Методична розробка Методичне забезпечення та методика викладання теми: Радянська модернізація України (1929 – 1939 роки).

Українська державна будівельна корпорація
Львівський коледж будівництва, архітектури та дизайну












Методична розробка

Методичне забезпечення та методика викладання теми: "Радянська модернізація України
(1929 – 1939 роки)".






Виконав - викладач Мотичак М.І.







Розглянуто і схвалено на засіданні
циклової комісії суспільних дисциплін,
захисту Вітчизни та фізвиховання.
Протокол №___від "___"________2011 р.
Голова комісії__________Слободян В.С.




Львів - 2011
Вступ
Нормативній навчальній дисципліні "Історія України" належить важливе місце в системі освіти, оскільки інтелектуальний потенціал спеціаліста визначається не тільки глибокими спеціальними знаннями, а й високими громадянськими і національно-патріотичними якостями.
Історія України – це більше, ніж наука. Вона, як це й повинно бути в цивілізованій країні, є частиною національного світогляду, складовою загальної культури як суспільства, так і людини.
Ми вже маємо чимало підручників і навчальних посібників з історії України, які об'єктивно, з сучасних методологічних позицій висвітлюють пройдений українським народом історичний шлях. Запропонована методична розробка покликана допомогти викладачу у підготовці та проведенні заняття з історії України на тему: "Радянська модернізація України (1929 – 1939 роки)", що відповідає чинній навчальній програмі для підготовки спеціалістів на основі базової загальної середньої освіти.
Не так давно, історія України ХХ ст., якої стосується дана тема, була суцільною "білою плямою". Нині історія українського народу, в певній мірі, очистилась від перекручень та деформацій.
Запропонована тема викладається студентам, які мають базову середню освіту, протягом п’яти занять з відповідними назвами:
Заняття 1. Сталінська індустріалізація.
Заняття 2. Суцільна колективізація в Україні.
Заняття 3. Голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні. Його причини і наслідки.
Заняття 4. Громадсько-політичне життя України в 1929 – 1938 рр.
Заняття 5. Стан культури України в 30-і роки ХХ ст.
Розробка занять структурована за типовою схемою. При цьому кожний з етапів відповідного заняття розглянуто повною мірою. Запропонована активна форма проведення заняття – змістовно-пошуковий метод з елементами проблемності. При цьому автор пропонує широкий обсяг науково-методичного забезпечення заняття: карта України, карта голодомору України 1932 – 1933 рр., статистичні матеріали.
Завдяки вдало підібраній методиці проведення занять викладач має змогу вирішити ряд навчально-виховних завдань: здійснити перевірку рівня студентських компетенцій; актуалізувати опорні знання студентів; опрацювати новий навчальний матеріал; закріпити і поглибити знання тощо. У процесі роботи послідовно акцентується увага на стимулюванні історичного мислення. Цьому сприяє урізноманітнення проблемних завдань і ситуацій, що спонукають до аналізу, узагальнень, уміння порівнювати, робити висновки, оцінювати історичні факти.
Структура заняття побудована на потребах формування творчої, активної, відповідальної і самостійної особистості студента. Студент повинен відчувати відповідальність за якість свого навчання. Тому вся робота на занятті побудована на активній діяльності студента з метою розвивання інтересу студента до набуття знань, формування професійно спрямованої мотивації до процесу навчання.
Основна частина

Заняття 1. Сталінська індустріалізація.
Мета:
розкрити причини згортання непу і переходу до форсованої індустріалізації; розглянути труднощі й особливості індустріалізації; підвести загальні підсумки індустріалізації та визначити її значення;
удосконалювати в студентів уміння опрацьовувати історичні події і процеси, спонукати студентів до участі в обговоренні матеріалу закріплювати навички аналітичного підходу до статистичного матеріалу як джерела знань;

Тип заняття: вивчення нового матеріалу.

Структура заняття

І. Організаційний момент

ІІ. Повідомлення нової теми і мотивація навчальної діяльності студентів
Тема: Сталінська індустріалізація.
План.
Відмова від непу. Курс на індустріалізацію.
Методи проведення індустріалізації.
Негативні соціально-економічні наслідки індустріалізації.
Економічні досягнення індустріалізації.
Поняття «модернізація» означає оновлення, зміну згідно з новітніми, сучасними вимогами. СРСР і більшовицька партія вважали, що необхідно модернізувати СРСР (і Україну).
Радянська модернізація включала в себе три реформи:
- індустріалізацію (створення передової промисловості),
- колективізацію (створення колгоспів і радгоспів),
- культурну революцію ( підвищення культурного рівня, освченості населення, поширення соціалістичної ідеології.

ІІІ. Вивчення і усвідомлення нових знань

1. Відмова від непу. Курс на індустріалізацію.
Розповідь викладача.
Не дивлячись на економічні успіхи в роки непу, неп не міг бути тривалим, поскільки компартія з самого початку розглядала неп як вимушений і тимчасовий поступок капіталізму, а мета компартії – будівництво комунізму, залишалася незмінною.
Викладач зупиняється на причинах відмови від непу.
Неп не міг бути тривалим і тому, що він був несумісний з політикою Сталіна, яка спрямована на встановлення в країні тоталітарного режиму.
Не дивлячись на успіхи (в 1925 – 1926 рр. обсяг виробництва досяг довоєнного рівня) СРСР в порівнянні з світовими державами залишався економічно відсталим і перебував у ворожому оточенні.
Щоб прискоренно подолати відсталість в грудні 1925 р. відбувся ХІУ з’їзд РКП(б) на якому проголошено курс на індустріалізацію.
Бесіда.
Перед з’ясуванням джерел індустріалізації студентам пропонується ряд запитан для обговорення.
1. Чи можна було СРСР розраховувати на фінансові кредити інших держав?
2. Чи мав СРСР колонії?
3. Які в той час існували джерела для промислової модернізації?
Розповідь викладача.
Заслухавши відповіді студентів викладач називає джерела індустріалізації:
1) податки з населення (для села – «надподаток»: постійне зростання цін на промислові товари);
2) перекачування коштів з легкої та харчової промисловості у важку індустрію;
3) внутрішні позики, спочатку добровільні, а згодом – примусові. (Протягом лише 1927 – 1929 рр. було випущено три державні позики індустріалізації, населення України підписалося на суму понад 325 млн крб.);
4) випуск паперових грошей, не забезпечених золотом ( у роки першої п’ятирічки інфляційне покриття державних потреб сягало 4 млрд крб;
5) розширення продажу горілки ( в 1927 р. завдяки цьому бюджет одержав понад 500 млн крб., 1930 р. – 2,6 млрд, а 1934 р. – 6,8 млрд крб.;
6) збільшення вивозу за кордон лісу, хутра, хліба;
7) режим економії (тільки протягом 2,5 року за рахунок скорочення адміністративно-управлінських витрат було заощаджено майже 65 млн крб.;
8) високий рівень експлуатації селянства, робітничого класу, інших верств населення, багатьох мільйонів в’язнів ГУЛАГу.
Розповідь викладача.
Передбачалося прискорення промислового росту СРСР і досягнення ним рівня розвитку економічно розвинутих країн світу. «Ми відстали від передових країн на 50 – 100 років. Ми повинні пройти цю відстань за 10 років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть» (Сталін).

2. Методи проведення індустріалізації.
Індустріалізацію передбачалось здійснювати плановими методами (п’ятирічками):
1928 – 1932 рр. – І п’ятирічка,
1933 – 1937 рр. – ІІ п’ятирічка,
1938 – 1942 рр. – ІІІ п’ятирічка.
У радянського керівництва був низький рівень економічної освіти, відсутній досвід ведення планової індустрії.
Проте в перший рік п’ятирічки економіка СРСР все ще відчувала імпульс непу, що забезпечило її високі темпи розвитку. Так валова продукція промисловості УСРР у 1928/29 р. збільшилась на 20% проти запланованого збільшення на 16,5% за п’ятирічним планом. Сталін назвав 1929 рік роком великого перелому і стрибка в соціалізм.
Радянське керівництво хотіло одночасно подолати економічну відсталість і побудувати соціалізм за декілька років.
Шляхи і методи індустріалізації були обрані невірно, вони суперечили об’єктивним економічним законам.
Якщо до 1929 р. індустріалізація здійснювалась прискореними темпами, то з 1929 р. – фарсованими, над швидкими.
Скажімо, на 1929 р. було заплановано 32% приросту промислової продукції, на 1930 і 1931 рр. – ще по 45%, на 1932 р. – ще на 36 %.
Індустріалізація здійснювалась екстенсивним шляхом, тобто не за рахунок новітньої техніки і технології, а за рахунок будівництва великої кількості підприємств і збільшення великої кількості працюючих.
Основним джерелом підвищення продуктивності праці мав стати революційний ентузіазм народу. Щоб його стимулювати використовувались різні методи, серед яких організація з 1929 р. соціалістичного змагання, яке охопило всіх працюючих. Це породило ініціаторів трудових починів.
Найвідоміший трудовий почин другої п’ятирічки пов’язаний з іменем Олексія Стаханова. В ніч з 30 на 35 серпня 1935 р., застосувавши новітній метод роботи, заснованому на розподілі виробничих операцій між вибійником і кріпильниками, Стаханов вирубав 102 т вугілля, що в 14,5 раза перевищувало норму 7 т. Однак при цьому Стаханову допомагали два підсобних робітники, а результат приписали йому одному. В цьому і полягав «секрет» успіху. В інших галузях народного господарства з’явилися послідовники стахановського руху.
З часом це призвело до підвищення владою норми виробітку на 35 – 40 %

3. Негативні соціально-економічні наслідки індустріалізації.
У ході такої фарсованої індустріалізації керівництво мало намір здійснити тотальне одержавлення економіки, поскільки згідно з комуністичною доктриною радянська влада могла базуватися лише на державній власності. Почалося згортання непу.
Індустріалізація передбачала нарощування важкої промисловості за рахунок легкої і харчової, а також с/г. А це призвело до посилення тиску на селян – збільшився продподаток, заборонялась вільна торгівля, а надлишок продукції селяни повинні були здавати державі за державними розцінками.
Випереджаючий розвиток важкої промисловості спричинив падіння життєвого рівня населення, поскільки більше коштів в той час вкладалось в індустрію, в той час як в легку, харчову промисловість вкладалось менше коштів.

4. Економічні досягнення індустріалізації.
Однак індустріалізація мала й позитивні сторони:
Україна з аграрної перетворилась в індустріально-аграрну республіку;
в 1940 р. рівень промислового потенціалу у порівнянні з 1913 р. збільшився в 7 раз;
за обсягом виробництва важкої промисловості Україна випереджала ряд розвинутих країн Зах. Європи. Вона посіла 2 місце по виробництву машин (після Англії) і виплавці чавуну (після Німеччини).
За три довоєнні п’ятирічки в Україні з’явились сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій, серед них і сім промислових гігантів: Дніпрогес, ХТЗ, Краматорський машинобудівний завод,Дніпровський алюмінієвий завод (Запоріжжя), «Азовсталь», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь».
Це були результати історичного значення, але українському народу довелось за них платити дорого.
Підсумок.
У першій п’ятирічці для розвитку індустрії бракувало коштів, тому остаточно було згорнуто неп і здійснено форсовану колективізацію, яка давала хліб і валюту.
Незаперечним фактом стала жорстка централізація управління:
замість економічних важелів ринку запроваджено директивний плановий розподіл ресурсів і товарів;
заробітна плата перестала бути відрядною і визначалася «згори»;
запроваджено карткову систему постачання робітників і службовців (інфляційні процеси розмили реальну вартість карбованця, розрив між грошовою масою та її товарним забезпеченням призвів до гострого товарного голоду, і з 1928 по 1934 р. розподіл здійснювався за картками).

ІV. Повідомлення домашнього завдання

1. Опрацювати конспект і текст підручника (Ф.Г.Турченко. Новітня історія України. 10 клас., К.:Генеза, 2002. – §§51 – 53).
2. Заповнити таблицю
ПІДСУМКИ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ (1928 – 1940)

Позитивне
Негативне






Заняття 2. Суцільна колективізація в Україні.
Мета:
розкрити причини, етапи здійснення і наслідки суцільної колективізації; показати, що колективізація проводилася насильницькими, антигуманними методами;
розвивати в студентів уміння сумлінно і кваліфіковано аналізувати історичні факти; вдосконалювати навички роботи зі статистичним матеріалом як з джерелом історичних знань.

Тип заняття: змістовно-пошуковий.

Структура заняття

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань і чуттєвого досвіду студентів
Аналіз домашнього завдання.

Заповнена таблиця орієнтовно повинна мати такий вигляд
ПІДСУМКИ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ (1928 – 1940)

Позитивне
Негативне

1. СРСР (УРСР) з переважно аграрної країни перетворилася на індустріально-аграрну державу, незалежну від Заходу
2. Зміцніла обороноздатність СРСР
2. Відбулися структурні зміни в промисловості (більшість складала важка індустрія)
4. Швидко йшов процес урбанізації, формування робітничого класу
5. Було ліквідовано безробіття
1. Домінування виробництва засобів виробництва
2. Спорудження і реконструкція підпри-ємств-монополістів
3. Заморожування значних коштів у незавер-шених об’єктах
4. Диспропорційне і нерівномірне форму-вання промислового потенціалу
5. Урбанізація, що призвела до ускладнення житлової та продовольчої проблем
6. Загальне одержавлення засобів вироб-ництва
7. Згортання непу
8. Централізація економічного життя
9 Посилення експлуатації трудящих
10. Зниження життєвого рівня населення.
11. Репресії проти технічної інтелігенції.


ІІІ. Повідомлення нової теми і мотивація навчальної діяльності студентів

Як відомо колективізація с/г почалася ще в 1918 – 1919 рр., у колгоспи, радгоспи, комуни селяни вступали тоді добровільно, примусові заходи не набули ще масового характеру. Значна частина селян залишалися самостійними господарями.
У 1928 р. Сталін став ініціатором проведення суцільної колективізації, про що мова йтиме на сьогоднішньому занятті.
Тема: Суцільна колективізація в Україні.
План.
Перехід до прискореної колективізації.
Опір селянства. «Розкуркулення» селянства.
Наслідки суцільної колективізації.

ІV. Вивчення і усвідомлення нових знань

1. Перехід до прискореної колективізації.
Слово викладача.
Викладач спрямовує студентів на ґрунтовне опанування теми, її важливість для розуміння аграрних процесів не тільки для того часу, а й до актуальності наслідків суцільної колективізації в сучасних умовах.
Розповідь викладача.
На думку Й.Сталіна, яка була підтримана більшістю ЦК ВКП(б), колективізація мала створити умови для прискореного завершення індустріалізації. Вважалося, що колгоспи зможуть забезпечити країну великою кількістю дешевого хліба. Крім того, в ході колективізації передбачалося вирішити ще одну, суто політичну проблему, – ліквідувати прошарок заможного селянства, що не підтримувало радянську владу.
В листопаді 1929 р. на Пленумі ЦК ВКП(б) було прийнято рішення про проведення суцільної колективізації в Україні в стислі строки – до осені 1931 – весни 1932 р.
В зв’язку з цим, протягом січня – березня 1930 р. партійно-державний апарат України застосовував примусові заходи колективізації. В результаті, в колгоспи було залучено 75 % селянських господарств з реманентом, худобою, кіньми та ін.
В березні 1930 р. Сталін виступив в газеті «Правда» з критикою примусових заходів колективізації (вони були названі «перегинами»), переклав відповідальність за них на місцеве керівництво.
З квітня і до кінця 1930 р. селянам повернули присадибні ділянки, корів (одну), дрібну худобу, реманент. До кінця 1930 р. всім бажаючим не заважали виходити з колгоспу.
Питання: Які причини появи статті в газеті?
Однак в кінці 1930 р. влада суттєво збільшила податки на землю.

2. Опір селянства. «Розкуркулення» селянства.
Розповідь викладача.
У 1931 р. відновилися насильницькі методи колективізації. 200 тисяч селянських господарств були знищені як куркульські, їхнє майно було передане колгоспам. Ця акція була названа «розкуркулюванням».
За радянською статистикою у 1929 р. налічувалося 72 тис. куркульських господарств, а під розкуркулювання потрапило 200 тис. Тому жертвами «великого перелому» стала величезна кількість середняків, серед них багато прихильників радянської влади, колишніх учасників громадянської війни, бійців, командирів червоної армії.
Куркулі – це селяни, які в роки непу скупили й заволоділи великою кількістю землі і стали заможними.
Долю куркулів вирішували бідняцько-батрацькі загони. Часто в розряд куркулів потрапляли й селяни які не були заможними, неугодні керівництву колгоспів. Селяни, які співчували своїм сусідам-куркулям, також розкуркулювалися як «підкуркульники». Розкуркулювання проводилось, як правило, із застосуванням сили.
Викладач зупиняється на характеристиці куркульства, як класу.
Куркулі умовно поділялись на три категорії:
1 – куркулі, що взяли участь в боротьбі з радянською владою (повстання, збройний опір і т.д.). Влада ізолювала їх в тюрмах, таборах, або розстрілювала.
2 – куркулі, що чинили частковий опір при розкуркулюванню. Були вислані з родинами в північні райони Росії.
3 – куркулі, що не чинили опору розкуркулюванню. Після розкуркулювання їм надавали невеличкі ділянки за межами села.
Проміжний підсумок.
Як бачимо, багато заможних селян намагалися силою і зброєю захистити своє майно. Переконавшись у безглуздості такого опору, вони мстилися учасникам розкуркулювання, а ті у свою чергу мстилися сім’ям і родичам куркулів. Помста набула жорстких, диких форм: убивства, підпали. У ході розкуркулювання знову, як у громадянську війну, гинули люди – громадяни однієї країни. Кількість жертв не рахували.
Політика розкуркулювання поступово перетворилась на засіб боротьби з усіма господарствами, що не виконували скинутий їм план державної хлібозаготівлі.
Коли розкуркулювання досягло завершення радянська влада з явним запізненням видала постанову про заборону орендувати землю й застосовувати найману працю в одноосібних господарствах у районах суцільної колективізації.
У 1932 – 1933 рр. колективізацію було завершено. Індивідуальних селянських господарств залишилось не більше 1 %.

Наслідки суцільної колективізації.
Враховуючи засвоєння студентами попередніх питань викладач, за участю студентів, розкриває дане питання тезово.
Колгоспи були створені на основі недемократичних принципів: керівництво колгоспів призначалося партійним керівництвом, вся діяльність колгоспів контролювалась партійними й державними органами, колгоспники фактично були позбавлені економічних прав ( замість зарплати одержували оплату «натурою», тобто с/г продукцією) і можливості проявляти ініціативу, самостійність. Це сприяло формуванню байдужого ставлення до праці в колгоспі.
Колгоспники покладалися в основному на присадибну ділянку.
Були цілком знищені господарства заможних селян.
Загинули тисячі (або й більше, число невідоме) учасників суцільної колективізації ( як куркулів, так і бідняків).
Завершивши суцільну колективізацію, керівництво країни не забезпечило створення законодавчої бази для колгоспів (це було зроблено тільки в 1935 р.), що викликало численні зловживання, перешкоджало організації роботи колгоспів.
Сталінське керівництво, ввівши в 1932 р. паспортну систему в місті, фактично прикріпило селян до землі, зробило їх державними кріпаками, об’єктом середньовічної експлуатації.
Найстрашнішим наслідком суцільної колективізації був голод 1932 – 1933 рр.

V. Закріплення нових знань і умінь

Викладач пропонує студентам дати відповіді на запитання:
Вказати причини суцільної колективізації.
Чому сталінське керівництво здійснювало колективізацію в декілька етапів?
Хто такі «куркулі» і «підкуркульники»? Чи завжди вони були ворогами радянської влади?
Що означав лозунг «ліквідація куркульства як класу»?
Чому, незважаючи на жорсткі партійні заходи, стан сільськогоспо-дарського виробництва невпинно падав, а селянство зубожіло?

Виставлення і мотивування оцінок.

VІ. Повідомлення домашнього завдання

1. Опрацювати конспект і текст підручника (Ф.Г.Турченко. Новітня історія України. 10 клас., К.:Генеза, 2002. – §§54 – 55).
2. Виконати запитання ізавдання до тексту кожного параграфа.
3. Переглянути історичні документи. Виконати запитання ізавдання до кожного документу.






Заняття 3. Голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні. Його причини і наслідки.
Мета:
показати, що одним із найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу був штучно організований голод 1932 – 1933 років;
продовжувати формування критичного мислення студентів;
виховувати студентів в дусі поваги до історичної боротьби і здобутків українського народу.

Тип заняття: змістовно-пошуковий.

Структура заняття

І. Організаційний момент

Це заняття повинно бути особливим у загальному ряду занять історії. Для його підготовки використовується додаткова література, підбираються факти з архіву. По можливості запрошуються на заняття місцеві жителі, які пережили жахливі часи голодомору, представники місцевої адміністрації, дослідники голокосту. На дошці заздалегідь записуються цифри, які свідчать про масштаби голодомору в Україні 1932 – 1933 років.

ІІ. Актуалізація опорних знань і чуттєвого досвіду студентів
Аналіз домашнього завдання.

Бесіда.
В ході бесіди ставляться питання:
Як ви розумієте поняття «суцільна колективізація»? Чим вона була зумовлена?
До яких наслідків призвели прискорені темпи суцільної колективізації в Україні?


ІІІ. Повідомлення нової теми і мотивація навчальної діяльності студентів

Бесіда.
Викладач пропонує пригадати голод 1921 – 1923 рр. в Україні.
Питання 1. Що викликало у 1921 -1923 рр. голод в Південних губерніях України?
Відповідь 1. Був неврожай через засуху в 1921 р.
В Південних губерніях (Катеринославщина, Донецьк, Запорізька, Миколаївська і південь Херсонщини тривали хлібозаготівлі (продподаток).
Жодна з голодуючих губерній не була звільнена від продподатку. Йшов інтенсивний вивіз хліба за межі республіки.
Питання 2. Чому держава вчасно не надала допомоги жертвам голоду в Україні?
Відповідь 2. Тому, що це була відповідь Москви на антибільшовицький повстанський рух.
Те, що не вдалося здійснити за допомогою зброї та каральних акцій, здійснила кістлява рука голоду.
Питання 3. Які наслідки голодомору 1921 – 1923 рр.?
Відповідь 3. 25 % населення України голодувало. Приблизно 1 млн померло.
Слово викладача.
Нажаль, історія іноді повторюється, трагічні події також. А наш народ в ХХ столітті пережив три голодомори. На сьогоднішньому занятті вивчатимемо другий.
Тема: Голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні. Його причини і наслідки.
План.
Причини й передумови голодомору.
Державна політика в селі за голодомору.
Демографічні втрати.
Становище колгоспів після голодомору.

ІV. Вивчення і усвідомлення нових знань

Вступне слово викладача.
Історики висловлюють різні погляди на причини голоду в Україні:
У радянський час в багатьох публікаціях Голодомор в Україні навіть не здогадувався, якщо ж його розглядали, то пояснювали неврожаєм, викликаним посухою.
Соціально-економічний фактор Голодомору: розкуркулення підірвало економічну базу села, знищило рентабельні господарства; в умовах колективізації зникла зацікавленість селян у результатах своєї праці, адже весь урожай вилучався на користь держави, це призвело до низького рівня продуктивності праці.
Політичний фактор: голод мав штучний характер і був спрямований сталінським керівництвом на підрив української нації.
Комплексний підхід, який об’єднує всі наведені вище фактори.
Виклад матеріалу перших трьох питань плану триває в єдиному контексті. З допомогою проектора на дошці висвітлюються таблиці. Студенти переносять їх в конспекти.
Розповідь викладача.
Прискорення темпів колективізації призвели до того, що індивідуальні селянські господарства були зруйновані, а колгоспи технічно й організаційно ще були слабкими. Як результат – знизилась продуктивність праці, скоротився рівень с/г виробництва.

Таблиця 1
ЗЕРНОВІ ПОСТАВКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВІ

Роки
Кількість (млн. пудів)

січень – листопад 1930 р.
400

січень – листопад 1931 р.
380

червень – жовтень 1932 р.
132

1933 – 1937 рр.
?

Викладач наголошує, що здачі державі сільськогосподарської продукції державі зросли.
у 1930 р. в Україні заготовлено 195 млн пудів хліба
у 1931 р. – 400 млн пудів
у 1931 р. – 380 млн пудів
у 1932 р. – 195 млн пудів
Таблиця 2
ЩОРІЧНЕ ВИРОБНИЦТВО ЗЕРНА В СРСР (млн. т)

1928 р. – 73,7
1933 р. – 68,4
1938 р. – 73,6

1929 р. – 71,7
1934 р. – 67,6
1939 р. – 73,2

1930 р. – 83, 5
1935 р. – 75,0
1944 р. – 49,1

1931 р. – 69.5
1936 р. – 55,8
1945 р. – 47,3

1932 р. – 69,9
1937 р. – 97,4


Поскільки було зібрано значно менше хліба ніж планувалося, то в Україні уряд направив комісію на чолі з Молотовим, яка провела додатковий збір зерна з колгоспів в листопаді – грудні 1932 р.
Викладач наголошує, що СРСР, для того щоб мати гроші для продовження політики індустріалізації, продовжував продавати зерно закордоном.
Таблиця 3
ПРОДАЖ І ВИВЕЗЕННЯ ЗЕРНА З СРСР ЗА КОРДОН

Роки
Кількість (млн. т)

1930 – 1931 рр.
10

1932 – 1933 рр.
3

Розповідь викладача.
У селян було вилучено все зерно, включаючи й посівний фонд, що прирекло їх на голодну смерть.
На ті колгоспи, які в результаті такої операції не мали зерна було накладено штраф – м’ясом та іншими продуктами. Колгоспи сплачували штрафи за рахунок селян, відбираючи в них усі продукти харчування (сухарі, соління, фруктову сушку).
Комісія позбавила селян ряду областей східної України права виїзду з села. Селяни, не маючи права привезти продукти з інших районів, виїхати з села, позбавлені запасів продовольства, вмирали з голоду.
У деяких районах місцеве керівництво, усвідомивши масштаби голоду, дозволило залишити зерно для сівби та страховий фонд.
Так за такі діяння старший агроном райдержуправління Оріхівського р-ну Дніпропетровської області був розстріляний, інші керівники були засуджені до різних термінів ув’язнення – від 5 до 10 років.
Селяни їли собак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев, були часті випадки канібалізму. Селяни кидали домівки, пробували дістатися до міста. Багато гинуло на дорогах, інших зупиняли міліцейські кордони. В місті, без паспорта, також не було порятунку.
У відчаї, селяни крадькома блукали по колгоспних полях, збираючи розкидані колоски, але це був злочин, поскільки:
7 серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли Постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення соціалістичної власності» (закон «Про 5 колосків»). За цим документом розкрадання колгоспного майна каралося розстрілом, або за «пом’якшуючих обставин», позбавлення волі на строк не менше 10 років.
До кінця 1932 р. за цією Постановою було засуджено 55 тис чоловік, в тому числі до розстрілу – 2,1 тис чоловік. Серед засуджених було багато жінок і дітей за жменю колосків.
В січні 1933 р., коли в Україні щоденно гинули десятки тисяч людей, Сталін на Пленумі ЦК заявив, що матеріальне становище робітників і селян щорічно покращується, в цьому можуть лише сумніватися вороги радянської влади.
Проміжний висновок.
Серед дослідників немає єдності щодо фактичних демографічних втрат України. Інформація про голод приховувалася.
Турченко Ф. – від 3,5 до 5 млн. чоловік.
Інші джерела – близько 7 млн. чоловік.
Західні джерела – до 14 млн. чоловік померло в Україні від голоду.
Прийнято вважати, що під час голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні загинуло від 7 до 14 млн. чоловік.
Таблиця 4
ШКАЛА НАРОДЖУВАНОСТІ Й СМЕРТНОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ У 1933 РОЦІ

Місяці
1933 рік


народилося
померло

Січень
36 725
43 901

Лютий
27 712
60 632

Березень
25 401
135 767

Квітень
23 663
174 202

Травень
25 882
253 155

Червень
28 687
361 195

Липень
30 809
278 789

Серпень
38 075
103 319

Вересень
34 764
65 649

Жовтень
33 383
42 820

Листопад
27 607
27 167

Грудень
21 725
34 421

За рік
354 373
1 582 017


4. Становище колгоспів після голодомору.
Розповідь викладача.
Трагедія остаточно зламала опір селян колгоспно-феодальній системі. В Україну направлялись переселенці з інших республік, особливо з Росії. До кінця 1933 р. у Донецьку, Дніпропетровську, Одеську і Харківську області переселено 117 тис чоловік.
Керівництво партії прагнуло зміцнити свій вплив на українські села.
Створювались політвідділи, наділені надзвичайними правами на селі. Для роботи в політвідділах в Україну було направлено близько 16 тис чоловік, переважно з Москви і Ленінграда. Ці люди не знали сільських, звичаїв і традицій місцевого населення.
Саме такі особи без вагань мали реалізувати сталінську політику в колгоспному будівництві. Було перевірено масово голів колгоспів, бухгалтерів, бригадирів, завферм. Багатьох звинувачено в шкідництві і репресовано. Лише в Одеській області виявлено таким чином понад 150 куркульських груп.
Ці роки засвідчили, що «воєнно-комуністичні» методи управління сільському господарстві ведуть до вимирання села. Почалися пошуки нових шляхів вдосконалення управління селом.
У колгоспах впроваджувались елементи нормування й відрядна оплата праці. Практикувалося з весни доводити до колгоспів і колгоспників яка частина врожаю залишиться виробникам, яка буде здана державі.
Щоб зацікавити селянина в колгоспі колгоспи оснащувались сільськогосподарською технікою. Її випускали заводи сільськогосподарського машинобудування, серед них – Харківський тракторний завод, запорізький комбайновий завод «Комунар», харківський «Серп і молот», кіровоградська «Червона зірка» та ін.
Технічне обслуговування техніки здійснювали державні організації – машинно-тракторні станції (МТС), в кінці ІІ п’ятирічки їх було в Україні 958, але великий загін механізаторів МТС мав низький технічний рівень. Це були вчорашні селяни, які пройшли курси. Приблизно половину техніки вони зіпсували.
Станом на 1937 р. колгоспи України об’єднували 96,1 % селянських господарств і 99,7 % посівної площі.
Перед війною в Україні існувало 30 тис колгоспів і близько 1 тис радгоспів. Селянство поступово звикало до праці в колгоспній системі, яка вказувала що, де і як сіяти, коли збирати і в який спосіб.
Пропаганда змальовувала картину добробуту на селі.
Якщо на початку 20-х рр. в сільському господарстві знаряддями праці були плуг, серп і ціп, то в кінці 30-х – 100 тис тракторів, 33 тис комбайнів, 550 тис вантажних машин. МТС виконували ѕ операцій по обробці грунту, зборали зерно з 40 % посівних площ. Але натуральна оплата колгоспників становила лише 12 – 15 % заробленого, такої низької оплати не було в Україні навіть за кріпацтва. Селянство поступово втрачало риси працелюбності, хазяйнуватості, ініціативності.
Підсумок.
Голодомор 1932 – 1933 рр. – один з найстрашніших злочинів сталінізму проти українського народу.
Це був справжній голодомор, організований комуністичною партією та її керівництвом на чолі з Й.Сталіним. Його метою було примусити українське селянство іти до колгоспів, придушити будь-який супротив радянській владі. Жодних природних причин він не мав.


V. Закріплення нових знань і умінь

Викладач пропонує студентам дати відповіді на запитання:
Які, на ваш погляд, основні причини голоду 1932 – 1933 рр.?
Які наслідки мала колективізація сільського господарства?
Які наслідки голодомору 1932 – 1933 рр. для України?
Виставлення і мотивування оцінок.

VІ. Повідомлення домашнього завдання

1. Опрацювати конспект і текст підручника (Ф.Г.Турченко. Новітня історія України. 10 клас., К.:Генеза, 2002. – §§56 – 57).
2. Виконати запитання і завдання до тексту кожного параграфа.
Побудувати графік
Державні поставки зерна





















































Роки

Визначте тенденції зміни показників у 1933 – 1937 рр.
Побудувати графік
Виробництво зерна в СРСР





















































Роки



Заняття 4. Громадсько-політичне життя України в 1929 – 1938 рр.
Мета:
показати, що індустріалізація та колективізація сільського господарства кардинально змінили соціальну структуру населення, привівши до істотного збільшення пролетаріату і знищення прошарку заможних селян; розкрити процес утвердження диктаторської влади Й.Сталіна, що супроводжувався небаченими репресіями; охарактеризувати Конституцію СРСР 1936 р. та УРСР 1937 р., які фактично закріпили всевладність партійного апарату на чолі з генеральним секретарем;
розвивати логічне та історичне мислення студентів;
сприяти розвитку історичної свідомості студентів. критичному осмисленню минулого.

Тип заняття: вивчення нового матеріалу.

Структура заняття

І. Організаційний момент

ІІ. Повідомлення нової теми і мотивація навчальної діяльності студентів
Тема: Громадсько-політичне життя України в 1929 – 1938 рр.
План.
Зміни в соціальному становищі населення України.
Конституція УРСР 1937 р.
Сталінізм і його провідники в Україні.
Масові репресії та їх жертви в Україні.
Епіграф заняття: «Репресії в галузі соціалістичного будівництва є необхідний елемент наступу». Йосип Сталін.

ІІІ. Вивчення і усвідомлення нових знань
1. Зміни в соціальному становищі населення України.
Слово викладача.
В результаті перетворень і реформ, які проводило керівництво СРСР у 20 – 30-х рр. відбулися зміни в соціальному складі населення.
Викладач демонструє таблиці 1 і 2, що використовуються протягом заняття.
Таблиця 1
ЧИСЕЛЬНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ

Рік
Населення
(млн. чол.)
У т.ч. у % до населення



у містах
у селах

1913
35,2
19
81

1922
26,2
20
80

1939
40,5
34
66

Таблиця 2
СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ В УКРАЇНІ (%)

Категорія працюючих
1928
1939

Робітники і службовці,
з них робітники
17,3
6
50,2
33,7

Колгоспне селянство і кооперовані кустарі
78,1


Неколгоспне селянство, селяни одноосібники і некооперовані кустарі
47,2
2,6

Куркулі, непмани
4,6
-


Бесіда.
Як вплинула форсована індустріалізація на кількісний склад робітничого класу? (Його чисельність протягом 1928 – 1939 рр. збільшилася з 1 млн 770 тис до 4 млн 578 тис – тобто у 2,6 разу.
Які економічно активні групи міського населення періоду непу зникли?
Чому і як вони зникли? (Приватні торговці, власники підприємств тощо).
Назвіть джерела поповнення робітничого класу в період індустріалізації. (Вихідці із робітничого середовища, представники інших соціальних груп, насамперел селянство).
Що штовхало селян кидати рідну домівку і подаватись до міста? (Колективізація, репресії, голод).
Чому в другій п’ятирічці темпи зростання робітничого класу загальмувалися.

Розповідь викладача.
Зросла чисельність робітничого класу (у 2,6 разу). Робітничий клас поповнився в першу чергу представниками селянства.
Сформувалась нова соціальна верства – колгоспне селянство.
Реконструювалась нова соціальна верства – інтелігенція (вихідці із робітників і селян).
Утворилась нова соціальна верства – номенклатура (працівники партійних і державних органів, а також керівники різних рангів).
Всередині соціальних груп відбулися якісні зміни:
збільшився відсоток некваліфікованих робітників (за рахунок вихідців із селянства) з низьким загальноосвітнім і культурним рівнем;
були цілком знищені заможні селяни – найздібніші і найзавзятіші господарі землі;
знизився професійний, інтелектуальний рівень інтелігенції, тому що кращі її представники загинули в результаті репресій;
ряди номенклатури збільшились у 3,6 раза – поповнились людьми, які не брали участі в революції і громадянській війні, а зробили кар’єру в 30-і рр. Серед них опинилась велика кількість людей, яким були чужі не лише ідеали соціалізму, але й доля Батьківщини, а також ті, які були здатні на аморальні вчинки заради збагачення, особистого благополуччя;
в усіх соціальних групах з’явилась значна кількість людей, настроєних патріотично, готових ціною життя захищати соціалізм і соціалістичну Батьківщину. Велику роль в цьому відіграла ідеологічна, виховна робота, яку проводили партійні, піонерські (створена в 1922 р.- масова комуністична організація дітей і підлітків віком від 10 до 15 р.), комсомольські (створена в 1918 р. – ВЛКСМ – масова організація радянської молоді).
Фактично ці зміни змінили вигляд країни, її менталітет (загальний спосіб мислення, загальна духовна настроєність народу, соціальної групи, а також окремої людини).

2. Конституція УРСР 1937 р.
Розповідь викладача.
Напередодні «Великого терору», 5 грудня 1936 р., було прийнято Конституцію СРСР, яку називають сталінською. Вона закріпила «перемогу соціалізму в СРСР».
В 1937 р. було прийнято Конституцію УРСР на основі Конституції СРСР від 5 грудня 1936 р.
Визначались основні риси соціалістичного устрою – панування соціалістичної власності, ліквідація експлуатації та експлуататорських класів, ставлення до праці як до обов’язку кожного працездатного громадянина, соціально-економічні права, політичні права і свободи. Вводився принцип загального рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні.
Проголошувались основні принципи: верховенство закону, державний суверенітет народу, керівна і спрямовуюча роль ВКП(б) у всіх сферах життя, право націй на самовизначення, непорушний союз робітників і селян, при цьому керівна роль надавалась робітничому класу як передовому і найбільш організованому класу СРСР.
Конституція УРСР була затверджена ІХ Надзвичайним з’їздом Рад України 30 січня 1937 р. Вона закріплювала всі основні положення Конституції СРСР 1936 р., декларувала добровільність об’єднання УРСР з іншими республіками в СРСР. Була введена нову офіційну назву – УРСР, замість УСРР, визначилися вищі органи влади УРСР – Верховна Рада (орган законодавчої влади) і РНК (орган виконавчої і розпорядницької влади).
Конституція УРСР 1937 р. діяла до 1977р. Потім прийнято нову. Критиці та аналізу ці основні закони не піддавалися до кінця 90-х рр. ХХ ст.
Лише в 90-х рр. історики, оцінюючи конституції 1936-1937 рр., дійшли до висновків, що вони носили декларативний характер, не забезпечували багатьох демократичних положень. В конституціях містились несумісні з з демократією принципи, які зміцнювали тоталітарні режими (керівна роль ВКП(б), робітничого класу, єдиноукладна, тобто соціалістична економіка).
На практиці вони не стали основним законом держави. У 30-ті та наступні роки не закон і Конституція, а ВКП(б), КП(б)У й адмінапарат визначали політику держави.

3. Сталінізм і його провідники в Україні.
Слово викладача.
За 5 років після смерті Леніна Й.Сталін ліквідував всіх своїх конкурентів – соратників Леніна і Сталіна, знищив всі політичні партії (крім ВКП(б). Було створено репресивний апарат, який повинен був знищувати будь-яку опозицію. Знаряддям репресивного апарату були органи ДПУ (державне політичне управління), яке підпорядковувалось наркому внутрішніх справ (НКВС). Органи ДПУ-НКВС розгорнули масові жорстокі репресії проти всіх прошарків населення.
Причини репресій – масові репресії були захисною реакцією тоталітарного режиму, оскільки при наявності широкої опозиції цей режим не міг би існувати.
Питання. Що таке тоталітарний режим?
Відповідь. Тоталітарний режим – це політичний лад, за якого державна влада зосереджується в руках певної групи (найчастіше політичної партії), яка знищує демократичні свободи, повністю підпорядковує своїм інтересам всі сфери життя і повністю утримує контроль над суспільством методами терору, політичного й духовного закабалення.
Розповідь викладача.
Ідейне обґрунтування терору дав сам Й.Сталін, який писав, що в міру просування до соціалізму неминуче загострюється класова боротьба, тому необхідно посилити пильність проти «ворогів народу».
Саме тому караючі органи шукали «ворогів народу», «контрреволюціонерів», «ворогів соціалізму».
Партійне й радянське керівництво УРСР не протистояли сталінізму, а з більшим чи меншим завзяттям виконували волю сталінського керівництва.
Викладач висвітлює на дошці керівників радянської України.
Х.Раковський – голова Раднаркому УСРР 1918-1925 рр.
Л.Каганович - Перший секретар ЦК КП(б)У 1925-1928 рр.
С.Косіор – Перший секретар ЦК КП(б)У 1928-1938 рр.
М.Хрущов – Перший секретар ЦК КП(б)У з 1938 р. (присланий з Москви).

4. Масові репресії та їх жертви в Україні.
Можна виділити 5 напрямів сталінської репресивної політики в Україні:
1. Боротьба зі «шкідництвом».
Штурмівщина в роки індустріалізації призводила до частих аварій на підприємствах, анархії й марнотратства.
У травні 1928 р. відбувся показовий процес над старими фахівцями вугільної промисловості (Шахтинська справа). До суду притягнуті 53 особи, які звинувачились в контрреволюційній діяльності, покликаній зірвати індустріалізацію та послабити обороноздатність СРСР. 11 осіб засудили до розстрілу, інших – до різних термінів ув’язнення.
2. Боротьба проти громадських діячів та інтелігенції.
В кінці 1920-х рр. органами ДПУ була «викрита» Промислова партія – «антирадянська підпільна шкідницька організація», до якої нібито належали представники науково-технічної інтелігенції. Справа була повністю сфальсифікована правоохоронними органами, але всіх звинувачених було суваро покарано за радянськими законами.
Справа «СВУ» («Спілки визволення України») розглядалась в березні-квітні 1930 р. проти 45 осіб – науковців, лікарів, студентів, учителів, письменників, священників серед них С.Єфремов, В.Чеховський та ін. Звинувачено в організації з допомогою чужоземних держав, емігрантських сил підбурювання селянства проти колективізації, убивства Сталіна та його соратників, відокремити Україну від СРС Р.
З часом до справи СВУ були притягнуті близько 5 тис осіб. Засуджені до різних термінів ув’язнення.
Справа «Українського національного центру» («УНЦ»). В 1931 р. керівник «УНЦ» історик М.Яворський був розстріляний. До справи був також притягнутий академік М.Грушевський. Хоча слідство щодо нього було припинене, але до самої смерті він перебував під пильним наглядом сталінських правоохоронців і помер за загадкових обставин у Кисловодську в 1934 р.
Справа «Української військової організації» («УВО») 1933 р., яка нібито організувала саботаж в сільському господарстві.
Усього в Україні з 1930 по 1941 рр. виявлено понад 100 ворожих до радянської влади «організацій», «центрів», «блоків».
3. Боротьба з «рештками ворожих класів».
4. Ліквідація переродженців і дворушників в партії.
Зі 102 члені і кандидатів в члени ЦК КП(б)У протягом 1937 – 1938 рр. репресовано 100 осіб. До червня 1938 р. були страчені 17 наркомів радянського уряду. Репресій зазнали близько 37% членів КП(б)У, тобто приблизно 170 тис осіб. За спогадами М.Хрущова українська компартія була «вичищена до блиску».
5. Чистка військових кадрів.
Чистка не минула й командирів Червоної армії. Найбільших втрат зазнали Київський і Харківський ВО – тут було репресовано 40 командирів та 15 комбригів. Німецький генерал Ф.Гальдер писав у травні 1941 р.: «Російський офіцерський корпус виключно поганий. Він створює гірше враження ніж 1933 року. Росії потрібно буде 20 років, щоб вона повернула минулі висоти».

ІV. Закріплення нових знань і умінь

Викладач пропонує студентам дати відповіді на запитання:
Схарактеризуйте основні зміни в складі (соціальному, національному) складі населення.
Що, на вашу думку, означала паспортизація населення?
Поясніть, чому різке підвищення економічного рівня не привело до відповідного зросту життєвого рівня населення?
Чому Й.Сталін розгорнув у 1937 – 1938 рр. масові репресії проти відповідних партійних, радянських і господарських працівників?
Коли було прийнято Конституцію СРСР, Конституцію УРСР?
Виставлення і мотивування оцінок.

V. Повідомлення домашнього завдання

1. Опрацювати конспект і текст підручника (Ф.Г.Турченко. Новітня історія України. 10 клас., К.:Генеза, 2002. – §§58 – 59).
2. Виконати запитання і завдання до тексту кожного параграфа.






























Заняття 5. Стан культури України в 30-і роки ХХ ст.
Мета:
показати, що культура розглядається керівництвом держави як підґрунтя ідеології; підкреслити, що одночасно із створенням умов для розвитку освіти і науки були знищені сотні представників культури, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі» що різко послабило інтелектуальний потенціал нації та позначилося на її здатності чинити опір тоталітарній системі;
розвивати в студентів уміння аналізувати, зіставляти, робити висновки;
виховувати в студентів кращі моральні якості.

Тип заняття: комбінований.

Структура заняття
І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань і чуттєвого досвіду студентів
Аналіз домашнього завдання.

Бесіда.
Перед вивченням нового матеріалу доцільно провести повторення основних ідей Теми 4 Заняття 2 «Політика більшовиків в галузі культури». Пропонуються наступні питання:
Поясніть, як ви розумієте термін «лікнеп» і яким були його результати в Україні у 1920 р.
Чому радянська влада надавала великого значення керівництву культурним процесом в Україні у 1917 – 1920 рр.?
Як ви розумієте поняття «ідеологізація культури»?
Поясніть, чому комуністична партія приділяла серйозну увагу ідеологізаціі культури.
Схарактеризуйте розвиток вузівської науки.
Дайте характеристику основних напрямків діяльності УАН.

ІІІ. Повідомлення нової теми і мотивація навчальної діяльності студентів

Вивчення нового матеріалу починається з повідомлення теми, основних завдань та плану заняття.
Тема: Стан культури України в 30-і роки ХХ ст.
План.
Досягнення українізації.
Розстріляне відродження.

ІV. Вивчення і усвідомлення нових знань

Слово викладача.
Для культурного будівництва в Україні були характерні повне відродження в 20-х рр. (національне відродження) і надзвичайна ідеологізація культурного життя в 30-х рр.
Слушно почати вивчення матеріалу із роботи над поняттям «культурна революція». Спираючись на знання студентів. викладач пояснює, що в 30-их роках культурне будівництво розглядалося як фронт. Швидкими темпами створювалися умови для масової культури. Ця діяльність була революційною за масштабами і результатами.
Розповідь викладача.
Держава піклувалася про розвиток масової культури, підвищення рівня освіти. У 1920 р. було створено Всеукраїнську надзвичайну комісію для боротьби з неписьменністю.
У травні 1921 р. РНК УСРР прийняла декрет за яким все неписьменне населення віком від 8 до 50 років повинно навчатись грамоти. Вже до 1928 р. грамоти навчилось 2 млн. осіб.
Паралельно йшов процес коренізації, який в Україні називався українізація. В кінці 1927 р. в Україні майже у всіх школах і частково в технікумах навчання велось українською мовою.
Українізація як складова коренізації поширювалась не лише в Україні, а й в тих регіонах СРСР, де компактно проживало багато українців (Кубань, частина Казахстану, Далекий Схід), тут відкривались українські школи, виходили українські газети.
Було дозволено українську церкву. У 1921 р. – створено УАПЦ (митрополит Василь Липківський), але в 1930 р. – ліквідовано.
На початку 30-х рр. припинено політику коренізації, однак ліквідація неписьменності тривала.
Таблиця 1
Період
Охоплено шкільним навчанням

1927 – 1928 рр.
більше 65% дітей шкільного віку

1932 – 1933 рр.
98%т дітей віком до 10 років

Проміжний висновок.
Хоча зусилля держави і громадськості не дали 100-відсоткового результату, але досягнуті показники були вагомими, і на кінець 1939 р., порівняно із початком століття, в українських губерніях, налічувалося лише 15% неписьменних віком до 50 років замість 72%.
Розповідь викладача.
Наприкінці 20-х рр. почалось переслідування вчених.
За 1934 р. було розстріляно 28 письменників, а з 1934 по 1938 рр. було заарештовано понад 50% членів і кандидатів в члени Спілки письменників України.
Розігнано театр «Березіль», а його керівник Лесь Курбас загинув в сталінських таборах.
Якщо 20-і рр. ввійшли в історію під назвою «національне відродження», то 30-і рр. – «розстріляне відродження».
Спочатку були заборонені літературні товариства. Жорстоко переслідувались діячі національної культури. Їх зарахували до складу сфабрикованих ДПУ «контрреволюційних націоналістичних організацій». Не витримуючи психологічного тиску наклали на себе руки письменник М.Хвильовий та нарком освіти М.Скрипник. Жертвами сталінського терору стали відомі літератори Б.Антоненко-Давидович, М.Яловий, П.Губенко (Остап Вишня).
Знищено в концтаборах Л.Курбаса, засновника української школи монументального мистецтва О.Бойчука, письменників М.Куліша, М.Зерова, Г.Косинку.
Загалом у роки сталінського терору жертвами режиму стали 500 письменників України.
У сталінських катівнях закінчив свій життєвий шлях відомий вчений-сходознавець А.Кримський. Ще задовго до 30-х рр., начебто передбачаючи власну долю він написав свій «Заповіт» - «На тортурних муках»:
Без молитви шпурнуть мого трупа
В під тюремні мури
Надпишіть, що був я злочинець
І загинув з тортури.

V. Закріплення нових знань і умінь

Викладач пропонує студентам дати відповіді на запитання:
Чому партія приділяла велику увагу культурному будівництву?
В чому полягали здобутки в галузі освіти і науки?
Чи можемо ми дати однозначну оцінку розвитку освіти і науки в 30-х роках в Україні? Поясніть свою думку.

VІ. Повідомлення домашнього завдання

1. Опрацювати конспект і текст підручника (Ф.Г.Турченко. Новітня історія України. 10 клас., К.:Генеза, 2002. – §§60 – 61).
2. Підготувати повідомлення про видатних вчених того часу ( за вибором викладача і студентів).











Література

Бойко О.Д. Історія України., К.: Академія, 2001.
Каделюк О.С., Вітко Д.О. Історія України: курс лекцій., Тернопіль: Астон,2001.
Климовська Н.В. Сучасний урок: панорама методичних ідей. 10 клас., Харків: Основа, 2005.
Новий довідник: Історія України. Під ред. І.Сілакової., К.: Казка, 2005.
Нартов В.В. Історія України. 10 клас: Плани-конспекти уроків., Харків: Ранок, 2003.
Світлична В.В. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти., К.: каравела; Львів: Новий світ-200, 2002.
Турченко Ф.Г. Новітня історія України. Ч.1. 1917 – 1945. 10 клас., К.: Ґенеза, 2000.
Турченко Ф.Г. Новітня історія України. Ч.1. 1914 – 1939. 10 клас., К.: Ґенеза, 2002.
Щедріна І.Е. Історія України. 10 – 11 класи. Навчальний посібник., Харків, 2003.
Щедріна І.Е. Історія України у схемах і таблицях. 10 -11 класи. Навчальний посібник., Харків, 2002.















13PAGE 15


13PAGE 14215




15