Рік

Народонаселення, млн. чол..

Виробництво сої, млн. т

1961

3082

26,9

1970

3708

44

1975

4086

55

1980

4453

81

1985

4853

103

1990

5283

108

1995

5694

127

2000

6082

161

2005

6451

209

Збільшення, разів

2,1

7,8

2015 – прогноз

7203

282

Виробництво продовольчих білкових і олійних ресурсів може зростати значно вищими темпами, ніж приріст народонаселення (за 1961-2005 рр. народонаселення на нашій планеті збільшилося в 2,1 рази).

Українські сільгоспвиробники збільшили обсяги вирощування сої, і водночас стала зростати вага нашої соєвої галузі у вітчизняному АПК.Виробники й переробними цієї культури дедалі більше поглядають на зовнішній ринок, вивчають головних його «гравців» та основні світові

тенденції (Коротич Ю.,2006).

За словами президента Української асоціації виробників та переробників сої Віктора Темченка, питання підвищення врожайності сої буде вирішено шляхом упровадження науково-технічної системи насінництва, яка дасть можливість повністю забезпечити сільгоспвиробників насінням районованих високопродуктивних сортів соєвих бобів вітчизняної селекції. Згідно із соєвою програмою «Соя України «2005-2010», затвердженою спільним наказом Мінагрополітики та Української академії аграрних наук № 318/75 від 2 вересня 2004 року «Про організаційну роботу по забезпеченню збільшення посіву площ сої в Україні», передбачено в 2010 році посіви сої довести до 1-1,2 млн. га, а виробництво соєвих бобів до 1,5-2 млн. т.» (Темченко В., 2005).

Україна 2006 року зайняла перше місце в Європі за обсягами виробництва сої, тепер входить до дев’ятки найбільших країн – виробників цієї культури в світі; має велику перспективу розширення її посівів. Сталося це завдяки створенню і впровадженню у виробництво сортів сої нового покоління, розробці та запровадженню сортової технології її вирощування, попиту на неї на ринку. Сьогодні культуру сої адаптовано до грунтово-кліматичних умов помірного клімату. Лише після скрупульозного вивчення наукових основ селекції, було створено вітчизняний цінний вихідний селекційний матеріал, сформувалися великі наукові центри селекції сої, склалися сприятливі економічні умови для прориву у соєвому виробництві (Бабич А., 2018).

Оригінаторами сортів сої є: Селекційно-генетичний інститут (СГІ), Інститут землеробства (ІЗ), Інститут землеробства південного регіону (ІЗПР), Інститут фізіології рослин і генетики (ІФРіГ), Луганський інститут агропромислового виробництва (Луганський ІАПВ), Інститут олійних культур (ІОК), Буковинський інститут агропромислового виробництва (Буковинський ІАПВ), Кіровоградська державна сільськогосподарська дослідна станця (Кіровоградська ДСГДС) (Січкар В., Шевченко В., Жаркова О.,2005).

За 1961-2006 рр. виробництво сої зросло з 1 до 876 тис. т, або у 876 разів. Тільки за 2001-2006 рр. площа сої в країні зросла із 73 тис. га до 748, або в 10 разів, виробництво її насіння – із 73,0 тис. т до 876 або в 11,9 рази, урожайність – із 10,1 до 11,7 ц/га, або на 15,8%.

Україна вперше вийшла на світовий рівень нарощування білково-олійних ресурсів за рахунок сої. Цю тенденцію дуже важливо закріпити, використати позитивний досвід, виправити недоліки в її виробництві. Водночас уже лунають голоси про скорочення площ сої в окремих господарствах та заміну її ріпаком. Це буде великою помилкою. Не можна залишити стратегічного шляху виробництва сої. У світі в 2006/2018 МР вироблено сої 228 млн. т, ріпаку – 46, тобто сої виробляють у п’ять разів більше, ніж ріпаку. До того ж, виробництво сої у найближчі десять років прогнозують збільшити на 70 млн. т, виробництво ріпаку за останні три роки стабілізувалося. Тож і в нас доцільно й наділі нарощувати виробництво сої. Вона стабільно користується попитом на ринку, рентабельна, конкурентноспроможна, прибуткова.

В нашій країні сформувався найбільший в Європі центр соєсіяння, виведено сорти сої, адаптовані до умов помірного клімату. Все це треба сповна використати у виробництві. Як наслідок багаторічної народної і наукової селекції, у слав’янськомупідвиді створено українську різновидність сої (VarukrainicaBab), яка об’єднує ультраскоростиглі, скоро – і середньостиглі сорти з вегетаційним періодом від 70 до 130 днів. Сучасні

сорти сої української різновидності характеризуються новою архітектонікою рослин: за оптимальної густоти вони прямостоячі, мають обмежену гіллястість, потовщене стебло, трійчасті листки, переважно клиноподібної овально-видовженої, яйцеподібної форми (центральний – симетричний, бічні - асиметричні), цільнокраї, з хвилястою зморшкуватою поверхнею листкових пластинок; велике насіння; низький ступінь опушення. Можна висівати широкорядно, із звуженими міжряддями і суцільним рядковим способом, з більшою густотою рослин. Вони мають високе прикріплення бобів нижнього ярусу, менші втрати під час збирання врожаю, високі якісні показники насіння (Січкар В.І., 2004).

1.2. Особливості вітчизняної селекції сої

Сою ще й сьогодні дехто називає новою для України культурою. Це визначення є виправданим з погляду історії розвитку вітчизняного сільського господарства, проте його сьогодення виводить сою в ряд головних культур нашого рільництва. Зокрема, за площами посівів вона увійшла до першої десятки найпоширеніших в Україні культур, за ліквідністю змагається з таким «монстром», як соняшник, а за динамікою зростання впевнено тримає лідерство. Тут потрібно також згадати, що соя є однією з найбажаніших ланок у сівозмінах, оскільки має властивість збагачувати грунт органічним азотом.

Водночас насичення сівозмін соєю тягне за собою потребу певного їх переосмислення – як з технологічного, так і з економічного погляду. В кожній грунтово-кліматичній зоні держави соя повинна – і може – знайти таке місце в чергуванні вирощуваних культур, щоб не лише себе показувати з якнайліпшого боку,а допомагати зростанню показників майбутньої озимини.

Усі ці передбачення й побажання можуть бути реалізовані лише за двох умов: створення адаптованих до різних зон вирощування сортів сої й опанування сільгоспвиробниками найсучасніших технологій її виробництва.

Збільшення валових зборів сої в Україні обов’язково потягне за собою збільшення її експорту. Вже сьогодні імпортери готові купляти в Україні соєве зерно продовольчого типу, але наші сільгоспвиробники ще не готові його запропонувати. Йдеться про зерно, в якого, разом із високим вмістом протеїну, колір рубчика зерна той самий, що й колір оболонки, або трохи світліший (Коротич П.,2006).

Сучасні селекційні методи дають змогу комбінувати в одному генотипі такі ознаки, як крупність насіння, підвищений вміст білка, світложовтий колір насіннєвої шкірки та рубчика, які визначають цінність насіння сої як сировини для виробництва харчових продуктів.

Серед світового генофонду сої існує істотна варіабельність за морфологічними та біологічними ознаками, які найбільшою мірою впливають на її харчові властивості (Січкар В.І.,2004).

Основним методом створення вихідного матеріалу для селекції нових сортів сої є міжсортова та сортолінійна гібридизація і експериментальний мутагенез з наступним багаторазовим індивідуальним добором. При схрещуванні каструють по 50 бутонів по кожній комбінації. До схрещування залучають тільки ті сорти та лінії, які мають максимальну кількість корисних ознак. Гібридне насіння висівають з площею живлення 10 х 25 см за схемою: мати – гібриди від прямого і зворотного схрещування – батько. Основні добори трансгресивних форм і ліній проводяться в F2 – F 4 шляхом оцінки рослин у польових умовах, насіння – за технологічними показниками в порівнянні зі стандартом. Усе це дозволяє одержувати не тільки цінний вихідний матеріал, добре пристосований до місцевих умов, але успішно створювати сорти з господарсько-корисними ознаками, які відповідають вимогамсільськогосподарського виробництва (Матушкін В.О., Мошкова О.Н.,2005).

Основними методами селекції у СГУ УААН є внутрішньовидова гібридизація з подальшим індивідуальним добором серед гібридного потомства. Враховуючи те, що в умовах півдня степової зони України одержання гібридів сої пов’язане з великими труднощами, проводиться пошук шляхів підвищення результативності гібридизації, збільшення кількості гібридних рослин і розширення, таким чином генетичної бази вихідного матеріалу для селекції цієї культури. Хоча соя і є самозапильною культурою, має місце також утворення спонтанних гібридів з частотою 0,09 – 3,5 %, тому поряд зі штучною використовують природну гібридизацію (Січкар В.І., Ганжело О.І., Лаврова Г.Д., Коруняк О.П., 2005).

Номером один серед напрямів селекції залишається врожайність. А разом з нею обговорювали й низку інших критеріїв. Ще кілька років тому, коли посіви сої в Україні були незначними, ця культура майже не потребувала захисту від хвороб. Однак розширення її площ спричиняє дедалі більше насичення грунту шкідливими для сої патогенами, а отже, й потребу створювати стійкі проти хвороб сорти.

Селекціонери працюють також над збільшенням вмісту в зерні протеїну. Якщо сьогодні стандартом є показник 36%, то в нових сортах його величину прагнуть довести до 39 й більше. При цьому вміст жиру зазвичай до уваги не беруть, адже соя позиціонується передусім як цінна білкова культура (Коротич П.,2006).

В останніроки суттєво зростає використання соєвих білків населенням, оскільки вони мають профілактичну дію на серцево-судинні, онкологічні захворювання та сприяють загальному зміцненню здоров’я людей, особливо похилого віку.

Суттєву селекційну перспективу для створення високобілкового вихідного матеріалу мають форми дикої сої, вміст білка в насінні яких перевищує 50 % (Січкар В.І., 2005).

Три ранньостиглі сорти сої, адаптованих до умов ПівнічногоЗаходуРосійської Федерації, оцінювали в Ленінградській області. Кількість та якістьурожаю цих сортів порівнювали з урожайністю ранньостиглих сортів зпівденних регіонів Росії.Насінницька продуктивність в умовах досліду була позитивно пов’язана з сумою активних температур за період вегетації, а склад білка в насінні, навпаки, мав негативний зв'язок з тепло забезпеченістю. Дуже високий вміст білка в насінні ( понад 45 %) в один із років вивчення мали 9 сортів, але жоден з них не досягнув такого рівня на наступний рік. Це колекційні зразки КК – 6255 (з С Ш А ), 6525,61516, 6518 (з Неаполя), 6260,6261(з Австралії), 6188, 6218, 6225 (з Чехословакії) (Сеферова И.В., Мисюрина Т.В., Никишкина М.А., 2005).

Вміст білка та олії у сортів сої різного еколого-географічного походження відрізняється широкою мінливістю, чинниками якої є генотипові відмінності сортів та вплив погодних умов вирощування. Виділено сорти, які стабільно відтворюють підвищений рівень цих ознак у контрастних погодних умовах вирощування. Підтверджено існування суттєвої негативної кореляції між вмістом білка і олії. Визначено, що верхні рівні сполучення цих ознак в межах одного сорту становлять 37 – 38 % білка та 21 – 22 % олії (Кириченко В.В., Петренкова В.П., Кобизєва Л.Н., 2005).

Дуже важливим напрямом селекції є скоростиглість. Вона дає змогу поширювати сою на Північ Лісостепу й навіть у зону Полісся. Як приклад впливу фактору скоростиглості на просування сої на північ можна навести реєстрацію українських сортів у Білорусі: спочатку сорту Устя (Інститут землеробства УААН), а тепер очікується завершення процедури реєстрації й сорту Аннушка (НСНФ «Соєвий вік»). До речі, сорт Аннушка є найбільш скоростиглим серед сортів української селекції: термін його вегетації в зоні Кіровоградщини становить 75-80 днів.

Особливого значення чинник скоростиглості набуває на Півдні України, де сільгоспвиробники розглядають посіви сої як один із варіантів зайнятого пару перед сівбою озимої пшениці: такий пар дає змогу не лише збагатити грунт азотом і поборотися з бур’янами, а й одержати додатковий прибуток. Додатковий прибуток дадуть аграріям і посіви сої після звільнення полів від ранніх овочів або навіть ранніх зернових. Щоправда, на Півдні України сою можна вирощувати тільки на зрошенні. Сьогодні виробничники вивчають можливість сівби сої й на богарі – за технологією notill, адже ця технологія характеризується кращим збереженням вологи в ґрунті (Коротич П.,2006).

Наведено характеристику гібридів сої F₂ за тривалістю періоду вегетації, масою насіння та висотою рослин. Визначено характер успадкування досліджуваних ознак. У ряді комбінацій схрещування визначено, що батьківські форми відрізнялися за періодом вегетації двома генами. Виділено перспективні для селекції комбінації.

За тривалістю періоду вегетації у переважній більшості комбінацій середнє значення гібридів перевищувало значення обох батьківських форм.

Максимальні значення гібридів по всіх комбінаціях значно перевищували значення батьків, а мінімальна тривалість періоду вегетації гібридів була менша, ніж у батьків (Михайлов В.І., Стариченко В.М., Щербина О.З.,2005).

В окремих дослідженнях отримані результатисвідчать на користь відносної незалежності генетичних факторів, що контролюють холодостійкість сої на стадіях проростання насіння, росту і розвитку сходів та формування бобів. Тому оцінку та добір перспективного за холодостійкістю вихідного матеріалу необхідно проводити диференційовано на різних фазах росту і розвитку з метою поєднання зазначених властивостей на рівні одного генотипу. Геноносіями холодостійкості сої в період проростання є сорти Амурська 41 і Comet, сходів – сорти Comet і Gieso, а період репродуктивного розвитку – сорти Gieso і MapleArrow(Шерепітко В.В., 2002).

Водночас селекціонери працюють над створенням посухостійких сортів, які б гарантовано давали врожай на Півдні України. Однією із головних причин, що відлякують сільгоспвиробників від вирощування сої, є схильність її бобів до розтріскування під час достигання. Це призводить до висипання зерна, і втрати врожаю можуть сягати майже 100%. Тому завданням селекціонерів є створення сортів, стійких до розтріскування.

В умовах України важливим для агрогосподарствє висота прикріплення нижніх бобів. У розвинених країнах селекціонери на цей показник не звертають уваги, адже там збирають сою за допомогою пневможаток, які здатні підбирати біб навіть із землі. Наші ж сільгоспвиробники таких жаток не мають, тому занизьке прикріплення нижніх бобів може бути причиною недобору майже 20% урожаю. Отже, українські селекціонери ведуть роботу над створенням сортів із найвищим розміщенням нижнього вузла плодоношення(Коротич П., 2006).

Сою можна вирощувати в зоні Лісостепу – це головний соєвий пояс держави, а також в Північному Степу та на зрошувальних землях Центрального і Південного Степу. Її вже сіють і лісостепові райони Полісся. Для розміщення сої в усіх цих регіонах створено різні за скоростиглістю сорти. Отож соя, як бобова культура повинна займати в структурі сівозмін 12-15%.Це засвідчив і світовий досвід: у США висівають 30 млн. га сої, 30 млн. га кукурудзи, 25 млн. га багаторічних трав (здебільшого люцерни) і 20 млн. га пшениці.Тобто частка сої там доволі висока, і за рахунок її азот фіксуючої дії ґрунти країни одержують близько 4,5 млн. т азоту. Це величезний резерв, який дає змогу зменшити виробничі затрати.

Серед внесених у Держреєстр сортів сої є й сорти харчового напряму, й кормового. Але якщо зважити на світові тенденції, то на харчові цілі використовують близько 10% соєвого зерна, здебільшого в країнах Південно-Східної Азії. Цей напрям споживання розвивається також у США, Канаді та розвинених країнах ЄС.

Перед українськими селекціонерами сьогодні головним залишається завдання підвищення врожайності. Уже є сорти, що мають продуктивність 40-45 ц/га. Є й такі, в тому числі створено фірмою «Соєвий вік», що водночас із продуктивністю мають і стійкість до стресових чинників та несприятливих погодних умов. Усі ці напрямки зумовлені сьогоднішніми тенденціями в нашому сільському господарстві, бажанням з найменшими затратами – скажімо за нульовою технологією – отримувати високі і стабільні врожаї.

Важливо також розуміти, що селекційні наукові установи створюють сорти, пристосовані до відповідного регіону. Бо сорт сої, як відомо, можна вирощувати в межах близько 180-200 кілометрів: висівання південніше або північніше цього поясу призводить або до зниження врожайності, або до не визрівання бобів. Сьогодні в Держреєстрі 89 сортів української селекції: вони стійкіші до посушливих умов і хвороб. Іноземні сорти зазвичай уражуються більше. У США, наприклад, розробляють сорти окремо для кожного штату, де вирощують сою, тобто їх адаптованість до кожної місцевості і в інші штати не поширюють, бо там вони не зможуть конкурувати (Коротич П.,2006).

Відомо, що поширення сої значною мірою залежить від біології культури та умов довкілля. Більшість сортів сої адаптовані до умов конкретної зони і мають вирощуватися в досить вузьких широтах. Встановлено, що зміна широти навіть на один градус відображається на проходженні фенофаз у сортів сої, особливо групи пізньостиглих, що сильно реагують на тривалість дня.Тому на кожні 160км по широті (або на 1 градус) потрібно мати свій сорт. При такій умові реалізація генетичного потенціалу продуктивності сорту найвища.

Серед колекційного та селекційного різноманіття сої в умовах Подільського краю виділено адаптований за ознаками продуктивності й стійкості експериментальний матеріал. Кращими геноносіями господарсько цінних ознак виявилися колекційні зразки: Альтона, Мепл Престоу, Мепл Ероу, Адента, Грибська 30, Білгородська 48, Київська 451 та виробничі сорти Київська 27, Юг 30, Нива, Чернівецька 8. Колекційні зразки – Негруца, Добруджанка 18, Комет, Амурська 41 і Грант доцільно використовувати в селекційній практиці при створенні сортів, адаптованих до знижених температур у після посівний період (Патика В.П., Шерепітко В.В., Заболотний Г.М., Середа Л.М., Шерепітко Н.А., 2004).

Зерновою продуктивністю та адаптивним потенціалом занесених до Реєстру сортів рослин України характеризуються такі сорти, як: Подільська1, Подолянка, Подільська 416 – дають підставу для впровадження їх у виробництво не тільки на Поділлі, а й у Лісостепу і Степу (Шерепітко В.В., Шерепітко Н.А.,2000).

Результатом селекційної роботи, оцінки морфологічних та біохімічних характеристик рослин є створення еколого адаптованих сортів, потенціал продуктивності яких дозволяє ефективнозабезпечувати стабільне за роками виробництво зерна сої в умовах Буковини та інших областей південно-західного регіону Лісостепу України.

У ході досліджень, за цих грунтово-кліматичних умовпродовжується напрацювання цінного експериментального генофонду для подальшої ефективності роботи з виведення більш продуктивних, стійких до несприятливих умов регіону сортів сої (Січкар В.І., Лаврова Г.Д.,2001).

Під час досліджень із численним експериментальним генофондом сої (десятки тисяч генетичних зразків – від диких форм до культурних сортів), отриманим за неоднозначних екологічних умов України й Молдови, протягом 1991 – 2005 рр. на Поділлістворено серію еколого адаптованих сортів цієї культури, а саме: Подільська 1, Подолянка, Подільська 416, Стратегія, Вінничанка, Горлиця, Особлива. Вони мають значний потенціал зернової продуктивності та стійкості до несприятливих факторів у різних грунтово-кліматичних умовах нашої держави (Шерепітко В.В.,2002).

Таким чином, результати проведених досліджень, спрямованих на розкриття генетичної природи різних типів ознак досліджуваних рослин можуть бути покладені в основу розробки нових технологій селекції високопродуктивних і адаптованих до конкретних умов вирощування сортів сої (ШерепіткоВ.В., Созінов О.О., 2001).

1.3.Технологія вирощування сої

Багаторічний досвід вирощування сої у господарстві свідчить, що високі врожаї зерна сої можливі за рахунок впровадження таких технологій вирощування, які базуються на оптимальній сівозміні, своєчасному та якісному виконанні всіх агротехнічних операцій, вирощуванні сортів і гібридів інтенсивного типу, внесенні науково-обгрунтованих норм мінеральнихі бактеріальних добрив,інтегрованій системі захисту посівів від бур’янів, хвороб і шкідників,а також за своєчасного, без втрат, збирання врожаю (Нікішенко В., Шелудько О., Ігнатенко В., 2008).

1.3.1. Попередники

Правильне розміщення соїв сівозміні дає можливість збільшити її урожайність не тільки завдяки запобіганню хворобам і пошкодженню фітофагами, знищенню забур’яненості поля, але й поліпшенню водно-фізичного режиму ґрунту, раціональнішому використанню поживних речовин.

Сою розміщують на полях чистих від бур’янів, особливо багаторічних. Кращі попередники: озимі та ярі зернові культури, а також кукурудза на зелений корм та силос, після збирання яких залишається достатньо часу для пошарового обробітку грунту. Сіємо сою і після овочів, кормових культур, кукурудзи на зерно (Найдьонов В., Нижеголенко В., Поляков О., 2006).

Попередники сої мають сприяти зменшенню чисельності бур’янів, створенню доброї структури грунту з достатньою кількістю поживних речовин, допомагають рано звільнити поле. Цим вимогам найбільше відповідають ярі зернові колосові (ярий ячмінь, яра пшениця, овес); дещо менше – озимі зернові (озима пшениця, озимий ячмінь та озиме жито); ще менше – кукурудза на силос, кукурудза на зерно, картопля, цукрові і кормові буряки (Дерев’янський В., 2004; Бабич А. Колісник С., 2000).

Добрим попередником для сої є зернові культури, найгіршими – соняшник і гречка: соняшник дуже виснажує землю, а гречка дає багато падалиці, яку ручним прополюванням вивести неможливо (Коротич П., 2003).

Не можна її висівати після бобових культур, томатів, соняшнику,цукрових буряків та ближче ніж за 500 м від насаджень білої і жовтої акації у зв’язку із наявністю спільних шкідників і хвороб.

Сама соя, як бобова культура залишаєв ґрунті 60-80 кг/га азоту і є добрим попередником для зернових, кормових, технічних і овочевих культур (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В.,2004).

Розміщувати сою в сівозміні слід з розрахунком, щоб вона поверталася на попереднє місце не раніше ніж через 3-4 роки (Грикун О.,2005).

У беззмінних посівах усі сорти сої почуваються добре. Три роки сою можна вирощувати на одному місці без підживлення. Якщо є бажання вирощувати її на тому самому полі й далі, то потрібно потурбуватися про захист від хвороб, які можуть розвиватися, особливо у дощові роки. Також потрібно внести мінеральні добрива, оскільки відчуватиметься брак фосфору, калію, цинку, міді та деяких інших елементів. У разі вирощування сої в беззмінних посівах сорти на полі краще не змінювати (Коротич П., 2003).

1.3.2. Система обробітку ґрунту

Обробіток ґрунту при вирощуванні сої на насіння має забезпечувати максимальне знищення бур’янів, добрі умови для росту кореневої системи, біологічної фіксації азоту бульбочковими бактеріям, сприятливого поживного режиму та інтенсивного росту і розвитку її рослин. Однак він повинен бути диференційований залежно від попередника, вологозабезпечення, забур’яненості поля та його рельєфу.

Основний обробіток грунту під сою повинен бути спрямованим на максимальне очищення поля від бур’янів, вирівнювання поверхні грунту, накопичення і збереження вологи (Зайцев О., Ковальов В., Турчинов О., 2004).

У сівозмінах різних грунтово-кліматичних зон під сою застосовують диференційований обробіток грунту. Раціонально поєднують глибокий, звичайний і поверхневий обробіток з використанням полицевих, плоско різних, дискових, голчастих, комбінованих та інших ґрунтообробних знарядь (Моніч Р.,2003).

Система обробітку грунту під сою є одним із основних заходів знищення бур’янів, зниження чисельності шкідників та ураженості хворобами. Залежно від попередника, видового складу бур’янів і ступеня забур’яненості полів основний обробіток грунту має свої особливості. Після стерньових попередників основна підготовка грунту передбачає дво-триразовий обробіток поля дисковими знаряддями з дальшою оранкою плугами з передплужниками на глибину 22-25 см, а після цукрових буряків і кукурудзи – на глибину 27-30 см (Грикун О., 2005).

Поля з багаторічними бур’янами (осот, берізка, пирій) орють після проведення комплексу лущінь і появи розеток коренепаросткових бур’янів або шилець пирію на глибину 28-30 см плугами ПЛН-3-35, ПНЯ-3-35 чи оборотними (Дерев’янськийВ., 2005; Заостровский В.И., 2005).

За наявності ефективних гербіцидів та відповідного комплексу технічних засобів можна застосовувати мінімальний або нульовий обробіток ґрунту, за якого витрати пального знижуються порівняно із традиційним обробітком на 20% при мінімальному і на 70% - при нульовому обробітку.

Передпосівний обробіток ґрунту має бути спрямованим на обов’язкове вирівнювання поля, створення сприятливих умов для рівномірного загортання і проростання насіння сої. Слід зазначити, що навесні при достиганні ґрунту обробіток слід проводити диференційовано, з урахуванням стану поля, яке проводять під кутом до напрямку оранки, внесення гербіцидів і передпосівної культивації.

Для виконання передпосівного обробітку грунту передбачено закриття вологи важкими зубовими боронами та обробіток його на глибину 3-4 см, що дасть можливість уникнути пересихання верхнього шару ґрунту, знищити проростки бур’янів та створити сприятливі умови для проростання насіння сої. За допомогою комбінованих агрегатав: РВК-3,6, «Європак» та УСМК -5,4, РВК-4,2, АКГ-6, АПБ-6. При дефіциті вологи в посівному шарі необхідне прикочування ґрунту до- і після сівби, що сприяє підвищенню польової схожості насіння та отриманню оптимальної густоти рослин.У сприятливих умовах за зволоженням післяпосівне прикочування недоцільне, бо при цьому ущільнюється ґрунт, а коли випадають дощі – утворюється ґрунтова кірка, утруднюється виніс сім’ядолей на поверхню, знижується польова схожість насіння, що відповідно, призводить до значного зрідження посівів сої (Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., 2008; Дерев’янськийВ., 2004; Моніч Р., 2003).

1.3.3. Удобрення

Соя доволі вимоглива до родючості грунту і добре реагує на внесення добрив. Тому високий урожай сої можна отриматилише за внесення мінеральних і органічних добрив. Соя добре використовує ефект післядії органічних добрив (Зайцев О., Ковальов В., Турчинов О., 2004).

Ефективність внесених добрив під сою, насамперед, залежить від агрохімічних показників ґрунту, вологозабезпеченості, сорту тощо. Тому при застосуванні добрив необхідний диференційований підхід. Незважаючи на здатність сої задовольняти значну частину потреби в азоті (60-70%) за біологічної фіксації з атмосфери, вона позитивно реагує на внесення органічнихі мінеральних добрив. Органічні добрива слід вносити перед попередник, поєднуючи із мінеральними. На низькородючих ґрунтах соя добре реагує на сумісне внесення органічних і мінеральних добрив безпосередньо під культуру. Одним із ефективних і доступних органічних добрив, особливо в господарствах із низьким використанням гною є зелене добриво сидеральних культур. Завдяки сидерації підвищується зв’язність грунту, поліпшується водно-повітряний режим, підсилюється життєдіяльність ґрунтових організмів, зменшується забур’яненість поля, що позитивно впливає на розвиток бульбочкових бактерій та кореневої системи сої.

Соя споживає поживні речовини, як і всі рослини. Для отримання однієї тони насіння потрібно 92,9 кг азоту, 16 кг фосфору, 46 кг калію, 8,9 кг кальцію та 7,14 кг магнію (Конюшенко В., 2005; Бабич А.О., 2000; Голов Г.В., 1988).

Встановлено, що на формування 1 ц насіння і відповідної кількості побічної продукції соя використовує 7,2-10,1 азоту, 2,4-4,1 кг фосфору, 2,2-4,4 кг калію, 2,3-2,8 кг кальцію тощо. Враховуючи потреби сої в елементах живлення, на сірих лісових грунтах необхідно вносити під зяблеву оранку по 60-90 кг/гад.р. фосфорних і калійних добрив і 45 кг/га азотних навесні, на чорноземах опідзолених – 30-45 кг/га азотних, 60 кг/га фосфорних і 40-60 кг/га калійних. При недостатньому розвитку бульбочок на коренях рослин сої (менше 5 шт.) доцільне підживлення посівів фосфорними й азотними добривами в нормі 20-30 кг/га д.р. у фазу бутонізації культури.

У короткоротаційній сівозміні (кукурудза на зерно-соя-гречка) використання міндобрива сприяло приросту врожаю зерна сої на 6,7 ц/га при внесенні після кукурудзи на фоні без гною N45P90K90; на фоні післядії першого року 40 т/га і N45P45K45 – 6,1 ц/га. Вміст білка зростав на 2,7-3,1, жиру на 2,8-4,1% (Дерев’янський В., 2004).

Для запобігання розвитку кореневої гнилі, пероноспорозу, пліснявих грибів, білої і сірої гнилей проводять: протруєння насіння сої (за 1-2 місяці до висівання ) препаратами Степ, 20% в.р. (0,5 л/т), Максим 025 FS, т.к.с., або Максим XL 035 FS, т.к.с. (1 л/га) та Фундазолом, 50% з.п. (3 кг/т), що забезпечує значне обмеження розвитку вказаних вище хвороб (Грикун О., 2005).

Для отримання дружних, рівномірних і неуражених хворобами сходів, насіння слід додатково обробити протруйником Вітавакс 200 ФФ (2,5 л/т), 0,5-1,0%- ним розчином молібденово кислого амонію, стимулятором росту типу Агростимулін. За результатами досліджень Інституту кормів УААН, такі заходи забезпечують приріст урожайності насіння соїв межах 3-4 ц/га (Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., 2008).

Для протруювання насіння інсектофунгіцидамивикористовуютьмашини: «Мобітокс-С», ПК-20, МПР-3200, ПС – 10. Витрата води на 1 т насіння сої – 8-10 л. Ефективність від протруювання значно зростає в разі використання плівкоутворюючих речовин (Грикун О.,2005).

Застосування регуляторів росту забезпечує максимальну продуктивність культури. Обробка насіння сої біостимулятором росту Емістим С у дозі 5 см³/т + Етоній, 5 г/т, + Нікель, 2,5 г/т, зменшувала зрідженість рослин на 1,7, водночас збільшуючи кількість бобів на рослині на 11,8% (Дерев’янськийВ., 2005).

На легких грунтах соя відчуває нестачу бору, тому перед висівом насіння обробляють цими хімічними елементами (40-50 г д.р. на гектарну норму насіння). Спільно проводять інокуляцію насіння симбіотичними азотфіксуючими бактеріями. Обробка насіння мікроелементами в 1,5-4 рази підвищує стійкість сої проти грибних і бактеріальних захворювань (Грикун О., 2005).

Рекомендується позакореневий спосіб внесення макро- і мікроелементів: він сприяє швидкому їх проникненню в тканини рослин, є екологічно безпечним. Ще одна позитивна особливість цього способу – можливість проведення підживлень у різні періоди росту й розвитку рослин і за різних способів висівання культури. У дослідах позакореневе внесення P20у фазі утворення бобів дало прибавку врожаю 2,8 ц/га. Вміст сирого протеїну підвищився на 1,34%. Оптимальні дози макро- і мікроелементів, співвідношення та способи їх внесення впливають на якість продукції. Прибавка врожаю насіння сої сорту Київська 27 після ґрунтового внесення N60P80K80 становила 3,4 ц/га. Позакореневе внесення комплексонатів цинку і молібдену в дозах по 1,3 л/га дало середню прибавку насіння 2,9 ц/га (Дерев’янськийВ., 2005).

Щоб підвищити азотфіксацію, кислі ґрунти доцільно вапнувати. Інокульовані рослини сої беруть із повітря 50-60% потрібного їм азоту (Грикун О., 2005).

Обробка насіння перед сівбою штамами мікроорганізмів 634 Б з одночасним внесенням у грунт бактеріального добрива ризоторфіну разом N10P10K10нітрофоски сприяла збільшенню урожайності на 2,6-3,1 ц/га (Дерев’янськийВ.,2005).

Обов’язковим агрозаходом, що на 10-15 % підвищує урожайність насіння сої, є передпосівна обробка насіння. У день сівби його обробляють високо селективними бактеріальними препаратами, зокрема Ризогуміном, Ризоторфіном, Ризоаргіном, Ризобофітом та ін. Особливо це важливо на тих грунтах, де сою вирощують уперше, або тривалий час не вирощували (більше 5 –ти років) (Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., 2008).

У день сівби насіння додатково обробляють соєвим ризоторфіном (200-300 г препарату на гектарну норму насіння) або Нітрагіном 634 б (гектарна порція). Для кращого утримання препаратів на поверхні насіння треба використовувати плівкоутворювачі: 2%-ний розчин NaKMЦ або селікатний клей, розчинені у воді в дозах на гектарну норму насіння. Обробка насіння ризоторфіном зменшує розвиток пероноспорозу на 7-15%. Встановлено, що на полях, де сою висівають уперше, дозу ризоторфіну необхідно збільшувати в 1,5-2 рази (Грикун О.,2005).

1.3.4. Сівба

У комплексі агротехнічних заходів, спрямованих на формування високої продуктивності посівів сої, істотне значення мають строки сівби. Слід зазначити, що основним критерієм настання оптимального строку сівби сої є стійке прогрівання верхнього шару грунту. У більшості регіонів України сою починають висівати, коли грунт на глибині загортання насіння прогріється до 10 ºС і встановиться стійка середньодобова температура 10-12 ºС. Календарні строки сівби в більшості зон України припадають на період третьої декади квітня – першої декади травня. Зарезультатами досліджень Інституту кормів УААН, в умовах Лісостепу України найкращі умови для росту і розвитку рослин складаються при сівбі у строк, який встановлено за рівнем термічного режиму (РТР) 12 ºС у грунт на глибині 10 см (Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., 2008).

Сівбу сої слід розпочинати, коли грунт на глибині загортання насіння прогріється до 12…14 ºС, що відбувається на кінець третьої декади квітня або першої декади травня. За більш раннього висівання в непрогрітий грунт насіння уражується хворобами і, як правило, дає зріджені, недружні сходи. Запізнення з сівбою також призводить до зниження польової схожості насіння через пересихання верхнього шару грунту (Зайцев О., Ковальов В., Турчинов О.,2004).

На кожному полі потрібно визначити оптимальні строки сівби, її спосіб, ширину міжрядь і густоту рослин з урахуванням ґрунтових, погодних умов та сортових особливостей.В умовах Західного Лісостепу сівба в третій декаді квітня – першій декаді травня забезпечує найвищу врожайність насіння та його високу якість (Дерев’янський В., 2005).

Для висівання найкраще використовувати першокласне насіння районованих і перспективних сортів. У процесі підготовки його до сівби проводять ретельне очищення від домішок насіння бур’янів, плюсклого й дефектного насіння. Не дозволяється висівати насіння за наявності в ньому карантинних об’єктів, живих шкідників, які пошкоджують сою.

В разі висівання відкаліброваного, непігментованого насіння можна знизити ураження рослин вірусними захворюваннями, підвищити їх конкурентоспроможність щодо бур’янів (Грикун О., 2005).

Сіють сою широкорядним способом з міжряддями 45 см, або суцільно. Не бажано висівати її з міжряддями 60-70 см, оскільки рослини в такому разі будуть гілкуватись і боби розміщуватимуться значно нижче, ніж звичайно, що призведе до невиправдано великих втрат при збиранні (Зелений С.І., 2004).

Кращий спосіб сівби сої – широкорядний з міжряддями 45 см. Для високорослихі пізньостиглих сортів рекомендовані міжряддя 70 см. Для появи дружних сходів сівбу на одному полі необхідно закінчити за один-два дні (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004).

Як правило сою на насіння висівають широкорядним способом з міжряддям 30-70 см. Рядковий спосіб сівби з міжряддям 15-22,5 см слід застосовувати при високій культурі землеробства з використанням високоефективних гербіцидів. Дослідження в Інституті кормів УААН показали, що рядковий спосіб сівби забезпечує приріст урожайності насіння до 2-3 ц/га порівняно із широкорядним.

У виробничих умовах велике значення має спосіб сівби. Останніми роками виведено нові низькорослі скоростиглі сорти сої, придатні для звичайного рядкового способу висіву з шириною міжрядь 15 см. Для сої ця технологія не нова: у США та Канаді в разі вирощування сої на насіння, монокорм, силос або зелене добриво її сіють тільки зерновими сівалками з міжряддям 18-20 см. Наші досліди засвідчили, що найкращі способи сівби в умовах Західного Лісостепу – широкорядний із міжряддям 30 см, звичайний рядковий – 15 та вузькорядний – 7,5 см (Дерев’янськийВ., 2005).

Сіяти сою можна сівалками точного висіву з шириною міжрядь 45 см. Але якщо висівати ранній чи ультраранні сорти (що формують меншу біомасу), то ширина міжрядь може бути й меншою – 30 або й 15 см, тобто в цьому разі можна застосовувати звичайну зернову сівалку. Проте, змінюючи ширину міжрядь, треба обов’язково витримувати загальну норму висівання насіння, яка для ультраранньої сої становить 900 тис. – 1 млн. насінин на гектар. Зрідження посіву може негативно позначитися на зібраному врожаї: за зменшення густоти стояння рослини формуватимуть нижні боби на меншій висоті, а це збільшить імовірність того, що їх не зможе підбирати комбайн. При цьому слід мати на увазі, що один біб залишений у полі на кожній рослині, -це мінус 1-2 ц/га врожаю (Коротич П., 2005).

За даними Інституту кормів УААН, для умов Лісостепу норма висіву насіння повинна становити: для ранньостиглих сортів – 700-750 тис./га схожих насінин, середньоранньостиглих – 600-650, середньостиглих – 500-550 (орієнтовно – 80-100 кг/га) (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004; Бабич А., Колісник С., Венедіктов О., 2001).

Оптимальна густота стояння рослин перед збиранням при достатньому зволоженні у зоні Лісостепу є 450-550 тис/га, недостатньому зволоженні - 400-450 тис/га, на Поліссі – 400-450 тис/га, в Степу – 300-450 тис/га (Жуйков Г.Є., Колот В.М., Заверюхін В.І., 2005).

При визначенні норм висіву враховують такі фактори, як рекомендовану для зони густоту стояння; прогноз погоди та розвитку шкодочинних об’єктів (особливо бур’янів); окультуреність поля; організаційно-господарські моменти (Дерев’янськийВ., 2005).

Щодо норми висіву насіння, то вона варіює від 450 тис. до 850 тис. схожих насінин на 1 га або 80-120 кг/га залежно від маси 1000 насінин і групи стиглості сорту, а також зони вирощування, родючості грунту, умов зволоження. Для сортів ранньої групи стиглості норму і густоту висіву належить збільшувати водночас із зменшенням ширини міжрядь,і навпаки, для більш пізньостиглих сортів – зменшувати, а ширину міжрядь збільшувати. Тобто, чим пізньостигліший сорт, тим більшої площі живлення він потребує.

Необхідно врахувати, що польова схожість на 20-30% може бути нижчою від лабораторної. Вагову норму встановлюють залежно від маси 1000 насінин, посівних якостей насіння, кількості рослин. Вона коливається в межах 70-130 кг/га (Лихочвор В.В., Петриченко В.Ф.,2006).

Глибина загортання насіння залежить від типу грунту, якості його підготовки, наявності вологи тощо. На легких грунтах насіння загортають на глибину 3-4 см, на важких – 1,5-2 см. За достатньої кількості вологи в ґрунті в оптимальний строк сівби найкращою є глибина загортання насіння 2,0-3,0 см. При пересиханні верхнього шару грунту її доцільно збільшити до 5-6см. Для сівби використовують сівалки СУПН-6А-02; СУПН-8А-02; УПС-8; УПС-12; Клен-5,6, Sigma, JohnDeer 1780,Kinze,GreatPlains,Nodet, Містраль 6000, СЗ -5,4, СЗУ-3,6, СЗ-3,6, СЗА-3,6, СН-16 (Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., 2008; Дерев’янськийВ.,2005;Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004).

1.3.5. Догляд за посівами

Механізований догляд за посівами сої містить комплекс заходів боротьби із бур’янами, шкідниками і хворобами. Для боротьби з бур’янами доцільно поєднати механічні (до сходове боронування, рихлення міжрядь) і хімічні способи (обприскування посівів) (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004; Гукова М.М., 1984).

За безгербіцидного вирощування сої застосовують до- та після сходові боронування, а також додаткові боронування в період масових сходів бур’янів на поверхні грунту. Крім цього проводять міжрядні обробітки, зокрема, перший обробіток через 12-15 діб після появи сходів культиваторами з набором бритвових і стрілчастих лап. Глибина обробітку міжрядь – 5-6 см. Для знищення бур’янів у рядках на культиваторах встановлюють дротяні борінки або голчасті диски (Дерев’янськийВ., 2005).

Відразу ж після сівби поле коткують для покращення умов проростання насіння і підвищення польової схожості. Подальший догляд залежить від технології – чи це гербіцидне, чи безгербіцидне вирощування.

Якщо гербіциди не вносили або з якихось причин ефективність їх невисока, то необхідно насамперед провести 1-3 післясходових боронувань. Перше – через 4-5 днів після сівби, друге – через 8-10, третє – через 12-14 днів. Як тільки позначаться рядки, проводять неглибокий міжрядний обробіток - шарування. Післясходове боронування можна проводити у фазі першого справжнього листка. Пізніше міжряддя розпушують 2-3 рази до змикання рядків. Глибина першого розпушування 6-8 см, другого (через 8-10 днів після першого) – 8-10 см, третього – 6-8 см.

На сильно забур'янених площах досягти успіху агротехнічними заходами практично неможливо. Тим більше, що соя відноситься до культур, які дуже негативно реагують на забур'янення посівів, практично не витримуючи з бур'янами конкурентної боротьби (Бабич А.О., 1998).

При гербіцидній технології не проводять до і післясходових боронувань і, як правило, міжрядних розпушувань. Рекомендується звуження міжрядь до 18-22 см. Застосовують гербіциди до чи після сходів (Лихочвор В.В., 2004).

Бур’яни та заходи боротьби з ними

На посівах сої розвивається понад 50 видів бур’янів. Утрати врожаю від них можуть сягати 30-50%. В Україні 90-98% посівів польових культур забур’янені в середньому і сильному ступенях (15 шт. на 1 м² і більше), що призводить до значного зниження продуктивності.

Ступінь забур’яненості полів вегетуючими бур’янами визначають за п’ятибальною шкалою в екз/м²: 1 бал (дуже слабкий) – 1-5; 2 бали (слабкий) – 6-15; 3 бали (середній) – 16-50; 4 бали (сильний) – 51-100; 5 балів (дуже сильний) – понад 100.

Застосування гербіцидів доцільне за наявності 3-36 і більше екземплярів бур’янів на 1 м² залежно від переважаючого їх виду в складі агрофітоценозу. Для бур’янів, що здатні утворювати значну надземну біомасу, пороговий показник менший. Соя сильно засмічується всіма видами однорічних і багаторічних бур’янів через низьку конкурентоспроможність на ранніх етапах органогенезу (Грикун О., 2005).

Найбільш поширеними і ефективними гербіцидами під сою є Дуал у дозі 2,5 л/га (96 % к. е.), Ацетал- 4,5, Харнес – 1,5 – 3, Базагран – 2 – 3, Блазер – 1,5 – 2, Стомп – 4 – 5, Фронтьєр – 1,7 л/га. Базагран і Блазер застосовують для боротьби з широколистими бур’янами (Жуйков Г.Є., Колот В.М., Заверюхін В.І., 2005).

На полях із високою потенційною засміченістю орного шару насіння однорічних бур’янів доцільно використовувати ґрунтові гербіциди: Стомп 330, к. е. – 6,0 л/га, Трефлан 480, к. е. – 5л/га, Трофі 9,0, к. е. – 2,0 лга, Харнес, к. е. – 3,0 л/га, Харнес новий, к. е. – 3,0, Фронтьєр 900, к. е. – 1,7 л/га, Фронтьєр оптима, к. е. – 1,4 л/га (Заостровных В.И., Дубовицкая Л.К., 2005).

В умовах переважаючого засмічення дводольними бур’янами для обприскування посівів у фазі 2 – 3 справжніх листків культури краще використовувати Галаксі - топ, в. р. к. (1,5 – 2 л/га) у два строки з інтервалом 12 – 14 днів. За змішаного типу забур’яненості доцільно використовувати бакові суміші гербіцидів Галаксі – топ, в. р. к.(2,0л /га) із Селектом 120, к. е. (1,0 – 1,8 л /га) або з Шогуном 100, к. е. (1,0 – 1,2 л/га) за висоти бур’янів 10 – 15 см незалежно від фази розвитку сої. У разі засмічення злаковими та деякими дводольними видами бур’янів можна застосовувати Півот, в. р. к. (0,5 – 1,0 л/га) у фазі 2 – 3 справжніх листків культури та бур’янів у фазі 1 – 4 листків. За значного поширення однорічних і багаторічних злакових бур’янів сою потрібно обробляти Арамо, 50 % к. е. (2,0 л/га) або Селектом 120, к. е. (1,8 л/га ) чиШогуном 100, к. е. (1,2 л/га) (Деревянський В., 2005).

Шкідники сої

Найнебезпечнішими шкідниками сої слід вважати: акацієву (бобову)вогнівку (особливо в Степу), яка пошкоджує тільки зерно; інші шкідники вегетативних і генеративних органів представлені сисними та листогризучими видами комах із різних родин. Найшкодочинніші – звичайний павутинний кліщ, клопи-щитники (чорношипий щитник та ягідний клоп), клопи-сліпянки (люцерновий і трав’яний), тютюновий трипс. Із листогризучих комах виділені щетинистий і смугастий бульбочкові довгоносики, гусінь лучного метелика, люцернової совки, совки-гами. Шкідниками зерна та паростків у ґрунті є личинки смугастого і степового коваликів, паросткової мухи (Грикун О., 2005).

Для боротьби з цими шкідниками застосовують різні методи боротьби, які включають в себе агротехнічні заходи боротьби, біологічні засоби боротьби та застосування інсектицидів (Бублик Л.І., Васечко В.І.,1999).

Слід зазначити, що деякі сисні шкідники здатні переносити вірусну і бактеріальну інфекцію, що негативно впливає на кількість і якість продукції сої (зниження схожості насіння, товарний вигляд). Найнебезпечніші види, їх біологічні особливості наведено в додатку А.

Найбільшої шкоди посівам сої завдають павутинний кліщ, акацієва вогнівка та соєва плодожерка. Проти павутинного кліща слід використовувати такі акарициди, як Омайт 570, 57% в.е. (1,5 л/га), Нісоран, 10% з.п. (0,5 кг/га), Санмайт , 20% з.п. (0,9 л/га), Талстар, 10% к.е. (0,3 л/га), Нурел Д, к.е. (0,8 л/га). Для запобігання резистентності шкідників до препарату застосовують їх бакові суміші: Омайт 570, 57% в.е. (0,75 л/га) + Нурел Д, к.е. (0,4 л/га), Талстар, 10% к.е. (0,15 л/га) + Нурел Д, к.е. (0,4 л/га). Проти акацієвої вогнівки та соєвої плодожерки застосовують Бі-58 новий, 40% к.е. (1,0 л/га), Золон, 35% к.е. (2,5 л/га) та інші (Петриченко В.Ф., Бабич А.О., Колісник С.І., Іванюк С.І., 2008).

Хвороби сої

Захворювання (грибні, бактеріальні та вірусні) загалом знижують урожайність сої на 15-20%, а за епіфітотійного розвитку – на 50%. Найнебезпечніші - хвороби сходів, особливо за ранніх строків сівби або в разі холодної затяжної весни.

Із грибних захворювань поширеними є: церкоспороз, антракноз, аскохітоз, септоріоз, пероноспороз та ін.

Із бактеріальних – бактеріальний опік або бура кутаста плямистість і пустельний бактеріоз або бактеріальна пухирчастістьчи сім’ядольний бактеріоз.

Серед вірусних захворювань найпоширеніша – вірусна мозаїка. Крім того виділяють окремо тип жовтої мозаїки та вірусне ураження бруньок (Грикун О., 2005). Найпоширеніші хвороби сої в Україні та їх біологічні особливості наведено в додатку Б.

У разі висівання сої з шириною міжрядь 45 см і нормою висіву 400-410, 550-600, 690-700 тис. шт./га найінтенсивніший розвиток пероноспорозу й кореневих гнилей відзначився на площах де висівали 600-700 тис. шт/га. Сильніше уражуються епіфітними хворобами рослини пізніх строків сівби. Порівняно із ранніми посівам, поширеність пероноспорозу на них збільшується на 10,7-12%, а кількість хворого насіння – в 2,3 раза. За однакової норми висіву насіння менше уражуються посіви з шириною міжрядь 45 см

Проти найбільш поширених захворювань сої, таких як септоріоз, пероноспороз, фузаріоз та інші, у фазах бутонізації та на початку наливання насіння слід застосовувати фунгіциди системної дії, зокрема, Альто Супер 330 ЕС, к.е. (0,4 л/га), Фортеця ЕС к.е. (0,5-1,0 л/га), Рекс дуо, к.е. (0,5 л/га), Топсин М, з.п. (0,8 кг/га), а також бакову суміш Рекс дуо, к.е. (0,25 л/га) +Топсин М, з.п (Грикун О., 2005).

1.3.6. Збирання та післязбиральна доробка

У роки з надмірними опадами і, відповідно подовженням вегетаційного періоду на завершальному етапі органогенезу сої, що часто спостерігається на Поліссі і в Західному Лісостепу доцільні десикація та сеникація, особливо сортів більш пізньої групи стиглості. Для цього застосовують Реглон Супер 50 SL, в.р.к. (2-3 л/га), Скорпіон в.р.к., 150 г/л (2-3 л/га), Сонечко в.р.к., 150 г/л (2-3 л/га), Баста 150, в.р., (2 л/га), Раундап Макс, в.р., (2,4 л/га), Везувій, в.р.к. (2-3 л/га), Гліфоган 480, в.р., (2-3 л/га), а також десикаційні композиції Скорпіон в.р.к., 150 г/л (1-1,5 л/га) + азотокислий амоній (NH4NO3) в нормі 10 кг/га, Баста 150, в.р., (1,0 л/га) + NH4NO3 (10 кг/га) та Везувій, в.р.к. (1,0-1,5 л/га) + NH4NO3 (10 кг/га). Оптимальним строком десикації та сеникації є вологість насіння сої 40-45%.

За необхідності підсушування рослин проводять десикацію обприскуванням розчином Басти (2 кг/га) у фазі початку побуріння бобів нижнього і середнього ярусів (за 10 днів до початку збирання врожаю). За рахунок цього підвищується продуктивність комбайна на 30-40% і значно зменшуються втрати насіння (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004).

Сою збирають однофазним способом при повному дозріванні насіння (вологість 14-16%) зернозбиральними комбайнами. Жниварку комбайна переобладнують на низьке зрізування (5-6 см), а молотильно-сепаруючі органи – на відповідні оптимальні режими роботи, які забезпечують мінімальні втрати зерна. Втрати зерна збільшуються, якщо посіви зріджені, збирають врожай із запізненням. Оптимальна швидкість при збиранні – 3-4 км/год (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В., 2004).

Сою на насіння збирають у фазі повної стиглості, яка характеризується в більшості сортів повним опаданням листків, підсиханням та побурінням усіх стебел та бобів. За вологості насіння понад 12% для зменшення його дроблення частоту обертів барабана знижують до 500-600 об./хв. Обмолочене комбайном насіння негайно очищають від соломи та інших домішок і за потреби досушують до вологості 14% (Дерев’янськийВ., 2005).

Післязбиральну обробку насіння сої доцільно виконувати на зерноочисних сушильних комплексах типу КЗС. Якщо в господарстві вони відсутні, можна використати лінії, укомплектовані з окремих зерноочисних машин і сушарок. Оптимальна вологість зерна для зберігання має становити 12-13% (Мельник І., Гречкосій В., Марченко В.,2004).

Насіння сої на току підлягає первинному очищенню на машинах ОВП -20 А, ОВС-25, СВС-5, СВС-15-01, МЗ-10 С та зерноочисних комплексах ЗАВ-20, ЗАВ – 40, КЗ-25, КЗ-50. При цьому встановлюють верхні решета з круглими отворами діаметром 7,5-8 мм, нижні – 5-6 мм, або продовгуватими отворами завширшки 4-4,5 мм.

Після первинного очищення насіння сої з підвищеноювологістю належить просушити методом активного вентилювання в бункерах БВ-12,5 і БВ -25 або в їх відділеннях ОБВ -50 і ОБВ – 100. Температура теплоносія має бути в межах 28-30 ºС протягом 4-х годин, потім насіння охолоджують. Вологість насіння сої контролюють за відносною вологістю теплоносія. При теплій сонячній погоді його досушують на відкритих майданчиках, при цьому шар має бути завтовшки не більше 10-15 см. Кондиційне насіння з вологістю не більше як 14 % очищають і сортують на машинах вторинного очищення СМ- 4; САД-10, Алмаз; К -531 «Петкус-Гігант»; К- 541 «Пектус-Супер»; СВУ-5 А; ОС-4,5 А та ін. Насіння доведене до відповідних кондицій, зберігають у сухих провітрюваних приміщеннях насипом або в мішках. Тарувати сою слід у мішки масою не більше 50 кг з відхиленням 1%. У разі зберігання сої насипом товщина шару не повинна перевищувати 1,5 м (Дерев’янськийВ.,2005;Зайцев О., Ковальов В., Турчинов О., 2004;Дерев’янський В. П., 1994; Дерев’янськийВ.П., 1991; Дерев’янськийВ.П., 2005; Крохмаль С.Д., Бортников А.И. Шафоростов В.Д., 1989).

Розділ 2. Умови та методика проведення досліджень

2.1. Характеристика об’єкту досліджень

Об’єктом досліджень виступали: колекційні сорти (отримані зІнституту рослинництва УААН, м. Харків) та виробничі сорти сої.

Закладка польового досліду проводилась на дослідних ділянках Вінницького державного аграрного університету. Для оцінки міжсортових відмінностей та порівняльної характеристики у рослин сої з проявом цінних господарських ознак були взяті такі сорти: Грибська 30, Соєр, Гама 85,Мепл Престоу, Юг-30, Аврора, МОН-04, ІСЗ-7, Київська 27, Фора, Альтона, Мепл Ероу, Комет, Оліма, Свіфт, Чернівецька 8, Устя, Фея, Степовичка, Подільська 416, Горлиця, Стратегія, Особлива, Аркадія одеська, Нива, Зірниця, Подільська 1, Подолянка, Вінничанка, Витязь 50.

2.2. Грунтово-кліматичні умови

Дослідне поле Вінницького державного аграрного університету розташоване на території ботанічного саду "Поділля". Цю територію за характером природних умов (клімату, рельєфу місцевості, поширених ґрунтів) віднесено до центральної під-зони Правобережного Лісостепу і знаходиться вона в його північній підпровінції в межах Вінницько-Немирівського підрайону агрогрунтового району Вінницької області.

За тепло-забезпеченістю і режимом атмосферного зволоження Вінницька область поділяється на три агро-кліматичних райони: північно-східний, центральний і південний. Вінницький район відноситься до центрального агро кліматичного району (Барвінченко В.І., Заболотний Г.М., 2004).

Для цього району характерне поширення сірих лісових ґрунтів легкого середньо-суглинкового механічного складу, агрохімічна характеристика яких подається в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Агрохімічна характеристика ґрунту