Право власностi та право повного господарського ведення: спiльне та вiдзнаки
| Разделы | Нероссийское законодательство |
| Тип | |
| Формат |
 Microsoft Word
|
| Язык | Украинский |
| Загрузить архив: | |
| Файл: hai-0651.zip (35kb [zip], Скачиваний: 18) скачать |
КУРСОВА РАБОТА
за темою: “ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ПРАВО ПОВНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО ВЕДЕННЯ: СПІЛЬНЕ ТА ВІДЗНАКИ”
ЗМІСТ
TOC o "1-3" ВСТУП................................................................................................................. GOTOBUTTON _Toc418568474PAGEREF _Toc418568474 3
ГЛАВА 1. ПОНЯТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ЙОГО ВИДИ...................... GOTOBUTTON _Toc418568475PAGEREF _Toc418568475 6
1.1 Суб'єкти і засоби виникнення та припинення права власності................. GOTOBUTTON _Toc418568476PAGEREF _Toc418568476 6
1.2 Право державної власності........................................................................ GOTOBUTTON _Toc418568477PAGEREF _Toc418568477 8
1.3 Право колективної власності..................................................................... GOTOBUTTON _Toc418568478PAGEREF _Toc418568478 9
1.4 Право приватної власності....................................................................... GOTOBUTTON _Toc418568479PAGEREF _Toc418568479 11
ГЛАВА 2 ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ................................. GOTOBUTTON _Toc418568480PAGEREF _Toc418568480 13
2.1 Право орендаря як речове господарське право..................................... GOTOBUTTON _Toc418568481PAGEREF _Toc418568481 13
2.2 Право внутрішньогосподарського ведення майном............................... GOTOBUTTON _Toc418568482PAGEREF _Toc418568482 16
2.3 Порівняльна характеристика права власності та права повного господарського ведення............................................................................................................ GOTOBUTTON _Toc418568483PAGEREF _Toc418568483 17
ЗАКЛЮЧЕННЯ................................................................................................. GOTOBUTTON _Toc418568484PAGEREF _Toc418568484 21
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ................................................................................... GOTOBUTTON _Toc418568485PAGEREF _Toc418568485 23
ПРИМІТКА....................................................................................................... GOTOBUTTON _Toc418568486PAGEREF _Toc418568486 24
ДОДАТОК......................................................................................................... GOTOBUTTON _Toc418568487PAGEREF _Toc418568487 25
[1]. Для забезпечення здійснення підприємницької діяльності законодавство допускає об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та утворення на цій основі змішаних форм власності; у тому числі власності спільних підприємств за участю юридичних осіб та громадян інших держав.
Усі засоби придбання права власності, визначені у законодавстві і поділяються на первинні та похідні. ПЕРВИННИМИ є такі засоби, коли право власності виникає на річ вперше або незалежно від попередніх власників. До них відносяться, зокрема, створення нової речі внаслідок виробничої діяльності, націоналізації, конфіскації, знахідка, скарб, реквізиція. ПОХІДНИМИ називаються такі засоби придбання права власності, при яких право нового власника грунтується на праві попереднього власника і виникає внаслідок волевиявлення останнього. В усіх випадках похідного придбання права власності має місце правонаступництво – перехід прав від однієї особи до іншого. Найбільш розповсюджений похідний засіб придбання права власності – передача речі по договору (постачання, купівлі – продажі, дарування). Підстави припинення права власності поділяються на такі, що залежать від волі власника (угоди про відчуження майна, повне майна внаслідок користування їм), і такі що від неї не залежать (примусовий продаж, вилучення майна у відповідності із законом, загибель майна внаслідок стихійного лиха).
Майнову основу господарювання складає право власності. Власнику належать засоби виробництва на базі яких здійснюється підприємницька діяльність. Власник створює підприємство, визначає його задачі. Доручає, коли не діє самий, ведення справ уповноваженій особі – підприємцю, встановлює границі майнових прав підприємця. У цих випадках, на підставі договору, встановлює частку прибутку, яку підприємець буде одержувати за використання переданого майна. Також власнику належить право на ліквідацію підприємства. Власник може використати майно для здійснення будь-якій, не забороненою законом підприємницької діяльності. Умовою її ведення є вимога не порушувати публічні інтереси, які охороняються законом права громадян, організацій та держави у цілому. Здійснення права власності не повинно наносити збитків навколишньому середовищу.
У означених випадках, з одного боку порушується межа здійснення права власності на екологічно шкідливі виробництва, а з іншого боку виникають перешкоди для нормального здійснення права власності на природні ресурси. Закон забороняє власнику скоєння не тільки тих дій, що здійснюються з наміром заподіяти шкоду особистості або майну іншої особи, але і таких дій, що об'єктивно завдають цю шкоду або створюють високий ступінь ймовірності його настання.
У підприємницькій діяльності право власності реалізується по різному. Такі власники як держава, адміністративно - територіальні утворення реалізують його, здаючи майно в оренду, створюючи підприємства, організації або заклади. Їм надаються права повного господарського ведення або оперативного управління. Майно, не розподілене таким чином, кошти скарбниці реалізується у господарському обігу владою органів держави та відповідно адміністративно - територіальними утвореннями (наприклад: встановлення порядку користування природними ресурсами). Право приватної власності реалізується у значній мірі самим власником (групою власників). У товариствах і акціонерних товариствах управління майном здійснюється або зібраннями співвласників, або через створені ними органи. Громадяни безпосередньо управляють своїми приватними (сімейними) підприємствами. Аналогічно хозяйнують селяни (фермери), що поряд з використанням свого майна, що належить їм на праві власності, реалізують право довічного успадковуваного володіння у відношенні земельної ділянки. Колгоспи, радгоспи, сільгосппідприємства, організації споживчої кооперації, асоціації, об'єднання в багатьох випадках діють на базі колективно дольової і колективно спільної власності. Для такої форми власності характерним є управління нею через виборний орган, а також право виходу зі складу господарства з майновим паєм. Ведення господарства на базі усіх форм власності не виключає можливості передачі власником майна підприємцю. В усіх таких випадках постає питання про те, який правовий статус майна, що передається. Підприємець у цій ситуації реалізує один з вікових інститутів:
– право повного господарського ведення;
– право оперативного управління;
– право господарського ведення;
– оренду та інші.
[2].
У зв’язку с розподілом державної власності на загальнодержавну та комунальну
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05.11.95 року « Про
розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю і
власністю адміністративно- територіальних одиниц», якою затверджене перелік
державного майна України, яке передається до власності
адмінистративно-територіальних одиниць. Постановою також встановлено порядок
размежування майна між власністю областей, міст, районів та інших
адмінистративно-територіальних одиниц.
[3].
Трудовийколективдержавного підприємства може бути суб’єктом
права колективної власності, щодо частини чистого прибутку державного
підприємства, яка може передаватися йому у випадках передбачених статутом
підприємства. [4]Порядок
розподілу і використання цієї частини прибутку здійснюється радою або зборами
трудового колективу.
Колективу орендаторів належить право власності на виготовлену на основі орендованого майна, продукцію, інше майно, набуте створеним ним підприємством, господарським товаривством тощо, а також на доход, одержаний орендарем.
Слід розмежовувати право власності організації орендарів і право повного господарського відання, створеного нею підприємства, товаривства.
Власність колективного підприємства.
У власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах незаборонених законом. Вкладипрацівників, визначаються залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення.
Окрему групу об’єктів права колективної власності складає майно, належне кооперативам (колгоспам). За своїм правовим режимом, до цієї групи відноситься майно споживчої кооперації, а також майно колективних сільськогосподарських підприємств. Вона складається з власності споживчих товаривств, спілок, підпорядкованих їм підприємств та організацій, та їх спільної власності. Власність споживчих товаривств створюється з внесків їх членів, прибутків, одержуваних від реалізації товарів, продукції, послуг, цінних паперів та іншої діяльності не забороненої чинним законодавством. До характерних особливостей права колективної власності кооперативу слід віднести визначення часток (паів) членів кооперативів в майні, що належить кооперативу. Всі відносини регулюються статутом підприємства. Майно споживчих товаривств та їх спілок може бути продано, передано в аренду, надано в позичку і безоплатне тимчасове користування членам споживчіх товаривств, державним, кооперативним та іншим організацям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференців та з’їздів відповідних спілок або уповноважених ним органів. Об’єктом права властності акціонерного товаривства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, незаборонених законом. Об’єктом права власності господарського об’єднання підприємств і організацій є майно, добровільне передане йому підприємствами й організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, незаборонених законом. Об’єктами права власності громадських об’єднань, професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є кошти та інше майно, необхідне для здійснення їх статутної діяльності, в тому числі майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення та інше. Право власності об’єднань громадян реалізують їх вище статутнього органу управління в порядку, передбаченому законодавством України та статутними документами. Політичні партії створюванні ними установи і організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, та займатися господарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури та інших пропагандисько-агітаційно матеріалів. Релігійні організації мають право власності на майно придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвувани громадянами, організаціями або передане державою.
[5].
6
Право володіння та користування майном у орендаря встановлюється як невід'ємна частина повноважень орендаря: продукція, плоди та інші доходи, отримані орендарем у результаті використання майна, що орендувалося у відповідності з договором, є його власністю. Обсяг розпорядчих можливостей орендаря, визначається виключно договором з орендодавцем. Орендар має право за згодою орендодавця здавати майно у суборенду. Якщо йдеться про оренду майна, що належить орендодавцю на праві приватної власності, у договорі оренди може міститися умова про викуп майна, за умови внесення обумовленою договором викупної ціни.
Якщо йдеться про державне та муніціпальне майно викуп може здійснюватися тільки на основі законів про приватизацію.
Відмінність орендного речового права складається з відносно вузьких розпорядчих можливостей орендаря. Воно відрізняється від права повного господарського ведення також тим, що обсяг повноважень останнього встановлений законом. Також слідує відзначити, що ці права на відміну від оренди, надається не за плату. Це не виключає передачі власнику певної частини доходів, але це не плата за майно, а умова його надання.
На усіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарчої діяльності є прибуток (доход). Порядок використання прибутку визначає власник підприємства або уповноважений їм орган згідно Статуту підприємства та діючому законодавству[7].
У контрагентів існує ряд прав, притаманних тільки договору оренди до яких відносяться:
– обов'язок наймодавця передати майно у відповідності з договором і право вимагати встановленої плати;
– право наймача вимагати передачі майна у відповідності з договором, обов'язок вносити обумовлену плату і повернути майно у належному стані, з врахуванням нормального зносу (або у стані обумовленим договором);
– встановлення права власності наймача на продукцію, плоди та інші доходи, отримані орендарем у результаті використання майна, що орендувалося, якщо інше не встановлене договором;
– обов'язок наймодавця щодо капітального ремонту переданого об'єкту, і наймача– щодо поточного ремонту, якщо інше не встановлене договором;
– визначення прав сторін на поліпшення майна у випадку їх відокремлюваності: у наймача, якщо інше не встановлене договором, а у наймодавця на відокремлюючі поліпшення, зроблені без його згоди, і за плату, коли вони зроблені за його згодою, якщо інше не передбачене договором;
– встановлення права наймача на відновлення договору на невизначений термін за відсутностюзаперечень наймодавця і продовження користування майном після закінчення строку договору;
У договорі оренди особливим образом регулюється право орендаря на зроблені поліпшення, розподілені обов'язкі щодо ремонту майна між учасниками договору, У той час як передача майна у повне господарське ведення означає для суб'єктів цього права несення усіх обов'язків по усім видам ремонту отриманого від власника майна.
Підприємства самостійно здійснюють матеріально технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод або через товарні біржі та інші посередницькі організації України та інших держав. Орендний договір носить терміновий характер, а право повного господарського ведення такого характеру не має.
[8] Правом повного господарського ведення власник (або уповноважені їм органи) наділяють підприємства, здійснюючі професійне господарювання як підприємницьку діяльність у цілях вилучення прибутку. Тут застосовують правила про власність, якщо інше не передбачене законодавчими актами або договором підприємства власника. У цьому випадку речове право підприємств через повноваження володіння, користування і розпорядження реалізуються з найбільшою повнотою, порівняної з обсягом повноважень самого власника. Більш того, користуючись своїм абсолютним правом повного господарського ведення, підприємство має можливість його захисту від усіх осіб, включаючи власника. У той ж час, будучи вторинним, похідним, це право вже спочатку обмежене законом бо тільки власнику і уповноваженим їм органам належать права створення, реорганізації, ліквідації підприємства, визначення мети[цілей] його діяльності, здійснення контролю за ефективністю використання і схоронності довіреного майна.
По відношенню до даної вихідної конструкції право повного господарського ведення держава або інший власник може встановити подальші обмеження його обсягу та змісту. Ці обмеження можуть бути загальнонормативними, спеціально нормативними або індивідуальними.
ЗАГАЛЬНОНОРМАТИВНИМИ – є обмеження встановлені діючим законодавством при реалізації права повного господарського ведення будь-якими підприємствами стосовними до усіх або деяких форм власності. Частина цих обмежень розповсюджується і на підприємства, що є власниками свого майна. Обмеження, нормативно встановлені для державних або муніціпальних підприємств, полягають здебільшого у введенні особливого порядку розпорядження майном, що припускає необхідність одержання дозволу, погодження з комітетами щодо управління майном або ж необхідність здійснення розпорядчих дій безпосередньо комітетами. Назвемо деякі найбільш важливі обмеження:
Ліквідація та реорганізація підприємства виробляються за рішенням власника або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, при участі трудового колективу.[9]
Підприємство-боржник подає у арбітражний суд заяву про свою неспроможність (банкрутство) тільки за згодою власника або уповноваженого їм органу. Продаж матеріальних та не матеріальних активів діючих державних і муніціпальних підприємств здійснюються у відповідності з законодавством про приватизацію.
При здачі в оренду нерухомого майна державних та муніціпальних підприємств, структурних одиниць цих підприємств, їхніх підприємств, їхніх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів повноваження орендодавця здійснюють виключно відповідні комітети з управління майном. Здача в оренду рухомого майна цих підприємств на строк більш 1 року здійснюється підприємствами за погодженням з відповідними комітетами.
СПЕЦІАЛЬНО-НОРМАТИВНІ обмеження встановлюються звичайно на підзаконному рівні і застосовуються до певних галузей або здійснюючих певні види діяльності. Подібні обмеження можуть перебувати у закріпленні за підприємствами майна на праві ПОВНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО ВЕДЕННЯ (не повного – отже, обмеженого) або навіть на праві ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ. Останнє характеризує загальний вихідний режим майна не за підприємствами, а за державними та іншими установами, що фінансуються за рахунок коштів власника. Межі здійснення права оперативного управління встановлюються законом у відповідності з метою діяльності установи, завданнями власника і призначенням майна. Вони є значно більш жорсткими, ніж межі здійснення права повного господарського ведення (у всякому випадку, у порівнянні з заставленою у законі теоретичною моделлю цього права).
ІНДИВІДУАЛЬНІ обмеження встановлюються власником або уповноваженим їм органом по відношенню до того або іншого конкретного підприємства виходячи з специфіки умов господарювання у кожному окремому випадку.
Як можливий правовий засоб застосування індивідуального обмеження ЗУ « Про власність» називає лише договір підприємства з власником.
Виходячи зі сказаного, імперативна вказівка про те, що за державними та муніціпальними підприємствами майно закріплюється на праві повного господарського ведення, слідує сприймати лише як базову теоретичну правову конструкцію, що може бути модифікована (обмежена за обсягом і змістом суб'єктивного права) нормативним шляхом або договором. Крім того, у силу ст. 5 «Про власність» власник не зобов'язаний, а лише може закріпити майно, що йому належить за створеним їм підприємством на праві повного господарського ведення. Ця досить вагома розбіжність у підставах виникнення даного права (пряма вказівка закону або ж розсуд власника, втілене у договорі) не можна пояснити лише дефектами юридичної техніки. Мабуть, подібні коливання законодавця відображають суттєві моменти і, зокрема, відтворюють об'єктивну тенденцію до наділення суб'єктів господарювання найбільш широким за обсягом та змістом речовим правом. Однак це не виключає можливості прояву волі власника у обмеженні цього права або навіть його заміні іншим, завідомо більш вузьким правом оперативного управління.
Таким чином, в даній курсовій роботі розглянуті такі форми реалізації права власності як оренда, право повного господарського ведення та право внутрішньогосподарського ведення. Виходячи з задач курсової роботи необхідно провести порівняльний аналіз права власності та права повного господарського ведення. Щодо суті дані права є ідентичними, так як обидва права володіють тріадой повноважень: володіння, користування та розпорядження. Є абсолютними правами у частині можливості захисту, так як і власник і підприємство володіти майном на правах повного господарського ведення мають можливість захисту від усіх осіб, а останні навіть від власника. Істотні відмінностіцих двох прав перебують у тому, що суб'єктом права власності можуть бути і фізичні і юридичні особи, а права повного господарського ведення, тільки юридичні особи; засоби придбання права власності можуть бути як первинними, так і похідними, а засоби придбання права повного господарського ведення тільки похідними; власник має право на створення, ліквідацію, реорганізацію підприємства, визначення цілей його діяльності, здійснення контролю за ефективністю використання та схоронності довіреного майна, юридична особа, яка володіє майном на праві повного господарського ведення, таких прав не має.
[1]Декретом Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» від 20. 05. 93 р.
[2] ст. 35 Закону України «Про власність» від 27.03.91 р.
[3]ст.20 Закону України «Про власність» від 07.02.91р.
[4]п.3 ст.18 Закону України «Про підприємство в Україні» від 07.02.91р.
[5] П. 2 ст. 4, ЗУ «Про власність» від 7.02.91р.
[6] Ст. 268 ЦК України.
7 П. 1 ст. 18 ЗУ "Про підприємства" від 27.03. 91р.
8 П. 1 ст. 37, п. 1 ст. 39 ЗУ «Про власність» від 7.02. 91 р.
9 П. 1 ст. 34 Закону України «Про підприємства» від 27.03. 91 р.