Опозиційний рух в Україні в період загострення кризи радянської системи (1965-1985 рр.)

Тема:
Опозиційний рух в Україні в період загострення кризи радянської системи (1965-1985 рр.)
Мета:
з’ясувати причини виникнення, організаційні форми опозиційного руху в Україні в другій половині 60-х – на початку 70-х років, методи боротьби з ним партійно-державного апарату, значення діяльності Української Гельсінської спілки;
вчити учнів презентувати власне бачення історичних подій та фактів, формувати вміння давати власні об’єктивні оцінки, обґрунтовувати й відстоювати свою позицію;
виховувати національну самосвідомість, відданість своєму народу, почуття поваги й гордості за людей, які поклали своє життя в боротьбі з тоталітарним режимом.
Очікувані результати:
Після цього уроку учні зможуть:
визначати особливості українського опозиційного руху цього періоду, причини його виникнення, історичне значення, причини поразки;
характеризувати:
а) основні течії дисидентського руху, їх ідеологічні платформи, форми діяльності;
б) методи розправи радянської системи з опозиційним рухом;
оцінювати внесок дисидентів у досягнення Україною незалежності, формулювати, висловлювати й аргументувати власну точку зору на поставлене питання;
відчувати почуття глибокої поваги й гордості за людську й громадянську мужність представників опозиційного руху, вболівання за їх долі та майбутнє України.
Тип уроку: комбінований.
Форма уроку: урок-суд історичної пам'яті.
Обладнання: портрети дисидентів, комп’ютерна презентація «Утворення Української Гельсінської спілки та її діяльність», інформаційні картки, схеми, таблиці.
Проблемне завдання: «Опозиційний рух – реакція на поглиблення суспільної кризи чи кримінальний злочин ?»
Епіграф:
Ставайте дочками та синами, а не пасинками своєї святої землі,
держави, свого мудрого, наділеного найвартіснішими чеснотами
великого народу… Хай єднає нас свята земля, історія, мова,
прадавні благородні звичаї.
Є. Товстуха, український літературознавець ХХ ст.
Хід уроку
І. МОТИВАЦІЙНИЙ ЕТАП.
1. Бесіда за епіграфом.
- Чому саме ці слова обрані епіграфом сьогоднішнього уроку?
- Кого в 60-80 рр. можна було назвати справжніми дочками та синами української землі, держави, народу?
2. Вправа «Асоціювання».
- Визначте одним або декількома словами особисте асоціативне сприйняття поняття «дисиденти».
- Кого з представників дисидентського руху періоду «відлиги» ви знаєте?
3. Вправа «Порівняння»:
Дисиденти – відступники, окремі відщепенці, які відірвалися від соціалістичного суспільства, виступають проти соціалістичного ладу… і, не маючи опори в своїй країні, звертаються за підтримкою за кордон… (Політичний словник. –К., 1987. –с.191)
Дисиденти – особи, які не погоджуються з панівною ідеологією.
ІІ. ЕТАП ПОКЛАДАННЯ МЕТИ Й ПЛАНУВАННЯ РОБОТИ.
1. Представлення теми, мети й головних завдань уроку.
2. Вправа «Конверт очікувань». Визначення учнями особистих
очікувань від уроку.
3. Узгодження плану роботи:
3.1. Дослідження причин опозиційного руху 60-80-х років.
3.2. Визначення основних течій у дисидентському русі, їх ідеологічних платформ, форм діяльності, методів розправи радянської системи з опозиційним рухом, причин поразки дисидентського руху та його історичного значення.
3.3. Комп’ютерна презентація «Утворення Української Гельсінської спілки та її діяльність».
3.4. Розв’язання проблемного завдання: «Опозиційний рух – реакція на поглиблення суспільної кризи чи кримінальний злочин ?»
ІІІ. ЕТАП ОРГАНІЗАЦІЇ ВИКОНАННЯ ПЛАНУ ДІЯЛЬНОСТІ
1. «Мозковий штурм».
Що, на вашу думку, стало причиною опозиційного руху в 60-80-х роках?
( Учні висловлюють свою точку зору, спираючись на знання, отримані на попередніх уроках стосовно кризових явищ в політичній, економічній, соціальних сферах суспільного життя, пригадують прояви русифікації, порушення свободи слова, друку, віросповідання, декларативний характер Конституції УРСР 1978 року).
Отже, опозиційний рух став проявом національно-демократичного руху проти хиб чинної системи, неосталінізму, згортання демократичних процесів, посилення тиску союзних органів на Україну, проти зросійщення, зневаги до української мови, культури, історії.
Вправа «Коло знань».
(Учні об’єднуються в 5 груп. Кожна група одержує одну з інформаційних карток:
Течії в дисидентському русі;
Методи боротьби опозиційного руху проти існуючої державної системи;
Розправа радянської системи з опозиційним рухом;
Причини поразки дисидентського руху;
Значення дисидентського руху.
Після опрацювання матеріалу картки обирається волонтер, який з цією інформацією йде в інші групи по колу й повертається, пройшовши його, в свою групу. В ході роботи учні роблять записи в робочих зошитах).
Комп’ютерна презентація «Утворення Української Гельсінської спілки та її діяльність».
Ситуативне моделювання. Спрощене судове слухання: «Опозиційний рух – реакція на поглиблення суспільної кризи чи кримінальний злочин ?»
( Клас об’єднаний в три домашні групи: «судді-засідателі» на чолі з «суддею-головуючим», «обвинувачі» на чолі з «прокурором», «обвинувачувані» на чолі з «адвокатом», які готували додаткову інформацію, аргументи та свідчення на користь обвинувачення чи захисту дисидентства, свої версії вироку в справі дисидентського руху).
Ознайомлення з процедурою слухання:
Представлення матеріалів командою «обвинувачення».
Представлення матеріалів командою «захисту».
Промова «прокурора».
Промова «адвоката».
Виступи «суддів-засідателів».
Оголошення вироку «суддею-головуючим».
ІV. РЕФЛЕКСИВНО-ОЦІНЮВАЛЬНИЙ ЕТАП.
1. Міні-дискусія.
Чи можливе було прийняття Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року без існування дисидентського руху 60-80-х років в історії нашої держави?
2. Вправа «Конверт очікувань»: визначення справдження очікувань.
3. Оцінювання рівня навчальних досягнень учнів.
4. Домашнє завдання: опрацювати параграф підручника, підготувати повідомлення про представників дисидентського руху (на вибір), написати історичний твір-роздум на тему
« Народе мій, до тебе я поверну
І в смерті обернуся до життя»
В. Стус.
Додатки.
Інформаційна картка 1.
Течії в дисидентському русі
Національно-визвольна. (В.Мороз, Л. Лук’яненко та ін.). Виступали за відновлення незалежності України, за вільний розвиток української мови й культури, Рішуче засуджували шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію.
Правозахисна. ( М. Руденко, П. Григоренко, В. Чорновіл, С. Хмара та ін.). Вимагали дотримання в СРСР основних прав і свобод людини, викривали злочини тоталітарної системи.
Релігійна. (Й. Тереля, В.Романюк, Г. Вінс, І. Гель та ін.). Вимагали свободи віросповідання, відновлення заборонених релігійних конфесій. Вели боротьбу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті.
Деякі історики називають іще такі течії:
Ліберальна. Пропагували ідею створення вільного суспільства зі змішаною економікою.
Марксистська. Орієнтувалися на соціалізм із «людським обличчям».
Інформаційна картка 2.
Методи боротьби опозиційного руху проти існуючої державної системи
Масові заходи. Щорічне вшанування пам'яті Т.Г.Шевченка біля його пам’ятника в Києві 22 травня в день, коли труну з тілом Кобзаря провезли через Київ на поховання в Каневі. Організація шевченківських свят вечорів І.Франка та Л. Українки, гуртків з вивчення історії України тощо.
Листи-протести до керівних органів УРСР та СРСР. У вересні 1965 р. під час презентації в київському кінотеатрі «Україна» стрічки С. Параджанова «Тіні забутих предків» під листом-протестом проти арештів підписалися 140 присутніх. Цю акцію організували Іван Дзюба, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл. тощо.
Протести, відкриті листи, звернення на адресу міжнародних організацій, урядів демократичних країн.
Самвидав. Поширення підготовлених дисидентами книг, статей, відозв, що викривали й засуджували політику влади.
І.Дзюба. «Інтернаціоналізм і русифікація» (1965р.)
М.Брайчевський. «Приєднання чи возз’єднання»
Є.Сверстюк. «Собор у риштуванні»
В.Мороз. «Мойсей», «Хроніка опору», «Серед снігів», «Репортаж із заповідника ім. Берії»
Л. Плющ «У карнавалі історії»
В. Чорновіл. «Правосуддя чи рецидиви терору»(1966р.), «Лихо з розуму» (1967р
Видання самвидавського журналу «Український вісник» (з 1970 по 1972 роки вийшло 6 номерів журналу. Організовував В. Чорновіл.)
Солідарність з іншими народами, які зазнали утисків від тоталітарної системи. У 1968 р. радянські війська окупували Чехо-Словаччину, поклавши край «празькій весні». На захист прав чехословацького народу виступили дисиденти.
Підтримка руху кримських татар за повернення на історичну Батьківщину – до Криму та відновлення національного й політичного рівноправ’я народу. У 1968р. в Москві було проведено демонстрацію представників кримсько-татарського народу, яку підтримали українські правозахисники.
Вивішування синьо-жовтих прапорів.
Розповсюдження листівок.
Голодування, бойкоти, акції мовчання в таборах, індивідуальні протести-самоспалення: Олекса Гірник з Івано-Франківщини, Василь Макух з Дніпропетровська, Микола Бориславський з Бердянська.
Робітничі заворушення. Робітничі страйки: 1969 р. – у Червонограді Львівської області, 1972 р. – у Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Камянці-Подільському, 1981 р. – у Прип’яті.
Створення правозахисних організацій. 9 листопада 1976 р. – Українська Гельсінська спілка (УГС) –Група сприяння виконанню Гельсінських угод.
Інформаційна картка 3.
Розправа радянської системи з опозиційним рухом
Три хвилі арештів:
серпень-вересень 1965 р. (Іван Гель, Богдан та Михайло Горині, Михайло Осадчий, Опанас Заливаха, Валентин Мороз та ін.);
1970-1972рр. (Василь Стус, Іван Світличний, Євген Сверстюк, В’ячеслав Чорновіл, Василь Романюк, Іван Дзюба);
1976-1984 рр. – переслідування опозиції в умовах кризи тоталітаризму. У 1982 р. відбулося багато процесів над оборонцями віри та церкви;
2. Ізоляція від суспільства: табори, психіатричні лікарні. З-поміж лікарень особливою жорстокістю вирізнялася психіатрична лікарня у Дніпропетровську, що стала справжньою психіатричною в’язницею.
3. Позасудові переслідування: звільнення з роботи, відмова в працевлаштуванні, виключення з комсомолу, партії, відрахування з навчальних закладів, позбавлення радянського громадянства.
4. Перешкоди поширенню інформації про дисидентство серед громадськості.
Інформаційна картка 4.
Причини поразки дисидентського руху
Відсутність чіткої політичної програми.
Вузька соціальна база: дисиденти не дістали широкої підтримки у громадян республіки, більшість людей і гадки не мали про їх діяльність.
Дисидентам протистояла могутня репресивна машина: КДБ, міліція, прокуратура, суд.
Надзвичайна жорстокість репресивних заходів.
Зневіра, апатія, пасивність, що панували у свідомості значної частини суспільства.
Інформаційна картка 5.
Значення дисидентського руху
Дисидентський рух засвідчував зростання національної свідомості українського народу, наявність у суспільстві людей, що мали громадянську мужність і сміливість заявити про свою незгоду з офіційною позицією, здатних на боротьбу, навіть жертвуючи своєю свободою і життям.
Завдяки діяльності дисидентів зміцніла ідея про необхідність виходу з СРСР і створення власної держави.
Цей рух, усупереч величезним офіційним перешкодам, доносив до народних мас правду про справжнє становище України.
Дисиденти відкрили Україну світові.
У період перебудови і здобуття незалежності було легалізовано й використано традиційні дисидентські гасла: гласність, демократизація суспільного життя, правова держава тощо
Розроблені дисидентами принципи багато в чому заклали засади сучасного державотворення.
Із середовища дисидентів вийшло багато політиків, які після здобуття Україною незалежності , утверджують і зміцнюють Українську державу.