Риски в банковской практике
| Разделы | Банковское дело и кредитование |
| Тип | |
| Формат |
 Microsoft Word
|
| Язык | Украинский |
| Сдавался/использовался | 1999г., Харьков, Сдавался в Харьковском филиале Сумской академии банковского дела (бывш. Харьковский банковский колледж) |
| Загрузить архив: | |
| Файл: 032-0021.zip (13kb [zip], Скачиваний: 36) скачать |
Резервування – один із напрямів мінімізації ризиків
Економічна нестабільність змушує керівництово банку останнім часом приділяти особливу увагу можливостям оцінки та контролю банківського ризику.
Чим вищій ступінь ризику бере на себе банк, тим вищім повинен бути прибуток, на який він може розраховувати. Тому основна задача банківської організації заключається в досягненні оптимального поєднання ризиковості та прибутковості, виконуємих банком операцій.
Для ефективного функціонування банків важливо передбачити, зважувати і страхувати можливі ризики. Передусім це стосується ризиків за активними операціями, які тісно взаємопов’язані – один такий ризик тягне за собою цілу низку інших.
Велике значення має вибір як методів розрахунку ризиків, так і методів їх мінімізації. Серед основних методів регулювання або зменшення ризиків такі:
§систематичний аналіз і постійний контроль за фінансовим станом клієнта банку, його платоспроможністю;
§резервування;
§страхування ризику;
§використання застави;
§розподіл ризику у випадку, коли загальна сума кредиту, а відповідно і ризик, розподіляється між кількома банками;
§диверсифікація ризиків;
§обмеження ризику шляхом дотримання економічних нормативів, які встановлюються Національним банком;
§зважування ризиків;
§використання плаваючих процентних ставок.
Таким чином, ключове завдання кожного банку пов’язано з управлінням ризиками з метою їх мінімізації, один із шляхів якої полягає у створенні резервів.
Зараз у роботі комерційних банків України використовуються наступні види та типи резервів: статутний, обов’язковий, страхування вкладів фізичних осіб та компенсацій втрат від активних операцій, який, у свою чергу, поділяється на резерви:
- під кредитні операції,
- під оперції з цінними паперами;
- під дебіторську заборгованість;
- резерв подальших витрат, платежів та збитків(див. табл. 2.1).
Статутні резерви банку
Статутні резерви – це резервний фонд акціонерного товариства, зафіксований його статутом. Тобто при створенні акціонерного товариства в його установчих документах та статуті фіксується розмір резервного фонду, завжди як певний відсоток статутного фонду, та розмір щорічних відрахувань на його створення або поповнення.
Статутні резерви банку – це частина його капіталу, сформована за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні банківської установи, яка може використовуватися на покриття непередбачених збитків (тобто збитків, виникнення яких не можна було передбачити заздалегідь і списати за рахунок витрат) та проведення інших платежів, що згідно з вимогами законодавства повинні відбуватися за рахунок цього фонду. Резервні фонди поряд зі статутним фондом та нерозподіленим прибутком установи становлять основне джерело капіталу для банку і входять до суми основного капіталу. Статутний резерв банку виступає додатковою гарантією для кредиторів та вкладників щодо відшкодування можливих збитків від банківської діяльності, а також власників привілейованих акцій щодо стабільності доходності таких цінних паперів.
Слід окремо зазначити, що резервний фонд за умов нормального, розумного ведення банківської діяльності використовуватися практично не повинен (тобто його сума має бути постійною). Резервний фонд, фактично, потрібно використовувати тільки для компенсації непередбачених збитків і постійно намагатися збільшувати його обсяг.
Обов’язкові резерви банку
Обов’язкові резерви банку – це кошти комеційного банку, що зберігаються в центральному банку відповідно до нормативів, передбачених чинним законодавством, для забезпечення деяких своїх операцій. При визначенні суми резервів цього виду вирішальне значення має норма обов’язкових резервів. Обов’язкові резерви можуть обночасно виступати як інструментом грошово-кредитної політики, так і інструментом підтримання ліквідності комерційних банків. Сутність їх як інструменту грошово-кредитної політики проявляється в тому, що вони зв’язують залучені кошти банку і дозволяють йому використовувати як ресурси для здійснення активних банківських операцій тільки певну частину сукупних банківських ресурсів. Крім того, обов’язкові резерви можуть виступати механізмом підтримки ліквідності банківської установи на мінімально заданому рівні і тому вважатися інструментом банківського нагляду. У деяких країнах замість норм обов’язкових резервів навіть використовується лише економічний норматив діяльності банку під назвою миттєва ліквідність.
На даному історичному етапі в України норма обов’язкового резервування використовується як інструмент впливу на обсяги банківського кредитування та контролю над пропозицією грошей.
Протягом останнього десятиріччя в індустріально розвинутих країнах обов’язкові резерви постійно зменшувалися, а іноді навіть доходили до нуля (див. таблицю 3.2.1.). У деяких країнах грошово-кредитна політика успішно проводиться взагалі без обов’язкового резервування (це насамперед Канада, Англія, Нова Зеландія).
Резерв страхування вкладів фізичних осіб
За своєю економічною сутністю резерви страхування вкладів фізичних осіб – це кошти, отримані комерційним банком від фізичних осіб (безстрокові та строкові депозити) і зарезервовані в ліквідній формі для забезпечення мінімізації ризику.
Слід зазначити, що в світовій практиці є кілька варіантів страхування вкладів фізичних осіб – це централізовані та децентралізовані схеми страхування. Централізовані схеми страхування передбачають створення міжбанківського фонду страхування або гарантування депозитів, що формується за рахунок внесків комерційних банків, які ведуть роботу з вкладами фізичних осіб. Вкладникам усіх без вийнятку комерційних банків, які являються учасниками фонду в разі погіршення становища банку гарантується повернення вкладу в межах певного ліміту. При цьому, якщо “потерпає” один банк, претензії його вкладників можуть бути задоволені за рахунок внесків інших банків (тобто спрацьовує схема солідарного страхування).
Децентралізована схема передбачає створення страхового резерву (пулу) безпосередньо на рівні самого комерційного банку. (індивідуальний принцип страхування), і у разі недостатності зарезервованих коштів виникає проблема із компенсацією решти вкладників.
Як видно з наведеного, найбільш продуктивним механізмом є централізована схема страхування.
Раніше в Україні діяла практика децентралізованого резервування в розмірі 11% від суми залучених вкладів фізичних осіб. Але зараз діє Положення “Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб”, яким передбачено використання централізованої схеми формування страхового фонду.
Резерв компенсації втрат від активних операцій
На сьогоднішній день комерційні банки створюють резерви майже під усі активні операції. Існують два види резервів на відшкодування збитків від активних операцій – загальний та спеціальний. Загальний резерв створюється тільки під один вид активних операцій банку – під стандартні кредити, спеціальні резерви формуються під усі активні операції, за якими банк може достовірно оцінити суму збитків.
Резерв для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості КБ використовується для покриття можливих втрат від дебіторської заборгованості, якщо вона визнана безнадійною. Розмір резервів диференцюється залежно від класифікації дебіторської заборгованості за групами ризику окремо для заборгованості, що виникла виходячи з договорів, з урахуванням кількості днів прострочення і для заборгованості, що виникла не на підставі договорів, а залежно від часу її знаходження на балансі.
Відповідно до Положення «Про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами» НБУ наполегливо вимагає від КБ, які купують та продають ЦП, формувати резерви під ці операції. Але положення багатьох моментів не враховує.
1) не враховані особливості інвестицій банків до статутних фондів юридичних осіб.Справа в тому, що за бух. Обліком в 320 групі Плану рахунків КБ-ки разом з акціями враховують вкладення до статутних фондів юридичних осіб. Останні не відносяться до ЦП і не обертаються на ринку ЦП. Але резерви під ці вкладення повинні формуватися.
2) не враховані особливості банківських інвестицій в акції закритих акціонерних товариств, під купівлю продаж яких банк повинен сформувати резерв, рівний сумі договору, оскільки згідно Положенню 100% резервуванню підлягають ЦП, які не мають активного ринку;
3) не враховані особливості банківських вкладень в інфраструктуру фондового ринку;
4) не враховані особливості обігу державних ЦП.
Окремим випадком спеціального резерву вважається резерв подальших витрат, платежів та збитків. Він має свою особливість, оскільки обліковується не як контрарний рахунок, а як рахунок зобов’язань. Це продиктовано тим, що такий резерв у балансі неможливо віднести до якоїсь конкретної категорії активів і показати як скорочення її балансової вартості.
Слід звернути увагу на формування резервів для покриття кредитних ризиків, оскільки кредитні операції відносяться до базових операцій. Найризиковішими являються кредити, гарантії та депозити, надані СГД. А серед них найризиковішими для банків є кредити, надані за експортно-імпортними операціями, внутрішньоторгівельними операціями, та кредити, спрямовані на поточну діяльність (див. Табл. 3.6.2.).
У випускній роботі використані дані, отримані під час практики, наведені у таблиці 3.6.3. С – це системні банки.