Исследовательская работа по истории для участия в МАН

Міністерство освіти і науки України
Департамент освіти і науки Донецької облдержадміністрації
Донецьке територіальне відділення МАН України
Відділ: історія
Секція : історія
З чого починається Батьківщина
Роботу виконав:
учень 9 класу
Білозерської ЗОШ
І-ІІІ ст.№ 15
Свирид Станіслав
Керівник: Наумова В.І.
учитель історії
2016 р.
ЗМІСТ 
Тези 3Вступ 61. Сутність патріотизму  8
2. Основні форми патріотизму 11
3. З чого починається Батьківщина 13
3.1. Символи України 15
4. Ознайомлення з рідним містом як засіб патріотичного виховання 205. Експериментальне вивчення рівня патріотизму у дітей  26Висновки  28Список використаних джерел. 30
Додаток 1  31Додаток 2  32
ТЕЗИАктуальність теми.
Реалізація державності залежить від дієвої державницької позиції кожного громадянина. Тому найголовнішим завданням суспільства завжди було, є і буде виховання поколінь гуманістів і патріотів, для яких найвищим ідеалом є єдність особистих та національно-державних інтересів. В сучасних умовах в нашій країні зростають вимоги до виховання патріотизму у підростаючого покоління. Так, однією з найважливіших державних задач, є виховання любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля. Патріотичне виховання визначає ознайомлення з поняттями «держава»; «народ»; «людство», з правами та обов’язками громадян України, а також передбачає розвиток  національної культури, яка є внеском у загальнолюдські надбання демократичності, гуманізму, совісті, честі, гідності, громадянськості; виховання дітей на історичному минулому, яке формує у них патріотизм та інтернаціоналізм. Актуальність проблеми обумовлена необхідністю виховання патріотизму з дитинства. В цей період відбувається формування культурно-ціннісних орієнтацій духовно-етичної основи особистості дитини, розвиток її емоцій,  HYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%92%D1%96%D0%B4%D1%87%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F" \o "Відчуття" відчуттів, мислення, механізмів соціальної адаптації в суспільстві, починається процес  усвідомлення себе в навколишньому світі. Слід зазначити, що цілісна наукова концепція формування громадянина, патріота України в сучасних умовах ще не створена. У педагогів-практиків у зв'язку з цим виникає немало питань, у тому числі: що входить сьогодні в зміст патріотичного виховання, якими засобами потрібно його здійснювати. Розробленість теми: Дана проблема не знайшла поки належного віддзеркалення в сучасних психолого-педагогічних дослідженнях. Більшість авторів вказує на важливість і значущість патріотизму, але не пропонують цілісну систему роботи в даному напрямі. В умовах відродження незалежності України значно підвищився інтерес до вивчення історії України, особливо до тих її періодів, коли починалося пробудження української нації, а її провідники ставили за мету розвинути інтерес до ідеї створення власної держави. З огляду на зазначене особливої ваги набуває вивчення історії еволюції громадських поглядів на такі поняття, як «патріотизм» та «націоналізм». Проблематика українського націєтворення так чи інакше зустрічається у величезній кількості праць, створених представниками різних суспільних наук. Історія формування терміну «Патріотизм» представлена у працях І. Кравцова, І. Харламова, П. Кононенко та багатьох інших науковців.
Мета дослідження – виявити  умови виховання любові до Батьківщини. Об’єкт дослідження – патріотизм, як складова національної свідомості громадянина.
Предмет дослідження – форми, методи, умови виховання любові до Батьківщини. 
Завдання дослідження:
1. Розкрити поняття патріотизму. 2. Охарактеризувати мету та завдання патріотичного виховання. 3. Розробити методику формування у дітей патріотичних почуттів. Методи дослідження обумовлені об’єктом і предметом роботи. Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, народної творчості, ставлення учнів до Батьківщини, узагальнення. Теоретична та практична цінність роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про особливості, мету та завдання виховання любові до Батьківщини. Крім того, укладено список літератури за темою роботи, який може бути використаний для подальшого вивчення теми.  
Робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків. В основній частині розглядається зміст поняття «патріотизм», мета і завдання патріотичного виховання, характеризуються методичні основи виховання любові до Батьківщини, вивчається та аналізується рівень патріотизму у учнів Білозерської ЗОШ І-ІІІ ст. № 15.
ВСТУП
У цей складний для нашої держави час у кожному серці – невимовна тривога та біль за майбутнє України. На часі, як ніколи, – патріотичне виховання.
Сучасний молодий українець повинен позиціонувати себе як справжнього європейця, і не тільки за територіальною ознакою нашої держави, а насамперед за тими цінностями, які сповідує демократичне суспільство. Сьогодні настав час, щоб українська молодь чітко окреслила свою позицію щодо розбудови та захисту української державності.
Свідома особистість, яка не хоче відчувати себе перекотиполем чи людиною нізвідки, повинна шукати в історії коріння своєї нації, осмислювати її минуле, знаходити відповіді на багато питань сучасності. Адже, як слушно зауважив відомий філософ епохи Відродження Н. Макіавеллі; ”Той хто уважно розглядає минулі події, здатний... передбачати майбутнє і застосовувати ті засоби, якими вже користувались у минулому.”
Актуальність теми.
Реалізація державності залежить від дієвої державницької позиції кожного громадянина. Тому найголовнішим завданням суспільства завжди було, є і буде виховання поколінь гуманістів і патріотів, для яких найвищим ідеалом є єдність особистих та національно-державних інтересів. В сучасних умовах в нашій країні зростають вимоги до виховання патріотизму у підростаючого покоління. Так, однією з найважливіших державних задач, є виховання любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля. Патріотичне виховання визначає ознайомлення з поняттями «держава»; «народ»; «людство», з правами та обов’язками громадян України, а також передбачає розвиток  національної культури, яка є внеском у загальнолюдські надбання демократичності, гуманізму, совісті, честі, гідності, громадянськості; виховання дітей на історичному минулому, яке формує у них патріотизм та інтернаціоналізм. 
Актуальність проблеми обумовлена необхідністю виховання патріотизму з дитинства. В цей період відбувається формування культурно-ціннісних орієнтацій духовно-етичної основи особистості дитини, розвиток її емоцій,  HYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%92%D1%96%D0%B4%D1%87%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F" \o "Відчуття" відчуттів, мислення, механізмів соціальної адаптації в суспільстві, починається процес  усвідомлення себе в навколишньому світі. Слід зазначити, що цілісна наукова концепція формування громадянина, патріота України в сучасних умовах ще не створена. У педагогів-практиків у зв'язку з цим виникає немало питань, у тому числі: що входить сьогодні в зміст патріотичного виховання, якими засобами потрібно його здійснювати. Завдання дослідження:
1. Розкрити поняття патріотизму. 2. Охарактеризувати мету та завдання патріотичного виховання. 3. Розробити методику формування у дітей патріотичних почуттів. Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, народної творчості, ставлення учнів до Батьківщини, узагальнення. Теоретична та практична цінність роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про особливості, мету та завдання виховання любові до Батьківщини. Крім того, укладено список літератури за темою роботи, який може бути використаний для подальшого вивчення теми.  
Робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків. В основній частині розглядається зміст поняття «патріотизм», мета і завдання патріотичного виховання, характеризуються методичні основи виховання любові до Батьківщини, вивчається та аналізується рівень патріотизму у учнів Білозерської ЗОШ І-ІІІ ст. № 15.
1. Сутність патріотизму Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідності, залучення до практичних справ розбудови державності, формування гордості за свою Батьківщину. У вихованні почуття національної гідності велике значення має правдиве висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок нашої спадщини. Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне виховання, покликане виробляти глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизни, оволодівати військовими знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил. Наголошуючи на важливості формування почуття любові до України в людині, К. Ушинський писав: «Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народність. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переконання, сприйняття тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом покарань. У лиходія, в якого погасли всі благородні людські почуття, можна ще дошукатися іскри любові до батьківщини: поля батьківщини, її мова, її перекази і життя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем людини. Є приклади ненависті до батьківщини, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!». Сьогодні багато авторів прямо і опосередковано розглядають визначення сутності таких понять, як "патріотична свідомість", "любов до Батьківщини". Даній проблематиці присвячені фундаментальні праці вчених-філософів
В. Бичка, О. Забужка, І. Надольного, І. Стогнія, В. Шинкарука тощо. Психологічну складову патріотизму досліджують у своїх наукових працях сучасні психологи: І. Бех, А, Богуш, М. Боришевський, В. Котирло. Майже в усіх наукових роботах, публіцистичних статтях автори дотримуються думки, що патріотизм - це, перш за все, любов до батьківщини і діяльність на її користь. Дані погляди збігаються із визначенням одного із найавторитетніших енциклопедичних видань Larousse: "Патріотизм - любов до вітчизни, тобто країни, міста, місця де народився, спільноти індивідів, які мешкають на одній землі, єдині у своїх культурних прив'язаностях і в прагненнях захищати свої цінності". Дане визначення дозволяє застосовувати його досить широко щодо рідної країни, до локального місця народження, до соціальної групи і до субкультури. Деякі автори пропонують визначити патріотизм як одну з найбільш значущих, незмінних цінностей, що властива усім сферам життя суспільства й держави, що виражає ставлення особистості до своєї Батьківщини й характеризує вищий рівень її розвитку в процесі діяльності на благо Батьківщини. У словниках та енциклопедичних виданнях патріотизм визначається через любов до Батьківщини. Укладники "Словника іншомовних слів" під патріотизмом розуміють "любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, готовність до подвигів і жертв в ім'я інтересів своєї вітчизни". Навіть короткий аналіз довідкової літератури дозволяє стверджувати, що загальним для визначення патріотизму, незважаючи на термінологічну відмінність є його сутність: любов до батьківщини і безкорисливе служіння її інтересам та готовність до жертовності за неї. Незалежно від форми існування патріотизму загальними елементами його прояву є любов, віра й готовність до діяльності з метою реалізації їх у житті. Особистість неукріплена в традиції, позбавлена її, подібна до перекотиполя: йому не потрібні координати, у нього відсутнє почуття батьківщини. Така особистість втрачає людську гідність і все людське, гине духовно, а нерідко й фізично.
Автор О.М. Лещенко пропонує включити в зміст патріотизму наступні складові: по-перше, шанування місця власного народження і місця постійного мешкання як своєї батьківщини, любов і турбота про дане територіальне формування, поважання місцевих традицій, відданість до кінця життя цьому місцю. Залежно від особистого сприйняття, залежного від інтелектуального розвитку і глибини самосвідомості, межі батьківщини особистості можуть поширюватись від власного будинку до обласних масштабів. Для носіїв вищого рівня патріотизму сприйняття Батьківщини близьке до сприйняття держави (вітчизни); по-друге, повагу до своїх предків, любов і терпимість до своїх земляків, бажання допомагати їм і утримувати від поганих вчинків. Вищим показником патріотичних відносин є бажання добробуту всім співвітчизникам, тобто усвідомлення буття суспільства, яке можна назвати "громадянською нацією"; по-третє, орієнтування суб'єкта патріотичних відносин і діяльності на конкретні щоденні справи щодо покращення стану своєї малої батьківщини, її благоустрою, допомоги своїм землякам співвітчизникам (починаючи від підтримання в охайному стані під'їздів і добрих стосунків із сусідами до розвитку свого міста і країни в цілому. 
2. Основні форми патріотизму Патріотизм є складним і багатогранним явищем. Багатоаспектність і складність соціального явища, яким є патріотизм, обумовлює розмаїття його форм. Історія розвитку людства свідчить, що з поступовим прогресивним розвитком видозмінюється об'єкт патріотизму, який проявляється у певній формі. Н. Кисельова, базуючись на формаційному поділі історії суспільства, виділяє античний, християнський, буржуазний і радянський патріотизм. У науковому світі існують інші підходи. У випадку, коли держава розглядається як об'єкт патріотизму, виникає форма "державного патріотизму". В.С. Мухіна неодноразово наголошує, що формулою нового українського патріотизму має стати принцип: Україна - держава для всіх громадян. Український громадянин, отримавши цей статус, повинен усвідомлювати, що він бере на себе певні обов'язки. Таким чином, сучасний український патріотизм слід визначати не лише за ознаками спілкування рідною мовою чи любові до певних культурних цінностей, а і як мислення з повагою до країни і з любов'ю до малої батьківщини. Поряд із державним існує особистісний патріотизм. Ідея розуміння патріотизму в особистісному плані набула теоретичного обґрунтування у П. Ігнатенка. Він розглядав патріотизм як культурну творчість і національну напругу власних сил. Саме цей особистісний акт, а не гола військова могутність створює, на його думку, велич держави, формує праведну і благословенну любов до Батьківщини. Особистість є продуктом діяльності суспільства, носієм і творцем суспільної свідомості. Суспільства взагалі не існує. Воно є соціальний продукт діяльності окремих особистостей, які є носіями особистісного патріотизму. Окремі автори виокремлюють форму громадянського патріотизму. Як пише В. Гонський, Україна вступила в нову епоху - епоху громадянського патріотизму. Це передбачає спокійне сприйняття факту, що всі українці різні. Але всі вони також рівні і однаково цінні для Батьківщини. Рівні перед державою, перед законом, перед працедавцем, перед культурними смаками тощо. На думку А. Вирщикова і Г. Табатадзе, в основі громадянського патріотизму "... лежить свобода, рівноправність, почуття причетності до проблем суспільства і держави, громадянська мораль і природна підтримка природних рефлексів: гордість за власну оселю, двір, сусіда, спортивну команду, місто, регіон". 
Наступною формою патріотизму, що знайшла відображення в науковій літературі є військовий патріотизм. Раніше зазначалось, що патріотизм найяскравіше проявлявся у критичні для Вітчизни моменти. 
3. З чого починається Батьківщина
Слово «Україна» згадується вперше в давньоруському літописі. Ця згадка віднесена до 1167 року. Означало це слово країну, де жили слов'яни.
Вчені вважають, що назва «Україна» означає країна, край, уділина (від «краяти»), тобто територія, яка відділяє мене (народ, плем'я, рід) від інших і є наділеною (украєною) мені як батьківщина. В народі і сьогодні, коли щось відрізають від чогось, то кажуть: «відкраяти» (хліб покраяти, нарізати).
Майже кожне століття, як свідчать джерела, розпочате голодними роками, наслідками епідемій, спустошливими війнами, чужоземними навалами. З XV століття, з часів козаччини, почалася національно-визвольна боротьба за побудову незалежної самостійної держави. Але шлях до незалежності був тяжкий і тернистий. Важко назвати країну, яка б пережила те, що пережила Україна за більш ніж півтисячолітнє поневолення (1240 -1991 рр.).
Прогорнімо сторінки історії – від найдавніших до новітніх часів. Чому не витримала татаро-монгольського іга Руська держава? Вистояла б вона, якби була монолітною, єдиною!
Та річ у тому, що вона розпалась на окремі князівства ще до нашестя татаро-монголів. А удільні князі дбали не про єдність і могутність держави Руської, вони воювали між собою за землі, за владу. Русь, ослаблена міжусобицями, упала під навалою хижих ординців.
Проглянемо сторінку з історії доби козацької. Якби всі полки пішли за гетьманом Іваном Мазепою, визволив би він Україну від московського поневолення. Проте зрадники допомогли ворогам і перемогли московити. Руїнами, кров'ю й пожежами, палями й шибеницями вибивали дух українства.
Серед тих, хто віддав своє життя за щастя народу, імена славних лицарів – Петра Сагайдачного, Івана Сірка, Богдана Хмельницького, Максима Залізняка, Івана Мазепи, Олекси Довбуша, Устима Кармелюка та інших. За кращу долю боролись відомі всьому світу діячі культури: Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Марія Заньковецька, Михайло Грушевський.
Естафету боротьби перейняли кращі сини і доньки України наступних поколінь. Зазнав наруги від влади поет Володимир Сосюра за вірш «Любіть Україну».
За любов до України, боротьбу за її незалежність справжніх патріотів кидали в тюрми, мордували в таборах. Борець за національну гідність українського народу Василь Стус відбув 15 років таборів і помер у неволі. За синівську любов до Матері-Вітчизни заплатив здоров'ям і життям Василь Симоненко.
Яка ж вона, наша Батьківщина?
В Україні проживає 47 млн. чоловік. Поруч з українцями живуть росіяни, білоруси, поляки, молдавани, угорці та ін. За чисельністю населення вона посідає шосте місце в Європі. Площа України 603, 7 тис. км2.
Столиця України - місто Київ. Основний Закон України – Конституція, її прийнято Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Найбільші свята нашої держави:
День Незалежності – 24 серпня;
День Конституції – 28 червня.
Україна є суверенна і незалежна, країна демократична, соціальна, правова держава (Стаття 1 Конституції України).
Що означає вислів «Україна – суверенна»? Тобто має право самостійно, без втручання інших держав вирішувати всі свої внутрішні та зовнішні справи. А ще У країна – демократична. Це означає, що влада в ній належить народові. Тільки народ може змінювати її основи – конституційний лад.
Державною мовою України є українська мова (Стаття 10 Конституції України).
3.1. Символи України
Символ – це умовне позначення якогось предмета, поняття чи явища; художній образ, що передає якусь думку, ідею.
Державний символ – це предмет, який характеризує державу, відображає її побут, традиції, господарювання, історичне минуле, прагнення народу.
У статті 20 Конституції України записано: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб і Державний Гімн України».
Прапороносцями в княжих дружинах Київської Русі призначали, як правило, визначних богатирів, які мали за обов'язок постійно тримати прапор над полем бою, пильно охороняти його, не даючи ворогові захопити чи повалити прапор. Значення прапора під час бою було дуже важливим: якщо він стояв нерухомо - знали: битва проходить успішно, а якщо зникав з поля зору ратників, то це мало означати не що інше, як поразку.
Знамено було справжньою святинею. В часи Київської Русі кожен князь мав свій прапор. На князівських давніх стягах зображали богів, тотемні знаки. А після прийняття християнства – Ісуса Христа та святих.
Роль прапора – бути попереду, вести людей за собою.
В часи Запорізької Січі кожен полк, сотня виступали зі своїм стягом. На прапорах Давньоруської держави переважали синій і жовтий колір. Зі зруйнуванням Запорізької Січі й зникненням гетьманщини на кілька століть зникає також синьо-жовте знамено.
Державний прапор України має синьо-жовтий колір. Чисте небо – символ миру (синій) та пшеничне поле – символ достатку (жовтий). Синьо-жовте сполучення на українському прапорі – одне з найдавніших. Походить воно від герба Галицько-Волинського князівства – золотого лева на синьому полі. Наш стяг пшеничний у степах під голубим склепінням неба... Він втілює віковічні прагнення нашого народу до миру, праці, краси.
2 вересня 1991 року над будинком Верховної Ради України було піднято синьо-жовтий національний прапор – символ незалежності нашої держави. А 28 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила синьо-жовтий прапор Державним Прапором.
Сьогодні синьо-жовтий прапор майорить на всіх державних установах України. Він здіймається над усіма посольствами нашої держави в багатьох країнах світу, під ним плавають у морях-океанах українські пароплави. Коли на різних спортивних змаганнях на п'єдестал пошани піднімаються українські спортсмени, наш прапор гордо лине угору.
Гімн – це урочиста головна пісня, яка уславлює Україну, є її символом державності і національної єдності.
Пісні Михайла Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» судилося стати національним гімном України. Хоч з'являлися й інші патріотичні пісні, які виконували роль гімну. Це «Заповіт» Шевченка, «Вічний революціонер» Франка та багато інших. Проте саме пісня Чубинського і Вербицького змогла об'єднати навколо себе патріотів, одержимих великою метою - побудовою соборної незалежної України.
Розпізнавальним знаком держави, своєрідним ключем до історії роду, міста, держави є герб. Кожне плем'я в давні часи мало свій знак, яким воно позначало, мітило майно, худобу, будівлі. Вибиті знаки на скелях засвідчували володіння ними певною територією.
Слово «герб» прийшло до нас із польської мови, а в польську - з німецької, в якій воно означає «спадщина».
Про утвердження нашої державності й самостійності свідчить те, що ми маємо малий герб України – тризуб.
Державний герб України — тризуб.
Найдавніші археологічні знахідки тризуба на українських землях походять з І ст. н. є. Очевидно, він міг бути символом племені або знаком влади. Зображення тризуба знаходили і на територіях інших держав. Пізніше воно стало з'являтися на монетах, печатках, каменях, цеглинах, зброї, посуді тощо.
В Київській Русі тризуб став родовим знаком князів із династії Рюриковичів. Його карбували на своїх монетах київські князі Володимир Великий, Ярослав Мудрий. Тризуб пов'язувався з княжою особою і символізував її владу.
У складі слова «тризуб» є число три. Це число завжди вважалося чарівним. У народних казках зустрічаємо трьох богатирів, три бажання, три дороги. Наші далекі предки вважали, що тризуб (трійця) відображає триєдність сили, яка створила світ і життя у ньому:
Вогонь – Вода – Життя
Батько – Мати – Дитя
Світло – Слово – Любов
Щасливим вважають місто, яке будувалось на трьох горбах або в заснуванні його брали участь три групи племен. До таких міст слід віднести і місто Київ (побудований трьома братами і на трьох горбах).
Після занепаду Київської Русі тризуб зберігся в гербах українських дворянських родин.
В часи Козаччини гербом України був козак із самопалом. І лише в часи Української Народної Республіки тризуб знову повернувся. В роки комуністичної імперії тризуб був заборонений. Тепер його затверджено гербом України.
Кожен народ з повагою ставиться до своїх символів. Прапор і Герб є нашими святинями, тому їх слід шанувати і берегти.
14 червня 2000 року Кабінет Міністрів затвердив текст Державного гімну та Великого герба України.
Тризуб здебільшого зображають золотим або жовтим на синьому тлі. Жовто-золотий – це колір небесних світил, сонячного проміння, без якого неможливе життя.
Сьогодні завдання кожного з нас, громадянина України, - знати, поважати символи своєї Вітчизни і не дати нікому поглумитися над ними. Пишатися тим, що маємо свою державу, свою землю, свою мову, свої традиції і свої символи – герб, прапор, гімн. І тільки той буде називатися справжнім патріотом, хто своїми вчинками, поведінкою, працею, знаннями і вміннями зміцнюватиме її могутність.
До рослинних символів відносяться калина, верба, дуб, тополя, барвінок, чорнобривці. Вони здавна уособлюють красу нашої України, духовну міць народу, засвідчують любов до рідної землі.
Звичайно, скажеш одне тільки слово «Україна» — і в уяві обов'язково постають тополя в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі, верба край долини...
Здавна у нашого народу найбільш шанованим деревом є верба. «Без верби і калини - нема України», - говориться в народній приказці. Важко уявити нашу землю без верби. Говорять: «Де вода, там і верба». Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. Близько 500 видів верби росте на нашій планеті, а тридцять – в Україні.
Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні.
Верба — народний символ, який опоетизований в народній творчості і художній літературі. Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень. У багатьох творах згадує вербу і Тарас Григорович Шевченко. Перебуваючи на засланні у пустелі біля Каспійського моря, Шевченко посадив вербову гілку. Він поливав, доглядав її – і виросла вона йому на втіху. Для нього вона була уособленням України.
Символом сили, могутності, довголіття є дуб. Дуб живе довго. Відомий в Україні 1300-річний дуб, який росте в Рівненській області. Матері своїм синам на сорочці вишивали листя дуба, щоб син був сильним, міцним. Спали на дубових меблях, які, за повір'ям, додавали під час сну сили. Дуб, як і Інші наші народні символи, має лікувальні властивості. У дубовому лісі добре почувають себе люди, які страждають на серцеві захворювання.
У нашій народній символіці особливе місце посідає барвінок. Його образ присутній в багатьох ліричних піснях, Іграх-веснянках, обрядах. За смисловим навантаженням з хрещатим барвінком може порівнятися лише червона калина. З давніх-давен він уособлює молодість, нев'януче кохання, вірність.
Україна і калина. Ці два слова навіки сплелися разом. Україна наша славна ненька, яка не раз була омита кривавими і гіркими сльозами які нагадують ягоди калини.
Немислима Україна без калини. Для нашого народу калина не тільки символ краси, а й символ рідної землі. Протягом всього життя супроводжує нас калина.
Відваром калини вмивалася вагітна жінка, щоб дитятко було гоже. З коріння і гілочок калини вистругували дитині забавки. З калини робили сопілку. З неї ж робили колисочку дівчинці, яка народилась слабенькою. На хрестини у букет на столі ставили цвіт калини. У калинових вінках дівчата стрічали свою долю. Біля калини призначали побачення.
4. Ознайомлення з рідним містом як засіб патріотичного виховання
Під час виховання любові до Батьківщини потрібно розпочинати виховувати любов до рідного міста. Успішний розвиток почуття патріотизму при ознайомленні з рідним містом можливий лише за умови активної взаємодії з оточуючим світом емоційно-практичним шляхом, тобто через предметну діяльність, спілкування, працю, навчання, різні види діяльності. Необхідно зазначити, що морально-патріотичне виховання  на краєзнавчому матеріалі ґрунтується на таких засадах: ·     Ознайомлення з рідним містом повинно природно „входити” в цілісний освітній процес, що будується на фоні краєзнавчого матеріалу. · Введення краєзнавчого матеріалу в роботу з дітьми. ·     Формування особистісного ставлення до фактів, подій, явищ у житті міста, створення умов для активного залучення людей до соціальної дійсності, підвищення особистісної значущості того, що відбувається навкруги. ·     Розвиток музейної педагогіки, що надає можливість налагодити діалог з культурним надбанням минувшини та сьогодення. ·     Здійснення діяльнісного підходу до залучення людей до історії, культури, природи рідного міста. ·     Залучення людей до участі в міських святах з тим, щоб вони могли долучитися до атмосфери загальної радості та піднесеного настрою. Знайомство із жителями рідного міста – носіями соціокультурних традицій в народних ремеслах, танцях, піснях.  Кожен момент ознайомлення з рідним містом повинен бути пронизаний вихованням поваги до людини-трудівника, захисника міста, гідного громадянина.
Завдання залучення людей до життя міста, його історії, культури, природи найбільш ефективно вирішується тоді, коли встановлюється зв’язок поколінь та пізнання найближчого оточення.
Хутір Білозірка був заснований у 1913 році. На місці нині діючого селища Бокове, який входить до Білозерської міської ради. Багато років назад декілька сімей заможних селян –Тарасенко Микола , Ходуси Олексій та Митрофан і Савченко Олексій придбали землі. Із їх будівель і складався хутір Білозірка , розташований недалеко від центральної дороги, які зв’язували Степанівську та Гришинську волості Бахмутського уїзду Єкатеринославської губернії.Після колективізації у 1930 році ці землі відійшли до радгоспу „ Біль-шовик” .В період Великої Вітчизняної війни 1941-1943 р.р. в районі хутораБілозірка неодноразово проходили бої, так як повз нього проходила на той період основна грейдерна дорога в бік Барвенково , Ізюм черезСтепанівку . Особливо хутір постраждав в 1943 році.
Ще задовго до початку Великої Вітчизняної війни у 1929-32 р.р. геологитресту „Артемгеологія” визначили значні запаси кам’яного вугілля в районі річки Самари та її притоків. Тут було пробурено до 30 свердловин на різну глибину по пластам Самарського комплексу.Війна на декілька років віднесла розвиток вугільної промисловості в цім районі , тільки після війни в 1945-47р.р була запроектована шахта № 3 „Добропілля” і в 3-х кілометрах на захід - селище Білозерське , якому 28 грудня 1966 було присвоєно статус міста.В один з теплих серпневих днів 1947 року маркшейдери Чулков і Дерипалко біля хутора Білозірка вбили перші коління для будівництва стволів нової шахти . Проект будівництва нової шахти підготував Харківський інститут
„ Южгідрошахт”.В той час країна , вимучена війною, відроджувала заводи і фабрики, підіймала із руїн міста та села. Всім гостро потрібно було вугілля. Приводили до ладу затоплені в роки війни шахти, будували нові, і №3 Добропілля, нині шахта „Білозерська”, була одна із них.Поруч, на шахтному полі, росло селище. 14 тисяч кв. метрів житлової площі побудували в ньому. Перші 240 метрів вулиць покрили асфальтом.
У сусідньому селищі „Аварійний” шахтобудівники побудували 3 гуртожитки і декілька щитових будинків . Всі кругом жили одним – вводом шахти .
5 грудня 1954р. державна комісія підписала акт про готовність шахти видобувати вугілля. Виробнича потужність, згідно проекту, визначалась у 500000 тон вугілля в рік, або 2000 тон за добу. Особливо самовіданно працювали на будівництві шахти маляр Назаров П.А., камінщик Осьмуха Т.М., прохідник Величко І.І., майстер Рукас А.І., маркшейдер Дерипалка М.І.
60-70 роки працівники шахти „ Білозерська” своєю героїчною працею здобули велику славу. Бригада Швалова І.М. підготувала за місяць 802 метри штреку . Це було самим високим досягненням у проходців Радянському Союзі. З’явились свої орденоносці, Герої Соціалістичної Праці. Юрію Васильовичу Глобі вручили зірку Героя, Адольфу Степановичу Склярову –державну премію, Фролова Миколу Назаровича іПокотилова Анатолія Дмитровича нагородили орденом Леніна.Виростало і розвивалося місто, особливо в 60-70 роки.
Побудували і ввели в експлуатацію шахту „Новодонецька”, гідрошахту„Красноармійська”, збагачувальну фабрику „ Красноармійська”.
На теперішній час в місті промисловий потенціал міста представляють 2 підприємства вугільної промисловості : ВП „ Шахта „Білозерська”, ВП „Шахта „ Новодонецька”. Вугільна промисловість є ведучою, на цих підприємствах працює понад 5000 чоловік .
Білозерське є містом з високим рівнем інтелектуального розвитку,культури, спорту.На теперішній час в місті працюють 3 бібліотеки: - 1 міська, 2-шахтні.В 1968 році було побудовано Будинок спорту, нині це спортивний комплекс імені Олександра Первія.Гордістю міста є спортсмен Палацу спорту Первій Олександр. Він був чемпіоном світу серед юніорів, тричі призером світу, а в 1980 році він був учасником Московської олімпіади, став срібним призером цієїолімпіади. В 2010 році встановлений пам’ятник Олександру Первію за допомогою профспілкових комітетів шахт та виконавчого комітету м.Білозерське.В 2004 році чемпіоном України по тяжкій атлетиці став Пілієв Костянтин, на чемпіонаті Європи він стає бронзовим призером, на чемпіонаті світу він займає шосте місце і одержує путівку на Олімпіаду 2008 року.В спортивному комплексі працюють заслужений тренер УкраїниАксьонов В.В., Пілієв Г.А., Шупиченко І.Г.В місті велику увагу наділяють футболу. Футбольна команда 90-х роківграла на стадіоні міста з командою московського „Торпедо”, на теперішній час Грибаускас Володимир Іванович нагороджений грамотою обласної федерації з футболу і признаний кращим тренеромВ 2010 році створена Громадська організація футболістів міста Білозерське „БІЛОЗЕРСЬКИЙ ВУГЛИК”.В місті є стадіон, який збудовано спортсменами, мешканцями міста, плавальний басейн, який потребує ремонту.В 2007 році, в честь 75-річчя Донецької області відкрито спортивний майданчик. У спортивному комплексі виховано 80 майстрів спорту, а член дівочої футбольної команди Зеленюк Олена була членом збірної України з міні –футболу.
Культурним центром міста є Будинок культури, яким керує людина закохана в свою справу Кабченко Віталіна Анатоліївна, депутат міської ради.По всій країні знають народний ансамбль „Музики”(керівник, депутат міської ради Кривенко Олександр Сергійович), танцювальні колективи
„ Посмішка”, „ Радість”, яким присвоєно звання народних.
В місті є Клуб юного техніка, де працюють гуртки: авіомодельний , радіотехнічний, різьба по дереву, юний художник , умілі руки.В КЮТ працюють два клуби: клуб мисливців, міський оркестр духової музики .З 5 грудня 2002 р. в місті працює міський ЦДЮТ.Дошкільна освіта міста – це 565 малюків , допитливих і цікавих, здорових і жвавих, це 60 педагогів, які несуть в серцях тепло, любов і добро.В місті працюють 4 дитячих дошкільних закладів: „Оленка”, „Сонечко”,
„ Росинка”, „ Райдуга”.Шкільну освіту здійснюють 4 ЗОШ, працює професійний гірничий ліцей.
Обслуговує мешканців міста Білозерське міська лікарня, працюють 110 торговельних підприємств, служб побутового обслуговування, ресторанного господарства.
Гордістю міста є його мешканці:Трудові династії : родина Рукас Арсенія Ілліча, сім`я Склярових Івана Івановича, сім`я Шахраюк Михайла Андрійовича, сім`я Іванових Леоніда Івановича, сім`я Христенко Василя Васильовича.
Кавалери знаку „ Шахтарська доблесть”:Кореньков В’ячеслав Миколайович, Дьяков Валерій Іванович.
Кавалери знаків „ Шахтарська слава”-Дилдін Віктор Олександрович, Мігунов Віктор Григорович.
Почесні громадяни міста Білозерське:
1.Малашкевич Анатолій Степанович — працівник шахти „ Новодонецька”, багато зробив для благоустрою міста, він приймав участь в будівництві меморіалу загиблих воїнів, літнього парку, завдяки йому працюють атракціони.
2.Татарін Віктор Іванович — працівник шахти „ Новодонецька”, учасниквійни, член ради ветеранів, протягом багатьох років займався громадською роботою.
3.Дикий Микола Іванович — пенсіонер, великий вклад вніс у розвиток вугільної промисловості м.Добропілля ,м. Білозерське.
4. Нестерова Марина Миколаївна — майстер народної творчості, виконуєроботи в надзвичайному стилі , робота з пером , пухом, вишивання ікон,Марині Миколаївні по клопотанню Національного Союзу художниківУкраїни присвоєно звання майстра народної творчості, її роботи знаютьі за кордоном.
5. Швец Володимир Романович – депутат Білозерської міської ради 6-го скликання.
6. Леусенко Клавдія Семенівна – депутат Білозерської міської ради 6-го скликання.
5. Експериментальне вивчення рівня патріотизму у дітей Дослідження було проведено в ЗОШ І-ІІІст. № 15. В дослідженні брали участь 136 учнів. Мета констатуючого експерименту: визначити рівень патріотизму дітей. В ході проведення дослідження дітям була запропонована анкета
[Додаток 1]. На питання "чи любите Ви свою Батьківщину?" були одержані наступні відповіді: 1. Так- 1162. Частково - 173. Не знаю - 3Таким чином, більше 85% відносить себе до патріотів. Сумніваються або частково відносять 9%. Троє учнів не змогли визначитися, або не відносять себе до патріотів. На питання "Хто на Ваш погляд більшою мірою вплинув на формування ваших патріотичних відчуттів" були отримані наступні результати: Школа – 77 учнів
Батьки – 52
Оточуючі люди – 2
ЗМІ-4
не відповів - 1 Підводячи підсумки, можна сказати, що найбільший вплив роблять школа і батьки, менший вплив - ЗМІ, оточуючі люди. На питання "Як Ви для себе визначаєте поняття патріотизму" діти при відповіді виділили наступні категорії: - Любити і дорожити (поважати) своєю Батьківщиною, країною - 70 - Любити народ - 23, природу -12, місто -23 (разом - 58) - Почуття обов'язку перед Батьківщиною, самопожертвування ради неї, повинні любити і цінувати - 7. Віра і відданість -1. Особливо значущою є друга частина представленої анкети, оскільки вона дозволяє поставити перед дітьми запитання, що стосуються рідного краю, його історії, відомих земляків. Для того, щоб підвищити рівень вираження патріотичних почуттів у дітей радою дитячої організації «Сузір’я» для них було підготовлене та проведено свято “З чого починається батьківщина” .Для формування уявлення про історію рідного краю, ознайомлення з історичними подіями, які відбувалися багато років тому краєзнавчим гуртком у школі було проведено захід «Люблю тебе, моє Білозерське» [Додаток 2]. Для формування та розширення уявлень про історичне життя України, державну символіку проведено захід під назвою «Ігри патріотів».Мета контрольного експерименту: визначити рівень знань дітей про Батьківщину та рідний край після проведеної з ними роботи. Повторне анкетування  підтвердило ефективність проведеного експерименту. Розуміння патріотизму учнів піднялося від середнього рівня до високого (кількість позитивних відповідей відповідно зросла на 9,6%). У дітей розширилися знання про історію рідного краю, відомих земляків, герб міста, історію міста. 
ВИСНОВКИ Патріотизм - одне з найбільш глибоких людських почуттів. Як правило, це поняття розуміють як відданість і любов до Батьківщини, до свого народу, гордість за їхнє минуле й сьогодення, готовність до її захисту. Це почуття є одним із найважливіших духовних надбань особистості. Воно характеризує вищий рівень розвитку особистості й проявляється в її активно-діяльнісній самореалізації на благо Батьківщини. Саме тому формування патріотизму на сучасному етапі є фундаментом і опорою суспільного й державного устрою та запорукою ефективності функціонування всієї системи соціальних і державних інститутів. Засвоєння патріотичних цінностей і норм є тривалим процесом. Вони не закладені у генах, це не природна якість, а соціальна, і тому не успадковується, а формується цілеспрямовано, системно, із використанням певних принципів та методів діяльності з підростаючим поколінням. Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей та молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність та цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдаровань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури. Така постановка питання націлює на розуміння тієї істини, що патріотами не стають у зрілому віці. Почуття любові до батьківщини, поваги до свого народу, його історії, усвідомлення себе часткою великої і давньої нації мають формуватися з самого раннього дитинства, „вбиратися з молоком матері”. Сьогодні існує розуміння того, що виховати свідомого громадянина й патріота означає сформувати в дитини комплекс певних знань і умінь, особистісних якостей і рис характеру. Зокрема, йдеться про: повагу до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього як його представника, спадкоємця і наступника; працьовитість; високу художньо-естетичну культуру тощо; патріотичну самосвідомість та громадянську відповідальність, готовність працювати для розквіту Батьківщини, захищати її; повагу до Конституції, законів Української держави; досконале знання державної мови. Звичайно, у повному обсязі ці якості ще не можуть бути сформованими у дитини. Проте, створити фундамент, на основі якого можна буде вже зводити „будівлю” майбутнього громадянина-патріота не лише можливо, а й потрібно. Патріотичні почуття дітей засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов’язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів має приклад дорослих. Основними напрямами патріотизму є: - формування уявлень про сім’ю, родину, рід і родовід; - краєзнавство; - ознайомлення з явищами суспільного життя; - формування знань про історію держави, державні символи; - ознайомлення з традиціями і культурою свого народу; - формування знань про людство. 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1.       Вишневецький О. Громадянське виховання: благо чи небезпека?// Освіта. – 2000. – № 44. – С. 3-5. 2.       Гонський В. Патріотизм як основа сучасного виховання та ідеології держави: студії виховання// Рідна школа. – 2001. – № 2. – С. 9-14. 3.       Ігнатенко П. Громадянське виховання: історичний аспект// Шлях освіти. – 2001. – № 1. – С. 38-43. 4.  Кисельова Н. Виховувати патріотів// Дошкільне виховання. – 2001. – № 3. – С. 27- 28. 5.  Кононко О.Л. Душевність, людяність, щирість// Дошкільне виховання. – 1999. – №2. – С. 8–9. 6.  Кремень В.Г. Веління часу: плекати національну гордість у дітей// Педагогічна газета. – 1998. – № 7. – С. 1. 7.  Міщенко Н. Який же проросте патріотизм?// Рідна школа. – 2004. – №1. – С. 1-8. 8.  Оржехівський В. Громадянська освіта формує громадянина// Відродження. – 2000. – № 1. – С. 3-5. 9.  Сухомлинська О.В. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності// Дошкільне виховання. – 2003. – №2. – С. 3-8. 10.  Щербань П.М. Національне виховання в сім’ї. – К., Боривітер 2000. – С. 26-30. 11.  Якубенко В. Від народознавства – до свідомого патріотизму// Дошкільне виховання. – 2002. – №8. – С. 12-13. 
Додаток 1 Анкета 1.       Чи любите Ви свою Батьківщину? а).Так б).Частково в).Не знаю 2.       Хто на Ваш погляд більшою мірою вплинув на формування ваших патріотичних відчуттів: а). школа б). батьки в). оточуючі люди, друзі г). ЗМІ 3.       Як Ви для себе визначаєте поняття «патріотизм»? 4.       Найдавніші поселення району, міста. Що відомо з їхньої історії? 5.       Найвідоміші земляки. Хто з видатних людей народився в районі, місті? Що він зробив для народу, держави? Чим прославив наш край? 6.       Наймальовничіший куточок рідного міста (річка, ліс, урочище). Чим він відомий? 7.       Найдавніша споруда. Історія її створення. 8.       Найвидатніші люди краю. Чим вони відомі? 9.       Які пісні про матір та Україну ти знаєш? 10.  Які вірші ти вже вивчив? 11.  Що означає герб нашого міста? 

Додаток 2Творчий проект з патріотичного виховання “Люблю тебе, моє Білозерське” МЕТА: Формувати уявлення про історію рідного краю, знайомити з історичними подіями, які відбувалися багато років тому. Розуміти їх важливість. Знати походження, назви свого міста, вулиць. Учити дітей орієнтуватись на території свого мікрорайону. Знайомити учнів з природою рідного краю її особливостями. Закріпити знання про рослинний і тваринний світ свого краю. Ознайомити з парками, архітектурними пам’ятниками міста. Збагачувати активний словник , розвивати спостережливість, мовленнєву активність, бажання, вміння передавати свої відчуття. Виховувати почуття гордості за своє місто, повагу до батьків, людей, що в ньому мешкають, інтерес до традицій свого народу. “Моє рідне місто вивчаю – вже багато вулиць знаю” 1. Пізнавальна гра “Стежками нашого міста”.
2. “Шлях до рідних” (вулиці, на яких мешкають рідні) – малювання схем вулиць. 3. Відкриття казкових майстерень: салон “Чарівний світ природи”  - виготовлення скульптур з природного матеріалу для улюблених куточків міста Білозерське. 4. Відкриття фото-салону “Моє місто” (головні споруди та підприємства) в межах міського проекту «Долю рідного міста пише кожен із нас». 5. Актуальне інтерв’ю “За що я люблю рідне місто?” (сприяти бажанню ділитися своїми думками, міркуваннями). “Природа – окраса рідного краю” 1. Екскурсія до парку з метою з’ясування, які дерева ростуть в нашому краї. 2. Збирання матеріалу для гербарія. 3. Лялькова вистава “Цілющі корінці” (закріплення знань про рослини та квіти). 4. Вікторина для дітей “Зелені скарби України” («Щоб цілющі трави знати їх треба змалечку вивчати»). 5. Подорож-розслідування “Наші крилаті друзі”. 6. Оформлення “книги скарг природи” (з метою з’ясування, яку допомогу діти можуть надати тваринам) . 7. Відкриття виставки “Наші домашні улюбленці” (малюнки, аплікації, фото). 
8. Заходи щодо реалізації міського проекту «Щаслива лапка» ( годування та пристрій безхатніх тварин)“Мені серед людей зростати і я їх вчуся поважати” 1. “Сімейний фотоальбом” - сімейні реліквії. 2. “До бабусі на гостини”. Вивчення сімейних традицій нашого краю. 3. Конкурс на кращу розповідь про матусю (складають діти). 4. Складання макету родинного дерева (аплікація з тканини). 5. Скарбниця відкритих думок “Чи легко бути ввічливим?”. 6. Драматизація казки “Невиховане мишеня“. 7. Подорож до країни Брехляндії “Чому діти говорять неправду?”. “Про сиву давнину нашого міста” 1. Екскурсія до краєзнавчого музею «Батьківська хата» з метою ознайомлення з історією, побутом, традиціями міста, області, України.