” Сторінками життєпису Остапа Вишні ” (літературний вечір, присвячений 125-річчю Остапа Вишні)

Міністерство освіти і науки
Державний вищий навчальний заклад
” Донецький технікум промислової автоматики”









” Сторінками життєпису Остапа Вишні ”
(літературний вечір, присвячений 125-річчю Остапа Вишні)









Підготувала викладач технікуму:
Урубкова В.М.







2014


Методична розробка виховного заходу ” Сторінками життєпису Остапа Вишні”
(літературний вечір, присвячений 125-річчю Остапа Вишні)





Підготувала Урубкова В.М, – викладач Державного вищого навчального закладу ”Донецький технікум промислової автоматики”.






Для викладачів, класних керівників, студентів технікуму.







Рецензент: О.Б.Груба – голова циклової комісії гуманітарних дисциплін, викладач вищої категорії Державного вищого навчального закладу ”Донецький технікум промислової автоматики”












Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії гуманітарних дисциплін



Застелений скатертиною стіл. На столі - чорнильниця, ручка, білі аркуші паперу. Трохи далі - гілочка сосни, квіти і кетяги калини. Над столом - великий портрет Остапа Вишні
Слайд 1
Слова Остапа Вишні:
«Правда... Тільки вона, правда, була поводирем у моєму житті. Я ніколи не зрадив правди...»
Виходять 2 ведучих.
1-й Добрий день, друзі
2-й Здоровенькі були!
Ведучий 1
Сьогодні ми з вами перегорнемо сторінки усного журналу, присвячені видатному українському письменнику-гумористу Павлу Михайловичу Губенку (Остапові Вишні). Протягом усього свого творчого шляху Остап Вишня виступав як талановитий і неповторний митець, слово якого глибоко проникало в пласти народного життя й успішно слугувало його безупинному поступові.
Звучить поезія Олександра Підсухи.
ВИШНЕВИЙ СМІХ
Ведучий 2
Гумор! Щит душі людини від розпачу і меч для всього ворожого. Сміх – то дошкульний, то доброзичливий, то гіркий крізь сльози – завжди супроводжував наш народ в боротьбі за незалежність. Справедливо буде сказати: творчість гумориста надихалась і окрилювалась великим поняттям Народ, про що він полишив щирі свідчення в своїх щоденникових записах.“Який би я був щасливий, - занотував письменник 15 травня 1949р. в щоденнику, - якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку, у радянського народу!Ви уявляєте собі: народ радісно усміхнувся!Але як це трудно!”Ведучий 1
Літературна спадщина Вишні - це насамперед тисячі гуморесок у щоденній пресі на всі теми дня - своєрідний тип фейлетону, що йому він давав назву “усмішка” або ще “реп'яшок”. Родились вони головно з праці Вишні у редакціях перших українських радянських газет “Вісті ВУЦВК” і “Селянська правда”. В “усмішках” Вишні віддзеркалився своєрідний тодішній “ренесанс” селянства як соціяльного стану України. Селяни розуміли цього гумориста, що сам родився і виріс у сільській родині, не тільки з того, що він пише, а ще більше по тому, як він пише.Ведучий 2
Хто тільки не помічав властивого українцеві гумору? Його ми відчуваємо зразу ж, як тільки-но починаємо говорити або читати про цей народ.
Ведучий 1
Минуло 125 років від дня народження Остапа Вишні, але любов до його дотепного слова не зменшується. Щоб зрозуміти феномен Остапа Вишні, треба з’ясувати, хто він, чиїх батьків дитина, де зріс де навчався, чим жив і з ким дружив. З чого радів і від чого страждав.
Перед нами життя письменника, таємниці якого ми сьогодні розкриємо.
Ведучий 2
Народився Остап Вишня 13 листопада (1 за старим стилем) у 1889 р. у містечку Грунь (хутір Чечва) Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський р-н Сумської обл.) в селянській сім’ї. Батько працював прикажчиком у поміщиці фон Рот. Дітей у родині було 17.
Слайд 2 Батьки Остапа Вишні
Усі змалечку привчалися до роботи, знали нестатки, особливо коли залишилися без батька (помер у 1909 р.), але жили дружно. Старші навчали менших проходженню всіх «класів» селянського життя. Сміх і жарт допомагав долати труднощі, яких на долю Губенків випало чимало. Письменник з любовною усмішкою згадує про щирі, довірливі взаємини матері і дітей.
Слайд 3 Генеологічне дерево Остапа Вишні
Ведучий 1
- Скільки це є вже, дітки, як наш батько помер?
- Та вже, мамо, літ із десять.
Замислиться було матуся і прокаже:
- Це б у вас іще було братів та сестер штук із шестеро. А в мене б усього було б діточок... Скільки, дітки?
- Двадцять троє, мамо.
- Еге ж. Двадцять троє... Ох-ох-ох! Хай царствує покійничок.
Ведучий 2
За три роки хлопець закінчив місцеву початкову школу, а згодом двокласну Зіньківську. Отримав свідоцтво, яке давало право зайняти посаду поштово-телеграфного чиновника. Павлові минав лише тринадцятий рік, вчитися хотілося далі, а дома ж іще дванадцятеро дітей. Хлопець просив віддати його до Глухівської вчительської семінарії, та не було коштів. Мати повезла його до Києва, де на казенний кошт вчилися діти у військово-фельдшерській школі і де вже вчився найстарший брат. Павло закінчив школу успішно, деякий час працював фельдшером.
Ведучий 1
Однак наміру присвячувати своє життя медицині у юного Губенка не було. Він активно зайнявся самоосвітою, захоплювався літературою і в 1917 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, але навчання не закінчив. У листопаді 1919 р. почав друкуватися в газетах, завдячуючи цим, найперше, дружньому і зацікавленому ставленню Василя Блакитного та Сергія Пилипенка до талановитої творчої молоді.
Ведучий2
У спогадально-біографічній усмішці «Отак і пишу» Остап Вишня розповів про свої перші кроки в журналістиці. А почалося з того, що, працюючи в редакції «Селянської правди», Вишня написав для «внутрішнього вжитку» усмішку про комічні епізоди і курйози в редакційному житті. Твір зацікавлено слухали і сміялися, а редактори почали напосідати: напишіть фейлетон.
Імпровізація студент- О с т а п В и ш н я
Я їм кажу:
-Та не вийде в мене!
А вони мені:
-А ви спробуйте! Про редакційні ж справи вийшло! Напишіть!
Почав писати. Іноді виходило, іноді не виходило... Згодом почало частіше «виходити», ніж «не виходити». Почало частіше братися за Гоголя, за Щедріна і за Чехова... Читав, думав: «Чому смішно? Звідки сміх?» Діставав словники, збірники приказок... І прислухався. Прислухався і в трамваях, і на базарах, і по ярмарках, і по поїздах,- чому сміються, чого так весело?.. І записував.
Ведучий 1
Вперше псевдонім «Остап Вишня», якому судилося назавжди стати літературним ім’ям уславленого майстра сатири і гумору, з’явився 22 липня 1921 року під усмішкою «Чудака, їй-богу» на сторінках тієї ж «Селянської правди». Авторові було тоді вже за тридцять. Він багато пережив і спізнав на нелегких життєвих дорогах.
Ведучий 2
Відтоді Вишня написав багато. І все, що виходило з-під його пера, було перейняте палким бажанням зробити свій народ духовнішим, щасливішим, а кожного українця - кращим, інтелігентнішим, національно свідомим.
Cтудент – Остап Вишня:
Я вважаю за українця не того, хто вміє добре співати «Реве та стогне» та садити гопака, і не того, в кого прізвище на «ко»,- а того, хто бажає добра українському народові, хто сприяє його матеріальному і духовному розвиткові. Бо ото й є справжні українці.
Ведучий 1
Яскраво і талановито проявилася творча концепція Остапа Вишні стосовно людини і природи в неповторних мисливських усмішках.
Слайд 4 ”Мисливські усмішки” ( 1958)
За своїми структурними особливостями в них виділяється кілька груп: усмішки ознайомлюючого характеру (в них автор з неабиякою дотепністю відкриває «секрети» полювання, веде мову про особливості мисливської зброї тощо («Заєць», «Ружжо»); усмішки, в яких опоетизовується природа («Вальдшнеп», «Перепілка»), і усмішка-сатира на браконьєрів («Дика коза», «Бенгальський тигр»).
Сценка з гуморески «Заєць»
Ведучий 1
На початку тридцятих Остап Вишня був одним з найулюбленіших і найпопулярніших письменників в Україні. На жаль, саме, тоді наставав страшний час доносів, ярликів, наклепів і відповідно - репресій. До трагічних подій залишалося кілька років, а поки що Остап Вишня працює над п’єсою «В’ячеслав», пише нариси й фейлетони для «Червоного перця», виступає перед читачами. 1931 року, коли він подав заяву до ВУСППу, його не прийняли, бо оточення Остапа Вишні, як виявилося, було вельми «підозріле» - самі «попутники» ї «націоналісти»: Хвильовий, Довженко, Курбас, Петрицький, Куліш, Гірняк...
Ведучий 2
Невдовзі Остап Вишня став одним з перших українських літераторів, хто відчув на собі крижаний подих сталінського терору. 26 грудня 1933 року його було заарештовано й звинувачено в підготовці злочинів, які могли йому приснитися лише в жахливому сні. На слідстві письменникові підсовували «визнання». У споминах про ці жахливі дні описано один епізод, який свідчить, що Остап Вишня і в найтрагічніші моменти життя не втрачав почуття гумору.
Студент
С ц е н а д о п и т у
Павле Михайловичу, вам було доручення вбити Постишева?
Звідкіля ви це взяли?
Павле Михайловичу, ГПУ і партія знають це! Ми точно знаємо, який був ваш план: ви повинні були прийти до будинку ЦК з делегацією письменників на аудієнцію до Постишева і під час розмови мали витягти з кишені наган і застрелити Постишева.
Ні, громадянин слідчий, я цього не хочу!
Що значить: не хочу?
А тому не хочу, бо ви сьогодні доручаєте мені вбити Постишева, а завтра, чого доброго, пришиєте мені знеславлення Клари Цеткін... Ні, вже дошукуйтесь чого іншого. Я людина сімейна.
(сміється). Павле Михайловичу, даю вам «слово чекіста», що того злочину вам інкримінувати не будемо. А ось атент на Павла Постишева беріть на себе, бо цього вимагає від вас наша партія.
Має ж бути межа людському стражданню...
До страждань ще не дійшло (і раптом крикнув). Не спирайтесь об спинку стільця! Сядьте як слід! Так хто збирався вчинити замах на товариша Постишева? Я чи ви?
Не знаю, як ви, а я не збирався. Мало того, я глибоко шаную Павла Петровича...
Брехня!
Хай вам буде легше: я не шанував і не шаную Павла Петровича Постишева.
Так би й зразу. І від цього буде легше не мені, а вам.
Може, все-таки не звинувачуйте мене у тому, у що ніхто не повірить? Атентант на Постишева... І хто? Остап Вишня. Нас же з вами кури засміють...
Ведучий 1
Не минула письменника гірка чаша довгорічного заслання. Сіре і непримітне містечко Котлас на півночі. Брудна пересильна тюрма. Редакція газети Ухто-Печерського табору «Северный горняк». Закапелок з портретом Сталіна, стіни облуплені й вогкі.
Студент
- Надворі тепліше, ніж тут,- ковтаючи дрижаки, каже Вишня до свого напарника Мамона Рамзі, колишнього наркома освіти Узбекистану.
Зайшов Йосип Гірняк, який теж сюди потрапив.
- Будь вона проклята, така країна,- озлоблено кинув він. - А ми вірили...
- Сядь, Йосипе, і вгамуйся,- поклав Вишня на його плече руку. - Ми живемо в прекрасній країні, просто завелися вороги народу...
- Які ж ми вороги?! - скипів Гірняк. - Ми ж не були ворогами, нас ними роблять!
- Не ми вороги народу,- пояснював Вишня,- а то вороги, які нас запроторили у в’язницю. Так довго тривати не може. Розберуться.
Ведучий 2
Чи писав Остап Вишня в ув’язненні?
Жодного підтвердження того, що Остап Вишня займався літературною творчістю в північних таборах, не знаходимо і в спогадах В. Гжицького та Я. Камінського. Звичайно, були листи, зокрема до дружини... Але душа митця, обкручена колючим дротом, поривалася до художнього слова. Як тяжко не було, а жарт, дотеп, образні смішні оповідки не переставали зринати з вуст гумориста. Напевне, то й була творчість, тільки вимушено усна, але ж безупинна, як серцебиття. Однак останні пошуки свідчать, що Вишня таки писав у таборах. У його щоденнику є лірична казка, написана у формі листа дітей до своєї матері, ув’язненої, як і сам автор, у холодному страшному архіпелазі ГУЛАГ. Ця мати - Олена Георгіївна Жуковська, яка майже через півстоліття зважилася розповісти про зустріч з Вишнею. Зворушлива лірична казка містить прозорі алегорії, в яких легко вгадуються похмурі колізії тодішнього життя. Сюжет розвивається в непритаманному для письменника трагедійному ключі, тож годі шукати в ньому гумору - тут живе зболена душа великого правдолюбця Остапа Вишні.
Студентка
Ось ця казка (скорочено).
Ведучий 1
Епістолярна спадщина Остапа Вишні ще мало відома. Збиранню архіву письменника, зокрема його листів, багато часу присвятила дружина Варвара Олексіївна Губенко-Маслюченко. В архіві містяться вражаючі факти з життя політичних засланців, які, до речі, дають змогу зрозуміти, чому не згас у тяжких душевних муках яскравий гумористичний талант Остапа Вишні.
Ведучий 2
Вийшовши на волю, Остап Вишня дуже скупо розповідав про свою трикляту «десятирічку» в Ухто-Печерському таборі. Мало залишив він спогадів про ті страшні часи. Маємо лише дещицю з його тогочасного листування і невеликий щоденник.
Ведучий 1
Уривки спогадів письменника про той час малюють таку картину. Глуха засніжена тайга. Конячина натужно тягне сани, на яких ланцюгами прив’язані два важких сундуки. Спереду, зіпершись на сундук, живий клубок - це Вишня. Він обкутаний всякими лахами, перев’язаний кількома мотузками, поверх шапки - сукняна хустка, тільки очі блищать...
- Певне, градусів 40 морозу,- мовить їздець.- Не інакше, послали на загибель. Етапник-одинак - не жарти. Тайга, по коліна снігу, важкі сани, стара конячка... І тисяча кілометрів етапу.
Через кілька днів Вишня догнав етап. Світ обернувся в жахну круговерть. Завиває буря й лютує сніговиця.
От як пройду цей етап і зостануся живий,- міркував Вишня,- значить, судилося ще трохи пожити... Коли ти вирішив служити своєму народові вірою і правдою, а не смоктати з нього, будь готовий пройти свій жертовний етап!
Ведучий 2
...Вишня опинився на перехресті стежок. Від утоми світ ішов обертом і ніде навіть присісти. Перехрестя стежок було схоже на фатальний хрест... Повісив голову і, як мученик, дивився вздовж широкої стежки, яка нагадувала окоренок хреста... Здавалося б, що коли сидить людина в безодні, в задусі... що людина та побачити може? А вона бачить! Що воно таке: чи життя прокидається, чи конання? Дуже вона вистраждана, література моя...
Ведучий 1
Багато міг би нам розповісти великий архів Остапа Вишні, який після його арешту дружина письменника Варвара Олексіївна сховала у своїх харківських родичів, але він загинув у роки окупації. І нарешті - нещаслива доля значної частини доробку великого гумориста: після 1933 року всі його книжки були вилучені з бібліотек, жоден твір не перевидавався протягом 23 років. Тим-то й зумовлена та сумна обставина, що читачі й досі, через багато десятиліть по смерті письменника, не уявляють у повному обсязі творчість видатного майстра.
Ведучий 2
Рядки з родинного альбому:
Остап Вишня, хто він для нас? Країна великої мудрості. Слава України, її невмируща усмішка.
Олесь Гончар, 1965 р.
Люблю Остапа Вишню. Твори його заражають нас любов’ю до життя.
Павло Тичина, 1965 р.
Нікого з нас так не любив і не любить народ, як любив Остапа Вишню.
Володимир Сосюра, 1965 р.
Викладач
Попри всі нещастя, втрати, слідчі ізолятори, заслання, підконвойні команди, доля Остапа Вишні все ж щаслива тим, що сам народ поклав собі за обов’язок нести його славу у віки.
Студенти читають кілька гуморесок послідовників Остапа Вишні за вибором
Гумореска ” Кока” про горе – спеціаліста у виконанні .
Фейлетон ” Пес Барбос і повчальний ”крос”.
«Вінок письменнику» із поезій різних авторів, присвячених О. Вишні.
Читають заздалегідь підготовлені студенти
1.Умер великий правдолюб.
2.По полях ми з Вишнею бродили
3.Чарівник
4.Павло Михайлович, привіт!
5.Вишневий сміх
6.Вишні
7.Легенда про Остапа Вишню.