Методический материал Интерактивные методики на уроке украинского языка

ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ НА УРОЦІ























ЗМІСТ

ВСТУП.3

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ І ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ НА УРОЦІ..6

Теоретичні обґрунтування вивчення нових підходів навчання.6
Ситуація успіху як спосіб активізації пізнавальної діяльності учнів....8

ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ МЕТОДІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ....11
Особливості когнітивних методів навчання.......11
Методи , що сприяють активізації процесу мислення та уяви15


ВИСНОВКИ.24

ЛІТЕРАТУРА..27






В С Т У П


“ДОМАГАЙТЕСЯ ТОГО, ЩОБ УЧНІ ВАШІ
ПОБАЧИЛИ, ВІДЧУЛИ НЕЗРОЗУМІЛЕ, ЩОБ
ПЕРЕД НИМИ ПОСТАЛО ПИТАННЯ. ЯКЩО
ВАМ ВДАЛОСЯ ЦЬОГО ДОСЯГТИ –
МАЄТЕ ПОЛОВИНУ УСПІХУ...
АДЖЕ ЗАПИТАННЯ ЗБУДЖУЄ БАЖАННЯ ЗНАТИ.”
В.О.СУХОМЛИНСЬКИЙ.

Нині особливо актуально стала проблема набуття учнями творчого самостійного досвіду. Суспільству потрібна творча та інтелектуально й соціально компетентна особистість, здатна самокритично мислити , творчо діяти, застосовувати набуті знання в нестандартних ситуаціях, неординарно розв’язувати проблеми , створювати нове.
Потреби суспільства можна скомпонувати в блок таких дидактичних вимог до організації навчально-пізнавальної діяльності учнів:
формування учнівських самовмінь - навичок самоосвіти , самооцінювання, самовизначення, самоаналізу дій, тощо;
-науково-практична підготовка особистості до свідомого професійного самовизначення ;
формування вибіркової відносно стійкої спрямованості інтересів і потреб особистості на певний аспект соціальних цінностей ;
формування соціальної компетентності , що характеризується наявністю соціальних знань , соціального досвіду ;
формування в учнів соціальної поведінки , яка характеризується рефлексією особистості на соціум , що породжує їхню взаємозумовленість ;
ознайомлення з соціальним простором – фундаментальними умовами діяльності та спілкування людей у суспільстві ;
відповідальність за морально-ціннісний вибір засобів досягнення мети ;
формування навичок пошукової активності ;
розвиток таких якостей як працездатність і цілеспрямованість;
Перелічені пріоритетні характеристики є стратегічними орієнтирами , що визначають зміст і спрямованість навчально-виховного процесу на забезпечення якісної освіти .
Як свідчить шкільна практика , нині гостро відчувається зниження інтересу учнів до навчання , у багатьох школах стали менше приділяти уваги стимулюванню пізнавальної діяльності , що мотивується нестачею часу.
У традиційній практиці навчання вчитель більшу частину уроку пояснює, ілюструє, запитує , ставить завдання за зразком і дуже мало часу відводить на активну пізнавальну діяльність учнів. Проблемні, дослідницькі та практичні методи використовуються недостатньо. Звідси слабкий розвиток самостійного мислення учнів , віддання ними переваги стереотипним рішенням , невміння вибирати ефективні прийоми роботи з пізнавальними об’єктами та підручником.
Система навчання в сучасній школі перестає бути орієнтованою тільки на рівні „знання” й „розуміння”. Учні повинні набути вже цілком інших навичок : думати , розуміти суть речей , осмислювати ідеї та концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію , трактувати її та застосовувати в конкретних умовах , формувати й відстоювати власну думку.
Тому мета даної роботи систематизувати методи і форми , які сприяють розвитку творчої активності учнів , формують пошукові здібності, активізують пізнавальний інтерес до предмета.
З метою пов’язані такі задачі:
- розглянути форми і методи , що підвищують пізнавальний інтерес учнів до предмета , стимулюють творчу активність;
- підібрати систему вправ з української мови для розвитку пошукових здібностей учнів;
- апробувати на практиці ефективність форм і методів , які сприяють розвитку творчої активності учнів , формують пошукові здібності , активізують пізнавальний інтерес до предмета.





















ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ І ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ НА УРОЦІ

ТЕОРЕТИЧНІ ОБГРУНТУВАННЯ ВИВЧЕННЯ НОВИХ ПІДХОДІВ НАВЧАННЯ

У сучасній українській освіті останнім часом найбільш вживаними педагогічними термінами стали „особистісно – зорієнтоване навчання”, ”нетрадиційні форми науково – методичної роботи”, „інтерактивні технології”, ”інновації”. Зрозуміло, що будь – яке суспільство прагне до поступу, тому й ведуться постійно пошуки ефективніших методів, прийомів і форм навчання (технологій). На сучасному етапі потрібно надавати перевагу тим методам, які зведені до свідомості й активності учнів у навчанні. Саме інтерактивне навчання, як різновид активного, має свої закономірності, особливості. Сутність його в тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається, до навчального процесу залучаються всі учні, кожний робить індивідуальний внесок, відбувається обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. За словами доктора педагогічних наук професора О.І. Пометуна інтерактивне навчання – „це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання, розуміють, що вони роблять..., що вони знають, вміють і здійснюють”. Учитель виступає лише в ролі організатора процесу навчання, координатора групи учнів.
Такі підходи до навчання не є повністю новими для української школи. Частково вони використовувалися у 20 –ті роки XX століття, подальшу розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти в працях В. Сухомлинського, творчості вчителів – новаторів 70 -80х рр. (Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, Є.Ільїна та інших), однак це було скоріше винятком, ніж правилом. Понад 2400 років тому великий Конфуцій сказав : ”Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу, я пам’ятаю. Те, що я роблю, я розумію”. Ці три прості твердження обґрунтовують необхідність використання активних методів навчання. Всі передові освітні технології зорієнтовані на виховання дитини з попередньо заданими якостями: вальдорфська педагогіка ( розвивати здібності дитини, а не нагромаджувати знання); технологія саморозвитку за М.Монтессорі ( створювати позитивне довкілля для саморозвитку дитини); технологія організації групової діяльності школярів (співпраця у виконанні групових завдань); технологія розвивального навчання (вихід за межі встановленої навчальної програми); технологія формування творчої особистості (впровадження нових дидактико – методичних засобів, що моделюють навчально – виховний процес); технології навчання як дослідження (дослідницькі завдання з навчального предмета); проектна технологія (індивідуальний досвід проектної діяльності учня); технологія колективного творчого виховання за І. Івановим (формування активної життєвої позиції учня); технологія „створення ситуації успіху” за А. Бєлкіним (віра учня у власні сили); сугестивна технологія (навчання на основі емоційного навіювання) та ін. І головне завдання вчителя полягає у створенні оптимальних умов для розвитку та становлення особистості як суб’єкта діяльності і суспільних відносин, що будує своє життя відповідно до стійкої системи особистих цінностей.
При цьому навчання, виховання, самовиховання, соціалізація є одним процесом, що розвиває особистість та адаптує її до складностей життя.
Значною мірою успішність навчання залежить від опанування процедур творчої діяльності, сформульованих І. Лернером, до яких належить самостійне перенесення раніше засвоєних знань і вмінь у нову ситуацію, бачення нової проблеми у знайомій ситуації, бачення нової функції суб’єкта, усвідомлення його структури, пошук альтернативи розвитку або способу розв’язання, комбінування раніше відомих способів розв’язання проблем у новий. У процесі застосування інтерактивних технологій, як правило, моделюються реальні життєві ситуації, пропонують проблеми для спільного вирішення, застосовують рольові ігри. Тому інтерактивне навчання сприяє формуванню в учнів умінь і навичок, виробленню особистих цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в навчанні.


СИТУАЦІЯ УСПІХУ ЯК СПОСІБ АКТИВІЗАЦІЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Звичайно, кожному вчителеві треба втілювати у практику своєї роботи ідеї проблемного підходу до навчання. Передовсім треба знати, що починати процес треба з власного усвідомлення того, що готова відповідь дорослого на будь – яке питання не принесе дитині такого задоволення, як власні відкриття у пізнанні. Тому важливим моментом у навчанні є віра учня у власні сили, можливості. Сприймаючи готові знання, учень починає сумніватися у власній здатності відкривати щось нове, невідоме.
Невпевненість у собі може викликати негативну самооцінку учня :”Я нікчема, від мене нічого не залежить , хтось визначає ситуацію , а не я” і проявиться у мовчазному і бездумному сидінні на уроці .У цій ситуації учень практично припиняє активні дії (він, власне, припиняє вчитися!).Тому головний зміст діяльності вчителя полягає у тому , щоб створити кожному вихованцю ситуацію успіху:”Усе залежить від мене - я джерело, ситуація змінюється , якщо я на неї впливаю». Ситуація успіху може стати спусковим механізмом подальшого зростання особистості. Успіх у навчанні-єдине джерело внутрішніх сил учня , що народжує енергію для подолання труднощів і бажання вчитися .
Доведено, що учні краще виконують поставлене завдання у тому випадку, якщо вони раніше досягли успіху. Але слід підкреслити , що по-особливому гостре почуття задоволення приносить успіх, який був досягнутий ціною особливих зусиль .
„Боротьба з труднощами сприяє створенню стійкого позитивного відношення до діяльності. Але ця боротьба повинна обов’язково підкріплюватися успіхами”,-підкреслив А.П.Архипов .Реалізуючи на практиці ці рекомендації, учителю слід підкреслити, що у запропонованих завданнях є „пастки”, але одночасно з цим виразити впевненість у тому, що подолати їх –під силу учням. Під час виконання завдання , що потребує певної напруги інтелектуальних сил, учитель (якщо необхідно) організує систему допомоги: для слабких учнів, наприклад: дві консультації учителя ; для „середнячків” – одна, або допомога товариша. Успіх як рушійна сила позитивного відношення до навчання, в цілому, і пізнавальної активності, зокрема, необхідний у навчанні.
Особливої уваги потребують учні з низьким рівнем навчальних досягнень, до яких можна застосовувати завищену чи авансовану оцінку, позитивне рецензування роботи товаришем або учителем тощо, дотримуючись при цьому почуття міри, щоб учень не переоцінив свої можливості. Адже учень чекає, що вчитель оцінить не тільки результат діяльності, але і зусилля, які він затратив у процесі діяльності.
Я глибоко переконана, що у роботі будь-якого, навіть найслабшого, учня можна знайти позитивні моменти: вдало створений образ, підібрана форма, слово, незвичність думки, старанність, наполегливість тощо. Якщо учень все-таки просувається вперед, необхідно його підбадьорити, заохотити для того, щоб він не відчував невдачу, порівнюючи свої результати з раніше встановленими нормами або результатами здібних учнів, особливо якщо йому досягти високого рівня дуже складно або зовсім неможливо.
Звичайно, потрібен деякий час, щоб в учня пропав страх помилитися. Тому необхідно на уроці створити доброзичливу атмосферу, атмосферу довіри. Учитель має допомогти учню знайти в собі такі риси, які б могли компенсувати недоліки. Саме вчитель має підкреслити, що він впевнений у покращенні результатів.
І тоді, я впевнена, відбудеться трансформація, перехід з нульового рівня пізнавальної активності на відносно активний і навіть виконавчий активний рівень.
Отже, головне завдання вчителя полягає в тому, щоб у свідомості дитини з’явилось почуття радості не стільки від оцінки, скільки від самого процесу відкриття істини.
Інтерес до предмета прокинеться тоді, коли вчитель стане наставником, який будуватиме уроки так, щоб кожен учень зміг розкрити свій внутрішній світ, коли учень не буде боятися висловлювати свої думки, коли він відчує себе дослідником або творцем.
Немає і не може бути лінивих і неорганізованих дітей. Лінь з’являється там, де вчитель не знайшов оптимальні форми й методи роботи. Тому одним із основних завдань учителя є створення умов для того, щоб учні стали співучасниками найпривабливішого з процесів – пізнання. Істина очевидна: або ти співпрацюєш з учнем і ви обоє – творці, або ти борешся з учнем.
Тому і треба використовувати у шкільному навчально-виховному процесі інноваційні методи і прийоми навчання , особливі завдання і вправи , які спонукали б школярів до творчої діяльності.




ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ МЕТОДІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ОСОБЛИВОСТІ КОГНІТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ

Основна умова, за якої можна досягти успіху у вивчені мовознавчих дисциплін, - мислительна діяльність учня, активна робота думки. Насамперед необхідно зацікавити новим матеріалом. Як зазначав Потапенко О.І. „словесники за традиційною методикою показують мову в одній площині, як явище несуперечливе, в якому все доведено, систематизовано”. Але ж відомо, що будь – які ідеї можуть стати переконанням лише тоді, коли вони глибоко усвідомлені й логічно доведені. Ще К. Ушинський вважав, що самостійні думки з’являються в процесі самостійної дослідницької роботи. Тому й сучасний урок у гімназії має спонукати учнів до дослідження навчального матеріалу, активізувати їх мислення, виховувати серйозне й відповідальне ставлення до пізнання. Отже, основний підхід до викладання мови та літератури полягає в реалізації принципу: через емоції до зацікавлення, з зацікавлення до осмислення й засвоєння, через засвоєння – до переконань.
Урок з мови і літератури можна вважати ефективним тоді, коли на уроці вдається досягти високої мовленнєвої активності учнів. Успішній реалізації навчального процесу сприяє і формування в учнів дослідницьких здібностей, як одного з різновидів наукових творчих здібностей. „Дослідницька праця учнів є творчою діяльністю, вона передбачає формування вмінь здобувати знання самостійно, досліджувати різні мовні явища (лексичне значення, синтаксичні конструкції тощо),робити висновки, а здобуті знання застосовувати у практичній діяльності. Безумовно, дослідницький метод створює умови для розвитку пізнавальної активності школярів, сприяє формуванню мисленнєвих здібностей, основних мовленнєво-комунікативних умінь, творчої самостійності тощо”, - стверджує С. Омельчук.
Метод дослідження, або відкриття, або „розв’язання проблем”, є основоположним у методиці творчого навчання, тобто навчання як творчого процесу відкриття дитиною світу. На думку В. Вахтерова, найпалкішою пропагандиста активних методів навчання, що передбачають відкриття (дослідження), потрібно „викликати в мозку учня той розумовий процес, який переживає творець і винахідник певного відкриття чи винаходу”.
Засвоюючи нові знання, учень переживає цей процес як суб’єктивне відкриття, що обумовлює розвиток позитивної мотивації та інтересу до змісту предмета.
Слід зазначити, якщо під час проведення уроку із застосуванням традиційних методів навчання (пояснювально – ілюстративного, бесіди, використання тезисів тощо) поступово впроваджувати елементи порівняння, зіставлення, пошуку, дослідження тощо, то з часом учні самі почнуть проявляти ініціативу на уроці: пробувати робити висновки, аргументувати свою думку, встановлювати причиново - наслідкові зв’язки, передбачувати результат. Тому на уроках навчання слід будувати так, щоб учень залучався до процесу самостійного пошуку й „відкриттів” нових знань. А наступним кроком стане вже творча діяльність учня.
Загалом творчість розглядається як діяльність людини, спрямована, за визначенням С. Рубінштейна, на створення чогось нового, „оригінального, що входить не лише в історію розвитку самого творця, а й в історію науки, мистецтва”. До цієї думки схиляються і В. Клименко: „Творчість – це процес народження нового, створення нових думок, почуттів чи образів – безпосередніх регуляторів творчих дій. У результаті творчості виникає оригінальний, об’єктивно цінний і самодостатній продукт (відкриття, винахід, нові художні образи, твори)”, і І. Єрмакова: „Творчість передбачає наявність в особистості здібностей, мотивів, знань, завдяки яким створюється продукт, що відрізняється новизною, оригінальністю, унікальністю. Творчість стимулює розвиток інтересів, мислення, дослідницької активності”. Американський психолог Фрамм запропонував таке визначення поняття творчості (креативності): „Це здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення в нестандартних ситуаціях, це спрямованість на відкриття нового і здатність до глибокого усвідомлення свого досвіду”.
Дослідник Н. Ярчук, говорячи про роль учителя в розвитку творчих здібностей учнів зазначає: „Творчість як складне соціально-психологічне явище виявляється на особистісному рівні, але це явище треба формувати, стимулювати. Адже людина має великі творчі можливості, хоча вона й не завжди вірить у власні сили, тому інколи її потрібно заохочувати до творчої діяльності”.
Таким чином, критерієм творчості є не якість результату, а характеристика і процеси, які активізують творчі шукання. Словесник має передовсім навчити дітей мислити, уявляти, вміло користуватися словом, розуміти твори мистецтва, відчувати їх серцем і розумом. І нехай в початкових творчих роботах буде відчуватися наслідування образів, висловів, але ж наслідування є невід’ємною частиною шляху людини до пізнання світу, її становлення. Головне, які зразки для наслідування обере дитина. Навчити учнів писати гарні прозові та поетичні твори неможливо без ознайомлення їх з найкращими зразками вітчизняної та світової культур. Досвідчений учитель усвідомлює: навчальний процес буде успішним і цікавим лише тоді, коли кожен знайде в ньому своє місце, відчує власну значущість.
На уроках учитель повинен застосовувати методи і способи , які стимулюють творчу активність учнів гімназії. Це:
- сприятлива атмосфера (безоцінкові судження);
- спонукання до вираження оригінальної ідеї
- забезпечення можливостей для вправи та практики.
- заохочення до активного задавання запитань;
- використання завдань дивергентного типу , наприклад:
1. Скільки варіантів можеш запропонувати? Що ще можеш?(розвивають швидкість мислення);
2. Перелічи усі можливі галузі використання, найрізноманітніші варіанти використання (розвивають гнучкість);
3. Придумай такий спосіб, який ніхто , крім тебе, придумати не зможе(оригінальність мислення);
4. Чим можна доповнити?
5. Що ще можна додати ?
6. Чого тут не вистачає?(т.з. метод інформаційної недостатності)
7. Знайди зайву інформацію (т.з. метод інформаційної перенасиченості).
Два останні методи розвивають у учнів відчуття точності, завершеності.
Досить ефективним є ще метод раптових заборон, який полягає в тому , що на якомусь етапі виконання завдання не дозволяється використовувати певні варіанти виконання завдання.
Загальна функція усіх методів навчання-стимулювання інтересу і потреби навчатися, спонукати школярів до учіння.
Процес навчання і виховання пов’язаний з формуванням і розвитком мислення , спрямований на реалізацію програми особистісно орієнтованого навчання.
Тому поруч із традиційними методами і формами навчання (розповідь, бесіда, робота з книгою, ілюстрація і демонстрація тощо) існують нетрадиційні. Групи методів та прийомів навчання, які сприяють особистісно орієнтованому творчому навчанню.
Характерними ознаками таких методів та прийомів навчання є:
навчання в ситуаціях , максимально наближених до реальних;
навчання не як повідомлення знань , а як навчання практичного використання цих знань;
навчання в емоційно насиченому просторі.
У сучасній педагогіці розрізняють такі види освітньої діяльності , які дозволяють учням:
1) пізнавати навколишній світ(когнітивні методи)
2) створювати при цьому освітню продукцію (креативні методи).
Особливістю когнітивних методів навчання , або методів навчального пізнання , є те , що їх застосування веде до створення освітньої продукції, тобто до креативного результату . Проте первинною метою цих методів є пізнання об’єкта (явища).

МЕТОДИ, ЩО СПРИЯЮТЬ АКТИВІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ МИСЛЕННЯ ТА УЯВИ

Розглянемо деякі з методів , які дають змогу активізувати процес мислення та уяви.
Метод емпатії (перевтілення ) означає осягнення почуттів іншої людини , перевтілення у стан іншого об’єкта. Цей метод може бути застосований для „вселення” учнів в об’єкти навколишнього світу, літературних героїв, за допомогою чуттєво-образних та розумових уявлень для того , щоб краще відчути та зрозуміти його зсередини.
Наприклад: на уроках літератури написати твір або підготувати виступ від імені героя , пояснивши свою поведінку; під час підготовки до творів: уявити себе квіткою, сонцем, порою року тощо (твори-описи), морем , планетою , сміттям (твори на екологічну тему) тощо.
Умовою успішного застосування методу емпатії є певний стан учнів, створений вчителем настрій.
Метод змістовного (смислового ) бачення є продовженням та поглибленням попереднього методу. Одночасна концентрація свого зору та набутого досвіду і знань на освітньому об’єкті дозволяє учням зрозуміти (побачити) першопричину об’єкта, укладену в ньому ідею, тобто внутрішню суть об’єкта.
Виділяють такі питання, які вчитель може запропонувати учням:
- Яка причина цього об’єкта (явища), його походження?
- Яка будова об’єкта (явища)?
- Чому він саме такий, а не інший?
Метод образного бачення- емоційно-образне дослідження об’єкта. Пропонується, наприклад, дивлячись на букву, знак, слово, фігуру або реальний об’єкт намалювати побачені в ньому образи, описати на що вони схожі.
Так, під час вивчення чергування голосних у закритих і відкритих складах дається завдання зобразити предмет, який нагадує букву і. Досить часто діти малюють свічку, яка горить. Далі, використовуючи метод евристичних запитань ( коли для відшукання відомостей про якусь подію або об’єкт ставляться такі сім ключових запитань: Хто? Що? Навіщо? Де? Чим? Як? Коли? Відповіді на ці питання та їх можливі сполучення породжують незвичайні ідеї та вирішення стосовно об’єкта, що досліджується), учні дають відповіді на питання:
- Чим нагадує буква свічку, що горить?
- Що може загасити свічку?
- Як можемо зберегти вогник свічки?
- Навіщо нам проводити таку паралель із буквою і під час вивчення теми „Чергування голосних звуків у відкритих і закритих складах?
Наступним кроком діяльності учнів є порівняти записані парами слова типу село-сіл, солі-сіль, льоду-лід ( метод порівняння і зіставлення).
Метод евристичного спостереження( спостереження як цілеспрямоване особистісне сприйняття учнем різноманітних об’єктів) дає змогу учневі добувати і конструювати нові знання. Учні зроблять висновок, що у відкритих складах пишемо [о, е], а в закритих- [і], (щоб не згасити полум’я свічки).
Учні, що ведуть спостереження, отримують власний результат, тобто здобувають нову інформацію і конструюють нові знання.
Метод конструювання понять і правил, коли правила, які вивчаються у загальноосвітніх навчальних курсах, можуть бути створені, „відкриті” самими учнями.
Дослідження проводяться за зазначеним учителем алгоритмом, який залежить від тексту та поставленого завдання.
Наприклад, під час вивчення теми „Подвоєння приголосних” учням пропонується виконати ряд завдань.
Порівняйте слова типу
волосся-листя
сіллю-радістю
розкішшю-молодістю
сторіччя-сторіч
беззубий-безстрашний.
Зверніть увагу на позицію приголосного, що подвоюється. Спробуйте зобразити схематично. Зробіть висновок, у якій позиції приголосні можуть подвоюватись.
2.а) У іменниках життя, колосся, волосся, учення; кошеня, вовченя, цуценя визначити рід, відміну.
б) У іменниках ніччю, тушшю, розкішшю, сіллю; ночі, туші, розкоші, солі визначити рід, відміну, відмінок.
в) Слова типу прикордонний, беззубий, віддати, лимонний, годинник, буквений, казармений, безсовісний, підтримати розібрати за будовою
г)Порівняйте слова у двох колонках
незлічений-незліченний
несказаний-несказанний
невблаганний-невблаганний.
Поставте наголоси, визначте значення слів кожної колонки.
Далі застосовується метод гіпотез. Коли учням пропонується завдання - сконструювати версії відповідей на поставлене вчителем запитання або проблему ( вивести правила подвоєння приголосних). Учні пропонують вихідні позиції або точки зору на проблему, застосовують різноплановий підхід до конструювання гіпотез. Потім навчаються більш повно й чітко формулювати варіанти своїх відповідей на запитання, спираючись на логіку та інтуїцію.
Правила, які вивели учні, записуються на дошці, а правильність сконструйованих правил перевіряється за підручником або за таблицею правил.
Метод помилок. Цей метод передбачає зміну негативного ставлення до помилок (та псевдо помилок) для поглиблення освітніх процесів увага до помилки може бути активізована не тільки з метою їх виправлення, а й для з’ясування її причини, способів їх припущення. Знаходження взаємозв’язків помилки з правильним рішенням стимулює евристичну діяльність учнів, веде їх до розуміння відносності та варіативності будь-яких знань.
Ефективною формою роботи є підготовка роздаткового матеріалу із захованими помилками самими учнями.
На окремій картці матеріалу готується ключ правильних відповідей. Такі завдання ,по-перше , активізують творчу думку учнів, по-друге, учні більше звертають увагу на причини цих помилок і здійснюють самоконтроль - і все це сприяє глибшому розумінню проблеми.
Креативні методи навчання орієнтовані на створення учнями власних освітніх продуктів. Пізнання при цьому можливе , але воно відбувається саме під час та за рахунок творчої діяльності учня. Головним результатом є отримання нового продукту , а саме : виготовлення оригінального виробу, написання казки, оповідання , вірша тощо.
У процесі роботи над такими завданнями учні застосовують набуті знання, уміння та навички , здійснюють комбінування відомих способів діяльності.
Різні рівні розвитку індивідуально-евристичних здібностей проявляються в роботі над створенням оригінального творчого продукту : учні самостійно моделюють його або за зразком. Творчість , індивідуальність учня виявляється хоча б у найменших відхиленнях від зразка.
Метод придумування – це спосіб створення не відомого учням раніш продукту за результатами їх певних розумових дій.
Наприклад , для запам’ятовування слів-винятків з певної теми пропоную учням об’єднати їх в одне речення , невеличкий текст тощо .
Продуктом діяльності , що полегшує запам’ятовування слів-винятків з теми :”Правопис префіксів”, є речення „Якщо Ваше прізвище перетворюється на прізвисько , то Ви падаєте у прірву „.
Метод ”Якби ...”.Учням пропонується скласти опис або намалювати малюнок про те, що відбудеться , якщо у світі щось зміниться , наприклад: зникнуть закінчення у словах або слова певної частини мови , зникнуть водоймища ,діти перестануть поважати своїх батьків, відмінять гроші тощо використання учнями подібних завдань не тільки розвине їх здатність уявляти, а й дозволить краще зрозуміти будову реального світу, взаємозв’язок його складових
Метод гіперболізації. Збільшується чи зменшується об’єкт пізнання, його окремі частини або якості і придумується найдовше (найкоротше) слово, слово з найбільшою кількістю префіксів, суфіксів, коренів, речення з найбільшою кількістю підрядних речень, відокремлених членів, словами (словосполученнями), які синтаксично не пов’язані з членами речення, найдовше (найкоротше) ім’я, прізвище
Особливий ефект таким уявленням може дати Книга рекордів Гіннеса, у якій досягнення балансують на межі реальності та фантазії.
Метод аглютинації. Учням пропонується поєднати не поєднувальні у реальності якості, властивості, частини об’єкта та зобразити, наприклад: гарячий сніг, солодку сіль, чорне світло, дивитися на світ широко заплющеними очима. Для більшої ефективності пропоную придумати нові назви фільмам, книгам, спектаклям на певну тематику. Наприклад, до спектаклю „По дорозі вниз, що веде вниз”, у якому піднімаються проблеми наркоманії, учні підготували такі назви :”Злітаючи вниз”, „ Злітаючи в безодню”, „ Не опинись на вершині безодні!”, „Світлий морок наркотиків”, „Чорне світло наркоманії”, „Піднестися у прірву”.
Метод „мозкового штурму”- це метод групового розв’язання творчої проблеми або метод комунікативної атаки.
Основне завдання методу - збирання щонайбільшого числа ідей за результатами звільнення учасників обговорення від інерції мислення та стереотипів.
Метод синектики –це спосіб стимуляції уяви учнів через поєднання різнорідних елементів, який базується на методі „мозкового штурму”, різних за видом аналогій ( прямих, суб’єктивних, символічних, фантастичних), які розвивають мислення.
Спочатку обговорюються загальні ознаки проблеми, висуваються та відсіюються перші рішення, генеруються та розвиваються аналогії, використовуються аналогії для розуміння проблеми, вибираються альтернативи, ведеться пошук нових аналогій.
Через аналогії, відчуття, символи учні створюють асоціативний ряд слів - винятків з теми ”Спрощення приголосних”: кістлявий- пестливий- зап’ястний- шістнадцять- хвастливий ( асоціація з рукою).
При застосуванні методу синектики отримані результати рекомендується не оцінювати, тому що вербалізація ідеї гальмує її розвиток.
Метод проектів – одна із технологій, які забезпечують особистісно-зорієнтоване навчання, спосіб розвитку творчості, пізнавальної діяльності, самостійності. Метод проектів формує в учнів комунікативні навички, культуру спілкування, уміння коротко і чітко формувати думки, толерантно ставитись до думки партнера, розвиває вміння діставати інформація з різних джерел, обробляти її за допомогою сучасних комп’ютерних технологій.
Метод презентацій - означає ефективну рекламну технологію, мета якої представити аудиторії нову продукцію, продемонструвати її переваги (суспільне представлення нового, нещодавно створеного (наприклад книги, журналу, кінофільму, телепрограми, організації).
Мультимедійна презентація розглядається як певна послідовність слайдів, об’єднаних єдиною темою, підпорядкованих певній меті, принципам її реалізації та культурі оформлення. Тому важливо не тільки обрати тему презентації, а й визначити мету, обміркувати способи і шляхи її досягнення (кількість слайдів, їх змістовне наповнення, ілюстративний матеріал, послідовність, що сприятиме розкриттю темі і підпорядкованість меті), висновки.
Отже, робота над створенням презентацій допомагає увиразнити й урізноманітнити палітру навчальних методів і прийомів, інтенсифікувати інтерсуб'єктну взаємодію на всіх рівнях – читацькому, художньому, контекстуальному, опосередкованого спілкування); сформувати у учнів вміння переконливо й аргументовано доносити інформацію до слухачів, заохочувати їх до активного спілкування. Окрім того, поглиблюється сприйняття мистецького явища, поглиблюються процеси самопізнання, відбувається розвиток ключових компетентностей – читацької, інформаційної, комунікативної.
Застосування мультимедіа на уроці дає змогу активізувати канали учнівського сприйняття, а отже, сприяє ефективному засвоєнню навчального матеріалу.
Такі методи, створюючи проблемну ситуацію, сприяють розвитку нестандартного мислення, творчого засвоєння законів життєдіяльності.
Проблемне навчання слід запроваджувати з молодших класів, тоді в середніх і старших класах учні краще справлятимуться зі створеними вчителем проблемними ситуаціями. Використання проблемного підходу в навчанні має стати складовою навчального процесу. Навчаючись за проблемним видом навчання, учні набувають таких життєво необхідних умінь, що дають їм змогу самостійно поновлювати знання. Слід закцентувати увагу на формуванні важливих розумових умінь школярів: уміння аналізувати, порівнювати, комбінувати, узагальнювати й робити висновки; уміння користуватися прийомами наукового дослідження бодай на елементарному рівні.
Щоб учень оволодів цими вміннями, потрібно застосовувати евристичний (а не дидактичний) метод викладання: учитель лише ставить ту чи іншу проблему, дає матеріал, а учень сам, власними зусиллями відшукує, відкриває те, що було відкрито чи винайдено до нього. Тобто учителеві слід добирати такі навчальні вправи, які спонукали б учнів наполегливо шукати способи виконання завдань, нестандартні підходи, аналізувати й обов’язково досліджувати кінцевий результат.(Систему вправ дивись у додатку 1).
Проблемний підхід у ході виконання вправ передбачає використання пізнавальних завдань і запитань, спрямованих на актуалізацію розумової діяльності та розвиток продуктивного мислення. Цінність такого навчання полягає в більшій доказовості, підвищує інтерес учнів до матеріалу, вимагає творчого підходу до виконання завдання. Адже формування мовних умінь і навичок учнів відбувається не лише на рівні відтворення, а й на рівні творчої діяльності.
Для того, щоб розвиток творчих можливостей учнів був ефективним, необхідно продумати спеціальну систему завдань, спеціальну для кожного навчального предмета.
Григорій Сковорода справедливо писав: „Не вчи камінь котитися, сама природа навчила його. Прийми лише перешкоду, і він покотиться”. Цей вислів стосується дитини, бо в неї від природи закладені здібності; треба тільки виявити їх, знайти й розвити..

























ВИСНОВКИ

Щоденно перед учителем при підготовці до занять постають три основних питання: для чого навчати? Чому навчати? Як навчати? Програма, підручники, методичні посібники суттєво допомагають йому при вирішенні перших двох питань. Але найбільш суттєвим для вчителя є третє питання.
Як навчати? За допомогою яких організаційних форм, якими методами і прийомами можна досягти повноцінного засвоєння знань учнями? Як створити в класі атмосферу зацікавленості, як активізувати пізнавальну діяльність учнів, включити школяра в активний навчальний процес, який стане для нього особисто значущим? Як сприяти становленню особистості учня, його самостійності, творчості?
Саме тому сьогодні назріла гостра проблема розв’язання цих складних і багатогранних завдань, що сьогодні стоять перед учителем. Від цього значною мірою залежить ефективність педагогічної праці, якість навчально-виховного процесу, пошук більш ефективних форм і методів навчання та виховання школярів. Творчість пошуку вчителя виявляється у вдосконаленні відомих методів і засобів педагогічної праці та в освоєнні нових.
В особистісно орієнтованому навчанні основним фактором вибору методів навчання є завдання організації продуктивної діяльності учнів.
Вибираючи методи навчання, не слід виходити з того, що оскільки пошукові методи ефективні для розвитку мислення, то всі уроки необхідно робити проблемними. Кожен урок не може бути проблемним, але кожний урок повинен забезпечити особистісно освітнє зростання учня.
Під час організації уроку слід будувати педагогічний процес з урахуванням інтересів і здібностей учнів, постійно підтримуючи інтерес до предмета, і на основі цього будувати спілкування на кожному занятті. Головна роль під час активізації пізнавальної діяльності має належати учню, суб’єкту навчання, а не вчителю.
Отже, ще раз наголошуючи на активізації пізнавальної діяльності учнів, слід закцентувати увагу на наступних аспектах:
Для формування стійкого інтересу до предмета і розвитку пізнавальної активності на уроці слід застосовувати хоча б один такий спосіб діяльності, який дозволив б дитині само реалізуватися, відчути радість відкриття для себе, своїх можливостей. Але не завжди у вчителя на уроці вистачає часу на використання пошукових методів навчання або виконання творчих завдань. У цьому випадку завдання пошукового або творчого характеру учні можуть виконати вдома, а на наступному році їх слід обов’язково перевірити і оцінити не тільки результати діяльності, але і зусилля, які затратив учень у процесі виконання завдання.
Значно полегшить роботу вчителя з активізації пізнавальної діяльності учнів попереднє планування роботи із зазначенням в календарних планах типу уроку і методів, які можна застосовувати на даному уроці.
Не менш важливим для активізації пізнавальної діяльності учнів є створення певної психологічної атмосфери на уроці – атмосфери довіри и товариства. І тоді учень не буде боятися помилитись. І тоді, я впевнена, відбудеться трансформація, перехід з нульового рівня пізнавальної активності на відносно активний і навіть виконавчий активний рівні.
Отже, ситуація успіху в навчальній діяльності є, з одного боку, способом активізації пізнавальної діяльності учнів, і одночасно – є умовою для переростання позитивного ставлення в активне, свідоме, творче, що є необхідним елементом розвитку особистості в сучасному житті.
Формування мислення – важливе, але не єдине завдання навчання, тому необхідні і такі методи навчання, які розвивають емоційну, моральну, духовну сфери.
Цілком доречний суб’єктивізм учителя при виборі методів та форм навчання. Відомо, що, застосовуючи улюблені системи навчання , багато педагогів досягають високих результатів. Неповнота якоїсь однієї методики компенсується у такому випадку майстерністю та захопленістю вчителя.
Кожний педагог, виходячи із власного професійного і творчого потенціалу, визначає той шлях у процесі навчання, який забезпечує організацію умов для досягнення успіху учнями.
Вважаю, розглянуті у даній роботі методи і форми активізації пізнавальної діяльності учнів можуть бути запропоновані вже сьогодні молодим та ініціативним учителям для впровадження в сучасну систему роботи.

















ЛІТЕРАТУРА
Амонашвили Ш.А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса. – Мн.: Университетское, 1990. – 560 с.
Бим И.Л. Личностно-ориентированный подход – основная стратегия обновления школы // Иностранные языки в школе. – 2002. – № 2. – С. 6-11.
Босак С. Використання мультимедійних технологій на уроках української мови //Дивослово. – 2010. - №11, – с. 8
Васильев В. Проектно-исследовательская технология: развитие мотивации// Народное образование. – 2000. – № 9. – С. 177-180.
Гриценко Л. Основні ідеї особистісно зорієнтованого навчання// Завуч. – 2003. - №15
Дичківська І.М., Інноваційні педагогічні технології: Навч. Посібник. – Академвидав, 2004
Довгопол И.И., Ивкова Т.А. Современные образовательные и педагогические технологии. - Симферополь: НАТА, 2007-с.336.
Донченко Т.К. Організація навчальної діяльності учнів на уроках рідної мови. – К.: Фундація ім. О.Ольжича, 1995
Жерносек И.Ф. Науково-методична робота в загальноосвітній школі. – К., 1998. – 128 с.
Костюк г. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості/ За ред. Л.Н.Проколієнко. – К., 1989
Куцевол О. Педагогічна імпровізація як вид творчої методичної діяльності словесника// Дивослово. - 2009. - №4, - с. 25
Мар’яненко Л. Розумова обдарованість молодших школярів: Психологічні особливості// Директор школи, гімназії, ліцею. – 2005. - №3
Новые педагогические и информационные технологии в системе образования / Под ред. Е.С.Полат. - М.: Академия.-2000.-271с.
Освітні технології/ За заг. Ред. О.М.Пєхоти. – К.: Просвіта, 2001
Современные гимназии: взгляд теоретика и практика/ Под ред. Е.С.Полат.- М., 1999.- 218 с.
Уліщенко В. Представлення чи ілюстрування? (презентація та її роль у діалогічному навчанні української літератури)//Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2008.- №9, с. 44
Химинець В.В., Інноваційна освітня діяльність. – Ужгород: Інформаційно-видавничий центр ЗІППО, 2007. – 364 с.
Чумак Т. Ігрові елементи на уроках мови// Дивослово. – 2001 - №7










13 PAGE \* MERGEFORMAT 142815




15