Сценарій свята до річниці з дня народження Т.Шевченка

«Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття…»
Виховний захід
Сценарій свята до 200-літнього ювілею Т.Г.Шевченка



Відео «Обличчя української історії» (5хв.42с.)
Вед.1
Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті згасає веселка,
Повні сил і живої снаги,
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Вед.2
На оновленій нашій землі живе і вічно житиме в народі пам’ять про великого Кобзаря, геніального поета України, гнівного обличителя панів неситих, поборника святої правди.
Вед.1
Тарас Шевченко був провісником нового життя, народним пророком, титаном духу, першим, хто закликав народ:
Фільм «Заповіт» (1хв.)
Вед.2
Гаряча дума Кобзаря надихала народ на штурм царизму, додавала сили натрудженим рукам у мирний час.
Вед.1
Шевченко — наш спільник у боротьбі за мир. Його ідеї дорогі всім чесним людям світу.
Вед.2
Мрії поета звершилися на його рідній землі, на нашій з вами Батьківщині. І ми можемо з повним правом сказати:
Вед.1
Провіснику волі,
великий титане,
Справдилися думи пророчі твої,
Приймай же данину любові і шани
Од вольних народів нової сім’ї.

Перегляд презентації « Пам`ятники Шевченкові»(5хв.35с.) на фоні презентації на 4-й хвилині ведучі продовжують:
Ведучий 2
Він був сином мужика і став володарем у царстві духу. Він був кріпаком і став велетнем в царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.
Ведучий 1
Десять літ він томився під вагою солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.
Ведучий 2
Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті -невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець все заново збуджуватимуть його твори.
Ведучий 1
Отакий є і буде для нас Т.Г.Шевченко (йдуть зі сцени).
Учень читає вірш «Думи мої…»
Вед.2 (за кулісами)
В похилій хаті край села,
Над ставом чистим і прозорим,
Життя Тарасику дала
Кріпачка-мати, вбита горем.
Мати (на сцені)
Як гірко, як нестерпно жаль,
Що долі нам нема з тобою!
Ми вбогі, змучені раби.
Не маєм радісної днини,
Нам вік доводиться терпіть,
Не розгинать своєї спини.
Промовиш слово, і нагай
Над головою люто свисне.
І так усюди — з краю в край
Панує рабство ненависне.
Росте неправда на землі,
Згорьованій, сльозами злитій.
О любі діточки малі,
Одні залишитесь на світі!
Ну хто замінить вам мене,
Рожеві квіти нещасливі,
Коли безжально смерть зігне
Мене на довгій панській ниві.
Тарас:
Наша бідна, старенька біла хата з солом’яною покрівлею і чорним димарем, а біля хати яблуні з червонобокими яблуками, а навколо яблуні квітник, улюбленець моєї терплячої, моєї ніжної неньки! А біля воріт стоїть стара гілляста верба, а за вербою клуня…(читає перший куплет «Садок вишневий»)
Мультфільм «Садок вишневий коло хати» (2хв.)
Тарас:
В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло…
(Мати і Тарас виходять).
Вед.1.
Проминули роки , і Тарас уже не той маленький хлопчина.
(З’являється молодий Тарас у чорному сюртуку, білій сорочці з краваткою.)
Тарас:
Тяжко-важко в світі жити…
Сироті без роду;
Нема куди прихилиться, -
Хоч з гори та в воду!..
В того доля ходить полем –
Колоски збирає;
А моя десь ледащиця
За морем блукає…
Звучить пісня «Пролітали лебеді»(3хв.)
( Тарас слухає замислившись)
Тарас:
Єсть на світі доля…
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має?
Єсть люде на світі –
Сріблом, злотом сяють,
Здається, панують,
А долі не знають,
- Ні долі, ні волі…
Вед. 2.
Єдиною розрадою у ці важкі часи була для Тараса українська пісня.
Звучить пісня «Ой на горі та й женці жнуть»
Вед.1.
Спливає час. Самотній Шевченко більше переймається не власною долею, а долею згорьованого народу.
Входить Шевченко, уже старий, у вишитій сорочці.
Шевченко:
О люди, люди, небораки,
Нащо здалися вам царі,
Нащо здалися вам псарі,
Ви ж таки люди – не собаки?!
(Навколо нього збирається гурт селян з граблями, косами. Кожен хоче щось сказати поетові).
Дід:
Тяжка наша доля в кріпацькому ярмі, Тарасе!
Селянин:
Пани… Кати…
Латану свитину з каліки знімають,
з шкурою знімають,
бо нічим обуть
княжат недорослих.
Дівчина:
А он розпинають вдову за подушне…
а сина кують…
Єдиного сина, єдину дитину,
єдину надію в військо віддають.
Жінка:
А онде під тином опухла дитина,
голоднеє мре…
Дід:
Чи Бог бачить із-за хмари наші сльози, горе?
Молода селянка:
Чи довго на сім світі катам панувати?
Шевченко (задумливо):
Пани, пани!
Схаменіться!
Будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших…
Виходять ведучі
Вед.2
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття
І голос твій нам душі окриля,
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля…
Звучить пісня ( 4хв..)
Вед.1
Минають роки, змінюються покоління, а слава Шевченка не згасає, твори його сьогодні є не менш актуальними, ніж майже два століття тому.
(Тим часом на середину виходить Перебендя з хлопчиком-поводирем. Вони мовчки ідуть до бюста Шевченка.)
Учень:

Перебендя старий, сліпий
Хто його не знає?
Він усюди вештається
Та на кобзі грає.
А хто грає, того знають
І дякують люди.
Він їм тугу розганяє,
Хоч сам світом нудить…
Перебендя сідає на ослінчик і співає (Фонограма «Ой не шуми, луже!» )
Фонова мелодія
Лілея (виходить у довгій білій сорочці з розпущеними косами):
За що мене, як росла я,
Люде не любили?
За що мене, як виросла,
Молодую вбили?
Стає біля бюста.
Катерина (проходить з дитиною на руках і тихо говорить сама до себе):
Утік!.. Нема!..
Сина, сина
Батько отцурався!
Боже ти мій!.. Дитя моє!
Де дінусь з тобою?
Москалики! голубчики!
Візьміть за собою…
Візьміть його… бо покину,
Як батько покинув…
(Катерина теж стає біля бюста).
Наймичка (входить):
А я ледве додибала
До вашої хати,
Не хотілося б на чужині
Одній умирати!
Коли б Марка діждатися…
Так щось тяжко стало!
…Марку!
Прости мене!
Я каралась
Весь вік у чужій хаті…
Прости мене, мій синочку! Я …я твоя мати…
( Стає біля бюста).
Сова (йде, здіймає вгору руки).
Учень: Скалічені старі руки
До Бога здіймала,
Свою долю проклинала,
Сина вимовляла…
А уночі розхристана
І простоволоса
Селом ходить — то співає,
То страшно голосить.
(Сова стає біля бюста).
Козак (виходить):

Україно! Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю –
Заплаче серденько.
Іде до гурту.
(З’являється група невільників).
Невільник:

О милий Боже України!
Не дай пропасти на чужині,
В неволі вольним козакам!
І сором тут, і сором там –
Вставать з чужої домовини,
На суд твій праведний прийти,
В залізах руки принести
І перед всіма у кайданах
Стать козакові…
(Пауза)
Біля бюста стоять герої творів Шевченка. Вони ж декламують:
1.В дні перемог і в дні поразок,Щасливі дні і в дні сумніІду з дитинства до Тараса,Несу думки свої земні.2.Іду крізь свята, і крізь будні,Крізь глум юрби, і суєту,Ні, не в минуле, а в майбутнєДо Тебе, я, Тарасе, йду.3.Крізь вітер злий карбую крокиІ чую серцем кожну мить,“Реве та стогне Дніпр широкий”,Щоб розбудити всіх, хто спить.4.Коли в душі моїй тривога,Коли в душі пекельний щем,Іду до нього – до живого –У Всесвіт віршів і поем.5.Я не один іду до нього –Ідуть до нього тисячі,Наче грішники – до Бога,Свої печалі несучи.6.І доки в римах “Заповіту”Бентежить кожне слово нас,Той рух до сонця не спинити,Бо зветься сонце те – Тарас.
Дівчина (запалює свічку):
Хай палає свічка.
Хай палає,
Поєднає нас вона в цей час.
Друзів голоси нехай лунають,
Слово й музика нехай єднають нас.
(Звучить пісня про Шевченка. На сцену виходять усі учасники свята) (4хв.)