Презентация по украинскому языку на тему Мовна норма як засіб підвищення культури мовлення. Методичний посібник-практикум. (Частина 2)

Авторська педагогічна розробка (комбінаторна)  Мовна нормаяк підвищення культури мовлення(частина ІІ)(методичний посібник-практикум) Автор: Болотіна Олена Вікторівна,учитель української мови та літератури СШ № 26 ЗмістЛексичні норми.Завдання для практичної роботи 4 Передмова1Норми літературної мови2Орфоепічні норми. Акцентуаційні.Завдання для практичної роботи3Граматичні норми.Завдання для практичної роботи5Стилістичні норми. Завдання для практичної роботи 6 ЗмістОрфографічні норми. Завдання для практичної роботи7 ПЕРЕДМОВАМетодичний посібник-практикум містить матеріали для проведення уроків, практичних, додаткових занять в учнів середньої та старшої школи. До посібника увійшли завдання, спрямовані на попередження порушень норм українського літературного мовлення на всіх рівнях мовної системи. Посібник орієнтує читача на вибір правильного слововживання, засвоєння граматичних норм, містить складні випадки російсько-українського перекладу. Рекомендовано вчителям-словесникам, учням, студентам, а також усім, хто цікавиться питаннями культури мовлення. Розділ 1. Норми літературної мовиМовна норма – сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Розрізняють структурно-мовні типи норм: Орфоепічні норми Акцентуаційні норми Лексичні норми Словотвірні норми Стилістичні норми Морфологічні норми Синтаксичні та пунктуаційні норми Розділ 2. Орфоепічні норми. Завдання для практичної роботи ОН - правильна вимова звуків, звукосполучень та наголошення слів. Звернено увагу на порушення літературної норми у вимові злитих звукосполучень /дж/, /дз/ та розрізнення приголосних (г), (ґ). В усному мовленні /дж/, /дз/ у позиції на початку слова вимовляються здебільшого правильно:  джерело, дзвін. Всередині слова часто ці звуки вимовляються окремо, що є порушенням норми:  дослід/ження, поход/ження. В українській мові слід розрізняти /г/ і /ґ/: біографія, могутній, готовність,  але ґанок, ґрунт, ґудзик. Акцентуаційні нормиАН - правильний словесний наголос. Ця норма в українській мові цілком сформована, але найменш усталена, оскільки на наголос впливають діалекти та інші мови. Слід пам'ятати, як правильно наголошувати: наприклад: вихо!дити- ви!ходити; заки!дати, закида!ти; пе!репис, пере!пис, но!вий, нови!й. Або: питальний займенник який, якого і т. д. у певних зворотах змінює звичайний наголос. Питаємо: на яко́му? А відповідаємо: ні на я́кому? Розділ 3. Лексичні норми. Завдання для практичної роботиЛН - розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності; установлюють правила слововживання. Вони відзначаються не тільки стабільністю, а й рухливістю. У лексиці офіційно-ділового стилю часто вживаються слова - кальки з російської мови, що є наслідком недостатнього опанування лексичними нормами, невмілого використання синонімів), наприклад: норма: постачальник, захід, наступний, збігатися, численний, навчальний, відноситися; калька: поставщик, міроприємство, слідуючий, співпадати, учбовий, ставитися.Функціонування переважної більшості кальок в українській мові теоретично обумовлене відповідними словотворчими моделями: підприємство, співіснувати, багатогалузевий тощо Розділ 4. Граматичні норми. Завдання для практичної роботи ГН - правильне вживання граматичних форм слів, побудова словосполучень, речень. Наприклад, у сучасній українській мові обмежено вживаються активні дієприкметники теперішнього часу, які під час перекладу з з російської мови замінюються прикметниками або іменниками…- це помилки у сло­возміні: заміна закінчень у межах одного відмінка (вікни, дереви, пір'ї); відмінювання невідмінюваних іменників (на піаніно, по радіву); замі­на роду іменників (велика собака, один рукавиць); неправильне вжи­вання числа іменників (хмарні неби, дві ножиці, одна саня, зачини дверю); помилки у вживанні дієслівних форм (бігу, носю, ходю, їхаю, сплім); займенників (у нюю, з їх, з їми); числівників (по однім, п'ятім); дієприкметників (намальовата, розірвата); у чергуван­ні приголосних в основі іменників (вуші, окі, на ногі, в рукі); змішуван­ня закінчень знахідного відмінка на позначення іменників істот і не­істот (погодували гусак, посадили куща). Розділ 5. Стилістичні норми. Завдання для практичної роботи (СтН - доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування, вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення). Наприклад, для офіційно-ділового стилю характерні сталі словосполучення – мовні штампи, що зазнають суржикового викривлення внаслідок впливу російської мови: обіймати посаду (норма) – займати посаду (порушення норми) укладати угоду (норма) - заключати угоду (порушення норми). Розділ 6. Орфографічні норми. Завдання для практичної роботи  ОН - правила написання слів та їх частин. Слова в українській мові пишуться за такими принципами:1) фонетичним (пишуться так як вимовляються): випробувати,  підрозділ , дата, бланк;2) морфологічним (позначення на письмі складових частин слова незалежно від їхньої вимови):  підписуєшся,  укладається, безстроковий, зчитувати;3) історичним (традиційним) (букви, морфеми, слова пишуться за традицією, а не відповідно до існуючих норм): дзвінок, рівень,  меншості, зосереджений, черговий;4) смисловим (диференціюючим) (різне написання однозвучних слів, які мають неоднакове значення): напам'ять – напам'ять,  вишневе – Вишневе, проте – про те.   Розділ 7. Синтаксичні і пунктуаційні норми. Завдання для практичної роботиСН, ПН регулюють вживання розділових знаків: крапки, знака питання, знака оклику, трьох крапок, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, дужок, лапок, абзацу; вони полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері, регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень, наприклад: по закінченні школи, по цій причині. Сьогодні багато хто з нас звертаються до Шевченка в сум’ятті свого духа. Висновки і рекомендації Обов’язок учителя-словесника – навчити дітей вільно володіти усною і писемною мовою. Дбати про культуру мови сьогодні означає не тільки володіти нормами літературної мови, а й розширювати сфери застосування української мови. Належна культура мовлення – це свідчення розвинутого інтелекту і високої загальної культури особистості.Грубе слово, як негативний подразник, діє кілька секунд, але реакція на нього триває декілька годин і навіть днів.Висока культура мовлення – це не забаганка, а життєва необхідність кожного з нас. ЛітератураАнтоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К., 2001.Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура мови. – Львів, 2003.Головащук С.І.Складні випадки наголошення: Словник.–К., 1995.Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності: Стилістика і культура мови. – К., 1999.Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. – К., 1982.Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова. — К.: Наук. думка, 1984. — 255 с.Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова.-Донецьк: СПД ФО Сердюк В.І., 2005.- 448с.Кавун Л.І. Олімпіада з української мови та літератури. навчально-методичний посібник.-Тернопіль,2013.Коваль А.П.Практична стилістика сучасної укр. мови. – К., 2000.Коваль А. П. Слово про слово. - К., 1986.11. Інтернет – ресурси. Дякую за увагу