РОЗРОБКА ВИХОВНОГО ЗАХОДУ на тему: «УКРАЇНА ПАМЯТАЄ! – Голодомор 1932-1933 років в Україні»

Чтобы посмотреть этот PDF файл с форматированием и разметкой, скачайте файл и откройте на своем компьютере.
Красноармійський відділ освіти Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 4 РОЗРОБКА ВИХОВНОГО ЗАХОДУ на тему: � УКРАЇНА ПАМ'ЯТАЄ! – Голодомор 1932 - 1933 років в Україні» (робота присвячена пам‱яті тих, хто жив у трагічні 1932 – 1933 роки ) Підготувала: учитель ЗОШ № 4, класний керівник 10 - А класу Ткаченко Олена Станіславівна м. Красноармійськ, 2008 р. 2 «УКРАЇНА ПАМ'ЯТАЄ! – Голодомор 1932 - 1933 років в Україні» Мета та завдання заходу:  - визначити суть, причини та наслідки Голодомо ру 1932 – 1933 рр., вшанувати пам'ять його жертв.  - збереження пам‱яті про трагічні сторінки минулого України;  - виховання у підлітків почуття патріотизму, поваги до подій вітчизняної історії та людей, які їх пережили, громадянської свідомості;.  - формув ання власного погляду школяра на події історії та власної позиції щодо них;  - активізація пошуково - дослідницьких та аналітично - синтезуючих вмінь учнів;  - розвиток критичного мислення; вміння узагальнювати численні факти та давати їм оцінку;  - вдосконаленн я загальнонавчальних вмінь та навичок: складати доповідь; виступати з повідомленням, вивчати додаткову літературу, конструювати запитання доповідачу, виступати в ролі опонента, складати рецензію тощо. (Слайд 2) Обладнання: свічки, карта України, виставки історичної, художньої літератури та публіцистичних матеріалів, газети із дослідженнями пошукового загону, роботи дітей (реферати, проекти …), «Електронний атлас з курсу історії України. 10 клас. Для загальноосвітніх шкіл», електронна презентація Power Point (додається) , Закон України № 376 – V „Про Голодомор 1932 - 1933 років в Україні” . Основні поняття: Голодомор; геноцид; злочини супроти людяності; розкуркулення, натуральні штрафи, "чорні дошки", Закон України «Про Голодомор 1932―1933 років в Україні». (С лайд 3) Епіграф: Пекельні цифри та слова У серце б'ють, неначе молот, Немов проклятий ожива Рік тридцять третій. Голод... Голод... У люті сталінській страшній Тінь смерті шастала по стінах. Сім міліонів (Боже мій!) Недолічила Україна. План уроку: 1 . Вступ. 2. Що таке Голодомор? 3. З чого все почалося? 4. Як це було ? 5. Свідчення очевидців. 6. Підсумки. 3 Хід уроку: І. Актуалізація пізнавальної діяльності. Вступ Голодомор 1932 - 1933 років в Україні назавжди залишиться в пам‱яті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого. Ця сторінка сприймається суспільством передусім на емоційному рівні. Але в той же час Голодомор – це історичне явище, яке відбувалося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб. Тривожн ий рік 2008 - й проходить під знаком трагічних подій 75 - літньої давності, коли чорні крила голодомору обійняли багаті чорноземи України, змусивши одних помирати страшною голодною смертю, інших — з потьмареним розумом — піддатись жорстоким канібальським звича ям. Сторінка перша – Що таке голодомор? (Слайд 5) Вчитель: Жахливою подією в історії люд с ької цивілізації постає голод 1931 - 1933 років. Голод був спричинени й насильницькою суцільною колективізацією горезвісни м и хлібозаготівлями, людиноненависницькою політикою розкуркулення , відвертим масовим терором тоталітарного режиму проти селян Україні. Творці голодомору, а це велика армія партійної й державної номенклатури , яка була багатонаціональною за своїм складом, не обстоювали інтересів якоїсь однієї нац ії, а дбали насамперед про зміцнення економічних підвалин комуністичної імперії. Причиною голоду вважають його штучний характер , походження , тобто свідомо організований тодішнім політичним керівництвом. Існує думка , що голод був наперед спланований задля фізичного винищення саме українських селян. Сторінка друга - З чого все починалось? (Слайд 6) Учениця. Голод стався внаслідок насильницького запровадження комуністичної доктрини у сільському господарстві яку українські селяни не сприйняли , той що в ід діда - прадіда займалися хліборобством на власній землі. Дослідники доводять , що це був наслідок безтямної політики добування коштів на індустріалізацію, коли частка селян просто не бралася до уваги . Очевидно одне - голод в Україні виник не в наслідок с тихійного лиха , а був організований штучне. Основною причиною голоду стала розве р стка , яку повторно запровадили в січні 1928 долі, офіційно її називали хлібозаготівельним планом. Хлібозаготівлі супроводжувалися репресіями, фізичними та моральними знущанн ями над селянами, яким поступово стало бра ку вати все більше хліба. Селяни чинили опір, почали ховати хліб на « чорний день». Уряд вишукував нові форми і методи заготівель сільськогосподарської продукції, щоб забезпечити шалені темпи «соціалістичної індустр іалізації». Вихід було знайдено . Майже всі керівники партійних установ дійшли думки , що саме масова колективізація сприятиме подоланню зернової проблеми . 4 Мета масової колективізації це створення декількох десятків тисяч колгоспів замість 5 мільйонів розпо рошених селянських господарств , що сприяло б швидкому виконанню хлібозаготівель. Колективізація призвела до різкого падіння продуктивності сільського господарства . У1930 році валовий збір зерна в Україні становив 23 мільйони тон, в 1931 році - 18, в 193 2 році - 13. Цього ще цілком вистачало , щоб прогодувати населення республіки, однак союзний уряд продовжував встановлювати для Україні непомірні хлібозаготівельні плани . У1931 році республіканське керівництво звернулося до Москви з проханням знизити план ові цифри . Сталін погодився на незначне зменшення плану, але це не могло врятувати ситуацію . Як наслідок, вже наприкінці 1931 долі в Україні почався голод. Учень. Голод 1932 - 1933 рр. для українців був тим же, чим нацистський геноцид для євреї або різанин а 1915 р. для вірмен. Ця трагедія, масштаби якої просто неможливо усвідомити, завдала нації непоправного удару, соціальні, психологічні і демографічні наслідки якої дають знати про себе і сьогодні. Вона ж кинула чорну тінь на «перемоги» радянської системи і методи їх досягнення. Саме жахливе в голодоморі 1932 - 1933 рр. те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: «Ніхто не може заперечувати, що. загальний урожай зерна 1932 р. перевищує 1931». Як відмічають Роберт Конквест і Богдан Кравченко, урожай 1 932 р. всього лише на 12 % був менше середніх показників 1926 і 1930 рр. Інакше кажучи , продуктів вистачало . Однак держава систематично вилучала велику їх частину для власних потреб. Незважаючи на прохання і попередження українських комуністів, Сталін підн яв завдання по хлібозаготівлям в Україні на 44 %. Його рішення і та жорстокість, з якою воно виконувалося, прирекли мільйони людей на смерть від штучно створеного голоду. (Слайд 7) Сторінка третя – Як це було? Учень (із горщиком зерна). Ти кажеш, не бу ло голодомору І не було голодного села? А бачив ти в селі пусту комору, З якої зерна вимели дотла? Як навіть вариво виймали із печі І забирали прямо із горшків, Окрайці виривали з рук малечі І із торбинок нужденних стариків? Ти кажеш, не було голод омору? Чому ж тоді як був і урожай, Усе суціль викачували з двору, - Греби, нічого людям не лишай! Хто ж села, вимерлі на Україні, Російським людом поспіль заселяв? Хто? На чиєму це лежить сумлінні? Імперський молох світ нам затуляв! Я бачив сам у т у зловісну пору І пухлих, і померлих на шляхах. І досі ще стоять в моїх очах... А кажеш. - не було голодомору! Учениця. Наочним свідченням повної байдужості режиму до людських життів, що приносяться в жертву його політиці, стала серія заходів, здійснен их в 1932 р. У 5 серпні партійні активісти дістали право конфісковувати зерно в особистих селянських господарствах; тоді ж був ухвалений закон «про три колоски», що передбачав смертну страту за крадіжку «соціалістичної власності». Будь - який дорослий і навіть дитина, спіймані хоч би з жменею зерна біля державної комори або колгоспного поля, могли бути страчені. При пом'якшувальних обставинах подібні «злочини проти держави» каралися десятьма роками таборів. Щоб перешкодити відходу селян з колгоспів в пошуках пр одуктів, вводилася паспортна система. У листопаді Москва ухвалила закон, по якому колгосп не міг видавати селянам зерно, поки не був виконаний план здачі хліба державі. (Слайд 8 - 10) Надзвичайна комісія перевела Україну на блокадне положення . У поїздах і на станціях бригади працівників ГПУ перевіряли багаж пасажирів і конфісковували продовольство, яке селяни придбали за великі гроші або обміняли на цінні речі в сусідніх з Україною місцевостях, щоб привезти голодуючим сім'ям. Деякі села заносилися на «чорну д ошку». У цих селах селяни позбавлялися права на виїзд, і якщо в селі не було запасів продовольства, населення вимирало. Зокрема, на Дніпропетровщині велике село Гаврилівка Межевського району вимерло повністю , село Вербки Павлоградського району наполовин у. Під загальним керівництвом надзвичайної хлібозаготівельної комісії Молотова загони партійних активістів в пошуках хліба обшарювали кожний будинок , зламували підлоги, залізали в колодязі. Навіть тим , хто вже пухнув від голоду, не дозволялося залишати соб і зерна. Люди, що не виглядали голодними, підозрювалися в прихованні продуктів. Звертаючись до подій того часу, один з партійних активістів так змальовував мотиви своїх дій: «Ми вірили в мудрість Сталіна як керівника... Ми були обдурені , але ми хотіли бу ти обдуреними . Ми так беззавітно вірили в комунізм, що були готові на будь - який злочин, якщо його хоч трохи прикрашали комуністичною фразеологією». Учень. Розповсюджуючись протягом всього 1932 року, голод досяг піка на початку 1933 - го. Підрахунки показую ть, що на початку зими на середню селянську сім'ю в п'ять чоловік доводилося біля 80 кг зерна до наступного урожаю. Іншими словами, кожний член сім'ї отримував для виживання 1,7 кг зерна в місяць. Залишившись без хліба, селяни поїдали домашніх тварин, пацю ків , ялини кору і листя дерев, харчувалися покидьками кухонь начальства, що добре забезпечені . Мали місце численні випадки каннібалізму. З 1 листопада 1932 р. по 1 лютого 1933 р. молотовская комісія додатково «заготовила» в Україні всього 104,6 млн. пуді в зерна. Загальна кількість хліба, вилученого державою з урожаю 1932 р., становила 260,7 млн. пудів. Таким чином. Молотів справився з виконанням хлібозаготовительного плану, хоч вивіз з республіки майже всі готівкові запаси. На початку 1933 р. практично ні де в Україні хлібних запасів не залишилося, а треба було ще дожити до нового урожаю. Зимова хлібозаготівля фактично відривала останній шматок хліба у тих, що голодують. Смертність від голоду почалася вже в перший місяць - діяльність молотовської комісії. З березня 1933 р. вона стала масовою. Майже скрізь органи ГПУ реєстрували випадки людоїдства і трупоїдства . Незносніше всього був вигляд маленьких дітей, в яких висохлі, як у скелета, кінцівки звисали по сторонах , роздувшогося живота. Голод стер з їх лиць всі ознаки дитинства, перетворивши їх в змучені страхітний видіння; тільки в їх очах залишався відблиск далекого дитинства». Учень. Світова історія знає чимало жахливих масових злочинів. Але рідко який за своїми масштабами й садизмом може зрів нятися з тим, який було скоєно в 1932 - 1933 6 роках московсько - комуністичним режимом супроти української нації. Скільки загинуло українців у цей голодомор ніхто точно не знає. Дослідники, підраховуючи кількість загиблих, зіставляють дані переписів 1926 і 193 9 років як найбільш достовірні. Але при цьому випускається з уваги той каламутний потік , що йшов до нас з Росії. Адже в Україну направлялися різні емісари для «зміцнення» й «надання допомоги». Правильне уявлення про цілеспрямованість голодомору і його нас лідків може дати зіставлення змін у кількості населення за його національною ознакою, а не за територією. У матеріалах Міжнародної комісії для розслідування голоду в Україні 1932 - 1933 років так дані наводяться. З1926 по 1939 роки кількість росіян у СРСР з більшилася майже на 22 мільйони, білорусів - більш як на 0,5 мільйонів,а українців зменшилась на 3 мільйони, тобто було 33,2 мільйона, стало 28,1 мільйона. Якщо врахувати, що в попередні більш менш благополучні роки кількість українців щороку зростала приб лизно на 0,6 мільйона осіб, то за 12 років ми недорахуємося понад 10 мільйонів українців Сторінка четверта – Свідчення очевидців . (Слайд 11 - 13) Вчитель Героїчна і водночас трагічна історія українського народу. Давні джерела зберегли гіркі свідчення пр о голодні лихоліття українського народу. Першими вмирали від голоду чоловіки. Пізніше діти. І останніми жінки. Але перед тим, як умерти, люди часто втрачали розум і переставали бути людьми. Найжахливіше виглядали малі діти, зі скелетними кінцівками, що з висали з роздутих животів. Голодування стерло з їхніх облич будь - які сліди молодості, обернувши їх на вимучених потвор; лише в їхніх очах теплилися залишки дитинства. Скрізь знаходилися чоловіки і жінки, що лежали ниць, з розпухлими обличчями та животами, з очима, позбавленими будь - якого виразу. Життя поступово завмирало. Ще взимку малеча перестала ходити до школи; залишилися тільки учні старших класів. А навесні школи взагалі почали закриватися. Голодні вчителі подалися в міста. Сільські фельдшери теж - ад же ліками голод не вилікуєш. У чен иця . Весна... А над селом нависла чорна мара. Діти не бігають, не граються. Ноги тоненькі, складені калачиком, великий живіт, між йми голова велика, похилена лицем до землі, а обличчя майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад - вперед, скільки сидить - стільки гойдається, і безкінечно луна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти... Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а т ак у простір, у світ — їсти, їсти, їсти. Учениця . Невр ожай від Бога, а голод від людей - так говорить українське прислів'я. На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз нього йдуть люди: «О, цей вже помер». У відповідь ледь чутний дитячий голосок: «Ні, я ще не помер». Учень читає вірш «Вічний монолог». Я ще не вмер... Ще промінь в оці грає, В четвер пішов десятий рік, Хіба в такому віці помирають?! Ви тільки поверніть мене на бік. До вишеньки, У колиску ясночолу. Я чую запах квітів, я не вмер... А небо стрімко падає до долу. 7 Тримайте хтось! Хоча б за коси в ерб... Куди ж ви, людоньки, Куди ж ви, люди, людоньки, куди? Я ще не вмер. Усі проходять мимо. ..А житечко моє таке густе. ..А мамина рука іще гаряча. Вам стане соромно колись за те. Та я вже цього не побачу. Вчитель. Доведені до відчаю селяни прагнули будь - що дістатися до міст, але знаходили там мало допомоги. Так було у Дніпропетровську, в Донбасі, в інших місцях, де майже половина прибулих уже доживала свої останні дні. Аби потрапити до Києва, уникаючи перекритих шляхів, селяни продиралися скрізь ліси та болота. Інколи виживав один на кілька тисяч, але щастя його було не довгим: у місті йому все одно судилося помирати. Голос. Хто це? Чий голос щоночі просить: «Хлібця! Хлібчика дай, мамо! Крихітку хлібця!». (Сценка. Маленький хлопчик простя гає руки до ікони). Бозю! Що там у тебе в руці? Дай мені, Бозю, хоч соломинку... Щоб не втонути в Голодній Ріці. Бачиш, мій Бозю, я — ще дитинка. Тож підрости хоч би трохи бодай. Світу не бачив ще білого, Бозю, Я - пташенятко прибите в дорозі. Хоч би однен ьку пір'їнку дай, Тато і мама холодні мерці. Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось! Холодно, Бозю, Сніг дуже білий, Бозю, що там у тебе в руці!.. Учень На вулицях міста можна було бачити моторошні сцени. Люди, як звичайно, поспішали у своїх справах, а поміж ними, на землі, повзали діти та дорослі, знесилені голодом. Досить часто на них майже не звертали уваги. Проте траплялися й інші випадки. Деякі кияни допомагали селянам переховуватися від міліції. А ось що повідомляє харків'янка: "Я бачила жінку, опухлу ві д голоду, що лежала на кінній площі. Хробаки буквально поїдали її живцем. Уздовж тротуару ішли люди, які клали маленькі шматки хліба поруч з нею, але бідолаха була вже надто близька до смерті, щоб їсти їх. Вона лише плакала і просила медичної допомоги...". В одній українській родині, пише ще один свідок, де деякі лежали ледве дихаючи, а інші зовсім не дихали, "дочка господаря лежала на підлозі в якомусь приступі божевілля, гризучи ніжку стільця... Коли вона почула, як ми входимо, вона не повернулася, а зага рчала, точно як гарчить собака, якщо підійти близько, коли він гризе свою кістку". Голод породжував згубні психічні симптоми, які декому важко було подолати. Люди писали анонімні доноси на своїх сусідів, що ті приховують зерно. Частим явищем стали вбивства , подібні до цього: "у селі Білки Денис Іщенко вбив свою сестру, зятя, та їхню 16 - ти річну дочку, щоб взяти собі 12 кілограмів борошна, яке вони мали. Він же вбив свого приятеля, коли той ніс 4 хлібини, які дістав у місті". Отож, засліплені голодом, люди п одекуди втрачали людську подобу. 8 Існують численні повідомлення про самогубство, майже завжди повішання. Але найстрашнішим фактом було інше: "деякі божеволіли... Були такі, що різали та варили трупи, що вбивали власних дітей та поїдали їх". Моторошний випа док стався в селі Каламазівці на Одещині, коли по всьому селі шукали вкрадену свиню, а знайшли зварені дитячі трупи. Учень. Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець. Нато пивши маковинням хату, закрила ляду мати. І на р анок усі діти мертві. Читець. Спіте, діти, спіте міцно, Янгол Божий на порозі, Вже не буде їсти хтітись, І не будуть пухнуть ноги. Натопила маковинням, Затулила лядку й комин, І в тумані темно - синім, Заспівала колискову: Спи, синочок, горе - ласку, Зас инай... навіки, доню. (Звучить соната Бетховена) Та найстрашніше було інше. Були такі, що збожеволівши від голоду, різали та вари ли трупи, вбивали власних дітей та варили їх. Читець. Той крик за мною женеться Боїться не глуму, не хижого звіра, Боїться не смерті у сум - неврожай. А крику дитини, яку вона з'їла: - Не ріж мене, мамо, не ріж, не вбивай! Як сталось - не знає. Як бути - не знає, Провал, божевілля - сокира і Та жах пам'ятає і крик пам'ятає: - Не ріж мене, мамо, матусю, не ріж. Сторі нка п‱ята - Повідомлення учнів – Спогади. 1. Учень Меня зовут Литвиненко (Блощук) Вера Григорьевна. Я родилась 16 декабря 1936 года в селе Троща Житомирской области. В 1932 году, когда начался страшный голодомор, меня ещё не было на свете. Но когда я ро дилась и выросла ,мама часто рассказывала мне о чудовищных событиях, которые происходили в то ужасное время. Вот некоторые из них. В 1932 году урожай был достаточно хороший, но все, что люди выращивали непосильным трудом, все то, что они собирали своими ру ками, вывозили из села. Той части урожая, которую оставили, не хватало на проживание, поэтому люди спасались, кто чем мог. В основном, продавали все драгоценные вещи, которые у них были, точнее, выменивали на продукты. У нас, например, были старинные насте нные часы. Они были дорогие, но маме удалось поменять их всего на 1 ведро картошки. Хотя это нам сейчас кажется, что ведро картошки — это мелочь, а на то время это было своего рода сокровище. Ведь еды почти не было. Люди ели липовые листья, лебеду, разные травы. В общем, ели все, что можно было, а кто не выдерживал - умирал от голода. 9 В нашей семье было 5 детей: три сестры и два брата. Из них работали только 2 - е: старшая сестра, ей было 18 лет, и средняя — ей было 14. отец и мать, конечно, тоже работали. Ед ы не было, и все стали пухнуть от голода. Две старшие сестры кое - как спасались, ведь тем, кто работал, один раз в день вывозили покушать в поле. Братья не выдержали и умерли от голода. Одному из них было 9 лет, а другому - 11. Такие несчастья постигали всех вокруг. Иногда вымирали даже целые семьи, и их некому было похоронить. Трупы сваливали на телегу и вывозили за село, где их всех сбрасывали в одну яму и закапывали. Людям было очень тяжело. Были даже случаи, когда мать ела труп собственного ребенка! Мой о тец был ездовым, работал на кобыле. Так как корма не было, то лошадь умерла. В её смерти обвинили папу, и посадили его в тюрьму. Судовые разбирательства продолжались около 2 - х недель. И только через 2 недели отца выпустили. Пока отца держали в тюрьме, у на с из дома вынесли почти все вещи и 3 - х курей, которые были последним спасением. А когда отец вернулся, то 2 брата были уже в таком состоянии, что их нельзя было спасти. Именно тогда они и умерли. Так у меня не осталось ни одного брата. После смерти братьев отец часто вспоминал их, плакал и с горечью говорил «Сыночки мои, я не мог вас защитить, я просто не мог!» Страшное было время. Многие умирали, некоторые оставались в живых, но душевные травмы не давали им жить спокойно. Огромное количество людей стало же ртвами сталинских репрессий. Мы не знаем, кем они были, что из себя представляли, но память об их страданиях вечно таится в наших сердцах. 2. Учень Процесс сплошной коллективизации, повлекший за собой голод, застал свидетельницу тех событий в селе, которого уже нет на государственной карте Украины. Название села не дошло до наших дней. Население села было насильно переселено на Донбасс, так на месте расположения села начиналось создание Каховского водохранилища. К наступлению голода у большинства людей были собственные запасы сельскохозяйственных продуктов, как для еды, так и для посева. Но по приказу правительства у крестьян изымали совершенно все продукты. Со слов очевидца исполнители „воли вождя" могли явиться в любое время суток. Обыскивали все : дом, сар аи, подвалы, хоз. постройки. Такое варварское поведение своих же сограждан повергало многих состояние паники. "Що ж ви робите браття? Ми же православ ные люди", - говорил мой прадед, когда к ним пришли "марионетки вождя".Чтобы уберечь хоть малую часть продук тов люди прятали их за пределами дворов. Но в этом случае возникала другая проблема - доносы со стороны односельчан. Это не было редкостью в селе и, после таких доносов за одну ночь исчезали целые семьи. Одну такую ночь моя бабушка Тернавская Наталья Григор ьевна запо м нила на всю жизнь. Ворвавшись посреди ночи с обыском к ним в дом, партийцы вывели всю семью на улицу. К счастью, у них не обнаружили ничего подозрительного, но глазах у моей бабушки были расстреляны многие ее односельчане, укрывшие продукты от в ластей. 3. Учень Моя прабабушка – Мельник Сиклита Тимофеевна родилась в 1908г. в селе Турбов Линовецкого района Винницкой области. Прожила 61 год. Во время голодомора 1932 - 1933гг. жила вместе с четырехлетнем сыном Николаем в маленькой хате. Работала на Ко алиновском заводе по производству фосфорной посуды. Из - за отсутствия продуктов в селе было очень тяжело работать. У Сиклиты Тимофеевны часто кружилась голова, руки не могли работать от бессилия. Из - за неурожая моя прабабушка питалась разной травой, лист ьями, корой деревьев и сухарями. Сухари привозил ей брат – Мельник Михаил Тимофеевич из Юзовки. Там он работал шахтером и ему, как и всем остальным рабочим выдавали небольшой сухой паек. М.Т. Мельник часто приезжал в гости к своей сестре и делился с ней с воей порцией. Благодаря только своему брату моя прабабушка смогла пережить эти ужасные годы голодомора. 10 4. Учень Очевидец: Наконечная Елена Яковлевна (1927г.) Рассказчик: Князева Евгения Афанасиевна (1945г.) События происходили в Винницкой области Гайсенс ком районе, с. Раковка. В семье Наконечных было 7 детей. 1932 год был урожайным и запасы на зиму пшеницы и овощей были велики. Но когда в село пришли продотряды, все запасы были изъяты у всех, без исключения. Для того, чтобы хоть как - то прокормить семью д о следующего урожая , люди закапывали пшеницу в землю. Если кто - либо из соседей видел подобное и долаживал продотрядам – всю семью высылали в Сибирь. Когда совсем оставалось мало пшеницы для выпекания лепешек в муку добавляли измельченную лободу для того , чтобы было больше муки. А когда совсем ничего не оставалось, дети опухали от голода. Тогда отец взял самую младшую дочку Лену, и они пошли по селам менять единственную вещь – новый пиджак на хлеб. И далеко - далеко от их села нашлись люди, которые поменяли пиджак на буханку хлеба. Возвращаясь, домой, они бережно несли хлеб. И только дома, в кругу семьи, отец делил буханку ниточкой – на равные кусочки для всех членов семьи. 5. Учень Дробот Петр Николаевич родился в 1924г. родился в селе Гришино Красноармей ского р - н. В 1932 - 1933гг трудно было найти работу. Мать Петра Николаевича очень болела, отец не мог устроиться на работу, потому что его называли сыном кулака, а за пределы села выезжать не разрешалось. Отец пропал в поисках работы. Мать сказала детям от правляться по людям: просить милостыню или где - то кому - то помочь заработать себе на хлеб. Петр Иванович с братом как могли зарабатывали на хлеб, но этого было мало. Зачастую семья питалась лободой. Старший брат Илья начал опухать от голода, он умер на ру ках у Петра Николаевича. Позже умерла и мама. Петр остался один… Петр Николаевич Дробот поживает по адресу: улица Шмидта 67. Вчитель. Ще дивовижніший аспект психопатії сталінізму можна побачити в тому, ані слова про голод не дозволялося промовляти у п ресі чи деінде. Спочатку в хід пускалося твердження, що ніякого голоду немає. Його поширювали за кордоном радянські дипломати, західні журналісти та інші, яких ошукав або розбещив радянський режим. Усередині країни радянська преса просто ігнорувала катастр офу, час до часу вміщуючи гнівні заперечення чергового закордонного "наклепу". Будь - яка згадка про голод стала злочином - за одне те слово карали навіть самих голодуючих. А нагорі Сталін поводився так, наче нічого не було. Сторінка шоста – Висновки . М и не маємо безпосередніх доказів того, що голод планувався Сталіним заздалегідь. Але те, що він - як із самого початку, так і далі - суворо вимагав реалізації курсу, який спричинився до катастрофи, показує, що Сталін вважав голодомор за ефективний і цілком сприйнятний засіб боротьби з українським селянством як "куркульсько - націоналістичним елементом". Голод не був наслідком посухи чи неврожаю, а став результатом цілеспрямованої політики комуністичного режиму. Шляхом тотального вилучення харчів, блокади сіл і цілих районів, заборони виїзду за межі голодуючої України, репресій незгодних сталінський режим створив для українців умови, несумісні із життям. Такі дії влади є злочином і відповідають визначенню геноциду в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року. 11 На цій основі 28 листопада 2006 р. Верховна Рада України за ініціативою Президента України Віктора Ющенка прийняла Закон «Про Голодомор 1932―1933 років в Україні», яким Голодомор визнано геноцидом Українського народу. (Слайд 14) Читець. Не звільняється пам' ять, Відлунює знову роками. Я зітхну... запалю обгорілу свічу, Помічаю: не замки - твердині, не храми – Зкам'янілий чорнозем – Потріскані стіни плачу. Піднялись, озиваються в десятиліттях З долини, аж немов з кам'яної гори Надійшли. Придивлюсь: Вкра їна, XX століття. І не рік, а криваве клеймо - �33�. Підсумки уроку. Вчитель: Ми живемо в інший час і не причетні до тих страш них часів. Тому так важко достукатися до сердець нині сущих. Тож запалімо свічки. (Запалюють свічки). Коли наша розповідь дій шла до вашого серця, то перед цією свічкою скажіть сло ва, які згуртують нас - «пам'ять та віра». (Слайд 15) Прошу зараз вшанувати пам'ять мільйонів невинних жертв Голодомору хвилиною мовчання. 12 Список використаної літератури 1. Закон Україн и № 376 – V � Про Голодомор 1932 - 1933 років в Україні» від 28 листопада 2006 року; 2. Указу Президента України «Про заходи у зв‱язку з 75 - ми роковинами голодомору 1932 – 1933 років в Україні» від 28 березня 2007 року № 250/2007 3. Постанова Центрального Комі тету Комуністичної партії України „Про голод 1932 - 1933 років в Україні і публікацію пов‱язаних з ним архівних матері а лів” від 26 січня 1990 року; 4. В.Г Афанасьева, Г.Л. Смірнова. Урок дає історія. - М.: Поліздат , 1989 р. 5. Барка Василь. Жовтий князь. — К., 199 1; 6. Кульчинський С.В., Курнаков Ю.О., Коваль М.В. Історія України. ДО. Освіта , 1995 р. 7. Колективізація і голод на Україні 1929 — 1933 рр. Збірник документів і матеріалів — К., 1992; 8. Орест Субтельний Україна Історія. ДО. Лебідь 1994 р. 9. “Освіта" № 33 - газета 10. “ Літературна Україна" від 14 грудня 1989 року 11. “ Комсомольська правда " від 3 лютого 1990 року 12. Роберт Конквест, "Жнива скорботи", Київ, "Либідь", 1993 р. 13. Юрій Семенко, "Голод 1933 року в Україні"; Дніпропетровськ - Мюнхен, 1933р. 14. www.studzona.com 15. http://www.prezident.gov.ua 16. http://uk.wikipedia.org 17. http://www.archives.gov.ua 18. Матеріали Сл ужби безпеки України .