Вірші Б.-І. Антонича Автопортрет, Дороги, Вишні, Зелена євангелія, Різдво. Ідейно-художній аналіз цих поезій. (Матеріал до уроку української літератури 11 клас)

Вірші Богдана-Ігоря Антонича
АВТОПОРТРЕТ
“Я все — п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я — закоханий в житті поганин”.“Привітання життя”. З першої книжки “Привітання життя”Червоні  клени  й  клени  срібні,  над  кленами  весна  і  вітер.  Дочасності  красо  незглибна,  невже  ж  тобою  не  п’яніти?  Я,  сонцеві  життя  продавши  за  сто  червінців  божевілля,  захоплений  поганин  завжди,  поет  весняного  похмілля.  
ДОРОГИ
Розгорнулась  земля,  наче  книжка  (дороги,  дороги,  дороги).  Зашуміла  трава  і  принишкла,  простелилась  нам  юним  під  ноги.  Тільки  небо  і  тільки  пшениця  (над  нами,  за  нами,  під  нами).  Тільки  безкрай  і  далеч  іскриться,  тільки  безвість  вітає  вітрами.  Голубінь,  золотавість  і  зелень  (яруги,  галявини,  кручі).  Розспівались  таємно:  дзінь-дзелень  цвіркуни  в  конюшині  пахучій.  Залізиста  вода  із  криниці  (дороги,  дороги,  дороги).  О,  відкрий  нам  свої  таємниці,  дивний  місяцю  мідянорогий!  Бо  в  дорогах  звабливая  врода  (о  зелень!  о  юність!  о  мріє!).  Наша  молодість,  наче  природа,  колосистим  ще  літом  доспіє.   1934 р.ВИШНІ
Антонич  був  хрущем  і  жив  колись  на  вишнях,  на  вишнях  тих,  що  їх  оспівував  Шевченко.  Моя  країно  зоряна,  біблійна  й  пишна,  квітчаста  батьківщино  вишні  й  соловейка!  Де  вечори  з  євангелії,  де  світанки,  де  небо  сонцем  привалило  білі  села,  цвітуть  натхненні  вишні  кучеряво  й  п’янко,  як  за  Шевченка,  знову  поять  пісню  хмелем.   16 квітня 1935.
ЗЕЛЕНА ЄВАНГЕЛІЯ
Весна  —  неначе  карусель,  на  каруселі  білі  коні.  Гірське  село  в  садах  морель,  і  місяць,  мов  тюльпан,  червоний.  Стіл  ясеновий,  на  столі  слов’янський  дзбан,  у  дзбані  сонце.  Ти  поклоняйся  лиш  землі,  землі  стобарвній,  наче  сон  цей!.   1934.
РІЗДВО
Народився  бог  на  санях  в  лемківськім  містечку  Дуклі.  Прийшли  лемки  у  крисанях  і  принесли  місяць  круглий.  
Ніч  у  сніговій  завії  крутиться  довкола  стріх.  У  долоні  у  Марії  місяць  —  золотий  горіх.   1934.
Ідейно-художній аналіз поезій Б.-І. Антонича
«Різдво»
Літературний рід: лірика.Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська.
Провідний мотив: таїнство різдвяного вечора (переплетення християнських і язичницьких мотивів).
Віршовий розмір: хорей.
Біблійну легенду про народження Христа Б.-І. Антонич розкрив по-своєму. Син Божий має людську подобу, то чому б йому не народитися «в лемківськім містечку Дуклі»? А замість пастухів прийдуть лемки й принесуть у дарунок «місяць круглий», котрий буде у Матері Марії, як золотий горіх. І це не треба розуміти, як святотатство, це відчуття близькості своєї до Сина Божого, єдності з тим, хто взяв на себе гріхи людства й постраждав за нього.
Літературознавці про твір. Б.-І. Антонич не вдавався до «оязичнення християнства» чи — навпаки. Він уміло взаємодоповнював дві однаково рідні українцям релігійні системи. Як-от у вірші «Різдво», де християнське таїнство народження Спасителя тонко помережане язичницькими мотивами. Саме воно відбувається в українському, лемківському середовищі. І навіть волфи уподібнюються до лемків: «Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий». Образ місяця, що проймає увесь твір, — теж праукраїнський, язичницький символ Різдва, народження нового світу. Отже, залучаючи творчу фантазію, уяву, автор щільно переплітає християнську й українську традиції, робить інтимним переживання віри.
«Вишні»
Вірш Антонича «Вишні» був не надто схвально сприйнятий читачами і критиками після його опублікування. Читачі не знайшли в цій поезії звичних атрибутів класичного вірша: строфи, риму, розміру. Не зрозумілі їм були й метафори поета: Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Образ поета-хруща на шевченківській вишні не зрозуміли ні читачі, ні критики. Тому авторові самому довелося його розтлумачувати. Він писав: «Антонич така сама частина природи, як трава, вільхи, зозулі…, частина, органічно зв’язана з загальним біологічним ростом… образ зі славним уже хрущем до деякою міри має джерело в подібному відношенні до природи…» Далі Антонич пояснює своє «перевтілення» в «хруща», як входження у світ шевченківської лірики, де він, на його думку, посідає місце скромне, а тому уособлене в образі саме хруща. В його рядках «Цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко», «як за Шевченка» чітко просліджується зв’язок із відомими усім ще з дитинства рядками Шевченка: «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть». У своєму роз’ясненні до вірша «Вишні» Антонич пише: «Вірш «Вишні», що в ньому виступає цей образ (хруща), висловлює зв’язок з традицією нашої національної поезії, а зокрема із шевченківською традицією. У цій традиції поет почуває себе одним дрібним тоном (малим хрущем), але зате врослим у неї глибоко й органічно, наче б сягав корінням ще шевченківських часів».

«Дороги»
Поезія написана у 1933 році. Романтична й алегорична картина дороги змальована у вірші поета в оригінальній формі повтору, уточнення-зауваження в дужках. Це створює певний оригінальний ритмічний малюнок.
Дорога в поезії є символом незворотності часу, його плинності й невблаганності лету, вічності людського пориву до пізнання світу й свого місця в ньому. Автор убачав у дорозі втечу від повсякденного життя, від загалу, від загальноприйнятих норм; цей образ допомагає відірватися від сьогодення й пірнути в минуле та майбутнє, у потойбічне. Образ дороги дає можливість глибше відтворити стан людини, для якої постійний рух стає джерелом енергії, постійним пошуком істини. Небо й пшениця ніби відтворюють кольори національного прапора: «Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами)». Для надання більшої виразності поет використовує неологізми (залізиста вода, мідянорогий місяць), метафори (трава принишкла, цвіркуни розспівались, молодість доспіє), порівняння (земля, наче книжка; молодість, наче природа). Звуконаслідування«Дзінь-дзелень» допомагає створити звукові картини, що робить вірша експресивно насиченішим. Риторичні звертання (о зелень! о юність! о мріє!) виступають ефективним засобом зосередження й утримання уваги читача. Дорога простелилася «юним під ноги», вона сповнена привабливості й таємниць, треба пройти її, не схибити,щоб побачити її красу й доскон«Зелена євангелія»
Вірш «Зелена Євангелія» — це гімн природі, весні, землі, де все це гармонійно поєдналося. Захоплюють тонкі й незвичні спостереження, зроблені автором. Дійсно, хіба заметіль із пелюсток квітучих абрикосів (морель) не нагадує карусель? І місяць інколи буває червоним, як тюльпан. Земля стобарвна, і весело ловити сонце в дзбан (глечик), радіти йому, цінувати миті життя. Опис краси рідного мальовничого гірського поетового села Новиця, яке тепер знаходиться на території Польщі, ліг в основу вірша.
Поетика кольору — явище глибинної структури тексту. Пряме й метафоричне значення кольору можуть бути в тісному зв’язку й зіставленні смислів.
•     Які кольори згадані поетом у « HYPERLINK "http://www.ukrclassic.com.ua/katalog/a/antonich-bogdan-igor/1288-bogdan-igor-antonich-zelena-evangeliya" Зеленій Євангелії»? Яке вони мають значення? (Білий. Це доволі частотний колір у поезіях поета. Цей колір, мабуть, автор використовує для надання своїм образам позитивного забарвлення. Червоний. Допомагає змалювати образ місяця більш насичено)•     Скільки строф має вірш? (Два катрени)
•     Які асоціації у вас викликають образи вірша? Який образ можна назвати основним. Чому? (Основою основ серед образів Антоничевої поезії став образ землі. Богдан-Ігор Антонич прийшов до переконання, що джерело всіх слов’янських вірувань треба шукати саме тут. Із землі народжується життя. Земля — фундамент світового дому).
Аналіз твору «Автопортрет» (збірка «Три перстені»)
«Автопортрет» за жанром — медитація. Митець міркує над своїми пракоренями. Цей вірш за обсягом невеликий — усього дві строфи, проте висловлені в ньому думки важливі для розуміння світоглядних та естетичних засад творчості Б.-І. Антонича. Як відомо, поет народився на Лемківщині — у самобутньому, незвичайному краї, природа, звичаї та обряди, пісні якого не могли не вплинути на обдарованого юнака, його творчу уяву. За визначенням поета, це земля, у якій дивовижно переплелися залишки язичницьких вірувань, давнини й незбагненно- чарівний світ природи. У перших рядках вірша якраз і звучить мотив захоплення людини красою природи: «…невже ж тобою не п’яніти?».
Наступна строфа — про те, що він — людина, для якої Богом є природа. Ця думка підсилюється самовизначенням автора: «…я — закоханий в житті поганин».
Язичництво поета не тільки зумовлене суб’єктивними уподобаннями митця, а й прагненням висвітлити свій ідеал, свій духовний вимір, намалювати ситуацію, схожу на первісну, справжню, освітивши її своїми думками й почуттями. Таким було його естетичне бачення й розуміння світу й людини. В основі Антониче- вого світовідчуття лежить та картина світобудови, у якій є місце й еллінському відчуттю буття як гармонії, і первісне, язичницьке бачення світу, і духовно-активне його освоєння, невіддільне від розумного проникнення в його таємниці. Прикметно, що як епіграф до поезії «Автопортрет» узяті рядки з поезії «Автобіографія» (з книжки «Привітання життя»).