Науково-дослідницька робота на тему Гуртуймося, Братове-Українці! Лиш через терни шлях веде до зір

Барвінківська Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1
Барвінківської Районної Ради Харківської області
Р О Б О Т А
На тему
Гуртуймося, Братове-Українці! Лиш через терни шлях веде до зір
У номінації: «Історія України та державотворення»

Барвінкове, 2015 р.

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Шлях до Незалежності крізь століття сліз
РОЗДІЛ ІІ. Що ми можемо зробити для своєї Батьківщини?
РОЗДІЛ IІІ. Єднання устами Кобзаря
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП
Від часу появи, людина прагне спілкування, уникає самотнього існування. Поодинокі первісні люди створювали сімейні общини. Але для полегшення існування ці общини об’єднувалися у племена. У кожного племені існували свої звички, умовності, закономірності, що у подальшому розвитку цивілізації відіграло велику роль у створенні багатьох духовних цінностей народів, рас і в цілому всього людства. Таким чином, з віками створювалися стабільні відносини на певних територіях, які спочатку визначалися необхідністю існування. Це і були основи створення окремих груп – народів. У кожної такої групи були свої звичаї, манера поводження, мова, закони.
Наша Батьківщина також пройшла цей довгий, часом невимовно тяжкий шлях.
Постійно вдосконалювалися відносини між людьми. Зараз, коли ми досягли теперішнього рівня розвитку, поняття єдності, братерства набули надзвичайно великого значення у житті. Дуже багато важать у відносинах традиції та звичаї. Вони відображають глибину духовності, що лежать у їх основі. А це – дзеркало душі народу.
У поєднанні людей, їх думок та прагнень є сутність братерства, єдності життя. Кожний народ має свої закони і традиції існування, які виникли в силу впливу тих, чи інших подій, взаємин з іншими народами. Якщо якусь із націй ізолювати від інших, то виникне поступова духовна деградація. Кожна нація має спілкуватися з іншими народами, для збагачення духовності.
Ще Шевченко писав:
“Учітеся, брати мої,
Думайте, читайте,
І чужого научайтесь,
Й свого не цурайтесь!...”А це означає, що ми повинні прославляти свою культуру, звички, але це не повинна означати, що ми маємо не сприймати культури інших народів.
В своєму дослідженні автор роботи простежує історичні докази прагнення українського народу до національного воз’єднання, поєднуючи історичні факти з літературними, а також висловлює власне бачення єднання української нації.
Кожна людина має прагнути бути корисною іншим людям. Якщо ми досягнемо цього консенсусу, то життя на Землі стане кращим. Відколи існує життя на Землі, такого рівня відносин, як зараз між людьми не було. А значить ми стоїмо на порозі духовних відносин, щирих та доброзичливих.
Від прадавніх часів на світі домінували сила і нещирість. Але, якби цьому не протистояло добро, мабуть, люди давно перестали існувати і тому, тільки, завдячуючи тій доброті, яка існує зараз, цей світ здатен існувати.
Поєднуючи все вищеописане, можна зробити єдиний висновок: тільки розвиваючи в собі все, що є в нас кращого і подавлюючи свою злобність та агресивність, ми будемо готові зробити наступний крок – щире єднання. А коли, нарешті, всі народи зрозуміють, що сила не в руках поневолювачів, і коли їхні прагнення поєднаються, людство досягне найбільшого рівня розвитку.

РОЗДІЛ І. Шлях до Незалежності крізь століття сліз
В історії українського народу є події, які мають надзвичайне значення, вони не втратили своєї актуальності і по сьогоднішній день. Однією з таких подій є проголошення Акту Соборності України 22 січня 1919 року, другою — здобуття незалежності 1991 року. 
Упродовж багатьох століть наша держава очікувала на своє визнання, тому ідея всеукраїнської єдності ніколи не полишала наш народ. Її витоки беруть свій початок за часів Київської Русі і Галицько-Волинської держави. Віковічних проблем роздробленості і роз'єднаності торкається автор найяскравішої літературної пам'ятки того часу — "Слова о полку Ігоревім". 
Після розпаду Давньоруської держави ідея державотворення зовсім згасла, і лише в роки Визвольної війни середини XVII століття формується державницька ідеологія, спрямована на всеукраїнське єднання. Вперше його чітко висловив Богдан Хмельницький. Та з часом занепала й Українська козацька держава. 
У XIX столітті почався новий період в історії України. Він пов'язаний з іменем Великого кобзаря Тараса Шевченка, що відіграв значну роль у формуванні світобачення нашого народу й сприяв становленню самовідданості українського селянина. 
Українська революція 1917—1920 pоків здійснила мрію багатьох поколінь українців про об'єднання в єдиній соборній державі .Внаслідок революції утворилися дві демократичні держави — УНР та ЗУНР. Ініціатором державного возз'єднання українських держав виступила Українська Національна Рада. Директорія УНР призначила урочисте об'єднання УНР і ЗУНР на 22 січня 1919 року — в річницю IV Універсалу Центральної Ради, яким була задекларована незалежність Української держави. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Отож цей день залишився назавжди в пам'яті свідомих українців. Однак об'єднання УНР і ЗУНР в єдину державу не було тоді доведено до кінця, головним чином, через агресію більшовицької Росії і Польщі. Та це не зупинило справжніх поборників соборності. На території України групувалися різноманітні об'єднання, що продовжували боротьбу за возз'єднання української нації. Але зібрати усі українські землі докупи стало під силу лише могутній державі, якою був тоді Радянській Союз. 
Після краху радянської імперії Україна стає вільною. Але лише 24 серпня 1991 року вона святкувала свою незалежність. 
Отже, Україна має величну історію, її минуле, овіяне славою, здобуте кров'ю і потом наших дідів. Автор цієї роботи народилася на цих безмежних просторах, і їй надзвичайно дорога ця земля. Немає в світі нічого кращого за рідний край, де поряд з тобою живуть батьки, друзі, просто люди. Це залишається на все життя.

РОЗДІЛ ІІ. Що ми можемо зробити для своєї Батьківщини?
Багато хто з дорослих не вірить у майбутнє нашої країни, вважають, що Україна відстала від цивілізованих європейських країна на цілі десятиліття, що нічого світлого попереду немає. Але молодь України так не думає!Україна!.. Це слово з глибокою шанобою і гордістю промовляють справжні сини і дочки України. Україна! Це — Київська Софія і Золоті ворота, ласкаве Чорне море і бурхливі потоки, що із срібним передзвоном мчать з гір на долини, пшеничні лани і блакитне небо, розкішні каштани і сумні верби, це краса зелених Карпат. Україна!.. Хтось згадає безстрашного Святослава, комусь хвилюватимуть душу неповторні українські пісні, хтось побачить перед собою козацькі полки, що виступають у похід, перед кимсь постане легендарна Маруся Чурай…
Автор роботи часто замислюється над питанням: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, якою мовою спілкувалися наші предки? Вивчаючи твою славну історію, можна побачити, як багато ти, Україно, зазнала лиха, яке буває тільки в страшних казках. Твою історію зіткано із світла і темряви, з радості і смутку.
Українцi мають усi пiдстави пишатися тим, що їхня Батькiвщина не раз переживала днi могутностi й слави, мала справдi легендарних героїв, мужньо долала найважчi випробування. I потiм вiдроджувалась, виростала з руїн, виховувала новi поколiння, закоханих у рiдну землю лицарiв правди i волi. Ми можемо пишатися тим, що Україна нiколи не поневолювала iншi народи, а лише захищала себе вiд ласих на чуже добро близьких i далеких сусiдiв.
На жаль, цiлими сторiччями ворогам за допомогою грубого i жорстокого, як правило, кривавого насильства, брехнi i пiдступу, розпалювання ненавистi мiж етнiчними групами українцiв удавалось панувати над Україною. Майже всi завойовники кричали нахабно, безсоромно i цинiчно, що вони несуть українцям тiльки добро i щастя. Прикро, але дехто з наших спiввiтчизникiв ставав на службу до чужинських можновладцiв i допомагав їм гнобити свiй народ. Перевертнями i яничарами, а в наш час манкуртами називають люди таких осiб, якi за грошi ладнi вiдректися навiть вiд рiдної матерi. Але були й тi, якi, навiть настромленi на польсько-шляхетськi палi та пiдвiшенi на турецьких залiзних гаках за ребра, вмирали з iменем України на устах. Їй вони вiддавали усi свої сили, здiбностi, працю i навiть життя. Кожна така людина розумiла, що тiльки тодi її Батькiвщина, Україна, зможе стати господинею на власнiй землi, коли всi її сини i дочки будуть щоденно працювати для досягнення цiєї великої, святої справедливої мети. Якби нас змалечку навчили вклонятися рiдному пороговi, рiдної мови, може, тодi не розгубили б ми зiбраної попереднiми поколiннями духовної спадщини i були б добрiшими й милосерднiшими. За цих умов кращi iсторики i письменники, незважаючи на переслiдування, писали i видавали правдивi лiтературнi та науковi твори не лише для дорослих, а й для шкiльної молодi. Хто з наших сучасникiв не знає такi iмена, як Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Дмитро Яворницький, Пантелеймон Кулiш та iншi.
Але, незважаючи на те, як важко живеться сьогоднi українському народовi, хочеться сподiватись на те, що ми виживемо, вистоїмо. Над Днiпром не вигасає дух народу, не пропаде його сила. Свiдомiсть українцiв постiйно змiнюється i здобутки нашi ростуть. Народ не перестає боротися за свої права. Українська нацiя росте i розвивається, хоч як їй важко жити, i це додає всiм надiї й вiри, що доля народу змiниться на краще.
Україно!.. Тобі і сьогодні доводиться нелегко: чорнобильська катастрофа, екологічна небезпека, війна, економічна криза, безробіття. В суспільстві процвітають злочинність, байдужість, підлість, рідкістю стає великодушність, чесність, милосердя.
Однак, не все так погано в нашому домі. Сучасна молодь України охоче вивчає історію України, знає свята, традиції, звичаї українського народу, люблять слухати пісні — красиві, влучні, ніжні. Особливо, останнім часом піднявся дух патріотизму, дуже часто можна побачити українські вишиванки і в дорослих, і в малих, що радує око. Але ж не такою ціною хотілося б бачити любов до Вітчизни! Напевне, так склалося часом, що цінуєш лиш тоді, коли втрачаєш. А це найбільше примушує замислитися…
Може, й не дуже весело зараз в Українi, але покинути її — те саме, що покинути рiдну матiр через те що вона, мовляв, хвора. Не вибирають люди матiр, не можна вибрати й Батькiвщину, як це прекрасно сказав у своєму вiршi В. Симоненко.
Коли М. Рильський у справах був змушений деякий час жити в Парижi, серце його линуло додому: «Тужу за вами, солов’ї Вкраїни!». Часом тiльки на чужинi людина починає розумiти, що для неї означає рiдний край.
Нi, не можна вiдмовлятись вiд рiдної землi, якщо ти — Людина. Тим бiльш, що вона напрочуд красива, i краси її та iсторiї не затулять жоднi економiчнi негаразди. I сьогоднi, як за часiв Тараса Шевченка:
…Тихесенько вiтер вiє,
Степи, лани мрiють,
Мiж ярами, над ставами
Верби зеленiють.
I як за часiв Лесi Українки «коло сiл стоять тополi, розмовляють з вiтром в полi».
Такий само чесний, працьовитий, волелюбний народ живе на українськiй землi, чиєї «правди сила нiким звойована ще не була» (П. Тичина). Звучить вiльно наша солов’їна мова.
Ти сьогоднi зазвучало,
Як початок, як начало,
Як озброєння всiм видне,
Слово наше рiдне. (П. Тичина).
Зазвучало слово безсмертної народної мови, якої можна навчатися:
У трави — веснянки, у гори крутої,
В потiчка веселого, що постане рiчкою,
В пагiнця зеленого, що зросте смерiчкою. (А. Малишко).
Iнакше кажучи, мови, якої можна вчитися у всього, що зветься рiдним краєм — Україною.
Не завжди легко жилося українському народу, та завжди справжнi сини свого народу любили неньку-Україну.
Кров’ю обкипiла вся наша давнина,
Кров’ю затопила долю Україна (Леся Українка)
Багато скрутних часiв зазнала вона протягом своєї героїчної i трагiчної iсторiї. Знала поневолення i вiйни, та знову i знову ставав на її захист України народ, нищив ворогiв i вiдбудовував мiста i села, бо любили справжнi українцi свою Батькiвщину попри все.
Треба бути вiдданим їй серцем i працювати, щоб розквiтла вона ще пишнiше, нiж зараз. Кожен з нас може зробити в цю справу свiй внесок.
Головне, пам’ятати «яких батькiв ми дiти» i любити Батькiвщину бiльше, нiж власний добробут. Тому автор повторює слова В. Сосюри:
Любiть Україну у снi й наяву,
Вишневу свою Україну,
Красу її, вiчно живу i нову
I мову її солов’їну.
Матір’ю ласкавою, ніжною була Україна для свох синів і дочок. Ми, діти твої, Україно, повинні любити і шанувати тебе, бути корисними своїй Батьківщині. Чим же ми можемо бути корисними тобі, Україно?
Автор вважає, що кожна людина повинна прожити своє життя з гідністю, щоб не соромно було його згадати, повинна віддавати своє душевне тепло, полум’я свого серця служінню людям.
Кожна людина повинна бути духовно сильною і морально чистою, творити добро на землі, нехай хоч маленьке. Поступись місцем хворому та старому в транспорті, припини підлість, допоможи в біді — такими вчинками ти вже принесеш користь людям. Не будь байдужим до того, що відбувається навколо.
Автор роботи робить все, щоб бути чесною, гідною людиною, поважати батьків, шанувати вчителів і людей похилого віку, допомагати друзям, добре ставитися до народів, які живуть в Україні. Щоб Україна процвітала, треба дбати про її зміцнення, любити і оберігати її природу. Можна посадити дерева та квіти, щоб природа нашого краю була багатшою, можна очистити джерельце, щоб було більше чистої води. Щоб бути корисним Україні, треба розвивати свої здібності і таланти, добре вчитися, працювати так, аби віддавати частку свого хисту улюбленій справі.
Рідна Україно! Ти дорога усім нам. Для кожного твого сина і дочки немає землі милішої від тої, на якій він народився і живе.
Ніколи ми не проміняємо тебе на іншу, тому що знаємо: минуть тяжкі часи, і Україна відродиться для новітньої слави, для щастя. Ми, діти твої, Україно, запевняємо, що віддамо тобі тепло своїх долонь і розум, і серця.
Ми віримо в твоє майбутнє, Україно. Адже всі ми – частина твого майбутнього! Ми віримо в твої і в свої сили, і зробимо все можливе для твого вічного єднання!

РОЗДІЛ ІІІ. Єднання устами Кобзаря
Єдність нації починається з мови. Єдина мова, єдине коріння – фундамент консолідації. Тарас Григорович Шевченко – оберіг української мови, тож єднання повинне починатися саме з нього. Читати, розуміти і ставати ближчими до нього, один до одного, бо саме Тарас Григорович мріяв про гуртування українців, їх підняття з колін на нові культурні та економічні щаблі.
Більш, ніж півтора століття Україна вслухається у звучання дзвінких, мов бронза, слів “Кобзаря”. Ця книга є музикою, його варто читати вголос, як читалися колись всі тексти в античності.
Геній Шевченка зробив наддніпрянську селянську говірку мовою в європейському розумінні. Мовою, створеною народом у його тисячолітній історії і готовою до викликів нового часу, готовою до формування новітньої української нації.
Насправді його книга поставила питання не про українську мову, а про українську державність. Тому Шевченкове слово, виросле “із личаків, з курної хати”, назвав “провісним” Василь Стус.
Шевченко звів у своїх текстах національні символи та моделі поведінки, виокремивши їх в окремому полі, на яке до нього претендували і російська, і польська культури. Більше того, він продемонстрував, що українська культура не обернена в минуле, що вона здатна існувати і приймати виклики сучасності. Найбільший з таких викликів – здатність до формування нації і держави. Тепер ми знаємо, що окреслені ним мова і культура змогли їх створити.
Сила мови і текстів Шевченка настільки потужна, що здатна змінити речі, світ навколо, створити цілу країну – Україну. Так Шевченко оригінально розпочав тему впливу мови на буття – тему, яка стане однією з головних у філософії ХХ століття.
Глибину Шевченка-політика, першими сприйняли не освічені земляки, а фахівці з жандармського ІІІ відділення. Генерал Дубельт правильно розкрив його головну ідею в записці Миколі І, підготовленій у справі Кирило-Мефодіївського товариства. Так розпочалося в Російській імперії українознавство в погонах. Воно і далі безпомилково оцінювало значення поетів, від Шевченка до Стуса. Виняткова жорстокість вироку, заборона “писати і малювати”, вилучення “Кобзаря” чітко вказали, кого імперія справедливо вважала своїм найнебезпечнішим ворогом.
Все життя він шукав відповідь на питання, яке вперше поставив у “Давидових псалмах”: “Хто ж пошле нам спасеніє, верне добру волю?”. Тоді ж він знайшов відповідь: “Обнімітеся, брати мої, молю вас, благаю”. І підтвердив її в кінці життєвого шляху. Дорогу до добра знайде лише єдиний народ. “Єдиномисліє подай і братолюбіє пошли” – визріла його молитва до Бога за рік до смерті.
Шевченко не лише молився про єдність, він творив і беріг її. Він знав хвилини відчаю від безвиході, слабкості друзів, глухоти людей. На Кос-Аралі він писав:
”Либонь, уже десяте літо,
Як людям дав я “Кобзаря”,
А їм неначе рот зашито”.
Але ніколи - ні в засланні, ні повернувшись - він не дозволив собі жодним словом судити тих “братчиків”, які виявили слабкість, під диктовку жандармів написали прохання про помилування на “высочайшее имя”.
Він добивався правди, а не визнання власних заслуг. І він ніколи не боявся говорити правду: “Серце болить, а розказувать треба”.
Глибина Шевченка-академіка і мислителя розкривається лише тепер, коли підводяться підсумки ХХ століття. Тепер стали зрозумілішими слова Франка про “нові, світлі шляхи”, які Шевченко відкрив світові. Так само як і те, чому вони так довго не сприймались отими “професорами і книжними вченими”. Геній виявився глибшим за багатьох діячів з університетськими дипломами. Нездатність його зрозуміти і визнати його правоту вони приховували народницьким міфом про дядька в шапці і кожусі. Насправді “Кобзар” засвідчує не просто високий академічний рівень автора, він засвідчує справжню інтелектуальну свободу, здатність не повторювати філософську моду, а бачити суть речей.
Мета Тараса Шевченка - це гармонія людини з іншою людиною і природою, “Поставлю хату і кімнату”. Ключові слова його ідеалу - “сім’я” і “братолюбіє”.
Раціоналісти вважають, що море, яке розступилося, і гори, якими рухає віра, є лише поетичними образами. Вони ніколи не зрозуміють, що це віра поета створила незалежність України. Хоча це відбулося через багато років після смерті академіка Шевченка, що прийшла до нього теж у березні. Спасибі йому за те, що він мав таку віру, дав нам її зразок.
Українці ще залишаються розпорошеними, розрізненими – культурно, економічно, політично. Ще далеко до кристалізації нації. Але до цього потрібно йти. Бо пісок вітер розвіє і нічого від нього не залишиться, а кристал – один. Він монолітний, він сильний. Він може протистояти і воді, і вогню, і всім іншим незгодам. А потім засяє сонце і кристал діамантоподібно заграє сонячним промінням. Українці варті цього. Хіба не так?

ВИСНОВКИ
У чому наша сила, брате-українець? Не шукай даремно відповіді в тлумачних словниках, енциклопедіях. Немає там відповіді, брате, немає! Ніхто не залишив нам заповіді та підказки, де шукати ту чарівну силу. Але автор запевняє: відповідь полум’ям обпалює тебе зсередини, кров’ю тече по твоїх судинах, палає у серці від самого народження! Сила – у возз’єднанні. Об’єднаємося ж , братове-Українці! 
Чи хочете ви, українці, врятувати себе? А як щодо спасіння неньки-України? Ми усі - її сини та дочки, і наш обов’язок – оберігати та плекати її, нашу мати. А є такі, які розбіглися по кутках, заховалися, чекаючи порятунку звідкись. Єдиний порятунок – об’єднання! Навіщо Лівобережна та правобережна Україна? Навіщо Західна? У нас одна на всіх Батьківщина з Богом даною назвою, мелодійною, як спів солов’я, - Україна. Об’єднаємося ж, брати, заради її порятунку! Ми прагнемо сильної держави, яка не буде відставати від інших, адже Україна не гірша за інших. Навпаки – краща! Де ви ще на планеті знайдете такі запашні білі сади навесні, таке тепле, ласкаве сонце, таку неповторно червону калину за вікном, вербу, яка ніжно лоскоче обличчя листям? Україна – неповторна. Не віддамо її нікому! Об’єднаємося заради її краси!  
Та навіть ми, живучи на рідній землі, вдихаючи її повітря, зазвичай не цінуємо й не помічаємо ту красу, що нас оточує. Жадібні, скупі та мізерні люди стали! Не таких виховувала ненька-Україна. Вона хотіла, щоб ми гідно відстоювали свої інтереси. Історія, на жаль, де-кого не навчила. Хоча й добре била по наших спинах впродовж кількох століть. Роки йшли, а ми мовчки спостерігали зі сторони за швидким перебігом подій. Ми так довго були бідними невільниками що нарешті отримали незалежність. Тож давайте збережемо нашу державу, ту красу, незалежну мрію наших предків, заради їхньої пам’яті.
Ми – українці, і ми пишаємося цим. У наших судинах тече гаряча козацька кров, наші предки боролися за незалежність, дивлячись смерті прямо у вічі. Наші прабабусі співали веснянки, сплітали барвінок у віночки, низько-низько вклонялися землі та дякували їй, що годує їх, пестить, оберігає. І свої почуття автор роботи захотіла висловити у формі чудового вірша:
Ой ти, ненька-Україна,Я тебе кохаю,В свiтi кращої країниЯ не знаю.Чорне море, степ широкий,Зеленi Карпати,I пiд небом синьоокимСтежина до хати.Ой ти, сонечко ласкаве,Свiти Українi,Бiльше щастя, бiльше славиДля дочок i синiв.Вони вчора, позавчораНа Днiпрi i в полiЧерез працю, через гореДобувались волi.Ой тому сьогоднi требаНам i нашим дiтямПiд блакитним мирним небомЗа неньку радiти.Прикрашати, пестуватиI мiста i села,Гарну пiсню заспiватиДля друзiв веселих.
ЛІТЕРАТУРА
Андрухів, І. Кость Левицький: політик, громадський діяч, правник (1859 - 1941): монографія / І. Андрухів, С. Сворак, В. Ковалик. — Надвірна: Надвірнян. друк., 2009. — 104 с.
Богуславський, О. В. Преса міжвоєнної української еміграції і боротьба за незалежність України: історичний шлях, досвід, дискусії : монографія / О.В. Богуславський. — Запоріжжя: Просвіта, 2008. — 452 c.
Бойко, М. П. Гуманістичний аспект формування національної культури України в умовах глобалізації (в контексті ідей Кирило-Мефодіївського товариства, Д.Донцова, М.Драгоманова) : монографія / М. П. Бойко ; Дніпродзерж. держ. техн. ун-т. — Дніпродзержинськ, 2008. — 260 с.
Вегеш, М. Ю. Карпатська Україна на шляху державотворення : монографія / М. М. Вегеш, М. Ю. Токар. — Ужгород: Карпати, 2009. — 448 с. — Бібліогр.: с. 410-444.
Верстюк, В. Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення : хронологічний довідник / В. Ф. Верстюк [и др.]. - 2.вид., доп., доопрац. - К. : Наукова думка, 2005. - 718 с.
Видатні постаті України : біографічний довідник / голов. ред. Г. В. Щокін ; Міжрегіональна академія управління персоналом ; Книжкова палата України. - К. : МАУП, 2004. - 872 с.
Вісник Київського національного університету ім. Т.Шевченка / ред.: М. І. Обушний. — К., 2008. — 61 с.
Грушевський, М. С. Якої ми хочемо автономії і федерації / М. С. Грушевський. — К., 1917. — 16с.
Десять років незалежності України: минуле та сучасне державотворення : наук. зб. / ред.: В. Смолій ; Ін-т історії України НАН України, Каф. історії України та зарубіж. країн Київ. нац. лінгвіст. ун-ту, Берд. ін-т підприємництва. — К., 2003. — 434 с.