ДОПОВІДЬ МОВЛЕННЄВА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІК

МОВЛЕННЄВА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
Науковий інтерес до засвоєння дитиною створених у соціально-культурній еволюції знакових систем цілком закономірний, оскільки від народження до смерті люди живуть і діють не лише в реальному світі, але і в специфічно людському знаково-символічному середовищі, створеному соціокультурною генезою. У сучасному бутті з дорослими кожна народжена людина вчиться розуміти знаки мови, оперувати різними знаковими системами у власній діяльності, що є істотним фактором „олюднення" її психіки і формує специфічно людську-знакову-свідомість.   Проблема розвитку індивіда в соціумі та набуття ним особистісних характеристик невіддільна від двох актуальних психологічних та соціальних проблем: проблеми соціалізації індивіда та проблеми засобів формування особистості. Соціалізація розглядається як процес входження індивідів до суспільства через різні спільноти завдяки засвоєнню норм, ідеалів, цінностей шляхом виховання та на учіння (В. Москаленко). Особистість, як продукт суспільства, можлива лише за умови “привласнення” суспільного досвіду, що, у свою чергу, здійснюється за допомогою мовних механізмів. Питання, яке дозволяє, на наш погляд, розв'язувати ці дві проблеми комплексно, є дослідження взаємозв'язків між засвоєнням мови та соціалізацією дитини.   Ступінь соціалізації особистості є істотним критерієм рівня її адаптації до життя і суспільства. Визначаючи мову “органом внутрішнього буття”, ще В. фон Гумбольдт таким чином зазначав, що саме з оволодіння мовою починається входження дитини до суспільного життя. На сучасному етапі розвитку наук соціалізація розуміється як процес засвоєння індивідом системи людської культури, а основним знаряддям цього визначається мова та мовлення. Відтак рівень володіння мовними засобами визначає успішність та характер соціалізації дитини. Ускладнення соціально-психологічного змісту вікового періоду “молодший школяр” висуває нові вимоги до організації досліджень психологічних закономірностей розвитку та формування особистості дитини. Істотними особливостями соціалізації у молодшому шкільному віці є кардинальна зміна соціального статусу і пов'язана із цим перебудова системи соціальних зв'язків, істотне ускладнення і розширення сфери соціалізуючих чинників. Початок цілеспрямованого вивчення мови сприяє унормуванню мовлення дитини та перетворенню його на засіб пізнання та інкультурації. На перший план у цілеспрямованому формуванні особистості молодшого школяра висувається проблема розвитку його мовлення як необхідної передумови засвоєння основ наук, психічного, особистісного та соціального розвитку.   Проблема розвитку мовлення є предметом вивчення усіх галузей гуманітарного знання. Багатоаспектність проблеми онтогенезу мовлення зумовлює наявність великої кількості наукових течій і підходів у розв'язанні питання про механізми та закономірності розвитку мовлення. Мовознавство розглядає проблему появи мовних одиниць у процесі розвитку, психологи вивчають природу здатності передачі значень у тій формі, в якій вони можуть бути зрозумілими іншим носіям цієї мови, лінгвопедагогіка досліджує закономірності оволодіння одиницями мови, а онтопсихолінгвістика - становлення здатності дитини до породження і прийому висловлювань. Вважаємо, що процес мовленнєвої соціалізації дозволяє досліджувати ці питання у системі, котра враховуватиме лінгвістичні, психофізіологічні,психологічні,соціальніфактори.   Аналіз останніх досліджень. Глибоке розуміння процесів входження дитини до сфери соціальної взаємодії, що здійснюється засобами мови і способом мовлення, неможливе без поняття діяльнісного характеру мовленнєвої комунікації. Мовлення дітей молодшого шкільного віку підлягало дослідженню у різних аспектах: закономірності формування фонематичної сторони мовлення, опанування граматичним ладом мови, проблеми засвоєння та збагачення лексичного складу мовлення, формування зв'язності мовлення та розвиток його виразності, особливості різних форм мовлення дітей молодшого шкільного віку.   Початок досліджень у сфері мовленнєвої соціалізації, вважаємо, був закладений ще у 60-70-х роках 20 ст. працями А.К. Маркової та М.І. Лісіної. Автори розглядали процес оволодіння мовленням та його розвитку у контексті спілкування дитини, мовлення - як засіб здійснення спілкування. Дані фундаментальні дослідження створили сучасну наукову парадигму для вивчення мовленнєвого розвитку - „дитина-світ". З-поміж значної кількості досліджень мовленнєвого розвитку виокремимо напрямок, котрий вивчає комунікативно-мовленнєвий розвиток дітей як такий, у якому соціальні чинники розвитку мовлення визначаються провідними.   Сучасна наука розглядає проблему соціалізації особистості у філософському напрямку, соціально-педагогічному та соціально-психологічному.   Пильну увагу науковців привертають питання, пов'язані із змістом та напрямками соціалізації дітей молодшого шкільного віку, та як наслідок - розвитку їхньої суб'єктності. Як зазначає В. Москаленко, соціалізація “дозволяє визначити функцією соціалізації актуалізацію суб'єктності особистості”. Науковому дослідженню підлягають педагогічні умови соціалізації молодших школярів у стосунках з однолітками, у процесі ігрової діяльності та входження до дитячої субкультури.   Окремий напрямок складають дослідження особливостей соціалізації дітей молодшого шкільного віку із затримкою психічного розвитку, з порушеннями мовлення, зокрема, порушеннями слуху, з девіантною поведінкою та молодших школярів, котрі виховуються у інтернатах. У зазначених дослідженнях проблема соціального розвитку пов'язується із характеристиками засобів соціалізації та підкреслюється роль мовлення як основного інструменту входження дитини до суспільного життя.   Останні десятиліття у фокусі уваги науковців знаходяться питання виявлення загальних методологічних підходів до вивчення процесу соціалізації, ролі соціальних інститутів у цих процесах; ролі мовленнєвої діяльності у соціалізації та інкультурації, спілкування як фактору розвитку особистості. Культура мовлення визначається умовою та засобом соціалізації.   Відтак педагогічні науки проголошують соціалізацію школяра основним завданням освітнього процесу та засобом проектування соціального розвитку особистості.   Проблема мовленнєвої соціалізації розробляється у межах соціолінгвістики - в аспекті ролі мовленнєвої діяльності у процесі соціалізації та інкультурації особистості та проблеми суб'єктивності мови та “особистісності мовлення”. Соціолінгвістичні та соціокультурні дослідження спрямовані на вияв взаємного детермінізму соціальних, культурних і мовних факторів у процесі мовної соціалізації особистості. Дослідники вивчають соціальний аспект володіння мовою, етнокультурну специфіку мовної свідомості, вплив процесів соціалізації на мовну діяльність мовця та аналізують процес мовної соціалізації у контексті розвитку мовленнєвого спілкування дитини.   Аналіз лінгводидактичної літератури свідчить, що проблема формування культури усного і писемного мовлення школярів на сучасному етапі є надзвичайно актуальною. Учені, розробляючи шляхи оновлення змісту і структури системи мовної освіти, вважають, що вся робота з розвитку зв'язного мовлення має спиратися на понятійні знання учнів (лінгвістичні і мовленнєвознавчі), екстралінгвістичні (мета й умови спілкування, підпорядкованість їм мовних засобів) і операційні (правила і способи побудови тексту). Проблема ефективної організації мовленнєвої діяльності, спрямованої на соціалізацію, постає сьогодні ще з більшою гостротою і у зв'язку з подальшою розробкою теоретичних основ соціальної психології, комунікативної лінгвістики, соціолінгвістики, теорії тексту, функціональної стилістики, психології, психолінгвістики. І хоча уся лінгводидактика початкової школи стверджує основним завданням розвиток мовлення дітей, у психології та педагогіці досі немає чітко визначеного та психологічно обґрунтованого підходу до того, що власне слід “розвивати” у дітей молодшого шкільного віку - уміння використовувати засвоєні мовні одиниці для формування і формулювання думки, мовленнєву та комунікативну компетентність, зв'язне мовлення тощо. Як наслідок - значна кількість методичних підходів за відсутності фундаментальної психологічної бази. Це, як зазначають провідні фахівці, спричинює відсутність реальних результатів за достатньо пильної уваги спеціалістів до проблеми. Вихід, на нашу думку, полягає у дослідженні процесу мовленнєвого розвитку дітей молодшого шкільного віку у єдності його лінгвістичних, психологічних, соціальних, культурологічних аспектів. Проте, ми не зустрічаємо досліджень, у яких би теоретично обґрунтовувалось питання взаємозв'язку мовленнєвого розвитку та соціалізації дитини. Як зазначає В.П. Тимофеев, „ані у нас, ані за кордоном немає лінгвістичних досліджень, в котрих була б показана динаміка мовної соціалізації індивіда... Невідомим залишається питання про кількісне та якісне засвоєння загальної мови людиною, тобто не визначена міра максимального, оптимального та мінімального чи необхідного і достатнього оволодіння фонетикою, морфологією, синтаксисом і лексикою мови для різних соціальних типів людини та етапів її розвитку" .   Мета публікації полягає у аналізі соціально-психологічних основ мовленнєвого розвитку дітей молодшого шкільного віку та з'ясуванні змісту поняття “мовленнєва соціалізація”.   Виклад матеріалу. У зарубіжних дослідженнях мовленнєвої соціалізації простежуються дві основні концепції. Представники першої стверджують, що мовленнєва здатність є вродженою властивістю дитини, а онтогенез мовлення - розгортанням і генералізацією генетично закладених мовленнєвих механізмів. Інший напрямок, представлений дослідженнями Д. Ольмстеда, Д. Стемпа розглядає мовленнєвий розвиток результатом соціалізації дитини у суспільстві. Відтак, дослідження спрямовані на виявлення закономірних шляхів засвоєння одиниць мови -оволодіння фонологічною системою мови, накопичення словника, формування граматики у процесі мовленнєвої соціалізації.   Передумовами вітчизняних досліджень комунікативно-мовленнєвого розвитку дітей молодшого шкільного віку є культурно-історична теорія Л.С. Виготського та ідея про те, що мовлення дитини з самого початку соціалізоване, і розвивається під переважаючим впливом соціальних факторів; ствердження взаємозв'язку засвоєння мовлення та оволодіння діяльністю, а відтак, головної роль активності дитини у процесі оволодіння мовленням. Психологія мовлення досліджує закономірності засвоєння і використання особистістю мови у процесі її спілкування з іншими людьми, формування мовлення у процесі онтогенетичного розвитку людей.   Дослідження розвитку мовлення дітей молодшого шкільного віку ґрунтуються на загальному положенні про вирішальний вплив на мовленнєвий розвиток провідного виду діяльності та нових умов, що висуваються до дітей у зв'язку із початком цілеспрямованого навчання. Породжуючи нову потребу удосконалення мовлення, навчання та виховання і є основою цього удосконалення. Найглибші зрушення у мовленнєвому розвиткові дітей спричинюються початком навчання грамоти, читання і письма та переходом їх до теоретичного вивчення мови. Загальною характеристикою, яка найбільш повно відображає зміни у мовленнєвому розвитку дітей молодшого шкільного віку, визначається унормування мовлення і, як наслідок, - усвідомлене і довільне керування процесом породження і сприймання висловлювань. Як зазначають дослідники, оволодіння дитиною грамотою не тільки удосконалює і збагачує її мовлення, але якісно перебудовує усі структури мовлення. У період молодшого шкільного віку фонематична сторона мовлення розвивається в напрямі більш чіткої диференціації звуків та удосконалення артикуляції, лексична сторона мовлення зазнає змін в плані формування понять та засвоєння семантичного значення слова, якісних та кількісних змін словникового запасу. Граматичний лад мовлення перебудовується в плані усвідомлення дитиною взаємовідношень між семантичними і формальними ознаками. Мовлення дітей молодшого шкільного віку характеризується також ускладненням форм і функцій. Відтак, навчальна ситуація унормування мовлення, введення його у відповідність до правил створює і необхідність, і можливість врахування соціальних аспектів мовленнєвого розвитку саме дітей молодшого шкільного віку.   Сучасна лінгводидактика розглядає мовленнєвий розвиток і як процес, і як результат. Процес мовленнєвого розвитку визначається системою засобів, спрямованих на: а) “виявлення і плекання” психофізіологічних задатків особистості; б) засвоєння мовної системи, норм, етикету; в) оволодіння вміннями обробляти інформацію для підготовки власних висловлювань; г) формування цілісної оптимістичної картини світу. Мовленнєвий розвиток як результат - “це система психофізіологічних, мовленнєвих, когнітивних, креативних, світоглядних, духовних якостей особистості, що забезпечують певний рівень змістовності, суспільної значущості і цінності, виразності, мовної довершеності, комунікативної доцільності висловлювання, у цілому його ефективності” Відтак мовленнєву соціалізацію теж слід розглядати і як процес, і як результат.   У лінгвістиці Д. Хаймс першим звернув увагу на те, що знання мови передбачає не лише володіння граматикою і словником, але й чітке уявлення про те, у яких мовленнєвих умовах можуть або повинні використовуватись ті чи інші слова і граматичні конструкції. Для соціолінгвістичного опису мовної здатності та її прояву у мовленнєвій діяльності, згідно з Д. Хаймсом, істотними є три компоненти: словесний репертуар (лексичний запас людини), мовні звичаї чи шаблони (усталені мовні форми) та області мовної поведінки (області, у яких особистість здійснює комунікацію). Близькими за змістом до поняття “мовленнєва соціалізація” (у значенні “результат”) вважаємо терміни “лінгвосоціокультурна компетенція” та “соціолінгвістична компетенція”. О.Б. Тарнопольський визначив, що формування лінгвосоціокультурної компетенції має трикомпонентну структуру і містить: 1) лінгвістичний; 2) соціо- і лінгвопрагма-тичний; 3) культурно-прагматичний аспекти.   Проаналізовані наукові розробки дозволяють стверджувати, що мовленнєвий розвиток дітей молодшого шкільного віку повинен обов'язково бути спрямованим на соціальну взаємодію у широкому розумінні. Отже, аналіз наукової літератури дозволяє стверджувати, що попри незаперечну аксіому про формування особистості через здійснення нею мовленнєвої діяльності та пильної уваги науковців до даного питання, єдиної теорії, котра б розглядала мовленнєвий розвиток дитини із врахуванням усіх характеристик мовлення та особливостей його функціонування у соціокультурному середовищі, немає. Підкреслюючи за В. Москаленко, що поняття “соціалізація” орієнтує на те, щоб розглядати процес формування особистості у всій його багатогранності, вважаємо, що поняття “мовленнєва соціалізація” дозволить розглядати мовленнєвий розвиток дитини молодшого шкільного віку у єдності всіх сторін цього процесу.   Мовленнєва соціалізація не виділяється у окремий вид соціалізації (як-от, економічна, правова, політична тощо), оскільки є необхідною передумовою здійснення зазначених видів соціалізації. Даний термін у межах дослідження вживається радше з метою забезпечення дослідження феномену у єдності впливу на нього усього розмаїття лінгвістичних, психологічних та соціальних факторів. Однак, слід зазначити, що особливості вікового етапу та соціальної ситуації розвитку молодшого школяра створюють умови для розгляду у даний віковий період мовленнєвої соціалізації окремим видом соціалізації - початок цілеспрямованого засвоєння лінгвістичних знань та унормування мовлення передбачає, що рівень засвоєння мовних і мовленнєвих знань одночасно і виступає самоцінністю, і характеризує міру входження дитини до системи соціальних відносин “учитель-учень”, “учень-учень”, “дитина - дорослий”, “дитина - дитина”, “дитина - соціум”.   Тому, вважаємо, термін “мовленнєва соціалізація” дитини молодшого шкільного віку відбиває особливості мовленнєвого розвитку у зазначений віковий період та дозволяє якнайповніше враховувати соціальні фактори у процесі мовленнєвого розвитку - соціальні ролі дітей, їх соціальну позицію, статус, рівень ідентичності. Вважаємо, що при вивченні рівня розвитку мовлення дітей молодшого шкільного віку необхідно, окрім власне лінгвістичних та психологічних аспектів, вивчати і соціальнопсихологічні аспекти мовленнєвого розвитку. Велика кількість галузей наук, що досліджують дитяче мовлення, не дозволяє розглядати його комплексно: особливості лінгвістичних характеристик мовлення вивчає психолінгвістика, розвиток мовленнєворухового апарату - вікова психофізіологія, особливості впливу соціальних факторів - соціальна психологія та соціолінгвістика. Об'єднавчим терміном, на нашу думку, є поняття “мовленнєва соціалізація”, котре дозволяє розглядати психологічні особливості засвоєння мови і перетворення її на засіб формування і формулювання думки у суспільному просторі. Мовленнєва соціалізація розглядається і як процес, і як результат. Відштовхуючись від точки зору І.С. Кона про те, що змістом соціалізації є засвоєння індивідом соціального досвіду, в ході якого утворюється особистість, результатом мовленнєвої соціалізації слід визначити формування мовленнєвої особистості. Як зазначав В. Тимофеев, під мовленнєвою соціалізацією розуміється процес розвитку індивіда у широкій системісоціально-мовних відносин, котрий опосередковується їх засвоєнням, тобто процес становлення мовної особистості. Таким чином, мовленнєва соціалізація спрямована на формування мовної особистості, котра у загальному вигляді визначається як сукупність здатностей і характеристик людини, що обумовлюють створення і сприймання нею мовленнєвих висловлювань. Лінгвокультурологія розглядає мовну особистість як результат засвоєння людиною певної культури, опосередкованої знаками мови (В. Маслова), визначає мовну особистість базовою категорією, котра відображає ментальність та менталітет узагальненого носія мови. Соціолінгвістика розглядає це питання ширше - як результат входження особистості до суспільних відносин, котрі опосередковуються мовними знаками. Соціалізація особистості не припиняється впродовж життя, а відтак мовна особистість - соціальний феномен, котрий перебуває у постійному розвитку. Отже, ми можемо говорити про рівень мовленнєвої соціалізації як про певний рівень (соціально обумовлений) розвитку мовної особистості. Проблема критеріїв вимірювання рівня мовленнєвої соціалізації не отримала однозначного наукового розв'язання. Деякі автори висловлюють думку про те, що особливості мовної соціалізації виявляються “перш за все у індивідуальних комунікативно-мовленнєвих характеристиках дискурсу, котрі складаються через особливі (соціокультурні) форми вияву загальної лінгвокультури” На нашу думку, якісними критеріями мовленнєвої соціалізації слід визначити показники того, наскільки особистісні характеристики відбиті у мовленнєвих висловлюваннях і наскільки це відповідає соціальним вимогам і соціальним домаганням самої особистості.   Отже, під мовленнєвою соціалізацією ми розуміємо процес набуття індивідом знань, цінностей, соціальних навичок і соціальної чуттєвості, опосередкований мовними знаками та процесом мовленнєвого розвитку індивіда, а результатом мовленнєвої соціалізації виступають характеристики мовної особистості. Розглядаючи мовленнєву соціалізацію як процес, можемо у найбільш загальному вигляді окреслити рівні мовленнєвої соціалізації дітей молодшого шкільного віку:   - на когнітивному рівні - рівень розвитку когнітивних процесів, котрі обумовлюють оволодіння та володіння мовленням. Психологія мовлення розглядає розвиток мовлення дитини як явище, що ґрунтується на двох фундаментальних процесах: 1) формування навички категоризації і операцій з поняттями, 2) оволодіння знаковими операціями;   - на лінгвістичному рівні - рівень мовної та мовленнєвої компетентності. Психолінгвістика розглядає компетентність як сукупність мовних та мовленнєвих знань, необхідних для створення та породження висловлювань;   - на діяльнісному рівні як рівень розвитку мовленнєвих навичок та умінь. Теорія мовленнєвої діяльності розглядає автоматизовані дії з формування і формулювання думки засобами мови і способом мовлення навичками, а характеристики мовленнєвих умінь - як показник оволодіння мовленнєвою діяльністю;   - енциклопедичний рівень. Психосемантика зазначає, що істотним є не лише кількісні характеристики словника дитини, не лише знання слова, але усього “світу слова” - реального світу, що стоїть за словом. Методи психосемантики дозволяють виявляти особливості особистісних смислів, характеристики семантичних полів;   - особистісний рівень - відображення у мовленні особистісних характеристик мовця. Психолінгвістика та антропоцентрична лінгвістика розглядають мовленнєві висловлювання та особливості їх сприймань як шлях проникнення до мовної свідомості;   - міжособистісний рівень виявляється у спілкуванні з іншими людьми - комунікація, взаємодія, соціальна перцепція. Соціальна психологія, комунікативна лінгвістика розглядають вплив мовленнєвого розвитку на особливості здійснення спілкування;   - соціальний рівень - особливості мовленнєвої організації, зумовлені особливостями соціальних стосунків, ролі, статусу. Поняття “мовної варіативності” у соціолінгвістиці дозволяє описати здатність людини до змін власної мовленнєвої діяльності за різних соціальних обставин;   - культурний рівень - відображення у мовленнєвій культурі рівня розвитку загальної культури особистості; Лінгвокультурологія розрізняє культуру мовлення як дотримання у мовленні норм літературної мови, мовленнєвої поведінки та етикету; та мовленнєву культуру як ставлення людини до мовних знань і знань про мову, як уміння людини користуватись мовними знаннями для розширення загальної культури.   - національно-культурний рівень передбачає усвідомлення мовлення як багатства рідного народу, усвідомлення національно обумовленої специфіки використання мовних засобів формування і формулювання думки.   Зазначені аспекти відображають рівень оволодіння дитиною мовленням у системі його основних функцій і характеризують рівень використання мовлення для адекватної та ефективної соціалізації дитини.   Термін “мовленнєва соціалізація” дозволяє розглядати ці аспекти у системі, як взаємопов'язаний комплекс, що характеризує мовленнєвий розвиток дитини. Результатом вказаного процесу є певний рівень мовленнєвої соціалізації, котрий визначається за рівнем вияву у мовленнєвій діяльності соціальних настанов дитини та впливу мовлення на формування соціальної ідентичності та адекватності соціальним ролям.   Висновки. Таким чином, вважаємо, що питання визначення рівня мовленнєвого розвитку дітей молодшого шкільного віку може отримати комплексне розв'язання у тому випадку, коли розглядатиметься як комплекс характеристик на усіх рівнях функціонування мови у суспільстві та особистості. Подальшого дослідження потребують питання факторів мовленнєвої соціалізації, вікових особливостей та закономірностей її здійснення.