Рекомендації класним керівникам та батькам щодо надання допомоги дітям у подоланні кризових ситуацій

Рекомендації класним керівникам та батькам
щодо надання допомоги дітям у подоланні кризових ситуацій
Аналізуючи події, що відбуваються сьогодні в нашій країні у педагогів та батьків виникла необхідність пояснювати дітям, що відбувається, вчити реагувати на не передбачувані обставини, тобто допомогти дітям пережити складну життєву ситуацію. Допомога дорослих повинна бути послідовною.
На початковому етапі необхідно підготувати дитину до можливих ситуацій.
Надавати дітям інформацію
Варто знати, що як би ми не оберігати дітей від інформації, вона до них буде надходити, оскільки діти відвідують дитячі садочки, школи, спортивні секції та гуртки, їздять в громадському транспорті і мають змогу спілкуватися з однолітками та отримувати від них новини чи іншу інформацію.
Тому краще за все, якщо дорослі будуть самостійно інформувати дітей, при цьому враховуючи вікові особливості спілкування. Обговорювати з дітьми те, що вони бачать по телевізору і чують.
Готувати до можливих складних життєвих ситуацій
Обігравати чи моделювати схожі ситуації. Це допоможе дитині почувати себе більш впевненішою. Для маленьких дітей це повинно проходити в формі гри, з іграшками, а для старших дітей це можуть бути бесіди з питаннями : «Уяви собі якби... , як ти думаєш, що допоможе тобі», «Які б були твої дії якщо…». На цьому етапі необхідно навчити дітей самостійно справлятися з емоційним та психологічним станом. Показати зв'язок який існує між станом людини і її діями.
Бути прикладом для наслідування
У дітей ще не сформований свій індивідуальний стиль подолання впливу екстремальних ситуацій. Тому цілком природньо, що діти будуть копіювати поведінку дорослих. Головним завданням на цьому етапі є створення дорослими середовища, в якому є повага та моральність.
Попередній збір інформації про дітей
Працюючи з дітьми педагогам слід володіти інформацією про кожну дитину. Доцільно обговорювати з батьками можливі реакції дітей на події, тривоги та страхи у зв’язку з ними та як це відображається в поведінці дитини. Брати до уваги результати психологічних досліджень шкільних психологів. З цією метою ми вчимо наших педагогів складати психологічний портрет класу. Це допоможе, вразі необхідності, приділити вчасно увагу тим дітям які найбільше цього потребуватимуть. Наприклад: найбільш вразливих та емоційних розташувати ближче до себе, діти, які в більшій мірі можуть справитися самостійно, розташовуємо з дітьми з високою стресостійкістю .
Дбати про власне психологічне і фізичне здоров’я
Дорослі є головним джерелом підтримки для дітей, і їм варто піклуватися про своє психічне здоров’я. Не забувайте піклуватися про себе – бережіть власне емоційне та фізичне здоров’я. Адже тільки здорова психологічно і фізично людина зможе підтримати та допомогти дітям. Діти, які бачать навколо себе впевнених, спокійних та бадьорих дорослих, швидше повертаються у норму.
Другий етап це коли дитина опинилась в ситуації, що в її сприйнятті (і/чи в реальності) є вкрай небезпечною, близьким дорослим в найближчий
час необхідно надати таку допомогу дитині:
Емоційна та психологічна підтримка
По можливості відвести дитину з місця події та створити для неї максимально комфортне і безпечне середовище: зігріти (теплий одяг, ковдра, грілка тощо), дати теплий солодкий чай (якщо можливо, з лимоном), створити тишу, вимкнути яскраве світло. Говорити із дитиною спокійним голосом, запевняючи, що ви поруч, все гаразд і дитина в безпеці, що «все минулося».
- Якщо дитина емоціійно перенапружена (плаче, кричить) допомогти дитині опанувати собою використовуючи релаксаційні вправи з дихальної гімнастики (наприклад: повільний вдих і видих, затримати дихання і т.д.)
- Пояснити дитині, що трапилась дуже неприємна подія. Якщо в дитини є поранення, слід пояснити, що саме трапилось і запевнити в тому, що буде надана необхідна лікарська допомога. Запевняти, що ви поруч і знаєте, що слід робити в такій ситуації.
- Слід просити дитину описати кімнату або інше місце, де вона зараз знаходиться. Називати дитину по імені, називати інших близьких людей, які є поруч («подивися, тут є твій тато, твоя бабуся, вони поруч, все гаразд»). Намагатися дивитися дитині в очі, тримати за руку або легенько обіймати. Якщо дитина не опирається, обійняти її та робити «колихальні» рухи (як колишуть малу дитину).
- Через деякий час дитина може почати тремтіти або рухатись, махати руками, кричати, бігати, плакати. Таке збудження є нормальним через деякий короткий період (від декількох хвилин до декількох годин) після травмуючої події. У цей період важливо не докоряти дитині і не стримувати її, а супроводжувати, тим самим дати змогу для розряду негативної енергії, що накопичилася під час травматичного стресу. Варто бути уважними, бо в цей час дитина може не контролювати себе і наражатися на небезпеку.
- Слід дозволяти дитині плакати і виражати сильні почуття, проте запевняти, що все буде гаразд («так, ти сильно налякався/налякаляся, проте все буде добре»). Важливо надати дитині якомога більше підтримки, проте говорити небагато і простими словами: «Я поряд», «Все буде добре», «Ти в безпеці», «Мама вже їде до тебе» тощо. Також можна говорити дитині, що вона сильна і в неї все вийде.
- Якщо з якихось причин дорослому складно спілкуватися з дітьми щодо травмуючих подій, то можна попросити про допомогу шкільного психолога чи соціального педагога. Важливо не залишати дітей без допомоги та підтримки дорослих, які, в першу чергу, повинні бути в змозі її надавати.
- Потрібно підтримувати віру в дитини, що ситуація вирішиться на краще. Мине час, і замість розпачу та печалі прийде розуміння та досвід.
Рекомендації батькам та педагогам щодо профілактики посттравматичних стресових розладів у дітей
Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або
травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним
чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу в дітей.
Прислухаючись до того, що відбувається, дорослі можуть знайти шляхи допомогти дитині впоратися зі своїми почуттями.
Якщо батьки можуть бути разом з дітьми, дітям набагато легше. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їх почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.
Загальні рекомендації для батьків, які живуть на кризових територіях у стані соціальної та політичної напруги:
Потурбуємось про тіло:
• намагайтесь якомога менше змінювати звичний ритм життя дитини;
• побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;
• організуйте можливість дитині для «розрядки» напруги – заняття спортом, танцями, рухливі ігри;
• харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не має апетиту. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);
• дитині (і вам також) необхідно побільше пити (вода, солодкий чай,
компот, сік, морс);
• не відмовляйте дитині у солодкому. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;
• не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;
• теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.
Потурбуємось про емоційну стабільність:
• не потрібно без особливих причин водити дитину в місця масового скупчення людей. Це може підвищити її тривогу. При відвідуванні таких місць необхідна обов’язкова присутність поруч СПОКІЙНОГО дорослого. Поясніть дитині, куди і навіщо ви йдете;
• створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх); Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці;
• подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади;
• читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;
• дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;
• дайте дитині зрозуміти: ви всерйоз ставитеся до її переживань і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»);
• поговоріть з дитиною про ті почуття, яких вона зазнала або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти і т.п.;
• зведіть розмову про подію з опису деталей на почуття.
Подбаємо про осмислення подій:
• Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться, сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно.
• Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися, стільки, скільки їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Завжди є що сказати.
Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину.
• У будь-якій розмові про події, що відбулися, необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що дорослі
знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися, поруч є дорослі турботливі люди.
• Також можна сказати, що зараз багато фахівців думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. Що багато людей – разом. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможуть допомогти дитині.
• Не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю.
Особлива важливість гри:
У наступні за травматичними подіями дні дитина може потребувати підвищеної уваги та спокою. Вірогідно, вона буде дратівливою, вимогливою, нестриманою. Або, навпаки, здаватися боязкою та ховатися. Вона може злитися на вас або на себе. Або робити вигляд, що «нічого не сталося». Можуть спостерігатися порушення сну (утруднення засинання, нічні пробудження, кошмарні сновидіння). Можуть спостерігатися одноманітні рухи або дії, повторюватися малюнки або ігри (в тій чи іншій мірі пов’язані із пережитою подією). У цей період важливо заспокоювати дитину, перемежовувати розмови про подію, що трапилася, іншими розмовами або іншою діяльністю, що має бути приємною.
Щодо почуття страху, то важливо запевняти дитину в тому, що боятися – це природно. Що сміливі люди – також бояться. Проте їм вдається впоратися із власним страхом. І що дитина також смілива, сильна і обов’язково впорається.
Через деякий час дитина захоче зрозуміти сенс того, що відбулося. Можуть виникнути питання захищеності, справедливості, провини – чиєїсь і власної. Не залишайте дитину на самоті. Якщо почуття власної провини досить сильні або виникають питання про відсутність сенсу життя після травми, – це привід звернутися до психотерапевта. Дитину необхідно зорієнтувати в тих діях, що мають відбутися (лікування, процедури, похорон тощо). Важливо, щоб дитину підтримувала близька доросла людина, яка сама не є постраждалою.
У цей час дитина потребує розмов і відповідей на запитання. Також доцільними будуть спільні ігри, малювання, ліплення, прогулянки. Питання, які ставитиме дорослий щодо смислу гри або малюнка, допоможуть їй зорієнтуватися в тому, що сталося, та знайти нові смисли.
Важливо:
• Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, що не постраждали.
• Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину від додаткових стресів.
• Менше таємниць і натяків (вони ще більш лякають дитину).
• Відповідати на запитання дитини поступово і доступно. На одне запитання – одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона зможе поставити наступне питання.
• Підтримувати надію на краще.
• Бути готовими до «нечемної», «дивної», «агресивної» поведінки дитини.
• НЕ казати: «забудь це», «викинь з голови» – це прямий шлях до формування постстресових розладів.
• Не залишати дитину наодинці із своїми переживаннями, проте і не докучати їй.
• Ні в якому разі не соромити дитину і не винуватити в тому, що сталося або в поведінці після травмуючої події.
• Бути готовими раз за разом обговорювати ті самі речі.
• Заручитися самим надією на те, що травму можливо пережити.
• Пам’ятати, що частині дітей з різних причин не вдається упоратися із наслідками травматичного стресу самостійно, і вони потребують професійної допомоги.
• У разі ВАШОГО ХВИЛЮВАННЯ за стан дитини або тривалості не-
звичної поведінки дитини БІЛЬШЕ МІСЯЦЯ – ЗВЕРНУТИСЯ по до-
помогу ДО ПСИХОТЕРАПЕВТА.
Що батьки та вчителі можуть зробити
1. Дібрати правильні слова завжди непросто. Коли не знаєте, що сказати, скажіть: «Так, це справді дуже важко для тебе/для нас!» Це спрацює. Тим самим ви показуєте, що теж не любите те, що відбувається, але визнаєте, що боротьба із терористами/ворогом має тривати, щоб нарешті настав мир.
2. Спробуйте розпізнати емоції, що лежать в основі дій дитини, та вербалізувати їх: «Я бачу, тобі дуже страшно», «Це так важко – знати, що твій тато воює проти ворогів заради нашої країни», «Я знаю, це буде прекрасно, коли твій тато/мама повернуться додому». Часом діти висловлюють страх: що буде, якщо тато/мама не повернеться. Якщо так сталося, спробуйте сказати: «Про тебе піклуватимуться, ти не залишишся сам. Давай-но поглянемо, що ми робитимемо в такому разі…»
3. Коли діти особливо засмучені, не заперечуйте серйозність ситуації. Слова «Не плач, усе буде добре» їм не допоможуть. Однак, визнаючи проблему, не забувайте постійно висловлювати віру й надію на те, що все буде гаразд.
4. Старші за віком діти військових зазвичай цікавляться: «То мій тато/мама стріляє в людей?» Це питання, що потребують обговорення з дитиною.
5. Завжди будьте чесними з дітьми. Не бійтеся розділити з ними свої страхи та побоювання. Зазначайте, що відповідні дорослі вирішують проблему.
6. Намагайтеся зберегти звичний уклад життя, щоб дати дітям відчуття стабільності.
7. Виділіть годину чи півгодини на день, які ви стабільно присвячуватимете лише дитині, грі та спілкуванню з нею для позитивних емоцій. Відкладіть телефон і всі справи на потім.
8. Залучайте дітей до планування того, як впоратися із ситуацією у вашій родині. Це їм необхідно, допомагає долати стрес, а крім того, вони й справді продукують багато гарних ідей.
9. Діти військових можуть потребувати додаткової уваги, більше часу та більше спілкування.
10. Усі діти можуть проявляти за таких обставин ознаки стресу. Пам’ятайте, що деякі незрілі, агресивні реакції є реакцією на стрес.
11. Діти можуть мати проблеми зі сном. Намагайтеся дотримуватися звичних вечірніх ритуалів та будьте поблажливими до таких речей як спати зі світлом, з улюбленою іграшкою, разом з братом/сестрою. Це тимчасово і зазвичай не викликає звикання.
12. Діти можуть почати часто гратися у війну чи відтворювати агресію у своїй творчості. Часто це засмучує дорослих. Утім це нормальна реакція для дітей, які тим самим повідомляють про свою поінформованість про події навколо них. Якщо гра не є по-справжньому агресивною, не варто бути надто несхвальним. Поговоріть з дітьми про їхню творчість, вербалізовуйте емоції, які ви побачили. Запитуйте, як діти почуваються. Діліться своїми емоціями навзаєм. Дітям важливо не почуватися самотніми у своїх переживаннях. Часом допомагають ігри в лікаря, пожежника – того, хто рятує життя. Якщо дитина одержима насильницькими образами більше, ніж кілька днів, варто звернутися до фахівця.
13. В окремих випадках у дітей за умов зростання стресу та нестабільного психічного стану можуть посилюватися суїцидальні настрої. За перших же ознак звертайтеся до фахівців.
14. Не дозволяйте дітям перевантажувати себе цими проблемами. Якщо вони щовечора рвуться дивитися теленовини, знайдіть їм інше, нове для вас заняття.
15. Не перевантажуйте дітей фінансовими проблемами. Казати, що ви маєте бути ощаднішими, варто і доречно. Але не більше. Фінанси – сфера, де діти почуваються безпорадними, оскільки ще не відповідають за неї.
16. Знайдіть час для того, щоб проаналізувати власну поведінку та впоратися з власними виявами стресу. Це допоможе не тільки вам, але й вашим дітям/учням.
17. Вчителі мають повідомляти батькам, якщо помітили ознаки стресової поведінки дитини. Вони мають надати корисну інформацію та поради з теми.
Основною допомогою в надзвичайний ситуаціях для дітей є:
• відповідна до віку фактична інформація;
• зрозумілі, відкриті пояснення того, що відбувається і, можливо, буде потреба повертатися до цієї розмови не один раз;
• допомога у висловленні своїх почуттів через розмову, гру, малювання тощо;
• дитина може потребувати поради, як реагувати на запитання інших дітей (наприклад, якщо хтось із батьків постраждав чи загинув, чи, можливо, через інші обставини);
• відпочинок, заняття улюбленими справами, що викликають задоволення;
• загальна підтримка як у сім’ї, так і в навчальному закладі;
• знайомий звичний розпорядок дня для відновлення відчуття спокою;
• регулярні запевнення, що все буде добре, що близькі люди піклуються і дбають про безпеку.
Педагог може обговорити з дітьми ситуацію, яка склалася, ретельно
добираючи слова. Будь-яка інформація повинна бути подана дитині, але у
відповідності до її віку та рівня розвитку. Надлишок відомостей може за-
лякати дитину і викликати страх та почуття беззахисності. У той же час додаткова інформація допоможе дитині зрозуміти, що відбувається насправді. Педагог може залучити дітей до обговорення, щоб вони самі висловлювали власні думки та почуття. У будь-якому разі не потрібно ділитися з дітьми різними необґрунтованими чутками чи недостовірною інформацією.
Дітям важливо розповідати про те, що відбувається, і як ці події тлумачать.
Недоцільно ігнорувати дитячі зауваження або конфлікти, пов’язані з
втратами близьких людей. Краще демонструвати дітям розуміння та повагу
до почуттів інших людей, вчити дітей тому, що кожна людина має невід’ємну
внутрішню цінність. І краще дитині допомогти, аніж її ображати.
Доречно вміти розпізнавати ознаки, які вказують на те, що дитина переживає втрату або має депресивні прояви. У разі необхідності потрібно повідомити тих близьких, які опікуються дитиною, щоб вони мали можливість підтримати її.
Підтримуючи звичний шкільний розпорядок, вчитель допомагає дітям
відчувати безпеку, а також те, що є речі, які залишаються звичними. Підготовка до певних шкільних подій також може продовжуватися. У періоди великих хвилювань батьки можуть не дозволяти дітям ходити до школи, в принципі батьки мають право залишити дитину вдома, але повернення до звичного життя допомагає дитині зміцнити почуття безпеки та здатності керувати своїм життям. Підтримка звичного способу життя дуже позитивно діє на дитину та є для неї доказом власної безпеки та стабільності.
Учителю потрібно бути уважнішим до дітей, адже деякі з них можуть демонструвати ознаки стресу. Ці ознаки не варто залишати без уваги, а
краще звернутися за допомогою до фахівців.
У періоди надзвичайних ситуацій, які викликають багато тривоги та
не мають остаточного вирішення, певний час особливо важливою є різнобічна підтримка дітей.
Навички, які необхідні, щоб надавати дітям підтримку:
• Активне слухання. Допомагаємо дитині впоратися з її почуттями.
Дитині потрібно, щоб її почуття приймали та поважали:
можна спокійно та уважно вислухати дитину;
можна визнавати почуття дитини словами «так», «хм», «зрозуміло»;
можна назвати почуття: «ти стурбований», «ти засмучена», «ти сердитий»…
• Покажіть, що розумієте бажання дитини. Надайте її можливість уявити це: «Я б хотіла, щоб такого не було, щоб все у нас було спокійно і не потрібно було переживати за батьків/чи за цю ситуацію»
(як приклад).
• Вміння ставити питання, які спонукають дитину до розмови: «Я уважно тебе слухаю…», «Це важливо, що ти розповідаєш…», «Міг би ти розповісти про це більше…».
• Встановлення відносин, що базуються на довірі.
• Надання корисного та заохочувального зворотного зв’язку.
• Вміння концентрувати увагу на можливостях та рішеннях, а не на проблемах.
• Спостерігати за поведінкою дитини тривалий час.
• Розуміння та правильне використання невербальних засобів вияву почуттів; терпиме та неупереджене ставлення.
• Чуйність та співчуття.
Практична допомога. Допомогти впоратися з різними завданнями повсякденного життя. Інколи події так впливають на дитину, що їй важко
концентрувати увагу на завданні. Розуміння цього та допомога у виконанні складних завдань є важливим елементом підтримки.
Обмін думками, ідеями. Досвід та думки інших людей про певні ситуації можуть бути корисними. Діти можуть використовувати героїв книжок чи фільмів, історичних персонажів інших людей, для обговорення того, як би вони себе вели в тій чи іншій ситуації. Обмін думками з дітьми щодо тієї чи іншої ситуації допомагає їм, оскільки вчить дивитися на ситуації/події з різних точок зору і надає можливість висловлювати власні погляди.
Пошук та обробка інформації. Діти підліткового віку можуть шукати різну інформацію про події, досліджувати історичні підґрунтя того, що відбувається, узагальнювати отримані знання і представляти як невеличкі проекти, які можна буде розглянути під час виховної години. Така форма роботи також є підтримкою, оскільки допомагає спрямувати енергію в пошуковому напрямі.
Чому дітям часом важко спілкуватися? Багато дітей не звикли розповідати дорослим про те, що вони відчувають, і на це можуть бути різні причини. У багатьох дітей може бракувати досвіду говорити про себе, і вони просто не знають слів, якими могли б описати, як і що вони відчувають. Дітям, які зазнали тяжких випробувань, зазвичай важко про них говорити. Вони бояться, що деякі почуття будуть сильніші за них. Діти, які дуже гостро відчули ворожнечу, можуть бути підозріливими, вони можуть не бажати спілкуватися тому, що побоюються, що їх за це будуть сварити.
Деяким дітям буває соромно від того, що сталося. У такому випадку варто
дуже тактовно запрошувати дітей до діалогу.
Діти почувають себе краще, коли бачать, що дорослі створюють середовище, в якому є повага та моральність. Якщо ж демонструвати повагу до дітей та послідовність у своїх відносинах з дитиною, то цим дорослий доводить, що йому можна довіряти. Це дуже важливо, бо інакше діти не напрацюють позитивних почуттів до свого оточення і до свого майбутнього. Інколи можна допомогти, просто вислухавши дитину.
Залучення дітей до активного життя класу та школи дасть можливість скоріше адаптуватися та знайти друзів.
Дитячі реакції на травму та перші кроки допомоги
Симптоми Перші кроки допомоги
Вік 3–7 1. Безпорадність, пасивність Забезпечення підтримки, відпочинку, комфорту, їжі, можливості гратися і/або малювати
2. Генералізованний страх Відновлення захисту з боку дорослих
3. Пізнавальні труднощі (наприклад, не
може зрозуміти) Повторні конкретні роз’яснення ситуацій, очікуваних подій
4. Труднощі розпізнавання власних занепокоєнь Знайомство з емоційними назвами
загальних реакцій
5. Недостатність вербалізації –
повторювані невербальні програвання травми, німі запитання. Допомога у вербалізації спільних по-
чуттів і скарг (дитина ще не в змозі
сприймати свої почуття поокремо)
6. Приписування магічних властивостей спогадам про травму Відділення травми від речових нагадувань (будинки , ящики для іграшок
і т.д.)
7. Розлади сну (нічні страхи і кошмари, страх засипання, страх залишатися одному особливо в темряві) Заохочення розповідей про них
батькам і вихователям (малювання,
ліплення того, що лякає)
8. Тривожна прихильність (чіпляння за дорослих, небажання перебувати без батьків) Забезпечення постійної турботи і
догляду (наприклад, запевнення, що
його зустрінуть з дитячого садка/школи). Обмін пам’ятними предметами
9. Регресивні симптоми (смоктання пальця, енурез, белькотіння) Переносимість дорослих до цих тим-
часових проявів
10. Тривоги, пов’язані з нерозумінням смерті, фантазії про «лікування від смерті», очікування, що померлі можуть
повернутися, напасти Пояснення фізичної реальності смерті
Вік до 11 років 1. Поглинання власними діями під час події, стурбованість своєю відповідальністю і/або виною Допомога у висловленні прихованих
переживань спровокованих подією
2. Специфічні страхи, що запускаються спогадами або перебуванням на самоті Допомога в ідентифікації та висловленні спогадів, тривог і в попередженні їх
генералізації
3. Перекази і програвання події (травматичні гри), пізнавальні повторення і обсесивна деталізація Дозвіл говорити і гратися, аналіз
спотворень, знання про нормальність
почуттів і реакцій
4. Страх бути пригніченим своїми переживаннями Стимулювання вираження страху, гніву,
печалі і.т.д. в підтримуючій присутності
дорослого, щоб попередити почуття
захопленості переживанням
5. Порушення концентрації та навчання Стимулювання повідомляти батькам
і вчителям, коли думки і почуття заважають
6. Порушення сну (погані сни, страх спати одному) Підтримка в оповіданнях про сни, пояснення, чому бувають погані сни
7. Турбота про свою безпеку і про безпеку інших Допомогти поділитися занепокоєнням,
заспокоїти реалістичною інформацією
8. Порушена або нестабільна поведінка
(наприклад: незвично агресивна чи безрозсудна поведінка, негативізм) Допомога в оволодінні переживаннями,
апеляцією до самоконтролю (н -д: сказавши: «Напевно, це до самоконтролю
(наприклад: сказавши: «Напевно, це
важко – відчувати себе таким сердитим»)
9. Соматичні скарги Допомогти ідентифікувати пережиті під
час події тілесні відчуття
10. Пильна увага до реакцій і одужання батьків, страх засмутити батьків своїми тривогами Пропозиція спільних зустрічей з дітьми та батьками, щоб допомогти дітям поділитися інформацією з батьками – що вони відчувають
11. Турбота про інші жертви і їх сім’ї Заохочення конструктивних дій в інтересах постраждалих і загиблих
12. Страх викликані власними реакціями горя, страх привидів Допомога в збереженні позитивних спогадів про те, що він робив у важкий
момент
Підлітковий вік 1. Погляд з боку, сором і вина (подібно до того, що буває в дорослих) Спонукання до обговорення події, пов’язаних з нею почуттів і реалістичного бачення того, що було можливо
2. Тривожне осмислення своїх страхів, почуття уразливості і інших емоційних
реакцій, страх здаватися ненормальним Допомога в розумінні того, що здатність переживати такий страх – ознака
дорослості, заохочення розуміння і підтримки в середовищі однолітків
3. Посттравматичні зриви (наприклад: використання наркотиків, алкоголю,
деліквентна поведінка, сексуальні загули)
Допомога в розумінні того, що така
поведінка – спроба блокувати свої
реакції на подію і заглушити гнів
4. Небезпечні для життя правила, саморуйнуюча і віктимна поведінка Звернення до спонукань такої поведінки з гострими наслідками, пов’язування їх з імпульсивністю, що веде до агресії
5. Різкі зміни в міжособистісних стосунках Обговорення можливих труднощів у
стосунках з однолітками і родиною
6. Бажання і плани помсти Вислухати існуючі плани, звернутися до реальних наслідків їх виконання, заохочувати конструктивні альтернативи, здатні зменшити відчуття посттравматичної безпорадності
7. Радикальні зміни життєвих принципів, що впливають на формування
ідентичності Пов’язати принципи змін з впливом травми
8. Передчасний вступ в доросле життя (наприклад: вихід зі школи, шлюбу,
або небажання жити в будинку) Заохочення відстрочених рішень, щоб дати час на осмислення своїх реакцій
на травму і переживання горя
Заохочуйте дитину до виконання щоденних справ. Повернення до звичного режиму життєдіяльності дасть дитині змогу відчути, що вона в безпеці.
Будьте спокійними і виваженими, заспокоюйте дитину, уникайте додаткового тиску на неї.
Оберіть дорослого, який зможе забезпечити дитині додаткову підтримку. Домовтеся з дитиною, до кого вона може звернутися в разі необхідності.
Будьте готові до діалогу з дітьми. Вони мають знати, що ви готові їх вислухати. Давайте прості та реалістичні відповіді на запитання дитини про травматичні події. Не слід замовчувати травмуючу ситуацію. Дітям складно «просто забути про все». Тому варто вислухати дітей, обговорити їхні відчуття та міркування, які виникають у них з приводу того, що відбувається.
Звертайте увагу на реакцію однолітків на дитину. Захистіть дитину від цікавості однокласників та захистіть однокласників від деталей та подробиць про травмувальну ситуацію, які можуть їх налякати, засмутити тощо.
Подбайте про те, щоб дитина мала можливість гратися і працювати разом з однолітками, адже їхня підтримка дуже важлива для неї. Підтримуйте дитину у формуванні позитивних методів подолання стресу та страху. Допоможіть їй обрати оптимальні стратегії для тієї чи тієї ситуації, зверніться до попереднього досвіду долання стресу.
Будьте пильними до сигналів навколишнього середовища, які можуть спричиняти певну реакцію в дитини, яка переживає стрес (погіршення погоди, гучні звуки, роковини трагічних подій тощо). Передбачайте кризу і надавайте додаткову підтримку в ситуаціях, що можуть бути нагадуванням про травмуючі події. Допомагайте дитині підготуватися до неї. Попереджайте дітей, якщо збираєтеся, наприклад, увімкнути світло, різко підвищити голос тощо.