ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ УЧНІВ

ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ УЧНІВ
В історії людства існують проблеми, які є вічними. Одна з найважливіших – одухотворення людини, заохочення її до творчого мислення, соціальної відповідальності.
Сучасна цивілізація, на жаль, надто невідворотно відтісняє традиційну народну культуру (як засіб соціальної корекції), а іноді безжально знищує її.
Без збереження історичної і культурної пам’яті народу не може бути сучасної культури, виховання по-справжньому інтелігентної особистості.
Виходячи з того, що у сьогоднішньому світі є багато можливостей, щоби зірватися в безодню пороків, зла — народознавча культура являє собою водночас і засіб соціальної педагогіки, і засіб формування правосвідомості, вона здатна спрямувати енергію людини до досконалості.
На мою думку, правомірним завданням, яке стоїть перед філологами, є збагачення словникового запас учнів, граматичної будови їхнього мовлення, оволодіння культурного мовленнєвого спілкування, вміння створювати усні та письмові висловлювання різних типів, стилів і жанрів мовлення. Це спричинило необхідність знайти більш дійові, ефективні засоби педагогічного впливу на особистість учня, збагачення його мовлення через використання фольклору під час вивчення української мови та літератури, виховання інтересу і поваги до рідного слова. Саме тому я багато уваги приділяю темі: «Елементи народознавства на уроках мови та літератури». Актуальність проблеми пояснюється необхідністю відтворення національного колориту рідної мови, який було катастрофічно втрачено за часів гонитв української мови, тотальної русифікації суспільства.
Фольклорні елементи власне української лексики протягом довгого часу виштовхувалась із повсякденного мовлення, із сфер науки та культури, суспільного життя тощо. Це також спричинило знецінення української мови та фольклору, вплинуло на мовну та загальнолюдську культуру, уповільнило, а іноді й зробило зовсім неможливим процес формування національної свідомості особистості.
У шкільному викладанні української мови стильові особливості фольклорних зразків використовуються недостатньо, не звертається увага на них, як на важливі одиниці українського мовленнєвого етикету, як на дієві засоби вдосконалення культури спілкування учнів.
Робота над темою «Елементи народознавства на уроках мови та літератури» допомагає розв’язати зазначені проблеми, здійснює створення ефективної методики збагачення мовлення учнів засобами фольклору, що базується на педагогічних, психологічних, лінгводидактичних досягненнях.
Ураховуючи, що процес роботи над збагаченням мовлення учнів відбувається у кілька етапів, систему уроків з мови доцільно будувати та проводити у три етапи:
1-й – підготовчий – етап формування мовних умінь і навичок, використання фольклорних зразків в усному та писемному мовленні, в рамках якого школярі ознайомлюються з поняттям «фольклор», «жанри фольклору», окремими їх ознаками та усвідомлюють широкі можливості фольклору при його застосуванні на уроках мови;
2-й – репродуктивний – етап осмислення, зіставлення, аналізу фольклорних текстів при опануванні мовного матеріалу, збагачення мовлення школярів, коли вони відтворюють фольклорні тексти, вчать їх напам’ять тощо;
3-й – продуктивний – етап, на якому основна увага приділяється виробленню самостійного володіння фольклором в усному та писемному мовленні.
Відповідно до вказаних вище етапів, а також згідно з цілями і завданнями, які сприяють ефективному навчанню мови та збагаченню мовлення учнів, мною виділено такі умови успішності цієї роботи:
1) усвідомлення основних прийомів роботи над збагаченням мовлення учнів засобами українського фольклору відбувається найбільш результативно, якщо переходи від одного етапу до іншого будуть поступовими – від ознайомлення до творчого використання фольклорних зразків;
2) системою прийомів та способів збагачення мовлення школярі оволодіють лише у тому випадку, коли вони матимуть стійкі вміння і навички логічного мислення, знання мовного матеріалу;
3) оволодіння мовним матеріалом та збагачення мовлення за допомогою фольклорних текстів відбуватиметься продуктивно, якщо робота ця буде проводитись як під керівництвом вчителя, так і самостійно учнями, систематично і цілеспрямовано В своїй роботі користуюсь принципами:
використання фольклорних зразків на уроках мови різних типів;
- оптимальне дозування пропонованих матеріалів із залученням фольклору;
доцільний обсяг усних та письмових завдань на уроках;
належна увага словниковій роботі;
значна увага збагаченню мовлення учнів засобами фольклору;
здійснення міжпредметних зв’язків, реалізація культурологічної змістової лінії програми.
Фольклор має прийти саме на урок, а не на факультатив, бо жоден факультатив, гурток не дасть дітям того, що запам’ятається на звичайному, робочому уроці, не замінить повсякденної копіткої праці вчителя.
Ще у своїй практиці користуюсь уроками, які передбачають безпосереднє пов’язування основного програмового матеріалу з народознавством, готую так звані ілюстровані уроки. Теоретичний матеріал ілюструється на матеріалі фольклорних творів. Учні виконують завдання, аналогічні до вправ підручника, але вчаться працювати з цілим текстом, сприймати мовні явища в комплексі, засвоюють вирази і спосіб висловлювання думки, властиві українському фольклору.
Практикую й тематичні уроки, які трохи складніші за структурою і потребують ретельної підготовки. Водночас з власне програмовою темою на тематичному уроці розгортається тема з народознавства. Вправи і завдання орієнтовані на закріплення знань з обох тем. Такий урок обов’язково супроводжується розповідями вчителя, показом репродукцій, предметів побуту, відповідним художнім і музичним оформленням тощо.
Тематичні уроки надовго запам’ятовуються, а згодом (що несподівано і приємно для вчителя) «відлунюються» у творчих роботах дітей, їхніх відповідях.
Крім того, що за допомогою фольклору збагачується мовлення учнів, ще виховуються патріотизм, формується гуманно-творча особистість.
В. Сухомлинський стверджував, що формування громадянських якостей відбувається тоді, коли дитина відчуває себе часткою народу, і в ній, як сонячний промінь у краплі води, відображається багатовікова історія цього народу. Великий педагог вважав, що джерело, яке живить могутнє почуття любові до Вітчизни, є не лише любов до батька й матері, але й до рідного куточка землі.
На мою думку, важливим джерелом творчого натхнення громадянина є народознавча педагогіка, кращі виховні звичаї, традиції народу, що формують особистість.
Вважаю, що вивчення української літератури обумовлює необхідність з’ясування народних джерел творчості письменника. Тут мається на увазі насамперед художнє освоєння моралі, етики, психології, естетики, інших аспектів народного світогляду та поетики фольклору. Це відкриває для вчителя широкі можливості формування в учнів на національній основі відповідних життєвих принципів та ідеалів, естетичних смаків і потреб, духовного світу і світогляду загалом. До того ж такий підхід дає вдячний матеріал і для усвідомлення ідейно-тематичного спрямування, стилю окремо взятого твору. Завдання полягає в тому, щоб підвести учнів до розкриття змісту, скажімо, таких понять, як честь, гідність, взаємоповага, скромність, мета, смисл, цінність життя і т.д. у народному їх розумінні, до усвідомлення величі народного ідеалу прекрасного, а відтак і тонкого відчуття потворності, прагнення співпереживати трагедії і драми героїв літературних творів як свої власні. Різного роду зіставлення, проекції з минулого в сьогодення, як показує практика, викликають у класі живий інтерес до виучуваного матеріалу, жваві дискусії, створюють емоційну напругу, активізують увагу, мислення, отже, й пізнавальну діяльність учнів.
Учитель зосереджує увагу учнів на духовному багатстві героїв фольклору та оригінальної літератури, конкретизує зміст тих чи інших категорій народної моралі, етики, психології тощо.
Наприклад, художні тропи, образ оповідача, ритміка та інші художні засоби мають сприйматися і розумітися учнями насамперед як вияв душі народу, його уявлень про навколишній світ.
Як в українському фольклорі, так і в оригінальній літературі, закохані часто порівнюються з голубом і голубкою, яких дівчата вишивали на рушниках. Порівнянням дітей з голуб’ятами виражали батьківську ніжність до них. І все те виказувало особливу любов, повагу і тепло у взаєминах між ними.
Поєднання лекції з бесідою, коментоване читання, постановка і колективне розв’язання проблемних питань – все це закладає міцні основи для усвідомлення учнями важливості народних ідеалів,народних уявлень про красу, потворність, мету, смисл і цінність життя, відіграє важливу роль у формуванні національної свідомості, отже, й самовизначенні та самоутвердженні їх в сучасному світі.
І саме на уроках української мови та літератури ми маємо можливість виховувати всебічно розвинену людину.