Позакласний захід Інсценування драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»

Позакласний захід
Інсценування драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»
Підготувала до постановки на шкільній сцені учитель вищої категорії, учитель-методист Трудовської СЗШ Сімферопольського району АР Крим Г.І. Сахарчук
І уривок
Грає сопілка
Лісовик закручує люльку, сівши на заваленому дереві. Виходить Мавка з розпущеними чорними косами, розправляє руки і проводить долонею по очах.
Мавка: Ох, як я довго спала!
Лісовик: Довго, дочко! Вже й сон-трава перецвітати стала
Мавка: А хто мене збудив?
Лісовик: Либонь, весна.
Мавка: Весна ще так ніколи не співала, як тепер. Чи то мені так снилось?
Знову грає сопілка.
Мавка: Ні… стій…Ба! Чуєш? То весна співає?
Лісовик: Та ні, то хлопець на сопілці грає.
Мавка: Який? Невже то це «Той, що греблі рве»? От я не сподівалася від нього.
Лісовик: Ні, людський хлопець, дядька Лева небіж, Лукаш на ймення.
Мавка: Я його не знаю.
Лісовик: Бо він уперше тут. Він здалека, не з сих лісів, а з тих борів соснових, де наша баба любить зимувати. Осиротів він з матір’ю-вдовою, то дядько Лев прийняв обох до себе.
Мавка: Хотіла б я побачити його.
Лісовик: Та нащо він тобі?
Мавка: Він, певно, гарний!
Лісовик: Не задивляйся ти на хлопців людських. Це лісовим дівчатам небезпечно…
Мавка і Лісовик виходять
ІІ УРИВОК
Виходить Лукаш із сопілкою, він хоче надрізати ножем берізку, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його руку.
Мавка: Не руш! Не руш! Не ріж! Не убивай!
Лукаш: Ну що ти, дівчино? Чи я розбійник? Я тільки хотів собі вточити соку з берези.
Мавка: Не точи! Се кров її. Не пий же крові з сестроньки моєї!
Грає музика.
Лукаш: Березу ти сестрою називаєш? Хто ж ти така?
Мавка: Я – Мавка лісова.
Лукаш: А, от хто ти! Я від старих людей про мавок чув не раз, але зроду не бачив їх сам.
Мавка: А бачити хотів би?
Лукаш: Чому ж би ні?.. Що ж, ти зовсім така, як дівчина… ба… ні, хутчій, як панна,бо й руки білі, і сама тоненька, і якось так убрана не по-наськи… А чому ж в тебе очі не зелені?
Голосніше грає музика. Лукаш приглядається до Мавки
Мавка: Чи гарна я тобі?
Лукаш: Хіба я знаю:
Мавка: А хто те знає?
Лукаш: Ет, таке питаєш!...
Мавка: Чому ж сього не можна запитати? Он бачиш, там питає дика рожа: «Чи я хороша?»А ясень їй киває в верховітті:»Найкраща в світі!»
Лукаш: А я й не знав, що в них така розмова, Я думав дерево німе, та й годі.
Мавка: Німого в лісі в нас нема нічого.
Лукаш: Чи що, ти все отак сидиш у лісі?
Мавка: Я зроду не виходила ще з нього.
Лукаш: А ти давно живеш на світі?
Мавка: Справді, ніколи я не думала про те… Мені здається, що жила я завжди…
Лукаш: І все така була, як от тепер?
Мавка: Здається, все така…
Лукаш: А хто твій рід? Чи ти його зовсім не маєш?Мавка: Маю, є Лісовик, я зву його «дідусю», а він мене «дитинко» або «доню».
Лукаш: То хто ж він – дід чи батько?
Мавка: Я не знаю. Хіба не все одно?
Лукаш: Ну, тай чудні ви отут у лісі! Хто ж тобі тут мати, чи баба, чи вже як у вас тут звуть?
Мавка: Мені здається часом, що верба он та стара, сухенька, то – матуся. І полотном м’якеньким устелила для мене ложе.
Лукаш: Там ти й зимувала? А що ж ти там робила цілу зиму?
Мавка: Нічого. Спала. Хто ж зимою робить? Спить озеро, спить ліс і очерет. Верба рипіла все: засни, засни… І снилися все білі сни. На сріблі сяли ясні самоцвіти, стелилися незнані трави, квіти, блискучі, білі…
Лукаш: Як ти говориш…
Мавка: Чи тобі так добре? Твоя сопілка має кращу мову. Заграй мені.
Грає сопілка. Мавка, слухаючи, мимоволі озивається тихесенько на той самий голос.
Мавка: Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає білі груди, серденько виймає. (Сльози на очах)
Лукаш: Ти плачеш, дівчино?
Мавка: Хіба я плачу? А… Справді, ні-бо! То роса вечірня. Заходить сонце… Бач уже встає на озері туман…
Лукаш: Та ні, ще рано!
Мавка: Ти б не хотів, щоб день скінчився?
Лукаш: (Хитає головою, що не хотів би).
Мавка: Чому?
Лукаш: Бо дядько до села покличуть.
Мавка: А ти зо мною хочеш бути?
Лукаш: киває
Мавка: Бачиш, і ти немов той ясень розмовляєш
Лукаш: Та треба по-тутешньому навчитись, бо маю ж тута літувати.
Мавка: Справді?
Лукаш: Ми завтра й будуватися начнемо.
Мавка: Курінь поставите?
Лукаш: Ні, може, хижку, а може й цілу хату.
Мавка: Ви – як птахи: клопочетесь, будуєте кубельця, щоб потім кинути.
Лукаш: Ні, ми будуємо навіки.
Мавка: Як навіки? Ти ж казав, що тільки літувати будеш тута.
Лукаш: Та… я не знаю… Дядько Лев казали, що тут мені дадуть ґрунтець і хату, бо восени хотять мене женити…
Мавка: А з ким?
Лукаш: Я не знаю. Дядько не казали, а може, ще й не напитали дівки.
Мавка: Хіба ти сам собі не знайдеш пари?
Лукаш: Я може б і знайшов, та…
Мавка: Що?
Лукаш: Нічого…
Голос: Лукашу! Агов!
Лукаш: Та йду вже, йду
Мавка: А вернешся?
Лукаш: Не знаю?
Мавка: Я буду ждати.
Лукаш виходить
Грає музика повільно.
І гущавини лісу вилітає Перелесник – гарний хлопець у червоній одежі. Він хоче обняти Мавку, вона ухиляється.
Мавка: Не руш мене!
Перелесник: А то чому?
Мавка: Іди від мене. Там твоя Русалка польова, що в житі.
Перелесник: Я вже забув її.
Мавка: Забудь мене.
Перелесник: (улесливо в’ється коло неї) Будь моя кохана! Звечора і зрана Самоцвітні шати Буду приношати, І віночок плести, І в таночок вести,
І на крилах нести
Мавка: (Нетерпляче) Годі!
Перелесник: Як ти обірвала річ мою сердито! (Смутно і разом з тим лукаво) Хіба ти забула про торішнє літо?
Мавка: (Байдуже) Ох, торішнє літо так давно минуло! Що тоді співало, те в зимі заснуло! (Зникає у лісі)
Перелесник:Постривай хвилину! Я без тебе гину! Де ти? Де ти? Де? (Біжить і собі в ліс)
Грає повільно музика
Із гущавини вибігає Мавка. Біжить швидко, мов утікаючи і ховаючись від когось. Зупиняється на галявині, оглядаючись, руку прикладає до серця, кидається до берези, гладить її стовбур.
Мавка: Сховай мене ти, сестронько!
Лукаш: (підходить тихо до берези) Ти, Мавко?
Мавка: Я.
Лукаш: Ти бігла?
Мавка: Так, я бігла.
Лукаш: Втікала?
Мавка: Так.
Лукаш: Від кого?
Мавка: Від такого, як сам вогонь. Цить! Бо знову прилетить. (Мовчання)
Лукаш: Як ти тремтиш! Притулись до мене. Я дужий, вдержу, ще й оброню!
Грає музика повільно.
Мавка прихиляється до нього. Вони стоять у парі. Лукаш все ближче нахиляється обличчям до Мавки. Цілує її.
Мавка: Ох! Зірка в серце впала! Ні, ти сам для мене світ, миліший, кращий, ніж той, що досі знала, відколи ми поєднались.
Лукаш: То ми вже поєднались?
Мавка: Ти не чуєш, як солов’ї весільним співом дзвонять?
Лукаш: Я чую.
Мавка: Цить! Нехай говорить серце… Я буду ніжити моє кохання! Ти звик до ніжності?
Лукаш: Я не любився ні з ким ще зроду. Я того й не знав, що любощі такі солодкі! (Мавка ніжно пестить його, він скрикує) Мавко! Ти з мене душу виймаєш!
Мавка: Вийму, вийму!Візьму твою співочу душу, а серденько словами зачарую. (Сплескує руками). Так чим же принаджу любі очі! Я досі не заквітчана!
Лукаш: Ти й без квіток хороша.
Мавка: Ні, я хочу для тебе так заквітчатися пишно, як лісова царівна! (Біжить на другий кінець галявини. Лукаш за нею)
Лукаш: Почекай! Я сам тебе заквітчаю. (Виходять).
Грає музика
Хата. Нива. Подвір’я. Висять горщики, гладишки. Стіжок.
Мати: Лукашу! Де ти?
Лукаш: (виходить з кийком і сопілкою в руках). Тут я, мамо!
Мати: А чи не годі вже, того грання? Все грай та грай, а ти, робото, стій.
Лукаш: Яка ж робота?
Мати: Як - яка робота? А ти ж обору мав загородити.
Лукаш: Та добре, мамо, вже загороджу.
Мати: Тобі б усе ганяти по кущах з приблудою тією
Лукаш: Та хто ганяє? Пасу я кіз, а Мавка помагає.
Мати: Одчепися з такою поміччю! (Лукаш кидається йти). Куди ти?
Лукаш: Таж обору городити (Виходить, чути цюкання сокири) (Заходить Мавка, пишно заквітчана, з розпущеними косами)
Мати: (Непривітно) Чого тобі?
Мавка: А де Лукаш?
Мати: Чого це ти з ним? Не випадає за парубком так дівці уганяти?
Мавка: Мені ніхто такого не казав.
Мати: Ну, то хоч раз послухай – не завадить. (дивиться на Мавку) Чого це ти розпатлана така? Нема, щоб зачесатись чепурненько,- Усе як відьма ходить… І що це за манаття на тобі? Воно ж не вигідне і при роботі. Я маю дещо там з одежі, Піди вберися – там висить А це, як хоч, у скриню поклади.
Мавка: Та добре, можу й переодягтися (Іде в хату, заходить дядько Лев).
Мати: Хоч би подякувала! (Услід Мавці)
Лев: Що ти, сестро так уїдаєш раз у раз на дівку? Чи вона тобі чим завинила?
Мати: А ти, братуню, вже б не відзивався, коли не зачіпають! Ти б іще зібрав сюди усіх відьом із лісу.
Лев: Та що ж ти таке говориш «Відьом із лісу» - де ж є відьми в лісі? Відьми по селах живуть.
Мати: Та що ж принаджуй ту погань лісову, то ще діждешся колись добра!
Лев: Що лісове – то не погане, сестро, - усякі скарби з лісу йдуть…
Мати: (глузливо) Аякже!
Лев: З таких дівок бувають люди. От що!
Мати: Які з них люди? Чи ти впився? Га?
Лев: Краще піду я до роботи ніж слухати тої дурниці.
Мати: Іди! Чи я тобі бороню?
(Лев сердитий виходить. Мавка заходить переодягнена: на ній сорочка, скупо пошита, латана на плечах, вузька спідничка, полиняла фартушина, гладко зачесане волосся)
Мавка: Я вже переодяглася.
Мати: Отак. Ну я піду управлюся бо ти до роботи щось не вельми.
Мавка: Чом же? Що тільки вмію, рада помогти.
Мати: Ото-то, що неконечне вмієш… Тащити сіно – голова боліла Як так і жати маєш?...
Мавка: Як то? Жати? Ви хочете, щоб я сьогодні жала?Мати: Чому ж би ні? Хіба сьогодні свято? (Бере серп і подає Мавці) Ось на серпа, попробуй. Як управлюсь – прийду до тебе. (Виходить, кличе курей цип!цип! Заходить Лукаш. Мавка сумно дивиться йому в вічі).
Мавка: Чогось уже і ти став непривітний.
Лукаш: Та бачиш мати все гризуть за тебе.
Мавка: Чого їй треба? Яке їй діло?
Лукаш: А як же… Я ж їм син.
Мавка: Ну син… то що?
Лукаш: Бач, їм така невістка не до мислі. Вини не люблять лісового роду Тобі недобра з їх свекруха буде…
Мавка: У лісі в нас нема свекрух ніяких. Навіщо ті свекрухи, невістки… Не розумію!
Лукаш: Їм невістки треба, бо треба помочі – вони старі
Мавка: (Закохано дивиться і мовчить хвилинку) Заграй мені, коханий, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує!
Лукаш: Ей, не пора мені тепера грати!
Мавка: То пригорни мене, щоб я забула цю розмову!
Лукаш: Цить! Почують мати! (Заходить мати)
Мати: Це ти так жнеш? А ти це так городиш? (Лукаш вийшов) Коли ти, дівонько, не хочеш жати, то я тебе не силую. Вже якось сама управлюсь, а там на осінь знайду собі невістку в поміч. Там є одна вдовиця – моторная. Давай мені серпочка, другого нема.
Мавка: Я жатиму сама (Мати виходить)
ІІІ уривокКИЛИНА І МАТИ
(Повновида молодиця, в червоній хустці, в бурячковій спідниці, на ній зелений фартух, намисто. Молодиця йде замашистою ходою. Мати поспішає за нею.)
Мати: Ходіть ,Килино, ось край берези ще свіже зіллячко.Килина: Я вже в полі все зробила. Треба в хаті дати лад.
Килина: (дивиться в сторону) А хто ж то женцем у вас?
Мати: Та там одна сирітка… (нишком) Не здібна ні до чого…
Килина: (до Мавки) Добридень, дівонько! Чи добре жнеться?
Мати: Ой лишенько! Іще й не починала!? Що ж ти робила? Нездарисько! Ледащо!
Мавка: (глухо) Я руку врізала…
Мати: Було при чому…
Килина: А дай сюди серпа – нехай-но я… (Мавка ховає серпа і вороже дивиться на Килину)
Мати: Давай серпа, як кажуть! То ж не твій! (Вириває серпа і дає його Килині. Килина жне)
Мати: (Втішно) Оце мені робота!
Килина: Якби хто перевесла крутив, то я б всю нивку вжала.
Мати: (гукає) А йди, Лукашу!
Лукаш: (заходить) Бог помагай!
Килина: Дякую.
Мати: От, Лукашу, поможеш тут в'язати молодиці. Бо та помічниця вже скалічилась. (Лукаш в’яже). Ну жніть, діточки, я піду, зварю вам їсти. (Мавка відійшла за дерево, Килина жне, потім прискакує до Лукаша ляскає долонею по плечі.)
Килина: Ну що, парубче! Відстав?
Лукаш: Яка ти бистра! Ось ліпше не займай, бо поборю!
Килина: Ану, ану! Ще хто кого, побачим! (Лукаш кидається до неї, вона переймає його руки, вони «міряють силу». Лукаш хоче поцілувати, але вона підставляє ногу, він падає)
Килина: (Стоїть над ним, сміється) Ну, хто кого? Не я тебе?
Мати: (гукає) Ходіте, женчики, їсти!
Килина: (йде) Я своє скічила, а Лукаш – ні!
Лукаш: Мені недовго.
Мати: Ну то кінчай. А ви ходіть, Килино! (Килина пішла) (Виходить Мавка з-за берези)
Лукаш: То ти? Дов’яжи снопів, а я піду.
Мавка: В'язати я не можу.
Лукаш: Ну, то чого прийшла? Тут наглядати? (в’яже)
Мавка: Лукашу, хай ця жінка більше не приходить. Я не люблю її – вона лукава, як видра.
Лукаш: То ти її не знаєш.
Мавка: Ні, я знаю. Я чула сміх її і голос.
Лукаш: Цього ще мало.
Мавка: Ні, цього доволі. Ця жінка хижа, наче рись. (Лукаш не дивлячись на Мавку пішов до хати. Мавка сіла і задумалась. Виходить до неї Лісовик з гущавини. Він у довгій киреї. Барви золота з темно-червоною габою внизу, навколо шапки обвита гілка достиглого хмелю. Мавка сидить. Тихо грає музика)
Лісовик: Доню, доню! Як тяжко ти караєшся за зраду!...
Мавка: Кого я зрадила?
Лісовик:Саму себе. Покинула високо верховіття І низько на дрібні стежки спустилась
До кого ти подібна? До служебки.
Згадай, якою ти була в ту ніч, Коли твоє кохання розцвітало. Була ти наче лісова царівна У зорянім вінку на темних косах, Тоді жадібно руки простягало До тебе щастя і несло дари!
Мавка: То що ж мені робить, коли всі зорі погасли і в вінку, і в серці в мене?
Лісовик: Не всі вінки погинули для тебе Оглянься, подивись, яке тут свято!
Мавка: То дай мені святкові шати, діду! Я буду знов, як лісова царівна, І щастя упаде мені до ніг, Благаючи моєї ласки!
Лісовик: Доню, давно готові шати для царівни, Але вона десь бавилась химерна, Убравшися для жарту за жебрачку.
(Лісовик надягає багряницю поверх убрання на Мавку)
Лісовик: Тепер я вже за тебе не боюся
(Лісовик, поважно кивнувши їй головою меткою ходою йде в гущавину і зникає. Із лісу вибігає Перелесник)
Мавка: Знов ти!
Перелесник: Не бійся, не до тебе. Хтів я одвідати Русалоньку, що в житі, та бачу, вже вона заснула. Шкода. А ти змарніла щось…
Мавка: Тобі здається!
Перелесник: Здається,кажеш? Дай я придивлюся.
Підходить до неї, Мавка відступає.
Перелесник: Та ти чого жахаєшся? Я знаю, що ти заручена.
Мавка: Геть! Не глузуй!
Перелесник: Та ти не сердься, Коли я помилився… Слухай, Мавко, Давай побратаємось.
Мавка: З тобою?
Перелесник: А чом же ні? Тепер ми восени, тепер, бач, навіть сонце прохололо, І в нас простигла кров. Так ми з тобою колись були товариші, а потім, чи грались чи кохались – трудно зважити – тепер настав братерства час. Дай руку!
Мавка трохи нерішуче подає йому руку.
Дозволь покласти братній поцілунок на личенько твоє бліде.
Мавка ухиляється, він все-таки її цілує
Перелесник: О, квіти на личеньку одразу зацвіли! Цнотливі, незапашні, осінні…
Грає музика («Баба Яга»), Перелесник пориває її в танець. Прудко вирує танець.
Мавка: Годі!... пусти мене… Вмираю… (Голова її падає йому на плече, руки опускаються, він летить її в танці зомлілу. Раптом з-під землі з’являється темне, страшне Марище.)
Гає повільна музика («Болезнь куклы).
Марище: Віддай мені моє! Пусти її!
Перелесник: (спиняється і випускає Мавку з рук, вона спускається на траву) Хто ти такий?
Марище: Чи ти мене не знаєш? - «Той, що в скалі сидить»!
Перелесник прудко з рухом кинувся геть і зник у лісі. Мавка очнулась звелася трохи, широко розкрила очі і з жахом дивиться на Мару, що простягає руки взяти її.
Мавка: Ні, я не хочу! Не хочу я до тебе! Я жива!
Марище: Я поведу тебе в далекий край, Незнаний край, де тихі, темні води Спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі. Мовчазні скелі там стоять над ними.
Мавка: Ні, я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає.
Марище: По чім ти знаєш це?
Мавка: По тім, що муку свою люблю і їй даю життя. Коли б могла я тільки захотіти Її забути, я пішла б з тобою (В лісі чується людська хода) Ось той іде, що дав мені ту муку! Зникай, Маро, іде моя надія!(Мара відступається в ліс. Із лісу виходить Лукаш з іншої сторони. Мавка йде йому назустріч.)
Лукаш: (побачивши її) Яка страшна! Чого ти з мене хочеш? (Поспішає до хати, стукає в двері, говорить до матері) Готуйте, мамо, хліб для старостів, - я завтра засилаюсь до Килини!
Мавка: (зриває з себе багряницю) Маро! Бери мене! Я хочу забутися!
(Марище торкається до Мавки. Мавка скрикує, падає йому на руки. Він закидає на неї свою чорну кирею і обоє зникають).
(грає музика)