Наукова робота Філософські погляди Г. С. Сковороди

ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ Г. С. СКОВОРОДИ


Григорій Сковорода – людина, мислитель, митець. Це ім’я знають в Україні всі – воно давно стало символом мудрості на українській землі. Сковороду називають філософом-просвітителем, адже він створив власну своєрідну філософію, якої дотримувався сам і навчав інших, тобто учив, як жив, а жив, як навчав.
Серед найвідоміших філософських праць Г. С. Сковороди є «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу», «Вдячний Еродій», «Вступні двері до християнської добронравності» тощо. Саме ці твори засвідчують глибину філософської думки мандрівника-просвітителя. Філософська система Сковороди об’єднує людину і світ, етику й онтологію (вчення про буття), філософську мудрість і моральну поведінку. Через це вона дозволяла йому практично, з використанням власного життєвого досвіду, перевіряти та формулювати теоретичні положення, життєво засвоювати істину.
Філософія Сковороди містить такі основні положення: учення про двоїстість буття; філософія щастя через самопізнання; філософія серця й любові.
На думку Г. С. Сковороди, буття – двоїсте, воно поєднує зміст (дух, Бог) і форму (матерію). В істоті людини, вважав Сковорода, треба розрізняти матерію і форму, фізичне і духовне. При всьому зв’язку психічної сторони з фізичною вони є нетотожні. Філософ підкреслює відмінність психічного від фізичного. «Не зливаймо нас самих в одну тотожність». У цьому твердженні митця виявилася передусім його висока оцінка морально-психологічних якостей людини та її значення в житті. У своєму вченні про дві натури філософ твердить, що плоть – тлінна, смертна, зовнішня, зникає, як тінь, а дух – невидима суть, що є вічною, завжди живою, тим, що не зникає у творчій спадщині смертної людини. Ствердивши це, Сковорода йде далі й доводить, що дух не існує поза матерією, як яблуня не може згубити свою тінь у сонячний день. Не може дух, пише він, як пташка, випурхнути з земної оболонки тіла, тому що «серцем» духа є наше земне серце. Для Сковороди дух залишається вищим за плоть. Так філософ підходить до перегляду тези, що дух, як невидиме, є більш важливим, ніж видимість плоті і матеріальне буття. Отже, філософською основою поглядів Сковороди на природу є вчення про «дві натури», зовнішню і внутрішню (перша дана людині у відчутті, а не є істинною; друга не дана безпосередньо у відчутті, але може бути виявлена шляхом розумової, логічної обробки даних, добутих внаслідок спостережень над зовнішньою, видимою натурою), а також про «три світи».
Усе існуюче, стверджує мислитель, може бути розподілено між трьома сферами: макрокосмом (Всесвітом), мікрокосмом (людиною) та світом символів (Біблією). Всі три світи мають тлінну та вічну натури. Проте Всесвіт, природа як джерело всякого буття характеризується безконечністю, вічністю. Людина, при всій своїй смертності, є «іконою вічності», тобто зображенням нестримного прагнення до безсмертя, а світ символів – лише «дим вічності», тобто алегорія безсмертя, засіб його виразу. Саме через алегорії та символи Біблія «невидиме робить видимим». Але символічний світ книжок, з погляду філософа, має певний сенс лише на ґрунті життєвого досвіду. Він заперечував самостійність буття символічного світу; для нього головним була людина, яка осмислює закони природи і таємниці духу. Тому і з’являється в його творах теза: «Не розум від книжок, а книжки від розуму народились».
Г. С. Сковорода визнавав можливість пізнання світу (макрокосму) через пізнання самого себе (мікрокосму), що є основою людського щастя. «Сие-то есть быть счастливым – узнать, найти самого себя». «Если хотим измерить небо, землю и море, должны, во-первых, измерить самих себяМожет ли слеп в доме своем быть прозорливцем на рынке?» Філософ, розв’язуючи проблему самопізнання спирався на деякі ідеї мислителів минулого (Сократа, Плутарха), але у свою чергу був оригінальним і самобутнім. Самопізнання він розглядав як могутнє знаряддя морального самовдосконалення, усвідомлення людиною своєї ролі, свого місця в природі й суспільстві. «Познать себя самого, сыскать себя самого и найти человека» - ось до чого завжди закликав Сковорода. Отже, самопізнання, за Сковородою, має допомогти людині знайти свою «сродну» працю, своє покликання, бо люди за природою неоднакові й нерівні – один створений природою для плуга, інший – для шаблі, ще інший – для мудрості, «учительства». Але пізнання має розкрити суть людини, точніше – її людяну сутність, «сущу істу» - любов, дружбу, братство, що є найвищими цінностями.
Як бачимо, у центрі філософського вчення Сковороди стояла проблема людини та її щастя. Він розглядав людину як частину природи, нею породжувану, як «мікрокосм», що несе в собі закони «макрокосму», тобто закони світу в цілому. Тому філософ наголошував на важливу роль природних даних людини в її психічному розвитку, бо саме природа визначає тілесні потреби, задоволення яких необхідне для життя й розвитку людини. Він виразив це у своєму вченні про «серце» людини як «осередок» її психіки, як єдність її думок, почуттів і прагнень.
Серце, учив Сковорода, - це інтимні мислі людини, переконання, почуття і зв’язані з ними прагнення, що визначають її діла і вчинки, її поведінку. Головне в людині – її серце. «Сердце есть корень и существо» людини. Воно як зерно в горісі. За Сковородою, сердечне задоволення, «веселість серця» є характерною ознакою щастя, до якого прагнуть люди. «Люди в жизни своей трудятся, мятутся, сокровиществуют, а для чего, то многие и сами не знают. Если рассудить, то всем человеческим затеям, сколько их там тысяч разных ни бывает, выйдет один конец – радость сердца». Отож, «щастя в серці, а «серце в любові». Тому актуальним є афоризм філософа-мислителя: «Коли я хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю», адже любов – найголовніша потреба людського серця і один із головних чинників людського щастя.
Через філософські трактати, притчі, за допомогою усної розповіді Сковорода навчав тих, хто хотів навчатися. Він не дбав про славу імені своєму, про чини й маєтки – все це непотрібно було йому. Ішов туди, де його чекали, де потребували його мудрого слова, де був він бажаний, - і навчав: «Все минає, а любов зостається після всього». І «коли ти твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий».









13 PAGE \* MERGEFORMAT 14115




15