Принципы рациональной организации производственного процесса. Особенности их применения в современных условиях

Вступ

Метою роботи є узагальнення теоретичних положень та методичних підходів до визначення сутності процесу раціональної організації виробничого процесу та адаптації підприємства та змін зовнішнього середовища, тобто процесу реалізації однієї із основних його властивостей як системи, визначення змісту управління цим процесом і обґрунтування рекомендацій щодо його удосконалення.
Об'єктом дослідження є принцип раціональної організації виробничого процесу та адаптації підприємства до змін зовнішнього середовища в умовах ринкової трансформації.

Організація виробництва-процесу складний та багатогранний, що охоплює чимало проблем. Найактуальнішими з них є зміцнення та розширення можливостей первинної ланки підприємства, удосконалення їх організаційних структур, організація системи технічного обслуговування виробництва та його матеріально-технічного обслуговування.

Виробничий процес і окремі його операції повинні бути раціонально організовані у просторі і часі. Для цього слід дотримуватися певних принципів при проектуванні та організації виробничого процесу. До таких принципів належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямо точність, безперервність, ритмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність, принцип системності.

В роботі розкрито суть та характеристику виробничого процесу. Дано характеристику організаційно-технічного рівня виробництва.

1. Загальна характеристика виробничого процесу

1.1 Принципи раціональної організації виробничих процесів

Під організацією виробничих процесів розуміють різні методи сполучення всіх елементів системи в просторі і часі з метою досягнення ефективного їх використання.

Раціональна організація виробничого процесу має відповідати низці вимог і будуватися на таких принципах, як: спеціалізація, диференціація, концентрація, інтеграція, паралельність, пропорційність, безперервність, ритмічність, прямоточність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність (мал.1).

<
>

Мал.1 Взаємозв'язок принципів раціональної організації виробничих процесів

Принцип спеціалізації — форма розподілу праці, яка характеризується виготовленням продукції обмеженої номенклатури, мінімізацією різновидів робіт, процесів, операцій, режимів обробки та інших елементів виробничого процесу.

Спеціалізація підвищує ступінь однорідності виробництва на робочих місцях, дільницях, цехах; збільшує випуск однорідної продукції; спрощує організацію виробництва і створює умови для механізації і автоматизації всіх процесів; сприяє ефективному використанню устаткування і виробничих площ, поліпшенню економічних показників за рахунок можливості використання спеціального, продуктивнішого устаткування, а також зниження собівартості і підвищення якості продукції. Дає можливість робітникам набути навичок і вміння для раціонального виконання робіт.

Внутрізаводську спеціалізацію підвищують шляхом проведення конструктивної, технологічної і організаційної уніфікації.

Уніфікація — приведення продукції, способів і методів її виробництва або їх елементів до єдиної форми, розмірів, структури, складу.

Виконання принципу спеціалізації суттєво впливає на здійснення інших принципів раціональної організації виробничого процесу.

Принцип диференціації передбачає поділ виробничого процесу на окремі технологічні процеси, операції, переходи, прийоми.

Під час диференціації ручних операцій треба враховувати фізіологічні, психологічні та економічні межі поділу праці. Надмір­на диференціація підвищує стомлюваність робітників унаслідок монотонності і високої інтенсивності праці, велика кількість операцій призводить до зайвих витрат на установлення, закріплення деталей, зняття їх з робочого місця, на переміщення знарядь праці.

Принцип концентрації пов'язаний з підвищенням складності операцій, що виконуються на сучасному високопродуктивному устаткуванні (наприклад, верстати із ЧПУ, обробні центри тощо), коли комплексно здійснюються обробка, складання, транспортування деталей, видалення відходів.

Принцип інтеграції випливає з принципу диференціації операцій і виробничих процесів. Він реалізується, наприклад, у гнуч­ких виробничих системах повного технологічного циклу, на яких деталі або вироби обробляються без участі людини з 100-від­сотковою готовністю для складання.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окре­мих частин виробничого процесу (операцій) з виготовлення виробу. Він забезпечує одночасність виконання робіт, застосування багатопредметної обробки, суміщення за часом виконання технологічних і допоміжних операцій (машинна обробка, установлення та знімання, контрольні вимірювання, завантаження та розвантаження агрегата). Рівень паралельності виробничого процесу визначається відношенням тривалості виробничого циклу за паралельного руху предметів праці до фактичної його тривалості.

Принцип пропорційності зводиться до забезпечення рівної пропускної спроможності (відносної продуктивності за одиницю часу) виготовлення продукції у всіх частинах виробничого процесу (виробничих підрозділів — основних, допоміжних і обслуговуючих цехів, а всередині них — дільниць і ліній, груп устаткування і робочих місць).

Досягнення пропорційності ґрунтується на нормах, що визначають кількісний взаємозв'язок між елементами виробництва, коли продуктивність устаткування на всіх операціях технологічного процесу пропорційна трудомісткості обробки виробів на всіх операціях. Вона забезпечує безперебійне виробництво, найповніше використа­ння виробничої потужності, запобігає виникненню «вузьких» місць.

Пропорційність виробництва підтримується шляхом упровадження організаційно-технологічних заходів, передових методів праці, удосконалювання оперативно-виробничого планування та ін.

Ступінь пропорційності виробництва характеризується величиною відхилення пропускної спроможності (потужності) кожної стадії процесу виробництва (переділу) від запланованого ритму випуску продукції.

Принцип безперервності передбачає скорочення або зведення до мінімуму перерв у процесі виготовлення продукції, особливо в умовах багатоланцюгового виробництва. Безперервність є однією з найважливіших умов скорочення термінів виготовлення продукції і підвищення рівня використання виробничих ресурсів, забезпечення рівномірної роботи підприємства і випуску продукції в заданому ритмі. Ступінь безперервності визначається відношенням тривалості технологічної частини виробничого циклу до його повної тривалості. Цілком цей принцип реалізується в безперервному виробництві на підприємствах хімічної, харчової, металургійної галузей промисловості, у машинобудуванні на безперервно-потокових лініях і в автоматичному виробництві.

У дискретних виробництвах усунути перерви неможливо. Тому завдання полягає в мінімізації часу пролежування деталей між операціями і виробничими процесами.

Принцип ритмічності полягає в забезпеченні випуску за рівні проміжки часу тієї самої або рівномірно зростаючої кількості продукції на всіх стадіях і операціях виробничого процесу. Ритмічність виробничого процесу є одною з основних передумов раціонального використання всіх його елементів і забезпечується високою технологічною дисципліною, раціональною організацією забезпечення робочих місць, надійною роботою устаткування, застосуванням прогресивних систем оперативно-виробничого планування та управ­ління. Вона сприяє чіткому виконанню договорів з постачання продукції споживачам, поліпшенню фінансового стану підприємства.

Рівень ритмічності характеризується співвідношенням суми недоданої за планом продукції і запланованого її обсягу.

Принцип прямоточності полягає в забезпеченні найкоротшого шляху проходження предметами праці всіх стадій і операцій виробничого процесу. Він характеризується співвідношенням тривалості транспортних операцій і загальної тривалості виробничого циклу.

Можна визначити рівень прямоточності шляхом обчислення співвідношення оптимальної (мінімальної) довжини маршруту проходження предмета праці і фактичної довжини маршруту.

Прямоточність потребує усунення зворотних рухів деталей у процесі їх оброблення, скорочення транспортних маршрутів. З огляду на це важливе значення має раціональне планування розташування за ходом технологічного процесу будівель і споруд, основних і допо­міжних цехів на території підприємства, технологічного устаткування на виробничих площах підрозділів. Найповніше принцип прямоточності реалізується за умови потокової організації виробництва.

Принцип автоматичності передбачає максимально можливе та економічно доцільне вивільнення людини від безпосередньої участі у виробничому процесі. Автоматизація виробничих процесів забезпечує збільшення обсягів виробництва, скорочення витрат живої праці, заміну ручної праці інтелектуальною працею операторів, наладчиків, вивільнення ручної праці на шкідливих роботах, підвищення якості робіт. Особливо важлива автоматизація обслуговуючих процесів.

Ступінь автоматизації визначається відношенням трудомісткості робіт, виконуваних автоматизовано, до загальної трудоміст­кості робіт. Даний коефіцієнт може розраховуватися як для всього підприємства, так і стосовно кожного його підрозділу.

Принцип гнучкості вможливлює пристосування виробничого процесу до змін економічних, організаційних умов, а також конструктивно-технологічних вимог до продукції, що виготовляється. Він забезпечує скорочення часу і витрат на переналагодження устаткування під час випуску деталей і виробів широкої номенклатури. Основний показник — ступінь гнучкості — визначається кількістю часу, що витрачається, і необхідних додаткових витрат при переході на випуск нової продукції.

Найбільшого розвитку цей принцип набув в умовах високоорганізованого виробництва, де використовуються верстати з ЧПУ, обробні центри, автоматичні засоби контролю, складування, переміщення об'єктів виробництва, здібних до перелагодження.

Принцип гомеостатичності передбачає створення технічних та організаційних механізмів саморегулювання і стабілізації у виробничій системі, щоб вона була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. До стабілізаційних організаційних систем належать системи оперативного планування і регулювання виробництва, експлуатаційного обслуговування устаткування, резервних запасів.

Розглянуті принципи раціональної організації виробничого процесу тісно пов'язані між собою, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці. Правильне використання зазначених принципів з урахуванням методів організації виробництва забезпечує скорочення тривалості виробничого процесу і підвищення його ефективності.

Проектуючи виробничий процес, його організацію, треба враховувати ці принципи, але оптимальні організаційно-технічні рішення вибирати за критерієм економічної ефективності.

1.2 Формування та структура виробничого процесу

Виробничий процес - це сукупність взаємозв'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для цілеспрямованого, постійного перетворення вихідної сировини та матеріалів у готову продукцію, яка призначена як для споживання, так і для подальшої переробки. Основними елементами виробничого процесу є процес праці як свідома діяльність людини, предмети та засоби праці (мал.2)

Ресурси Використання ресурсів Результат

<

Мал.2 Схема елементів виробничого процесу.

Основними элементами виробничого процессу є:

• Праця як свідома діяльність людини;

• Предмет праці (служать для їх перетворення у готову продукцію);

• Засоби праці (використовується людиною для перетворення переметів праці у готову продукцію).

На сучасних підприємствах процес виробництва досить складний. Він поєднує велику кількість окремих процесів, які уторують структуру виробничого процесу.

Виробничі процеси на підприємстві залежмо від їх ролі у виготовлені продукції по діляться на три види.

1. Основні-процеси, що безпосередньо пов'язані з перетворенням предметів праці у готову продукцію. Результаті основних виробничих процесів випускається продукція яка передбачена планом підприємства.

2. Допоміжні-процеси, які лише сприяють безперебійній роботі підприємства, але безпосередньої у часті у виготовленні продукції не беруть.

3. Обслуговуючі-процеси, що створюють умови для здійснення основних та допоміжних процесів (транспорті та складські процеси.).

Головна відмінність між основними та допоміжними процесами полягає в тому, що продукт, вироблений у результаті основного виробничого процесу, надходить на ринок, а продукт отриманий під час допоміжного процесу, споживається в межах підприємства.

Залежно від стадії виробничого циклу виробничі процеси поділяються:

1. Підготовчі-процеси, що призначені для виконання операції підготовки живої праці, предметів і засобів праці до перетворення предметів праці в корисний (кількісний) продукт.

2. Перетворювальні-процеси, під час яких відбувається переробка предметів прачі (в кінцевий продукт) за рахунок реалізації перетворювальної функції . Перетворення предметів праці здійснюються шляхом ціле спрямованої зміни форми, розмірів, зовнішнього вигляду, фізичних чи хімічних властивостей тощо.

3. Кінцеві-процеси (завершальної стадії), які полягають у підготовці результатів попереднього перетворення в кінцеву продукцію для подальшого споживання.

За ступенем авторизації виробничі процеси поділяються на:

1. Ручні-процеси, які виконуються робітником без застосування машин.

2. Механізовані-процеси, що виконують робітниками за допомогою машині механізмів.

3. Машинні-процеси, що виконуються машинами, якими управляє робітник.

4. Автоматизовані-процеси, які виконуються машинами під наглядом робітника.

5. Автоматичні-процеси, що виконуються без участі робітника спеціальними машинами за попередньо розробленою програмою, тобто з використанням сучасної комп'ютерної та мікропроцесорної техніки.

6. Апаратні-процеси, що здійснюється в спеціальних апаратах в автоматичному чи автоматизованому режимах.

Залежно від характеру впливу на предмети праці виробничий процес поділяється на такі специфічні процеси;

1. Підготовчий-процес, що включає операції з доставки заготовок, інструменту, оснащення, та підготовки до робочого місця.

2. Технічний-процес, що безпосередньо пов'язаний із перетворенням ресурсів у готову продукцію.

3. Процес контролю який передбачає контрольно-вимірних операцій для досягнення відповідності продукції технічним та іншим умовам та вимогам.

4. Процеси транспортування і складування пов'язані з переміщенням і зберіганням продукції усього виробничого циклу, а також інтегрують виробничий процес в одне ціле та забезпечують узгодженість окремих операцій у часі.

За перебігом у часі виробничі процеси а виділяються на:

1. Дискретні (перервні), для яких характерні циклічність і наявність технологічних перерв.

2. Неперервні - у яких відсутні перерви між різними видами операціями.

Основною структурною одиницею виробничого процесу є операція - завершена частина виробничого процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці без переналагодження устаткування.

Розрізняють основні та допоміжні операції.

При основній операції предмет обробки зміню свою форму, розмір, певні властивості, якісні характеристики,

Допоміжні операції забезпечують нормальне виконання основних операцій.

Уміння раціонально організувати виготовлення виробу полягає в тому, щоб розділити складний процес на прості операції, а потім звести їх у єдиний комплекс таки чином, щоб забезпечити випуск готової продукції (виробів) у необхідній номенклатурі та кількості у потрібний термін.

1.3 Принципи організації виробничого процесу

Раціонально організація виробничого процесу залежить від певного принципу. До них належать: спеціалізація пропорційність, паралельність, прямо точність, безперервність ритмічність автоматичність та гнучкість.

Принцип спеціалізації означає розподіл праці між окремими підрозділами підприємства та робочими місцями в процесі виробництва та їх кооперування. Цей принцип характеризує обмеження та стабільну номенклатурою продукції, яка виготовляється в кожному виробничому підрозділі.

Розрізняють наступні види спеціалізації на підприємстві:

• функціональна - допоміжні та обслуговуючі виробництва обєднюється в окремі самостійні підрозділи та виконують певні функції;

• предметна - передбачає закріплення певної номенклатури виробів за окремими цехами;

• по детальна - полягає в закріпленні за певними підрозділами підприємства виготовленні технічного однорідних деталей;

• технологічна - означає закріплення за кожним цехом та виробничою дільницею певної частини виробничого процесу.

Принципи пропорційності передбачають відносну одинакову продуктивність за одиницю часу взаємопов'язаних підрозділів підприємства, а в їх межах - дільниці, бригад та робочих місць.

Принципи паралельності передбачають одночасне виконання окремих операцій та процесів.

Принцип паралельності найчастіше виконується в умовах сирійного та масового виробництва і включає в себе:

• паралельне виготовлення різноманітних вузлів, деталей, агрегатів для полегшення готового виробу складання

• одночасне виконання різноманітних технологічних операцій при обробленні однакових деталей та паралельно розміщеному обладнанні.

Принцип прямо точності означає найкоротшого шляху проходження виробами всіх стадій і операцій виробничого процесу від запуску матеріалів до випуску готової продукції без зустрічних і зворотних переміщень. Для дотримання цього принципу цеху, дільниці та робочі місця по можливості розміщують за ходом технологічного процесу, а допоміжні виробництва та обслуговуючі служби тримають як найближче до тих структурних підрозділів, якицтва та обслуговуючі служби тримають як най блище до тих структурних підрохділів ень.х и місцями в процесі виробничцва їх вони обслуговують.

Принцип безперервності виробничого процесу означає скорочення часу і перерва між суміжними технологічними операціями при виробництві конкретних виробів оптимального виду руху предметів праці у виробництві.

Принцип ритмічності означає рівномірний випуск продукції у певні проміжки часу.

За додержання цього принципу в одинакові проміжки часу виготовляють однакову або типу, цього рівно зростає, кількість продукції, забезпечує рівномірне завантаження робочих місць.

Принцип автоматичності передбачає автоматизацію виробничих процесів, економічно обґрунтоване збільшення людини від безпосередньої участі у виконанні операції виробничого процесу, що сприяє збільшенню обсягів.

Принцип гнучкості означає оперативну адаптацію виробничого процесу до змін організаційно-технічних умов, пов'язаних із переходом на виготовлення нової продукції або з її модернізацією.

Ступінь гнучкості можна визначити кількістю витраченого часу та сумою додаткових витрат, що необхідна підприємству при цьому переході на виробництві цього виду продукції або її модифікації.

Всі перераховані принципи раціональної організації виробничого процесу взаємопов'язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізують у практичній виробничій діяльності підприємства.

2. Організаційно-технічний рівень виробництва

2.1 Характеристика організаційних типів виробництва

Тип виробництва - це комплексна характеристика організаційно-технічного рівня виробництва, що охоплює номенклатуру продукції, обсяг виробництва, випуск однотипної продукції, характер завантаження робочих місць кваліфікацію робітників, собівартість продукції.

Властивий певному виробничому підрозділу тип виробництва зумовлює застосування методів підготовки, планування, контролю виробництва, форм організації праці, особливості технологічних процесів, кожний із яких характеризується сукупністю ознак, тому наявність лише одного з них або навіть декількох не дає підстав для висновку про наявність того чи іншого типу виробництва. За сукупністю цих ознак розрізняють такі загальноприйняті типи виробництва:

• одиничне (індивідуальне);

• серійне;

• масове.

Тип виробництва підприємства визначається типом виробництвом провідного цеху, а тип виробництва цеху - характеристикою дільниці, де виконується найвідповідальніші операції та зосереджена значна частина основних виробничих фондів.

Віднесення підприємства до того чи іншого типу виробництва має умовний характер, бо на підприємстві й навіть в окремих цехах може мати місце поєднання різних видів виробництва.

Одиничне виробництво характеризується:

• широкою номенклатурою продукції;

• виготовленням виробів в одиничних примірниках, або малими серіями;

• застосуванням універсального устаткування;

• групування робочих місць за принципом технологічно однорідних операцій;

• відсутністю закріплення певних операцій за окремими працівниками;

• високо кваліфікацією працівників, яка враховує різноманітний характер виконуваних робіт;

• відсутністю детальної розробки технологічного процесу виготовлення виробу;

• тим, що об'єктом планування, нормування, обліку є весь виріб або його великі вузли;

• порівняно невисокою вартістю підготовки виробництва нових виробів.

Форма одиночного виробництва поширена на підприємствах які виготовлюють складні вироби і системи спеціального призначення.

Серійне виробництво характеризується:

• виготовлення виробів партіями, які періодично повторюються;

• обмеженою номенклатурою вироблених виробів;

• застосування універсального і спеціального устаткування;

• групування робочим і предметним принципами;

• закріплення за робочим місцем обмеженої кількості деталеоперацій;

• середньою кваліфікацією працівників;

• детальною розробкою технологічних процесів;

• об'єктом планування, нормування, обліку є вузли і деталі виробу;

• відносно більшими витратами на підготовку виробництва повних виробів порівняно з одиничним типом виробництва.

Цей тип виробництва поширений на підприємствах, які випускають складні вироби і системи спеціального призначення, що швидко змінюються за конструкцією.

Залежно від розміру партії розрізняють дрібносерійне, середньосерійне та виликосерійне виробництво.

Основним завданням виробництв серійного типу є забезпечення періодичності виготовлення виробів відповідно до плану при повному та рівномірному завантаженні устаткування, площ та робітників.

Для вирішення цього завдання важливе значення мають такі нормативи:

• розмір премій (серій) виготовлення виробів;

• нормативний розмір партій деталей і періодичність їх запуску - випуску;

• тривалість виробничих деталей, вузлів серій виробів;

• випередження запуску - випуску партій, деталей і складальних одиниць;

• запаси.

Основним нормативом у серійному виробництві є визначення серії виробів і нормативного розміру партії запуску заготовок, деталей у виробництві.

Збільшення розміру партії сприяє кращому використанню устаткування і підвищенню продуктивності праці за рахунок зменшення кількості переналагодження устаткування і зниження витрат підготовчого - завершального часу в середньому на одну деталь, а також зменшення трудомісткості операцій в результаті їх багаторазового повторення. Обробка деталей великими партіями має і негативні сторони, а саме: збільшення тривалості виробничого циклу, запаси деталей у незавершеному виробництві, що потребує додаткових складських площ, при цьому уповільнюється оборотність обігових коштів. Тому необхідно визначити такий розмір партій. Який забезпечив би ефективну діяльність підприємства.

Масове виробництво має такі особливості:

• вироби виготовляються у великих кількостях;

• застосовується спеціалізоване і спеціальне устаткування, пристрої та інструменти;

• робочі місця розуміються за ходом технологічного процесу обробки виробів (предметний принцип);

• робочі місця спеціалізуються на виконанні однієї будь-якої операції;

• технологічний процес розробляється детально;

• об'єктом планування, нормування та обліку є деталі, операції;

• робітники можуть мати порівняно невисоку кваліфікацію;

• підготовка виробництва нових виробів потребує найбільших витрат (порівняно з іншими типами виробництва).

Такий тип виробництва властивий в основному виробам широкого вжитку. Цей тип виробництва створює передумови для поглиблення спеціалізації та підвищення продуктивності праці, що веде до збільшення ефективності виробництва.

Крім загальноприйнятих типів виробництва існують нетрадиційні ( специфічні) типи. Це змішаний метод організації виробничих процесів, який поєднює методи велико серійного та масового виробництва. Він застосовується для усунення таких недоліків масового та серійного виробництва, як організація не на конкретного споживача і його вимоги, а не середні стандарти, а також, труднощі переналагодження виробництва, пов'язані із застосуванням значної кількості спеціального обладнання.

Окремо виділяють дослідне виробництво, в якому виготовляють зразки або партії виробів для проведення дослідних робіт, випробувань доопрацювання конструкцій. За дослідними зразками розробляється конектрукторська та технологічна документація для серійного або масового виробництва. За своїми характеристиками дослідне виробництво близьке до одиничного.

За ознаками типу виробництва можна характеризувати виробничі підрозділи; від робочого місця до підприємства в цілому. При цьому важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Коефіцієнт закріплення операцій - це середня кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць.

2.2 Характеристика і структура методів організації виробництва

Метод організації виробництва - це певний спосіб виконання виробничого процесу, який передбачає сукупність відповідних заходів та прийомів його реалізації. Для методу організації виробництва особливо важливим є взаємозв'язок послідовності виконання операцій технологічного процесу з порядком розміщення обладнання і ступінь неперервності виробничого процесу.

Розрізняють три методи організації виробництва

• не потоковий (одиничний);

• потоковий;

• автоматизований.

Не потоковому виробництву властиві такі ознаки:

• на робочому місці обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, тому що їх кількість є невеликою й недостатньо для нормального завантаження устаткування;

• робочі місця розміщуються за однотипним технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій ;

• предмети праці переміщуються в процесі обробки за складними маршрутами, що викликає великі перерви між операціями.

• Технічне обладнання, в основному є універсальним хача при обробці особливо складних за конструкцією та великих за розмірами деталей, може застосовуватись інше обладнання.

Не потоковий метод застосовується переважно в одиночному і серійному виробництвах. Залежно від номенклатури виробів і їх кількості непотоковий метод може мати різні модифікації:

• за умов одиничного виробництва він здійснюється переважно у формі одиничного-технологічного методу, коли окремі предмети праці проходять обробку одиницями або невеликими партіями, які не повторюються;

• у серійному виробництві він набирає форми партійно-технологічного або предмето-групового методу.

Патріонно-технологічний метод характеризується тим, що предмети праці проходять обробку партіями, які періодично повторюються.

Величина партії предметів, що обробляються, впливає на ефективність виробництва. Тому дуже важливо визначити величину оптимальної партії. Оптимальною я така партія предметів, коли загальні витрати на її виготовлення будуть мінімальними.

Предметно-груповий метод полягає в тому що вся сукупність предметів праці розподіляється на технологічні подібні групи. Обробка предметів кожної групи здійснюється за приблизно однаковою технологією і потребує однакового устаткування. Це дає змогу створювати для обробки предметів групи предметно спеціалізовані дільниці, підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва. Предметно-групові методи створюють передумови для переходу до потокового виробництва.

3. Організація процесу виробництва

3.1 Виробничий цикл, його структура, визначення його тривалості

Однією з важливих вимог, які стосуються раціональної організації виробництва являється забезпечення найменшої тривалості виробничого циклу виготовлення продукції.

Виробничий цикл - це календарний час з моменту запуску сировини, матеріалів у виробництво до повного виготовлення продукції.

Тривалість виробничого циклу використовується при розробці виробничих програм, визначенні величини незавершеного виробництва, розробка графіків матеріального забезпечення виробництва і оперативна підготовка виробництва.

Тривалість виробничого циклу залежить від:

• трудомісткості об'єму тобто робочого часу необхідного для отримання готового виробу, визначеного технічно обґрунтованими нормами часу;

• кількості одночасно запущених у виробництво предметів праці ( розмір партії );

• тривалості нетехнологічних операцій;

• тривалості переривів у виробничому процесі;

• прийнятого виду руху оброблюваного предмету в процесі вироб ництва.

Операції - час технологічного процесу на одному робочому місці одним робочим при незмінному знарядді праці.

Тривалість виробничого циклу виготовлення любої продукції складається:

• <

• час природних процесів;

• <