Разработка внеклассного мероприятия Заочная экскурсия в музей Б.Гринченко в с. Алексеевка Луганской области


ГБОУ Ровеньковская вечерняя (сменная) общеобразовательная школа
Заочна екскурсія
до музею Бориса Грінченка
в с. Олексіївці
Підготувала та провела
вчитель укр. мови та літ.
Фетicова О.В.
Мета: познайомити учнів із життєвим і творчим шляхом Бориса Грінченка, показати зв'язок його творчої діяльності з нашим краєм; розвивати в учнів уміння виступати перед аудиторією, виховувати інтерес до творчості Б. Грінченка, почуття гордості за наш край.
Обладнання: портрет письменника, презентація.
Хід заходу
Вступне слово вчителя.
Недовгий, але славний і плідний життєвий шлях пройшов Борис Грінченко. Він прожив лише 46 років, але його літературна, наукова та педагогічна спадщина вражає не тільки своїм колосальним обсягом, а й своєю фундаментальністю. І це останнє є найбільш дивовижним, особливо якщо зважити на те, що він, не маючи університетської освіти, досяг вершин людського духу та наукових знань виключно завдяки самоосвіті.
Майже сім років життя (1887-1894) Бориса Грінченка пов'язані з Олексіївкою, що в Перевальському районі на Луганщині, куди запросила його вчителювати відома просвітителька Христина Данилівна Алчевська. То був найбільш плідний період його життя. Саме тут, в Олексіївці, Борис Дмитрович написав і надрукував 196 (!) творів різноманітних жанрів. Друкувалися вони в галичанських виданнях, бо в підросійській Україні слово українське було заборонене. Крім повістей "Сонячний промінь", "На розпутті" та драми "Хатнє лихо", він написав тут чимало оповідань із життя сільських дітлахів, здійснив прозовий переклад "Слова о полку Ігоревім" та написав серію нарисів про життя славетних українців.
Сьогодні ми спробуємо здійснити заочну подорож до музею Бориса Грінченка, що знаходиться в селі Олексіївці, луганської області.
Розповіді екскурсоводів.
1). Весняної пори так радісно милуватися мальовничими краєвидами цієї місцевості! З прадавніх часів несе цією землею свої тихі води до Лугані, а з нею - до Сіверського Дінця, річечка з нехитрою назвою Біла. З мосту, що перетинає її на трасі Луганськ-Алчевськ, відкривається краєвид зеленої долини із старими вербами. По лівому берегу над річкою здіймаються скелясті кручі. Правий берег річки від самої води неспішно підіймається вгору, і аж біля обрію переходить у широкий степ з типовим представництвом донбасівської степової флори і фауни.
А перед річкою, над квітучим вишневим буйством де-не-де виступають дахи добротних селянських домівок. Коли у надвечір'ї затихає потік вантажівок на автотрасі, у тих загінних садках можна почути, як "хрущі над вишнями гудуть".
Це і є Олексіївка. Увагу кожного на в'їзді в село привертає одноповерхова будівля з сірого плитняку, що допитливими вікнами-очима ось уже 125 років вдивляється в довколишній світ.
2). Зовнішній вигляд будівлі майже не змінився з тих часів, коли тут учителював Борис Грінченко.
От тільки дзвоник... Тоді був ще той, старовинний, з дзвінким, радісним і щасливим голосом, а зараз уже запрошує дітей на уроки електричний.
Музей Бориса Грінченка - педагога, лексикографа, літературознавця, етнографа, історика, публіциста, громадсько-культурного і політичного діяча - розташований у тій самій школі, де він учителював. Екскурсію цим музеєм нам провела його директор, місцева мешканка Надія Павленко. З її вуст ми дізналися багато цікавого про свого славетного земляка. Разом зі зберігачем музейних фондів пані Антоніною Надія Володимирівна на два голоси прекрасно заспівали пісні на вірші Бориса Грінченка.
Зі шкільного подвір'я можна побачити знамениту скелю, що описав її Борис Дмитрович у світлій романтичній повісті "Соняшний промінь".
А неподалік, крізь мереживо верхівок саду, біліє одноповерхова будівля. Тут у 1887-1894 роках мешкав Борис Грінченко. Вуличка, на якій стоїть будинок, зовсім коротенька й виводить на широку, переорану під городи, леваду.
3). Через напоєну вологою ріллю разом із Надією Павленко прямуємо до річки Білої, що хвилястою стрічкою стелиться вздовж широкої балки. Ось, нарешті, Грінченкова стежка, вона в'ється понад самою річкою. У тихій воді віддзеркалюється сіре небо, задумливі верби, осокори та старі в'язи. Унизу, аж понад самісінькою річкою, поросли більші дерева, а поміж них вилася в холодку стежка; вона доводила аж до містка, що зроблено було через річку в панський сад Алчевських.
Ця стежка, якою часто ходив Борис Дмитрович зі своєю дружиною Марією Загірньою і маленькою донечкою Марусею, довела нас до містка. Звичайно, Грінченків місток не зберігся до наших днів, але сучасний місток із металевих конструкцій стоїть на тому ж місці.
Ідучи стежиною понад Білою, ми почули розповідь про те, що до Олексіївки Борис Грінченко прибув, коли йому минуло лише 23 роки. Але вже тоді, зовсім молодий, навіть без університетської освіти, він був своєрідним епіцентром громадської думки і потужним генератором української ідеї на теренах зрусифікованої східної України.
4). До Олексіївки йшли листи видатних діячів української культури, з молодим педагогом шукають зустрічі, щоб порадитись у питаннях відродження національної школи. Його перші публікації жваво обговорювались у студентському середовищі Харкова, Києва та Львова. Під час перебування в Олексіївці його відвідують Володимир Самійленко, Іван Липа та Трохим Зіньківський. Відомо, що І. Липа та Т. Зіньківський зібрали різножанровий фольклорний матеріал, який передали Грінченку до його тритомного видання "Этнографические материалы".
Стосунки між Грінченком та Зіньківським були більш ніж товариськими. Останній раз вони зустрілися восени 1891 року в Олексіївці. На жаль, того ж року Т. Зіньківський помер у 30-річному віці. Після смерті друга Б. Грінченко видав двотомник "Писання Трохима Зіньківського", який невдовзі було заборонено царською цензурою, бо твори небіжчика мали позитивний вплив на розвиток національної свідомості українського народу.
Саме це підкреслив Грінченко, завершуючи життєпис Зіньківського словами: "Ось через що з великим жалем спиняємося ми перед Зіньківського домовиною, ось через що сумуючи дивимося навкруги,шукаючи, хто міг би стати замість його, хто міг би так, як він, жити одним - любов'ю до рідного краю".
Життєві принципи небіжчика відповідали поглядам самого Грінченка, тому стають зрозумілими їх дружні взаємини. Коли у 1892 році Іван Липа, у майбутньому відомий діяч Центральної Ради УРН, відвідав Олексіївку, він отримав від Бориса Дмитровича світлину на згадку про зустріч із таким пророчим написом: "Запевне прийде той день, що воскресне рідна країна. Ми віддамо свою силу на те, щоб сей день прийшов якомога швидше.
Будемо жити - будемо працювати на користь рідному краєві; будемо вмирати - умремо з його ім'ям на вустах. Невідомих одного одному особисто єднає нас служіння нашій невмирущій великій ідеї".
5). Нарешті, ми підійшли до природної кам'яної скелі (які нечасто можна побачити в нашій степовій зоні) і сфотографувалися напам'ять біля неї. За словами нашого екскурсовода пані Надії, біля цієї скелі часто зупинявся сам Борис Грінченко. А потім усі разом ми сфотографувалися біля пам'ятника Борисові Грінченку роботи луганського скульптора Ілька Овчаренка - цей пам'ятник стоїть у дворі Олексіївської школи.
Заключне слово вчителя.
Наша заочна подорож до села Олексіївка Перевальського району була цікавою, дійшла свого завершення. Сподіваюсь, що після цього всім вам захотілося прочитати твори нашого земляка Бориса Грінченка, які він написав тут, поряд з нами, і погортати його славетний 4-томний тлумачний Словник - "Словар української мови", над яким він почав працювати саме на нашій, луганській, землі...