Работа на тему Розвиток фізичних якостей…
Розвиток фізичних якостей на уроках
фізичної культури.
Термін "фізична якість" віддзеркалює рухові можливості людини в основі яких лежать її природні задатки.
Отже, фізичні якості це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішне виконувати певну рухову діяльність. Наприклад, для подолання великими зовнішнього опору потрібна, перш за все, відповідна м'язова сила; для подолання короткої відстані за якомога менший час потрібна прудкість; для тривалого й ефективного виконання фізичної роботи потрібна витривалість; для виконання рухів з великою амплітудою необхідна гнучкість; а для раціональної перебудови рухової діяльності відповідно до зміни умов необхідна спритність. У спеціальній літературі можна зустріти терміни "фізичні якості", "рухові якості" або "фізичні можливості". Ними позначаються окремі сторони рухових можливостей людини. Не вдаючись у деталі теоретичних дискусій з приводу того чи іншого терміну, розглядаємо їх як рівнозначні. Для подальшого розгляду фізичних якостей є потреба з'ясувати ще два терміни: "розвиток фізичних якостей" та "виховання фізичних якостей". Різні автори відстоюють той чи інший варіант, маючи на увазі одні і ті ж процеси. Певно, ми не відійдемо далеко від істини, якщо під терміном "розвиток" будемо мати на увазі зміни в показниках фізичної якості, що викликані запрограмованим природою шляхом. Термін "виховання фізичних якостей" свідчить про зміни, причиною яких є спеціальне втручання, цілеспрямована робота з прогнозом результатів. Тобто, виховання є процесом управління розвитком тієї чи іншої фізичної якості, її вдосконалення. Більшість фізичних якостей людини у процесі особистого розвитку змінюються нерівномірно. В деякі роки та чи інша якість має дуже високі темпи приросту. Ці вікові періоди можуть чергуватися з роками дуже малого приросту якості або навіть спаду її показників. Термін "сенситивний" увійшов у спеціальну літературу і тому повинен бути знайомим майбутнім фахівцям оскільки означає особливо чутливі або "сенситивні" періоди стосовно розвитку фізичних якостей. Навчання вправ та виховання фізичних якостей дві тісно взаємопов'язані складові фізичного виховання. Неможливо навчитись, не повторюючи вправ, а повторне виконання неодмінно впливає на розвиток певних фізичних якостей. І якщо ми їх розглянемо окремо, то це продиктовано бажанням глибше проаналізувати кожну із названих сторін процесу фізичного виховання. Між фізичними якостями існує тісний взаємозв'язок, який у спортивній літературі прийнято називати "переносом". Перенос може бути позитивним, якщо розвиток однієї якості позитивно впливає на прояв іншої, або негативним (якщо розвиток однієї якості негативно впливає на прояв іншої). Наприклад, на початкових етапах тренування зростання максимальної сили позитивно позначається на прояві швидкості в циклічних рухах; при розвитку гнучкості збільшується не тільки амплітуда рухів, але і сила м'язів, які піддаються розтягуванню.
Розвиток загальної витривалості (в певних межах) веде до підвищення спеціальної витривалості, що, в свою чергу, сприяє зростанню сили м'язів. Водночас у висококваліфікованих спринтерів може спостерігатись навіть зворотний зв'язок, тобто зростання сили (внаслідок тренування з обтяженнями) може негативно вплинути на швидкість бігу. Ще яскравіше зворотній зв'язок проявляється між максимальною силою і загальною витривалістю. Важливо зауважити, що найбільш тісний позитивний взаємозв'язок між фізичними якостями спостерігається в дітей до настання статевої зрілості.
При цьому чим нижчий рівень розвитку фізичних якостей, тим тіснішими позитивний взаємозв'язок між ними, і навпаки. Може також спостерігатись позитивний перенос з однієї вправи на іншу або на виробничі і побутові рухові дії. Наприклад, сила, розвинута за допомогою вправ з обтяженнями (штанга), може сприяти покращенню результатів у штовханні ядра, чи в роботі вантажника, а витривалість, розвинута в бігу, сприяє покращенню результатів в лижних гонках, і навпаки.
Нарешті позитивний перенос спостерігається з однієї групи м'язів на іншу Так, встановлено, що витривалість з тренованої ноги майже на 45". переноситься на нетреновану, а при тривалому силовому тренуванні правої і чи лівого боку тіла спостерігається збільшення сили м'язів симетричної" нетренованого боку.
Сенситивні періоди розвитку рухових здібностей.
Сенситивний період – найсприятливіший період для розвитку рухової здібності обумовлений віковими та статевими особливостями.
Розвиток силових якостей людини, як і інших якостей, носить гетерохронний характер. Сенситивні періоди приросту м'язової сили у хлопчиків та дівчаток не збігаються, що слід враховувати в практиці фізичного виховання. Незначний загальний розвиток сили м'язів спостерігається до 9-річного віку у дівчат і 10-річного віку у хлопчиків. Віковий період від 9-10 до 16-17 років характеризується найвищими темпами приросту абсолютної сили м'язів. У подальшому темпи зростання сили поступово уповільнюються, але сила продовжує зростати, і максимальних показників абсолютної сили люди досягають в середньому у 25-30 років. До 10-11-річного віку величини річного приросту абсолютної сили у дівчаток і хлопчиків майже не відрізняються. Починаючи з 12 років, м'язова сила у дівчат зростає повільніше, ніж у хлопців. При цьому достовірних розбіжностей у показниках сили м'язів ніг у дівчаток і хлопчиків одного віку немає, а сила м'язів рук і тулуба у всіх вікових періодах (після 6 років) у хлопців більша. Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. У 10-11 річному віці відносна сила досягає високих показників, які, особливо у дівчат, близькі до показників дорослих жінок. У 12-13 років вона стабілізується або навіть знижується внаслідок бурхливого розвитку тотальних розмірів і маси тіла. Повторне зростання темпів розвитку відносної сили припадає на період від 15 до 17 років.
Найвищі темпи приросту швидкісно-силових можливостей спостерігаються у дівчат від 10 до 11, а у хлопців від 10 до 11 та від 13 до 15 років.
Прогресивний природний розвиток прудкості спостерігається до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців. Надалі швидкість цілісних рухових дій у дівчат дещо погіршується, а в хлопців продовжує повільно зростати до 17-18 років і потім стабілізується. Це, звичайно, не означає, що після 15-16 років неможливо досягти суттєвого поліпшення прудкості за рахунок спеціалізованого тренування. При цьому досягнення будуть значно кращими, якщо тренування розпочати в період її активного природного розвитку. Спеціальними дослідженнями визначені оптимальні вікові періоди розвитку різних проявів прудкості. Так, від 7-8 до 11-12 років найкраще розвиваються рухові реакції та частота рухів, а в 13-14 років ці показники наближаються до величин, характерних для дорослих. Цікаво, що цей віковий період найсприятливіший щодо темпів розвитку координаційних здібностей, тому саме у цьому віці треба вдосконалювати техніку циклічних швидкісних вправ. У віці від 11-12 до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців спостерігаються високі темпи приросту швидкості цілісних рухових дій
(поодиноких і циклічних).
Загальна витривалість хлопців має високі темпи приросту від 8-9 до 10, від 11 до 12 та від 14 до 15 років. У віці від 15 до 16 років темпи розвитку загальної витривалості у хлопців різко знижуються, а в інші періоди спостерігаються середні темпи її приросту. Швидкісна витривалість хлопців має високі темпи приросту у віці від 13 до 14 та від 15 до 16 років. Середні темпи припадають на вікові періоди від 11 до 13, від 14 до 15 та від 16 до 17 років. Суттєво відрізняється від хлопців динаміка природного розвитку витривалості у дівчат. У них високі темпи приросту загальної витривалості спостерігаються лише від 10 до 13 років, потім вона протягом двох років зростає повільно, а у віці від 15 до 17 років загальна витривалість зростає в середньому темпі. Найвищі світові досягнення у видах спорту на витривалість демонструються людьми у віці від 20-22 до 30-32 років. Це свідчить про те, що найбільші абсолютні величини показників різних видів витривалості спостерігаються в осіб, які досягнули біологічної зрілості.
Гнучкість природно зростає до 14-15 років, але у різних суглобах вона має різну динаміку розвитку. При цьому у дрібних суглобах розвивається швидше, ніж у великих. Амплітуда рухів у кульшових суглобах гетерохронно зростає до 13-ти років. Найвищий темп її приросту спостерігається з 7 до 8 та з 11 до 13 років Рухливість суглобів хребта має дещо іншу динаміку. У дівчат вона зростає до 14, а у хлопців до 15 років. Надалі вона стабілізується, а у 16-17-річному віці починає прогресивно погіршуватись. Високі темпи її природного приросту у дівчат спостерігаються від 7 до 8, від 10 до 11 та з 12 до 14 років, а в хлопців від 7 до 11 та від 14 до 15 років. Якщо не застосовувати вправи з розвитку, то уже в юнацькому віці амплітуда рухів практично в усіх суглобах починає поступово зменшуватись. Враховуючи сенситивні періоди розвитку рухових якостей, цілеспрямовано розвивати гнучкість доцільно від 7-8 до 14-15 років.
Спритність як комплексна якість розвивається у дошкільному, молодшому шкільному та підлітковому віці. Якщо згаяти цей час, то учні можуть втратити здатність до удосконалення цієї якості. У ці періоди легко формуються рухові вміння і навички, прогресує сама здатність набувати щораз нові і нові вміння та перебудовувати їх.
Рухливі ігри в заняттях спортивними іграми
Спортивні ігри звичайно не пов'язані з великими м’язовими зусиллями. Виключення складає хокей в якому напруга м'язів має велике значення при проведенні силових прийомів. Визначальна роль у всіх спортивних іграх приналежить швидкості м'язового скорочення. Спортивні ігри відрізняються саме тим, що вимагають дуже тонкого регулювання швидкості рухів, від якої залежить дальність польоту м'яча (у великому числі випадків м'яч повинен посилатися на певну відстань в відповідністю з виниклою ігровою ситуацією).
Особливе значення у всіх спортивних іграх має просторова точність рухів, від якої залежить влучність передачі м'яча. В просторовому орієнтуванні беруть участь багато рецепторів, але головну роль грають тут зорові і рухові. Важлива в спортивних іграх також швидкість рухової реакції і здатність управляти нею. Головною особливістю управління рухами в спортивних іграх є необхідність термінового рішення виникаючих в різноманітних ігрових ситуаціях рухових задач. Ступінь складності їх рішення визначається різними обставинами (велике число змінних чинників, терміновість рішення задач). Може здатися, відзначає І. М. Коротков (1971), що роль ігрового методу в спортивних іграх виражена значно слабше, ніж в інших видах спорту, оскільки самі спортивні ігри насичені емоціями і виховують колективні початки. Думка ця помилкова. Сучасна спортивна гра багатопланова діяльність де разом з високою технікою поводження з м'ячем вимагається прояв ряду різних якостей.
Історично більшість спортивних ігор розвивалось з певних рухомих ігор (В. Р. Яковлєв 1974; А. В. Галицький, Л. З. Палітурників, 1971; Д. З. Крадман, 1974) в результаті внесення до них специфічних обмежень і правил, властивих спорту. Діалектичний взаємозв'язок обох видів ігрової діяльності зумовив, не дивлячись на існуючі функціональні відмінності між ними, істотну спільність їх змісту. Внаслідок цього рухомі ігри як елемент ігрового методу пронизують всю тренувальну практику спортсменів, що спеціалізуються в спортивних іграх. Можна, не боячись перебільшення, сказати що рухомі ігри тут займають більш важливе місце ніж в будь-якій іншій групі видів спорту хоча б тому, що ніяким іншим додатковим засобом не можна так повно змоделювати характерне для спортивної гри динамічну зміну зовнішніх ситуацій на фоні постійно змінного емоційного стану, тих що займаються. Загальновідомо, що це є необхідною умовою реалізації одного з найважливіших принципів управління спортивною підготовкою принципу відповідності (В. М. Дячків, 1972).
Разом з рішенням інших задач в процесі застосування рухомих ігор перспективним, на наш погляд представляється використовування в педагогічному контролі ігор-тестів, в яких багато разів відтворюється ключова ситуація тієї або іншої спортивної гри. Це дозволяє інтегральний оцінювати майстерність окремих гравців, що вельми важливе для оптимізації процесу керівництво командою в змаганнях і тренуваннях. Вищесказаним ми хочемо підкреслити можливість широкого вживання різноманітних рухомих ігор для рішення задач, поставлених перед тренувальним уроком. Розглядаючи питання про характер і об'єм ігрового матеріалу, вживаного в різних періодах тренувального циклу, слід зазначити, що значна роль відведена рухомим іграм в підготовчому періоді. В періоді змагання слід використовувати рухомі ігри як засіб «відключення» спортсменів від стереотипних дій. Роль рухомих ігор в перехідному періоді загальновідома.
Методи, переважно спрямовані на розвиток рухових здібностей.
Найважливішими показниками, що визначають структуру практичних методів тренування, є те, чи має вправа в процесі одноразового використання даного методу безперервний характер, чи виконується з інтервалами для відпочинку, і в якому режимі рівномірному (стандартному) чи перемінному (варіюючому). У процесі спортивного тренування вправа застосовується в рамках двох основних методів безперервного і інтервального.
Безперервний метод характеризується одноразовим безперервним виконанням тренувальної роботи. Інтервальний метод передбачає виконання вправ з регламентованими паузами відпочинку. При використанні обох методів вправи можна виконувати в рівномірному та перемінному режимах. Залежно від добору вправ і особливостей їх використання тренування може дати узагальнений (інтегральний) і вибірковий (переважний) характер. При узагальненому впливі відбувається паралельне (комплексне) удосконалення різних якостей, що обумовлюють рівень підготовленості спортсмена, а при вибірковому – переважний розвиток окремих якостей. За умови рівномірного режиму використання кожного із методів інтенсивність роботи є постійною перемінного варіюючого. Інтенсивність роботи може зростати з кожною наступною вправою (прогресуючий варіант) або неодноразові змінюватися (варіюючий варіант).
Безперервний метод тренування що застосовується в умовах рівномірної роботи, використовується в основному для підвищення аеробних можливостей, розвитку спеціальної витривалості до роботи середньої та великої тривалості. Можливості безперервного методу тренування в умовах перемінної роботи різноманітніші. Залежно від тривалості окремих частин вправи, особливостей їх поєднання, інтенсивності роботи при їх виконанні можна досягти переважного впливу на організм спортсмена в напрямку підвищення швидкісних можливостей, розвитку різних видів витривалості, удосконалення окремих здібностей, що визначають рівень спортивних досягнень у різних видах спорту.
У випадку застосування варіюючого варіанту можуть чергуватися частини вправи, що виконуються з різною інтенсивністю або з різною інтенсивністю і перемінною тривалістю. Прогресуючий варіант, пов’язаний з підвищенням інтенсивності роботи з кожною наступною вправою а низхідний – з її зниженням.
Інтервальний метод тренування, що передбачає рівномірне виконання роботи, широко використовується в навчально-тренувальному процесі. Виконання серії вправ однакової тривалості з постійною інтенсивністю і чітко регламентованими паузами є типовим для даного методу. Виконання вправ з використанням інтервального методу може мати або безперервний, або серійний характер.
Коловий метод (колова форма тренування) може включати всі згадані методи. Для цього розміщають "станції" – місця для виконання певних вправ, які відомі учня і впливають на розвиток рухових здібностей. Коловий метод використовується в самих різноманітних модифікаціях, суть яких полягає в наближенні характеру роботи до специфіки відповідної (конкретної) спортивної гри. Можна застосовувати його традиційну форму, а також колове тренування характеру поєднання, що дозволяє одночасно вдосконалювати різні якості і навички, техніку і тактику. Колова форма організується навіть з включенням на кожній "станції" одних лише ігор й ігрових вправ. Використання колового тренування економить навчальний час, оптимізує навчально-тренувальний процес, сприяє комплексному розвитку рухових здібностей у поєднанні з спеціальними руховими навичками. Проте найкращого успіху можна досягти тоді, коли застосовувати різні методи в тісному зв'язку, комплексно. Практичне використати методів вимагає врахування мети навчально-тренувального занятті», етапу навчання, фази засвоєння навчального матеріалу, підготовленості, віку та статі тих, хто займається.
У якості самостійних практичних методів також виділяють ігровий і змагальний.
Ігровий метод передбачає виконання рухових дій в умовах гри, у межах характерних для неї правил, арсеналу техніко-тактичних прийомів і ситуацій. Використання ігрового методу забезпечує високу емоційність занять і зв'язане з вирішенням завдань у ситуаціях, що постійно змінюються і вимагають високого рівня прояву силових і швидкісних якостей, витривалості, гнучкості, координації, технічних, тактичних і психічних можливостей. Ці особливості ігрової діяльності вимагають від спортсменів ініціативи, сміливості, вміння керувати своїми емоціями, прояву високих координаційних здібностей, швидкості реагування і мислення, застосування оригінальних і несподіваних для суперників технічних і тактичних рішень. Все це обумовлює ефективність ігрового методу при вирішенні завдань, що стосуються різних сторін підготовки спортсмена. Однак ефективність ігрового методу не обмежується вирішенням завдань, зв'язаних із підвищенням рівня підготовленості спортсменів. Не менш важлива його роль і як засобу активного відпочинку, переключення тих, хто займається, на інший вид рухової активності з метою прискорення і підвищення ефективності адаптаційних і відновних процесів, підтримання досягнутого рівня підготовленості.
Змагальний метод обумовлює спеціально організовану змагальну діяльність, яка в даному випадку виступає в якості оптимального способу підвищення ефективності тренувального процесу. Застосування цього методу пов'язане із виключно високими вимогами до фізичних, техніко-тактичних і психологічних можливостей спортсмена, викликає глибокі зрушення в діяльності найважливіших систем організму і тим самим стимулює адаптаційні процеси, забезпечує розвиток здатності до реалізації У спортивній діяльності можливостей функціональних систем, що визначають рівень фізичної підготовленості. При використанні змагального методу слід широко варіювати умови проведення змагань з тим, щоб максимально наблизити їх до тих вимог, які найбільше сприяють вирішенню поставлених завдань. Змагання можуть проводитись в ускладнених або полегшених умовах порівняно з тими, що характерні для офіційних змагань.
Як приклад ускладнених умов змагань можна назвати такі:
змагання зі спортивних ігор на менших полях і майданчиках, при більшій кількості гравців у команді суперників;
змагання з "незручними" суперниками, які застосовують незвичайні техніко-тактичні схеми ведення спортивної боротьби;
проведення змагань за поганих погодних умов (дощ, сильний вітер, спека тощо).
Полегшенні умови змагань можуть забезпечуватися:
зниженням висоти сітки (у волейболі), зменшенням маси м'ячів (у баскетболі, гандболі, футболі);
застосуванням гандикапу, при якому слабшій команді надається визначена перевага (наприклад, у закинутих м'ячах у гандболі).
Змагальна діяльність має свої характерні особливості, зумовлені її специфікою та середовищем, в якому вона протікає. У змагальній діяльності спортсмен ніби піднімається над способами виконання дій, підпорядковуючи свою діяльність меті. Особливо яскраво це простежується в спортивних іграх, коли кваліфікований гравець підкоряє свою діяльність тактичному завданню (А.В.Родіонов, 1987). Дією тоді стає тактична дія (наприклад, передача м'яча з флангу на фланг у гандболі або вільному від опіки суперника партнеру). І передача як дія і спосіб виконання цієї передачі підпадають під категорію "операція". В цьому випадку технічними діями гравець обслуговує дії більш високого порядку розумового, оскільки ці технічні дії виступають умовами виконання розумових дій. Тому вони переходять у розряд операцій. Для спортсменів-ігровиків низької кваліфікації виконання технічної дії завдання самостійне. В цьому випадку, наприклад, обігравання футболістом захисника може бути дією, а операціями стають способи реалізації обігравання та його складові елементи.
Засоби розвитку фізичних якостей
Основним засобом розвитку фізичних якостей є фізичні вправи.
В сучасній теорії фізичного виховання користуються найбільш науково обґрунтованою і ефективною для практичного застосування класифікацію фізичних вправ, що використовуються для розвитку фізичних якостей.
1. Силові вправи – виконання рухових дій з подоланням підвищеного (відносно до звичних умов) опору. Наприклад, підтягування в висі чи присідання з обвантаженням.
2. Швидкісно-силові вправи – виконання рухових дій, які вимагають прояву великих зусиль за якомога короткий час. Наприклад, стрибки, метання.
3. Фізичні вправи, що вимагають прояву швидкості – короткочасне виконання відносно-простих за координацією вправ з субмаксимальною або максимальною швидкістю. Наприклад, ходьба, біг, плавання.
4. Фізичні вправи, що вимагають прояву витривалості – тривале виконання рухових дій без перерви для відпочинку, або їх повторне виконання до втоми. Наприклад, циклічні (біг, плавання, ходьба), ациклічні (присідання, віджимання).
5. Фізичні вправи які вимагають прояву спеціальної витривалості – швидкісна витривалість, силова витривалість, координаційна витривалість.
6. Фізичні вправи, що вимагають прояву гнучкості – виконання рухів в різних суглобах з якомога більшою амплітудою. Наприклад, нахил вперед.
7. Фізичні вправи, що вимагають прояву спритності – виконання різних складнокоординаційних вправ, із незвичних вихідних положень, виконання відносно простих за координацією рухів у відповідності до зміни умов навколишнього середовища і ліміту часу. Наприклад, перекат, перекид, човниковий біг.
8. Фізичні вправи, що вимагають прояву збереження рівноваги – виконання різноманітних вправ на обмеженій площині опори, на підвищені (відносно підлоги) опорі, на рухомій опорі. Наприклад ходьба по гімнастичній лаві, колоді.
9. Фізичні вправи, що вимагають комплексного прояву різних фізичних якостей. Наприклад, гра в баскетбол сприяє розвитку швидкості, швидкісно-силовим якостям, спритності.
У процесі розвитку фізичних якостей особливу увагу потрібно звернути на потужність енергообміну. Тому фізичні вправи можна розділити на вправи максимальної, субмаксимальної, великої і помірної потужності (В.С.Фарфель, 1949).
1. Фізичні вправи максимальної потужності – це рухи, що виконуються з максимальною інтенсивністю і тривалістю до 20-22 секунд. Наприклад, спринтерські дистанції.
2. Фізичні вправи субмаксимальної потужності – це рухи, які виконуються на протязі від 22-25 с до 3-4 хвилин з біляграничною для відповідної тривалості інтенсивністю. Наприклад, біг на 400, 800, 1500 м.
3. Фізичні вправи великої потужності – це рухи, які виконуються з середньою інтенсивністю на протязі від 4-5 до 30 хвилин. Наприклад біг на дистанції 2000 метрів.
4. Фізичні вправи помірної інтенсивності – це вправи тривалістю понад 30 хвилин.
Методи розвитку фізичних якостей
Для раціонального керування процесом розвитку фізичних якостей потрібно визначити не тільки те, що робити (засоби), а і те як виконувати відповідне навчальне завдання (методи).
Методи строго регламентованої вправи
Характерною ознакою цієї групи методів вправи є чітка регламентація їх структури і змісту.
Методи строгої регламентації вправи можна розділити на три групи.
Методи безперервної вправи – характерною особливістю є тривале виконання одного тренувального завдання без інтервалів відпочину. В якості засобу можуть використовуватись як циклічні (біг, ходьба, плавання), так і ациклічні вправи (виконання комплексу вправ ритмічної гімнастики). Інтенсивність навантаження знаходиться в досить широких межах – 25-30 до 70-75% від індивідуального максимуму.
1. Метод безперервної стандартизованої вправи – характеризується незмінністю величини тренувального впливу (швидкість пересування, ритм, темп, амплітуда рухів) від початку до кінця вправи. Цей метод використовується переважно для розвитку загальної витривалості. Він також сприяє розвитку вольових якостей. Тренувальний ефект полягає у підвищенні продуктивності роботи серцево-судинної і дихальної систем. Основним недоліком застосування цього методу є низький емоційний фон при виконані завдання.
2. Метод безперервної варіативної вправи характеризується багаторазовою зміною швидкості пересування або величиною зусиль, ритму, темпу чи амплітуди рухів. За допомогою методу розвивають загальну і спеціальну витривалість. Прикладом може бути біг по пересічній місцевості. Використання даного методу на місцевості де постійно змінюється рельєф, краєвид тощо, приносить хороший психологічний ефект і допомагає подолати одноманітність циклічної роботи. Може використовуватись у молодшій школі під час проведення уроків в природних умовах.
3. Метод безперервної прогресуючої вправи характеризується поступовим (від початку до кінця конкретного тренувального завдання) збільшення швидкості або величини зусиль, темпу або амплітуди рухів, або кількох компонентів одночасно. Спрямований переважно на розвиток спеціальної витривалості.
4. Метод безперервної реґресуючої вправи характеризується найвищою інтенсивністю на початку вправи і поступовим її зниженням до кінця вправи. Тренувальним ефект забезпечується тим, що на початку виконання вправи внаслідок її інтенсивного виконання накопичується втома, яку потрібно долати аж до кінця виконання вправи. Сприяє розвитку загальної і спеціальної витривалості.
Методи інтервальної вправи характеризуються наявністю робочих фаз і інтервалів відпочинку між ними в процесі виконання певного тренувального завдання. В залежності від режиму навантаження, у процесі виконання одноразового тренувального завдання, інтервальний метод вправи може мати чотири різновиди.
1. Метод інтервальної стандартизованої вправи характеризується незмінністю усіх його компонентів від початку до кінця виконання конкретного тренувального завдання. Може застосовуватись для розвитку всіх фізичних якостей.
2. Метод інтервальної варіативної вправи характеризується хвилеподібною зміною величини тренувального впливу у процесі виконання відповідного тренувального завдання. При цьому варіативність тренувального впливу може досягатись, як ритмічною зміною тривалості (обсягу) або інтенсивності робочих фаз, так і зміною тривалості інтервалів відпочинку. Використовується практично для розвитку всіх фізичних якостей.
3. Метод інтервальної прогресуючої вправи характеризується прогресивним збільшенням сили тренувального впливу від початку до кінця виконання тренувального завдання. Його можна досягти за рахунок зростання інтенсивності або тривалості робочих фаз при стандартизованих інтервалах відпочинку. Використовується для покращення спеціальної витривалості.
4. Метод інтервальної регресуючої вправи характеризується високою інтенсивністю на початку виконання тренувального завдання і поступовим його зниження до кінця виконання вправи. Зниження величини тренувального впливу можна також забезпечити зменшенням тривалості (кількості повторів) робочих фаз, або збільшенням тривалості відпочинку при стандартних показниках інших компонентів навантаження.
Методи комбінованої вправи характеризуються поєднанням в одному занятті безперервності, інтервальності та різних режимів навантаження. Можливі наступні варіанти використання методів комбінованої вправи.
1. Метод безперервно-інтервальної стандартизованої вправи.
2. Метод інтервально стандартно-прогресуючої вправи.
3. Метод повторно-інтервальної стандартизованої вправи
4. Метод колової вправи характерною особливістю якого є почергове виконання комплексу із 6-10 вправ, тренувальний вплив яких спрямований на розвиток конкретної рухової якості чи певних функціональних систем організму. Рівень тренувального навантаження визначається окремо для кожного учня чи групи учнів які мають однаковий рівень підготовленості.
Метод ігрової вправи характерною ознакою якого є сюжетна організація рухової діяльності. Загальне навантаження в тренувальних завданнях, що виконується методом ігрової вправи, регулюється тривалістю, змінами у правилах, розміром майданчика, величиною додаткових обтяжень. Але точно спланувати індивідуальне навантаження та об'єктивно його врахувати при застосуванні методу ігрової вправи, практично неможливо.
Метод змагальної вправи характеризується співставленням рухових можливостей в умовах упорядкованої боротьби за першість чи якомога вищий результат.
Виконання тренувальних завдань методом змагальної вправи пов'язане з дуже високими вимогами до фізичних і психічних можливостей дитини, викликає глибокі зміни в діяльності функціональних систем організму. Це у найбільшій мірі стимулює адаптаційні процеси, забезпечує розвиток здатності до реалізації у змаганнях потенційних можливостей людини.
Методика розвитку фізичної якості повинна передбачати по можливості точні вказівки, щодо виконання у певній послідовності системи основних операцій, які сприяють позитивному вирішенню поставленої задачі.
Принципова схема побудови алгоритму методики розвитку фізичних якостей повинна включати ряд операцій. (М.М.Линець, 1997)
1. Постановка педагогічної задачі (визначається яку саме якість і до якого рівня потрібно її розвивати).
2. Добір найбільш ефективних для вирішення поставленої задачі засобів.
3. Добір адекватних методів.
4. Визначення місця вправи у окремому занятті і в системі занять.
5. Визначені тривалості періоду розвитку якості та необхідної кількості тренувальних занять.
6. Визначення загальної величини тренувальних навантажень та динаміки у відповідності з закономірностями адаптації до тренувальних впливів.
Особливості методики розвитку фізичних якостей у дітей молодшого шкільного віку
Розвиток сили
Сила – це здатність м'язів виконувати певну роботу (здатність долати зовнішній опір чи протидіяти йому за допомогою м'язових зусиль). Вона характеризується ступенем напруження м'язів. Чим більша кількість м'язових волокон скорочується під впливом нервових імпульсів тим більшу силу розвиває м'яз.
У залежності від рухової задачі і характеру роботи опорно-рухового апарату, сила, яку повинні проявляти м'язи, набуває специфічних особливостей. Основними якісно специфічними проявами сили є абсолютна і відносна сила, швидкісна сила та вибухова сила.
Абсолютна сила людини – це її здатність долати якнайбільший опір або протидіяти йому у довільному м'язовому напружені. Тобто йдеться про максимальний прояв силових можливостей.
Відносна сила – це кількість абсолютної сили людини, що припадає на один кілограм маси її тіла. Використовується для порівняння сили людей, що мають різну масу тіла.
Швидкісна сила людини – це її здатність з якомога більшою швидкістю долати помірний опір.
Вибухова сила людини – це її здатність проявити якнайбільше зусилля за якомога коротший час.
В залежності від режиму роботи м'язів розрізняють:
Статичну силу – проявляється тоді коли м'язи напружуються, а переміщення тіла, його ланок чи предметів, з якими взаємодіє людина відсутнє.
Динамічну силу – проявляється тоді коли подолання опору супроводжується переміщенням тіла, чи окремих його ланок у просторі.
Засоби розвитку сили
В якості основних засобів розвитку сили використовують фізичні вправи при доборі яких потрібно врахувати їх переважний вплив на розвиток певної силової якості, можливість забезпечення локального, регіонального чи загального впливу на опорно-м'язовий апарат та можливість точного дозування величини навантаження. Ці вправи можна поділити на:
1. Вправи з обтяженням масою власного тіла (підтягування віджимання, стрибки, присідання і ін.). найбільш ефективні для розвитку максимальної, вибухової і швидкісної сили.
2. Вправи з обтяженням масою предметів (штанга, гирі, гантелі, набивні м'ячі і ін.). Найбільш ефективні для розвитку спеціальних силових можливостей (стрибки і метання).
3. Вправи з обтяженням опором (опір еластичних предметів, партнера, навколишнього середовища, самоопір і ін.).
4. Вправи у подоланні опору еластичних предметів (гуми, пружини і ін.). Найбільш ефективні для розвитку м'язової маси, а також максимальної сили. зовсім непридатні для виховання вибухової сили
5. Вправи з подоланням опору партнера чи навколишнього середовища (біг вгору, протидія партнера).
6. Вправи у самоопорі. Сприяють зростанню м'язової маси та вдосконаленню втрішньом'язової координації.
7. Вправи з комбінованими обтяженнями (підтягування, стрибки з обтяженням і ін.). Сприяють покращенню спеціальної силової підготовки.
8. Вправи на тренажерах (технічні пристрої за допомогою яких можна вирішувати певні педагогічні задачі).
9. Ізометричні вправи (напруження м'язів яке не супроводжується зовнішнім рухом. Позитивно впливають на розвиток внутрішньом'язової координації та максимальної і вибухової сили.
10. Ігрові вправи найбільш ефективні при вихованні сили у дітей молодшого шкільного віку за рахунок зміни режимів напруження різних м'язових груп. До ігор які використовуються для розвитку сили відносяться:
а) ігри, які вимагають утримання зовнішніх об'єктів (естафети з набивними м'ячами);
б) ігри з подоланням зовнішнього опору (перетягування канату);
в) ігри з чергуванням режимів напруження різних м'язових груп (естафети з перенес
·енням вантажу різної ваги).
Вікові особливості розвитку силових можливостей
Загальний розвиток сили м'язів до 9-10 річного віку у дівчат і 10-11 річного віку у хлопців незначний. найбільш високі темпи приросту абсолютної сили, за показниками дев'яти основних груп скелетних м'язів припадає у молодшому шкільному віці на період від 10 до 11 років (Ф.Г.Казарян, 1975). До цього віку величини річного приросту абсолютної сили у дівчат і хлопців майже не відрізняються. Достовірних розбіжностей у показниках сили м'язів ніг дівчаток і хлопчиків одного віку немає. Але сила м'язів рук і тулуба в усіх вікових періодах (після 6 років) у хлопців більша ніж у дівчат.
Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. У 10-11 річному віці відносна сила досягає високих показників, які особливо у дівчат, близькі до показників дорослих жінок.
Швидкісно-силові якості мають найбільш високі темпи приросту як у дівчат, так і у хлопців від 10 до 11 років (А.А.Гужаловський, 1978; Л.В.Волков, 1981). Разом з тим темпи розвитку окремих м'язових груп нерівномірні і не завжди співпадають. Так спочатку інтенсивно розвиваються м'язи розгиначі тулубу, потім розгиначі стегна і стопи, дальше згиначі плеча, тулубу і згиначі та розгиначі передпліччя і гомілки.
Особливості методики розвитку сили
Методика розвитку максимальної сили шляхом збільшення м'язової маси. Використовується вправи з обтяженням масою предметів, з подоланням опору еластичних предметів та вправ на спеціальних тренажерах, які виконуються інтервальним та комбінованим методами вправи. Оптимальна кількість повторів в одному підході – від 6-8 до 10-12 разів (20-35 с). Кількість підходів при розвитку окремої м'язової групи для учнів молодших класів становить, як правило 2-3 підходи. Спочатку виконують вправи не більш масивні м'язові групи, а потім на дрібні. Відпочинок між підходами активний (ходьба, вправи на відновлення дихання і розслаблення). Заняття проводять двома шляхами – почерговий (на кожне заняття окрема група м'язів), концентрований (4-6 занять на одну м'язову групу).
Методика розвитку швидкісної сили. Використовують вправи з обтяженням масою предметів та масою власного тіла, з комбінованим обтяженням, в подоланні опору навколишнього середовища та вправи на спеціальних тренажерах. Завдання виконуються методами інтервальної змагальної, ігрової та комбінованої вправи.
Методика розвитку вибухової сили. Застосовуються вправи з обтяженням масою предметів (набивний м'яч, мішечки з піском), вправи балістиного характеру (метання, стрибки). Переважно вправи виконуються інтервальним методом вправи. При використанні стрибків і метань використовують змагальний і ігровий метод.
Розвиток гнучкості
Гнучкість тіла – це здатність людини виконувати рухи в суглобах з якомога більшою амплітудою
Важливо з дитинства зберегти природну гнучкість, тим більше, що у молодшому шкільному віці еластичність суглобно-зв'язкового апарату й здатність м'язів до розтягування краща, ніж у підлітків та юнаків. Гнучкість розвивається паралельно з силою і вмінням довільно розслаблювати м'язи. В багатьох граничних рухах одні м'язи повинні активно скоротитись , а інші – розтягуватись. Добре розтягнути м'яз можна, коли напруження м'язових волокон найменше.
Гнучкість буває загальна і спеціальна, активна і пасивна, динамічна і статична.
Активна гнучкість – максимально можлива амплітуда рухів, яку може проявити людина у певному суглобі без сторонньої допомоги, використовуючи лише силу власних м'язів, що здійснюють рухи у цьому суглобі.
Пасивна гнучкість – максимально можлива амплітуда рухів у певному суглобі, яку людина здатна продемонструвати за допомогою зовнішніх сил (відносно цього суглобу), що створюються партнером, приладом, обтяженням, дією інших ланок власного тіла тощо.
Різниця між пасивною і активною гнучкістю називається резерв гнучкості.
Засоби розвитку гнучкості
Для розвитку гнучкості використовують такі вправи, що вимагають більшої амплітуди рухів у суглобах і ніж у повсякденному житті. Всі вправи, які використовуються для розвитку гнучкості можна поділити на три групи:
1. Силові вправи.
2. Вправи на розслаблення м'язів.
3. Вправи на розтягування
Кожна із зазначених груп в свою чергу поділяється на підгрупи.
Активні вправи – виконуються внаслідок довільного напруження та скорочення м'язів-синергістів і адекватного розслаблення та розтягування м'язів-антагоністів та інших м'язових тканин. Ці вправи можуть виконуватись, як з обтяженням так і без обтяження. За характером активні рухи поділяються на: повільні рухи (нахили голови і тулубу вперед, назад, вліво, вправо, повороти, колові рухи, відведення і ін.); махові рухи; пружні рухи.
Махові рухи – це рухи кінцівками, що розпочинаються за рахунок напруження м'язів і продовжуються за інерцією. Вони виконуються по типу маятника, або типу колових рухів з амплітудою, що поступово зростає.
Пасивні вправи – суть їх полягає у тому, що переміщення ланок тіла одна відносно іншої відбувається за рахунок долаючої роботи м'язів відповідного суглоба, а під впливом зовнішніх сил.
Комбіновані вправи – поєднання в одній вправі активної і пасивної фаз, динамічного та статичного режимів роботи.
Вікові особливості розвитку гнучкості
Раціональне планування роботи, що спрямована на розвиток гнучкості, вимагає врахування вікових змін формування рухливості в суглобах. В цілому гнучкість інтенсивно покращується під впливом занять в дітей з 6 до 8 років і від 9 до 10-11 років. У дівчат показники гнучкості на 20-30% вищі чим у хлопців. Але у різних суглобах вона має різну динаміку розвитку. Так рухливість у дрібних суглобах розвивається скоріше ніж у масивніших.
Особливості методики розвитку гнучкості
Процес розвитку гнучкості поділяють на два етапи: перший – етап збільшення амплітуди рухів у суглобах до оптимальної величини; другий – етап збереження рухливості у суглобах на досягнутому рівні.
У руховій діяльності проявляється переважно активна гнучкість. Але функціональною передумовою її розвитку є пасивна гнучкість. При цьому слід врахувати, що активна гнучкість розвивається у 1,5-2,0 рази повільніше ніж пасивна.
Для її розвитку доцільно застосовувати: повторні пружні рухи, виконувані "до відмови” (нахили, присідання, випади, відведення ніг та інші); повільні рухи з максимальною амплітудою; утримування певної пози (тулуба, ніг) у кінцевому розтягненому положенні. Застосування самозахватів, активної допомоги партнерів, додаткові опори об прилад та різних обтяжень (набивних м'ячів, гантелей, ваги партнера) значно збільшують ефективність вправ на гнучкість.
Вправи на розвиток гнучкості виконуються інтервальним або комбінованим методами. Оптимальна тривалість виконання окремої вправи може коливатись від 15-20 с до кількох хвилин (оптимальна тривалість статичних вправ становить 6-12 с (В.Н.Платонов, 1984)). Індивідуальним критерієм визначення тривалості виконання вправи є зменшення амплітуди при повторних рухах внаслідок втоми.
При виконанні вправ на гнучкість амплітуду збільшують поступово. При цьому в кожному наступному повторі намагаються досягнути більшої амплітуди або принаймні зберегти її. Темп виконання повинен бути повільний, особливо в перших серіях. Тривалість відпочинку між серіями вправ коливається в діапазоні від 10-20 с до кількох хвилин і залежить від характеру вправ, їх тривалості та рівня підготовленості. Короткочасні інтервали відпочинку (10-20 с) потрібно проводити пасивно, більш тривалі заповнюються ходьбою та вправам на розслаблення.
Важливе значення має послідовність виконання вправ. Більш доцільно починати заняття з розвитку рухливості у суглобах, що оточені масивним м'язами (суглоби хребта, кульшові та плечові суглоби), а потім переходити до розвитку рухливості в інших суглобах. При цьому спочатку виконують всі заплановані вправи для розвитку рухливості в одному суглобі, а лише потім переходять до інших.
Розвиток швидкості
Швидкісні можливістю людини є комплексною якістю і складається з наступних проявів:
1. Швидкість рухових реакцій – процес, що розпочинається зі сприйняття інформації, яка спонукає до дії (заздалегідь обумовлений сигнал, або ситуація, що має сигнальне значення), і закінчується з початком руху відповіді.
2. Проста рухова реакція – це здатність якомога скоріше відповідати заздалегідь обумовленою руховою дією на стандартний заздалегідь обумовлений сигнал.
3. Реакція на рухомий об'єкт – це здатність якомога швидше і точніше реагувати на нестандартні переміщення певного об'єкта (об'єктів) в умовах дефіциту часу та простору.
4. Реакція вибору – це здатність людини якомога швидше здійснювати добір адекватної відповіді на різноманітні подразники в умовах дефіциту часу та простору.
5. Швидкість поодиноких рухів – прості необтяжені рухи, що вимагають максимального прояву швидкості (удар у боксі, укол у фехтуванні).
6. Частота (темп) необтяжених рухів – упорядковане чергування напруження та розслаблення одних груп м'язів (синергістів) з одночасним розслабленням та напруженням інших (антогоністів).
Вікові особливості розвитку швидкісних можливостей у дітей молодшого шкільного віку.
Швидкість у всіх її проявах прогресує на протязі життя, значно менше і раніше підлягає віковим інволюційним змінам, ніж інші фізичні якості навіть за умови її спеціального розвитку.
Прогресивний розвиток швидкості спостерігається до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців (В.П.Філін, 1974).
Віковий період від 7-8 до 11-12 років найбільш сприятливий для розвитку швидкості рухових реакцій та частоти рухів. Цей період також відрізняється найвищим в онтогенезі темпами розвитку координаційних можливостей. Тому саме у цьому віці необхідно акцентувати увагу на вдосконаленні міжм'язової координації у швидкісних рухах (А.В.Коробков, 1983).
Особливості методики розвитку швидкості
Покращення швидкості простої реакції можна досягнути шляхом багатократного реагування на різноманітні сигнали (свисток, сплеск, голос). При повторному реагуванні потрібно постійно змінювати завдання і умови їх виконання, добиватись непередбачуваності сигналу.
Покращення складної реакції проводиться за рахунок підвищення швидкості руху об'єкту, раптовій його появі, зменшенню величини і дистанції руху.
Реакція вибору покращується шляхом використання ігор в яких створюються сприятливі умови для реагування на умови діяльності, що змінюються в залежності від поведінки партнерів чи суперника.
Швидкість руху залежить не лише від розвитку швидкісних можливостей, а і від інших факторів, таких як сила, гнучкість, витривалість, техніка і ін.
В зв'язку з цим в методиці виховання швидкості розрізняють два напрямки: цілісне удосконалення швидкості і аналітичне удосконалення тих факторів від яких вона залежить.
Цілісне удосконалення проходить завдяки використанню повторного виконання вправ на швидкість інтервальним методом. Тривалість вправи визначається можливістю підтримувати максимальну швидкість, але не повинна перевищувати 20 с. На одному уроці учень може виконати 8-10 повторень, при цьому найбільша швидкість досягається під час першого і шостого повтору. Навантаження планується з розрахунку 1:10 чи 1:15 (тобто 6 с навантаження – 1 хвилина відпочинку. Інтервали відпочинку 95% від часу необхідного для відновлення після виконання вправи. Характер відпочинку активний.
Як тільки швидкість виконання вправи починає падати потрібно перестати виконувати вправу. На фоні втоми швидкість не виховується.
Добрий результат у вихованні швидкості дають виконання вправ змагальним методом.
Розвиток витривалості
Витривалість – це здатність до тривалого виконання вправ без зниження їхньої якості. Розрізняють:
Загальну витривалість – здатність якомога довше виконувати м'язову роботу помірної інтенсивності, яка вимагає функціонування переважної більшості скелетних м'язів.
Швидкісну витривалість – здатність якомога довше виконувати м'язову роботу з біляграничною та граничною для себе інтенсивністю.
Силову витривалість – здатність якомога продуктивніше, для конкретних умов рухової діяльності, долати помірний зовнішній опір.
Засоби розвитку витривалості
До засобів розвитку витривалості можуть бути зараховані різноманітні вправи і їх комплекси, що відповідають ряду вимог (М.М.Линець, 1997)
- - відносно проста техніка виконання;
- - активне функціонування переважної більшості скелетних м'язів;
- - підвищена активність функціональних систем, що лімітують прояв витривалості;
- - можливість дозування та регулювання навантаження
- - можливість тривалого виконання (від кількох хвилин до кількох годин).
Досить ефективним засобом розвитку витривалості у молодшому шкільному віці є спортивні і рухливі ігри. В якості допоміжних вправ можна використовувати дихальні вправи.
Вікові особливості розвитку витривалості у дітей молодшого шкільного віку.
Витривалість, як і інші фізичні якості має нерівномірний характер природнього розвитку. Так загальна витривалість у хлопців має високі темпи приросту з 8-9 до 10 років. Середні темпи розвитку швидкісної витривалості припадають на вік від 11 до 13 років. Віковий період від 9 до 11 років характеризується низькими темпами проднього розвитку швидкісної витривалості.
Динаміка природнього розвитку загальної витривалості у дівчат має інший характер ніж у хлопців. Темпи приросту у них спостерігаються в період від 10 до 13 років (А.Г.Сухарєв, 1991).
Особливості методики розвитку витривалості
В процесі розвитку загальної витривалості необхідно забезпечити тренувальні впливи на фактори, що лімітують її прояв.
Найбільш ефективно загальна витривалість розвивається при використанні методів строго реґламентованої та змагальної вправи. Оптимальна тривалість вправи від 20-30 хв. до кількох годин. Розпочинати тренування на витривалість потрібно з ходьби поступово переходячи на біг підтюпцем з дозованою ходьбою. В подальшому перейти на безперервний біг до оптимального рівня. Інтенсивність роботи визначається за показниками ЧСС.
Найбільший ефект у розвитку витривалості у дітей молодшого шкільного віку дає метод ігрової вправи. Регулювання навантаження здійснюється шляхом зміни тривалості ігрових завдань, зменшення або збільшення розмірів ігрового майданчику та кількості гравців, зміни ігрових амплуа тощо. Сумарна тривалість ігрових завдань у залежності від рівня підготовленості може складати від 20-30 до 60-90 хвилин.
Непогані результати у розвитку загальної витривалості поряд з іншими методами дає метод змагальної вправи.
Для розвитку швидкісної витривалості застосовують переважно методи комбінованої вправи та метод змагальної вправи. Тривалість вправи від 10-12 до 25-30 с. для учнів молодшого шкільного віку тривалість вправи буде в межах 10-17 с. Інтенсивність від 70 до 100% стосовно індивідуальної максимальної швидкості. Інтервал відпочинку в межах 90-180 с між вправами і 6-20 хвилин між серіями вправ (повне відновлення). Характер відпочину активний (вправи на розслаблення, дихальні вправи, ходьба. Кількість повторень вправи в одній серії 3-6, кількість серій на одному занятті 2-5.
Розвиток швидкісної витривалості може вирішуватись в комплексі з іншими педагогічними задачами.
1. 1. Навчання техніці фізичних вправ + розвиток швидкісної витривалості.
2. 2. Розвиток координаційних здібностей або гнучкості + розвиток швидкісної витривалості.
3. 3. Розвиток швидкісно-силових якостей + розвиток швидкісної витривалості.
4. 4. Розвиток швидкісної витривалості + розвиток силової витривалості.
Слід наголосити, що в одному занятті не рекомендується розвивати загальну і швидкісну витривалість оскільки вони обумовлюються різними механізмами енергозабезпечення.
Методика розвитку силової витривалості переважно базується на засадах розвитку загальної витривалості. Для розвитку силової витривалості застосовують різні статичні і динамічні вправи та їх комбінації. Використовують методи інтервальної, комбінованої та колової вправи. Кількість повторень в одній вправі коливається в межах з 15-20 до 150 разів. Оптимальна тривалість вправи становить від 15 до 120 с. Кількість підходів у серії 4-6 у 1-3 серіях. Оптимальний темп виконання середній. Тривалість відпочинку 20-90 с, характер – активний.
При виконанні ізометричних вправ недопустимим є затримка дихання. Тривалість напруження від 10-12 до 20-30 с. Інтервал відпочинку між вправами – жорсткий, між серіями повний. Характер відпочинку – активний.
Розвиток спритності
Спритність – здатність швидко оволодівати новими руховими координаціями й швидко перебудовувати рухову діяльність відповідно до обставин, що раптово змінюються.
Бути спритним – означає вміти керувати своїми рухами, володіти руховою вправністю, добре орієнтуватися в просторі і в часі, виконувати задані дії з великою точністю; узгоджувати роботу м'язів із заданим темпом і ритмом, точно диференціювати величину м'язових зусиль, уміти поєднувати рух різних частин тіла, зберігати рівновагу. Найкращий період розвитку спритності припадає на молодший шкільний вік. Це означає що з перших уроків розвиткові цієї якості необхідно приділяти максимальну увагу.
Розвиток спритності залежить від розвитку компонентів, які обумовлюють її прояв, а саме: а) просторової орієнтації; б) точності відтворення рухів за просторовими, силовими і часовими параметрами; в) статичної і динамічної рівноваги.
Точність просторових переміщень прогресивно покращується з 7 до 12 років. Засобами її розвитку є вправи на відтворення поз людини при яких параметри розміщення тіла і йога частин задаються вчителем. Складність виконання вправи підвищується коли учень закриває очі.
Точність відтворення м'язових зусиль при виконанні вправ інтенсивно покращується в дітей з 8 річного віку. При цьому здатність оцінювати вагу предметів розвивається в основному з 8-10 років, а здатність відтворення заданої величини м'язового зусилля – після 11 років. Точність відтворення м'язових зусиль виховується за допомогою вправ, що розвивають точність диференційованих м'язових зусиль, вправ з обтяженням де вага чітко дозується. Крім цього використовуються стрибкові вправи, метання, які обумовлюють прикладення різних м'язових зусиль
Розвиток точності відчуття часу виховується за допомогою вправ які дозволяють змінити амплітуду руху, а також циклічними вправами, що виконуються з різною швидкістю.
Збереження стійкості тіла (рівновага) необхідна якість при виконанні будь якої вправи.
Розрізняють статичну (тривале збереження визначених поз) і динамічну рівноваги (збереження напрямку переміщення при постійній зміні поз).
Статичну рівновагу розвивають через ускладнення структури вправи і зміну психофункціонального стану учня (виконання вправи на рухливій опорі).
Динамічна рівновага удосконалюється за допомогою вправ циклічного характеру в ускладненому варіанті (біг по похилій площині, зменшення ширини опори).
Вестибулярна стійкість характеризується збереженням пози чи напрямку руху після подразнення вестибулярного апарату (наприклад після обертання). Для її розвитку використовуються вправи з обертальними рухами в різних площинах.
Правила застосування вправ для розвитку спритності
1. 1. Урізноманітнювати і поступово ускладнювати завдання, змінюючи вихідні положення, вправи, умови їхнього виконання.
2. 2. Виконувати всі вправи однаково добре вліво і вправо.
3. 3. Стежити за точністю виконання рухів під час засвоєння всіх поз, а також дотримання заданого темпу і ритму.
4. Забезпечити постійний контроль за правильністю і виразністю рухів, застосовуючи взаємний контроль і самоперевірку.
СЮЖЕТНО - РОЛЕВОЙ УРОК «По лесной дорожке». Общеразвивающие упражнения с мячами. 2 класс.
Цель: Закрепление умений и навыков в бросках и ловле мяча.
Коррекционные задачи: Развитие силы, ловкости, смелости, мелкой моторики рук, пространственной ориентации.
Оборудование: Мячи резиновые большие и малые, обручи, скамейки гимнастические.
Ход урока:
Орг. Момент. Построение. Сдача рапорта. Объявление темы урока.
Разминка (с гимнастическими палочками).
Строевые упражнения. Ходьба (руки за голову – идем на носочках). Руки за спину – движение на пяточках. Бег по залу с высоко поднятыми коленями. Змейкой образовали круг.
Дежурный раздает гимнастические палочки. Упражнения выполняем под музыку.
И.п.- палка хватом двумя руками, руки внизу, ноги вместе.
-Руки вверх, правая нога назад.
-И.п.
-Руки вверх, левая нога назад.
-И.п.
Следить за точным движением рук детей. 8-10 раз.
2. «Корпус вправо, корпус влево, надо спинку нам размять; повороты будем делать и руками помогать!».
И.п.- палка над головой.
-Поворот туловища влево.
-И.п.
-Поворот вправо.
-И.п. 6 – 10 раз.
3. И.п.- руки вытянуты с палкой впереди.
-Круговые вращения рук влево.
-И.п.
-Круговые вращения вправо.
-И.п. 6 - 10раз.
4. «А теперь рывки руками выполняем вместе с нами.
Раз - рывок, два - рывок; продолжаем наш урок».
И.п.- руки в стороны, палка в левой руке.
-Руки соединены впереди, передаем в другую руку.
-И.п.
Напомнить ученикам, чтобы руки в локтях не были согнуты. 8 – 10 раз.
5. И.п. – палка в правой руке.
-Вращение палки одной рукой.
-Вращение палки другой рукой.
6. И.п. – палочки хватом внизу.
-Палочка вверх, прогнулись.
-Присели, положили палку на пол.
-Встали.
-Ноги не сгибать, наклон и поднять палку.
-И.п.
При выполнении упражнения следить, чтобы присед был с прямой спиной.
6 – 8 раз.
7. И.п. – палочка в руках за спиной , ноги на ширине плеч.
-И.п. – палка внизу
-Наклоны вперед, руки с палочкой вверх за спиной.
При выполнении упражнения следить, чтобы при наклоне ноги не сгибать в коленях. 15 раз.
8. Приседания
-И.п. – палка внизу.
-Присели - руки вперед.
- Встали, палочка вниз.
«Приседаем мы по счету - раз, два, три, четыре, пять. Эта чудная работа – мышцы ног тренировать!». 15 раз.
Основная часть.
Ребята! Отгадайте загадку: «Он лежать совсем не хочет, если бросишь - он подскочит. Бросишь снова - мчится вскачь .Отгадали? Это мяч!
А кто скажет, на какого героя из сказки похож мяч? «Посмотрите, у шаров нет сторон и нет углов; если пустишь – наутек, как из сказки колобок».
Сегодня, ребята, мы совершим сказочное путешествие в гости к колобку. Вспомним, удалось деду и бабке попробовать колобка? Нет? А кто его съел?..(ответы учеников)..Лиса.
Давайте пойдем в гости к деду и бабке и поможем испечь колобка. Но чтобы попасть к ним, надо пройти по волшебной тропинке, где вас поджидают неожиданности. Не боитесь? В путь!
Упражнения на развитие правильной осанки.
Учитель: 1. Грудь вперед, смелей идите,
Ровно, прямо голова
руки машут, посмотрите,
Вы, ребята, хоть куда!
(ученики идут маршем). Следить, чтобы спина была прямая, руки
согнуты в локтях.
Мы сейчас в поход выходим
По тропинке в лес заходим
Руки за голову кладем
И по бревнышку идем. (Выполнять упражнение на носочках).
Обратить внимание, чтобы руки были за спиной, осанка ровная.
Дальше по лесу шагаем,
И медведя мы встречаем,
Руки за спину кладем,
И в развалочку идем.
(имитируем походку медведя). Ходьба на внешней стороне стопы.
Снова дальше мы идем
Перед нами водоем.
Прыгать мы уже умеем
Прыгать будем мы смелее
Раз-два, раз-два, позади уже вода! (Дети выполняют произвольные прыжки с места).
Классом по лугу шагаем
Вдруг болото мы встречаем
Перейдем преграду вмиг -
И по кочкам прыг, прыг, прыг (дети выполняют прыжки поочередно на
двух ногах).
Учитель:
Ребята! Долго же мы идем!
А впереди растут орехи. Давайте перекусим. Каждый достанет себе по ореху. (залезть на шведскую стенку и достать мяч). Ученики поочередно выполняют задание.
Вот и избушка. Поможем испечь колобки.
Покатаем колобок в руках, затем сядем на пол и покатаем на полу. Правой рукой катаем мяч у правой ноги, а левой рукой ладонью катаем на полу мяч у левой ноги.
Перебрасывают из одной руки в другую. (Обратить внимание детей на то, чтобы броски были не очень высокие). Сидя на полу, ноги прямые разведены в стороны.
Снова катаем на полу мячи.
Учитель:
А сейчас посадим колобки в печь. (Сидя на полу ноги согнуть в коленях, захватить мяч ногами, положить на пол. Затем взять ногами мяч, согнуть ноги и взять в руки мячи). Следить, чтобы зажим мяча стопами ног был правильным.
Колобок испекся. Посмотрим, чей лучше. А для этого выполним следующие упражнения:
-Встали на колени, носки оттянуты, руки с мячом вверху.
-Наклон вперед, подложили мяч, как можно дальше.
-Выпрямились, руки на голову.
-Наклон вперед, взяли мяч.
-Выпрямились, руки с мячом вверх.
Ученики встали и выполняют упражнения стоя:
-Подбросить вверх и поймать.
-Подбросить одной рукой, а поймать другой.
-Подбросить, хлопок, поймать.
-Набить мяч о пол одной рукой, затем другой.
-Удар мяча под правую ногу, затем под левую ног
Учитель:
Молодцы! Бабушке и дедушке понравились бы ваши колобки.
А сейчас выполним более сложные упражнения с мячами. Встали попарно!
-Передача мяча о пол друг другу.
-Передача мяча друг другу с поднятыми вверх руками.
-Бросок мяча друг другу от груди
Молодцы! Построились в одну шеренгу и на 1-2 рассчитались! Проведем эстафеты.
Первая команда: «Удальцы»
Вторая команда: «Молодцы»
Эстафеты:
-Команды стоят в колонках, а мяч лежит перед каждой командой вперед. Ученик бежит за мячом, бросает мяч следующему; тот бежит и.т.д.
-Первый бежит, берет мяч, катит его команде и.т.д.
-Команда стоит в колонке, а капитан впереди, бросает мяч и присаживается и.т.д.
-Вот, ребята, вам мячи, тренируйтесь силачи, кто побольше унесет, очко команде принесет ( Около каждой команды в обруче лежат по 10 малых мячей. По сигналу капитан старается взять в руки как можно больше мячей и унести команде). Итог! Награждение.
Заключительная часть.
Построение. Ребята! Давайте вспомним правила дорожного движения.
«Если свет зажегся красный-
Значит, двигаться опасно,
Свет зеленый говорит:
Проходите, путь открыт!
Желтый свет-предупрежденье
Жди сигнала для движенья! Учитель держит в руках три «светофора» - красный, желтый, зеленый. И поочередно показывает их ученикам.
(Зеленый – маршируем; желтый – хлопаем в ладоши;
Красный – приседаем).
Объявление оценок.
Команда учителя: «Направо, раз-два»
Ученик: «Тук, тук, тук, тук-
Моих пяток слышен стук.
Мои пяточки идут.
Меня в школу приведут». Ученики идут по залу на пяточках.
«Маме надо отдыхать
Маме хочется поспать
Я на цыпочках иду
Я ее не разбужу».
Ученики идут по залу на носочках.
Уход детей из зала.
Урок по физической культуре для учащихся начальной школы
Задачи:
Познакомить с разными видами мячей, закрепить их названия и назначения.
Обучить различным упражнениям с мячами (жонглирование).
Формирование правильной осанки у детей.
Закрепить навыки ловли, ведения, передачи мяча.
Научить умению четко и быстро выполнять задания, развитие внимания, воспитание доброжелательного отношения между детьми. Привить любовь к предмету.
Инвентарь: мячи баскетбольные, резиновые, футбольные, волейбольные; кубы, обручи, флажки (красный, желтый, зеленый); математические примеры; загадки.
Ход урока
Подготовительная часть
Построение в одну шеренгу.
Приветствие: “Физкультура и спорт – здоровье”.
Сообщение задач урока: “Путешествие в страну многоликого мяча”.
Повороты: “Напра-Во”, “Нале-Во”, “Кру-Гом”.
Учитель: Мяч создан древними людьми по образу и подобию солнца, которому они преклонялись. Из чего только не делали мячи – из глины, тряпок, травы. Сейчас мячи делают из современных материалов, они разные по размеру, и по качеству. Есть мячи – лилипуты и мячи – гиганты. (Давайте вспомним).
Дети (хором). Баскетбольный, волейбольный, футбольный, теннисный шарик, резиновые для игр, для метания и другие.
Учитель: Назовите самый тяжелый мяч.
Дети: Баскетбольный.
Учитель: Вперед в страну звонкого веселого мяча. С ним повеселимся, отдохнем, потренируемся, улучшим здоровье. Ходьба в обход по залу. (Раздать мячи).
Ходьба:
На носках, мяч вверх.
На пятках, мяч за голову.
В полу приседе, мяч вперед.
Ходьба: “Шире – шаг”, “Чаще – шаг”.
Бег:
– мяч в правой руке;
– мяч в левой руке;
– мяч вперед;
– по диагонали, приставными шагами, мяч перед грудью.
Ходьба:
1 – мяч вперед;
2 – мяч вверх;
3 – мяч вперед;
4 – мяч вниз.
Дети рассыпались по залу.
Жонглирование мяча
Мяч перебрасываем с одной руки на другую.
Подбрасываем вверх правой рукой и левой рукой.
Вращение вокруг туловища.
Вращение вокруг ног.
Учитель: Проверим качества мяча?
Дети: Да.
Упругий мяч – надавливать на мяч кистями рук, коленями; сесть на мяч и попрыгать вместе с ним.
Прыгучий мяч – броски мяча вверх, ловля мяча после отскока; отбивание коленом и ловля мяча.
Озорной мяч – броски мяча под ногой, из-за спины, прыжки через мяч, отскочивший от стены; прыжки с мячом.
Мяч связной – перекатывать мяч в парах.
Мяч – быстрый – катят мяч по полю одной рукой.
ОРУ с мячом
Мяч в ладонях покатаем.
Станем кверху поднимать.
Снова нужно покатать (от носков до груди и обратно).
Приседание с мячом (положение мяча разное).
Выпадами походить (мяч перекладываем из рук в руки, под ногой).
Попрыгать вместе с ним (мяч зажать коленями).
Основная часть
Правила держания мяча:
Мяч держи на уровне груди. Пальцы широко расставь. Локти отпусти. Мяч лови кистями рук, не прижимай к груди, действуй быстро. Количество повторов упражнений = ответу в математическом примере.
16 : 4
Мяч подбросить вверх и поймать.
42 : 6
Подбросить мяч вверх и поймать после хлопка.
4 х 2
Ловля мяча после отскока от пола.
Правила ведения мяча:
Не бей по мячу, а толкай его вниз. Смотри вперед. Мяч поднимаем до уровня пояса.
7 х 1
Ведение мяча правой рукой
32 : 4
Ведение мяча левой рукой
2 х 2
Сесть – встать.
Ведя мяч, остановится, сесть на пол, не прекращая ведения, подняться и продолжить ведение вперед. Задание выполнить через каждые 3 – 4 шага.
Игра “Светофор”
Если свет зажегся красный, значит, двигаться(опасно). Ведение мяча на месте. Свет зеленый говорит: “Проходите, путь” (открыт). Ведение в ходьбе и беге (произвольно по площадке). Желтый свет(предупреждение). Хлопают в ладоши. Жди сигнала для движения.
Учитель показывает флажки (красный, желтый, зеленый).
Работа в парах
Правила передачи мяча:
Локти отпусти вниз. Сопровождай мяч на уровне груди партнера.
Показ (учитель).
Передача из рук в руки.
Передача мяча из рук в руки.
а) над головой
б) под ногами
Передача партнеру на расстоянии 1м. (двумя руками от груди).
Передача мяча стоя на коленях.
Передача мяча сидя на полу.
Передача мяча с отскоком от пола.
Комплекс упражнений “Бодрость за одну минуту”
Этот блицсамомассаж поможет за 1 минуту перезарядить “аккумулятор” энергии, освободить от усталости.
Быстро потереть ладони пальцами друг о друга.
Разогретыми пальцами потереть щеки вверх-вниз.
Барабанной дробью легко постучать пальцами по макушке.
Пять раз надавить пальцами на впадину у места соединения головы с позвоночником.
Раскрытой ладонью похлопать ногу спереди, сбоку и сзади от ступни до паха.
Построение в одну шеренгу. Построение в колонну по 2 в движении (интервал 2 м.).
Эстафета-игра: “Гонка мячей в колоннах”
Объяснение: По сигналу направляющие передают мяч из рук в руки над головой в конец колонны. Последний, зажав мяч в коленях, прыгает до обруча, обратно – бегом мяч в руках, встает в начало колонны и т. д. Команда победила в том случае, если не было ошибок и первой закончила игру.
Проведение игры.
Подведение итога игры (1 место – похлопать, 2 место – потопать).
Игра: “Передал – садись”
Объяснение: Капитаны становятся напротив своих команд. По сигналу капитаны бросают мяч первому игроку своей команды. Тот, получив мяч, бросает его обратно капитану и садится и т.д. Побеждает команда, игроки которой первыми выполнили задание.
Проведение игры.
Подведение итога игры.
Игра: “Мяч среднему”
Объяснение: Команды образуют круги. Капитаны становятся в центре круга. По сигналу передают мяч партнеру, тот, получив мяч, передает обратно. Капитан передает следующему игроку и так последовательно каждому по кругу. Побеждает команда, игроки которой первыми выполнили задание.
Проведение игры.
Подведение итога игры.
Блицсамомассаж “Бодрость за одну минуту”
Игра: “Охотники и утки”
Одна команда “утки” другая “охотники”. “Утки” располагаются внутри круга, а “Охотники” – за кругом. “Охотники” получают мяч, по сигналу начинают мячом выбивать “уток”. “Утки” в которых попал мяч, выбывают за пределы круга. Игра продолжается до 2 мин. Подсчитываются выбитые “утки”, команды меняются ролями. Выигрывает команда выбившая наибольшее число “уток”.
Игра: “Наборщик”
Объяснение: Команды выстраиваются у кольца. По сигналу первые бросают мяч в кольцо, затем передают следующему. Так поочередно друг за другом. Необходимо собрать слово “молодцы”. Результативный бросок открывает букву в слове. Побеждает команда набравшая слово первой.
Проведение игры (бросать из обруча). 2 мяча на команду.
Подведение итога игры (похлопать).
Заключительная часть
Построение в одну шеренгу.
1. Учитель загадывает загадки.
Он упрямый и пузатый,
Больно бьют его ребята.
Отчего беднягу бьют?
От того, что он надут.
Он лежать совсем не хочет,
Если бросить – он подскочит.
Бросишь снова – мчится вскач,
Отгадайте – это (Мяч).
Кинешь в речку – не тонет,
Бьешь о стенку – не стонет,
Будешь оземь кидать
Станет кверху летать.
По пустому животу.
Метко сыплют игроки
Мне ногами тумаки. (Футбольный мяч).
Подведение итога
Учитель: Вот и закончилось наше путешествие в страну звонкого веселого мяча. Чему мы научились?
Выслушиваются ответы детей.
Домашнее задание
Повторить упражнения с мячом.
Уход из зала. (Упражнение “мячик” – в приседе, руки на бедрах, прыжки.)
15