Наукове дослідження Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках української мови
Активізація пізнавального інтересу учнів на
уроках української мови і літератури
Автор: Малій Валентина Іванівна,
учитель української мови і літератури
Есхарівської ЗОШ І – ІІІ ст
Чугуївської райдержадміністрації
Харківської області
ЗМІСТ
1 ВСТУП
Пізнавальний інтерес як чинник підвищення якості навчання
2 ОСНОВНА ЧАСТИНА
2.1 Застосування етимологічного матеріалу на уроках української мови для розвитку пізнавального інтересу
2.2 Діяльнісно-проблемний підхід до організації навчального процесу
2.3 Застосування інтерактивних технологій навчання для розвитку пізнавального інтересу
3 ВИСНОВКИ
4 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Пізнавальний інтерес як чинник підвищення якості навчання
Як відомо, пізнавальний інтерес стимулює пізнавальну активність учнів і тим самим спрямовує розвиток розумової, психічної та соціальної сфери особистості, створює умови для формування творчої навчальної діяльності учня. Тому у вітчизняній психолого-педагогічній літературі дуже багато уваги приділяється дослідженню проблем розвитку пізнавального інтересу (Н.М. Бібік, В. Білий, М.Ф. Бєляєв, Л.І. Божович, Д.І. Водзинський, Л.Д. Гордон, Б.С. Кобзар, В.П. Корнєєв, О.Г. Ковальов, В.А. Крутецький, В.І. Лозова, Н.Г. Морозова, В.О. Оніщук, В.Ф. Паламарчук, О.Я. Савченко, Т.І. Сущенко, Т.І. Шалева, Є.Й. Шипович, Г.І. Щукіна та ін.).
Однак у літературі ще немає єдності у трактуванні поняття «пізнавальний інтерес». Так, наприклад, психолог С.Л. Рубінштейн під пізнавальним інтересом розуміє будь-яку форму спрямованості особистості, Г.І. Щукіна – вибіркову спрямованість людини, стосовно галузі пізнання, Л.І. Божович – потребу людини , Л.М. Кузнецова – вибір із навколишнього життя того, що є цінним для людини, Д.К. Гілєв – сукупність внутрішньої сутності та об’єктивного світу в свідомості суб’єкта.
Таке різноманіття поглядів пояснюється тим, що інтерес як властивість спрямованості особистості – складне явище. Отже, автори по-різному підходять до висвітлення сутності інтересу, його психологічної природи. Спільним у більшості науковців є погляд на пізнавальний інтерес як суб’єктивне прагнення особистості до пізнання предметів і явищ навколишньої дійсності. Він пов’язаний з особливими емоційними проявами та різними аспектами особистого розвитку. За психологом Л.А. Гордоном: «Під час виникнення інтересу у людини з’являється піднесений настрій... і для того, щоб реалізувати свій настрій та інтерес, людина намагається подолати всі перешкоди і досягти предмета свого інтересу»[4, с.2].
Психічна природа пізнавального інтересу дуже складна. Вже христоматійним стало твердження, щодо фізіологічної основи інтересу, якою, за І.П. Павловим, є орієнтувальний рефлекс. Він називав його «рефлекс: що таке».
С.Л. Рубінштейн визначав інтерес як специфічну спрямованість особистості, яка лише опосередковано зумовлена усвідомленням нею суспільних інтересів. Яким би високим не був рівень усвідомлення людиною об’єктивної значущості відповідних завдань, для суспільства це не виключає емоційної привабливості того, що викликає інтерес. Проте інтерес у психологічному його значенні не тотожний ані суспільному інтересу в цілому, ані суб’єктивній його складовій.
Інтереси людини є соціальними за своєю природою. Вони не виникають у замкнутій природі дитини, великий вплив на формування пізнавального інтересу має середовище. Враховуючи соціальний чинник в педагогічному процесі, через поставлені виховні і освітні завдання треба будувати навчальний процес у поєднанні соціальних аспектів та вікових і індивідуальних пізнавальних інтересів учнів [8, с.526].
Виникнення і підтримка інтересу до навчання пов’язані не тільки зі змістом теоретичних та емпіричних знань, що засвоюються дитиною, а й з її ставленням до предмета. Поступовий рух до стійкого пізнавального інтересу і відповідної спрямованості особистості можливий тільки у процесі активності, яка виникає з потреби до знань про навколишній світ та мотивів навчальної діяльності.
Що ж таке пізнавальний інтерес? Це активне мотивоване емоційне ставлення суб’єкта до предмета пізнання, яке має систематично враховуватись і розвиватись у процесі навчання, оскільки безпосередньо впливає на формування і розвиток особистісної спрямованості дитини.
Психологічні дослідження щодо механізму розвитку пізнавальних процесів школярів спрямовані також на вивчення вікових особливостей і вікових проявів ставлення дітей до навчальної діяльності. У виникненні й формуванні інтересу учнів молодшого шкільного віку важливим є ефект новизни, який стимулює безпосередню увагу та інтерес учнів. Мається на увазі новизна та емоційна привабливість змісту, поступовість (враховуючи зону найближчого розвитку) в оволодінні конкретними уміннями і навичками, подоланні труднощів, постановці й розв’язанні пізнавальних задач.
З віком процес виникнення та формування пізнавального інтересу, зберігаючи зазначені прояви, набуває іншого характеру. Л.І. Божович характеризує його у підлітків як інтерес до змісту певного шкільного предмета. Учнів, для яких є характерним такий інтерес, пояснюючи його виникнення, вказують саме на зміст відповідної галузі наукових знань з точки зору притаманних їй цікавих фактів, внутрішніх зв’язків і відносин [1, с.304].
Інтереси старших школярів вирізняються професійно орієнтованою спрямованістю. Зміст навчальних предметів цікавить їх вже як основа майбутньої професійної діяльності. Тому за умов відповідного педагогічного керівництва з боку вчителя, інтерес може перетворитися на дослідницьку діяльність.
Основні етапи процесу формування пізнавальних інтересів учнів у навчанні такі: створення специфічних умов, що сприяють появі особистих потреб у знаннях і певному виді діяльності; виникнення позитивного ставлення до навчання (мотиви та стимули навчальної діяльності); організація пізнавальної активності учнів, яка завдяки певним формам і засобам навчання стимулює розвиток пізнавального інтересу.
ОСНОВНА ЧАСТИНА
2.1 Застосування етимологічного матеріалу на уроках української мови для розвитку пізнавального інтересу
Ще давньокитайський філософ Конфуцій наголошував, що людині, котра навчає, треба не тягти за собою, а вести; не змушувати, а спонукати; вказувати шлях, але дозволяти учневі йти самостійно. Треба лише відкривати шлях, надаючи учневі можливість міркувати. Тоді навчання буде легким для учнів, а праця його вчителя буде названа вмілим наставництвом.
А таке вміле наставництво можливе лише за умови розвитку пізнавальної активності учнів. Чому розвиток? Тому що пізнавальний інтерес – це глибинний внутрішній мотив, заснований на властивій людині, а тим більше дитині, пізнавальній потребі, тобто він уже закладений самою природою, самою сутністю дитини – пізнавати оточуючий світ. Але цей інтерес необхідно активізувати вчителю. Адже як часто ми, як батьки, нагадуємо дітям, що слід вимити руки або час лягати спати, хоча це теж їхні потреби, закладені природою, але ми активізуємо навіть ці потреби, вдаючись до різних вигадок. Активізований інтерес стимулює увагу, дисциплінує, допомагає більш глибокому розумінню, а значить і більш міцному запам’ятовуванню, а правильно мотивований інтерес – усвідомленню здобутих знань і навичок.
Опановуючи шкільний курс рідної (української) мови і літератури, діти оволодівають різними способами навчальної діяльності, розвивають своє мовлення і мислення, інтелектуальні здібності, збагачують духовність.
Як активізувати і виховувати в учнів пізнавальний інтерес? Що робити, щоб він постійно розвивався? Досягти цього можна завдяки вдосконаленню уроку – єдності форми і змісту, реалізації мети і завдань. Кожен урок несе певний обсяг інформації, однак від учителя залежить, скільки її зможуть сприйняти й засвоїти учні, якими навчальними методами й прийомами при цьому треба скористатися .
Тому слід зупинитись на тематичній наповнюваності уроків рідної мови. На мою думку (і досвід це підтвердив), дуже цікавим для дітей є матеріал етимологічного спрямування. Нагадую, що мета етимологічного аналізу – встановити первісну форму слова і його первісне, вихідне значення. Звісно, часто це зробити дітям дуже важко, тому етимологічний матеріал, з яким працюють учні, включається в такій послідовності: а) учитель сам повідомляє походження назви того чи іншого слова; б) діти самі знаходять пояснення у спеціально дібраних учителем віршованих чи прозових текстах; в) учні самі виконують етимологічний аналіз “прозорих” слів; г) учні самостійно працюють з довідковою літературою. Використовуються завдання подібні не лише при вивченні розділу «Лексикологія». Адже подібний матеріал не лише тематична наповнюваність уроку. Завдяки йому можна активізувати пізнавальну активність школярів у засвоєнні навчального матеріалу будь-яких розділів науки про мову.
Так, наприклад, при вивченні у 5 класі однорідних членів речення пропонують учням прочитати вірш А. Свашенко. Наголошую, що завдяки цим рядкам вони дізнються про походження слова, що називає один із державних символів (слово пропущене). Наступне завдання – знайти однорідні члени речення, пояснити розділові знаки.
Слово « ... » до України
Прийшло здалеку, з латини.
Римляни так називали
Ті пісні, яких співали,
Славлячи богів античних,
І суворих, і величних,
І жорстоких, і кривавих,
І привітних, і ласкавих.
(слово «гімн»)
Учителі – мовники погодяться зі мною, що багато учнів роблять помилки при написанні слів бульон, мільон, мед альон тощо. Домогтися засвоєння провопису подібних слів можна, зацікавивши їх походженням слова “мільйон”.
Про походження слова “мільйон”.
Після двадцятирічної подорожі повернувся до Венеції купець Марко Поло. Розповідаючи про багатства Китаю, він вживав числівник “мілле”, що означав “тисяча”, і додавав суфікс –он, тобто “велика тисяча”. Словам купця не вірили, насміхалися над ним, називаючи його Марко Мільйон. Зараз слово “мільйон” означає “тисяча тисяча”.
У 8 класі, вивчаючи тему “ Односкладні речення ” учні спроможні здійснити дослідницько – творчу роботу і написати твір – мініатюру про походження назв місяців року, вживаючи односкладні речення. Ось приклад такого твору.
Вересень. Первісток осені. Назву свою отримав від давньоруського слова версъ. Називали так медоносну рослину. У творах існує назва “сівень”. Мабуть, тому що сіяли озимі культури.
У 9 класі при вивченні речень із різними видами зв’язку протягом кількох уроків використовую матеріал про етимологію назв квітів, а потім повідомляю учням, що назва квітки ромашка ще не пояснена. Пропоную учням здійснити дослідницьку роботу, подати свій варіант тлумачення походження слова “ ромашка ”. Наслідки своєї роботи записати, використовуючи певні види складних речень (відповідно до теми уроку).
Якість уроку залежить від особистісного підходу до навчального процесу, взаємодії вчителя й учнів, педагогіки співробітництва на уроці та інших чинників, що стимулюють пізнавальну активність і навчальну діяльність.
2.2 Діяльнісно-проблемний підхід до організації навчального процесу
Якою ж має бути технологія навчання рідної мови і літератури, щоб пізнавальний інтерес не згасав, а розвивався? Вона має ґрунтуватися на діяльнісно–проблемному підході до організації навчального процесу, що найбільше відповідає принципам гуманізації та демократизації пізнавальної діяльності школярів, забезпечує співробітництво вчителя й учнів, спрямоване на розв’язання системи суспільно та особистісно найважливіших навчальних і життєвих проблем.
Технологічний підхід до уроку дає можливість сконструювати такий навчальний процес, який би відповідав змісту і навчальній меті, що ставить перед собою й учнями кожний учитель. Розробка технології уроку розкриває творчі можливості вчителя, спричиняє нові підходи до організації уроку і ( звісно, вразі вдало підібраних підходів до конкретного уроку) пожвавлює учнівську зацікавленість, тобто пізнавальний інтерес. Така організація навчання сприяє і розвитку любові до навчального предмету і, що дуже важливо, - до самого процесу розумової праці.
Які ж вони, нові підходи до організації уроку? Це перш за все проблемний виклад знань; залучення учнів до самостійного пошуку, коли учень здійснює сам “відкриття” нових знань; створення нестандартних ситуацій, коли учень стає «вчителем» і сам установлює причинно – наслідкові зв’язки; і безперечно проведення так званих нестандартних уроків: уроки – творчі звіти, уроки – змагання, уроки – дослідження, уроки–подорожі тощо.
Активізуючи пізнавальний інтерес школярів до вивчення рідної мови і літератури, прагнемо досягти такого рівня володіння мовою, який забезпечить уміння грамотно вибудовувати усне й писемне мовлення, уміння правити власне мовлення й розвивати його індивідуальні риси, сприяти загальному розвиткові особистості, створювати сприятливі умови для розвитку творчого начала. А якщо розвивається на таких уроках мовлення, значить розвивається мислення, інтелект, мовленєва пам’ять, емоційна сфера особистості, естетичний смак, розуміння краси рідної мови, багатства її мовних засобів, виражальних можливостей.
Звісно, що необхідно завжди робити відкриття на теренах нових форм і прийомів для зацікавлення навчальним предметом. Урізноманітнювати навчальні дії–значить розвивати пізнавальний інтерес.
Ви погодитесь, що важко дітей навчити правильно ставити питання. А робити це необхідно, адже чим точніше поставиш запитання, тим точнішу і повнішу відповідь отримаєш . Ми, філологи, стикаємось із цим, навчаючи дітей складати план тексту, з’ясовуючи його тему, основну думку. Зважаючи на це, з 5 класу привчаю учнів (і на уроках мови, і на уроках літератури) ставити запитання до виучуваного матеріалу. На початковому етапі це запитання, що потребують чіткої відповіді “так ” або “ні”. На другому етапі це запитання, на які є прозора відповідь. І останній вид запитань – це запитання, що вимагають установлення причинно – наслідкових зв’язків.
Робота “запитання – відповідь” може здійснюватись як над уже вивченим матеріалом (перевірка або закріплення знань), так і при самостійному опануванні учнями теми (вивчення нового матеріалу). При цьому не слід забувати про потребу правильної мотивації.
У якій формі можна провести цю роботу ? Наприклад, змагання, які я назвала “Двобій” (мовний або літературний). Умови прості: участь беруть двоє учнів, їхнє завдання – поставити якомога більше запитань противнику і дати якомога більше правильних відповідей за певний час. Суддя ( учитель ) має право “зняти” запитання , якщо воно сформульоване неправильно.
Цікавою формою здобуття і перевірки набутих знань є гра “Мовний (або літературний) футбол”. Вона є ефективною при перевірці знань про життя і творчість письменників, про знання змісту творів. У грі беруть участь дві команди по 3 – 4 учні ( нападаючий, захисник, воротар ). Нападаючий починає гру, ставить запитання команді – противниці, супроводжуючи його словами “пас Юлі” (наприклад). Якщо Юля не знає відповіді, вона “пасує” своєму товаришу по команді (пас Толі). Якщо питання “пасується” воротареві і він не знає відповіді, команді зараховується гол. Час проведення “матчу” – 5 хвилин.
Зацікавило мене викладання за допомогою дослідження, адже воно забезпечує безпосередню участь школярів у процесі навчання. Як модель викладання, дослідження можна розглядати по-різному. По-перше, дослідження допомагає школярам навчитися ставити запитання та намагатися знайти на них відповіді за допомогою ретельного аналізу фактів; по-друге, викладання за принципами дослідження передбачає залучення учнів до процесу формулювання запитань та пошуку відповідей на них.
Мета такого підходу – формування особистості, що може мислити самостійно і при цьому володіє чіткою системою навичок пізнання.
Урок – дослідження, побудований на принципах дослідження, може мати такі елементи:
На уроці ставиться питання, яке викликає справжню зацікавленість учнів.
2. Учням може бути запропоновано певну гіпотезу, або ж учні самівисувають гіпотезу.
Учні збирають інформацію, проводять власне дослідження, читають відповідну літературу, таблиці, схеми .
Спираючись на отримані дані, учні роблять висновок щодо конкретної проблеми.
Учні перевіряють висунуті раніше гіпотези або формують висновки.
Починаю привчати учнів робити дослідження з 5 класу. Так, при вивченні оповідання М. Коцюбинського “Ялинка”, розглядаючи пригоди Василька в зимовому лісі, висуваю гіпотезу: хлопчик, збившись з дороги, розгубився. Пропоную п’ятикласникам підтвердити мою думку або спростувати її, дослідивши текст. Спочатку учні схиляються до думки, що хлопчик розгубився, бо Коцюбинський пише, що він “мало не заплакав”, “розкрив очі з переляку”, “йому було страшно” і т. д.Але продовжуючи збирати інформацію, учні помічають, що Василько, поламавши сани, розпріг коней, поїхав верхи, зрозумівши, що їде навмання, повернув назад до саней і знову шукав дорогу і т. д. Поступово учні спростовують мою гіпотезу: герой твору хоч злякався, і плакав, але не розгубився, що й врятувало йому життя.
Щодо цього твору, можна поставити проблемне питання: чи любили Василька? І застосувати ще й прийом “провакування”, наголосивши, що батьки не любили хлопчика, бо зрубили його ялинку та ще й відправили одного відвезти її.
Цікавою знахідкою для мене є використання дослідження над змістом роману Ю. Яновського “Вершники”. Опрацювавши з учнями запропоновані програмою новели цього роману “Подвійне коло” і “Шаланда в морі”, висуваю твердження: Ю. Яновський у романі “Вершники” показав не лише трагедію українського народу в роки громадянської війни, а й велич нації, що має свої корені, звичаї і традиції, що передаються з покоління в покоління. Щоб ствердити або заперечити сказане мною, треба прочитати увесь роман. Провівши дослідження, учні приходять до висновку, що носієм української ментальності є у романі дід - “володар степових звичаїв”, який передає життєвий досвід онукові. Із сторінок новел дізнаємось і про народні свята (Сорок святих, Теплого Олекси, Вербну неділю, Великдень, Юр’їв день), народні звичаї і традиції (звичаї топтати ряст, співати веснянки, примовки, проводи тощо). Після такої роботи учні мають і більше матеріалу для написання твору, тема якого “Україна і українці очима Ю. Яновського”(за романом “Вершники”).
Наукові дослідження в галузі педагогіки свідчать про те, що учні які навчаються за такою методикою, отримують глибоке знання змісту навчального предмета, а також набувають стабільних навичок здобуття й аналізу інформації. З точки зору засвоєння нового матеріалу, дослідження не поступається таким більш традиційним методам, як лекція або дискусія.
Поглиблене дослідження певного аспекту проводиться учнями 9-11 класів та знаходить своє відображення в учнівських проектах. Для учнів 9 класів, наприклад, вчителем пропонуються проекти за загальною темою «Література рідного краю». Учні ж самостійно обирають письменника або поета, над творчістю якого будуть працювати. На першому етапі роботи учні збирають інформацію про життя письменника. Потім знайомляться з його творами. Наступна робота пов’язана з виконанням індивідуальних завдань – досліджень творів. Наприклад: «Природа у творах В. Верховеня», «Інтимна лірика Л.Суркової», «Велика Вітчизняна війна у творах П.Василенка» та інше. Обов’язковими є завдання, пов’язані з дослідженням художніх особливостей творів. Учні працюють над проектом протягом певного часу, оформлюють його і виступають з його захистом.
2.3 Застосування інтерактивних технологій навчання для розвитку пізнавального інтересу
Важливим чинником формування пізнавального інтересу учнів виступає особистість вчителя, який організовує пізнавальну діяльність школярів, рівень його педагогічної майстерності. Зацікавленість вчителя, емоційність викладення, ораторська обдарованість педагога, вміння організувати диференційоване навчання та обрати адекватну рівню розвитку учнів його модель є важливими умовами розвитку пізнавального інтересу. Вчитель має не тільки створювати умови для засвоєння учнями певної системи знань, але й навчати прийомів їх застосування і пошуку. Тільки тоді можливий перехід від одного етапу розвитку пізнавального інтересу до іншого.
Останнім часом певна кількість дослідників пов’язують проблему розвитку пізнавального інтересу із застосуванням інтерактивних технологій навчання. О.І. Пометун відзначає, що «інтерактивне навчання – це спеціальна форма пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває інтерес до навчання, свою успішність, інтелектуальну спроможність» [7, с.9]. Цікавою тут є думка про те, що успіх у навчанні є важливим прийомом збудження інтересу. Вчитель повинен стимулювати в учнях це почуття, створювати відповідні ситуації задоволення, коли дитина може розкрити свої інтелектуальні здібності. Це важливо для учнів будь-якого віку і навіть у навчанні дорослих.
Важливим в інтерактивних технологіях, з огляду на досліджувану нами проблему, є й те, що їх використання дозволяє максимально наближати теоретичні основи навчального предмета до практики, використовувати при аналізі проблемних ситуацій власний досвід учнів. Це значно підвищує рівень пізнавальної активності учнів і є, як зазначалось вище, важливим чинником розвитку пізнавального інтересу.
Так, використовуючи вид навчальної діяльності «Навчаючись - учусь», проводимо вивчення теми «Народні думи» в курсі української літератури 7 класу.
Учні записують в зошит основні питання теми:
1 Що таке дума?
2 Тематика дум.
3 Думи та історичні пісні. Спільне і відмінне.
4 Хто і як виконує думи?
Кожен із учнів отримує завдання: підготувати одне із питань за підручником. Після цього питання обговорюється в групі, де всі готували одне й те ж питання. Далі створюються групи, в яких учні готували відповіді на різні запитання. Кожен повинен уважно слухати інформацію інших, намагатися запам’ятати якомога більше, а також поділитись своєю інформацією з іншими. Робота закінчується, коли всі поділилися інформацією та отримали її.
ВИСНОВКИ
Таким чином, пізнавальний інтерес – це вибіркова спрямованість особистості, звернена до сфери пізнання, її предметності і самого процесу оволодіння знаннями, це інтерес до глибокого, усвідомленого пізнання. Оскільки пізнавальний процес багатогранний, він може по-різному впливати на процес засвоєння: по-перше, виступати як зовнішній стимул процесу засвоєння, як засіб активізації цього процесу; по-друге, як мотив пізнання, суттєво впливаючи на засвоєння, стикаючи та взаємодіючи при цьому з іншими мотивами. Враховуючи це, необхідно постійно здійснювати стимулювання пізнавальних інтересів. Основними напрямами такого стимулювання є стимулювання пізнавальних інтересів за допомогою змісту матеріалу, що вивчається, використанням діяльнісно-проблемного підходу та застосуванням інтерактивних технологій.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Божович Л.И. Личность и её формирование в детском возрасте // Психологические исследования. – М.: Просвещение, 1968.
Вихованець І.Р. Таїна слова. – К.: Рад. Школа, 1990.
Головань Т. Пізнавальний інтерес як чинник підвищення ефективності процесу навчання // Рідна школа. – 2004.- №6 – с. 15- 17 .
Гордон Л.А. Психологія і педагогіка інтересу – К.: Рад. школа, 1940.
Коротаева Е. Уровни познавательной активности // Народное образование – 1995. - №10 – с.156 – 159.
Одинцова Г., Кодлюк Я. Цікавинки на уроках рідної мови. – Тернопіль: Підручники й посібники, 2000.
Пометун О.І. Пироженко Л.В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: наук. – метод. посібник / За ред. О.І. Пометун – К.: Видавництво А.С.К., 2003.
Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – Спб.: Питер, 2002.
Ярещенко А.П. Назви говорять (методичні рекомендації). – Харків, 1985.
13PAGE 14115
13PAGE 14915
Заголовок 115