Захист прав та iнтересiв вiдповiдача в цивiльному процесi

Разделы	Нероссийское законодательство
Тип	Рефераты
Формат	Microsoft Word
Язык	Украинский
	Загрузить архив:
	Файл: pda-0594.zip (116kb [zip], Скачиваний: 52) скачать

Зміст

Вступ                                                                                                     ………………1

I. Права і обов’язки сторін, що беруть участь в процесі :

1.Загальна характеристикаосіб, що беруть участь в цивільному процесі..…5

2.Сторони в цивільному процесі                                                              …..…6

3. Поняття принципів цивільно-процесуального права                        ………8

4.Склад, система і класифікація принципів цивільного процесуального   права …9

4а. Конституційні принципи цивільного процесуального права     …10

  4б. Принципи цивільного процесуального

правазакріплені  вгалузевому законодавстві                    ………….13

5.Поняття принципа процесуального рівноправ’я сторін                        ……16

6. Права та обов’зкисторін    в цивільному процесі                               .…….18

7. Загальнахарактеристика захисту   інтересів відповідача в

цивільному процесіта зустрічного позову                                     ………….21

II.Захист інтересів  відповідача:

1.Розпорядження позовнимизасобами захиступрав та інтересів…...23

2.Забезпечення позову                                                                                 ……………27

3.Загальна  характеристика заперечень позивача                        ……………29   

4. Заперечення противиникнення процесу                           ………………30

5. Процесуальні заперечення відповідача з окремих питань …………..40

6. Матеріально-правові заперечення  відповідача                         ……….……45

7.Зустрічний позов                                                                                       .…………..47

Висновки                                                                                            ………56

Вступ.

ПерехідУкраїни  доринкових відносин, демократизація суспільства висунула на перший план права та інтереси громадян. Демократичне суспільстсво характеризується широким спектром особистих та майнових прав і свобод.Але чого варті права та свободи без закріплення їху вищому державному правовому акті - Конституції,  без їх правового забезпечення, а також забезпечення їх дотримання і захисту від порушення.

В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить вдосконалення правової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій і встановлені гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їхв галузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і длявизначення бридичних гарантій реалізації, а також для встановлення процесуального порядку захисту суб’єктивних майнових та особистих немайнових (цивільних) прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, в тому числі також засобами цивільного процесуального права.

Зокремаст. 55  КонституціїУкраїни говорить:

Права і свободи людини захищаються судом

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльностіорганів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадовихі службових осіб

Кожен має право звернутись за захистом своїх прав до Уповноваженого при Верховній Раді України по правам людини.

Кожен має право посля використання всіх національних засобів правового захисту- звертатись за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнароднісудові інститути або у відповідні органи міжнародних організацій, членом чи учасником яких являється Україна.

Коженмає право будь-якими не забороняючимзаконом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань

Міжнародний пактпро цивільні  і політичні права зобов’язує  державу забезпечити будь-якій особі ефективні засоби правового захисту у випадку порушення його прав і свобод. Право на захист для будь-якої особи,яка цього  потребує, забезпечується державою, його компетентними судовими, адміністративнимичи законодавчимиорганами  влади.

Серед цих засобів захисту суб’єктивнихправ і свобод людини особливо відповідальна та ефективна роль належить суду. Демократичні принципи судового процесу являються захистом від некомпетентності чи можливої суб’єктивної оцінкивідповідних осіб. Для прикладу, в цивільно-процесуальному законодавствіпередбачено, що будь-яка зацікавлена особа вправі в порядку, всановленому законом, звернутись в суд за захистом порушеного чи оспорюваного права чи охороняючого законом інтереса. Сторони в суді- позивач і відповідач мають рівні процесуальні права, незалежно від того, щопозивачем може бути громадянин, авідповідачем орган державної влади в особі його представника.

Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражним та третейським судом, а у випадках, окремо передбачених законом, захист цивільних прав здійснюється в адміністративному порядку (ст.6 Цивільного  кодексуУкраїни).

Суди  розглядають:

· справи по спорам, які виникають із цивільних, сімейних, трудових та кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією із сторінв спорі являється громадянин, за виключенням випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом для вирішення інших органів;

· справи, які виникають із адміністративно- правових відносин, перерахованих в ст.236 Цивільного процесуального кодексу (деякі порушення закона на виборах, скарги на дії посадових осіб та інш.);

· справи окремого призначення, перераховані в ст. 254 Цивільного процесуального кодекса (визнання громадянина безвісно відсутнім чи померлим, усиновлення дітей, встановлення фактів, які мають юридичне значення та інш. )

Суди також розглядають справи, в яких приймають участь іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні підприємства і організації (ст. 24 Цивільного процесуального кодексу).

На арбітражний суд покладено вирішення всіх господарчих спорів, які виникають між юридичними особами, державними і іншими органами (ст.1 Закону “Про арбітражний суд”), зокрема, при укладенні, зміні, припиненні і виконанні господарчих договорів і на інших підставах, а також в спорах про визнання  недійсними акти ненормативного характеру          (ст.12 Арбітражного процесуального кодексу України).

Захист прав, які виникають із шлюбно-сімейних відносин, здійснюється судом, органами опіки і піклування і органами запису актів громадського стану, а також товариськими судами, трудовими колективами, таіншими суспільними організаціями у випадках і в порядку, передбаченому законодавством (ст. 6-2 Кодексу законівпро шлюб і сім’ю України)

Індивідуальні трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах і районними (міськими) судами (ст.221 Кодекса законів про працю України), при цьому комісії по трудовим спорам являютьсяпервинниморганом  розгляду трудових спорів, які виникають на підприємствах, організаціях, крім незначних випадків (ст.224 Кодексу законів про працю України).

Земельні спори розглядаються виконкомами сільських, селищних, міських Рад, створюваними ними узгоджуваними комісіями, судом, арбітражним чи третейським судом в порядкувстановленим  Земельним кодексомта іншими актами законодавства України       ст. 103 Земельного кодексу України, ст.33 Закону України “Про місцеве самоврядування”.

Товариські суди розглядають деякі в справи громадян по трудовим відносинам (порушення трудової дисципліни), сімейним відносинам (невиконання обов’язків батьками, піклувальника, опікуна - обов’язку по вихованню дітей), житлові правовідносини (використання допоміжних приміщень) цивільним та іншими правовідносинам (ст.7 Положення про товариські суди).

Третейські суди вирішують передані на їх розгляд громадянами будь-які спори, які виникли між ними, з єдинимвиключенням спорів по трудовим і сімейнимвідносинам (ст.1 Положення про третейський суд).

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються (ст.213 Кодекса проадміністративні правопорушення України):

· Адміністративними комісіями при виконкомах місцевих Рад

· Виконкомами сільських, селищних Рад

· Районними (міськими ) судами (суддями);

· Органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій і іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на це законодавством України.

Можливістьзастосування судової влади для захисту прав, законних інтересів і свобод громадян і організаціій постійно розширяється,про що свідчить встановлена підвідомчість суду справ по трудовим, земельним, державним, адміністративним і фінансовим відносинам.

Судова влада по захисту суб’єктивних прав та законних інтересів громадян та організацій-провосуддя здійснюється в порядку цивільного та кримінального судового провадження, а також арбітражного процесу. Арбітражний суд здійснюється судову владу в справах, які виникають при укладенні, зміні, виконанні та припиненні господарчих договорів, врегулюванні цивільним законодавством, тобто спорів по цивільним правовідносинам. Розмежування компетенції міжзагальними  юрисдикціями   здійснюєтьсяу відповідностідо ст. 23 Цивільного процесуального кодексу України і ст.ст.12-14 Арбітражного процесуального кодекса України наведені  тількинаоснові суб’єктивного складу спірних матеріальних правовідносинах, в зв’язку з чим арбітражний процес являється різновидом цивільного судового провадження підлягає включенню в його систему. Єдність судової владивикликано необхідністю уніфікацією судової системи на  основі сворення єдиного і рівноправного для всіх громадян і організацій державного суду з покладеним на нього здійснення функцій правосуддя по справам, виникаючиіз правовідносин, врегулюваними нормами цивільного, трудового, сімейного, земельного, адміністративного та інших галузей матеріального права в певномуєдиному  процесуальному порядку.

З проблемою здійснення судовою владою тісно пов’язані питання і здійснення цивільної процесуальної форми, яка в юридичніій літературі не єоднакового визначення. Вона здійснюється з основними принципами цивільного процесуального права, з цивільним процесом, з порядком діяльності суду і учасників процесу, розкривається формою процесульних документів.

Виходячи із діалектичного зв’язку цивільного права з цивільним процесуальним (єдність змісту і форми), цивільну процесуальну форму в ототожненні з цивільним судовим провадженняможна розглядати умовно, в тому плані, що нею забезпечується життя ( реалізація, захист ) цивільного права (зміст), однак слід мати на увазі, що цивільне судове провадження має свою притаманну йому зміст і процесуальну форму. Змістом буде діяльність суду і учасників процесу(дії і правовідносини), а цивільній процесуальній формі - об’єктивне (зовнішнє) вираження здійснення, закріплення і оформлення відповідної діяльності, наприклад, діяльністьсудупо розгляду справи складається із сукупності дій, направлених на дослідженнядоказів при допомозі певних законом засобів доказів. Така діяльність здійснюється з додержанням певному порядку, по встановленим правилами,в  установленій процесуальній формі судового засідання, безпосередньо, усно, тобтопроцесуальні дії здійснюються в певній процесуальній формі і фіксуються в певних процесуальних документах.

Такерозуміння  процесуальноїформи відображається в деяких нормах  Цивільного процесуального кодекса України:

ст. 137- позовна заява подаєтьсядо  суду в письмовомувигляді;

ст.211- винесене судом рішення виражається в письмовому вигляді;

ст.159- розгляд справи проходить в судовому засіданні;

ст.160- розгляд справипроходить безпосередньо, усно і при незмінному складі суду.

Таким чином,під цивільною процесуальною формою, необхідно розуміти встановлений цивільним процесуальним правом зовнішній спосіб здійснення процесуальних дій, виконуючих по встановлених правилам, в певному порядку судом, органом судового виконання і всімаучасниками процеса при розгляді і вирішенні справи, перевірки законності і обгрунтування поставленого по ньому рішенні і його примусовому виконанні, а також закріплення процесуальнихдій в передбаченому процесуальнихдокументах.

Процесуальна форма відносно процесуальних дій виконує важливу роль. Як постійний і необхіднийїїатрибут, вона виражає гарантії, що забезпечує законність і обгрунтованість в застосуванні судом права і його реалізації учасниками процеса.

Значенняпроцесуальної форми в тому, що вона існує не сама по собі, а вираження певного змісту (процесуальної дії), тобто в діалектичноій єдності форми і змісту. Цивільна процесуальна форма обумовлена існуючими в Україні суспільними відносинами і характеризується демократизмом, який базуєтьсяна закріплених в нормах цивільного права принципах, оптимально об’єднуючи в собі простоту і доступність, необхідність ідоцільність, вонапризвана забезпечити як оперативність, так і результативність виконання завдань, покладених на цивільне судове провадженння.

Право на захист як одна з правомочностей суб’єктивного цивільного права до останнього часу вважалось мало дослідженим теоретичним питанням. Відомо, що будь-яке суб’єктивне право, не забезпечене необхідними засобами захисту, втрачає свої відмінності ознаки і риси, перестає бути гарантією для його здіснення. Цікаві думки буливисловлені В.Грибановим.[1]

Вказаний автор, відзначаючи велике теоретичне і практичне значення цього питання, підкреслює, що право на захист являє собою тих можливостей, які закон надає особі для захисту того або іншого права.

Поняття права на захист В.Грибанов зв’язуєз наявністюу правомочної особи сукупності ряду таких можливостей, як можливість здійснити право своїми діями вимагати певної поведінки від зобов'’зальної особи, звернутись до компетентних державних або громадських органів з вимогою захисту порушеного або оспорюваного права.

Справедливо не погоджується В.Грибанов з висловлюваними в літературі думками про те, що захист суб’єктивних прав притаманний лише органам держави, не  враховуючи при цьому чітких вказівок у законі (ст.6 ЦПК України) про різні форми захисту суб’єктивного права органами громадськості.[2]   Проблему права захисту необхідно розглядати в різних аспектах.

Право на захист (для позивача) -це правона звернення до юрисдикційного органу з вимогою про захист порушеного або оспорюваного суб’єктивного права. Право на захист (для відповідача) – це використання  ним процесуальних і матеріально-правових засобів длявідстоювання своєї правоти, своїх інтересів . Захист відповідачапроти позову являє собою оспорювання тих обставин (в широкому значенні цього слова), які зробили для позивача можливим зверненням з позовом до суду. Як справедливо вказувалося в нашій літературі, проблемаправа на захист у загально-теоретичномуплані звичайно зво диться до питання про право на позов[3].

У науці цивільного процесуального права одним з найбільшспірних питань є питання про право на позов. У зв'язку з різним підходом до аналізу цього поняття у ньоговкладається найрізноманітніший зміст.Одні вчені розглядають право на позов як єдине поняття, але розрізняють в ньому матеріально-правову і процесуальну сто-
рони. Навіть у межах цієї групи вчених немає єдиної думки з приводу співвідношення цих двох сторін позову.

Одні (проф. Вільнянський С. І.) поняття на позов зводили лише до матеріально-правової вимоги позивача до відповідача[4].

Другі (проф. Юдельсон К. С.) вирішальну ознаку права на позов вбачають у його процесуальному значенні [5].

Нарешті, треті (проф. А. О. Добровольський, О. П. Клейнман)у поняття права на позов вкладають як матеріально-правові, так і процесуальні можливості захисту права.Цьому загальноприйнятому єдиному поняттю права на позовпротистоїть ще одна точказору, згідно з якою слід розрізнятиправо на позов у матеріальному значенні і право на позов у процесуальному значенні[6].

На моюдумку, більш чітко це питання розв'язане в роботах А. О. Добровольського. А. О. Добровольськийвважає, що позов має дві сторони, відносно самостійні. Отже, і право на позов слід розглядати і вивчати у двох аспектах: з процесуального боку і матеріально-правового.

У процесуальному значенні право на позов — це право на порушення судової діяльності. У матеріально-правовому значенні—це право на задоволення позову. Дія цивілістів позов важливий як засіб здійснення права. Для  процесуалістів як засіб порушення процесу[7].Чітке розуміння поняття права на позов дозволяє нам уявити і побудувати конструкцію захисту відповідача проти пред'явленого до нього позову.

Відомо, щозахист  проти позову може здійснюватися у виглядізаперечення, шляхом пред'явлення зустрічного позову[8].Заперечення як засіб захисту полягає в тому, що відповідачпросто не визнає, заперечує заявлену до нього вимогу позивача.

При запереченні позовних вимог обов'язок доказу обгрунтованості  позову лежить на позивачі[9].Якщо ж відповідач, не обмежуючись простим запереченнямпозову, наводить мотиви свого заперечення, то це вже буде заперечення проти позову.У своїх запереченнях відповідач може посилатися на фактичніобставини, які підтверджують відсутність у позивача спірного  права. Він також може заперечувати проти своєї відповідальності за позовом, посилаючись на юридичні обставини. Обов'язковістьдоказу цих обставин покладаєтьсяна  відповідача.

Отже, заперечення проти позову — це пояснення відповідачаз приводу правомірності виникнення і розвитку процесу, проти  заявлених вимог позивачапо сутіЯк вже відзначалося вище, право на позов включає у себе двісторони: право на пред'явлення позовуі право на задоволення   позову. З врахуванням цього слід розрізняти: процесуальні заперечення відповідача і заперечення матеріально-правові.

В своїй роботі я використавувархівні матеріали, та Постанови Верховно Суду колишнього СРСР, вважаючи , щорозроблені рекомендації та вказівки, що були ним проведені зберегли свою актуальність і важливість до цього часу

1.Загальна характеристикаосіб, що беруть участь в цивільному процесі.

Порушення цивільних справ проходить у випадкувиникнення спорів міжгромадянами, організаціями та різними юридичними особами. Разом з тим, крім безпосередньо сперечаючихсторін, які беруть участь в процесі, як носії суб’єктивних прав та обов’язків, в ньому беруть участь і інші особи, які не мають юридичної зацікавленості у результаті справи.

Хто ж саме бере участь в цивільному процесі, і відповідно будуть вказані  в кожному судовому протоколі, а також рішенні та ухваліі суду. Це позивач і відповідач, треті особи, прокурор, свідки, експерти, перекладачі, органи державного управління і особи, захищаючи від свого імені права інших громадян, наприклад, органи опіки, в справах поруючих інтереси дітей, представниикигромадськості

Органи внутрішніх справ наділені правами юридичної особи- райвідділ - трудової установи, частини внутрішніхвійськ МВС, підрозділи пожежної охорони, лікувально- трудові профілакторії, підрозділи   конвойної служби можуть бути в цивільній справі: позивачем, наприклад, по спору про відшкодування шкоди, спричиненої неправомірними службовими, діями посадових осіб міліції при охороні громадського порядку. Всі учасники цивільного процесу по конкретній справі можна виділити на дві великі групи.                             В першу входять ті, які мають самостійний юридичний інтерес до результату розгляду судом справи;

до –другої ті, щосприяють здійсненню правосуддя, але не мають самостійної заінтересованостів результаті справи.

Перших- закон називає “особами, які беруть участь в справі” (ст.98 ЦПК України), других- “учасниками процесу сприяючих правосуддю”. До першої групи відносяться, наприклад, позивач, який починає процес, щоб досягти захисту свого матеріального праваабо інтересу.

До – другої групи відносяться - свідок, який лише інформуєсуд про те, що йому відомо, наприклад, про взаємовідносини відповідачаз особою, яка порушила справу. Позивач наділений процесуальними правами. Здійснюючи їх він активно впливає на хід процесу. Свідок же, тільки являючись учасником процесу, ніякого впливу на його розвиток вплинутине може - його роль в процесі пасивна.

Отже, до осіб, які беруть участь в процесі, відносяться всі ті учасники процеса, які захищають свої цивільні права та законні інтереси чи захищають від свого імені права таінтереси інших осіб. Вони наділеніз цією ціллю процесуальними правами і обов’язками, виконанняяких і впливає на хід і розвиток процесу.

У відповідності до ст.98 ЦПК України до осіб, які беруть участь у справі відносяться:треті особи, прокурор, органи державного управління інші кооперативні організаці їх об’єднання чи окремі громадяни у випадках, коли вонипо закону вони можуть звертатись в суд за захистом прав та інтересів третіх осіб, а також заявники та зацікавлені особи, органи державного управління, державні організації кооперативи, по справам окремогопровадження і справах, яківиникають  із адміністративно-правових відносин.

Особи, які беруть участь в справі, наділені широкимипроцесуальними правами стаття 99 ЦПКУкраїни перераховуютьсяці права.

До них відносяться:   Право знайомитись з матеріалами справами,робити випискиіз них, робити копії, заявляти відводи, пред’являти докази, представляти докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим учасникам процесу, заявляти клопотання,давати пояснення суду, давати свої висновки і доводи по всіхпитаннях, виникаютьв ході судового розгляду,заперечувати проти новихклопотання, доводів і висновків інших осіб, які беруть участь в справі, оскаржувати рішення і ухвали рішення і ухвали,користуватись іншими правами, наанимицим  Цивільно-процесуальним кодексом України.

2.Сторони в цивільному процесі.

Майже в кожній цивільній справі перед суддямипостають люди з протилежними інтересами, цілі, яких відрізняються одна від одної. Ми вже говорили, що особа, яказвертається до суду за захистом своїх прав чи законних інтересів, вважає, що вони несправедливо порушені - називається позивачем, айого опонента – відповідачем. Двоє вони називаються  сторонами. В справах  окремогопровадження сторін немає. В   суд з’являється громадянин чи представник юридичної особи,яких закон називає заявниками.

Від інших осіб, які берутьучасть в справі, сторони відрізняються тим, що процес ведеться від  їхімені в захист їх суб’єктивних прав і інтересів, на сторони поширюються в повній мірізаконна сила судового рішення, сторони несуть судові витрати, у випадку вибування з процесу однієїз сторін його місце займає правонаступник (так, буває, як правило, колипозивач чи відповідач помирає, ліквідується юридична особа, яка являється стороною по справі),сторони мають права по розпорядженню об’єктом процесу.

Позивач вправі змінитипідстави  чи предмет позову, збільшити чи  зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову. Відповідач вправі визнати позов, сторони можуть завершити справумировою угодою. Всі ці дії знаходяться під контролем і при безпосередній участі судді.

Сторони користуються рівними процесуальними правами. На сторону,  яканедобросовістно заявилапозов чи спір проти позову. З метоюзатягування  чиускладнення процесу, судомможе  бути накладенийобов’язок виплаті іншійстороні винагороди за фактичну втрату робочого часу у відповідності до  середньогозаробітку, але не більше 5% від задоволеної суми позову. Ведення  процесу від свого імені і в захист суб’єктивних прав та інтересів, поширенняна учасників процесусили судових рішень, несення судових витрат характерне також для “скаржників” і заявників з непозовних справа. Відмінність складається в тому, що по справах які  виникають з адміністративно-правових відносин, не стягуються судові витрати, а по справамокремогопровадження, зазагальним  правилом захищається не суб’єктивне право,а законний інтерес.

В справі можуть брати участь декілька позивачів чи відповідачів, заявників, наприклад Пленум Верховного Суду СРСР вПостанові № 2 від 3.04.’87р - звернув увагу на те, що при розгляді позовних вимог громадянина чи заяви прокурора про визнанняордера недійсним суд зобов’язаний притягнути до участі з відповідачем і виконком на якого повиненбути покладений обов’язок надати інше жиле приміщенняосновою для співучасті служать однорідність вимог і їх тісний взаємозв’язок.

Цільтакої співучасті - економія часу, судових витрат і праці судді. Однорідні рішення   аналогічних питаннях не виносяться одне заіншим в декількох провадженннях, сукупність справ розглядаєтьсяодночасно.

Співучасть може бути необхідна, коли окремий розгляд однорідних вимог неприпустимим. Основою обов’язковою співучастіє загальне право чи борг, наприклад, при пред’явленні позову батьком, до одного із своїх дітей про витребуванні коштів на прожиття, суд в якості відвідувачів може притягнути і інших дітей.

Кожен з учасників-самостійний суб’єкт процесу, він не позв’язаний волею інших і не зв’язує їх в свою чергу. Єдиний виняток- випадок, коли один з співучасниківоскаржив рішення, але воно в силу ст.296 ЦПК України, може бути розглянуто і у відношенні осіб, не подавших скаргу. Крім того, співучасники які виступили на тій стороні, що й сторона якаподала скаргу можуть приєднатись до скарги, не вносячи відповідного державного мита.

Ще одним варіантом ускладнення процеса, крім участі в ньому співпозивачів, а інколи ітих  інших одночасно, являється заміна неналежної сторони.

Пленум Верховного Суду СРСР в постанові № 8 від 18 04 ’86р “Про застосування судами законодавства при розгляді спорів виникаючих із авторських правовідносин”- вказав, що справам про авторство (співавторство) на твір належним відповідачем, являється особа, яка по твердженню позивача присвоїла твір, якщо  до неї пред’явлена вимога про захист порушеного авторського права. В необхідних випадках, організація , яка випустилав світ твір,  може бути притягнута до справив якості відповідача   іпо  ініціативі суду.

Належна сторона - власник чиспірних прав чи спірних обов’язків.

Неналежна сторона - особа, по відношенні до якоїпо матеріалам справи виключається твердження про те, щовона являється суб’єктомспірних матеріалів правовідносин.

У відповідності до ст.105 ЦПК України суд встанов під час розгляду справи, що позивач чи відповідач неналежні, може не зупиняючи справу замінити зі згоди позивачапервісного  позивача чи відповідача - належним. Якщо первіснийпозивач не бажає вибути із процеса, належного позивача суд сповіщає про можливість вступу в справу в якостітретьої особи з самостійними позовними вимогами.

Коли первіснийпозивач не згідний вибути із процеса, а належний не хоче вступити в нього, справа продовжується без заміни,суд в позові відмовляє. При вступі новогопозивача в процес суд веде процес з двома позивачамиів залежності від обставин виносить рішення застосовуючидопозивача належному;неналежному же позивачувідмовляє в позові.

При вибутті неналежного позивача із процесуі вступі в нього належного в процес починається знову на заміну відповідача також вимагається згода позивача, якщо вона отримана, суд звільняє первісноговідповідача  від участі в справі і притягує нового. Процес починається спочатку. Якщо позивач не погоджується на заміну відповідача, суд залишає зі своєї сторони в справі, притягує належну, проводить процес з двома відповідачами і виносить заключне рішення.

Від заміни неналежної сторони слід відрізняти процесуальне правонаступництво. Основа його – правонаступництво в матеріальних правовідносинах, які являються і предметом спору, перехід на протязі процесаправ та обов’язків по спірнихправовідносинах до іншої особи-внаслідок спадку чи ліквідації юридичної особи, з переходом прав і майна до іншої організації. Цей випадок носить назву загального правонаступництва. Можлива і частковеправонаступництво по причиніпереводу боргу чи уступкивимог права вимоги до іншої особи.

Правонаступництво допустиме в будь-якійстадії процесу. Процес продовжується з того моменту, коли виник спір про правонаступництво, а не спочатку.

3. Поняття принципів цивільно-процесуального права.

В принципах прававідображається відношення людей до права в якості соціальної цінності. Тому в них як у фокусі сконцентровано відображається зацікавленістьпевної групи осіб наділити своє правотакими рисами, які б в найбільшій ступені могли задовільнитиїх потреби  принцити складають основу будь-якої системи права і кожної його галузі.

Не являється винятком і цивільно-процесуальне право, яке є самостійною галуззю права,  і якій характерніякзагальні риси так і визначена специфіка,що характерна лише для окремої галузі.

Радикальні зміни в політичній і економічній системі України потребують належного правового забезпечення. Одночасно і сама правова система вимагає в обновленні змісту, організаційних форм і методів функціонування. Не останню роль в цій роботі відводиться і тим основностворюючим началам, на яких будуються судова система і її діяльність- принципам.

Про поняття принципів в науці цивільно-процесуального права висловлені різні думки. Суть одного зних складається в тому, що принципи визначаються основостворюючі начала, на яких будується цивільний процес і які виражають завдання правосуддя по цивільним справам, характеризують методиїх здійснення. З точки зору, наприклад, професора В.М.Семенова, принципи - це якісні особливості, які складають ідейно-політичні начала права і виражають класову направленість, конкретний соціальний тип, специфічні особливі права.[10]

Всі  принципи цивільного процесуального права отримали законодавче закріплення в його нормах.Однак з позицій юридичної техніки вони виражені в законах по-різному. Одні з них - їх більшість- сформулювані законом в окремих статтях, наприклад принцип гласності судового розгляду, незалежності суддів та інші. Деякі принципи виражаються в змісті окремих норм та інститутів і випливають з них шляхом теоретичного аналізу та узагальнення. Наприклад, суть принципу диспозитивності -наука цивільно-процесуального права випливає із змісту ст. 160 ЦПК України та інших  статей.

4.Склад, система і класифікація принципів цивільного

процесуального права.

Сукупність принципів цивільного процесуального права в їх тісному взаємозв’язку утворює чітку систему. Взаємозв’язок принципів проявляється по-різному: одні з них розвиваються та доповнюють положення інших принципів; у інших випадках одні принципи являються гарантіями інших, сприяють перетворенню їх в практикуі т.д. Повнота здійснення кожного принципу залежить від послідовності дотримання інших однаково значимих положень. Їх взаємозв’язок визначається єдністю вираженню в них ідеях, цілеспрямованістюдо досягненню єдиної мети.

В єдиній системі принципів кожен з них відіграє самостійну роль. Ті чи інші принципи можуть мати певне значення і знаходять найбільше проявлення в одній із стадій цивільного процесу або окремихінститутах, але загальне значення кожного принципу визначається   його взаємозв’язком з іншими, комплексним впливом принципів на діяльність правосуддяпоцивільних справах.

Класифікація принципів цивільного процесуального права може бути проведена по різним ознакам (критеріям) і впевній мірі має суб’єктивний характер. Підтвердженню цьому - різні точки зору напроблему класифікацію принципів. Однак, слід мати на увазі, що будь-якакласифікація принципів цивільного праваумовна,так як вони взаємопов’язані і взаємообумовлені.

В той же час класифікація принципів дає можливістьвизнатироль, місце і значення кожного з них. Традиційною, вважається класифікація принципів по джерелам їх нормативного забезпечення: відповідно виділяють:

· принципи, закріплені у Конституції України

· принципи закріплені в законодавствіпро судоустрій та судове провадження.

М.А. Гурвич, поділяючи погляди угорського процесуалістаЛ.Неваі, за основу класифікації принципів цивільного процесуального права взяв критерій - роль цих принципів в здійсненні правосуддя. В залежності  від неї він вів розмову про організаційні та функціональні принципи судового провадження[11]. Пізніше, удосконаюючи дану класифікацію, він запропонував інший критерій-об’єкт врегулювання, виділив дві групи   принципи загального значення: принципи визначаючі демократизм цивільного права, іпринципи, які виражають законність в процесі. К.С..Юдельсон  стосовно до принципів цивільного процесуального права виразив класифікацію принципів, запропоновану            С.С. Алексєєвим в загальній теорії права,в залежності від того,яку область правових відносин вони поширюються[12]:

· загально-правові принципи, виражаючі склад цивільного процесуального права;

· міжгалузеві принципи, одночасно характерні цивільно-процесуальному праву та суміжним з ними галузями;

· принципи цивільно- процесуального права,які  виражають зміст саме цієї галузі права (галузеві принципи);

· принципи правових інститутів,які виражають зміст і особливості кожного інституту цивільно- процесуального  права.

В учбовій та науковій літературі можна зустрітити і інші варіанти класифікації приципів. Класифікація принципів цивільного процесуального права по джерелу їх закріплення(а саме виділенні конституційних принципів) має певний зміст,оскільки вказані принципи впливають на весь зміст цивільно-процесуального права, так як Конституція України - це юридична база для всього українського законодавства. Однак виділенняконституційних принципів не означає приниження інших, прямо сформулюваних в Конституції.   Всі принципи однаково важливі та обов’язкові.

Конституційними   принципами  цивільного    процесуального   права   являються:

· здійснення правосуддя по цивільним справам тільки судом;

· незалежність суддів і підкоренню їх тількиЗакону;

· гласність судового розгляду;

· рівність перед законом та судом

· змагальність

· рівність сторін.

До галузевих принципів цивільного процесуального    права,    закріпленні   в законодавстві про судопровадженнявідносять:

· врахування  одноособового та колегіального розгляду цивільних справ в судах;

· національна мова судового провадження;

· участь громадськості в судовому провадженні ;

· безпосередність в дослідженні доказів;

· безперервність судового розгляду.

4а. Конституційні принципи цивільного процесуального права.

Здіснення правосуддя по цивільним справам тільки судом Правосуддя в Україні здійснюється тільки судом (ст.124 Конституції України). Судову систему в Україні складає Коституційний Суд Укрїани, суди загальної юрисдикції таарбітражні (господарські) суди. Їх діяльність направлена на розгляд кримінальних та цивільних справ і тому завжди пов’язана з необхідністю застосування державного примусу.  В цьому полягає особлива роль суду серед іншихправозастосовуючихта правоохоронних органів.

Крім того, судові органи в силу специфіки організації і процесуальної форми діяльності поставлені в особливі умови, що дає їмможливість розібратись в найскладніших ситуаціях кримінального злочину, чицивільного правопорушення, правильно тлумачити і застосовувати закон, та  винести законне, обгрунтоване, справедливе рішення. Все цемає важливе  принципове значення для виконання функцій правосуддя. Оскільки держава поклада здійснення правосуддя тільки на судом, вона категорично забороняє кому б то не було займатись судовою діяльністю і застосовуватипримус до правопорушників в формі правосуддя.

Розгляд деяких категорій цивільних справ у випадках, вказаних в законі, третейськими судами, а також іншими державними органами і громадськими організаціями не явлється правосуддям, тому що суд і тільки суд- єдний державний орган, здійснюючий правосуддя в певній процесуальній формі, чітко регламентуючих законом, тільки суд має право позбавити громадянина його особистих, майнових  та інших прав.

Чітко визначенийпроцесуальний  порядок розгляду та вирішення цивільних справ характерний лише для судового провадження розгляд цивільних справ іншими органами і організаціямине обмежується жорсткою процесуальною формою.

Діяданого   принципу проявляється :

1.В праві контролю суда за законністю дій адміністративних органів і посадових осіб у випадку застосуваннням ним цивільного законодавства;

2.В контролю судуза законністю рішення третейських судів при їх виконанні;

3.В примусовому виконанні, як правило, судовим виконанням під контролем судурішень і постанов всіх органів, здійснюючих захист прав;

4.Увинесенні заключного рішення судом у випадках розгляду певного спору про право декількома органами, в число яких входить і суд.

Незалежність суддів і підкоренню їх тільки Закону.

Судді незалежні і підкоряються лишеКонституції та Законам України ( ст.8 ЦПК України).Їм забезпечуються умови для безперешкодного та ефективного здійснення своїх прав і обов’язків. Будь-яке втручання в діяльність  суддів по здійсненню правосуддя недопустиме   і тягне за собою відповідальність по Закону.

Незалежність суддів і підкоренню їх тільки закону-це два погодженні, органічно пов’язані між собоюначала. Вони складаютьєдиний принцип, так як незалежність суддів зумовлена їх підкоренню тільки Закону, а підкорення Закону в свою чергу, можливе лише при умові, що суддідійсно незалежні.

У відповідності з даним принципом ніхто невправівпливати в судову діяльність по рішенню конкретних справ ніякі державні органи, громадські організації чи посадові особи не мають права здійснювати  будь-якийпрямий чи непрямийвплив, давати вказівки суддям,як вирішити конкретну судову справу. Таке втручання в правосудну діяльність антиконституційне.

Основні правові гарантії незалежності суддів передбачені в в ст. 126 КонституціїУкраїни та   Законом України “Про статус суддів”.

Незалежність судді забезпечуються передбаченаЗаконом:

· процедурою здійснення правосуддя, забороною під погрозою відповідальності по здійсненню правосуддя;

· встановленим порядком зупинення та закриття повноважень судді;

· правом судді на відставку, недоторканістю судді;

· системою органів судівської спільності;

· наданнясудді за рахунок держави матеріального та соціального забезпечення, відповідно до його високого статусу.

Ряд правових гарантій незалежності суддів, закріплений в цивільно-процесуальному законодавстві, регулюючому діяльність суддів при розгляді цивільних справ: порядок розгляду всіх питань цивільної справи і право судді на окрему думку; таємниця нарад суддів (ст. 210 ЦПК України)

Будь-яке втручаннняв діяльність суддів по здійсненню правосуддя переслідується по Закону. У відповідності з Законом України “Про статус суддів” передбачена відповідальність за впливу будь-якій формі на суддів з ціллю протидіянню всесторонньому, повному і об’єктивному розгляду конкретній справі чи досягтивинесенню незаконному судовому рішенню

Закріплення  розглядупринципунезалежності   євідмінастроку повноважень судді і правилапро незміність та неприторканність судді.

Гласність судового розгляду.

Розгляд судової справи у всіх судах відкрите (ст.129 Конституції України та ст. 10 ЦПК України). Розгляд справи в закритому засіданні суду допускається лише у випадках, встановлених Законом, з дотриманням при цьому всіх правил судового провадження.

Принцип гласності судового розгляду важливий для забезпечення виховних функцій правосуддя по відношеннюяк доприсутніх в залі судового засіданя, так і учасників судової справи. Разом з тим, в силу даного принципу громадяни мають можливість контролювати діяльність суду, а виборці – ще й за діяльністю народних засідателів. Гласність судового  розглядуявляється одним із яскравихвиявів демократії в області здійснення правосуддя. Досягнення таких завдань, як захист прав громадян, виявлення причин, породжуючих правопорушень, попередження правопорушеь і становить можливість завдяки гласності судових процесів

Закритийсудовий  розряд цивільних справ допускається у відповідності зі ст.10 ЦПК:

1. В цілях запобігання  розголошенню державної таємниці

2. В цілях запобігання розголошенню даних про інтимні сторони життяосіб, що беруть участь в справі, а також забезпечення таємниці  усиновлення                        (ст.112 Кодексу законів про шлюб і сім’ю України).

В  цих випадкахвиноситься мотивована ухвала з вказанням обставин, які свідчать про необхідність проведення закритого судового засідання.

Інших випадків закритого розгляду судових справ закон не передбачає, і тому не допускаєтьсявидалення  із залусудебного розглядугромадян, якщо ними не порушений порядок

Слуханнясправи в  закритому   засідання ведеться у всіх випадкахпублічно.

Рівноправність перед судом і законом.

           В Конституції України стаття 129- закріплено положення про рівністьвсіх перед законом і судомі конкретизує, що на рівність громадян не впливають їх походження, соціальне та майновеположення національна та расова приналежність, вік, освіта, мова, відношення до релігії, характерзанять, місце проживаннята інші обставини.

Рівність перед закономі судом забезпечується тим, що кожна судова справа розглядається в одному і тому жпорядку, в одних і тих жепроцесуальних  формахі однаковийоб’єм гарантій для осіб, які беруть участь в справі. Цим досягається можливість рівного задоволення законних вимог громадян, зацікавлених в результаті справиі рівна для них можливістьвідстоювати свої права перед судом.

Правосуддяпо цивільним справам здійснюється єдиним для всіх судом.

Принципздійснення правосуддяначал  рівності громадян перед законом і судом і має двоякийзміст: в ньому виражається положення про єдиний суд положення про єдність права.  ВстановленаКонституцієюУкраїни і законодавствомпро судоустрій судова система являється єдиною для всіх громадян.

Матерільною основою рівності прав та свободгромадян служить те, що всі вони юридично рівніпо відношенню до знарядь і засобів виробництва. Це  визначає їх політичну рівність і рівноправність у всіх інших областях.

Змагальність

Судове провадження в Україні здійснюється на основі змагальності( ст. 15 ЦПК   України). Застосовуючи до правосуддя поцивільних справах це означає, що судовий розгляд справи проходить у формі змагальності між сторонами, джерелом якого являється протилежністьїх  матеріально-правових інтересів. Процесуальне положення сторін характеризується пред’явлення їм широких можливостей відстоювати свою точку зору шляхом активного участі в судовому розгляді з використаннямпроцесуальних засобів захисту.

Сторони та інші особи, які беруть участь в справі, в цілях захисту своїх прав та інтересів посилаються на фактичні обставини справи, представляють докази, беруть участь в їх дослідженні, виражають точку зору на справу в цілому і по окремих питаннях.                     У відповідності з принципом змагальності особам, які беруть участь в справі, надається достатнійоб’ємпроцесуальних прав, які забезпечують кожному з них реальність і дійсність судового захисту.

Данийпринцип невід’ємний від процесуальноїрівності  сторін, якийє його основою, поскільки саме наділення рівними правами і обов’язками дається сторонам можливістьзмагатись перед судом. Найбільш яскраво цей принцип проявляється в стадії судового розгляду в суді першої інстанції, але характерний і таким стадіям цивільного процесу,як касаційне провадження,перегляд по нововиявленим обставинам   та ін.

Принцип змагальності забезпечує повноту фактичного і доказового матеріалу, наявність яких являється важливою умовою встановлення обставин по справі.

В галузевому законодавстві закріплений ряд правил, розкриваючий зміст принципу змагальності:

1. Кожна сторона повинна доказати ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх  вимог і заперечень; відстоювати свою позицію в справі;

2. Суд може запропонувати сторонаминадати додаткові докази;

3. Сторони вправі посилатися на різні юридичні факти, які лежать в основі їх вимог та заперечень

Рівність сторін.

Судове провадження здійснюється на основі рівності сторін (ст.129 Конституції  України).Принцип рівності тіснопов’язаний з принципом рівності передзаконом і судом. Його суть виражається в установленому законом і забезпечується судом рівних можливостей сторін реально використовувати процесуальні засоби судового захисту прав та інтересів. Завдяки дії даного принципу сторони можуть знайомитись з матеріалами справи, робити з нихвиписки, задавати питання іншим учасникам процесу, свідкам і експертам, давати усні та письмові роз’яснення суду, давати свої висновки по всім питанням в судовому процесі, заперечувати проти доводів і висновків іншої сторони, брати участь в судових дебатах, оскаржувати судові акти у вищестоящий суд.

Зміст принципурівності сторін розкривається в ряді статей ЦПК. Так у відповідності зі ст.103 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Їм забезпечується також інша рівна можливість брати участь в розгляді справ в судовому засіданні: сторониповідомляються промісце і час судового засідання абоскоєнні певного процесуальної дії; після викладенні справи справи по суті, суд заслуховуєроз’яснення сторін та інших учасників процесу ( ст.180 ЦПК України).

Маючи рівні процесуальні права, сторони несуть і рівні процесуальні обов’язки.          В ч.2 ст.99 ЦПК України. Це важливе положення сформулювано так: особи, які беруть участь в справі,до яких закон відносять і сторони, зобов’язані добросовісно користуватись всіма належнимиїмпроцесуальними правами.

4б. Принципи цивільного процесуального

права  закріпленівгалузевому законодавстві.

Диспозитивність

Поняття “диспозитивність” походить від лат“dispositivus”- “маю в розпорядженні”. Юридичний термін “диспозитивність” означає можливість особина свій розсуд   розпоряджатись суб’єктивними правами.Принцип диспозитивності заключається у можливості осіб, які беруть участь у справі, мати в розпорядженні свої матеріальніта процесуальніправа, а також засоби їх захисту. Так у відповідностідо ст.103 ЦПК України, позивач має право змінити зміст чи предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимогабо відмовитись від позову. Відповідач вправі визнати позов. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою.

           Свобода осіб, які беруть участь у справі,розпоряджатисьнаявними  матеріальними права і процесуальними засобамиїх захисту обумовлена свободою особистості в Україні.Воля сторін в дозволених закономмежах  розпоряджатись належним їм правами в цивільному процесі не протирічать цілям правосуддя по цивільним справам, так як діяльність суда, його процесуальні відносиниз учасниками цивільної справи будуються з врахуванням  самостійності, відомої автономії, розпоряджень, які належать учасника цивільних правовідносин. Цивільний процесуальний закон в цілях здійснення судового захисту суб’єктивних цивільних прав які надаються кожному суб’єкту права і визначаються процесуальними засобаим,  яким останній може вільно розпоряджатись  в процесі.

Диспозитивність в області цивільного процесу являється продовженням і наслідком диспозитивногоначала,характерного для цивільних матеріальних правовідносин. Початок диспозитивності  Пронизуєвсе цивільне судове провадження – від порушення конкретної справедливовиконавчого провадження.

Зміст принципу дистозитивності характеризується тими широкими правами, якими закон наділяєсторони та інших осіб в справі. ВЦивільному процесуальному кодексі Українивони закріплені в ст.103 . Особи, які беруть участь у справі мають широкі і різносторонні процесуальні повноваження, але зміст принципа диспозитивності включає лише ті з них, якими пов’язані з предметом судової діяльності і здійснення якихвпливає на рух процесу.

В змісті принципа диспозитивності з точки зоруйого нормального вираження і здійснення входять повноваження пов’язані з  розпорядженням сторонами  матеріальними правами і процесуальними засобами їх захисту, відносяться: пред’явлення позовута зустрічного позову, заяви, скарги, певного характеру і об’єму позовних вимог і заперечень; можливість їх змін; відмова від позову; визнання позову, заключення мирової угоди.

По своєму характеру принцип диспозитивності являється специфічним галузевим, томущо в цивільному процесі сторони можуть вільно розпоряджатись предметом судового провадження (спірним матеріальним правом )і процесуальними засобами, тобто, своїми діями на рух процесу.

Разом з тим за судом зберігається право контролю за деякими розпорядчими діями сторін: наприклад, за заключенні мирової угоди або визнання відповідачем позову. Суд контролює ці дії з тим, щоб вони не протирічили закону і не порушували права інших(крім сторін) осіб.

Усність судового провадження

В цивільному судовому провадженні викладенняпроцесуального матеріалу здійснюється в двох формах- усній і письмовій. Кожна з них має свої позитивні та негативні сторони.Усна форма необхідна там, де процес здійснюється гласно і переслідує мету завдань виховання. Тому найбільшпрогресивним і демократичним визнається принцип усності в тому  змісті, що спілкування судуз учасникамипроцесуповинен  проходити усно і незалежно від форми повідомленого матеріалу. Тільки при цій умові процес може бути сприйнятий всіма присутніми в залі судового засідання, оскільки усна форма полегшує безпосередність сприйняття доказів судом і особами, які беруть участь у справі, прискорює процес розгляду справи.

                Разомз  тимпри усній формілегше к онтролювати діяльність суду особами, які беруть участь в справі.

Згідно ч. ст.160 ЦПКУкраїни розгляд справи проходить усно. Це означає, що весь процесуальний матеріал (факти і докази), які використовуються судом при розгляді справи, повиннні   бути викладенів судовому засіданні в усній формі .Усно повинно бути викладені роз’яснення сторін іпокази інших учасниуів процесу; всі письмові матеріали (письмові заяви сторін, позовні заяви, письмові докази, письмові заключення експерта і т.д.) обов’язково повинні зачитуватись в судовому засіданні. Уснозадаються питання членами суда і членами суда і особами які  беруть участь у справі, постанови суду обов’язково зачитуються. Вищевикладене дає висновок зробити висновок, що найбільшповно принцип  усності виражений в нормах, які регулюють судовий розгляд: відкриття судового засідання і оголошення про те те, яка справа розглядається; роз’яснення обов’язків перекладачу, прав і обов’язків осіб, якіберуть участь у справі та інш.

Безпосередність у дослідженні доказів.

Контакти суду  з учасниками процеса передбачає як усну форму повідомленого процесуального матеріалу, так і безпосередність його сприйняття судом. Тільки при цій умовівін буде правильно зромілим і зможе визвати у потрібних випадках відповідну реакцію зі сторони судуу  формі продовжуючого спілкування з учасниками процеса.

У відповідності з ч.1 ст.160 ЦПК суд першої інстанції при розгляді справи зобов’язаний безпосередньо досліджувати докази по справі: заслухати роз’яснення сторін, які беруть участь по справі, показисвідків, заключення екперта, ознайомитись з письмовими доказами, оглядати письмоивх доказів. Принцип безпосередності по своємухарактеру має дві сторони:суб’єктвну та об’єктивну.

З суб’ктивної сторони безпосередність заключається в тому, що суд першої інстанції при розгляді справи обов’язково особисто (тобто безпосередньо) досліджуватиме докази по справі: заслуховування роз’яснення сторін, які беруть участь у справі, показів свідків, висновків експертів, ознайомиться з письмовими доказами, оглядуречевих доказів.                          Зоб’єктивної сторони докази повинні бути, як правило, взяті із першоджерела, безпосередньо відображаючидостовірнимицими факти.

Застовуванняпринципу безпосередності важливо перш за все у відношенні усного матеріалу, роз’яснень сторін, показів свідків, які повинні бути вислухані і допитані саме судом.  Але не менше значення має дотримання безпосередності і при дослідженні письмових документів, а також при огляді і дослідженніречевих доказів. Принцип безпосередності, передбачений в ст. 160 ЦПК, відноситься до доказової діяльності суду, направленої на встановлення фактів, необхідних для розгляду справи.

Змістпринципу  складається із слідуючих положеь:

· суд зобов’язаний вирішити лише на тих доказах, які були досліджені їм публічно в судовому засіданні, такяк тільки  в цьому випадку може буди  обгрунтованим;

· при дослідженні обставин справи суд повинен отримати інформацію із безпосереднього джерела. Саме при умові безпосереднього особистого сприйманняя необхідних суду відомостей може бути забезпечена об’єктивністьрішення;

· суд повинен прагнути до використанняя так званихпервіснихдоказів  якіутворились підвпливом  безпосередніх впливів певних фактів.

Наявність перерахованих фактів обумовлено тим, що різні фактичні дані можуть стати судовими доказами тільки при використанні їх на основі принципу безпосередності.                З врахуваннямцьогозаконодавець встановив в ЦПК чіткий порядок дослідження справи в судовому засіданні

Але як би важко не здійснювався принцип безпосередності, не у всіх випадках надається  можливість його дотримання. Тому цивільно-процесуальний кодекс передбачив можливість встановлення деяких винятків іздії даного принципу, виходя з того, що безпосередністьв цих випадках буде дотримана.

Однимз умов, забезпечуючих дію принципу безпосередності, являється правило про незмінність складу суду. У відповідновсті з яким кожна справа від початку і до кінця повинна бути розглядатись одним і тим же складом суду. Якщо будь-хто із суддів буде позбавлений  можливості продовжувати  участів судовому розгляді, він замінюються іншим суддею і розгляд справи починається з початку.(ст. 22 ЦПК ). В протилежному випадку виявилось би, що новий суддя не ознайомлений з обставинами справи безпосередньо.

[13]

Отже: в позовному провадженні, найбільш яскравопроявляється три специфічних (функціональних) принципацивільного процесу - диспозитивності, змагальності та процесуального рівноправ’я сторін. Ці принципи знаходяться в тісному взаємозв’язку. Диспозитивними правоздатними однієї сторони кореспондуються аналогічні права другої. Наприклад, праву на пред’явлення позову позивачем відповідно є право відповідача на пред’явленнязустрічного позову.[14] Визнання позову. Дві сторони маютьрівне право на укладення мирової угоди.

Принцип процесуальної рівності сторін забезпечується змагальною формою судового провадження, яка надає їм можливість в рівній  мірі змагатись перед судом, особливо в стадії судового розгляду і вирішення справи. Витоки змагальності знаходяться в протиріччях матеріально-правових інтересів сторін, спірних правовідносин, алев суді матеріально-правовий   спір набирає форму процесуальних прав.

Зв’язокміж рівністю процесуальних прав і обов’язків сторін і змагальною формою їх виявлення настільки тісна, щоВ.М. Семенов об’єднав дваначала в один  принцип- процесуального рівноправ’я  сторін при змагальнійформі судового провадження.[15]

В зміст принципу процесуального рівноправ’я сторін входять:

· закріплення в законодавстві рівності процесуальних прав і обов’язків;

· процесуальні гарантії, забезпечуючі однакові можливості для здійснення прав і виконання обов’язків;

· рівна процесуальна допомога суду.

Такий метод має об’єктивну основу в економічному характері суспільних відносин. Правова рівність проявляється в двох напрямках:

По-перше: ніхто з учасників цивільних правовідносин не може  перекладати обов’язки на іншого.

По-друге: у випадку виникненняспору між учасниками правовідносин ні одинне можеприйняти рішення, обов’язкове для іншого[16]. Цей характер цивільних правовідносин об’єктивно проявляється і в процесуальному праві.

Права і обов’язки, які визначаються матеріальним правом, без існування процесуального права не можуть бути реалізованими.

Таким чином, одним із принципів, на якихголовна можливістьцивільного процесуального права виконують свою функцію пред’явлення захисту права, являється принцип процесуальноїрівності осіб,які займають однакове процесуальне становищев процесі.

6. Права та обов’зкисторін    в цивільному процесі.

Сторонамив цивільному процесі називаються особи, від імені яких ведеться процес і матеріально- правовий спір який повинен вирішити суд. Сторонами в цивільному процесі- позивачем івідповідачем модуть бути громадяни, громадяни-підприємці, державні підприємства, кооперативні організації, громадські організації і інші суб’єкти, які користуються правами юридичних осіб. В якості сторін можуть виступати іноземні громадяни і фірми, особи без громадянства. В кожній справі позовного провадження завжди є дві сторони. Позивач - особа, в захист прав і інтересів якого порушується цивільна справа.

Порушення  справи може сама зацікавлена особа,  може цездійснити прокурор, а у випадку передбачених в законі, справу може бути порушена по ініціативі органів державних та громадських організацій, а також окремих громадян (ст.4 ЦПК).Позовну сторону прийнято називати активною, оскільки діяв захист її прав і інтересів тягнеза собою виникнення процеса. Однак це не завжди суб’єктивна активність саме позивача. Якщосправу порушено прокурором чи організаціями або громадянами,які мають на це право згідно ст.4 ЦПК, зацікавлена особа повинно бути повідомлені про це і брати участь в якості позивача (ст.118 ЦК).

Відповідача - особа, якапритягується до відповіді по позову, оскільки на нього не вказується в позові як на порушника. В багатьохвипадках  причиною пред’явленого позову являється дія чи бездіяльність самого відповідача (несплата боргу в установлений термін, оспорюванняправа авторства,завдання шкоди та ін.) . Однак в окремих випадках відповідач може сам ніяких дій, ущемляючих права і інтереси позивача, незавдавати (володілець джерела підвищеної небезпеки,   неповнолітній спадкоємець, до якого пред’явлений позов про визнання заповіту недійсним і т.д.), але об’єктивно відмовити суб’єкту  спірнихматеріальнихправовідносин на такзваних пасивної сторони.

Спірні матеріальні правовідносини- об’єкт процесу по конкретній цивільній справі, а його суб’єкти являються сторонами. Питання про існування або неіснування цих правовідносин, його зміст,чи в якій міріправа позивача порушені і повинні за ценести  відповідальність відповідачем,  будуть вирішені судом тільки після розгляду справи по суті.

Однак вже в момент порушення справи очевидні слідуючі  ознаки сторін:

Від імені сторін ведетьсяпровадження по справі, вони персоніфікують цивільну справу. Це має більш практичне значення, оскільки   закон забороняє пред’явлення іне розглядає вже вирішеннясправи  між тими ж сторонами, про той же предмет і по тих же підстав ( п. 4 ст.136ЦПК);

Відносини між сторонами в результаті пред’явлення позову придбають офіційний характер. Завданнясуду полягає в тому, щоб ці відносини врегулювати;

Сторони - cуб’єкти спірного матеріального правовідносин- мають в справі матеріально-правовий інтерес. Судове рішення визначитьїх матеріальні права: вони або набувають будь-які матеріальні блага, або позбаляться їх;

Вступивши в процесуальні правовідносини з судом, сторони мають в справі процесуальну заінтересованість, складаються у можливості захисту своїх прав, у прагненні отримати сприятливе рішення і реалізувати його.;

Сторони  являються головними  учасникамипроцесу, сторони зобов’язані нести судові витрати.

В сукупності вказані вище ознаки притаманнілише сторонам, а саме сукупність цих ознак дозволяє відмежувати  сторони від інших осіб, які беруть участь у справі. Поняття сторін застосовується в справах позовного провадження. Учасниками справ окремого провадження, атакож виникаючих із адміністративних правопорушень, являються заявники, скаржникиі зацікавлені особи. Ці особи користуються правами сторін за окремими винятками, встановлені законом.

Процесуальні права та обов’язки сторін.

Закон встановлює, що сторони користуються рівними процесуальними правами (ч.3 ст. 99 ЦПК). Відповідно вони несуть і рівні процесуальні обов’язки. Всі процесуальні права сторін випливають із установленого ст. 55 Конституції права на судовий захист. Всясистема цивільного   судового провадження являється по-суті конкретизацією цього конституційного положення, реальним механізмомйого здійснення.

Процесуальні права сторін різноманітні, і в даному випадку необхідно  зроьитиїх загальний огляд. Сторони, перш за все   володіють правом на безпосередню участь в справі. Вони вправі брати участь у всіх судових засіданнях по справі, присутні при здійсненні процесуальних дій, знайомитись з матеріалами справами, робити виписки з них, робити копії. Сторони мають право попередньо оцініювати неупередженість членів суду їм надано право заявлення відводів. Сторони, являється матеріально зацікавленими особами, можуть самостійно визначати об’єм захисту своїх прав та інтересів, а також вносить, зміни в заявлених вимогах. Так, позивач може відмовитись від позову, а відповідач визнати позов. Між сторонами може бути заключена мирова угода. Позивач може змінити, основу та предмет позову і т. д. А тепер розглянемо праваі обов’язки сторін детальніше.

Широту права сторін по використанню процесуальних засобів судового захисту. Сторони мають право пред’являти докази і брати участь у дослідженні, задавати питання  іншим особам, які беруть участь в справі, а також свідкам і експертам, заявляти різні клопотання, представляти свої доводи і заперечувати на доводи протилежні сторони. Відповідач має право крім заперечення на позов використовувати в якості захисту зустрічний позов.

Сторони мають правоперевірки законності і обгрунтованості рішення. Вони можуть оскаржити рішення в касаційному порядку, порушувати питання про його перегляду по нововиявленим  обставинами про перегляд рішення в порядку нагляду.Кінцева реалізація рішення (його виконання) залежить від здійснення сторонами їх права вимагати примусового виконання рішення.

Сторони мають цілий ряд інших процесуальних прав: можуть вести справуособисто або через представників, просити про забезпечення  позову, вимагати відшкодування судових витрат і т.д.

Процесуальні обов’язки сторін діляться на загальні і спеціальні. В ряді загальних зобов’язань важливе місце займає добросовісність. Маючи широкіпроцесуальні права, сторони зобов’язані добросовісно виконувати (ч.2 ст.99 ЦПК). В більшості випадків цей обов’язок виконується добровільно, однак на сторону, недобросовісно заявившу необгрунтований позов чи спір або систематично  протидіючу розгляду і вирішенні справи, судможе накласти штраф на користь іншої сторони винагороджуючи за фактичну втрату робочого часу у відповідності з середнім заробітком, але не більше 5% від задоволеної частки позову.

Сторони зобов’язані підкорятись процесуальній регламентації, здійснювати процесуальні дії в установленому законом чи судом строки, своєчасно оплачувати витрати по справі, пред’являти процесуальні документи по встановленій законом формі. Не дотриманняцих вимог позбавляє сторону права здійснювати відповідні процесуальні дії. Що ж стосується загальних зобов’язань сторони бути в ході процесу, то на  мійпогляд, цей обов’язок має моральний , а не правовий характер.

Спеціальні процесуальні обов’язки покладаються на сторони в зв’язку з необхідністю здійснення окремих процесуальних дій. Так, наприклад, закон встановив,особа, яка подала клопотання перед судом про витребування письмових доказів від осібякі брали і не брали участь по справі, повиннівказати причини, які перешкоджають самостійному йому отриманню і основи, по яких воно рахується у даної особи чи організації.

Належна сторона в справі

Заміна неналежної сторони. Право на судовий захист належить кожному громадянину. Цим же право можуть скористатись і іноземці і особибез громадянства.організації, які маютьцивільну процесуальну правоздатністьі дієздатність, також маютьправо.таким чином, будь-яку правоздатну особу може заняти процесуальне положення сторони. Однак для участі в даній справі необхідно мати конкретну матеріально- правову зацікавленість саме в цій справі, тобто бути належною стороною. Якщо віндикаційний позов пред’явлений не самим власником чи законним володільцем речі, а його сином (власник живий)- такий позов пред’являється неналежним позивачем.

Пред’являючи позов, позивач повинен представити суду дані, із яких було б видно, що він являється належним відповідачем, а притягуюча особа являється належним відповідачем. Позивач повинен легімітувати себе і відповідача. Легімітація забезпечується винесенням рішення по відношенню дійсно матеріально зацікавлених осіб. Якщопозов пред’явлений прокурором чи організаціями або громадянами, порушуючих справу в інтересах інших осіб, прокурор і ці організації повинні також  легімітувати позивача і відповідача.

Отже, належні сторони в цивільному процесі являються особи, по відношенню яких є дані про те, що вони можуть бути суб’єктами спірного матеріального правовідношення.

Належна сторона визначається судом на основі норм матеріального права. Вже при прийманні позовної заяви суд повинен встановити, приналежність позивачу права вимоги ічи являється відповідач тією особою, яка повинна відповідати по позову (ст.137 ЦПК). Участь у справі неналежного позивачачи неналежного відповідача перешкоджає законному та обгрунтованому вирішенню спору. В зв’язку з цим виникає проблема заміни неналежної сторони..

На превеликий жаль, справа незавжди порушується належним позивачем, а в якості по позову не завждипритягується належний відповідач. Процесуальний закон (ст.137 ЦПК) не передбачає відмови в прийнятті заяви від неналежного позивача чи відмови вприйнятті позовузвернення до неналежного відповідача. Неналежний відповідач чи позивач повинні бути замінені в належниму порядку. Однак заміна неналежних позивачів чи відповідача може бути тільки зі згоди позивача.

Для  заміни неналежного (первісного) позивача необхідно не тільки його згодана вибуття із справи, але і згода належного позивача на вступ в процес. При наявності їх обопільної згодипроходить заміна.Якщо  позивачне згідний на заміну його іншою особою, то ця особа може вступити в справу в якостітретьої особи, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, про щосуд повідомляє цю особу. Якщо первісний позивач готовий на вибуття із справи, а належний не бажає в нього вступати, в справі не  залишається позивача -суд повинен припинити провадження по справі в порядку ст.105 ЦПК. Незгодапервісного  позивача на вибуття і відмови належного позивача на вступ в справу повинніпотягтирозгляд  справи по суті і винесення рішення про відмову у позові.

Для заміни неналежного відповідача також потребує згоди позивача. При згоді на таку заміну суд звільняє первісного відповідача від участі в справі і притягує нового відповідача. У випадку незгоди відповідача на заміну відповідача іншою особою суд притягує цю особу в якості другого відповідача(ч.3 ст.105 ЦПК України.)

Заміна неналежної сторони проходить в тому ж процесі без припинення  чи призупинення провадежння. Якщо заміна проходить в засіданні суду, останній може відкластислухання справи тому, щоб дати час належній стороні вступити в справу і підготовитись до захисту своїх інтересів. Після заміни неналежної сторони розгляд справи проводиться з самого початку, тобтоз стадії підготовки справи до судового розгляду. Заміна неналежної сторони може бути проведена тількив суді першої інстанції. Замінаненалежної сторони повинна проводитьсясудом у відкритому судовому засіданні,з обов’язковоюучастю всіх осіб, що беруть участь у справі.

7. Загальна  характеристика захисту   інтересів відповідача в

цивільному процесіта зустрічного позову.

Процесуальна рівність сторін і в процесі забезпечується надання  можливості відповідачузахисту проти пред’явленогойому позову, висуваючи необхідні заперечення. Змагальна форма процесу дозволяє йому не чекати початку розгляду по суті, ознайомитись з позовною заявою, вивчити наявні у позивача докази із врахуванням отриманої інформації визначити своє відношення напред’явлену позивачем вимогу. Відповідач вправі визнати позов, якщо вважає що вимоги позивача законніта  обгрунтовані. Коли відповідач намірений парирувати, він може використати дві форми захисту:

   заперечення та зустрічний позов.

Заперечення проти позову – аргументовані докази, доводи, які   спростовують пред’явлений позов. За своїм характеромзаперечення вониможуть бути процесуальними і матеріально-правовими.

Процесуальнізаперечення завждиспрямовані  на те, щоб довести неправомірність виникнення самого процесу по справі у вигляді відсутності у позивача права на позов чипорушення їм порядку пред’явлення позову. Відповідач прагне досягнення   залишення заяви без розгляду чиприпинення провадження по справі. Наприклад, вказуючи на порушення позивачем порядку пред’явлення позову, відповідач доводить, що справасуду непідсудна, заява подана представником позивачаякий не має повноваження на ведення справи тощо.    В якостіфактів, які свідчать про відсутність у позивача правана позов, відповідач може можевказатинеправоздатність позивача, непідвідомчістьсправи суду, наявність спеціальної заборони на розгляд справи, яке по загальному правилу підвідомче суду, наявності по тотожному позову вступившого в законну силу рішення суду і т.д.

Матеріально-правові запереченння направлені на спростування фактів, складаючих основу пред’явленого позову ізасвідчуюча про незаконність чи необгрунтованість вимог позивача. Доказуючи незаконність позову, відповідач, як правило, посилається на неправовий характер заявленої вимоги (повернення карточного боргу), на те, що спірне правовідношення виникло до видання відповідного нормативного акту, який звороної сили не має, чиугод сторін являється протизаконною (купівля-продаж громадянами наркотичних речовин)- відповідач також вправі стверджувати, що норма, яка покладена в основу пред’явленого позову, втратила силу.

Аналіз судової практики дозволяє зробити висновок про найбільш частіші посилки відповідача на необгрутованісті пред’явленої вимоги (неповнота юридичного складу, недостатність танеобгрунтованість доказів). Наприклад, оспорюючипозов про визнання права на власність на жилий будинок, відповідач стверджує, що договір купівлі-продажу відсутній, а маюча у позивача боргова розписка видана на отримання завдатку в рахунок незаключеної угоди. Заперечуючи вимоги про відшкодування арендної плати за складське приміщення, відповідач посилається не неправдивість представленого позивачем договору оренди.

В інших випадках відповідач використовує в якості контаргументів посилку на наявність правопоглинаючих фактів. Наприклад, заперечення проти позову про відшкодування збитків, відповідач вказує, щона наявність вини самого позивача (умисел чи грубу необережність). Спростовуючи позов про визнання недійсним фіктивний шлюб, відповідач заявляє, що що через рік після регістрації шлюбу між ним і позивачкою виникнувші шлюбні відносини перестали бути фіктивними. В якості заперечення проти позову про стягненні суми по договору займу відповідач називає безгрошів’я і наявності у позивача розписки, яка була отримана шляхом шантажу.

Інколи відповідач оспорює розмір заявленогопозивачемвимогу, посилаючись на завищену ціну позову. Так, якщо боржник частково виконав зобов’язання перед кредитором позовможе бути пред’явлений в частині, яку боржник не виконав. Стягнення пені, неустойки, завдатку, упущеної вигодияк правило, можлива при наявності згоди сторін відповідноївказівкина  застосуваннясанкції за невиконання обов’язків.

Більш складнішим і рідше застосовуючим на практиці являється такий спосіб захисту відповідача, як зустрічний позов.

Зустрічний позов - самостійна вимога відповідача до позивача пред’явлена в суд для  одночасного і об’єднаного розгляду по справі по позову позивача. Оскільки позов відповідача характеризується в якості зустрічного позову, вимогу позивача прийнято називати в даному випадку первісною. Вимога відповідача може бути прийнята для об’єднаного розгляду першоначального позову тільки в трьох випадках, прямо передбачаючих   законом:якщо зустрічна вимога направленазалік первісноївимоги. Залік має місце, коли обидва позова носять майновий характер. Якщо ціна зустрічного позову вища, чим у первісного, суд проводячи взаємне погашення їх, стягне на користь відповідача лише неотриману суму. Аналогічним шляхом суд  вирішить, якщо ціна первісного позову позову буде вища ціни зустрічного, присудивши позивачу суму, яка складає різницю  в ціні позовів. При однаковій ціні обох вимог суд проводить взаємозалік, не присуджуючи будь-яких сум ні одній із сторін. Процесуальна економія, яка досягається в результаті розгляду таких вимог підлягаючихзаліку, проявляється в стадії виконання. При окремому розгляді таких вимог спочатку по виконавчому листі буде стягнута сума, яка вимагається позивачем. А потім пройде фактично зворотнє стягнення   по вимозі відповідача.При спільному жрозгляді позові,між якими можливийзалік буде виданий одинвиконавчий лист в користьстягувача,  ніякої взаємної передечі грошових коштів не буде. Однак прийняти дорозгляду в одному процесізпервіснійзустрічній вимозіпо  мотиву можливого їхзаліку- право, а не обов’язок суду. В якості вимог, направлених на залік, достатньо привести одне з типових умов договору оренди нежилого приміщення. Орендарвправі вимагати заліку в орендну плату сум, які були витрачені по покращенню орендуємого приміщення;

Якщо задоволення зустрічного позову виключається повністю або в  частині задоволення первісного позову. В даномувипадку зустрічна вимога направлена на повну чи частковий підрив основи первісної  вимоги,по своєму характеру взаємовиключаючи один одного. Їх окремий розгляд неможливий, поскільки це потягло б винесення протирічущих один одному  рішень і порушення правила преюдикційності. Одне з такиз вимлг чи вони рбидва носятьнемайновий характер. Найбільш типовим з прикладів зустрічного позову, які пре’являються по вказному підставі,пред’являються :

· позов про стягнення аліментів і зустрічний позов про визнання недійсним запису його батьком дитини в оргаргах РАГСу

· позовпро розподіл жилої площі і зустрічний позов про визнанняпервісного позивача втратившогоправо на жилу площу.

Судзобов’язаний  прийняти подібні вимоги до об’єднаного розгляду і винести по ним однез рішень:   якщо між зустрічним і першочерговим позовами має місце взаємний зв’язокіїх спільний розгляд приведе до більш швидкому та правильному розв’язанні спору,   тутвсе залежить від суду- чи визнає він за необхідність взаємні вимоги чи ні.На момент прийняття зустрічного позову дуже важкоприпустити до якого результату приведе процес, зовсім не виключено його ускладнення і затягування, винесення неправильного рішення. На практиці судді підходять обережно до такого об’єднання позовів, що звичайно закономірно. В якості прикладузастосування вказаного приводу (підстави) для прийняття зустрічного позову можна назвати випадок розгляду справи про розірваня шлюбу вимог відповідача про стягнення з позивача аліментів і про розподіл спільного майна.

Зустрічний позов може бути пред’явленийдо постанови рішення по первісному позову, практично - до виходу суда в нарадчу кімнату для винесення рішення. Пред’являється він по загальним правилам: подається в суд позовну заяву з дотриманням вимог, передбаченими ст.140 ЦПК,  заява оплачується держмитом. Прийняття зустрічного позову оформляється ухвалою судді. Підсудність зустрічного позову обумовлена його зв’язком з первісниипозовом, внаслідокчого він пред’являється в суд по місцю розгляду первісного позову (ст.141 ЦПК). Якщо підставою для прийняття позову відповідача як зустрічного відсутні, суд чи суддя виносить ухвалу про відмову його в прийнятті для спільного розгляду з первісним. Така ухвалаоскарженню  не підлягає, оскільки не перешкоджає пред’явленню самостійного позову[17]. Якщо суддя чи суд відмовляють в прийнятті  заявиупозивача по підставам, передбачені в ст.136 ЦПК, ухвала може бути оскаржена.

Резолятивна частина судового рішення повинна містити окремі висновки по первісномута зустрічному позовам: яке право визнано за кожною стороною, хто, які дії і в чию користь повинні виконати. Фактично це буде єдиним рішенням по двом різним вимогам, де кожна із сторін займає становище позивача і відповідача одночасно.

II.Захист інтересіввідповідача

1.Розпорядження позовнимизасобами захиступрав та інтересів.

Керуючись  принципом диспозитивності, сторони вправіна власний погляд визначити об’єм і засоби суб’єктивних прав і охороняючихзаконом інтересів. Заява матеріально-правова  вимога   може бути змінена в силу різних обставин ( юридичне незнання сторін, яка   не дала змогина момент звернення в суд правильно визначити елементи позову; вияснення новихобставин справи в ході судового розгляду; досудове врегулюваннясторонамивиникнувшого спору і т.д.).

Формирозпорядженням позовом та засобами закріпленими в ст.103 ЦК, у відповідності з яким позивач вправі змінитипричину та предмет позову, збільшити чи зменшити розмірвимог чи відмовитись від позову. Відповідач вправі визнати позов. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою. Конкретний зміст кожного із перерахованихрозпорядчих дій заключається у слідучому.

Зміна позову позову можливийу формі трансформації первісного зазаначеного предмету, причини, ціни, суб’єктивного складу.  Змінюючи предмет позову, позов по-новому  визначаєоб’єм і форму захисту свого суб’єктивного права, змешуючи чи розширюючи кордони досліджуваних обставин справи, змінюючи характер витребуваного у сударішення.  Наприклад,до первісного заявленого позову про визнання авторства  він вправі приєднати вимоги про  присудженні відповідача до виконання яких-небуть дій чи вимог протрансформацію тих правовідносин, із-за яких виник спір. Так,пред’явивши позов про визнання авторства, позивач може додати його вимоги про відшкодування авторської винагороди. Первісно заявлена вимога про відшкодування арендної плати позивач вправі додати позов про  розірваннядоговоруоренди.позивач на влсний розгляд може взагалі замінити предмет позову, висунувшинову вимогу. Наприклад, представивши позов про розірвання шлюбу, позивачпотім просить визнати цей шлюб недійсним. Однак всі видозміни предмету позову повинні залишатись вмежах того спору про розгляд якого просив позивач. Неможна наприклад, замість первісно заявленої вимогипро стягнення за відповідача аліментів вимог про втрату права на жилу площу. Це вже новий позов, він повиненн бути пред’явлений по загальним правилам.

Основа позову видозмінюється шляхом посилок на нові обставини і додаткового пред’явлення нових доказів в підтверджені нових доказів в підтвердженні наведених основаних фактів. Позивач вправі виключитибудь-якийфакт із основи позову, замінити одніфакти іншии. Подібні перетворення в основі позову невідворотні, якщо змінюється сам предмет позову. Наприклад, вимагаючи замість розірвання шлюбу визнання його недійсним, позивач повинензамінити причину позову, оскільки обставини, дозволяючи судувирішуватиці вимоги - різні.

Доповнюючипредмет  позову, позивач називає додатково і нові факти, які свідчать про правомірність другої вимоги. В судовій практиці і в процесуальній теорії тривалий час залишалось спірне питання про можливість одночасного зміни позивачем предмета та основи позову. Верховний Суд СРСР в  огляді судової практики роз’яснив, що така одночасна зміна неможливо “ так як фактично це означало би пре’явленню нового позову”[18].

Дане роз’ясненнюпотребує в одному важливому уточненню. Неможна проводити одночасну заміну елементів позову. А при зміні предмету позову відповідно перетворенню проходить ізобставинами, вказаними в основі позову.Наприклад, доповнюючи позов про поновленню на роботі вимоги про стягнення заробітної плати, позивач доповнюючи позов, посилається на факт вимушеного  прогулуі на спричинений майновий збиток. Позивач вправінавласний розсуд змінити і склад учасників спору.У  відповідності ст.137 ЦПК дає йому можливість визначитичисло  відповідачів по справі. Первісному  пред’явленню позову доодного відповідачане позбавляє позивача праванаполягати,потім на притягненняв процес інших зобов’язаних осіб. Використовуючи право на зміну елементів позову,  позивач забезпечує більш повний  та кваліфікований   захист свого суб’єктивного права і охороняючого законом  інтересу.Суду це дає можливість досягнути процесуальної економії, оскільки відпадає необхідність в порушенні нової справи по зміненому позову.

Змінюючи розмір заявленого позову, позивач знову визначає об’єм захисту свого суб’єктивного права. Така диспозитивність правомочність можливо, коли вимоги носять майновий характер. Якщо позивач в момент пре’явлення позову має певні труднощі з визначенням ціни позову,наприклад позов про відшкодування шкоди, завдної здоров’ю, то в ході судового розгляду він може уточнити розмір своїх вимог, збільшивши ціну позову. Інколи, ціна позову свідомо завищуєтьсяпозивачем, тому при розгляді справи розмір вимог також буде уточняться і позивачназве дійсний розмір, зменшивши первіснувитребувану суму. Заява позивача про зміну елементів позову,його ціни і складу учасників спору може також вимагати притягнення в процес нових матеріалів, додаткової підготовки відповідача до захисту  проти зміненого позову. Суд чи суддя вправі в такому випадкуперенести судовий розгляд.Право на зміну позову мож бути реалізовано позивачем в стадії порушення справиі в стадіїйого підготовки шляхом подачі відповідповідного додатку до позовної заяви. В ході розгляду справи це фактично здійснюється до постанови судом чи суддею рішення (довиходу  у нарадчу кімнату). Але звичайно  позиція позивача по відношенню зміни позову виясняється судом чисуддею після доповіді по справі. Всі дії по зміні позову повинні бути відображені в протоколі судового засідання.

Заявлені позивачем вимоги можуть бути додані по ініціативі самого суду шляхом виходу за межі таких вимог.Наявність такого права у суда зовсім не означає, зміна предмета чи основи позову можливе на власний розсуд суда[19]. Суд може вийти за межі означених позивачем  елементів позову, розширив тим самим кордони надаючи позивачу захисту.

Збільшення судом по своїй ініціативі розміру позових вимог в процесуальній теорії і в судовій практиці завжди розглядалось в якості безспірного випадку. Але в подібні дії правомірні, якщов рішенні по справі вони достатньо аргументовані.Наприклад, при поділі майна, яке являється спільною сумісною власністю подружжя з врахуванням інтересівнеповнолітніх дітей, чи тих оставин, що інший чоловік ухиляється від  суспільної праці і витратив загальне майно в збиток інтересів сім’ї. Судзобов’язаний привести в рішеннімотиви  відступу від початкової рівності долей подружжяв їх спільному майні[20].

Суд вправі збільшити розмір позовних вимог, коли по справі буде установлено, що позивач неправильно визначив ціну позову і вонане відповідає дійсній ціні. Так,не враховуючи від вимог сторін можливо стягнення штрафа, пені, неустойки та інших сум, присудженняяких прямо передбачено законом.

Поза межамипредмета  заявленого позивачем вимоги суд може вийти лише при наявностіспеціальної  нормативної вказівки (дозволу). А саме, при позбавленні відповідача батьківських прав суд зобов’язаний одночасно вирішити питанняпро стягнення з його аліментів незалежно від пред’явленого такого позову[21]. При розірванні шлюбу між подружжям, які мають неповнолітніх дітей, суд в залежності, суд в залежності від  встановлених   обставин справи вправі стягнути аліменти на утримання дітей незалежно від пре’явленого цього в позові.Користуючись правил ст.105ЦПК, суд може одночасно з додатком предмета  позову притягти в процес нових учасників і вирішити питання про їх права і обов’язки. Суд вправі також доповнити причини позову посилкою на нові обставини, встановлені в ході судового розгляду. В силу принципа об'єктивноїістини по кожному цивільній справі суд зобов’язаний з’ясувати всі обставини, длясправи, повністю чи частково названі вони в заяві позивача. Мова йде про доповнення кола встановлюванихфактів, а не прозміну причин позову. Вихід за межіпричин позову повмнні бути мотивовані судом в прийнятому по справі рішенні[22]. Зміна позову позивачем можуть мати різне процесуальне оформлення. Якщо волевиявлення позивача викладено в  спеціальномудокументів, воно підшивається до розглядуваної справи. Розпорядження позовом в ході судового розгляду відображається в протоколі судового засідання, під цією запискою повинна бути підпис позивача. Свої  висновки по доповненні розглядуваного позову суд чи суддя відображає в рішенні по посилці на мотиви такого доповнення.

Відмова від позову - розпорядча дія позивача, які мають ціллюприпинення початого процесу. Позивач, відмовляється від прохання про розгляд судом,  якийвиник   у нього з відповідачемматеріально-правового спору і від судового захисту свого суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу. Мотивами подібних дій може бути добровільне виконання відповідачем обов’язків перед відповідачем програвати процес. Позивач вправі відмовитись від позову повністю чи частково. Прийнявши часткову відмову від позову, суд в залишившій частині позову вирішує справу по суті і виносить рішення. Відмова від позову може бутивиражені в окремій заяві, яке підшивається до матеріалів справи. Заявлений  в ході судового розгляду відмова від позову відображається в протоколі судового засіданні, під ціє заявою повинна бути підпис позивача. Суд чи суддя, розглядаючийсправу, зобов’язаний роз’яснити позивачу наслідки відмови від позову, про що також робиться запис в протоколі судового засідання.

Прокурор та інші суб’єкти, які порушили в суді справи в захист прав і інтересів інших осіб (ст.120 ЦПК), вправі відмовитисьвід позову, що не позбавляється самих цих осіб можливості вимагати розгляду справи по суті. Прийняті судом відмова від позову, щоне позбавляє самих цих осіб можливості  вимагати розгляду справи по суті.  Прийняті судом відмови оформлюється  ухвалою суда чи судді про закриття провадження по справі. Повторне порушення справи по такому позову не допускається.

Визнання позову - заявлена відповідачем згода з позовними вимогами, які як правило, тягне за собою винесення рішення про задоволення позову. Мотивамивизнання позову можуть бути необгрунтовані заперечень відповідача і переконанняв справедливості вимог відповідача, повністю  чи частково відмова відповідача від приналежного йому суб’єктивногоправа  на користь позивача,небажання продовжувати спір.

Визнання позову відповіч припиняє матеріально-правовий спір з позивачем, забезпечуючи позивачу виграш процесу.

Визнання позову буває різним по формі і змісту. По форміце:або окрема заява відповідача,підшивається до матеріалів справи, або запис в протоколі судовогозасіданні, підтверджуючого підписом відповідача. По змісту воно може бути повним чи частковим, простим чикваліфікованим. При частковому визнанні позову матеріально-правовий спір зберігається в тій частині вимог позивача, яка відкидається відповідачем. Просте визнання- згода з пред’явленим позовомбез будь-яких застережень. Кваліфіковане робиться завжди з  застереженнями, не дозволяючими рахувати вимогипозивача безспірним. Наприклад, відповідачпризнає наявність між ним і позивачем договора позики, але стверджує, що вимагючу суму він повернув, не отримав від позивача зустрічного розпису. Суд вправі не прийняти визнання позову, якщовоно протирічить закону або порушує права і охоронювані  інтересиінших осіб. Визнання позову оцінюється судом в сукупності зі всіма які маються в справіматеріалами  із врахуванням вияснених в судовому засіданні обставин справи. Процес у такому випадкуне зупиняється, справа розглядається по суті з винесеним рішенням. В судовому рішенні повинна міститься оцінка визнання позову. В основу задоволення позову воно може бути лише привідсутностісумнівів в його правомірності. Свою незгоду з признанням позову суд повинен мотивувати.

Мирова угода- розпорядча дія сторінпо взаємному врегулюваннюматеріально- правового спору на взаємноприйнятних умовах іприпинення виникнувшого судом справи. Зустрічне волевиявлення сторінбазується  при цьому на взаємних поступках, оскільки вони самі визначають об’єм суб’єктивних прав, реалізуючих по досягнутій згоді. А саме, позивач, не маючи достатніх доказів в підтвердженні  заявлених вимог, може засобами мирової угоди з відповідачем отримати більшу частину матеріального блага, залишивши будь-якудолю відповідачу, хоча при нормальному розвитку процесу мігвідмовитисьвід позову.  Одночасно сторони розпоряджаються і процесуальним засобами захисту своїх прав, добиваючисьприпинення процеса в розрахунку на виконання досягунтої мирової угоди, яка заміняє собою рішення суду.

Мирова угода може заключати сторони того матеріально-правовових відносин, з приводу  якого виник спір, що розглядається судом. Це й позивач, відповідач і треті особи, які мають самостійні вимоги на предмет спору ( доляпредмету  спору вирішується подібні згоди).  Не можуть заключатись мирова згода третіми особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, прокурор та інші суб’єкти, які пред’явили позов в захист прав позивача.

Детальніше роз’яснення по питанню вирішення судомвсіх моментів, пов’язаних з мировою угодою, подано в постанові № 10 Пленуму Верховного Суду СРСР від 1 грудня 1983 р. “О применении процесуального законодательствапри рассмотрении гражданских дел в суде первой инстанции”. Суду запропоновано в  залежності від характеру спору в необхідних випадках сприяти закінченнюсправи шляхом заключення сторонами мирової угоди. “Можливість  вирішення спору заключенням мирової угоди повиннавиявитись і в процесі підготовки справи до судового розгляду, а також в стадії виконавчого провадження.

У випадку заяви позивача і відповідача про те, що вони бажають заключити мирову угоду по виникнувшомуміж ними  цивільно-правовому спору, суд роз’яснює їм наслідки затвердження мирової угоди” (п.12)[23] .

Умови мирової угоди можуть бути викладені в окремому спільному документі сторін, адресованому суду. Ця згода підшивається до матеріалів справи, про що робиться відмітка в протоколі судового засідання. Якщо сторони заключають мирову угоду, знаходячись в залі судового засідання, умови згоди заносяться в протокол судового засідання; позивач і відповідач повинні пдписати його. Суд чи суддя, що розглядає справу роз’яснює сторонам наслідки заключення  мирової угода, про щотакож робиться запис в протоколі судового засідання. Суд контролює цю важливу розпорядчу дію сторон і вправі не затверджувати мирову угоду, якщо вона протирічить закону чи порушує права і охоронюючи законом інтереси інших осіб. Неприпустимо, наприклад, затвердження мирової угоди, коли її умови порушують трудові права громадян (замість поновленні  на роботіадміністрація погоджуютьсяприйняти позивача на роботуз заключенням новоготрудового договору) чи в обхід закону направлені на звільненняосіб від матеріальної відповідальності за збитки, причинені при виконанні їми трудових обов’язків. Шляхом заключення мирової згоди сторони не вправі змінювати розмір відшкодування за шкоду, спричинену здоров’яю при виконанню трудових обов’язків, а також розміру аліментів, встановлених законом. Не може стверджуватись мирова угода по справам про встановлення батьківства.

Відмовляючи  у твердженні мирової угоди, суд чи суддя виновсить ухвалу, в якій викладаються мотиви відмови. У цьому випадку справа повинна бути розглянута по суті з винесенням рішення. Окрема ухвала виноситься іу випадку затвердженні мирової угоди, одночасно суд чи суддя припиняють провадження по справі. Справа по такому позову не може бути почата знову. Питання, які торкаються мирової угоди, вирішується судом (суддею) в нарадчій кімнаті.

2.Забезпечення позову.

Забезпечення позову - це діяльність суді чи суду по застосуванню передбачених законом мір, гарантуючих реальне виконання майбутнього рішення по справі в тому випадку, якщо позов буде задоволений.

Забезпечення позову допускається у будь-якому становищі справ, якщо неприйняті міри забезпечення може бути ускладнить чи зробить неможливим виконання рішень суду. Мірипо забезпеченню позову приймаються судом чи суддею по заявиклопотанню осіб, які беруть участь у справі, чи по своїйініціативі (ст. 156 ЦПК.) Прохання осіб, які беруть участь у справі, про забезпечення позову може бути якписьмовою так і усною(наприклад, позивач вправі вказати про це в позовній заяві, заявити в ході судового засідання   клопотання, звернутись досудді  чи суду з окремою заявою про забезпеченню позову). Будь-яких спеціальних вимогдо виконання такого прохання закон не передбачає. Суддя одноособово вирішує питання про забезпечення позову в момент порушення цивільної справи іїх стадії підготовки, а також в ході судового розгляду, якщо справа розглядається не вколегіальному складі. При колегіальному розгляді справи клопотання про запезпечення позову можливе лише по порушеній справі. Тому призалишенні зави без руху (ст.139 ЦПК) прохання про залишення позову не може бути розглянуто і фактично залишається без розгляду. Заява про запезпечення позову вирішується суддею чи судом, який  розглядає справу, в той жедень без повідомленнявідповідача та інших осіб, які беруть участь по справі. Така оперативність необхідна, оскільки відповідач може анулювати предмет спору  (продати, сховати, привести в непридатність і т.д.).З приводу забезпечення позову виноситься ухвала суду (судді), яке  виконуєтьсядля виконаннярішень суду.(ст.156 ЦПК). Післявинесення ухвали суду негайно передається судовомувиконавцю виконавчий лист для виконання, здійснюючогопо загальним правилам.

Мірами по забезпеченню позову можуть бути:

· накладення арешту на майно чи грошова сума, яка належить відповідачу і знаходиться у нього чи у третіх осіб. В необхідних випадках майно чи грошова сума повинна  вилучатись негайно;

· заборона відповідачу здійснювати скоєння певних дій (наприклад, заборона окремо проживаючому батькові забирати дітей з дитсадка);

· заборона іншим особам передавати майно відповідачу чи виконуватипо відношенню до нього їх зобов’язання (наприклад, заборна повертати відеоапаратуру, передану відповідачем відеосалону по договору майнового найму;)

· призупинення реалізації майна у випадку пред’явленню позову про звільнення його від арешту (так як майно, передане дляреалізації в комісійний магазин, знімається з продажу);

Призупинення стягнення по виконавчому листі, оспорюваному боржником в судовому порядку, якщо таке оспорювання допускається законом (так, виконавчий напис нотаріуса,  виданийна стягнення заборгованості по квартплаті, може бути оскаржений у позовному порядку, коли боржник не згідний з розміром суми,яка підлягає утриманню). В необхідних випадках може бути допущена декілька видів забезпечння позову (ст.154 ЦПК).    Допускається заміна одного виду забезпечення позову іншим. Питання прозаміну видів забезпечення позову вирішується в судовомузасіданню. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місцезасідання, однак неявка не являється перешкодою розгляду питання про заміну видів забезпечення. При забезпеченню позову про стягнення грошової суми відповідач вправі у міру допущених мір забезпечення внести на депозитний рахунок витребувану позивачем суму (ст.154 ЦПК). З моменту винесення ухвали про заміну виду забезпечення першочергової ухвали втратившу силу, до негайного виконання звертається нова ухвала.

Прийняті міри забезпечення позову можуть бути відмінені судом. Це питання також вирішується в судовому засіданніз повідомленням осіб, які беруть участь в справі, про час і місце засідання, однак неявка не являється перешкодою для розгляду питання. Новою ухвалою судвідміняє дію тої міри забезпечення позову, припиняючи тим самим дію першочергової ухвали (ст. 154 ЦПК). Оскількиухвала про заміну виду забезпечення позову або про відмовузабезпеченню позову можуть бути порушені інтереси інших сторін, подачаприватної скарги чи протест на них призупиняє виконанняухвали. Першочергово прийняті міри забезпечення позову зберігають свою дію до тих пір, поки вищестоячий суд не залишить без змін нову ухвалу.  Подачаскарги або винеесння протксту на всі інші ухвали на всі інші ухвали по питанням забезпечення позову не призупиняютьвиконання ухвали. Якщоухвала про забезпечення позову було винесено без повідомлення особи, яка подала скаргу, строк для подачи скарги обчислюється з дня відомого дня, коли йому  стало відомо ця ухвала (ст.157 ЦПК). Закон допускає можливість оскарження всіх ухвал по питанням забезпечення  позовуне випадково, тут сутєво порушуються матеріальні інтереси сторін,  кожна з сторін може понести збитки   із-за несвоєчасних чи неправомірних дій суду. Забезпечення захисту інтересів позивача, цивільне  процесуальне законодавство одночасно надає відповідачу право навідшкодування збитків, спричинених йому забезпеченням позову. З цією ціллюсуд чи суддя, допускає наданя забезпеченню можливих для відповідачазбитків. Відповідачпісля вступу у законну силу рішення,яким в позові відмовлено, вправівимагати від позивача відшкодуаннязбитків, спричинених йому мірами по забезпеченню позову, допущені по  проханню позову.

По справам, які суддя розглядає одноособово, всі питання по забезпеченнюпозову також вирішується одноособово.

3.Загальна  характеристика заперечень позивача

Заперечення. Роз’яснення відповідача, здатні слугувати його захисту, можутьвідноситься:

· правомірності виникнення процесу чи його продовження , тобто можуть бути

направлені  проти самого розгляду судом даної справи;

· бути направлені проти заявлених позивачем вимог по суті.

· роз’яснення направленіпроти розгляду судом справи, мотивовані неправомірністю виникнувшого цивільного процеса або його продовження- називаєтьсяпроцесуальними запереченнями.

Процесуальні заперечення можуть складатисьу вказівці суду на відсутність права на пред’явлення позову ( в силу, наприклад, непроінформованості справи судовими органами чи відсутністю іншої посилки права на пред’явлення позову) і в основному на такій вказівці вимоги припинити справу провадження. Процесуальне заперечення відповідач може звернути увагу суду і на порушення позивачем порядку пред’явлення позову (наприклад, на непідсудності справи даном суду) і вимагати у суду прийняття у встановлених  таких випадкахмір: відкладеннязасідання, призупинення справи провадження, передачі його в  інший суд поналежнійпідсудності та ін.

Процесуальні запереченняв цивільному процесуальному праві, вказують на такі недоліки процеса, які суд зобов’язани врахувати по власній ініціативі. Тимне менше надання сторонам можливості звертатись на них увагу суду слугує суттєвою гаратієютого, що вони будуть усунуті.

Інший вид роз’яснень відповідача, направлених на захист його прав і законних інтересів, складають роз’яснення, відносячи їхпо суті пред’явленихдо нього позовних вимог.

Якщо позива доказів основного позову не пред’явить, то відповідач вправі вказати на це, обмежуючись запереченням відповідних фактів. Таке так зване заперечення факту, обов’язок доказування яких лежить на позивачу. Всі ж, як правило, заперечення, звичайно обгрунтовуютьсявідомими висновками, які наводяться відповідачем аналізом і спростуванням  доказів, які наводились позивачем. Якщо наприклад, позивач в позові про розірвання договору купівлі- продажу будинку  посилається навиявленні   їм в  цій будівлі недоліки (несправність водопроводу, обігрівання),то відповідач заперечуючи проти позову, може доказувати , що представлені позивачем акти, ніби-то свідчать про неліки будівлі, складені неправильно.

Заперечення фактівоснови позову може підтверджуватись приведеними відповідачем доказаними фактами, не сумісними з фактами основи позову.Наприклад, факт батьківства відповідача, що стверджується позивачем, може заперечуватись фактом походженядитини від іншої особи; факт спричинення відповідачем шкоди – фактом присутності відповідача в момент причинення шкоди в іншому місці(алібі)і т.д.

Роз’яснення відповідача можуть відноситись і до правильного обгрунтування позивачем своїх вимог, мати   посилки на закони та інші постанови, їх змісту, значення їх застосування в даному випадку.Від запереченняфактів і правових доводів слід відрізняти ті роз’яснення, які самі обгрунтовуються на юридичних фактах, що приводяться відповідачем. Такі роз’яснення називаються запереченнями у власному, чи тісному змісті (ст.180 ЦПК).

Отже, заперечення у власному змісті називаються направлені на повалення позовних вимог роз’яснень відповідача, основані на юридичних фактах, наведених відповідачем.

Заперечення у власному змісті можуть матиподвійний  зміст та значення:

1.Вони можуть заперечувати факти основи позову. Так, наприклад, проти позову про відшкодування шкоди, Причиненого майну, відповідач може заперечувати, вказуючи на те, що він був уповноважений на причинену шкоду чи що шкода в дійсностівиникла  після вини самого позовача..

3. Відповідач може, не заперечуючи фактів основи позову, з якими позивач пов’язує свої позовні вимоги, навести інші факти, анульовуючі значення фактів основи позову. Він може привести факти, які перешкоджають виникнення позовних вимог (так звані правоперешкоджаючі факти), наприклад, заперечуючи проти дії договора, зробити посилку на недієздатність одної із сторінпри відсутностіучасті законного представника. З такою ж ціллю відповідач може привести факти, які тягнуть за собою припинення раніш виникнутого права позивача (так звані правопоглинаючі факти). Так, відповідач, заперечуючи проти позову про стягнення з нього  грошових коштів може зробити посилку на сплату їм боргу чи на погашені строку позовної давності.

Процесуальні заперечення можуть полягати у вказівці судуна неправомірність виникнення і розвитку процесу, на порушенняпозивачем порядку пред'явлення позову, відповідач може вимагати усудуреалізацій його гарантій по захисту проти позову.Процесуальні заперечення відповідача звичайно стосуються  порушення судом цивільних процесуальних норм, порушення,які  мають бути усунені самим судом. Однак, ініціатива відповідачапо усуненню порушень процесуальних норм служитиме гарантією реалізації ним своїх прав[24].

Матеріально-правові заперечення—заперечення відповідача  проти задоволення позову.  Матеріально-правові заперечення—це підтверджувані аргументами доказивідповідача   проти  матеріально-правовоївимоги позивача. Заперечення відповідача можуть стосуватисяі посилань позивача на певні правові норми, на правильність їх тлумачення.Деякі відступи від традиційної класифікації заперечень на процесуальні і матеріально- правові припускає А. О. Добровольський.          До матеріально-правових запереченьвін відносить: заперечення і зустрічний позов. А. О. Добровольський не згадує пропроцесуальні заперечення, а називає їх процесуальними відводами[25], хоча говорить саме про процесуальні заперечення. Своєрідна позиція А. О. Добровольського пояснюється його структурою правана позов. По суті тут має місце вживання різної термінології. Суть залишається та сама.  Процесуальні заперечення відповідача утворюють певну систему. Це, передусім, заперечення, які стосуються правомірності виникнення процесу, а також заперечення з приводу окремих процесуальних дій позивача або суду.

4. ЗАПЕРЕЧЕННЯ  ПРОТИ ВИНИКНЕННЯ ПРОЦЕСУ

Практично дуже важливим засобом захисту відповідача проти позову є його заперечення проти самого виникнення процесу, протипорушення проти нього цивільно-правового спору. Не торкаючись ще питань обгрунтованостіпереконливостіматеріально-правової вимоги, заявленої йому позивачем, відповідач прагне довести суду незаконність звернення позивачем   з позовом у суд, неможливість розгляду цієї вимоги судом.

Відомо, що за діючим цивільним процесуальним законодавством (ст. 4 ЦПК УРСР) будь-яка заінтересована особа має правов порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Метою такого звернення є вимога про розгляд у судовому порядку конкретної цивільної справи і одержання по нійсприятливого для себе судового рішення. Цій меті позивача протистоїть протилежна кінцева мета відповідача — спростувати вимоги позивача. Це спростування переслідує передусім досягненнянайближчої мети—доказ незаконності (неправомірності) виникнення самої цивільної справи у суді[26].

Широка можливість у зверненні з позовом до суду (ст. 4 ЦПК) однак не означає, що будь-яка адресована до суду вимогаавтоматично приводить до виникнення процес). Існуєряд обставин (передумов права на пред'явлення позову і умов прийняття  позовної заяви судом), які у кожному конкретному випадку дозволяють точно визначити правомірність виникнення цивільної справиу суді, правильність прийняття судом позовної заяви до свого судо чинства[27]

Саме на ці обставини і може посилатися-відповідач, оспорюючи  законність (правомірність) виникнувшої у суді справи.Наука цивільного процесуального права розрізняє два видипередумов права по пред'явленню позову: позитивні і негативні.

Позитивні передумови — це такі обставини, наявністю яких  визначається правомірність виникнення процесу. Негативні передумови — це обставини, відсутністю якихвизначається правомірність виникнення процесу. Природно, що обидва види передумов мають велике практичнезначення як для позивача, так і для відповідача. Однак питання про розподіл обов'язку доказу цих передумов для сторін розв'язуватиметься по-різному. Це визначається однією з найважливіших ознак сторін — протилежністю їх інтересів.

Для того, щоб суд прийняв до свого провадження позовну заяву, позивач повинен довестинаявність позитивних передумов (підвідомчість справи суду та інше - відсутність негативних передумов (відсутність судового рішення по тотожньому позову та ін.). Зовсім протилежний обов'язок доказу у відповідача. Для підтвердження незаконності виникнення процесу відповідач ж повинендовести відсутність позитивних передумов (наприкладнепідвідомчість справи суду та ін.) і наявність негативних передумов (наявність судового рішення за тотожнім позовом та ін.).

Одним з достоїнствцивільного процесуального законодавства є те, що в законі точно визначено перелік підстав, по якихсуддя може відмовити у прийнятті позовної заяви (ст. 136ЦПК).Дуже важливо, що цей перелік є вичерпним [28] і надтоширокому тлумаченню не підлягає.

Чітке визначення в законі підстав до відмови у прийнятті позовної заяви має велике практичне значення для суду, позивача, відповідача.Суддя може відмовити у прийнятті позовної заяви лише  у випадках, вказаних у законі (ст. 136 ЦПК ). З врахуванням тих же підстав позивач має право наполягатина прийнятті його заяви сдоч. У випадку відмови судді у прийнятті заяви позивач має право вимагати з цього питання мотивованої ухвали.Ці ж підстави є найважливішою процесуальною гарантією прав відповідача Посилаючись на них і доводячи їх наявність або відсутність, відповідач здійснює своє право на заперечення проти виникнувшої проти нього цивільної справи. Відзначаючи  ці дуже істотні права відповідача, ми звертаємо особливу увагуна те. що тут мова йде саме про процесуальні заперечення. Матеріально-правовістадії прийняття позовної заяви розв'язуватися не можуть, бо обгрунтованість позовних вимог підлягає розв'язанню у судовому засіданні при розгляді справи по суті, а не одноосібнесуддею[29].

Які ж обставини входять у предмет доказування відповідача,який заперечує проти виникнення процесу, проти порушення протинього цивільної справи.

А. У своїх запереченнях відповідач може доводити неправомірність виникнення процесу у зв'язку з тим, що дана справа не підлягає розглядові у судових органах.Деякий час у нашій процесуальній літературі поняття «вимога не підлягає розглядові у судових органах» розглядалося обмежено. Під ним розумілася лише непідвідомчість справи судовим   органам[30].

Однак нині це поняття тлумачиться значно ширше, хоча і тут  немає єдиної думки з цього питання. Ні у кого не викликає сумнівутвердження про те, що не підлягають розглядові у судових органах справи суду непідвідомчі. До цих справ відносяться такі справи, вимоги по яких підлягають правовому захисту, але не судовим,а якимось іншим шляхом (громадськими організаціями, арбітражем і т. д.). Загальні правила підвідомчості, як відомо, закріплені нормами цивільних процесуальних кодексів та іншими нормативними актами (Цивільнимкодексом,кодексом   про шлюб і сім'ю і т. д.).

Заперечення відповідача з питань підвідомчості можуть стосуватися як суб'єктивного складу спірного правовідношення, так і його змісту (ст. 24 ЦПК). Чітке знання судом найважливішихправил підвідомчості і активна допомога відповідачу в цьому питанні, створить реальну можливість останньому оспорювати правомірність виникнення процесу. Стосовно до заперечення відповідачаз питань підвідомчості, важливо звернути увагу на правила альтернативної підвідомчості, коли за діючим законодавством окремівимоги можуть бути предметом судового розгляду або вирішуватися  іншим шляхом.

Як і за будь-якої альтернативи, право вибору підвідомчості належить позивачу. Відповідач може оспорювати тут лише доцільність зробленого позивачем вибору (розірванняшлюбу в суді, якщо у сторін є можливість розірвати   шлюб в органах РАГСу).[31]

Однак в інших випадках альтернативної підвідомчості, коли порядок розгляду спору визначається згодою сторін (співвідношення компетенціїі товариського суду з деяких майнових спорів) у відповідача вже, природно, відсутнє право цьогопроцесуального заперечення. Поняття “справа не підлягає розглядові у судових органах “ включає у себе також спори з неправовоювимогою. На відміну від непідвідомчості справи суду, коли вимогавсе ж підлягає правовому захисту (але не судовому), тут мова йдепровимоги, які взагалі нашим правом не захищаються. Не маютьправового захисту вимоги, позбавлені такого прямою вказівкою  у законі. Сюди відноситься, наприклад, справа про встановленнябатьківства по відношенню до дітей, які народилися до 1 жовтня 1968 р.[32]Крім того, до неправових вимог відносяться такі, які за очевидним своїм змістом не захищаються ні в судовому, ніякомусь іншому порядку[33].

З приводу цього процесуального заперечення в літературі висловлені різні думки. Так, проф. О. П. Клейнман вважає, що на цихже підставах (неправова вимога за змістом) відповідач може заперечувати проти виниклого проти нього процесу³. Іншу точку зору   висловлює професор М. Гурвич. Він вважає, що суддя повиненвідмовляти у прийнятті позовної заяви лише тоді, коли прямою  вказівкою закону вимога вважається неправовою. Розповсюдження цієї рекомендації на інші випадки означало б, на його думку,обхід принципу колегіальності судового розгляду справи і порушення ст. 129ЦПК [34].

Позиція Л. А. Гурвича глибоко не переконує, бо при очевидності неправового характеру заявленої вимоги немає ніякого смислуприймати справу до судочинства.Про це свідчать і матеріали судової практики. Так, наприклад, за змістом ст. 309 ЦКне підлягають судовому розглядуСпори про обмін жилих приміщень у будинках, які належать громадянам на правах особистої власності, вимоги житлових органів до громадян про переселення з метою вилучення  внутрікімнатнихнадлишків жилої площі⁵, позови повнолітніх працездатних братів, сестер, про стягнення алиментів, позови до правозаступників  після закінчення роботи комісії по припиненню діяльності організації, щоліквідується [35].

Слід відзначити, що в цих питаннях у судовій практиці іноді  зустрічаються помилки. Управління робітничого постачання пред'явило позов до Успенської про відшкодування витрат у зв'язку з навчанням відповідачки на торгово -кулінарних курсах. Після закінчення навчання Успенська до роботи не приступила, в зв'язку з чим і виникла справа у суді.

Суд позов задовольнив. Касаційна інстанція рішеннясуду скасувала і вказала, що діючий закон не передбачає обов'язку  робітників і службовців відшкодовувати витрати, пов'язані з їх навчанням на професійних курсах. Однак замість припинення справи, бо дана вимога неправова, касаційна інстанція винесла  нове рішення по справі, відмовивши позивачу у позові[36]. Посилання відповідача на неправомірність виникнення процесуможе мати місце і тоді, коли закон на певний час створює перешкодипозивачу на звернення до суду.

Так, згідно з ст. 14 Кодексу законів про шлюб і сім'ю чоловік не вправі без згоди дружинипорушувати справу про розірвання шлюбу під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини.

Як ми бачимоу  цьому випадку, справа не підлягає розгляду судом до закінчення певного часу. З цією обставиною і зв'язана  можливість заперечення відповідача проти виникнення процесу².

Улітературі і  судовій практицівиникло питання про те, чиможевідповідач заперечувати проти виникнення процесу, якщовін по суті вимогу позивача не оспорює, (відсутній спір про право),але своїми  пасивними діями перешкоджає позивачу у здійсненнійого права.

Під час шлюбу подружжям В. І. та Н. Л.І. Самощенків було споруджено будинок і зареєстровано на ім'я чоловіка — Самощенка В. І. Через деякий час подружжя припинило шлюб, майно(в тому числі і домоволодіння) розділено не було. Самощенко вирішив подарувати  своюполовину племіннику.Однак нотаріус відмовив у посвідченні договору на даруванняполовини будинку, бо у правоустановчом) документі власником  всього будинку було вказано Самощенка В. І., який і не приховував, що фактично він є власником лише половини. Його колишнядружина не згодна була провести розділ позасудовимшляхом. Самощенко В. І. звернувся з позовом до суд.Представник Н. М.Самощенка під час підготовки справи до судового розгляду посилався на незаконність виниклого процесу, бо між сторонами буввідсутній спір про право. Суд на цій підставіприпинивсудочичство, вказавши, що справа не підлягає розгляду в судовихорганах в зв'язку з відсутністю спору про право.[37]

Явважаю, що в даномувипадку суд діяв неправильно. Пасивне ставлення відповідача в даному випадку служило перешкодоюдля позивача у здіиснелні його пава, і суд повинен був посуті вирішити дане питання. Слід відзначити, що у подібних  випадках Верховний Суд СРСР займав інколи протилежну позицію.

Б. Процесуальні заперечення відповідача проти виникнення процесу можуть стосуватися випадків недодержання позивачем установленого для даної категорії справ попереднього позасудовогорозв'язання спору.

Ці заперечення відповідача мають певні межі. Передусім з приводу цих підстав відповідач може заперечуватипроти виникнення процесу, якщо для даної категорії справ законом  встановлено цей позасудовий порядок. Всі ці випадки передбачені спеціальними нормативними актами і довільно вирішуватися це питання не може. Так, у практиці відомі випадки, коли відповідач вказує на необхідність позасудового урегулювання спору, вимагає визнанняпроцес  неправомірним, хоча закон для цієї категорії справ позасудового порядку урегулювання спору не встановлюєТак, наприклад, в практиці відомі випадки закриття справиза клопотанням відповідача з посиланням на неправомірністьвининенняпроцесу.

До Шевченківського районного народного суду надійшла заява від громадянки Зембицької до подружжя Будник про виселенняїх черезнеможливість спільного проживання.Суд закрив судочинство, вказавши, що дана справа виникла в суді неправомірно, бо позивачка до звернення з позовом усудне зверталася з подібними вимогами до товариського суду[38].

Для правильної конструкції заперечення на цій підставі відповідач у своїх доказах повинен вказувати, що хоча позивач, можливо, і виконав вимогу закону про позасудовий порядок урегулювання спор), але звертався до того органу,у який слід було б.

Помилкове визначення органів, до яких позивач має звернутися для досудовоговрегулювання спору, виникає іноді в позовах за участю транспортних організацій.  Симферопольський міжколгоспбуд звернувся до суду з позовомдо Ільвенського рейду тресту «Камлісосплав» і Західно-уральськомууправлінню по постачанню та збуту лісоматеріалів про стягнення1989 крб. за нестачу лісу. Пред'явлені міжколгоспбудом претензії були залишені  Ільвенськимрейдом і Західно-ураліспостачзбутої незадоволеними.  В судовому засіданні представник відповідача вказав, що позивач повинен був пред'явити претензію і до транспортних організацій. Погоджуючись з доказамивідповідача, суд визнав виникнення процесу неправомірним і залишив  позов без розгляду[39].

Недодержання попереднього, досудового порядку рішенняокремихпитань зустрічається іноді і у справах про потраву посівів.Городоцькийрайонний народний суд Хмельницької областівирішив по суті позов радгоспу їм. Жданова про стягнення 648 крб.  збитків, узв'язку з потравою птицею посівівячменю. Неправомірність виникнення процесу полягає тут в тому, щопитання про відшкодування збитків у зв'язку з потравою посівів повинно було спочатку бути розв'язаним виконкомом місцевоїРади. Тому суди мають право приймати такі позови лише у випадку відмови від виконання рішення виконкому[40].

Послідовно провадиться у життя судовою практикою і вимогазакону про необхідність додержання попереднього позасудового порядку, вирішення спорів, які випливають з трудових правовідносин.

Галайта інші працівники позавідомчої охорони звернулисядо суду з заявою про стягнення з підприємства процентної надбавки за вислугу років. Суддя відмовив у прийнятті позовної заяви, оскільки дане питання не розглядалося комісією по трудових спорах. Судова колегія у цивільних справах Верховогого Суду РРФСРза скаргою позивачів у своїй ухвалівказала, що обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, крім спорів про відновлення на роботі, є комісії по трудових спорах. Таким чином,законом встановлено для даної категорії справ обов'язковий позасудовий порядок їх розгляду.

Отже, процесуальні заперечення відповідача про правомірністьвиникнення процесу визначаються, передусім, тим, що такий порядок має бути додержаний і що позивач звертався саме до потрібного органу.У процесуальній літературі досить детально розглядалосяпитання про вплив строку на додержанняпозасудового порядкуурегулювання спору. Це питання має велике практичне значеннядля розв'язання питань позасудовим порядком.

Однак для заперечення відповідача проти правомірності виникнення даного процесу він значення не має[41].

В. Певне місце у судовій практиці займають процесуальні заперечення відповідача проти виникнення процесу у зв'язку з поданням позивачем тотожнього позову.

Цивільний процесуальний закон (ст. 136 ЦПК) припускає це процесуальне заперечення відповідача, якщо вже єрішення суду по цьому позову або ухвала суду про відмову від позову, а також мирова угода по ньому. Необхідно передусім звернути увагу на деяку неточність п. З  ст. 136 ЦПК . Згідно з п.З 136 ЦПК  відповідачможе заперечувати проти пред'явленого позову лише тоді, коли за  цим позовом рішення або ухвала суду вступила у законну силу.      
                Вступ рішення або ухвали у законну силу не може тут мати вирішального значення, бо вже той факт, що дана справа розглянутаі вирішена судом, є підставою для відповідача заперечувати проти  повторного пред'явленого позову.  Предметом доказу у відповідача по цих запереченнях має бутитотожність позову.Теорія цивільного процесуального права чітко визначає ознакитотожнього позову: одні й ті ж сторони, та ж сама підстава і той же предмет позову.Перша ознака (тотожність сторін) звичайно в практиці особливихтруднощів не викликає. Відповідачу легко довести у своїх  запереченнях те, що позов до нього був пред'явлений саме цимпозивачем. Однак в практиці і тут іноді зустрічаються спірні   питання.

Громадянин Фесенко Б. П. пред'явив позов про виселення наймача Зарубіна Н. І. у зв'язку з неможливістю з ним спільного проживання. Народний суд позов задовольнив. До виконання рішенняпозивач Фесенко Б. Н. помер. Рішення не було виконане. Через двароки такий же позов пред'явила дружина померлого Фесенка Н. В. За запереченнями відповідача суд закрив провадження справи  в суді, посилаючись на те, що тотожній позов був уже розглянутийсудом, отже, процес по другій справі виник незаконно. За скаргою позивачки касаційна інстанція скасувала ухвалусуду і вказала, що другий позов не є тотожнім першому. Хоча позивачка як спадкоємець померлого по суті заявила такий же позов,стороною у справі є інша особа, а тому суд був зобов'язаний розглянути справу по суті. Заперечення відповідача тут були безпідставними[42].

Тотожній позов за суб'єктивним складом передбачає, що такими є позови, у яких той самий позивач і той самий відповідач. Якщоу новій справі сторони міняють процесуальне положення, такі позови тотожніми визнавати не можна. Тому слід погодитись з думкою авторів  Науково-практичного  коментаряЦПК, які вважають, що позов особи про анулювання запису батьком  дитини не повинен розглядатися як тотожній, якщо вжевідбулося  рішення суду про стягнення з цієї особи аліментів ^[43]. Передусім, сторони тут займають  процесуальне становище (відповідач  за первісним позовом став позивачем). Більше того—діюче сімейне законодавство позв'язує можливість звернення до суду з позовом про анулювання запису батьком дитини лише із закінченням  певного строку. Та й природа цього строку матеріально- правова, не впливає на можливість виникнення процесу по  справі.

Звичайно у судовій практиці суди чітко визначають тотожність підстав позову — повний збіг юридичних фактів, з яких позивач висуває свої вимоги. Однак і тут в практиці судів зустрічаються  помилки, коли суди при визначенні тотожності підстав позову невраховують строку, який істотно змінює підставу позову.Наприклад, суд виносить рішення про відмову у позові про розірвання  шлюбу. Через деякий час позивач знову звертаєтьсяз цим  же позовом до суду про розлучення. Суди відмовляють інодіу прийнятті заяви, посилаючисьна  тотожній позов. З такоюпрактикою погодитися не можна, бо закінчення певною строку(за інших однакових підстав позову) по суті змінює цю підставу (із закінченням строку поглиблюється або стирається розладв сім'ї)[44].

Нарешті, заперечуючи проти виникнення процесу за тотожнімпозовом, відповідач повинен довести тотожність предмету позову, тобто матеріально-правова вимогу, пред'явлену до нього позивачем. Це питання не створюватиме труднощів для судової практики, якщо під предметом позову ми розумітимемо матеріально-правову вимогу позивача до відповідача[45]. Якщо ж під предметом позову розуміють іноді спірні матеріально-правові відношення ^[46], це багато в чому ускладнює питання відмежування одного позову від іншого.

З питанням неможливості нового розгляду тотожніх позовів  пов'язана проблема співвідношення компетенції народних і товариських судів, преюдіційна сила актів товариського і народногосуду. Ст. 136 ЦПКдає передумову для заперечення відповідача проти виникнення процесу, вказуючи на неприпустимістьодночасного знаходження у судочинстві тотожніх позовів.

Практично навіть важко собі уявити, щоб в одному й тому жсуді знаходилися два тотожніх позови. Однак, практика ставить життєво-важливе питання: чи може відповідач заперечити  проти пред‘явленого до нього позову у народному суді, якщо подібна вимога знаходиться вже у судочинстві товариського суду. Відповідь на це питання має бути лише позитивною. У даному випадку маються на увазі вимоги, які можуть розглядатися за правилами альтернативної підвідомчості. І якщо вже позивач (заявник) скористався правом вибору і звернувся або в суд, або в товариський суд, він не порушуючи цієї альтернативи, не може з даною вимогою звернутися всуд (якщо до цього пред'явив вимогу товариському суду). Дальша демократизація нашого судочинства, посилення ролі громадськості у розгляді і розв'язанні цивільних справ надають особливого значення рішенням товариських судів з точки зору їх винятковості. На підставі ст. 136 ЦПКвідповідач може заявляти процесуальне заперечення проти процесу, якщо вимога позивача розглянута товариським судом і товариський суд у межах  своєї компетенції виніс по ній  рішення.

Отже, рішення товариськоїсуду  має ознаку винятковості лишеза певних умов[47].

На відміну від актів судових органів, які завжди мають ознаку  винятковості, рішення товариських судів мають таку ж ознаку,якщо вони винесені судом у межах його компетенції. Якщо ж товариський суд перевищує свою компетенцію, рішення його вважається юридичне недійсним і не перешкоджає розглядові даної справи народним судом.

Важливою особливістю винятковості рішення товариськогосуду є і те, що народні суди можуть розглядати цивільні справи,не чекаючи перегляду, в установленому законом порядку рішеньтовариського суду[48].

Цим правилом дещо ускладнюється заперечення відповідача, бо він мусить довести, що товариський суд при розгляді справи вийшов за межі своєї компетенції. Змінюється предмет доказу відповідача тоді, коли товариський суд розглянув і розв'язав підвідомчу йому справу, але розв'язавїї неправильно. У цьому випадку у позивача з'явиться, право звернутися всуд лише після перегляду рішення товариськогосуду. Відповідач і повинен довести незаконність або необґрунтованість рішення товариського суду. Своєрідністю заперечення відповідача з даних питань є і те, що він не може заперечувати противиникнення справи в народному суді із посиланням на те, що данасправа підлягає розгляду в товариському суді. Свого часу в судовій практиці було багато помилок в цьому питанні, усуненню яких сприяло керівне роз'яснення Пленуму Верховного Суду СРСР Пленум вказав, що цивільно-правові спори підвідомчі товариським судам, підвідомчі і  судам[49].

Компетенція товариських судів чітко визначена Положеннямпро товариські суди. Тому при процесуальних запереченнях протипроцесу відповідач і повинен посилатися на порушення товариським судом правил про його компетенцію[50].

          Необхідно звернути увагу на те, що в юридичній літературііноді без достатніх до того підстав ототожнюють поняття “компетенції“ товариських судів з поняттям їх «підсудності». Помилковість такого ототожнення пояснюється тим, шо до діяльностітовариських судів поняття «підсудність» застосовуватися не може.  Підсудність — категорія, яка відноситься до певної судової системи.   Товариські суди, як відомо, є громадськими організаціями і до складу судової системи не входять[51].

Важливо звернути увагу на те, що відповідач, заперечуючи проти  виникнення процесу, повинен довести, що товариськимсудом розглянуто у межах його компетенції дана вимога, на тихже підставах, між тими ж сторонами.Тому, якщо позивач пред'являє в суд позов на інших підставах (не на тих, які були в товариському суді), таке пред'явлення позову вважається правомірним, і відповідач не вправі заявлятипо ньому заперечення.

Кірілова і Герасенкова пред'явили позов до Інсарова про визначення порядку користування земельною ділянкою. Суд відмовив у прийнятті заяви, вказавши, що даний спір вже буврозв'язаний товариським судом. У вищестоячій судовій інстанціїбуло встановлено, що справді свого часу товариський суд розділив  присадибну ділянку. Однак нині змінилося співвідношення частоку жилому домі. Тому позов пред'явлено на новій підставі і має бути розглянуто народним судом у загальному порядку.Інший приклад, Сокара пред'явив позов до Сунгуру про встановлення меж користування присадибною земельною ділянкою.Суд позов задовольнив. Вищестоячими судовими інстанціями (за скаргою відповідача) було встановлено, що свого часуземельна ділянка була розділена між тими ж сторонами на тих жепідставах рішенням товариського суду, тому суддя не вправі був  приймати цей позов до свого судочинства^. Отже, в цьому випадку заперечення відповідача проти виникнутого процесу були обгрунтовані.

Діючий процесуальний закон (ст. 136 ЦПК) ознакою винятковості наділяє лише рішення товариських судів, а не іншихгромадських організацій.Ленінський районний народний суд м. Львова закрив судочинство за позовом Лопушанського до Шалейського про стягнення130 крб. у відшкодування збитків, завданих знищенням посаджених позивачем городніх культур (порушення права землекористування на колективних городах) на тих підставах, що цей спір    розв'язаний вже місцевим профспілковим комітетом. Тут очевиднасудова помилка, бо місцевий комітет профспілки не може розглядати такі спори, а тому і заперечення відповідача проти виниклого процесу є предметним[52].

Г. Процесуальні інтереси відповідача можуть зачіпатися такожу зв'язку з порушенням позивачем правил про підсудність. Ці заперечення відповідача не зустрічаються у питаннях родової підсудності, Со згідно з сі. 123 ЦПК  всі справи, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними (міськими) народними судами².

Отже, процесуальні заперечення відповідача мають практичнезначення для територіальної підсудності. Однак і тут ці заперечення не завжди можуть мати місце.Виключаються заперечення відповідача при договірній підсудності (ст. 129 ЦПК), бо цей вид територіальної підсудностівизначається згодою сторін. І якщо відповідач дав своюзгоду на розгляд пред'явленого до нього позову в певному суді,то, природно, і заперечувати проти цього відповідач не може.Не можуть бути припушені процесуальні заперечення відповідача і у справах з винятковою підсудністю (ст. 130 ЦПК), бо в цих випадках місце розгляду і розв'язання справи заздалегідьвизначається законом. Такі ж висновки з'являються і при аналізі підсудності кількох зв'язаних між собою справ (ст. 131 ЦПК ).

Таким чином, процесуальні заперечення відповідача з питаньпідсудності можуть мати місце передусім у справах з альтернативною підсудністю.Відомо, що в зазначених у законі випадках, позивач може пред'явити позов за місцем знаходження майна відповідача, за місцемйого тимчасового проживання або за останнім відомим постійниммісцем проживання відповідача (ст. 126 ЦПК ).

І ось утаких випадках відповідач з врахуванням наданихйому законом прав (ст. 133 ЦПК) може заперечувати проти обраного позивачем місця розгляду цивільно-правового спору.

Тут, як відомо, відповідач повинен довести у своїх запереченнях, що справа може бути розв'язана в іншому суді, де є більшеможливостей для повного і всебічного дослідження матеріалів  справи. Відповідач, місце проживання якого не було відоме в –моментподання позову,може також просити суд про розгляд справи за його справжнім місцем проживання.  Природно, що ці заперечення відповідача повинні бути достатньою мірою обгрунтовані.

Д. Відповідач має право на процесуальні заперечення противиниклого процесу, якщо позов пред'явлено недієздатною особою. Цивільна процесуальна дієздатність позивача по-різному визначається з урахуванням суб'єктивного складу і підстав.За суб'єктивним складом спірних правовідносин розрізняють цивільнупроцесуальну дієздатність соціалістичних організацій і окремихгромадян.  Цивільну процесуальну дієздатність мають лише ті   організації, які мають ознаки юридичної особи.

Тому в своїх запереченнях відповідач повинен доводити неправомірність виникнення процесу в зв'язку з тим, що позов пред'явлено організацією, яка не є юридичною особою. Цивільна процесуальна дієздатність громадян визначається або віком, абостаном здоров'я. За віковою ознакою доказ недієздатності позивачаособливих труднощів не являє.Щодо недієздатності осіб за станом здоров'я (слабоумкість або  важке психічне захворювання), то тут вже відповідач обмеженийу засобах доказу цього стану позивача.

Відомо, що особа може бути визнана недієздатною лише за рішенням суду. Тому єдиним засобом доказу недієздатності позивача може бути лише судове рішення, яке вступило в законну силу. Відсутність дієздатності у позивача може спричинитися дорізних наслідків (ст. 136 ЦПК ), припинення судочинства (ст. 221 ЦПК ), залишення позову без розгляду (ст. 229 ЦПК ). Однак, незалежно відможливих наслідків при відсутностіу позивача процесуальної дієздатності, заперечення відповідача  спрямовані на досягнення загальної (для нього головної) мети — доказу неправомірності виниклого процесу нині з даної конкретноїсправи.

Е. Процесуальні заперечення відповідача проти виниклої цивільної справи можуть стосуватися випадків пред'явлення позовуособою, яка не має повноважень на ведення справи.

Вказане у законі поняття, “відсутність повноважень на порушення справи” слід розуміти у двох значеннях. Передусім, маються на увазі випадки, коли цивільнасправа  порушується представником сторони, який повноважень на ведення
справи не має.Під час прийняття позовної заяви від представника позивача суддя зобов'язаний перевірити у нього наявність повноважень. Якщо таких повноважень немає, суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви. Процесуальні заперечення відповідача проти пред'явленогодо нього позову представником позивача без повноважень і спрямовані на те, щоб довести неправомірність виниклої цивільної справи.

Громадянин Дідик О.Озвернувся до суду з позовом до Мариняк А.О.в інтересах своєї сестри Кос О.А. про відібрання майна, яке їй нале жить. У судовому засіданні з'ясувалося, що у позивача не булоповноважень на ведення справи своєї сестри. За запереченням відповідача суд цілком правильно визнав виникнення процесу неправомірним і залишив позов без розгляду.

Важливо звернути увагу на те, що відсутність повноважень на  ведення справи закон зв'язку з моментом пред'явлення позову. Отже, якщо позивач сам пред'явив позов, але представник, щоз'явився у судове засідання, не матиме належних повноважень,він просто не буде допущеним судом до участі в справі. На прохання позивача суд може відкласти слухання справи, запропонувавшії представнику оформити свої повноваження.

Порушення цього правила спричиняється іноді до порушення  державних інтересів. Київський районний відділ соціального забезпечення пред'явив позов до громадянина Ш. про стягнення незаконно одержаної пенсії." У судовому засіданні з'ясувалося, що представник відділусоціального забезпечення не має повноважень на ведення справи.
    Суд залишив позов без розгляду ^[53]. З формальної точки зору заперечення відповідача досягли своєї мети. Однак суду необхідно булоз урахуванням інтересів держави відкласти слухання справи, запропонувавши представнику позивача належним чином оформитисвої повноваження.

Поняття “пред'явлення позову особою, яка не має повноважень”  застосовується тоді, коли особа (організація або окремий громадянин) пред'являють позов на захист інтересів інших осіб з порушенням вимог закону (ст. 5 ЦПК ).

Відомо, що організації і окремі громадяни можутьпред'являти позови в інтересах інших осіб лише у випадках прямовказаних у законі (ст. 121 ЦПК). Цивільне процесуальнезаконодавство ці питання не регулює. Відповідь на них ми знаходимо у нормах матеріального права.  Так, наприклад, державні і громадські організації можуть   в  інтересах дітей порушувати справу про позбавленнябатьківських прав (ст. 71 Кодекс про шлюб і сім'ю), окремі громадяниможуть бути ініціаторами справ про визнання усиновлення недійсними (ст. 121 Кодекс про шлюб і сім'ю) державні, громадські організації, окремі громадяни можуть порушувати справипро скасування усиновлення (ст. 125 Кодекс про шлюб і сім'ю ).

Таким чином, процесуальні заперечення відповідача зводятьсядо чого, щоб в одному випадку зіслатися на відсутність повноважень судового представника (або їхнє неналежне оформлення),  а в другому випадку — вказати на відсутність правової норми, якаприпускає пред'явлення позову особою в чужих інтересах.

Природно, що в питаннях судового представництва ми маємона увазі лише добровільне (статутне) представництво. Ці питання невиникають при законному представництві, бо для законного представництва ніяких повноважень не потрібно[54].

5. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧАЗ ОКРЕМИХ ПИТАНЬ.

Процесуальні заперечення відповідача визначаються тими широкими гарантіями, якими закон забезпечує його для захисту протипред'явленого до нього позову.

Не заперечуючи вже проти виниклого процесу (як це було раніше) відповідач може користуватись окремими процесуальнимиправами, забезпечувати собі реальну можливість захисту протипозову. Встановлені законом процесуальні права захисту проти позову, їх реалізація повинні поєднуватися з активністю суду, який маєвживати всіх заходів до того, щоб у відповідності з принципом рівності відповідач не був поставлений у гірше становище, ніж позивач.

Цивільне процесуальне законодавство (ст. 143 ЦПК)покладає на суддю обов'язок викликати відповідача на бесіду лишев необхідних випадках Таким чином, суддя сам повинен визначититакнеобхідність, виходячи з актуальності і складності справи.

Під час бесіди з відповідачем суддя повинен роз'яснити його  процесуальні права, допомогти йому виробити заперечення протипред'явленого позову. Суддя зобов'язаний також проявити активність у захисту прав та інтересів відповідача, сприяти правильному поєднанню тих прав з інтересами суспільства в цілому[55]. У судовій практиці провадиться чіткий напрямок в тому, щовиклик відповідача слід визнати необхідним у тих випадках, коли із змісту позовної заяви вже видно можливі заперечення відповідача з істотних питань позову.  Виклик відповідача на бесіду може за певних умов привестидо ліквідації між сторонами цивільно-правового спору шляхом  укладання мирової угоди. У процесуальній літературі висловлювалися практично важливі рекомендації з приводу викликуа відповідача у найбільшскладних цивільних справах. Вказувалося, що, наприклад, у справах про встановлення батьківства виклик відповідача на бесідує обов'язковим. Оскількивідповідач не подав добровільної заявиу РАГС про те, що він є батьком дитини, то, мабуть, він заперечуєпроти позову, із'ясування його заперечень дасть можливість судуправильно побудувати і забезпечити доказову діяльність у справі[56].

Отже, правильно організована і проведена бесіда з відповідачем створить останньому реальну можливість захисту протипред’явленого позову.

Важливе значення для процесуальних заперечень відповідача проти позову має питання про процесуальну співучасть на відповідній стороні. Іноді для відповідача не байдуже залучення на його бік співвідповідачів,про що він має право заявити клопотання перед судом. У необхідних випадках суд зобов'язаний ці клопотання задовольнити.

Леушкін А. Д. пред'явив позов до свого сина і невістки простягнення 2760 крб., мотивуючи тим, що він виконував для відповідачів роботу по спорудженню будинку. У судовому засіданніпозивач підтримував позовну вимогу лише до сина. Леушкін В. А. (син) позов визнав повністю.

Наглядова інстанція, скасовуючи судову постанову, вказала, що суд зобов'язаний був з'ясувати причину відмови позивача від залучення як відповідачки Леушкіноїі перевірити, чи не порушуєця відмова позивача її права і інтересу, який охороняється законом.Як згодом з'ясувалося, згода Леушкіна А. Д. із своїм сином була фіктивною, а позов був пред'явлений з метою зменшення частки відповідачки  успільному майні³.

На цьому прикладі видно, що незалучення до справи особи як співвідповідача, може істотно порушити його інтереси. На захистсвого права відповідач і заявляє заперечення. Заперечення відповідача за позовом можуть полягати також у тому, що віннаполягає назалученні на його боці співвідповідачів,заінтересованих в результаті справи.

Так, велике значення для відповідача має це правило за позовами про виселення в порядку ст. 62 ЦК України. Якщо відповідач підлягає виселенню з наданням іншого  жилого приміщення, право на нову житлову площу мають всі членийого сім'ї . Тому вони повинні бути для захисту своїх справ залучені у справі як співвідповідачі.

Процесуальні заперечення відповідача можуть проявлятисяу вимогах про залучення на його стороні третьої особи, що не заявляє самостійної вимоги. Так, згідно з ст. 238 ЦК при пред'явленні до  покупця позову про відібрання купленої ним речі, покупець (відповідач у справі) для захисту в майбутньому від позову в порядкузворотньої вимоги може просити суд про залучення на його боціпродавця як третьої особи, що не заявляє самостійних позовних вимог (ст. 108 ЦПК). Незалучення продавця третьою особоюу справі може мати невигідні наслідки для покупця (відповідача). Істотніми слід визнати заперечення відповідача за позовом при  судових дорученнях по збиранню доказів (ст. 33 ЦПК). Порушення прав відповідача зводяться тут до того, що при порушенніправил територіальної підсудності позивачем, суди замість виправленняцієї помилки опитують відповідача шляхом судових доручень, істотно зачіпаючи при цьому його права.

На ці помилки судів неодноразово зверталася увага при узагальненні судової практики.Так, в Постанові Пленуму Верховного Судувід 28 лютого 1968 р. вказувалося, що у справах, прийнятих до судочинства за місцем проживання позивача з порушенням правил про підсудність, судам даються доручення заслухати пояснення відповідача, який проживає в іншому населеному пункті, замість того, щоб розглянути справу за місцем проживання, тобто відповідно до закону, надавши таким чином відповідачу реальну можливість  захисту своїх інтересів.

Іноді при судових дорученнях інтереси відповідача зачіпаються ще й тим, що суди розглядають справи, не повідомляючи про це відповідача.  Кадирова С.С. звернулася до суду з позовом до Гініатуліна про встановлення батьківства і стягнення алимектів на сина. Позов бувзадоволений. 

При розгляді справи вищестоячимисудами було встановлено, що справа була розглянута у відсутності відповідача, поясненняу якого були одержані у порядку судового доручення судом за йогомісцем проживання, причому у справі немає відомостей про те,   чи направлена йому судова повістка.Однак одержані в порядку судового доручення пояснення незвільняють суд, який розглядає справу по суті, від обов'язку  повідомити відповідача про час і місце судового засідання. Не повідомивши відповідача про розгляд справи,  суд істотнопорушує його права¹.

Як відомо, закон (ст. 144 ЦПК ) припускає об'єднанняв одному судочинстві кількох позовних вимог з метою найшвидшого і найправильнішого їх розгляду та розв'язання. Однак не завжди суд може об'єднати позови. Не припускається об'єднання позовів; якщо це суперечить інтересам відповідача,істотно зачіпає його права.

Типовим прикладом об'єднання позовів є можливість- у справах про розірвання шлюбу розгляду так званих супутніх питань — при кому з батьків залишаються діти, їх матеріальне забезпечення, розділ майна між подружжям, про дошлюбне прізвище одного з подружжя (ст. 137, ЦПК).

Зустрічаються у судовій практиці випадки, коли суди не додержуються умов об'єднання позовів, припускаючи при цьомупорушення прав відповідача. Так, наприклад, при розірванні шлюбу не може бути розв'язаним питання про розділ майна (вкладу), якщо на це майно претендують треті особи. Порушенням прав відповідача будуть також випадки, коли суд об'єднує позови, що випливають з різних правовідносин, прицьому спільний їх розгляд не може бути допущений.

Назарова звернулася до суду з позовами до Назарова про розірвання  шлюбу і про виселення, обгрунтувавши позовну вимогу тим, що відповідач систематично приходить додому нетверезим, виражається нецензурними словами.

Народний суд, об'єднавши позовні заяви в одне судочинство,
розірвавшлюб між Назаровими і виселив Назарова з будинку,який належав позивачці на праві особистої власності.Вищестояча   інстанція, скасовуючи рішення по справі, вказала, що, виносяче рішення про розірвання шлюбу, суд повинен визначити долю дітей, унеобхіднихвипадках розділити майно між подружжям, вирішити питання про дошлюбове прізвище (ст. ст. 34, 36 Кодексу про шлюб і сім'ю ). Оскільки в одне судочинство можуть бути об'єднані лише вказані вимоги, суд не вправі був об'єднати вимогу Назарової про розірванняшлюбу і виселеннявідповідача.

Відомо, що в певних випадках закон припускає альтернативну  підвідомчість, тобто можливість звернення за захистом свого права в один з кількох органів. Для захисту інтересів відповідача йому небайдуже, у який самеорган звернувся з вимогою позивач, і де вона розглядатиметься. У судовій практиці виникли принципово важливі питання захисту інтересів відповідача у зв'язку з правом суду передавати цивільні справи на розгляд, товариських судів. Право народного суду на передачу справи товариському судусумнівів не викликає. Виникає лише складне питання про згодусторін на цю передачу.

У процесуальній літературі була висловлена думка, що народний суд може передати справу на розгляд товариського суду лишеза взаємною згодою сторін або на прохання про це позивача. Цезалежить від категорії справ. Однак Є. Філіпов висловлює тут надто сумнівні рекомендації. Він пише, що позиція відповідача (згода або незгода розглянути  спір у товариському суді ) правового значення не має, якщо згодуна передачу справи у товариський суд висловлює лише позивач.З подібною думкою погодитися не можна. Необхідно виходити з того, що відповідач може заперечувати проти передачі справи  товариському суду, посилаючись на переконливі підстави (некомпетентність членів товариського суду, їх заінтересованість у результаті справи та ін.)

Тому слід вважати припустимою передачу справи в товариський  суд лише за згодою обох сторін. Цим самим будуть гарантованіправа та інтереси заінтересованих у результаті справи осіб (сторін). Переконливі аргументи висловлені з цього питання стосовно допередачі товариським судам справ про дрібні правопорушення[57]. Істотним порушенням права на захист відповідача є розгляді розв'язання цивільної справи у його відсутність без належногоповідомлення часу і місця розгляду справи.Токарський звернувся до суду з позовом до Токарської про визнання заповіту і договору дарування недійсними. Народнийсуд у порушення вимог процесуального закону розглянув справубез відповідачки, позбавивши її тим самим права захищати в судісвої інтереси.

Наглядова інстанція на цих підставах скасувала рішення, вказавши, що рішення належить скасуванню, якщо справа розглянута судом у відсутність когось з осіб, які беруть участь у справі,не повідомлених про час і місце судового засідання. Процесуальні заперечення відповідача можуть виявлятисятакож у заяві клопотання про відводи.

Інститут відводу, як відомо, покликаний забезпечити об'єктивний розгляд і розв'язання справи шляхом усунення з процесутих його суб'єктів, неупереджена діяльність яких викликає сумнів у осіб, які беруть участь у справі. Захищаючись проти пред'явленого до нього позову, відповідачможе заявляти клопотання про відвід складу суду, прокурору, секретарю судового засідання, експерту, перекладачу. Правильнерозв'язання цих клопотань судом гарантуватиме захист процесуальних прав відповідача[58].

Своєрідні риси мають процесуальні заперечення за обставин, які ускладнюють нормальний розвиток і рух процесу з конкретної цивільної справи. Звичайний рух цивільної справи передбачає розгляд і розв'язання її в одному судовому- засіданні з винесенням рішення посуті спору.Однак наше процесуальне законодавство з урахуванням потребсудової практики припускає відхилення від звичайного руху справи—справа може бути відкладена, судочинство у справі може бути зупинено, закрито, позов може бути залишений судом без розгляду.

Ціускладнення процесу можутьістотно зачіпати інтереси відповідача і тут також можуть проявитися його процесуальні заперечення.При відкладенні слухання справи, якщо у судовому засіданнібули присутні всі особи, які беруть участь у справі, суд може допросити свідків і на наступні судові засіданняїх невикликати (ст. 176 ЦПК ).

Відсутність у наступному судовому засіданні допрошених свідків може вплинути на реалізацію відповідачем його права заперечення проти позову. Відповідач може наполягати на повторномувиклику цих свідків до суду. З приводу умов застосування ст. 176 ЦПК УРСР в нашій літературі буливисловлені різні точки зору.

Так, О. Селезнєв вказував, що ст. 176 ЦПК не забороняє суду допитувати свідків і в тому випадку, коли в судове засідання не з'явився хтось з осіб, які беруть участь у справі. Інше розуміння правил ст. 176 ЦПКО. Селезнєв вважав формальним[59].

З позицій захисту інтересів відповідача з такою думкою погодитися не можна. Допит свідків у відсутність відповідача істотнимчином торкатиметься його прав на захист проти позову. Більше  того, в даному випадку будуть порушені основні вимоги принципівбезпосередності та змагальності. Допит свідків, природно, можливий тоді, коли справа не відкладається, а слухається судом без участі відповідача, що не з'явився.  Однак це може мати місце лише тоді, коли у суду немає даних пропричину неявки відповідача або причини неявки визнані судомнеповноважними, у справі є досить матеріалів про права і взаємовідносини сторін у випадках повторної неявки відповідача у судовезасідання[60].

У судовій практиці виникло питання — чи можна використатипоказання свідків, допитаних при відкладенні справи, якщо приновому розгляді зміюєтьсясклад  суду[61], На це запитання повиннабути дана позитивна відповідь, бо закон (ст. 185 ЦПК УРСР) цим  показанням надає доказового значення.

Процесуальні інтереси відповідача можуть зачіпатися зупиненням судочинства по справі На перший погляд створюється враження, що відповідач завжди заінтересований у зупиненні судочинства, бо при цьому відкладається на майбутнє винесення судомможливого несприятливого для нього рішення по справі. Однак це не так, у судовій практиці зустрічаються випадки, коли відповідач заперечує проти зупинення судочинства по справі, однак суд його думку не враховує.

Смирнов В. завідував майстернею на одному з підприємств. За розпорядженням військкомату він був призваний на збір командного складу. Підчас інвентаризації майстерні була виявлена нестача на суму 156 крб. У своїх письмових поясненнях за позовомвідповідач визнавав позовні вимоги і просив суд розглянути справуу його відсутність. Однак суд на підставі ст. 222 ЦПК УРСР зупинив судочинство у справі[62].

У даному випадку у суду не було достатніх підстав для зупинення судочинства.

Іноді  в судовій практиці суди нібито стають на захист інтересіввідповідача, однак при зупиненні судочинства у справі припускаютьпорушення закону.

Овчинникова звернулася до суду з позовом про розторгнення шлюбу з Овчинниковим, посилаючись на те, що він був засудженийдо одного року позбавлення волі і нині відбуває покарання.

Відповідач, повідомлений судом про день розгляду справи, про сив суд зупинити судочинство до його повернення з місця позбавлення волі.Суд зупинив судочинство у справі. Верховний Суд, скасовуючи ухвалу суду, вказав, що знаходження відповідачау місцях позбавлення волі не є підставою зупинення судочинствау справі.

Процесуальні заперечення відповідача можуть бути спрямовані на закриття судочинства у справі.

Зарицький П звернувся з позовом у суд до Зарицької О. про  надання йому можливості бачитися з сином. У позовній заяві позивач вказував, що після припинення спільного проживання з відповідачкою, остання позбавила його можливості бачитися з сином.  У зв'язку з цим він просить суд зобов'язати відповідачку не перешкоджати йому зустрічатися з сином. Відповідача проти позовуне заперечувала. Рішенням Дзержинського районногонародногосуду м. Харкова позовні вимоги були задоволені.

Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду рішеннясуду скасувала і судочинство по справі  закрила. У своїй ухвалі колегія вказала, що Зарицький П. можевпливати на процес виховання дитини лише через органи опіки  і піклування, а не шляхом звернення до суду з позовом про усуненняперешкод у побаченнях з сином та його вихованні . У позивачабуло б право звернутися до суду, якщо б відповідач не виконуваввказівок органів опіки і піклування про умови спільного вихованнядитини.

Своєрідними рисами характеризуються процесуальні заперечення, спрямовані на залишення позову без розгляду.Як відомо, ст. 229 ЦПКвстановлює дві групи підставзалишення позову без розгляду. Такими підставами, передусім,будуть обставини, які свідчать про неправомірність виникнення  процесу (п. 1, 2,3, 5ст. 229 ЦПК). Стосовно до цих обставинпроцесуальні заперечення відповідача зводитимуться до того, щоб довести відсутність у позивача передумов права на пред'явлення позову або умов здійснення цього права. Другу групу підстав становлять обставини, які підтверджують недоцільність розгляду ірозв'язання справи у випадках дворазової, неявки у судове засідання позивача або обох сторін (п. 4 ст. 229 ЦПК ).

За певних обставин (ст. ст. 172, 173 ЦПК ) неявка сторін у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи. Однак, якщо відповідач доведе, що позивач вдруге не з'являється до суду без поважних причин, позов має бути залишеним  без розгляду[63]. Природно, інтереси відповідача будуть гарантовані лише в томувипадку, якщо при залишенні позову без розгляду суд суворо керуватиметься приписанням закону з цього питання[64].

Процесуальні інтереси відповідача можуть зачіпатися про розв'язанні судом питань, зв'язаних з судовими витратами. Лученков звернувся до суду з позовом до Лазька про визнання договору купівлі-продажу автомашини «Волга» недійсним. У судовому засіданні позивач подав заяву про відмову від позову, бо відповідач виконав своє зобов'язання (передав йомуавтомашину). Суд, прийнявши відмову від позове, судочинство закрив. Питання про повернення йому сум державної пошлини позивач не ставив. Після цього позивач звернувся до суду із заявою проповернення державної пошліни, яку він сплатив при поданніпозовної заяви. Суд виніс ухвалу, якою у поверненні пошліни і розподілу судових витрат відмовив.Вищестоячасудова інстанція скасувала цю ухвалу суду і запропонуваларозглянути питання по суті. Вважаєю , що вищестояча інстанція зробила неправильно.

Питання про судові витрати повинно бути розглянуте під часрозгляду справи тією судовою інстанцією, яка закрила судочинство у справі. Виходячи з закону (ст. 78 ЦПК), суд повинен був розв'язати питання про витрати при наявності спеціального про це прохання позивача. Під час відмови від позову позивач такого прохання не висловлював. Закон не передбачаєможливості  стягненняз відповідача судових витрат “за заявою” позивача, а говорить лише  про можливість такого прохання у момент закриття судочинства
у справі. Незрозумілий і характер судочинства, на яке орієнтуєвищестоячий суд по викладеній справі.

6. МАТЕРІАЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧА.

Як вже відзначалося вище, матеріально-правові заперечення  відповідача — це заперечення його проти пред'явленого позову по суті.

Переконливість цих заперечень відповідача вирішальне вплине  на зміст судового рішення у справі — буде позов задоволений чив позові буде відмовлено. Матеріально-правові заперечення відповідача стосуються галузі матеріального права. Фактичні відносини сторін, які регулюються нормами матеріального права, зумовлюють виникненняі  розвиток матеріальних і правових відносин, результатом які   і є виникнення цивільно-правового спору всуді .

Наука цивільного процесуального права не займається питаннями матеріально-правових заперечень. Однак, враховуючи нерозривний зв'язок між матеріальним і процесуальним. Правом,процесуалістів цікавлять окремі аспекти матеріально-правовихзаперечень з питань, де тісно стикаються матеріально-правовіі процесуальні інтереси. Це передусім стосується питань належної та неналежної сторонив процесі.

Матеріально-правова сторона питання полягає в тому, що належні сторони — це справжні учасники спірних правовідносин. Процесуальна сторона питання — чи справді позивачем і відповідачем по виниклій в суді справі виступають суб'єкти спірнихматеріально-правових відносин. Запереченнявідповідача зводяться тут до того, що відповідачможе довести, що позов до нього пред'явлений неналежним позивачем або те, що він е неналежним відповідачем у справі.

Громадянин Максимов, який управляв автомашиною «Побєдой», зіткнувся з автомашиною, яка належала фабриці. У результатізіткнення машина“Побєда” була пошкоджена і за ремонт Максимовсплатив 175 карбованців;після ремонту Максимов пред'явив позов до фабрики про відшкодування збитків. За заявою представника відповідача у суді було встановлено, що автомашина належить не Максимову, а його родичу Кириллову, який і може бутиналежним позивачем у справі¹.

Запереченнявідповідача проти неналежної позивача, природно, мають тимчасовий характер Якщо відповідач є зобов'язаноюособою по спірним правовідносинам, він всерівно принципі повинен нести матеріально-правову відповідальність.Однак вже саме усунення неналежного позивача з процесу можестворювати для відповідача певні вигоди.

Так, наприклад, належного позивача взагалі може не виявитися, або належний позивач  пропустить строк позовної давності, або зустрічатиме певні утруднення у своїй доказовій діяльності. Відповідач у справі може доводити, що він є неналежним, невін повинен нести відповідальність перед позивачем. Тимофєєв —водій таксі порушив правила вуличного руху, в результаті чого збив велосипедиста Юр'єва, пошкодивши при цьому велосипед.За позовом Юр'євасуд стягнув з Тимофєєва 35 крб. на відшкодування матеріальна збитків. Однак належним відповідачем у справі повинен був виступитине Тимофєєв, а таксомоторний парк, якомуналежить машина.Заперечення відповідача можуть полягати також і в тому, щовін повинен нести відповідальність, але не перед позивачем, а перед іншою особою, яка є належним позивачем у справі. В цих випадках відповідач не вибуває з, процесу, а суд змінює йогопроцесуальне становище. -

У наведеному вище прикладі водій Тимофєєв не вибуває з процесу, а повинен бути притягнений як третя особа, що не заявляє   самостійних позовних вимог, на боці відповідача.

Неналежному відповідачу легше довести непричетність до даної справи, якщо закон або керівні вказівки Пленуму ВерховногоСуду чітко визначають, хто повинен бути' належним відповідачему справі.

Так, за позовом на захист честі і гідності (ст. 7 ЦК України) належними відповідачами повинні бути як автор відомостей, які не відповідають дійсності, що оспорює позивач, так і той друкований орган, який опублікував ці відомості[65].

У справах про звільнення майна від арештупозови пред'являються до боржника і стягувача. Якщо арешт  проведено в зв'язку з конфіскацією майна, як відповідач притягаються   засуджений і відповідний фінансовий орган. Якщо заарештоване майно вже  реалізоване, відповідачем у справі суде також особа, якій передано це майно².

Недодержання цієї вимоги може істотним чином зачіпати правата інтереси відповідача[66].

Отже, заперечення відповідача з посиланням на те, що у справівиступає неналежний позивач або він (відповідач) є неналежним,  поєднує в собі ознаки як матеріально-правового, так і процесуального заперечення.

Велике практичне значення в процесуальній діяльності по захисту проти позову є посилання відповідача на пропуск позивачемстроків позовної давності. Якщо б позовна давність була поняттям лише матеріально-правовим і не мала прямого відношення до процесу, то пропуск  строку позовної давності погашав би саме суб'єктивне цивільнеправо, а відновлення строку означало бвідновлення  суб'єктивного права. Відновлення строків давності в той же час означає можливістьпроцесуальної перевірки обгрунтованості позовних вимог позивача.

Відомо, що одним з наслідків пропуску строку позовної давностіє те, що із закінченням строку ускладнюється процес доказу як підстави позову, так і заперечень проти   нього.

Тому відповідач прямо може посилатися на те, що через давність подій у нього не збереглося доказів заперечень проти позовупо суті. Для відповідача небайдуже і питання про відновлення пропущеного позивачем строку давності, бо він може вважати причини пропуску позивачем строку неповажними [67].

Питанняпозовної давності цікавлять процесуалістів, бо з нимипов'язане питання про право на позов.Про вплив строку позовної давності на право на позов у юридичній літературі були висловлені різні точки зору. Одні автори вважають, що пропуск строку позовної давностіпогашає право позивача на розгляд справи по суті [68].

Друга група авторіввважає, що пропуск строкупозовноїдавності погашає і право на пред 'явлення позову і право на його  задоволення. Більшість вчених вважає, що закінчення строку позовної давності не погашає права на пред'явлення позову, але погашає правона задоволення позову і саме спірне матеріальне право[69].

І, нарешті, остання група авторів вважає, що закінчення строку  позовної давності не погашає права на звернення до суду, не пога шає саме матеріальне право,.а лише право на задоволення позову[70].

Нібито підбиваючи підсумки висловленим точкам зору,А. А. Добровольський пропонує своєрідну конструкцію цього  питання. Він вважає, що питання про відновлення пропущеного строку позовної давності повинно розв'язуватися в самостійномупроцесі. Якщо позивач пропустив строк позовної давності, суддяповинен відмовити йому у прийнятті позовної заяви і запропонувати звернутися до суду з заявою про відновлення пропускного  строку. При відновленні пропущеного строку позовна заява повинна прийматися до судочинства. При відмові у відновленні пропущеного строку позовна заява не повинна прийматися.

Така конструкція хоча іноді значною мірою ускладнює процесу справі, однак вона найбільш глибоко гарантує право відповідача. Йому заперечує О. С. Іоффе, який показує, що давність не погашаєправа на звернення до суду.

“Суддя, — пише О. С. Іоффе,—зобов'язаний прийняти позовну заяву навіть у тому випадку, якщо вже в момент її подання стає очевидним, що позов пред'являється з пропуском давності строку. Така вимога закону не є формальною. Перебіг строку позовної давності може зупинятися, перериватися, а перевірити з повною достовірністю факт наявності або відсутності цих обставин можна лише в результаті розгляду справи “[71].

Детально аналізуючи докази О. С. Іоффе, А. О. Добровольський, на мою думку, приходить до правильного висновку про те, що питання про  відновленнястрокунеобхідно вирішувати в окремому судочинстві. Якщо суд не відновить пропущеного строку, він  не повинен приймати позову до розгляду по суті, бо при пропуску строку давностібез поважних причин дальший розгляд справи непотрібний, оскільки суд всерівно повиненвідмовити в позові черезпропущення строку давності.   Така конструкція питання А. О. Добровольським повинна   бутивизнана - найбільш переконливою, такою, що забезпечує гарантіюправ відповідачау справі.

7. ЗУСТРІЧНИЙ ПОЗОВ

Зустрічний позовБоржник, до якого, інколи сам має до кредитора- позивача- право вимоги, яке по своєму змісту може бути протилежне праву вмиоги кредитора.

Потреба до протиставлення зустрічних вимог кредитора була викликана створенням в цивільному процесуальному праві інституту зустрічного позову.

Зустрічним називається  позов, заявлений відповідачем у вже виникнувшому процесі по першоначальному позову, який підлягає спільному з первісним позовом розглядом усуді .

Інститут зустрічного позову дає можливість шляхом сумісного розгляду першоначального і зустрічних вимог більш повно врахувати правові відносини сторін. Він відповідає вимогам процесуальної економії, сприяючи швидкому відпрвленні правосуддя з можливо меншими затратами учасників процеса сил, засобів і часу.

Протипоставлення зустрічного позовним вимог першоначальному передбачає співвідношення між ними, зв’язку, від якої залежить можливість протипоставити їх один одному(ст 140 ЦПК). При відсутностітакого зв’язку розгляд в одному процесі зустрічного позову разом з першоначальним не знаходило б виправдання і тільки уповільнювалоб роботу суду, перешкоджаючи   вирішеннюкожного  з них.

Вказаний зв’язок може бути обумовлений різними причинами і відповідно мати різний зміст:

а) відповідачу  протистоїть вимога позивача однорідної вимоги, строк якому вже настав, пред’являючи його для заліку основної вимоги (п.1 ст.140 ЦПК). Такий, наприклад, випадок пред’являючи відповідачем до позивача зустрічного позову про відшкодування причиненого позивачем майнової шкоди прти первісного позову про стягнення даних відповідачу в позичку і в строк неповернутих їм грошей.

Зустрічний позов направлений і в тому випадку на залік первісного позову в цілому чи в частині, в залежності від співвідношенняїх розмірів. Можливість заліку визначаються правилами Цивільного кодексу (глави 9 ст 229-231 ЦК). Залік може бути в процесі здійснення також у формі заперечення.. Така заява відрізняється від зустрічного позову не тільки по своєму змісту, але й по своїм наслідкам: якщо суд по будь-яким причинам в основному позову відмовить (наприклад,так як  ненастання строку чи умови вимоги позивача), то заява відповідачапро залік, не оформлена як зустрічний позов, залишиться без розгляду,а складові його зустрічної вимоги-незадоволеними; між тим зустрічний позов повинен судом обов’язково розглянутий і вирішений незалежно від того, як буде вирішений основний позов;

б)задоволення  зустрічної вимоги (позову)  виключається повіністю чи частині задоволення первісногоі зустрічного позову. Таке співвідношення первісного та зустрічного позову часто викликається їхнесумісністю- задоволення позову може бути лише один, чи інший. Наприклад, відповідач до якого пред’явлений позов про сплату аліментів на утримання дитини, інколи вимагає передачі дитини йому на виховання. Призадоволенні такої вимоги відповідача відпадає первісний   позов про стягнення аліментів.

Виключення задоволенніпершоначального позову при задоволенні зустрічного - характерно і для тих випадків, коли вимоги відповідача заперечується основою первісного позову. Так, проти позовупро виселенню з дому на основі договору жилого приміщення і факту порушення відповідачем його обов’язків сплачувати квартирну плату пред’явлений позов про визнання за відповідачем права власності на дім.

в) Закондопускає і інші випадки, коли їхспільний розгляд приводить до більш швидкого і правильного розгляду спору (ст.144 ЦПК). Так, зв’язок між зустрічним та першоначальними вимогами може обумовлюватись і тим, щообоє витікають із одного і тих ж правовідносин. Наприклад, такого зустрічного позову може слугувати позов про розділ вкладу- грошей, які були нажиті в період шлюбу, проти позову про розірвання шлюбу.

Згідност. 128  ЦПК БССРзустрічний позов обов’язковооприймається до провадження, коли він був направлений на залік чи мають ціллю відхилення від первісної вимоги. В інших випадках прийняття зустрічного позову золежить від того,   чи визнає суд (суддя) доцільним спільний розгляд позовів.

Пред’явлення зустрічного позову складаєокремий  випадок пред’явленню позову взагалі і тому підкоряється загальним правилам пред’явленню позову (ст. 137 ЦПК): наявності права на пред’явленню позову, зокрема, належної формипозовної заяви, сплата державного мита.

Однак по відношенню зустрічного позову законом передбаченіі деякі спеціальні правила. Вони полігаютьв наступному :

а) відсутності зв’язкузустрічної вимоги з первіснимприводить до  відмови в прийнятті даного позову тільки як зустрічного, не перешкоджає пред’явленнійого як первісномув окремому процесі. Помилкове, при відсутності даної посилки, прийняте судом зустрічного позову приводить тому не до припинення справи провадженнм, а до виділенню провадженняпо зустрічномупозову  в порядку розподілу справ.

б) Згідно ст.121 ЦПК,зустрічний позов пред’являється в суді по місцю розгляду первісного позову; поскільки ж цим місцем, як правило являється місце проживання відповідача, осільки дане правилозі  всіма основами розглядаєтьсяяк льгота, яка надається відповідачеві.

в) Згідно ст. 140 ЦПК пред’явлення зустрічного позову допускається до винесення судом рішення, практично до відлучення суду в нарадчу кімнату для винесеннярішення; після   цього право на пред’явлення зустрічного позову припиняється..

Згідно ст. 141 ЦПК України пред’явлення зустрічного позову допускається не пізніше ніж за три дня до судового розгляду.

Прийнявши зустрічний позов, суд зобов’язаний його вирішити дав на нього відповідь в своєму рішенні по справі. Необхідність зв’язку між зустрічним та першоначальними вимогами не позбавляє самостійного характеру зустрічного позову.

Практично це проявляєтьсяв наступному:

а) хоча задоволення зустрічного позову звичайноведе за собою відмову в первісномупозові, не виключена можливість відмови в основному позові, вякому по причинам, не маючих відношення до зустрічного позову, в якому судтакож відмовляє за його незаконність чи необгрунтованість. Наприклад, може бути відмовлено в позові про виселення  відповідача в силу неможливості спільного з ним проживання, з одночасною відмовою узустрічномупозову про визнання за ним частки в праві загальної власностна спірну будівлю;

б) в силу самостійного характеру зустрічного позову суд зобов’язаний його вирішити іутому випадку, якщо по первісному позову рішення не виноситься- первісномута зустрічному-повинен бути  даний в загальному рішенні по справі окрема відповідь з відносячих до цього мотивовування по відношенню того, що саме присуджується першоначальноі зустрічному позивачу і в якій частині.

Радянським цивільним процесуальним законодавством, гарантується  і забезпечується можливість звернення до суду за захистомпорушеного або оспорюваного права.Відповідач, притягнений судом за пред'явленим позовом,-.має право на захист проти вимог позивача і при цьому має окреміпроцесуальні і матеріально-правові засоби захисту.

Відомо, що до таких засобів відносяться заперечення і зустрічний позов. Вибір необхідного засобу захисту визначається метою,яку переслідує відповідач і характером спірних матеріально-правових відносин.

Визначаючи основні процесуальні права сторін, не вказує  такого права для відповідача, як пред'явлення зустрічного позову, однак вказівка тут на те, що сторони можуть здійснювати і іншіпроцесуальні дії, передбачені законом, не викликає сумнівів,-уможливостізахисту відповідача проти вимог позивача шляхомпред'явлення зустрічного позову.

Необхідно звернути увагу на те, що зустрічнийпозовявляє  собою найважливіший процесуальний засіб захисту, який сприяєбільш повному і всебічному розгляду та розв'язанню цивільноїсправи.Однак не будь-яка зустрічна вимога відповідача може бутивизнана зустрічним позовом і обов'язково повинна розглядатися  в одному судочинстві з .позовом первісним. Природно, прийняття і розгляд зустрічного позову значно ускладнює процес, збільшуєколо питань, що розглядаються.Тому в кожному конкретному випадку з урахуванням необхідних вимог пред'явлення зустрічного позову, процесуальної   економії часу і засобів, суд має розв'язувати питання про доцільність спільного розгляду зустрічного і первісного позову.

У процесуальній літературінемає  єдиного визначення поняття зустрічного позову. Під зустрічним позовом більшість авторів розуміє позов відповідача до позивача, заяву у вже виниклому процесі для спільного розгляду з позовом первісним. Зустрічний позов являє собою самостійну вимогу відповідача до позивача[72]
           Інші автори при визначенні зустрічного позову включають тудиі процесуальну мету зустрічного позову. Так, С. Н. Абрамов зустрічним позовом називає зустрічну самостійну вимогу відповідача
до позивача, поглинання або погашення прав  позивача[73]. Своєрідно визначає зустрічний позов Н. І. Клейн. Підзустрічним позовом вона розуміє передусім право захисту проти первісного позову або тільки можливий зв'язок його спільністю правової підстави[74].

Останні два визначення зустрічногопозову справедливо піддавалися критиці в нашій літературі, бо доповнення визначеннязустрічного позозу не розкриває всієї його суті, а обмежує йогозастосування в першому випадку зарахуванням, поглинанням або  погашенням права позову, в другому — захистом проти первісного позову або правовим зв'язком з ним.

По суті зустрічний позов використовується відповідачем якзасіб захисту значно ширше. Він є як засобом захисту проти першого позову, так і засобом здійснення відповідачем самостійних  вимог до позивача.[75]

Вдале визначення зустрічного позову, яке відповідає його правовій природі, дано проф. М. А. Гурвичем. Він пише, що зустрічний позов — це звернення відповідача до суду з просьбою прозахист самостійної вимоги до позивача шляхом розгляду спору про цю вимогу втому ж процесі[76].

Можливість пред'явлення позивачу зустрічного позову дає  відповідачу ряд переваг.

Передусім, це стосується питань територіальної підсудності.Зустрічний позов може бути пред'явлений відповідачем за своїммісцем проживання, тобто в тому суді, де- пред'явлено перший позов за загальною територіальною підсудністю (ст. ст. 125, 131 ЦПК).

Можливість розгляду зустрічного позову разом з першим сприяє ліквідації в одному процесі всіх спірних питань між позивачемі відповідачем. Якщо відповідач використовує зустрічний позов для захиступроти первісного, задоволення зустрічного-позову виключає задоволення вимог позивача (повністю або до. деякої міри). Одночаснийрозгляд первісного і зустрічного позовів виключає можливість  винесення судом, рішень, які протирічаїь„один одному, дозволяєсуду повніше, глибше і правильніше з'ясувати справжні взаємовідносини сторін[77]

Зустрічний позов характеризується певнимиознаками.

Передусім, зустрічний позов як звичайний позов являє собоюзвернення відповідача до суду за захистом своїх прав та інтересів.У зв'язку з тим, що позивач свого часу порушив права  відповідача,уостаннього   виникаєпроцесуальназаінтересованість в одержанні сприятливого для себе судового рішення. Відповідач як особа, яка бере участь у справі, має не лишеобов'язки перед позивачем, а й процесуальні права на звернення із  своїми вимогамисуду[78]. Своє право на захист відповідач реалізує в; уже виникломупроти нього процесі. Тому при зустрічному позові сторони змінюють своє процесуальне положення.

Позивач по первісному позову стає відповідачем по зустрічному позову; відповідач по первісному позову виступає в процесуальному положенні позивача.

Насонов пред'явив позов про визнання недійсним ордера, виданого ЖКВ тресту «Житлобуд» Примаку на дві кімнати. Трест «Житлобуд» позову не визнав, посилаючись на те, що ордер свогочасу був виданий «Холодильником № 1», якому   неналежить  данажитлова площа. В свою чергу трест «Житлобуд» пред'явив позовпро визнання цього ордеру недійсним, бо «Холодильник» не мавправа на розпорядження житловою площею³.

У даному випадку позов пред'явлено відповідачем по первісному позову і заявлений у вже виниклому процесі для спільногорозгляду.Не є   зустрічним позовом вимога, хоча і заявлена відповідачему виниклому процесі, але пред'явлена не до позивача, а до іншоїособи.   Подружжя  Нікіфорових звернулися з позовом до Баранніковапро вилучення у нього двох кімнат, в яких вони раніше проживали. Якспіввідповідач був притягнутий до справи   і відділ облікута .розподілу житлової площі. Відділ розподілу житлової площі  пред'явив позовну вимогу до Бараннікова про вилучення цих двохкімнат на тих підставах, що Баранніков систематично здає ці кімнати в піднайм.  Цим позовом відділ розподілу житлової площі заявив свої самостійні вимоги на спірні кімнати, однак не позивачем, а відповідачему справі. Тому такі вимоги зустрічним позовом бути не можуть.

За  процесуальноїспівучасті зустрічний позов може бути пред'явлений як одним із співвідповідачів, так і до одного із співпозивачів.Питання про процесуальне положення сторінприспівучасті вирішується значно ширше. Припускається пред'явлення зустрічного позову  нелише до позивача, а й до особи, яка не є позивачемпо первісному позову, і тут створюється видимість зустрічного  позову, хоча такого по справі немає.

Райжитловідділ пред'явив позов про визнання відповідачатаким, що втратив право житлову площу, а відповідач пред'являє позов не лише до позивача, а й вимагає виселення особи, яказайняла спірнужитлову площу за розпорядженням райжитловідділу. З урахуванням суб’єктивного складу житлових правовідносин подібний позов зустрічним г взжати не можна, бо він пред'явлений до особи, яка не є позивачем по первісному позову.

На своєрідну особливість процесуальних.прав сторін при зустрічному позові звернув свого часу увагу Верховний Суд СРСР. В одній із своїх ухвал Верховний Суд СРСР вказав, що коли взаємні вимоги сторін випливаютьзоднієї підстави і по них пропущений строк позовної давності, то суд, відновивши строк давності одній стороні, не повинен відмовляти у такому відновленнідругій стороні.

Зустрічний позов за загальним правилом є засобом захисту  проти позову. Він включає в себе як ознаки процесуального захисту, так і матеріально-правового. Зустрічні вимоги відповідача можуть бути вимогами про присудження, визнання, перетворення.

Припред'явленні зустрічного позову відповідач прагне до досягнення подвійної мети: захисту свого права і захисту від попередніх вимог позивача.Однак цілком припустимі випадки, коли зустрічні позови не переслідують мети захисту проти позову.

Савельєва звернулася з позовом до Свистуненка про розірвання  шлюбу. Відповідач пред'явив зустрічний позов про розділвкладу в ощадній касі, посилаючись на те, що вклад є їх спільниммайном. Як видно, цей зустрічний позов не спрямований на спростування первісного позову, не служить відповідачу засобом захисту, а пред'явлений для одночасного розгляду взаємозв'язанихвимог. Зустрічний позов пред'являється у вже виниклому процесі по первісному позову і для спільного з ним розгляду. Тому не буде зустрічним позов відповідача, пред'явлений до позивача під час судочинства у справі, але не для спільного розгляду, а для розгляду в іншому процесі. Вимоги відповідача, заявлені в зустрічному позові, можутьбути предметом самостійного процесу.

Це можливо втих випадках, коли первісний позивач не пред'явив чомусь позову, а можливому відповідачу необхідно захиститисвої права. Тоді відповідач заявляє'свої вимоги уже не у зустрічному, а в самостійному позові Природно, вимоги відповідача можутьмати самостійнийхарактер і тоді, коли первісний позов уже розглянуто, але відповідачне пред'явив зустрічного позову   абопозов за мотивами   доцільності спільного розгляду небув прийнятий судом. Розглядзустрічного  позову в одному процесі буде і тоді, колизустрічний позоз пред'явлено при новому розгляді справи по скасованомурішенню, якщо навіть припервісному розгляді справи зустрічний позов не пред’являвся.  Від подібних випадків слід відрізнять ті коли відповідач післяскасування рішення суду подаєзаяву про повернення йому майна, присудженого позивачу по скасованому рішенню у справі. В цьому випадку відповідач пред'являє не зустрічний позов, а подає заяву про поворот виконання скасованою рішення. Ця заява має бути
розглянута судом при новому розгляд; справи, але вже не за правилами розгляду зустрічного позову, азпевними  процесуальнимиособливостями.

Природно, не буде зустрічним позовом позов відповідача до позивача, які розглядаються тим самимі судом, у той же день, але в іншому процесі. Якщо зустрічний позоврозглядати як засіб захисту проти первісного позову, він повинен бути зним у  певному зв'язку, тобто  неприпустимо, щоб з даної справи суд розглядав незв'язані між собою вимоги. Це зробить неможливим винесення по справі законного та обгрунтованого судового рішення.

Таким чином, зустрічний позов ми розглядаємо передусім як засіб захисту проти первісного позову (з матеріально-правовими і процесуальними ознаками), а також незалежно від цьогозахисту, якщо у відповідача є самостійні вимоги до позивача вимоги, міцно пов'язані з пред'явленим позовом. Слід відзначити, що не всі процесуалісти розглядають зустрічний позов як засіб захисту від первісного позову,роблячи наголос на самостійний характер вимог відповідача до позивача[79].

Заперечення або применшення значення ознак засобів захисту у  зустрічному позові утруднює з'ясування його справжньої правової природи, його значення для захисту прав відповідача.

Якщо ми розглядаємо зустрічний позов як засіб захисту відповідача, виникає питання про його відмінність від запереченняпроти позову. Зустрічний позов і заперечення проти позову об'єднує їх процесуальна цілеспрямованісгь.[80]

Судовій практиці відомі випадки, коли відповідач, захищаючись проти позову,ту ж саму незгоду з вимогами позивача процесуальне заявляєабо у вигляді заперечень, або у вигляді зустрічного позову. Це, зокрема, зустрічається за позовами про стягненняалиментів на утримання дітей . В одному випадку  відповідач оспорює своє батьківство за допомогою заперечень, добиваючись рішення про відмову позивачу в позові, в  другому — пред’являєзустрічний позовпро визнаннянедійсним запису його батькомдитини.

У житлових   правовідносинах за позовами про виселення від- повідачі відстюють своє право на житлову площу або шляхомзаперечень або шляхом пред'явлення зустрічного позову.

У процесуальній літературі немає єдиної думки про співвідношення заперечень проти позову³ зустрічним позовом. Одні автори вважають, що процесуальне здійснення права можливе не лише шляхом пред'явлення зустрічного позову, а й шляхом заперечення, яке протиставляється первісному позову.

Намою   думку, відповідач не може скористатися запереченням проти позову, якщо його право потребує судового підтвердження.  В даному випадку обов'язково має бути пред'явлено зустрічний позов[81].

Слід визнати більшпереконливою другу точку зору. Якщо відповідач не тільки заперечує проти позову, а й заявляє самостійнувимогу до позивача, ці вимоги для судовогопідтвердження  мають бути висловлені лише в формі зустрічного позову.

Вказані міркування підтверджуються і практичними. Без пред'явлення зустрічного позову суд не вправі присуджувати первісного позивача до цілком певних дій по відношенню до відповідача, а може лише відмовити первісному позивача в позові.  Неможна не звернути уваги і на те, що при запереченні проти позову позивач прагне (і повинен) довести правомірність своїх вимог. При пред'явленні ж зустрічного позовувін має захищатися протизаявленої вимоги. Якщо ми не враховуватимемо наслідків заперечення проти позову (відмова позивачу в позові) і зустрічного позову (присудження позивача до цілком певних дія) ми зазда легідь ставитимемо позивача у явно невигідне длянього процесуальне   становище. Щоправда,до деякої міри можнаб погодитися з думкою, яка критикується,коли б автори робити обмовкупро те, що запереченняпроти позову може виключити пред’явленнязустрічного позову, якщо вимога відповідача буде не про присудженняабо перетворення, а лише про визнання.

Погоджуючись з думкою про те, що як заперечення проти позову, так і зустрічний позов спрямовані проти позов) первісного, слід все ж провадити між цими засобами захистуу прав відповідачапевні відмінності. При запереченні проти позовунайвигіднішінаслідки для позивача можуть полягати лише у відмові йомув позові. Присуджувати з нього якихось дія на користь відповідача суд  не вправі. Призустрічному ж позові відповідача не задовольняєлише відмова  в позові позивачу. У нього є своя самостійна вимога, підтвердження   якої він і добивається у суду. На таких позиціях стоїть і судова практика.

Якщо ж зустрічний позов відповідачем не пред'явлений, позивач ніколи не може бути поставленийу  гірше становище порівняно з тим, в якому він знаходився до виникнення процесу. Ця жвідмінність зустрічного позову від заперечень виявляєтьсяі у справах, де розв'язання спору відбувається шляхом зарахування. Якщо сума зустрічної вимоги не перевищує суми вимог за основним позовом, зарахування може бути проведено і шляхом заперечення проти позову. Якщо ж вимоги відповідач перевищуютьвимоги позивача, зарахування можливе лише при пред'явленнізустрічного позову.

Зустрічний позов відрізняється від заперечень проти позову своєю самостійністю.

Заперечення проти позову цілком залежить від долі первісного позову, рух якого залежнівід розсуду позивача, суду. Так, наприклад, при відмові від позову, при зупиненні, припиненні судочинства по справі заперечення відповідача втрачає своє значення,бо воно вже цілком залежить від процесуальних результатів розгляду первісного позову. Якщо відповідач свою вимогу висловлює у вигляді заперечення  добиваючись відмови у позові, суд може відмовити позивачу в позові на інших підставах, не вирішуючи питання з урахуваннямзаперечення відповідача. Свої заперечення в цих випадках відповідач може заявити у суд шляхом самостійного позову.Якщо ж вимога відповідача виражена у вигляді зустрічногопозову, суд зобов'язаний винести по ньому рішення незалежно від  долі позову первісного.

При відмові позивача від позову, зупиненні або закритті судочинства по справі суд може лише виділити вимогу по зустрічномупозову в окреме судочинство.

Нарешті, зустрічний, позов відрізняється від заперечення протипозову формою і часомйого пред'явлення.Заперечення проти позову може бути заявлено у. письмовій таусній формі у будь-якій стадії процесудо ухвали судом рішенняпо справі.Зустрічний же позов може бути пред'явлений упевний час(ст. І40 ЦПК ) за загальними правилами пред'явлення позову (ст. 137 ЦПК ).

Розглянувши найпринциповіші відмінності між запереченнямі зустрічним позовом, необхідно ще раз підкреслити, що коли вимога відповідача формулюється у вигляді визнанняза ним певногоправа {позов-про визнання), захист відповідача проти позову може  здійснюватися як у формі заперечення проти позову, так і у формізустрічного позову.

Вибір цієї альтернативноїформи захисту залежить від тієї процесуальної мети, яку переслідує відповідач.

Для прийняття зустрічного позову з метою спільного розглядуйого з первісним необхідні певні умови. Ст. 141 ЦПК встановлює, що зустрічний позовможе бути прийнятий до спільного розгляду, коли обидва позови взаємно пов'язані і спільний їхрозгляд є  доцільний. Тут жерозкривається поняття взаємногозв'язку обох позовів. Позови вважаються взаємно зв'язаними,  якщо обидва вони випливають з одного правовідношення або вимоги по них здатні до зарахування. Взаємний зв'язок первісногоі зустрічного позову може виявлятися в тому, що зустрічка вимогавиключає вимогу первісну.Після визнання шлюбу недійсним міжСеркіним і Сальниковою,остання залишила Серкіну дитину і поїхала до іншого міста. Черезтри роки вона повернулася і стала вимагати передачі їй дитинина виховання. Серкін звернувся до суду з позовом про те, щоб дитина залишилася у нього. Сальникова пред'явила зустрічний позов про відібрання дитини.Суд, розглянувши справу, позовну вимогу позивача задовольнив, а в задоволенні зустрічного позову відмовив.

У даному випадку відповідачка просила визнати занею наявність певних прав, що мало спричинитися до відмов в позові первісному.

Отже,  вцьому випадку відповідач переслідує мету не тільки відмови позивачу в позові, а й присудження позивача до цілкомпевних дій.

У спорах,які випливаютьіз житлових правовідносин, подібні випадкизустрічаються тоді, коли позивач вимагає виселеннявідповідача , через неможливість спільного проживання, а   відповідач у зустрічномупозову вимагає   виселення позивача як такого,що немає права  на житлову площу.

І тут ми бачимо , щозадоволеная зустрічною позовуспричиняється до відмови в задоволенні позову первісного. Взаємна пов’язаність обох позовів  позовів може полягати і в тому, що зустрічний позов спрямований на підрив підстав первісного позову.

Федотовапред'явила до Григор'євої позов про поверненнямайна, яке залишилося після смерті батька. На підтвердженнясвоїх позовних вимог Федотова представила свідоцтво про правона спадщину. Григор'єва пред'явила зустрічний позов про визнання свідоцтвапро право на спадщину недійсним. Судом був задоволений зустрічний позов, в задоволенні первісного було відмовлено.

У даному прикладі первісний позов був заснований на праві  спадкоємства. Визнанняж цього свідоцтва недійсним не тількивикликало відмову у задоволенні первісного позову, а призвело до заперечення всіх прав, заснованих на свідоцтвіпро право наспадщину і виключило повністю всі майбутні домагання на цій же підставі.  Взаємний зв'язок первісного і зустрічного позову можевиявлятися в тому, що обидва випливають з однієї підстави.Припущення спільного розгляду обох позовів тут пояснюється  тим, що взаємний зв'язок підкреслює однорідністьобставин виникненнявзаємних матеріально-правовихвимог між позивачем івідповідачем.  У даному випадку для спільного розгляду обох позовів були однакові юридичні факти.

Степанова пред’явила позовдо Смоленцової провиселення з будинку, який їй належав, за мотивом особистої потреби в житлі.  Смоленцева пред'явила зустрічний позов про стягнення 900 карбованців — вартості зробленого нею капітального ремонту будинку.

Тут у підставі первісного і зустрічного позову є спільні юридичні факти, бо спір виник з приводу одного й того ж будинку. Первісний і зустрічний позов можуть бути взаємозв'язаними і тоді, коли підстава зустрічного позову паралізує підставу первісного позову , а тому задоволення вимог відповідача виключає  задоволеннявимог позивача.

У судовій практиціподібні випадки зустрічаються досить часто.Задоволення зустрічногопозову про визнання неправильним запису батьківстваорганами РАГСупаралізує вимогупервісного позову простягнення алиментів на утримання дитини.Такі характернівиди зв’язку між первісним і зустрічнимпозовом.

Зустрічний позов може бути прийнятий судом до спільного розгляду і тоді, коли він спрямований до зарахування первісної вимоги   Для здійснення зарахування матеріально- правова вимога відповідача до позивача повинна відповідатиумовам, вказам в ст. 217 ЦК України.

Однак і за наявності цих умов не будь-яка вимога відповідача може бути пред’явлена до зарахування. Так, наприклад, зарахування не припускається для погашення вимог за позовами про стягнення аліментів. Цивільні  процесуальні   кодекси союзних республік до прийняття нового процесуального законодавства по-різному розглядализустрічний позоз як засіб зарахування.

Так, у цивільних процесуальних кодексах України, Азербайджану , Грузії , Туркменіїбуло прямо вказано, що для здійснення зарахування необхідно пред'явлення зустрічного позову. Цивільний процесуальний кодекс Росії та іншихреспублік для здійснення зарахування не вимагали пред'явлення зустрічного позову. Тут зарахування може бути   здійснено шляхом заперечення проти позову, якщо пред'явлення   зарахування вимога була меншою або рівнозначною первісному позову. Коли ж зараховувана сума була більше ціни первісного позову, то зустрічний позов має бути пред'явлений на суму, якаперевищує ціну первісного позову.

За діючим процесуальним законодавством для здійснення   зарахуванняобов’язковепред'явлення зустрічного позову. Зарахування , як   відомо, не настає автоматично. Дляприпиненнязобов’язання  шляхом зарахування необхідна  заява про цехоча б одного учасника спірного правовідношення.  Згодаіншої сторони не потрібна, бо зарахування- це одностороння угода. В той же час зарахування не виключає і взаємної згоди сторін і зобов’язань з цього приводу.[82]

У судовій практиці зарахування зустрічних вимог відбуваєтьсятаким шляхом: менша за сумою вимога погашається повністю, а більша припиняється в частині, рівній меншій вимозі. Пред’явлення зустрічного позову відбуваєтьсяза загальними правилами позовного судочинства. У зустрічній позовній заяві повинні бути вимоги про реквізити позовної заяви (ст.137 ЦПК України) загальними правилами зустрічної позовної заяви. Велике практичне значення має строк пред’явлення зустрічного позову. Необхідність встановлення строку для пред’явленнязустрічного позову диктується інтересамисудової практики.. ст. 140 ЦПК України – встановлює загальне правило про те, що зустрічний позов може бути пред’явлений не пізніше3-х днів до судового засідання по справі. Вказані в законі  строки забезпечують можливість для відповідача своєчасно подати зустрічний позов, попереджують необхідність відкладання слухання справи, бо позивач може підготуватись до захисту за зустрічним позовом. Припинення зустрічного позову після вказаного строку залежить від розсуду судді або суду.

Отже: прийняття зустрічного позову за три дні до судового засіданняя (при наявності необхідних умов)- це обов’язок судді. Прийняття зустрічного позову пізніше- це вже не обов’язок судді, а право. Кінцевим строком пред’явлення зустрічного позову буде, природно вихід суду до нарадчої кімнати.

Висновки.

В руслі  поступового розвиткувсього права успішне розв’язання завдань подальшого удосконалення норм цивільного процесунероздільно пов’язано з дослідженням важливих проблемнауки цивільно-процесуального права, дочисла яких належить і проблемазахисту відповідача проти позову вцивільному судовому провадженні. Глибше і всестороннє дослідження питання захисту цивільних прав стало особливо актуальним з прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року – де закріплено право громадян на звернення за захистом (ст.51).Розмежовується право на звернення за захистом і право на судовий захист від посяганьна честь ігідності, життя і здоров’я та ділової репутації, на особисту свободу тамайно.

В науці цивільногопроцесуального права питанню судової цивільно-правового захисту приділено велику увагу ( М.А. Гурвич, А.А. Добровольський, Р.Е. Гукасян, П.Ф. Елісейкін, А.Ф. Козлов, С.В. Курильов, А.А. Мельников, В.М. Семенов, Н.А. Чечина,  Д.М. Чечот, М.С. Шаканян, В.М.  Щеглов, К.С. Юдельсон та інш.). Однак потреба в подальшій розробці питання захисту цивільних прав не тільки зберігається,а й   стає більш актуальною. Теоретична розробка проблеми захисту проти позову   відстає від рівня дослідження позову, права на позов. Правове  забезпечення функціїзахисту відповідача проти позовузначно слабші правового забезпечення фукції підтримки позову, що проводитьсяпозивачем.  Вивчення практики показує,  щосудові органи мають потребу у вирішенніцілого ряду питань, пов’язаних із здійсненням права відповідачаназахисні  діїпротипозову.

           Всевищевикладене і привело менедодо виборуцієїтемимоєїдипломої роботи. Проблема захисту відповідача проти позову достатньо широка, якщо вирішити її  стосовно до всіх стадій процесу,  до всіхюридичних органів.Своє завдання  я обмежив дослідженням захисту відповідача в цивільномусудовому провадженні. Правосуддя по цивільним справам являється основною, найбільш  досконалою формою захисту порушених  якправ які оспорюєтьсятак і прав, щоохороняється законом інтересів громадян і організацій.

Метою дослідження являється удосконалення теоретичних положень захисту відповідача проти позову в цивільному судовому провадженні, виявлення ефективного правового регулювання  захисноїдіяльності відповідача в суді першої інстанції.

           В ході дслідженняя спробував  вирішити слідуючі завдання – на основі чинного законодавства тапрактичного матеріалупроаналізуватисудовий захист суб’єктивних матеріальних прав і охороняючих законом інтересів, питання  закінчення справибез винесення судового рішення,а також право відповідача на захисні дії проти позову і процесуальні засоби захистувідповідача;

           Аналіз норм цивільного судового провадження і судової практики приводить довисновку, що одним із способів цивільно правового захисту виступа є відмова у позові. Визнання захисту прав і інтересівявляється складовою частиною захисту цивільних прав іпоглиблює знання про механізм цивільно-правового захисту, допомогає вирішенню спірних питань проспіввідношеннязахисту цивільних праві охорони цивільних прав, про поняття об’єкту, способах реалізації цивільно-правового захисту, передумовах здійснення права на захист в матеріальному змісті.

           Існування права на захист в матеріальному змісті, пов’язується з наявністю цивільної охоронюючої правоздатності.Дослідження передумов виникнення і умовздіснення права на захист в матеріальному змісті має пряме відношення до наукицивільного процесуального права, чи приводить до необхідності розглядати ефективність  функціонування цивільного процесуального правовідношення як умови на реалізаію права на захист в матеріальному змісті.Висновки про про існуванняв цивільному процесі захисту впроцесуально-правовмузмісті дозволяє розкрити сутьі   значення провадження по справі і залишення позову без розгляду і уточненняоснови позовуст.139 ЦПК  України.

           Розглядаю захист як висновок суду по існуваннюправового спору, необхідно відрізняти судовийзахиствід захисних дій відповідача. Захисні діївідповідача в суді першоїістанції можутьбути направленіна повне  чи часткове відхилення заявленого позову, чи навідхилення процесу без винесення судового рішення. Право відповідача захищатись проти позову розглядаєтьсяв його динаміці, починаючи зпорушення цивільної справиі до  відправлення складу суду у нарадчу кімнату для винесення рішення. При цьому потрібно підкреслити, що здійснення права  відповідачазахищатись проти позову в значній мірі залежить від діяльності судупо роз’ясненню праві  сприяннявідповідачу, які позивачу, в  застосуванніїх прав.

Застосовуючи до цілей функціонування відповідача в суді першої інстанції виділяють три групи процесуальних засобів захисту відповідача :

· Матеріально- правові заперечення і зустрічний позов;

· Процесуальне заперечення (процесуальний відвід);

· Інші процесуальні засоби.

Захистсудом суб’єктивного матеріального права чи охоронюваного законом інтересу являється складовою частиною цивільно-правового захисту.Захистправа  являє собою висновок   юрисдикційного органу про  визнання правапозивача чи застосування в його користь інших передбачених  закономспособів захисту, висновокюрисдикційного органу провідмову в прийнятті поданого позову, а також дії по примусовомувиконанню винесеного рішення..

Реалізація судоммір  цивільно-правової відповідальності являє собою захист цивільних прав. Обов’язок суду захистити порушене чи оспорюване суб’єктивне право чи охоронюваний законом інтерес несе суд чи інший юрисдикційний орган- цим визначається охоронювана природа захисту цивільних прав. Захист може бути реалізований тільки в рамках процесуальних відносин, якіпри цьому і  виникають.

Не погоджуюсь з думкою, що цивільно-правовий захистзводитьсятільки тому, хто за ним звернувся (позивач),можна прийти до висновку проіснування об’єкту захистуі у випадку  пред’явлення необгрунтованого позову. Для них це є – суб’єктивне правочи охоронюваний законом інтерес відповідача. Відхилення позову може означативизнання відповідачем володарем оспорюваного права, чи його підтвердження (заперечувальний позов про визнання).Рішенням про відмові в закритті чи зміні правового відношення захищається юридичний інтерес відповідача. Юридичний інтерес відповідачаподягає у відхиленні позову .Отже,всвоєму змісті являє собою захист чи суб’єктивного матеріального права,чи охоронюваного законом інтересу. При такому захисті усувається спірність права, підтверджується суб’єктивне право відповідача і відповідний обов’язок відповідача, відновлюється правове положення відповідача, якепорушене необгрунтованим позовом. Це дозволяє виділити відхилення позову в самостійний  спосіб захисту цивільних прав .

Цілями цивільно-правового захистує :

· стійкість цивільних правовідносин, внесення ясності і правового положення суб’єктів ;

· зупинення і видалення цивільних правопорушень;

· попередження правопорушень.

           Розгляд цілей захисту цивільних прав і взаємозв’язку з способами її здійснення,дозволяє зробити   висновок, що надання стійкості цивільнимправовідносинам, внесення ясності в правове положення суб’єктів досягається визнанням, зупиненнямчи зміною правового положення і відхиленням позовів. Присікання івилученняцивільних правопорушень забезпечується відновленням того стану, який існував до порушеного права, присудженням виконання в натурі, стягнення спричинених збитків з правопорушника, а увипадках, передбачених законом чи договором – неустойки (штраф, пеня) і іншими способами. Попередження правопоршниківдосягається внесенням ясності в правове положення суб’єктів (а) і усуненню цивільних  правопорушень, відновлення порушених прав (б). Виховання і перевиховання правопорушників досягається застосування мір  цивільно-майнової відповідальності, а також гласностю процесу і активнимучастюгромадськістю в захистцивільних прав .

Право відповідача на захист в матеріальному змісту являє собою можливістьотримання рішення юрисдикційного органуповне чи чатскове відхилення позову. Узагальнив погляди, які які були висловлені влітературі  по проблеміправана матеріально-правовий захист,можна прийти до висновку, що право на захист в матеріальному змісті самостійне за  своїмхарактером.

Правоздатність суб’єктів цивільногопроцесу не  вичерпується здатністю стати володарем суб’єктивного матеріального права. Воно включає можливість суб’єкта отримати захисту випадках порушення чи оспорювання права, неясності об’єму і змісту цивільних правовідносин і у іншихвипадках.  Ці правові можливості існують не ізольовано один від одного. Виникають і втрачається вони одночасно. Не виникає сумнів, що виявлення права на захист вматеріальному змісті, як всякого суб’єктивного права, можливо лише на основі правоздатності. Можливість домінування означає як здатність мати права і обов’язки, такі   здатність захистити своє право чи охоронюваний законом інтерес.

           Якщо охоронюванаправоздатність являється першою передумовою права на захист в матеріальному змісті, то  другою передумовою складає охоронювана правоздатність. Так, з виникненням права власності на річ, у суб’єкта виникає охоронюванеповноваження на захист шляхом визнання права чи іншої потреби в його захисту у суб’єкта проявляється можливість отримати захистіншими методами, поряд з визнанням, способами .На основі розроблених в літературі критеріїв розглядаються такі категорії, як правоздатність, суб’єктивне право і одностороння правоздатність ( М.А. Гурвич, В.Н. Щеглов, Д.М, Чечот) я розглядаю охоронюване повноваження тільки як можливістьпевної особи отримати захист. Його виділення обумовлене принципом диспозитивності цивільного права: тільки з зверненням до юрисдикційного органу заінтересованої особи виникає суб’єктивне право на захист в матеріальному змісті.Виключенням складають випадки оспорювання позивачем  обов’язків в правовідношенні і звернення  за захистомохоронюваного законом інтересу.З порушенням цивільного права по негаторному позову про визнання і притягненні особи в якостівідповідача його охоронююча правоздатність на захисттрансформується в право на захист в матеріальному змісті. У всіх інших випадках  право відповідача на матеріально-правовий захист виникає на основі цивільної охоронюючої правоздатності. Розпоряджатись можливістю отримати захист порушеного чи оспорюваного суб’єктивного права,  чиохоронюваного законом зацікавленостісуб’єкту суб’єктивного права і після порушення цивільної справи, за виключенням випадків, коли ці дії протирічать закону чи порушують будь-чиї інтереси.

Право на матеріально-правовий захист виникає із звернення особи з позовом чи зустрічним позовом,з зверненням  з позовом прокурора, органів державного управління і інших осіб, і про притягненні особи в ролі відповідача. Право на захистявляється  категорією, що охороняє, оскільки його існуванняобумовлено наявністю матеріального закону і передбаченихюридичних фактів.

           Захист в процесуальному змісті являє собою закінчення цивільної справи без винесення судового рішення. Ухваласуду про закриття справичипро залишенні позову без розгляду як акт захисту  містить висновок суду по питанню про захист по процесуальним підставам.Потреба в процесуально-правовому захисті може бути обумовлена чи відсутністю у позивача права на пред’явлення позову і помилкою судді по порушенні справи (п.9 ст.136 ЦПК України) чи недотримання зацікавленою особою умов реалізації права на пред’явлений позов(п.2 ст.136 ЦПК України), також які призвели до помилкового порушення процесу. Процесуально-правовий захист може бути також наслідком неможливісті продовження правомірно виникнутого процесутак як позивач відмовився від позову, заключенню сторонами мировоїзгоди, пред’явлення позову недієздатною особою і по іншим підставам (п.8 ст.136 ЦПК України). Об’єктом захисту в процесуальному змісті виступає інтерес відповідача взакінченні справибез судового рішення, і тим самим до залишення без вирішння матеріально-правової вимоги взагалі, чи в даному процесі.

Аналіз діючого процесуального законодавства, судової практики і   судової практикиі висловлених в літературі суджень приводить до висновку , що потребують у виділенні в якості самостійних підстав закриття провадження по справі обставин. Припинення провадження по справі по п1-9 ст. 136 ЦПК України настає або у вигляді неусвідомленості справисправи судовим органам,чи у  наслідок прямого заборонення закона приймає вимоги до захисту, чи внаслідок відсутності у сторони цивільної процесуальної правоздатності, чивідсутності юридичного інтересу у особи,   яка звернулась за захистом.Порушення правил підвідомчості робить рішення незаконним.Приняття до провадженнянепідвідомчої  справи може призвести і до неправильного його розв’язання судом (ст.132 ЦПК України)

Захист інтересів відповідача припинення провадження по справі   прямої заборони законом приймати вимоги по захисту обумовлені тим, що виносить рішення по неохоронюючим законом вимогам недопустимо.

Припинення провадження по справі може бути наслідком відсутності цивільної процесуальної правоздатності у підприємства, організацій,установ,при   цьомунавряд чиможна   погодитись, що цивільна процесуальна правоздатність юридичної особи являється специфічною - інакше прийшлось би визнати право оспорюватиоб’єму процесуальної правоздатності юридичної особияк сторону процесу.

           Припиненняпровадження по справі може бути обумовлено відсутністю у особи,яка пред’явила   позов  процесуальної зацівленості. Заінтересованимявляється особа, яка звертається за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу,  або вимагаючогозахиступрав  іншої особи наоснові повноважень,яке надає повноваження довіреністю чи законом.

Звертаючись до процесуально-правової   сторони  позову захисту -то   ним не охоплюють   всі   випадки  пред’являється судом захистутак як тотожні заявленихвимоги. Спір в частині майнових стягнень може бути вирішений в порядкукримінального судового провадження і третейсим судом,але по діючому законодавстві вирок суду, що вступив в законну силу в частині цивільного позову і рішення третейського суду по тотожному позову, не являєтьсяперешкодою до порушення цивільної справи в суді івнаслідок не тягунть припинення помилкового виникненняпровадженняпо  справі.

Підставами, які зумовлюють виникнення у відповідача права на захист тазалишення позову без розгляду, свідчать про помилкове виникнення справи ,чи неможливості продовження правомірно виникнувшого процесу.

Аналіз підстав процесуально-правової захистузалишення позову без розгляду показує , що не осягненні всі випадки залишення судом позову без розгляду у вигляді тотожності заявлених   вимог заявлених вимогвсправах по спору між тими ж сторонами,по тому ж предметі і за тих же підстав: може бути порушено, алеще не розглянуто третейськими судами. Можливо також,   після розв’язання особами, які беруть участь по справі їх прав і обов’язків сторонам виражають згоду на передачу спору в третейський суд, і укласти договір третейського запису.  Передбачається, що обставина, яка   перешкоджає розгляду справи і  відповідно, яка виступаєв якостіпідстави процесуально-правового захисту залишення позову безрозгляду являється порушення справипро розірвання шлюбупри відсутностізгоди  жінки нана розлучення під часвагітності і на протязі одного рокупосля народження дитини, виходя з цього положенняпотрібно доповнити ст136 ЦПКі доповнити  цим положенням

    Правовідповідача в захист свого права чи охоронюваного законом інтереса запезпечує відповідачу здіснити функції захисту захисту проти позову, яка протистоїть  функції підтримки позову, що здійснюється позивачем. Право відповідача на захисні діїпроти позову в цивільному судовому провадженні необхідно вирівняти з правомуслякої зацікавленої особи з встановленням порядку в суді за захистом порушеного чи оспорюваного права чи охороняючого судом інтересу. Проводячи опитування  середвідповідачів – лише 53%респондерам було роз’яснено їх процесуальні права і обов’язки. Не в повній мірі використовують суди можливість письмовогороз’яснення відповідача, хоча воно являється одним з доказів по справі. Необхідно передбачитинадання відповідачем письмової відповіді по особливо важким справам.

Ефективність захисної діяльності в цивільному судовому провадженні залежить від забезпеченнівідповідачу рівності в процесі, якщо справа буда порушена за позовом прокурора.

Порушення цивільних справ по заяві прокурора і  інших осіб, тобто осіб, як правило, що мають спеціальні знання, досвідом ведення судових справ і авторитетом державних органів- утруднює для відповідача захист проти позову. По таким справам бажана участьпредставника із числаколегії  адвоката. Задача адвоката, як представника відповідача, буде залючатись в тому, щоб використати всі передбачені законом засоби захисту відповідача.

           Захисні дії відповідачав суді першої інстанції – це його діяльність з використанням наданих можливостей законом процесуальних засобів, направлені на повне чи часткове відведення судом заявлених  вимогчи на закінченняпроцесу без винесеннярішення. Захисні дії відповідача проти позовубазуються на багаточисельних повноваженнях. До числаяких відносяться: право заявляти матеріально-правові чи процесуальні заперечення, пред’являти зустрічний позов направлений на руйнування основи первісного позову,наводити докази і вчиняти   інші процесуальні дії, щоб преконати суд в необгрунтованості позову.

Процесуальними засобами захисту відповідача в цивільному процесі являється: матеріально-правові заперечення, зустрічний позов, заявленняклопотання відповідачем.

Матеріально-правові заперечення являє собою заява відповідача про повне чи часткове невизнання позову і необхідності відхилення позову судом. Підставою матеріально-правових заперечень являє собою все те, на чому будується твердження відповідачапро  необгрутованість позову (юридичну, доказові факти, норми права.)

По характеру захисної діяльності відповідача в цивільному процесі заперечення діляться на “активні”і “пасивні” (заперечення). Виділення заперечення як різновидності матеріально-правових заперечень обумовлене потребою розрізняти в теорії і на практиці дії відповідача проти позову, підстав висунутих фактів (юридичних чи доказових), які він зобов’язується доказувати, тазахист, не пов’язанийз таким обов’язком..

В залежності від характеру доказової діяльності відповідача, оспорюючого позов, в склад “активних” матеріально-правових запречень, заперечуючийпозов доказами:

1. Юридична необгрунтованість позову;

2. Фактична необгрунтованість, яка в свою чергу включає :

· посилку  відповідача на правопоглинаючі факти і їх доказування;

· заперечення фактів, які були вказані позивачем, доказуванням нових обставин, чи заперечень доказів позивача.

Попоставленій цілі “активні” заперечення діляться назаперечуючі позов інаправлені за  залік вимог сторін. Заперечення, направлені на залік,відповідач  пред’являє зустрічний позов, не перевищує   по розміру первісного позову і намагається обгрунтувати його фактами і посилками на  закон. Ціллю такого заперечення являється в кінцевому рахунку, залік що проводиться в результаті задоволення позову і зустрічних вимог відповідача,  пред’явлених заперечень. Залік можливий тільки при задоволені одночасно і позову ізустрічної вимоги. Якщо ж заперечення направлене на залік, буде визнаним обгрунтованим, а позов – відхилений, суд не може задовольнити вимоги відповідача так якне був  пред’явленийпозов. В цьому і полягає недолік запереченя, направленого до заліку.Підстави матеріально-правових заперечень знаходятьсяв прямій залежності від того, що оспорює відповідач. Юридичне обгрунтування позовуможе оспорюватисьвідповідачем на тій підставі, що позивачем не врахований нормативний акт, регулюючий спірні правовідносини сторін, абощо позивачем помилково була тлумачена правова норма, або що відсутній закон, що регулює спірні відносини сторін, чи що закінчився строк діїнормативного акту. Оспорюючи фактичну обгрунтованість позову що полягатиу запереченні відповідачем фактів виникнення, зміни чи припинення правовідносин, чив доказуючих фактах виконання обов’язків або заперечення виникнення цивільно-правових обов’язків. Матеріально-правовізаперечення можуть бути використані відповідачем і для відхилення судом вимог внаслідок звернення з позовом неналежного позивача(ст.105 ЦПК)

Проаналізувавшивикладені в літературі погляди на поняття зустрічного позову, можна прийти до висновку, що під зустрічним позовом необхідно розуміти звернення до юрисдикційного органу-є  вимога відповідача про захист його суб’єктивного матеріального праваабо охороняючого законом інтересу, що підлягає спільномурозгляду з первісним позовом.

Виходячи із позицій відповідача в цивільному процесі розрізняються:

· зустрічні позови, що направлені на заперечення первісного позову;

· зустрічні позови, не переслідуючі такої цілі

          На основі аналізу зустрічних позовів, можна зробити висновок, що засобом захисту відповідача проти позову являється зустрічнийпозов відповідача, задоволення якого повністю чи в  частині задовільняє первісний позов. На прикладах із судової практики, можна переконатись щоруйнівницька діязустрічного позову виражається в тому, що заперечується фактична обгрунтованість первісного позову; заперечуються факти виникнення, зміничи припинення правовідносин, чи доказова приналежністьвідповідачу спірного права.

           Предметом зустрічного позову, пред’явленого у відповідності з ст.141 ЦПК, являється відхилення первісного позову рішенням суду і один ізінших способів витребуваного позивачем захисту (наприклад, відхилення позову про виселення з визнанням права відповідача на спірну жилу площу). Підставами зустрічного позову можуть слугувати юридичні факти, що підривають підстави первісного позову і норми права.

Зустрічними позовами не передбачені цілі захисту проти первісного позову іслугують:

· зустрічні вимоги  відповідача направлені на залік вимог;

· зустрічна вимога, заявлена для більш швидкого і правильного розгляду спорів

Зустрічний позов направлений на залік, не підриває основу первісного позову, хоча відповідач може, обгрунтовуючи свою позовнувимогу, оспорити первісний позов на основі його фактичної та правової необгрунтованості. Зустрічний позов, заявлений для більш швидкого та правильного розгляду справи відповідач здійснює самостійні вимоги, хоча і пов’язані з вимогами позивача, від нього не залежні. Пред’являючи зустрічні позови, не переслідуючи мети заперечення первісного позову, відповідач може одночасно захищатись проти позову матеріально-правовими запереченнями.

Зустрічні позови пред’являються в письмовій формі. Спільний розгляд первісного та зустрічного позовів обумовленоухвалою судді про об’єднання в одне. Хотів би внести пропозицію, щоб розширити ст.141 ЦПК з тим , шоб у всіх частинах судового рішення був матеріал, що відноситься до первісного позову.

В залежності від поставлених цілей можна розрізняти:

· заперчення направлені на припинення провадженя по справі;

· заперечення, якими заперечується те, що стверджує інша сторона, третя особа чи інші учасники, що беруть участь у справі.

Процесуальним засобом, що може слугувати меті створення умов длязахисної діяльності проти позову являється відвід судді, прокурора, інших учасників процесу. Заявляючи відвідвідповідач прагне замінити іншоюнезацівленої  особою увирішеннісправи.

Мета створення умов для ведення справ може слугувати клопотанням відповідача (призупиненні провадження по справі, абовідкласти  судовий розгляд). В свою чергу оспорюється процесуальний відвід чи клопотання, заявлене іншою особою, що бере участь у справі, відповідачвправі заперечувати.

Безперечно, що моя дипломна робота не претендує на вичерпне висвітлення такого об’ємного та цікавого питання, щодо зайняттястратегічної лінії, яку займає відповідач у цивільному процесі, проте автор цієїроботи має  надію, що дана праця внесла хоч деяку ясність і чіткість, щодо зайняття даної позиції відповідачем. Хотів би звернути увагу, що дана тема буде актуальною завжди, так якпрактика довела , що ідеально суспільства не існує, а значить будуть виникати суперечності, а при виникненні суперечності завжди єдві сторони в тому числіі особа, яка буде відповідати за свої поступки…………

Література

1. Аносова С.Д. “Замена ненадлежащей стороны в советском гражданском процесе”Москва 1960г.

2. Алексеев С.С. “Общая теория права” москва 1982г.

3. Авдеенко Н.И. “Иск и его виды в советском гражданско-процесуальном праве” Ленинград 1951г

4. Авдеенко Н.М. “Иск и его виды в советском гражданском процесуальном праве” Автореферат.Львов’51

5. Бутнев В.С. «Спор о праве- организационного-охранительные правоотношение и проблема защиты субъективеных прав в советском  процесуальном   гражданском праве»   Ярославль 1981г.

6. Братусь С.Н. “Субъекты  гражданского права” Москва 1950г

7. Васильева Г.Д. “Защита ответчика против иска в гражданском судопроизводстве ”Томс .1980г

8. Васильченко“Процесуальное положения ответчика в гражданском судопроизводстве” Харьков 1979г

9. Викут М.А. “Стороны- основные лица искового производства” Саратов 1968г.

10. Викут М.А. “Субъективные гражданские процесуальные права (понятие  и виды)” Саратов 1984г.

11. Васильева Г.Д. “Защита ответчика против иска в гражданском судопроизводстве” Красноярск 1982г.

12. Васильченко М.М. “Заперечення проти позову”. Харків 1973р.

13. Гукасян. Р.А. “Проблемыинтереса  в советском гражданском процесуальном праве” Саратов 1970г

14. ГурвичМ.А. «Учение об иске» Москва 1981г.

15. ГурвичМ.А. “Право на иск”       Москва. 1978г.

16. ГурвичМ.А. “Лекции по гражданскому процесу”Москва 1950г

17. ГурвичМ.А. «Принципы советского гражданского процесуального права»СЮ № 12 1974 г

18. Гражданский процес. Учебник для вузов под ред. Комиссарова і проф. Ю.К.Осипова. Москва 1996р

19. Елисейкин П.Ф. “Предмет судебной деятельности в советском гражданском процесе (его понятие, место, значение).”Автореферат.

20. Елисейкин П.Ф. «Процесуальное понимание спора о праве и его критика и проблемы защиты субъективных прави советская критика Ярославль 1974г

21. Елисейкин П.Ф. “Защита субъективных прав и интересов, компетенция суда в советском гражданском процесе”. Владивосток.1969г

22. Добровольський А.А., Иванова С.А. «Основные проблемы исковой формы защиты права» М.1979г

23. Логинов П.Ф.   «Понятие иска и исковой формы защиты права».СП. №2 1983г

24. Кожухарь А.Н. «Право на судебную защиту в исковом производстве». Кишинев 1989г.

25. Осокина Г.Л.   «Право на защитув исковом производстве» Томк. 1990г.

26. Осокина Г.Л. “Проблемы иска и права на иск” Томск.1989р

27. Зайцев И.М. «Сущность хозяйственных споров». Саратов 1974 г

28. Клейн Н.И. “Встречній иск в суде и арбитраже” Москва.1964г

29. Клейман А.Ф. “Новейшие течения в науке гражданского процесуального права” Москва 1967г

30. Советское гражданское процесуальное право . под ред. проф. Гурвича М.А. Москва . 1964г

31. Резниченко И.М. “Психологические аспекты искового производства” Владивосток.1989г

32. Мельников А.А. “Правовое положение личности в советском гражданском процесе” Москва 1969г

33. Мицкевич А.В. “Субъекты советского  права”   Москва 1962г

34. Пащук А.Й. “Позов в радянському процесуальному праві” Львів.1997р.

35. Пушкар Е.Г. “Конституционное право на судебную защиту” Львов 1982г

36. Постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни №2 від 26 01 90р “Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи”

37. Фурса С.Я. “Окреме провадження, як складова частина цивільного процесу”.  Практикум. Київ 1998 р.

38. Шакарян М.С. «Учение о сторонах в советскомпроцесуальномпроцесе». Москва.1983г

39. Шакарян М.С. “Субъектысоветского гражданскогопроцесуальногоправа ” Москва 1970г

40. Штефан М.Й.   “Захист прав соціалістичних організацій в суді”

41. Штефан М.Й.   ”Процесуальні засоби порушення цивільного судочинства”

42. Штефан М.Й.    “Гражданскаяпроцесуальная ответственность повышениероли  гражданской правовой ответсвенности в охранеправ и интересов граждан и организаций” Киев 1988г.

43. Штефан М.Й. “Теория и практика на судебную защиту и ее реализации в гражданском процесе” Сар.’91г

44. Штефан М.Й. Цивільний процес, підручник. Київ. 1997 р

45. Щеглов В.Н. “Иско судебной защите гражданского права” Томск 1987г

46. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Київ.1990р.

47. ЧечинаН.А.“Предмет гражданского судопроизводства” Ярославль 1985г.

48. Якубов С. “Права и обязаности сторон в советском гражданском процесе”  Ленинград 1961г

---

[1] В.П. Грибанов. Право на захист, як одна з правомочностей суб’єктивного цивільного права. Вісник МГУ “Право” №3

[2]Н.І. Матузов. Суб’єктивні правагромадян СРСР. Саратов 1966р стор.45-46

[3]ВП. Грибанов. Вказана робота стор.18

[4]   С.І. Вільянський. Лекціїпо радянському цивільномуправу. Харків. 1958, стор 179-181.

[5]Радянськецивільне  процесуальне право під ред. Проф. К.С. Юдельсона .М. 1968 р.стор.190

[6]М.А. Гурвич. Право на позов . М.-Л. Видавництво АН СРСР, 1949р .стор.46,145

[7]А.О. Добровольський. Позовна форма захисту права. М.., 1965р., стор.29. О.П. Клейман. Новітні течіїу радянській науці цивільного процесуального права. М.,1967р. стор.30-32

[8] А.О. Добровольський. Позовна форма захисту права. М.., 1965р., стор.89.

[9]раяднський цивільний процес. Під редакцією професора О.П. Клеймана. М. 1964р., стор.126

[10] Семенов В.М.Конституционні принципи гражданского судопроизводства.М.,1982. С59-60

[11] Совесткое граждаснкое процессуальное право (под ред. М.А.Гурвича) М.1964, с.29

[12] Гражданский процес (под ред.К.С. Юдельсона) М.,1972 с.33-35

[13] Добровольський А.А. Иванова С.А., Основны проблем мсковой формы защиты права. Москва.1979. с.24

[14] Пятилетов. Встречый иск-одна из гарантий принципа равноправия сторон.Основы граждансткого производства.Бюллетень Верховного Суда СССР. Москва. 1986г №1 с.5

[15] Семенов В.М.Специфические отраслевые принципы советского процесуального права с.239-240

[16] Бопнер А.Т.Принцип диспозитивности советского гражданского процесуального права. Москва. 1987г.с.22

[17] П.6 поставления №2 Пленума Верховного Суда від 14 апреля 1988г ” О подготовке гражданских дел к судебному разбиртельству” БВС1988г № 7 с.8-11

[18] БВС СССР 1978 № 2 .с38

[19]БВС РСФСР 1983. №9с.1; 1981 №8 с.10; 1985 №5 с.12

[20] п.16 постановление Пленуму Верховного Суда СССР від28 ноября 1980г. «О практике применения судами законодательства при рассмотрении дел о расторжении брака»// БВС СССР 1981 №1 с.15 1987г №4

[21]П.17 постановления Пленума Верховного Суда СССР от 7 декабря 1979г. «О практике применения судами законодательства при разрешении споров, связаних с воспитанием детей» // БВС СССР 1980г. №1с.33

[22]БВС СССР 1980 №4 с.25-26

[23] БВС СССР 1983г № 6 1987 №3

[24]М.А. Гурвич. Цивільні процесуальні відносини і процесуальні дії. Праці. ВЮЗІ.,т. ІІІ М. 1965р, стор.72

[25] А.О. Добровольський. Вказана робота, стор. 39.

[26] Є. Пушкар, “До питання про закриття провадження у цивільних справах”    Радянське право, 1968 р., № 2.

[27]В. Пучинський. Прийняття заявпо цивільних справах. “Радянська юстиція “ 1966 р. № 1.

[28]Постанову Пленуму Верховного Суду СРСР від 11 жовтня 1965 р. Про практику застосування судами процесуального законодавства при розглядіцивільних справ Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду СРСР 1924— 1970 р., стор. 203 (надалі“Збірник...”).

[29]Бюлетень Верховного Суду СРСР. 1963 р., № 6, стор. 3.

[30]С. Н. Абрамов, Радянський цивільний процес. Держвидав,Москва, 1952 р., стор. 164.

[31] “Радянське цивільне процесуальне право”. Під загальною редакцією проф. К. С. Юдельсона, М., 1965 р., стор. 202.

[32] Див Закон Союзу РСР про затвердження «Основзаконодавства СоюзуРСР й Союзних республік про шлюб і сім'ю» від 27 червня 1968 р Зб-Основи зиконодавстаа Союзу РСР і Союзних республік». ЛІ., 1971, стор. 345.

[33]В. П у ч и н с ь к й й,Вказана робота, стор. 14.

[34]Радянський цивільний процес, під редакцією проф. Клеймана А.Ф. вид-во МДУ, 1964 стор.125

[35]М.А.. Гурвич, «Право на пред'явлення позову в теорії і судовій практиці останніх років». Правознавство. 1961 р., № 2.

[36]Бюлетень Верховного Суду РРФСР, 1965, №10, стор. 2.

[37]Архів Харківського районного народногосуду . 1971 р

[38]Є Пушкар. Вказана робота, стор. 33

[39]Бюлетень Верховного СудуРРФСР, 1969 р., № 1, стор. 6—7.

[40]Див. Л. Кретова. Розгляд справ про потрави  посівів, «Радянське право», 1971, № 4, стор. 25

[41]В. Н. Щеглов Питання закінчення цивільної справи без винесеннясудового рішення. «Труди Томського держуніверситету», т. 159, 1965, стор. 111. М. Т у п ч і є в. Закриття цивільних справ. “Соціалістіїчнз законність”, 1964р.,№ 5, стор. 53—54.

[42] Архів Валківського районного суду Харківської області, 1970 р.

[43]Науково-практичний коментар до ЦПК РРФСР, М., 1965, стор. 160.

[44]В. І.      Тертишников. Автореферат кандидатської дисертації. Харків, 1972.

[45]А О      Добровольський Позовна форма захисту права М.1965, стор 146

[46]«Радянський цивільний процес». Під редакцією проф. Ч А. Гурвича , стор. 119.

[47]Бюлетень Верховного Суду СРСР, 1962, № 12, стор. 15. 1966 р.,№ 3, стор 14.

[48] В Воложанін. “Законнасила рішень товариського суду у цивільнтхсправах “Радянська юстиція, 1963 р., № 3, стор. 10.

[49]Постанову Пленуму Верховного Суду СРСР від 9 квітня 1965 р. “Про практику передачі справ і матеріалів на розгляд товариських судів”. Зб. ст 25

[50]А Фельдман. Відносно компетенції товариських судів у цивільно-правових  спорах. «Радянське право». 1966 р , Кї 2, стор. 73 Його ж «Правове
значення рішення товариського суду» «Радянське право», 1963, № 2, стор. 35.

[51]ЛІ П Чередниченко. “Товариські суди Української РСР” «Науковадумка», Київ, 1969 р., стор. 51.

[52]Радянське право . 1968 р., № 2, стор 34

[53]Є. Пушкар, Наслідки подання позову без належних повноважень   “Радянське право”, 1972 р.,№ 2, стор 41.

[54]Л А н и с и м о в а. “Залишення позовів без розгляду”.“Радянська  юстиція ” , 1960 р , №6, стор 53.

[55]В Ф. Ковін. Підготовка цивільних справ до судового розгляду.   Автореферат кандидатської дисертації, Свердловськ, 1971 р.

[56]Л.В о лохова. Докази у спорах про встановлення батьківства“Радянська юстиція”, 1969 р., № 18, стор. 12.

[57]Р. Ч е р т к о в. Особливості передачі деяких справ на розгляд товариських судів «Радянське право», 1965 р., № 6, стор. 51—62.

[58]Г. Любарська, Відводи “Радянська юстиція”, 1969р., № 14,стор. 21.

[59]О. Селезнєв.  Деякі питання застосування нового цивільногопроцесуального кодексу УРСР «Радянське право», 1964 р., № 4

[60]Я Штутін, Коментар до ст. 176 ЦПК УРСР «Радянське право»,1965 р , № 1, стор 68

[61]Про розв'язання питань, які виникли у судовій практиці при застосуванні ЦПК «Радянська юстиція», 1965, Л'з 2, стор 5

[62]Архів Харківського районного суду, 1971 р

[63] Є ПушкарДеякі питання залишення позову без розгляду«Радянське право», 1969 р , № 3, стор. 50.

[64]М. Гурвич Залишення позову без розгляду, “Радянська юстиція», 1964 р,№ 6, стор. 10.

[65]Постанову Пленуму Верховного Суду СРСР 19 березня 194? р. Про судову практику у справах про виключення майна з опису (звілльнення майна від арешту) з редакції Постанови Пленуму Верховного Суду СРСР  від 24 червня 1960 р. Збірник ... стор. 71

[66]Судова практика у справах про звільнення майна від арешту »Радянська юстиція», 1969 р. Кї 8, стор. 5. Див. М. Сл ес а ре вс ь к й й, Розгляд справ про виключення  майна з опису «Радянське права:". 1969 .р. № 9. стор. 43

[67] М. П. Ринг. Позовна давність та її значення в зміцненні господарського розрахунку «Питання радянського цивільного права», М., 1955,ст. 89—93.

[68] “Питання загальної   теорії права”, М., 1960, стор. 207

[69]О. С. Іоффе, Курс цивільного права. Вид. ЛДУ, 1958, стор. 250.

[70]А. О. Добровольський. Вказана робота, стор. 105—109.

[71]О. С. Іоффе, Вказана робота, стор. 261.

[72]Радянський цивільний процес. Під редакцією проф. Клеймана  О. Ф.. 1954 р., стор. 16і; Радянський цивільний процес. Під редакцієюпрофесораЮдельсона , 1956, стор. 221. Радянське цивільне процесуальне право. Учбовий посіб;.'их під редакцією Гурвича М. А. 1957 р. ст. 181—183.

[73]С. Н. Абрамов. Радянський .цивільний процес, М., 1952,стор. 169.

[74]Н. І. Клейн. Зустрічний позов у радянському цивільному про- цесі. Автореферат кандидатськоїдисертації, 1951 р. стор. 10.

[75] А. Т. А рапо в. Про поняття і процесуальну природу зустрічного позову. Праці Тульського державного університету ім. В. В. Куйбишева. Збірник робіт   юридичного факультету, том159, 1965 р., стор. 95.

[76] Радянське цивільне процесуальне право, Учбовий посібник підредакцією проф. Гурвича М. А., ЛІ., 1957 р., ст. 181.

[77]Н. І.Кл е й н. Зустрічний позов у суді та арбітражі, М.,1964 р.. стор. 11:

[78]М. А.   Гурвич, Право на позов, М., 1949, стор. 49.

[79]«Радянський цивільний процес». Під редакцією проф К. С. Юдельсона, М 1956 о . стор 221 Диз Радянське цивільне процесуальне прач"
Під редакцією проф. М.А, Гурвича   М . 1957 р, стор 181.

[80]Л .І. Анисимова , Зустрійчнийпозов і заперечення проти позов .. “Правознавство” 1961 р., ,№ 1, стор. 143.

[81]Д . Швейне р   Зустрічний позов «Соціалістична законність'1957 р., № 1, стор 44    Б С Антипов, Л. С. Герзон Адвокат у радянському цивільному процесі. 1954 р , стор. 77.

[82]Іоффе О.С. Радянське цивільне право (загальна частина) ЛДУ 1958року.