Григорій Сковорода. Життєвий і творчий шлях. Основні мотиви збірки «Сад божественних пісень».

Урок з української літератури на тему: «Давня література. Григорій Сковорода.
Життєвий і творчий шлях. Основні мотиви збірки «Сад божественних пісень».
Теорія літератури: Поняття про ренесансну та барокову літературу.
Поняття про афоризм
Подготовлено: Кошута Наталия Григорьевна,
учитель украинского языка и литературыМБОУ «Петровская школа № 2»
Красногвардейского районаРеспублики КрымУрок №
Тема уроку – Давня література. Григорій Сковорода. Життєвий і творчий шлях. Основні мотиви збірки «Сад божественних пісень».
Т. л.: Поняття про ренесансну та барокову літературу.
Поняття про афоризм
Мета – ознайомити учнів з поняттями теорії літератури, фрагментами біографії Григорія
Сковороди; дати поняття оглядового аналізу збірки;
розвивати навички читання давніх текстів, розуміння символіки творів;
прищеплювати почуття зацікавленості давніми текстами, поваги до слова.
Тип уроку – урок вивчення нового матеріалу.
Хід уроку
Організаційний момент.
Оголошення теми та мети уроку.
Опрацювання нового матеріалу.
Лекційний матеріал
Період Ренесансну (Відродження) – 14 - 16 ст. та Бароко – 16-18 ст. – це літературно-мистецькі напрями, що знаменували собою перехід від Давнього до Нового часу.
У літературі продовжуються попередні літописні традиції. У центрі зображення не лише події, свідками яких був автор, а й екскурси в часи давно минулі, численні запозичення із Біблії, спроба осмислити історію своєї країни (розгорнуті літописи) чи її окремої частини (короткі літописи-хроніки локального характеру) не ізольовано, а в контексті світової історії. Поряд з діловим викладом матеріалу спостерігаємо численні авторські ліричні, філософські, публіцистичні відступи, вставні епізоди-легенди, перекази, оповідання тощо. Провідним мотивом залишається патріотизм і посилюється увага до створення культу “сильної та вищої людини” для служби Богу і Державі, що є характерною рисою епохи бароко і яскраво проявиться в “козацьких літописах”.
Ренесанс (від лат. “відроджуюсь”) – доба, що спричинила найістотніші зміни в культурному житті Європи. Основними рисами ренесансу як літературно-мистецького напряму були:
виникнення нової системи мислення – гуманізм,
повертався античний ідеал краси,
зверталася увага на цінність та високу вартість людської особистості,
світ розглядався як вмістилище краси,
а людина – як складова частина природи, творіння вищого розуму;
з’явилося поняття патріотизму та національної свідомості;
панування латинська мова, проте мовами літератури стають національні мови.
Секулярізація культури (звільнення від церковних догм, превалювання розуму та внутрішньої свободи людини) привела до становлення світської культури.
У літературі у світських темах почали розроблятися еротичні мотиви, описи земель і природи, героїчні мотиви (ідеалізація сили), повноти життя, патріотимз.
Уперше з’явилося поняття індивідуалізму.
Природа стає об’єктом зображення.
Людина бароко бачила світ у контрастах, бо жила в добу суспільних катаклізмів, через що відчувала світ як змінний, нетривкий, ворожий до добрих помислів, хаотичний, повний тривог, відчуття смерті і марноти.
Метою бароко (від італійської “вибагливий, химерний”) було справити сильне враження, зворушити, розбурхати, схвилювати, занепокоїти.
Особливості бароко як літературно-мистецького напряму:
Релігійне забарвлення всіх сфер культури;
Посилення ролі церкви й держави;
Повертається теоцентризм (погляд на Бога як на вершину досконалості), але зберігається й антропоцентризм (тепер людина трактується як найдосконаліше творіння Бона);
Поєднання краси духовної й фізичної, внутрішньої і зовнішньої, в цілому відбувається примирення традицій античної і християнської;
Культ “сильної та вищої людини” для служби Богу.
Українське бароко 17ст. нерідко називають “козацьким”. Козак – це ідеал. У цьому ідеалі відбилася вся українська історія, а особливо історія 17ст. з його прагненням до освіти, миру, людяності і водночас із безкінечними війнами, смертями в ім’я віри і свободи.
Звідси і образ одухотвореного воїна, лицаря-філософа, створений українською культурою 17 ст.
Світ ловив його, та не спіймав
Григорій Савич Сковорода (1722 – 1794) народився в с.Чорнухи на Полтавщині, помер в с. Іванівка на Харківщині (нині Сковородинівка Золочівського р-ну)
Його вчення узгоджувалось з особистим життям:
воля понад усе,
жити за велінням серця,
робити те, що тобі «сродно», тобто до чого є природні нахили
(Сам міг зробити кар’єру придворного музиканта, за ним особисто приїжджали від імператриці, а отримали відповідь: «Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця». Він викладав у Переяславському колегіумі, звідки був звільнений за порядність та розум, а ще за те, що вчив своїх вихованців ДУМАТИ. Його запрошували залишитися в Києво-Печерській лаврі і стати стовпом церкви (тим, на кого будуть рівнятися), на що отримали відповідь: «Я собою стовпотворіння умножати не хочу. Доволі і Вас стовпів неотесаних у храмі Божому!»)
В літературній творчості переважають вірші і байки.
Назва збірки поезій Г.Сковороди «Сад божественних пісень…» повністю звучить як «Сад божественних пісень, що проросли із зерен Святого Письма» - етапна збірка в історії укр. поезії, створена у системі силабічного віршування; ритмізовано і тонізовано силабічний віршований рядок, що знаменувало перехід до силабо-тонічного віршування.
Провідним образом збірки Сковороди «Сад божественних пісень…» є біблійний персонаж Ісус Христос як символ любові та справедливості.
Провідний мотив збірки – необхідність пізнання та слідування природним нахилам людини, моральним християнським принципам.
У стилістиці віршів, байок, трактатів Сковороди найпоширенішою фігурою є риторичні вигуки і звертання.
Ліричний герой – мрійник, який живе виклично високими ідеями, відірваними від реального життя, самотній подорожній, щира, правдива людина; мандрівник, який шукає себе в житті.
«Вдячність моя блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке – непотрібним».
Ця цитата взята із моралі (сили) байки Сковороди «Бджола і Шершень»
Суть філософських пошуків – досягти стану, коли дух у людини веселий, думки спокійні, серце мирне, життя все ясне, щасливе, блаженне.
Перший філософський твір – підручник з етики, основою якого є думка, що ледарство – найбільша людська вада.
Мовотворчість Сковороди поповнила українську мову афоризмами, словами і виразами, що закріпилися з певними образними значеннями:
світ ловив мене, та не впіймав;
народ спить, но всякий сон есть пробудиш;
сродна праця;
всякому городу нрав і права;
сад божественных пісней;
хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися;
з видимого пізнай невидиме;
копай усередині себе криницю для тої води, яка зросить і твою оселю, і сусідську;
не за обличчя судіть, а за серце;
нова людина має і мову нову;
життя наше — це подорож, а дружня бесіда — візок, що полегшує мандрівникові дорогу.
Учитель і лікар — не лікар і вчитель, а тільки служитель природи, єдиної і лікарки, і вчительки.
Отже, афоризм – це …
(Учні дають визначення терміну.)
Закріплення вивченого матеріалу.
Яка суттєва ознака відрізняє період давньої та ренесансно-барокої літератури? (Гуманізм, сприйняття світу та людини не лише як рабів божих, а як його створінь, якими повинна керувати Любов)
Що відроджував Ренесанс? (Античний ідеал краси, тобто розкуту людину в своїх прагненнях до знань та краси тілесної)
З італійської бароко – це… (химерність)
У чому полягає химерність бароко? (Прагнення здивувати; написати вірш-рак, перенаситити речення тропами, підібрати слова на один звук, описати поряд життя і смерть, кохання і зраду, волю і рабство)
Найвідоміша фраза Г. Сковороди… (Світ ловив мене, та не спіймав)
Що з життя Г. Сковороди вас найбільше вразило?
Рефлексія.
Я дізнався…
Хотів дізнатися …
Продовжу знайомитися з …
Д/з.
Знати матеріал.
Підготувати повідомлення про Григорія Сковороду, використавши його афоризми.