Альманах Стежками рідної Донеччини.Розробка уроку літератури рідного краю. Грицько Бойко «Як Андрійко став умійком» (5 класс)

Міський методичний центр управління освіти адміністрації міста Донецька
Методичне об’єднання вчителів української мови та літератури шкіл міського підпорядкування







[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] Донецьк 2016
Керівник проекту
Казакова Л.В., спеціаліст вищої категорії, учитель-методист, учитель Донецького ліцею «Колеж»
Творча група
Богомолова В.Ф., спеціаліст вищої категорії, учитель-методист, Відмінник освіти, учитель Донецького ліцею «Колеж»
Жигалкіна С.Ю., спеціаліст 1 категорії, учитель Донецької спеціалізованої школи № 11
Зеленкова О.О., спеціаліст вищої категорії, учитель Донецького ліцею «Колеж»
Московська Т.В., спеціаліст вищої категорії, старший учитель, учитель Донецького ліцею «Колеж»
Ощинська О.В., спеціаліст 1 категорії, учитель Донецького ліцею «Колеж»
Потурнак В.В., спеціаліст вищої категорії, учитель-методист, учитель Донецького ліцею «Колеж»
Харлап І.О., спеціаліст вищої категорії, старший учитель, учитель Донецької класичної гуманітарної гімназії
Шеремет С.В., спеціаліст 1 категорії, учитель Донецкої загальноосвітньої школи №3






Зміст
Розробки уроків літератури рідного краю
Жигалкіна С.Ю. З. А. Положинська та її збірка «Казки для дітей» («Дбайлива мати», «Приблуда») (5 клас).
Харлап І.О. Грицько Бойко «Як Андрійко став умійком» (5 клас)
Московська Т.В. Урок-пошук істини за оповіданням Петра Бондарчука «Прости мені, лелько!» (5-6 класи)
Шеремет С.В. Образ рідної Донеччини у творчості В.М. Сосюри.(9 клас).
Ощинская О.В. Литературные и фольклорные памятники о печенегах. (9 класс)
Шеремет С.В. Багатогранна діяльність Б.Д.Грінченка як митця і вченого. Оповідання «Каторжна». (10 клас).
Зеленкова О.А. Иван Нечипорук. Жизнь и творчество поэта – земляка. (10-11 класи)
Казакова Л.В. Сава Божко. Роман «В степах». (10 клас).
Богомолова В.Ф. Життя і творчість Спиридона Черкасенка (10-11 класи)
Казакова Л.В. Філософія життя (за творами поетів рідного краю) (11 клас)
Позакласні заходи
Шеремет С.В. Інтелектуальна гра «Знавці літературного Донбасу»
Ощинская О.В. Встреча с Донецкой Музой (творческая встреча с поэтессой Анной Ревякиной)

Додатки
Презентація Потурнак В.В. «Нові освітні стандарти. Навчально-виховний курс «Донеччинознавство»
Посібник – хрестоматія для проведення уроків літератури рідного краю. Укладачі Богомолова В.Ф., Зеленкова О.О., Казакова Л.В., Московська Т.В., Ощинська О.В., Потурнак В.В.
















Розробки уроків літератури рідного краю
Жигалкіна С.Ю.
Тема уроку. З.А. Положинська «Казки для дітей» («Дбайлива мати», «Приблуда»). Роль батьків у нашому житті.
Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом письменниці; розкрити особливості творів, їхній казковий характер; розвивати навички аналізу творів із проведенням паралелей до власних відчуттів і спостережень; формувати вміння арґументовано доводити свою думку; виховувати в дітей любов, пошану до батьків, формувати естетичне сприйняття світу.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
Перебіг уроку
Організаційний момент
Оголошення теми, мети уроку
Слово вчителя. Діти! Сьогодні ми ознайомимося із творчістю Зої Положинської, письменниці нашого Донецького краю, яка своїми веселими, дотепними, мудрими й непересічними творами радує, веселить і повчає свого читача, у найкращому розумінні цього слова І сьогодні вона з нами, і в нас є нагода поставити декілька питань, щоб ближче познайомитися.
«Репортер» (перевірка індивідуального завдання творчої групи)
Запрошуємо журналіста та Зою Андріївну на інтерв’ю (виходять два учні: один – журналіст, другий – сам автор).
- Зоє Андріївно, у якому місті і коли ви народилися?
- Я народилася в місті Артемівську Донецької області 29 січня 1932 року.
- Розкажіть, будь ласка, про своє навчання.
- Закінчила середню школу міста Слов’янська. У 1949 році вступила до медичного училища. Після училища працювала медичною сестрою на шахті. З 1952 по 1954 рр. навчалась у Слов’янському учительському інституті, а з 19545 по 1957 рр. навчалась у Донецькому педагогічному інституті й одночасно працювала вчителем російської та української мови в Куйбишевському районі м. Донецька.
- Кажуть, що ви є представником літературного угрупування. А якого саме?
- Я є членом літературного угрупування «Мидуна» (рос. «Мира духовное начало»).
- А де ви публікувалися ?
- Я публікувалася в колективних збірниках: «Откровение», «Моя пушкиниана», «Мгновения солнечного детства», друкувалась у газетах «Вечерний Донецк», «Рассвет», «Магия».
Слово вчителя. Дякуємо творчій групі.
Сприйняття та узагальнення навчального матеріалу.
Слово вчителя. Дорогі діти! Давайте налаштуємося на позитивний настрій. Щоб добре працювати на уроці, простягніть праву долоню і подаруйте нею старанність, наполегливість, творчість. Простягніть ліву долоню і подаруйте нею свою любов, терпіння, повагу. А тепер обміняймося подарунками: доторкніться долоньками й повторіть такий девіз:
Не просто слухати, а чути.
Не просто дивитись, а бачити.
Не просто відповідати, а міркувати,
Дружно й плідно працювати.
1.Робота з віршем З. Положинської «Дбайлива мати».
- Шановні учні! Зараз ми з вами ознайомимося з поезією «Дбайлива матір», навчимося її виразно читати, визначимо тему, ідею, основну думку.
«Дбайлива мати»
Риба у синьому морі жила,-
Доброю матір’ю завжди була.
Діток із сотню Господь їй послав,-
Знали вони чималенько забав.
Срібними стрілами в хвилях носились,
Далеко від мами пливти не просились.
Промені сонця до них заглядали.
Як то страхатись, дітки не знали.
Та ось і над ними з’явився хижак.
Рибкам сховатись не можна ніяк.
В матері-риби одна лиш турбота:
Для порятунку роззявити рота.
Всі діти її поспішили туди,
Сховались хутенько від злої біди.
Без їжі лишилась потвора зубата.
Отак захистила дітей своїх мати.
А згодом та риба свій рот розкриває
І мила сімейка звідтіль випливає.
Читання вірша вчителем
Читання вірша учнями
Визначення теми, ідеї, основної думки
( Тема: зображення материнської турботи риби щодо своїх діток.
Ідея: уславлення материнської любові.
Основна думка: мама-та людина, яка здатна на все заради своїх дітей.)
Робота з віршем З. Положинської « Приблуда»
- Зараз ми з вами ознайомимося з поезією «Приблуда», навчимося її виразно читати, визначимо тему, ідею, основну думку, прослухаємо додаткову інформацію.
«Приблуда»
Маленька пташина у лісі жила,
З милим гнездечко красиве звила.
Чотири яєчка лежить у гнізді.
Подружжя співає: «Ті-ті-ті-ті-ті».
Та раптом і п’яте яєчко з’явилось:
Велике, крапчасте, усе придавило.
Вивелись дітки, ждуть черв’ячків,
Вивелись дітки дбайливих батьків.
«Ой леле, дивується пташка мала,-
Чого це росте так дитина одна?»
З сил вибиваються тато і мати:
Не можуть, бідненькі, діток вгодувати.
Більше усіх поїдає комах
Приблуда ота, ненажерлива – страх!
Та якось вони до гнізда підлітають:
Ой, що це? Дитину одну тільки мають,
А решта лежить аж внизу на землі,
Навіки спочили пташата малі.
Сумно над дітками зітхають:
Хто той розбійник- ніяк не вгадають.
Виріс синочок, сидить на сучку.
І раптом почули від нього: «Ку-ку!»
Читання вірша вчителем
Читання вірша учнями
Визначення теми, ідеї, основної думки
(Тема: розповідь про те, як пташеня з підкинутого яєчка позбавило батьків власних пташенят.
Ідея: уславлення материнської любові.
Основна думка: «Сумно над дітками зітхають: хто той розбійник- ніяк не вгадають»)
Додаткова інформація про зозулю (повідомлення учнів).
Опис. Зозуля має довге тіло  40 [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]  22 см, закруглений [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] (на кшталт сходинок) розміром 18 см. Хвіст майже дорівнює довжині гострого довгого крила і це ніби збільшує загальний розмір птаха. Вага зозулі  до 100 г (трохи більша за [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]). Забарвлення переважно сіре.
Місця існування, поширення
Зозуля живе у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], у горах до 3000 м над рівнем моря. Птах [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Зимує у [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], південному [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], островах [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ].
Особливості поведінки та розмноження
Місце зимування залишає рано, проте до місць гніздувань пересувається поступово й не досить швидко, зазвичай у другій половині квітня. Зозулі звичайні своїх гнізд не будують і яєць не насиджують, виявляючи [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Живе в найрізноманітніших деревних насадженнях, а на півдні України  в [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Найчастіше її можна зустріти там, де гніздиться багато [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. Відомо близько 150 різних видів птахів, яким зозуля підкладає свої яйця. Насправді ж зозуля підкладає яйця в чужі гнізда зовсім не через легковажність. Це пристосування пов'язане з особливостями її життя. Вона не може сама насиджувати пташенят, бо несе яйця не відразу, як інші птахи, а з інтервалом у 13 дні. Вільна від клопоту в будуванні гнізда й насиджуванні яєчок, зозуля летить туди, де є багато шкідників лісу.
Літературна гра «Знайди друзів поезії» (клас ділиться на дві або більше груп).
Завдання для І групи: знайти у вірші «Дбайлива мати» художні засоби (епітети, метафори).
Завдання для ІІ групи: знайти у вірші «Приблуда» художні засоби (епітети, метафори).
Брейн - ринг. Для наступного етапу поділяємося на команди. Ви отримуєте запитання, на його обговорення дається 15 секунд. Відповідь має бути точною та впевненою. Якщо команда не дає відповіді, то друга команда має право на відповідь суперника.
1) Де жила риба (« Дбайлива мати»)?
2) Скільки діток послав Господь рибі (« Дбайлива мати»)?
3) Які забави знали дітки (« Дбайлива мати»)?
4) Від кого оберігала мама діток (« Дбайлива мати»)?
5)Чому авторка називає свої вірші казками? Що таке казка як жанр?
6) Скільки було яєчок у подружньої пари («Приблуда»)?
7) Як з’явився приблуда у цій родині («Приблуда»)?
8) Що зробив новий член родини з іншими дітками («Приблуда»)?
9) Як можна охарактеризувати пташине подружжя («Приблуда»)?
10) Чи винен «синочок - розбійник» у тому, що сталося із родиною, до якої він потрапив («Приблуда»)?
5.«Акровірш»
Зараз наступне завдання. Запишіть у стовпчик ім’я героя вірша, а поряд із кожною літерою його характеристика.
П
Р
И
Б
Л
У
Д
А
6. Сенкан . Як ви вже знаєте, сенкан - це вірш з 5 рядків. У першому рядку ви зазначаєте одного з головних героїв (мама, приблуда). У другому рядку – два прикметники. У третьому рядку – два дієслова. У четвертому - фраза, яка передбачає особисте ставлення до теми. У п’ятому – синонім до іменника першого рядка. На це завдання ви маєте 1 хвилину.
ІV. Закріплення матеріалу. Тест:
У якому місті народилася Зоя Положинська?:
А) у Донецьку;
Б) в Артемовську;
В) в Єнакієво;
Г) у Дебальцево.
2. Чим годувала своїх пташенят батьки у творі «Приблуда»?
А) комахами;
Б) мухами;
В) крихтами;
Г) листям.
3. Хто з’явився з п’ятого, підкинутого яєчка («Приблуда»)?
А) соловей;
Б) лелека;
В) зозуля;
Г) чапля.
4. Як носились рибки в хвилях ( «Дбайлива риба»)?
А) стрілами;
Б) білками;
В) живо;
Г) стрімголов.
5. Хто залишився без їжі («Дбайлива риба»)?
А) щука;
Б) судак;
В) окунь;
Г) потвора зубата.
2. «Мікрофон». Завершіть речення:
На цьому уроці я .
Мені сподобалося
Я можу зробити такі висновки
Пояснення домашнього завдання. Скласти усний роздум на тему : « Яку роль відіграють батьки в нашому житті».
Підведення підсумків

Відповіді:
До завдання 4:
1. У синьому морі. 2. Із сотню. 3. Носились у хвилях. 4. Від злої біди у вигляді хижих риб. 5. Ка
·зка  це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажів, такі, як феї, гноми, велетні тощо. 6. Чотири. 7. Маленька зозуля. 8. Приблуда їх викинув з гнізда. 9. Добре, дбайливе, турботливе, працелюбне, привітне. 10.Ні.
До завдання 5:
П – пташеня Р – розбійник И –(і) інший Б – балуваний Л – літаючий У – убійник Д – дармоїд А - азартний



Харлап І.О.
Тема уроку. Грицько Бойко «Як Андрійко став умійком»
Мета: ознайомити дітей із життєвим і творчим шляхом поета-земляка, зацікавити його творчістю; удосконалювати вміння читати уважно та вдумливо; розвивати творче осмислення прочитаного, уміння самостійно опрацьовувати додатковий літературний матеріал; розвивати критичне, логічне, асоціативне мислення; виховувати ввічливість, порядність, любов до прекрасного, інтерес до книжки, до письменників рідного краю.
Обладнання: портрет поета, виставка книжок Григорія Бойка для дітей, малюнки учнів.
Тип уроку: інтегрований урок з елементами інтерактивного навчання.
Форма уроку: урок – літературна студія ( із використанням ігрових, мультимедійних технологій).
Невезіння - від невміння та від поспіху бува!
Грицько Бойко
Хід уроку
І. Організаційно-вступна частина
Постановка виконавчих завдань.
Поступово дослідити творчість письменника рідного краю Григорія Бойка.
Поетапно з’ясувати зміст казки Григорія Бойка «Як Андрійко став умійком»; визначити головних героїв, пояснити їхні вчинки, характер, поведінку, ставлення автора до своїх персонажів.
Замислитися про гарні риси характеру, правила поведінки.
Прокоментувати доречність підібраного епіграфа до уроку.
Метод «Прогноз погоди».
(Кожен учень визначає своє емоційне налаштування на урок у градусах: від -5 до +5. У кінці уроку гімназисти звіряють, чи змінився їхній емоційний стан протягом уроку).
ІІ. Актуалізація опорних знань
Вікторина. Продовжіть речення:
Казка – це .
Види казок: .
Народна казка – це .
Літературна казка – це .
Я знаю таких казкарів: .
В основі будь – якої казки є .
Я знаю таких казкарів Донецького краю: .
Казки вчать мене .
Я сам склав цікаву казку про .
ІІІ. Повідомлення теми, мети й завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності
Проблемне запитання.
Подумайте, що таке невезіння? А терпіння? У кінці уроку обговоримо ваші міркування.
Робота з епіграфом. Як ви розумієте епіграф до уроку?
ІV. Вивчення нового матеріалу
Учитель. Сьогодні разом із повторенням знань ми будемо вдосконалюватися як особистості.
Робота в групах.
Клас об’єднується в 4 групи:
1 – «Біографи»;
2 – «Літературознавці»;
3 – «Критики»;
4 – «Фоторепортери».
Кожна група по черзі відповідає, а всі інші записують основні відомості, нові поняття, цікаві факти, ставлять запитання виступаючим.
Група 1. «Біографи»
(Одночасно з розповіддю на мультимедійній дошці демонструють слайди).
Літературний диктант. Продовжіть речення:
1.Грицько Бойко народився (на Донеччині).
2.Дату народження письменника (5 вересня 1923 року).
3.Поет почав писати вірші (ще в школі).
4.Поет навчався у (Донецькому педагогічному інституті).
5.Григорій Пилипович розпочав літературну діяльність (у 1950 році).
6.Перша збірка віршів мала назву («Моя Донеччина»).
7.Найбільше своїх поетичних творів поет присвятив (дітям).
8.Для дітей поет написав ... (понад 400 пісень).
9.Усього було надруковано (понад 50 книжок).
10.Григорій Бойко помер (25 вересня 1978, у Києві).
11.На Донеччині створено кімнату-музей у ... ( м. Докучаєвську).
Група 2. «Літературознавці»
У 1973 році виходить друком казка для дітей «Як Андрійко став умійком». У ній розповідається про хлопчика, який нічого не вмів доводити до кінця. Серед персонажів діти, іграшки, звірі та птахи, побутові речі і Терпець, який і навчає Андрійка все доводити до пуття. Цей жолудяний чоловічок допомагає головному героєві, а разом із ним і юним глядачам затямити одну незаперечну істину: Бо уміння без терпіння – Наче казка без кінця!
Бесіда.
Про що розповідається в казці?
Хто казкар у цій казці?
Коли відбуваються події?
Які слова допомагають нам зрозуміти, що це – сучасна казка?
Що було несподіваним для вас, коли ви читали цю казку?
Чим схожа й чим не схожа ця казка на класичні казкові твори?
Які образи поставали у вашій уяві під час прочитання?
Про що думав Андрійко в 1 частині?
Чи перелякався хлопець, коли побачив маленького жолудяного чоловічка?
Як Андрійко в 3 частині стає чемним хлопчиком?
Як би ви продовжили цю казку?
Про що ви мріяли у свої 7-8 років?
Захист малюнків. Розгляньте малюнки однокласників. Чи вдало, на вашу думку, відтворені образи цієї казки?
Творчо – асоціативна групова робота. Складіть коротку характеристику образів казки, додаючи епітети.
Андрійко – Неумійко – лінивий, веселий, .
Терпець - маленький, розумний, .
Виразне читання.
Послухайте виразне читання кульмінації твору й дайте відповіді на запитання.
Яке ваше ставлення до поведінки хлопчика?
Чим був вражений Терпець?
Що значить для кожного з вас поняття «невезіння», «терпіння»?
Група 3. «Критики»
Казка «Як Андрійко став умійком» показує, що Григорій Бойко добре обізнаний із дитячою психологією. Вереда, замазура, хвалько, брехун, ледар, базіка, невіглас, недотепа, боягуз, підлабузник, задавака, ябеда, роззява, симулянт – ось «знамениті персонажі» його чудових віршів, поем і казок. Звичайно, книжка для дітей має й навчати, а не тільки розважати. Ця книжка – дуже цікава, захоплива. Гарний настрій дітям забезпечений. Книжка Григорія Бойка «Як Андрійко став умійком» видавництва «Веселка» - добротна та якісна. Писати авторам для дітей нелегко: занадто всі різні. Тому дитячим письменникам у своїх книжках треба бути дуже обережними й делікатними.
Проблемне запитання.
Як ви розумієте вислови з цього твору: «Бо уміння без терпіння – наче казка без кінця», «Де уміння – там везіння»?
Група 4. «Фоторепортери»
Завдання. У нас у руках – книжка Григорія Бойка «Як Андрійко став умійком» видавництва «Веселка». Чи звернули ви увагу на цікаві ілюстрації? Як вони допомагають читачам зрозуміти зміст казки, настрої героїв, їхню поведінку, думки? А хто ж автор цих малюнків? Юрій Олександрович Козюренко – художник книжки. Він - художник-карикатурист. У [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] році  [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] оголосила конкурс на найкращу ілюстрацію до [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]. У ньому переміг Юрій Козюренко, який вигадав малюка «Погодку».
Вправа «Утрачена послідовність».
Відновіть послідовність розкиданих ілюстрацій до казки. Кожна група отримую один малюнок, пригадує, до якої частини він відноситься, потім усі групи об’єднуються, спілкуються, визначають послідовність ілюстрацій, арґументують свої висновки, переказують частину казки.
Робота в групах.
Уявіть себе художниками цієї книжки. Проілюструйте епізод, який вам найбільше сподобався.
Виставка малюнків до казки.
V. Систематизація й узагальнення вивченого матеріалу
Бесіда.
Чи сподобалась вам казка? Чим саме?
Придумайте інший заголовок до казки?
Намалюйте словесний портрет Андрійка, а потім Терпця.
У чому повчальний зміст твору?
Що на уроці було головним? Цікавим? Чого ви навчилися?
Що таке терпіння?
У чому актуальність основної ідеї казки?

VI. Підсумок уроку
Метод «Мікрофон».
- Як, на вашу думку, має поводитися дитина?
- Як назвемо героя?
- Яку пораду можете дати Андрійкові?
Складання сенкана.
- Так яким перед вами постав наш поет – земляк Григорій Пилипович
Бойко? Складіть сенкан.
Г. Бойко
Талановитий, розумний
Писав, воював, спостерігав
 Читаємо, пам’ятаємо, захоплюємося
Поет, гуморист, ну просто майстер
Метод « Прогноз погоди».
Визначте, що змінилося за урок. Зазначте рівень свого емоційного стану на цей момент у градусах. Що підняло вам настрій?
Учитель. Учіться дивитися на себе збоку, щоб перевиховати себе і не стати героями творів Григорія Пилиповича Бойка. І пам’ятайте слова нашого земляка: «Де уміння – там везіння!»
VIІ. Домашнє завдання
Написати твір на тему : «Чарівний переосмислений світ Андрійка».
Скласти свою казку про світ дитячих мрій.


 Московська Т.В.
Тема. Урок - пошук істини. Аналіз оповідання Петра Бондарчука «Прости мені, лелько!»
Мета: формувати вміння творчо осмислювати прочитане, досліджувати морально-етичні проблеми, що піднімаються в оповіданні; розвивати ноосферичне мислення; заохотити учнів до моральних роздумів про те, що долі птахів і людей такі схожі між собою, що немає у світі любові міцнішої, ніж материнська, що справжнє кохання – вічне.
Тип уроку: інтегрований урок з української мови, літератури, народознавства та біології.
Обладнання: ілюстративний матеріал, тексти оповідання.
ХІД УРОКУ
I. Організаційний момент з елементами індукції.
Суть етапу в емоційному настрої на цікаву роботу, в мотивації до творчості. Задіявши сферу почуттів учнів, і навіть їхню підсвідомість, учитель настроює на конструктивну і натхненну роботу на уроці. Головний ресурс - індуктор. В його ролі виступає будь-який інформаційний сигнал (текст легенди), завдання якого викликати потік асоціацій в учня.
Вступне слово вчителя. В народі існує легенда, з якої я хочу розпочати наш урок. (на фоні музики)
Колись у нашому краї була велика біда: люди не мали роботи, не вистачало на всіх землі, не раз і шматка хліба не було в хаті. Не витримав такого життя один чоловік та й подався шукати щастя в далях, в заморських краях.
Тут він знайшов вічне літо, а головне хліб і воду. А більшого він і не бажав. Воно б, може, й нічого, але стала його діймати страшна ностальгія – сум за батьківщиною. Все більше й більше думав про повернення додому в рідний край. Хоча не назовсім, а так, щоб трохи тут жити, а трохи в рідній стороні.
От якби я мав крила, то міг би хоч раз на рік злітати додому.
Почув його молитви Господь і перетворив того мрійливого чоловіка на лелеку.
Змахнув крильми лелека та й полетів додому. Зраділо його серце, коли побачило рідну землю, своє село, батьківську хату. Але й засмутилося, бо вже не міг назад стати людиною.
Звив собі гніздо на дереві, що росло у дворі колишньої хати, і став там жити. Так жив до кінця літа, аж стало його знову тягнути в чужий край, де тепло і харчі є. Зібрався та й полетів у вирій, до теплих земель.
І так відтоді літає туди-сюди, по кілька місяців живе на батьківщині, а решту на чужині. Сім’я його розмножилася, з’явилися родичі – журавлі, чаплі. Тільки коли підіймуться ці птахи в небо, сумовито кричать: укру-укру.
Не можуть вже вимовити, як перше, слово «Україна», але не забули своєї батьківщини.
У безмежній блакиті, широко розпростерши крила, летить лелека. Ні, спокійний і прекрасний, він ніби пливе на тлі неба, сонця, хмаринок. Лелько щасливий, бо ген, у гнізді, на нього очікує лелька, бо незабаром вони стануть батьками. Ці птахи, як і ми, люди, – частка безкінечного Всесвіту, що без нас, без нашої долі й душі, у повній мірі існувати не може.
Здавна дружать людина з лелекою, а це, мабуть, тому, що вірить чорнокрилий красень у людську порядність.
У народі кажуть: у хаті, на якій поселилася лелечина пара, пануватимуть любов і злагода.
Споконвіку вважалося великим злочином скинути лелече гніздо або вбити птаха. Не було тому прощення. У народі кажуть: за вбитого бузька Бог забирає дитину. Та лелека й сам може відомстити за себе: принесе вогню й спалить хату або накличе грозову хмару.
Дуже прикро, що цих красенів стало менше на Україні. Нині білий лелека, як і його родич чорний, занесений до Червоної книги. А це тому, що осушили болота, забруднили струмки, річки, поля.
Лелеки живуть близько 20 років. Щороку вони відлітають у теплі краї, щоб весною повернутися додому. До вирію бузьки летять зі швидкістю 150 – 200 кілометрів за добу, а коли вертаються до рідного краю, то летять удвічі швидше. За цей час долають 20 – 25 тисяч кілометрів. Стільки перешкод на їх шляху до рідної домівки.
II. Мотивація навчальної діяльності.
Сьогодні на уроці давайте створимо уявну картину світу й поговоримо про лелеку як представника ряду голенастих (реальний світ) та про любов українців до цього птаха, втілену в народних загадках, прислів'ях, повір'ях, прикметах, бувальщинах, легендах (вигаданий світ). Спробуємо співставити ці два виміри, перекинути “місток” між реальним і вигаданим.
ІІІ. Перевірка домашнього завдання
Учні розповідають підготовлені повідомлення про лелек
IV. Повідомлення теми та мети уроку.
Сьогодні ми ознайомимося з оповіданням талановитого донецького письменника Петра Бондарчука “Прости мені, лелько”. Цей твір я обрала не випадково. По-перше, Петро Федотович Бондарчук, хоч і народився 1936 року на Вінниччині, та з 1962 року постійно живе в Донецьку. По-друге, автор пропонує нам історію, що пов’язана з лелеками.
Ми зробимо дослідження-порівняння людської долі й пташиної, людських та лелечих почуттів: кохання, ревнощів, зради, прощення, всеосяжної материнської любові. Ми поринемо у вигаданий митцем світ, але знайдемо там багато реального, близького й зрозумілого нам.
Я відчуваю ваш злет думок, ви вже душею піднялися над реальним, як перший змах лелечого крила.
Отож, слухайте ...
V. Сприйняття навчального матеріалу.
Читання оповідання “Прости мені, лелько”
VІ. Бесіда за змістом прочитаного.
(учні самостійно визначають коло питань, що зацікавили їх після прочитання оповідання, та обговорюють прослухане; учитель контролює час роботи )
Назвіть реальне у творі.
Чи можна виправдати Павлуся?
Чому лелька не оборонялася, а «тільки клекотіла, клекотіла, з розпачем, із мольбою...»?
У чому проявляється материнська любов лельки?
Чому не відлетіла у вирій?
Поясніть поведінку птахи: «Лелька ставала все неспокійнішою: то походить по хаті, то розправить крила, то скочить на лавку й погляне у вікно»?
Як пояснити лельчину спробу самогубства?
Чому птахи полишили старе гніздо?
Що є вигаданим у творі?
Назвіть спільне й відмінне в людських і пташиних долях.
Що таке зрада? Чи можна її виправдати? Чи завжди зрада буває гіркою?
Чи знаєте ви подібних Павлусів?
Як би ви виправляли таку ситуацію?
VІІ. Визначення кола проблем, порушених автором в оповіданні
(учні пропонують свої варіанти)
- лелеки довгий час селилися в гнізді біля хати, де панувала злагода;
- людська безпечність (хай навіть неусвідомлена) принесла зло;
- ревнощі страшні у своєму прояві;
- краса вірності;
- загальнолюдські цінності;
- зрада.
VІІІ. Підсумок уроку.
1. Коментування й виставлення оцінок за роботу на уроці.
2. Слово вчителя.
Лелеча вірність була і є своєрідним символом любові до рідної землі. Лелека на рушнику дарує людині немовлятко, приносить на своїх крилах блакить неба й сяйво сонячних доріг. То ж хай вічно живе поетична легенда згідно з якою бусол дарує оселі щастя й радість.
3. Рефлексія
На уроці я дізнався ...
Я навчився ...
Я зрозумів, що можу ...
У мене вийшло ...
Я придбав ...
Мене надихнуло ...
ІХ. Домашнє завдання: дослідити, як малює народна уява картину світу лелек. Виявити реальне у вигаданому.
Додатковий матеріал
Загадки:
Довгі ноги, куций хвіст, по дорозі ходить скрізь.
Ноги, як лопати, має хату поверх хати, рахунок жабам знає.
Реальне у вигаданому: зовнішній вигляд птахів, основний їхній харч.
Прислів'я:
Прилетіли лелеки – весну принесли здалеку.
Лелеки прилетіли й полудень принесли.
Якщо бусли прилітають, то вже весну заповідають.
Реальне у вигаданому: бузьки починають приліт із вирію на Обретіння (9 березня), тому дійсно приносять весну, бо вона ж тільки починається.
Повір'я:
Не можна розкидати гніздо лелеки, бо в цей будинок ударить грім.
Якщо бузько заглядає вгору – на мерця.
Чорногуз хату від лиха береже.
Реальне у вигаданому: лелеки дійсно відчувають зло з боку людини й природи
Прикмети:
Лелеки дружно летять – і весна буде дружною.
З'явилися буслині лапки – не забирай із грядки сапки.
Коли лелека ховає голову під крило – чекай негоди.
Якщо ж птахи вирушають поспіхом – чекай на сувору зиму.
Реальне у вигаданому: люди уважно придивлялися до поведінки лелек, співставляли її з реальним життям і ці спостереження передавали від покоління до покоління.
Бувальщини.
1. Пасли діти корови на вигоні, посеред якого ріс дуб із лелечим гніздом. Ураз пастушки почули жалібний писк пташеняти. Підняли голови й завмерли від несподіванки: лелека силоміць витягнув з гнізда пташеня, викинув його геть. Діти подумали, що це сталося випадково, й один із хлопчиків, уклавши пташеня в кашкет, повернув до кубельця. Та бузько невдовзі вчинив те ж саме. Іванко, один із пастушків, у сльозах прибіг додому, розповів усе мамі, але вона вгамувала синовий розпач.
Реальне у вигаданому: Це на сухе літо лелеки, знаючи, що не прогодують виводок, зменшують свою сім'ю, а може, лелеченя хворе було. Якщо таке трапиться, то пташеня краще вигодувати самому або здати до зоопарку.
2. Дідусь знайшов пораненого чорногуза, змастив поранене крило зеленкою, наклав шину. Щодня давав жаб, рибок, хробаків, сир, дрібно порізане несолоне м'ясо. Не можна годувати лелеку й чорним хлібом. Птах швидко здружився з котом Мурчиком та собакою Дружком. Й от наш бузьок одужав. Хоч як не сумно було з ним розлучатися, та коли зачув чорнокрилець стукіт дзьобів своїх родичів, знався в небо, покрутився над хатою й полетів.
Реальне у вигаданому: Птах не може жити серед людей (тобто не в реальному світі). Як би добре йому не було, та тягнеться лелека до свого природного середовища.
Легенди про лелек.
Лелека (бусол, чорногуз) в українців – святий птах. За легендами, він походить від людини, яка згрішила колись проти Бога і тепер, у пташиній подобі, старанно спокутує свою провину. Найпоширенішою версією перетворення людини на лелеку є історія гадючого мішка: "Кажуть, бусол – з чоловіка. Бог усіх гадів у мішок зібрав і дає чоловікові: "На цей мішок, віднеси до моря і вкинь у воду. Як нестимеш, не розв'язуй і не заглядай у мішок, що там є". Іде той чоловік з міхом до моря – кортить подивитися. Розпустив того мішка, гад так і поліз, так і поліз із нього! А Бог і каже: "Не хотів мене слухати, пустив гадюччя по всіх усюдах, іди ж та збирай...". От тоді й став той чоловік буслом".



Шеремет С.В.
Тема. Образ рідної Донеччини у творчості В.М. Сосюри
Мета: ознайомити учнів із літературою рідного краю, зокрема із життям і творчістю видатного поета В.Сосюри, вивчити громадянську лірику поета, удосконалювати навички виразного читання поетичних творів; розвивати уміння перевтілюватись; виховувати любов до Батьківщини, рідного краю, прагнення примножувати його велич і красу.
Методи і прийоми:  лекція вчителя зі складанням учнями тез; робота з ілюстраціями; вільний мікрофон; евристична бесіда; літературна вікторина; робота з таблицею.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Обладнання: портрети та фотографії письменника; збірки творів.
 Хід уроку
І. Мотивація навчання школярів.
1. Організаційний момент. 
Епіграф:
В житті одного я єством всім бажаю.
Тій пісні, що з серця мого виринає,
Мов колос рясний, що зростає з зерна,
Щоб тільки народу служила вона.
В.Сосюра
Цими рядками відкривається чудова збірка поезій «На струнах серця», що належить Володимирові Сосюрі. Хто він? Як «пісня його серця» служила народові? Що хотів донести до читача натхненний поет? Відповідь на ці запитання ви зможете знайти сьогодні на уроці.
2. Літературна вікторина «Відомий В. М.Сосюра»
Коли і в якій області народився В. Сосюра? (06.01.1898 на Донеччині)
Родина, в якій ріс і виховувався майбутній поет. (Шахтарська)
Творчістю яких письменників захоплювався В. Сосюра в дитинстві? (Т.Г. Шевченка, І. Франка, [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ], О. Пушкіна)
Вік В. Сосюри, коли він розпочав писати поетичні твори. (Чотирнадцятирічним хлопцем)
Перші збірки письменника, які принесли йому славу. («Поезії», «Червона [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]»)
Кореспондентом якої газети  був під час Другої світової війни В. Сосюра? («За честь Батьківщини»)
Збірка поезій письменника, за яку йому була присуджена Державна премія І ступеня. («Щоб сади шуміли»)
За що денікінці намагалися розстріляти В. Сосюру? (Як петлюрівця)
Автобіографічний [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ] письменника. («Третя Рота»)
Подія, яка сталася з В. Сосюрою в Одесі у 1920 році. (Прийом до лав бійців Червоної Армії).
ІІ. Оголошення теми та мети. 
ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу.
1. Слово вчителя.
 Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 року на станції Дебальцево. Згодом сім'я переїхала до Третьої Роти (селище Верхнє на Донбасі), де й минули дитинство та юність майбутнього поета. Батько його був рисувальником. Неспокійний характером, ледве зводив кінці з кінцями: мізерного заробітку не вистачало навіть на те, щоб прогодувати сім'ю, яка з року в рік зростала. Ось чому Микола Сосюра брався за кайло і спускався в шахту добувати вугілля, писав за п'ятак «прошеніє» селянам до суду, був землеміром, чорноробом, будівничим, вчителем...
Володимир Сосюра розпочав освіту в п'ятирічній, так званій двокласній школі. Після смерті батька він змушений був залишити навчання. Нарешті Сосюрі, який блискуче склав вступні екзамени, вдалося влаштуватися учнем-стипендіатом до агрономічної школи біля станції Яма, в якій вчився аж до осені 1918 року.
У роки проголошення УНР В. Сосюра брав активну участь в обороні молодої держави; перебував у війську Нестора Махна, котрий подарував Сосюрі годинник із дарчим написом; служив у полку армії Симона Петлюри, командир якого профінансував першу збірку Сосюри «Пісні крові», що вийшла 1918 року в Хмельницькому. Володимир Сосюра був засуджений до страти двічі: спочатку денікінцями, потім більшовиками. Його врятували вірші: червоноармійці заслухалися його поезіями і врятували талановитого юнака.
Після громадянської війни Володимир Сосюра став улюбленцем молоді: його вірші переписували, вчили напам'ять, висловлювали ними почуття своїм коханим. У роки Другої світової війни був у евакуації, працював в українському радіокомітеті в Москві, пізніше при партизанському штабі.
8 січня 1965 року поета не стало. Упродовж життя Володимир Миколайович видав понад 80 збірок поезій, був удостоєний Державної премії імені Тараса Шевченка та Державної премії СРСР.
2. Пошукова робота. (Учитель на дошці записує слова, а учні за допомогою статті в підручнику розкривають зміст даних слів).
де Соссюр  дворянське прізвище предка В. Сосюри, рід котрого, згідно з сімейною легендою, походив від француза, що захопився героїзмом запорозьких козаків та вирушив з ними в українські степи;
восьмеро  кількість дітей у сім'ї Миколи Сосюри;
Локотош  прізвище матері, яка працювала на патронному заводі в м. Луганську. На міському балу отримала перший приз за вроду.
3. Виразне читання напам’ять віршів В. Сосюри.
4. Словникова робота.
5. Бесіда за змістом прочитаних поезій.
6. Робота з ілюстраціями. Виберіть малюнок, котрий ілюструють вірші Володимира Сосюри. Поясніть свій вибір, опираючись на основні мотиви поезії.
7. Заповнення таблиці. (Учні заповнюють таблицю, користуючись підручником. У таблиці записано лише назви художніх засобів.)
Назви художніх засобів
Художні засоби
Роль художніх засобів

Звертання
Донеччино моя!


Порівняння
твоїх заводів дим, як прапор у очах.


Символічні означення
солодкого світання


Метафора
коли квітки в росі всміхалися мені.


Образ
Батьківщини



ІV . Закріплення вивченого.
Сформулюйте ідею опрацьованих творів.
Виступи учнів із підготовленою інформацією (різноманітні цікаві та маловідомі факти із життя письменника).
Вільний мікрофон.  “А все ж я донецький поет...” (Донбас у творчості В. Сосюри.)
Донбасівці завжди пишалися тим, що на Донеччині народився та виріс такий великий поет. Саме Донбасові поет присвятив чималу кількість творів, розміщених у виданих ним 80 збірках поезій. У наведених нижче фрагментах творів побачимо приклади біографічних та, в результаті, душевних зв’язків В.М.Сосюри з його малою батьківщиною.
«І сниться, все сниться й донині
берізки тонкий силует.
Хоч знаний я всій Батьківщині
А все ж я донецький поет».
Молодий поет почав працювати рано, а його першим місцем роботи був Донецький содовий завод, згадки про який часто зустрічаються в творчості поета. Одним із найбільш відомих віршів В. Сосюри, в якому поет передає красу свого краю та любов до нього, є вірш «Донеччино моя», в якому він наголошує на своїй близькості до рідної землі. Метафоризація мови, якою користується поет,емоційність зорових і слухових асоціацій є обумовленням фізичного відчуття змальованої картини. Сукупність художніх компонентів витворюють настрій ліризму, властивого В. Сосюрі, та передають любов поета до рідної землі.
Як скоро побачимо, Донеччина виявиться одним із лейтмотивів творчості поета, присутнім з початку його творчості до самого кінця, без огляду на інші обставини, які могли мати вплив на творчість поета. Попри те, що дитинство поета, проведене на Донеччині та Луганщині, не було легким, однак все-таки в його віршах воно зображене як чудесний період у житті, про який у пам’яті поета залишилися лише приємні згадки. Так теж поет описує місця, пов’язані з його юнацькими літами: “ Які там милі срібні ріки, А далі сині,як у сні... Ні, без Донеччини навік Зів’яли б всі мої пісні. ”
Або ще інший вірш: “ Далекий рідний мій Донбас встає, мов із тумана ... я оспівав тебе не раз, зоря моя рум’яна! В твоїй колисці я гойдавсь, Овіяний гудками І за її краї чіплявсь Маленькими руками. Тобі одній згадок моря І пісня, що не в’яне, Моя рум’яна зоря, Донеччина кохана. ”V. Домашнє завдання: написати твір-мініатюру «Донеччина у творчості В.Сосюри».
VІ. Підсумок. Дати відповідь на питання:
- Чи можна вважати прослухані поезії автобіографічними? 





Ощинская О.В.
ТЕМА. Урок художественной культуры. Литературные и фольклорные памятники о печенегах
ЦЕЛЬ: познакомить учащихся с фольклорными и литературными источниками о печенегах; формировать умение сравнивать, анализировать, классифицировать, обобщать изучаемые факты и понятия; развивать познавательные интересы, интеллектуальные способности, мыслительные умения, культуру речи, художественный вкус; воспитывать интерес к изучению истории и литературы родного края.
ТИП УРОКА: интегрированный урок (литература, история, изобразительное искусство).
ОБЕСПЕЧЕНИЕ, МАТЕРИАЛЫ: компьютер, проектор, наглядные материалы, литературные памятники (тексты), иллюстрации (презентация),
ПАЛИТРА УРОКА
Организационный момент
Сегодня мы продолжим знакомство с культурой печенегов – кочевников, почти столетие господствовавших на территории нашего края в Средние века (X – XI вв.). И рассмотрим литературные памятники, подтверждающие присутствие печенегов на нашей земле.
Объявление темы и цели урока.
Актуализация знаний учащихся
Давайте вспомним, когда появилась литература? (Непосредственно возникновение литературы связано с возникновением письменности, а фольклор появился намного раньше)
С чем связано появление поэтических произведений искусства? (Поэтические произведения обслуживали обычаи и обряды наших предков.)
Как называется дописьменная литература? (Фольклор – устное народное творчество.)
Чем отличается фольклор от литературы? (Фольклор передавался из уст в уста, создавался коллективно народом; литература – индивидуальное творчество, возникновение литературы связано с появлением письменности.)
Назовите известные вам жанры фольклора. (Сказки, сказания, песни, загадки, былины, легенды и др.)
Изучение нового материала
Образ печенегов отразился в древнерусском фольклоре XI-XII вв. на основе тех фольклорных памятников, которые вошли в «Повесть временных лет» – знаменитую летопись XIII столетия, историческую и литературную «энциклопедию» Древней Руси.
В «Повести временных лет» представлены как данные, вычитанные из письменного текста, так и сведения, полученные из устных сказаний. Причем сам спектр жанров, к которым принадлежат памятники фольклора, представленные в древнерусских летописях, отличается необычайным многообразием: это и песни скальда, и поговорки, и топонимические легенды, былички или просто рассказы о случившемся.
Какими же предстают печенеги в русских летописях и в памятниках фольклора? Автор «Повести временных лет» 15 раз в различных ситуациях вспоминает об этом народе, причем четыре раза эти упоминания носят явно фольклорный характер.
Произведения устного народного творчества и художественной литературы бывают разнообразными. Они делятся на несколько больших разрядов, или родов. Самый распространенный род составляют произведения, в которых изображены события, люди, их характеры и поступки. Такие произведения называются эпическими. Часто эпические произведения рассказывают об исторических событиях и великих народных деятелях. Например, в русских былинах отразилась жизнь и борьба нашего народа; в них показаны народные герои-богатыри, участвующие во многих событиях. Поэтому былины относят к роду эпических произведений.
Так как они рисуют героизм русского народа в защите родины и в труде, то былины часто называют произведениями героического народного эпоса.
Сказитель поет былину Звенят струны гуслей, льется однообразный напев. Песня не любит торопливости, и сказитель не спешит скорее закончить былину. Он подробно рассказывает о герое-богатыре, о том, как богатырь собирается в поход, как седлает коня, какое у него вооружение. Иногда певец останавливается, припоминает подробности, вносит свои добавления. Ведь он не только исполнитель, а еще и творец. Сказитель хочет, чтобы слушатели запомнили былину, и чтобы в ней все было понятно. Поэтому он не нарушает порядка событий, а излагает их в строгой последовательности.
Позже мы познакомимся с былиной, повествующей о Никите Кожемяке – герое русского эпоса.  Эта былина была настолько популярной, что дошла до нашего времени в нескольких вариантах. Так, она легла в основу одной из частей знаменитой летописи «Повесть временных лет», а также стала известна как фольклорная легенда, сказание и сказка.
Интонации летописных сообщений о печенегах достаточно ровные. В основном же в летописи идет перечень событий русско-половецких отношений. Однако последующие события показывают, что у печенегов сложились достаточно добрые отношения с князем Ярополком и его сыном Святополком Окаянным. Последний раз в «Повести временных лет» печенеги упомянуты под 1097 г., когда князь Василько, делясь своими планами, рассказывал, что, узнав о идущих к нему печенегах, планировал грандиозные военные компании против Польши, на Дунае и в Половецкой степи.
В «Повести временных лет» к фольклорным по происхождению источников можно отнести Сказание о подвиге киевлянина, сумевшего подать весть своим войскам во время осады Киева печенегами в 968 г., а также сведение об изготовлении печенежским князем Курей чаши из черепа Святослава, и две былины – «О подвиге кожемяки» и «О белгородском киселе».
Первый случай появления печенегов в фольклоре относится к описанию осады ими Киева в 968 г. Согласно «Повести временных лет» когда в городе начался голод, один из киевлян, умевший говорить по-печенежски, выдавая себя за печенега и делая вид, что разыскивает своего коня, добрался до Днепра и передал призыв о помощи воеводе Претичу. Воевода, выдав себя за командующего передовым отрядом в войске Святослава, якобы добился снятия осады с Киева.
Очень интересна былина о Никите Кожемяке, введенная в «Повесть временных лет» под 992 годом. Узнав о приходе печенегов, князь Владимир «выступил против них, и встретил их на Трубеже у брода, где ныне Переяславль. И стал Владимир на этой стороне, а печенеги на той, и не решались наши перейти на ту сторону, ни те на эту сторону. И подъехал князь печенежский к реке, вызвал Владимира и сказал ему: "Выпусти ты своего мужа, а я своего пусть борются. Если твой муж бросит моего на землю, то не будем воевать три года; если аве наш муж бросит твоего оземь, то будем разорять вас три года".           И разошлись. Владимир же, вернувшись в стан свой, послал глашатаев по лагерю, со словами: "Нет ли такого мужа, который бы схватился с печенегом?" И не сыскался нигде. На следующее утро приехали печенеги и привели своего мужа, а у наших не оказалось. И стал тужить Владимир, посылая по всему войску своему, и пришел к князю один старый муж и сказал ему: "Князь! Есть у меня один сын меньшой дома; я вышел с четырьмя, а он дома остался. С самого детства никто его не бросил еще оземь. Однажды я бранил его, а он мял кожу, так он рассердился и разодрал кожу руками". Услышав об этом, князь обрадовался, и послали за ним, и привели его к князю, и поведал ему князь все. На следующее утро пришли печенеги и стали вызывать: "Есть ли муж? Вот наш готов!" Владимир повелел в ту же ночь надеть вооружение, и сошлись обе стороны. Печенеги выпустили своего мужа: был же он очень велик и страшен. И выступил муж Владимира, и увидел его печенег и посмеялся, ибо был он среднего роста. И размерили место между обоими войсками, и пустили их друг против друга. И схватились, и начали крепко жать друг друга, и удавил печенежина руками до смерти. И бросил его оземь. Раздался крик, и побежали печенеги, и гнались за ними русские, избивая их, и прогнали их. Владимир же обрадовался и заложил город у брода того, и назвал его Переяславлем, ибо перенял славу отрок тот. И сделал его Владимир великим мужем, и отца его тоже...» 
В летописном предании есть одно существенное отличие от былины: в роли богатыря выступает не профессиональный воин, а простой ремесленник: он побеждает благодаря своим рукам, привыкшим мять кожу и потому особенно сильным (впрочем, в летописном рассказе реальная сила Кожемяки явно преувеличена в духе былин или сказок). Самое главное отличие от былины заключается в том, что в летописной записи подвиг безвестного отрока-богатыря соотнесен с точно датируемым, реально бывшим историческим событием и как бы подтвержден документально.
Работа с текстом «Сказание о белгородском киселе»
Вопросы и задания к тексту
Как удалось спасти город и его жителей? Какие качества характера помогли старцу спасти город?
Как начинается и чем завершается сказание? Можно ли сказать, что трагическая ситуация завершается жизнеутверждающей концовкой?
Попробуйте показать интонацией при чтении грустные и радостные моменты сказания.
Какие особенности древнерусской литературы проявились в «Сказании о белгородском киселе»?
Как вы понимаете слова: «печенеги», «вече», «поведали», «повелели», «корчага», «восвояси»?
Можно ли их заменить словами, употребляемыми сегодня? Какими?
Подготовьте пересказ текста, используя слова, которые вы объяснили.
Передайте точно начало и концовку сказания. Найдите верные интонации для пересказа древнерусского произведения.
О чём говорят начальные слова сказания «В лето 997»?
Какой союз повторяется в сказании и сколько раз? Как вы думаете, почему это делается?
Закрепление материала. Просмотр мультфильма «Никита Кожемяка» (работа в группах: задать вопросы по мультфильму)
6. Рефлексия
7. Домашнее задание: нарисовать иллюстрацию к былине о Никите Кожемяке.



Шеремет С.В.
Тема. Багатогранна діяльність Б.Д.Грінченка як митця і вченого. Оповідання «Каторжна»
Мета: допомогти учням розкрити й осмислити багатогранну діяльність Б.Грінченка як митця і вченого, показати масштаби його творчості; розвивати вміння сприймати слово, аналізувати його зміст, зіставляти та аналізувати факти, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки; удосконалювати логічно правильне мовлення учнів; виховувати найкращі людські якості, а особливо любов до людей, співчуття, добро та милосердя.
Обладнання: портрет Б.Грінченка, виставка творів (словники лексикографа, збірки його творів), хронологічна таблиця за творчою спадщиною митця, спецвипуск шкільної газети «Перерва», блок-схема «Тематика творів. Приклади», копія с. 226 ІІ тому «Словаря української мови» Б.Грінченка, мультимедійний проектор (презентації «Віртуальна подорож музеєм Б.Д.Грінченка», «Б.Грінченко «Каторжна»»), аудіозапис книги.
Методи: розв’язання проблемних завдань, дослідження творчої спадщини письменника, планування роботи, проектна діяльність, парна та групова форми роботи.
Тип уроку: комбінований.
Перебіг уроку
І.Організаційний момент. Емоційна готовність до уроку.
ІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Проблемне запитання.
- На минулому уроці, коли ми проводили конференцію, де ознайомилися з життям і творчістю Б.Грінченка, залишилася нерозв’язаною одна проблема. Коли поет Микола Чернявський сказав про Бориса Дмитровича, що той більше працював, ніж жив, чи мав він на увазі лише любов митця до праці? І тому саме з цього питання ми розпочинаємо сьогодні урок.
Вправа «Очікування».
- Чого ви очікуєте від уроку?
- Яким чином ви сподіваєтеся реалізувати свої очікування?
ІІІ. Оголошення теми й мети уроку.
Сьогодні ми повинні осмислити багатогранну діяльність Б.Грінченка як митця і вченого, зрозуміти й сприйняти його слово, проаналізувавши оповідання «Каторжна», розвиваючи при цьому свої вміння зіставляти й аналізувати факти, виховуючи в собі найкращі людські якості, а особливо любов до людей.
Записуємо тему уроку. Протягом заняття ви працюєте в зошитах самостійно, робите нотатки, які допоможуть вам під час підготовки до контрольної роботи.
План уроку сьогодні цитатний. Це епіграфи до частин заняття.
План уроку
«Більше працював, ніж жив» (М.Чернявський).
«О, скільки сліз повинні ми утерти» (Б.Грінченко).
«За що стільки горя додають людям люди» (Б.Грінченко).
«За працездатністю Грінченка переважав хіба що Франко» (В.Яременко).
Закликаю вас до творчості й активності.
ІV. Презентація результатів проектної діяльності учнів.
- Спростувати чи підтвердити думку М.Чернявського я вам запропонувала шляхом створення проекту, тема якого «Віртуальна подорож музеєм Б.Д.Грінченка». Координати чіткі: Перевальський район, с.Олексіївка, вул.Грінченка, буд.8, НСШ ім.Б.Д.Грінченка.
Учень 1. Щоб глибоко зрозуміти зміст слів М.Чернявського, гадаємо, що слід почати з того, що мало хто з діячів міг би сказати про себе так, як сказав сам Б.Грінченко:
Я не скажу, щоб розумом я жив,
Я не скажу, щоб серце в мене спало,
Але його я тяжко пригнітив,
Але йому так волі дав я мало.
Повинність я над все ушанував,
Віддав себе я праці без вагання,
Я йшов туди, де розум посилав

ПАСПОРТ ПРОЕКТУ ми склали такий:
Тема проекту. Віртуальна подорож музеєм Б.Д.Грінченка.
Мета проекту. Розкрити невтомну титанічну діяльність Б.Грінченка, подвиг його життя й творчості; викликати захоплення ним у сучасного покоління українців.
Тип. Творчо-інформаційний, літературний, груповий, короткостроковий, монопроект.
Термін реалізації. До тижня.
Учасники. Усі учні 10 класу.
Доцільність проекту. Познайомитися з великими людьми України; формувати особисту життєву позицію.
Форма узагальнення. Мультимедійна презентація.
Кінцевий результат. Виступ на уроці літератури.
Учень 2. Ми Вас запрошуємо на Луганщину, туди, де вчителював Борис Дмитрович з 1887 по 1893 рік. Зовнішній вигляд будинку (він справа) майже не змінився з тих часів. Це приватна школа Христини Данилівни Алчевської, саме вона запросила його сюди працювати. А ось перший пам’ятник Грінченку в Україні. І постамент, і музейну кімнату відкрито в 1988 році. Зліва від пам’ятника знаходиться сучасна школа.
Про Марію Миколаївну Гладиліну, дружину письменника, розповідає наступна експозиція. Саме вона стала для нього найкращим другом, порадником і помічником. Марія Загірня – це її псевдонім – допомогла Грінченку врятувати від загибелі 758 шевченківських експонатів.
Учень 3. Ми вважаємо, що вчительська робота дала багато матеріалів письменнику для створення оповідань про дітей та про школу. За період роботи в Олексіївці Борисом Дмитровичем було написано 200 творів різних за жанрами. Це такі оповідання, як «Каторжна», «Олеся», «Грицько», «Кавуни», «Украла», повість «Сонячний промінь», багато віршів, байок. Про це говорить дана експозиція. А ще ми знайшли зображення будинку, де мешкала сім’я Грінченків у цей час. Наступні розділи експозиції розповідають про Чернігівський період життя Грінченка з 1894 по 1902 рік. У Чернігові Борис Дмитрович організовує своє видавництво й створює в умовах жорстокої заборони «бібліотеку українських книжок».
Учень 4. Унікальним експонатом музею є перше видання «Словаря української мови», яке вийшло в 4-х томах у Києві у 1907-1909 роках. У ньому понад 68 тисяч слів з перекладом або тлумаченням їх російською мовою. Тут є й ілюстративний матеріал. «Словарь української мови» став прекрасним пам’ятником Грінченку. Це гідна праця лексикографа, яка стоїть поряд із словником В.Даля в російській, С.Лінде в польській, В.Караджича в сербській мовах», - так писав Олесь Гончар.
Наступна експозиція розповідає про те, що Грінченко займався етнографією та фольклором. У залі «Обереги долі» знаходиться зібраний ним багатющий матеріал, який розповідає про традиції та побут нашого народу.
Учень 5. Не можна в музеї не звернути увагу на фотографії 1903 року, які розповідають про дружбу Б.Грінченка та І.Франка. Саме Франко назвав його «робітником без одпочинку». У цей час Борис Дмитрович очолює товариство «Просвіта».
Останній період життя митця був трагічним. Як ми вже знаємо, 1 жовтня 1908 року після арешту померла його донька Настя (на фото вона, батьки Грінченка, дружина та дві його двоюрідні сестри), а через 4 місяці – її син Воля, єдиний онук Бориса Дмитровича.
Аналізуючи це все, ми можемо зробити висновок, що праця – це не просто улюблене заняття Грінченка, це і є його життя. Воно гідне подиву, а невтомна титанічна діяльність викликає в нас захоплення. Для нас Б.Грінченко – це фено
·мен Великого Трударя. І тому асоціативний кущ діяльності письменника має такий вигляд. Він і письменник, і лексикограф, і етнограф, і публіцист, і видавець, і педагог, і фольклорист, і літературознавець, і перекладач, і громадсько-культурний та політичний діяч.
- А чому з усіх псевдонімів ви обрали саме Вартовий? (Бо він охороняв і рідне слово, й історію, і культуру українського народу.)
- Як відзначено було митця за титанічну працю - створення «Словаря»?
Виставка творів (словники лексикографа, збірки його творів).
Ви плідно попрацювали. Мені залишилося лише додати, що пам'ять про Б.Грінченка вічна, його ім’я носять навчальні заклади, вулиці. 1993 рік був оголошений ЮНЕСКО роком Грінченка. Студенти Київського університету
ім. Б.Грінченка постійно слідкують за станом могили письменника на Байковому кладовищі. Він був перепохований сюди з Італії. 6 травня 2010 року на місці поховання сім’ї Грінченків було встановлено нові пам’ятники. Освячував їх священик Свято-Тихонівського храму (там був охрещений малий Грінченко). У Київському університеті відкрита нова експозиція унікальних документів доби Грінченка, прижиттєві видання його творів, фотокопії його архіву.
І вдвічі приємно про це говорити саме сьогодні. Чому?
У сьогоднішньому спецвипуску шкільної газети «Перерва» вміщено статтю «Вартовий українського слова». Яка мета статті?
Отож, глибоко осмисливши, ми підтвердили думку М.Чернявського і переходимо до наступного пункту нашого плану.
V. Актуалізація опорних знань.
Бесіда.
- Скільки поетичних збірок містить його спадщина? ( 6 )
- Навіть судячи з цієї цитати (другий пункт плану), яка музична тональність його поезій? (Мінорна, бо він переживає за долю свого народу.)
- Є в нього один і великий твір. Пригадайте який? (Дилогія повістей «Серед темної ночі» та «Під тихими вербами».)
- Якщо говорити про малі прозові жанри, то це, звичайно, оповідання. Їх тематика різноманітна, але мінорна тональність продовжується. Використовуючи статтю підручника, заповніть пропущені місця в таблиці «Тематика творів. Приклади». (Робота в парах)
- Гуманістичні дитячі оповідання Б.Грінченка перегукуються із повістю «Серце» італійця Едмондо де Амічіса. І саме завдяки перекладові Бориса Дмитровича ця повість стала доступною для читання юних українців. Пригадайте, чиї ще твори він перекладав українською мовою? (Генріка Ібсена, Фрідріха Шиллера, Генріха Гейне, Віктора Гюго, Даніеля Дефо, Олександра Пушкіна.)
VІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.
Слово вчителя.
- За свій шевченківський вік (47 років) Борис Дмитрович залишив два неоціненні багатства – красивий твір свого життя, і ми це підтвердили, і такі ж прекрасні твори. Письменник проявив себе і як поет, і як філігранний майстер малої прози. В основу оповідань письменника лягали переважно конкретні події з життя дітей, це дратувало цензорів, а надто те, що вони були написані українською мовою. Про це свідчить резюме цензора на одному із рукописів: «Написано, очевидно, для детей, но они должны учиться по-русски. Рукопись задержать».
Показовим у плані психологічного стану героїв, у дослідженні причин їхніх вчинків є оповідання «Каторжна» (1888 р., с. Олексіївка). І третій пункт нашого плану – це цитата з цього оповідання.
Робота з текстом.
- Про що йдеться у творі? (Про життя семирічної дівчинки-сироти Докії.)
- Чи радісне її дитинство? (Ні, після смерті матері батько приводить у дім мачуху, яка її ненавидить.)
- Які в тексті ви бачите її портретні характеристики? (Цитати) Які риси характеру підкреслюють ці метафоричні епітети, фразеологізми? (Смуток, внутрішній біль, одинокість, запеклість, упертість.)
Метод «Мозковий штурм».
- Що зробило її такою? (Сирітство, знущання мачухи, п’яна байдужість батька, бездушність оточення, огидне прізвисько «каторжна») У 1 абзаці це слово зустрічається 6 разів.
Бесіда за змістом І частини твору.
- У вас є копія 2-го тому словника Б.Грінченка. Яке лексичне значення цього слова?
- Які, на вашу думку, рядки говорять про результат такого відношення до Докії?
- Докія вдалася в матір, проте з того часу, як її не стало, з’явилася в дівчинки подруга, яка замінила їй неньку. Про кого мова? (Про калину)
- При всій своїй замкнутості давайте пригадаємо, як вона розмовляє з калиною. Як це її характеризує? ( Аудіозапис книги.)
- Образ калини є фольклорним. Що він тут символізує?
- На скільки частин ділиться твір композиційно? (На три.) Яка, на вашу думку, найяскравіша зорова сцена І частини? (Вирубування калини.) До цієї сцени в підручнику є ілюстрація Василя Євдокименка. Як митець зумів передати психологічну напругу ситуації? (Темні кольори, прямі незакінчені лінії, Докія ніби злилася з калиною, вона закриває її своїм тілом, на обличчі в дівчинки розпач і крик.)
Художнє дослідження.
Поміркуйте, чим схожі Докія з оповідання «Каторжна» і дівчата з картин українських художників Лева Жемчужникова «Покинута» та Киріака Костянтиновича Костанді «В люди»? (Важкі долі дівчат.)
Висновок: різні мистецькі засоби, але однаковий художній ефект.
Ознаки екзистенціалізму.
Саме в цьому сцені рубання калини яскраво виражені ознаки екзистенціалізму. Це літературна течія, представники якої прагнули збагнути справжні причини трагічної невлаштованості буття. Самотність, відчай, страждання + нав’язування волі й моралі оточенням = протест особистості. І цей протест ми бачимо в Докії. Підтвердіть це цитатою.
Бесіда за змістом ІІ та ІІІ частин твору.
- На дитинство якого з героїв твору – ми цей твір вивчали в 10 класі - схожа доля Докії? (Чіпка з твору Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)
- Докія не дівувала, проте хлопці на неї задивлялися. І ось в другій частині вона вже інша. Що її змінило? (Любов до Семена.)
- До яких засобів виразності вдається автор, показуючи, що психологічний стан героїні змінює не тільки її? (Пейзаж, який насичений яскравими епітетами, порівняннями, метафорами, звертаннями. Цитата.)
- Дайте характеристику Семену (Це шахтар, з яким Докія познайомилася на вечорницях. Його портрет (Цитата.). Він перший заговорив до неї по-людськи, приголубив. Семен повністю заполонив її душу, її думки. Проте він, на мою думку, підступний зрадник, бо для нього Докія – це чергова любовна пригода. А найогидніше те, що він ще й насміхався з неї. Останньою краплею стала його фраза: «І чого вона, каторжна, так до мене в’язне?»)
Композиція твору.
- Ця крапля справді переповнила чашу болю Докії. І цей момент є кульмінаційним. На що ж вона зважується? (Підпалює хату, де були вечорниці, але згадує про дівчинку Саньку, яка може згоріти, і починає гасити тілом полум’я. )
Складання схеми «Причини трагедії».
Докія гине в страшних муках, не розуміючи, чому світ до неї такий страшний.
Смерть матері ненависть мачухи зневага батька зрубана калина зрада Семена пожежа «За що?»
Проблематика твору.
Висновок.
Останні слова Докії автор продовжує. Зверніть увагу – це пункт нашого плану. (Цитата). В екстремальній ситуації між любов’ю і помстою, між добром і злом Докія вибирає любов і добро, але на вівтар кладе власне життя. Яка ж головна думка твору? ( Автор спонукає нас замислитися над тим, чому так багато горя й сліз інколи люди завдають людям. Душа повинна бути завжди відкрита щирому співчуттю й милосердю.)
Чи актуальна ця проблема в наш час?
VІІ. Підсумок уроку.
Слово вчителя. Ми називали сьогодні Грінченка Великим Трударем, Вартовим української культури, а упорядник збірки вибраних творів письменника Василь Яременко сказав так (останній пункт плану) і збірку назвав «Для тих, що зостануться» До кого ж це послання? (До нас, до нашої пам’яті, бо Б.Грінченко сам залишив нам такий доробок, на який потрібна праця кількох людей упродовж цілого життя)
Метод «Продовжіть речення.» Для мене найцікавішим на уроці було
VІІІ. Оцінювання. Домашнє завдання. 1. Підготуватися до контрольної роботи. 2. Довести або спростувати твердження «Грінченко не був переспівувачем відомих тем і сюжетів, а висвітлював злободенні питання своєї сучасності» (Іван Пільгук)


Зеленкова О.А.
Тема. Иван Нечипорук. Жизнь и творчество поэта – земляка.
Цель: ввести учащихся в мир прекрасного, приобщая к духовным исканиям отечественных писателей, познакомить с творчеством земляка, раскрыть внутренний мир лирического героя; научить понимать поэтические образы, анализировать стихотворения; развивать навыки целостного восприятия поэтического произведения через выразительное чтение; воспитывать читателя, формируя всесторонне развитую личность, прививать любовь к родному городу, воспитывать патриотические чувства к Донбассу.
Тип урока: урок-исследование
Оборудование: проектор, иллюстрации на осеннюю тематику, презентация.
Эпиграф урока:
Пока свободою горим,
Пока сердца для чести живы,
Мой друг, отчизне посвятим
Души прекрасные порывы!
А.С. Пушкин
Ход урока
І. Организационный момент
ІІ.Мотивация учебной деятельности
Технология «Незаконченное предложение»
- Сегодня на уроке я узнаю.
- Сегодня на уроке я научусь.
ІІІ. Актуализация опорных знаний
Слово учителя
В начале нашего урока нельзя не вспомнить о том, что город Горловка – один из самых больших промышленных и культурных центров Донбасса. Большое количество известных людей прославило имя города: шахтёр Никита Изотов, лётчик-космонавт России и СССР, полковник, Герой Советского Союза Александр Волков, на одной из горловских шахт трудился советский писатель А.П.Гайдар, многие знают также имя известного поэта П. Беспощадного. И сегодня в это нелёгкое время город не просто выживает, а продолжает жить и трудиться, стараясь залечить раны и восполнить потери. Процесс восстановления тяжёл и долог, но горловчане всегда отличались особой стойкостью духа и жаждой жизни. Во многом такой оптимизм нам даёт и литературное творчество наших земляков
Сообщение темы и цели урока
Задание сегодняшнего урока – познакомиться с жизненным и творческим путем талантливого горловского поэта – земляка Ивана Нечипорука.
ІV. Изучение нового материала
Слово учителя о писателе
Родился 24 июня 1975г. на окраинном посёлке Глубокая города Горловка Донецкой области, в семье шахтёра. В 1982 году пошёл в СШ №6, где крайне не успешно закончил 9 классов.  Затем учёба в филиале ПТУ №92, но по специальности, полученной в училище, работать не захотел. Вслед за другом пришёл на шахту им. Ю.А. Гагарина «временно» поработать поверхностным слесарем, а через 2 года перевёлся подземным рабочим. Работал на шахтах Донбасса горнорабочим очистного забоя и горномонтажником. Среднее образование получил лишь в 1999 году. В 2004 году поступил в Горловский государственный педагогический институт иностранных языков на заочное отделение по специальности «Украинский язык и литература, зарубежная литература», который закончил в 2008 году со степенью бакалавра. В 2009 году закончил филологический факультет Славянского государственного педагогического университета, получив диплом специалиста. В данный момент - работник ГП«Артёмуголь», шахта им. А.И. Гаевого.
 [ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ]        По его инициативе в Горловке в 2010 и в 2011 годах, при поддержке депутата горсовета Юрия Викторовича Жука  проводился литературный конкурс памяти Олега Герасимова. В 2014 году идея конкурса переросла в Региональную литературную премию для молодых авторов. В 2015 году был объявлен первый победитель конкурса.
  Автор сборников стихов «Сделать первый шаг» (2004), «Автографика» (2006), «Трудоприношение» (2009), «Вопреки» (2010), "Каждым нервом" (2012), "Синегория" (2014), "Немолчание" (2015) и "Помнящие родство" в соавторстве с Иваном Волосюком (2011). В 2014 году в Канаде вышла книга Ивана Нечипорука "Поиск совпадений" (Избранное).
Женат, воспитывает дочь.
Выразительное чтение стихотворения (подготовленное ученицей)
В сентябре, как всегда,
налипают беспечные мысли.
Светлый город пустеет
и рано спадает листва.
Все желания разом скукожились,
сникли и скисли,
Лишь берёзы сияют
предвестниками торжества.
И в янтарных осенних лучах
я, теплом наслаждаясь,
Ароматы вдыхаю листвы,
отгоняю печаль.
Я дышу сентябрём,
позабыв про болезнь и усталость
И трепещет под окнами тополь,
как в церкви свеча.


Беседа.
1.Каким настроением пронизана поэзия?
2.Сталкивались ли вы с подобной ситуацией в жизни?
3.В какой строфе мы чувствуем наивысшую точку эмоционального восприятия окружающего мира лирическим героем?
4.Есть ли в стихотворении слова, которые требуют объяснения?
Свою жизненную позицию автор твёрдо задекларировал в стихотворении «К Донбассу». Выразительное чтение поэзии учащимися.
К ДонбассуРассеиваний больше не приемлю,Сложив свой мир из образов, примет.Как смею родиною называть я землю, Где ни копров, ни терриконов нет?И я живу, и берегу сыновье Святое чувство, помня каждый час,Что я исполнен трепетной любовьюК родной земле по имени Донбасс!
5. Беседа.
1.Что такое патриотизм?
2.Что для вас означают слова «родная земля»? 
6.Работа в группах.
А сейчас я предлагаю вам разделиться на две группы: «Художники» и «Музыканты».
«Художники» работают над мини-проектом «Цвет стихотворения» (используя технологическую карту «Символы цветов», попробуйте раскрыть содержание цветовой палитры стихотворения «Так хочется осеннего покоя»). «Музыканты» работают над мини-проектом «Музыка стихотворения» (используя технологическую карту «Характеристика музыки», попробуйте раскрыть содержание палитры звуков стихотворения «Так хочется осеннего покоя»).

Материал для детей. Технологическая карта «Символы цветов»
красный олицетворяет страсть, независимость, мощную энергию, силу и власть. Здесь следует подчеркнуть, что согласно древним верованиям, красные пояса, кушаки, ленты, вплетенные в волосы, и даже красные ниточки, повязанные на запястье, способны защитить от дурного глаза, злых духов, завистников и недоброжелателей;
желтый – цвет Солнца, света и золота, считается, что он символизирует счастье, изобилие и умиротворение;
оранжевый – в психологии трактуется, как цвет, способный улучшать настроение и нести позитивные эмоции. На Востоке оранжевый, как и уже упомянутый желтый, называют цветом Солнца;
зеленый означает жизнь, природу и ее неисчерпаемое богатство. Считается, что он способен успокаивать, настраивать на мудрые мысли и поиск жизненных ценностей;
голубой и синий являются символами стабильности, уверенности, постоянства. Это цвета высоты и глубины, олицетворяющие верность, искренность и честность;
фиолетовый один из самых загадочных цветов радуги, которому приписывают магические свойства. В психологии предполагается, что он символизирует человеческое стремление к высшему духовному сознанию.
Материал для детей. Технологическая карта «Характеристика музыки»
Радостно
Весело, блестяще, легко, ослепительно, искрясь, проворно, ловко, феерично, приподнято, юрко, невесомо, звонко, игриво, звучно, бойко, задорно, празднично, лучисто, лучезарно, бодро, ярко, живо
Торжественно
Величественно, величаво, помпезно, церемонно, триумфально, ликующе, шумно, значительно, роскошно, победно, восторженно, бравурно, эффектно, озарено, призывно, пышно, грандиозно, открыто, оптимистично
Энергично
Мужественно, крепко, уверенно, неодолимо, непокорно, решительно, твердо, неукротимо, напористо, смело, упруго, неотступно, отважно, независимо, молодцевато, гордо, настойчиво, маршеобразно, необратимо, самозабвенно, сильно
Элегийно
Меланхолично, милосердно, нерешительно, несмело, растерянно, вкрадчиво, безвольно, разочарованно, беззащитно, прозрачно, покорно
Лирично
Волшебно, волнительно, задушевно, мечтательно, интимно, сентиментально, просветлённо, расслабленно, добродушно, дремотно, равнодушно
Поэтично
Мечтательно, доверчиво, задумчиво, духовно, проникновенно, благородно, скромно
Хмуро
Холодно, угнетающе, темно, глухо, приглушённо, сердито, предупреждающе, зловеще, невыразительно, бесцветно, неприветливо
V. Рефлексия.
Закончите предложения:
На уроке я ознакомился (лась) с
Больше всего меня поразило
Поэзия для меня – это
УІ. Домашнее задание
Проанализировать стихотворения И. Нечипорука, подготовить выразительное чтение понравившегося стихотворения.
Творческое задание (на выбор) : написать эссе по теме «Осень в городе».




Казакова Л.В.
Тема. Сава Божко. Роман «В степах»
Мета: ознайомити учнів із життям і творчим шляхом нашого земляка, розвиваючи вміння висловлювати свої думки про автора твору, героїв, художні образи; поглиблювати знання про історію рідного краю, виробляти вміння вести діалог і полілог у парі, групі, будувати монологічне висловлювання, вступати в дискусію з проблемних питань твору, узагальнювати, систематизувати знання та робити висновки; виробляти вміння бачити й цінувати красу й самобутність рідної землі; розвивати вміння переказувати, стежити за чіткістю та логічністю відповідей на запитання, висловлювати свої враження від почутого, побаченого; формувати в дітей самостійне судження, вчити їх давати об'єктивну характеристику героям, художнім образам і явищам. Прищеплювати повагу до видатних людей рідного краю, плекати працелюбність, милосердя, гуманне ставлення до людини, природи тощо
Тип уроку: комбінований
Обладнання та література: посібник Л.В.Казакова, Г.А.Штейн «Видатний український письменник С.Божко і його роман «В степах», сайт «Література рідного краю», уривки з роману (картки)
Хід уроку
І. Створення позитивної атмосфери навчання й організації комунікації учнів. Настановчо - мотиваційний етап
1. Метод «Прогноз погоди» (діагностика та покращення емоційного стану учнів)
2.Вступне слово-огляд.
Саві Божку як історикові і письменнику довелося жити й творити в складну епоху. У своїх творах письменник прагнув по - новому глянути на минуле. Про творчість Сави Божка, на жаль, ще немає окремого дослідження. Проте вона знайшла відбиття в історії української літератури, де говориться, що роман С.Божка «В степах» - «один із найцікавіших епічних творів тогочасної української прози, присвячених народному життю кінця ХІХ - початку XX століття». С.Божко одним із перших в українській прозі свого часу зважився на великий соціально - історичний роман. І ми сьогодні маємо можливість, проаналізувавши цей твір, дати свою оцінку роману з позиції сучасного читача.
ІІ. Операційно-пізнавальний етап
1. Актуалізація опорних знань і висунення системи гіпотез.
Технологія «Робота в парах». Пригадайте вивчений матеріал «Жанр роману і його різновиди в українській літературі». Заслуховування відповідей. Вироблення спільного висновку щодо жанру твору С.Божка.
Жанр твору «В степах» - соціально історичний роман.
2. Уведення учнів у життєвий світ митця та творчу лабораторію.
Дослідник-біограф (повідомлення)
Народився Сава Захарович Божко 24 квітня 1901 року в селі Манівці (хутір Крутоярівка) Гришинського району (тепер Красноармійський район, колишня Катеринославщина) в сім’ї селянина - бідняка. Сільська школа, а потім Павлоградська учительська семінарія. Після 1921 року почав друкуватися. Після закінчення університету працює в Харкові газетярем. У Харкові С. Божко входив до спілки письменників „Плуг". Переїхавши до Кам’янець-Подільського, він організовує Подільську філію „Плуга". У 1932 році стає членом ВУСПП, переїздить до Херсона, де викладає у сільськогосподарському інституті та заочному інституті масової освіти. У період Великої Вітчизняної війни письменник зі зброєю в руках захищав рідну землю, працював у дивізійній фронтовій газеті. Був нагороджений медалями „За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр..”, „За взяття Будапешта”. Після закінчення війни С. Божко працював у м. Донецьку. А в 1947 році несподівано і трагічно помер. У 1960 році рідні письменника одержали реабілітаційну довідку. Вшановуючи пам’ять цієї людини, було здійснено перевидання роману «У степах». У Красноармійській школі №12 працює музей С.З.Божка.
Дослідник – історик (міні-конспект)
Невеличкі за обсягом книжечки С. Божка „Хмельниччина”, „Козаччина” вийшли у світ 1922 року. Великий плюс «Козаччини» - ілюстративний матеріал, яким багато і влучно супроводжується тема твору. Це - малюнки, гравюри давнини, художні роботи на історичну тему. Роман „В степах” автор задумав як трилогію. Перша частина - „Чабанський вік” - вийшла у світ у 1927 році, друга - „Сполохи” – у 1930 році, а третю частину - „До моря” – світ так і не побачив. Трилогія присвячена історії півдня України кінця XIX - початку XX століть. С.З.Божко починає писати на шахтарську тематику, але характерним є багатоплановий погляд на долю шахтарства в контексті суспільно-політичних проблем Донбасу.
3. Словникова робота та заповнення понятійно-термінологічного «поля» .
Терміни «роман», «трилогія», «сюжетний ланцюжок»
4. Сприйняття й осмислення композиційно-художнього змісту твору, жанрово-стильової манери письма автора.
Слово учителя
В обох частинах роману „В степах ” відсутній головний герой. Індивідуальні сюжети лінії посідають у творі другорядне значення. На передньому плані – виробничі відносини. Власне, це і було метою автора. Він писав, що „головна мета моя соціологічна - подати епоху, а не окремих ізольованих постатей ”. У цьому і помилка С. Божка, адже роман набув художньої цінності завдяки яскравим картинам і образам, у яких відбилися суперечності епохи й психологія людей різних класів і прошарків. Взаємовідносини, переживання, стосунки мешканців маєтку Жаботинського складають сюжетні лінії, що переплітаються.
5. Розв'язання учнями проблемних завдань залежно від інтелектуально-вольових можливостей та психофізіологічних особливостей
1. Аналіз образів (зовнішність, походження, мова, перебувають у розвитку чи сталі, роль у розгортанні сюжету). Робота в групах.
Сапрон Джермеля
Кирило Руденко
Генріх Найман
Густав Найман
Микола Буряк
Уляна
Любов Іванівна Рудан і Костя Смердинський
Габріель Луї Діберс
граф Аполон Михайлович Шаботинський.
2. Літературно-дослідницька робота
Виписати фольклорний матеріал (прислів’я, приказки, повір’я, історичні, ліричні народні пісні, обрядова поезія. Визначити його роль у творі.
3. Знайти вивчені художні засоби в уривку з роману
«Найманська копальня в найдальшому кутку західного Донбасу. Вона, як вежа, стоїть на межі між голим Катеринославським та вкритим шахтами з капрами, димарями, пірамідами породи та естакадами степом Донеччини. Великим шляхом тягнуться хури з хлібом та вугіллям до вокзалу і звідти з лісом для шахти. Степ навколо, як рій гуде: гейкають і свистять панські та рогачівські погоничі, лунко дзвенять набитим шляхом нові брички хрущиків і цілий день торохтять порожні гарби. Гейкають на волів натомлені погоничі, а з гарби спускається довга, як степовий шлях, пісня. Вона без слів і снується в напівсонній степовій темряві, плутається в спицях дзвінких коліс із скрипом перевантажених драбин гарби. Тягнеться пісня із степу до економії. А заколисаний нею шлях засинає ненадовго. Ще до зорі по ньому знову дзвін хурі, торохтіння гарб» .
ІІІ. Корекційно-рефлексивний етап
Встановлення логічних зв'язків, закономірностей у розглядуваному творі
Прийом «Почережні запитання». Учні по черзі читають уривки з роману і ставлять запитання.
Варіанти запитань: Що є найважливішим в уривку, який прочитали?, Що, на твою думку, мав автор на увазі під? Як це стосується ідеї твору?, Про що нам тепер необхідно дізнатися? Що, на твою думку, буде далі?
2. Самоаналіз (творча рефлексія).
Гра «Так-Ні». Учні записують відповіді на запитання учителя (запитання не повторюються, відповіді тільки «так» або «ні»).
ІУ. Підсумки. Метод «Незакінчене речення»: «Для мене несподіваним стало те, », «На уроці я дізнався нове для себе», «Твір, на мою думку, є актуальним, тому що»
У. Оцінювання. УІ. Домашнє завдання (відповідно до календарного планування)


Богомолова В.Ф.
Тема уроку. Життєвий і творчий шлях Спиридона Черкасенка
Мета уроку: ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом талановитого письменника Спиридона Черкасенка; розвивати творчі здібності, логічне мислення, вміння зіставляти, узагальнювати і робити власні висновки, обґрунтовуючи й мотивуючи власні судження; формувати уміння бачити крізь головні проблеми літературного процесу нашого краю насущні питання сучасності; розвивати навички пошукової роботи, а також самостійної роботи з додатковою літературою; формувати й розвивати такі компентності: соціальну, полікультурну, комунікативну, інформаційну, компетенцію продуктивної творчої діяльності; виховувати почуття гордості за культурну спадщину Донеччини, почуття патріотизму, любові до свого народу, пошани до рідного слова, культури, усвідомлення великого значення активної життєвої позиції для повноцінного розвитку суспільства та становлення свідомої особистості.
Тип уроку: літературний журнал.
Обладнання: виставка книг, літературна карта області, фотографії пам’ятних місць Донеччини, портрети письменників- лауреатів національної премії імені Тараса Шевченка, стінгазети, ілюстрації.
Хід уроку
І. Оргмомент. Повідомлення теми та мети уроку.
ІІ. Мотивація навчальної діяльності
1.Вступне слово вчителя
Донецький край! Хто тебе не знає?! Ти розкинувся від Сіверського Дінця до Азовського моря. Щедрий на легенди, пісні, сказання, ти славишся людьми працьовитими, талановитими. Це вони прославили і возвеличили рідну землю своєю творчістю М. Петренко, М. Чернявськйй, В. Сосюра, Б. Горбатов, П. Байдебура, Л. Жариков, П. Безпощадний та багато інших.
Сьогодні ми поговоримо про творчість Спиридона Черкасенка, який народився й жив у буремні часи, заставши дві революції (1905 та 1917 років), дві світові війни (Першу світову і Другу світову) та ще кілька локальних військових конфліктів, зокрема і визвольні змагання. Черкасенко був дієвим учасником національно-визвольного руху українців та активним суспільним й культурним діячем початку ХХ століття. Він мешкав у  Російській імперії, Українській народній республіці, Австрії, Чехії, спілкувався з чисельною плеядою відомих культурних та суспільних діячів того часу, відтак, біографія його відображає всі складні перипетії початку ХХ століття на теренах України та Європи.

2. Група «Біографи»
1 учень. Дитинство
Спиридон Черкасенко народився 24 грудня 1876 року в містечку Новий Буг Херсонського повіту Херсонської губернії (нині Миколаївська область) у селянській родині. Дитинство його проходило в Новому Бузі
“У старому батьківському яблуневому саду можна було не тільки сховатись, а й заблукати. Тут, на межі, нерідко спалахували справжні драми, коли батько виганяв сусідську худобу, разом з підпасичем, ласим до великих і пахучих яблук. Найбільше хвилювало поле Тільки відійдеш від містечка і навкруги рівна далечінь, наповнена таємницями. Зрідка її порушували поодинокі дерева та мовчазні кургани, які невідомо звідки виникли і згубились в цьому забутому краї.”
Перші кроки в освіті
Спершу була двокласна школа, у яку прилаштував його батько, який помітив синове бажання до знань. Перші роки у школі були успішними і ще більше заохотили Спиридона до науки. Потім уже було Новобузьке початкове училище, яке він теж успішно закінчив, саме в ті часи і захопився літературою (правда, здебільшого російською  адже така була тогочасна політика). Якщо школа давала вибіркові знання та акцентувалися релігійна й російськомовна орієнтація  то знання української мови він виніс з батьківської хати та «Кобзаря» Шевченка, якого він «позичав» у старшого брата, коли той ішов на науку до семінарії (заборонену гуртківську книжку не брав тоді із собою).
І уже в шкільні роки (13-17 літ) почали формуватися перші суспільні прихильності юнака, пов’язані з його спостережливістю та читанням. Початкова школа справила велике враження на Спиридона Черкасенка, виховавши його естетичні  і творчі вподобання. Найбільший вплив справили книги, його любов до читання, яка поступово переростала в пристрасне захоплення літературою. Йому на поміч прийшли одноклассники, які ввели Спиридона у світ російської літератури з Пушкіним, Лермонтовим, Гоголем, Фонвізіним. Більше того, зауваживши в учневі захоплення поезією, учитель вишукував у шкільній бібліотеці відповідні тому книжки, які могли б більше розвинути естетичні смаки та уподобання учня, і, як наслідок, Черкасенко став кращим учнем і навіть почав сам писати перші спроби віршів російською та українською мовами:
“Чи розумів я те, що так жадібно, «як амброзію, глитав»?.. Певне, що багато не розумів, хоч силкувався напружено збагнути, у дечім догадувався, а не мало й розумів. Дивна річ: звертатися за поясненнями до вчителя – соромився. Чому?.. Не знаю. Мабуть, саме тому, що сам грішив віршами й боявся прозрадити це: відчував, мабуть, що він по писку й очах догадається. Отже й тут ішов самотужки.» (тут і далі цитати з листів до літературознавця Леоніда Білецького)
2 учень У семінарії. Формування світогляду. Ставлення до релігії.
Незабаром, закінчивши двокласну школу, Спиридон Черкасенко вступив до Новобузької учительської семінарії, куди його прилаштував батько. Семінарія була російськомовним навчальним закладом, жодних знань з української мови й літератури не давала, тож перші поетичні спроби Спиридона Черкасенка були російською мовою.
Незважаючи на семінаристське виховання, палким прихильником релігії Спиридон Черкасенко не став, не в останню чергу виною тому був той разючий контраст, який поставав між образами його власної уяви і тими методами, які докладалися до вивчення Закону Божого в учительській семінарії. Черкасенко уже в молодості відмежувався від релігії, хоч і не став атеїстом, але й не заперечував існування Бога:
“У Бога я, на превеликий жаль, не вірю, але коли то Він говорив до дітей устами Христа, то я певен, що не один гріх проститься мені на тім світі за мою велику приязнь до малечі“
Атмосфера в семінарії
Спиридон Черкасенко черпав усе, що діється в семінарії. Він пішов по стопам брата  беручи участь у самодіяльному театрі (до речі, у містечку було кілька театральних колективів, а один був створений силами семінаристів та найбільшим став колектив, який виступав у літньому театрі, що збирав до п’ятисот глядачів і не потребував спеціального приміщення). І ці перші кроки на сцені закарбувалися в його пам’яті настільки, що він усе життя проніс у своєму серці любов до драми.
Декотрі вчителі не сприймали надто самостійного в судженнях юнака й частіше повчали його, аніж навчали, натомість, юнак доходив своїх же юнацьких, максималістських висновків:
“Директор волів мати під своєю опікою плохих, вайлуватих, слухняних селянських хлопців, що з них, як із воску, можна було ліпити все, що забажаєш. Правду кажучи, таку його тенденцію можна було б тільки вітати, коли б в основі її не став намір утворити з цієї слухняної «кобилки» «ісполнітєльних чиновників міністерства народнаго просвєщенія на предмет обработки» сільського населення в дусі російського мракобісія.”
3 учень Учительські поневіряння
Після закінчення Новобузької учительської семінарії 1895 року Спиридон Черкасенко подався учителювати. Він вчителював у різних народних школах Катеринославщини (Новопавлівка, Василівка,Улянівка, Юхів). У 1901 році його переведено на посаду вчителя на Лідіївські рудники (колишня Юзівка), там він прожив дев’ять років, навчаючи шахтарських дітей і проводячи серед шахтарів культурно-освітню роботу. Довголітня учительська праця в шахтарському середовищі дала початківцеві великий запас життєвих спостережень, які він художньо реалізував у своїх поезіях,оповіданнях та п’єсах з шахтарського життя.
Освітня, літературна та культурна діяльність
З 1910 року Спиридон Черкасенко перебував у Києві, працював у редакції педагогічного журналу «Світло», у товаристві «Українська школа», писав фейлетони, оповідання та статті до газети «Рада», входив до редакції журналу «Дзвін». Найтриваліше в публіцистичному жанрі Черкасенко творив, друкуючи протягом 1912–1913 років у «Літературно-науковому віснику» своп статті. На сторінках цього часопису вів публіцистичний розділ «З украпнського життя». Коли з початком Першої світової війни всі українські періодичні видання було закрито, колишній учитель пішов працювати в театр М. Садовського. У 1917–1918 роках Спиридон Черкасенко укладав читанки й букварі для українських шкіл
Віденське творче відрядження
Коли Міністерство освіти УНР запропонувало Спиридону Черкасенку готувати підручники для українських шкіл, то відрядило його до Відня, де він працював у різних видавництвах («Дзвін», «Українська школа», «Земля»), укладаючи та редагуючи українські книжки. Українські видавництва, в яких він працював, поволі припиняли свою діяльність, тому Черкасенко залишив Відень.
Спиридон Черкасенко на Закарпатті
1923 року їде доУжгорода, де доля знову звела його з Миколою Садовським, який очолив просвітянський театр на Закарпатті. Незабаром Микола Садовський повернувся в Україну, а Черкасенко залишився працювати театральним референтом товариства «Просвіта» в Ужгороді. Там письменник прожив до 1929 року, брав участь у місцевому культурному, театральному і літературному житті. Активне громадське життя Черкасенка нерідко викликало незадоволення влади. У грудні 1926 року на Закарпатті було відзначено 50-річчя з дня народження письменника.  Спиридону Черкасенку часто пропонували повернутися до УРСР.  Як і Черемшину, Стефаника, Хоткевича, так і Черкасенка умовляли повернутися до України за умови публічної відмови від своїх ідейних та світоглядних позицій  так званого каяття. Про це він сам розказував в своєму листі до Софії Русової (датований 12 червня 1928 року):
“А шляху додому ще й досі не видко. Я, як Вам відомо, спробував був стукнути в большевицькі двері і раз, і вдруге, але відповіді так і не дочекався. Очевидно, чекаюсь, щоби виступав публічно з якоюсь гнусностю проти еміграції. Ну, та хай же чекають! Вже швидше я дочекаюсь, коли можна буде без їх дозволу їхати, ніж вони тієї гнусності. Листуюся з Києвом (Григорій Коваленко-Коломацький), із Харковом (Я. Чепіга), отже більш-менш поінформований, як там. З листів бачу, що погано і що буде ще гірше. Щось у них там коїться непевне. Отже, може й краще, що не пускають.”
4 учень Останні роки життя
Непохитний у своїх поглядах та переконаннях, Черкасенко змушений був у 1929 році під тиском влади покинути Ужгород і випхати до Праги. Письменник виїхав до Чехії і оселився в селі Горні Черношіце, що на околиці Праги, де й прожив до кінця життя. Одержавши в березні 1939 року звістку про загибель сина, він тяжко захворів. Доглядали його ченці. 8 лютого 1940 року письменника не стало. Поховали його на Ольшанському цвинтарі в Празі. Поряд могили Олександра Олеся та Софії Русової. За переказами, смерть Черкасенка символічна і несподівана за робочим столом і з пером у руці, над останнім твором.
Вшанування
На слова віршів Спиридона Черкасенка написані пісні, за мотивами роману «Пригоди молодого лицаря» український кінорежисер Сергій Омельчук відзняв художній фільм «Дорога на Січ». З ініціативи місцевого осередку Новобузької «Просвіти» було створено  районний благодійний фонд імені С. Ф. Черкасенка.
ІІІ Літературна діяльність Спиридона Черкасенка
Вступне слово вчителя.
На Донбасі поет потрапив у вир класових суперечностей, що тоді охопили цей край. Спілкування з робітниками, роздуми про їхню долю наповнювали твори письменника. Тож давайте ознайомимося з творами С. Черкасенка про шахтарську працю, про життя в нашому краї на зламі століть.
Група «Літературознавці»
Тема шахтарської праці у творах С.Черкасенка
1 учень. Поетична творчість
З почуттям внутрішньої напруги і співчуттям до важкої підземної праці у вірші "Шахтарі" він писав:
Тихо у вогкій пітьмі
В шахті, на дні.
Стіни ридають німі,
Мокрі, брудні.
Буйними краплями піт
Очі сліпить,
Лампи смердючої гніт
Блима, чадить.
У поезії "У шахті" поет так передавав внутрішній стан гірника в умовах виснажливої праці під землею:
Мокро і темно, немов в домовині.
Випало кайло із рук.
Дихати важко, ломота у спині.
В голову болісний стук...
Чому став?
Не дрімай!
Бери кайло
Довбай!
Думка єдина: спочити хвилину
Сили нема довбонуть.
Добре б піднятись та випростать
спину.
Свіжим повітрям дихнуть...
2 учень. Гнітючий настрій, що супроводжує постійно працю шахтаря, вимагав якоїсь розради, забуття... Тому часто вуглекопи вдавались до горілки, щоб хоч на хвилинку забути свою важку долю. У вірші "Монолог" поет розкриває картину важкого сп'яніння шахтаря, його прагнення втекти від дійсності:
Горить, болить душа моя,
І серце все в огні.
В горілці горе утопить
Нікому то не гріх...
Як свідок могутніх шахтарських рухів С. Черкасенко розумів і підтримував прагнення робітництва до кращого життя, до свободи. У вірші "В царстві ночі" він так виразив ці ідеї:
Та в душі, з віків знебулій,
Ще ясніш горять огні.
І не зникли в млі минулій
Волі жданої пісні.
Виростають вільні крила...
Хто ж стримає нашу міць,
Коли в мури вільна сила
Вдарить громом блискавиць?!
До теми шахтарської праці звертався поет і коли вже перебував за межами України. У далекому закордонні, переосмислюючи свою участь в шахтарському русі в Україні, він згадував:
Я з вами жив...
На все життя
В моїй душі лишився спомин,
І в бурях шарпані чуття
Ще бережуть живий відгомін
Колись пломінного буття.
3 учень. Шахтарська земля постала і в малій прозі Спиридона Черкасенка. У цих творах письменник змальовував шахтарів, їхній побут, участь інтелігенції у громадському житті, а також зобразив дитячий світ шахтарських виселків.         Картини побуту шахтарських сімей, виробничі стосунки письменник розкрив в оповіданнях «Чорний блиск», «Чепуха», «Необережність», «П'яниця», «Ахметка», «Вони перемогли», «Блажчукове весілля», «Юдита». Тут вимальовується широка картина шахтарської дійсності, яка вже дихала революційним передгроззям.
Так, в оповіданні «Чорний блиск» автор розповідає про старого шахтаря діда Лавріна, який конячиною вивозить на поверхню з шахти породу. Виснажений у молоді роки працею під землею (він працював вибійником), цей чоловік фактично доживає на шахті свого віку. Одного разу, коли він відпочивав, перед ним у дрімоті проходить все його понуре трудове життя, пройняте чорним вугільним блиском, який упікся йому в мозок, свідомість, у його старече тіло... Під час одного з відпочинків на поверхні він замерзає.
Не менш трагічно закінчується інший життєвий випадок, зображений в оповіданні "Необережність". На очах у батька гине в шахті син: спочатку його привалило породою, з великими труднощами ще живого хлопця відкопують товариші. Батько кинувся до сина, і в цей момент рухнула покрівля... Коли ж старий Панас Литкін звернувся до інженера шахти за матеріальною допомогою у зв'язку зі смертю сина, той звинуватив старого в необережності і ніякої допомоги не надав.
Людська нетерпимість, невихованість дорослих і дітей розкрита автором в оповіданні «Ахметка». Тут ми спостерігаємо обмежений побутовими та соціальними забобонами світ мешканців шахтарського селища, куди прибуває на заробітки група чоловіків-татар. Як і в попередніх творах, розповідь автора пройнята глибоким проникненням у психологію людських стосунків, правдивим відтворенням життя робітників та їхніх дітей. Головний герой оповідання татарин Ахметка, який приїздить на шахту і залишається там сам, бо його товариші, не витримавши тяжкої роботи та хвороб, змушені були повернутися додому. Ахметка ж не поїхав, бо вдома на його заробітки чекала хвора дружина і купа малих дітей. Ахметка часто залишався без роботи, бо його ніхто не хоче брати у свою бригаду: він же нехристь. І тільки щасливий випадок та сміливість татарина допомагають йому вижити та змінити до себе ставлення гірничого оточення. Під час пожежі на шахті Ахметка допоміг врятувати шахтаря, але сам обгорів і вчадів. Оповідання закінчується оптимістично.  4 учень.    В оповіданнях "Маленький горбань", “Яма», «Безпритульні», «Великодня ніч», «Сашків кінець» перед читачем постають радості, втіхи і страждання дітей шахтарських селищ. Трагічною зображена письменником доля дитини в оповіданні «Великодня ніч». Дещо інакше звучить тема дитинства в оповіданні «Маленький горбань». У центрі твору доля маленького каліки Павлика, у якого немає батька, і він живе з матір'ю та дідом. Він ласкавий, уважний до людей і природи. Під впливом материних казок формується його лагідний характер, а каліцтво робить уважним до чужого горя. Так, побачивши, як хлопці знаходять пташині гнізда, Павлик знищує хлопчачі позначки пташиних, рятуючи цим не одного пташеняти... Хлопці за це б'ють Павлика, знущаються над ним. Його жаліють мати, дідусь. Спільну мову хлопчик знаходить з дівчатками, з якими часто бавиться.        Як бачимо, проникливий погляд письменника помічає негаразди шахтарського суспільства не лише на рівні виробничо-побутових стосунків дорослих. Він всебічно досліджувати причини негативних явищ, які виростають із дитячих стосунків, дитячого виховання. ІУ Закріплення вивченого матеріалу. Тестування для самоперевірки
Оберіть правильний варіант відповіді.
1.Спиридон Черкасенко народився:
а)         на Донеччині, б)         на Луганщині, в)         на Миколаївщині.
2.Письменник за фахом був:
а)         учителем, б)         шахтарем, в)         гірничим інженером.
3. Свої твори С. Черкасенко публікував у:
а)         періодиці, б)         збірках власних творів, в)         багатотомному виданні творів.
4. Деякий час Черкасенко працював:
а)         на шахті ім. Засядька у Донецьку, б)         на лідіївських рудниках,
в)         на шахті „Лідіївка” у Донецьку.
5.         Письменник емігрував у 1919 році:
а)         до Франції, б)         до Ізраїлю, в)         до Чехословаччини.
6. Помер поет у: а)         Донецьку, б)         Юзовці, в)         Празі.
7. С. Черкасенко відомий як автор:
а)         прозових та поетичних творів,
б)         прозових та драматичних творів,
в)         прозових, поетичних та драматичних творів.
8. Серед віршів Черкасенка до „шахтарських” належать:
а)         „Шахтарі” та „Під землею”,
б)         „Вечір у степу” та „Під землею”,
в)         „Вечір у степу”, „Під землею” та „Над річкою”.
9. Твір „ Під землею ” присвячено:
а)         опису краси підземного краю,
б)         розкриттю нелегкої шахтарської праці,
в)         відображенню наростання революційних настроїв.
10. Звуконаслідування, що імітує шахтарську працю, наявне у творі:
а)         „Шахтар”,
б)         „Шахтарям”,
в)         „Під землею”.
У. Підсумок. Домашнє завдання.
Аналіз поезій про шахтарську працю. Вивчити вірш на вибір.

Казакова Л.В.
Тема. Філософія життя (за творами поетів рідного краю)
Мета: допомогти учням зрозуміти твори на морально-етичну тематику, формувати високі моральні ідеали, розвивати навички виразного читання,самовиховання, критичного мислення, роботи з текстом, спонукати замислитися над вибором життєвого шляху; виховувати порядність, почуття справедливості, доброту, бажання боротися зі злом очищати свою душу від злих думок.
Тип уроку: комбінований
Форма проведення: урок-філософський стіл
Обладнання: портрети поетів рідного краю, тексти, музичний супровід
Перебіг уроку.
І. Оргмомент. Мотивація навчальної діяльності.
Вчитель . Сьогоднішню розмову з вами (у нас навіть парти стоять колом, щоб ми дивилися не в спину один одному, а в очі, бо розмова буде щира і відверта) я б хотіла почати словами «Навіщо я живу на світі? Яке моє призначення? Яка я людина?» Запитання нелегкі. І не завжди люди знаходять на них відповіді.
В усі часи осмислити це прагнули філософи і вчені, поети й прозаїки. Про це йдеться в Біблії, в усній народній творчості. Людина і Вічність. Людина і суспільство. Саме ці питання завжди цікавили письменників і філософів. Тож поміркуймо, друзі, і ми над важливими проблемами нашого життя. А дороговказом, маяком для нас хай стануть твори наших земляків-поетів, допоможуть нам знайти своє місце у цьому світі.
ІІ. Тема, мета уроку
ІІІ. Сприйняття і засвоєння нового матеріалу.
1. Бесіда: (метод «Обери позицію»). Що є життя для людини?
- Ми уявляємо життя по – різному. Для когось це – величезний океан (можна заблукати чи втопитися, а можна впевнено іти своїм курсом). Я – за цю думку.
- Для когось життя - це театр (і можна зіграти вдало свою роль, а можна провалити її). Пам’ятаєте, у Шекспіра: «Жизнь – театр, и люди в нём – актёры» або у Г.Сковороди: «Світ подібен до театру, щоб грати в ньому успішно, беріть ролі за здібностями». Підтримую цю думку.
- Для когось життя – це зоряне небо, а люди зірки «Людина доки людина, доки живе в ній пам'ять. Людина сама вибирає, бути зорею чи ні» Особисто мене приваблює цей образ.
Роздуми над темою сутності життя продовжать наші поети-земляни (учні читають вірші напам’ять)
Сентенція на тему життя
Життя – то дорога вертка і вихлява,
То рівні проспекти, то стежка гірська
Серця по дорозі – гарячі й хирляві,
Не кожна простягнута – вірна рука
Судити людей непосильна затія,
Я й сам не святий, що не правді, скажу,
І все-таки прагнем крізь сито просіять
Нелюдяне в нас за життєву межу. В. Крупка
Друзям
Життя моє - мов марафонський біг;
Що рік – то кілометри далі,
Дай Бог, щоб фініш кожний зміг
Здолать не розплескавши волі.
Дай сили вірити в людей
І навіть в відчаї – в кохання,
Дай мудрості – не фальш ідей,
В зневірі – другого дихання.
Дай зрозуміти зміст життя
І втілити його собою,
Не відійде з самим тобою. В. Крупка
Бесіда: (метод «Мікрофон»):
1. Як можна «просіяти крізь сито нелюдяне»? Що для цього потрібно робити, як жити?
2. Як ви розумієте вираз «зрозуміти зміст життя і втілити його собою»?
3. З якими філософськими роздумами перегукується ваша відповідь на це питання? (Г. Сковорода, ідея «сродної праці»)
4. Яка головна думка поезій, що прозвучали? (життя одне, неповторне, і прожити його треба гідно)
Вчитель: Колись в юності я прочитала вираз: «Не бійтесь ворогів – найгірше, що вони можуть зробити – вбити вас. Не бійтесь друзів – найгірше, що вони можуть зробити зрадити. Бійтесь байдужих – це з їх мовчазної згоди відбуваються і зради, і вбивства». Тож ми маємо відчувати відповідальність за все, що діється навколо нас, особливо за те, що заважає жити і нам, і іншим, від чого стомлюється душа.
Учениця: Заглянути в духовний світ нації, задуматися над сутністю свого існування спонукають нас твори письменників рідного краю.
І їхня думка для нас тим важливіша, що це люди, яких ми знаємо, які живуть і працюють поруч з нами, кого ми зустрічаємо, з ким вітаємось. Тож і прислухаємось не до чужих, невідомих нам, уявних авторів, а до слів наших земляків: М.Куксенко, Н.Стешенко, О.Дуки, Б.Четверікова, В.Кисельової, Л.Деревянко, до їх роздумів про людину з її болями і хвилюваннями, про радощі життя, дружби і зради, щастя і неспокій. На життєвих дорогах нас чекають подарунки і випробування – і все це не стільки для тіла, скільки для душі нашої, совісті, честі: чи не стане виконавцем чиєїсь глупої волі, чи зуміє достойно прожити життя, чи залишить свій пам’ятний добром слід на життєвому шляху? Так легко переступити межу добра і зла
Між святістю й гріхом невидима межа,
І переступиш – не відразу вгледиш,
Лиш сумнівів тонесенька іржа
Лягла на душу. І сміється – з тебе ж:
«Ну як. Зійшло із рук? Не вдарили громи
святих небес за приспане сумління?»
Тонка іржа. І невловима мить
Й – очищення або гріхопадіння
Та швидше друге, хто ж із нас святий,
Коли навколо так спокус багато
По першій кризі швидко перейти
І муки совісті від себе відігнати.
Як трісне лід від доторку ноги,
То швидко страх наш в горлі заніміє.
Тонка межа. Та душу на торги
Не чистому за неї пропонуєм. (О. Дука)
Бесіда: - Чи часто вам доводиться боротися зі своїми сумнівами? Чому?
- Хто перемагає у цій боротьбі?
- Як ви вважаєте, чи добре, що людині притаманно сумніватися, помилятися?
Питання до учнів: Чого найбільше боїтеся все в житті? Як намагаєтесь перебороти страх і чи намагаєтесь?
Вчитель: На боротьбу з цими страхами у нас часом іде все життя, і не завжди ми виходимо переможцями. Бо в нас самих протистоять, борються добро і зло, людяність і хижість, любов і ненависть. І, на жаль, злого, егоїстичного у нас часто більше, ніж доброго. А доброту треба виховувати, треба навчатися любити ближнього, допомагати людям, десь просто поспівчувати, а десь хоча б не заважати Запрошую вас до роздумів, послухавши наступні поезії.
Учениця: (читає напам'ять)
Прийшла бабуся в касу за грошима
Стоїть зігнулась, наче аж дріма.
Година, дві пройшло,
А може, більше. І раптом гучно:
«Вже грошей нема!»
Скривилася старенька, сором плакать,
Та сліз гірких вже зупинить дарма:
- Я так гадала, що сьогодні встигну,
Бо дожилася, що й на хліб нема
Перехрестилась, втерлась краєм хустки,
І почовпла на вихід, до дверей.
Сама – самітня, з старістю в обійму,
Кудись туди, подалі від людей.
Люд вирував, сміялись і кричали,
Бо черга тут зібралась чимала,
Й нікому діла не було до того,
Що старість сиротиною пішла Н. Стешенко
Бесіда: (метод «Мікрофон»)
1. Які думки виникли у вас під час слухання цієї поезії?
2. Чи не трапляється так і з вами, що мовчимо тоді, коли треба замовити добре слово за людину, або ж проходимо повз неподобства, хуліганство мовчки, чим і підтримуємо такі явища?
Вчитель: Мої любі, як старший товариш раджу вам ніколи не забувати стежку до батьківської хати, де вас люблять, чекають, вірять у вас і в світлі, і в чорні дні вашого життя. Це ж місце, де вас не покинуть, не зрадять, де завжди готові порадити і допомогти. Бережіть своїх батьків, рідних, провідуйте, щоб не було пізно Бо тоді почуття провини таке велике, що його нічим не загладиш.. Щоб не було пізно.. Цієї ж думки і наші земляки – поети. Доказом цьому – їх поезії і пісні.
Учні читають напам’ять поезії або їх уривки:
Много ли надо тем, кто не копил алмазы?-
Им бы с утра сейчас ласковых 2-3 фразы.
Друг мой, пока ты жив, живые пусть ходят в милых,
Чтоб не рыдать потом – раз поздно – на их могилах. Л. Черкашина
Маленький острів з м’яти й споришу,
Куди збігаються життєві всі дороги,
Сюди, на жаль, не часто я спішу,
До маминого світлого порога:
Робота, плани, недруги, сім’я
Та інколи так жить стає несила.
Чекає вдома матінка моя,
І виростають за спиною крила.
Додому! Інше – несуттєве все.
У рай дитинства босого спішу.
Назустріч ненька посмішку несе.
Для неї в Бога я життя прошу.
Очей вражає маминих краса,
І срібло в косах ореолом сяє,
Й схиляються їй в ноги небеса,
А я до рук їй вдячно припадаю.
Єдина, рідна, ніжна, дорога,
Я маю ще багато так сказати.
Та стежка на подвір’ї зароста,
Бо не стрічає вже старенька мати.
Як жаль, що за життя ніколи ми
Сказать, що відчуваєм, не встигаєм,
Живемо спогадами, і з дітьми
До маминої хати приїжджаєм Т. Чуб
Пока мать, отец на этом свете –
Встретят, обогреют, все поймут.
Крик души ко всем заблудшим детям:
Возвращайтесь, как ни труден путь! О.Красный (Крупка)
Вчитель: «Життя прожити – не поле перейти», - каже народна мудрість. Важко прожити його чесно, з гідністю, бо завжди знайдеться хтось, хто буде тобі заздрити, штовхати на неправильний шлях, обманювати і шкодити. Такі люди були завжди. Тож треба бути сильними для життя, для боротьби з невдачами, неприємністю і злом. Треба творити добро – і світ стане кращим, і кращими станемо ми в ньому. «Життя таке коротке. Поспішайте творити добро» (О. Довженко) З ним згодний поет, журналіст М. Миценко:
Учні ( напам'ять):
І хоч вік і гне мене, й ламає –
Не здаюсь йому ані на мить,
Бо душа ще юністю палає,
А у серці мрія не згасає:
Якнайбільше добрих справ зробить «Бажання»
Не знаю, скільки Бог відміряв
Мені на цьому світі жить,
Але у сімдесят я вірю,
Що сенс життя – добро творить «Автобіографічне»
IV. Підсумок уроку
«Мозкова атака». Завдання: Одним реченням сформулювати основну думку нашого уроку – роздуму, нашого філософського столу.
- Треба бути Людиною.
- Бережіть батьків!
- Треба творити Добро.
- Маємо жити по совісті, за законами людської моралі.
Вчитель: Отже, друзі, ми сьогодні, сидячи за цим круглим столом, дивлячись один одному у вічі, окреслили «вічні проблеми» людства: людина і світ, добро і зло, сенс людського буття – і спробували знайти свої відповіді на ці важливі філософські питання. Ким би кожен з вас не став у майбутньому, маєте насамперед зберегти у серці доброту, людяність, повагу до ближнього. Пам’ятайте: мати, життя, батьківщина дається нам всього один раз. Бережіть їх і цінуйте!
Д/з: твір-роздум за словами В. Шекспіра: «Кожен із нас - сад. А садівник у ньому – воля».









ПОЗАКЛАСНІ ЗАХОДИ
Шеремет С.В.
Інтелектуальна гра «Знавці літературного Донбасу»
Мета: повторити й узагальнити вивчене з творчості письменників-земляків, викликати почуття захопленості, гордості, зацікавлення, співпереживання за рідний край. виховувати почуття гордості за творчість письменників Донбасу; розвивати читацький інтерес,  виховувати та розвивати пізнавальні можливості і самостійність мислення.
Тип уроку: узагальнення й систематизації.
Література кожного народу –
це найкраще дзеркало його життя.
І. Франко
Хід заняття
І.Вступне слово вчителя
1. Повідомлення теми, завдань уроку.
Сьогодні ми поговоримо про творчість наших письменників-земляків. Але спочатку перевіримо, чи всі виконали домашнє завдання. Може, хто вивчив вірші напам'ять? Добре, у ході заняття ми будемо перевіряти їх.
Давайте пригадаємо, які роди є  в літературі. (Відповіді учнів)
Викладач: Правильно. А хто скаже, що таке лірика? (Відповіді учнів)
Викладач: Що таке епос? Що таке драма? (Відповіді учнів)
Викладач: А чи знаєте ви когось із письменників-поетів нашого краю? (В.Сосюра, М. Петренко, Б. Грінченко, М. Чернявський, Х. Алчевська, С.Васильченко та С. Черкасенко).
2. Обговорення епіграфа.
ІІ. Літературна вікторина
Вгадай літературний твір ( за початком, кінцівкою, за уривком, за пейзажем, діалогом, ілюстраціями художника).
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:Чому я не сокіл, чому не літаю,Чому мені, Боже, ти крилець не дав?Я б землю покинув і в небо злітав. ( « Небо» М.М. Петренко)
2)«Слов’янськ, Слов’янськ! Як гарно ти
По річці Тору, по рівнині
Розкинув пишнії садки,
Квіти пахучі по долині
I так красуєшся собі!
Свої враження про дитинство, про рідне слобожанське місто Михайло Михайлович Петренко висловив у вірші “Слов'янськ”.
Розповіді дітей про М.М. Петренка
3)Я починався відтіля,
Де шум заводів даль колише.
Ясні Донеччини поля
Мені на світі наймиліші. (В. Сосюра)
Розповіді дітей про В. Сосюру
4) Лілеї білої моєї,
О люде, не торкайтесь ви!
Не придивляйтеся до неї,
Не руште тихої журби.
Бо та лілея білосніжна
То полохливая душа,
Криштально чиста, ясна, ніжна,
Що спокій ваш не наруша! ("Лілеї білої моєї..."[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть ссылку ])
Розповіді дітей про Х. Алчевську
2.Вгадай письменника – автора літературного твору:
1) Над шахтами лине задимлене небо      в огні заводському заграв.       Донець мій коханий, давно я про тебе      пісень голубих не складав.  (В. Сосюра)
2) І бачу рідні гори білі,
Понад Дінцем в гаю блукаю
І давніх днів утіхи милі
Вві сні я знов переживаю. ( М.Ф.Чернявський)
3. Вгадай літературного героя ( за портретом, діалогом, характеристикою)
1) Чи бачив хто слов’янськую дівчину?
Чи був коли, як річ вона веде,
Жартуючи в веселую годину?
Або тоді, як сонечко зайде
І темрява почне томити очі,
Чи лучилось чувать пісні дівочі
І дослухатись як вони,
Так дуже, дуже жалібні,
Чарують Слов’янськ весь, од краю і до краю...(М.Петренко, вірш “Слов'янськ”).
2) У сажі , чорний, як мара,
Рукою піт з лиця втира
І кайлом вугіль б’є і б’є (М.Ф.Чернявський. «Шахтар»)
Розповіді дітей про М.Ф.Чернявського
4. Назви твір за його персонажами.
«Павлик» горбатий хлопчик
«Дід Антип» дідусь Павлика
«Мама» неня Павлика
«Дівчатка» подруги Павлика
«Захарко» - хлопчик-пустун
«Тітка Явдоха» - мама Захарка
«Хлопці» - компанія слобідських хлопчаків.
ІІІ. Підсумок.
ІУ. Заключне слово вчителя





Ощинская О.В.
ВСТРЕЧА С ДОНЕЦКОЙ МУЗОЙ
В декабре в актовом зале Донецкого лицея «Коллеж» прошла творческая встреча с интересной донецкой поэтессой, лауреатом премии «Творческая молодежь Донбасса» в номинации «Поэт 2012 года», заместителем декана экономического факультета ДонНУ по воспитательной и социальной работе Анной Ревякиной. На мероприятии присутствовали лицеисты-старшеклассники и учителя.
Анна – выпускница Донецкого лицея «Коллеж». Она тепло поприветствовала коллектив лицея и своих педагогов, вспоминая о своем детстве и юности, а также годах учения в стенах нашего учебного заведения. Поэтесса рассказывала о том, как создаются ее стихотворения, своих литературных предпочтениях и юношеском увлечении поэзией И. Бродского.
Недавние политические события в Донбассе также нашли отражение в ее творчестве. Стихотворения Анны Ревякиной вошли в поэтический сборник, посвященный войне в Донбассе, были представлены в Государственной Думе России и были удостоены награды. Болью в сердце откликаются строки ее стихов, посвященные трагическим событиям настоящего.
В зияющем звучании войны
Не слышно девочки, играющей на скрипке.
Не слышно, как поет младенцу мать,
Не слышно, как в войну играют дети
Во время творческого вечера в коллеже поэтесса прочитала свои произведения, ответила на многочисленные вопросы учащихся – поклонников ее творчества, а также подарила библиотеке лицея, учителям и коллежанам сборники своих стихотворений.
Вопросы к поэтессе
1.Нравилось ли вам изучать поэзию на уроках литературы в лицее или любовь к ней пришла к вам позже?
2. Вы помните свою первую рифму? Как пришло к вам вдохновение?
3. Можете ли вы писать стихи на заказ или только по настроению?
4. Как вы считаете, кто из поэтов прошлого более всего современен сейчас?
5. Анна Ревякина - это ваше настоящее имя или псевдоним? Как вы относитесь к псевдонимам?
6. В ДНР появился Союз писателей, входите ли вы туда? Расскажите, пожалуйста, как стать членом этого Союза? Например, могут ли ученики нашего лицея, считающие себя начинающими писателями или поэтами, стать членами Союза писателей ДНР?
7. Поменялись ли Ваши предпочтения в поэзии после окончания школы? Согласны ли вы с мнением Бродского, что поэтический талант можно развить, но поэзии нельзя научиться?
8. На Ваш взгляд, любовь к чтению поэзии можно в себе воспитать?
9. Какая Ваша любимое произведение из ваших творений?
Мёд дик, ветер свеж,май сам по себе стих.Руки его – беж,губы его – свирель, сирень,глаза его – самоцвет,птица его – на земле тень,небо его – рассвет.Из дому выйти, как в сон, в май,маяться на твоём плече.Мыслей из прошлого – через крайда связка чужих ключей.Я ученичествую в глуши,слушаюсь стен, гляжусь в пруд.Мы на планете всего-то вши,такой себе пошлый зуд.Всё, что написано, о тебе, –слово-потоп, слово-поток.Как же красиво, как на сковороде,над сонной водою солнца горит желток.Мостик рыбацкий ажурен, что кружева,птицы поют о вечном и ни о чём,и вертится под ногами сыра землясиним простым мячом.
10. Поэзия – это Ваше хобби или работа? Кто Вы в обычной жизни, если не поэтесса?
11. А кроме поэзии, есть ли в вашей жизни какие-то сильные увлечения?
Спектакль "Зубная фея" (по одноименной поэме Анны Ревякиной), режиссер Наталья Волчек. Театр "Номады".

А в Донецком Республиканском краеведческом музее прошла персональная выставка донецкого гончара Александра Ткаченко.Изюминкой экспозиции стала та часть, которая выполнена на стыке двух искусств:вдохновленный стихами Анны Ревякиной, мастер выгравировал ее строки на глиняной коже своих произведений.
[ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ][ Cкачайте файл, чтобы посмотреть картинку ]



ДОДАТКИ
Творча група вчителів
Донецького ліце. «Колеж»
Література рідного краю. Посібник- хрестоматія
АНДІЄВСЬКА ЕММА (1931р.)
    Народилася Емма Андієвська у м. Сталіне 19 березня 1931 року. Під час війни разом з родиною емігрувала на Захід.  Спочатку Емма Андієвська мешкала в Німеччині, згодом у Франції, а потім в Америці. Пізніше повернулася знову до Німеччини, де і живе зараз у місті Мюнхені. Вона авторка поетичних книг, а також збірок прозових творів (оповідань, романів).     Критики відзначили єдність поетичного стилю з малярськими роботами, якими вона ілюструє свої книги. Літературна творчість письменниці представлена у багатьох збірках прози («Подорож» (новели, 1955 р.); «Тигри» й «Джалапіта» (1962 р.); «Герострати» (1970 р.);  «Роман про добру людину» (1973 р.); «Роман про людське призначення (1982р.)) й поезії («Поезія» (1951 р.); «Народження ідола» (1958 р.); «Риба і розмір» (1961 р.); «Кути опостінь» (1962 г.); «Первні» (1964 р.); «Базар» і «Пісні без тексту» (1968 р.); «Наука про землю» (1975 р.; «Кав'ярня» (1983 р,); «Спокуси святого Антонія» (1985 р.); «Вігілії» (1987 р.) «Архітектурні ансамблі» (1988р.)). 
ВІРШІ
БЕЗ ШКІРИ - НА ВІТРІ      (уривки з циклу)
Твій подих фіалково-свинцевий.  Твій подих ніжний і молочно-перлистий.  Ти визначив початок і кінець,  Тільки людина - сама невизначеність.  *  *  * Навіть далеких нащадків пустили за вітром.  Всі джерела, краєвиди й пам`ять,  Єдину годувальницю людства.  Самі світові домовини.  Але дух сіє далеко плакучіші зерна  І в осередді розпаду.  Чорнобиль, пустеля, чорнобиль. 
       ХВИЛЯ           (сонет) Забуте ворухнулося і, як джміль, І раптом диволанцюги розкуто. З доби, щов пил, запущена ракета. Вогнямина все небосерця мол.
Єдина мить, і світловий намул Ледачу плоть в всевиддя перекотить. Життя, що досі в затінку за кадром. Наблизилося краєвидом з мальв,
І несполучне на всі бокиєдність. Свідомість, щораз глибша і всеїдніш, Ворушить пальцями й на вогникплутанину,
Що на межі площин перетинання, Де зовнішнє згортається в клубок. Галактику у грудях й голуби.
 

ІВАН ОМЕЛЯНОВИЧ БІЛИЙ
(1942)
Ім’я Івана Білого стало добре знаним серед шанувальників рідного поетичного слова після виходу у видавництві "Донбас" його першої збірки "Досвіток" /1969/. Потім були книжки "За калиновим жаром", "Передмістя", "Пізні" райдуги", "Біля вишневого вікна"... Цю останню, котра побачила світ у видавництві "Радянський письменник" /1990/, автор вважає найбільш помітною в його поетичному доробку.  Особливо щемливо прозвучала у творах Івана Білого чорнобильська тема. І це зрозуміло, адже поетове село з такою милозвучною назвою - Чистогалівка, де він народився 25 березня 1942 року, знаходилось за чотири кілометри від смертоносного атомного реактора...  Крім віршів, Іван Омелянович видав книжки оповідань "За горою, за крутою", "Рання дорога"; цікаву повість "Перші розстані" - про учнів професійно-технічного училища, де він колись і сам навчався. Повість була відзначена престижною премією на Республіканському конкурсі на кращий твір про молоду робітничу зміну. Останніми роками Іван Білий активно проявив себе в царині дитячої літератури. Так він видав для найменших школярів букварі-читанки "Сходинки" та "Лесенка" /рос. мовою/; для другокласників - читанку "Сходинки-2". І.Білий – лауреат літературної премії імені В.Сосюри Донецького обласного фонду культури. Член Національної Спілки письменників України.
Вірші* * * Біля вишневого вікна Сидить щаслива мати. А може, то і не вона – Весна квітуча, Запашна Вчить сина розмовляти. Оце повзе рудий жучок, А ген пасуться вівці А ось листочок-язичок Проклюнувся на гілці. Згори долоньку простягнув Його зелений братик. Між пелюстками Чміль прогув: Медок зібрався брати Отак на призьбі День при дні Ведуть вони розмову. І легко віриться мені Тут сказаному слову. Та віддаляється цей дім. Вікно - немов ікона І ореолом осяйним Над ними біла крона. 1989
К О Л О С К И
Все померкло давно за літами, Та навіється знову мені: Кінь під вершником б’є копитами, І хлоп’ята біжать по стерні.
Поміж ними і я, голоп’ятий, І торбинка з колоссям в руці. Нас не просто усіх наздогнати, Бо розсипались в різні кінці.
Ах, як боляче колеться поле, – Вітер сльози збиває з лиця. І здається, не буде ніколи Цій жорстокій погоні кінця.
Я втечу, я торбинки не кину – Та нараз підломилась нога... Мов гадюка, обпік мою спину Із сириці холуйський нагай..
Скільки того зерна, може, жменя Нам дісталась би з тих колосків. Хто сьогодні попросить прощення У колишніх дітей-селюків?
Тільки тихо довкола, ні звуку. Я стою на широкім лану, І торка колосок мою руку, Мовби хоче загладить вину... 1997
ПІСНЯ НА ДІДОВІМ ПОДВІР’Ї
У вихідні на дідове подвір’я З усіх усюд збиралася рідня. Злітала пісня в тепле надвечір’я Про дівчину, калину чи коня...
А нас було - як листя у тополі: Синів, онуків, правнуків - також. Співали так, що десь у чистім полі Того коня, напевне, брала дрож.
Лягали тіні сонячного саду На скатерть полотняну, на траву... Я вже ніколи більше там не сяду Послухать пісню, трепетну, живу.
Розкидало рідню мою по світу, Комусь уже поставлено хреста. І всі шляхи до діда перекрито, А кінь той білогривий диким став.
Гуляє кінь в німотній порожнечі, У заростях осоту, ковили. І дує протяг з атомної печі, Що край села архарівці звели...
Не вірю я у силу долі злої, Та пісню й ту сьогодні не знайду. Лиш темна тінь від яблуні старої, Мов скатерть, залишилась у саду. 1990
 





БІЛЯЇВ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ
(1925 )
       Володимир Іванович  Біляїв народився 25 червня 1925 року в селищі Мосьпине в родині гірничого інженера, якого у кінці тридцятих років було заарештовано. У 1943 році він був вивезений на роботу до Німеччини.     Після закінчення другої світової війни доля кидала В. Біляїва по світах то службовцем у повітряних силах США в Європі, то співробітником газети «Українські вісті» (Німеччина), часописів «Єдність» та «Вільна Думка» (Австралія). У п'ятдесятих роках він осідає у Сполучених Штатах Америки, де займається журналістською працею, дописуючи до багатьох українських періодичних видань. Вірші почав писати систематично в Німеччині. Першим твором за межами України був «Ранок» (1946 р,)      Він був  у 80-90 роках керівником українського відділу радіостанції «Голос Америки» у Вашингтоні. Відомим як поет діаспори Біляїв став з початку сімдесятих років, коли вийшла перша збірка його поезій “Поліття”. А вже з виданням другої книжки “По той бік щастя” (1979) українська літературна громадськість Америки вшанувала талант поета званням лауреата Української Могилянської Академії Наук за 1980 рік.     На початку 2001 року була видана вже в Україні, на батьківщині письменника, у Донецьку, його третя книжка віршів “Осіння обнова”. Крім названих видань, Біляїв є автором науково-популярного нарису про видатну співачку Олену Шишацьку-Карапетян, десятків статей, есе на теми політики, літератури, суспільного життя, які друкувались у численних українських періодичних виданнях як на Заході, так і в Україні (“Всесвіт”, “Березіль”, “Літературна Україна” та ін.). 
МОЇЙ МАТЕРІ
Не милую тебе і не милую,  Онімів без слів і без слав.  Хто це, хто пекельною силою  Нас з тобою навіки прокляв?
Та не ремствую я і не схлипую  І те вірю сльозам п'яниць,  І з віршів солодкавою липою  Я не клячу до стіп твоїх ниць.
Тільки вірю, що пам'яті кремені  Все ще викрешуть іскри оті,  Що слова і минущі й даремні  Перетворять у сяйва святі
І серпанком предвічного дива  Заквітчають самотнє чоло,  Щоб навіки, земна моя діво,  Воно сяйвом невгасним цвіло.
Щоб останній твій порух і подих, Смерк зіниць за журбою повік  На донині незвіданий подвиг  Твого сина повів і прирік!          
Вітчизні
      Закипає білою піною       Молоко тернового квіту,       Щодень Божий тебе незмінною       Бачу, в промені оповиту.
      Де за балкою, за Кисличою       Терикони куряться сині,       Там хлоп”ячим  голосом кличу я       Кукування зозуль в долині.
          Я  вже довше прожив на світі  цім      За роки, що мені  зозулі      Накували в пору, що світиться,      Не вгасає в очах... Поснулі
     Прокидаються ранні спогади,      На старість тривожачи тишу.     Тож питаю себе: для кого ти     І пощо  оці вірші пишеш?
     Для батьків і для друзів  зі школи –      Їх  до смерті я не забуду!     Знаю – ми не зійдемось ніколи     В дружнім колі шахтарського люду.
     Про вітчизну – радість і біль мої      Я по крихті слова збираю:     Ти віками була невільною     Та й нині далеко до раю...
    Україно-мати, пеан тобі     Я складаю, моя любове!     Чи коштовному діамантові     Моє уподібниться слово? 
  Острів Зінгера,Флорида серпень 2001    
ЖУКОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ ВІТАЛІЙОВИЧ
(1938)
Український поет-лірик Станіслав Віталійович Жуковський  народився 18 липня 1938 року в місті Севастополі. Середню освіту  здобув на Кіровоградщині в селі Рівному. Після школи   їде на Донбас і вступає до професійного училища, починає писати вірші. Після закінчення навчання  відбуває строкову службу на Балтійському і Північному флотах.  По закінченню терміну служби повертається на Донбас, працює на Єнакієвському металургійному заводі  помічником машиніста і машиністом. Згодом переходить на журналістську роботу, навчаючись на факультеті журналістики Київського університету (1962-1968). У різні роки працював в періодичних виданнях  мм. Єнакієвого і Донецька. З 1974 по 1982 рік займав посаду старшого  редактора  суспільно-політичної редакції видавництва «Донбас». У 1981 році поета прийняли до Спілки письменників України.  С. Жуковський - автор шести  збірок віршів: «Прагнення краси» (1977); «На перехрестях долі» (1980); «Вітер часу»(1983); «Колія»(1986); «Заповітний степ»(1988); «Освідчення в любові»(1991). С.В.Жуковський  нагороджений державними відзнаками. У 1995 році він  став лауреатом обласної літературної премії ім. В.Сосюри.
П о е т
                                 «Ніколи із мене не буде раба                                  Душа поневажить полони»                                                                             В.Стус.
Він вільний був, самим собою, Хоча за ґратами сконав. Та переможцем із двобою Все ж вийшов і пророком став.
Незламні дух його і воля Подивували цілий світ. Така йому судилась доля, Щоб спалахнувши, як болід,
Охрестить сяйвом обрій синій, Востаннє видихнуть: прости... В ім’я згоріти України, І в цім безсмертя віднайти.

ГРИГОРІЙ ФЕДОСІЙОВИЧ КРИВДА 1923 (5.09) 1997 (25.03)
Григорій Феодосійович Кривда народився 17 серпня 1923 року в селі Середівка Згурівського району Київської області в селянській сім'ї. Був  учителем в молодших класах. Після закінчення Київського технікуму залізничного транспорту працював на Ташкентській залізниці і водночас вчився на вечірньому відділенні місцевого педінституту. В 1949 році переїздить на Донбас, працює інженером в управлінні Донецької залізниці. З 1956 року працює в газеті, секретарем журналу, старшим редактором видавництва «Донбас». Нагороджений медалями.  Автор збірок віршів «Весняна повінь» (1952), «Любисток», «Всякий молодець на свій образець» (1956), «Донецькі будні» (1958), «Ви не чули дивини?» (1959), «Зоре моя» (1960), «Гомін землі» (1961), «Дорогами рідного краю» (1962), «Лірика, гумор, сатира» (1964), «Зимові краплі» (1985), «Совість іде по землі» (1967), «Щедрінь» (1986); віршів та поем «Чистоводиця» (1969), «Пролог» (1982); «До рідного дому» (1989); збірок новел «Орисині жайвори» (1960), «Сільський лікар», «Люди добрі» (1961), «Юність Донецької Ялти» (1962); повістей та новел «Не чужа мати» (1963), «Дума про матір» (1980). Член Спілки письменників. Нагороджений обласною літературною премією ім. В.Сосюри 1994  р. Помер 25.03.1997р. Похований у Донецьку.
СВІТАНОК
Напнувши червону хустину, Світанок проходить лугами, Чіпляє в кущах павутину  І в степ поспіша берегами.
І, роси розсіявши густо, Всміхнеться, ще й бризне промінням На сизохолодну капусту, На трав молоде шумовиння.
Бугай у болоті озветься, Туман в очереті сколише. Ромашка на ноги зіпнеться Послухать незайману тишу.
Прокинеться жайвір в долині, Зачепить несміло за струни, І підуть гулять по рівнині Далекі розгонисті луни...
*  *  * Дзвенить струмок, пробившись із землі,  Схиля голівки білий ряст до нього. А скільки сонця, сонця золотого На талих водах, лемешах, на склі! Курличуть радо сірі журавлі (Ти їх стомила, нелегка дорого). Дівча у синь вглядається з порога, Косички заплітаючи малі.
Чи довго їй коханого чекати І марити про зустріч уві сні? А соловей витьохкує край хати
Свої непереспівані пісні. Любуючись дочкою, мріє мати, І гнуться віти яблуньок рясні.
*  *  *
Нарву зірок і почеплю на груди,  І шум лісів для тебе принесу, Вберу під ранок в золоту росу  І солов'я покличу хай розбудить.
Прокинешся шукай мене повсюди, Це я вночі розплів твою косу. Це я твій сон... Це я твою красу Поніс у серці щирому між люди.
Не розгуби ж цнотливість того сну, Вона для тебе найдорожча нині. Озвись до мене і зустрінь весну, Відчуй всю радість у своїй дитині
І підніми до сонця, мов букет, І я тоді закінчу свій сонет.


СВІТЛИЧНИЙ ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ 1929 (20.09) 1993 (?)
Народився І. Світличний в селі Половинкиному Старобільського району Луганської області. Закінчив філологічний факультет Харківського університету. Після закінчення університету він активно увійшов у критичний цех української літератури, ведучи полеміку з письменниками та читачами про літературу шістдесятих років, її моральні та естетичні проблеми.  Щирою була дружба між нашим земляком і Василем Симоненком. Саме завдяки І. Світличному були збережені для нащадків недруковані в Україні вірші В. Симоненка. Був час, коли Світличного звинувачували в тому, що він передав за кордон вірші В. Симоненка. Після чого - перший арешт (1965 р.) та тимчасове помилування. 1972 року починаються нові виступи проти української інтелігенції. Не минула ця доля і нашого земляка сім років таборів суворого режиму та п'ять років заслання за антирадянську пропаганду і поширення самвидаву, його вірші цього періоду написано на грані відчаю, внутрішніх докорів собі і всьому нашому суспільству. Роки, проведені у тюрмах та виселках, підірвали здоров'я поета. У жовтні 1992 року Івана Світличного не стало.
Н. СВІТЛИЧНІЙ
У світі пошесті і змору,  Німотності і глухоти,  Де мудрі муштрою менти  Лінчують душі без розбору, Там пісня, витвір висоти,  Свободи й пружного простору,  Шугнула вільним птахом вгору,  У вир! У небо! У світи! Ривком відчаєного тіла Роковано залебеділа В святій готовності офір, Та, браконьєрським залпом в небо Підтята легендарний лебідь, Упала на тюремний двір
В. СТУСОВІ
У нас нема  зерна неправди за собою 
           Т.Шевченко
Коли твій вистражданий злочин Твоя окрадена любов, Тоді нехай в чаду обмов  Ганьблять тебе ганьбою збочень,
Відступництва, і зрад, і змов,   Той чорний суд тобі ніпочім.  І ти в пусті й холодні очі,  Як в прірву, глянеш знов і знов.
І будуть глузи, глум, погорда   Тобі найвища нагорода,  І ти, на проби й гарт готов,
Крізь всі Мордовії й сибіри  Нестимеш гордо світло віри  В свою незраджену любов.



ТАЛАЛАЙ ЛЕОНІД МИКОЛАЙОВИЧ 1941 (11.11)
  Життя і творчість Леоніда Миколайовича Талалая, відомого українського поета, лауреата державної Шевченківської премії з літератури, тісно пов'язані з донецьким краєм. Тут він почав свою художню діяльність, видавши перші поетичні збірки "Журавлиний леміш", "Вітрила тривоги", "Осінні гнізда", "Не зупиняйся, мить!", "Допоки твій час". Ліриці поета властиве загострене емоційне відчуття часу, бачення його мінливості і швидкоплинності, взаємозв’язок у житті людини її минулого, сучасного та прийдешнього. Поет оспівує сміх малечі, спогади про матір, своїх друзів, красу рідної природи. У своїх віршах лірик звертається також до подій часів Київської Русі, намагається розібратися в нашому складному і суперечливому сьогоденні
*  *  * От і простір занімів,  Замерзає тиха річка,  І далеко у пітьмі  Плинуть  вікна електрички.
От уже  і перший сніг Піднімає  темінь вгору, Замітаючи  поріг І калину біля двору.
От і грудень під вікном,  І синичка  біля шиби Зігрівається теплом  Їй покришеного хліба.
От уже старенький ліфт  Диха  пахощами хвої,  Піднімаючи у світ,  Відщедрований  тобою.
Біле диво з висоти  Тихо падає на місто.  Ніби хоче замести  Все, крім згадки про дитинство.
І мене сьогодні так  Зігріває сміх малечі, Як накинутий піджак  Із чужим теплом на плечі.
* * * Друзі пригадалися у тиші,  І від думки світлої про них  Стало на душі моїй світліше,  Ніби промінь в темряву проник.
Голоси ввірвались в безгоміння,  Вирізьбились постаті в імлі,  Наче відбувалось воскресіння  Нас далеких, бувших на землі.
Ось ми всі так близько і так зримо,  Що уже насправді не збагну,  Чи стою між друзями своїми,  Чи на них дивлюсь крізь далину.
Світ пахучий, сонячний, зелений  Палахкоче, мерехтить в очах.  І моя кохана біля мене  Зовсім молодесенька, дівча.
Доторкнеться гілочки рукою   І сміється під дощем роси...  Якщо можна, Господи, такою  В судний день кохану воскреси!
А душа тремтить і завмирає,  Ніби підіймає небосхил,  За яким нічого не минає  немає смерті і могил.
* * *
Багаття не видно, лиш пахне дим,  І місяць стоїть над конем вороним,  І синій туман, і густа ковила,  Як Ігоря військо, в степу полягла.
Під возом чумацьким дорога волога,  Але не піднять, не збудити нікого.  Роса, що крізь пальці колись протекла,  Крізь пальці ті ж самі у світ проросла.
Не черпать полеглому шоломом з Дону,  Трава заступила дорогу до дому,  І тільки під місяцем пам'ять над ним  Стоїть в узголов'ї конем вороним,
Тим самим конем, що повідця волоче,  Та в руки нікому даватись не хоче.
Хустками черниць лопотять кажани,  Чорніють вологі в степу валуни,  І зорі летять, і далека зірниця  Освітлює сон, що полеглому сниться.
Під возом чумацьким проснулась дорога,  Яку не здолать без коня вороного,  Та кінь не дається, на поклик не йде,  Чи, може, він кращого вершника жде?
Чи, може, боїться довіритись волі  Того, хто не знає, як жити на волі?  Але стрепенувся, відчувши світання,  Готовий своє ж перегнати іржання,
І ніби тоді, щось шумить, щось дзвенить...  І холод у грудях, і серце тремтить,  Як перед початком великих подій,  Що, може, останні у долі твоїй.

ЧЕРНЯВСЬКИЙ  МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ
(3.1.1868 - 19.1.1938)
Народився Микола Федорович Чернявський 3 січня 1868 року в селі Торській Олексіївці (тепер село Октябрське Добропільського району) Бахмутського повіту Катеринославської губернії в сім’ї священика. Згодом  родина переїхала в село Новобожедарівку Слов’яносербського повіту (нині Луганська область).     Закінчивши початкову школу, М.Чернявський вчиться у Луганській приватній, а згодом - в Бахмутській духовній школі. Вступає до Катеринославської семінарії, після закінчення якої одержав призначення в Бахмутську школу, в якій нещодавно вчився сам. Тут викладав співи і музику. Поповнюючи знання шляхом самоосвіти, готує першу збірку поезій, яку видає в Харкові 1895 року під назвою «Пісні кохання». А вже через три роки   виходить друга збірка поета «Донецькі сонети»(1898). Видана вона була в Бахмуті і стала чи не першою художньою книжкою, надрукованою в Донбасі.
    Після дванадцятирічного учителювання Чернявський у 1901 році переїздить до Чернігова на посаду земського статиста. Вперше поета було заарештовано у 1929 році, у справі так званої Спілки Визволення України. У 1933 році Миколу Федоровича заарештували вдруге. Та й цього разу його незабаром звільнили. Арешт 14 жовтня 1937 року cтав останнім і  смертельним для письменника.
27 листопада 1937 року трійка НКВС по Миколаївській області прийняла ухвалу: «Чернявского Николая Федоровича расстрелять». Здійснено кривавий вирок було в Херсоні 19 січня 1938 року. Микола Федорович Чернявський був реабілітований у 1956 році. Відродження його імені почалося з 1964 року, коли донецький літературознавець В.В.Костенко надрукував у видавництві «Донбас» літературно - критичний нарис про життєвий і творчий шлях М.Ф.Чернявського «На шляхах велелюдних». 1966 року в Києві було видано двотомне зібрання творів письменника. А в 1987 році на батьківщині поета-земляка в загальноосвітній школі села Святогорівка Добропільського району  відкрито кімнату-музей письменника. Кімнату-музей у 90-х роках було обладнано і  на території Артемівського краєзнавчого музею, в якому представлено “бахмутський” період творчості письменника. 
З ЦИКЛУ “ДОНЕЦЬКІ СОНЕТИ”
            Князь Ігор
Дрімав Дінець в легкім тумані, А я блукав над ним вночі В недовідомому жаданні, Немов чудес яких ждучи. І бачу я: струї срібляні Тремтять, до берега йдучи, І хтось незнаний на світанні Ворушить росяні кущі... То Ігор-князь тіка з полону. Слідом Овлур за ним. Збива Убрання росяне з розгону... І ось бувальщина жива Мені ввижається і з Дону Мов вухо тупіт зачува.
В ДОНЕЦЬКОМУ КРАЇ
І степ, і гори обгорілі Дощем обмило громовим. Та знов такі ж вони немилі, Нічим не скрасились новим. Ревуть гудки. Дими стовпами Повзуть за вітром по степу. А там, під степом, у склепу,  Шахтар зомлілими руками Б'є камінь, вугіль добува, У землю вік свій зарива... Поглибше рий! За гріш добутий Ти завтра вип'єш дурману І підеш голий, необутий, Шпурнувши лайку не одну, Додому з шахти. За тобою Не пожалкує тут ніхто. Нові накинуться юрбою Голодні люди в це гніздо, В цю вільну каторгу без гратів, Гіркого хліба добувати. Та може вернешся ще й сам, Немов старий моряк до вахти, Віднісши свій привіт лісам І надивившися на плахти Злотистих нив, ти знов до шахти. А поки що довби й довби, Роботу каторжну роби!.. Гудуть гудки. Мов гусінь чорна, Йдуть важко хури на вокзал. А там, неначе генерал, Солдат вишколює моторно Ганя пагони паротяг. Сопе і свище з нетерплячки, І кида разом: Хай їм враг! І воду п'є із водокачки. А сонце палить все. Пашить Огнем земля й руде каміння, І вдалині, мов драговиння, В повітрі срібло мерехтить. 1895




ШАПОВАЛ (СРІБЛЯНСЬКИЙ) МИКИТА ЮХИМОВИЧ 1882 (8.06)   1932 (25.11)  
б червня 1882 р. народився в селі Сріблянка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині Артемівський район Донецької області) в сім'ї відставного унтер-офіцера, сільського наймита Юхима Олексійовича та Наталії Яківни Шаповалів. Весна 1894 р, наймитування поденщиком на сільгоспроботах у місцевих заможників, на шахті та в паровозному депо. Осінь 1891 весна 1892 рр. навчання у Варваропільській народній школі, м. Первомайськ Луганської області. Літо 1892 1893 рр. робота поденна на шахті виборщиком породи. Осінь 1892 - весна 1894 рр. - навчання в Петро-Мар'ївській народній школі. Літо осінь 1894 р. с. Сріблянка Артемівського району. Поденна робота на сільгоспроботах у місцевих заможників. Знайомство з "Кобзарем" Т. Шевченка. Осінь 1894 -1895 рр. - с. Голубівка Луганської області. Поденна робота сортувальником вугілля на Голубівській шахті. Осінь 1896 р. "Конторський хлопець" на Голубівській шахті. Знайомство з сім'єю Г. Кривка. Осінь 1896 - весна 1898 рр. - навчання в Комишувахській двокласній школі Міністерства народної просвіти с. Комишуваха Луганської області. Літо 1897 р. - під час канікул працює за "конторського хлопця" на Голубівській шахті. Літо 1898 р. призначений помічником конторщика на Голубівській шахті. Осінь 1-898 літо 1900 рр. учень Новоглухівської державної лісової школи с. Кремінна Луганської області. Літо осінь 1900 р. працює землеміром і доглядачем за будівель-ними роботами, помічником інженера-архітектора Жиловської шахти, м. Алчевськ Луганської області. Липень 1901 березень 1902 рр. село Маяки Слов'янського району Донецької області. Працює помічником лісничого Маяцько-го лісництва. Перше залучення до соціалістичної ідеї. Знайомство з О. Макаренком. Перші спроби боротьби з гнобителем місцевих селян. Квітень 1906 р. м. Слов'яносербськ, Луганська область; с. Сріблянка, Донецька область. Гостювання у батьків та родичів перед від'їздом до військової частини. Квітень липень 1907 р. м. Слов'яносербськ, Луганська область; с. Сріблянка, Донецька область. Перебування у батьків та родичів після повернення з Польщі. Роздуми про пошуки майбутнього життєвого шляху. Осінь 1907 р. м. Слов'яносербськ, Луганська область; с. Сріблянка, Донецька область. Ознайомлення батьків та родичів з молодою дружиною Ольгою Філаретівною. З 1908 по 1917 рр. Микита Шаповал з дружиною короткочасно приїжджали до батьків в Слов'яносербськ та до тітки в село Сріблянка під час відпусток, коли вони йому випадали.
О.ОЛЕСЕВІ  
З журбою радість обнялась! Ще не засохли скрути сльози, А щастя стало на порозі Весела пісня полилась. Кругом панує лютий кат: Людей мордує, палить хати, Шпики лаштує і гармати, Розстріли й громи аж лящать, А радість б'є! Як з джерела Вода, розкутая весною, На кригу смерті йде війною, Так сміла радість загула. Людська могучая весна Встає, як пролісок з-під снігу, Бо гнів зламав давнішню кригу Й зоря з-за хмар блищить ясна! Чи чують люди! Вже журба   І радість гучно обнялись. Як п'явки страшно дві вп'ялись Одна в одну! Це боротьба... Могуча радість, оживись! Пручайсь на волю сміла, вільна- З смутної весни голови... 1907
ДІНЕЦЬ
Підперезав село убоге Гінкий вигадливий Дінець. Блискуча, вквітчана дорога, Срібляно хвильний манівець.
Біжить не спиниться ніколи. Поміж гаями, по степах, Лани оре широкополі І щезне в хащах і горах.
Відкіль течуть сріблясті хвилі, І як простують і куди. І що ховається в тій сині, Що прикотила їх сюди?
Не знаю я цього і, мабуть, Ніхто не ма на це снаги. Як те, що кличе мене й вабить На ці таємні береги. Відкіль прийшов, куди і по-що?  Що там згубив чи може тут? І хто мені ту жаль розтроще І згубні чари злих отрут?
Хто розібє старі кайдани, Хто може “підвести ходи”? якісь таємні серця плани Взяли і привели сюди.
І буду тут шукать, аж поки Знайду природи джерело, Й благать, щоб ясність цю і спокій І моє серце там жило 1910.
МІЙ РІДНИЙ КРАЙ
Мій рідний крайпахуче поле, Мій рідний крайцвітучий май, Моя журба , моя неволя, Чорний рани біль, страшний одчай.
Мої невиспівані звуки, І листя жовте з квітника, Благально в гору зняті руки, Перед нападом хижака.
Мій рідний крайслова дитячі, Мій рідний край думки старі, І промінь ранішній неначе,  І світ вечірньої зорі 1917.
* * Грядущим нашим поколінням,  Новим невідомим людям,  Ми залишаєм загадку-видіння  І хвилювання їх грудям.  Це буде відгук наших дзвонів,  Що в наших грудях прогули,  Молитов наших і поклонів,  Бажань, жадань, надій, прокльонів,  Що з нами гостро так жили.  Час хвилювання і горіння,  В стовпах огненних краєвид  Лишає наше покоління, Як незатертий бурі слід.  І ви зомлієте від туги 
За нашим образом ясним,  За нашим дзвоном голосним,  Родитись будете з ним вдруге  Й ніколи не вмирати з ним. 1920