають такі художньо-образні явища як прислів’я і приказки, які мають великий виховний вплив на особистість дитини середнього шкільного віку завдяки своїй особливій формі, емоційності, образності, яскравості, доступності. Вони знайомлять дітей з морально-етичними нормами, формують навички культурної поведінки, лаконічно і в доступній формі вчать бути ввічливими, скромними, стриманими, відповідальними, працьовитими, щедрими, шанувати батьків, поважати людей, рідний край.
Виховання підлітків має свої труднощі, пов’язані перш за все з особливостями їх фізіологічного розвитку, що впливає і на розвиток пізнавальних процесів (відмічаються деякі зниження темпів наростання розумової працездатності, швидка втома), проявляється в їх загальній реакції на виховні впливи (більшої збудженості і подразливості, немотивованим негативізмом). При правильно організованому вихованні, враховуючи особливості фізичного розвитку і їх відображення в розвитку учнів, наявності здорової атмосфери, дружби і товаристськості в шкільному колективі і при сприятливих в сім’ї всі ці труднощі в педагогічному керівництві формування особистості підлітка можна запобігти. Цьому сприяє і соціальне середовище і діяльність організацій школи, а також товариство, яке об’єднує зусилля активно залучати учнів цього віку в різні види діяльності.
Таким чином, головним завданням учителів в роботі з учнями цього віку є педагогічна правильна організація їх діяльності як в школі, так і поза школою при здійсненні індивідуального підходу до нього, дотримування необхідного такту і виявлення педагогічної витримки і терпіння.
Бібліографія:
Безверха B.C. Тестовий контроль знань учнів старших класів з гуманітарних предметів: Дис. канд. пед. наук. – К., 1996.
Коваленко Л. Тестуванню – так! // Методичні діалоги. – 2006. – №1.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]
ѓђ Заголовок 115