Словник термінів з дисципліни Конституційне право України
Міністерство освіти і науки України
ВСП «ВАСИЛІВСЬКИЙ КОЛЕДЖ
ТАВРІЙСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО АГРОТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ»
13 EMBED PBrush 1415
СЛОВНИК
з дисципліни
«КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ»
2015
Укладач: Тирон В.О. – викладач юридичних дисциплін, спеціаліст вищої категорії, викладач-методист, магістр педагогіки вищої школи, магістр управління навчальним закладом
ЗМІСТ
ПЕРЕДМОВА 5
Тема 1. Конституційне право України - провідна галузь
національного права 6
Тема 2. Конституційне право України як наука і навчальна дисципліна 7
Тема 3. Конституція України - Основний Закон держави 9
Тема 4. Основи конституційного ладу України 11
Тема 5. Загальні засади конституційно-правового статусу
людини і громадянина в Україні 17
Тема 6. Громадянство України. Правовий статус іноземців, осіб без громадянства та біженців в Україні 19
Тема 7. Громадянські та політичні права і свободи людини
і громадянина в Україні 23
Тема 8. Основні економічні, соціальні й культурні права людини
і громадянина в Україні 25
Тема 9. Конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні 26
Тема 10. Форми безпосередньої демократії в Україні 27
Тема 11. Конституційно-правові основи організації і здійснення
державної влади в Україні 35
Тема 12. Конституційно-правовий статус Верховної Ради України 38
Тема 13. Конституційно-правовий статус Президента України 43
Тема 14. Конституційно-правовий статус органів виконавчої влади
в Україні 45
Тема 15. Конституційно-правові основи організації та діяльності
судової влади і прокуратури в Україні..................47
Тема 16. Територіальний устрій України. Конституційний статус
Автономної Республіки Крим...50
Гема 17. Конституційні основи місцевого самоврядування в Україні 53
Алфавітний покажчик.57
Список використаних джерел.........66
ПЕРЕДМОВА
На сьогодні в умовах проведення в Україні конституційної реформи та внесення відповідних змін до чинного законодавства вельми актуальним стає питання визначення змістового навантаження основних і нових для вітчизняно го законодавства понять галузі конституційного права. Роз'яснення змісту кон ституційної термінології має на меті пропонований словник.
Терміни, які зібрані в посібнику, включають частину законодавчо визна чених норм-дефініцій та понять, що є надбанням сучасної вітчизняної й зарубі жної науки конституційного права.
За структурою словник містить перелік термінів загальної та особливої частин конституційного права України, що розміщені в порядку вивчення сту дентами тем відповідної навчальної дисципліни. У посібнику міститься алфаві тний покажчик, що робить словник зручним у користуванні. Посібник має до помогти викладачам у викладанні навчальної дисципліни "Конституційне право України" та студентам у підготовці до семінарських (практичних) занять і за своєнні теоретичних основ зазначеної науки.
У посібнику широко використано матеріали нормативно-правових актів, що становлять конституційне законодавство України, а також підручників, на вчальних посібників і наукових статей, у яких містяться доктринальні визна чення з відповідної проблематики.
Словник термінів з конституційного права України розрахований на сту дентів юридичних та інших факультетів, аспірантів, викладачів і всіх, хто ціка виться сучасними проблемами теорії та практики, а також розвитком конститу ційного законодавства в Україні.
ТЕМА 1
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ - ПРОВІДНА ГАЛУЗЬ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВА
Влада - необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбу ваються в ньому, в тому числі за рахунок авторитарних методів, які передбача ють можливість нав'язування волі суб'єкта влади, застосування в разі потреби примусу.
Інститут конституційного права головний підрозділ конституцій ної галузі права, відносно самостійний відокремлений комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу суспільних відносин, однорідних за своїм змістом і методами правового впливу.
Конституційне право (як навчальна дисципліна) - певна сукупність знань, що випливають із системи науки галузі конституційного права, а також практики реалізації наукових досягнень.
Конституційне право (як наука) галузева юридична наука, яка являє собою цілісну систему ідей, теорій, концепцій щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності органів дер жавної влади, засад місцевого самоврядування тощо. Вона вивчає конституцій но-правові норми, практику їх реалізації, досліджує закономірності розвитку галузі конституційного права, формулює практичні рекомендації з метою вдос коналення конституційно-правових норм і конституційно-правових відносин.
Конституційне право України (як галузь права) - провідна галузь наці онального права, що являє собою систему правових норм, які регулюють базові суспільні відносини, закріплюючи при цьому належність публічної влади, заса ди її організації та здійснення, гарантії основних прав і свобод людини й грома дянина.
Конституційно-правова норма - загальнообов'язкове правило поведін ки, встановлене або санкціоноване державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права. К.-п. н. характеризуються особливим змістом (регулюють особливе коло відно син), установчим характером приписів (визначають основи побудови правової системи та державного механізму), основоположним джерелом (Конституція України), особливостями структури (переважна більшість не містить санкції"), особливим колом суб'єктів (народ, держава тощо), загальнорегулятивним хара ктером (норми-принципи, норми-дефініції, норми-програми тощо).
Метод конституційно-правового регулювання - система прийомів і способів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що станов лять предмет галузі конституційного права. Основними такими методами є: встановлення прав, дозволяння, заборона, покладання обов'язків і відповідаль ності.
Предмет конституційно-правового регулювання - суспільні відносини, що виникають у всіх сферах життєдіяльності суспільства та які пов'язані з пра вами і свободами людини й громадянина (відносини між людиною та держа вою), організацією держави і публічної влади (владні відносини).
Система конституційного права України - складна, структурована, динамічна система інститутів і норм конституційного права з притаманними їй законами, принципами побудови та функціонування.
ТЕМА 2
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА
Акт (правовий) - офіційний письмовий документ органу публічної вла ди, в якому вміщується правова норма (нормативно-правовий А.) або владний припис, винесений у результаті вирішення конкретної юридичної справи (правозастосовний акт).
Відповідальність у конституційному праві відповідальність суб'єктів конституційного права, передусім органів публічної влади, їх посадових осіб, за порушення конституційно-правових норм. Формами такої відповідальності мо жуть бути: накладання вето на правовий акт, скасування правового акта, дост рокове припинення повноважень, усунення з поста, визнання виборів недійс ними тощо.
Джерела галузі конституційного права - форми вираження та органі зації його структурних одиниць - конституційно-правових норм. Д. г. к. п. пе ребувають у певній ієрархічній підпорядкованості (за їх юридичною силою). Систему Д. г. к. п. становлять Конституція України, закони й міжнародні дого вори України, нормативні укази Президента України, нормативні постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, статути територіальних громад та інші нормативні акти місцевого самоврядування, а також спеціальні джерела - акти колишніх СРСР та УРСР.
Договір (міжнародний) міжнародна угода, укладена між державами в письмовій формі і регульована міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох пов'язаних між со бою документах, а також незалежно від її конкретного найменування.
Закон - нормативно-правовий акт, що приймається органом законодав чої влади (Верховною Радою України) чи безпосередньо народом України (на всеукраїнському референдумі) з дотриманням вимог законодавчої процедури, який має вищу (стосовно всіх інших нормативно-правових актів) юридичну си лу та регулює найбільш важливі суспільні відносини переважно загального ха рактеру. Перелік питань, що визначаються або встановлюються у 3. України, міститься у ст. 92 Конституції України.
Законодавча ініціатива - офіційне внесення до Верховної Ради України уповноваженим суб'єктом законопроекту або законодавчої пропозиції. Законо проект і законодавча пропозиція - дві основні форми реалізації права 3. і. При цьому під законопроектом розуміється текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), а під законодавчою пропозицією - ідея або концепція майбутнього закону. Відповідно до ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Мініс трів України і Національному банку України.
Конституційні закони - нормативно-правові акти, які вносять зміни і доповнення в конституцію, приймаються в особливому, ускладненому порядку, мають таку саму юридичну силу, що й конституція.
Конституційно-правова відповідальність - особливий вид юридичної відповідальності, яка передбачається конституційно-правовими нормами і на стає за конституційний делікт (правопорушення). К.-п. в. має політичний і мо ральний характер. її формами є: скасування або призупинення дії правового ак та; дострокове припинення повноважень, усунення з поста; визнання виборів або результатів референдуму недійсними.
Конституційно-правові відносини суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб'єкти яких наділяють ся взаємними правами та обов'язками згідно з приписом конституційно-правової норми. К.-п. в. характеризуються специфічним змістом (пов'язані зі здійсненням публічної влади та реалізацією прав і свобод людини й громадяни на), особливим суб'єктним складом, особливим механізмом реалізації прав та обов'язків суб'єктів (у значній частині цих відносин права та обов'язки суб'єктів реалізуються не безпосередньо, а через інші відносини).
Методи науки конституційного права - сукупність правил, засобів, принципів наукового пізнання, які застосовуються в наукових дослідженнях і забезпечують отримання об'єктивних достовірних знань. У науці конституцій ного права застосовуються методи: формально-юридичного аналізу, порівняль но-правовий, історичний, системний, статистичний, конкретно-соціологічні.
Наука конституційного права - галузева юридична наука, яка являє со бою цілісну систему ідей, теорій, концепцій щодо основ повновладдя народу, правового статусу людини і громадянина, організації та діяльності органів дер жавної влади, засад місцевого самоврядування тощо. Вона вивчає конституцій но-правові норми, практику їх реалізації, досліджує закономірності розвитку галузі конституційного права, формулює практичні рекомендації з метою вдос коналення конституційно-правових норм і конституційно-правових відносин.
Об'єкт конституційного права - політико-правові суспільні відносини, що є найважливішими, ґрунтуються на ідеях та практиці волевиявлення народу й регламентуються нормами конституційного права.
Органічний закон - нормативно-правовий акт, який приймається за пря мим приписом конституції в порядку, що відрізняється від порядку прийняття як конституційних, так і звичайних законів; за юридичною силою не відрізняється від звичайних законів.
Підзаконний нормативно-правовий акт - правовий акт, який має мен шу юридичну силу, ніж закон, приймається на основі законів та на їх виконання і не може суперечити законам.
Суб'єкт конституційно-правових відносин - учасник конституційно-правових відносин, що виступає стороною цих відносин і є, згідно з приписами конституційно-правових норм, носієм взаємних юридичних прав і обов'язків. Коло С. к.-п. в. становлять: народ, держава, Автономна Республіка Крим, тери торіальні громади, населення адміністративно-територіальних одиниць, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, політичні партії, громадсь кі організації, виборчі комісії, депутати, громадяни України, іноземці, апатри ди, депутати, кандидати тощо.
Юридичні факти - конкретні життєві обставини, з якими конституцій но-правові норми пов'язують виникнення, зміну або припинення конституцій но-правових відносин. Ю. ф. формулюються в гіпотезах конституційно-правових норм і залежно від їх зв'язку з індивідуальною волею суб'єкта поді ляються на дві групи: події та дії.
ТЕМА З
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ - ОСНОВНИЙ ЗАКОН ДЕРЖАВИ
Верховенство Конституції (юридичне) - пріоритетне становище Кон ституції в системі національного законодавства України, її вища юридична сила щодо всіх інших правових актів. В. К. закріплене в ч. 2 ст. 8 Конституції Украї ни.
Властивості (юридичні) Конституції України - її специфічні риси як Основного Закону, що відрізняють Конституцію України від інших норматив но-правових актів, характеризують її сутність і зміст. До В. (ю). К. У. належать: юридичне верховенство, стабільність, пряма дія норм, особливий механізм пра вового захисту.
Кваліфікована більшість - у конституційному (державному) праві термін, що означає більшість у 3/5, 2/3 або 3/4 голосів від присутніх на засіданні держа вного чи громадського органу, зборів, з'їздів депутатів представницького орга ну.
Кодифікована конституція - писана конституція, представлена єдиним актом.
Конституанта - загальнонаціональний колегіальний представницький орган держави, спеціально утворюваний для розробки і прийняття конституції.
Конституційна юстиція - поняття, яке іноді вживається для позначення судів спеціальної юрисдикції або судів загальної юрисдикції та їх функцій щодо вирішення питань відповідності різних нормативно-правових актів або тільки законодавчих актів конституції.
Конституціоналізм 1. Політико-правова доктрина, що обґрунтовує не обхідність установлення конституційного ладу. 2. Правління, обмежене консти туцією (конституційне правління); політична система, що спирається на кон ституцію та конституційні методи правління. 3. Ідейно-політичний рух, спря мований на встановлення конституційного правління.
Конституція - (від лат. Constitution - установа, устрій) - основний закон держави, єдиний нормативний акт найвищої юридичної сили, який регламентує засади функціонування політичної системи суспільства, встановлює засади державного ладу, порядок формування, організації і діяльності ключових ланок державного механізму, визначає принципи територіальної організації держави, закріплює основи правового статусу фізичної особи і її взаємовідносини з дер жавою.
Матеріальна конституція велика кількість прийнятих у різні часи но рмативних актів, а також судових рішень та конституційних звичаїв, що визна чають засади державного ладу, основи організації органів державної влади, за кріплюють та гарантують права і свободи, регулюють її взаємовідносини з дер жавною владою. Вона не має формалізованого характеру, тобто акти, які її ста новлять, не мають вищої юридичної сили щодо інших законів.
Народна конституція конституція держави, яка прийнята представни цьким органом (установчими зборами, парламентом) або шляхом референдуму.
Некодифікована конституція - неписана конституція, що складається з кількох нормативних актів.
Октройована конституція - 1. Конституція, вироблена без участі пар ламенту або установчих зборів та "дарована" народові монархом. 2. Конститу ція, що її надала колонії метрополія.
Постанова - правовий акт колегіального органу державної влади. Може мати нормативний (наприклад, нормативні П. Кабінету Міністрів України) та ненормативний (наприклад, П. Верховної Ради України) характер.
Правова охорона конституції - самоохорона конституції жорсткою процедурою внесення до неї змін або діяльність органів конституційного конт ролю.
Преамбула - вступна частина до нормативного акта, яка містить норми або інформацію ідеологічного чи історичного характеру і може формувати цілі й завдання конституції.
Пряма дія норм Конституції - можливість звернення до суду для захис ту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на під ставі Конституції У країни (ч. З ст. 8 Конституції України).
Реалізація конституції - перетворення, втілення конституційних норм у фактичну діяльність державних органів, посадових осіб, громадян.
Указ - власна назва правового акта глави держави, який видається з най більш важливих питань, що належать до його компетенції. Право Президента України видавати У. передбачене ст. 106 Конституції України. У. Президента України можуть мати як нормативний, так і ненормативний характер. Нормати вні У. належать до невизначеного кола фізичних та юридичних осіб і мають до вгострокову дію. Ненормативні У. мають індивідуальне значення. У Положенні
про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, що затверджене Указом Президента України від 10 вересня 1994 р. № 512/94, встановлюється, що У. Президента України оформляються: нормати вні акти Президента України, тобто акти, які розраховані на постійну чи бага торазову дію; рішення Президента України щодо призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ та організацій; скасу вання актів Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних орга нів державної виконавчої влади, органів державної виконавчої влади Республі ки Крим; нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань України; присвоєння вищих військових звань, дипломатичних рангів, інших спеціальних звань і класних чинів; заснування президентських відзнак і нагоро дження ними; прийняття до громадянства України та вихід із громадянства України, надання політичного притулку; помилування; тлумачення прийнятих Президентом України актів.
Форма конституції - спосіб вираження й організації конституційних норм та інститутів.
Формальна конституція - конституція, що являє собою закон або кіль ка законів.
Функції конституції - основні напрями її впливу на суспільні відноси ни, що розкривають соціальне призначення і роль конституції. Основними з них є: юридична, політична та ідеологічна Ф.
Юридична конституція - система правових норм, які закріплюють за сади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гара нтії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи орга нізації та функціонування органів публічної влади (органів державної влади й органів місцевого самоврядування), встановлюють територіальний устрій дер жави.
ТЕМА 4
ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ
Автономія - самоврядування певної частини території держави, тобто її право самостійно вирішувати окремі питання організації та здійснення влади в межах повноважень, установлених конституцією держави. Розрізняють держа вну (політичну або законодавчу) та адміністративну (місцеву) А. Державна А. - це державоподібне утворення у складі відповідної держави, органи якого мають право видавати закони з питань місцевого значення. Адміністративна А. являє собою територіальну одиницю держави, органи якої не мають права видавати закони, але наділяються ширшими правами в галузі управління, ніж органи у звичайних адміністративно-територіальних одиницях. Формою А. в Україні є Автономна Республіка Крим.
Адміністративно-територіальна одиниця - структурний елемент сис теми адміністративно-територіального устрою держави. А.-т. о. не мають полі тичної самостійності і слугують територіальною основою для побудови систе ми місцевих і регіональних органів державної влади та здійснення місцевого самоврядування. Конституція України до системи адміністративно-територіального устрою України відносить Автономну Республіку Крим, обла сті, райони, міста, райони в містах, селища і села.
Адміністративно-територіальний поділ - поділ державної території на окремі частини (адміністративно-територіальні та політико-територіальні оди ниці), відповідно до якого будується система місцевих органів державної влади та організоване місцеве самоврядування.
Адміністративно-територіальний устрій - система взаємовідносин вищих і центральних органів державної влади з органами публічної влади адмі ністративно-територіальних одиниць держави. Систему адміністративно-територіального устрою України становлять: Автономна Республіка Крим, об ласті, райони, міста, райони в містах, селища і села.
Апарат держави - сукупність органів, за допомогою яких практично здійснюється державна влада, зазвичай будується за принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову.
Безпосередня (пряма) демократія - способи і засоби безпосереднього здійснення влади народом або його частиною, які відкидають передання влад них повноважень будь-яким органам чи особам (народне волевиявлення).
Верховенство закону - визнання конституції, закону вищим джерелом права. Як принцип правової системи В. з. дістало визнання в ХУИ-ХІХ ст. з формуванням громадянського суспільства і правової держави. Теоретичного обґрунтування набуло в працях Дж. Локка, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо.
Верховенство права - одна із засад конституційного ладу. Принцип В. п. означає пов'язаність законодавчої влади природним правом (держава може ви давати лише такі закони, які відповідають приписам природного (надпозитивного) права) та верховенство закону.
Внутрішній суверенітет це суверенітет у внутрішньополітичній сфері, який означає незалежність держави від інших суб'єктів політичної системи. Невід'ємна якість держави, що відображає її верховенство на своїй території.
Воєнний стан особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає на дання відповідним органам державної влади, військовому командуванню й ор ганам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення за грози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене за грозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обме жень.
Гарантії конституційного паду України передбачені і закріплені кон ституцією та законами умови й засоби, що забезпечують стабільність і непохи тність державного ладу України.
Громадська організація - об'єднання громадян для задоволення й захис ту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
Громадянське суспільство - необхідний і раціональний спосіб соціаль ного життя, заснований на розумі, свободі, праві та демократії; суспільний устрій, за якого людині гарантується вільний вибір форм її економічного та по літичного буття, гарантуються права людини і забезпечується ідеологічна бага томанітність.
Гуманістичні засади конституційного ладу України - основоположні принципи, які визначають і закріплюють провідну роль громадянина в держав ному будівництві та місцевому самоврядуванні. До Г. з. к. л. У. відносять прин ципи гуманізму та народного суверенітету.
Демократична держава - держава, устрій і діяльність якої відповідають волі народу, загальновизнаним правам і свободам людини і громадянина.
Державний Герб - відмінний знак, що є офіційною емблемою держави, яка зображується на прапорах, грошових знаках, печатках і деяких офіційних документах. Згідно з Конституцією України (ч. З ст. 20), Великий Д. Г. України встановлюється з урахуванням малого Д. Г. України та герба Війська Запорізь кого законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційно го складу Верховної Ради України. При цьому головним елементом Великого Д. Г. України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Д. Г. України ч. 4 ст. 20 Конституції України).
Державний Гімн - музикально-поетичний твір, який разом з Державним Гербом і Державним Прапором є офіційним символом держави. Конституція України (ч. 5 ст. 20) встановлює, що Д. Г. України є національний гімн на му зику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Текст Д. Г. України затверджено Законом України "Про Державний Гімн України" від 6 березня 2003 р.
Державний кордон України - лінія і вертикальна поверхня, що прохо дять цією лінією, які визначають межі території України - суходолу, вод, надр, повітряного простору.
Державний лад - система основних політико-правових, економічних, со ціальних відносин, які закріплюються державно-правовими (конституційно-правовими) нормами. Д. л. може бути конституційним, якщо мова йде про кон ституційну державу, тобто державу, яка впливає на суспільний лад правовим шляхом (установлюючи або санкціонуючи правові норми, забезпечуючи їх реа лізацію на основі конституції та інших легітимних джерел права), виконує пев ні обов'язки перед людиною та суспільством, і неконституційним - Д. л. тота літарної держави.
Державний прапор - офіційний відмінний знак (емблема) держави, сим вол її суверенітету. Згідно з Конституцією України (ч. 2 ст. 20), Д. П. України являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
Державний суверенітет - верховенство державної влади всередині країни, її повнота, незалежність у зовнішніх відносинах, загальний характер і винятковість.
Державний устрій - політико-територіальна організація держави, яка характеризується статусом її територіальних одиниць, формою їх правових від носин між собою та з державою в цілому. Сучасній практиці державного будів ництва відомі три форми Д. у.: унітарна, федеративна та обласна (Іспанія, Іта лія) держава.
Державні символи України - вищі відзнаки держави, закріплені в зако нодавстві країни офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в короткій формі передають одну або кілька ідей політичного чи історично го характеру та символізують суверенітет держави.
Децентралізація - процес передання частини функцій і повноважень центральних органів виконавчої влади органам регіонального та місцевого са моврядування.
Засади конституційного ладу України 1. Система закріплених у Кон ституції України вихідних принципів територіальної, політичної, соціальної та економічної організації держави, взаємовідносин держави з людиною та інсти тутами громадянського суспільства. 2. Загальний конституційно-правовий ін ститут, який становлять норми Конституції України, шо закріплюють основні принципи організації держави, характеризують її як конституційну, а також ви значають засади і принципи взаємовідносин держави з людиною та інститутами громадянського суспільства.
Зовнішній суверенітет - це рівноправність і незалежність держави у міжнародних відносинах.
Конституційний лад - 1. Сукупність правовідносин, що виникають у зв'язку із застосуванням норм конституції та інших джерел галузі конститу ційного права. 2. Сукупність основоположних правовідносин, закріплених і не рідко спеціально виділених конституцією. 3. Система конституційних поло жень, здебільшого сутнісного характеру, котрі іноді наділені найвищим рівнем юридичної жорсткості.
Механізм держави - система всіх державних організацій (органів, під приємств, установ), які здійснюють її завдання і реалізують державні функції.
Народний суверенітет - повновладдя народу, тобто володіння народом, який є єдиним джерелом влади, політичними та соціально-економічними засо бами для реальної участі у здійсненні публічної, політичної влади (державної влади та місцевого самоврядування), в управлінні державними та суспільними справами. У співвідношенні "суверенітет народу державний суверенітет" пріоритет належить суверенітету народу, він здійснює установчу владу й ви значає конституційний лад держави та форму державної влади, його воля обов'язкова для всіх органів державної влади та органів місцевого самовряду вання.
Національний суверенітет - повновладдя нації, її політична свобода, здатність самостійно визначати характер свого національного життя, зокрема здатність політично самовизначатися (відокремлюватися та утворювати само-
стійну державу - організаційно відокремлена і відносно автономна складова ча стина держави).
Органи самоорганізації населення - представницькі органи, що створю ються жителями, які на законних підставах проживають на території села, се лища, міста або їх частин, для вирішення таких завдань: створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції та законів України; задоволення соціальних, культурних, побутових та інших по треб жителів шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг; участь у реалі зації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території, ін ших місцевих програм. О. с. н. - це будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, сільські, селищні комітети.
Органи місцевого самоврядування - органи, які утворюються територіа льною громадою (територіальними громадами району, області) у встановлено му законом порядку для виконання завдань і функцій місцевого самоврядуван ня, наділені відповідно до закону владними повноваженнями, які реалізуються у визначених законом правових та організаційних формах. До О. м. с. належать: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст; ра йонні в містах ради та їх виконавчі органи.
Політична система - сукупність державних і недержавних інститутів, які здійснюють владу, управління суспільством, регулюють взаємовідносини між громадянами, соціальними та етнічними групами, забезпечують стабіль ність суспільства, відповідний порядок у ньому.
Політичний плюралізм - основоположний принцип у політичній систе мі, що передбачає різноманітність політичних партій, політичних поглядів, під ходів, позицій, концепцій у політичній діяльності.
Правова держава - держава, в якій юридичними засобами реально забез печено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав людини і в якій діють принципи верховенства права, народовладдя, демократизму законо давства, розподілу влади, відповідальності держави перед суспільством, пріо ритетності прав людини та ін.
Представницька демократія - здійснення влади через вільно обрані на родом представницькі органи.
Представницький орган держави - виборний колегіальний орган зако нодавчої влади - парламент, що повністю або частково обирається народом і
діє на постійній основі.
Представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади та приймати від її імені рішення.
Самостійна держава - суверенна держава, незалежна й рівноправна в міжнародних відносинах, влада якої на її території є верховною і єдиною.
Соборна держава консолідована, об'єднана на певних споріднених іде ологічних та суспільно-політичних засадах держава з об'єднаними етнічно різ ними землями.
Соціальна держава - держава, яка надає підтримку незахищеним верст вам населення, намагається впливати на розподіл матеріальних благ відповідно до принципу соціальної справедливості з тим, щоб забезпечити кожній людині гідне існування та вільний розвиток. С. д. зобов'язується: проводити соціально спрямовану економічну політику; створювати умови для забезпечення грома дян працею; охороняти найману працю і встановлювати гарантований мінімум оплати праці; сприяти розвиткові освіти, охорони здоров'я, культури тощо; за безпечити підтримку сім'ї, дитинства, материнства та батьківства; розвивати системи соціальних служб, які забезпечують соціальний захист громадян; вста новлювати пенсії, інші види соціальних виплат і допомог.
Соціальні об'єднання - об'єднання громадян, що створюються ними для забезпечення їх інтересів, не пов'язаних з політикою.
Суверенітет - верховенство і незалежність влади, тобто її право на влас ний розсуд розв'язувати свої внутрішні й зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої влади. У конституційному праві розрізняють кілька видів (форм) С: державний, національний та народний.
Суверенітет народу - природне право народу бути верховним і повно владним на своїй території.
Суспільний лад - організація і діяльність суспільства, передбачені та га рантовані конституцією і законами країни.
Територіальна громада - спільнота мешканців, жителів населених пунк тів (сіл, селищ, міст), об'єднана загальними інтересами власного життєзабезпе чення, самостійного, в межах законів, вирішення питань місцевого значення як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.
Територіальний устрій України - територіальна організація, система взаємовідносин між державою в цілому і територіальними складовими части нами (їх населенням та органами публічної влади).
Унітарна держава держава, всі або більшість вищих територіальних одиниць якої не мають державоподібного статусу. Територія У. д. складається з адміністративно-територіальних або політико-територіальних одиниць, які, за окремим винятком, не наділяються власним правовим статусом, а статус орга нів державної влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють управління в межах цих одиниць, визначається актами чинного законодавства центральної влади.
Уряд ~ вищий колегіальний орган загальної компетенції в системі органів виконавчої влади, який здійснює керівництво виконавчою і розпорядчою діяль ністю в державі. В Україні У. має власну назву - Кабінет Міністрів України (ст. 113 Конституції України).
ТЕМА 5
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ
Гарантії основних прав і свобод людини і громадянина - система норм, принципів, вимог, які забезпечують у сукупності додержання прав, свобод, за конних інтересів особи.
Громадянин - становище особи, яка пов'язана з правовою системою держави, громадянином якої вона є.
Конституційна деліктоздатність здатність особи самостійно нести відповідальність за свої протиправні вчинки.
Конституційна дієздатність - закріплена законом здатність громадя нина набувати своїми діями юридичних прав та породжувати для себе юриди чні обов'язки.
Конституційна правоздатність - це здатність бути суб'єктом держав но-правових відносин у повному обсязі, тобто здатність мати права та нести обов'язки, передбачені нормами конституційного права.
Конституційна правосуб'єктність - сукупність у особи правоздатнос ті, деліктоздатності й дієздатності.
Конституційне подання - звернення до Конституційного Суду України у формі письмового клопотання до КСУ про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення конституційності між народного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України.
Конституційний статус громадянина - загальні основоположні нача ла, за допомогою яких у конституції визначаються основні права, свободи й обов'язки громадянина, а також гарантії їх здійснення.
Ліберальна (європейська) концепція прав людини - базується на ідеї природних, невідчужуваних прав людини та обґрунтовує необхідність консти туційного визначення таких умов, які сприяли б вільному розвиткові особи. Фі лософською основою цієї концепції є вчення про свободу як про природний стан людини та вищої соціальної цінності після самого життя. Уперше концеп цію було відтворено в Декларації незалежності США 1776 р. та в Декларації прав людини і громадянина 1789 р. (Франція). Основні положення концепції зводяться до такого: 1) всі люди народжуються вільними і ніхто не має права відчужувати їх природні права, а охорона цих прав - головне призначення дер жави; 2) свобода полягає у можливості людини робити все, що не завдає шкоди іншій людині, тобто свобода людини не може бути абсолютною, вона обмежу ється свободою інших людей. Основа свободи - рівність можливостей для всіх; 3) межі свободи можуть бути визначені лише законом, який є мірою свободи: дозволено все, що не заборонено законом; 4) частина дозволеного визначається через права людини, які закріплюються конституцією з метою допомогти лю дині усвідомити свої можливості та орієнтувати державу на їх першочерговий захист, але конституційний перелік прав людини не може вважатися вичерп ним; 5) обмеження прав людини можливе лише у виняткових випадках і здійс нюється з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.
Людина - найвища біологічна, соціальна, розумна істота на Землі, що має риси індивідуалізму людського роду і належності до соціуму.
Механізм реалізації прав і свобод - система правових засобів, метою яких є захист прав людини.
Обов'язок - міра обов'язкової поведінки, якої кожен повинен дотримува тися для забезпечення нормального функціонування інших суб'єктів громадян ського суспільства.
Омбудсман, омбудсмен - спеціально обрана (призначена) посадова осо ба, на яку покладається здійснення контролю за дотриманням прав людини ад міністративними органами. Відповідно до ст. 101 Конституції України парла ментський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав люди ни. Метою парламентського контролю, що його здійснює Уповноважений, є:
захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;
додержання й повага до прав і свобод людини і громадянина суб'єктами, за значеними у ст. 2 Закону України "Про уповноваження Верховної Ради України з прав людини"; 3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадяни на або сприяння їх поновленню; 4) сприяння приведенню законодавства Украї ни про права і свободи людини і громадянина у відповідність із Конституцією України, міжнародними нормами у цій галузі; 5) поліпшення і подальший роз виток міжнародної співпраці в галузі захисту прав і свобод людини і громадя нина; 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; 7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу. Порядок призначення на посаду Уповно важеного, його правовий статус визначаються Законом України "Про Уповно важеного Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 р.
Основні обов'язки людини і громадянина - закріплені в Конституції України вимоги, які пред'являються кожній людині й громадянинові, аби вона діяла певним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утримала ся від учинення відповідних дій) для забезпечення інтересів суспільства, дер жави, інших людей і громадян; недотримання ж цих вимог тягне за собою юри дичну відповідальність.
Основні права та свободи людини і громадянина - закріплені в Консти туції України невід'ємні права і свободи людини і громадянина, що належать їм від народження чи на підставі наявності у них громадянства України, гаранту ються Українською державою і становлять ядро правового статусу особи в Україні.
Подання Уповноваженого - акт, який вноситься ним до органів держав ної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення вияв лених порушень прав та свобод людини і громадянина.
Права - певні можливості суб'єкта конституційно-правових відносин для задоволення особистих потреб та інтересів відповідно до рівня розвитку грома дянського суспільства і держави.
Право на захист - матеріальне суб'єктивне право правоохоронного ха рактеру, що виникає в момент порушення регулятивного суб'єктивного права на стороні потерпілого.
Правовий статус особистості - юридично закріплене становище осо бистості в державі й суспільстві, що становить частину її суспільного статусу, належить до якості особи як людини і громадянина та характеризує зв'язки особи з державою й політично організованим суспільством.
Свобода - 1. Природний стан існування народу й окремої людини, який характеризується можливістю діяти на власний розсуд. 2. Суб'єктивна можли вість людини і громадянина здійснювати чи не здійснювати конкретні дії, що засновані на її конституційних (основних) правах і свободах.
ТЕМА 6
ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНИ. ПРАВОВИЙ СТАТУС ІНОЗЕМЦІВ, ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА ТА БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ
Адміністративний контроль - нагляд місцевих державних адміністра цій та відповідних органів виконавчої влади за законністю діяльності органів регіонального та місцевого самоврядування, який здійснюється в межах, визна чених законом.
Апатрид - особа, що не має громадянства жодної держави.
Біженець - особа, що не є громадянином України і внаслідок цілком об грунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віро сповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи чи за політичними переконаннями перебуває поза країною своєї громадянської належності і не може користуватись захистом цієї країни чи не бажає ним користуватись унаслідок таких побоювань.
Біпатрид - особа, що має громадянство двох і більше держав одночасно.
Біпатризм - стан людини, яка перебуває одночасно в громадянстві двох та більше держав. Закон України "Про громадянство України" встановлює: як що громадянин України набув громадянства (підданства) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадяни ном України; якщо іноземець набув громадянства України, то у правових від носинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Відмова від громадянства - вільний вихід з громадянства як одна з під став припинення громадянства.
Громадянин - фізична особа, правовий статус якої зумовлений її належ ністю до громадянства певної держави.
Громадянство - правова належність особи до держави; постійний право вий зв'язок особи з державою, що виявляється у їх взаємних правах та обов'язках.
Громадянство України - стійкий, необмежений у просторі правовий зв'язок між фізичною особою та Україною, що знаходить свій вияв у їх взаєм них правах та обов'язках.
Декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у яко му особа засвідчує свою відмову від громадянства іншої держави й зо бов'язується не користуватися правами цієї держави і не виконувати обов'язків, пов'язаних із належністю до її громадянства.
Декларація про відсутність іноземного громадянства - документ, у якому особа повідомляє про відсутність у неї іноземного громадянства з обгру нтуванням причин такої відсутності.
Депортація - примусове виселення з місця постійного проживання осо би, групи осіб чи народу.
Дипломатичне представництво - посольство (нунціатура), місія (ін-тернунціатура) або інше дипломатичне представництво іноземної держави (пе рсонал, споруди та приміщення).
Дипломатичне представництво України - постійно діюча установа України за кордоном, що покликана підтримувати офіційні міждержавні відно сини, здійснювати представництво України, захищати інтереси України, права та інтереси її громадян і юридичних осіб.
Дипломатичні привілеї та імунітети - сукупність особливих пільг, прав і переваг, які надаються іноземним дипломатичним агентам і консульсь ким посадовим особам, їх персоналові, іншим особам, які користуються захис том на території держави перебування відповідно до міжнародного права.
Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрально го органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому орга нів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Експатріація - вихід з громадянства, що відбувається за ініціативою са мої особи за її клопотанням.
Закордонний українець - особа, що є громадянином іншої держави чи особою без громадянства, а також особа, що має українське етнічне походжен ня чи походить з України.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством України їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи вади в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм влас ності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Тільки к. - письмове
звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, яка отримала дозвіл на імміграцію і прибула в Україну на постійне проживання або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримала дозвіл на імміграцію і залишилася в Україні на постійне проживання.
Імміграція - прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановлено му законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживан ня.
Імунітет - особливий правовий статус іноземців, встановлений законо давством України і міжнародними договорами, що передбачає для іноземців-дипломатів чи співробітників дипломатичних представництв і консульських установ зарубіжних країн режим найбільшого сприяння.
Іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадя нином (підданим) іншої держави або держав.
Інститут громадянства - сукупність законодавчих норм і доктриналь-них положень конституційного права, що являють собою структурний елемент правового статусу особи у частині її зв'язку з державою.
Міграція - переміщення населення через кордон тих чи інших територій у межах однієї країни або з однієї країни в іншу із зміною назавжди чи на тривалий час постійного місця проживання або з регулярним поверненням до нього.
Населення - безперервно відновлювана у процесі відтворення сукупність людей на Землі в цілому або в її окремих регіонах, країнах, населених пунктах тощо.
Натуралізація - акт прийняття до громадянства держави за клопотанням особи. Закон України "Про громадянство України" (ст. 9) передбачає такі умо ви прийняття до громадянства України: 1) визнання і дотримання Конституції України та законів України; 2) зобов'язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві; 3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років; 4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні; 5) володіння держав ною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування; 6) наявність законних джерел існування. До громадянства України не приймається особа, яка: 1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; 2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості); 3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.
Оптація добровільний вибір громадянства при зміні державою, грома дянином якої особа була, території.
Підданий громадянин держави з монархічною формою правління.
Порушення іноземцями й особами без громадянства правил перебу вання в Україні - проживання без документів на право проживання в Україні або проживання за недійсними документами, недодержання встановленого по рядку реєстрації чи прописки або пересування і вибору місця проживання, ухи-
лення від виїзду після закінчення визначеного строку перебування, а також не додержання правил транзитного проїзду через територію України.
Права людини - соціальна спроможність людини вільно діяти, самостій но обирати вид і міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних матері альних і духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами.
Право ґрунту - принцип набуття громадянства в результаті народження на території даної держави, громадянства якої автоматично і набуває дитина незалежно від громадянства батьків.
Право крові - принцип набуття громадянства в результаті народження за громадянством батьків або одного з них.
Принцип єдиного громадянства - принцип, закріплений законодавством України, згідно з яким громадянин України може мати лише одне громадянство України, і ніяке інше паралельно з ним.
Принципи громадянства - основні керівні положення, що пов'язують різноманітні аспекти інституту громадянства і визначають його основні засади.
Трансферт - зміна громадянства без права вибору при зміні державою території.
Філіація - набуття громадянства за народженням. Закон України "Про громадянство України" (ст. 7) встановлює, що громадянство України за наро дженням набуває особа: батьки або один із батьків якої на момент її народження були громадянами України; яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України; яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на закон них підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави; яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків; яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні; яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на те риторії України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем; новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України.
ТЕМА 7
ГРОМАДЯНСЬКІ ТА ПОЛІТИЧНІ ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ
Арешт - акт, яким обмежується свобода особи, застосований уповнова женим на те органом держави у боротьбі з правопорушеннями.
Вибори - передбачена Конституцією і законами України форма безпосе реднього народовладдя, що являє собою волевиявлення народу з метою форму вання органів державної влади або місцевого самоврядування шляхом голосу вання.
Демонстрації - одна з форм масового виявлення політичних настроїв протесту, солідарності і т. ін. шляхом проведення маніфестацій, мітингів, страйків, вуличних походів тощо.
Житло приміщення, придатне для життя в ньому людини, яке є недо торканним для інших осіб.
Заява (клопотання) - звернення громадян з проханням про сприяння реа лізації закріплених Конституцією й чинним законодавством їх прав та інтересів.
Звернення - письмові документи (заяви, скарги, клопотання), подані гро мадянами в установленому законом порядку до відповідного органу або його посадовій чи службовій особі.
Інформація - відомості про явища, процеси, події, факти, що мають міс це в суспільстві, державі та навколишньому світі, викладені в будь-якій формі й вигляді та збережені в будь-яких носіях.
Мітинг мирне, публічне зібрання громадян з метою вияву свого став лення до внутрішньої або зовнішньої політики держави.
Об'єднання громадян - добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами їх прав і свобод. Видами О. г. є політичні партії та громадські організації.
Петиція - право громадян направляти індивідуальні та колективні по слання в органи державної влади, органи місцевого самоврядування, до їх поса дових осіб, які повинні дати відповідь на ці звернення. Виділяють три види П. -пропозиції, заяви і скарги. Пропозиція - звернення особи або групи осіб до ор гану або посадової особи місцевого самоврядування, в якому містяться певні зауваження, побажання, спрямовані на покрашення роботи цього органу, поса дової особи. Заява - звернення особи або групи осіб до органу або посадової особи місцевого самоврядування з приводу реалізації права або законного інте ресу заявника. Скарга - форма звернення особи або групи осіб до відповідного органу державної влади місцевого самоврядування або посадових та службових осіб з приводу порушення права або законного інтересу (посадовою особою) конкретного питання з проханням про поновлення порушених прав скаржників та захист їх законних інтересів.
Політична партія зареєстроване згідно із законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми су спільного розвитку, шо має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах. П. п. в Україні провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України "Про політичні партії в Україні" від 5 квітня 2001 р., а також інших законів України та згідно із партійним статутом. В Україні забороняється утворення і діяльність П. п., якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на: 1) лі квідацію незалежності України; 2) зміну конституційного ладу насильницьким шляхом; 3) порушення суверенітету і територіальної цілісності України; 4) під рив безпеки держави; 5) незаконне захоплення державної влади; 6) пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі; 7) посягання на права і свободи людини; 8) посягання на здоров'я населення. П. п. не можуть мати воєнізованих формувань.
Право на життя - невід'ємне природне право людини, яке охороняєть ся законом.
Право на інформацію - гарантована державою можливість громадян, юридичних осіб і державних органів вільно одержувати, використовувати, по ширювати та зберігати відомості, необхідні їм для реалізації ними своїх прав, свобод та законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Право на недоторканність житла право кожного на державну охо рону його житла від незаконних вторгнень (заборона входити до житлового приміщення без дозволу власника, проводити в ньому обшук і огляд майна ін акше, як за вмотивованим рішенням суду).
Природні права й свободи - належні людині від народження, закладені в самій її сутності й однакові для всіх абсолютні права й свободи (право на жит тя, свобода віросповідання).
Пропозиція (зауваження) - форма звернення фізичної або юридичної особи до відповідного органу державної влади або місцевого самоврядування, посадових та службових осіб цих органів із пропозиціями чи зауваженнями щодо законодавства чи діяльності цих органів і посадових осіб.
Професійні спілки - добровільні самоврядні громадські організації, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами, за родом їх діяльності для захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів членів цієї ор ганізації.
Референдум - форма безпосередньої демократії, що полягає в голосуван ні виборців, шляхом якого приймаються рішення з будь-яких питань державно го чи самоврядного характеру за винятком тих, котрі згідно із законом не мо жуть бути винесені на референдум.
Утримання під вартою - тимчасове запобіжне затримання особи на строк не більше, ніж 72 години уповноваженими на те органами з метою запо бігти злочинові чи припинити його.
ТЕМА 8
ОСНОВНІ ЕКОНОМІЧНІ, СОЦІАЛЬНІ Й КУЛЬТУРНІ ПРАВА ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ
Економічні права - це можливість людини брати участь у виробництві матеріальних та інших благ.
Культурні права й свободи - це суб'єктивні права людини в культурній сфері, певні можливості доступу до духовних здобутків свого народу і всього людства, їх засвоєння, використання й участі в подальшому їх розвитку.
Право на достатній життєвий рівень - одне з основних суб'єктивних прав людини і громадянина, шо означає можливість забезпечення гідного існу вання людини і громадянина.
Право на житло - передбачена законодавством можливість кожної лю дини і громадянина побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Право на освіту - забезпечена державою можливість здобуття на засадах доступності і безоплатності дошкільної, повної загальної середньої, професій но-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.
Право на охорону здоров'я - одне з основних суб'єктивних прав людини і громадянина, що означає можливість реалізації людиною і громадянином широ кого кола заходів згідно з основами законодавства України про охорону здоров'я.
Право на підприємницьку діяльність - гарантована державою можли вість особи зайняття самостійною, ініціативною, на власний ризик діяльністю з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку.
Право на працю - гарантована державою можливість особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона погоджується.
Право на приватну власність - можливість людини і громадянина воло діти, користуватися й розпоряджатися належним їй майном, матеріальними благами та результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право на соціальний захист - одне з основних соціальних прав людини і громадянина, яке являє собою можливість соціального забезпечення людини і громадянина в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у ста рості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на страйк - гарантована Конституцією України можливість пра цюючих брати участь у колективному вирішенні трудового конфлікту для захи сту своїх економічних та соціальних прав.
Соціальні права - можливість людини і громадянина забезпечити належ ні соціальні умови життя.
Соціальні права людини і громадянина - сукупність конституційних прав людини і громадянина, які надають їй можливість (за певних обставин) користуватися матеріальними благами, що надаються державою.
Страйк - тимчасове колективне добровільне припинення роботи праців никами (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємс тва, установи, організації з метою вирішення колективного трудового спору.
ТЕМА 9
КОНСТИТУЦІЙНІ ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
В УКРАЇНІ
Відшкодування збитків - форма цивільної відповідальності за порушен ня зобов'язань; цивільно-правова компенсація майнових збитків, заподіяних правопорушенням.
Захист Вітчизни - загальний обов'язок, що передбачає захист країни, її населення, матеріальних та духовних цінностей, територіальної цілісності і су веренітету.
Збори - обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або державно го цільового фонду, здійснювані платниками в порядку і на умовах, що визна чаються законодавством про оподаткування.
Культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попере дніх поколінь об'єктів матеріальної і духовної культури.
Місцеві збори - обов'язковий грошовий внесок, що за рішенням місцевої ради стягується на території відповідної адміністративно-територіальної оди ниці з організацій та фізичних осіб з метою компенсації вартості комунальних послуг, які надаються платникові місцевого збору в системі місцевого самовря дування. На відміну від місцевого податку, М. з. мають відплатний характер, виступаючи однією з умов здійснення в інтересах платника місцевого збору пе вних дій, пов'язаних з наданням йому відповідних послуг.
Місцеві податки - запроваджені відповідно до закону сільськими, сели щними, міськими радами обов'язкові безвідплатні платежі, що стягуються на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці з організацій і фізичних осіб відчуженням належних їм за правом власності, господарського відання або оперативного управління коштів з метою фінансового забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування та зараховуються до місцевого бюджету.
Оборона країни - система політичних, економічних, воєнних, наукових, правових та інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захисту в разі збройної агресії або збройного конфлікту.
Податок - обов'язковий індивідуально визначений платіж, що сплачу ється у встановленому державою порядку.
Правовий обов'язок - встановлена законодавством та забезпечена держа вою міра необхідної поведінки зобов'язаних суб'єктів - громадян.
Проходження військової служби - почесний обов'язок кожного грома дянина України, особливий вид державної служби, пов'язаної з виконанням громадянином загального військового обов'язку і службою на конкурсно-
контрактній основі у Збройних Силах України та інших військах, створених відповідно до законодавства України.
ТЕМА 10 ФОРМИ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ ДЕМОКРАТІЇ В УКРАЇНІ
Абсентеїзм відмова виборців від участі у виборах представницьких ор ганів, глави держави, посадових осіб, вияв соціально-політичної апатії, байдуже ставлення людей до своїх політичних прав, ухиляння від виконання громадян ських обов'язків.
Безпосереднє народовладдя - самостійна реалізація народом власної волі щодо власних інтересів (у цілому чи щодо частини суспільства або окремих осіб) або щодо інших народів і держав за їх згодою при сприянні політичних партій, їх блоків, інших складових механізму безпосередньої демократії або без них.
За своєю суттю безпосереднє народовладдя відповідно до положень Кон ституції (ст. 5, 36, 69 та ін.) є, насамперед, прямим волевиявленням народу (на родним волевиявленням) шляхом таємного голосування або волевиявленням, вираженням волі через політичні партії, засоби масової інформації та інші складові механізму безпосередньої демократії, які сприяють формуванню й ви явленню політичної волі громадян.
За своїм змістом безпосереднє народовладдя відповідно до Конституції України є формуванням органів державної влади й органів місцевого самовря дування (ст. 71), прийняттям законів та інших рішень загальнонаціонального (загальнодержавного) або місцевого значення (ст. 72, 73, 74), гарантуванням (охороною) конституційного ладу (ст. 5), захистом суверенітету і територіаль ної цілісності України, забезпеченням її економічної та інформаційної безпеки (ст. 17) тощо. Змістом безпосереднього народовладдя є питання внутрішньої і зовнішньої політики, економічні, соціальні, культурні, екологічні та інші пи тання.
За формою безпосереднього народовладдя виділяють вибори, референду ми та інші форми волевиявлення народу й народні обговорення, виявлення громадської думки тощо, які характеризуються голосуванням, обговоренням, зборами (зібраннями) тощо.
Безпосередня демократія - безпосереднє волевиявлення всього народу або його частини з метою здійснення суспільних функцій шляхом виборів, ре ферендумів або в інших, не заборонених Конституцією і законами, формах.
Сутність безпосередньої демократії найповніше виявляється у її принци пах як основних засадах її здійснення. Вони опосередковують собою різні влас тивості, аспекти волевиявлення народу, закономірності його функціонування (дії) та розвитку.
Відповідно до змісту чинної Конституції України загальними принципа- ми безпосередньої демократії можна вважати такі: суверенності народу; єдино владдя народу; повновладдя; безпосереднього волевиявлення; поєднання безпо середньої і представницької демократії; пріоритетності безпосереднього наро довладдя в системі демократії; політичного плюралізму; конституційності й за конності: загальності у здійсненні безпосереднього народовладдя; рівності у здійсненні безпосереднього народовладдя; реальності безпосереднього народо владдя; гарантованості безпосереднього народовладдя.
Поряд із загальними принципами безпосереднього народовладдя Консти туцією і законами України передбачено спеціальні (інституційні), зокрема принципи виборів, референдумів тощо.
Для виборів характерні принципи загального, рівного і прямого виборчо го права при таємному голосуванні, поєднання державних і недержавних (інди відуальних) джерел фінансування.
Голосування - найбільш демократична процедура прийняття колектив них рішень. Голосування є необхідним атрибутом: 1) законодавчого процесу; 2) виборчого процесу та референдуму.
Функції безпосереднього народовладдя - напрями або види безпосеред нього волевиявлення народу, які опосередковують зміст і форми безпосеред нього народовладдя. Безпосереднє народовладдя є здійсненням системи суспі льних функцій. їх розрізняють за суб'єктами, об'єктами, способами, засобами безпосереднього народовладдя та іншими ознаками.
Насамперед, доцільно розрізняти функції безпосереднього народовладдя за суб'єктами, тобто учасниками безпосереднього народовладдя, зокрема функ ції народу, територіальних громад, політичних партій і громадських організа цій, органів державної влади й органів місцевого самоврядування, які сприяють здійсненню безпосереднього народовладдя. Найчастіше серед функцій народу називають його установчу та охоронну функції.
Механізм безпосереднього народовладдя відповідно до змісту положень Конституції і згідно із законодавством України - це система суспільно-політичних спільностей, громадян України, їх об'єднань, а також державних органів і організацій й інших організаційно-правових і нормативно-правових інститутів.
Основними організаційно-правовими складовими механізму безпосеред нього народовладдя є: народ (український народ - громадяни України всіх на ціональностей); громадяни України (виборці, кандидати, довірені особи та ін.); територіальні громади; спільності громадян України з числа виборців за місцем роботи або проживання в певній кількості тощо; політичні партії і виборчі бло ки партій; громадські організації; органи державної влади і посадові особи; ор гани місцевого самоврядування; виборчі органи (виборчі комісії); засоби масо вої інформації (ЗМІ); державні й недержавні підприємства, установи, організа ції та їх посадові особи; міжнародні органи й організації та міжнародні спосте рігачі; інші організаційно-правові інститути.
Систему нормативно-правових елементів механізму безпосереднього на родовладдя становлять: Конституція України; виборче законодавство; законо давство про референдуми; інше конституційне законодавство у сфері безпосе-
реднього народовладдя; адміністративне законодавство; фінансове законодав ство; кримінальне законодавство; цивільне законодавство; трудове законодав ство; цивільне процесуальне законодавство; інші галузі та інститути законодав ства.
Форми безпосередньої демократії - способи волевиявлення народу з ме тою реалізації суспільних функцій, що мають правові наслідки.
Як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні народ має право на будь-яку форму волевиявлення, крім тієї, яка безпосередньо заборонена Кон ституцією і законами. Історії безпосередньої демократії відома велика кількість форм безпосередньої демократії, зокрема вибори, референдуми, виявлення гро мадської думки, плебісцити, народні обговорення, народні ініціативи, петиції (колективні письмові звернення), збори, мітинги, походи, демонстрації, а також такі виняткові, переважно немирні форми, як революції, повстання, громадян ські війни, національно-визвольні рухи та політичні страйки, протести, акції громадянської непокори, голодування, пікетування тощо.
Конституцією і законами України передбачені такі форми безпосередньо го волевиявлення народу, як вибори, референдуми, мирні збори, мітинги, похо ди і демонстрації, референтні ініціативи, звернення, народні обговорення. Від повідно до ст. 69 Конституція України не заперечує можливості існування й інших форм безпосередньої демократії.
У цілому форми безпосередньої демократії можна умовно класифікувати:
за правовими підставами здійснення безпосередньої демократії у від повідних формах - на конституційні й законодавчі; легітимні та неле- гітимні; обов'язкові й факультативні;
за умовами (місцем і часом проведення): за місцем - на всеукраїнські і місцеві; за часом - на чергові й позачергові; періодичні, разові тощо;
за змістом питань, що обговорюються і вирішуються, - на конститу ційні, законодавчі, адміністративно-територіальні, міжнародно-правові тощо;
за наслідками здійснення відповідних форм безпосередньої демокра тії- на дійсні і недійсні; вирішальні й консультативні тощо.
Вибори форма безпосередньої демократії, зміст якої полягає у форму ванні представницьких органів державної влади та органів місцевого самовря дування шляхом голосування громадян України.
За своїм змістом вибори є волевиявленням народу щодо формування пред ставницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
За суб'єктами вибори передбачають обрання Верховної Ради України, Президента України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів.
За формою вибори являють собою вибір найбільш гідного з-поміж інших кандидата на виборну посаду до органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом голосування громадян за його кандидатуру.
За способами і засобами проведення вибори можуть бути черговими, по зачерговими та довиборами колегіального органу.
Виборче право в об'єктивному значенні - інститут конституційного пра ва, що об'єднує норми конституційного та інших галузей права, які визначають поняття, види, принципи виборів, порядок їх організації та проведення, а також юридичну відповідальність за порушення чинного законодавства про вибори.
Об'єктивне виборче право закріплено в Конституції України, Законі України "Про вибори народних депутатів України" від 25 березня 2004 р., За коні України "Про вибори Президента Україна" від 18 березня 2004 р. У редак ції від 18 березня 2004 р., Законі України "Про вибори депутатів Верховної Ра ди Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 р., Законі України "Про Центральну виборчу комісію" від 2004 р. та ін. Сьогодні серед учених поширена думка щодо доцільності при йняття Виборчого кодексу України.
Виборче право суб'єктивне - конституційне право громадянина України вільно обирати та бути обраним до органів державної влади й органів місцевого самоврядування (ст. 38 Конституції). Це право також слід розуміти як встанов лене Конституцією та законами України право громадянина України брати участь у всіх видах виборів на всіх стадіях організації та проведення цих виборів.
Виборча система в широкому значенні система суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, що в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.
Виборча система у вузькому значенні - це певний спосіб розподілу де путатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування ви борців або інших уповноважених осіб. При цьому виокремлюють три основні види виборчих систем, які різняться порядком установлення результатів голо сування (схема):
мажоритарна - система більшості;
пропорційна - система пропорційного представництва;
змішана - пропорційно-мажоритарна система.
Виборча система мажоритарна (відносної, абсолютної, кваліфікованої більшості) - застосовується при виборах одноособових та колегіальних пред ставницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вона передбачає утворення одномандатних виборчих округів, на які поділяєть ся вся територія країни чи територія відповідної адміністративно-територіальної одиниці або суб'єкта місцевого самоврядування, в яких грома дяни голосують за конкретних кандидатів, що претендують на представниць кий мандат.
Мажоритарна система абсолютної більшості (французька модель) перед бачає, що переможцем на виборах стає кандидат, який набирає більше ніж по ловину (50% плюс один голос) голосів у відповідному окрузі.
Мажоритарна система відносної більшості (простої більшості) (англійсь ка модель) передбачає, що переможцем визнається кандидат, який набирає бі льше голосів, ніж будь-який інший претендент.
Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що для об рання кандидат має набрати значно більше від половини голосів виборців, а са-
ме певну кваліфіковану більшість голосів виборців, яка встановлюється законо давством (застосовується рідко).
Виборча система пропорційна (з "жорсткими" та "м'якими" виборчими списками) - застосовується при виборах колегіальних представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування і передбачає утворення виборчих списків кандидатів від організацій політичних партій та їх виборчих блоків.
Пропорційна системи "жорстких" списків передбачає, що виборець голо сує за список партії, який він обирає в цілому.
Пропорційна система преференцій передбачає, що виборець не просто голосує за списки партії, яку обирає, а й робить помітку напроти номера того кандидата в кандидатському списку від партії, котрому він віддає свій голос.
Пропорційна система "напівжорстких" списків передбачає можливість для виборця голосувати: а) за список у цілому (голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків); б) визначати преференції, помітивши або впи савши прізвища одного чи кількох кандидатів (голоси виборців підраховуються за системою преференцій).
Виборча система змішана - передбачає комбінування пропорційної та мажоритарної виборчих систем у межах однієї держави.
Виборці - громадяни, включені до списку осіб, які відповідно до Консти туції та законів мають право брати участь у виборах. В Україні це громадяни, які мають право голосу на виборах і на день їх проведення досягай 18 років та включені до списків осіб, які мають право брати участь у виборах. Не можуть бути виборцями громадяни, яких визнано судом недієздатними.
Виборча геометрія (географія) ("джерримендеринг") - практика мані пуляції з виборчими округами, довільного й умисного їх визначення, "нарізання" з метою отримати перевагу на виборах. Уперше була запроваджена губернатором Елбріджем Джеррі, який у 1842 р. поділив свій штат Массачусетс на округи таким чином, щоб сприяти своїй політичній партії. Пізніше практика джерримендерингу набула значного поширення як у США, так і в інших краї нах.
Виборча квота (виборчий метр, виборча частка) - за пропорційної ви борчої системи мінімум голосів, необхідний для отримання на виборах одного мандата. На квоту ділиться кількість отриманих партією голосів, і таким чином визначається кількість завойованих нею мандатів. У світі використовують чи мало способів визначення квоти. Найпростіший з них полягає у діленні загаль ної кількості поданих по округу голосів на кількість мандатів, які мають бути розподілені в окрузі.
Виборчі дільниці - це територіальні одиниці, які утворюються з метою підготовки, проведення та голосування в межах виборчих округів і визначають ся як спільне місце для волевиявлення виборців.
Виборчі комісії - це виборні, колегіальні органи спеціальної компетенції, яким підвідомчі справи, пов'язані з організацією і проведенням виборів, а та кож визначенням їх результатів і до складу яких з правом вирішального чи дорадчого голосу вводяться представники політичних партій, виборчих блоків партій.
Виборчий бюлетень - виборчий документ передбаченої законом форми, до якого занесені у встановленому порядку всі зареєстровані в конкретному ви борчому окрузі суб'єкти на обрання та за яким проводиться таємне голосування і здійснюється підрахунок голосів на виборчих дільницях.
Виборчий корпус - 1. Сукупність громадян, які беруть участь у голосу ванні. 2. Територіальні або інші виборчі одиниці, в межах яких об'єднуються виборці для обрання своїх представників до органів державної влади та місце вого самоврядування.
Виборчий процес - система врегульованих Конституцією та законами України основних послідовних процесуальних стадій (етапів) організації та проведення виборів в Україні.
Попри багатоманітність видів виборів в Україні, можна виділити основні стадії їх організації та проведення, які властиві для всіх типів виборів:
призначення або проголошення виборів;
складення та уточнення списків виборців;
формування територіальних виборчих одиниць - виборчих округів та виборчих дільниць;
формування виборчих комісій;
висування та реєстрація кандидатів у депутати;
передвиборна агітація;
голосування;
підрахунок голосів та встановлення підсумків голосування;
встановлення результатів виборів та їх офіційне оприлюднення;
припинення діяльності виборчих комісій.
Виборчі цензи - встановлені Конституцією та виборчим законодавством України певні критерії (умови), з якими пов'язується реалізація громадянином активного і пасивного виборчого права.
Виборщики - особи, яких безпосередньо обирають виборці й які уповно важені остаточно обрати на виборну посаду конкретного кандидата за умов не прямих (двоступеневих або багатоступеневих) виборів, якщо формування яко гось представницького органу чи обрання посадової особи відбувається шляхом подання виборцями своїх голосів не безпосередньо за кандидатів на виборну посаду, а за виборців другого ступеня - виборщиків.
Вотум - колективне рішення, прийняте голосуванням. Вотум довіри або недовіри може висловлювати парламент щодо діяльності уряду або окремих його членів. Наслідком другого випадку має бути відставка.
Вотум обов'язковий - юридичний обов'язок виборців брати участь у го лосуванні.
Вотум плюральний - практика надання окремим привілейованим кате горіям населення більшої кількості голосів, ніж звичайним виборцям.
Електорат - корпус виборців, сукупність громадян, котрі користуються активним виборчим правом, тобто правом обирати когось до складу органу влади.
Застава виборча (грошова) - грошовий внесок, який робиться при реєст рації кандидата в депутати. Запроваджена з метою підвищення відповідальності учасників виборчого процесу, для створення перешкод "фантазерам" від полі тики, а також для відшкодування частини витрат, які здійснює держава при ор ганізації та проведенні виборів.
Передвиборна агітація - не заборонена Конституцією України та зако нами України, здійснювана в передбачені законом строки діяльність громадян України, передусім кандидатів у народні депутати України, політичних партій (блоків), ЗМІ щодо інформування виборців у визначених законом формах про кандидатів у народні депутати України, партії (блоки), що має за мету спонука ти виборців проголосувати за того чи іншого кандидата в народні депутати України, виборчий список партії (блоку) або не голосувати за кандидата в депу тати чи конкретний виборчий список партії (блоку), або за жодного з них.
Плебісцит - всенародне голосування з найважливіших питань державно го життя; дорадчий референдум.
Принципи виборчого права України - основні засади, керівні положення, які визначають сутність і зміст реалізації та гарантування виборчих прав грома дян України й забезпечують передбачений Конституцією та законами України порядок організації і проведення всіх видів виборів у державі.
Принципи виборчого права (загальні):
суверенності народу;
єдиновладдя народу;
повновладдя народу;
безпосереднього волевиявлення народу;
поєднання безпосередньої і представницької демократії;
пріоритетності безпосереднього народовладдя в системі демократії;
політичного плюралізму;
конституційності й законності;
загальності у здійсненні безпосереднього народовладдя;
рівності у здійсненні безпосереднього народовладдя;
відкритості та гласності тощо.
До загальних принципів виборчого права належать, насамперед, принци пи вільного, загального, рівного, прямого виборчого права, а також таємного голосування при здійсненні виборчого права.
Принципи виборчого права (спеціальні):
альтернативності;
багатопартійності виборів;
публічності та відкритості виборчого процесу;
гласності виборів;
політичного плюралізму та багатопартійності;
організації виборів спеціальними незалежними органами;
територіальної організації виборів;
спеціального фінансування виборів;
рівних можливостей для всіх кандидатів та організацій політичних
партій і їх блоків у проведенні передвиборної агітації;
рівного доступу всіх кандидатів і політичних партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу до ЗМІ, незалежно від форми їх власнос ті;
неупередженості органів виконавчої влади, органів місцевого само врядування, судів, підприємств, закладів, установ, їх керівників, інших посадових і службових осіб до партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу;
юридичної відповідальності за порушення виборчого законодавства України тощо.
Предмет референдуму (формула) - питання, що виноситься на референ дум, або сукупність запропонованих варіантів кількох питань.
Референдум - пріоритетна форма безпосередньої демократії, зміст якої полягає в прийнятті або затвердженні громадянами України Конституції, зако нів та інших найважливіших рішень загальнодержавного та місцевого значення шляхом голосування.
Референдуми в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" 1991 р., Законом Украї ни "Про Центральну виборчу комісію України" 2004 р., Законом України "Про місцеве самоврядування" 1997 р. та рядом інших нормативно-правових актів.
Слід виділяти такі критерії класифікації референдумів:
а) за предметом референдуму (конституційні, законодавчі, міжнародно- правові та територіальні);
б) за правовою силою рішень референдуму (консультативні та імперативні);
в) за підставами проведення референдуму (обов'язкові та факультативні);
г) за суб'єктами ініціювання референдуму (ініційовані українським наро дом (ст. 72 Конституції України); ініційовані Верховною Радою України (ст. 72, п. 2 ст. 85 Конституції України); ініційовані Президентом України (ст. 72, п. 6 ст. 106 Конституції України). Місцеві референдуми можуть бути ініційовані місцевими радами (в Автономній Республіці Крим - Верховною Ра дою АРК) та громадянами України, що проживають на території певної адміні стративно-територіальної одиниці. Утім, говорячи про суб'єктів ініціювання місцевого самоврядування, можна стверджувати, що ст. 143 Конституції Украї ни визначає під такими територіальні громади села, селища, міста або утворені ними органи місцевого самоврядування;
д) за територією проведення референдуму (всеукраїнські (загальнонаціо нальні) та місцеві, в тому числі республіканські (місцеві) Автономної Республі ки Крим);
є) за часом проведення референдуму (дозаконодавчі або післязаконодавчі);
ж) за формулою референдуму (прості та складні).
Референдум імперативний - його рішення мають вищий, обов'язковий, конкретний і остаточний характер.
Референдум консультативний - проводиться з метою виявлення позиції виборців із питання, вирішення якого залишається за органом державної влади або органом місцевого самоврядування.
Референдум обов'язковий - проводиться з питання, яке згідно із законом може бути вирішене тільки референдумом.
Референдум факультативний - проводиться з питання, яке згідно із за коном може бути вирішене як референдумом, так і іншим способом.
Референдний процес - сукупність низки нормативно визначених послі довних дій, спрямованих на реалізацію права громадян України на участь у ре ферендумі.
Референдний процес, насамперед, грунтується на загальних принципах безпосереднього народовладдя: принципах свободи, справедливості, рівності (єдності прав і обов'язків і взаємної відповідальності держави та особи), гума нізму, демократизму, верховенства права, законності та ін.
Виділяють три основні стадії всеукраїнського референдуму: підготовчу, основну та завершальну.
Підготовча стадія: ініціювання всеукраїнського референдуму; інформу вання громадян про його ініціювання; агітація "за" або "проти" винесення ви значеного питання на всеукраїнський референдум; всенародні або парламент ські обговорення (факультативний етап).
Основна стадія: призначення (проголошення) всеукраїнського референ думу; організація всеукраїнського референдуму та підготовка його проведення; агітація "за" або "проти" проекту рішення, що виноситься на всеукраїнський референдум; голосування; встановлення результатів всеукраїнського референ думу; визначення та оприлюднення рішень всеукраїнського референдуму; про ведення повторного всеукраїнського референдуму (факультативна стадія).
Завершальна стадія: виконання рішень всеукраїнського референдуму; юри дична відповідальність за невиконання рішень всеукраїнського референдуму.
Центральна виборча комісія - постійно діючий колегіальний державний орган, який наділений повноваженнями щодо організації підготовки і прове дення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів ВР АРК, депутатів місцевих рад та сільських, селищних і міських голів, всеукраїн ського і місцевих референдумів. Діяльність ЦВК регламентується Конституці єю України, Законом України "Про Центральну виборчу комісію" від 2004 р. та іншими законодавчими актами.
ТЕМА 11
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
Влада - багатогранне суспільно-політичне і правове поняття. Існують рі зноманітні його визначення. 1. Відносини між людьми, коли одні командують, а інші підкоряються. 2. Здатність досягати поставленої мети. 3. Спроможність соціально-політичної системи забезпечувати виконання прийнятих нею рішень. 4. Спосіб самоорганізації людської спільноти, заснованої на розподілі функцій
управління і виконання. 5. Можливість і здатність проводити свою волю.
Основні елементи влади: а) суб'єкт - особа або орган (організація), наді лені правом розпорядження; б) об'єкт - особа або орган (організація), до яких звернене розпорядження та які зобов'язані його виконувати; в) правові та інші умови і засоби взаємодії суб'єктів та об'єктів; г) власне процес взаємодії суб'єктів і об'єктів влади.
Як складне суспільне явище, влада класифікується на різні види залежно від тих або інших критеріїв, зокрема:
за суб'єктами - на державну, народну, партійну, громадських органі зацій, трудових колективів, ЗМІ тошо;
за функціями - на законодавчу, виконавчу і судову;
за часом здійснення - на постійну і тимчасову;
за територією здійснення - на загальнодержавну, регіональну і місцеву;
за способами взаємодії суб'єкта й об'єкта - на демократичну, лібера льну, авторитарну, тоталітарну тощо.
Державний апарат - система органів державної влади (державних орга нів), у діяльності яких здійснюється державна влада (у формі представницької демократії), реалізуються функції держави та забезпечується захист її інтересів.
Державна влада - вид публічної політичної влади, що здійснюється дер жавою та її органами, здатність держави підпорядковувати своїй волі поведінку людей та діяльність об'єднань, що знаходяться на її території. Тобто Д. в. - це влада такої організації домінуючої частини населення, яка (організація), забез печуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним в інтересах цієї його частини та організовує задоволення загальносоціальних потреб. Д. в. є різновидом соціальної влади.
Ознаки Д. в.: у кожній країні існує тільки одна Д. в.; поширюється на всіх членів суспільства; тільки Д. в. може розв'язувати загальносуспільні проблеми; Д. в. має у своєму розпорядженні такий специфічний апарат (механізм) для здійснення своїх завдань і функцій, якого не мають інші влади; тільки Д. в. встановлює формально обов'язкові для всього населення загальні правила фі зичної поведінки - юридичні (правові) норми; характеризується суверенністю.
Легалізація (офіційне визнання) - надання законної сили, узаконення об'єднань громадян - їх реєстрація або повідомлення про заснування.
Легітимація - визнання або підтвердження законності якогось органу влади, державно-політичного рішення, повноважень громадських представників. Політичні вибори мають бути визнані як найпоширеніша форма надання й ви знання легітимності структур влади та існуючого суспільно-політичного ладу.
Модель системи державних органів монотеократичпа - існує в дер жавах, де іслам проголошений офіційною ідеологією. Основою духовно-державного єдиновладдя тут є поєднання в одній особі глави держави та вищої духовної особи країни.
Модель системи державних органів моноцефальна система органів, які базуються на принципі, що визнано основним, - принципі єдиновладдя -єдності державної влади зверху донизу. Очолює таку систему один орган чи посадова особа, наділена всією повнотою влади, а характерною рисою цієї сис-
теми є "вертикальна" підпорядкованість. Така модель пов'язана з однопартійні-стю, відмовою від політичного плюралізму, гіпертрофуванням ролі держави, яка "зверху" наділяє громадян правами і свободами. Основним засобом форму вання органів цієї системи є призначення. Система державних органів при цій моделі складається з органів державної влади, державного управління, суду, прокуратури, системи народного контролю.
Модель системи державних органів централЬовано-сегментарна система, що виходить з принципу поділу влади, відповідного комплексу стри мувань і противаг та постулату, згідно з яким органами державної влади є лише головні центральні органи, що діють у масштабі всієї країни (глава держави, парламент, уряд), а також їх представники на місцях (голови місцевих держав них адміністрацій та ін.). Представницькі органи цієї системи розглядаються лише як органи місцевого самоврядування. Органи цієї моделі зазвичай класи фікуються за трьома видами - це органи законодавчої, виконавчої і судової влади. У багатьох державах формується й четвертий вид влади - контрольний.
Орган державної влади - організаційно відокремлена й відносно автоно мна складова єдиного державного апарату України, що являє собою колектив громадян України (одну особу), які мають спеціальний статус, заснований у встановленому законом порядку для виконання завдань і функцій держави, на ділений з цією метою відповідними державно-владними повноваженнями, які реалізуються у визначених законом правових та організаційних формах.
Органи законодавчої влади в демократичних державах - представни цькі законодавчі органи - народні (національні) представництва або легіслату ри, які утворюються шляхом вільних і загальних виборів. Вони виражають во лю всього народу, і їх основною функцією згідно з принципом поділу влади є законотворчість. Відповідно до ст. 75 Конституції України єдиним органом за конодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Органи виконавчої влади - органи, що відповідно до принципу поділу влади утворюються для здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності з кері вництва господарською, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами життя суспільства. Система органів виконавчої влади включає такі ор ганізаційно-правові рівні:
Кабінет Міністрів України - вищий орган у цій системі, який спрямовує і координує роботу інших органів виконавчої влади.
Центральні органи виконавчої влади - міністерства, державні комітети (державні служби) і центральні органи виконавчої влади зі спеціальним стату сом.
Місцеві органи виконавчої влади - місцеві державні адміністрації, місцеві органи міністерств, державних комітетів та інших центральних органів вико навчої влади.
Органи судової влади - суди, які відповідно до принципу поділу влади здійснюють судову владу шляхом конституційного, цивільного, кримінального та адміністративного судочинства. Конституція України до системи судових органів зараховує суди загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України) та Конституційний Суд України (ст, 147 Конституції України).
Органи прокуратури особлива група органів державної влади, що без посередньо не входять до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади, на які, згідно зі ст. 121 Конституції України, покладаються:
підтримання державного обвинувачення в суді;
представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно- розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кри мінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового хара ктеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;
нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додер жанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.
ТЕМА 12
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
Акти Уповноваженого ВРУ з прав людини - форма реагування Уповно важеного на факти порушення конституційних прав і свобод людини і громадя нина, які він має право направляти у відповідні органи для вжиття цими орга нами необхідних заходів. Такими актами реагування Уповноваженого щодо по рушень положень Конституції України, законів України, міжнародних догово рів України стосовно прав і свобод людини і громадянина є конституційне по дання Уповноваженого та подання до органів державної влади, органів місце вого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та їх посадових і службових осіб.
Бікамералізм - двопалатне влаштування найвищого законодавчого і представницького органу в державі. Відповідно до принципу Б. побудовані па рламенти більшості країн світу, легіслатури всіх, крім одного, штатів США. Є поширеним, що верхні палати виконують контрольну функцію щодо дій та рі шень нижньої палати й уряду, подекуди мають право законодавчого вето. У федеративних державах вони, як правило, відіграють роль репрезентації й захи сту інтересів суб'єктів федерації. Для двопалатних парламентів є типовим, що нижні палати обираються безпосередньо населенням, членами верхніх палат стають унаслідок загальних виборів (сенат США), делегування урядів суб'єктів федерації (бундесрат ФРН), призначення (канадський сенат) або ж спадкоємно го наслідування (палата лордів у Великобританії). Тільки невелика кількість демократичних держав світу має однопалатний парламент.
Верховна Рада України - єдиний загальнонаціональний постійно діючий, колегіальний, виборний орган законодавчої влади у складі 450 народних депу-
татів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчо го права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (ст. 75-76 Кон ституції України).
Декларація - акт, який у загальній, принциповій формі передає основні властивості конституційно-правового регулювання, виражає наміри та зо бов'язання учасників правових відносин.
Депутатський запит - вимога народного депутата України, яка заявля ється на сесії Верховної Ради України до підконтрольних та підзвітних їй орга нів та посадових осіб, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх ком петенції, якщо його попередні депутатські звернення до них не були задоволені (відповідно до Закону про статус народного депутата України (ст. 12)). Отже, депутатський запит - це виняткове за правовим змістом офіційне звернення на родного депутата до передбаченого Конституцією або законом кола органів державної влади і посадових осіб з вимогою дати відповідь з будь-яких питань, віднесених до їх компетенції.
Депутатське звернення - право народного депутата України на сесії Верховної Ради України звернутися до органів Верховної Ради України, до Ка бінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та орга нів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і ор ганізацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкуван ня і форм власності (ст. 86 Конституції України).
Депутатський індемнітет 1. Звільнення депутата парламенту від юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах під час здійснення повноважень (за винятком відпо відальності за образу чи наклеп). Конституція України (ч. 2 ст. 80) закріплює цей привілей як принцип статусу народного депутата України. 2. Винагорода депутата за його парламентську діяльність, що містить заробітну плату, оплату проїзду і користування засобами зв'язку, утримання апарату тощо.
Закон - нормативно-правовий акт, що приймається органом законодавчої влади (Верховною Радою України) чи безпосередньо народом України (на все українському референдумі) з дотриманням вимог законодавчої процедури, який має вищу (щодо всіх інших нормативно-правових актів) юридичну силу та ре гулює найбільш важливі суспільні відносини переважно загального характеру. Перелік питань, що визначаються або встановлюються в Законах України, міс титься у ст. 92 Конституції України.
Законодавча процедура (законодавчий процес) - являє собою передба чений Конституцією і законами України порядок здійснення законодавчої фун кції і реалізації законодавчих повноважень.
Законодавча процедура є складною та багатогранною. Вона поділяється на види і стадії. Основними видами законодавчого процесу (законодавчої про цедури) є конституційний процес і звичайний законодавчий процес.
Конституційний процес (конституційна процедура) являє собою порядок внесення змін до Конституції (відповідно до ст. 154-159). Звичайний законода вчий процес (законодавча процедура) - порядок прийняття, зміни, відміни (ска- сування) законів або призупинення їх дії. Законодавча процедура складається з низки послідовних процедур (стадій): вияв законодавчої ініціативи, обговорен ня законопроекту, прийняття закону, його підписання й оприлюднення (опублі кування).
Засідання Верховної Ради України поділяються на пленарні, тобто зага льні засідання і засідання її органів (комітетів) тощо.
Пленарні засідання Верховної Ради України - передбачені Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України загальні, основні, колегіальні способи організації роботи парламенту протягом дня або тижня.
Заяви та звернення - акти ненормативного характеру, які містять закли ки до парламентів, інших вищих органів інших країн здійснити певні дії (або утриматися від здійснення певних дій) з метою підтримання миру, подальшого розвитку дво- та багатосторонніх відносин, усунення джерел ускладнення між народного становища в цілому чи двосторонніх відносин.
Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді - добровільне об'єднання депутатських фракцій, яке формується у ВР України за результата ми виборів і на основі узгодження політичних позицій. До складу коаліції вхо дить більшість народних депутатів від конституційного складу ВР України.
Комітет Верховної Ради України - орган ВР України, що створюється з народних депутатів України для здійснення законопроектної роботи, підготов ки та попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень ВР України, виконання контрольних функцій.
Мандат - повноваження, наказ, право, обов'язок, доручення, статус; до кумент, що стверджує повноваження даної особи. У політичній практиці сучас них демократичних держав широко застосовуються такі різновиди мандата, як депутатський і парламентський.
Мандат депутатський - відносини між депутатом і виборцями, перед бачені і закріплені Конституцією та відповідними законами, стійкий правовий зв'язок між депутатами і виборцями, який породжує взаємні права й обов'язки. Є два основних види депутатського мандата: вільний депутатський мандат та імперативний депутатський мандат.
Мандат депутатський вільний - мандат депутата, за яким депутат представляє весь народ держави.
Мандат депутатський імперативний - стиль делегування владних по вноважень, властивий одномандатним виборчим системам, за якого громадяни, обираючи до представницького органу конкретну особу, а не партійний список, не тільки наділяють її повноваженнями, а ще й зобов'язують репрезентувати та захищати інтереси, перейматися конкретними проблемами округу, звітувати про свою діяльність. Імперативний мандат передбачає тісний зв'язок між депу татом та виборцями, можливість останніх впливати на позицію та вчинки депу тата, уповноважувати його на конкретні дії, відповідне голосування щодо пев ного питання, право і можливість виборців знати, як голосував депутат. На від міну від вільного мандата, мандат імперативний передбачає інституцію та про цедуру відкликання депутата в разі невиконання ним наказів виборців.
Мандат парламентський - представницька функція члена парламенту (в одних країнах депутат діє за дорученням своїх виборців, несе перед ними відповідальність і може бути у будь-який час відкликаний, в інших- депутат не має щодо виборців жодних обов'язків).
Народний депутат України - виборний представник українського наро ду у Верховній Раді України, покликаний відповідно до Конституції та законів України здійснювати функції парламенту й українського народу.
Опозиція - 1. Протидія, опір офіційній політиці, певним діям і поглядам. 2. Політична партія або інше угруповання, яке виступає проти політики більшос ті або правлячого режиму, пропонує альтернативну політику, інший спосіб розв'язання проблем. Опозиція є невід'ємним компонентом демократичного су спільства і правової держави. Вона запобігає монополізації влади. Відсутність опозиції призводить до втрати політичним режимом здатності до саморозвитку. Водночас опозиція може стати і дестабілізуючим суспільство фактором.
Парламент - родова назва вищого колегіального загальнонаціонального представницького і законодавчого органу в демократичних державах, який ві дображає суверенну волю народу і працює на постійній основі (паралельна на зва легіслатура).
Парламент типу арени - орган, який відіграє вирішальну роль у форму ванні уряду, несе перед ним політичну відповідальність, а в разі неспроможнос ті сформувати уряд його повноваження можуть бути достроково припинені. При цьому діяльність таких парламентів значною мірою зводиться до обгово рення ідей та напрямів політики, що формується урядом.
Парламент типу конгресу (перетворювальний, або трансформуваль ний) - парламент, що існує у країнах із президентською (дуалістичною) фор мою правління, яка характеризується відсутністю інститутів парламентської відповідальності виконавчої влади та розпуску парламенту. При цьому голо вним завданням подібних парламентів є законодавча діяльність, визначення ос новних напрямів політики держави, тобто безпосереднє перетворення ідей у за кони.
Парламент змішаного типу - парламент країн, де існує змішана форма правління, тобто в основу організації державної влади покладено елементи як моделі "гнучкого", так і моделі "жорсткого" поділу влади.
Парламент активний - парламент, який відіграє значну роль як у при йнятті законів, так і у формуванні уряду та контролі за його діяльністю (напри клад, Конгрес США, ВР України).
Парламент реактивний - парламент, на діяльність якого значний вплив мають уряди, хоча він зберігає значні повноваження з контролю за виконавчою владою (наприклад, парламенти Великої Британії, Канади, Австралії).
Парламент маргінальний - парламент, який фактично повністю контро люється виконавчою владою, через що його внесок у формування політики до сить незначний (наприклад, парламенти Марокко, Йорданії).
Парламент мінімальний - орган, який виконує лише декоративну функ цію, утворюється з метою надання видимості легітимності існуючому режиму
(наприклад, парламенти радянського типу).
Парламент однопалатний (монокамерний) - парламент, який за своєю структурою має одну палату (згідно з ч. 1 ст. 76 Конституції України таким па рламентом є ВР України).
Парламент двопалатний (бікамерний) - парламент, який за своєю структурою має дві палати (парламенти Великої Британії, Іспанії, Італії, Німеч чини, Польщі, Франції). Бікамерні парламенти, у свою чергу, поділяють на ега літарні та нерівноправні.
Парламент егалітарний - парламент, обидві палати якого мають однакові повноваження в законодавчій галузі, а уряд підзвітний кожній з них (напри клад, парламенти Бельгії чи Італії).
Парламент нерівноправний - парламент, палати якого не мають однако вих повноважень, діяльність уряду визначається більшою мірою нижньою па латою, а верхня палата характеризується менш представницьким характером, що зумовлено особливостями порядку її формування (наприклад, парламент Великої Британії, Іспанії, Франції). Такі парламенти є більш поширеними у сві ті, ніж егалітарні.
Парламентаризм - система організації державної влади, для якої харак терним є визнання провідної або істотної ролі парламенту.
Постанова - ненормативний акт, за допомогою якого Верховна Рада України оформлює свої дії щодо самоорганізації (обрання керівних посадових осіб Верховної Ради, утворення комітетів та обрання їх голів), обрання, призна чення, затвердження відповідних посадових осіб тощо.
Принцип депутатської недоторканності - принцип, згідно з яким де путат не може бути без його письмової згоди або згоди парламенту, іншого представницького органу притягнутий до кримінальної відповідальності.
Регламент Верховної Ради України акт, що встановлює порядок підго товки і проведення сесій ВР України, її засідань, формування державних орга нів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, відне сених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій ВР України.
Форми роботи Верховної Ради України - передбачені Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України та іншими нормативно-правовими актами способи організації роботи Парламенту України, його орга нів, народних депутатів України і посадових осіб з метою здійснення ними своїх функцій і повноважень протягом встановленого часу. Відповідно до цих правових актів основними організаційними (організаційно-правовими) форма ми роботи Верховної Ради є її сесії та пленарні засідання.
Сесія Верховної Ради України - передбачений Конституцією і Регламен том Верховної Ради України загальний, основний, постійний, колегіальний спосіб організації роботи Парламенту України з метою здійснення ним своїх функцій і повноважень протягом півріччя або іншого встановленого ним (Пар ламентом) часу.
Пленарні засідання Верховної Ради України - передбачені Конституці єю України і Регламентом Верховної Ради України загальні, основні, колегіа льні способи організації роботи парламенту протягом дня або тижня.
Функції Верховної Ради України - основні напрями діяльності українсь кого парламенту. Головними функціями Верховної Ради є: законодавча; пред ставницька; установча (державотворча, організаційна); функція парламентсько го контролю; бюджетно-фінансова; зовнішньополітична.
ТЕМА 13
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Глава держави - особа, яка формально займає найвищу сходинку в дер жавній ієрархії та здійснює верховне представництво держави у внутрішньо- та зовнішньополітичних відносинах.
Відставка Президента України - добровільне припинення ним своїх повноважень. Заява Президента України про відставку має проголошуватися ним особисто на засіданні Верховної Ради України. Ця конституційна процеду ра враховує світовий досвід дострокового припинення повноважень Президен та.
Імпічмент спеціальна процедура щодо притягнення до відповідальнос ті вищих посадових осіб (президента, міністра тощо) у випадках порушення ними законів держави.
Інавгурація - урочиста церемонія вступу на посаду глави держави.
Контрасигнація - процедура, яка передбачає, що деякі акти Президента України набувають чинності після скріплення акта Президента України підпи сом Прем'єр-міністра України та міністра, відповідального за акт і його вико нання.
Колегіальна президентура - обраний парламентом на визначений термін колегіальний орган, який здійснює функції глави держави (наприклад, Держав на рада на Кубі, два капітан-регенти в Сан-Маріно, Федеральна рада у Швейца рії)-
Компетенція Президента України - сукупність визначених Конституці єю та законами України предметів відання та повноважень, якими Президент України наділяється з метою забезпечення реалізації його функцій як глави держави.
Монарх - суверенна і не пов'язана політичною відповідальністю особа, якій влада належить за власним правом. Різновидами інституту монарха є: мо нарх, який успадкував свій пост (наприклад, Велика Британія, Іспанія, Швеція); монарх, призначений своєю сім'єю- правлячою династією (Саудівська Аравія); монарх федерації, обраний монархами суб'єктів федерації (Малайзія, ОАЕ).
Одноосібний або колегіальний узурпатор - особа чи колегіальний орган, які здійснюють владу без правових підстав, не маючи при цьому ні "царського" походження, ні мандата виборщиків.
Повноваження Президента України - конкретні права та обов'язки гла ви держави з вирішення питань, віднесених до його відання.
Представницькі повноваження - повноваження із представництва дер жави у внутрішньо- та зовнішньополітичних відносинах.
Президент - одноособовий виборний глава держави в країнах із респуб ліканською формою правління, який обирається її громадянами або парламен том на 47 років.
Розпорядження - ненормативний акт глави держави, який має індивіду альний організаційний характер. Згідно із зазначеним Положенням, розпоря дженнями Президента України оформляються: доручення Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади; рішен ня з оперативних, організаційних і кадрових питань, а також із питань роботи Адміністрації Президента України; призначення представників від України для участі в роботі міжнародних форумів, у переговорах із представниками (деле гаціями) іноземних держав; призначення уповноважених Президента України для представлення інтересів Президента України у відповідних державних ор ганах, установах, організаціях тощо; рішення про проведення заходів за спри яння (під патронатом) Президента України.
Секретаріат Президента України - постійно діючий допоміжний ор ган, що утворює Президент України з метою забезпечення здійснення повнова жень глави держави, до функцій якого входить створення необхідних умов, без котрих неможливі здійснення повноважень глави держави, його зв'язок з інши ми органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Указ - правовий акт глави держави, що видається з найважливіших пи тань, віднесених до його компетенції. Укази можуть мати як нормативний, так і ненормативний (правозастосовний) характер. Нормативні укази стосуються не-визначеного кола фізичних та юридичних осіб і мають довгострокову дію. Не нормативні укази мають індивідуальне значення.
Функції Президента України - основні напрями діяльності (найважли віші обов'язки) глави держави, зумовлені його місцем і роллю в системі органів державної влади.
ТЕМА 14
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ
ВЛАДИ В УКРАЇНІ
Державний комітет (державна служба) - центральний орган виконав чої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або один із віце-прем'єр-міністрів України чи міністрів. Державний комітет (дер жавна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики від повідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у пев ній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву ко ординацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова. Крім державних комітетів, на сьогодні в Україні діє ряд інших центральних органів виконавчої влади, прирівняних у своєму правовому статусі до держкомітетів - Вища атес-таційна комісія України, Національне космічне агентство України, Пенсійний фонд України, Головне контрольно-ревізійне управління, Державне казначейс тво України та ін.
За способами діяльності органи виконавчої влади в Україні здійснюють систему функцій: управлінську, виконавчу, бюджетно-фінансову, матеріально-технічну, контрольну, правоохоронну діяльність тощо.
За суб'єктами діяльності органи виконавчої влади України представлені системою органів державної влади України у складі:
Кабінету Міністрів України;
центральних органів виконавчої влади (міністерств, державних коміте тів, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом);
місцевими органами виконавчої влади (обласні, районні адміністрації, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Рада Міністрів Ав тономної Республіки Крим, а також територіальні органи міністерств, держав них комітетів, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом).
За формою діяльності органи виконавчої влади України, як правило, є ко легіальними органами державної влади. На відміну від Президента України чи Уповноваженого Верховної Ради України, органи виконавчої влади здійснюють діяльність, результати якої є наслідком діяльності колективу уповноважених суб'єктів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою Украї ни, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, що керується у своїй діяльності Конституцією, законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України.
Міністерства - центральні органи виконавчої влади, покликані форму вати та реалізувати державну політику у відповідних сферах суспільного життя.
Між міністерствами розподіляється весь спектр урядової політики, за винятком тих напрямів, реалізація яких віднесена до повноважень центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерства є єдиноначальними ор ганами. Кожне з них є головним (провідним) органом центральної виконавчої влади у визначеній йому сфері діяльності. Міністерство очолює міністр, який входить до складу Кабінету Міністрів і несе персональну відповідальність за роботу міністерства. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто від повідає за розробку й упровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері держав ного управління. Він здійснює управління в цій сфері, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з цих питань. Частину своїх посадо вих повноважень міністр доручає своїм заступникам, які можуть виконувати їх від імені міністерства відповідно до затвердженого міністром розподілу служ бових обов'язків між заступниками.
Місцеві державні адміністрації - місцеві органи виконавчої влади зага льної компетенції, які входять до єдиної системи органів виконавчої влади.
Об'єктами діяльності, впливу органів державної виконавчої влади в Україні є, насамперед, політична, господарська, соціальна, культурна (духовна) та інші найбільш важливі сфери суспільного життя.
Органи виконавчої влади в Україні - система вищих, центральних і міс цевих, одноособових і колегіальних органів державної виконавчої влади зага льної та спеціальної компетенції, що відповідно до Конституції та законів України забезпечують виконання Конституції України, законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України в найважливіших сфе рах суспільного і державного життя України.
Постанови уряду - акти Кабінету Міністрів України, що мають нормати вний характер. Постанови Кабінету Міністрів надсилаються Міністерству юс тиції України для внесення їх до Єдиного державного реєстру нормативних ак тів згідно з Порядком ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним і публікуються в газеті "Урядовий кур'єр" та "Офіційному віснику України".
Розпорядження уряду - акти Кабінету Міністрів України з оперативних, організаційно-розпорядчих та інших питань, які не мають нормативного харак теру.
Уряд - колегіальний орган загальної компетенції, який здійснює керівни цтво виконавчою і розпорядчою діяльністю в державі.
Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом - ор ган, який має визначені Конституцією та законодавством України особливі за вдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний поря док утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова. Нині в Україні діють такі центральні органи зі спеціальним статусом, як Антимонопо-льний комітет України, Державна податкова адміністрація України, Державна митна служба України, Служба безпеки України та ін.
ТЕМА 15
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ СУДОВОЇ ВЛАДИ І ПРОКУРАТУРИ В УКРАЇНІ
Вища рада юстиції - колегіальний незалежний орган, відповідальний за формування високопрофесійного суддівського корпусу, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та в межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.
Кваліфікаційні комісії суддів - постійно діючі органи в системі судоустрою України, повноваження яких визначаються Конституцією України та Законом України "Про судоустрій України". Завданнями кваліфікаційних комісій є забезпечення формування корпусу професійних суддів, здатних кваліфіковано, сумлінно і неупереджено здійснювати правосуддя, шляхом відбору і рекомендування осіб для зайняття посади професійного судді та визначення рівня фахової підготовленості професійних суддів, а також розгляд питань про дисциплінарну відповідальність суддів та щодо надання висновків про звільнення судді з посади.
Члени кваліфікаційних комісій суддів здійснюють свої повноваження на громадських засадах і на час роботи в комісіях звільняються від виконання службових обов'язків за основним місцем роботи із збереженням середнього заробітку.
У системі судоустрою України діють: кваліфікаційні комісії суддів загальних судів; кваліфікаційна комісія суддів військових судів; кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізованих судів; Вища кваліфікаційна комісія суддів України.
Конституційне звернення - письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичних осіб.
Конституційне подання - письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконсти туційними, про визнання конституційності міжнародного договору або про не обхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України, а також звернення Верховної Ради України про надання висновку щодо додер жання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.
Конституційний Суд України - єдиний колегіальний орган конститу ційної юрисдикції в Україні, що вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Консти туції України та законів України.
Копституційно - правовий статус судді Конституційного Суду Украї ни - вид конституційно-правових відносин, пов'язаний з набуттям і припинен ням повноважень судді Конституційного Суду України, здійсненням ним своїх
конституційних прав і обов'язків і гарантіями діяльності суддів.
Народні засідателі - громадяни України, які у випадках, визначених процесуальним законом, вирішують у складі суду справи разом з професійними суддями, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Народні засідателі під час здійснення правосуддя користуються всіма правами судді.
Список народних засідателів затверджується відповідною місцевою радою за поданням голови місцевого суду. До списку включаються у кількості, зазначеній у поданні голови суду, громадяни, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція даного суду і дати згоду бути народними засідателями. Списки народних засідателів затверджуються на строк чотири роки і переглядаються в разі необхідності, але не рідше, ніж через два роки. Список народних засідателів публікується в друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.
Народним засідателем може бути громадянин України, який досяг 25-річного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.
Не підлягають включенню до списків народних засідателів громадяни: 1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; 2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків народного засідателя; 3) щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість; 4) депутати всіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси.
Подання прокурора документ прокурорського реагування з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їх спричиняють, вноситься прокурором, його заступником до державного органу, громадської організації або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушен ня закону, і підлягає невідкладному розгляду.
Постанова прокурора - документ прокурорського реагування про дис циплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи, яке виноситься прокурором, його за ступником у разі порушення закону посадовою особою або громадянином.
Правосуддя - вид державної діяльності, пов'язаний з вирішенням соціа льних конфліктів, в основі яких лежить спір про право, шляхом розгляду на су дових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ з додержанням вста новленої законом процесуальної форми. Правосуддя здійснюють професійні судді та у випадках, визначених законом, - народні засідателі і присяжні.
Припис прокурора - документ прокурорського реагування, що вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили пору шення закону, або вищому в порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правочинні усунути порушення. Письмовий припис вноситься у ви падках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокуророві.
Присяжні - громадяни України, які у випадках, передбачених процесуальним законом, залучаються до здійснення правосуддя, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Суд присяжних утворюється для розгляду по першій інстанції судових справ, визначених процесуальним законом.
Список присяжних за поданням голови апеляційного суду формується на підставі списків виборців комісією, склад якої затверджується відповідно Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, головою обласної ради, Київським та Севастопольським міськими головами. До складу комісії повинні входити уповноважені представники суду, органів юстиції та відповідної ради. До списків присяжних включаються громадяни, які постійно проживають на території відповідної області. Список присяжних затверджується рішенням відповідної ради.
Списки присяжних апеляційних військових судів за поданням голів цих судів формуються з числа військовослужбовців, рекомендованих зборами військових частин та військових установ військових гарнізонів, розташованих на території, на яку поширюється юрисдикція апеляційного військового суду. Від кожного гарнізону до списку присяжних включається від п'ятнадцяти до двадцяти військовослужбовців. Список присяжних апеляційного військового суду затверджується рішенням відповідної ради, на території якої розташований гарнізон.
Списки присяжних затверджуються не пізніше від одного місяця з дня одержання подання голови суду і в той же строк надсилаються до суду, а також публікуються в друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.
Списки присяжних затверджуються строком на чотири роки і переглядаються кожні два роки.
Присяжним може бути громадянин, який досяг 30-річного віку. Не можуть бути присяжними: 1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; 2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків присяжного; 3) щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість; 4) депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси. Одна й та сама особа не може бути одночасно включена до списку народних засідателів і списку присяжних. Особа, включена до списку присяжних, зобов'язана повідомити голові апеляційного суду про обставини, що виключають можливість її участі у здійсненні правосуддя.
Прокуратура України - єдина централізована система органів державної влади, яка відповідно до Конституції та законів України здійснює обвинуваль ну, представницьку, контрольно-наглядову та інші функції в державі
Протест прокурора - це документ прокурорського реагування на факти порушення законності, а саме на акт, що суперечить закону; вноситься проку рором, його заступником до органу, який його видав, або до вищого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.
Суди загальної юрисдикції - це самостійні державні органи судової вла ди, що здійснюють правосуддя шляхом цивільного, господарського, адмініст ративного та кримінального судочинства відповідно до Конституції та законів України і утворюють єдину систему судів.
Суддя суду загальної юрисдикції - це призначена чи обрана посадова особа органу судової влади, яка одноособово чи колегіально здійснює правосу ддя у формі цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства на оплачуваній основі.
Функції судів загальної юрисдикції - це основні напрями та види діяль ності судів загальної юрисдикції з метою розгляду й вирішення справ у сфері цивільного, господарського, адміністративного та кримінального правосуддя, що здійснюється виключно судами на підставах, у межах та порядку, які перед бачені Конституцією України та законами.
ТЕМА 16
ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СТАТУС АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономія - самоврядування певної частини території держави, тобто її право самостійно вирішувати окремі питання організації та здійснення влади в межах повноважень, установлених конституцією держави. Розрізняють держа вну (політичну або законодавчу) та адміністративну (місцеву) А.
Автономія адміністративна - територіальна одиниця держави, органи якої не мають права видавати закони, але наділяються ширшими правами в га лузі управління, ніж органи у звичайних адміністративно-територіальних оди ницях (як, наприклад, в Україні). Формою А. в Україні є Автономна Республіка Крим.
Автономія державна - державоподібне утворення у складі відповідної держави, органи якого мають право видавати закони з питань місцевого зна чення.
Автономія територіальна - форма децентралізації державної влади в унітарній державі на рівні її адміністративно-територіальної одиниці, яка хара ктеризується історичними, географічними, економічними, національно-побутовими та іншими особливостями. Виникає не внаслідок акту самовизна чення її населення, а надається державою. Воля населення того чи іншого регі ону до автономії, матеріалізована у певній об'єктивній формі (місцевим рефе рендумом), може лише враховуватися державою, але жодних правових наслід ків не має.
Автономна Республіка Крим - адміністративно-територіальна одиниця України зі спеціальним правовим статусом, невід'ємна складова України, що вирішує в межах Конституції та законів України питання, віднесені до її відан ня. Правовий статус Автономної Республіки Крим визначається Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим, законами України та ін шими нормативно-правовими актами.
Адміністративно-територіальна одиниця - частина єдиної території держави, що є просторовою основою для організації і діяльності місцевих орга нів державної влади та самоврядування. За географічними ознаками адміністра тивно-територіальні одиниці в Україні поділяються на населені пункти та регі они.
Адміністративно-територіальний устрій - внутрішній поділ території держави на адміністративно-територіальні одиниці. Він властивий для унітар них держав (Велика Британія, Китай, Франція, Японія та ін.).
Державний кордон України - лінія і вертикальна поверхня, що прохо дить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, пові тряного простору. Згідно із Законом України "Про державний кордон України" (1991), державний кордон України визначається рішеннями ВР України, а та кож міжнародними договорами України.
Місто - великий населений пункт (від 10 тис. осіб населення), що має власне комунальне господарство, житловий фонд і мережу соціально-культурних закладів; адміністративний, промисловий, торговельний і культур ний центр.
За підпорядкованістю міста поділяються на міста районного, обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) підпорядкування й міста із спеціальним правовим статусом.
Місто районного значення - місто, на території якого розташовані про мислові підприємства, комунальні господарства, житловий фонд, мережа соціа льно-культурних закладів і підприємств, з кількістю населення понад 10 тис, не менш ніж дві третини якого зайнято в промисловій чи соціально-культурній сфері.
Місто республіканського (АРК), обласного значення - місто, яке є еко номічним і культурним центром, має розвинуту промисловість, комунальне го сподарство, значний житловий фонд, з кількістю населення понад ЗО тис.
Населений пункт - частина комплексно заселеної території, яка склалась у результаті господарської та іншої суспільної діяльності, має стале населення, власну назву та зареєстрована у передбаченому законом порядку. Розрізняють населені пункти сільські і міські. До перших належать села та селища; до дру гих - міста та селища міського типу. За місцем у системі адміністративно-територіального устрою України міські населенні пункти поділяються на міста загальнодержавного значення (Київ і Севастополь), республіканського (в Авто номній Республіці Крим), обласного та районного значення.
Область - адміністративно-територіальна одиниця, що сформувалася у межах території України під впливом історичних, географічних, економічних таінших чинників і характеризується певною самостійністю при вирішенні соціа льних, економічних і культурних питань, а також при здійсненні регіональної політики. Область займає вищий рівень у системі адміністративно-територіального устрою України. За Конституцією в Україні існує 24 області. Зміна системи областей України можлива лише за умови внесення відповідних змін до Конституції України.
Політико-територіальний устрій передбачає поділ території держави на окремі самостійні частини. Він є характерним для федеративних держав (Бра зилія, Індія, США, ФРН та ін.).
Район є середнім рівнем системи адміністративно-територіального уст рою України, територіально-просторовою межею функціонування територіаль них громад. Райони як адміністративно-територіальна одиниця України - час тина території області. Вони створюються з метою інтеграції економіки, про мисловості, транспорту і зв'язку, торгівлі, соціально-культурних закладів тери торіальних громад сіл, селищ і міст у єдину інтегровану соціально-економічну і культурну систему.
Райони у містах можуть створюватися у складі міст республіканського та обласного підпорядкування. Вони створюються з метою оптимального вирі шення загальноміською територіальною громадою питань місцевого значення та більш ефективного управління містом.
Регіон - поняття умовне. Конституція та закони України не розмежову ють територію України на регіони. Прийнято вважати, що всі адміністративно-територіальні одиниці в Україні поділяються на населені пункти (міста, селища, села) та регіони (області та райони), але ця термінологія потребує уточнення. Як правило, під регіонами розуміють складні завершені територіально-господарські комплекси, які відповідно до Конституції та законів України ство рюють умови і засоби для здійснення ефективного місцевого державного управління та місцевого самоврядування в межах єдиної внутрішньої державної політики. В Україні до регіонів зараховують: Автономну Республіку Крим, об ласті, міста Київ і Севастополь та райони.
Селище - як правило, сільський населений пункт, розташований при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, гідротехнічних спо рудах, підприємствах із переробки сільськогосподарської продукції тощо, що має власну комунальну і соціальну інфраструктуру.
Село - найдрібніша адміністративно-територіальна одиниця України. Се ла - населені пункти із сталим складом жителів, зайнятих здебільшого сільсь ким господарством, рідше - народними промислами або санаторно-курортною справою, в яких місцеве самоврядування здійснюється сільською радою і сіль ським головою.
Система адміністративного устрою України - сукупність адміністра тивно-територіальних одиниць (Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села), що становлять основу територіального устрою України.
Сільський округ (сільрада) - адміністративно-територіальне утворення, яке склалося з кількох населених пунктів, розташованих поблизу один одного, і
діє під юрисдикцією єдиної територіальної громади та органів місцевого само врядування.
Територіальний устрій - передбачена законами територіальна організа ція держави з метою забезпечення оптимального вирішення завдань та здійс нення функцій суспільства і держави. Здійснюється, як правило, шляхом поділу території держави на частини - територіальні одиниці, які є просторовою осно вою для утворення та діяльності відповідних органів державної влади та орга нів місцевого самоврядування. Розрізняють два основні види територіального устрою: 1) політико-територіальний устрій; 2) адміністративно-територіальний устрій.
Територія держави - простір, зафіксований державним кордоном, на який поширюється суверенітет держави. Територія держави включає: сухопут ну частину, водні простори (внутрішні морські води і територіальне море), по вітряну територію (простір над сухопутною і водною територіями, умовно до космічного простору), а також підземну територію (простір під сухопутною і водною територіями до технічно доступної глибини). Особливий правовий ре жим, що регулюється, насамперед, міжнародним правом, мають континенталь ний шельф і виключна (морська) економічна зона. За своїм змістом категорія "територія держави" визначає правовий режим зв'язку держави з певною тери торією та її окремими складовими елементами.
ТЕМА 17
КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ
Бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - план утво рення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функ цій та повноважень місцевого самоврядування.
Гарантії місцевого самоврядування - встановлені Конституцією і зако нами України умови й засоби забезпечення організації та діяльності місцевого самоврядування в Україні. Вони поділяються на загальні та спеціальні (юриди чні) гарантії.
Децентралізація адміністративна створення на місцях спеціальних урядових органів (префектур, місцевих державних адміністрацій) та наділення їх повноваженнями щодо здійснення виконавчої влади.
Децентралізація демократична - передбачає деволюцію частини дер жавної виконавчої влади на рівень населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць (територіальних громад, територіальних колективів) і тих органів, які воно обирає, тобто тут йде мова про місцеве самоврядування.
Дотація - безпроцентні асигнування з державного бюджету, призначені для покриття збитків суб'єктів господарської діяльності або збалансування до ходів і видатків бюджетів нижчого рівня. Розрізняють два види дотацій: 1) допомога держави підприємствам та організаціям для покриття збитків, ви кликаних незалежними від них причинами; 2) метод регулювання і збалансу вання бюджетів нижчого адміністративно-територіального рівня в разі переви щення видатків над доходами цих бюджетів.
Загальні гарантії місцевого самоврядування - політичні, економічні, со ціальні, культурні (духовні) та інші гарантії, які визначаються рівнем розвитку суспільства і держави, їх основних інститутів у всіх основних сферах суспіль ного життя.
Місцеве самоврядування в Україні - гарантоване державою право та реа льна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Муніципальна служба, або служба в органах місцевого самоврядуван ня професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які обійма ють посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Органи самоорганізації населення - представницькі органи, що створю ються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповід ній території в межах села, селища, міста. Сільські, селищні, міські, районні в місті (у разі їх створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів ство рювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населен ня і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.
Представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.
Принципи місцевого самоврядування основні засади організації та здійснення місцевого самоврядування. Істотними принципами місцевого само врядування, закріпленими у ст. 4 Закону про місцеве самоврядування, є такі: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і дер жавних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріальної само стійності в межах повноважень, визначених законодавством України; підзвіт ності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів і посадо вих осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.
Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися та розпоряджатися на свій роз суд і у своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Система місцевого самоврядування України - визначена Конституцією та Законами України сукупність суб'єктів місцевого самоврядування, що відпо відно до Конституції та законів України здійснюють основні функції місцевого самоврядування. Система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голо ву; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; ор гани самоорганізації населення. У містах з районним поділом за рішенням те риторіальної громади міста або міської ради відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають го лову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.
Сільський, селищний, міський голова - головна посадова особа терито ріальної громади, відповідно, села (добровільного об'єднання в одну територіа льну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.
Спеціальні (юридичні) гарантії місцевого самоврядування - умовно по діляються на нормативно- та організаційно-правові умови й засоби діяльності місцевого самоврядування в Україні. Нормативно-правові гарантії місцевого самоврядування представлені сукупністю нормативно-правових актів, які ви значають основні принципи місцевого самоврядування, організаційно-правові форми здійснення місцевого самоврядування та встановлюють юридичну від повідальність за порушення чинного законодавства України. Організаційно-правові гарантії місцевого самоврядування в Україні представлені системою суб'єктів, уповноважених згідно з Конституцією України здійснювати та гаран тувати місцеве самоврядування в нашій державі. До системи суб'єктів, що здій снюють організаційно-правові гарантії місцевого самоврядування в Україні, на лежать: народ України, держава та її органи, суб'єкти місцевого самоврядуван ня.
Субвенція - вид грошової допомоги місцевим органам влади з боку дер жави; спрямовується на фінансування певного заходу і підлягає поверненню в разі порушення її цільового використання.
Територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, які мають єдиний адміністративний центр.
Функції місцевого самоврядування - визначені Конституцією і законами України основні напрями і види діяльності місцевого самоврядування в Украї ні. Функції місцевого самоврядування поділяються за об'єктами - політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні) та інші. Функції місцевого самовря дування також можуть бути класифіковані за суб'єктами місцевого самовряду вання, що дає підстави виділити функції територіальних громад; місцевих рад; сільських, селищних і міських голів; функції органів самоорганізації населення тощо. Напрями і види діяльності місцевого самоврядування також можуть бути класифіковані за способами і засобами їх здійснення (правозастосовча; нормот-ворча; організаційна, виховна, прогностична та ін.); умовами здійснення (по стійні, тимчасові) і територією здійснення (відповідно до системи адміністра тивно-територіального устрою України) тощо.
АЛФАВІТНИЙ ПОКАЖЧИК
А
Абсентеїзм, 27
Автономія, 11, 50
Автономія адміністративна. 50
Автономія державна, 50
Автономія територіальна, 50
Автономна Республіка Крим, 51
Адміністративний контроль, 19
Адміністративно-територіальна одиниця, 12, 51
Адміністративно-територіальний поділ, 12
Адміністративно-територіальний устрій, 12, 51
Акт (правовий), 7
Акти Уповноваженого ВРУ з прав людини, 38
Апарат держави, 12
Апатрид, 19
Арешт, 23
Б
Безпосереднє народовладдя, 27
Безпосередня (пряма) демократія, 12
Безпосередня демократія, 27
Біженець, 19
Бікамералізм, 38
Біпатрид, 19
Біпатризм, 19
Бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет), 53
В
Верховенство закону, 12
Верховенство Конституції (юридичне), 9
Верховенство права, 12
Верховна Рада України, 38
Вибори, 23, 29
Виборці, ЗІ
Виборча геометрія (географія) (джерримендеринг), 31
Виборча квота (виборчий метр, виборча частка), 31
Виборча система в широкому значенні, ЗО
Виборча система у вузькому значенні, ЗО
Виборче право в об 'єктивному значенні, ЗО
Виборче право суб 'єктивне, ЗО
Виборчий бюлетень, 32
Виборчий корпус, 32
Виборчий процес, 32
Виборчі дільниці, 31
Виборчі комісії, 31
Виборчі цензи, 32
Виборщики, 32
Вища рада юстиції, 47
Відмова від громадянства, 20
Відповідальність у конституційному праві, 7
Відставка Президента України, 43
Відшкодування збитків, 26
Влада, 6, 35
Властивості (юридичні) Конституції України, 9
Внутрішній суверенітет, 12
Воєнний стан, 12
Вотум, 32
Вотум обов 'язковий, 32
Вотум плюральний, 32
Г
Гарантії конституційного ладу України, 12
Гарантії місцевого самоврядування, 53
Гарантії основних прав і свобод людини і громадянина, 17
Глава держави, 43
Голосування, 28
Громадська організація, 13
Громадянин, 17, 20
Громадянство, 20
Громадянство України, 20
Громадянське суспільство, 13
Гуманістичні засади конституційного ладу України, ІЗ
Д
Декларація, 39
Декларація про відмову від іноземного громадянства, 20
Декларація про відсутність іноземного громадянства, 20
Демократична держава, 13
Демонстрації, 23
Депортація, 20
Депутатське звернення, 39
Депутатський запит, 39
Депутатський індемнітет, 39
Державна влада, 36
Державний апарат, 36
Державний Герб, 13
Державний Гімн, ІЗ
Державний комітет (державна служба), 45
Державний кордон України, 13, 51
Державний лад, ІЗ
Державний прапор, ІЗ
Державний суверенітет, 14
Державний устрій, 14
Державні символи України, 14
Децентралізація, 14
Децентралізація адміністративна, 53
Децентралізація демократична, 53
Джерела галузі конституційного права, 7
Дипломатичне представництво, 20
Дипломатичне представництво України, 20
Дипломатичні привілеї та імунітети, 20
Договір (міжнародний), 7
Дозвіл на імміграцію, 20
Дотація, 54
Е
Економічні права, 25
Експатріація, 20
Еіекторат, 32
Ж
Житло, 23
З
Загальні гарантії місцевого самоврядування, 54
Закон, 7, 39
Законодавча ініціатива, 8
Законодавча процедура (законодавчий процес), 39
Закордонний українець, 20
Засади конституційного ладу України, 14
Застава виборча (грошова), 33
Захист Вітчизни, 26
Заява (клопотання), 20, 23
Заяви та звернення, 40
Збори, 26
Звернення, 23
Зовнішній суверенітет, 14
І
іммігрант, 21
Імміграція, 21
Імпічмент, 43
Імунітет, 21
Інавгурація, 43
Іноземець, 21
Інститут громадянства, 21
Інститут конституційного права, 6
Інформація, 23
К
Кабінет Міністрів України, 45
Кваліфікаційні комісії суддів, 47
Кваліфікована більшість, 9
Коаліція депутатських фракцій у Верховній Ради, 40
Кодифікована конституція, 9
Колегіальна президентура, 43
Комітет Верховної Ради України, 40
Компетенція Президента України, 43
Конституанта, 9
Конституційна дсліктоздатність, 17
Конституційна дієздатність, 17
Конституційна правоздатність, 17
Конституційна правосуб 'єктність, 17
Конституційна юстиція, 9
Конституційне звернення, 47
Конституційне подання, 17,47
Конституційне право (як навчальна дисципліна), 6
Конституційне право (як наука, 6
Конституційне право України (як галузь права), 6
Конституційний лад, 14
Конституційний статус громадянина, 17
Конституційний Суд України, 47
Конституційні закони, 8
Конституційно-правова відповідальність, 8
Конституційно-правова норма, 6
Конституційно-правовий статус судді Конституційного Суду України, 47
Конституційно-правові відносини, 8
Конституціоналізм, 10
Конституція, 10
Контрасигнація, 43
Культурна спадщина, 26
Культурні права й свободи, 25
Л
Легалізація, 36
Легітимація, 36
Ліберальна (європейська) концетіія прав людини, 17
Людина, 18
М
Мандат, 40
Мандат депутатський, 40
Мандат депутатський імперативний, 40
Мандат депутатський вільний, 40
Мандат парламентський, 41
Матеріальна конституція, 10
Метод конституційно-правового регулювання, 6
Методи науки конституційного права, 8
Механізм держави, 14
Механізм реалізації прав і свобод, 18
Міграція, 21
Міністерства, 45
Місто, 51
Місто районного значення, 51
Місцеве самоврядування в Україні, 54
Місцеві державні адміністрації, 46
Місцеві збори, 26
Місцеві податки, 26
Мітинг. 23
Модель системи державних органів монотеократична, 36
Модель системи державних органів моноцефальна, 36
Модель системи державних органів централізовано-сегментарна, 37
Монарх, 43
Муніципальна служба, або служба в органах місцевого самоврядування, 54
Н
Народна конституція, 10 Народний депутат України, 41 Народний суверенітет, 14 Народні засідателі, 48 Населений пункт, 51 Населення, 21 Натуралізація, 21 Наука конституційного права, 8
Національний суверенітет, 14 Некодифікована конституція,
О
Об 'єднання громадян, 23
Об 'єкт конституційного права, 8
Область, 51
Обов'язок, 18
Оборона країни, 26
Одноосібний або колегіальний узурпатор, 44
Октройована конституція, 10
Омбудсман, омбудсмен, 18
Опозиція, 41
Оптація, 21
Орган державної влади, 37
Органи виконавчої влади, 37
Органи виконавчої влади в Україні, 46
Органи законодавчої влади в демократичних державах, 37
Органи місцевого самоврядування, 15
Органи прокуратури, 38
Органи самоорганізації населення, 15, 54
Органи судової влади, 37
Органічний закон, 8
Основні обов 'язки людини і громадянина, 18
Основні права та свободи людини і громадянина, 18
П
Парламент, 41
Парламент активний, 41
Парламент двопалатний (бікамерний), 42
Парламент змішаного типу, 41
Парламент маргінальний, 41
Парламент мінімальний, 41
Парламент однопалатний (монокамерний), 42
Парламент реактивний, 41
Парламент типу арени, 41
Парламент типу конгресу (перетворювальний, або трансформувальний), 41
Парламентаризм, 42
Передвиборна агітація, 33
Петиція, 23
Підданий. 21
Підзаконний нормативно-правовий акт, 9
Плебісцит, 33
Пленарні засідання Верховної Ради України, 43
Повноваження Президента України, 44
Подання прокурора, 48
Подання Уповноваженого, 19
Податок, 26
Політична партія, 24
Політична система, 15
Політичний плюралізм, 15
Порушення іноземцями й особами без громадянства правил перебування в
Україні, 21 Постанова, 10, 42 Постанова прокурора, 48 Постанови уряду, 46 Права, 19 Права людини, 22 Право ґрунту, 22 Право комунальної власності, 54 Право крові, 22
Право на достатній життєвий рівень, 25 Право на житло, 25 Право на життя, 24 Право на захист, 19 Право на інформацію, 24 Право на недоторканність житла, 24 Право на освіту, 25 Право на охорону здоров 'я, 25 Право на підприємницьку діяльність, 25 Право на працю, 25 Право на приватну власність, 25 Право на соціальний захист, 25 Право на страйк, 25 Правова держава, 15 Правова охорона конституції, 10 Правовий обов 'язок, 26 Правовий статус особистості, 19 Правосуддя, 48 Преамбула, 10
Предмет конституційно-правового регулювання, 7 Предмет референдум}' (формула), 34 Представницька демократія, 15 Представницький орган держави, 15 Представницький орган місцевого самоврядування, 15, 54 Представницькі повноваження, 44 Президент, 44 Принцип депутатської недоторканності, 42
Принцип єдиного громадянства, 22
Принципи виборчого права України, 33 Принципи громадянства, 22 Принципи місцевого самоврядування, 54 Припис прокурора, 48 Природні права й свободи, 24 Присяжні, 49 Прокуратура України, 49 Пропозиція (зауваження), 24 Протест прокурора, 50 Професійні спілки, 24 Проходження військової служби, 26 Пряма дія норм Конституції, 10
Р
Реалізація конституції, 10
Регіон, 52
Регламент Верховної Ради України, 42
Референдний процес, 35
Референдум, 24, 34
Розпорядження, 44
Розпорядження уряоу, 46
С
Самостійна держава, 15
Свобода, 19
Секретаріат Президента України, 44
Селище, 52
Село, 52
Сесія Верховної Ради України, 42
Система адміністративного устрою України, 52
Система конституційного права України, 7
Система місцевого самоврядування України, 55
Сільський округ (сільрада), 52
Сільський, селищний, міський голова, 55
Соборна держава, 15
Соціальна держава, 16
Соціальні об 'єднання, 16
Соціальні права, 25
Соціальні права людини і громадянина, 25
Спеціальні (юридичні) гарантії місцевого самовряду, 55
Страйк, 26
Суб 'ект конституційно-правових відносин, 9
Субвенція, 55
Суверенітет, 16
Суверенітет народу, 16
Суддя суду загальної юрисдикції, 50 Суди загальної юрисдикції, 50 Суспільний лад, 16
Т
Територіальна громада, 16, 55 Територіальний устрій. 53 Територіальний устрій України, 16 Територія держави, 53 Трансферт, 22
У
Указ, 10, 44 Унітарна держава, 16 Уряд, 16, 46 Утримання під вартою, 24
Ф
Філіація, 22
Форма конституції, І!
Формальна конституція, 11
Форми безпосередньої демократії, 29
Форми роботи Верховної Ради України, 42
Функції безпосередньої демократії, 28
Функції Верховної Ради України, 43
Функції конституції, 11
Функції місцевого самоврядування, 55
Функції Президента України, 44
Ц
Центральна виборча комісія, 35
Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, 46
Ю
Юридична конституція, 11 Юридичні факти, 9
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Виборче право України: Навч. посіб. / За ред. В.Ф. Погорілка, М.І. Ставнійчук. - К.: Парламентське вид-во, 2003. - 383 с.
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. - Ст. 170.
Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 7 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 33. - Ст. 175.
Закон України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. № 3018- III // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 27-28. - Ст. 180.
Коментар Закону України "Про вибори народних депутатів України" / За ред. М.І. Ставнійчук, М.І. Мельника. - К.: Атака, 2002. - 384 с.
Коментар Закону України "Про вибори народних депутатів України" / За заг. ред. А.І. Мартинюка. - К.: Юридична думка, 2006. 704 с.
Конституційне право України: Підручник / За ред. В.Ф. Погорілка. - Вид. 3-тє. - К.: Наукова думка, 2002. - 732 с.
Конституційне право України: Підручник. / В.Ф. Погорілко, О.Ф. Фрицький та ін.; За ред. В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка, 2003.
Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-ї річниці незалежності України. - К.: Інсти тут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - 356.
Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. - Вид. 4-те, випр. і доп. - К.: Атіка, 2006. - 568 с.
Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Під ручник/ За заг. ред. В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка: Прецедент, 2006. - 344 с.
Популярна юридична енциклопедія / В.К. Гіжевський, В.В. Головчен- ко та ін.; За ред. І.С. Чижа. - К.: Юрінком Інтер, 2002.
Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: Укр. енцикл., 1998.
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ: Тематичний словник для спеціаль ності 7.060101 - Правознавство / Укл. Н.В. Ганжа, Р.М. Максакова. -Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2007. 68 с.
Редактор А.О. Купіна
Коректор О.П. Щербина
Технічний редактор Т.В. Безденежна
Підписано до друку 01.11.07 Формат 60x84/16 Гарнітура Тітеї Обл.-вид. арк. 3,8 Тираж 20 прим.
Видавництво
Гуманітарного університету
"Запорізьким інститут державного та муніципального управління"
Свідоцтво Державного комітету телебачення і радіомовлення України
про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців,
виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції
Серія ДК № 2041 від 22.12.2004 р.
Виготовлено на поліграфічній базі Гуманітарного університету "ЗІДМУ" 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 706
15