International Combating The Crimes Harming The Economic Development Of States

Разделы	Законодательство и право
Тип	Работа
Формат	Microsoft Word
Язык	Украинский
Примечание	от автора: реферат на украинском языке по работе американских авторов в области права для сдачи кандидатского минимума по английскому языку
	Загрузить архив:
	Файл: ref-23305.zip (55kb [zip], Скачиваний: 194) скачать

РЕФЕРАТ

по роботі:

“International Combating The Crimes Harming The Economic Development Of States”

(“Міжнародна боротьба зі злочинами, які завдають шкоди економічному розвитку держав”)

авторів К.Дж. Годлі та Б. Вільсона

ПЛАН

Вступ…………………………………………..………………………………………. .3

Глава1. Характеристика злочинів……………….………………………………… …5

1.1. Контрабанда…………………………………….………………………………….5

1.2. Легалізація злочинного доходу………………….………………………………..5

1.3. Незаконні операції з наркотичними засобами і психотропними речовинами ..7

1.4. Фальшивомонетництво……………………………………………………………9

Глава 2. Міжнародне співробітництво держав………………………………………11

2.1. Співробітництво держав. Форми співробітництва…………………………….. 11

2.2. Інтерпол - міжнародна організація карної поліції………………………………12

2.2.1. Міжнародна злочинність………………………………………………………..12

2.2.2. Поява і ріст міжнародного поліцейського співробітництва.

          Розвиток Інтерполу………………………………………………………………13

2.2.3. Структура Інтерполу…………………………………………………………… 14

2.2.4. Інші міжнародні організації……………………………………………………..15

3. Питання і проблеми в області співробітництва. Перспективи боротьби

    зі злочинністю і зміцнення правопорядку для забезпечення економічного

    і культурного розвитку………………………………………………………………17        

Висновок…………………………………………………………………………… .….19

                                  

Вступ

Після розпаду Радянського Союзу, а разом з ним і соціалістичним табором, установився новий порядок у який основним елементом є багатополюсність світу, наявність декількох центрів впливу.  Одним з елементів, відображаючих сьогоднішній стан є нестабільність, породжена різними факторами і тут не останню роль грає кримінальнийфактор. Важка економічна, політична і соціальна ситуація, низький рівень життя, ріст убогості - усе це є живильним для середовищем розвитку злочинності. Держави як інститути,в обов'язок яких входить організація боротьби зі злочинністю, вже мають серйозні утруднення в боротьбі зі злочинцями, що перетинають їх кордони. Вони змушені співробітничати і робити один одному правову допомогу по кримінальних справах. Усі недолікиміжнародного співробітництва в цій області негайно використовуються правопорушниками для здійснення і приховання слідів злочинів міжнародного характеру, число яких росте.

Починаючи з 80-х років темпи росту злочинності у світі, у середньому збільшувалися на 5 % щорічно. Тільки в США відбувається 35 млн. злочинів у рік. Для порівняння можна відзначити, що в Росії за період з 1991 по 1995 р. зареєстровано 13 млн. злочинів, а в 1995р. - 3 млн. За повідомленням МВС РФ, у 1994р. україні діяло 5600 злочинних угруповань, тобто Майже в 10 разів більше, ніж це було в 1990р. Корупція на державному рівні стала звичайним явищем. По оцінках фахівців, у деяких країнах утрати від шахрайства у фінансовій сфері еквівалентні сумі, що складає 10 % річного внутрішнього валового продукту цієї країни.

Незаконний обіг наркотиків приносить злочинцям прибутки, обсяг яких складає 500 млрд. доларів США в роки. Ця сума дорівнює загальній сумі ВНП двох третин держав-членів ООН.

Великі доходи вони мають і від економічних злочинів, характер і способи яких постійно удосконалюються.

Відзначаються усе більш складні і витончені маніпуляції цінами на міжнародних і національних біржах; продаж цінних паперів обличчями і заснуваннями, що розташовують конфіденційною інформацією; шахрайства з кредитними картками; незаконна торгівля зброєю і боєприпасами; переклад доходів від незаконної діяльності в іноземні банки і їх «відмивання» різними способами; злочину проти культурної власності; інтелектуальне піратство, зв'язаний з незаконним виданням і використанням добутків, винаходів і відкриттів; фальшивомонетництво. У зв'язку з цим вважається цілком терпимим, що сьогодні на 1 млн. діл. США тільки триста є фальшивими.

Міжнародна небезпека перерахованих і інших злочинів значно зростає. Вони дестабілізують діяльність урядів, підривають основи цивільного суспільства, ущемляють права і волі людини, спричиняють пагубні наслідки для економічного і соціального розвитку держав і являють собою загрозу безпеки держави.

Актуальність обраної теми. Розглянуті в цьому рефераті злочини є актуальними в силу наступних причин:

1) завдають шкоди нормальному економічному розвитку держав;

2) звичайно бувають ускладнені присутністю іноземного елемента, іноді частина злочину відбувається на території іншої держави;

3) також бувають тісно взаємозалежні один з одним (контрабанда і незаконний оборот наркотичних засобів і психотропних речовин);

4) визначені в міжнародних конвенціях універсального і регіонального характеру й у двосторонніх угодах.

В перехідний період велику небезпеку представляє категорія так званих економічних злочинів, що відбуваються в умовах формування нових економічних механізмів. У цій роботі поряд злочинністю і корупцією, що розглядаються як види погроз безпеки держави, також визначені деякі злочини, що становлять погрозу нормальному розвитку держави: «відмивання» грошей, виробництво і торгівля наркотиками і контрабанда.

Правовою основою діяльності держав у боротьбі з міжнародною злочинністю служить міжнародне карне право, що є галуззю міжнародного публічного права.

Якщо норми міжнародного карного права не трансформовані в національне законодавство, то дізнавачі, слідчі, прокурори і судді при дотриманні вимог названої конституційної норми вправі посилатися у своїх рішеннях на конкретні норми міжнародного договору.

Метою даної роботи є розгляд і аналіз діянь, які завдають збитків економічному розвитку держав, співробітництва держав по боротьбі з цими видами діянь, викладених в роботі “Міжнародна боротьба зі злочинами, які завдають шкоди економічному розвитку держав” авторів К.Дж. Годлі та Б. Вілсона зі Сполучених Штатів Америки.

Глава 1. Характеристика злочинів.

1.1.Контрабанда.

Контрабанда відбувається тільки на території двох і більш держав і по визнаному державами міжнародному порядку є міжнародним правопорушенням. Покарання за контрабанду встановлюється в національному адміністративному чи карному законодавстві.

Дотепер багатосторонньої угоди по боротьбі з контрабандою не прийнято. У цьому відношенні можна відзначити лише Конвенцію СТС про співробітництво в боротьбі з порушеннями митних правил, прийняту в 1977р. у Найробі (Кенія).

За загальним правилом контрабанда містить у собі незаконне переміщення яких-небудь цінностей через границю різних держав. Її небезпека для міжнародного правопорядку полягає в тім, що вона підриває відносини дружби і співробітництва держав, монополію чи держав інший порядок в області зовнішньої торгівлі, завдає шкоди економічному і культурному розвитку держав.

На відміну від інших злочинів, як відмічають автори, контрабанда дуже динамічна, постійно «удосконалюється» злочинцями і її модифікаціями непередбачені. В даний час найбільшу небезпеку для міжнародного співтовариства представляє контрабанда зброї в гарячі крапки планети. Нерідко послугами контрабандистів користаються представники окремих держав, що постачають контрабандною зброєю різні екстремістські, праві, лівацькі, націоналістичні, бандитські, відверто фашистські угруповання, а також терористів і просто кримінальників.

Предметом контрабанди також є не тільки вогнепальна, але й інші види зброї, боєприпаси і вибухові речовини. За даними ООН, послугами контрабандистів зброї користаються і представники деяких держав. «Існує також чорний ринок зброї, зокрема стрілецької зброї, що одержувач може використовувати у випадку, якщо іноземні уряди не будуть задовольняти їхньої потреби. Розміри цього ринку неможливо визначити, і тому також неможливо представити його реальне значення».

На практиці міжнародно-правова боротьба з такою контрабандою не ведеться тому, що зброя є законним об'єктом зовнішньої торгівлі, а експорт зброї — законним інструментом зовнішньої політики.

1.2. Легалізація злочинного доходу.

Легалізація злочинних доходів одержала широке поширення в країнах з ринковою економікою. Механізм цих злочинів складний.

На думку Годлі та Вільсона, він має деякі особливості. Зокрема, добуті злочинним шляхом гроші вивозяться за границю і містяться в різних країнах на рахунки комерційних банків.

Це злочин до числа міжнародних карних віднесено Страсбургською конвенцією про «відмивання», виявленні, вилученні і конфіскації доходів від злочинної діяльності 1990 р. Держави-учасники взяли на себе зобов'язання оголосити «відмивання» таких грошей злочином, прийняти закони про порядок розшуку, вилучення і конфіскації незаконно отриманих засобів, про зняття всіх обмежень від розголошенняабо несумлінного використання працівниками банків інформації про внески своїх клієнтів.

Держави зобов'язалися юридично закріпити право доступу уповноваженим працівникам правоохоронних органів до банківських операцій, що дозволяють своєчасне виявлення цих злочинів.

Ряд держав, що приєдналися до цієї Конвенції, уже внесли у своє законодавство істотні доповнення. Приміром, у Великобританії з 1994 м діє закон, відповідно до якого працівники всіх банків, що не повідомили правоохоронним органам про незвичайні, підозрілі переміщення коштів, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності й одержати від 2 до 14 років позбавлення волі.

Ще раніш у Нідерландах початків діяти закон, що зобов'язує банківських працівників інформувати правоохоронні органи про надходження на рахунки своїх клієнтів сум понад 25 тис. гульдени. Про походження таких засобів власник рахунка зобов'язаний дати пояснення. Аналогічні норми є в США, Італії й інших країн'. К. жалю, Узбекистан не є учасником розглянутої Конвенції, однак у своєму законодавстві має норму про кримінальну відповідальність за легалізацію злочинних доходів.На мій погляд було б доцільним перед можливим приєднанням до даної Конвенції прийняти статус спостерігача і розглянути її діядля країн-учасниць даної Конвенції.

Визначений внесок у посилення боротьби з цими злочинами внесли Міжнародна конференція по запобіганню відмивання грошей і використання доходів від злочинної діяльності і боротьбі з ними, проведена ООН у м Кур-майер (Італія) у червні 1994 р., і Всесвітня конференція на рівні міністрів по організованій і транснаціональній злочинності, організована ООН у м. Неаполь (Італія) в листопаді 1994 р. На Всесвітній конференції були прийняті Неапольская політична декларація і Глобальний план дій проти організованої транснаціональної злочинності, що у тому ж році були затверджені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН.

На Конференції була прийнята пропозиція представників Італії про заснування на її території Міжнародного навчального центра для співробітників правоохоронних органів і системи карного правосуддя.

Одна з його задач — обмін досвідом боротьби з легалізацією злочинних доходів і інших економічних злочинів міжнародного характеру.

Серед інших документів аналогічного характеру автори насамперед вважають   Факультативний протокол до Типового договору про взаємну допомогу в області карного правосуддя, що стосується доходів від злочинів, прийнятому резолюцією ГА ООН у 1990 р.

1.3. Незаконні операції з наркотичними засобами і психотропними речовинами.

На думку авторів, незаконні операції з наркотичними засобами і психотропними речовинами є найбільш поширеними серед розглянутих злочинів. Спроби держав поодинці вести боротьбу з цими злочинами закінчилися провалом. Епідемія наркоманії йшла по усьому світі. У 1909 м створюється перша міжнародна організація по боротьбі з наркозлочинами — Шанхайська комісія. Вона координувала співробітництво держав у боротьбі з незаконним оборотом наркотиків, що став кваліфікуватися міжнародним карним злочином.

В даний час тільки при ООН діє цілий комплекс органів по боротьбі з цими злочинами:

-Комісія ООН по наркотичних засобах, що визначає політику міжнародного співтовариства в області міжнародного контролю над наркотиками. У її складі 40 членів, призначуваних Економічною і Соціальною Радою (ЭКОСОС) ООН;

-      Відділ ООН по наркотичних засобах у Відні є для названої Комісії секретаріатом і підкріплює політичну волю урядів шляхом надання інформації і послуг фахівців;

-    Міжнародна рада по контролі за наркотичними засобами (МСКН), що складається з 13 членів-експертів, призначуваних ЭКОСОС для спостереження за дією системи міжнародних договорів про контроль за наркотиками і психотропними речовинами. Щорічно він представляє доповідь про положення у світі в області контролю над ними;

-     Фонд ООН по боротьбі зі зловживаннями наркотичними засобами (ЮНФДАК), що фінансується за рахунок добровільних внесків, допомагає країнам у плануванні і реалізації конкретних програм контролю над наркотиками і реабілітації наркоманів. У 1989р. Фонд зробив допомогу в здійсненні 152 проектів у 49 державах;

-Програма ООН по контролі за наркотичними засобами, відповідно до якої Генеральна Асамблея ООН щорічно заслуховує доповідь Генерального Секретаря ООН про здійснення Всесвітньої програми дій по боротьбі проти незаконного виробництва, пропозиції, попиту, обороту і поширення наркотичних засобів і психотропних речовин. Така увага не випадкова. Росте суспільна небезпека цих злочинів. Об'єктом їхнього зазіхання є не тільки здоров'я людей, але і зовнішньоекономічні відносини між державами, значний збиток фармацевтичній і іншій галузям національної економіки. Вони впливають на відносини з тими країнами, що потурають правопорушенням у цій області і не виконують узяті на себе міжнародні зобов'язання.

Разом із зростанням і поширенням наркоманії йшов процес розвитку, удосконалювання і зближення міжнародного і національного законодавства по наступним напрямках:

а) угод між державами;

б) національних мір карного, адміністративного і медичного характеру.

При цьому першим в історії міжнародним договором стала Гаазька конвенція 1912 м, що закріпила наступні принципові положення: виробництво і розподіл сирого опіуму повинний контролюватися правом; його паління повинне викорінюватися; виробництво, продаж і використання наркотиків повинне обмежуватися законом винятково в медичних цілях і т.п. У наступному приймається ще 9 міжнародно-правових актів по боротьбі з розглянутими злочинами, серед яких варто назвати Конвенцію про заборону незаконної торгівлі наркотичними засобами 1936 р.

З метою уніфікації численних міжнародно-правових норм у 1961 м приймається Єдина конвенція про наркотичні засоби, що замінив усе що раніше діяли договори в цій області, за винятком Конвенції 1936 р. У ст. 36 Єдиної конвенції перелічуються 18 карних діянь: культивування, виробництво, виготовлення, витяг, готування, збереження, пропозиція з комерційними цілями, розподіл, покупка, продаж, доставка на будь-яких умовах, маклерство, відправлення, перевідправлення транзитом, перевіз, ввіз і вивіз наркотиків, зроблених у порушення норм Конвенції, і будь-яких інших дій. Крім того, у Конвенції дається тлумачення культивування, увозу, вивозу й інших діянь. Їхній перелік не може бути вичерпним, тому держава в нормах свого законодавства може визнати злочинним, наприклад, споживання наркотиків. Усі вони умовно підрозділяються на незаконні операції, зв'язані з виробництвом наркотичних засобів, їхньою купівлею-продажем і транспортуванням.

У 1988 р. були прийняті і відкрита для підписання Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обороту наркотичних засобів і психотропних речовин. Для Республіки Узбекистан вона набрала сили 22.11.95р. Вона не скасовує дію конвенцій 1961 і 1971р. і містить посилання на їхні деякі положення. До числа злочинних діянь Конвенція 1988 р. відносить їхнє виробництво, виготовлення, екстрагування, поширення, продаж, постачання на будь-яких умовах, переправляння, транспортування, чи імпорт експорт, а також культивування опійного маку, кокаїнового листа, рослини канабіс з метою незаконного виробництва наркотиків.

Віденська міжнародна Конвенція ООН ставить за обов'язок держав-учасників привести свої законодавчі норми у відповідність з її  положеннями (ст. 3). Це припускає максимально наблизити норми національного і міжнародного законодавства по встановленню єдиної відповідальності за заняття незаконним оборотом наркотичних засобів і психотропних речовин.

Необхідність прийняття даної міри, на погляд Годлі та Вільсона, випливає з об'єктивних причин. По-перше, у більшості країн світу немає єдиного комплексного і вичерпного законодавства і виробленої карної політики у відношенні наркотиків у національних правових системах. По-друге, кримінально-правова доктринарозвитих держав у відношенні наркоманії орієнтована менш карно, чим у державах, що розвиваються. В-третіх, законодавство значного числа держав бере під свій контроль тільки так називані природні наркотики і виявляється зовсім не в змозі контролювати психотропні речовини. У тих же нечисленних випадках, коли такий контроль має місце , він здійснюється не за допомогою кримінально-правових норм, а нормами адміністративного права, що мають найчастіше розпливчасті формулювання, недостатні для строго і специфічного контролю. По-четверте, у законодавстві більшості країн немає однаковості в термінології при класифікації наркотиків, при визначенні видів злочинів і інших правопорушень, при установленні видів покарань, а також у деталях адміністративної і судової процедур і т.д.[15] Дана міжнародна Конвенція зіграла важливу роль не тільки в усуненні цих недоліків закордонного законодавства про боротьбу з незаконним оборотом наркотичних речовин, але і внесла гідний вклад у його систематизацію.

Комісія ООН по наркотичних речовинах на своєму черговому засіданні від 29.01.1990р. прийняла рішення про доповнення Списку Єдиної Конвенції про наркотичні засоби 1961р. новими видами наркотичних засобів і спсика Конвенції ООН про психотропні речовини 1971р. - психотропних речовин. Останні також були закріплені в національному законодавстві ряду держав-членів Конвенції 1988р.

1.4. Фальшивомонетництво.

На думку авторів, цей вид злочину можна вважати найдревнішим міжнародним карним злочином. Воно з'явилося водночас з заміною натурального товарообміну грошовим. Згодом фальшивомонетництвом стали займатися не тільки окремі особи, але і держави, подібними діями намагаючись підірвати економіку інших держав, послабити їхній і домогтися перемоги у війні. До таких дій прибігав Наполеон 1 у відношенні Росії в період підготовки своєї сумно закінчилася інтервенції. Відомі факти виготовлення фунтів стерлінгів Великобританії фашистською Німеччиною в період Другої світової війни. Підроблені гроші і цінні папери використовуються і як засіб підриву економіки держав, що розвиваються. Наприклад, у 1967 р. у Парижі була виявлена підпільна фабрика, що друкувала банкноти Республіки Заїр. При цьому було вилучено грошей на суму 15 млн. франків.

За даними Інтерполу, тільки за період з 1946 по 1972 рр. цієї організації удалося за допомогою поліції інших країн знайти і класифікувати близько 6 млн. підробок грошей і цінних паперів у 89 країнах світу. Однак фахівці вважають, що навіть ці по своїх масштабах цифри не відповідають дійсності. Випадків фальшивомонетництва набагато більше, далеко не усі з них попадають у поле зору поліції і розкриваються. Ці злочини роблять добре організовані групи, підтримувані іноді представниками корумпованої влади. У 1968 м, наприклад, викрита група міжнародних злочинців чисельністю більш ста чоловік. Вони підробляли американські долари і дорожні чеки із сигнатурою 26 найбільш відомих банків різних країн світу. Центр організації знаходився в Латинській Америці, а один з філій — в Італії. Фальшиві чеки і долари поширювалися через «туристів» на всіх континентах земної кулі. Незабаром в околицях м Болоньї в Італії була виявлена друкарня фальшивомонетників, поліграфічне устаткування якої оцінювалося в 50 млн. італійських лір. Учасники цього злочинного «синдикату» були арештовані і засуджені в багатьох країнах світу.

За інформацією Інтерполу найбільше часто підробляються (близько 80 %) американські долари через їхнє універсальне використання. 100 доларова банкнота є найбільше підробля часто. Як відповідну міру, для забезпечення більш стійкого захисту від підробки, американські влади в 1996р. випустили нову 100 доларову банкноту.

Гроші складають основу економічної системи держави і тому дуже важливо, щоб суспільство було упевненим у своїй валюті, отже боротьба з цим видом злочину не утратила своєї актуальності.

Необхідність міжнародного співробітництва в боротьбі з цими злочинами привела до висновку в 1929 р. Женевської конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків. Держави-учасники взяли на себе зобов'язання в боротьбі з фальшивомонетництвом не робити розходження між підробкою власних і іноземних грошових знаків і цінних паперів і з однаковою строгістю карати злочинців.   Воно з'являлося екстрадиційнним міжнародним карним злочином.

Тому всі країни — учасники конвенції повинні робити допомогу зацікавленим країнам у розшуку і поверненні виготовлювача, що сховався за границю, збувальника грошових чи знаків їхніх співучасників. З 1931 по 1995 м у рамках вимог ст. 12 Женевської конвенції проведено вісім міжнародних конференцій по координації діяльності держав, найбільших банків і емісійних заснувань у боротьбі з цими злочинами.

У відповідності зі ст. 12 Конвенції дізнання по таких справах ведеться в рамках національного карного судочинства особливо створеним Центральним Бюро, що працює в контакті з банківськими заснуваннями, поліцією і подібними органами інших країн. Це дозволяє централізувати в масштабі держави всі зведення, що можуть полегшити розшук, припинення і профілактику цих злочинів. В даний час усі питання міжнародного співробітництва в розглянутій сфері міжнародних відносин покладені на Інтерпол.

У той же час цілий ряд положень Конвенції застарів, а її текст вимагає істотних змін. У першу чергу це відноситься до розширення поняття «грошових знаків». Сьогодні поширені підробки векселів, акредитивів, чеків, знаків поштової оплати й інших цінних паперів Однак у Конвенції такі діяння злочинними не вважаються. Те ж саме можна сказати про підробку грошових знаків, що не знаходяться в звертанні, і про вивіз фальшивих грошей за границю. Ці пробіли Конвенції змушені заповнювати національні норми карного законодавства, а також двосторонні угоди.

Глава 2. Міжнародне співробітництво держав

2.1.  Співробітництво держав. Форми співробітництва.

         Співробітництво держав в області боротьби зі злочинністю ведеться в декількох напрямках:

1. Визнання небезпеки для співтовариства держав визначених карних діянь і необхідності застосування спільних мір для їхнього припинення. Такими можуть бути крім злочинів розглянутих у дійсній роботі і тероризм, захоплення заручників, незаконна торгівля людьми, незаконне захоплення повітряних судів і ін. Небезпека саме цих діянь фіксується в угодах.

2. Надання допомоги в справі розшуку правопорушників, що ховаються на чужій території. Існує два можливих канали здійснення - через дипломатичні заснування і шляхом безпосередніх зв'язків між органами, що ведуть у своїй країні розшук і дізнання (правоохоронні органи). Необхідно відзначити розширення цього напрямку співробітництва: якщо раніш держави зверталися до конкретної країни з проханням про чи розшук видачі злочинця, то в даний час цей розшук ведеться у всесвітньому масштабі, причому з'являється розшук не що тільки збіг злочинця, але і викраденого майна. З метою полегшення розшуку іноді здійснюється обмін інформацією.

3. Допомога в справі одержання необхідних матеріалів по кримінальній справі. У випадку здійснення чи злочину здійснення його в декількох чи країнах здійснення його частини в іншій державі і т.д.. Свідки і речовинні докази можуть знаходитися в іншій державі. Для одержання матеріалів у справі в окремих випадках необхідно зробити слідчі дії за границею, що здійснюється шляхом напрямку відповідного окремого доручення (comissions rogatoires). Це може бути доручення допитати свідка, потерпілого, зробити огляді місця події і т.п. Угода визначає, якого роду доручення можна давати відповідним органам іншої держави. Орган, що повинний виконати це доручення керується своїми національними процесуальними нормами, при цьому повинні бути дані відповіді на всі поставлені в дорученні питання.

4. Надання практичної допомоги окремим державам у дозволі проблем злочинності, вивченні цих проблем. Цей вид допомоги виражається в напрямку в окремі країни експертів покликаних надати конкретну допомогу(визначити основні напрямки боротьби зі злочинністю, дати рекомендації з організації пенітенціарної системи й ін.).

5. Вивчення проблем злочинності і боротьби з нею. З цією метою скликаються міжнародні конгреси. Конференції, створюються міжнародні організації, науково-дослідні інститути.

6. Обмін інформацією. Держави часто домовляються надавати один одному інформацію необхідну для успішного проведення наслідку і піймання злочинця, а також іншу інформацію карного характеру. Зокрема обмін інформацією про вироки, винесених у відношенні громадян іншої країни. Як правило обмін такого роду інформацією відбувається раз у рік.

          Міжнародне співробітництво держав здійснюється в наступних формах:

a)    висновок міжнародних угод. Це угоди про надання правової допомоги, видачі злочинців, визнанні злочинними визначених діянь і ін.

б)використання міжнародних організацій. Держави з метою співробітництва створюють універсальні організації (ООН), регіональні (ЛАГ, ОАЕ й ін., спеціалізовані заснування ООН (МАРНОТРАТ, ВІЗ), створюють спеціальні організації (Інтерпол); питання співробітництва розглядають постійні організації (усі вищевказані) і тимчасові (конференції). Крім того в цьому процесі беруть участь так само міждержавні і неурядові організації (Міжнародна Асоціація Карного права, Міжнародна асоціація юристів-демократів і ін.).

Правовими основами співробітництва держав є:

1)універсальні конвенції;

2)багатосторонні чи угоди регіональні конвенції;

3)двосторонні угоди;

4)діяльність міжнародних організацій по боротьбі зі злочинністю.

2.2. Інтерпол - міжнародна організація карної поліції.

3.2.1. Міжнародна злочинність (міжнародні злочини)

Розвиток усе більш і більш складних засобів обслуговування для швидкої подорожі зробило набагато більш широкі можливості для злочинців, для пересуванняпо усьому світі. У той же самий час, складні структури сучасних суспільств і постійний ріст міжнародного обміну забезпечують усе більш широкі можливості для міжнародної злочинної діяльності, що тепер досягла тривожних розмірів. Однак термін «міжнародний злочин», що використовується в звичайному звертанні, не обов'язково відноситься до визначеної категорії порушень, визначених у законі.

Деякі злочини охопленіміжнароднимиконвенціями, наприкладфальшивомонетництво (Женевська Конвенція про боротьбу з підробкою грошових знаків 1929р.),  незаконна торгівля людьмий експлуатація проституції (Нью-Йоркська Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми й експлуатації проституції третіми обличчями 1949р.), і незаконний оборот наркотичних речовин (Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обороту наркотичних засобів і психотропних речовин 1988р.).

Інші порушення,можуть бути класифіковані як«міжнародні» через поводження правопорушників.

Наприклад, готування до здійснення злочину можуть бути зроблені в одній країні, у те час як фактичний злочин відбувається в одному чи більшій кількості інших країн.

Інший приклад: схожі злочини можуть бути зроблені один за іншим у декількох різних країнах. Нарешті, злочинець може збігти  заграницю після здійснення злочину, чивін може перемістити його незаконний доход за границю, чи він може сховати знаряддя чи злочину документивикористані для здійснення злочину в іншій країні.

          Вистежування й арешт такихзлочинців є справою надзвичайно важким; проблеми можуть виникати в зв'язку з обміном інформації, ідентифікацією, міжнароднимирозслідуваннями з наступною видачею. Через ці проблеми, поліцейські відділи в різних країнах повинні працювати разом, якщо вони хочуть бороти з міжнародною злочинністю успішно.

2.2.2.   Поява і ріст міжнародного поліцейського співробітництва.

Розвиток Інтерполу.

Принципи і процедури, що керують міжнародним поліцейським співробітництвом виросли поступово за ці роки, перш ніж сформувати існуючу систему ІНТЕРПОЛУ. Вартоназвати  найбільш істотні дати:

1914, протягом першого Міжнародного Конгресу Карної Поліції, проведеногов Монако з 14-18 квітня, юридичні експерти і поліцейських офіцери від 14 різних країн і територій вивчали можливість створення міжнародного офісукарних записів (звітів) і узгодження процедур видачі. Початок першої Світової війни запобігла подальшому прогресу

1923, Другий Міжнародний Конгрес Карної Поліції,був проведений у Відні, і заснувавМіжнародну Комісію Карної Поліції (ICPC) із власним Статутом, і офіційною Штаб-квартирою у Відні. ICPC, діяв задовільно до початку Другої Світової війни, але був власне кажучи Європейськоюорганізацією,

1946, Після Другої Світової війни, конференція була проведена в Брюсселеві, щоб відновити ICPC і єдину концепцію міжнародного поліцейського співробітництва Були прийняті нові Статути і Штаб-квартира комісії була переміщена в Париж. 'ІНТЕРПОЛ' була обрана як телеграфна адреса Штаб-квартир

1956, ICPC став Міжнародною Організацією Карної Поліції ІНТЕРПОЛ, скорочений до ICPO-інтерпол

1966, Генеральний Секретаріат ІНТЕРПОЛУ, був переміщений у Saint Cloud, поза Парижем

1973,Організація святкувала 50-ую річницю в місці народження, Відень

1984, Нова Угода Штаб-квартири, підписанафранцузьким Урядом набрало сили,

1989 27 листопада, новий будинок Штабу-квартири організації в Ліоні було офіційно відкрите

1994,число Держав - членів Інтерполу досягло 176.

2.2.3 Мети й основні принципи Інтерполу.

          У відповідності зі ст. 2 Статуту Інтерполу основними цілями є:

а) установлення співробітництва між правоохоронними органами країн-учасниць, надання взаємної допомоги по боротьбі зі злочинність у рамках законів держав-учасників і в дусі Загальної Декларації прав людини;

б) створення, розвитокі надання всебічної допомоги організаціями які можуть внести свій внесок у справу по боротьбі зі злочинністю.

2.2.3. Структура Інтерполу.

Основними директивними органами Інтерполу є Генеральна Асамблея і Виконавчий Комітет. Вони - дорадчі органи з правами ухвалення рішення і контролюючими повноваженнями. Їхні засідання проводяться періодично. Постійними відділами організації є Генеральний Секретаріат який є відповідальним за виконання рішень і резолюцій прийнятих двома директивними органами і тісно співробітничає з НЦБ держав-членів забезпечуючи їхньою основою для щоденної роботи і співробітництва. НЦБ які є національними органами забезпечують зв'язок між державами-членами і Генеральним Секретаріатом.

1. Генеральна Асамблея - складається з делегатів, призначених урядами Держав - членів. Вона збирається один раз у рік. Асамблея - вищий директивний орган ІНТЕРПОЛУ і приймає всі головні рішення, що впливають на подальшу програму дії Організації, ресурси необхідні для міжнародного співробітництва, робочі методи, фінансування і програм дій. Вона також вибирає співробітників Організації. Асамблея приймає рішення простою більшістю голосів у формі чи резолюцій рекомендацій. Кожна представлена Держава - член має один голос.   

2. Виконавчий комітет. Виконавчий комітет має тринадцять членів, тих хто обрані Генеральною Асамблеєю з числа делегатів Держав - учасників. Термін повноважень Президента Організації - 4 роки. Він головує на сесіях Генеральної Асамблеї і зустрічах Виконавчого комітету. Три віце-президенти і дев'ять звичайних членівобираються на трьохрічний термін. 13 членів Виконавчого комітету вибираються на основі рівноправної географічної дистрибуції і повинні бути з різних країн. Виконавчий комітет звичайно зустрічається три рази в рік.Він готує порядок денний до сесій Генеральної Асамблеї, схвалює план дії і проект бюджету перш, ніж вони будуть представлені Асамблеї, і контролює керування Генеральним Секретаріатом.   

3.Генеральний Секретар. (Раймонд Е Кендел QPM MA Генеральний секретар, ІНТЕРПОЛ) Генеральний Секретаріат - постійний адміністративний і технічний орган. Він виконує рішення, прийняті Генеральною Асамблеєю і Виконавчим комітетом, координує дії по боротьбі з міжнародними злочинами, централізує інформацію касательно злочинів і злочинців, забезпечує зв'язок з національними і міжнародними органами. Секретаріат керується Генеральним секретарем, що обирається Генеральною Асамблеєюна 5 років. Він підзвітний Генеральній Асамблеї і Виконавчому комітетуз питань загального і фінансового керування Організації.

4. Виконавчий апарат Генерального Секретаря. Є технічною й адміністративною одиницею підтримки і включає безпосередньо виконавчий апарат, центр суспільних зв'язків і керування фінансового контролю. У складі виконавчого апарата знаходяться адміністративне відділення (1-е відділення) яке є відповідальним по загальних адміністративних питаннях і відділ зв'язків і оперативної інформації (чи кримінальної розвідки) (2-е відділення). Даний підрозділ відповідально за централізацію поліцейської інформації іпосібникз ведення справ по міжнародних карних злочинах.Воно здійснює керування комп'ютерною обробкою оперативної поліцейської інформації й електронних архівів, підготовляє проекти зауважень і узагальнення по кримінальних справах, а також організовує зустрічі і симпозіуми по кримінальних чи справах по на спеціальну тему.

Підвідділ кримінальної розвідки відповідальнийза обробку інформації призначену для НЦБ. Він використовує найбільш передові технології і зроблені методи для оперативного реагування на запити НЦБ.

Відділення обробки повідомлень (Message Research and Response Branch - MRRB) основною задачею якого є надання допомоги НЦБ і Генеральному Секретаріату в обробці і записі оперативної інформації відповідно до правил захисту і стирання інформації.

Відділення по підготовці міжнародної документації -основна задача - своєчасна і швидка підготовка івидання документації відповідно до запитів НЦБ.Даної відділення тісне співробітничає зі спеціалізованими секціями Відділення зв'язку й оперативної інформації.

Департамент ідентифікації. Штат експертів цього департаменту відповідальний за обробку відбитків пальців і фотографій і відновлення архівів. Секція автоматизованого пошуку й архівів - Займається архівацією в електронному виді всі інформації прихожої в Генеральний Секретаріат, керуванням Системою Автоматизованого Пошуку. Це дозволяє НЦБ Інтерполу і правоохоронним органам мати прямий доступ до бази даних і одержувати необхідні роз'яснення за інформацією. Підрозділ аналізу оперативної інформації (Analytical Criminal Intelligence Unit - ACIU). ACIU створено в 1993р. для забезпечення можливості централізованого аналізу оперативної інформації в рамках Відділення зв'язків і оперативної інформації. Основне роллю даного підрозділу є забезпечення Генерального Секретаріату Інтерполу і держав його учасників необхідною аналітичною підтримкою, щоб розвивати тактичну і стратегічну оперативну роботу зв'язану з міжнародними злочинами,роблячи можливим більш чітке (акуратне) визначення міжнародних злочинних організацій і планування більш ефективних заходів реагування.

2.2.4. Інші міжнародні організації.

          Крім Інтерполу, іншою міжнародною організацією граючою важливу роль у міжнародному співробітництві по боротьбі зі злочинністю є Організація Об'єднаних Націй.

          Серед головних органів ООН питаннями попередження злочинності і боротьби з її займаються: Генеральна Асамблея, ЭКОСОС, Секретаріат ООН і ряд спеціалізованих заснувань ООН.

          Генеральна Асамблея ООН розглядає доповіді Генерального секретаря ООН по найважливіших проблемах міжнародного співробітництва по попередженню злочинності і боротьби з нею. Цими проблемами займається також ряд комітетів Генеральної Асамблеї ООН: головні комітети [Третій і Шостий],Комітет з попередження злочинності і боротьбі з нею, спеціальні комітети і комісії: Спеціальний комітет з міжнародного тероризму, а також ряд робочих груп.

          Економічна і Соціальна Рада - основний орган ООН, що визначає практичні задачі організації міжнародного співробітництва по попередженню злочинності і боротьбі з нею. ЭКОСОС уповноважений складати доповіді з питань боротьби зі злочинністю і робити рекомендації в цій області Генеральній Асамблеї ООН, підготовляти проекти конвенцій і скликати міжнародні конференції по боротьбі зі злочинністю і попередженню її.

          Конгрес ООН по попередженню злочинності і поводженню з правопорушниками - спеціалізована конференція ООН, заснована в 1950 році , сесії Конгресу проводяться один раз у 5 років. Учасниками конгресу є представники держав спеціалізованих заснувань ООН і її органів, а також неурядових організацій, експерти в особистій якості.

          Членами делегації від держав можуть бути представники від міністерств, правоохоронних органів, науковці, що займаються питаннями боротьби зі злочинністю, а також експерти і консультанти.

Спеціалізовані заснування ООН - ЮНЕСКО, МАРНОТРАТ, ИКАО, ВІЗ також займаються питаннями боротьби і попередження злочинності і за узгодженням з ЭКОСОС вносять свої пропозиції у відповідні органи ООН.

Глава 3. Питання і проблеми в області співробітництва.

Перспективи боротьби зі злочинністю і зміцнення правопорядка для забезпечення економічного і культурного розвитку.

В історії кожної держави перехід до нової соціальної якості, завжди проходив на тлі злочинності. При цьому ріст злочинності є не тільки серйозною перешкодоюна шляху реформ,але при визначених обставинах несе пряму погрозу досягненню намічених у перехідний період цілей.

В міру подальшого розвитку економіки і переходу на новий рівень у різних сферах цивільного суспільства і державності, виникає зміна і розвиток різних видів злочинності, оскільки з'являються нові форми власності, підприємництва й інші зміни супровідні процес переходу до ринкових відносин.

У цьому плані автори відзначають, що поряд зі зміною і збільшенням окремих видів злочинів з'являються нові, до дійсного моменту невідомі нашій країні злочину. Варто відзначити що з 1992 року змінився і збільшився такий вид злочину як контрабанда зброї, наркотичних засобів. Іншими наслідками є збільшення злочинності в загальному й окремих злочинах зокрема які супроводжують дані види злочинів (убивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, шахрайство й ін.).

Очевидно, що сучасні модифікації контрабанди і зв'язаних з нею злочинів цим не обмежуються. Злочинці можуть бути причетні також і до таких фінансових злочинів як легалізація злочинних доходів і фальшивомонетцтво.

На даний момент це є «позитивним» фактором, що стримує ріст «відмивання» грошей, однак у недалекому майбутньому, після досягнення визначених етапів розвитку це може стати досить серйозною проблемою.

     

Для ефективної боротьби з даним злочином і його попередженням, представляється доцільним уживання наступних заходів:

Останнім видом діянь, які завдають збиток економічному розвитку держав, є незаконний оборот наркотичних засобів і психотропних речовин. Даний вид злочинів не тільки завдає шкоди економічному розвитку держав, але і являє загрозу безпеки для основ держави, оскількиці злочини тісно зв'язані з організованою злочинністю яка наживши капітал злочинним шляхом, намагається різними способами проникнути у владні структури.

          Важливою умовою підвищення ефективності боротьби з незаконним оборотом наркотичних засобів і психотропних речовин є посилення профілактичних мір. Останнє вимагає виявлення причин і умов, що сприяли їх здійсненню. Наприклад таких як :

-   недостатньо активна робота правоохоронних органів по постановці на облік облич схильних до здійснення злочинів зв'язаних з наркотиками. Так близько 33 % облич з числа раніше засуджених за зазначені злочини не були поставлені на профілактичний облік;

-витяг великої наживи особами що виготовляють і збувають наркотичні речовини. У погоні за прибутком розповсюджувачі постійно і всіма способами розширюють коло споживачів наркотиків. Витяг величезних прибутків залучає до наркобізнесу організовану злочинність. Досвід боротьби з наркомафією у закордонних країнах показує, що одним з найважливіших напрямків діяльності організованої злочинності є широке поширення наркотичних засобів і психотропних речовин. Ознаки участі структур організованої злочинності в нашій республіці маються. До таких ознак можна віднести: участь у незаконних операціях з наркотичними засобами значної кількості обличчя; складну ієрархічну структуру злочинних груп (наявність одного чи декількох організаторів, підрозділів, що виконують охоронні і розвідувальні функції); зв'язок злочинних груп з окремими працівниками правоохоронних органів і державних структур;

-   відсутність належної взаємодії між правоохоронними органами і самим широким колом державних і громадських організацій. Основним недоліком роботи з боротьби з наркобізнесом є вузьковідомчий підхід правоохоронних органів, що у своїй діяльності слабко спираються на лікарів, трудові і навчально-виховні колективи і громадськість. Наркоманію як соціальне зло, на мій погляд не можна перемогти силами лише правоохоронних органів, це - задача всього суспільства.

При цьому однією з обов'язкових умов успішної роботи з боротьби з наркобізнесом і якісною підготовкою фахівців у навчальних закладах (підрозділах)повинне стати вивчення і знання двох-одного-двох іноземних мов.

Представляється, що реалізація вищевказаних пропозицій буде значною мірою сприяти посиленню боротьби проти незаконного обороту наркотичних засобів і психотропних речовин.

Висновок

          Перед державами, що розвиваються, стоїть складна проблема пошуку оптимальних умов для кримінально-правової боротьби зі злочинами, що завдають збиток їх економічному розвитку.

Ці проблеми зв'язані не тільки з удосконалюванням карного законодавства і практикою його застосування органами карної юстиції,   тому що використання одних лише мір кримінально-правової боротьби зі злочинністю, зокрема з економічної, явно недостатньо.

          У цьому плані, одним з питань успішної боротьби, що стоїть перед державами для забезпечення, зі злочинами, що завдають збиток економічному розвитку держав є здійснення успішного міжнародного співробітництва по боротьбі з цим видом протиправних діянь.

Це безпосередньо відноситься усіх країн, та насамперед, до країн колишнього СРСР, оскільки після придбання незалежності постають актуальні питання розвитку, і одним із ключових елементів даного процесу є інтеграція у світове співтовариство.

У плані кримінально-правової боротьби зі злочинністю процес інтеграції виявляється вприведенні національного законодавства у відповідність з вимогами міжнародних угод, імплементації норм міжнародного права, висновку міждержавних, міжурядових і міжвідомчих угод по наданню взаємної допомоги по карним правовідносинам, участі в міжнародних організаціях (Інтерпол), обміні науково-технічною інформацією і досвідом, проведенні спільні конференції і т.д.

В цій роботі були розглянуті питання однієї групи злочинів міжнародного характеру, а саме злочинних діянь, що завдають збиток економічному розвитку держав (контрабанда, легалізація незаконних доходів, фальшивомонетництво і незаконний обіг наркотичних засобів і психотропних речовин), а також питання і проблеми здійснення міжнародного співробітництва держав по боротьбі з цими видами злочинів.

У зв’язку з цим, здається особливо важливим вирішення найбільш істотних проблем співробітництва в області боротьби зі злочинністю, охорони правопорядку і забезпечення законних прав і інтересів громадян.

Насамперед, ця проблема удосконалювання законодавчої бази, ціль якої - створення умов для більш тісних і плідних зв'язків компетентних органів, для здійснення більш ефективної кримінально-правової боротьби зі злочинністю.