ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ. ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА.

Міністерство освіти і науки України
Торезький гірничий технікум ім. О. Ф. Засядька
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
з української літератури
«ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ. «ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА»
2011
Методичну розробку підготувала Журба Н. М. - викладач Торезького гірничого технікуму ім. О. Ф. Засядька. – 2011.
Викладено методику проведення тематичної лекції, спрямованої на ознайомлення студентів із життям і творчістю Василя Симоненка.
Рекомендовано для викладачів української мови та літератури вищих навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації.
Рецензент:
Дворникова В. В. – викладач Торезького гірничого технікуму ім. О.Ф.Засядька.
Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії соціально-гуманітарних дисциплін. Протокол № ____ від ___________ 2011 р.

ЗМІСТ
Методичні рекомендації............................................................................................ 4
План заняття ............................................................................................................ 6
Хід заняття ............................................................................................................... 8
Додаток ..................................................................................................................... 20
Методичні рекомендації
Навчання - це процес, в якому взаємодіють дві сторони: викладача та особи, яка навчається. Основна мета цієї взаємодії - якість навчання. Якісне навчання в сучасному розумінні має задовольнити ті вимоги, які ставить до кожної особи швидко змінюване суспільство. Основні напрями підвищення якості навчання - це удосконалення його змісту, форм та методів.
Сучасний зміст - багатокомпонентний. Він має охоплювати не лише знання, а і способи практичної діяльності, творчий досвід, ціннісні орієнтації особистості. Навчальний процес необхідно переорієнтувати на формування у слухачів бажання і уміння самостійно оволодівати знаннями з різних джерел інформації. Не менш важливо навчити застосовувати набуті знання для практичного життя, виробити уміння практично мислити.
Викладачу під час підготовки навчально-методичних матеріалів, необхідно пам'ятати, що лекція дає ґрунтовні знання, формує науковий світогляд слухача, розкриває найбільш складні питання навчального матеріалу.
Одним із основних і найважливіших видів навчальних занять у вищому навчальному закладі є лекції, основним призначенням яких вважається засвоєння слухачами теоретичного матеріалу. Саме тому лекційні заняття складають основу теоретичної підготовки слухачів, вони мають за мету дати тим, хто навчається, систематизовані основи наукових знань з дисципліни, розкрити стан і перспективи розвитку конкретної галузі науки та техніки, сконцентрувати увагу на найбільш складних і вузлових питаннях. Крім того лекції повинні стимулювати активну пізнавальну діяльність слухачів, сприяти формуванню у них творчого мислення.
Незалежно від виду та типу лекції досягнення її навчально-виховної мети можливо тільки за умови, якщо викладачеві вдається зробити її, переконливою, цікавою, доступною для слухачів.
Саме тому, при підготовці та проведенні лекції, потрібно врахувати композицію, зміст та методичне оформлення навчального матеріалу, підбір прикладів і ілюстрацій, розрахунок часу, склад слухачів, прийоми активізації сприйняття, зв'язок з попереднім матеріалом, основні питання для запам'ятовування та анотування в ході лекції. Все це обумовлює необхідність ретельної підготовки лекції. Аналіз педагогічного досвіду показує, що саме підготовчий етап лекції багато в чому обумовлює її успіх, тобто сприйняття аудиторією.
Безпосередньо, при проведенні лекції необхідно врахувати ряд правил:
підтримувати високий науковий рівень інформації, що викладається;
забезпечувати доведеність і достовірність приведених положень;
ясно і точно викладати думки та активізувати мислення слухачів;
виділяти інтонацією кожний новий блок навчального матеріалу;
в кожному навчальному питанні виділяти головне (для запам'ятовування) і допоміжне (для ілюстрації), складне і просте (викласти його значуще), цікаве і нецікаве (його викласти захоплююче);
чітко формулювати терміни, розшифровувати та записувати їх на дошці;
доводити кожну істину до кожного слухача, запобігати нудного тону, занудливості, байдужості;
вміти встановлювати контакт з аудиторією, відчувати та розуміти її реакцію на кожний блок навчального матеріалу;
використовувати зворотній зв'язок з аудиторією, бажано після кожного розділу навчального матеріалу або навчального питання, ставити та спільно вирішувати питання проблемного характеру в ході викладення навчального матеріалу.
ПЛАН ЗАНЯТТЯ
Тема заняття: „Василь Симоненко. Життєвий і творчий шлях. «Лебеді материнства”Мета заняття:
Методична:
показати методику проведення лекційного заняття;
Дидактична:
поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Василя Симоненка; розвивати вміння зв’язно й грамотно викладати свої думки, почуття, спостереження; робити висновки;
Виховна:
виховувати почуття поваги до творчості Василя Симоненка, любові до Батьківщини, повагу й синівську вдячність матері; прищеплювати любов до літератури, до краси поетичного слова.
Вид заняття: тематична лекція
Форма проведення: усний журнал
Міжпредметні зв’язки:
Забезпечуючі: українська література.
Забезпечувані: історія України, культурологія
Методичне забезпечення:
портрет Василя Симоненка, виставка книжок з творами поета, словник – ключ до поезії В.Симоненка, опорні конспекти.
Технічні засоби навчання: мультимедійний проектор.
Використані пісні:
«Лебеді материнства» у виконанні Т. Повалій, «Рідна мати моя» (на сл.. А. Малишка), «Десь під Курськом є старенька хата»; відео кліп на пісню «Виростеш ти, сину» у виконанні Ірини Стиль.
Література
Обов’язкова:
Семенчук І.Р., Непорожній О.С. Українська література: Підручник для 11 класу. – К.: Рад. шк., 1991.
Українська література. 11 клас: Хрестоматія / Упор. Т.О.Харахоріна, Т.В.Ткачук, В.С.Адаменко. – Донецьк: ВКФ „БАО”, 2001.
Додаткова:
1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004.
СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ
Організаційна частина2′
Актуалізація опорних знань7′
Ознайомлення студентів з темою і метою заняття.
Мотивація навчальної діяльності5′
Вивчення нового матеріалу40′
Закріплення нового матеріалу20′
Підведення підсумків. Оцінювання роботи студентів5′
Домашнє завдання1′

Хід заняття
Організаційна частина
1.1.Привітання студентів.
1.2.Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.
(Звучить пісня «Лебеді материнства»)
Вступне слово викладача
У шістдесяті роки ХХ століття в українську літературу ввійшов молодий, талановитий поет, який згодом став символом правди і незрадливої любові до України. Це Василь Симоненко. Не судилося його таланту розкритися вповні, але те, що він створив нетлінне. Слово його – коштовне надбання. Воно сяє всіма мальовничими гранями. Симоненко не думав про літературну славу – вона прийшла до нього посмертно й утвердилася на віки.
Його поезія витримала випробування протягом кількох десятиліть. Чим же бере за живе Симоненко? Простотою, щирістю вислову, глибоким проникненням у душу людини, в її зачарований світ, самобутньою образністю поетичної мови, патріотичним звучанням своєї музи.
Олесь Гончар зазначав: «Серед літераторів трапляються й такі, без яких їхня доба могла би спокійно обійтися, нічого істотного не втративши. А є такі, що стають виразниками свого часу, живими нервами його драм і борінь, відтворюють у собі самий дух епохи - її кровообіг проходить крізь них. Є такі, чия творчість стає мовби часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо… Симоненко такого типу поет!»
Його світлій пам’яті, його палкому і ніжному слову присвячене наше заняття.
Актуалізація опорних знань
Бесіда за питаннями
Які твори художньої літератури В.Симоненка вам відомі?
/ Казки «Подорож у країну Навпаки», «Цар Плаксій та Лоскотон»/
Чим вони запам’яталися?
/Цікавим напруженим сюжетом, своєю повчальністю/
Чому твори Василя Андрійовича є популярними і цікавими для сучасного читача?
/Проблеми, які розкриває у своїх казках поет, є і сьогодні, тому твори письменника являються актуальними для сучасного читача/
Чим повчальні казки В.Симоненка?
/Автор засуджує жорстокість, зло, песимістичний світогляд в образі царя Плаксія, а підносить добро та оптимізм в образі Лоскотона. А в казці «Подорож до країни Навпаки» автор вчить цінувати своїх батьків, допомагати їм, не лінуватися. Отже, твори Василя Симоненка повчальні./

Мотивація навчальної діяльності. Ознайомлення студентів з темою і метою заняття
Сьогодні ми поглибимо знання про життя і творчість Василя Симоненка, проаналізуємо його поезії.
У зошиті запишіть тему та епіграф, що є рядками поезії письменника.
Скільки б не судилося страждати,
Все одно благословлю завжди
День, коли мене родила мати
Для життя, для щастя, для біди.
В.Симоненко
Чому в цих рядках автор пише, що мати народила дитину не лише «для життя, для щастя», а й « для біди»?
Хіба не для добра народжується дитина?
Чому авторові треба було писати ще й про біду в житті?
Вивчення нового матеріалу.
5.1 Усний журнал
МЕТОДИЧНИЙ КОМЕНТАР.
Студенти умовно поділені на творчі групи: «біографи», «літературознавці», «літературні критики», «знавці теорії літератури». Вони по черзі «включаються» в роботу на уроці. Кожен виступ студента (уточнення, усне повідомлення, власне судження, повідомлення творчо-пошукового характеру) оцінюється викладачем чи студентами. Записи в зошити роблять у процесі заняття, відповідно до виступів.
Викладач.
Так вже склалося для України, що найкращим її дітям-квітам судилося несправедливо коротке життя: 47 років – Тарасу Шевченку та Василю Стусу , 42 –Лесі Українці, 38 – Павлу Грабовському і зовсім мало – 28 – Василю Симоненку. Полтавець родом, він закінчив свій короткий життєвий шлях у Черкасах, у Шевченковім краю. 8 січня 1935 року – 13 грудня 1963 року... Ці дати обрамляють життя талановитого митця.
Студент-знавець теорії літератури роз'яснює значення слова "талант" за літературознавчим словником.
ТАЛАНТ – видатні природні здібності, високий ступінь обдарування, творча обдарованість у мистецтві, характерними ознаками якої є сила художнього мислення, активність уяви, спостережливість, глибина пам'яті, багатство емоцій.
Студенти-біографи, користуючись плакатом-хронологією, власними пошуковими знахідками перегортають сторінки поетового життя.

*ПЕРША СТОРІНКА «Син мужицький. Золоте коріння» (Іван Драч).
МЕТОДИЧНИЙ КОМЕНТАР.
Розповідь про дитинство та юність поета (шкільні роки, навчання у Біївській початковій школі, у Єньківській школі, в Тарандинцівській середній школі, КДУ на факультеті журналістики, перші літературні спроби). Використання елементів інсценізації, виразне читання поезій, пов'язаних з аналізованим періодом життя митця.
Фрагмент інсценізації.
Студент. Йшли роки. Василько ріс, мужнів. Понад усе любив свого дідуся, який замінив йому батька, став надійним і мудрим порадником у житті (На лавці біля хати сидить дідусь, біля нього підліток – Василько).
Хлопчик. – Дідусю, розкажіть мені казку, дивну якусь.
Дідусь. – Еге, уже великий казками бавитися. Послухай краще мої настанови. (Читає поезію «Ти знаєш,що ти - людина?..» на фоні ліричної музики).
Студент. Улюбленому дідусеві присвятив автор поезію «Дід умер» (читання поезії).
Студент. Блискавично промайнуло дитинство, і ось уже Василь – студент КДУ. А із серця просяться на папір щирі вірші. І увіковічнюються в них до щему рідні люди – родичі, односельці, краяни. Вони ж бо і є народ. У рідних Біївцях жила сама самотою старенька бабуся Онися. Три сини-орли полягли на фронті, їй присвячує Василь Симоненко поетичний твір «Баба Онися».
Студент-декламатор (фрагменти поезії).
У баби Онисі три сина,
У баби Онисі синів нема.
На кожній її волосині
Морозом тріщить сивина
За те, що ми в космос знялися,
Що нині здорові й живі,
Я пам'ятник бабі Онисі
Воздвиг би на площі в Москві.
Щоб подвиг її над землею
У бронзі дзвенів віки,
Щоб всі, ідучи повз неї
Знімали в пошані шапки
Звучить пісня «Десь під Курськом є старенька хата».
Виходить мати, наближається до сина. Він обнімає її. Потім читає поезію, присвячену мамі. Уривок з поезії «Матері».
В хаті сонячний промінь косо
На долівку ляга з вікна.
Твої чорні шовкові коси
Припорошила вже сивина.
Легкі зморшки обличчя вкрили –
Це життя трудового плід,
Але в кожному русі – сила,
В очах юності видно слід
Я таку тебе завжди бачу,
Образ в серці такий несу –
Материнську любов гарячу
І твоєї любові красу.
Я хотів би, як ти, прожити,
Щоб не тліти, а завжди горіть,
Щоб уміти, як ти, любити,
Ненавидіть, як ти, уміть.
Мати (непомітно витирає сльози). – Спасибі тобі, соколику мій. Тільки ж бачу, ой як непросто прийдеться тобі на світі з такою душею.
Студент читає уривок з новели «Кривда».
У Івася немає тата
Не питайте тільки чому.
Лиш від матері ласку знати
Довелося хлопчині цьому.
Є завітне в Івася одно –
Хоче він, щоб узяв за руку
І повів його батько в кіно.
Ну, нехай би смикнув за вухо,
Хай нагримав би раз чи два, –
Все одно він би тата слухав
І ловив би його слова.
Раз Івась на толоці грався,
Раптом глянув – сусід іде...
Сусід (проходячи поруч мовив до хлопця, підло осміхаючись):
Ти пустуєш тута,
А тебе вдома батько жде.
Івась (на мить занімів, стрепенувся і чимдуж помчав додому. До мами розгублено):
–Дядько кажуть, приїхав тато,
Тільки чому ж його нема?!
Мама, здригнувшись від болю, хоче пригорнути сина, але він виривається і втікає.
Він допізна сидів у коноплях,
Мов уперше вступив у гидь,
З оченят, від плачу промоклих,
Рукавом витирав блакить.
А вночі шугнув через грядку,
Де сусідів паркан стирчав,
Вибив шибку одну з рогатки
І додому спати помчав.
Бо ж немає тим іншої кари,
Хто дотепи свої в іржі
Заганяє бездумно в рани,
У болючі рани чужі.
Звучить фрагмент пісні «Рідна мати моя» (сл. А.Малишка, муз. П.Майбороди)
* ДРУГА СТОРІНКА « Я хотів би, як ти, прожити,
Щоб не тліть, а завжди горіть».
Василь Симоненко(«Матері»)
МЕТОДИЧНИЙ КОМЕНТАР.
Акцентується увага на Черкаському періоді життєвого і творчого шляху Василя Симоненка: робота в редакції газети «Черкаська правда» у м.Черкаси, згодом стає заввідділом пропаганди газети «Молодь Черкащини» у м.Черкаси, одружується. Важливим моментом у житті митця була одна подія - вихід першої збірки творів «Тиша і грім» у 1962р.
Викладач.
Першою своєю збіркою поезій автор був незадоволений, хоча її досить схвально зустріли читачі та критика.
Такий поет не міг не з'явитися – його покликав час. Після виходу першої збірки поезій в інтерв'ю українському радіо В.Симоненко сказав: «Ще так мало прожито і так мізерно мало зроблено. Хочеться бути людиною, хочеться робити гарне і добре, хочеться писати такі вірші, які би мали право називатися поезією...»
Уривок з поезії «Море радості»
Я із надій будую човен,
І вже немовби наяву
З тобою, ніжний, срібномовен,
По морю радості пливу.
О море радості безкрає,
Чи я тебе перепливу?
Якби того, що в мріях маю,
Хоч краплю мати наяві.
Студент-дослідник. Подією в житті Василя Симоненка стало обговорення його поезій на творчому вечорі в Будинку літераторів 8 січня 1963 року. Головував на цьому зібранні М.Т.Рильський, який високо оцінив творчість молодого поета Цей вечір був етапним у творчій долі митця. У 1963 році видається казка «Цар Плаксій і Лоскотон», друкуються окремі твори поета: «Монархи», «Дума про діда», «Вино з троянд», «Кукурікали півні на рушниках», «Чорна підкова», «Головешка», «Мечі». У цьому ж році В.Симоненка прийнято до Спілки письменників України.
Студент-літературознавець. Зростання поетичної майстерності засвідчила наступна збірка поезій В.Симоненка «Земне тяжіння» (1964). Та, на превеликий жаль, поетові не судилося побачити її. Важко хворий, він лише тримав у руках верстку книги.
Я не помру, лиш серце в грудях стане,
Схолоне кров, а я навік засну.
(«Немає смерті. І не ждіть – не буде»).

* ТРЕТЯ СТОРІНКА
«І миті жодної не можна повернути,
Щоб заново, по-іншому, прожить».
В.Симоненко («Минуле не вернуть»).
Викладач.
Весною 1960 р. у Києві з волі пробудженого хрущовською відлигою юнацтва був заснований клуб творчої молоді. Мета його: об'єднати духовні й фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України. І хоча В.Симоненко жив та працював у Черкасах, проте разом з Аллою Горською, Іваном Драчем, Ліною Костенко, Іваном Світличним, Василем Стусом став душею і окрасою клубу. Він охоче роз'їжджав по Україні як загальновизнаний поет, брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед молоддю, прагнучи пробудити в душах ровесників національну самосвідомість і жагу до національного відродження. Проте просвітницька діяльність незадовільнила В.Симоненка. Від природи людина діла, він прагнув працювати результативно і бути впевненим в унеможливленні в майбутньому реставрації сталінщини на рідній землі. Скоро Василь прилучився до комісії, котра мала перевірити чутки про масові розстріли в енкаведистських катівнях і відшукати місця потаємних поховань жертв сталінського терору. Саме за участю В.Симоненка на основі незаперечних речових доводів були відкриті таємні братські могили жертв сталінізму на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, у хащах Биківнянського лісу. За його ж участю тоді був написаний і відправлений до Київської міськради Меморандум з вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні Меморіали. Звичайно, керована вірними "ленінцями" Київська міськрада зігнорувала заклик поета до морального очищення перед померлими. І саме цей вчинок В.Симоненка слід вважати високим громадянським подвигом і водночас власноруч підписаним смертним вироком. Бо відтоді талановитий майстер слова опинився, за компартійною термінологією, «у сфері» особливого зацікавлення відповідних державних органів.
Студент-біограф. Скорботною епітафією звучать слова, записані В.Симоненком до свого щоденника «Окрайці думок» 09.1963 року: «Друзі мої принишкли, про них не чути й слова... Друковані органи стали ще зухвалішими. «Літературна Україна» каструє мою статтю, «Україна» знущається над віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться... До цього ще можна додати, що у квітні були зняті мої вірші у «Зміні», зарізані у «Жовтні», потім надійшли гарбузи з «Дніпра» й «Вітчизни». Скільки у цих рядках гіркоти й смутку!
Викладач.
У цивілізованому суспільстві завжди вважалося неписаним законом: тільки поетам Бог дарував право бути речниками рідного народу. У протруєній класовою ненавистю більшовицькій імперії, де всі загальнолюдські поняття поставлені з ніг на голову, право говорити від імені трудящих нахабно узурпували партійні вожді Аби позбутися будь-якої конкуренції в боротьбі за вплив на маси, вони мобілізували всі ресурси пропагандистського, адміністративного та карального апаратів для дискредитації, обпльовування, а то й фізичного винищення справжніх народних речників. Не винятком був і Василь Симоненко, який потрапив у немилість черкаських стражів порядку. Вони морально були готові до того, як з ним вчинити. Уже ніколи й нікому точно не встановити, яка «душевна» розмова відбулася у них з Симоненком, але факт залишається фактом: тієї лиховісної ночі (влітку 1962 р.) Василь невідомо чому опинився у камері затриманих лінійного відділення міліції, але у м.Сміла за 30 км від Черкас.
Студент-дослідник. Скорботний репортаж у «Літературній Україні» 27.02.1992р. повідомляє: «Коли Василь (визволений з ув'язнення друзями) сів на переднє сидіння поруч з шофером і закотив рукави сорочки... всі руки були в синцях. А на тілі жодних слідів. Хоч били. Чим били, не знаю. Якісь товсті палиці, шкіряні і з піском чи що. Обробили професійно. І цілили по спині, попереку...» Це і призвело до важкої невиліковної недуги.
* СТОРІНКА ЧЕТВЕРТА
«Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя».
В.Симоненко («Можливо, знову загримлять гармати»).

Студент-біограф. Щоденниковий запис 22 липня 1963 року: «Мабуть, почалося моє згасання. Фізично я майже безпорадний, хоч морально ще не зовсім виснажився. Думаючи про смерть, не почуваю ніякого страху Можливо це тому, що вона ще далеко? Дивна річ: я не хочу смерті, але й особливої жадібності до життя не маю...»
Студент-літературознавець. І відчуваючи кінець свого земного життя, Василь Симоненко прощає всім.
(Звучить уривок з поезії «Не докорю ніколи і нікому»).
Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять – смерті в очі подивлюсь.
Так краще в тридцять повністю згоріти, Ніж до півсотні помаленьку тліть.
Студент-біограф. Страшний вірш... Поет не вгадав своєї смерті більше, як на один рік. О 23 годині 13 грудня 1963 року на лікарняному ліжку в Черкасах навіки зупинилося серце Василя Симоненка.
Нелегко жилося сім'ї, а особливо мамі, талановитого митця, коли після опублікованого за кордоном щоденника «Окрайці думок» та окремих поезій його ім’я було спаплюжено, а творчість замовчувалася. І лише у кінці вісімдесятих років великий Поет Василь Симоненко поступово почав реабілітовувати несправедливо забуте ім’я.
Викладач.
Ми перегорнули останню сторінку нашого усного журналу, з якого дізналися про життєпис талановитого майстра слова В.А.Симоненка. Не якимись формальними новаціями вразив нас митець, не оригінальним мереживом слів, а тією внутрішньою красою, істинністю почуттів, інтелектуальною наповнюваністю, щирим юнацьким поривом.
В.Симоненко усім серцем любив рідний край, виступав на захист української державності, мови, культури, людської гідності та честі. Тож не випадковим є у нього вірш «Лебеді материнства». Можливо, не кожна людина в Україні знає цей вірш, але крилаті рядки «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину» відомі, певно, кожному.
(Звучить пісня «Лебеді материнства» у виконанні Т. Повалій)
5.2 Аналіз поезії «Лебеді материнства»
Проблемне запитання
Чому письменник дав саме таку назву поезії? Чому не «Лебеді батьківства» або «Батьківські дороговкази»?
/ Назва поезії романтична. В.Симоненко знайшов яскраві образи, щоб передати силу любові до Батьківщини, до рідної української землі. Почуття патріотизму – найсвятіше почуття людини. Кожен із нас любить землю, де він народився, виріс, мову, вперше почуту з уст матері, вулицю, на якій зростав. Любить сильно, щиро. А от знайти слова, щоб висловити любов, - важко.В.Симоненко знайшов такі слова. Він зумів передати у поезії глибину любові до рідної матері, й любов до прекрасної неньки нашої – України у простих і щирих словах./
Виразне читання поезії студентами.
Перевірка сприйняття тексту/фронтально/
Які емоції викликала у вас ця поезія?
Прочитати виразно перших шість дворядків. Які картини постають на початку вірша? /чарівний світ казки/
У якій формі побудований вірш? /Монолог матері, звернення матері до сина, напутнє слово матері до сина./
Про який вибір ідеться в поезії? /Вибір життєвого шляху./
Який твір за жанровою своєрідністю нагадує поезія «Лебеді материнства»?
/Колискову/
Про що співає мати дитині? /зачитати 7- 14 дворядки/. Що мала на увазі жінка під «приспаними тривогам»?
Яке значення для кожного з нас має батьківська хата?
У яку дорогу має вирушити син, коли виросте? / У життєву/
Від чого застерігає мати свою дитину?
Сформулюйте тему твору. /Материнська любов до дитини, турбота за її долю/.
У яких рядках виражається ідея вірша?
/ «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину»./
Пояснення студентам терміну «ліричний герой»
У переважній більшості ліричні вірші написані від першої особи, а тому часто ототожнюють автора і ліричного героя. Проте ці поняття не тотожні, бо, розповідаючи про себе, автор водночас розповідає про свій час, настрої і переживання свого покоління, тобто додає вимисел. Отже, ліричний герой – умовна дійова особа, внутрішній світ якої /думки, почуття, переживання/ відображаються у ліриці.
(Студенти записують визначення поняття).
Робота в парах
Які почуття характерні ліричному герою цієї поезії? Створіть його літературний портрет. / Чуйний, ніжний, лагідний, люблячий, спокійний, патріот…/
Робота в групах
Які образи – символи є в поезії? Поясніть їх роль. У разі потреби зверніться до словничка – ключа.
Проаналізуйте зображувальні засоби / метафори, епітети, уособлення, порівняння/. Які функції вони виконують?
Проаналізуйте мовні особливості (фігури мови /риторичні звертання, алітерація, заперечення/)
Створити асоціативний кущ до слова «Батьківщина».
І група (У творі є буквальний і символічний зміст. Слів-образів, що мають символічне значення, багато. Вони сприяють розумінню тексту.
Лебеді — символ чистоти, милосердя, Діви Марії. Тобто у вірші це — птах матері.
Зорі — присутність божества, ангела-посланця Бога, надія. Оскільки у християнстві зорі означають божественне благе ставлення, то вданій поезії мова йде про благе ставлення Бога до дитини.
Лимани (вода) — символ народження; символ мінливого людського життя.
Мати є символом усіх духовних речей. „Материнська добра ласка в неї за плечима": мати — джерело духовності, усього доброго і ніжного.
Півень у праукраїнців вважався передвісником зорі, а отже, пробудження життя.
ІІ група (У вірші багато різних зображувальних засобів. Надзвичайно яскраві епітети.
„Лебеді рожеві". Рожевий колір символізує ставлення до життя як до казки, небажання або невміння помічати негаразди. У дитинстві все бачиться красивим, ніжним, добрим.
„Зорі сургучеві". Епітет „сургучеві" допомагає уявити не лише темний брунатний колір. Оскільки це в'язка речовина, то можна передбачити, що автор використовує його, щоб описати картину дитячого сну.
„Приспані тривоги". Тривоги, проблеми для дитини поки що не існують. Тому вони приспані.
„ Тихі зорі". Зорі не можуть бути іншими. Вони не вміють видавати ніяких звуків. Епітет „ тихі" підкреслює, що коли дитина засинає, усе навкруги затихає, щоб у неї був спокійний сон.
Письменник чимало застосовує уособлень і метафор.
„Заглядає в шибу казка сивими очима". Це уособлення.
„Завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата". Дане уособлення застосоване поетом, щоб довести, що мати завжди поруч з дитиною, відчуває її проблеми, готова допомогти. Та й спогади про рідний дім, близьких людей постійно з людиною.
Таке ж значення має і уособлення „прийдуть з України верби і тополі, стануть над тобою, листям затріпочуть".
„Темряву тривожили криками півні". Це розгорнута метафора. У ній образно письменник каже, що дитину захищають сили добра — „півень" — від сил зла, „темряви".
Розгорнута метафора „танцювали лебеді в хаті на стіні. Лопотіли крилами і рожевим пір'ям" підкреслює, що в стінах рідної домівки дитина може сподіватися на підтримку і добро.
Порівняння „лебеді, як мрії".)
ІІІ група (Багатство мовних особливостей представлене різними фігурами мови.
У вірші чимало риторичних звертань: „припливайте до колиски, лебеді, як мрії, опустіться, тихі зорі, синові під вії". Звертання вжиті у множині, перше непоширене, друге поширене. Надає мові виразності.
Двічі у тексті вживається звертання „сину". Воно більш конкретне. Називає не просто сина, а дитину — батькову, дитину України.
Звукова анафора „в" — „виростеш", „вирушиш", „виростуть" — підкреслює майбутній час, те, що чекає на дитину.
Алітерація звука „р" у фразі „темряву тривожили криками півні" передає крик півня.
Алітерація звука „л" у фразі „лопотіли крилами і рожевим пір'ям, лоскотали марево золотим сузір'ям"надає просторовості, уяви ПОЛЬОТУ.
Градація „друзі" — „дружина" — „Батьківщина"; „друг" — „по духу брат" — „мати". Підсилюється створене враження морального вибору, яке є в кожної людини.
Заперечення „вибрати не можна тільки Батьківщину", „не можна рідну матір вибирати" експресивно виражає в розповідному реченні неможливість даної дії.
Уміло застосована інверсія в кількох реченнях сприяє виграшності слів, які опиняються в кінці речення. „За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата". „...Прийдуть з України верби і тополі". „Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорно чубих диво-наречені".)
ІV група ( Батько, мати, дім, ніжність, лагідність, любов, оберіг, спокій, затишок, радість, зустріч, друзі, оселя..)
Закріплення нового матеріалу
Після звіту груп переглядає відеокліп за піснею «Виростеш ти, сину» у виконанні Ірини Стиль.
Проблемне запитання: чому лише частина тексту аналізованої нами поезії покладена на музику?
Проблемне запитання: пісню «Виростеш ти, сину» ви прослухали у виконання дорослої людини. Чому ця пісня краще сприймається саме у такому виконанні ?
Повідомлення заздалегідь підготовленого студента «Симоненко в музиці»
/ Цікава ритмічна будова, яскрава образність, близькість до народної колискової привабили відомого композитора й диригента композитора Анатолія Пашкевича. Його пісні „Степом, степом...", „Мамина вишня в саду", „Лебеді материнства" знають, певне, всі українці. Із Житомира в 1965 році він переїхав до Черкас, де й познайомився з Василем Симоненком. Спочатку він був диригентом, а потім і художнім керівником Черкаського державного заслуженого українського народного хору. Удостоєний звання народного артиста та ордена „За заслуги" III ступеня.
Це не єдиний вірш Василя Симоненка, покладений на музику. Справжніми народними піснями стали „Задивляюсь у твої зіниці" — невідомого композитора, „Похід козаків" — композитора Андрія Гавура, „Ти знаєш, що ти людина", „Український лев" — І. Морозова. На вірші В. Симоненка написані також пісні „Синові" А. Пашкевича, „Крізь століття" О. Чекаля, „Там у степу схрестилися дороги" бандуристів Василя та Миколи Литвинів. А композитор О. Винокур за мотивами балади „Русалка" написав музику до балету./
Робота з групою
Знайдіть і зачитайте повтори у поезії. Яка їх роль? / Автор наголошує, що саме в цих рядках основне смислове навантаження/
Чим і чому відрізняються повторювані рядки? Чому останній звучить саме так?
/ «Можна вибирати друзів і дружину» - автор називає конкретних людей, яких у житті можна обрати для себе. В останньому двовірші – узагальнене звучання, тобто обирати можна матеріальне й нематеріальне, спосіб життя, визначати, що є головним, а що другорядним, але є те, що дається людині від народження/.
Яке враження особисто на вас справив цей вірш?
Підведення підсумків. Оцінювання роботи студентів.
Заключне слововикладача.
« Двадцять вісім – це дуже мало.
Двадцять вісім – це наче й не жив.
І поклали поета в хмари –
І до хмари немає стежин.»
Так про Василя Симоненка сказав дніпропетровський поет Анатолій Кравченко.
І за ці 28 років – поезії, казки, новели, статті. Досконалість, ніжність, краса, вишуканість мови – це риси його письменницького стилю, які роблять Симоненка близьким і зрозумілим кожному з нас.
Хочу завершити наш урок віршем Василя Бута, директора середньої школи на Полтавщині, у якій навчався В.Симоненко.
Свій шлях у всіх колись кінчається,
І майже кожному до ніг кладуть вінки.
Одні жили, помруть і забуваються,
А інші пам'ять залишають на віки.
На їх могилах виростають бур 'яни і квіти,
Бо тіло тлінне, та душа жива,
І для народу вічно будуть жити —
їх пам'ять, совість і палкі слова.
Ти знав тоді, якщо тебе не буде,
То в кожнім слові кожного вірша —
Живий поет, поки живі є люди,
Бо в кожного із нас живе твоя душа.
І хоч землею стисло тобі груди,
Та голос твій лунає звідтіля:
„Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Поки живий він буде — житиму і я".
«Незакінчене речення»
« Я поглибив поняття …» /про ліричного героя, образи символи, біографію письменника…/
«Я вмію …» /виразно читати і аналізувати поезію/
« Я можу в поезії визначити…» / художні засоби, образи – символи…/
Домашнє завдання.
1. Опрацювати матеріал.
2. Вивчити поезію «Лебеді материнства».

ДОДАТОК
Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935р. в селянській сім’ї в Біївцях Лубенського району на Полтавщині. Дитинство припало на роки війни, було трудним, голодним, зростав Василь без батька, який залишив сім’ю. Мати тяжко працювала, заробляючи горьований шматок хліба. Допомагали дідусь і бабуся:
В мене була лиш мати
Та був іще сивий дід, -
Нікому не мовив “тату” І вірив, що так і слід, -
так згадував майбутній поет у поезії “З дитинства”. Його дитячі враження лягли в основу багатьох поезій. І коли у вірші “Жорна” згадує, як “материнські руки тягли за ручку камінь без кінця”, то і його дитячим рукам випало молоти на жорнах борошно на хліб насущний…
Бабуся і дідусь дуже любили свого кмітливого внука. Їхню любов та турботу пам’ятав Василь до останніх днів свого короткого життя. Може і не дивно, що дідова смерть глибоко потрясла тодішнього восьмикласника, викликала більші роздуми про суть життя, які згодом вилилися у вірші “Дід умер” та оповідання “Дума про діда”. Так само вірш “Баба Онися” присвячений легкій життєвій долі постової бабусі (вони з дідом Федором втратили трьох синів і всю любов до дітей перенесли до внука). Від матері, Ганни Федорівни, та від діда Федора малий Василько брав перші уроки життя, уроки доброти, любові, невтолиму жагу знань. Дід був неписьменним, не ходив до школи, але самостійно навчився грамоти, багато читав, розповідав онукові про минуле.
Ходив до школи далеко, аж за дев’ять кілометрів. “як на мої чотирнадцять років, то це не так уже й мало”, - згадує письменник в оповіданні “Дума про діда”.
Василева учителька Уляна Миколаївна Демченко пригадувала: “А якось зарядила хуртовина. В такі дні наша школа затихла, бо підвозу ж тоді не було… І раптом на шкільному порозі з’явилася снігова баба. Це із усіх чужосельців прийшов до школи лише Василь… У класі Вася виділявся серед учнів, по-перше, своїм бідним одягом, по-друге, своїм розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень…” Писати хлопець почав ще у шкільні роки, вміщував вірші у шкільній стіннівці.
У 1952р. Василь Симоненко вступив на факультет журналістики Київського університету, де водночас із ним навчався Ю.Мушкетик, В.Шевчук, Т.Коломієць, С.Тельшок.
Студентське життя було багате на дружбу, на цікаві особистості, творчі суперечки, мрії про майбутнє. Щоб якось полегшити своє матеріальне становище, а ще, мабуть, щоб набути газетярського досвіду, практики журналістської роботи, Симоненко працює секретарем в університетській багатотиражці.
У роки навчання В.Симоненко продовжує писати, але з друком своїх творів не поспішає. На перших курсах університету мало хто з однокурсників чув його поезії. Потів він почав активно працювати у вузівській літературній студії, де його обрали старостою.
По закінченні університету Василь працює в газеті “Черкаська правда”, потім – у “Молоді Черкащини”, власним кореспондентом “Робітничої газети” , як журналіст, він сміливо вторгався у різні сфери життя, різко критикував вияви бюрократизму, неуваги до трудівників, теплим словом відгукувався про добрих людей.
Не втратили своєї цінності й на сього дні його статті та відгуки на літературні твори, кінофільми та театральні спектаклі.
Друкує В.Симоненко й вірші, проте ті його твори, в яких порушувалися гострі проблеми тогочасності, висловлювалися найглибші думки , на сторінках партійно-комсомольської преси, звичайно не могли бути опубліковані. Та й ті поезії Симоненка, як і всіх шістдесятників, які були надруковані, офіційна критика всіляко намагалася притлумити, оббрехати, звинуватити їх автора у гріхах, починаючи від формалізму і кінчаючи українським буржуазним націоналізмом.
Як відомо, напровесні 1960р. в Києві, з волі пробудженого “відлигою” юнацтва був заснований Клуб творчої молоді. На суспільно-політичній арені на горе партократам з’явилася ініціативна й динамічна громадська інституція, яка ставила своєю метою об’єднати духовні і фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України. Пізніше, в літературі поетів, які належали до цього Клубу, почали називати шістдесятниками.
Хоча на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте з Аллою Горською й Іваном Драчем, Ліною Костенко й Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком і Василем Стусом, Миколою Вінграновським і Михайлом Брайчевським він став душею і окрасою цього Клубу. Охоче роз’їжджав по Україні, як загальновизнаний поет брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед робітничою та сільською молоддю, прагнуча пробудити в душах ровесників і жагу до національного відродження.
Проте просвітницька діяльність на задовольняла Василя. Від природи людина діла, він прагнув робити з конкретними, зримими результатами. Такими результатами, які б унеможливили в майбутньому реставрацію сталінщини на рідній землі.
Скоро в Клубі творчої молоді для Василя знайшлася робота до душі. Тоді, коли він прилучився до комісії, котра сала перевірити чутки про масові розстріли в енкаведистських катівнях і вишукати місце потаємних поховань жертв сталінського терору. Разом з Аллою Корською вони обходили десятки прикиївських сіл, опитали сотні й сотні тамтешніх жителів, виявили урочища, де, за свідченням селян, більшовицькі кати ховали своїх мерзенних злочинів.
Саме за участю Симоненка на основі незаперечних речових доказів для людства були відкриті братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському і Васильківському кладовищах, у хащах Биковнянського лісу. За його участю тоді ж був написаний і відправлений до Київської міськради Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні меморіали.
Скорботною епітафією звучать слова, записані Симоненком до свого щоденника 3 вересня 1963 р.: “Друзі мої принишкли, про них не чути й слова. Друковані органи стали ще бездарнішими й зухвалішими. “Літературна Україна” каструє мою стаття, “Україна” знущається над моїми віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться… До цього ж можна додати, що в квітні були зняті мої вірші у “Зміні”, зарізані в “Жовтні”, потім надійшли гарбузи з “Дніпра” й “Вітчизни”. Скільки в цих рядках гіркоти й доконечного суму!
Щоправда, на той час Василь уже точно знав, що йому лишилося три числиці до смерті. Знав давно, але, будучи людиною мужньою і трохи фаталістичною, не скаржився на долю. Єдине, що пекло йому душу, отруювало останні дні життя, то це - усвідомлення того, що примасковані вбивці, які прирекли його в могилу, залишаються верховодити на білому світі й будуть безкарно синити свої чорні справи.
Смерть дватцятивосьмирічного лицаря української поезії уже три десятиліття оповита ядучим туманом загадок, легенд, міщанських пліток.
Ні, в правильності висновків патологоанатомів ніхто не сумнівається, а от що передувало тим висновкам… Не тільки в пору князювання “товариша” Щербицького в Україні , а навіть у роки горбачовської “перебудови” на цю тему було покладено якнайсуворіше табу. А суть ретельно охоронюваного сектору полягає в тому, що Василя Симоненка по-звірячому “обробили”, а точніше – прибили охоронці громадського порядку в міліцейських мундирах.
Сталося це влітку 1962 року. На залізничному вокзалі в Черкасах між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком випадково спалахнула щонайбанальніша суперечка: за кільканадцять хвилин до обідньої перерви самоправна господиня прилавка відмовилась дати Василеві коробку цигарок. Той, звичайно, обурився. На шум-гам нагодилося двоє міліціонерів, і, ясна річ, зажадали в Симоненка документи. Не передбачаючи нічого лихого, Василь пред’явив редакційне посвідчення. Побачивши його посвідчення, міліціонери перевезли його із залізничного вокзалу Черкас до Сміли. Коли він почав голосно протестувати,…з’явився один здоровило, як лещатами скрутив за спину руки, штовхнув донизу на дерев’яний лежак і прив’язав до нього поясами. Коли Симоненко сказав: “Що ж ти робиш, гад?”. Отоді він почав його лупцювати. Він відчув, ніби щось обірвалося усередині…
Про це раніше знати було заборонено. Смерть Василя Симоненка була першою жертвою на шляху відродження тоталітарної системи в Україні.
Після смерті у 1964р. вийшла друга збірка поезій “Земне тяжіння”
У 1965р. вийшла збірка його новел “Вило з троянд”. Через три роки по смерті вийшли “Поезії”, де вміщено вірші з попередніх збірок і ще 20 ще не опублікованих творів. А потім – мовчанка, наче й не було Симоненка і його творчості.
Тільки у 1981 вийшла збірка “Лебеді материнства”, а в 1984р. ще одна збірка “Поезії”, яку видали друзі поета. В другій половині 1980-на початку 1990рр. в журналах опубліковано невідомі твори поета. Він прийшов до нас провісником нової доби України. Короткий спалах його життя став незгасною зіркою його поезії.
Василь Симоненко належав до поетів шістдесятників.
Саме розтоптану в роки сталінського свавілля людську гідність очищає від бруду, підносить з болота В.Симоненко. Одним із його найперших віршів, що справив враження вибуху в країні, де ще не відійшли духовні зашпори від постійного ляку, в якому жили-існували люди, є вірш “Ти знаєш, що ти людина…” Наче нічого нового, невідомого читачеві не говорить поет. Але він здатний перевернути душу, примушує замислитися над таким простим – і таким складним питанням:
Ти знаєш, що ти – людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Муку твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Вірш “Ти знаєш, що ти людина?” має глибокий філософській підтекст. Людина повинна знати, що вона – що вона не бездушний гвинтик. Що вона повинна мати право на свободу, на визнання своєї людської гідності, на можливість жить так, як вона хоче і право на щастя. Людина – це цілий світ. “На світі безліч таких, як я, але я, їй-богу, один”; “Ми – це безліч стандартних “я”, і безліч всесвітів різних” – утверджує цю думку В.Симоненко у вірші “Я” Ось і тут він з щирим запалом звертається до читача:
Усмішка твоя –єдина
Мука твоя – єдина,
Очі твої –одні.
І ця проста, здавалось би, думка виявляється зовсім не просто. Людина замислюється над нею. Починає думати – а чи так я живу? Чи гідний я високого імені людини? ЩО треба зробити, аби залишити по собі добру пам’ять, бо ж
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди –
Добрі, ласкаві й злі.
А сьогодні все – озера, гай, степи – для тебе. Отож проживи життя гідно, достойно людини, передай нащадкам те, що дістав ти в спадок від пращурів. На такі роздуми наводить вірш. Людина повинна відчути власну значимість, власну гідність на цьому світі.
А вже на цій основі, філософській, світовизначальній, різьбилися вірші, до щемливого болю вражаючі душу картини життя простих людей. Дядько добре знає, що “красти погано, куди вже гірш”. Та злидні, вимірювані порожніми трудоднями, штовхають його на це. Василеві боліло людське горе, він дошукувався першопричин його – і виносив на люди. В поезії Симоненка жодного разу не вжито слово система, але її зловісна примара постає між рядками поезій. Цим і страшний був Симоненко партійно-бюрократичному апаратові, системі, тим і намагалася вона заглушити голос поета, цькуючи його, не пускаючи твори в світ, між люди. Та поезія Симоненка сама йшла до людей, ішла не зі сторінок книжок, які мали б вийти і не виходили, а з вуст в вуста. Голос поета став голосом народної совісті, виразником правди, надії, віри народу. При цьому змальовуючи злободенні гроші життя конкретних людей, конкретного часу, він силою поетичного таланту, образного узагальнення підніс їх до рівня загальнолюдських проблем та ідеалів, залучив до духовних здобутків світової культури.
Патріотична лірика, любов до рідної України посідає визначальне місце в творчості Симоненка. І не даремно. В.Симоненко знайшов проникливі, яскраві образи, щоб передати силу любові до Батьківщини, до рідної української землі. Почуття патріотизму – найсвятіше почуття людини. Кожен з нас любить землю, де народився, виріс, мову, вперше почуту з уст матері, вулицю на якій зростав. Любить сильно, щиро. А от знайти слова, щоб виразити свою любов – важко, не збиваючись на загальні трафаретні.
Василь Симоненко такі слова знайшов. Він зумів передати у “Лебедях материнства” й любов до рідної матері, й любов до прекрасної неньки нашої –України у простих, щирих словах.
За формою це, власне, колискова пісня. Але здається, що створена не матір’ю, а батьком, хоч і має романтичну назву “Лебеді материнства”. У ній воєдино сплелися й материнська ніжність й чоловіча твердість. Головне в поезії – побажання синові вирости справжньою людиною, вірним сином України.
У “Лебедях материнства” поет у дусі народної творчості малює картину вечора, Коли “заглядає в шибка казка сивими очима, материнська добра ласка в неї за плечима”, коли танцюють лебеді в хаті на стіні, лопочуть “крилами і рожевим пір’ям”. Чуєш, як ненька відганяє від синової колиска досаду, просить, або тихі зорі опускалися синові під вії. Весь світ в очах у матері фантастичний. А далі починається своєрідна розмова поета з сином, про те, що він, підрісши, вирушить в життєву дорогу – з дорогою часто зв’язані зміни в людському житті:
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги
Поет говорить про зустрічі, які чекають сина на життєвих шляхах, про майбутнє кохання, друзів, дружину. Все, все може вибрати людина, і шляхи, якими піде. Та завше з сином будуть “очі материнські і білява хата”:
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
Епітет білява хата не тільки передає традиційний білий колір хати, а й наче олюднює її, створює таке враження, наче йдеться про живу істоту людину.
Ніколи й ніде не забуваймо: щоб нас у житті не спіткало, може, доведеться і впасти на сухому полі, але “Прийдуть з України верби і тополі”.
Завершується пісня рядками, які говорять, що можна вибирати друга, дружину “і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати”:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Для неї жив і творив сам Симоненко.
У вірші “Грудочка землі” у людській душі засіваються перші зерна любові до рідного краю, коли ще мала дитина любується природою, серед якої зростає:
Ще в дитинстві я ходив у трави,
В гомінливі трепетні ліси,
Де дуби мовчали величаво
У краплинах ранньої роси.
Краса природи зливається з красою рідного слова, пісень “замріяних і ніжних”, у яких “дзвеніло щастя непочате”, а співали ці пісні дівчата, які “ішли на поле на жнива”. Оці прикмети, чудова природа, пісні, праця, люди чесні й роботящі, і є те, що складає світлий образ Батьківщини, з якою поет хоче ділити “радощі, турботи і жалі” І в його грудях стукотить як в серце, “грудочка любимої землі”
Вірш “Україні” – це поетична декларація, в якій автор образно говорить про свою злитість з Україною, з її долею:
Я… з твоїм іменем вмираю
І в твоєму імені живу
Без любові до Вітчизни немає справжньої людини. Любити Україну, жити для неї – це означає любити її людей , працювати на їх благо. Дбати про те, щоб передати їм світ, землю кращими, як були до нас.
У вірші “Люди прекрасні” поет розкриває свою жадобу життя, творчості, любов до рідної землі та людей:
Люди – прекрасні,
Земля – мов казка,
Кращого сонця ніде нема,
Загруз я по серце
У землю в’язко.
Вона мене цупко трима.
Поет закликає не бути байдужим, залишити по собі добру пам’ять, щоб не сказали люди – “їх на землі не було”.
Та, мабуть, найсильнішим, найбільш емоційним та художньо довершеним є вірш “Задивляюся у твої зіниці”. Побудований вірш у формі звернення сина до матері - України:
Задивляюся у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Уже дієслово “задивляюсь” у зіниці свідчить про близькість, тісний зв’язок сина з матір’ю-Вкраїною, в зіницях якої поет бачить її буремне минуле.
Крешуть в них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань
Два рядки – а скільки сказано: не було мирним і щасливим минуле рідної землі, доводилося постійно виборювати не тільки волю й незалежність, а й саме право на існування: то в боротьбі проти татаро-монгольського нашестя, то у визвольних війнах і повстаннях проти польської шляхти, то даючи відсіч турецьким людоловам, то захищаючись проти русифікованої політики царизму чи сталінської диктатури.
Україна для поета – найдорожче в світі. Він називає її “дивом”, своєю “молитвою, віковою розлукою” - бо ж вічно вона знемагала в боротьбі проти сильніших ворогів, часто майже безнадійній. Як і в інших поезіях, Симоненко говорить, що живе й творить лише заради України:
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю.
Хай мовчать Америки й Росії,
коли я з тобою говорю .
В цих рядках казенна цензура побачила вияв націоналізму, зневагу до інших народів, зокрема російського. Однак це думка хибна:
Одійдіте, недруги лукаві !
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір’ю побуть на самоті.
Мати – найдорожча на землі істота. Їй несе людина свої болі й радощі, сумніви й успіхи, помилки й гріхи. З нею хочеться порадитись, поділитись турботами, покаятись в гріхах. І хіба може бути присутній при цій сповіді хтось третій? Бодай навіть брат, сестра чи батько? Ні – з матір’ю на самоті. Тому й попереджає ліричний герой недругів “одійдіте”, друзів просить “зачекайте на путі”. Отже, коли людина говорить з матір’ю-Україною, - то й усі інші країни – америки, росії мають не втручатися в цю розмову.
Поет немов клянеться у вірності батьківщині, прагне віддати їй усе: працю, творчість, всього себе:
Ради тебе перли в душі сію,
Ради тебе мислю і творю.
І останні рядки вірша:
Я проллюся крапелькою крові
На твоє червоне знамено.
Роздуми над гірким минулим, тривога за сучасне народу, бо вже було видно, що короткочасна ейфорія “відлиги” завертає на морози, змушували поета замислитись і гад тим, що є першопричиною зла, хто винен у пережитій трагедії. Ще у вірші “Пророцтво 17-го року” В. Симоненко гнівно звертається до “катів-тиранів” з попередженням про грядущу кару. Цей вірш з’явився після того, як Василь із друзями відвідали одне з місць поховання жертв сталінських репресій - Биківню. Ця подія збурила душу поета, загострила гнів і ненависть до тиранії. Він передрікає пришестя справедливого суспільства, коли
Встане правда і любов на світі,
І на сторожі правди стане труд.
Цій темі присвячений вірш “Де зараз ви, кати мого народу?” З гнівним пекучим сарказмом звертається поет до тих, хто десятиліттями гнітив і катував народ: “Де велич ваша, сила ваша де?” – протиставляючи їхній “чорній злобі” почерпнуті з народного джерела символічні образи рідного краю – “ясні зорі і тихі води”. Деякі рядки звучать як лозунги:
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ.
Ставлення до людини як до гвинтика, яка принижувало людину, її гідність, убивало її творчий дух, найяскравіше та найпереконливіше, з величезним почуттям любові до людини викрито й осуджено у таких віршах, як “Ти знаєш, що ти людина…”, “Я”, “Дід умер”, “Баба Онися”, “Перший” та ін.
Разом з тим В.Симоненко засуджує бюрократів, апаратників, чиновне керівництво – від колгоспу й сільради до центральних установ – за бездумне, зневажливе ставлення до людей праці, до їхнього життя, потреб, вимог. Так, в одному з найсильніших віршів –“Злодій” – розповідається про те, як “дядька затримали чи впіймали – Дядька і сільраду ескортували”, “дядька повчали й докоряли: “Як же вам, дядьку, не ай-ай-ай красти на полі свій урожай?” Та дядько знай і без них , що красти погано, куди вже гірше”… Це бачимо й з таких деталей, як “він кліпав довгими віями”, як йому “важко дивитися в очі ганьби” й самого мучить совість. Та крав він, якщо це можна назвати крадіжкою, з безвиході. Поет це добре розуміє і питає:
…Хто обікрав, обскуб його душу,
Хто його совісті руки зв’язав?
Краса і щирість почуттів в інтимній ліриці В.Симоненка.
Василь Симоненко прожив 28 років. Та він назавжди увійшов в історію рідної культури своїм болем за долю України, тривогами за Всесвіт, ліричним звучанням своїх інтимних творів, у яких зворушує краса і щирість почуттів. І хоч інтимні мотиви Симоненка переважно тісно пов’язані з пейзажами, соціальними, громадянськими, все ж у вірші про кохання у його поетичній спадщині займають чільне місце. Більшість з них увійшла до циклу “Тиша і грім”, частково – до циклу “Земне тяжіння”
Юнацькі мрії, сподівання разом з легким смутком охоплюють ліричного героя поезій “Люди різні між нас бувають…” та “Пригадую усе слова…” Образ коханої порівнюється ним з весняним громом, який стає “совістю і душею” і “щасливим щастям”. Самовіддане глибоке кохання сповнює ліричного героя у вірші “Ображайся на мене, як хочеш”. У цьому творі лунає заклик поета прожити життя, розмінюючи кохання на дрібниці:
Для кохання в нас часу мало,
Для мовчання - у нас віки.
Несподівано прийшла любов до ліричного героя у вірші “Вона прийшла”. Під впливом чару кохання міняється його внутрішній світ, і все довкола теж стає привабливішим і кращим. Душа закоханого співає солов’ями, вона тягнеться за чудовим покликом:
Прийшла любов непрохана й неждана
Ну як мені за нею не піти?
Ліричний герой створив для себе образ коханої, далеко від чогось конкретного, реального, кохана з’явилася хлопцеві тільки в романтичних маревах. І ось сталося “Вона до мене виплила з туману моїх юнацьких несміливих слів”. Почуття любові всесильні, вони здатні оповити людину, особливо молоду, здатні направити її на рівну дорогу життя. Поет малює привабливий образ вимріяної в снах любові:
Вона прийшла заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й молила,
Такою ніжною і доброю була.
У душі ліричного героя сталася зміна – і досить примітна: він “не чув, як жайвір в небі тане, кого остерігає з висоти…” Образ оспіваного в піснях солов’я українських степів не випадково появився в поезії: він символізує злагоду між людьми, несе добро і щастя.
Людина глибокої душі, В.Симоненко у віршах про любов не міг бути поверховим чи нещирим. Він був прекрасним і чистим навіть тоді, коли не все склалося за бажанням, коли не вдалося висловити коханій те, чим жила душа.
Не вір мені, бо я брехать не вмію,
Не жди мене, бо я і так прийду.
Я принесу тобі свою надію,
Я подарую смуток і біду.
Надзвичайно самокритичний герой у другій строфі вірша:
Слова ясні, лише мені відомі,
У бурмотіння скучне переллю
Свою усмішку у холодній втомі,
Бездумно, безголово утоплю.
Заслуговують на увагу ті вірші інтимної лірики В.Симоненка, в яких він по-філософськи розмірковує про взаємини коханих на тлі буденщини. На думку автора, втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатен відрізнити жахливого від дріб’язкового , мізерного. Життя, звичайно, “не можна заховати за рожевих ілюзій вуаль”, але можна обійти незначні життєві незгоди. Вчасно сказане “Пробач…, моя вина”, як у вірші “Моя вина” рятує кохання, допомагає подолати кризу.
У вірші “Є в коханні і будні і свята…”
І вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.
Любов у душі “щедро… б світила” і знову й знову оновлювала б людські почуття. Цікаве закінчення поезії:
Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!
Словник-ключ до поезії Василя Симоненка1. Верба (С). Символ космічного океану, прадерев життя; надзвичайної працездатності; запліднюючої, родючої сили; пробудження природи, весни; засмученої жінки; вдівства;України, батьківщини.(http://www.ber.te.ua/cgibin/dic/dic.php?nom=208). У буддизмі уособлює скромність. У китайців — символ весни, жіночності, зачарування, артистичних здібностей, розлуки. В Японії символізує терпіння й наполегливість (http://slovar.plib.ru/dictionary/d23/229.html). За народними уявленнями, гілочки верби, посвячені в церкві в останню неділю перед Великоднем — вербну неділю, набували магічних властивостей. Освячену вербу приносили в дім і вдаряли нею членів сім'ї, найчастіше дітей, примовляючи: „Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля". Освячена верба зберігалася в хаті й широко застосовувалася як лікувальний засіб чи як оберіг. На Херсонщині її клали у воду, в якій купали хвору дитину. В українському фольклорі верба — це поетичний символ дівчини або заміжньої жінки. (Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. — 2-е вид./А. П. Пономарьов, Л.Ф. Артюх та ін. — К.: Либідь, 1994. — 256с).2. Дорога (стежина) (С). Символ шляху, людської долі. У кожного своя дорога, долі різних людей то перехрещуються, то розходяться.
3. Душа (С). Зазвичай, зображується у вигляді птаха, що злітає, http://slovar.plib.ru/dictirnary/d23/229.html
4. Зірка (зорі, сузір'я) (С). Означає присутність божества, вище досягнення, ангєла-посланця Бога, надію. Зірки — атрибути Небесних Цариць, у яких корони часто складаються із зірок. У християнстві зірка уособлює божественне благе ставлення, (http://slovar.plib.ru/diction-ary/d23/229.html)
5. Кольори (С). Чорний і білий символізують негативне й позитивне і всі протилежності. Золотий. Це сонце, божественна сила, просвітлення, безсмертя, Бог, як світло нерукотворне, найвища цінність, те, що життя наповнює, вогонь, сяяння, слава, чоловічий принцип. Золотий колір Сонця символізує всіх сонячних богів. Зелений. Неоднозначний за смислом. Юність, надія і радість, але разом із тим мінливість, непостійність, ревнощі. Білий. Досконалість, простота, світло, чистота, невинність, святість, порятунок, духовна влада. Рожевий. Символізує мрії; існує вислів „рожеві окуляри", так говорять, коли людина в усьому вбачає тільки гарне, не бачить реального стану подій або не хоче бачити. (http://slovar.plib.ru/dictionary/d23/229.html)
6. Крила (С). Мають сонячну символіку і означають божество, духовну природу, рухому, всеохоплюючу силу божества, здатність вийти за межі земного світу, не відчувати втоми, миттєвий початок руху, політ у часі, політ думки, силу волі, розум, свободу, перемогу, швидкість, (http://slovar.plib.ru/dictionary/d23/229.html)
7. Лебідь (С). Є птахом життя. Символізує також самотність і прихисток і є також птахом поетів. У кельтів лебедині божества сонячні і є добродійниками людей; вони мають здатність лікувати; асоціюються з сонячною колісницею і символізують щедрість, любов, чистоту, а їх музика має магічні властивості. У китайців лебідь — сонячний птах. У християнстві білий лебідь — це чистота, милосердя і символ Діви Марії, http://slovar.plib.ru/dic-tionary/d23/229.html)
8. Лиман (Л). Затока з морською водою в гирлі річки або озеро поблизу моря, іноді багате на грязі з лікувальними властивостями. (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В.Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004. — 1440 с.)9. Вода (С). Будь-яка вода є символом Великої Матері і асоціюється з народженням, жіночим началом, водами родючості і свіжості, джерелом життя. Вода по вертає до життя, дає силу. У вигляді дощу вода несе родючу силу небесного бога. Як роса, вона уособлює благословення, духовне оновлення і світло світанку. Пірнути у воду — означає шукати секрет життя, його кінцеву таємницю. Вода, що тече, — це жива вода. (http://slovar.plib.ru/dictionary/d23/229.html)
10. Марево (Л). 1. Зорове явище в атмосфері, за якого на горизонті з'являються уявні зображення наземних предметів або ділянок неба; міраж. 2. Витвір уяви; видіння, примара. (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В.Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004. — 1440 с.)11. Мати (С). Природа, всезагальна Мати, цариця усіх духовних речей, (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).
12. Мріти 1. (Л). Ледве виднітися, бовваніти. Мерехтіти. (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В. Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004. — 1440 с.)13. Мріти 2. (Л). Те саме, що мріяти. Створювати в уяві образ когось, чогось; поринати у мрії. Думати про здійснення чого-небудь бажаного; прагнути в думках до чогось. (Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов, ред. В.Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ „Перун", 2004. — 1440 с.)14. Ніч (смеркання) (С). Означає докосмічну темряву. Згідно з Гесіодом, ніч — це Мати Богів. (http://slo-var.plib.ru/dictionary/d23/229.html)
15. Очі (С). Символізує всезнання, здатність до інтуїтивного бачення. Око серця — знак духовного осяяння, інтелектуальної інтуїції. У буддистів символізує мудрість і світло, (http://slovar.plib.ru/diction-ary/d23/229.html)
16. Перо (пір'я) (С). У християнстві означає учіння; у Єгипті символізує пробудження душі. (http://www.ber.te. ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).
17. Півень (С). Символ сонця, світла, вогню, войовничості; пильності; воскресіння; смерті та зла; сили чоловічої плоті; домовитості ; господарності; каяття (у християнстві); передвісника біди, нещастя; жертви; відкривача скарбів; також він є оберегом від пожежі. У праукраїнців півень вважався передвісником зорі, сходу Сонця, а отже, пробудження життя. Спів півня віщував в Україні прихід гостей, а спів біля вікна — нещастя, смерть (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).
18. Подорожі (мандри) (С). Герой, подорожуючи, стикається з випробовуваннями й небезпеками в пошуках досконалості, переходить від пітьми до світла, знаходячи духовний центр. Символізм мандрів також пов'язаний із символікою вибору шляху. (http://www.ber.te. ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).
19. Поле (С). Мати-Земля, велика годувальниця. (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).
20. Птахи (С). Символ душі, духу, божественного вияву, сходження на небо, можливості спілкуватися з богами чи входити у вищі стани свідомості, думки, уяви. (http://www.ber.te. ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).
21. Син (діти) (С). Двійник, живий образ. Символізує втілення втрачених можливостей, простоту і невинність. Жінка, яка годує дитину, — християнський символ милосердя.
22. Сльози (С). Символ невигойного горя, біди, мук, каяття, духовного очищення, радості, чистоти, дощу. У християнстві сльози — це символ очищення та каяття. У населення Сандвічевих островів сльози вважалися ознакою щастя, (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).
23. Сургучевий (Л). Прикм. до слова сургуч.
24. Сургуч (Л). Забарвлена тверда смола, віск, що легко плавиться й застигає; уживається для опечатування пакетів, посилок, приміщень.
25. Танець (С). Космічна творча енергія, трансформація простору в часі, ритм всесвіту, імітація божественної гри творення, підтримки сили, емоцій, активності. (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic. php?nom=208).
26. Темрява (С). Символ нерозвинутих можливостей; відсталості; неосвіченості; аморальності; з іншого боку — символ захисту від лихих сил. У позитивному плані темрява символізує порятунок від небезпеки, від очікуваного лиха. (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).
27. Тополя (С). Символ дерева життя, символ добра і зла, символ України, сумної дівчини, матері; краси, стрункості, весни. У сучасній поезії символіка тополі пов'язується з Україною, її трагічною історією, сивиною матері, батьківщини, (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).
28. Туман (С). Це стан, через який повинна пройти душа: через сум'яття до ясності й просвітлення. (http://www.ber.te. ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).
29. Хата (С). Символ Всесвіту; батьківщини, рідної землі; безперервності роду; тепла, затишку; святості; добра і надії; материнської любові; захисту і допомоги. Символіка хати багата і різноманітна. У давнину практично всі її елементи, окрім побутово-прагматичного, мали символічне значення. У свідомості праслов'ян хата була моделлю Космосу. Усі обряди, пов'язані з будівництвом хати, мали глибоку символіку. Напр.: категорично заборонялося зводити нову оселю меншу за розміром від старої (тоді могла, за віруваннями, зменшитися сім'я). Не будували дім і там, де колись жили злодії, де були сварки, пошесть, церква, перехрестя, згоріла хата і т. ін. У фольклорі, літературі хата — символ батьківщини, рідної землі, чистоти, тепла, затишку. (http://www.ber.te.ua/cgi-bin/dic/dic.php?nom=208).
КОРОТКИЙ ЛІТОПИС ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ В. А. СИМОНЕНКА
8 січня У селі Біївці Лубенського району на Полтавщині в селянській родині народився
1935 Василь Андрійович Симоненко.
1942—1946 Навчання в Біївській початковій школі.
1946—1947 Навчання в Єньківській школі.
1947—1952 Навчання в Тарандинцівській середній школі. Навчаючись у школі, поповнював свої знання в літературному та історичному гуртках, був членом редколегії літературного журналу та учнівського лекторію,
1952 Закінчує школу-десятирічку із золотою медаллю і вступає на факультет журналістики Київського університету.
1957 Закінчує навчання на факультеті журналістики КДУ. Під час навчання пише багато віршів, стає активним членом літературної студії. Разом із ним у цей період навчалися: Ю. Мушкетик, М. Сом, В. Шевчук, В. Діденко, Б. Олійник.
1957—1960 Працює в редакції газети «Черкаська правда», м. Черкаси.
1960 Стає зав. відділом пропаганди газети «Молодь Черкащини», м. Черкаси.
Виходить перша збірка творів «Тиша і грім».
Видається казка «Цар Плаксій та Лоскотон».
1963 Друкуються окремі твори поета: «Монархи»; «Дума про діда»; «Вино з троянд»; «Кукурікали півні на рушниках»; «Чорна підкова»; «Він заважав їй спати»; «Весілля Опанаса Крокви »; « Головешка »; «Мечі».
1963 В. Симоненка прийнято до Спілки письменників України.
14 грудня Тяжка хвороба обриває життя Василя Андрійовича Симоненка. Похований він у
Черкасах.
Виходить друга збірка віршів «Земне тяжіння».
Збірка «Берег чекань» (була заборонена і побачила світ лише за кордоном (Мюнхен)). Книга новел «Вино з троянд».
Лірична збірка «Поезії».
1981«Лебеді материнства».
1990«Народ мій завжди буде», «З матір’ю на самоті».

РЕЦЕНЗІЯ
на методичну розробку лекційного заняття з української літератури за темою: «Василь Симоненко. Життєвий і творчий шлях. «Лебеді материнства» викладача української мови та літератури Торезького гірничого технікуму ім..  О. Ф. Засядька Журби Наталі Миколаївни
Методична розробка, представлена на рецензію, складається з плану заняття, основної частини (у вигляді усного журналу), тексту лекції, додатків (опорного конспекту, словничка символів).
Слід зазначити актуальність даної теми в наш час, використання нестандартної форми проведення лекційного заняття.
У методичній розробці продумана і сформульована мета заняття, вимоги до знань студентів із цієї теми.
При плануванні заняття запропоновано:
Виразне читання віршів.
Індивідуальні завдання.
Роботу в групах.
Слід зазначити спрямованість форм і методів навчання на розвиток творчих здібностей студентів.
У методичній розробці багаторазово показані міжпредметні зв’язки, вміння викладача активізувати пізнавальну діяльність студентів і розвиток їх логічного мислення.
Дана методична розробка може бути використана з метою надбання досвіду проведення лекційного заняття у нестандартній формі.
Рецензент:
Дворникова В. В., викладач української мови та літератури Торезького гірничоготехнікуму ім.. О. Ф. Засядька_____________