Гражданское общество и правовая страна

Разделы Законодательство и право
Тип

Рефераты

Формат Microsoft Word
Язык Украинский
Загрузить архив:
Файл: ref-21896.zip (87kb [zip], Скачиваний: 254) скачать

Міністерствоосвіти України

Національний Університет

„Києво-Могилянська академія”

Факультет економічних наук

Кафедра економічної теорії

РЕФЕРАТ

«Поняття громадянського суспільства і правової держави»

         Виконав:

Браніцький В.Л.

Перевірила:

Ватаманюк В.М.

                           Київ

2005


План

1. Поняття правової держави (вступ).........................................................................................3

2.Головні ознаки правової держави.............................................. ..................... .....................4

3.Поняттягромадянського суспільства....................................................................................4

4.Значення громадянського суспільства у формуванні та функціонуванні правової держави...................................................................................................................................10

5.Висновок.................................................................................................................................12

6.Перелік використаних джерел..............................................................................................13


Поняття правової держави

Правова держава — це така держава, в якій функціонує режим конституційного правління, існує розвинута і несуперечлива правова система й ефективна судова влада, забезпечено реальний розподіл влад з їхньою ефективною взаємодією та взаємоконтролем, з розвинутим контролем з боку суспільства державної влади. Загальний демократичний устрій системи влади і політики правової держави органічно пов'язаний з його правовими засадами. В основу правової держави покладено рівність державної влади, громадянина і суспільства, їхня правова рівність перед законом.

Сукупність названих при розгляді історії становлення і розвитку правової держави факторів є визначальною для втілення цієї ідеї в життя. Це пояснюється рядом причин. Ні влада, ні саме по собі право не можуть бути реальними гарантами виконання законів, якщо право не легітимоване (тобто, не визнане належним до виконання) суспільством. Тільки їхня легітимність, визнання суспільством і тому обов'язковість виконання забезпечують дійсне дотримання законів суспільством і державою, так само, як і створення їхньої системи, і виключають протиправну практику з обох сторін. Але суспільство може добитися цього, тільки досягнувши достатньо високого рівня громадянського, а отже, і культурного, цивілізаційного, матеріального й інтелектуального розвитку, тобто ставши громадянським суспільством. Громадяни такого суспільства не сковані дисципліною страху і панування. Вони наділені власністю, володіють свободами і правами, і володіння цими цінностями робить їх відповідальними за збереження і примноження цих цінностей. Вони ж захищають і державу, яка стає відповідальною за всі види безпеки людини і суспільства і їхніх надбань.

Основою реально значимих правових відносин у правовій державі стають не правові норми самі по собі, приписи і санкції, як би досконало вони не були сформульовані. Їхньою першоосновою служать елементарні почуття порядності, моральності, почуття обов'язку, усвідомлення відповідальності, здатність людини і суспільства до критичного самопізнання, звичка до дисципліни і вміння дисциплінувати себе, справжня громадянськість. З громадянськістю в її справжньому розумінні несумісні такі негативні соціальні явища, як корупція, підкуп, хабарництво, підміна суспільних зв'язків кровно-спорідненими, клановими, економічне, соціальне і політичне підпілля тощо.

Проте, правосвідомість, яка виникає на таких основах, ще не відрізняє громадянський і правовий стан суспільства від законослухняного суспільства неправового типу. Не тільки суверенітет права і рівне загальне підпорядкування йому відрізняють дійсно правові відносини, але й демократичний, громадянський зміст самого права. Член правової держави і громадянського суспільства користується свободою, суспільною довірою і повагою, розвинутою правосвідомістю, що виключає думку про його винятковість, його особливий, непідвладний законові, статус, пов'язаний з його становищем у суспільстві, з привілеєм стояти над законом.

Правова держава і громадянське суспільство формуються спільно, і процес їхнього творення займає тривалий історичний період. Він здійснюється також разом з розвитком суспільства і вимагає цілеспрямованих зусиль. Ні правова держава, ні громадянське суспільство не вводяться одноразовим актом і не можуть стати результатом чистого законодавства. Увесь цей процес повинен бути органічним для суспільства, яке дозріло до відповідних змін.


Головні ознаки правової держави

Соціально-змістовні

1. Закріплення в законодавстві основних прав людини.

2. Панування у суспільному і державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення, забезпечуючи та гарантуючи непорушність прав меншості або окремого індивіда, втілюючи, при цьому, загальнолюдські цінності та ідеали.

3. Урегулювання відносин між особою і державою на основі загальнодозвільного принципу — особі дозволено все, що прямо не заборонено законом; та регулювання діяльності державних органів на основі спеціальнодозвільного принципу — дозволено тільки те, що прямо передбачено законом.

4. Наявність взаємовідповідальності між особою і державою, яка включає у себе можливість для громадянина не тільки оскаржити неправомірні дії державного органу або службовця, але й отримати відшкодування за зазнані збитки.

5. Притаманність усім громадянам високої правової культури, яка включає у себе знання актуального чинного законодавства та вміння і навики його використання.

Формальні

1. Реалізація принципу розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову та наявність ефективного механізму їхньої взаємодії та взаємоконтролю.

2. Юридична захищеність особи, тобто наявність розвинених та ефективних процедурно-юридичних засобів (механізмів) для вільного здійснення, охорони і захисту основних прав людини.

3. Високозначуще становище у суспільному і державному житті судових органів, як вирішальної, найбільш надійної юридичної гарантії прав людини.

4. Неухильне і повсюдне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя, включаючи державні органи, громадські організації та громадян.

Поняттягромадянського суспільства

Громадянське суспільство – це сукупність усіх громадян, їх вільних об'єднань та асоціацій, пов'язаних суспільними відносинами, що характеризуються високим рівнем суспільної свідомості та політичної культури, які перебувають за межами регулюван­ня держави, але охороняються та гарантуються нею.

Громадянське суспільство — це суспільство, якому властиве самоврядування вільних індивідів та добровільно ство­рених ними організацій. Громадянське суспільство як сферу са­моврядування вільних індивідів захищають від свавілля держав­ної влади та жорсткої регламентації з боку її органів відповідні закони. Ось чому в реальному суспільному житті громадянське суспільство та правова держава є взаємозв'язаними інститутами, функціонування яких забезпечується верховенством закону, що надійно гарантує та захищає права і свободи громадян.

Громадянське суспільство — це система самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, які забезпечують умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів та колективів, життєдіяльності соціальної, культурної та духовної сфер, їх відтворення і передачі від покоління до покоління.

На думку Політюка Б. С., громадянське суспільство - це система відносин, які об`єднують громадян на основі їх приватних, а не публічних, інтересів.

Необхідно звернути увагу на умовність терміну “Громадянське суспільство”, оскільки його членами є не громадяни – суб`єкти публічно – владних відносин і публічного права, а люди як суб`єкти приватно – правових відносин, суб`єкти приватного права, носії приватних інтересів”.

Громадянське суспільство може існувати тільки за умов демократії. Водночас високий рівень розвитку й функціонування громадянського суспільства може забезпечити тільки демократична держава. Як свідчить суспільна практика, саме нерозвиненість громадянського суспільства є однією з головних умов існування тоталітарних та авторитарних режимів. Головна ознака грома­дянського суспільства полягає в забезпеченні широких прав лю­дини, у вільному виборі нею різноманітних форм економічного й політичного життя, форм ідеології та світогляду, у можливості пропагувати й обстоювати свої інтереси, погляди та переконання.

Початок формування елементів громадянського суспільства спостерігається ще в Стародавніх Греції та Римі. Тоді виникає й саме поняття «громадянин». У Стародавній Греції внаслідок бо­ротьби народних мас з олігархією постає напівобщинна-напівдержавна форма співжиття — держава-поліс як своєрідний про­тотип громадянського суспільства. Найбільшого свого розквіту держава-поліс досягла за часів правління Перікла. Ось як сам Перікл характеризував державний устрій своєї країни: “...він нази­вається демократією через те, що основа його не меншість, а більшість громадян. Вона згідно з нашими законами надає всім громадянам рівних прав... Ми живемо вільні в нашій державі: ми не плекаємо в нашому щоденному житті підозри один до одного, ми не виявляємо гніву до ближнього, коли він учиняє щось для своєї насолоди, не показуємо йому нашого незадоволення... Не обмежені примусом у приватному житті, ми не порушуємо законів у житті, громадському переважно, через повагу до них. Ми завжди слухаємося тих, хто стоїть при владі. Ми шануємо, зокрема, ті закони, які встановлено на користь скривджених, і, хоч ці закони не записані, вони здатні зганьбити тих, хто їх зневажає”. З цих слів Перікла випливає, що він вважав за демократичний тільки той устрій, який базувався на перевазі більшості, повазі однієї людини до іншої та доброчесності. Це дає змогу стверджувати, що сама ідея громадянського суспільства бере свій початок у політико-суспільній думці тієї доби. Ці ідеї ми знаходимо в полісі Арістотеля та принципах так званого природного права Цицерона. Так він, наприклад, підкреслював, що “надбанням громадянської общини, надбанням народу є держава. Але чим саме є громадянська община, як не силою-силенною людей, які пов`язані між собою?”

Оригінальними є погляди Нікколо Макіавеллі. У своєму головному творі “Монарх” він підкреслює, що глава держави не повинен зловживати своїми правами і порушувати майнових та особистих прав своїх підданих. У творі вже чітко простежується опис елементів громадянського суспільства як спільності людей, що протистоїть державі, яка прагне своїми діями підірвати будь-яку самодіяльність суспільства, щоб панувати над ним. Багато ціка­вого у творі Макіавеллі стосується аналізу таких неполітичних сфер життя, як праця, сім'я, кохання, задоволення людьми влас­них потреб, тобто проблем приватного життя. “Він (монарх) зо­бов`язаний спонукати громадян спокійно віддаватися торгівлі, хліборобству та ремеслам, аби вони упорядкували свої володіння, не боячись, що ці володіння в них відберуть, інші — розпочина­ли б торгівлю, не боячись, що їх знищать податками”. Отже, Н. Макіавеллі бачив різницю між державою та громадянським суспільством, яке функціонує за власними законами і є автоном­ним щодо держави, хоч остання постійно намагається підкорити собі всі сфери життя суспільства. З цього часу майже до XVII ст. в суспільній думці не виникало нових ідей з приводу громадянського суспільства. Принципово нову концепцію такого суспільства висунули англійські політич­ні теоретики Т. Гоббс та Д. Локк. Т. Гоббс у своєму знаменитому творі “Левіафан” підкреслював, що якісно нове людське спів­життя виникає внаслідок переходу від природного стану з війною всіх проти всіх до впорядкованого культурного суспільства з іс­нуванням держави. Лише домовившись про створення держави, зазначав Т. Гоббс, громадяни здатні домогтися спокою і порядку в суспільстві та створити умови для виникнення якісно нових су­спільних зв`язків. Продовжуючи міркування Т. Гоббса, Д. Локк зазначав, що лю­ди до створення держави розпоряджалися своїм майном та свої­ми правами згідно із законом природи. Але, щоб гарантувати собі права та свободи й захистити свою власність, люди створюють державу. Д. Локк у своїх творах використовував поняття “грома­дянське суспільство” і “держава” майже як взаємозамінні.

Подальшу розробку цієї проблеми можна знайти в дослідженнях французьких мислителів Ш. Монтеск`є і Ж.-Ж. Руссо. Ш. Монтеск`є у своїх творах, особливо в знаменитій праці “Про дух зако­нів”, стверджував, що суспільство лише тоді може успішно функ­ціонувати та розвиватися, якщо в ньому панують республікан­ські закони. Ось чому він палко обстоював ідеї парламен­таризму, законності, сформулював концепцію правової держа­ви з поділом влади на законодавчу, виконавчу, судову. На його думку, у справжній державі “шануватимуть людей не за їхні зовнішні таланти та властивості, а за їхні справжні якості”.

Ж.-Ж. Руссо пропагував ідею суверенності волі народу. Вихо­дячи із засади, що джерелом влади може бути тільки народ, він протиставляв теорії розподілу влади свою систему постійно дію­чого в державі плебісциту для вирішення суспільно-політичних проблем. Для французького політичного мислителя терміни “гро­мадянське суспільство” й “держава” також були синонімами. Го­ловною ознакою громадянського суспільства, на його думку, є участь кожного громадянина в державних справах та безумов­не повновладдя народу. Руссо визнавав “дійсним лише один акт суспільного договору, а саме — створення народу і суспіль­ства (у формі демократичної держави) як єдиного й абсолют­ного джерела та суверена загальної волі (верховної політичної Влади)”.

Нині помітно зріс загальний інтерес до проблем громадянсь­кого суспільства, а наукові його дослідження здійснюються в органічному зв'язку з проблематикою правової та соціальної держави. Подальший розвиток відносин суспільства і держави є гарантією того, що суспільство стане громадянським, а держава – демократичною, правовою.

Сутність громадського суспільства полягає передовсім у забезпеченні прав людини. Особистість у громадянському суспільстві має гарантоване законами право вибору різноманітних форм економічної, соціальної та іншої діяльності, право вибору певної ідеології, світогляду тощо.

Економічною основоюгромадянського суспільства є відносини ринкового характеру, передовсім різноманітні форми власності, особливо приватної. Наявність власності в громадянина спонукає його до ділової активності та плідної роботи, стає умовою свободи особистості в суспільстві.

Політична основа громадянського суспільства — це демократична правова держава, що забезпечує кожному громадянинові можливість узяти участь у державних та громадських справах. У де­мократичній правовій державі абсолютно неприпустимою є будь-яка дискримінація за національно-етнічними, політичними, релі­гійними та іншими ознаками. Як характерну ознаку такої держа­ви можна назвати можливість вільного самовизначення людини щодо світоглядних та духовних уподобань, гарантій життя та безпеки людини, усебічний захист найрізноманітніших прав людини з боку судових органів та громадських організацій.

Соціальним підґрунтям громадянського суспільства стає суспільство з динамічною соціальною структурою, яка весь час розвивається та вдосконалюється. Щодо духовного життя, характерною ознакою громадянського суспільства можна вважати високий розвиток освіти, науки, мистецтва, індивідуальний вибір культурних цінностей. Культурно-політичний плюралізм сприяє реалізації різнопланових духовних інтересів людей і стає важливою умовою розвитку й удосконалення такого суспільства.

В громадянському суспільстві інтеграція особи й держави відбувається через соціальні інститути, які є незалежними від держави. Громадянське суспільство потребує, щоб держава була правовою, тобто керувалася правом і визнавала наявність незалежних від неї соціальних інститутів. Це таке суспільство, в якому особа бере активну участь у суспільному житті. Реалізується це через соціальні інститути, вільні від державного контролю. Причому де­які з цих інститутів можуть чітко переслідувати політичні цілі, на­магатися істотно вплинути на державу. Але в структуру громадянського суспільства входять і неполітичні інститути. Як вважають деякі російські вчені, ідеї громадянського сус­пільства слід було закріпити в Конституції РФ. Для цього перелік ос­новоположних принципів конституційного ладу необхідно було доповнити положеннями, які б зобов`язували державу сприяти формуванню і розвиткові громадянського суспільства, його інсти­тутів. До Конституції РФ пропонувалося ввести спеціальний розділ “Громадянське суспільство і особа”.

Між державою і громадянським суспільством існує діалектич­ний взаємозв`язок. Держава - результат функціонування суспільства, яке на сучасному етапі не може існувати без держави, її регулюючого впливу на суспільні відносини. В політико-правовій практиці будь-якої країни одним із основоположних питань є співвідношення держави і суспільства, можливості впливу грома­дянського суспільства на діяльність державних інституцій. Це безпосередньо відноситься до проблеми становлення демократії, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, “характеристики” політичного режиму. Особливе значення ця проблема має для країн активного конституційного будівництва, до якої відносить­ся і Україна. В умовах України, як і в інших країнах СНД, держава за допомогою правових та інших засобів повинна сприяти станов­ленню структур громадянського суспільства. Одним із таких ос­новоположних важелів є Конституція, як нормативний акт найвищої юридичної сили, який має велике значення не тільки для держави, а й для суспільства.

Теорія громадянського суспільства ґрунтується на ідеї автономності та індивідуальної свободи громадян, невтру­чання держави в життя громадянського суспільства. Тобто, говорити про громадянське суспільство можна лише з появою громадянина як самостійного суб`єкта, що усвідом­лює себе індивідуальним членом суспільства, наділений пев­ним комплексом прав і свобод, і в той же час несе відповідальність перед суспільством.

Саме держава має виступати гарантом прав людини, створювати умови, які сприятимуть реалізації прав громадян, всебічному вияву їх ініціативи, здібностей. Державні органи реагують на запити і потреби соціальних груп, приймають нормативно-правові акти, слідкують за їх виконанням, за­побігають появі та розвитку політичних конфліктів. Тим, наскільки держава визнає автономне буття спільнот, наскільки громадянське суспільство може вплинути на дії держави, визначається не в останню чергу визначається демократичність політичного режиму. Ідея громадянського сус­пільства дозволяє провести межу між політичним, офіцій­ним та приватним життям громадян.

В громадянському суспільстві діяльність органів державної влади реалізовується в демократичних, правових фор­мах і спрямовується на забезпечення й захист прав людини і громадянина, гуманістичних цінностей. Громадянське суспільство є гарантією проти всевлад­дя держави, оскільки без такого сус­пільства державна влада, як правило, стає тоталітарною. Тільки завдяки громадянському суспільству влада слугує людині, захисту її законних інтересів. Демократична держава, будучи право­вою формою організації і функціонування публічної політичної влади, не відокремлюється від громадянського суспільства і тим більш не протистоїть йому. Держава повинна бути обмеженою в своїх повноваженнях і перебувати під ефективним соціальним контролем суспільства, діяти в межах конституційних приписів. Тільки громадянське суспільство може створити систему гарантій від тоталітаризму, незаконного обмеження прав і свобод людини і громадянина. Неспроможність громадянського суспільства стри­мувати державу в відповідних межах призвела в ХХ ст. до різних варіантів тоталітаризму. Державний тоталітаризм є по суті погли­ненням суспільства державою і тим самим зникнення держави як однієї з соціальних систем, оскільки в тоталітарних режимах не­має держави як обмеженої правом організації влади, а є тільки владно-політичний механізм, адміністративно-командна структу­ра, яка намагається в тій чи іншій мірі контролювати більшість сфер суспільного життя. Такий “механізм імітує державно-право­вий порядок і прикривається відповідною державно-правовою ат­рибутикою”.

Розвиток громадянського суспільства є важ­ливим напрямком демократичної модернізації суспільства, умовою соціальної стабільності та національної безпеки. Суттєвими ознаками такого розвитку є становлення відкри­того суспільства, роздержавлення приватного життя грома­дян, відокремлення його від казарменого офіціозу держав­ної бюрократії, цінування багатоманітності форм його прояву. Рівень розвитку громадянського суспільства можна умовно визначити за Схемою 1. Суспільство – це два круги, які представляють державу і людей. Громадянське суспільство є результатом співпраці держави і людей, відповідно – ці круги накладаються один на один. Величина накладання, тобто співпраці, і є показником рівня "громадянськості" суспільства.

   Громадянське суспільство


         Держава                            Громадяни


Кордон Д                                                                                                  Кордон Г

                                                                                                                    

У сегменті накладання знаходяться:

· економічна, політична, культурна, освітня, релігійна еліта, які знаходиться ближче до кордону Д – є підконтрольна державі;

· недержавні об`єднання громадян, незалежні журналісти, малий бізнес, які знаходяться ближче до кордону Г – держава не має на них великого впливу.


Наріжним каменем ідеології громадянського суспільства є визнання того, що держава існує перш за все для того, щоб захищати особисту свободу й власність, здо­буту власною ж працею людей; вона повинна діяти тільки у чітко окреслених межах, вихід за які може призвести до гро­мадянської непокори.

Характер взаємодії держави і грома­дянського суспільства значною мірою визначає стан сус­пільної стабільності й безпеки. Громадянське суспільство потребує існування правової держави як своєї передумови. Разом з тим, тільки розвинуте, стабільне громадянське сус­пільство уможливлює утворення правової держави, є осно­вою стабільного демократичного політичного режиму й ав­торитетної влади.

Інститута­ми громадянського суспільства є об`єднання громадян (в т. ч. громадські організації, політичні партії, профспілки, церква, сім'я, різні заклади освіти, приватна власність, засоби масової інформації), які:                      

· є засобом самовираження індивідів, їх самоорганізації і самостійної реалізації ними власних інтересів;

· захищають інтереси певної групи в її протиборстві а іншими групами інтересів;                           

· зменшують деструктивну силу протистояння інтересів і впорядковують енергію людей, вводячи в організоване русло протести, акції непокори тощо;                   

· оберігають суспільну систему від хаосу і створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади;

· виступають гарантом непорушності особистісних прав громадян, дають їм впевненість у своїх силах, є опорою у їх можливому протистоянні з державою.

Елементи громадянського суспільства:

· наявність демократичної правової держави,

· самоврядування добровільних організацій та асоціацій, індивідів,

· різноманітність форм власності, ринкова економіка,

· плюралізм ідеологій і політичних поглядів, багатопартійність,

· доступ всіх громадян до участі в державних і суспільних справах,

· взаємна відповідальність держави та громадян за виконання демократично прийнятих законів,

· розвинута громадянська політична культура і свідомість,

· цінування прав громадян вище за державні закони,

· контроль суспільства за діяльністю державних органів.

· наявність розвинутої соціальної структури,

· багатоманітність соціальних ініціатив.

       


Громадянське   суспільство – цесуспільство  вільних, внутрішньо   самостійних   учасників  загального   творчогопроцесу, що   охоплює   всісфери  людського   життяі   діяльності : економіку – виробництво, політику – законотворчість, духовну   активність – культурутощо.

        Підсумовуючи    все   викладеневище, можназробити  такусхему :

РОЗВИТОКГЛАСНОСТІ

СВОБОДА ОСОБИСТОСТІ ТА ЇЇ УЧАСТЬ У ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ

ЖИТТЄЗДАТНІСТЬ МОРАЛЬНИХ НОРМ

ДІЄЗДАТНА СИСТЕМА ОСВІТИ І ВИХОВАННЯ, КУЛЬТУРИ

ПОЛІТИЧНИЙ

ПЛЮРАЛІЗМ   

РИНОК

      УМОВИ             виникнення              ІНСТИТУТИ

                      громадянського   суспільства

СІМ’Я

КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ

ЦЕРКВА

ЗМІ

НАУКОВІ, ПРОФЕСІЙНІТА ІНШІ ОБ’ЄДНАННЯ, АСОЦІАЦІЇ, ОРГАНІЗАЦІЇ

ПЕРЕВАГА ЗДОРОВОЇ “СУСПІЛЬНОЇ КЛІТИНИ”В СОЦІАЛЬНОМУ ОРГАНІЗМІ


Значення громадянського суспільства у формуванні та функціонуванні правової держави

Громадянське суспільство — це суспільство з розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами, незалежне від держави, але взаємодіюче з нею. Це суспільство громадян високого соціального, економічного, політичного, культурного і морального статусу, яке творить разом з державою розвинуті правові відносини. Реальність громадянського суспільства визначається співвідношенням ідеалу, ідеального проекту та реально досягнутого стану суспільства, яке здійснює цей проект. Цей процес зближення реального суспільства і накресленого ідеального проекту є, по суті, нескінченним процесом вдосконалення суспільства, влади, політики, людини, максимальним втіленням у життя ідеалів свободи і справедливості.

Ідея громадянського суспільства виникає спочатку, як філософська концепція, проте, з часом, стає однією з центральних проблем політичної теорії та практики Заходу. Створення громадянського суспільства — приклад цілеспрямованого суспільного перетворення, досягнутого у тривалій боротьбі прогресивних сил суспільства. Для розвинутих країн в XIX-XX столітті становлення громадянського суспільства стало визначальною суспільною метою. В другій половині ХХ ст. рух до нього став складовою частиною бурхливого економічного і науково-технічного розвитку і був підкріплений розвитком суспільної думки; нові соціальні, економічні та культурологічні вчення про суспільний розвиток, зокрема кейнсіанські та посткейнсіанські антикризисні теорії повної зайнятості населення, створення і розподілу колективних й індивідуальних благ і зайнятості населення, головною рисою яких була концентрація уваги суспільно-політичної думки на людині. На цій основі виникає ідея модернізації концепції суспільного прогресу і теорії нового розвинутого суспільства (постіндустріального, інформаційного, технотронного), а також теорії глобальних процесів, у першу чергу антивоєнних і екологічних, в яких проблема людини і суспільства зайняла центральне місце.

Вихідна ідея громадянського суспільства — перетворення самої колективності, організованого за законами природи спільного життя людей у суспільстві і розвиток людини, яка вийшла зі світу загальної ворожнечі та необмеженої свободи, в громадянина цього суспільства. Цивілізоване і гуманізоване, таке суспільство стає здатним сформувати особистість громадянина нового типу, який, у свою чергу, створює нове громадянське суспільство. Силою, яка формує і зв'язує ці два начала — колектив й індивіда, — є влада держави, яка також трансформується у владу нового сучасного типу. Таким чином, громадянське суспільство формується індивідом, владою і колективом.

Безперервний рух, постійне вдосконалення закладені у самій ідеї громадянського суспільства: перехід від менш розвинутого стану людини, суспільства і влади до більш розвинутого і більш цивілізованого. Умовою такого розвитку є рівновага, рівний розвиток, взаємна рівність прав, свобод і обов'язків всіх трьох складових громадянського суспільства — людини, суспільства і держави. Домінування однієї з вказаних складових руйнує громадянське суспільство. Якщо це першість держави, яка підпорядковує суспільство, або колективного начала суспільного прогресу (наприклад, інтерес класу у соціалістичній теорії), або панування антиколективістського індивідуалізму, громадянські відносини не виникають. І навпаки, всі сторони громадянських відносин — людина, суспільство і держава — формуються і взаємодоповнюються при їхньому паритеті, утворюючи стійку єдність, здатну розвиватися і долати внутрішні та зовнішні кризи і конфлікти. Громадянське суспільство не об'єднується проти держави, оскільки сама держава складає його частину. Всі можливі і реальні конфлікти між ними, тобто у відносинах громадянського суспільства і держави, так само, як і відносини з індивідом, регулюються не дисципліною страху і панування, а правовими і політичними засобами, владою держави, яка сама підпорядкована створеним нею законам.

Існують, таким чином, три напрямки історичного та політичного розвитку, які ведуть одним шляхом до громадянського суспільства: розвиток політики, колективістських й індивідуальних начал громадянства.

Властивості порядності, чесності, гуманізму є універсальними і фундаментальними основами громадянського суспільства і правової держави. Вони роблять суспільство справді однорідним, а людину — вільною від зла і насильства, принаймні, у відносинах з рівними їй. Нерівність індивіда і влади у перспективі розвитку громадянських відносин обмежується тільки до обов'язку, права і здатності захистити людину від посягань, вимагати виконання нею громадянського обов'язку і застуванням насильства тільки в інтересах загального миру і блага.

В громадянському суспільстві вільно розвивається асоціативне життя, сфера масових рухів, партій, угрупувань за переконаннями та іншими ознаками. Воно домагається децентралізації влади держави шляхом передачі його самоуправлінню, здійснює взаємодію більшості і меншості на основі безконфліктного, за змогою, погодження їхніх позицій.

Особистість, індивід у громадянському суспільстві — це тип людини, орієнтованої на створення, громадянські відносини і високі морально-духовні якості. Основами виділення індивіда із загальної маси є самостійність людини, звільненої від опіки, здатність і бажання розраховувати на власні сили, змагальність, а отже, і нове, більш незалежне, ставлення до суспільства. Умовою і результатом такого розвитку є більш повне, більш органічне перетворення суспільства в громадянську єдність, а держави — у правову і політичну цілість.

Особливою проблемою у концепції громадянського суспільства є відносини між ним і державою, або, точніше, тією частиною суспільства, яка професійно займається політикою і творить апарат держави.

Цілісний політико-правовий механізм, який забезпечує ефективний вплив громадянського суспільства на структури влади і соціальне життя країни, складає, по суті, зміст поняття демократизму.


ВИСНОВОК

Стандемократії у  сучасномусуспільстві    дійсно   узначніймірі  визначається   існуваннямсистеми    незалежних   віддержави  самоврядних   об’єднаньсуверенних  індивідіві    вільно  встановленихзв’язківміж  ними – громадянського  суспільства. Сформованеназасадах  плюралізму, толерантності, лібералізму, воноспроможне  протистояти    етатистськимтенденціям  з   бокудержави, домагатисяякомога  оптимальнішогоздійснення   громадського  самоврядування. Відкрите  суперництвосуспільнихінтересів ініціює   політичний  процес,сприяєвтіленню  загальносоціального   інтересу. Звідси    очевидний   висновок : щобдемократизуватисуспільство,  реформувати   державу, необхіднозайматисяне  лишезаконотворчою,політико-юридичноюдіяльністю,  ай   плекати    громадянське   суспільство – сприятиструктурованості   спільноти, усвідомленню   й   поважанню   людьми   власних  і   чужихправ,  гідності   й   свободи, шануваннюнорм  суспільно-політичної   взаємодії.

         Щодо правової   держави, то  передумовами    її    створення  єсвідомапотреба   народубратиучасть  у   державних   та  суспільних   справах; наявністьвсуспільстві   міцногоправопорядку, непорушноїзаконностіта   конституційності;   затвердженняпринципаплюралізму   думоквусіх  сферахжиттясуспільства   і   держави;розвиток  системисамоуправління народу. Поступоверозширення    тапоглибленняв  економіці, політиці, культурі, науці, соціальній   сфері  принципівреальноїдемократії. Отже, формуваняправової  державиможливелише  наосновірозвинутого   громадянського   суспільства.

          Взаємовідносиниміж  громадянськимсуспільством   та   державоюносять   складний, конфліктний   характер. Але     при   дійснодемократичному   режимі   державаі   громадянське   суспільство  виступаютьякрівноправні   партнери, яксамостійні   суб’єкти  суспільного   життя. Тоді   вирішення   суспільнихпроблем   здійснюється   шляхом   компромісуміждержавою   та   суспільством.

         Правова   держава  сталаважливиметапом   в   розширенні   свободи   індивіда   та   суспільства. Але, всвоєму   класичному,ліберальному   варіанті   концепціяправовоїдержави   робить   акцентна   формальній, правовій   рівності, неторкаючись   проблем  досягненняфактичної, соціально-економічної   рівності   громадян. Саметому  в   післявоєннийперіод  ідеяправовоїдержави   буладоповненатеорією  тапрактикоюсоціальної держави. З’явилосятаке  поняттяяксоціальна  правова   держава.

        Однак, убудь-якомувипадку  зрозуміло, щовідконституційногозакріплення  ідеїправової,соціальної  держави   доїї  практичноїреалізаціїлежить  довгий   шлях. Ів  сучасному   світі   ще   вжоднійкраїні    ідеяправовоїдержави  не   отримала     свого    повного   втілення.


Перелік використаних джерел

1.Невичерпність демократії. Видатні діячі минулого і сучасного про вільне,

демократичне суспільство і права людини. - К.: Наук. думка, 1994. - С.145.

2.Скакун О.Ф., Подбеpезський М.К. Теоpія деpжави і пpава: [Eкспеpим. підpуч. Для

студентів юpид. фак. пед. навч. закладів]/ Хаpк. деpж. пед.ун-тім.Г.С.Сковоpоди.-Х., 1996.- 324с.

3. Философия власти. /Под общ. ред., В. В. Ильина. - М.:Изд., МГУ, 1998 – 427с.  

4. Шульженко Ф.П., Hаум М.Ю. Істоpія вчень пpо деpжаву і пpаво: Куpс лекцій/ Hац.пед.ун-т  ім.М. П.Дpагоманова; За  заг.pед.КопєйчиковаВ.В.-К.:Юpінком  Інтеp, 1997.     — 355 с.

5.

6.

7.