Франческо Петрарка (1304–1374). Сонети № 61, 132. Історія кохання в сонетах Ф. Петрарки. Образ ліричного героя та героїні. Втілення гуманістичних ідеалів у поезії митця. Структура сонетів Ф. Петрарки.

Франческо Петрарка (1304–1374). Сонети № 61, 132.
Історія кохання в сонетах Ф. Петрарки. Образ ліричного героя та героїні. Втілення гуманістичних ідеалів у поезії митця. Структура сонетів Ф. Петрарки.
Мета:
навчальна: ознайомити учнів із біографією Ф. Петрарки; увести у світ поезії митця; учити визначати жанр сонета;
розвивальна: розвивати образне й логічне мислення учнів, творчі здібності, уміння аналізувати поетичний текст; учити визначати жанр сонета та здійснювати міжпредметні зв'язки;
виховна: прищеплювати учням повагу до виявів почуттів іншими людьми, культуру почуттів, естетичний смак.
Теорія літератури: ліричний герой, сонет, анафора, катрен, терцет.
Тип уроку: урок вивчення нового навчального матеріалу.
ХІД УРОКУ
ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ Перевірка домашнього завдання ( у вигляді тестів на комп’ютері)
Бліц опитування Із якою добою ми з вами знайомилися на попередньому уроці? (Відродження, або Ренесанс).
Дати визначення доби Відродження. (Відродження – доба в історії культури та мистецтва, започаткована в 14 ст).
Узагальніть риси нового гуманістичного світогляду людини доби Відродження
Очікувані відповіді
Людина—центр Всесвіту.
Людина — гармонійна особистість, здатна творити і самостійно змінювати своє життя.
Людина доброчесна за своє сутністю.
Земне життя — прекрасна дійсність, у якій кожен має право розкрити свої таланти, можливості, свою неповторність.
Людина — це диво природи, мірило всіх речей.
Людина впевнена в своїх творчих та розумових можливостях.
Людина має право на земне щастя, на почуття кохання.
Життя людини на землі — це шлях пізнання, радості, творчості, звершень.
ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУУчитель. У добу Відродження, яку французький письменник Анатоль Франс назвав «весною людського розуму», уперше з’явилися твори романтичної лірики, яскравим співцем якої є Франческо ІІетрарка. Літературна спадщина Петрарки й досі хвилює душу читача, адже поет, як ніхто інший, за допомогою звичайного слова зумів передати найкращі людські почуття. «Коли любиш, то таке багатство відкриваєш у собі, стільки ніжності, привітності, навіть не віриться, що так умієш любити»,— писав Антон Чехов. Кому ж адресовані ці почуття? Спробуємо це визначити, завітавши до Амброзіанської бібліотеки в Мілані, де зберігається рукописний журнал творів Верґілія, що належав Петрарці,— його улюблена книга, його нерозлучний супутник у всіх мандрівках. На звороті першої, білої сторінки знаходиться запис, писаний власноруч Петраркою, цей запис — єдине місце, де він відверто засвідчив свою любов.
СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУРольова гра Прослухайте текст. Поясніть, як ви його зрозуміли?
«Лаура, славна власними чеснотами і довго оспівувана моїми віршами, уперше постала перед моїми очима в ранню пору моєї юності, у літо Господнє 1327-ме, у день 6-й місяця квітня, у церкві святої Клари в Авіньоні, у годину уранішню. І в тому ж місті, у тому ж місяці квітні, того самого 6-го дня, тієї самої першої години літа 1348-го в цього світла світло це відняли, коли я випадково був у Вероні, на жаль, долі своєї не відаючи. Звістка ж сумна наздогнала мене через лист мого Людовіка, того самого року, у день травня 19-й, уранці. Тіло її непорочне і прекрасне було поховано в усипальниці братів Міноритів у самий день смерті до вечора, а душа її, я впевнений, повернулася на небо, звідки була. Се ж, на скорботну пам’ять про подію, з якоюсь гіркою втіхою поклав я написати саме в цьому місці, яке часто у мене перед очима, та відаю, що в цьому житті ніщо не має мені більше подобатися».
Учитель. Є. Богат писав: «Ми відчуваємо в Петрарці живу душу, що страждає і сумує, викликаючи гостре співчуття, адже кохає він не «ідеальний», вигаданий образ, а живу, «земну» жінку. Його сонети — листи до неї». Тож пориньмо у світ поезій Ф. Петрарки!
Повідомлення учня про життя і творчість Франческо Петрарки— Франческо Петрарка народився у місті Ареццо (Італія) в родині флорентійського вигнанця-емігранта, друга Данте. Дитинство Франческо пройшло у численних переїздах, зрештою, родина осіла в Авіньйоні — тодішній резиденції Папи. Батько, нотар за фахом, мріяв про таку саму кар’єру для сина. Проте слухання лекцій в університетах Монпельє та Болоньї не схилило серце юнака до юриспруденції. 1323 року він розпочав службу в кардинала Джованні Колонии й прийняв духовний сан, проте йому не довелося виконувати обов’язків священика. Починаються роки мандрів — подорожі Францією, Фландрією, Німеччиною, Іспанією, життя в Авіньйоні, щасливі роки усамітнення та плідної творчої праці на лоні природи у чарівній південно-французькій провінції Воклюз (у перекладі ця назва означає «зачинена долина»). Роками він мешкав у різних містах Італії — Пармі, Вероні, Венеції, відвідував Рим і Париж. 1341 року Петрарка вперше відвідав Рим. Його коронували на Капітолії, увінчали лавровим вінком. Він отримав звання магістра, професора поетичних мистецтв та історії, а також почесне звання римського громадянина. Таке високе звання Петрарка прийняв із радістю, проте вважав себе громадянином всієї Італії та світу. Не прив’язаний Петрарка й до свого часу. Поет визнає, що міг би жити в будь-якому столітті, що він увесь час намагається перенестися в інші часи. Які то часи — зрозуміло: Петрарка був фанатично закоханий в античність. Він блискуче володів латиною, був найкращим на той час знавцем римської літератури, визнаним науковим коментатором творів античних авторів, видатним бібліофілом, який зібрав чудову колекцію давніх рукописів, але цього йому було замало: він мріяв перетворитися на справжнього сучасника свого улюбленця Цицерона. Петрарка започаткував підхоплену пізнішими гуманістами традицію листування, причому з однаковою майстерністю писав як своїм сучасникам, так і давньоримським письменникам, вбачаючи в них своїх особистих друзів. Йому хотілося наблизити до античного весь устрій свого життя, свій внутрішній світ. Зазвичай у такій пристрасності був певний елемент гри, що потім характеризуватиме спосіб життя всіх італійських гуманістів. Проте ця «гра» була необхідною ланкою, яка дала змогу людям зовсім іншої доби глибоко перейнятися самим духом античної культури. 1350 року Боккаччо пропонує поетові посаду професора поезії у Флорентійському університеті, але той відмовляється. Останні роки життя (1369-1374) Петрарка проводить в Аркві біля Падуї, де його й поховано. Кажуть, він помер за книжкою і з пером у руці — це сталося за день до його сімдесятиріччя.
Перу Петрарки належать численні трактати на морально- філософські теми, він є автором історичних праць, зокрема книги «Про видатних мужів», присвяченої античним та християнським героям. Поет залишив три збірки листів, які є кращими зразками епістолярного жанру. Особливо плідними були авіньйонський (1327-1337) та воклюзький (1337-1353) періоди творчості. Петрарка прагнув бути вільним і керуватися тільки розумом та почуттями. У його творчості особливого розквіту набуває сонет. Послідовниками Петрарки у розвитку сонета були Джованні Боккаччо, Мікеланджело Буонарроті, Джордано Бруно.
Поетичне визнання приносять йому вірші про прекрасну Лауру (цикли «На життя Мадонни Лаури», «На смерть Мадонни Лаури» із «Книги пісень»). Двадцять один рік оспівував поет своє кохання у сонетах і канцонах. Краса, мудрість усього сущого, слава — усе пов’язане тільки з Лаурою, яка стала символом прекрасного й вічного кохання.
Коли вперше Петрарка зустрів Лауру? (повідомлення учнів)
— Коли Петрарка побачив Лауру в церкві, йому було 23, їй — 20. Вона була заміжньою жінкою. Він —- молодим науковцем і поетом.
1348 року в розквіт життя Лаура померла. Її смерть глибоко вразила поета. До кінця своїх днів Петрарка залишився вірним пам’яті Лаури. На схилі віку Петрарка сказав, що кохання до Лаури було для нього провідною зорею. Думки про неї надихали поета на найкращі творчі звершення.
Саме Лаурі присвятив Петрарка збірку «Книга пісень», або «Канцоньєре».
Характеристика сонетівСонет № 61 «Благословенні місяць, день і рік...» відтворює образ прекрасної Лаури. Ліричний герой згадує про своє кохання, непідвладне часу, невмируще. Поет упевнений, що для своєї коханої він «створив славу, що не в’яне». Сонет написаний в урочистому стилі. Петрарка використовує анафору з ключовим словом «благословення». Поет возвеличує кохану й почуття до неї. Створити образ коханої допомагають семантичні вирази «вогонь», «стріли Амура», «серця рани». Провідними мотивами «Книги пісень» є оспівування багатства душі людини, краси її почуттів. Поет ідеалізує свою кохану, часто характеризує її за допомогою образів- штампів.
Виразне читання сонета № 61 Ф. Петрарки, обмін враженнямиАналіз сонета №61Кому присвячено цей твір? (Лаурі)
Чиїми очима ми бачимо Лауру? (ліричного героя)
Чи з цього вірша зрозуміло, які саме риси Лаури полонили поета? (Як Беатріче для Данте, так і JIaypa в очах закоханого Петрарки — ідеал жіночої краси.)
Яке слово декілька разів повторюється у вірші? («Благословен». З цього слова починається кожна строфа твору.)
Як ви вважаєте, чому поет використовує це слово? (Поет сприймає любов як благо.)
Яким є настрій вірша? (Це своєрідна молитва душі й серця до коханої жінки.)
Відомо, що Петрарка сприймав кохання то немов найвище благо, то немов гріховне почуття. Як такі суперечливі погляди відобразились у вірші? (Кохання — це найвища радість, але водночас і «солодкий біль», «серця рани», «неподільна радість». Але ліричний герой приймає все це й не відмовляється від кохання.)
Які засоби художнього увиразнення використано в сонеті? (Епітети: ясний потік, ім’я ніжне і кохане; антитезу: солодкий біль; градацію: день, і рік, і місяць)
Яким змальовано ліричного героя? (Він по-лицарськи милується Прекрасною Дамою, жодної зухвалої думки немає у нього. Це поклоніння коханій.)
Виразне читання сонета № 132 Ф. Петрарки, обмін враженнями
Евристична бесіда
Які питання хвилюють ліричного героя? (Героя турбує, чи достатньо благочестиве його кохання до Лаури. Його непокоїть те, що його душею оволоділо земне кохання. Але він кохає Лауру як ідеал жінки, тобто це кохання романтичне.)
у Із ким сперечається герой? (Із самим собою) у Які проблеми його хвилюють? (Що таке, любов? Це зло чи добро? Якщо любов благо, то чому вона несе журбу? А якщо зло, то чому кохання таке солодке? Окрім того, героя хвилюють проблеми розуму і пристрасті.) у Як автор виражає свої суперечливі погляди? (За допомогою низки образів протиставлень (антитез): любов — це «живлюща смерть» і «втіха навісна» тощо.) у Яким постає внутрішній світ героя? (Він також суперечливий, і для його зображення автор використовує прийом антитези: «палаю в стужу», «в спеку весь дрижу».)
Який образ використав Петрарка для зображення суперечливості кохання? (Образ хисткого човна в безкрайньому морі. Ще за часів античності (наприклад, у Горація) цей образ утілював долю людини, яка втратила опору в житті.)
Назвіть прийом, що підсилює цей образ. (Порівняння: «Неначе в просторінь морську безкраю, / В човні хисткому рушив без керма».)
Як у вірші відображено погляди Петрарки як людини епохи Відродження? (Людині Середньовіччя віра в Бога допомагала приборкати земні пристрасті (Данте, «Божественна комедія» ), але Петрарка, як представник іншої епохи, не звертається до Бога й свідомо вибирає земне, залишаючись наодинці зі своєю пристрастю.)
Як ви вважаєте, про що мріє ліричний герой? (Він прагне, щоб його кохання було високим. Лише таке почуття є найбільшим щастям.)
Яким розміром написано вірш і що дає цей розмір для розкриття художніх образів твору? (Ямб, близький до олександрійського вірша; дає гнучкість, місткість, допомагає розставити акценти, логічні наголоси.)
Інтерактивна вправа «Мозковий штурм»
Визначте провідні мотиви сонетів Ф. Петрарки з «Книги пісень». (Оспівування багатства людської душі, краси і щирості людських почуттів, кохання до Лаури)
Повідомлення учня.
— Сонет за змістом наближається до драматургії. В основі поетичного твору — боротьба протилежних думок і почуттів. Це може бути роздум, сповідь, портрет, пейзаж, гімн, ода. Сонет — це поєднання глибокої думки і почуття. Ф. Петрарка написав понад 360 сонетів. Це своєрідний щоденник кохання. Із сонетів постає портрет коханої: золоте волосся і чорні очі. Петрарка зустрів Лауру, коли вона була ще дівчиною. Невдовзі Лаура вийшла заміж і рано померла. Після її смерті поет написав ще 90 сонетів, тому в книзі «Канцоньєре» («Книга пісень») є два розділи: «На життя Мадонни Лаури» і «На смерть Мадонни Лаури». Друга частина збірки втрачає оптимістичний настрій, але забарвлена не в чорний колір, а в синьо-блакитний (колір надії). У майбутньому, вважав поет, він знову зустрінеться з коханою.
У своїх Сонетах Петрарка утверджує право на радість життя, на кохання до реальної, земної жінки. Кохання —: це свято душі, що облагороджує людину, найвище блаженство, якого прагне людська душа. У цьому виявилися передові погляди поета - гуманіста
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Для всіх. Уміти виразно читати напам’ять сонети №61, № 132 Ф. Петрарки (за вибором учнів), аналізувати його, визначати особливості жанру.
Повідомлення учня про життя і творчість Франческо Петрарки
— Франческо Петрарка народився у місті Ареццо (Італія) в родині флорентійського вигнанця-емігранта, друга Данте. Дитинство Франческо пройшло у численних переїздах, зрештою, родина осіла в Авіньйоні — тодішній резиденції Папи. Батько, нотар за фахом, мріяв про таку саму кар’єру для сина. Проте слухання лекцій в університетах Монпельє та Болоньї не схилило серце юнака до юриспруденції. 1323 року він розпочав службу в кардинала Джованні Колонии й прийняв духовний сан, проте йому не довелося виконувати обов’язків священика. Починаються роки мандрів — подорожі Францією, Фландрією, Німеччиною, Іспанією, життя в Авіньйоні, щасливі роки усамітнення та плідної творчої праці на лоні природи у чарівній південно-французькій провінції Воклюз (у перекладі ця назва означає «зачинена долина»). Роками він мешкав у різних містах Італії — Пармі, Вероні, Венеції, відвідував Рим і Париж. 1341 року Петрарка вперше відвідав Рим. Його коронували на Капітолії, увінчали лавровим вінком. Він отримав звання магістра, професора поетичних мистецтв та історії, а також почесне звання римського громадянина. Таке високе звання Петрарка прийняв із радістю, проте вважав себе громадянином всієї Італії та світу. Не прив’язаний Петрарка й до свого часу. Поет визнає, що міг би жити в будь-якому столітті, що він увесь час намагається перенестися в інші часи. Які то часи — зрозуміло: Петрарка був фанатично закоханий в античність. Він блискуче володів латиною, був найкращим на той час знавцем римської літератури, визнаним науковим коментатором творів античних авторів, видатним бібліофілом, який зібрав чудову колекцію давніх рукописів, але цього йому було замало: він мріяв перетворитися на справжнього сучасника свого улюбленця Цицерона. Петрарка започаткував підхоплену пізнішими гуманістами традицію листування, причому з однаковою майстерністю писав як своїм сучасникам, так і давньоримським письменникам, вбачаючи в них своїх особистих друзів. Йому хотілося наблизити до античного весь устрій свого життя, свій внутрішній світ. Зазвичай у такій пристрасності був певний елемент гри, що потім характеризуватиме спосіб життя всіх італійських гуманістів. Проте ця «гра» була необхідною ланкою, яка дала змогу людям зовсім іншої доби глибоко перейнятися самим духом античної культури. 1350 року Боккаччо пропонує поетові посаду професора поезії у Флорентійському університеті, але той відмовляється. Останні роки життя (1369-1374) Петрарка проводить в Аркві біля Падуї, де його й поховано. Кажуть, він помер за книжкою і з пером у руці — це сталося за день до його сімдесятиріччя.
Перу Петрарки належать численні трактати на морально- філософські теми, він є автором історичних праць, зокрема книги «Про видатних мужів», присвяченої античним та християнським героям. Поет залишив три збірки листів, які є кращими зразками епістолярного жанру. Особливо плідними були авіньйонський (1327-1337) та воклюзький (1337-1353) періоди творчості. Петрарка прагнув бути вільним і керуватися тільки розумом та почуттями. У його творчості особливого розквіту набуває сонет. Послідовниками Петрарки у розвитку сонета були Джованні Боккаччо, Мікеланджело Буонарроті, Джордано Бруно.
Поетичне визнання приносять йому вірші про прекрасну Лауру (цикли «На життя Мадонни Лаури», «На смерть Мадонни Лаури» із «Книги пісень»). Двадцять один рік оспівував поет своє кохання у сонетах і канцонах. Краса, мудрість усього сущого, слава — усе пов’язане тільки з Лаурою, яка стала символом прекрасного й вічного кохання.
Риси нового гуманістичного світогляду людини доби Відродження
Людина—центр Всесвіту.
Людина — гармонійна особистість, здатна творити і самостійно змінювати своє життя.
Людина доброчесна за своє сутністю.
Земне життя — прекрасна дійсність, у якій кожен має право розкрити свої таланти, можливості, свою неповторність.
Людина — це диво природи, мірило всіх речей.
Людина впевнена в своїх творчих та розумових можливостях.
Людина має право на земне щастя, на почуття кохання.
Життя людини на землі — це шлях пізнання, радості, творчості, звершень.
— Сонет за змістом наближається до драматургії. В основі поетичного твору — боротьба протилежних думок і почуттів. Це може бути роздум, сповідь, портрет, пейзаж, гімн, ода. Сонет — це поєднання глибокої думки і почуття. Ф. Петрарка написав понад 360 сонетів. Це своєрідний щоденник кохання. Із сонетів постає портрет коханої: золоте волосся і чорні очі. Петрарка зустрів Лауру, коли вона була ще дівчиною. Невдовзі Лаура вийшла заміж і рано померла. Після її смерті поет написав ще 90 сонетів, тому в книзі «Канцоньєре» («Книга пісень») є два розділи: «На життя Мадонни Лаури» і «На смерть Мадонни Лаури». Друга частина збірки втрачає оптимістичний настрій, але забарвлена не в чорний колір, а в синьо-блакитний (колір надії). У майбутньому, вважав поет, він знову зустрінеться з коханою.
У своїх Сонетах Петрарка утверджує право на радість життя, на кохання до реальної, земної жінки. Кохання —: це свято душі, що облагороджує людину, найвище блаженство, якого прагне людська душа. У цьому виявилися передові погляди поета - гуманіста
Коли Петрарка побачив Лауру в церкві, йому було 23, їй — 20. Вона була заміжньою жінкою. Він —- молодим науковцем і поетом.
1348 року в розквіт життя Лаура померла. Її смерть глибоко вразила поета. До кінця своїх днів Петрарка залишився вірним пам’яті Лаури. На схилі віку Петрарка сказав, що кохання до Лаури було для нього провідною зорею. Думки про неї надихали поета на найкращі творчі звершення.
Саме Лаурі присвятив Петрарка збірку «Книга пісень», або «Канцоньєре».
Словникова робота Сонет — ліричний вірш, що складається з 14 рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, двох чотиривіршів (катренів) із перехресним римуванням та двох тривіршів (терцетів), із різними видами римування. Як жанр сонет з’явився у XIII ст. в Італії та був розроблений Данте і Петраркою.
Анафора — єдиний початок; повторення окремого слова або групи слів на початку кількох віршових рядків, строф.
Катрен — чотиривірш, строфа із чотирьох рядків, яку вживають і в неповному римованому вірші, і в неримованому.
Терцет — тривірш, який може виступати як самостійний твір або бути складником більшої строфи, пов’язаним із перехідним римуванням.