Структура и функции семьи

Разделы	Социология
Тип	Контрольная
Формат	Microsoft Word
Язык	Украинский
	Загрузить архив:
	Файл: ref-16675.zip (632kb [zip], Скачиваний: 130) скачать

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут" Факультет інформатики та обчислювальної техніки Кафедра: АСОІУ Контрольна робота з курсу: "Соціологія" Тема: “Структура і функції сім’ї” Виконав:                                                           Прийняв: Студент 4 курсу, групи ЗІС-01                     Викладач Соколова Наталія Сергіївна                        м.Київ 2003р.

1. Вступ.

2. Сутність, структура і функції сім’ї

3. Типи сімейної організації і життєвий цикл сім’ї

4. Ролі батька і матері в сім’ї

5. Спілкування в сім’ї

6. Розлучення

7. Висновок

Сім’я — один з найбільш древніх соціальних інститутів: вона виникла в надрах первісного суспільства значно раніш класів, націй і держав. Суспільна цінність сім’ї обумовлена її «виробництвом і відтворенням» безпосереднього життя, вихованням дітей, формуванням їхньої індивідуальної свідомості.

У процесі історичного розвитку відносини сім’ї і суспільства, сім’ї й особистості систематично змінювалися, насамперед, під впливом пануючого в даному суспільстві способу виробництва, способу життя і суспільних відносин. Прогрес суспільства в значній мірі був пов'язаний з усуненням (зменшенням) дискримінації жінок на виробництві, у соціальній і духовній сферах, у шлюбному законодавстві, з істотною зміною функцій сім’ї, створенням умов для удосконалювання брачно-сімейних відносин, підвищення їхнього виховного потенціалу.

Сім’я є осередком суспільства, тому на її функціонування впливають усі соціально-економічні і культурні процеси (як позитивні, так і негативні), що відбуваються в ньому. На сім’ю і її моральний стан безпосередньо впливають фактори навколишньої соціального середовища, то, що ми спостерігаємо в трудовому колективі, за місцем проживання, у повсякденному житті.

Аналіз реально складається ситуації в сім’ї показує, що поряд із загальними характеристиками потрібно розгляд ролей чоловіків, дітей, місця і ролі жінки в сімейному житті.

1.Основні поняття та різновиди форм сімї, шлюбу, наслідування майна в залежності від типу суспільства.

Отже, сім’я— мала соціальна група суспільства, заснована на подружньому союзі і сімейних зв'язках (чоловік і дружина, батьки і діти, інші родичі), на спільному веденні загального господарства і взаємної моральної відповідальності .

Життя сім’ї характеризується матеріальними і духовними процесами. Через сім’ю змінюються покоління людей, у ній людина народжується, через неї продовжується рід. Сім’я, її форми і функції прямо залежать від суспільних відносин у цілому, а також від рівня культурного розвитку суспільства. Природно, чим вище культура суспільства, отже, тим вище культура сім’ї.

Поняття сім’я не слід плутати з поняттям шлюб. Сім’я являє собою більш складну систему відносин, чим шлюб, тому що вона поєднує не тільки чоловіків, але і їхніх дітей, інших родичів.

Форма сім’ї. Термін “споріднення” означає сукупність соціальних відносин, заснованих на деяких факторах. До них відносяться біологічні зв'язки, шлюб і правові норми, правила, що стосуються усиновлення, піклування і т.п. У загальній системі сімейні відносин існують 2 основні типи сімейної структури:

   Нуклеарна сім’я складається з дорослих батьків і дітей, що від них залежать.

   Розширена сім’я(на відміну від першого типу сімейної структури) включає нуклеарну сім’юі багатьох родичів, наприклад дідуся і бабусю, онуків, дядька, тітку, двоюрідних братів і сестер.

У більшості суспільств нуклеарні сім’ї вважаються важливим, а інколи й основним соціальним об'єднанням.

Форма шлюбу. Серед ірландських селян, жителів Тробриандских островів і членів ізраїльського кибутца існувала одна основна форма шлюбу. Мова йде про моногамію - шлюбі між 1 чоловіком і 1 жінкою. Однак є відомості про декілька інші форми. Полігамієюназивається  шлюб між одним і декількома іншими  індивідами.

Шлюб між 1 чоловіком і декількомажінками називається полігінією; шлюб між 1 жінкою і декількома чоловіками одержав назву поліандрії.

Ще однією формою є груповий шлюб - між декількома чоловіками і декількома жінками.

Напевно, ви з подивом довідаєтеся, що в деяких суспільствах віддається перевага полігінії(шлюб між 1 чоловіком і кількома жінками). Оскільки в більшості суспільств співвідношення чоловіків і жінок складає приблизно 1:1, полігінія не знаходить широкого поширення навіть у тих суспільствах, де вони вважається кращою. У противному випадку число неодружених чоловіків значно перевищувало б чисельність чоловіків, що мають декількох дружин.

Які фактори сприяють перевазі однієї, а не іншої форми шлюбу? Деякі вчені підкреслювали значення економічних факторів у визначених суспільствах. Наприклад, у Тибету земля, що належить сім’ї, передається в спадщину всім синам разом. Вона не поділяється на окремі ділянки, що занадто малі, щоб прокормити сім’ю кожного брата. Тому брати разом використовують цю землю і мають загальну дружину(Кенкель, 1977)

Крім економічних факторів, важливу роль грають і інші фактори. Наприклад, полігінія вигідна для жінок у суспільствах, де багато чоловіків гине на війні.

Типи владних структур. Більшість сімейних систем, при яких розширені сім’ї вважаються нормою являються патріархальними. Цей термін позначає влада чоловіків над іншими членами сім’ї.Такий тип влади вважається загальноприйнятим і часто підкріпленим законом у Таїланді, Японії, Німеччини, Ірану, Бразилії та ін. При матріархальній сімейній системі владапо праву належить дружині і матері. Такі системи зустрічаються рідко.

В останні роки відбувся перехід від патріархальної до егалітарної сімейної системи. Це головним чином обумовлено збільшенням числа працюючих жінок у багатьох індустріально розвинених країнах. При такій системі вплив і влада розподіляється між чоловіком і дружиною майже рівною мірою.

Предпочитает партнер.Правила, що регулюють шлюби поза визначеними групами(наприклад, чи сімей кланів), є правилами екзогамії. Поряд з ними існують правила ендогамії, що наказують висновок шлюбу усередині визначених груп. Ендогамія була більш поширена для кастової системи, що склалася в Індії. Найвідомішим правилом ендогамії є заборона кровозмішення (інцесту), що виключає  шлюб чи статеві зв'язки між особами, що вважаються близькими кревними родичами.

Правила вибору місця проживання.У США більшість молодят віддають перевагу неолокальному місцю проживання - це означає, що вони живуть окремо від своїх батьків. У суспільствах, де нормою є патрилокальне місце проживання ,молодь іде з сім’ї і живе в сім’ї чоловіка чи поблизу від будинку його батьків. У суспільстві, де нормою є матрилокальне місце проживання, молодята повинні жити з батькаминареченої чи поблизу від них.

Родовід і спадкування майна. Існує 3 типи систем визначення родовід і правил наслідування власності. Найбільш поширеним є родовід по чоловічій лінії, де основні сімейні зв'язки існують між батьком, сином і онуком. У деяких випадках споріднення визначається по жіночій лінії. Мова йде про системи визначення родовід по лінії дружини. Майно матері стає власністю дочки, і основну підтримку молодій сім’ї робить брат дружини. У нашому суспільстві знайшла поширення сімейна система, заснована на двосторонньому родоводі. Вона є загальноприйнятою в 40 відсотках світових культур. У таких системах при визначенні споріднення рівною мірою враховуються кревні родичі з боку батька і матері.

Внутрішньосімейні відносини можуть бути, як і персональні (відносини між матір'ю і сином) так і групові (між батьками ідітьми чи між подружніми парами у великих сім’ях).

Сутність сім’ї відображається в її функціях, у структурі й у рольовому поводженні її членів.

2. Функції сім’ї.

Найважливішими функціями сім’ї є: репродуктивна, господарсько-споживча, виховна і відбудовна.

Репродуктивна функція містить у собі відтворення в дітях чисельності батьків, тобто бере участь у кількісному і якісному відтворенні населення. Можна сказати, що це найважливіша функція. Адже, міркуючи логічно, щоб через 24-30 років населення нашої країни було не менше, ніж зараз, необхідно, щоб дітей у сім’ї було не менше ніж батьків. Бажано навіть більше, тому що іноді двоє дітей по тим чи іншим причинам не завжди відтворюють своїх батьків. У цілому 1000 чоловік населення, що складаєз 2-х дітних сімей, через 25-30 років утрачають третина своєї чисельності і по статистиці для відтворення населення Росії треба, щоб приблизно 50 % сімей мали 3 дітей. В даний час, через перевагу міського способу життя, збільшення зайнятості жінок, найтяжкого економічного становища народжуваність падає. Звичайно, варто відзначити і зв'язок загальної кількості розводів і абортів. Таким чином, може виявитися, що на двох пенсіонерів буде приходитися один працівник. З цього погляду держава зацікавлена в збільшенні багатодітних сімей, створенні їм визначених пільг. Але, дивлячись на це інакше, зокрема з позицій тенденції збільшення народження в багатодітних сім’ях дітей з патологіями, перенаселення через обмеженість ресурсів, збільшення непрацюючого населення й інших факторів, можна припустити, що на даному етапі збільшення дітонародження і багатодітних сімей неє позитивна сторона.

Зараз середня сім’я в Україні складається з 3,2 членів. Наявність єдиної дитини характерно для більшості міських сімей.

І хоча в 80-х рр. кількість таких сімей зменшилося, навіть просте відтворення перебуває під загрозою. Доки цей процес не зупинений, зберігається цілком реальна можливість депопуляції населення в ряді регіонів країни.

На репродуктивну функцію сім’ї негативно впливають розлучення, тому суспільство не може байдуже відноситися до цього явища. Величезне значення надається здоров'ю чоловіків, їхньої здатності до відтворення самих себе. Як свідчить статистика, до 15% сімей страждають безплідністю, причому 40% з них через безплідність чоловіка. У той же час збільшення двох-, тридітних сімей стримується не тільки особистими устремліннями чоловіків, але й економічними умовами і правовими положеннями. Саме останні фактори і з'явилися причиною того, що в 1997 р. смертність перевищила народжуваність в Україні.

На поводженні молоді відображаються знання про всі сторони сімейного життя. Як показують соціологічні дослідження, рівень культури статевих взаємин між жінкою і чоловіком, як правило, дуже низький. Тим часом формування правильних установок молоді в інтимній сфері є однієї з важливих складових їхні виховання (И.С. Кін).

Сьогодні значна частина чи молоді зовсім не одержує інформацію про сім’ю, про цю складну сторону відносин, чи одержує її дуже недостатньо, що негативно позначається і на дієздатності сім’ї, і на стабільності шлюбів. На жаль, підготовка до шлюбу зводиться лише до теоретичних викладів деяких догм сімейного життя. Однак цей курс вимагає й емоційної, психологічної готовності, культури міжособистісних відносин, що зобов'язана закладати сім’я. Така емоційна підготовленість — основа уміння любити, дбайливо, уважно, чуйно відноситися до ближнього, намагатися розуміти інших і правильно оцінювати своє поводження.

Оптимізувати процес самовизначення молоді в сфері особистого життя одна сім’я, звичайно ж, не в змозі. Це задача, що покликана вирішувати вся система виховання, включаючи і мистецтво, і масову інформацію, і суспільна думка, і громадські організації.

Що стосується господарсько-споживчої функції сім’ї, то вона охоплює такі сторони сімейних відносин, як ведення домашнього господарства, єдиного бюджету. Серед різних аспектів цієї функції можна особливо виділити проблему «сімейної влади» і соціалізації дитини при його підготовці до майбутнього самостійного життя.

Тенденція до встановлення рівноправності в сім’ї позитивна по своїй суті. У той же час перекіс убік фемінізації сімейного керування в зв'язку зі зрослою економічною самостійністю жінки, її визначальною роллю у вихованні дітей веде до порушення психологічного комфорту.

Сім’я як первинний осередок є виховною колискою людства. У сім’ї головним чином виховуються діти. У сім’ї дитина одержує перші трудові навички. У дитини розвивається уміння цінувати і поважати працю людей, там вона здобуває досвід турботи про батьків, рідних і близьких, вчиться розумному споживанню різних матеріальних благ, накопичує досвід спілкування з грошима.

Кращий приклад - це приклад батьків. У більшості випадків діти є відображенням батьків. Звичайно ж, виховна функція на цьому не вичерпується. Можна говорити і про самовиховання в сім’ї.

Якщо говорити про дитину, то в сім’ї вона одержує перші трудові навички: займається самообслуговуванням, робить допомогу по будинку, здобуває досвід турботи про батьків, братів і сестер, а головне, вчиться розумному споживанню матеріальних і духовних благ.

Ефективність сімейного виховання залежить, з одного боку, від соціально-економічного потенціалу сім’ї, з іншого боку - від морально-психологічного клімату [1].

Сім’я впливає на все життя людини, але найбільш значна її роль на самому початку життєвого шляху, коли закладаються моральні, психологічні, емоційні основи особистості. Як ніяка інша соціальна група, сім’я має величезний діапазон виховного впливу. Це особливо довірча морально-емоційна атмосфера між її членами, наочний приклад батьків у виконанні суспільних і сімейних обов'язків, спільна праця, бесіди з дітьми на цікавлячі їхні теми, нарешті, авторитет батьків у рішенні ряду складних і важливих для дитини і підлітка проблем і т.д.

Сім’я легше й ефективніше всього здійснює індивідуальний підхід до людини, вчасно зауважує прорахунки у виховній діяльності, активно стимулює що виявляються (часом дуже рано) позитивні якості і бореться з негативними рисами характеру. При цьому, якщо враховувати, що на перші роки життя дитини приходиться ряд важливих «сенситивних піків» розвитку (емоцій, пізнавальної активності, характеру), те значення сімейного виховання виявляється практично незамінним компонентом серед інших соціальних інститутів. От чому, упускаючи можливості впливу на дитину в дошкільні роки, сім’я часто позбавляється її узагалі.

Звичайно, у кожної сім’ї, кожного дорослого свої форми і свої межі можливостей роботи з дітьми. Це залежить не тільки від економічного базису сім’ї, освіченості і загальної культури її членів і навіть не завжди від педагогічних здібностей того чи іншого батька (вони можуть бути спрямовані і на виховання святенницьких і корисливих якостей). Ці можливості визначаються всією сукупністю духовно-моральних, особистісних рис кожного з батьків і членів сім’ї, її морально-психологічною атмосферою.

Справжній авторитет завойовується не просто дидактичними повчаннями (як це намагаються робити в сім’ї, а особливо в школі), а своїм способом життя, поведінкою. Звичайно такий авторитет не підданий ніякої інфляції. Авторитет же сили, залежності, страху легко переходить у свою протилежність, як тільки позбавляється своїх підпірок. Наприклад, у підлітка з'являється фізична сила, і батьки вже не в змозі його покарати. Чи: молода людина починає самостійно, будь-якими шляхами, часом нечесними, добувати гроші, і батьки не можуть, як раніш своїми подачками, змусити його «поважати» себе, прислухатися до їх думки. Проблема морального внутрішньосімейного авторитету дуже важлива й актуальна, тому що її рішення виходить далеко за рамки сім’ї і школи.

Дійсне виховання в сім’ї — велика праця: і фізичний, коли мати доглядає за малям, і розумовий, коли мова йде про його духовний розвиток. На жаль, ця вимога належною мірою не усвідомлюється суспільством (виховання недостатньо стимулюється матеріально, а моральна і соціальна цінність праці матері-виховательки не прирівняна ні в суспільній думці, ні в трудовому законодавстві до професійної праці), та й самою сім’єю, що часто виховує (іноді і непогано) лише своїм «буттям».

Відбудовна функція сім’ї складається в підтримці здоров'я, життєвого тонусу, організації дозвілля і відпочинку, сім’я стає оздоровчим середовищем, де будь-який член сім’ї вправі сподіватися на турботливе відношення рідних і близьких.Для цього потрібно не тільки морально-психологічна підготовка, але і дотримання режиму праці і відпочинку, режиму харчування та інше.

Організація дозвілля відіграє велику роль у відновленні. Дозвілля служить коштом відновлення фізичних і духовних сил людини. Часто дозвілля відбувається в кожного по-своєму. Хтось дивиться ТВ, слухає музику і т.д. це є пасивним відпочинком. Людина має потребу в активному відпочинку - подорожі, прогулянки. Це приносить більше здоров'я для сім’ї в цілому і кожного її членів.

Під структурою сім’ї розуміється сукупність відносин між її членами, включаючи крім відносин споріднення і систему духовних, моральних відносин, у тому числі відносин влади, авторитету, і т.д. Виділяють авторитарну структуру, де сім’ї поділяються на авторитарні і демократичні. Аналог ц-розподіл на патріархальні, матріархальні і эгалитарные сім’ї. Эгалитарные сім’ї в даний момент займають лідируюче положення в розвитих країнах.

Рольова взаємодія в сім’ї є сукупність норм і зразків поводження одних членів сім’ї стосовно інших. Традиційні ролі, коли жінка господарювала,виховувала дітей, а чоловік був хазяїном, власником майна і забезпечував економічну самостійність сім’ї, змінилися. На сьогоднішній день гнітюче число жінок беруть участь у виробничій діяльності, економічному забезпеченні сім’ї, беруть рівну участь у суспільних рішеннях. З однієї сторони це сприяло розвитку жінки як особистості, равности чоловіків, але з інш-привело до зниження рівня народжуваності і збільшенню числа розводів.

Основою сучасного шлюбу стають не економічні чи статусні, а емоційні сторони міжособистісних відносин.

[2] .

В останні роки ця функція привертає загальну увагу. Скільки сучасній сім’ї мати дітей? На цю тему виникають дискусії на сторінках газет, журналів. Їх ведуть соціологи, демографи, психологи. Чому це питання стало таким актуальної?

Причин тут багато. Вони непрості і взаємозалежні. Розглянемо тільки деякі з них. Раніш у нашій країні був повсюдно розповсюджений тип багатодітної сім’ї, у даний час склалася інша картина. Більш половини всіх сімей мають однієї чи дитини взагалі не мають дітей, значно зменшилася кількість сімей, що мають двох чи трьох дітей.

Серед причин виникнення такої ситуації демографи називають поширення міського способу життя. У цьому є частка істини. Піввіку назад у нашій країні вісім сімей з десяти минулого сільськими. Тепер у містах живе дві третини населення країни. Чимало сільських сімей ведуть міський спосіб життя. Виробнича зайнятість жінки, ріст культури людей, зривши потреб-це теж відносять до числа зазначених вище причин. І це правильно. Зросли запити людей, їхня вимогливість друг до друга. Змінилися взаємини в сім’ї: вони стали більш складними і тонкими психологічно, у їхній основі на першому місц-моральні норми, а не економічна залежність, як було раніш. Міняється і відношення до дітей. Маючи дуже скромний прожитковий мінімум і більш ніж скромні житлові умови, багато батьків обмежуються однією дитиною. Двома і тим більше трьома дітьми обзаводяться вкрай рідко. Але зате своєї єдиної дитини намагаються добре одягти, прагнуть дати йому гарне і різнобічне утворення.

Однак частина соціологів і демографів головну причину падіння народжуваності бачать в іншому. Раніш спостерігалася висока дитяча смертність. Вона компенсувалася високою народжуваністю. Батьки цього, звичайно, не усвідомлювали. До смерті дитини іноді відносилися як до цілком природного явища: «Бог дав — бог узяв. Бог ще дасть...» Для відтворення чисельності батьків треба було мати 5—7 дітей, а тепер досить 2—3. Виходить, слідом за різким зниженням дитячої смертності скоротилася і народжуваність. Тепер можливо заздалегідь планувати стільки дітей, скільки під силу виростити і виховати: у батьків є впевненість, що не одна дитина з чотирьох, як раніш, а щонайменше дев'ять з десяти доживуть до весілля. Таке планування багато батьків фактично вже здійснюють.

Неважко помітити, що всі зазначені причини переплітаються, взаимодополняются, стуляються в єдиний комплекс, що і привів до зниження народжуваності.

Разом зі зниженням народжуваності змінюється і структура сімей. Вони в основному складаються з двох поколінь: батьків і дітей. В даний час сімей, що поєднують три-чотири покоління, дуже мало. Обоє ці явища закономірні і не повинні викликати занепокоєння. Однак народжуваність стала вже нижче рівня, у якому зацікавлене суспільство. Демографи вважають, що для простого відтворення населення сім’ї мало мати двох дітей. Адже не кожен чоловік стає батьком, не кожна жінкою-матір'ю. Підраховано, що населення, що складається з двухдетных сімей, приблизно через тридцять років утрачає третю частину своєї чисельності. Для простого відтворення для населення нашої країни необхідно, щоб половина сімей мала по трьох дітей, а інші по двох. Однак суспільство зацікавлене в тім, щоб чисельність населення зростала, а не тільки відтворювалася. Виходить, трехдетных сімей повинне бути більше половини. Але наміру молодих батьків набагато скромніше. Це серйозне протиріччя може бути переборено спільними зусиллями суспільства, сім’ї й особистості. Отут необхідні взаимодополняемые економічні, юридичні, педагогічні і психологічні міри.

Закладений від природи інстинкт продовження роду перетвориться в людини в потребу мати дітей, ростити і виховувати їх. Без задоволення цієї потреби людина, як правило, не почуває себе щасливим. І це не випадково. Якщо шлюб будить у людях нові сили і нові почуття, то поява дітей перетворює чоловіків. У них пробуджується батьківська любов і розвивається ціла гама зв'язаних з нею почуттів, що тільки і можуть з'явитися з народженням дітей: у жінки — материнство, у чоловіка — батьківство.

А в чому суть загальсімейних інтересів, зв'язаних з репродуктивною функцією? Вони мають відношення, насамперед, до числа дітей. Якщо сім’я має трохи дітей, то з'являються природні умови для формування повноцінного сімейного колективу. І це збагачує життя кожного члена сім’ї і створює сприятливу обставину для успішного виконання сімейою виховної функції. У сім’ї, де одна дитина, усі сильно ускладнюється. І це зрозуміло. У сім’ї, де трохи дітей, колектив створюється самим життям; тут є з кого брати приклад, є за кого відповідати, є наставники і підопічні. У такій сім’ї йде активне взаимовоспитание дітей, у житті кожної дитини природним образом виховуються колективізм, співпереживання, солідарність, почуття товариства і дружби, любов до чи брата сестрі.

Отже, сімей-єдиний і незамінний виробник самої людини, продовження роду.

Сім’я бере участь у суспільному виробництві коштів до життя, відновлює витрачені на виробництві сили своїх дорослих членів, веде своє господарство, має свій бюджет, організує споживчу діяльність. Усе це, разом узяте, складає економічну функцію сім’ї.

Тривалий час помилкове затверджувалося, що соціалістичні перетворення ведуть до відмирання особистої участі сім’ї у виробництві коштів до життя, що її участь у суспільному виробництві повинне зводитися тільки до того, щоб дорослі члени трудилися на державних підприємствах і в такий спосіб забезпечували матеріальну основу існування. Такий левацко-ущербный підхід у даний час переглянутий. Досвід сімейного підряду, участь сімей у кооперативній діяльності, індивідуальна трудова діяльність, розвиток сімейного садівництва і підсобних господарств вносять помітний вклад у виробництво матеріальних благ, у поліпшення добробуту сім’ї, розширюють її виховний потенціал.

Вплив економічної функції на взаємини в самому сімейному колективі може бути двояким: справедливий розподіл домашніх обов'язків у сім’ї між чоловіками, старшим і молодшим поколіннями, як правило, благоприятствует зміцненню подружніх відносин, моральному і трудовому вихованню дітей. При несправедливому розподілі домашніх обов'язків у сім’ї, коли вони звалюються в основному на жінку, чоловік виступає в ролі «патріарха», а діти - лише в ролі споживачів, вплив, безумовно, буде несприятливим.

З економічною функцією тісно зв'язана проблема керування сімейою, тобто питання верховенства в сім’ї. Як уже відзначалося, радянській сім’ї усе менше присущи риси єдиновладдя. Сім’ї, де чоловіку належить безроздільна влада, зустрічаються рідко, зате з'явилися сім’ї, де главою є дружина. Тут у руках матері (у силу різних причин, іноді дуже істотних) зосереджений сімейний бюджет, вона основний вихователь дітей, організатор дозвілля. Таке положення теж не можна вважати нормальним: на плечі жінки звалюється непомірна вага, дітям вона не може замінити батька, у сім’ї порушується психологічна рівновага. Для більшості сімей характерно приблизно рівна участь чоловіків у керуванні домашнім вогнищем. Звичайно, це самий прогресивний принцип сімейного керування. При цьому рівність чоловіків повинна бути зразковим, у тих питаннях, у яких більш компетентна дружина, їй повинне належати першість, а в ряді інших питань право вирішального голосу може належати чоловіку. До цього треба прагнути кожній сім’ї.

У сім’ї виховуються і дорослі, і діти. Особливо важливе значення має її вплив на підростаюче покоління. Успіх виконання виховна функції сім’ї залежить від виховного потенціалу сім’ї. Він являє собою комплекс умов і коштів, що визначають педагогічні можливості сім’ї. Цей комплекс поєднує матеріальні і побутові умови, чисельність і структуру сім’ї, розвиненість сімейного колективу і характер відносин між його членами. Він включає ідейно-моральну, емоційно-психологічну і трудову атмосферу, життєвий досвід, утворення і професійні якості, батьків. «Велике значення мають особистий приклад батька і матері, традиції сім’ї. Варто враховувати характер спілкування в сім’ї і її спілкування з навколишніми, рівень педагогічної культури дорослих (у першу чергу матері і батька), розподіл між ними виховних обов'язків, взаємозв'язок сім’ї зі школою і громадськістю. Особливий і дуже важливий компонент-специфіка самого процесу сімейного виховання.

Людина випробує вплив сім’ї з дня народження до кінця свого життя. Виходить, сімейному вихованню властиві безперервність і тривалість. І в цьому з сімейою не може зрівнятися жоден інший виховний суспільний інститут. Зрозуміло, вплив сім’ї на дітей у різні періоди їхнього життя неоднаково. Саме природне життя в сім’ї учать дошкільника, а потім і школяра дуже і дуже многому. Тому що сімейне виховання немислиме без батьківської любові до дітей і відповідного почуття дітей до батьків, воно більш емоційно за своїм характером, чим будь-яке інше виховання. Сім’я поєднує людей різного віку, підлоги, нерідко з різними професійними інтересами. Це дозволяє дитині найбільше повно виявляти свої емоційні й інтелектуальні можливості.

Характерна риса виховного впливу сім’ї на дітей — його стійкість. Звичайно правильне відношення батьків до виховання дітей раннього і дошкільного віку позитивно відображається потім на їх навчальній, трудовій і суспільній активності. І навпаки, недостатня увага батьків до виховання дітей преддошкольного і дошкільного віку негативно відображається на їхній суспільній активності навіть тоді, коли вони вже навчаються в школі.

Активнейшее вплив сім’я робить на розвиток духовної культури, на соціальну спрямованість особистості, мотиви поводження. Будучи для дитини мікромоделлю суспільства, сім’я виявляється найважливішим фактором у виробленні системи соціальних установок і формування життєвих планів. Суспільні правила вперше усвідомлюються в сім’ї, культурні цінності суспільства споживаються через сім’ю, пізнання інших людей починається з сім’ї. Діапазон впливу сім’ї на виховання дітей настільки ж широкий, як і діапазон суспільного впливу.

Якщо сім’я має трохи дітей, то з'являються природні умови для формування повноцінного сімейного колективу. І це збагачує життя кожного члена сім’ї і створює сприятливу обставину для успішного виконання сімейою виховної функції. У сім’ї, де одна дитина, усе це сильно ускладнюється. А.С. Макаренко писав: «Можна, наприклад, рішуче затверджувати, що виховання єдиної дитини більш важка справа, чим виховання декількох дітей. Навіть у тому випадку, якщо сім’я випробує деякі матеріальні утруднення, не можна обмежуватися однією дитиною».

Виходить, виховна функція органічно зливається з репродуктивної. Тісний взаємозв'язок існує і між іншими функціями.

Усе більше значення соціологи додавали і додають комунікативної функції сім’ї. Можна назвати наступні компоненти цієї функції: посередництво сім’ї в контакті своїх членів із засобами масової інформації (телебачення, радіо, періодична преса), літературою і мистецтвом; вплив сім’ї на різноманітні зв'язки своїх членів з навколишньою природним середовищем і на характер її сприйняття; організація внутрісімейного спілкування.

Якщо сім’я приділяє виконанню цієї функції достатня увага, то це помітно підсилює її виховний потенціал. Нерідко з комунікативною функцією зв'язують (іноді навіть вважають самостійною функцією) діяльність по створенню психологічного клімату сім’ї. По суті, з цим не можна не погодитися: у нашу динамічну епоху сильно зростає значення сім’ї як психологічного осередку. Тому ці питання докладно розглядаються в наступних главах.

В даний час помітно зростає функція сім’ї по організації дозвілля і відпочинку. В організації сімейного дозвілля виявляється чимало помилок: занадто багато часу діти знаходяться в телевізора, мало бувають на свіжому повітрі, батьки найчастіше недостатньо приділяють часу своїм дітям, посилаючись на зайнятість, утому і т.п. Перебороти ці помилки — задача сучасної молодої сім’ї.

Життя сім’ї багатогранне. Мною коротко розглянуті тільки її призначення й основні функції. Але і цей аналіз показує, що вона задовольняє і різноманітні індивідуальні потреби особистості (матеріальні, духовні, фізіологічні й ін.), і групові (загальсімейні) потреби, і найважливіші потреби суспільства. Як суспільство впливає на сім’ю, створюючи визначений її тип, так і сім’я впливає на розвиток і спосіб життя суспільства. Сім’ї належить важлива роль у прискоренні економічного і соціального розвитку суспільства, у вихованні підростаючого покоління, у досягненні щастя кожною людиною. Словом, перебільшити важливість цього соціального й економічного осередку суспільства необхідність-неможлив-необхідність сім’ї обумовлена потребою людського суспільства в духовному і фізичному відтворенні самої людини.

[3] .

Величезна роль жінки як організатора сім’ї, як охоронниці сімейного вогнища в найкращому змісті цього слова. «Не слід забувати тієї обставини,— відзначає В.А. Сысенко,— що юнаки і дівчини успадковують від батьків не тільки темперамент, характер, але також стиль поводження, спілкування, форми відповідних реакцій. Тут діють закони соціального спадкування»[4] .

Уміння будувати сім’ю — особливий дарунок жінки. В даний час, як показують дослідження, ніколи не свариться приблизно тільки чверть сімей[5] . Але порівняно широка поширеність сварок і конфліктів говорить про тім, як велико для функціонування сім’ї уміння не загострювати, а переборювати сварки, тобто творити, формувати культуру подружніх взаємин, яку треба цілеспрямовано виховувати й у сім’ї, і в школі. Культурою же визначається і відношення чоловіків до самого виховання дітей, зокрема розуміння змісту і значення морального виховання у формуванні особистості.

В даний час для того, щоб забезпечити раціональне сполучення ролей матері, робітниці, господарки, у країні здійснений ряд мір, спрямованих на полегшення положення жінок, що сполучають професійну працю і материнство, на допомогу у вихованні дітей і виконанні батьківських обов'язків, посилення психологічної і педагогічної допомоги. Це привело до деяких позитивних зрушень. Однак дотепер не вирішене питання про неповний робочий день для чи матерів про скорочений робочий тиждень, слабко розвита допомога вдома. Усе ще дебатується можливість оплачуваної відпустки жінкам-матерям по відходу за дитиною до досягнення їм двох-трьох років, а також число оплачуваних днів при хворобі дитини. Дотепер цілком не задоволена потреба населення в дитячих дошкільних установах. Разом з тим як світовий, так і вітчизняний досвід переконує, що ріст добробуту не веде до автоматичного росту ефективності сімейного виховання. Більш того, що покращилися матеріальні можливості сім’ї нерідко використовуються, і особливо матір'ю, на шкоду моральному розвитку дітей, підсилюючи в них утриманські настрої, формуючи зневагу до праці — головній сфері зв'язку людини із суспільством, а отже, і головному джерелу трудової моралі, що визначає весь спосіб життя людини. Інакше кажучи, і матері повинні одержувати підготовку до самостійному життю.

Мова йде про те, щоб перетворити сім’ю з об'єкта постійної турботи тільки однієї жінки в тісний союз людей, кожний з який вносить свою лепту в будівництво сімейного вогнища.

[6] . У цих ідеях немає новизни. Ще В.Соловйов думав, що зміст любові у виправданні і порятунку людської індивідуальності через жертву егоїзму, але аргументація Фромма краще орієнтована на сучасного читача.

Не має досвіду любові в сім’ї не в змозі возлюбить ближнього свого. Любов являє собою унікальний рід пізнання, проникнення в таємницю особистості. «Єдиний шлях повного знання, це акт любові: цей акт виходить за межі думки, виходить за межі слова. Це сміливе занурення в переживання єдності»[7] . Прекрасно сказав про цьому і С. Франк: «Любов є безпосереднє сприйняття абсолютної цінності улюбленого; у якості такого вона є побожне відношення до нього, радісне прийняття його істоти усупереч усім його недолікам, переміщення на улюблену суть центра ваги особистого буття люблячого, свідомість потреби й обов'язку служити улюбленому, чого б це ні коштувало нам самим. Любов є щастя служіння іншому, що осмислює для нас і всі страждання і хвилювання, що нам заподіює це служіння»[8] .

Сім’я допомагає розкритися творчому потенціалу особистості, сприяє її творчої самореалізації. Вона не дозволяє людині забути про цінності іншого роду. І природно, що «у цілому люди, що складаються в шлюбі, счастливее тих, хто не одружений (незаміжня), розведений чи самотній у результаті смерті одного з чоловіків»[9] .

Сказаного досить для основного висновку: неминуща значимість сім’ї як завоювання суспільного прогресу, її головне призначення укладається в наділенні людей повноцінністю як соціальної, так і психологічної. Цінність сім’ї укладається в тім, що тільки вона здатна поставляти суспільству людей, у яких воно так гостро бідує, людей, здатних на дійсну любов, а також «добудовувати» чоловіків і жінок до якісно нових, гармонічних соціальних суб'єктів. Адже тільки закоханий має право на звання людини. До речі говорячи, для кого «ценностно-лирическая» за формою аргументація здається недоречної, або непереконливої, може скористатися термінологією системних досліджень. Кожний має право на прийнятний для нього мова — аби не на шкоду змісту.

Як загальний висновок залишається внести уточнення в теоретично важливе питання про причини невідповідності реальної сучасної сім’ї покладеним на неї соціальним чеканням: або ця невідповідність є свідченням розпаду сім’ї як зжила себе форми, або показником провини суспільства в тім, що воно поставляє негідний вихідний «матеріал» для сімейного будівництва. Але адже і сам «матеріал» родом з сім’ї. У такій постановці питання нагадує схоластичну проблему курки і яйця. Вирватися з порочного кола нам допоможуть результати застосованого ціннісного розгляду сімейних відносин.

У принципі сім’я як соціальний інститут досягла вершини свого розвитку, у доступному для огляду майбутньому сучасний стан є для неї межа. Цим почасти порозуміваються і більш повільні зміни в структурі сімейних відносин у порівнянні з іншими соціальними реаліями. Почасти можна послатися і на людську природу. Як відзначає американський дослідник сім’ї В. Клайн: «На відміну від людської культури, що розвивається і змінюється циклично, варіюючи стилі, особливості і пристрасті, основи нейрофізіології людини і структура його психіки залишаються стабільними. З обліком цього можна зрозуміти, чому в сімейних відносинах 50-х і 80-х років так багато подібного»[10] .

Але сучасна сім’я як зроблена форма завжди наповнена тим змістом, що надає йому дане суспільство, соціальні інститути якого далекі від досконалості.

---

Харчев А. Г., Мацковскии М. С. Современная семья и ее проб­лемы. - М, 1997.—С. 34—35

Харчев А.Г., Голод С.И. Профессиональная работа женщин и семья. Л.,1991

Сысенко В.А. Отцы и дети // Социологические исследования. 1986. №2. С. 100

Жвинклене А. Семейная интеграция как объект исследования // Социологические исследования. 1987. №1. С.72.

Фромм Э. Искусство любви: Исследование природы любви. Минск, 1990. С. 34

Фромм Э. Искусство любви: Исследование природы любви. Минск, 1990. С. 21

Франк С. Л. Религия любви // Русский Эпос, или Философия любви в России. М., 1991. С. 402

Аргайл М. Психология счастья. М., 1990. С. 45

Клайн В. Как подготовить ребенка к жизни. М.—Л., 1991.С.17