Соціалізація як засіб формування життєвої позиції учнів на уроках української літератури

Соціалізація як засіб формування життєвої позиції учнів на уроках української літературиСучасному суспільству потрібна інформована та компетентна особистість, яка спроможна приймати самостійні рішення і нести відповідальність за свої вчинки. Тому формування в учнів основ життєвої компетентності, навичок оцінювання суспільних явищ і процесів є одним із головних завдань. Школа має завдання виховувати громадянина, для якого демократичне суспільство є середовищем розкриття його творчих можливостей, задоволення особистих і суспільних інтересів, усвідомлення власної ролі в житті. Завдання школи - готувати громадянина як соціально компетентного, активного, відповідального суб’єкта суспільства, в якому поважаються права , цінність і гідність кожної особистості, а розбіжності між індивідуумами і соціальними групами людей вирішуються справедливо і конструктивно. Тому проблема соціалізації учнів є актуальною і потребує комплексного вирішення .
Соціалізація - це процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством. Соціалізація особистості припускає, що об’єктом дослідження є весь комплекс суспільно значимих якостей людини в їхній тісній взаємодії. Соціалізація особистості починається з перших років життя і закінчується періодом громадської зрілості людини, проте за деякими аспектами він продовжується все життя.
Соціалізації учнів сприяє формування життєвої позиції учнів на уроках української літератури і розвиває емоційно-ціннісне ставлення до життя, формує активну позицію особистості, сприяє набуттю досвіду, демократичної поведінки, ефективного спілкування, розвиває уміння і навички конструктивно - критичного мислення, ініціативи, самостійності, навичок колективної діяльності і прийняття колективних рішень.
Існує багато визначень поняття «соціалізація», які різняться залежно від розуміння їхніми авторами сутності й структури особистості. Більшість визначень цього поняття містить загальне положення про те, що сутність соціалізації полягає у
засвоєнні індивідом соціального досвіду, але розуміння змісту цього досвіду, його структури, засобів і порядку засвоєння істотно відрізняються.
У соціологічному словнику під редакцією В. Воловича соціалізація визначається як процес засвоєння індивідом знань, досвіду, норм і цінностей, включення його до системи соціальних зв'язків і відносин, необхідних для його становлення і життєдіяльності в даному суспільстві. . Сучасне розуміння соціалізації як процесу перетворення людини на особистість у результаті засвоєння нею суспільних норм та інтеграції в соціальні інститути дав Т. Парсонс. На його думку, витоком процесу соціалізації особистості є набуття нею самосвідомості та свідомості. Наслідком соціалізації є структурування сфери свідомості особистості під інформаційним впливом інституційованого соціального середовища. Так, вчений писав, «що основний характер структури окремої особистості склався у процесі соціалізації на основі структури систем соціальних об'єктів, з якими вона мала зв'язок протягом свого життя, включаючи, звичайно, культурні цінності й норми, інституційовані в цих системах» . Схожої позиції дотримуються Б. Скіннер та Дж. Доллард., які вважали, що становлення особистості відбувається у процесі научання людиною соціальних норм. Ч Кулі. та Дж. Мід вважали, що одним із механізмів соціалізації є модель міжособового спілкування», згідно з якою індивід, дивлячись на себе очима інших людей, засвоює в результаті безлічі інтеракцій правила співжиття. Ж.Піажета , Л. Колберг запропонували «когнітивну»модель соціалізації, що зводиться до розвитку свідомості й самосвідомості дитини у процесі оволодіння образним та абстрактним мисленням. Соціалізація полягає у створенні у свідомості зразків когнітивних схем, які індивід адаптує до нового досвіду за допомогою механізму «рівноваги». А. Маслоу та К. Роджерс розглядають прагнення індивіда до самоактуалізації як рушійну силу соціалізації Ф. Боаста, В.Ма- линовський вважали, що суть соціалізації у передаванні культурної спадщини. Згідно з теорією психоаналізу 3. Фрейда, соціалізація полягає у приборканні вроджених інстинктів, виявлення яких суперечить цивілізованому способу життя, шляхом інтеріоризації соціальних регламентів. За еволюційною теорією Е. Еріксона., процес соціалізації – це подолання індивідом критичних ситуацій на життєвому шляху. У концепції М. Лукашевича, поєднанні поняття соціалізації та соціальної адаптації. На його думку, соціалізація людини відбувається в результаті взаємодії з навколишнім середовищем протягом життя шляхом адаптацій, що змінюють одна одну в кожній сфері життєдіяльності .
Отже, соціалізація має дві цілі: сприяти взаємодії людей через виконання ними різних соціальних ролей та забезпечувати збереження суспільства передачею новим членам відповідних переконань та зразків поведінки.
Виділяють наступні фактори соціалізації:
• сукупність ролей і соціальних статусів, що пропонуються людині суспільством;
• соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі і набути конкретний статус;
• система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві;
• соціальні інститути, які забезпечують виробництво і відтворення культурних взірців, норм і цінностей;
• загальна ситуація в країні.
Соціалізація не є одностороннім процесом. Ми вчимося у своїх батьків, одноліток. Під впливом цих людей у нас формуються інтелектуальні, соціальні та фізичні навички, які необхідні для виконання наших соціальних ролей. Якоюсь мірою вони теж вчаться від нас. Люди і установи, які відповідають за навчання культурним нормам і засвоєння соціальних ролей мають назву агентів соціалізації. їх можна поділити на агентів первинної та вторинної соціалізації. Агентами первинної соціалізації є батьки, близькі й далекі родичі, однолітки, вчителі, лікарі, лідери молодіжних угрупувань. Агенти вторинної соціалізації — представники адміністрації школи, університету, підприємства, армії, держави, ЗМІ.
Процес соціалізації суто індивідуальний. Тому соціалізація індивіда з необхідністю передбачає його індивідуалізацію, формування особистісних якостей. Соціалізація є безперервним процесом. Вона охоплює всі етапи життєвого шляху людини, протягом якого вона засвоює та використовує цінності культури. Кількісне накопичення засвоєних цінностей у певний період переходить у нову якість, що виявляється у зміні структури та спрямованості особи .Розвиток компетентісного навчання школярів стає найактуальнішим за часів інтенсивних соціальних змін, коли неможливо діяти без постійного пристосування до нових політичних, економічних та інших обставин, без ефективного вирішення проблем, значна частина яких є непередбачуваними.
Зміна соціальної позиції дитини в підлітковому віці, її прагнення посісти нове місце в житті, суспільстві, у взаєминах з дорослими знаходять відображення в різко підвищеній потребі оцінити себе в системі «я і моя корисність для суспільства», «я і моя участь в житті суспільства». Світоглядна позиція виступає однією з найважливіших умов повноцінного буття та успішного входження людини в соціум.