Історія написання і видання твору «Повія» Панаса Мирного у зв’язку з суспільними умовами XIX століття

Історія написання і видання твору у зв’язку з суспільними умовами XIX століття
“Роман „Повія”, безперечно, є надбанням не лише однієї національної літератури, перед нами художня вартість світового виміру” – так писав О.Гончар [4, 35].
„Повія” – один з найдовершеніших зразків українського соціально-психологічного роману XIX століття , в якому Панас Якович Мирний найповніше виявив епічний талант, силу критичного реалізму. Цей твір гідно може представляти український роман у світовій романистиці, та є одним з найвизначніших творів світової літератури про знедолену жінку в умовах буржуазного суспільства.
Творча історія роману складна і на сьогодні повністю не вивчена.
Історія створення цього роману ще складніша, ніж роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, точніше, дуже заплутана дослідниками. Деякі дослідники твердили, що над вершиною своєї творчості Панас Мирний працював з 80-х років і до кінця свого життя. Насправді він почав свою роботу над текстом роману у 1878 році і закінчив приблизно у 1928 році.
Хронологічно роман “Повія” охоплює другу половину 70-х років XIX століття, зображує події й процеси, які відбувалися в суспільстві уже пореформеної доби. Його увагу привертає доля селянства, а саме в ті часи, коли відбулась реформа 1861 року.
Хоча скасування кріпаччини у 1861 році звільнило селян від поміщиків, воно не покращило їхнього економічного становища. Кріпацтво відішло у минуле, проте існувало багато його залишків. Життя селян після розкріпачення нагадує нескінченний плач над їхніми бідами. Причиною деяких із них були хибні розрахунки архітекторів реформ, та непоправною їхньою помилкою стало обкладення селян занадто великим фінансовим тягарем за умов обмалі землі. Після реформи 1861 року земля стала товаром (неможна було купувати і продавати тільки наділену землю) [3, 201].
Крім виплат за свої наділи, селяни були вимушені платити подушний податок, а також податки на чай, цукор, тютюн, бавовну та горілку. В кінці девятнадцятого століття урядова комісія доповідала, що з урахуванням компенсації за землю селяни сплачували у 10 раз більше податків, ніж дворяни. Селяни не мали змоги сплачувати податки, тому вони позичали гроші у заможніших сусідів. Проценти часто перевищували 150, а селяни ще більше в’язли у боргах. Найбідніші селяни за надзвичайно низьку платню почали найматись на роботу до своїх колишніх поміщиків чи багатих селян. Завдяки поліпшенню медичного обслуговування, якому сприяли земства, різко зменшився коефіцієнт дитячої смертності, це значною мірою сприяло зростанню населення.
У відчайдушних пошуках землі селяни ладні були зробити все, щоб мати її більше. Щоб не вмерти, бідняки наймалися до багатших селян та поміщиків чи вирушали на пошуки сезонної праці. Сім’я могла збідніти з різних причин. Часто хвороба, смерть чи природні лиха змушували селян продавати частину землі або усю землю. Нерідко лінощі та пиятство доводили сім’ю до краю катастрофи [2, 236]. Саме ці зміни в житті селянства глибоко хвилювали Панаса Мирного і склав життєву долю дівчини-селянки в цих нових обставинах, письменник і намагався розгорнути в маштабному романному полотні.
Початок роботи над романом дослідники орієнтовно відносять до кінця 70-х років XIX століття. В.М.Черкаський на підставі докладного вивчення життєвої і творчої біографії Мирного дещо уточнює датування: на його думку, письменник розпочав першу редакцію “Повії” “щонайпізніше в 1878 році” [4, 45].
Перша авторська згадка про роман зустрічається у листі до М.П.Старицького. У жовтні 1881 року на його пропозицію взяти участь у виданні українського літературно-наукового місячника Панас Мирний писав: “Ви просите яку-небудь виготовлену частку з мого нового роману. І то можна. От я тільки не знаю, чи справлюся з переписуванням у такий малий час, який ви ложите ”.
У листі від 15 листопада 1881 року знову ж таки до М.П.Старицького письменник сповіщав, що він надіслав першу частину “Повії” для першого тому альманаху “Рада”, а також про підготовку другої частини роману для наступного тому,далі знайомить з головною ідеєю роману: “...виставити пролетаріатку і проститутку сьогочасну, її побут в селі (перша частина), в місті (друга), на слизькому шляху (третя) і попідтинню (четверта). Гуртом усю працю я назвав “Повія” ” [1,621].
У січні 1918 року він писав до редактора “Літературно-наукового вісника” М.Мочульського : “А третю частину “Повії”, може, і не встигну заслати разом, бо щоб написати загаданий Вами зміст двох попередніх частин, треба їх спершу перечитати, а в мене зайвого часу не дуже-то багато”
[4, 97].
Працюючи над першими трьома частинами, письменник дотримувався наведеного плану, а сюжет четвертої частини виходить за його межі. Остаточний текст першої та другої частин роману був завершений приблизно у 1882 році. Проте на цей час були написані також основні чорнові редакції третьої та четвертої частин.
Отже, робота над першими двома частинами завершилася їх публікацією у альманасі “Рада” (1883,1884) [1, 622].
Подальша редакція роману чекала цілих сімнадцять років з тих обставин, що були службові обов’язки в казенній палаті, написання та завершення інших літературних праць, одруження, народження дітей, тяжка хвороба дружини та інше. Через сімнадцять років у листі до українського актора і письменника Я.В.Жарка знаходимо відомості про те, що Мирний завершив доопрацювання третьої частини роману. У листі П.Мирний писав: “3-я частина “Повії” малась друкуватись у “Київській старині”, та, на лихо, Науменко (редактор) занедужав, а Лазаревський, що заступив на його місце, противися усьому, що нагадує про сучасне життя, бо не личить оце все до історичного журналу” [1, 622].
У наступному листі до Жарка дізнаємось, що четверта частина на той час не була довершена. З листа до Жарка від 5 березня 1899 року, відомо, що Жарко вислав грощі Панасу Мирному на видання роману. Автор у листі розповідав, що він цілий день працює, а лягає спати не раніше 2-3 годин ночі, влітку хоче взяти відпустку на два місяці, щоб переробити “Повію”. Саме в цей час він хотів переробити четверту частину, перепланувати її на дві окремі – четверту і п’яту [1, 622].
1903 рік. Плани Мирного так і не здійснилися, бо ні в у “Київській старині” , ні окремою книжкою “Повія” видана не була.
У 1919 році П.Мирний відгукнувся на пропозицію М.М.Мочульського взяти участь у “Літературно-науковому віснику” надрукувати третю частину.
У виносці при першій публікації третьої частини в журналі „Літературно-науковий вісник” П.Мирний зазначав: “Третя частина розповідає далі про долю Христі у наймах у панів і що з сього вийшло. Дрібніше про се довідаються шановні читачі, коли буде їх ласка прочитати сю давно вже виготовлену до друку частину, що залежалася так довго через те, що авторові хотілося разом випустити у світ ще й четверту і п’яту частини, які за браком вільного часу дожидаються своєї черги, коли до їх можна буде рук приложити, щоб як слід виготовити” [4].
У зв’язку із закриттям “Літературно-наукового вісника” публікація третьої частини роману обірвалася на VIII розділі. До роботи над четвертою частиною Мирний так і не повернувся, у 1928 році вона була опублікована за текстом, який навряд чи можна вважати остаточно завершеним.
Тобто бачимо, що роман „Повія” не був повністю завершений автором, що очевидно не могло відбитись на разкритті образів твору, його концепції. Ми простежимо це в наступних розділах роботи.


Використані джерела
Мирний П.Я. Повісті та оповідання.Твори у двох томах. Т.2. – К.: Наукова думка.–1989. –139-597, 621-628
Субтельний О. Історія Укріїни. –К.: Либідь. –1991. – С.231-248.
Турченко Ф.Г., Мороко В.Н. История Украины. Конец XVIII – начало XX века: Учеб. Для 9кл. –К.: Генеза. –2002. – 424с.
Черкаський В.М. Вивчення творчості Панаса Мирного: Посібник для вчителів. – К.: Радянська школа. –1983. – С.30-173.