Право интеллектуальной собственности
| Загрузить архив: | |
| Файл: 083-0001.zip (33kb [zip], Скачиваний: 38) скачать |
Київський Національний Економічний Університет
Кафедра цивільного права
Курсова робота на тему:
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Студента 3 курсу 2 групи вечірнього факультету
спеціальньсть 6601
Товстика Вадима Миколайовича
Науковий керівник :
Жорін Федір Лук’янович
Київ 2000
ПЛАН
Вступ |
|
|
1. |
Зміст і поняття права власності |
|
2. |
Поняття і види права інтелектуальної власності |
|
3. |
Авторське право і суміжні права |
|
4. |
Цивільно-правові засоби захисту авторських і суміжних прав |
|
5. |
Право на відкриття |
|
6. |
Право на інші результати творчої діяльності використовувані у виробництві |
|
7. |
Висновок |
|
8. |
Список літератури |
Підпис керівника: ______________________
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇВЛАСНОСТІ
ВСТУП
“Людський геній є джерелом усіх витворів мистецтва та винаходів. Ці витвори є гарантією життя, гідного людини. Обов’язок держави — забезпечити надійну охорону всіх видів мистецтв і винаходів” — такий напис зроблено на куполі штаб-квартири Всесвітньої організації інтелектуальної власності у Женеві.
Один з політиків Заходу заявив: “Кому буде належати “мозок” України, той і володітиме нею”.
Культура, науково-технічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес в ціломуі врешті-решт добробут суспільства значною мірою залежать від рівня й ефективності творчої діяльності в цьому суспільстві. Творча інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил розвитку цивілізації. Людина за своєю природою схильна до творчості, вона завжди в пошуку кращих умов життя, засобів його поліпшення, своєї безпеки тощо. Проте в силу тих або інших причин рівень творчої діяльності в різних країнах неоднаковий.
У сучасних умовах будь-який вид вид діяльності людини – виробництво чи оборона, охорона здоров’я тощо — без належного науково технічного забезпечення просто неможливий, як неможливий соціально-економічний прогрес суспільства взагалі без духовного розвитку.
Питанням розвитку всіх видів творчості надає великої уваги нова Конституція України. У ст.54 Конституція проголошує, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Держава гарантує надання захисту інтелектуальній власності, авторських прав громадян, їх моральних і матеріальнихінтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Держава гарантує, але, нажаль, ці гарантії мало чим підкріплені. В нашій країні процвітає піратство і існуюючий масив законодавчих актів малоефективний для боротьби з ним. Ми приречені на підібні перегони (влада і пірати) до тих пір, поки наша економіка спроможеться на те, щоб утримувати наше суспільство на рівні достатку необхідного для спокійного життя.
В
цій курсовій роботі не будуть розглядатися проблеми і способи боротьби з
піратством – ні, це тема іншої розмови, я розгляну лише питання що стосуються
відносин у галузі права інтелектуальної власності з точки зору вітчизняного
законодавства.
1. ЗМІСТ І ПОНЯТТЯПРАВА ВЛАСНОСТІ
У суспільстві здержавно-правовоюпобудовою економічні відносини власності неминуче одержують юридичне закріплення.Це виражається як у системі правових норм, що регулюютьзазначенівідносини й утворюють інститут права власності, так і в закріпленні певної міриюридичноївлади законкретною особою, що є власником даної речі.У першому випадку говорять про право власності в об'єктивному значенні, у другому - у суб'єктивному змісті або просуб'єктивне право власності.Щоб визначити право власності в об'єктивному значенні, необхідно виявити специфічні ознаки, властиві суб'єктивному праву власності.Виявлення зазначених ознак дозволить відбити їх у визначеннях права власності якв об'єктивному, таків суб'єктивному значенні.
Зміст права власності складають приналежні власнику правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню річчю.Зазначені правомочності, як і суб'єктивне право власності в цілому, являють собою юридичнозабезпечені можливості поведінки власника, вони належать йому доти, поки він залишається власником.У тих випадках, коли власник не в змозі ці правомочності реально здійснити (наприклад, при арешті його майна за борги або коли майном незаконно володіє інша особа), він не позбавляється ні самих правомочностей, ні права власності в цілому.Щоб розкритизмістправа власності, необхідно дати визначеннякожного з приналежних власнику правомочностей.Почнемо з володіння.
ПРАВОМОЧНІСТЬ ВОЛОДІННЯ - це юридично забезпечена можливість господарчого панування власника над річчю.Мова прицьому йдепро господарче пануваннянад річчю, щозовсімне потребує, щоб власник знаходився з нею у безпосередньомуконтакті. Наприклад, їдучи в тривале відрядження, власник продовжує залишатися власником речей, що знаходяться в його квартирі.
Володіння річчю може бути і незаконним.
ЗАКОННИМ називається володіння, що спирається на якусь правову основу, тобто на юридичний титулволодіння.Законне володіння часто іменують титульним.
НЕЗАКОННЕ володіння на правову основу не спирається, а томує безтитульним.Речі, за загальним правилом, знаходяться у володінні тих, хто має те або інше право на володіння ними.Зазначена обставина дозволяє прирозгляді суперечок із приводу речі виходити з презумпції законності фактичного володіння.Іншими словами, той, у кого річзнаходиться, передбачається маючим право на володіння нею, поки не доведене зворотнє.
Незаконні власникиусвою чергу підрозділяються на добросовісних і недобросовісних.Власник добросовісний, якщо він не знав і не повинний був знати про незаконність свого володіння.Власник недобросовісний, якщо він про це знав або повинний був знати.Відповідно дозагальної презумпції сумлінності учасників цивільних прав і обов'язків, варто виходити з припущення про добросовісність власника.
Розподіл незаконних власників на добросовісних і недобросовісних маєзначенняпри розрахунках між підприємцем і власником по прибутках і витратах, коли власник поставитьвимогупро витребуваннясвоєї речі за допомогою виндикаційногопозову,а також при вирішенні питання, чи може власник набути право власності по давнині володіння, чи ні.
ПРАВОМОЧНІСТЬ КОРИСТУВАННЯ - це юридично забезпечена можливість
використання корисних властивостей речі у процесі її особистого або виробничогоспоживання або у виробничихцілях. Так, швейну машину можна використовувати для пошиття одягу не тільки своїй сім'ї, але і за заякусь плату комусь іще.Правомочність користування звичайно спирається на правомочність володіння.Але іноді можна користуватися річчю, і не володіючи нею.Наприклад, ательє попрокаті музичних інструментів здає їх напрокат із тим, що користування інструментом відбуваєтьсявпомешканні ательє, скажемо, у певні годинни і дні.
ПРАВОМОЧНІСТЬ РОЗПОРЯДЖЕННЯ - це юридично забезпечена можливість визначити долю речі шляхом вчинення юридичних актів повідношенню до цієї речі.Не викликаєсумнівів, щовтих випадках, коли власник продає свою річ, здає її у найм, в заставу, передає у вигляді внескув господарськетовариство або спілку або як пожертвування в доброчинний фонд, він здійснює розпорядженняріччю.Значно складніше юридичнокваліфікувати дії власника у відношенні речі, коли він знищує річ, щостала йому непотрібна,або викидає її коли річза своїми властивостями розрахована на використання лише в однім акті виробництва або споживання.Якщо власник знищує річ або викидає її, то він розпоряджається річчю шляхом вчинення односторонньої угоди, оскільки воля власника спрямована на відмовувід права власності.Але якщо право власності припиняється в результаті однократного використання речі (наприклад, Ви з'їдаєте яблукоабо спалюєте дровав каміні), то воля власника спрямована зовсім не на те, щоб припинити право власності, а на те, щоб використати кориснівластивості речі. Тому в зазначеному випадку має місце здійснення тільки права користування річчю, але не права розпорядження нею.
Нині чинне цивільнезаконодавство, які те, що
йому передувало, обмежуєтьсяперерахуваннямприналежних власнику правомочностей (іноді засобів їх здійснення), не визначаючи жодне з них.А це негативно позначається не тільки на розкриттізмісту права власності, але і на практику застосування законодавства.Важко, зокрема, відповісти на запитання, який зміст вкладає законодавство в поняття прававолодінняі кого можна вважати власником речі.У цьому питанні можна було б піти шляхомабо римського праваі розмежувати поняття володіння і уримання, або шляхом законодавств германської групи і закріпити інститут подвійного володіння з виділенням фігури слуги, що володіє.На жаль, жодного з цих варіантів законодавець не обрав.Важко тому відповістина запитання чи продовжує власник залишатися власником речі при здачі її у найм або власником речі на період наймання визнається тільки наймач.
Розкриття змісту права власності ще не завершується визначенням приналежних власнику правомочностей.Справа втому, що однойменні правомочності можуть належати не тільки власнику, але й іншій особі, у тому числі носію права господарського ведення абоправа довічного (що успадковується) володіння. Необхіднотому виявити специфічну ознаку, що притаманна зазначеним правомочностям саме якправомочностям власника.Він полягає в тому, що власник приналежні йому правомочності здійснює за своїмрозсудом.Відносно прававласності, здійснення права за розсудом, у тому числі і розпорядження їм означає, що влада (воля) власника спирається безпосередньона законі існуєнезалежно від влади всіх інших осіб у відношенні до тієї ж речі.Влада ж всіх інших осіб не тільки спирається на закон, але і залежить від влади власника, обумовлена нею.
Правда, у новітньому цивільному законодавстві ця ознака у певній міріразмита, оскількиособи, яким належатьцивільні права, всі ці права (а не тільки право власності) здійснюють за своїм розсудом (див. п.2 і п.1 ст.9 ЦК). Вважаємо, проте, що оскільки зазначена ознака у відношенні права власності закріпленаспеціально, завдання полягає в тому,щоб виявити властивий їй зміст відносно права власності, що і булозроблено.Власник вправіза своїм розсудом чинити у відношенні приналежного йому майна будь-які дії, що несуперечатьзакону й іншим правовим актам і не порушують права і інтереси інших осіб, що охороняються законом у томучислі відчужуватисвоємайно у власність іншим особам, передавати їм, залишаючись власником права володіння, користування і розпорядження майном, віддавати майно в заставу йобтяжувати його іншими засобами, розпоряджатися ним іншим способом.
Право власностігнучке та еластичне.Це значить, що йому властива здатність відновлятися вколишньому обсязі, як тільки його обмеження, що зв'язують, відпадуть.
Право власності відноситьсядочисла виключнихправ.Це значить, що власник наділений правомвиключативплив усіх третіх осіб на закріплену за ним у відношенні приналежного йому майна сферу господарського панування, у тому числі і за допомогою засобів самозахисту.
Сказане, проте, не означає,щовлада власника у відношенні приналежної йому речі безмежна.Відповіднодо дозволительноїспрямованості цивільно-правового регулювання, власник дійсно може чинити у відношенні свого майнабудь-якідії, що не суперечатьзаконам і іншим правовим актам.Власник зобов'язаний вживати заходів, що підтверджують шкоду здоров'югромадян і навколишньому середовищу,що можебутинанесений при здійсненні його праві.Він повинний утримуватисявіддій, що приносить занепокоєння його сусідам і іншим особам, і тим більше від дій, що чиняться винятково з наміром заподіяти комусь шкоду.Крім того, власник не повинний виходитиза загальні межі здійснення цивільних прав, встановлених ст.5 ЦК.На власника такожпокладаєтьсяобов'язок у випадках, на умовахі в межах, передбачених законом і іншими правовими актами, допускати обмежене користування його майном іншими особами. Зазначеніобставинипідлягають врахуванню при формулюванні загального визначення права власності. Нарешті, даючи визначення права власності, варто спиратисяна загальневизначеннясуб'єктивного цивільного права, що поширюється інаправо власності.Щодо прававласності, це загальне визначення повинно бути конкретизоване з урахуванням властивому правувласностіспецифічних ознак.
Виходячи з раніше викладених положень, дамо визначення суб'єктивного права власності.
СУБ'ЄКТИВНЕ ПРАВО ВЛАСНОСТІ - це система правових норм, що регулюютьвідносини по володінню, користуванню і розпорядженню власником приналежною йому річчю за розсудом власника й у його інтересах, а також по усуненню втручання всіх третіх осіб у сферу його господарської діяльності.
У тих випадках, коли власник самволодієі користується річчю, йому для здійснення свого права звичайно достатньотого, щоб треті особиутримувалися від зазіхань на цю річ.Але так буває далеко не завжди.Щоб розпорядитися річчю(продати її, здативнайми, закласти і т.д.), власник, як правило, повинний вступити у відношсини з якоюсь конкретноюособою(наприклад, із тим, хто хочекупити річ, одержати її в найм або в заставу).
Хоча шляхом встановлення відносин з конкретною особою власник і здійснює своє право, їхнєрегулювання виходитьза межі права власності, а сам власник виступає під маскою продавця, наймодавця, заставникаі т.д.Якщож право власності порушено, то всезалежитьвід того, чи зберігається це право чи ні.Якщо зберігається,то відновлення порушених відношсинвідбувається задопомогою нормінституту права власності.Якщо ж право власності не зберігається (скажемо, річ знищена), тодлявідновлення порушенихправ доведеться вдатися до норм інших правових інститутів (наприклад, зобов'язань із заподіяння шкодиабо страхового права).У такий спосіб норми, що утворюють інститут права власності, знаходяться в постійному контакті і взаємодії з нормами інших правових інститутів, як цивільно-правових, так і іншої галузевої приналежності.Зазначена обставина підлягає врахуванню при виборіправових норм, що регулюютьтуабо іншу ділянку майнових відносин, у тому числі і відносин власності.
2.Поняття і види права інтелектуальної власності
Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з творчою діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює самоу творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванню і захисту прав авторів і інших осіб, щомають авторські права.
Авторські, винахідницькі і подібні їм права звичайноназивають винятковими, тобто абсолютними суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчиненнярізноманітних дій з одночасною забороною всіміншим особам чинити зазначені дії.
Виняткові авторські і подібні їм права (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію і т.ін.) виникнули як реакція права на масове застосування товарно-грошових відносин у духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівності між виключним правом і правом власності, і розділ VI Закону України«Про власність» так і називається «Право інтелектуальної власності».
Проте інтелектуальна власність має свою істотнуспецифіку, що полягає в нематеріальній природі об'єктів права інтелектуальної власності, творчому характері праці по їх створенню, тобто це інститут власності на нематеріальні блага його суб'єктів. І тут не зовсім придатна класична тріада правомочностей власника, що здійснює звичайні майнові права, оскільки, відчужуючи, наприклад, об'єкт, своєї інтелектуальної власності, його творець не позбавляється тим самим усяких прав на нього, а набувач не одержує можливості за своїмрозсудом змінювати цей об'єкт і узагалі вважати його винятково своїм. Тім більше, що у власність інших осіб переходять, як правило, не об'єкти права інтелектуальної власності, а матеріальні носії науково-технічних ідей і художніх образів (конкретні картини, видання, технічна документація).
Таким чином, сутність права інтелектуальній власностіполягає в нематеріальній природі її об'єктів.
Зміст права інтелектуальної власності складаютьособисті немайнові(духовна власність) і пов'язані з ними майнові права її суб'єктів. Специфіка змісту права інтелектуальної власності складається в двоєдиній структурі й у тому,що тут майнові права не просто пов'язані з не майновими,смердоти виходять від немайнових праві грунтуються на духовній власності творців.
У відповідності зі ст.41 Закону України «Про власність» об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промисловізразки, раціоналізаторські пропозиції,знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної праці.
У залежності від особливостей об'єктів права інтелектуальної власності можна виділити чотири її різновиди:
1) авторське право і суміжні права;
2) право на відкриття;
3) промислова власність (право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, щоназивають також патентним правом);
4) інші результати творчої діяльності, використовувані у виробництві (право на товарний знак, знак обслуговування, на раціоналізаторську пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень, топологій інтегральних схем, інтересів володаря «ноу-хау»).
Об'єкти права інтелектуальної власності варто відрізняти від матеріального носія, у якому виражений твір або інший результат інтелектуальної праці. Якщо право на об'єкти інтелектуальної власності належить тільки авторам і їхнім законним спадкоємцям, те право власності на матеріальні носії, у яких виражений твір, може належати необмеженому колові осіб, але вже не на праві інтелектуальної власності, а в порядку звичайного майнового права.
3. Авторське право і суміжні права
Цивільно-правовий інститут авторського права і суміжних прав регулює немайнові відносини і пов'язані з ними майнові відносини в сфері створення і використання творів літератури, науки і мистецтва.
Нормативно-правоверегулювання зазначеного інституту поряд із законодавством про власність здійснюється безпосередньо Законом України «Про авторське право і суміжні права», у ст.1 який указується, що дійсний Закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів і їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм, організацій віщання (суміжні права). Іншими словами, у законі прямо закріплений подвійний зміст авторського права і суміжних прав як різновиду права інтелектуальної власності і пріоритет у змісті особистих (немайнових) прав.
3.1 Об'єктиавторського права
Цетвори літератури, мистецтва і науки, щозадовольняютьтаким вимогам:
По-перше, твірвинний бути творчим.
Творчість - це інтелектуальна робота, спрямована на створення чогось нового. Творчий характер твору означає, що воно є новим у порівнянні з раніше відомими. Новизна може висловитися як в новому змісті, так і в новій формі. Для об'єктів авторського праваістотне значення має як новизна змісту, так і новизна форми. Нова форма відображення відомого змісту характеризує твір як щось творче і спричиняє визнання його об'єктом авторського права. Історія літератури і мистецтва знає чимало цьомуприкладів: Шекспир брав темидля ряду своїх транедій із творів античних грецьких авторів, Стендаль широко використовував для своїх новел італійські середньовічні хроніки, біблійні сюжети знайшли відображення наполотнахбагатьох великих живописців іт.д.
Іншою ознакою об'єкта авторського права єоб'єктивна виразність - об'єкт повинний існувати в якийсь формі, доступної для сприйняття іншимилюдьми. Якщо ідеї, думки, образи автора не одержаливираження поза його свідомістю - немає об'єкта авторськогоправа. З історії вітчизняної музики відомо, що композитор М. И. Глінка, що написав двігеніальні опери «Іван Сусанін» і «Руслан і Людмила»,склав третю оперу, що він назвав «Двумужница». Глинкаговорив: «Опера в мене вся тут, у голові, дайте менілібретиста, і через місяць опера буде готова».Не знайшовшилібретиста і захворівши, Глінка поїхав у Німеччину, «наводи» - лікуватися де помер, і в такий спосіб ця опера не побачила світу. Для визнання твору об'єктомавторського права достатньо двох названих ознак. Не має значення, обнародуване воно або ні.Твір стає об'єктом авторського права з моментуйого створення в якийсь звичайній формі.Не потрібно офіційного оформлення цих творів. Немає значення серйозність і призначення твору. Не має значення зовнішня формайого вираження.
Відповідно до ст. 5 Закону «Про авторське право і суміжні права» об'єктами його охорони є такі твори в області науки, літератури і мистецтва:
1) літературні, письмові твори белетристичного, наукового, технічного або практичного характеру (книги, брошури, статті, комп'ютерні програми тощо);
2) виступи, лекції, промови, проповіді й інші усні твори;
3) музичні твори з текстом і без тексту;
4) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні й інші твори, створені для сценічного показу;
5) аудіовізуальні твори;
6) скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії й інші твори образотворчого мистецтва;
7) твори архітектури;
8) фотографії;
9) твори прикладного мистецтва, якщо вони не охороняються спеціальним законом про промислову власність;
10)ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури й інших областей науки;
11)сценічні опрацювання творів, зазначених у підпунктах 1 дійсної статті, і опрацювання фольклору, придатні для сценічного показу;
12)переклади, адаптації, аранжування, інші переробки творів і опрацювання фольклору (похідні твори) без заподіяння збитку охороні оригінальних творів, на підставі яких створеніпохідні твори;
13)збірники творів, збірники опрацювань фольклору, енциклопедії й антології, збірники звичайних даних, інші складові твору, за умови, що вони є результатом творчої роботи з добору, координації або упорядкуванню змісту без заподіяння збитку охороні вхідних у них творів.
Неє об'єктами авторського права :
1) офіційні документи (тексти законів і інших правових актів, рішеннясудіві т.п.);
2) державна символіка (прапор, герб, ордена і т.п.) ;
3) твори народної творчості ;
4) повідомлення про події і факти, що маютьофіційний інформаційний характер.
3.2 Суб'єктиавторського права
Суб'єкти авторських і суміжних прав підрозділяються на дві групи:
1) суб'єкти з початковими правами (автори, виконавці, виробники фонограм, організації віщання);
2) правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава);
Автор - головнийсуб'єкт авторського права.Це фізична особа, творчою працею якої створений твір, що є об'єктом авторського права.Не маєзначенняйого дієздатність.Моментом виникнення авторського права є завершення створення твору, без офіційного оформлення авторства, незалежно від опублікування. Для виникнення іздійснення авторського права не потрібно реєстрації твору, або іншого спеціального оформлення, або дотримання яких-небудь формальностей.
Суб'єктами авторського права можуть бути як громадяни України, так і іноземці. Іноземні громадяни – авторикористуються захистом авторського законодавства в Україні якщо створені ними твори знаходяться в якийсь об'єктивній формі на території України, а якщо ні – то відповідно до міжнародних договорів України і спільних конвенцій по авторському праву (Женевської, Бернської).Суб'єктами авторського права можуть бути співавтори, якщо твір створений спільною творчою працею двох або більш осіб.
Розрізняються два види співавторства :
1) твір являє собою одне нерозривне ціле (наприклад, «Золоте теля», «Дванадцять стільців» Ільфа і Петрова);
2) твір складається 16 частин,кожна з який виконана визначеним співавтором і може мати самостійне значення (наприклад, підручник, написаний колективом авторів, кожнийіз яких написав окремі глави).
Суб'єктамиавторського праває правонаступникиавтора – спадкоємці, контрагенти по авторських договорах, до них переходять деякі авторські права.
Авторські права підрозділяються на особисті і майнові.
Особисті немайновіправа – цеправо авторства, право на авторське ім'я, право на захист твору від усяких перекручувань і зазіхань, право опублікування твору (обнародування).
Особисті немайнові права – право авторства,право на ім'я і право на захист твору і репутаціїавтора безстроково.Ці права не переходять успадщину. Але спадкоємці можуть здійснювати захист цих прав, і ці правомочності спадкоємців строками не обмежуються.
Особисті(немайнові) права автора закріплені в ст. 13 Закону «Про авторське право і суміжні права» і полягають у тому, щоб:
1) вимагати визнання свого авторства, нагадування його імені в зв'язку з використанням твору, якщо це можливо;
2) забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитися анонімним;
3) вибирати псевдонім (вигадане ім'я) у зв'язку з використанням твору;
4) протидіяти будь-якому перекрученню або іншій змінітвору або будь-якому іншому зазіханню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора; право наобнародування твору.
Майнові права - це виключні права на використання твору, тобто право відтворювати його, поширювати, привселюдно показувати, привселюдно виконувати, повідомляти для загального відання в ефір або по кабельній мережі, перекладатитощо, а також одержувати авторську винагороду.Розмір винагороди встановлюється договорами, а в законі визначаються лишемінімальні ставки.
Майновіправа автора перераховані в ст. 14 зазначеного Закону, де передбачається, що автору або іншій особі, що має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якійформі і будь-яким способом, зокрема йому належить виключне право дозволяти або забороняти:
1) відтворення творів;
2) привселюдне виконання і привселюдне розголошення творів;
3) привселюдний показ;
4) будь-яке повторне привселюдне розголошення в ефірі або по кабельній мережі уже переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;
5) переклади творів;
6) переробки, адаптації, аранжування й інші подібні зміни творів;
7) поширення творів шляхом продажі, відчуження іншимизасобами або шляхом здавання внайм або в прокат і іншу передачу до першого продажу примірників твору; здавання внайм після першого продажу, відчуження іншими засобами примірниківаудіовізуальних творів, музичних творів, у нотній формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, що читається машиною;
8) імпорт екземплярів творів.
Автори творів образотворчого мистецтвакрімназваних имеют доаткові права(якщотвір став власністю іншої особи).Це:
1) право доступу – можливість відтворювати свій твір
2) право проходження, що означає, щопри перепродажі творів образотворчого мистецтва його автор має право на винагороду від продавцяу вигляді визначеного відсотка від перепродажної ціни.
Цей перелік не є вичерпним, зокрема виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва містять у собі і право участі в практичній реалізації проектів цих творів.
Майновіправа авторів переходять у спадщину.
Охоронаправ авторів діє в строки, установленіст.24 Закону «Про авторське право і суміжні права». Позагальному правилу, охорона, надана дійснимЗаконом, діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.
Строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 50 років після смерті останнього автора.
Для творів, обнародуваних анонімно або під псевдонімом, строк охорони минає через 50 років після того, як твір був обнародуваний. Якщо узятий автором псевдонім не викликає сумніву у відношенні особистості автора або якщо автор твору, обнародуваного анонімно або під псевдонімом, розкриє свою особистість протягом 50 років, то застосовуються загальні правила о термінах охорони. Термін охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 50 років після їхньої реабілітації . Авторське право на твір, опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 50 років від дати його правомірного опублікування. Дія строку охорони починається з 1 січня року, що іде за роком, у якому мали місце вищевказані юридичні факти. Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекручуванню, спотворюванню або іншому змінюванню твору або якому-небудь іншому зазіханню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора, охороняються безстроково.
Післязакінчення терміна дії авторського праватвір стаєсуспільним надбанням. Такі твори можуть вільно використовуватися будь-якою особою (не треба запитувати дозволу, наприклад, на його відтворення, постановку і т.д.) і без виплатиавторської винагороди.Проте при цьому повиннідотримуватися виняткові безстрокові права авторів -право авторства, право на авторське ім'я, право на захисттвору і репутації автора (право на недоторканність твору).
Вільне використання авторських прав у деякихвипадках, що допускаються законом, можливо і прижитті автора – при цитуванні, використанні внавчальних цілях у якості ілюстрацій, при відтвореннів засобах масової інформації для загальногорозголосу статейпо поточних економічних, політичних, соціальних,релігійних питаннях,використання привселюдновимовлених політичних промов, виступів, доповідей і в інших випадках. При цьому повинні дотримуватися такі умови:
1) це можливо тільки у випадках, зазначених у законі ;
2) тільки у відношенні правомірно опублікованих творів;
3) з обов'язковим зазначенням імені автора ;
4) з зазначенням джерела (видання) ;
5) із дотриманням недоторканності твору.
Поряд з авторськими правами названий Закон докладно регулює відносини в сфері суміжнихправ. Подібну назву ці права одержали тому, що особи, володіючіними, творчо використовують створені іншими особами твори, і вони не розглядаються як автори виконуваних чи записуваних і відтворюваних творів.Об'єктом для їхніх прав слугує саме виконання або звуко- і відеозапис.Тому в порівнянні з авторськими ці права носять у визначеній мірі обмежений характер і зводяться по суті до дозволу (згоди) на відтворення (використання) і вимозі відповідної оплати.
Відповідно до ст. 31 Закону «Про авторське право ісуміжні права» виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів творів що виконуються. Виробники фонограм і організації віщанняповинні дотримуватись, творчо використовати створені іншими особами твори, і вони не розглядаються як автори виконуваних чи записуваних івідтворених нимитворів.Об'єктом для їх правслужить саме виконання або звуко- і відеозапис.Тому в порівнянні з авторськими ці права носять у визначеній мірі обмежений характер і зводяться по суті до дозволу (згоді) на відтворення (використання) і вимозі відповідної оплати.
Відповідно до ст. 31 Закону «Про авторське право ісуміжні права» виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів творів що виконуються.Виробники фонограм і організації віщанняповинні додержуватися права авторів і виконавців.Організації віщання повинні додержуватися права авторів, виконавців і виробників фонограм.
3.3 Суміжні права
Це права виконавців, виробників фонограм і організацій радио- і телемовлення.
Вони є суміжнимистосовно авторськихправ, тобто це права близькі, що примикають, пов'язані з авторськими. Їхня роль свого роду посередницька – між авторами і широкою аудиторією. Водночас вони є вторинними стосовноавторських прав, тому що забезпечують використання творів авторів. Суміжні права забезпечуютьзахист творчої праці осіб, що доводять твори авторів до широкої аудиторії, від нелегального використання результатів їхньої роботи.
Специфіка суміжнихправ:
1) вони пов'язані з використанням певнихтехнічних пристроїв (тому вони з'явилися лише вXX сторіччі, із розвитком технічного прогресу – винаходу звуко- і відеозапису,радіо, кіно,телебачення,штучних супутників) ;
2) об'єкти суміжних прав закріплюються на матеріальнихносіях(наприклад, наявністьзапису виконання на магнітних плівках, касетах, видеоплівках);
3) здійснювати виконання, можливо повторно, нескінченно, перед практично необмеженою аудиторією і без живої участі самого виконавця.
3.4 Суб'єкти суміжних прав
Суб'єктами суміжнихправ являються:
1) виконавці (актори, музиканти, режисери, диригенти і т.д.) ;
2) виробники фонограм (особи, котрі першими виконализвуковий запис виконання) ;
3) організації ефірного або кабельного віщання (ті, що самі або за замовленням створили передачу і за рахунок яких створена передача).
Суб'єкти суміжнихправ повинні мати договір з авторомтвору, а виробники фонограм і організації ефірного і кабельного віщання - ще й договір з виконавцем.Всі суб'єктисуміжних прав маютьвиключне право на використання твору(виконання, постановки, фонограми, передачі).Цеозначає, що інші особи повинні одержувати дозвілнапервинний запис виконання,постановки, передачу в ефір або по кабельній мережі від суб'єктів цих прав.Вони дають також дозвілна відтворення фонограми,додатки до неї, переробку і ряд інших дій.Суб'єктисуміжних прав маютьтакож право на винагороду.Ці права регулюються за допомогою договорів із користувачами, а збір і виплата винагороди - спеціальними організаціями, що керують суміжними правами,якістворюються їхніми суб'єктами.Термін дії суміжних прав - 50 років.
Винятками євипадки, коли припускається використання записів виконання, постановок, фонограм, програм передач транслюючих організацій без одержання дозволу (без згоди) їхніх суб'єктів.Це допускаєтьсяпри:
1) використанні винятково зметоюнавчання інауковогодослідження ;
2) для цитування уформі невеликихуривків в інформаційнихцілях ;
3) включення в огляд про поточні події невеликих уривків; використання в особистих цілях.
4. Цивільно-правові засоби захисту авторських і суміжних прав
До загальногромадянськихзасобів відносяться :
1) визнання права;
2) відновлення права;
3) припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
4) відшкодування збитків;
5) визнання угоди (договору) недійсним;
6) стягнення особливої неустойки при невчаснійоплаті.
Особливі (додаткові) засоби захисту, передбачені спеціальним(авторським) законодавством :
1) стягнення прибутку, отриманого порушником внаслідок порушення авторських або суміжних прав;
2) виплата компенсації в сумі від 10 до 50 тис. мінімальнихрозмірів оплати праці (конкретний розмір визначається судом).
Будь-який з цих заходів потерпілий вибирає сам, але замість відшкодування збитків.
Терміниохорони суміжних прав встановлені ст.38 даного Закону. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років після першої фіксації виконання або постановки.Особисті права виконавців охороняються безстроково.
Права виробників фонограм охороняються протягом 50 років після першого опублікування фонограми, а якщо вона не була опублікована, то протягом 50 років після першої фіксації звукового запису.
Організації ефірного віщаннякористуються зазначеними правами протягом 50 років після першої передачі в ефір або по кабельній мережі.
Перерахованітерміни починають стікати з 1 січня року, що слідує за роком, у якому мали місце дані юридичні факти.
До спадкоємців виконавця і правонаступникам виробників фонограм і організацій віщання переходить право дозволяти або забороняти використання виконання, фонограми, передача в ефір і по кабельній мережі, а також право на одержання винагороди в період частини терміну, що залишилася.
Виникненняі здійснення авторських і суміжнихправ не потребує виконання яких-небудь формальностей (ст. 19, 31 Закону «Про авторське право і суміжні права»), оскільки тут охороняється насамперед форма твору, і для визнання творчого твору об'єктом авторського або суміжного права достатньо вираження його в будь-який об'єктивній формі, що дозволяє відтворювати результат творчості.
У цьому складається їхня відмінність від інших об'єктів інтелектуальної власності, охорона яких припускає дотримання спеціального порядку визначення пріоритету, перевірку новизни і встановлення особливого режиму використання.Тому термін «промислова власність» рекомендується можливим для вживання в двох значеннях: у вузькому значенні, коли в це поняття включається право на винахід, корисну модель і промисловий зразок (патентне право), і в широкому значенні, тобто усі види інтелектуальної власності, за винятком авторських і суміжних прав, як-от всі ті, що підпадають під охорону після попереднього формального закріплення пріоритету.
5. Право на відкриття
Відкриттям визнається запровадження невідомих раніше об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, що вносять докоріннізміни в рівень пізнання.
Автором відкриття признається громадянин, що зробив заявку, котра відповідає запропонованим вимогам.
У відповідності зі ст.514 ЦК України автору відкриття належить комплекс особистих немайнових і майновихправ. Автор відкриття має право вимагати визнання його авторства і пріоритету у відкритті, що засвідчуються дипломом, він має право на присвоєння відкриттю свого імені або спеціальної назви, що вказується у дипломі на відкриття. Автор відкриття має право на винагороду, виплачувану йому при одержанні диплома, а також на ряд пільг, зокрема, право на додаткову житлову площу, на яку автор відкриття має право нарівні з науковцями.
Про відкриття робиться запис у трудовій книжці автора.
Право одержати диплом мертвого автора відкриття, а також винагорода переходить у спадщину (ст. 515 ЦК). Спори про авторство (співавторство) на відкриття вирішуютьсясудом (ст. 516 ЦК).
5.1 Патентне право (промислова власність)
Це інститут цивільного права, що регулює відношсини, пов'язані з технічною творчістю.
Навідмінувід авторського правапатентне право реалізується в іншій сфері творчості. Об'єкти технічної творчості пов'язані з природними законами матеріального світу; вони не відбивають індивідуальність їхнього творця в такому ступені, як об'єкт авторського права. В силу цього об'єкти технічної творчості є відтворювані, вони можуть бути створені незалежно одне від одного самостійно, різними особами і тому вимагають формального офіційного закріплення.Крім того, результати технічноїтворчості спрямованіна рішення практичних задач – мають прикладне значення.
Об'єктами патентного права (промислової власності у вузькому розумінні цього слова) є винаходи, корисні моделі і промислові зразки.
Необхідність патентного права обумовлена неможливістю прямої охорони об'єктів промислової власності засобами авторського права.На відміну від об'єктів авторського права об'єкти промислової власності можуть бути створені різними особами, незалежно одне від одного, тому їхня охорона припускає попереднє формальне закріплення пріоритету у встановленому законом порядку.
Відносини, щовиникають у зв'язку із здійсненням права власності на винаходи, корисні моделі іпромислові зразки, регулюються законами України від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» і «Про охорону прав на промислові зразки».
Органом, щоздійснює акт визнання нововведення в якості винаходи, корисної моделі або промислового зразка, виступає Державний комітетУкраїни з питань інтелектуальної власності (Госпатент України), іменований для стислості в зазначених законах як «Відомство».
Найважливішимиумовами патентоспроможності об'єктів промисловоївласності є їхня новизна іпромисловапридатність. Прицьому патентне право закріплює абсолютну (світову) новизну об'єктів промисловоївласності.
5.1.1 Об'єктипатентного права
Це винаходи, корисні моделі і промислові зразки.Винаходом є технічне рішення, щовідрізняється новизною (тобто невідомий рівень техніки) і промислово застосовне (тобто можебути використане в промисловості, сільському господарстві, в галузі охорони здоров'я й інших галузей діяльності). Об'єктами винаходу можуть бути пристрій, засіб роботи, речовина, застосування раніше відомого пристрою за новим призначенням.
Корисна модель – це технічне рішення певного пристрою в стадії його конструктивного виконання, тобто у вигляді конструкції.Вона повинна бути принципіально новою,і промисловозастосовною.
Винахід (корисна модель) є результатом творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології.Об'єктом винаходу може бути:
1) продукт (пристрій, речовина, штамм мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини);
2) засіб виробництва продукції.
Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.
Не є об'єктами винаходів і корисних моделей і не охороняються законодавством, що регулюєвідносини цієї галузі наступні результати інтелектуальної діяльності:
1) відкриття, наукові теорії і математичні методи;
2) методи організації і керування господарством;
3) плани, умовні позначення, розклади, правила;
4) методи виконання розумових операцій;
5) програми для обчислювальних машин;
6) результати художнього конструювання;
7) топології інтегральних мікросхем;
8) сорти рослин і породи тварин і т.п.
Промисловий зразок – це художньо-конструкторське оформлення виробу, що визначає його зовнішній вигляд.Воно повиннео бути новим, оригінальним і промислово застосовним (тобто відтвореним промисловим засобом). Промисловий зразок забезпечує злиття утилітарної і художньої сторін, у ньому реалізується ідеяодержання максимальноївигоди за допомогоюзовнішнього вигляду виробу.
Промисловийзразок є результатом творчоїдіяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єктом промислового зразка можебути форма, малюнок, кольорова гамма або їхнє сполучення визначаючезовнішній вигляд промисловоговиробу іпризначені для задовільнення естетичних і ергономічних потреб.
Винахід оформлюєтьсяпатентом. Патент – це охоронний документ, котрий засвідчує авторство винахідника, його виключні прававолодільця і приорітетвинаходу.
У той же час не охоплюються поняттям промислового зразка:
1) об'єкти архітектури (крім малих архітектурнихформ), промислові, гідротехнічні й інші стаціонарні спорудження;
2) друкарська продукція як така;
3) об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипучих або подібних їм речовин.
Суб'єктами патентного права є автори (співавтори) об'єктів промислової власності, патентовласники, а також інші особи (правонаступники або ліцензіати),що одержують за законом або договором визначені патентні права.
5.1.2 Суб'єктипатентного права
Це автори, патентовласники, ліцензіати.
Автор – це фізична особа, творчою працею якого створений твір.
Патентовласник – особа, що маєвиключне право на використання винаходу.Такими можутьбути:
1) сам автор;
2) роботодавець (при службових винаходах);
3) особа, зазначена автором у заявці на видачупатенту;
4) правонаступники;
5) договірний патентовласник – патент може бути переданий за договором за плату будь-якій фізичнійабо юридичній особі.
Ліцензіат – особа, щоодержує у визначеному договором обсязі права по використанню винаходуза плату.Ліцензійні договори бувають трьох видів :
1) виняткової ліцензії ;
2) неповної ліцензії ;
3) відкритої ліцензії.
Особливі суб'єктиправа на використання винаходу - це попередній користувач іпримусовийліцензіат.Вони можуть використовувати винахід без згоди патентовласника.
Попередній користувач – особа, що до дати пріоритету (до подачі заявки іншою особою) самостійностворила незалежно від автора тотожний винахіді сумлінно його використовувала.Преждепользовательзберігає право на подальше безоплатне використання його без розширення обсягу використання.
Примусова ліцензія видається будь-якій особі Вищою патентною палатою, якщо патентовласник протягом чотирьох років не використовує винахід і відмовляється укласти ліцензійний договір.
Виключне право на використання об'єктів промисловоївласності належить патентовласнику, тому відповідно до чинного законодавства автор може вимагати за своїм вибором визнання лишесвого авторства, або визнання свого авторства з закріпленням за ним виключних прав, тобто автор може бути одночасно і патентовласником або не бути таким у силу закону або договору. Право на одержання патенту мають автор, його спадкоємець, а також роботодавець, якщо винахід, корисна модель або промисловий зразок створені в зв'язку з виконанням службових обов'язків або виконанням доручення роботодавця, за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше.При наявності права на одержання патенту в роботодавця автор подає йому повідомлення про створений ним винахід, корисну модель або промисловийзразок з описом суті з достатньою повнотою і ясністю. Якщо роботодавець протягом чотирьох місяців із дати одержання цього повідомлення не подасть заявку в Відомство (Госпатент Україны), то право на одержання патента переходить авторові.
Кориснамодель оформляється свідоцтвом, промисловий зразок – патентом. Термін дії патента на винахід становить 20 років з дати подачі заявки до Відомства. Термін дії патенту на корисну модель складає п'ять років із дати подачі заявки у Відомство і продовжується Відомством по клопотанню власника патенту, але не більш ніж на три роки. Термін дії патенту на промисловий зразок складає 10 років із дати подачі заявки у Відомство і продовжується Відомством по клопотанню власника патенту, але не більш ніж на п'ять років.
Правоавторства є невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково.
Основнимособистим(немайновим) правом автора об'єкта промислової власності є право автора признаватися творцем даного об'єкта, що припускає заборону всім іншим особам іменуватися авторами цього об'єкта.Інше особисте право автора складається в праві одержання патенту на об'єкт промислової власності, а також можливості передачі цього права іншим особам.
Майновіправа автора виражаються в можливості одержання прибутку від використання винаходу, корисної моделі або промисловогозразка, у праві одержання винагороди за передачу патенту і продаж ліцензій і тощо.
Приналежнепатентовласнику виключне право на використання об'єкта промисловоївласності складається в тому, що ніхто не може без згоди особи, якійі належить патент, використовувати зазначенийоб'єкт.Патентовласник вправі передати отриманий патент або видати ліцензію на використання.
Якпатент, так і право на його одержання переходять у спадщину. Переходять у спадщину і права авторів об'єктів промисловоївласності.
5. Право на інші результати творчої діяльності, використовувані у виробництві
До числа інших прав на результати творчої діяльності як різновиду права інтелектуальної власності відносяться права на раціоналізаторську пропозицію, знаки для товарів і послуг, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень, топології інтегральних мікросхем, інтересів володарів «ноу-хау» і т.п.
Право на раціоналізаторську пропозицію являє собою сукупність правових норм, що регулюють відношсини з приводу створення й офіційного визнання технічного рішення раціоналізаторською пропозицією, його використання і стимулювання авторів.
Раціоналізаторською пропозицією признається технічне рішення, що є новим і корисним для підприємства (установи, організації), якому воно подано, іпередбачаюче змінуконструкції виробів, технології виробництва і застосовуваної техніки або зміна складу матеріалу.
Новизнараціоналізаторської пропозиції, на відміну від новизни винаходу, звичайно обмежується рамками відповідного підприємства, установи, організації, куди і подається раціоналізаторська пропозиція.
Автор пропозиції,визнаного раціоналізаторським, має право на визнання за ним авторства, право на винагороду, а також пільги відповідно до законодавства.Автору прийнятої до впровадження раціоналізаторської пропозиціївидається свідоцтво, що засвідчує його авторство (ст. 520 ЦК).
Право одержати свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію і винагороду за його використання переходить у спадщину (ст.522 ЦК).
Відносинив сфері створення і використання знаків для товарів і послуг регулюються Законом України від 15 грудня 1993 року «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».
Знак – це логотип, по якому товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.
Об'єктом знака можуть бути словесні, образотворчі, об'ємні й інші позначення і їхні комбінації, виконанів будь-якому кольорі або колірному сполученні.
Право власності на знак для товарів і послуг засвідчується свідоцтвом.Термін дії свідоцтва складає 10 років із дати подачі заявки у Відомство і продовжується Відомством по клопотанню власника свідоцтва, поданому протягом останнього року дії свідоцтва, щораз на 10 років.
Обсягнаданої правової охорони визначається приведеним у свідоцтві зображенням знака і переліком товарів і послуг.
Висновок.
Багато значних діячів софтферної промисловості явно з’їхали з глузду на проблемах інтелектуальної власності, мета їхнього життя звелася до того, щоб змусити суспільство визнати і захистити права якого-небудь сироти, що пірати грабують серед біла дня. Яскравий приклад того – Росія, а останнім часом і Україна: народ, уряд, парламент, одностайно приймають проблеми сироти ближче до серця, ніж свої власні.
Інтелектуальна власність – це те, що закон вважає такою.Закони повинні працювати на благо суспільства.Немає закону, немає і злочину, незалежно від того, що сирота з цього приводу думає.Вважає суспільство потрібним – захистить його, а не вважає – ну, як вийде.
Я дивлюся на проблему об’єктивніше.Прогрес технологій, за яким не встигає законодавство, дав можливість деяким видам бізнесу – спочатку кіношникам і аж до виробників персональних програм – при деякій удачі цілком законно одержувати фантастичну, цілком безглузду норму прибутку. Їм, зрозуміло, це подобається, але інші – причому не тільки за кордоном, але й у своїй батьківщині – “скаженим” прибуткам аж ніяк не симпатизують.
СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ
1. Вешневский Л.М. и др. Формула приоритета : Возникновение и развитие авторского и патентного права. : Наука. 1990.
2. Гаврилов Э.П. Авторское право. - М.,1988.
3. Гаврилов Э.П. Авторское право. Издательские договоры. Авторский гонорар. - М., Юрид.лит.,1988.
4. Емельянов В.П. Гражданское право Украины. - Киев : Изд. “Консум”. 1996. С. 136 -149.
5. Маркова М.Г. Основы гражданского права. - С-П., 1996. С. 80 - 87.
6. Сергеев А.П.Авторское право России. - С-П.: Государственный университет, 1994.
7. Сергеев А.П. Патентное право. - М.:БЕК, 1994.
8. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів, ч. 1. – К.: Вентурі, 1997.– 544с.
9. Цивільний Кодекс Української РСР (Цивільний Кодекс України)
10. Закон України “ Про авторське право і суміжні права” від 23.12.1993р.
11. Закон України “Про влвсність” від 07.02.1991р.
12. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993р.
13. Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” від 24.04.1993р.
14. Конституція України від 28.06.1996р.
27.11.2000 р. Підпис:______________________